МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імеиі ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Кафедра господарського права
КУРСОВА РОБОТА
з господарського права
на тему: «Господарські відносини як предмет регулювання господарського
права»

студентки 4 курсу 18 групи

факультету
прокуратури
Кравченко Рузани Олегівни
Науковий керівник:
Борисов Ігор Вячнславович
Асистент кафедри, кандидат юридичних наук

Оцінка: Національна шкала_________________________

Кількість балів__________ Оцінка:ECTS ______

Члени комісії: ____________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
____________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

Харків - 2024 рік

 2

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Поняття та ознаки господарських відносин 5
РОЗДІЛ 2. Види господарських відносин: поняття та загальна
характеристика 13
РОЗДІЛ 3. Розмежування господарських відносин та відносин, що є предметом
регулюючого впливу суміжних галузей права 18
РОЗДІЛ 4. Публічно-правові та приватно-правові аспекти регулювання
господарських відносин 21
ВИСНОВКИ 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30
 3

ВСТУП
Актуальність теми. Господарське законодавство регулює умови
створення та діяльності різних типів організацій. Кожен тип має назву та
правовий статус, визначений законом. Поділ господарських організацій на види
ґрунтується на об'єктивних матеріальних критеріях. Законодавець розглядає цей
критерій як зміст діяльності та функції, які виконують організації в економічній
системі України.
Низка невирішених теоретичних проблем також свідчить про важливість
розвитку теорії таких правовідносин, відсутність системних і комплексних
досліджень сучасних господарських правовідносин, їх видів та інститутів, а
також принципів приватного та публічного права у таких правовідносинах.
Складність і багато вимірність права, з одного боку, та різних сфер
життєдіяльності суспільства, з іншого, зумовлюють виникнення і
функціонування різноманітних правовідносин, спрямованих на досягнення
певних правових наслідків. Це дає змогу говорити про низку правовідносин, що
утворюють цілісну взаємопов'язану систему, та поділяти ці правовідносини на
окремі типології. Господарські правовідносини врегульовані нормами
господарського права і спрямовані на регулювання діяльності юридичних осіб з
виробництва товарів; господарські правовідносини врегульовані нормами
господарського права і спрямовані на регулювання діяльності юридичних осіб з
виробництва товарів, виконання обов'язків та надання послуг, а також
здійснення владних повноважень щодо цієї діяльності.
Метою роботи є вивчення поняття, видів та змісту господарських
правовідносин, їх відмінності від інших галузей права.
Об'єктом дослідження є господарсько-правові відносини.
Предметом дослідження є особливості правового регулювання
господарських відносин в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
 проаналізувати сутність поняття господарських відносин та визначити
їх ознаки;
 4

 дослідити ознаки, які відрізняють господарські відносини від інших

видів правовідносин;
 представити класифікацію господарських правовідносин;
 проаналізувати суб'єктний склад господарських правовідносин;
 визначити об'єкти господарських правовідносин;
 аналізувати зміст та особливості правового регулювання
господарських відносин.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку
використаних джерел.
 5

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

Сфера економічної діяльності є надзвичайно складною через

різноманітність відносин між її суб'єктами та іншими учасниками економічного
життя. Господарські відносини є динамічними системами, що постійно
розвиваються. Їх розуміння та класифікація необхідні для забезпечення
ефективного правового регулювання господарської діяльності в сучасних
умовах. Господарські правовідносини, визначені відповідно до статті 1
Господарського кодексу України [1], включають в себе різноманітні відносини,
що виникають під час організації та проведення господарської діяльності. Ці
відносини охоплюють такі аспекти:
- Виробництво та обмін товарів та послуг.
- Здійснення торговельної та іншої комерційної діяльності.
- Надання транспортних, будівельних та інших послуг [4, с. 528].
Ці відносини виникають між суб'єктами господарювання, такими як
юридичні особи (підприємства, організації, установи) та фізичні особи -
підприємці, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у
сфері господарювання, такими як споживачі, держава та органи місцевого
самоврядування, некомерційні організації. Важливо відзначити, що хоча
господарські відносини мають різноманітний характер, це не означає, що вони є
хаотичними. Навпаки, всі господарські відносини мають спільні риси, такі як
організаційний та майновий характер, рівноправність суб'єктів та господарську
спрямованість. Розуміння цього різноманіття та спільних рис господарських
відносин є ключовим для успішного ведення бізнесу, захисту прав та законних
інтересів суб'єктів господарювання, а також для ефективного правового
регулювання господарської діяльності.
Крім цього, говорячи про використання цифрових технологій, то воно
трансформує відносини між учасниками бізнесу в багатьох галузях. Наприклад:
1. Вдосконалення інтелектуальних мереж, розподілена генерація енергії
та автоматизоване керування споживанням енергії.
 6

2. Нові перспективи у сфері енергоефективності та оптимізації

використання ресурсів.
3. Використання роботів та автоматизованих систем у будівництві.
4. Перехід до інтелектуальних будівель та міст, що інтегрують різні
технології для комфортного та безпечного проживання.
5. Розвиток онлайн-банкінгу, мобільних платежів та фінтех-послуг.
6. Зменшення важливості традиційних банківських відділень та з'ява
нових цифрових банків.
7. Розвиток безпілотних транспортних засобів та онлайн-сервісів для
замовлення таксі та каршерингу.
8. Оптимізація логістичних ланцюгів та автоматизоване управління
транспортом.
9. Розвиток систем відеоспостереження, кібербезпеки та систем раннього
попередження.
10. Використання штучного інтелекту для аналізу даних та передбачення
ризиків і інших завдань. Все це переносить правовідносини між суб'єктами на
новий рівень. З одного боку, нові технології відкривають нові можливості для
розвитку бізнесу, підвищення ефективності та доступності багатьох послуг. З
іншого боку, це може призвести до порушень прав [18, с. 254].
В сучасних умовах наявна гостра необхідність стимулювання суспільно
корисного застосування та запобігання зловживанню:
1. Законодавство повинно сприяти розвитку та впровадженню нових
технологій, а також захищати інновації та права інтелектуальної власності.
2. Правове регулювання має забезпечувати захист прав споживачів,
дрібних підприємців та найманих працівників від зловживань з боку монополій
та інших суб’єктів господарювання.
3. Важливо встановлювати правила та норми, спрямовані на мінімізацію
ризиків кібератак, крадіжок даних та інших злочинів у цифровій сфері.
 7

Згідно з багатьма дослідженнями, господарські правовідносини - це

регульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у сфері
господарювання. Вони охоплюють:
- безпосереднє здійснення господарської діяльності;
- виробництво та обмін товарами, послугами;
- проведення торговельної та іншої комерційної діяльності;
- надання транспортних, будівельних та інших послуг;
- організацію та/або керівництво такою діяльністю, включаючи створення
та діяльність підприємств, організацій, установ, управління господарськими
товариствами та іншими суб’єктами господарювання, планування та
прогнозування господарської діяльності.
Роль держави в регулюванні правових господарських відносин є
надзвичайно важливою і не може бути недооціненою. Її функції включають:
1. Встановлення загальних правил регулювання, в тому числі
забезпечення правової стабільності шляхом чіткого та зрозумілого
законодавства щодо цифрових відносин.
2. Захист прав та законних інтересів шляхом забезпечення безпеки та
конфіденційності даних, а також захисту від кіберзлочинності.
3. Створення сприятливих умов для розвитку, включаючи стимулювання
інновацій та інвестицій та усунення бюрократичних перешкод.
4. Підтримка саморегулювання та самоуправління шляхом створення
платформ для діалогу та співпраці між бізнесом, громадянським суспільством
та державою.
5. Збалансоване поєднання стимулювання економічної активності та
захисту загальносуспільних інтересів, зокрема запобігання монополізації та
недобросовісної конкуренції, а також забезпечення доступності та якості
цифрових продуктів та послуг, охорони довкілля, національної безпеки та
культурної спадщини.
 8

6. Постійне вдосконалення правового регулювання шляхом адаптації до

змін в економіці та співпраці з науковцями, практиками та іншими
зацікавленими сторонами.
7. Гнучке та адаптивне законодавство для тестування нових технологій та
бізнес-моделей в безпечному середовищі, що сприяє інноваціям та
економічному зростанню.
8. Захист прав та законних інтересів всіх учасників економічних відносин
[9, с. 592].
Держава, бізнес та громадянське суспільство повинні співпрацювати для
забезпечення балансу між стимулюванням економічного зростання та захистом
загальносуспільних інтересів. Стаття 3 Господарського кодексу України [1]
визначає три основні типи господарських відносин:
1. Господарсько-виробничі: виникають між суб’єктами господарювання
під час безпосереднього здійснення господарської діяльності. Ці відносини
мають майновий характер і пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом та
споживанням продукції, товарів, послуг. Вони характеризуються організованою
природою та спрямовані на досягнення прибутку або іншого господарського
результату.
2. Організаційно-господарські: виникають між суб’єктами
господарювання у зв'язку з організацією та управлінням господарською
діяльністю. Ці відносини пов'язані зі створенням, реорганізацією, ліквідацією
суб’єктів господарювання, а також з плануванням та прогнозуванням
господарської діяльності. Вони мають організаційний характер та спрямовані на
забезпечення ефективного функціонування господарської системи.
3. Внутрішньогосподарські: виникають всередині суб’єктів
господарювання між їх структурними підрозділами, працівниками та
власниками. Ці відносини регулюються локальними нормативними актами
суб’єктів господарювання і мають підпорядкований характер. Вони спрямовані
на забезпечення внутрішньої дисципліни та порядку на підприємстві.
 9

Необхідно відзначити, що всі три види економічних відносин тісно

взаємопов'язані і утворюють єдину систему. Наприклад, господарсько-
виробничі відносини неможливо уявити без організаційно-господарських,
оскільки для їх виникнення необхідна відповідна організація та управління
господарською діяльністю. Внутрішньогосподарські відносини є наслідком
господарсько-виробничих та організаційно-господарських відносин і
випливають з них [14, с. 176].
Крім описаних трьох типів, до сфери економічних відносин також
входять:
- зовнішньоекономічні відносини;
- відносини в галузі корпоративного права;
- відносини в банківській та страховій сферах;
- відносини в сфері інтелектуальної власності;
- відносини в антимонопольному регулюванні.
Сфера економічних відносин постійно розвивається і вдосконалюється,
що обумовлено динамізмом сучасного економічного життя. Іншими словами,
економічні відносини - це відносини між економічними суб'єктами
(підприємствами, підприємцями) та органами управління, які складаються в
процесі регулювання та безпосереднього здійснення економічної діяльності.
Економічні відносини як предмет регулювання складаються лише з двох
елементів: організації (організації виробництва і розподілу) та власності. Ця
сукупність економічних відносин у вузькому розумінні є предметом
господарського права. За своїм предметом господарське право відрізняється від
інших галузей права нормами, що застосовуються до народного господарства
[6, с. 263].
Відносини, що виникають при цьому, є господарськими, оскільки,
незважаючи на їх різноманітність, вони мають спільні риси:
Сфера формування - господарські системи всіх рівнів (національний -
національна економіка, регіональний - економіка певного регіону, локальний -
суб'єкти господарювання/господарські організації). Господарське право в
 10

широкому розумінні, включаючи установчі документи, що регулюють ці

відносини за допомогою господарських договорів (як правових інструментів),
які передбачають індивідуальне «узгодження» з урахуванням специфіки
господарських відносин [6, с. 264]. Специфічний суб'єктний склад
(обов'язковими учасниками цих відносин є суб'єкти господарювання - фізичні
особи-підприємці та/або суб'єкти господарювання, в окремих випадках -
організаційно-розпорядчі органи, що мають господарську компетенцію
(суб'єкти владних повноважень: органи державної влади: господарські та
функціональні міністерства/відомства, органи місцевого самоврядування, яким
підпорядковані суб'єкти господарювання, суб'єкти господарювання, холдингові
компанії, засновники та власники майна суб'єктів господарювання). Крім того, у
цих відносинах також можуть брати участь (можуть брати участь) споживачі,
громадяни, громадські організації та інші суб'єкти; крім того, у цих відносинах
також можуть брати участь (можуть брати участь) споживачі, громадяни,
громадські організації та інші суб'єкти [6, с. 265].
Об'єктами господарських прав є майно у формі речей та нематеріальні
блага/нематеріальні активи (у тому числі об'єкти права інтелектуальної та
промислової власності), необхідні для організації та повсякденного здійснення
господарської діяльності. Зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів
господарювання, суб'єктів організаційно-господарської відповідальності та
інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими
актами (господарським законодавством) та іншими правовими документами
(договорами, зокрема), спрямовані на безпосереднє здійснення господарської
діяльності (виробництво, виконання, надання товарів та послуг) та/або фактичні
дії, що вчиняються цими особами на виконання цих прав та обов'язків,
спрямовані на організацію/управління такою діяльністю [6, с. 269].
Отже, для створення суб'єкта господарювання необхідно:
1) сукупність організаційних дій засновників у вигляді укладення
засновницького договору (якщо засновників два і більше), скликання та
проведення установчих зборів (якщо цього вимагає закон), реєстрації
 11

новоствореного суб'єкта та отримання необхідних ліцензій та інших дозвільних

документів;
2) надання новоствореному суб'єкту господарювання;
3) необхідної майнової основи (визначеної установчими документами з
урахуванням вимог закону), щоб новостворений суб'єкт міг розпочати і
здійснювати свою господарську діяльність та отримати законне володіння
майном (право власності, право господарського відання, право оперативного
управління.
Відображення в господарському праві публічного інтересу (важливих
сегментів суспільства, включаючи державу, суспільство і споживачів) та
приватного інтересу (носіями якого є окремі суб'єкти господарювання),
необхідність зважених оцінок у процесі їх господарської діяльності, за
винятком держави і муніципалітетів), необхідність зважених оцінок у процесі
державного (нормативного) регулювання [6, с. 273].
Існують різні види юридичних фактів:
1) дії або господарська діяльність юридичної особи (як законні, так і
незаконні);
2) подія, в результаті якої майну підприємця завдається шкода (стихійне
лихо);
3) смерть контрольного акціонера, який контролює акціонерне
товариство, та успадкування цих акцій кількома особами з
різними/конфліктними інтересами в управлінні правами товариства, що
виникли внаслідок смерті).
Крім цього, особливістю господарських правовідносин є їх складність та
багатошаровість (права та обов'язки однієї юридичної особи кореспондуються з
правами та обов'язками інших/кількох суб'єктів), а також їх тривалість.
Господарські правовідносини, як правило, є довготривалими, з певними
перервами, значним ступенем державного регулювання (з боку держави за
допомогою відповідних правових форм і методів) та локального регулювання (з
боку самих суб'єктів господарювання).
 12

Соціальна значущість економічної сфери, з одного боку, складність

господарських відносин, з іншого боку, поєднуються з необхідністю
забезпечення суб'єктам господарювання свободи вибору найбільш прийнятної
для них поведінки, необхідної для функціонування в умовах динамічних
ринкових відносин. Необхідність забезпечити економічним суб'єктам свободу
вибору найбільш прийнятної поведінки, необхідної для їх функціонування в
умовах динамічних ринкових відносин. Оскільки важко охопити всі наведені
вище характеристики економічних відносин в одному короткому визначенні,
доцільно зупинитися на найбільш характерних з них [3, с. 672].
Господарські відносини - це врегульовані нормами права суспільні
відносини, що виникають у сфері господарювання, у зв'язку з організацією та
повсякденним здійсненням господарської діяльності, характеризуються
особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних та майнових
елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і відповідних
суб'єктів. Господарський кодекс України [1] дає більш лаконічне визначення,
оскільки йдеться про предмет правового регулювання Закону. Відповідно до ч. 1
ст. 1 Господарського кодексу [1], господарські відносини - це відносини, що
виникають між суб'єктами господарювання у процесі організації та здійснення
господарської діяльності, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками
відносин у сфері господарювання.
 13

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН: ПОНЯТТЯ ТА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Різноманітність господарських відносин потребує їх класифікації (поділу

на типології за різними критеріями) з різних причин:
- з регулятивною метою (врахування особливостей окремих видів
господарських відносин у процесі правового регулювання);
- з навчальною метою (вивчення особливостей окремих видів
господарських відносин та відповідних особливостей їх правового
регулювання);
- з науково-дослідницькою метою (вивчення окремих видів
господарських відносин, вироблення оптимальних методів їх
правового регулювання та надання відповідних рекомендацій
законодавцям і практикам).
Розрізняють наукову та легітимну класифікації, що ґрунтуються на різних
підставах. Частина 5 статті 3 Господарського кодексу України [1] визначає
господарсько-виробничі відносини як майнові та інші відносини, що виникають
між суб'єктами безпосередньо у процесі здійснення господарської діяльності
(наприклад, такі відносини виникають між постачальником і покупцем). У
таких відносинах сторони не підпорядковані одна одній і виступають як рівні та
незалежні співрозмовники.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Господарського кодексу України [1],
організаційно-господарські відносини - це відносини, що виникають між
юридичними особами та суб'єктами організаційно-господарських повноважень
у процесі управління господарською діяльністю (між органами господарського
управління та підприємцями, між органами адміністративно-господарського
управління та державними підприємствами) (під такими відносинами слід
розуміти відносини, що виникають у зв'язку з державною реєстрацією та
ліквідацією юридичних осіб, ліцензуванням, патентуванням, наданням дозволу
на створення об'єкта [10, с. 88]. З іншого боку, п. 7 ст. 3 Господарського кодексу
 14

України [1] визначає внутрішньогосподарські відносини як відносини між

структурними підрозділами підприємства та відносини між підприємством і
його структурними підрозділами (філіями, представництвами) [20, с. 448].
Таким чином, сфера господарських відносин є широкою і визначається
різними критеріями та ознаками. Тому розмежування господарського права з
іншими галузями права проводиться за предметною ознакою, тобто шляхом
порівняння предмета правового регулювання з предметом, характерним для
окремих галузей права.
Зокрема, стаття 4 Господарського кодексу України [1] визначає, що у
сфері господарювання можуть виникати відносини, які не мають усіх
характерних рис господарських правовідносин і не є об'єктом регулювання
господарським законодавством. До таких відносин відносяться:
1) майнові та особисті немайнові відносини, що підпадають під вплив
Цивільного кодексу України;
2) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо
використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів
природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
3) трудові відносини;
4) фінансові відносини за участю суб'єктів господарювання, що
виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
5) адміністративні та інші відносини управління, в яких орган державної
влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською
компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських
повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 4 Господарського кодексу [1], до господарських
відносин належать господарські виробничі відносини, організаційні
господарські відносини та внутрішньогосподарські відносини. Однак
законодавець не зазначає критеріїв такої класифікації, що відсилає нас до
доктринальних положень господарського права [11, с. 384]. Класифікація
господарських відносин на господарські та організаційно-виробничі
 15

здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-

виробничі відносини визначаються як господарсько-виробничі відповідно до ст.
5 Господарського кодексу [1]. При цьому, господарсько-виробничі відносини за
статтею 5 Господарського кодексу [1] визначаються як майнові та інші
відносини, що виникають між суб'єктами господарювання у процесі
безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг), а організаційно-
господарські відносини - як «відносини», що виникають між суб'єктами
господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у
процесі управління господарською діяльністю. Організаційно-господарські
відносини визначаються як відносини, що виникають між суб'єктами
господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у
процесі управління господарською діяльністю, включаючи державну
реєстрацію суб'єктів господарювання, ліцензування господарської діяльності та
контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері господарювання. Поділ
внутрішньогосподарських відносин на окремі категорії здійснюється за
критерієм їх походження та сфери дії, тобто всередині господарської організації
(між її структурними підрозділами, між організацією та її учасниками в особі
органу управління/працівників та між організацією та її структурними
підрозділами). На цій підставі в науці господарського права виділяють ще один
вид господарських відносин - міжгосподарські відносини або
зовнішньоекономічні відносини (виникають між юридично самостійними
суб'єктами господарювання).
За взаємним статусом сторін розрізняють такі види господарських
відносин:
- горизонтальні (учасники правовідносин є рівноправними) - зазвичай
такі відносини виникають при укладанні господарського договору;
- вертикальні (відносини, що виникають між юридичною особою та
організацією чи суб'єктом господарювання. Вертикальні (відносини,
що виникають між суб'єктами господарювання та корпоративними і
 16

господарськими суб'єктами з відповідними важелями та

повноваженнями щодо управління та контролю над ними) - такі
відносини виникають не лише з державними органами, а й з
суб'єктами, відповідальними за певні сфери господарського життя,
наприклад, державними органами, щодо створених ними підприємств,
які не перебувають у їх власності, відносини, що виникають не тільки з
власниками, а й з господарськими об'єднаннями - такі відносини
виникають з державними органами, відповідальними за певні сфери
господарського життя, та зі створеними ними підприємствами, які не є
власниками майна, щодо яких власники майна беруть участь у межах
повноважних інтересів союзних господарських об'єднань у їх
відносинах з підприємствами та холдингових компаній у їх відносинах
зі своїми юридичними особами/дочірніми підприємствами [8, с. 640].
У різних галузях економіки та сферах управління, де виникають
господарські відносини, можна виділити такі типи відносин: у промисловості,
агропромисловому комплексі, транспорті, капітальному будівництві, на ринку
цінних паперів, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного
регулювання тощо. За критерієм сфери економіки, в якій виникають
господарські правовідносини, розрізняють:
1) державну;
2) комунальну;
3) приватну-колективну.
Також можна визначити окремі види господарських відносин, що
формуються у кожному з цих секторів економіки; у державному та
комунальному секторах економіки існують специфічні відносини щодо
приватизації державного та комунального майна. Залежно від спеціальних
правових режимів, що встановлюються для регулювання господарських
відносин, розрізняють такі їх види:
- господарські відносини у процесі організації та здійснення
зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземного інвестування;
 17

- щодо концесійної діяльності;

- щодо капітального будівництва;
- щодо інноваційної діяльності;
- щодо професійної фінансової діяльності;
- щодо лізингової діяльності;
- господарські відносини, що складаються в спеціальних (вільних)
економічних зонах чи на територіях пріоритетного розвитку між суб'єктами цих
зон/територій та органами управління;
- господарські відносини, що виникають на інших територіях зі
специфічним правовим режимом (спеціальної/вільної економічної зони;
державного кордону України; Чорнобильської зони, тимчасово окуповані
території і т.д.);
- господарські відносини, виникнення яких ускладнене надзвичайними
обставинами - воєнного стану, стихійного лиха, іншого надзвичайного стану.
Практичне значення наведених класифікацій беззаперечне: законодавець
враховує особливості згаданих видів господарських відносин у процесі їх
правового регулювання, поточного управління та контролю. Можна зробити
висновок, що господарські правовідносини можуть класифікуватися за
різноманітними критеріями, які мають беззаперечне практичне значення і які
закріплені у законодавстві [22, с. 640].
 18

РОЗДІЛ 3. РОЗМЕЖУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН ТА

ВІДНОСИН, ЩО Є ПРЕДМЕТОМ РЕГУЛЮЮЧОГО ВПЛИВУ
СУМІЖНИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА

Оскільки Господарський кодекс тісно пов'язаний з Цивільним кодексом

[2] та іншими галузями права, на практиці часто виникає плутанина в
застосуванні відповідних правових норм. Господарський кодекс України (ГК)
чітко визначає, що не підлягає регулюванню в цій сфері. Незважаючи на те, що
правова база існує, проблем у її застосуванні та вирішенні питання про те, до
якого правового поля слід віднести ту чи іншу справу, не зменшилося. Іншими
словами, проблема критеріїв розмежування на сьогоднішній день не вирішена.
Господарські відносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини,
зв'язки між учасниками яких з приводу здійснення та організації господарської
діяльності ґрунтуються на їхніх юридичних правах та обов'язках і
характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням елементів
власності та організованості, значним ступенем державного регулювання, а
також складністю та тривалістю господарських зв'язків.
Доцільніше стверджувати, що господарські відносини - це відносини, що
виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між
суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими
учасниками відносин у сфері господарювання [1].
Слід зазначити ознаки, які відрізняють господарські відносини від інших,
а саме:
1. Особливий суб'єктний склад, тобто суб'єктом є учасник відносин у
сфері господарювання, перелік яких визначено статтею 2 ГК України;
2. Співіснування в господарських відносинах організаційно-
господарських зобов'язань, а також організаційно-майнових елементів [2];
3. У цих правовідносинах наявний певний предмет правового
регулювання, яким є майно [1];
 19

4. Змістом господарських правовідносин є майнові блага, організаційно-

господарські повноваження, суб'єктивні права та обов'язки інших учасників
господарського життя;
5. Господарські правовідносини характеризуються метою отримання
прибутку [1];
6. Поєднанням майнових та організаційних елементів;
7. Поєднанням законодавства та локальних нормативних актів.
Такі відносини регулюються нормами господарського права, що містяться
в господарському законодавстві, а в деяких випадках - господарськими
договорами. Слід зазначити, що у сфері господарювання можуть виникати й
інші відносини, які не належать до господарських, а тому не регулюються
Господарським кодексом України чи іншими нормативно-правовими актами з
господарського права. Стаття 4 Господарського кодексу України [1] містить
перелік відносин, які не є предметом регулювання. Найбільш проблемним є
розмежування цивільно-правових та господарсько-правових відносин, що
стосується низки майнових відносин, які регулюються Господарським кодексом
України та Цивільним кодексом України [2], зокрема правового статусу
суб'єктів господарювання, окремих договірних зобов'язань під час здійснення
господарської діяльності господарськими товариствами та фізичними особами-
підприємцями тощо. Оскільки інших відносин між майновими або
негосподарюючими суб'єктами, що підлягають регулюванню Цивільним
кодексом України, не існує, критерієм розмежування цивільних та
господарських відносин є склад та обсяг суб'єктного складу учасників відносин
[5, с. 92].
Так само, відповідно до ч. 3 ст. 175 ГК України [1], не підлягають
регулюванню відносини між суб'єктами господарювання та громадянами як
негосподарюючими суб'єктами. Однак майнові відносини між комерційними
організаціями та юридичними особами підпадають під дію Цивільного кодексу
України. Так, вантажні перевезення та енергопостачання державних установ
регулюються Господарським кодексом, а перевезення пасажирів і багажу та
 20

енергопостачання громадян-споживачів - Цивільним кодексом. Таким чином, у

транспортній сфері правовідносини, що регулюються договорами перевезення
пасажирів, регулюються виключно Цивільним кодексом України [5, с. 93], тоді
як правовідносини, що регулюють перевезення вантажів, одночасно
регулюються як Господарським кодексом України, так і Цивільним кодексом
України [5, с. 94].
Практичне розмежування між господарськими та цивільними
відносинами відображається також у тому, що на них поширюється різна
юрисдикція. Зокрема, справи, що виникають з господарських правовідносин,
розглядаються в порядку господарського судочинства, а цивільні справи - в
порядку цивільного судочинства [5, с. 95].
Таким чином, українське господарське законодавство чітко визначає
предмет, який відрізняє господарські правовідносини від інших. І це
розмежування проводиться на основі предметної ознаки, тобто шляхом
порівняння предмета правового регулювання з предметом, характерним для
кожної галузі. Тому, перш за все, необхідно визначити, до якої галузі права
належить конкретна ситуація, та проаналізувати її предмет, мету і завдання.
Однак на практиці це може бути складно зробити. Тому необхідно розширити
це поняття в Цивільному кодексі України, щоб звернути увагу на критерії, які
відрізняють одну галузь права від іншої, і не допустити передачі справ на
розгляд не пов'язаних між собою органів [5, с. 96].
 21

РОЗДІЛ 4. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ТА ПРИВАТНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

На етапі розбудови демократичного суспільства в нашій країні категорії

«інтерес», «публічний інтерес» та «приватний інтерес» привертають все більшу
увагу і стають важливими елементами системи суспільних цінностей. Проблема
інтересів у праві та визначення співвідношення приватних і публічних інтересів
у різних сферах життя привертала і продовжує привертати увагу дослідників до
вивчення та її вирішення. Сфера економіки не є винятком, а специфіка дискусії
про приватноправові та публічно-правові аспекти правового регулювання
доповнюється конфліктами між різними школами, наприклад, цивільно-
правовою та господарсько-правовою [16, с. 776].
Питанням правового забезпечення публічних і приватних інтересів у
господарських організаціях присвячена робота О. М. Вінник [7, с. 85], а
принципам приватного та публічного права в регулюванні господарських
відносин - О. Д. Крупчан. Така зацікавленість науковців проблематикою
інтересів у господарському праві зумовлена тим, що поєднання публічно-
правових і приватноправових засад є характерною рисою системи
господарського права, а також тим, що її норми регулюють господарські
відносини, які виникають у процесі організації (публічно-правовий аспект) та
здійснення (приватноправовий аспект) господарської діяльності між суб'єктами
господарювання, а також між суб'єктами господарювання та іншими
учасниками відносин у сфері господарювання [7, с. 88]
Такою є позиція представників господарського права. У давньоримські
часи, як і сьогодні, публічний інтерес, як правило, асоціюється з публічним
правом як одним із складових елементів права (поряд з приватним правом), але
не потрібно акцентувати увагу на тому, що право є похідним від інтересів,
оскільки право виражає і захищає інтереси притаманними йому засобами і
методами [10, с. 340].
 22

Публічне право займається становищем римської держави, приватне -

інтересами окремих осіб. Однак спроби вчених різних епох провести чітку
межу між приватним і публічним правом, між публічними і приватними
інтересами не тільки не дали бажаних результатів, але, навпаки, посилили
дискусію в Україні, незалежно від того, в який історичний період проводились
такі дослідження.
Термін «інтерес» використовується в обох кодексах. Єдина відмінність
полягає в тому, що в Цивільному кодексі України [2] законодавець використовує
термін «інтерес», тоді як у Господарському кодексі України («ГК України»)
законодавець переважно використовує вираз «законний інтерес». Однак той
факт, що в ЦК України йдеться про цивільні права та інтереси фізичних осіб,
малолітніх, неповнолітніх, опікунів та піклувальників, а також юридичних осіб,
свідчить про те, що положення Кодексу в цілому є приватноправовими. ЦК
України встановлює, що права та інтереси фізичних осіб, малолітніх,
неповнолітніх, опікунів та піклувальників, а також юридичних осіб мають
держава та юридичні особи, у тому числі держава та юридичні особи - суб'єкти
підприємницької діяльності).
Посилання на інтереси держави та суспільства в частині першій статті
203 Цивільного кодексу України не можна вважати даниною поваги
розробникам Кодексу, тоді як коло інтересів, про які йдеться в Господарському
кодексі України, є значно ширшим, а саме: «інтереси суб'єктів господарювання
та споживачів, різних верств населення і суспільства в цілому» (ч. 1 ст. 9 ГК
України), «державні та місцеві інтереси» (ч. 1 ст. 10 ГК України) та «суспільні
інтереси» (ч. 5 ст. 5 ГК України) [1].
Водночас, на відміну від Цивільного кодексу України, який не вживає
таких термінів, Господарський кодекс України широко використовує такі
терміни та юридичні конструкції, як «узгодження», «оптимальне узгодження»,
«врахування» та «поєднання» інтересів зазначених суб'єктів. Така «подвійна»
природа положень ГК України оскаржується вченими-цивілістами, які
відстоюють «чистоту» ГК України як «приватноправового закону» і виступають
 23

проти включення до ГК України приватноправових норм на підставі того, що в

одному законі (законі, іншому нормативно-правовому акті) неможливо поєднати
публічно-правові та приватноправові положення. Вона була піддана критиці з
боку вчених-цивілістів, які стверджували про неможливість включення
приватноправових норм до Цивільного кодексу України [12, с. 696].
Можна вважати методологічно неправильним підходом «об'єднувати в
одному кодексі принципи приватного та публічного права з різними методами,
функціями та іншими ознаками». При цьому не звертається увага на те, що,
незважаючи на свою репутацію. Цивільний кодекс України містить значну
кількість публічно-правових норм. Таким чином, об'єднання приватного і
публічного права в одному кодексі не є таким винятковим і неприйнятним
явищем, як дехто намагається довести. Практика нормотворчості (особливо у
сфері правового регулювання відносин у сфері господарської діяльність) це
підтверджує.
Реалії сьогоднішнього життя набагато складніші, ніж ми можемо собі
уявити. Економічне життя та сфера бізнесу не є винятком. Різноманітність форм
власності та господарювання, права яких захищає держава, зумовлює
регулюючий вплив держави на економіку. Без цього економіка сама по собі
перетворилася б на ринок, де переслідуються лише приватні інтереси, а
інтереси суспільства і держави ігноруються. Держава не може цього допустити.
Тому вона не сприймає рішучі заклики і пропозиції деяких вчених-цивілістів
скасувати Цивільний кодекс України, які обґрунтовуються нічим іншим, як
бажанням «зруйнувати Карфаген». Світова історія господарського
законодавства свідчить про те, що закони, подібні до ГКУ, були прийняті і діють
у країнах різних регіонів світу, включаючи Північну та Центральну Америку
(США, Панама), Європу (Естонія, Іспанія, Латвія, Нідерланди, Німеччина,
Словаччина, Туреччина, Франція, Чехія) та Далекий Схід (Корея, Таїланд,
Японія). Цілком очевидно, що значна частина цих законів і правових норм була
прийнята в останні 20-30 років і багато з них покликані регулювати відносини у
 24

сфері бізнесу (господарської діяльності) з метою уніфікації та гармонізації

приватних і публічних інтересів [7, с. 85].
Позиція поєднання публічних і приватних норм у ГК України іноді
супроводжується аргументом, що норми господарського права можуть замінити
норми адміністративного права (прийнявши формулу «підпорядкування владі»)
та цивільного права (прийнявши формулу рівності учасників цивільних
відносин) [7, с. 86].
Наведені вище приклади кодифікації господарського (комерційного)
законодавства в інших країнах також певною мірою спростовують думку про те,
що так звані «вертикальні» та «горизонтальні» відносини у сфері господарської
діяльності можуть регулюватися нормами лише двох галузей права -
адміністративного та цивільного [7, с. 87]. Наука господарського права, взята на
макрорівні, висунула точку зору, що особливість господарських відносин
полягає в їх комплексному характері, який проявляється в неподільній єдності
тісного переплетення організаційних і майнових елементів, що вимагає
відповідного підходу до їх правового регулювання [7, с. 92].
Господарський кодекс України є уніфікованим законом, що поєднує норми
публічного та приватного права, об'єктивно відображаючи необхідність
комплексного правового регулювання як невід'ємної складової господарських
відносин. Будь-яке відхилення від такого комплексного підходу призведе до
того, що «єдиний господарський механізм буде функціонувати як людський
організм з окремою головою». У цьому контексті корисно хоча б коротко
згадати історичний огляд становлення та розвитку науки загалом і юридичної
науки зокрема. Серед наук стародавнього світу, для яких була характерна
натурфілософія (в тому числі і для деяких правових вчень), математика почала
виходити на перший план як самостійна галузь знань у п'ятому-четвертому
століттях до нашої ери. - Основи астрономії та хімії після двох тисяч п'ятисот
років наукового розвитку призвели до становлення та розвитку молекулярної
біології, генетики, хімічної фізики, кібернетики, біокібернетики та біоніки, які
сьогодні базуються на результатах математики, фізики, хімії, біології та інших
 25

наук [17, с. 508]. Однак, з огляду на це, зрозуміло, що, як і півстоліття тому,
вчені-юристи все ще намагаються знайти оптимальний спосіб захисту великих і
малих, самостійних і комплексних галузей права (і тих, що пов'язані з
кодифікацією його законодавства і норм), всіляко захищаючи від будь-яких
«зазіхань» на те, що є «своїм» і «природним».
Видається дивним, що дискусія з цього питання має такий вигляд Слід
зазначити, що публікації в наукових журналах і періодичних виданнях,
присвячені розробці та прийняттю українського цивільного законодавства,
містять риси, далекі від потреб науки і практики. Аналізуючи положення
Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що
відносяться до господарського законодавства, вбачається, що вони мають
«публічно-приватний» характер. Це відповідає існуванню як публічних, так і
приватних інтересів в економіці, де держава гарантує соціальну спрямованість
економіки, а держава відповідає за довгострокову (стратегічну) і поточну
(тактичну) реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів
господарювання у сфері господарювання в результаті (тактичної) реалізації
економічної та соціальної політики.
На мою думку, найбільш ефективне правове регулювання в економічній
сфері, де переплітаються індивідуальні, суспільні та державні інтереси, може
бути досягнуто лише шляхом поєднання «публічних» і «приватних» норм в
єдиному правовому регулюванні. Діалектика публічних і приватних інтересів у
регулюванні економіки державою проявляється в тому, що ці інтереси можуть
взаємодіяти (поєднуватися), суперечити, узгоджуватися або враховуватися.
Водночас у правовому регулюванні економіки державою конфлікт публічних і
приватних інтересів не допускається [15, с. 152]. Це пояснюється тим, що
оптимальне співвідношення публічних і приватних інтересів (відповідно до
соціально-економічних умов, політичного розвитку суспільства та викликів
конкретного історичного періоду) може бути досягнуто лише шляхом
раціоналізації публічно-правового регулювання приватноправових відносин. У
світлі викладеного вище, першочерговим завданням держави залишається
 26

досягнення такого балансу не лише шляхом застосування різних інструментів

та механізмів регулювання господарської діяльності, а й через здійснення
регуляторного впливу на економіку економічними та адміністративними
методами.
Як зазначають деякі науковці, баланс публічного і приватного права в
економічному регулюванні є одночасно і метою, і необхідною умовою
ефективного функціонування [19, с. 82]. У контексті нашої роботи баланс
публічних і приватних інтересів у сфері господарювання часто є тимчасовим
явищем у разі державного регулювання економіки і є лише одним із можливих
випадків співвідношення (рівноваги) між ними та, на мою думку, не може бути
визначений як мета (проміжна чи кінцева) регуляторного впливу держави. Він
не може бути визначений як мета (проміжна чи кінцева) регуляторного впливу
держави [19, с. 83]. Доцільно вважати, що про баланс інтересів йдеться тоді,
коли мова йде про юридично рівних учасників певних відносин (наприклад, про
інтереси сторін комерційного контракту). У всіх інших випадках держава в
особі її компетентних органів визначає найбільш прийнятний спосіб
(адміністративний чи економічний) впливу на економіку та поведінку
організацій залежно від того, які інтереси (приватні чи публічні) вона хоче
захистити і який верховенство права (приватного чи публічного) вона хоче
реалізувати [19, с. 86].
 27

ВИСНОВКИ

Оскільки Господарський кодекс тісно пов'язаний з Цивільним кодексом та

іншими галузями права, на практиці часто виникає плутанина в застосуванні
відповідних правових норм. Господарський кодекс України (ГК) чітко визначає,
що не підлягає регулюванню в цій сфері. Незважаючи на те, що правова база
існує, проблем у її застосуванні та визначенні того, до якої галузі права слід
віднести конкретний випадок, не зменшилося. Іншими словами, проблема
критеріїв розмежування на сьогоднішній день не вирішена. Господарські
відносини - це врегульований нормами права вид суспільних відносин, зв'язки
між учасниками яких з приводу здійснення господарської діяльності та її
організації ґрунтуються на їхніх юридичних правах та обов'язках і
характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням елементів
власності та організованості, значним ступенем державного регулювання, а
також складністю та тривалістю господарських зв'язків.
Доцільніше стверджувати, що господарські відносини - це відносини, що
виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між
суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими
учасниками відносин у сфері господарювання [21, с. 568].
Слід зазначити ознаки, які відрізняють господарські відносини від інших,
а саме:
1. Особливий суб'єктний склад, тобто суб'єктом є учасник відносин у
сфері господарювання, перелік яких визначено статтею 2 ГК України;
2. Співіснування в господарських відносинах організаційно-
господарських зобов'язань, а також організаційно-майнових елементів;
3. У цих правовідносинах наявний певний предмет правового
регулювання, яким є майно [1];
4. Змістом господарських правовідносин є майнові блага, організаційно-
господарські повноваження, суб'єктивні права та обов'язки інших учасників
господарського життя;
 28

5. Господарські правовідносини характеризуються метою отримання

прибутку [1];
6. Поєднанням майнових та організаційних елементів;
7. Поєднанням законодавства та локальних нормативних актів.
Такі відносини регулюються нормами господарського права, що містяться
в господарському законодавстві, а в деяких випадках - господарськими
договорами. Слід зазначити, що у сфері господарювання можуть виникати й
інші відносини, які не належать до господарських, а тому не регулюються
Господарським кодексом України чи іншими нормативно-правовими актами з
господарського права. Стаття 4 Господарського кодексу України містить перелік
відносин, які не є предметом регулювання.
Найбільш проблемним є розмежування предметів правового регулювання
цивільного та господарського законодавства, що стосується низки майнових
відносин, які регулюються Господарським кодексом України та Цивільним
кодексом України, зокрема, правового статусу господарських організацій та
окремих договірних зобов'язань господарських організацій та фізичних осіб-
підприємців у процесі здійснення ними господарської діяльності. Оскільки
немає інших відносин між майновими або негосподарськими суб'єктами, що
підлягають регулюванню Цивільним кодексом України, критерієм
розмежування між цивільними та господарськими відносинами є структура та
коло учасників відносин. Так, відповідно до ч. 3 ст. 175 Цивільного кодексу
України, не підлягають регулюванню відносини між комерційними
організаціями та громадянами як негосподарюючими суб'єктами [2]. Однак
майнові відносини між комерційними організаціями та юридичними особами
регулюються Цивільним кодексом України. Так, вантажні перевезення та
енергопостачання державних установ регулюються Господарським кодексом, а
перевезення пасажирів і багажу та енергопостачання громадян-споживачів -
Цивільним кодексом.
Таким чином, у транспортній сфері правовідносини, що регулюються
договорами перевезення пасажирів, регулюються виключно Цивільним
 29

кодексом України, тоді як правовідносини, що регулюють перевезення вантажів,

одночасно регулюються як Господарським кодексом України, так і Цивільним
кодексом України. Практичне розмежування між господарськими та цивільними
відносинами відображається також у тому, що на них поширюється різна
юрисдикція. Зокрема, справи, що виникають з господарських правовідносин,
розглядаються в порядку господарського судочинства, тоді як цивільні справи
розглядаються в порядку цивільного судочинства [13, с. 147].
Таким чином, Господарський кодекс України чітко визначає, що відрізняє
господарські правовідносини від інших. Це розмежування проводиться за
предметною ознакою, тобто шляхом порівняння предмета правового
регулювання з предметом, специфічним для кожної галузі. Тому спочатку
необхідно визначити, до якої галузі права належить конкретна ситуація, та
проаналізувати її предмет, мету і завдання. Однак на практиці це може бути
складно зробити.
Тому необхідно розширити це поняття в українському цивільному праві,
щоб звернути увагу на критерії, які відрізняють одну галузь права від іншої, та
запобігти передачі справ до не пов'язаних між собою органів.
 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Господарський кодекс України: Закон України вiд 16.01.2003 р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15
2. Цивільний кодекс України: Закон України вiд 16.01.2003 р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
3. Актуальні проблеми господарського права (Особлива частина): підручник /
за ред. В. С. Щербини, В. В. Рєзнікової. Київ : Видавництво Ліра-К, 2018.
672 с.
4. Актуальні проблеми господарського права : навч. посіб. / за ред. В. С.
Щербини. - К. : Юрінком Інтер, 2012. - 528 с.
5. Батрин С. Господарське право як самостійна галузь права: до постановки
питання / С. Батрин // Юрид. Україна. – 2010. – № 1. – С. 92-96.
6. Безух О. Питання розмежування приватного господарського і цивільного
права / О. Безух // Право України. – 2011. – № 1. – С. 263-273.
7. Вінник О.М. Потенціал Господарського кодексу в ракурсі цифровізації
економіки та соціального її спрямування. Підприємництво, господарство і
право. 2020. № 2. С. 85–92.
8. Господарське право : підручник / О. П. Подцерковний, О. О. Квасніцька, А.
В. Смітюх та ін. ; за ред. О. П. Подцерковного. Х. : Одіссей, 2010. 640 с.
9. Господарське право : практикум / А. Г. Бобкова (кер. авт. кол.), Ю. О.
Моісєєв, Ю. М. Павлюченко та ін.; за заг. ред. А. Г. Бобкової. Харків : Право,
2018. 592 с
10.Господарське право України : підруч.: у 2 ч. / Андрєєва О.Б., Жорнокуй
Ю.М., Гетманець О.П. та ін. Харків : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2014. Ч. 1.
340 с.
11.Господарське право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. /
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В.М.
Гайворонський (ред.), В.П. Жушман (ред.). — Х. : Право, 2013. — 384с.
 31

12.Господарське право: підручник / Д. В. Задихайло, В. М. Пашков, Р. П. Бойчук

та ін.; за заг. ред. Д. В. Задихайла, В. М. Пашкова. – Харків: Право, 2012. –
696 с.
13.Дeрeвянкo Б.В. Правoвe рeгулювання захисту прав суб’єктiв
гoспoдарювання: Навч. пoсiбник. — Дoнeцьк : Видавничий дiм «Кальмiус»,
2013. — 147 с. Дeрeвянкo Б. В. Щoдo напрямiв рoзвитку гoспoдарськo-
правoвoгo забeзпeчeння сучаснoї eкoнoмiки
14.Зeльдiна O.Р., Хрiмлi O.Г. Судoвий захист прав суб'єктiв пiдприємництва:
тeoрeтичнi та практичнi аспeкти: Мoнoграфiя. - К.: Юрiнкoм Iнтeр, 2015. -
176 с
15.Мачуський В.В. (рeд.) Правoвe рeгулювання гoспoдарськoї дiяльнoстi: Навч.
пoсiб. [В. В. Мачуський, Л. O. Кoжура, Ю. В. Сагайдак та iн.] ; за заг. Рeд.
Дoц., К.Ю.Н. В. В. Мачуськoгo. –— К. : КНEУ, 2015. — 152 с.
16.Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. – 3-тє вид.,
переробл. і допов. / О. А. Беляневич, О. М. Вінник, В. С. Щербина та ін.; за
заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 776
с.
17.Окремі види господарської діяльності: правові аспекти : Монографія / М. В.
Гаєвець, І. В. Горіславська, Л. О. Панькова // за заг. ред. д.ю.н., проф. В. І.
Курила. – К.: ЦП «КОМПРИНТ», 2012. – 508 с.
18.Пoєдинoк В.В. (упoр.) Прoблeми рoзвитку науки гoспoдарськoгo права i
вдoскoналeння гoспoдарськoгo закoнoдавства: Матeрiали круглoгo стoлу (м.
Київ, 4 грудня 2015 р.) – К. : Вид-вo Лiра-К, 2015. – 254 с.
19.Прилуцький Р. Б. Ще раз до проблеми розмежування предметів
господарського та цивільного права / Р. Б. Прилуцький // Вісн. госп.
судочинства. – 2011. – № 6. – С. 82-90.
20.Смолин Г.В., Туркот О.А., Хомко Л.В. Господарське право України. Загальна
частина : підруч. / за заг.ред. Г.В. Смолина. Львів : ЛьвДУВС, 2017. 484 с.
21.Цивільне та господарське законодавство: термінологічний словник /
Упорядники: Гаєвець М.В., Горіславська І.В., Канарик Ю.С., Марчук Г.В.,
 32

Науменко В.В., Панькова Л.О., Поліно Н.А., Шевчук О.В. К.: «ЦП
«КОМПРИНТ», 2012. – 568 с. 15.
22.Щeрбина В.С. Гoспoдарськe правo: Пiдручник / В.С.Щeрбина. — 4-тe вид.,
пeрeрoб. i дoпoв. — К.: Юрiнкoм Iнтeр, 2009. — 640 с.