Що я пам’ятаю зі свого дитинства?

Мабуть, не сонячні
ранки та своє безтурботне. Найперше, що згадую, як мені
було років 5, я стою та плачу, бо батько на підпитку
штовхнув маму у шафу з посудом, а із тієї самої шафи
почали вилітали тарілки та із гуркотом розбиватися.
Або згадка, як папа обпік маму праскою, а потім зламав мій
іграшковий візок. А ще, як тато приїхав із села з розбитою
головою, бо він був п’яний та на нього впала сокира, але
чомусь тоді я за нього хвилювалася. Я рідко бачила у нашій
сім’ї спокій та тишу, що мені вже тоді здавалося
нормальним чути щодня крики та бачити побиття мами.
Чи через те, що мама була такою нещасною, чи була інша
причина, але інколи мені здавалося, що вона не любить
мене. Скрізь була критика в мою сторону, то я не так
намалювала, як на картинці, то некрасиво виглядаю або не
так одіта, то чому я постійно плачу, чому інші зробили так,
а я зробила по-своєму. Мені боліло та й досі болить, бо
тепер в мене критичне відношення до самої себе, інколи я
не можу дозволити собі те, що хочеться, але я ж могла б
дозволити…
Підлітковий вік, вилізли проблеми та вилізло нове
цькування від мами, то я жирна (хоча такою не була), то у
мене не красиве обличчя, бо прищі, то вдягнула сорочку яка
не підходить під ці джинси, то чому у Даші 10, а у мене 8.
Навчання…то було ще тим тягарем. Завдяки татові, який
орав на мене та кидався стільцями поки займався зі мною
математикою пам’ятаю ще й досі, математика = насилля,
цей приклад можу порахувати навіть не рахуючи. А щодо
останніх предметів? Що ж, почнемо із того, що ще в 4 класі
я почала не так добре бачити, я мовчала аж до 7 класу, через
цього я найчастіше нічого не бачила, що вчитель пише на
дошці тому відставала, чому не розповіла батькам? Бо мама
завжди казала: «Сама винна, що захворіла! Мабуть, щось
холодне пила 100%! Ти бачила ціни на ліки? В нас вже
майже немає грошей!». А купуючи ті самі ліки вона
обов’язково озвучувала мені ціну, щоб я наче відчувала
провину за те, що захворіла. Ось тому, у той самий момент,
я вирішила, що мовчання то – порятунок.
Поки батьки самі не побачили я так і навчалася навмання. Я
не можу сказати, що погано навчалася, були предмети які
мені подобалися: право, історія, малювання та література.
Моя школа була із тих, яка полюбляла гроші, а у цьому
випадку батьків із грошима. Оскільки ми не входили у цю
«секту» мене почала діставати мій класний керівник або ж
«Стара Діва». Вже у 7 класі я почала помічати, як вона
занижує мені оцінки, зверхньо до мене ставиться, на
батьківських зборах казала моїм батькам, що я погано
навчаюсь, після чого мама приходила та казала мені: «Мені
за тебе соромно! Будеш бита, як «Сидорова коза»!Бачиш
якого кольору рушник?! Синього? Ось і ти така будеш!».
Мої батьки обрали шлях вислухати чужу їм людину, ніж
свою дитину. Мені дуже за це болить. Після таких
батьківських зборів я жила у страху, я отримувала по
обличчю за оцінки, а мама казала, що вона мені більше не
мама та не хоче мене бачити. Як смішно мені від неї тепер
чути, що оцінки це не головне.