ПЗ№13 Робота в фізіотерапії

Інструкція № 13
(для студентів 31 – 34 групи)

(VІ семестр)
до проведення практичного заняття
з медсестринства у внутрішній медицині
Тема:
«Робота у
фізіотерапевничному
відділенні».
Галузь знань 22 Охорона здоров’я
Спеціальність 223 медсестринство
спеціалізація сестринська справа
Оснащення: документація фізіотерапевтичного

відділення, документація кабінету ЛФК; олія для
масажу; предмети догляду.
1
І. Конкретні цілі:
Знати:
1. Основну документацію фізіотерапевтичного
відділення.
2. Обов’язки медичної сестри фізіотерапевтичного
відділення.
3. Особливості підготовки пацієнтів до проведення
фізіотерапевтичних процедур.
4. Особливості складання комплексів ЛФК при патології
органів дихання, серцево-судинної системи тощо.
5. Основні прийоми масажу при різних захворюваннях.
6. Види найпростішої фізіотерапії. Показання та
протипоказання.
7. Особливості гірудотерапії. Показання, протипоказання.
Вміти:
1. Складати комплекси лікувальної фізкультури та
приймати участь у їх проведенні при патології внутрішніх
органів: дихальної системи, серцево-судинної, сполучної
тканини тощо.
2. Приймати участь у проведенні елементів масажу при
різних захворюваннях внутрішніх органів (бронхіті,
бронхіальній астмі, пневмонії, бронхоектатичній хворобі,
ревматизмі, ревматоїдному артриті тощо).
3. Дотримуватися правил техніки безпеки, охорони праці,
особистої гігієни медсестри.
4. Виконувати найпростіші засоби впливу на кровообіг:
тепло, холод, п’явки, гірчичники, банки, компреси тощо.
5. Навчати пацієнтів та їх оточення проведенню
найпростіших фізіотерапевтичних процедур.
6. Дотримуватися правил техніки безпеки, охорони праці,
професійної безпеки в фізіотерапевтичних кабінетах.
Практичні навички:
 користування функціональним ліжком;
2
 виконання найпростіших фізіотерапевтичних процедур
(застосування гірчичників, проведення інгаляцій);
 підрахунок частоти дихальних рухів (ЧДР);
 вимірювання температури тіла, записування результатів у
температурний листок;
 вимірювання артеріального тиску, оцінювання
результатів, реєстрація їх у температурному листку;
 визначення пульсу та його характеристика, реєстрація
результатів у температурному листку;
 ведення листків і виконання лікарських призначень;
 ведення медсестринської документації, листка
медсестринського процесу;
режиму, професійної безпеки. Заходи безпеки при роботі
з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском,
балонами з газом.
ІІ. План проведення заняття:
1. Робота в відділенні фізіотерапії та ведення документації.
2. Ознайомлення з обов’язками медичної сестри
фізіотерапевтичного відділення.
3. Участь у підготовці пацієнта до фізіотерапевтичних
методів лікування та участь в їх проведенні.
4. Рішення клінічних ситуаційних задач, тестових завдань.
5. Індивідуальне опитування з теми.
6.Оцінювання знань студентів.
Література:
Основна:
М.Г. Шевчук „Сестринська справа”.
Тема на повторення «Отруєння хлорорганічними,

фосфорорганічними сполуками»
Викладач: Павлик О.А.
3
Орієнтовна карта до ПЗ №13
з теми: «Робота у фізіотерапевничному
відділенні».
1. Ознайомлення з основною документацією

фізіотерапевтичного відділення.
Фізіотерапія – це застосування з лікувальною метою фізичних
впливів.
Основними фізичними методами лікування, що застосовують в
стаціонарах і в поліклініці є:
- теплолікування ,
- водолікування,
- світлолікування:
- вплив на шкіру,
- зміна обмінних процесів у шкірі та в глибоко і
віддалено розміщених органах і в цілому
організмі.
Фізичні методи є провідними в комплексному лікуванні хворих
з захворюваннями органів кровообігу, травлення, нервової
системи та кістково-м’язового апарату.
Найчастіше процедури простої фізіотерапії входять в
комплекс лікування і їх виконують медичні сестри, як
призначення лікаря. Але можуть виникнути ситуації, коли у
зв’язку зі змінами у стані хворого, появою нових ознак (біль в
ділянці серця, підвищення артеріального тиску) медична сестра
може і зобов’язана прийняти самостійне рішення про
проведення тієї чи іншої процедури на етапі долікарської
допомоги. Іноді медична сестра мусить відмовитись від
проведення призначеної лікарем процедури (постановка банок
при кровохарканні).
За деяких обставин треба навчити родичів хворого
методиці проведення призначених фізіотерапевтичних процедур.
Тому, медичні сестри мусять орієнтуватися в проблемах, які
можуть виникати при виконанні найпростіших
фізіотерапевтичних маніпуляцій.
4
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОЗ України
30.12.1993 N 260
ПОЛОЖЕННЯ
про медичну сестру відділення (кабінету) фізіотерапії
1. На посаду медичної сестри призначається медичний
працівник, який має закінчену середою медичну освіту і
спеціальну підготовку з фізіотерапії.
2. Медична сестра працює під безпосереднім
керівництвом лікаря-фізіотерапевта і старшої медичної
сестри відділення (кабінету) фізіотерапії.
3. Основними завданнями медичної сестри відділення
(кабінету) фізіотерапії є:
3.1. Проведення фізіотерапевтичних процедур відповідно
до призначення лікарів, що лікують, лікаря-фізіотерапевта
як безпосередньо у відділенні (кабінеті) фізіотерапії, так і вдома.
3.2. Проведення санітарно-освітньої роботи серед населення.
4. У зв'язку з цими завданнями медична сестра відділення
(кабінету) фізіотерапії зобов'язана:
4.1. Точно виконувати лікарські призначення, вказану
методику лікування; під час проведення лікування знаходитись у
кабінеті.
4.2. Спостерігати за станом здоров'я хворого, у разі його
погіршення - припинити проведення лікування, надати
можливу медичну допомогу, викликати лікаря-фізіотерапевта,
що лікує.
4.3. Регулювати відвідування кабінету фізіотерапії хворими.
4.4. Знати, практично виконувати правила з техніки безпеки
і надання невідкладної медичної допомоги.
4.5. Контролювати роботу приладів і апаратів, при їх
несправності робити позначки у журналі технічного обліку,
інформувати старшу сестру, лікаря-фізіотерапевта.
4.6. Слідкувати за зберіганням, станом медичного
обладнання, господарського інвентаря відділення (кабінету)
фізіотерапії, після закінчення роботи забезпечити
виключення енергосистеми, водогазозабезпечення у
5
відділенні (кабінеті), наведення необхідного санітарно-
гігієнічного порядку в кабінеті.
4.7. Вести обліково-звітну документацію, своєчасно
подавати відомості про проведену роботу.
Ознайомтесь з ЛФК, правилами складання

комплексів.
Заповніть запропоновані « німі» таблиці.
ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА.
ПРАВИЛА ПІДБОРУ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ.
Лікувальна фізкультура (ЛФК) як метод лікування – це
використання комплексу засобів фізкультури з профілактичними
лікувальними реабілітаційними цілями.
ЛФК широко використовуються в системі комплексного
лікування в поліклініках, санаторіях, лікарнях. Регулярне
застосування ЛФК розвиває у хворого особливе відношення до
використання фізичних вправ, проявляє гігієнічні навички,
правильне ставлення до загартування організму.
Заняття ЛФК надають лікувальний ефект лише при
правильному, регулярному, тривалому застосуванні фізичних
вправ. У цих цілях розроблені методика проведення занять,
показання та протипоказання до їх застосування, облік
ефективності, гігієнічні вимоги до місць занять.
Розрізняють загальну і приватні методики ЛФК.
Загальна методика ЛФК передбачає правила проведення
занять (процедур), класифікацію фізичних вправ, дозування
фізичного навантаження, схему проведення занять у різні
періоди курсу лікування, правила побудови окремого заняття
(процедури), форми застосування ЛФК, схеми режимів руху.
Перед призначенням ЛФК визначаються завдання
використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми для
вирішення цих завдань.
Для досягнення позитивних результатів, необхідно
враховувати:
- фазу розвитку хвороби,
- реакцію на неї організму,
6
- стан всіх органів і систем, не залучених у хворобливий
процес,
- психічну реакцію хворого на захворювання та інші її
індивідуальні особливості.
У всіх випадках важливо дотримуватись принципу
поєднання загальної і місцевої дії фізичних вправ, пам'ятаючи,
що одужання багато в чому залежить від загального стану
організму хворого.
Кожна фізична вправа, використана в лікувальній фізичній
культурі, робить поновлюючий, підтримуючий або
профілактичний вплив на хворого. Тому при призначенні ЛФК
потрібно визначити (крім медичних свідчень) спрямованість її
використання:
-з метою відновлення порушених функцій,
- для підтримки здоров'я пацієнта
будуються різні індивідуальні методики, що відображають
своєрідність патофізіологічних і клінічних проявів захворювання
у окремого хворого або групи хворих, складені за нозологічною
ознакою.
ПЕРІОДИ ЗАСТОСУВАННЯ ЛФК В
РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПРОГРАМАХ
Розрізняють три періоди застосування ЛФК, для кожного з
яких характерний відповідний анатомо-функціональний стан
ушкодженого органа і всього організму в цілому.
I період (вступний) — щадний, тривалість– 3- 5 (7)
днів :
Характеризується вираженими анатомічними та
функціональними порушеннями ушкодженого органа,
відповідної системи і організму в цілому із симптомами,
притаманними даній хворобі чи травмі, вимушеним зниженням
рухової активності.
Завдання І періоду:
- поліпшити нервово-психічний стан хворого;
-запобігти ускладненням;
- стимулювати трофічні та компенсаторні процеси,
стимуляція процесів реабілітації;
- профілактика застійних процесів.
- підбір адекватних навантажень.
7
- оволодіти навичками самообслуговування.
ЛФК в цей період проводять у формі лікувальної та ранкової
гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Комплекси
приблизно на 75%складаються із загальнорозвивальних та
дихальних вправ у співвідношенні 1:1 і на 25% — із спеціальних
вправ. Виконують їх переважно з вихідного положення лежачи.
Інтенсивність вправ мала, а наприкінці періоду помірна. Триває
лікувальна гімнастика 5—12 хв. Фізіологічна крива
навантаження, яка показує зміну частоти пульсу під час занять, є
одновершинною в середині основної частини заняття.
II період (основний) –функціональний,

відновлюючий, тривалість до 1-6 міс.:
Характеризується поліпшенням клінічного стану хворого,
відновленням анатомічної цілісності органа чи тканини при
одночасному суттєвому порушенні їх функції.
Основні завдання II періоду:
- відновити функції ушкодженого органа і системи організму,
ліквідація морфологічних порушень;
- підготувати пацієнта до збільшення фізичних навантажень і
зміни рухового режиму.
- формування компенсацій;
- загальне і спеціальне тренування.
При цьому застосовують форми ЛФК попереднього
періоду та спортивно-прикладні вправи: ходьбу, елементи побу-
тових рухів і професійної діяльності.
До занять включають близько 50% загальнорозвивальних і
дихальних вправ у співвідношенні 2:1 та спеціальні вправи,
частка яких збільшується до 50%. Вправи виконуються у
вихідному положенні лежачи, сидячи, стоячи з помірною
інтенсивністю. Триває лікувальна гімнастика 15—25 хв.
Фізіологічна крива навантаження дво-, три-, чотиривершинна.
III період (заключний) — тренувальний.

Це завершення процесу одужання, відновлення функцій, але
здатність витримувати життєві навантаження ще недостатня, у
пацієнтів спостерігаються залишкові явища перенесеної
8
хвороби: зниження сили, витривалості, швидкості, здатності
переносити фізичні навантаження в повному обсязі.
Основні завдання III періоду:

- впевнити пацієнта в цілковитому видужанні та повноцін-
ному поверненні до праці;
- підвищити функціональну здатність та фізичні якості орга-
нізму;
- ліквідація залишкових морфологічних і функціональних
порушень;
- підготувати пацієнта до фізичних навантажень виробничого
і побутового характеру;
- відновити працездатність або удосконалити функції замі-
щення і пристосування пацієнта до змінених хворобою чи трав-
мою умов життя.
- підготовка до самостійних занять.
У цей період застосовують усі форми ЛФК. Виконують
вправи великої інтенсивності, а якщо дозволяє стан пацієнта, то
й вправи максимальної інтенсивності. До комплексу лікувальної
гімнастики входять близько 25% загальнорозвивальних і
дихальних вправ у співвідношенні 3—4:1 і
близько 75% спеціальних вправ. Тривалість заняття доводять до
ЗО—45 хв. Фізіологічна крива навантаження багатовершинна.
У процесі фізичної реабілітації у І і II періоди ЛФК
застосовують під час стаціонарного лікування хворих, а
в III період — у реабілітаційному центрі, санаторії,
поліклініці, диспансері.
ПРОТИВОПОКАЗИ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЛФК

-відсутність контакту з хворим унаслідок його тяжкого стану або
порушень психіки;
-гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг;
-наростання серцевої недостатності; синусова тахикардія (понад
100 ударів за 1 хв.) і брадикардія (менше, ніж 50 ударів за 1 хв.);
-часті напади пароксизмальної тахікардії або миготливої аритмії;
-екстрасистолія з частотою екстрасистол понад 1 : 10; негативна
динаміка ЕКГ;
9
-атріовентрикулярна блокада II-III ст.;
- артеріальна гіпертензія (понад 220/120 мм рт. ст.) на тлі
задовільного стану хворого:
-артеріальна гіпотензія (менше ніж 90/50 мм рт. ст.);
-часті гіпер - або гіпотензивні кризи; загроза кровотечі й
тромбоемболії;
- анемія з кількістю еритроцитів до 2,6-3 ·10¹² г /л, збільшення
ШОЕ понад 20-25 мм/год., лейкоцитоз.
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МЕТОДИКИ

ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ЛФК
Під час проведення занять з ЛФК необхідно
дотримуватися таких методичних принципів:
1.Вправи, фізіологічне навантаження, дозування і вихідні
положення мають відповідати загальному стану хворого, віку і
мірі тренованості.
2.Фізичні вправи мають впливати на весь організм.
3.У занятті слід застосовувати вправи для загального розвитку та
спеціальні.
4.При складанні плану заняття слід дотримуватися принципів
поступовості та послідовності в підвищенні і зниженні
фізичного навантаження, витримуючи оптимальну фізіологічну
криву навантаження.
5. При доборі і виконанні вправ необхідно зберігати черговість
роботи м'язових груп, що залучаються до їх виконання.
6. У лікувальному курсі потрібно щодня частково змінювати і
ускладнювати вправи. До занять лікувальною гімнастикою слід
вводити10—15% нових вправ, а вже відомі повторювати, щоб
закріпити рухові навички.
7. У передостанні 3—4 дні курсу хворих навчають тих гімнас-
тичних вправ, які будуть рекомендовані для наступних занять у
домашніх умовах.
8. Обсяг методичного матеріалу, інтенсивність та складність
фізичних вправ у занятті мають відповідати руховому режиму
пацієнта.
Методика передбачає застосування вправ малої, помірної,
великої і максимальної інтенсивності, що залежить від рухового
10
режиму пацієнта, періоду використання ЛФК на етапах реабілі -
тації.
До вправ малої інтенсивності відносять рухи невеликих
м'язових груп, що виконуються переважно в повільному темпі,
статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення м'язів. Фізіо-
логічні зрушення при виконанні цих вправ незначні.
Під час виконання вправ помірної інтенсивності
залучають до роботи середні і великі м'язові групи кінцівок,
тулуба, застосовують динамічні дихальні вправи, ходьбу в
повільному й середньому темпах, малорухливі ігри. При цьому
фізіологічні параметри серцево-судинної та дихальної систем
відновлюються до стану норми через 5—7 хв.
Вправи великої інтенсивності змушують працювати
велику кількість м'язових груп. Вони виконуються в середньому
темпі. Це, насамперед, гімнастичні вправи на приладах, швидка
ходьба, біг, рухові та спортивні ігри тощо. Після виконання цих
вправ тривалість відновного періоду в показаннях ЧСС,
артеріального тиску, легеневої вентиляції становить понад 10 хв.
Вправи максимальної інтенсивності характеризуються
одночасною роботою великої кількості м'язів, яка виконується в
швидкому темпі; це спричинює істотні зміни в діяльності сер-
цево-судинної системи, позначається на обміні речовин. Такі
вправи використовуються переважно для реабілітації спорт-
сменів.
Вихідні положення виконання вправ.
В ЛФК розрізняють три вихідні положення:
· лежачи (на спині, животі, боці);
· сидячи (в постелі, на стільці, на ліжку зі спущеними ногами,
із випрямленими ногами);
· стоячи (на колінах і ліктях, з опорою на спинку стільця,
ліжка, костилі і т.д.).
Рухові режими
Стаціонарне лікування складається з наступних
рухових режимів:
1) ліжковий (суворий і розширений);
2) напівліжковий (палатний);
3) загальний (вільний).
В санаторних умовах розрізняють:
11
1) щадний;
2) щадно-тренуючий;
3) тренуючий.
У амбулаторних умовах використовують:
1) амбулаторний підготовчий і
2) амбулаторний основний.
Суворий ліжковий режим призначається при важкому

загальному стані пацієнта, значному порушенні функціональних
можливостей організму.
Завдання режиму: поступове вдосконалення и стимуляція
функції кровообігу і дихання, підготовка хворого до наступної,
більш активної фази режиму.
Призначення ЛФК необхідне для стимуляції, насамперед,
екстракардіальних чинників кровообігу, дихання, попередження
ранніх ускладнень захворювання і гіподинамічного синдрому,
створення відносного психо-фізичного спокою, підготовки
хворого до активнішої фази режиму.
Дозволені рухи для дистальних відділів кінцівок, статичні
дихальні вправи в повільному темпі, з невеликим числом
повторень. Тривалість заняття 5-10 хвилин. Напівповороти, їжа,
здійснення туалету – за сторонньою допомогою.
При розширеному ліжковому режимі спостерігається

стабілізація об’єктивних симптомів захворювання, стан хворого
звичайно середньої тяжкості.
Постійне перебування хворого в ліжку в положенні
лежачи на спині, на спині з піднятим головним кінцем ліжка, на
боці, на животі. Рухи, необхідні для здійснення туалету,
харчування, зміни положення в ліжку, проводять за допомогою
медичного персоналу . При задовільному стані можливі активні
повороти в ліжку ( в спокійному темпі), короткочасне (2-3 рази
на день по 5-12 хв ) перебування в ліжку в положенні сидячи,
спочатку з опорою на подушки, оволодіння навичкою
самообслуговування. Дозволені фізичні вправи з навантаженням
на дрібні і середні м'язові групи і суглоби, виконувані в
повільному темпі, з невеликим числом повторень кожного;
дихальні вправи статичного і динамічного характеру .
12
Задачами ЛФК є: ліквідація ранніх і попередження пізніх
ускладнень захворювання, помірна тонизація екстракардіальних
чинників кровообігу, адаптація серцево - судинної системи до
малих фізичних навантажень. Дозування індивідуальне,
збільшується амплітуда рухів і кількість повторень вправ.
Напівліжковий режим (палатний) характеризується

задовільним загальним станом хворого (ранній період
видужування) на фоні знижених функцій життєво важливих
систем організму. Відбувається поступова адаптація серцево-
судинної системи і всього організму хворого до фізичного
навантаження, попереджається розвиток пізніх ускладнень.
Дозволені рухи для всіх м’язових груп з положення
лежачи, сидячи, при задовільному стані стоячи, статичні й
динамічні дихальні вправи, дозування навантаження
індивідуальне. Загальна тривалість заняття 15-20 хвилин.
Перехід в положення сидячи на ліжку з опущеними
ногами або на стільці (2-4 рази на день по 10-30 хв.).
При задовільному стані і привідсутності протипоказань хворому
дозволяють пересуватися в межах палати з подальшим
відпочинком в положенні сидячи і лежачи. Перебування
в положенні сидячи допускається до половини дня; повне
самообслуговування. Особливість цього режиму полягає в тому,
що не менш за 50% денних годин хворий мусить перебувати в
ліжку, половину денного часу проводить в положенні сидячи,
ходить по палаті та в туалет.
Вільний режим обирається в разі задовільноого і

хорошого стану пацієнта. Спостерігається клінічне видужання з
неповним функціональним відновленням. Адаптація до
навантажень побутового і професійного характеру знижена.
Основним завданням цього режиму є зближення
клінічного видужання і функціонального відновлення організму,
підготовка організму до виконання звичних трудових і
побутових навантажень. У занятті застосовуються вправи
спеціальної і загальної спрямованості, статичного і динамічного
характеру в різних початкових положеннях, з повною
амплітудою рухів, з предметами і приладами у залі та в
13
лікувальному басейні (при показаннях). Загальна тривалість
заняття – 20-35 хвилин, хворий майже весь денний час
проводить сидячи, стоячи, в ходьбі.
Дозування фізичного навантаження

Дозування фізичного навантаження в заняттях
лікувальною фізкультурою залежить від завдань, періоду
лікування, особливостей перебігу захворювання,
функціональних можливостей
Визначення темпу виконання вправ.
Під час виконання фізичних вправ розрізняють такі темпи:
-повільний,
-середній,
швидкий.
Темп залежить від маси частин тіла, що рухаються .
Ефективність застосування ЛФК

Під час занять ЛФК необхідно контролювати фізичне
навантаження пацієнта за допомогою спостереження за
реакціями-відповідями організму. Для цього користуються
кривою фізіологічного навантаження, яка являє собою графічне
зображення зміни частоти пульсу під час занять.
Розрізняють такі види контролю:
- експрес-контроль,
- поточний та
- етапний.
Експрес-контроль застосовують для оцінювання
ефективності одного заняття (терміновий ефект). Для цього
вивчають безпосередню реакцію хворого на фізичне
навантаження ЧСС, ЧДР та АТ до заняття, під час заняття і
після нього. За отриманими даними будують фізіологічну
криву навантаження.
Якщо заняття сплановано правильно, то крива поступово
підвищується у вступній частині, досягає максимуму в середині
основної і знижується в заключній частині заняття до вихідного
рівня. Фізіологічна крива може бути одно- або багатовершинна.
Поточний контроль проводять протягом усього періоду
лікування не менше ніж один раз на 7—10 днів, а також у разі
14
зміни рухового режиму. Він дає можливість своєчасно вносити
корективи в методику занять, програму фізичної реабілітації.
При цьому використовують клінічні дані, результати
функціональних проб, показники інструментальних методів
дослідження, антропометрії.
Етапний контроль здійснюють для оцінювання курсу
лікування загалом. Для цього перед початком занять ЛФК і
перед тим, як виписати хворого з лікарні, його поглиблено
обстежують. З цією метою проводять антропометричні
виміри і, залежно від характеру патології, виконують
функціональні проби й спеціальні методи дослідження стану
тієї чи іншої системи: серцево-судинної, дихальної, нервової,
опорно-рухового апарату та ін.
Так, для визначення функціонального стану серцево-
судинної системи застосовують динамічні проби з різними
фізичними навантаженнями: присідання, ходьба на місці, бігом,
підскоками, вправами на велоергометрі, тредмілі (доріжка, що
пересувається), сходження по східцях. За реакцією ЧСС,
артеріальним тиском, часом відновлення цих показників після
навантаження роблять висновок про функціональний стан
серцево-судинної системи та оцінюють фізичну працездатність
на даний час.
Суттєве значення має щільність занять: її визначають часом
фактичного виконання вправ і виражають у відсотках до загального
часу занять.
У стаціонарних пацієнтів вона не повинна перевищувати 50%, а
в перші дні занять — 20—25%. В умовах санаторію для осіб з
достатньою мірою тренованості допускається
щільність занять у межах 80—90% .
Методика ЛФК
Періоди Задачі Методика Тести на
застосування періоду проведення адекватність
ЛФК фізичного
навантаження
15
ОСНОВНІ ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ЛФК:
1. Ранкова гігієнічна гімнастика – комплекс
загальнозміцнюючих і дихальних вправ, направлених на
стимуляцію діяльності основних фізіологічних систем.
2. Лікувальна гімнастика – комплекс загальнозміцнюючих
і дихальних вправ, на фоні яких виконуються спеціальні вправи.
3. Самостійні заняття хворого за вказівкою лікаря –
комплекс спеціальних вправ, який виконується пацієнтом
багаторазово протягом дня (3-5 і більше раз).
4. Дозована ходьба, дозовані прогулянки, теренкур
(дозоване сходження), тредміл(доріжка, що пересувається).
5. Оздоровчі заняття фізичною культурою (які не мають
спортивної направленості) – дозований біг, плавання, ходьба на
лижах, їзда на велосипеді, елементи спорту і ін.)
ДОДАТКОВІ ФОРМИ: лікування положенням,
гімнастика в воді, ближній туризм і ін.
Техніка фізичних вправ

Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове
завдання вирішується з відносно більшою ефективністю,
прийнято називати технікою фізичних вправ.
Компоненти техніки фізичних вправ

Основа техніки рухів — це сукупність тих ланок
структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішення
рухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових
зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом та
ін.). Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення
співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим
вирішення рухового завдання.
Визначальна ланка техніки — це найважливіша частина
способу вирішення рухового завдання. Наприклад, при стрибках у
висоту з розбігу — це відштовхування, поєднане із швидким і високим
махом ногою. Виконання рухів, що складають визначальну ланку,
зазвичай відбувається за порівняно короткий проміжок часу і вимагає
максимальних м'язових зусиль.
16
Деталі техніки — це другорядні особливості рухової дії,
які не порушують її основного механізму. Деталі техніки можуть
бути різними у різних виконавців і, здебільшого, залежать від їх
індивідуальних особливостей (наприклад, відмінності у
співвідношенні довжини і частоти кроку в бігу зумовлені
відмінностями в довжині кінцівок).
Процедуру лікувальної фізкультури можна

проводити:
1. Індивідуальним методом: проводиться у випадку важкого
стану хворого, коли він знаходиться на ліжковому режимі.
Перевага цього методу в тому, що можна легко продозувати
фізичне навантаження, вправи виконуються дуже точно
2. Груповим методом: процедуру ЛФК проводять з певною
групою хворих. Складаючи групи для проведення процедур,
необхідно, щоб хворі були з одинаковим захворюванням
(наприклад пневмонія, плеврит), якщо це можливо, і в однаковій
стадії перебігу хвороби, пацієнти мали приблизно однакову
тренованість, були однакового віку, статі. При проведенні занять
груповим методом створюється висока емоційність, проте важче
продозувати навантаження для конкретного хворого та
простежити точність виконання вправ.
3. Самостійним методом: хворий займається сам вдома і
приходить в кабінет лікаря ЛФК для консультацій. Цей метод
застосовують тоді, коли хворий не може регулярно відвідувати
лікувальний заклад (по стану здоров’я, проживання далеко від
лікувального закладу, довготривалість курсу лікування).
Самостійний метод занять призначають у тому випадку, коли
пацієнт навчений і якісно виконує необхідний комплекс
фізичних вправ, правильно і чітко дозує навантаження,
проводить самоконтроль.
Складання комплексу ЛФК включає ряд

послідовних етапів.
Процедура ЛФК складається з 3-х розділів:
вступного, основного, заключного.
17
Вступний розділ розрахований на підготовку організму
хворого до наступних фізичних навантажень. Ця частина заняття
підвищує загальний обмін речовин, помірно розігріває організм,
концентрує увагу і регулює емоційний стан. Виконуються
дихальні та загальноукріплюючі гімнастичні вправи для всіх
груп м’язів. Акцент робиться на ті м’язи, що будуть мати
найбільше навантаження в основній частині заняття. Вправи в
цій частині не повинні бути складними, хворі їх повинні знати.
Тривалість вступного розділу 5-10 хв.
Основний розділ складають вправи, що мають
спеціальну і загальну дію на організм хворого. Завданням цього
розділу є ліквідація розладів, викликаних захворюванням, повне
відновлення функцій або вироблення компенсаторних
механізмів, активізація загального та місцевого кровообігу та
обміну речовин, покращення дихання, ліквідація застійних
явищ, підвищення функціональних можливостей організму.
Вправи цього розділу залежать від особливостей методики ЛФК
при певних захворюваннях. Спеціальні вправи чергуються з
загальноукріплюючими вправами. Необхідно дотримуватись
принципу розсіювання навантаження. В основному періоді
навантаження максимальне, тривалість 6-20, іноді 40 хвилин.
Заключний розділ забезпечує ефективне завершення
заняття, відновлення вихідного стану організму. Виконуються
загальноукріплюючі і дихальні вправи, що поєднуються з
вправами на розслаблення. Тривалість від 3 до 6-8 хв.
Інструктор не повинен виконувати вправу разом з

хворими. Він повинен спостерігати за пацієнтами, правильним
виконанням вправ і при потребі виправляти недоліки і помилки
при виконанні вправ. Це можуть бути:
- скованість, напруженість при виконанні вправ;
- поверхневе дихання, короткочасні затримки дихання,
невміння правильно поєднувати вдих і видих з певними
частинами вправи;
- погана координація рухів, нечітке їх виконання.
Під час занять лікувальною гімнастикою необхідно
уважно стежити за пацієнтом і враховувати комплексну
реакцію організму на фізичне навантаження:
18
1. Зміну артеріального тиску (систолічного, діастолічного і
пульсового).
2. Зміну частоти, ритму, напруження, наповнення пульсу.
3. Характер рухів (правильність виконання фізичних вправ,
координацію).
4. Пітливість.
5. Колір обличчя (почервоніння, блідість, ціаноз губ).
6. Вираз обличчя, увагу.
7. Самопочуття хворого (при опитуванні).
Навантаження адекватне, якщо:
а) у пацієнта відсутні скарги, немає різко виражених ознак
втоми;
б) на піку навантаження пульс збільшується:
- при ліжковому режимі на 8 уд. за 1 хв
- при палатному – на 16 уд. за 1 хв
- при вільному – на 24 уд. за 1 хв
- при тренуючому – за формулою 180 – вік пацієнта.
в) підвищення систолічного АТ на 40 мм. рт. ст., підвищення
або зниження діастолічного АТ на 10 мм. рт. ст.; пульсовий
тиск повинен збільшитись;
г) почащення дихання на 6-8 дихальних рухів;
д) дихання і тиск повинні змінюватись синхронно з пульсом;
ж) всі показники відновлюються за 3-5 хв.
Важливою умовою правильного лікування хворого є вибір
адекватного, дозованого лікарського засобу.
Процедуру лікувальної фізкультури також необхідно
дозувати в залежності від важкості протікання хвороби,
стадії, віку, статі, фізичної підготовленості хворого.
Визначення функціональних можливостей

організму.
Визначити функціональні можливості ми можемо:
а) досліджувати функції організму в цілому, окремі
функціональні системи чи органи в умовах спокою. Отримані
функціональні параметри порівнюються з відповідними
теоретичними чи стандартними величинами з врахуванням віку,
статі, ваги і т. п.;
19
б) досліджувати функції організму в цілому, окремі
функціональні системи чи органи в умовах стандартного чи
дозованого фізичного навантаження.
Використовують 2 види тестів:
I. Тести, де показники кардіореспіраторної системи
визначають після стандартного фізичного навантаження.
Сюди відносяться проби з присіданнями, бігом, стрибками. Тут
враховують зміни і терміни відновлення частоти пульсу, тиску,
дихання. Основне завдання тестів на відновлення – визначення
реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження.
Найбільш стандартизованою є проба Мартіне. Детальніше див.
розділ ”Спортивна медицина”, тема: ”Функціональні проби”.
II. Субмаксимальні тести, де показники серцево-
судинної та дихальної систем отримують безпосередньо під час
навантаження і під час відновного періоду.
Для проведення необхідних досліджень і забезпечення

безпеки пацієнта під час проведення тестів необхідне
обладнання: ростомір, кушетка, медичні ваги, секундомір,
тонометр, електрокардіограф, спірометр, дефібрилятор,
найпростіший апарат для штучного дихання, комплект для
першої медичної допомоги: набір для інтубації, шприци,
антиаритмічні засоби, нітрогліцерин, папаверин, еуфілін,
адреналін, строфантин, розчин глюкози, ізотонічний розчин
хлориду натрію.
Абсолютними протипоказами до проведення

субмаксимальних тестів є:
 перенесений менше 3 місяців тому інфаркт міокарда;
 часті приступи стенокардії;
 недостатність кровообігу II Б – III, гостра ішемія міокарду,
загострення хронічної коронарної недостатності, загроза
тромбемболічних ускладнень, вади серця, що супроводжуються
перевантаженням міокарду, атріо-вентикулярна блокада II-III ст.;
 порушення провідності;
 захворювання, де фізична активність повинна бути обмежена:
гострі інфекційні захворювання, міокардити, пневмонії, злоякісні
новоутворення, захворювання крові.
20
Відносними протипоказами до проведення тестів є:
 миготлива аритмія;
 ранні чи групові екстрасистоли;
 блокада ніжок пучка Гіса, синдром передчасного збудження
шлуночків (WPW);
 артеріальний тиск більше 200/100 мм. рт. ст.;
 легенева недостатність із зменшенням ЖЕЛ до 50 %;
 вміст гемоглобіну в крові менше 60 %;
У залежності від мети дослідження
використовують різні види навантажень:
- постійне – для визначення фізичної працездатності здорових
людей;
- безперервно зростаюче – протягом короткого часу
збільшується його потужність до порогового рівня або до
відмови від роботи;
- східцеподібно зростаюче, перервне – збільшується його
потужність з короткими перервами для відпочинку;
- східцеподібно зростаюче, безперервне – збільшується його
потужність без перерв для відпочинку.
Для визначення толерантності до фізичних навантажень рідше
використовують східцеподібно зростаюче, частіше перервне
навантаження. Обстежувані виконують роботу під контролем
ЕКГ та артеріального тиску. Кожне навантаження триває 3-6 хв,
періоди відпочинку 3-10 хв. Тривалість відпочинку залежить від
стану обстежуваного та об’єму досліджень.
При необхідності можна проводити спеціальні
функціональні тести:
1. Для дослідження вегетативної нервової системи –
ортостатичну та клиноортостатичну проби ( описано в
фізіології)
2. Спірографічні тести, що включають в себе оцінку легеневої
вентиляції (ЧД, ДО, ХОД, оцінку адаптаційних можливостей
апарату зовнішнього дихання (ЖЕЛ, проби Штанге, Генчі,
МВЛ), визначення характеру порушень апарату зовнішнього
дихання (обструктивні, та змішані зміни), по показниках, що
характеризують бронхіальну прохідність (співвідношення між
вдихом і видихом), індекс Тіфно-Вотчала.
21
Ходьба як вид лікування
(терренне лікування)
Лікування з використанням ходьби - такий вид фізичної
реабілітації, при якому лікувальний фактор руху застосовується
у вигляді найбільш автоматизованої рухової навички - ходьби.
Вона має велике практичне значення як загальнооздоровчий
засіб дляорганізму. Ритмічне скорочення і розслаблення м'язів
нижніх кінцівок покращує кровообіг і лімфообіг в них і оберігає
від явищ застою. Ходьба породжує позитивні емоції і підвищує
нервово- психічний тонус.
Є декілька різновидів лікування за допомогою ходьби:
- дозовані пішохідні прогулянки,
- дозована ходьба по доріжках з перешкодами,
- прогулянки серед природи,
- туризм на близькі відстані і
- ходьба по маршрутних доріжках - теренкур.
Під поняттям теренкур розуміють строго дозовану ходьбу з
підйомами по гористій місцевості і за спеціально обладнаних
доріжках під різним кутом нахилу.
Теренкур сприяє розширенню периферичних кровоносних
судин тіла і вінцевих судин. За рахунок цього поліпшується загальний
обмін і трофіка міокарда, що дозволяє серцю пристосовуватися до
виконання більшого фізичного навантаження, тобто до відновлення
працездатності самого міокарда. При теренкурі посилюється діяльність
також і дихальної системи. Поглиблюються вдих і видих, збільшується
обсяг вдихуваного кисню, посилюються виділення двоокису вуглецю,
тканинне дихання і процеси оксидації. Підвищується нервово- м'язовий
тонус, збільшується робота мускулатури, головним чином нижніх
кінцівок. Поліпшується рухливість суглобового апарату. Зміни, які
наступають в організмі під час терренкура, надають йому якості
загальнотонізуючої терапії, яка сприяє розвитку у хворого стійкості до
зростаючих фізичних навантажень, так як ходіння по нахилу ( в 2 до 20
°), що виконується в помірному темпі і з помірною інтенсивністю
рухів, можна розглядати як типові вправи на витривалість.
Показанням для лікування за допомогою ходьби є виражені
функціональні порушення кровообігу і початкові стадії серцево-
судинної недостатності (I ступінь ). Ходьбу можна використовувати
також при захворюваннях внутрішніх органів (легеневих
захворюваннях, захворюваннях травної системи, обміну речовин), при
22
захворюваннях і пораненнях опорно -рухового апарату, гінекологічних
та урологічних захворюваннях, при загальній слабкості хворих та ін.
Протипоказанням для лікування за допомогою ходьби є
захворювання в гострій стадії ендо-, міо-і перикарда, II і III ступінь
серцево- судинної недостатності, значні морфологічні зміни міокарда і
стінок судин, виражені емфізема і силікоз, бронхіти, супроводжувані
сильним кашлем, нефропатії та ін.
При лікуванні за допомогою ходьби слід дотримуватися такого
методичних правила :
- влітку слід проводити вранці після легкого сніданку;
- хворі повинні бути одягнені в легку, відповідну температур, одяг.
- дихання при підйомі повинно здійснюватися через ніс із закритим
ротом;
- ходьба при підніманні повинна бути ритмічна і спокійна;
- під час підіймання не розмовляти, не сміятися і не співати.
- не рекомендується приймати рідин.
До і під час лікування з допомогою ходьби визначають темп
ходьби, відповідно функціональним можливостям хворого,
контролюючи правильність дихання. Під час теренкура хворий
повинен зробити відпочинок відповідно його стану через 50-100 м,
виконуючи декілька глибоких вдихів і видихів. Тривалий відпочинок
роблять в кінці маршруту, під час якого хворі можуть зайняти сидяче
або напівлежаче положення.
Відповідно висхідному нахилу і довжині доріжки маршрути
теренкуру ділять на 4.
Маршрут № 1 - з нахилом доріжки від 0 до 5 ° і довжиною до 500 м.
М а р ш р у т № 2 - з нахилом від 5 до 10 " і довжиною доріжки до 1000
м.
М а р ш р у т № 3 - з нахилом від 10 до 15 ° і довжиною доріжки до
2000 м.
М а р ш р у т № 4 - з нахилом від 15 до 20 ° і довжиною доріжки від
3000 до 5000 м.
Темп ходьби визначається числом кроків, пройдених в
хвилину.
Відповідально до цього розрізняють наступні види ходьби:
1 ) ходьба в повільному темпі - 60-80 кроків у хв. ;
2 ) помірна ходьба - 80-100 кроків у хв. ;
3 ) швидка ходьба - 100-120 кроків у хв.
4) дуже швидка - 120 і більше кроків за хвилину.
Останні два темпи використовують рідко і при спеціальному
призначенні ( при хорошому фізичному стані, з метою підвищення
обмінних процесів, головним чином у молодих і здорових людей).
23
Дозування при теренкурі виробляють у відповідній комбінації
зазначених вище елементів, з урахуванням індивідуальних
особливостей хворого. Теренкур зазвичай проводять невеликими
групами і рідше індивідуально. Великі групи представляють
незручність, через труднощі точного дозування.
Рухові режими, що використовуються

лікувальним закладом під час лікування та
застосування ЛФК
Назва Його Завдання Дозволені

рухового характеристика режиму рухи
режимуНазва вихідного Різновиди
Ліжковий: положення положення
- суворий,
Лежачи
- розширений
Сидячи
….. Стоячи
……
Вихідні положення, які використовуються при

виконанні вправ ЛФК
Ознайомтесь з основними правилами

проведення лікувального масажу та занотуйте
основні моменти в щоденник
ПОЛОЖЕННЯ
про медичну сестру, яка проводить процедури масажу
1. На посаду медичної сестри, що проводить масаж,
призначається медичний працівник із закінченою середньою
24
медичною освітою, який має спеціальну підготовку з
лікувального масажу.
2. Медичний працівник, який здійснює масаж, працює під
безпосереднім керівництвом старшої сестри і лікаря
структурного підрозділу, в штаті якого він є.
3. Медичний працівник, який робить масаж, зобов'язаний:
3.1. Володіти методами лікувального і профілактичного
масажу, знати основні теоретичні положення про механізм
лікувальної дії масажу, поєднання, послідовність його
проведення з іншими фізичними факторами.
3.2. Виконувати процедури лікувального масажу у чіткій
відповідності з методикою, вказаною лікуючим лікарем, за
винятком методів мануальної терапії.
3.3. Слідкувати за станом здоров'я хворого під час
лікувального масажу, у випадку його погіршення - надати
можливу медичну допомогу, викликати лікаря.
3.4. Систематично перевіряти стан шкірного покрову
масажуючих ділянок, при наявності екскоріацій, гноячкових
елементів та інших змін утриматися від проведення масажу,
поставити до відома лікуючого лікаря, лікаря-фізіотерапевта.
3.5. Знайомити хворих з режимом роботи кабінету
лікувального масажу, поведінкою хворого до, під час
лікувального масажу і після процедури.
3.6. Слідкувати за забезпеченістю і збереженням медичної
апаратури і господарського інвентаря.
3.7. Дотримувати особисту гігієну, гігієнічно-санітарний
режим при виконанні процедури лікувального масажу.
3.8. Знати правила техніки безпеки і надання долікарняної
невідкладної медичної допомоги.
3.9. Контролювати роботу масажних апаратів, при їх
пошкодженні робити певні відмітки в журналі технічного
обліку, повідомляти про них старшій медичній сестрі, лікарю.
3.10. Вести звітно-облікову документацію.
3.11. Систематично підвищувати свою професійну
підготовку, проходити вдосконалення з спеціальності не рідше
одного разу кожні п'ять років.
25
3.12. Навчати молодший медичний персонал основним
засобам надання допомоги хворим (роздягання, укладання та
ін.).
Основні прийоми масажу при різних захворюваннях.

Назва прийому Задачі Методика
масажу прийому проведення
2. Пригадайте алгоритми проведення

найпростіших фізіотерапевтичних процедур.
Назва процедури Задачі Покази та

процедури протипокази
Банки
Гірчичники
…..
……
…..
3. Пригадайте алгоритми проведення основних
найпростіших фізіотерапевтичних маніпуляцій
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОЗ України
30.12.1993 N 260
Накладання гірчичників.
Гірчичники.
Медичне застосування гірчиці базується
на здатності ефірної гірчичної олії
роздратовувати шкіру і розширювати її
26
кровоносні судини. Використовують як відволікаючий,
протизапальний та як засіб рефлексотерапії.
Гірчичники фабричного виготовлення мають специфічний запах,
не обсипаються. Термін їх придатності 9-12 місяців.
Ставити гірчичники можна на всі ділянки тіла:
-при підвищенні тиску на потилицю,
-при болю в ділянці серця – в І-ІІ міжребер’ї зліва і на ліве
плече,
-при запаленні легень – між лопатками і нижче лопаток, при
болю в суглобах і м’язах на болісні місця.
Перед використанням гірчичник
змочують в теплій воді на декілька
секунд (температура її не повинна
перевищувати 45°С), струшують і
прикладають до шкіри гірчицею на 10-
15 хв . При підвищенні чутливості шкіри
під гірчичник підкладають змочений
цигарковий (не газетний) папір. На
гірчичники кладуть рушник. Після
закінчення процедури гірчичники знімають, шкіру обмивають
теплою водою і витирають насухо.
Гірчичні обгортання:
1 столову ложку гірчиці розводять в 0, 5 л води, розмішують.
Одержаною масою змочують великий шматок тканини (рушник,
серветка), добре відтискають і обгортають відповідну ділянку
тіла. Зверху накладають поліетиленову плівку, простирадло або
ковдру. Тривалість процедури 5-15 хв.
При респіраторних інфекціях призначають гірчичні ванни
для ніг. Для їх приготування беруть 50 г сухої гірчиці на відро
теплої води. Тривалість ванни 20-30 хв. Після процедури ноги
споліскують теплою водою, витирають насухо, хворого
вкладають в ліжко. Суху гірчицю можна також насипати в
шкарпетки, що спричиняє м’яке роздратування шкіри стіп.
Протипоказаннями до застосування гірчичників є
підвищена чутливість до гірчиці, захворювання шкіри, гарячка
(вище 38 °С), легенева кровотеча, злоякісні новоутворення.
27
Необхідні дії Обґрунтування
1. Підготовка до процедури Заохочення пацієнта
Пояснити пацієнту хід майбутньої до співпраці.
процедури і отримати його згоду на Дотримується право
проведення процедури пацієнта на
інформацію
2. Вимити і висушити руки Забезпечується
інфекційна безпека
3. Перевірити придатність Забезпечується
гірчичників: гірчиця повинна мати ефективність
специфічний (різкий) запах і не процедури. Після
повинна обсипатися з паперу. змочування
При використанні гірчичників, придатних
виготовлених за іншими гірчичників відразу
технологіями (наприклад, з'являється гострий
пакетована гірчиця), п.3 характерний запах
виключається
4. Підготувати необхідне Забезпечується
оснащення ефективне
проведення
процедури
5. Налити в лоток гарячу (40- Якщо температура
45 0 С ) воду нижча, ефірна
гірчична олія не
виділяється, якщо
вища - вона
руйнується
6. Опустити узголів'я. Допомогти Забезпечується
пацієнту зняти сорочку, лягти на правильне положення
живіт (якщо гірчичники хребта
накладають на спину) і попросити
його обхопити руками подушку.
Голова повернута набік
7. Виконання процедури Забезпечується
Змочити гірчичник гарячою водою, виділення ефірної
дати їй стекти. Щільно прикласти олії та дія на шкіру
його до шкіри тим боком, на якому
28
гірчиця
8. Повторити п. 7, розміщуючи Забезпечується
необхідну кількість гірчичників на можливість
шкірі проведення
процедури
9. Вкрити пацієнта пелюшкою, Виключається
потім ковдрою переохолодження.
Забезпечується
зберігання тепла
10. У разі появи стійкої гіперемії Час, необхідний для
зняти гірчичники через 5-15 хв і забезпечення
покласти їх у лоток для рефлекторної дії
використаних матеріалів
11. Змочити серветку в теплій воді Забезпечується
і зняти зі шкіри залишки гірчиці попередження
хімічного опіку шкіри
12. Витерти шкіру насухо. Зберігається ефект
Допомогти пацієнту одягти спідню від процедури та
білизну, вкрити ковдрою та забезпечується
попередити, щоб він залишався в необхідний
ліжку ще не менше ніж 20-30 хв відпочинок після
процедури
13. Закінчення процедури Забезпечується
Викинути гірчичники. Вимити і інфекційна безпека
висушити руки
14. Зробити відмітку про Забезпечується
виконання процедури та реакцію на документування
неї пацієнта в листку лікарських процедури
призначень (форма 003-4/о)
Вакуумтерапія ( постановка банок).

Медичні банки
– невеликі склянки місткістю 30-60 мл з гладенькими
потовщеними вінцями і широким круглим дном.
Викликають тимчасову гіперемію шкіри шляхом створення
зниженого тиску повітря на відповідних ділянках тіла.
Справляючи рефлекторний вплив на кровопостачання
29
тканин і органів, банки поліпшують процеси
розсмоктування при запаленні; крім того, їм властива
відтяжна і знеболювальна дії. Банки ставлять на грудну
клітку і на поперекову ділянку.
Не можна ставити банки на
хребет, груднину, ділянку серця і
на молочні залози у жінок.
Для виконання процедури у
коробку складають 10-20
попередньо вимитих гарячою
водою і перевірених на цілість
банок, місткість з етиловим
спиртом, вазелін, вату, сірники і
металевий стрижень.
Хворого вкладають на ліжко або
кушетку, оголюють ділянку, на яку
будуть ставити банки і змащують її
вазеліном. Коробку з банками
ставлять біля ліжка хворого. На
металевий стрижень щільно
намотують шматок вати, змочують її спиртом (надлишки
відтискають) і підпалюють. Лівою рукою беруть банку і
тримають її неподалік від тіла хворого. Правою рукою на
декілька секунд вводять в банку палаючий ватний тампон,
після чого швидко приставляють її до тіла хворого.
Внаслідок створення у банці розрідженого простору в неї
втягується шкіра, і банка щільно прилягає до тіла Звичайно
ставлять 10-20 банок на 15-20 хв. Хворого треба добре
вкрити. Під банкою утворюється крововилив. Для того,
щоб безболісно зняти банку, треба однією рукою відхилити
її вбік, а пальцями другої руки притиснути шкіру біля краю
банки з протилежного боку. Після процедури шкіру
витирають від вазеліну, хворого тепло вкривають на 20-30
хв.
30
У зв’язку з тим, що при накладанні банок утворюються
крововиливи, з яких у судини всмоктуються продукти
розпаду крові, це може спричинити автосенсибілізацію,
що є небезпечним, особливо для молодих жінок. Тому ця
лікувальна процедура використовується все рідше.
Протипоказання: туберкульоз легень, кахексія,
гарячка, підвищена кровоточивість, кровохаркання,
злоякісні пухлини, гнійні захворювання легень, психічне
збудження хворого, судоми.
Необхідні дії Обґрунтув
ання
1. Підготовка до процедури Забезпечується
Пояснити пацієнту хід майбутньої право пацієнта на
процедури і отримати згоду на її інформацію.
проведення Заохочення
пацієнта до
співпраці
3. Підготувати необхідне оснащення Забезпечується
ефективне
процедури
4. Опустити узголів'я, допомогти пацієнту Виключається
зняти сорочку, лягти на живіт (якщо небезпека
банки становлять на спину) і запропонувати займання одягу.
йому повернути голову на бік, руками Поза забезпечує
обхопити подушку надійне
«прилипання»
банок.
Забезпечується
правильне
положення хребта
5. Довге волосся пацієнта (пацієнтки) на Забезпечується
голові прикрити пелюшкою безпечне лікарняне
середовище
6. Нанести на шкіру пацієнта тонким Підвищується
31
шаром вазелін. Зняти залишки вазеліну з еластичність шкіри
рук
7. Зробити цупкий гніт із вати та надійно Забезпечується
закріпити його корнцангом безпечне лікарняне
середовище
Змочити гніт спиртом, залишки спирту безпечне лікарняне
відтиснути, флакон закрити кришкою і середовище
відставити вбік
9. Запалити гніт, у ліву руку (якщо ви Забезпечується
правша) взяти 1-2 банки, потім швидким ефективність
рухом на 0,5-1 с внести в банку палаючий процедури,
гніт (банку слід тримати недалеко від оскільки полум'я
поверхні тіла) та енергійним рухом розріджує повітря
прикласти до шкіри. Таким чином поставити в банці (вакуум),
всі банки. шкіра швидко
Примітка: полум'я повинно лише втягується в неї
витіснити повітря з банки, але не розпікати
її краї, щоб не допустити опіку шкіри
10. Прикрити пацієнта пелюшкою, Досягається
ковдрою та попросити полежати протягом лікувальний ефект
10-15 хв процедури
гігієнічний
комфорт
По черзі зняти банки: однією рукою дещо безболісне
відхилити банку вбік, а пальцем іншої руки знімання банок
притиснути шкіру біля краю банки. При
цьому в банку потрапляє повітря і вона
легко відділяється від шкіри
13. Витерти шкіру серветками Забезпечується
гігієнічний
комфорт.
Знімаються
залишки вазеліну
зі шкіри
32
14. Допомогти пацієнту одягтися і Досягається
попередити, що він повинен залишатися вмаксимальний
ліжку (або в кріслі) ще протягом 20-30 хв
лікувальний ефект
15. Занурити банки в посудину з Забезпечується
дезінфекційним розчином інфекційна безпека
17. Зробити відмітку про виконання Забезпечується
процедури та реакцію на неї пацієнта в документування
листку лікарських призначень (форма процедури
003-4/о)
Застосування грілки.
Місцевий зігріваючий ефект можна
отримати і за допомогою грілки. При її
застосуванні відбувається розслаблення
гладеньких м’язів, що призводить до
зменшення спастичного болю.
Болезаспокійливий ефект грілки
використовують при виразковій хворобі,
печінковій чи нирковій кольках.
Грілку не можна призначати при болю
в животі, причина якого не з’ясована,
злоякісних пухлинах, в першу добу після травми, зовнішній і
внутрішній кровотечах, розладах шкірної чутливості. Грілку
використовують для місцевого поліпшення кровообігу, що
сприяє розсмоктуванню запальних процесів, а також з метою
зігрівання тіла і як знеболювальний засіб при спастичному болю.
Гумову грілку об’ємом 1-1,5 л заповнюють гарячою водою на
3/4, потім, стиснувши її біля шийки, випускають повітря і
щільно загвинчують пробку. Грілку витирають рушником,
перевертають пробкою донизу для перевірки герметичності,
обгортають пелюшкою чи рушником і прикладають до тіла
хворого. Дуже гарячу грілку кладуть спочатку на простирадло
чи ковдру. Тримають її до вистигання. Треба виявляти
обережність при використанні грілки у хворих з розладом
свідомості чи втратою шкірної чутливості. У таких хворих
33
необхідно контролювати ступінь нагрівання шкіри. Замість
водяної грілки можна застосовувати електричну, ступінь
нагрівання якої регулюється реостатом. Користуватися нею
потрібно з перервами.

1. Підготовка до процедури Заохочення
Пояснити пацієнту хід майбутньої пацієнта до
процедури і отримати згоду на її співпраці.
проведення Дотримання прав
пацієнта на
3. Налити гарячу (температура 60°С) Забезпечується
воду в грілку, трохи стиснути її біля герметичність
горловини, випустивши повітря, і грілки.
закрутити корок Виключається опік
шкіри пацієнта
4. Перехилити грілку корком донизу Перевіряється
та обгорнути її пелюшкою герметичність. Не
допускається
перегрівання
шкіри
5. Виконання процедури Запобігається
Покласти грілку на необхідну ділянку локальне
тіла. Якщо лікар призначив тривале перегрівання та
використання грілки, кожні 20 хв слід опік шкіри
робити 15-20-хвилинну перерву
6. Зняти грілку Забезпечується
етапність
виконання
процедури
Оглянути шкіру пацієнта в ділянці оцінка чутливості
контакту з грілкою шкіри: на ній
повинна бути легка
34
гіперемія
8. Продезінфікувати грілку Забезпечується
процедури та реакцію на неї пацієнта в документування
003-4/о)
Застосування міхура з льодом.

процедури і отримати згоду на її Дотримання прав
проведення пацієнта на інформацію
3.Покласти в міхур підготовлені в Лід, що тане,
морозильній камері шматочки підтримує температуру
льоду і залити їх холодною водою води в межах 10-12°С.
Виключається
переохолодження
(обмороження) шкіри
4. Покласти міхур на Забезпечується
горизонтальну поверхню і закрити герметичність. Міхур
кришку набуває плоскої форми
5. Виконання процедури Запобігання
Обгорнути міхур пелюшкою і переохолодженню
покласти на потрібну ділянку тіла
на 20 хв. Міхур можна залишати
(якщо необхідно) на тривалий час,
але кожні 20 хв слід робити
перерву на 10-15 хв
6.По мірі розтавання льоду воду Досягається
потрібно зливати, а шматочки максимальний ефект
льоду додавати. процедури.
35
Примітка: не можна Виключається
заморожувати воду, яка налита в переохолодження та
міхур, у морозильній камері, обмороження ділянки
оскільки поверхня утвореного тіла
конгломерату льоду велика
7.Після закінчення процедури воду Забезпечується
злити, міхур продезінфікувати інфекційна безпека
Вимити і висушити руки інфекційна безпека
процедури та реакцію на неї документування
пацієнта в листку лікарських процедури
призначень (форма 003-4/о)
Накладання холодного компресу.

Холодні компреси (примочки) кладуть при
забої, травмі, кровотечі. Вони викликають
місцеве охолодження і звуження кровоносних
судин, зменшення кровонаповнення і болю.
Для примочки беруть шматок марлі чи полотна,
складеного в декілька шарів. Його змочують
холодною водою, надлишок її відтискають і
накладають примочку на потрібне місце на 2-
3 хв, після чого замінюють новою.
Для тривалішого місцевого охолодження
зручніше користуватися міхуром з льодом. Це
плоский гумовий мішок, що заповнюється шматочками льоду.
Міхур з льодом застосовують при внутрішніх кровотечах, при
маренні на тлі гарячки, у початковій стадії деяких гострих
захворювань органів черевної порожнини. Враховуючи, що
міхур з льодом дає більше охолодження, ніж холодний компрес,
його доцільно не прикладати до тіла, а підвішувати (над
головою, животом), роблячи через кожні півгодини перерву на
10 хв.
Близькі за дією до компресів вологовисихаючі пов’язки, що
використовують при екземах, ексудативному нейродерміті.
Марлю, складену в 10-15 шарів, змочують у розчині ліків,
36
відтискають і накладають на шкіру. На неї кладуть компресний
папір дещо більших розмірів і прибинтовують. Міняють
пов’язку в міру висихання через 4-6 год, присохлу пов’язку

процедури і отримати згоду на її Дотримання прав
проведення пацієнта на інформацію
Скласти пелюшку (рушник) в етапність виконання
декілька шарів, покласти в процедури
холодну воду
4. Розправити пелюшку (рушник) Забезпечується
і покласти на лоб (тіло) на 2-3 хв безпосередній контакт
холодного компресу зі
шкірою: покращується
тепловіддача,
забезпечується
рефлекторна дія через
терморецептори
5.Зняти пелюшку (рушник) через Не допускається
2-3 хв і занурити її в холодну зігрівання тканини.
воду Забезпечується
ефективність
процедури
6.Іншу пелюшку (рушник) Забезпечується
відтиснути і покласти на шкіру безперервність
на 2-3 хв. Повторювати п. 4-6, процедури
змінюючи пелюшки через 2-3 хв
Використані пелюшки помістити у інфекційна безпека
водонепроникний мішок або
посудину із дезінфекційним
розчином
37
8. Висушити шкіру після
Виключається
закінчення процедури дискомфорт пацієнта
виконання процедури та про документування
реакцію на неї пацієнта в листку процедури
лікарських призначень (форма
003-4/о)
Накладання гарячого компресу.

Компреси (обклади – укр.)
бувають загальні і місцеві.
До загальних обкладів (компрес
ів) належать вологі
закутування.
Місцеві компреси можуть бути
зігрівальними, холодними і гарячими.
Зігрівальний компрес (теплий обклад) викликає тривале
розширення шкірних і глибоко
розміщених кровоносних судин, що
призводить до посилення кровообігу,
сприяє розсмоктуванню запального
інфільтрату і зменшенню болю.
Зігріваючий компрес
складається з трьох шарів:
І – шматка чистої щільної,
але м’якої і
гігроскопічної тканини
(лляне або
бавовняне полотно), змоченої в рідині кімнатної температури і
добре відтиснутої;
ІІ – клейонки або вощаного паперу;
ІІІ – негігроскопічної вати.
Кожний наступний шар повинен бути на 2 см ширшим від
попереднього. Приготовлений компрес акуратно прикладають
38
до ділянки тіла таким чином, щоб вологий шар щільно прилягав
до шкіри, а інші з надлишком прикривали його. Потім компрес
прибинтовують і закріплюють пов’язку теплою вовняною
хусткою чи шарфом. Тривалість використання обкладу 6-8 год
Для обкладу використовують теплу воду, слабкий розчин
оцту (1 чайна ложка на 0,5 л води), одеколон, горілку чи
етиловий спирт, розведений водою (1:2).
Компреси (обклади) протипоказані при гнійничкових
захворюваннях шкіри, порушенні її цілості.
Гарячі компреси. Щільну тканину змочують у гарячій
воді (50-60°С), відтискають і прикладають до тіла. Зверху
накладають клейонку і товсту (краще вовняну) тканину. Замість
тканини можна покласти на клейонку грілку.
1. Підготовка до процедури Заохочення
Пояснити пацієнту хід майбутньої пацієнта до
процедури і отримати згоду на її співпраці.
проведення Дотримання прав
пацієнта на
Скласти серветку у 8 шарів, змочити тепловий ефект
її у воді (температура 60-70 0 С), (рефлекторна дія)
відтиснути та накласти серветку на
шкіру
4.Поверх вологої серветки покласти Забезпечується
клейонку/компресний папір (на 1- 2 зберігання тепла,
см більшу за серветку по парниковий ефект
периметру)
5. Покласти шар вати поверх клейонки Забезпечується
тепловий ефект
6. Зафіксувати компрес бинтом, Забезпечується
дотримуючись правил десмургії щільний контакт
тканини зі шкірою та
зберігається тепло
39
(герметична пов'язка)
8. Через 10 хв перемінити компрес Забезпечується
(тривалість компресу визначає лікар) безперервна дія тепла
Витерти насухо вологу шкіру та тривалість теплового
накласти суху пов'язку ефекту
11. Зробити відмітку про виконану Забезпечується
процедуру та реакцію на неї пацієнта в документування
003-4/о)
Накладання зігрівального напівспиртового

компресу.
1. Підготовка до процедури Заохочення пацієнта до
Пояснити пацієнту хід співпраці. Дотримуються
майбутньої процедури і права пацієнта
отримати згоду на її
2. Вимити і висушити руки Забезпечується інфекційна
безпека
3. Відрізати ножицями Забезпечується ефективне
необхідний (залежно від місця проведення процедури
застосування) шматок
бинта/марлі для компресу та
скласти його у 8 шарів. Вирізати
шматок компресного паперу, по
периметру на 2 см більший за
серветку. Підготувати шматок
вати по периметру на 2 см
більший за компресний папір
4. Скласти шари для компресу Забезпечується
на столі, починаючи із ефективність проведення
40
зовнішнього шару: знизу - вата, процедури. Забезпечується
потім клейонка/компресний папір зігрівальний ефект
процедури
5. Налити спирт у мензурку, Забезпечується
змочити в ньому марлеву ефективність проведення
серветку, злегка відтиснути її і процедури
покласти поверх
клейонки/компресного паперу.
Примітка: у разі постановки
компресу на вухо серветку та
клейонку/компресний папір
розрізати в центрі!
6. Виконання процедури Забезпечується рефлекторна
Усі шари компресу одночасно дія через хемо- і
покласти на потрібну ділянку терморецептори шкіри за
тіла. рахунок тривалої дії
Примітка: не слід накладати
компрес на шкіру, змазану йодом
7. Зафіксувати компрес бинтом Забезпечується
відповідно до вимог десмургії так, ефективність проведення
щоб він щільно прилягав до шкіри, процедури
але не обмежував рухів
8. Нагадати пацієнту, що компрес Забезпечується участь
накладено на 4-6 год пацієнта в процедурі
9. Вимити і висушити руки Забезпечується інфекційна
безпека
10. Через 1,5-2 год після Забезпечується перевірка
накладання компресу пальцем, якості накладання
не скидаючи пов'язки, компресу.
перевірити ступінь вологості Якщо серветка висохла,
серветки. Закріпити компрес подальше проведення
бинтом процедури недоцільне
12. Закінчення процедури Забезпечується етапність
Зняти компрес через виконання процедури
встановлений термін
41
(4-6 год.)
13. Витерти шкіру в ділянці Виключається пере-
компресу та накласти суху охолодження.
пов'язку подовжується час
теплового ефекту
виконання процедури та документування
реакцію на неї пацієнта в процедури
листку лікарських призначень
(форма 003-4/о)
Гарячий парафін
глибоко прогріває шкіру і підлеглі
тканини, діє як протизапальний та
розсмоктувальний засіб. Пів
кілограма твердого парафіну
кладуть у чисту суху металеву
каструлю і розігрівають на водяній
бані. Парафін плавиться при 55 °С,
але його нагрівають до 60 °С.
Потім на ділянку шкіри,
попередньо обмиту теплою водою
з милом і старанно обсушену
рушником, плоским малярним
пензлем накладають рідкий
парафін до одержання шару
завтовшки 1-2 см. Зверху
накладають клейонку, а потім
закутують шерстяною тканиною (рис. 2.64). Тримають на шкірі
до вистигання (30-160 хв). Парафін можна накладати через день,
а при відсутності подразнення шкіри і щодня. Для дії на кисть чи
стопу використовують парафінові ванни. На уражену ділянку
пензлем нашаровують парафін товщиною 1,5-2 см. Після цього
кисть чи стопу занурюють у ванночку з парафіном і обгортають
ковдрою. Попередньо нанесений шар попереджує опіки.
Тривалість процедури до 90 хв.
42
Місцеву зігрівальну дію мають припарки. Їх призначають у
разі тривалого запального інфільтрату, гематом, при радикуліті.
Для припарок використовують нагріті у духовці або на підносі
пісок, льон, висівки чи овес, які пересипають у спеціальний
полотняний мішечок, який зашивають або туго перев’язують і
прикладають до хворого місця. Щоб сповільнити його
вистигання після прикладання до тіла, припарку прикривають
клейонкою, а потім ковдрою. Протипоказання такі самі як для
грілки.
відмочують тим самим розчином.
Застосування п’явок
( гірудотерапія)
Гірудотерапія – використання п’явок з лікувальною метою.
Їх застосовують при церебральній формі гіпертонічної
хвороби, передінсультних станах, місцевому застої крові, при
застійній печінці, тромбофлебітах.
Зберігають п’явки у річковій чи
джерельній воді у банках, прикритих
марлею, щоб забезпечити доступ
повітря. Воду міняють щодня, банку
тримають на вікні при температурі 10-
15 °С. До використання придатні
здорові голодні п’явки, що швидко
рухаються у воді. В’ялі рухи, ущільнення і клейка поверхня
свідчать про хворобливий стан і непридатність п’явки.
Місця прикладання п’явок: ділянка за вухами, зліва від
грудини, праве підребер’я, нижні кінцівки.
За вухами п’явки ставлять, відступивши 1 см від вушної
раковини;
на ділянку серця – у третьому-п’ятому міжребер’ях на 1 см вліво
від краю груднини; при застійній печінці – вздовж реберного
краю;
при геморої – на ділянку куприка і навколо анального отвору.
Для процедури готують: стерильний лоток, пінцет,
перикис водню, підсолену воду, розчин глюкози, пробірки,
43
мензурку, стерильні тампони, серветки, перев’язувальний
матеріал.
Шкіру на місці прикладання п’явок миють, витирають на сухо.
П’явки краще присмоктуються до теплої шкіри, змоченої
солодкою водою. П’явку дістають пінцетом і вміщують у
пробірку чи мензурку хвостовим кінцем вниз, а головним – до
відкритого краю. Потім прикладають пробірку до шкіри хворого
і чекають, поки п’явка присмокчеться (про що свідчать
ундулюючі рухи біля її головного кінця). Тоді пробірку
прибирають, а під п’явку підкладають шматок марлі, щоб не
прикріпилася задня присоска. П’явка тримається 30-60 хв і сама
відпадає. Для активації п’явки вздовж її тіла проводять
змоченою у теплій воді ватою. Якщо п’явку треба зняти, то
шкіру хворого змочують підсоленою водою. Кожна п’явка
висмоктує 2-10 мл крові, а ще 10-40 мл може витекти з місця
укусу. На місця укусів накладають суху стерильну пов’язку.
Призначають по 4-8 п’явок на сеанс. Сеанси повторюють 2-4
рази через 2-3 дні.
Протипоказання: кровоточивість, анемія, хвороби шкіри,
септичні і алергічні стани. При порушенні правил асептики
можуть з’явитися місцеві ускладнення: свербіння шкіри навколо
ранки чи нагноєння. Для зменшення свербіння шкіру навколо
ранки змащують сумішшю нашатирного спирту і вазелінової
олії у рівних частинах. Якщо через 2-3дні після укусу п’явки
ранки кровоточать і тиснуча пов’язка не допомагає, то можна їх
припекти кришталиками калію перманганату. П’явок
використовують лише один раз. Після процедури їх знищують
(кладуть у солону воду або розчин формаліну).
1. Підготовка до процедури Заохочення пацієнта до
Пояснити пацієнту хід співпраці. Дотримується
майбутньої процедури і право пацієнта на
отримати згоду на її проведення інформацію
2. Вимити і висушити руки Дотримується інфекційна
безпека
3.Допомогти пацієнту зайняти Виключається
зручне положення. Підстелити напруження м'язів.
клейонку Забезпечуються комфорт.
44
Дотримується інфекційна
безпека
4.Обробити шкіру: протерти Полегшується початок
70% спиртом ділянку, більшу, процедури.
ніж потрібно для постановки Розширюються судини
п'явок; стерильними ватними шкіри, вона стає теплою.
кульками, змоченими в теплій Різкі запахи відлякують
перевареній воді без мила, п’явку
протерти шкіру до почервоніння,
змінюючи кульки 2-3 рази
5. Виконання процедури Дотримується інфекційна
Надіти рукавички безпека
6. Відсадити в медичну банку Виключається контакт
одну п'явку (якщо п'явки треба п'явки з рукою медичного
ставити на віддалені одна від працівника
одної ділянки). Відсадити в
банки всі необхідні для
постановки п'явки (якщо вони
повинні бути поставлені на
обмежену ділянку шкіри)
7. Піднести банку до шкіри, П'явка, опинившись у
перевернути її догори дном і замкнутому просторі, за
щільно притиснути до шкіри. 5-10 хв прокусить шкіру і
Примітка: якщо п'явки треба присмокчеться
ставити по вертикалі, починають
з нижньої ділянки
8. Прийняти банку, як тільки Хвилеподібні рухи п’явки
буде видно, що п'явка прокусила свідчать про те, що вона
шкіру і з'явились хвилеподібні почала смоктати кров
рухи в її передній частині
9. Підкласти під задню Виключається
присоску стерильну серветку присмоктування п'явки
(якщо п'явка прикріпилась задньою присоскою, що
задньою присоскою до скла може значно знизити
банки, її треба акуратно активність смоктання.
відірвати пальцем або пінцетом) Серветка вбирає рідину,
що стікає з тіла п'явки
45
10. Повторити п. 6-9 до тих пір, Забезпечується
доки не будуть поставлені всі ефективність процедури
п'явки
11. Спостерігати за активністю Забезпечується
п'явки: якщо вона не рухається, ефективність процедури
легко провести по її поверхні
пальцем - це повинно викликати
хвилеподібні рухи п'явки. Якщо
їх немає, п'явку можна зняти,
провівши по її поверхні ватною
кулькою, змоченою розчином
кухонної солі
12. Закінчення процедури Дотримується інфекційна
Приготувати все необхідне для безпека та етапність
зняття п'явок виконання процедури
13. Зняти п'явки, якщо вони Якщо п'явки були
були поставлені на 15 хв поставлені на 1 год, вони
способом, описаним у п. 11 відпадають самі, як тільки
наситяться кров'ю
14.Розмістити п'явки в посудину Дотримується інфекційна
з дезінфікуючим розчином безпека. П'явки не можна
використовувати повторно
15. Змінити рукавички Дотримується інфекційна
безпека
16. Обробити шкіру навколо Дотримується інфекційна
ранки спиртом. Покласти на безпека
місце укусів стерильні серветки,
використовуючи стерильний
пінцет
17. Помістити шар вати на Можлива кровотеча (6-30
серветки мл) та намокання
пов'язки
18.Зафіксувати серветку і вату Дотримується інфекційна
бинтом відповідно до правил безпека
десмургії.
Примітка: якщо бинтування
неможливе, то на вату покласти
46
серветку і зафіксувати її на
шкірі лейкопластирем
19. Покласти клейонку у Дотримується інфекційна
водонепроникний мішок безпека
20.Після дезінфекції викинути Дотримується інфекційна
п'явки у каналізацію безпека
21.Покласти в посудину з Дотримується інфекційна
дезінфекційним розчином лоток, безпека
медичну банку, пінцет
22. Зняти рукавички, покласти їх у Дотримується інфекційна
посудину із дезінфекційним безпека
розчином, вимити і висушити
руки
виконання процедури та реакцію документування
на неї пацієнта у відповідній процедури
медичній документації
24. Спостерігати за пов'язкою Повна зміна пов'язки
протягом доби. У разі може посилити кровотечу
намокання пов'язки надіти
рукавички, покласти на пов'язку
шар вати і знову забинтувати;
зняти рукавички
25. Через добу: надіти рукавички, Дотримується інфекційна
зняти пов'язку. Якщо кровотеча безпека та загоювання
відсутня, рану і шкіру навколо ранок первинним натягом
неї обробити 70% етиловим
спиртом. Кров, що спеклася, зняти
3% розчином перекису водню,
накласти асептичну пов'язку
25. Зняти рукавички, вимити і Дотримується інфекційна
висушити руки безпека
А.3. Симптоми та ситуації, при виникненні яких необхідно
негайно повідомити лікаря:
А.3.1. Різке погіршення стану пацієнта.
А.3.2. Відмова пацієнта від проведення процедури.
47
Водолікування (гідротерапія)
– використання води з лікувальною і профілактичною
метою.
Розрізняють: власне водолікування і бальнеотерапію –
застосування природних та штучно виготовлених мінеральних
вод.
При водолікуванні поруч з температурою важливе значення
має механічна дія – тиск води, її рух.
Процедури з холодною водою (до 20°С) спричиняють
загальнотонізуючу дію, стимулюють діяльність нервової і
серцево-судинної системи, підвищують обмін речовин.
Процедури з теплою водою (37-39°С) мають заспокійливу дію,
їх призначають при хронічних запальних захворюваннях,
особливо опорно-рухового апарату, розладах водно-сольового і
жирового обмінів.
Процедури з гарячою водою (вище 39°С) мають потогінну дію і
підвищують обмін речовин організму.
Дозуючи водолікувальні процедури, варто враховувати не
тільки характер подразника але й реакцію на нього хворого. При
слабкій і скороминущій реакції процедури можна призначати
щоденно, при більш вираженій – через день. Курс лікування від
12 до 30 процедур.
До водолікувальних процедур відносяться:
- ванни, - обливання,
- душ, - обмивання,
- кишкові - обтирання,
промивання, - закутування.
- купання,
Протипоказання до водолікування: виражений
атеросклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., інфекційні
захворювання, активні форми туберкульозу, злоякісні пухлини,
підвищена кровоточивість,
захворювання кровотворних органів,
деякі захворювання шкіри.
Ванни
48
можуть бути загальними (у воду занурюють все тіло)
і місцевими – у воду занурюють частини тіла.
Напівванни – вода покриває нижню частину тіла до
пояса; сидячі ванни – вода покриває лише ділянку таза, нижню
частину живота, верхню частину стегон без занурення у ванну
ніг.
Залежно від температури ванни діляться на:
- холодні (нижче 20 °С),
- прохолодні (до 30 °С),
- індиферентні (34-36 °С),
- теплі (37-39 °С),
- гарячі (вище 39 °С).
За хімічним складом ванни можуть бути:
- прісними, - мінеральними,
- ароматичними, - газовими.
Перед відпуском процедури медична сестра перевіряє
готовність приміщення і самої ванни до її проведення.
Температура у ванному приміщенні має бути не нижче 25 °С,
належить остерігатися протягів. Санітарка миє ванну губкою з
милом і гарячою водою, потім споліскує дезінфікуючим
розчином (0,5 % освітленим розчином хлорного вапна), а перед
наповненням ванни обмиває її гарячою водою. Хворий сідає у
ванну таким чином, щоб спиною спиратись на спинку ванни, а
ногами впиратися у протилежну стінку: у разі необхідності під
ноги кладуть опорний щиток або спеціальне пристосування. В
шафці невідкладної допомоги потрібно мати набір ліків для
надання невідкладної допомоги при погіршенні стану хворого.
Під час процедури медична сестра слідкує за загальним станом
хворого, кольором шкіри, властивостями пульсу.
Прісні ванни готують із водопровідної води. Фізіологічна дія
пов’язана з температурою води і гідростатичним ефектом.
Прохолодні ванни стимулюють обмін речовин, при цьому
підвищується споживання кисню і зростає мобілізація жиру для
підтримання внутрішнього енергетичного балансу. Призначають
їх при ожирінні. Ванни з індиферентною температурою мають
тонізуючу дію, якщо їх приймають впродовж 10-15 хв;
збільшення тривалості процедури – заспокоює хворого
(призначають при функціональних розладах нервової системи).
49
Гірчичні ванни призначають як відволікаючий засіб при
катарі верхніх дихальних шляхів, бронхіті. Для цього 100-300
г сухої гірчиці розчиняють у 10 л води при 38-40 °С. Отриманий
розчин виливають у ванну, наповнену прісною водою необхідної
температури і добре розмішують. Загальну гірчичну ванну
проводять при температурі води 36-38 °С протягом 5-7 хв, а
місцеву (для ніг) – 39-40 °С 10-15 хв. Після ванни хворого
обливають теплою водою, витирають простирадлом чи
рушником, тепло закутують і вкладають на кушетку на 30-40 хв.
Гірчичні ванни роблять на ніч. Протипоказанням є
захворювання шкіри.
Йодобромні ванни спричиняють протисклеротичну дію,
знижують тонус кровоносних судин (гіпотензивна дія),
нормалізують функції нервової системи, покращують мозковий і
вінцевий кровообіг, мають протизапальну дію. Призначають при
нервово-психічному перенапруженні, атеросклеротичних змінах
вінцевих і мозкових судин, гіпертонічній хворобі І-ІІ ст.,
захворюваннях опорно-рухового апарату, жіночих статевих
органів, шкіри. На ванну об’ємом 200 л потрібно взяти 10
г натрію йодиду і 25 г калію броміду. Рекомендують
приготувати розчин для декількох ванн і зберігати його в темній
склянці. Для цього в мірний посуд насипають 100 г натрію
йодиду і 250 г калію броміду та доливають воду до 1 л. На ванну
беруть 2 кг кухонної або морської солі і 100 мл приготованого
розчину. Ванна може бути індиферентною або теплою,
тривалість процедури 10-15 хв; призначають через день, курс
лікування 12-15 процедур.
Кисневі ванни. Розчинений у воді кисень попадає в організм
через шкіру і через легені, покращує окисно-відновні процеси в
органах і тканинах організму, сприяє зменшенню явищ гіпоксії.
Призначають при гіпертонічній хворобі І-ІІ ст. , ішемічній
хворобі серця, функціональних розладах нервової системи.
Кисневу ванну можна приготувати фізичним і хімічним
методами.
При фізичному методі використовують кисень, що надходить з
балона через редуктор в апарат насичення (АН-8, АН-9). Воду
насичують під тиском 148-245кПа(1,5-2,5 ат. ).
50
Хімічним способом ванну готують за 10хв до процедури. Ванну
заповнюють водою, температура якої на 1-2°С вища від
призначеної лікарем. На 200л води беруть 100г натрію
гідрокарбонату, 50мл 5% розчину міді сульфату (мідного
купоросу) і 200мл технічного пергідролю. Воду старанно
перемішують і через 10хв, коли піхурці кисню максимально
покриють стінки ванни, поміщають у ванну хворого.
Другий хімічний спосіб полягає у тому, що у попередньо
заповнену ванну додають 200мл 2, 5% калію перманганату,
перемішують і послідовно вводять 40мл 20% розчину сірчаної
кислоти і 200мл технічного пергідролю. Воду перемішують,
хворий приймає ванну через 10хв.
Кисневі ванни призначають через день або щоденно.
Температура води 33-36°С. Тривалість процедури 10-15 хв. Курс
лікування 10-12 ванн.
Хлорно-натрієві ванни нормалізують тонус артерій при
гіпертонічній хворобі і нейроциркуляторній дистонії
(гіпотонічного типу), мають знеболюючу, протизапальну і
десенсибілізуючу дії. Під впливом хлорно-натрієвих ванн
активується протизсідальна система. Призначають при
захворюванні опорно-рухового апарату, функціональних
захворюваннях центральної нервової системи, гіпертонічній
хворобі І-ІІ ст. , варикозному розширенні вен, захворюваннях
шкіри (нейродерміт, псоріаз, склеродермія). На ванну
об’ємом 200 л необхідно 5-6 кг солі (озерної чи морської). Для
розчинення сіль насипають у мішечок і кладуть під струмінь
гарячої води, поступово розмішуючи. Залежно від
функціонального стану серцево-судинної системи ванна може
бути індиферентною або теплою. Тривалість процедури 10-20
хв. Частота приймання через день. Курс лікування 12-15
процедур.
Шавлійні ванни призначають як болезаспокійливі при
залишкових явищах травм периферичних нервів, опорно-
рухового апарату, при хронічних захворюваннях статевих
органів у жінок. Їх готують шляхом додавання до води рідкого
або згущеного конденсату мускатної шавлії. У ванну
добавляють 8-10 л рідкого або 400 г згущеного конденсату
51
шавлії і старанно розмішують. Температура 35-37 °С, тривалість
процедури 8-15 хв, курс лікування 12-18 ванн.
Лікувальні ванни можна приймати в будь-яку пору дня,
краще через 30-40 хв після легкого сніданку, але у разі
необхідності можна через 1-2 год після обіду. Якщо хворий
стомлений, він повинен відпочити перед прийманням загальної
ванни 30 хв і такий самий час після ванни.
Лікувальні душі – водолікувальна процедура, при якій

на тіло хворого впливають струмені води. Діючими факторами
душу є тиск струменя води і термічне подразнення.
Короткочасне чергування холодного й гарячого душу діє
тонізуюче; тривале – знижує збудливість чутливих і рухових
нервів.
Дощовий голчастий душ. Вода проходить через душову
сітку, в кожний отвір якої вставлені металічні трубки діаметром
0,5-1 мм, утворюючи паралельні гострі струмені. Температура
38-39 °С, тривалість процедури 1-5 хв, тиск 98-147 кПа (1-1,5
ат). Процедуру проводять щоденно, курс лікування 12-15 днів.
Душ Шарко – починають з душу
віялом (на відстані від пацієнта 3-3,5
м під тиском води 3 ат) 2-3 рази.
Струмінь спрямовують на спину, потім
на передню поверхню тіла. Після цього
направляють компактний струмінь на
кожну нижню кінцівку ззаду до поперекової ділянки 2-3 рази,
потім струменем обливають спину, руки, бокові і передні
відділи грудної клітки. Закінчують процедуру обливанням
хворого спереду і ззаду струминою віялом.
При проведенні процедури необхідно пам’ятати про можливі
травми статевих органів, молочних залоз, хребта, очних яблук.
Струмина під високим тиском, спрямована на ліву половину
грудної клітки, може спричинити розлади серцевої діяльності.
Ослаблений хворий повинен триматися за поручні. Тривалість
процедури 1-5 хв, температура 35-25 °С, курс 15-25 процедур.
Циркулярний душ – це система
вертикальних трубок, які розміщуються колом
навколо хворого. Кожна трубка має багато
52
отворів по всій висоті, із яких під тиском виходять струминки
води, спрямовані на хворого, що стоїть у центрі. Душ починають
при температурі 34-36 °С з поступовим зниженням її в кінці
курсу лікування до 25 °С. Тривалість процедури 2-5 хв,
процедуру проводять щоденно або через день, на курс 15-20
процедур.
Обливання використовують як з
метою загартування і як лікувальну
процедуру при функціональних
розладах серцево-судинної і нервової
систем. Для обливання потрібно 2-3
відра води, його проводять
повільно, тримаючи відро на
рівні плеча хворого, таким
чином, щоб вода рівномірно
стікала по задній і передній
поверхнях тіла, потім енергійно
розтирають зігрітим
простирадлом чи рушником.
Процедуру проводять щоденно або через день по 2-3 хв,
поступово знижуючи температуру з 34-35 до 22-20 °С
наприкінці курсу лікування, який складається з 16-20 процедур.
Загальне обмивання проводять
здоровим людям з метою загартування.
Місцеві обмивання теплою водою показані
ослабленим хворим. В миску наливають 3-5л
води призначеної температури, змочують
губку чи рушник, відтискають і швидко
обмивають оголеного хворого, що сидить на
табуреті. Процедуру повторюють 2-3 рази,
після чого хворого старанно розтирають рушником до
почервоніння шкіри, закутують у зігріте простирадло і
вкладають у ліжко. Для місцевих обмивань беруть воду
температурою 30-32 °С з наступним зниженням до 20 °С.
Процедуру проводять щоденно або через день, тривалість її 2-3
хв. Загальна кількість процедур 15-20. У приміщенні повинно
бути тепло (25 0С), слід остерігатися протягів.
53
Закутування – ефективний метод лікування хворих з
функціональними розладами нервової системи, при безсонні,
гіпертонічній хворобі І ст., розладах жирового обміну.
Перевагою даного методу є доступність процедури для будь-
якого лікувального закладу.
На дерев’яній кушетці розстеляють дві вовняні ковдри таким
чином, щоб їх краї частково накладались один на другий, а
вільні краї – звисали з кушетки. На ковдру кладуть широку
поліетиленову плівку, на яку вкладають змочене теплою водою
простирадло (30-40 °С). Хворий лягає так, щоб простирадло
було на рівні потилиці. Далі закривають хворого спочатку одним
кінцем простирадла, потім другим; після цього загортають його
в поліетиленову плівку, а потім – ковдрою з двох боків, частково
підгорнувши її під ноги. В ділянці підборіддя підкладають
рушник. В І фазі (10-15 хв) збільшується тепловіддача,
спостерігається короткочасне збудження хворого. В ІІ фазі (30-
40 хв) спостерігається заспокійлива дія, хворий зігрівається і
знаходиться в стані теплового комфорту. В ІІІ фазі тіло хворого
перегрівається, підсилюється потовиділення.
Для підсилення заспокійливої дії простирадло змочують
підігрітим йодобромним розчином. При
приготуванні йодобромного розчину в1 л води розчиняють 100
г натрію чи калію йодиду і 250 г натрію чи калію броміду.
Розчин зберігають у посуді з темного скла. На 10 лводи,
призначеної для змочування простирадла, додають 20
мл йодобромного розчину і 200 г кухонної чи морської солі.
Світлолікування
– застосування променевої енергії сонця або штучних
джерел світла з лікувальною та профілактичною метою.
Світло – це електромагнітні коливання, які поширюються у
вигляді квантів або фотонів.
Виділяють:
- інфрачервоне випромінювання
(ІЧВ), яке має довжину хвилі від 400
мкм до 760 нм,
54
- видиме – з довжиною хвилі 760-400 нм ,
- ультрафіолетове – від 400 до 5 нм.
У медицині використовують
короткохвильову ділянку ІЧВ, яка має
здатність проникати в тканини організму
на глибину 3-5 см. Тканини поглинають
фізичну енергію інфрачервоних квантів і
перетворюють її в теплову, яка
спричиняє молекулярні зміни,
підвищення температури опроміненої
ділянки, прискорення фізико-хімічних
реакцій. Місцево виникає судинна
реакція – короткочасний спазм з
наступним стійким розширенням судин,
активною гіперемією і підвищенням
місцевого кровопостачання. Одночасно судинна реакція виникає
в органах і тканинах, які нервово-рефлекторними шляхами
зв’язані з ділянкою опромінювання.
При дії ІЧВ виникає почервоніння шкіри (теплова еритема), яка
зникає через 30-60 хв. Лікувальна дія ІЧВ проявляється
загоєнням ран та виразок, зниженням больової чутливості,
розсмоктуванням запального інфільтрату, зменшенням
м’язового тонусу. Призначають ІЧВ припідгострих і хронічних
негнійних запальних захворюваннях суглобів, при
захворюваннях органів дихання, при тривало незагоюваних
виразках, опіках, відмороженнях.
З лікувальною метою використовують стаціонарні, пересувні і
настільні лампи ІЧВ. Пересувний інфрачервоний опромінювач –
це великий сферичний нікельований рефлектор, що
переміщується на штативі навколо осі і по висоті. Пацієнт під
час процедури лежить або сидить. Відстань
від опромінювача 35-100 см. Тривалість процедури 15-30 хв.
Ультрафіолетове
опромінювання
(УФО) спричиняє при дії на
тканини фотоелектричний ефект,
який проявляється почервонінням
55
(еритемою) шкіри. Еритема проявляється через 2-6 год, досягає
найбільшої інтенсивності через 12-24 год. Це сприяє
покращенню крово- ілімфообігу у місці впливу, а також,
рефлекторно у внутрішніх органах,
що іннервуються відповідним сегментом спинного мозку. У
місці еритеми зменшуються прояви запалення, знижується
больова чутливість. Загальне УФ-опромінення у малих дозах має
десенсибілізуючу іімуностимулюючу, бактерицидну і
бактеріостатичну дії, підсилює процеси регенерації.
Призначають загальне УФО для профілактики сонячної
недостатності, при зниженні опірності організму до простудних
захворювань, при астенізації нервової системи. Місцеве УФО
застосовують при захворюваннях органів дихання, міозиті,
радикуліті.
Джерелом ультрафіолетових променів є газорозрядні лампи
(дугова ртутна трубчаста лампа). Лампа є кварцовою трубкою з
вольфрамовими електродами. Повітря з трубки викачане, а її
порожнина заповнена випарами ртуті і невеликою кількістю газу
аргону. Після увімкнення лампи в електричну сітку в парі ртуті
виникає дуговий розряд. При проведенні процедури очі хворого
і персоналу захищають темними захисними окулярами.
Застосовують загальне і місцеве УФО. Загальне УФ-
опромінення можна проводити індивідуально чи в спеціальному
приміщенні (фотарії) для групи хворих. Під час опромінювання
температура повітря повинна бути 22-25 °С. Опромінювання
починають через 10 хв після включення ламп. Всі пацієнти
мають спеціальні окуляри. Медична сестра слідкує за
процедурою зі спеціальної кабіни або з-за стола, захищеного
світлозахисним склом. Процедуру загального опромінення
проводять через день. Під час процедури почервоніння шкіри не
спостерігається, оскільки починають опромінювання з 1/4 чи 1/2
індивідуально визначеної біодози. Через 2-3 процедури дозу
збільшують вдвічі і до кінця курсу доводять до 2-3 біодоз.
Для місцевого УФО використовують еритемні
і гіпереритемні дози. Площа опромінення не повинна
перевищувати 600-800 см2. Слід врахувати підвищену
чутливість шкіри згинальних поверхней, які під час опромінення
56
краще прикрити. Повторно те саме поле опромінюють при
зменшенні еритеми.
Аеротерапія
– метод кліматотерапії, який ґрунтується на впливі
відкритого повітря без прямого сонячного опромінювання
з лікувальною і профілактичною
метою. Аеротерапія передбачає
тривале перебування на відкритому
повітрі в денний і нічний час (сон) на
відкритих верандах, балконах, в
спеціальних кліматопавільйонах,
прогулянки. Її лікульний вплив
пов’язаний з підвищеним кисневим
насиченням, ультрафіолетовим
опромінюванням і холодовим
роздратуванням (при повітряних
ваннах), що сприяє загартуванню
організму. Призначають аеротерапію здоровим особам, а також
хворим, що перебувають у стадії видужання від хвороб серцево-
судинної і дихальної систем. Крім цього, цей метод
застосовують при реабілітації хворих після операцій на серці та
легенях.
Повітряні ванни і напівванни (оголення до пояса)
проводять 1-2 рази на день на відкритому повітрі в тіні, на
верандах, балконах, у приміщенні з відкритими вікнами у
положенні хворого лежачи, напівлежачи чи сидячи. Тривалість
ванни і ступінь охолодження дозують за спеціальними
таблицями. Розрізняють такі повітряні ванни:
- холодні (температура повітря становить 0 до +8 оС),
- помірно холодні (від +9 до +16 оС),
- прохолодні (від +17 до +20 оС),
- індиферентні (від +21 до +22 оС) і
- теплі (вище +22 оС).
Оксигенотерапія — це введення в
організм хворого кисню. Кисневу терапію
57
застосовують при лікуванні гострої та хронічної дихальної
недостатності, яка супроводжується ціанозом (синюшністю
шкірних покривів), тахікардією (підвищеною частотою серцевих
скорочень), зниженням парціального тиску кисню в тканинах до
9,3 кПа (70 мм рт. ст.) і нижче.
Інгаляційний метод кисневої терапії є найбільш
фізіологічний. Під час інгаляції кисню підвищується
парціальний тиск в альвеолярному повітрі, покращуються умови
дифузії, усувається його недостатність у крові і тканинах,
збільшується насичення гемоглобіну киснем, збільшується його
розчинність в крові, покращується активність окислювальних
процесів в тканинах, активізується функція дихальних
ферментних систем, відновлюється корекція між системами
кровообігу і дихання. Кисень здійснює сильну рефлекторну дію
пригіпоксичних станах в організмі. Оксигенотерапія призводить
до суттєвого зменшення необхідності організму в кисні за
рахунок сповільнення дихання і серцевих скорочень, зменшення
серцевого викиду, нормалізації АТ. При багатьох інтоксикаціях і
отруєннях кисень покращує обмін речовин,
посилює детоксикаційні можливості організму і усуває деякі
патогенетичні причини розриву клініки отруєння, наприклад,
сприяє усуненню набряку легень та ін.
Техніка безпеки при роботі з киснем. Для оксигенотерапії
використовують спеціальний
медичний кисень, в якому міститься 99
% чистого кисню, 1 % азоту і відсутні
домішки. Балони з медичним киснем
мають бути пофарбованими в голубий
колір з позначкою чорною фарбою
«Кисень» та літерою «М» (медичний).
Наповнюють киснем балони без
найменших дефектів та випробувані на
стійкість до високого тиску не більше 5
років тому назад. Це можна перевірити,
удаючись до позначки, яка розташована
на верхній, сферичній, частині балона. Там
відмічається рік його виготовлення і дата
наступного випробування. У зв’язку з
58
тим що кисень знаходиться у балоні під тиском 150 атм (такий
високий тиск сам по собі є небезпечним), балони зберігають у
спеціальному приміщенні або металевих шафах, які знаходяться
за межами лікарняних відділень, розміщуються у вертикальному
положенні і надійно фіксуються металевими скобами
В осіб, які перебувають біля кисневого балона, руки, одяг,
інструменти не повинні бути забруднені жиром, мастилом,
фарбою.
Наповнення кисневого обладнання киснем з балона виконують
під тиском не більше 1—2 атм. Для визначення кількості кисню
в балоні необхідно величину тиску, що її показує манометр,
помножити на ємкість балона. При забиранні кисню з балона не
можна випускати його повністю і знижувати тиск у балоні
нижче 2—3 атм.
Проведення оксигенотерапії за допомогою маски і
подушки
Найбільш простим і в той же час достатньо ефективним
методом проведення оксигенотерапії є використання
стандартного кисневого редуктора, від якого звичайна гумова
трубка йде до зволожувача (апарат Боброва). Потім кисень через
трійник надходить до носового катетера, якого введено через
носовий хід до рівня надгортанника.
Носові катетери можуть бути одинарним, подвійними (для
введення в обидва носові ходи), гумовими
або пластиковими, з боковими отворами.
Перед введенням катетера необхідно
перевірити його еластичність, цілість, бо
катетер може порватися і аспірувати в
дихальні шляхи. Катетери мають бути
стерильними. Якщо відсутні одноразові катетери, гумові
катетери дезінфікують методом кип’ятіння, змазують
стерильною вазеліновою олією. Треба пам’ятати, що глибина, на
яку вводять катетер, має відповідати відстані від кута верхньої
губи зовнішнього слухового проходу. Порожнину носа
очищають, катетер вводять до задньої стінки глотки через
нижній носовий хід на відміряну глибину. Внутрішній кінець
катетера не повинен просуватися далі носоглотки, бо при цьому
59
виникає небезпека його потрапляння у стравохід з наступним
роздуванням і навіть розривом шлунка. Якщо катетер
розташований поверхнево, більша частина кисню витрачається
марно, викликаючи подразнення слизової оболонки носа. Після
введення катетера в носовий хід його фіксують
лейкопластирем до шкіри обличчя хворого. Через кожні 1—
3 год інгаляції потрібно робити перерву на 20—30 хв, щоб
запобігти гіпервентиляції та токсичній дії високих концентрацій
кисню.
Тривале вдихання недостатньо зволоженої суміші з повітря
киснем висушує поверхню повітропровідних шляхів та альвеол,
порушує активність миготливого епітелію та сприяє утворенню
кірочок на поверхні слизової оболонки трахеї та бронхів. Тому
необхідно зволожувати повітря, яке вдихається, насичуючи його
водяними парами (до 60 %) шляхом пропускання кисню через
воду.
При тривалому (3—4 год) диханні киснем під високим
тиском (3 атм і більше) може виникнути гостре кисневе
отруєння.
Інгаляцію кисню можна
проводити через маску.
Маски бувають металеві або
пластикові, вигнуті таким
чином, щоб при накладанні на
обличчя вони закривали рот і
ніс. Введення кисню за
допомогою маски може здійснюватись за відкритою,
напівзакритою або закритою системами. При відкритій системі
маска нещільно прилягає до обличчя, і вдихувана газова суміш –
це збагачене киснем (до 30 %) атмосферне повітря. Видих
відбувається в оточуюче середовище. При інгаляції кисню за
напівзакритим методом лише частина вдихуваної суміші
надходить у зовнішнє середовище. Економічного використання
кисню досягають включенням в систему дихального мішка. З
метою запобігання постійному переповненню мішка він
обладнаний клапаном викиду, через який видаляється
надлишковий об’єм дихальних газів. Маску щільно одягають на
обличчя, фіксуючи її гумовими лямками. Дихання відбувається
60
чистим киснем з поверненням у камеру близько 1/3
видихуваного повітря. Кисень при цій системі можна не
зволожувати. Час від часу дихальну камеру спорожнюють від
конденсованої вологи. Недоліком цього методу є можливе
збільшення концентрації вуглекислоти у суміші, яку вдихають.
Вирішення питань з теми, тестових та

ситуаційних завдань.
А. Питання з теми
1. Який механізм дії на організм людини медичних банок?
2. Які показання і протипоказання до застосування медичних
банок?
3. Який механізм дії на організм людини гірчиці?
4. Назвіть показання до застосування зігрівального компресу.
5. Який механізм дії тепла на організм?
6. Який механізм дії холоду на організм?
7. Як впливають водні процедури на ЦНС, ССС?
8. Назвіть проти покази до водолікування.
9. Назвіть показники та проти покази до застосування п’явок?
10. Який механізм дії п’явок?
11. Який механізм дії УФ-опромінення?
12. Що таке оксигенотерапія?
13. Яка техніка безпеки при роботі з киснем?
Б. Тести для самоконтролю:
Знайдіть правильну відповідь до запропонованих тестів
1.У пацієнта ІІ стадія гарячки. Виберіть метод, який не
належить до фізичних методів боротьби з гіпертермією:
AПарентеральне введення розчину анальгіну
B Обтирання тіла водою з оцтом
C Вологе обкутування всього тіла хворого
D Застосування міхура з льодом
E Застосування клізм з холодною водою
2.Пацієнту К., 62 р., призначено курс гірудотерапії. Назвіть
показання до застосування п’явок:
A Анемія C Ураження шкіри в місці
B Кровоточивість судин прикладання п’явок
D Алергічні захворювання
61
E Артеріальна гіпертензія
3.Пацієнту 18-ти років, який лікується в терапевтичному
відділенні з приводу загострення хронічної пневмонії,
призначено застосування гірчичників. Медична сестра
інформує
пацієнта про тривалість накладання гірчичників. Вона
складає:
A 10-15 хв. D 2-4 год.
B 1-2 хв. E 8-10 год.
C 20-30 хв.
4.Чоловік 25 років підслизнувся і впав. У нього
спостерігається носова кровотеча. Медична сестра дитячого
садка до приходу лікаря для зупинки кровотечі застосувала
найпростіший метод фізіотерапії. Який метод застосувала
медична сестра?
A Банки D Грілка
B Гірчичники E Зігрівальний компрес
C Холодний компрес
5. При передачі чергування у відділенні медсестра доповіла,
що у пацієнта з пневмонією сильний головний біль, відчуття
жару, температура 39,2oС. Яке незалежне медсестринське
втручання необхідно здійснити медичній сестрі?
A Прикласти до голови холодний компрес, обтерти тіло
холодною водою
B Змінити натільну білизну, напоїти чаєм
C Обмити тіло водою з милом, укрити ковдрою
D Заспокоїти, створити положення за Фаулером
E Поставити банки повздовж хребта
6.На третій день після застосування п’явок пацієнтка
поскаржилася на свербіж та нагноєння навколо ранок.
Що є причиною такого ускладнення?
A Підшкірні крововиливи
B Тривала кровотеча з ранок
C Невірно обрана ділянка для постановки п’явок
D Інфікування ранок
E Підвищений артеріальний тиск
7.Пациентке В., с диагнозом “пневмония”, врач назначил
постановку горчичников. Выполняя план сестринского ухода,
62
медсестра приготовила горчичники, лоток с водой. Какая
должна быть температура воды для постановки
горчичников?
A 38-40oС D 60-75oС
o
B 20-25 С E 80-100oС
o
C 30-35 С
8.После выполнения подкожной инъекции алоэ у пациентки
X. появился инфильтрат в месте инъекции. Проводя
реализацию плана сестринского ухода, медсестра наложила
полуспиртовый согревающий компресс на плечо. В какой
последовательности медсестра должна накладывать
компресс?
A Вата, компрессная бумага, бинт
B Компрессная бумага, марлевая салфетка, вата, бинт
C Марлевая салфетка, вата, компрессная бумага, бинт
D Марлевая салфетка, компрессная бумага, вата, бинт
E Компрессная бумага, вата, бинт
9.Пацієнту з нирковою колькою медична сестра відпускає
гарячу ванну. Вкажіть температуру води та тривалість
ванни:
A Температура води 40°С, тривалість 10-15 хв.
B Температура води 34-36°С, тривалість 20 хв.
C Температура води 36-39 °С, тривалість 20-30 хв.
D Температура води 28-30°С, тривалість 3-5 хв.
E Температура води 24-27°С, тривалість 1-3 хв.
10.Пацієнт знаходиться в стані гарячки, скаржиться на
відчуття жару, загальну слабкість, сухість у роті. Шкіра
обличчя червона, гаряча на дотик, губи вкриті кірками.
Медична сестра, здійснюючи догляд за пацієнтом, прикладає
холодний компрес до чола в першу чергу з такою метою:
A Зменшення запального процесу
B Зменшення тепловіддачі
C Зменшення головного болю
D Посилення тепловіддачі
E Збільшення кровонаповнення судин
11.До медичної сестри фізіотерапевтичного кабінету
звернувся пацієнт, якому лікар призначив сеанси УФ-
опромінення поперекової ділянки. Що повинна зробити
63
медична
сестра перед початком проведення процедури?
A Визначити біодозу опромінення
B Визначити частоту пульсу
C Визначити артеріальний тиск
D Виміряти температуру тіла
E Оглянути шкіру пацієнта
12.Пацієнту К., 62 р., призначено курс гірудотерапії. Назвіть
показання до застосування п`явок:
A Артеріальна гіпертензія
B Кровоточивість судин
C Ураження шкіри в місці прикладання п`явок
D Алергічні захворювання
E Анемія
13.Пацієнту 18-ти років, який лікується в терапевтичному
відділенні з приводу загострення хронічної пневмонії,
призначено застосування гірчичників. Медична сестра
інформує пацієнта про тривалість накладання гірчичників.
Вона складає:
A 10-15 хв. D 2-4 год.
B 1-2 хв. E 8-10 год.
C 20-30 хв.
14.Назвіть біологічно активну речовину, що міститься у
секреті слинних залоз п‟явки і має здатність гальмувати
процеси згортання крові:
AГепарин D Дестабілаза
B Лізоцим E Гірудин
C Мірозин
64

ПЗ№13 Робота в фізіотерапії

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

You might also like

ПЗ№13 Робота в фізіотерапії

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

ПЗ№13 Робота в фізіотерапії

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Інструкція № 13

(для студентів 31 – 34 групи)

Оснащення: документація фізіотерапевтичного

Тема на повторення «Отруєння хлорорганічними,

Викладач: Павлик О.А.

1. Ознайомлення з основною документацією

Ознайомтесь з ЛФК, правилами складання

II період (основний) –функціональний,

III період (заключний) — тренувальний.

Основні завдання III періоду:

ПРОТИВОПОКАЗИ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЛФК

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МЕТОДИКИ

Суворий ліжковий режим призначається при важкому

При розширеному ліжковому режимі спостерігається

Напівліжковий режим (палатний) характеризується

Вільний режим обирається в разі задовільноого і

Дозування фізичного навантаження

Ефективність застосування ЛФК

Техніка фізичних вправ

Компоненти техніки фізичних вправ

Процедуру лікувальної фізкультури можна

Складання комплексу ЛФК включає ряд

Інструктор не повинен виконувати вправу разом з

Визначення функціональних можливостей

Для проведення необхідних досліджень і забезпечення

Абсолютними протипоказами до проведення

Рухові режими, що використовуються

Назва Його Завдання Дозволені

Вихідні положення, які використовуються при

Ознайомтесь з основними правилами

Основні прийоми масажу при різних захворюваннях.

2. Пригадайте алгоритми проведення

Назва процедури Задачі Покази та

Вакуумтерапія ( постановка банок).

Необхідні дії Обґрунтування

Застосування міхура з льодом.

Накладання холодного компресу.

Необхідні дії Обґрунтування

Накладання гарячого компресу.

Накладання зігрівального напівспиртового

Лікувальні душі – водолікувальна процедура, при якій

Вирішення питань з теми, тестових та

You might also like