Professional Documents
Culture Documents
Зруйнований божевіллям гріхи батьків TBUW
Зруйнований божевіллям гріхи батьків TBUW
"Зруйнований божевіллям"
Увага!
Пролог
Аврора
Невіо
Іноді мені хотілося нашкодити всім, але були певні люди, яких я завжди
хотів врятувати трохи більше, ніж нашкодити їм. Врятувати їх від мене.
Проблема полягала в тому, що з кожним днем я все менше був упевнений,
хто тримає віжки, я чи монстр. Монстр, який смердів кров'ю і прагнув
різанини.
Можливо, я марив, коли думав, що є різниця між монстром і мною.
Розділ 1
Невіо 19 років
Невіо
Розділ 2
Невіо
Аврора
Розділ 3
Аврора
Моє шістнадцятиріччя було вже не за горами, але мама пригорнула мене до
себе, наче маленьку дитину, і я не протестувала. Здавалося, що це були
останні хвилини нашого життя. Страх перекрив мені горло, а серце дико
калатало в грудях. Мама поцілувала мене в скроню, її руки ще більше
стиснули моє тіло, коли перед нами заскреготіли колеса і пролунав
металевий гуркіт. Крізь лобове скло я побачила, як машина з Римо, Ніно та
їхніми сім'ями врізалася об транспортний контейнер. Я зіщулилася, і
мамині обійми стали болючими.
Ми були в промисловому портовому районі Нью-Йорка, я не була
обізнана, де саме. Під час моїх кількох візитів до Нью-Йорка за ці роки, я
ніколи не орієнтувалася у цьому місті. Коли тато натиснув на гальма, ми
здригнулися, притиснувшись до ременів.
— Голови вниз, — крикнув він, перш ніж вискочити з машини з
пістолетом напереваги.
Пролунали постріли, і пролунав ще один удар.
— Виходьте з машини, — сказав Адамо, виходячи й притримуючи
двері для нас.
Його дружина Дінара, яка сиділа поруч зі мною, вийшла першою,
витягнувши пістолет. Я була рада, що вони вирішили залишити свого
маленького сина Романа з дідусем на цю поїздку. Так він принаймні був у
безпеці.
Ми з мамою були беззбройні. Я знала, що мама тренувалася з татом,
але ніколи не бачила її зі зброєю, окрім цього, і сама тримала її в руках
лише раз чи двічі. У Лас-Вегасі не було жодного моменту, коли б я
відчувала себе в небезпеці. Мені ніколи не подобалося відчувати зброю в
руці, а враховуючи тремтіння в моєму тілі, я сумнівалася, що мій приціл
був би влучним в такій ситуації.
Ми сховалися за перекинутим фургоном. Навколо нього тягнувся
кривавий слід там, де тато відтягнув водія.
Вдалині я побачила, що наближаються інші машини, чорні лімузини.
Напевно, це було підкріплення для Фамілії, яка нас переслідувала. Я все
ще не могла збагнути, що відбувається. Ці чоловіки, які нас переслідували,
були одружені з моїми тітками. Ми були тут на весіллі. Як вони могли це
зробити?
Мені стало погано, коли я побачила, як розпадається моя сім'я. Я не
часто бачила своїх тіток і кузенів у Нью-Йорку, але після втрати бабусі,
єдиної бабусі й дідуся, яких я знала, вони були єдиною великою родиною,
яку я мала. Тепер вони теж зникнуть з мого життя, якщо ми переживемо
це. Враховуючи кількість автомобілів Фамілії, що їхали нам назустріч, я не
мала особливої надії для нас. Я ще не думала про смерть. Я іноді
хвилювалася за життя тата, коли він не повертався, і мамина тривога
підживлювала мою власну, але я завжди відчувала себе в безпеці.
Що, якби це були останні хвилини мого життя?
— Все буде добре, — прошепотіла мама. — Ми будемо в безпеці в
будь-якому випадку. Вони не чіпають жінок.
Навіть коли вона це сказала, погляд мами перевівся на тата, і страх
охопив її обличчя.
Можливо, ми були в безпеці, або настільки, наскільки жінка може
бути в безпеці в нашому світі, але тато та інші чоловіки точно помруть.
У моїй голові промайнув образ Невіо. Він залишився вдома з рештою
Нечестивої Трійці, як і Савіо та його сім'я, і мій брат Давіде.
Фургон промчав до нас і зупинився з вереском. Розсувні двері рвучко
відчинилися, змусивши моє тіло стиснутися від трепету. Скільки ще
солдатів Фамілії будуть сидіти в засідці? Але це не було незнайоме
обличчя, яке я побачила. Невіо вийшов з фургона. Мої очі розширилися від
полегшення, а потім я була шокована, коли побачила жінку, яку він тримав.
Він притискав ніж до її горла. Навіть здалеку я одразу впізнала свою тітку
Джианну. Вона виглядала наляканою. Я знала її лише як зухвалу, крикливу
жінку, тому, побачивши її такою, я зрозуміла всю серйозність ситуації, що
склалася.
Я не могла повірити, що Невіо загрожує її життю, але, з іншого боку,
можливо, це був наш єдиний шанс вибратися звідси живими.
— Стій! — заревів Маттео.
Фамілія припинила вогонь, як і наша сторона.
— Сюрприз, виродки, — вигукнув Невіо з широкою посмішкою.
Я бачила кілька версій його посмішки, але сьогодні ввечері,
освітлений кількома фарами в моторошний спосіб, я зрозуміла, що
відчували люди, які були налякані ним. У ньому було щось ненормальне,
дике і голодне. Я не була впевнена, що його хвилювало те, що Джианна
була жінкою.
Він потягнув Джианну за собою, коли йшов до Римо, Ніно, Адамо і
тата. Вона боролася проти його рук, але це було безглуздо. Один погляд на
обличчя Римо сказав мені, що він не знав, що Невіо був тут. Невіо завжди
погано дотримувався правил, навіть коли вони надходили від його батька,
капо Каморри.
За ним вискочив Массімо, а потім Алессіо з моєю двоюрідною
сестрою Ізабеллою у руках. І без того дика грива Ізабелли була
розкуйовджена, її окуляри були розбиті, і вона виглядала так, ніби плакала.
Я намагалася зловити її погляд, можливо, якось показати їй, що все буде
добре, навіть якщо я була останньою людиною, яка могла вплинути на
результат цієї ночі, але вона не дивилася на мене. Оскільки ми були
заховані за фургоном, вона, напевно, навіть не могла нас побачити.
— Якщо ти торкнешся хоч однієї волосини на їхніх головах, я змушу
тебе пошкодувати про день, коли ти з'явився на світ, — прогарчав Маттео.
Я знала його лише як веселого, легкого на підйом чоловіка Джианни.
Мені завжди подобалися його жарти. Важко було раптом побачити в ньому
ворога.
Мені все ще було шкода його за те, що йому довелося дивитися, як
забирають Джианну та Ізабеллу, і я відчувала провину, тому що частина
мене відчула полегшення.
Невіо блиснув зубами на Маттео і коротко торкнувся волосся
Джианни. Вона спробувала вирватися з його рук, але він ще раз приставив
ніж до її горла як попередження.
— Я ще ні про що не пошкодував.
Я ніколи не бачила Невіо чи мого батька в дії як Створених людей. Я
знала лише їхню домашню сторону. Легко було забути, що це лише
маленька частина їхньої сутності.
— Ізабелло, Джианно, з вами все гаразд? — Амо покликав.
Я коротко глянула в його бік. Він був причиною того, що ми
опинилися тут, причиною загострення ситуації. Потім мій погляд перевівся
на Грету. Її очі дивилися на нього таким поглядом, який я відчувала
глибоко в моєму нутрі й в моєму серці. Її обличчя виражало те, що я іноді
відчувала, дивлячись на Невіо. Тугу і смуток.
Її почуття до Амо, а його до неї, призвели до конфлікту між Фамілією
та Каморрою. Кохання може бути руйнівною силою. Несподівано Маттео
кинувся на Невіо, і Лука зупинив його.
— Цей вилупок тебе вдарив!
Мої очі зафіксували синець на обличчі Джианни. Я різко втягнула
повітря, але просто не могла уявити, щоб Невіо вдарив мою тітку. Це було
не в його стилі…
— Боюся, що це неправда, — сказав Невіо, підходячи до батька. —
Пробач, тату. Я не послухався, але просто не міг втриматися, щоб не
зіпсувати весілля. Якби я знав, що до цього дійде...
Він засміявся й обмінявся поглядом з Массімо та Алессіо, з таким
виглядом, ніби це була найкраща ніч у його житті. Він зовсім не боявся.
Він пішов назустріч небезпеці так, ніби вона нічого не значила, ніби його
життя нічого не значило, ніби смерть і біль нічого не значили.
— Ти зайшов занадто далеко, — тихо промовив Маттео.
— Занадто далеко? — Римо загарчав. — Ти напав на мене і мою сім'ю,
коли ми були гостями на твоїй території. Ніколи більше не говори мені про
честь. Я майстер брудної гри, Вітіелло. Ти щойно відкрив довбану
скриньку Пандори.
Невіо подивився на Джианну і глибоко вдихнув.
— Я відчуваю запах війни.
Він засміявся, наче це була гарна новина. Війна.
— Залиш мою територію. Ми квити. І відпусти Джианну та Ізабеллу
прямо зараз, — сказав Лука.
Римо глузував.
— Ми квити? Ще багато крові Фамілії проллється, перш ніж я
вважатиму, що ми квити, Луко.
— Здається, Алессіо запав на твою доньку, — продовжував
провокувати Невіо.
Я перестала слухати їхню гру. Я стиснула мамину руку, бажаючи, щоб
ми могли щось зробити, щоб зупинити чоловіків. Було надто пізно
зупиняти війну, навіть я це знала, але ми всі могли піти живими сьогодні. Я
не хотіла, щоб люди, яких я знала, гинули. Я не хотіла бачити, як вони
помирають. Можливо, це було егоїстично, але ця ідея розривала мене.
Особливо, якщо я думала про те, що хтось, кого я любила, може вбити
когось, хто мені не байдужий.
Десь пролунало зітхання, і раптом Грета побігла до води. Її обличчя
було рішучим. Жодних ознак страху, навіть коли вона кинулася в Гудзон і
зникла під чорною поверхнею.
— Грето!
Пролунало кілька криків, і люди почали бігти. Невіо відпустив
Джианну і кинувся до води, щоб врятувати свою близнючку.
Невіо кинувся у воду через кілька секунд, а Амо пішов за ним,
перевіривши поверхню води на наявність Грети. Обидва вони були готові
ризикнути всім заради Грети. Римо і Серафіна теж кинулися до краю,
вигукуючи ім'я Грети.
Мама обхопила мене руками, ніби боялася, що я теж побіжу туди. Я
була надто заціпеніла, щоб поворухнутися від усього, що сталося.
Постріли припинилися.
Тато і Адамо залишилися поруч з нами, а Ніно і Римо побігли до краю
води.
Амо витягнув Грету з води і почав робити їй штучне дихання,
незабаром вона відкрила очі. Невіо спостерігав за всім збоку, випнувши
груди і з бурхливим виразом обличчя, з якого капала вода.
Навіть здалеку я бачила його боротьбу, його страх за життя близнюка,
його ненависть до Амо. Мама відкинула кілька пасом з мого обличчя. Я
відчувала, як вона тремтить, що було дивно, бо моє власне тіло було
спустошене тремтінням.
Я не була впевнена, скільки я простояла, але незабаром тато повів нас
з мамою до фургона. Ми всі сіли всередину. Грета була загорнута в
пухнастий білий рушник і притулилася до своєї матері Серафіни. Дорога
була важкою. Хоча Фамілія дозволила нам виїхати, я все ще боялася нового
нападу.
Мені завжди здавалося, що я маю все, що є у світі. Мені завжди
казали, що я ще молода і в мене все життя попереду, але сьогоднішній день
показав мені, як швидко все може змінитися, як несподівано може
обірватися життя. Було ще стільки всього, що я хотіла зробити у своєму
житті, стільки всього, що я не встигла у своєму житті, стільки всього, чого
я ще не пережила, що я злякалася, що в мене може ніколи не бути такого
шансу.
Коли ми вийшли з машини, то опинилися в аеропорту, де на нас чекав
приватний літак. Я затамувала подих, поки ми не піднялися в повітря.
У літаку було тихо, за винятком тихих перешіптувань членів нашої
сім'ї чоловічої статі. На їхніх обличчях була суміш гніву і рішучості, і я
знала, що вони вже обговорюють плани помсти. Проллється ще більше
крові. Життя, яким я його знала, закінчилося. І все через двох людей, які
таємно кохали одне одного. Я думала, що це було романтично, тепер я
зрозуміла, що це було трагічно.
Я потягнулася до свого намиста із золотим шармом скейтборду.
Карлотта знайшла його у вітрині ювелірної крамниці кілька років тому. Я
купила його, і відтоді він став для мене символом, чимось, що я завжди
носила з собою, куди б не йшла. Але моя рука виявилася порожньою. Я
подивилася вниз. Моє декольте було оголене, а я була в зручній піжамі.
Тільки вночі я знімала намисто і клала його на тумбочку. Мабуть, я
залишила його там у готельному номері, коли ми втекли із засідки. Я
проковтнула.
Я не могла його повернути. Моя валіза з одягом теж загубилася, але
оскільки я повинна була одягнутися так, щоб справити враження на
весіллі, я не спакувала нічого дорогого моєму серцю, окрім намиста. На
серці було важко. Протягом багатьох років я завжди торкалася його, коли
потребувала підбадьорення або трохи удачі.
Я підтягнула ноги до грудей і поклала підборіддя на коліна. Мої очі
горіли, а в горлі пересохло. Я не була впевнена, чи справа лише в намисті.
Я боролася з грубими емоціями, які намагалися вирватися назовні.
Грета ледь не потонула, втратила чоловіка, якого кохала, але не
плакала. Вона виглядала врівноваженою, у типовому для неї, далекої від
життя Грети, стилі. І Кіара, у якої була перев'язана голова через поранення,
теж не поринала в жалість до себе. Вона спокійно розмовляла з Алессіо та
Массімо, переконуючись, що з ними все гаразд, у властивій їй
материнській манері. Я сумнівався, що вони будуть страждати від нічних
кошмарів через це. Знаючи їх, вони скоро почнуть будувати плани помсти.
Я не хотіла влаштовувати сцену.
Я повернулася обличчям до вікна, сподіваючись приховати сльози,
якщо не зможу їх придушити. Периферійним зором я помітила рух, але не
обернулася, чекаючи на маму. Я боялася, що якщо вона обійме і втішить
мене, бо тоді сльози точно потечуть вільно.
— Найгірше весілля з усіх можливих, ти так не думаєш? — запитав
Невіо, і в його голосі прозвучав сарказм.
Я шморгнула носом і прочистила горло.
— Безумовно. — Весілля від самого початку здавалося мені
нещасливим, але не тому, що я відчула якусь небезпеку, а тому, що було
очевидно, що Амо одружується не з тією людиною, з якою він хотів. На
щастя, цього разу я змогла втримати себе від того, щоб не сказати щось
незручне, і не поділилася з Невіо своїми спостереженнями про кохання. —
Але це увійде в історію.
Рот Невіо скривився від гніву.
— О, так, увійде. Але якби я планував таку засідку, то зробив би це як
слід. Не після весілля, а під час вечірки. Криваві весілля набагато кращі за
стандартні.
Я подивився на нього.
— Дехто вважає, що весілля і похорон мають бути священними.
— Більше немає нічого святого, Рорі.
Він подивився на Грету, щось темне пройшло по його обличчю, перш
ніж він повернувся до мене. Я ніколи не говорила про це з Невіо, але з
самого початку було очевидно, що він не хотів, щоб Грета мала почуття до
Амо.
Я повільно кивнула.
— Я думала, ти повинен був залишитися в Лас-Вегасі.
Його батько заборонив Невіо брати участь у святкуванні, щоб
уникнути скандалу. І Невіо справді влаштував скандал, але він нас
врятував.
На його губах з'явилася посмішка. Його очі відображали темні емоції,
які не відповідали невимушеному вигину його рота.
— Гадаю, це добре, що я не вмію дотримуватися правил.
— Ти думаєш, твій тато тебе покарає?
— Ні, не покарає. Ми врятували день.
Вони справді врятували. Мені було цікаво, як почуваються Джианна
та Ізабелла. Після того, як Грета стрибнула у воду, почався хаос, і я
втратила з поля зору тітку і кузину.
— Але чому ти був у Нью-Йорку? Ти ж не міг знати, що там буде
засідка. Ти хотів зірвати весілля?
— Ніколи. Амо заслуговує на те, щоб одружитися з цією відьмою. Але
я сподівався на невеличку розвагу після весілля. У Нью-Йорку повно
можливостей.
Я з сумнівом подивився на нього.
— Це могло б спричинити неприємності.
— Неприємності знайшли нас і без моєї допомоги.
— Ти врятував нас сьогодні, але, мушу зізнатися, я дуже боялася за
Джианну та Ізабеллу. Я хвилювався, що ти зробиш їм боляче.
— Звісно. Ти ж їхня родичка.
Я кивнув.
— Напевно, я їх більше не побачу.
— Вони твоя кров, але кров нічого не значить, якщо твоя сім'я
намагається тебе вбити.
Я прикусила губу. Звісно, це була правда, але я сумнівалася, що
Джианна та Ізабелла, чи будь-хто з інших жінок у Фамілії знали про плани
засідки.
— Фамілія грала брудно, і ми теж.
Я уявила, як почувалися Джаинна та Ізабелла.
— Невже ти справді заподіяв би їм шкоду?
Мені хотілося вірити, що Невіо, Массімо та Алессіо лише розіграли
виставу, що вони не заподіяли б Джианні та Ізабеллі шкоди, що б не
сталося.
Посмішка Невіо стала жорсткішою, і його очі дали мені відповідь
раніше, ніж рот:
— Якщо ти йдеш на війну як гравець, ти повинен бути готовим грати
до кінця. Блеф – це ризик, особливо якщо на кону так багато.
Я кивнула. Це була не та відповідь, яку я хотіла, але це була відповідь,
яку я очікувала. Я знала, що тато теж зробив би все, щоб захистити нас із
мамою.
— Я рада, що ти не дотримувався правил. Це було дуже страшно. Я
думала, що ми всі помремо.
Невіо похитав головою.
— Це було гарним нагадуванням про те, що ми повинні бути
уважними. Це більше не повториться. Тобі не треба хвилюватися, Рорі.
Те, як він дивився на мене з абсолютною впевненістю, змусило мене
повірити йому.
— Це трагічно. Це, мабуть, важко для Грети.
— Ось що буває, коли дозволяєш емоціям керувати своїм життям.
Розділ 4
Аврора
***
Був теплий літній вечір, приблизно через два тижні після теракту в
Нью-Йорку, коли почалася війна між Каморрою і Фамілією. Вдома
панувала дивна атмосфера, а в маєтку Фальконе вона була ще гіршою.
Я поклала сонцезахисні окуляри та запасний купальник у пляжну
сумку. Вечір я мала провести біля басейну з Фальконе. Давіде вже пішов
туди годину тому, щоб поспілкуватися з Джуліо. Окрім Грети, я була
єдиною дівчиною, яка сьогодні там була, а ми з нею ніколи не були
близькими подругами. Тепер, коли справи з Амо пішли під укіс, вона ще
більше замкнулася в собі. Я ще навіть не встигла з нею поговорити. Не
кажучи вже про те, що вона не любила воду.
Коли я зайшла на кухню, мама їла суші виделкою, так і не навчившись
користуватися паличками, наколюючи кожен рол так, ніби він її ображав, і
читала поліцейський звіт про арешт одного з її клієнтів. Тато працював
увесь вечір, а я їла піцу у Фальконе, тож вона мала вечір для себе, який
зазвичай включав роботу, якщо вона не проводила дівочу вечірку з
Серафіною, Джеммою та Кіарою. З моменту оголошення війни на
маминому лобі з'явилася вічна зморшка занепокоєння.
Я опустилася навпроти неї й поставила сумку на підлогу. Останні два
тижні я майже щовечора підслуховувала розмови мами з татом у вітальні,
але ніхто з них не ділився зі мною тим, що їх турбує.
Можливо, я не була дорослою, але я була хорошим слухачем.
Мама підняла очі від звіту і подивилася на свій годинник, красивий
годинник Carer, який тато подарував їй на Різдво.
— Хіба ти не зустрічаєшся з іншими дітьми?
— Їм буде байдуже, якщо я запізнюся.
Я внутрішньо зіщулилася від того, як різко це прозвучало. Мені
подобалося спілкуватися з Нечестивою Трійцею та іншими Фальконе, але
я завжди відчувала себе п'ятим колесом, якщо Карлотта не приєднувалася
до мене. Джуліо і Давіде тусувалися разом, навіть якщо вони не були
одного віку, а Нечестива Трійця все одно була міцною командою. Потім
була Грета. Ми розмовляли, коли я була там, але я відчувала, що їй було
комфортно самій, і тому завжди хвилювалася, що вона тусується зі мною,
бо інакше мені було б самотньо.
Мама стиснула губи.
— Хочеш, я зателефоную твоєму татові й попрошу його поговорити з
Дієго, щоб він дозволив Карлотті приїхати?
Тато був босом Дієго, який працював під його керівництвом
виконавцем.
— Ні, не треба. Через війну Дієго надмірно опікується нею. За
тиждень-два він заспокоїться. Зі мною все гаразд. Мама повільно кивнула,
але я бачила її занепокоєння. Я не сіла розповідати про себе, тому швидко
змінила тему. — А як щодо тата, йому важко, що він більше не зможе
бачити своїх сестер?
Коли тато вперше приєднався до Каморри, він не спілкувався зі
своїми сестрами, бо всі троє вийшли заміж за Фамілію. Решта його
родини, Скудері, все ще жила в Чикаго, де тато народився, але він ніколи
не говорив про них. Мені було сумно, що наша сім'я була такою
маленькою, навіть якщо Фальконе відчувалися як велика родина. Все було
інакше. Я завжди любила відвідувати своїх тіток і кузенів у Нью-Йорку.
Тепер це вже неможливо.
— Твій батько зараз дуже зосереджений на тому, щоб гарантувати
нашу безпеку. Він і Фальконе мусять запровадити нові заходи безпеки,
адже напади можуть статися будь-коли.
Я не відчувала небезпеки. Лас-Вегас завжди був фортецею,
найбезпечнішим місцем, і я все ще не могла уявити, що Фамілія нападе на
нас тут.
— Він не хоче, щоб я думала про те, що це означає для нього і його
сестер.
Я з сумнівом подивилася на неї.
Вона посміхнулася.
— Я завжди забуваю, яка ти вже доросла. Твій батько, як і більшість
чоловіків у цьому світі, має високі бар'єри навколо свого серця, і він ніколи
повністю не опускав їх для своїх сестер після їхнього возз'єднання. Я
думаю, що це полегшує йому ситуацію, але це все одно нелегко.
Я кивнула.
— Іноді мені хочеться бути схожою на тата в цьому відношенні, щоб я
могла так легко захищати своє серце.
— Це не погано, якщо у тебе велике серце, Авроро. Ти дуже любляча
людина, не дозволяй нікому забрати це у тебе. Мені це в тобі подобається.
Мама уважно спостерігала за мною.
— Ти сумуєш, бо більше не можеш бачити своїх тіток і кузенів?
Я знизала плечима, несподівано розчулена.
— А ти?
Мама дуже добре ладнала з моїми тітками Арією, Ліліаною та
Джианною, і, враховуючи, що в неї більше не було власної родини, я могла
лише уявити, як їй важко.
— Я буду за ними сумувати, — тихо сказала вона, подарувавши мені
сумну посмішку. — Я знаю, що тобі було важко, коли померла бабуся, а
тепер ти втрачаєш ще більше людей, які тобі небайдужі.
Я подивилася собі під ноги. Тато ніколи не любив бабусю через її
проблеми з наркотиками й те, якою поганою матір'ю вона була для мами,
але я здебільшого відчувала до неї жалість і любила проводити з нею
хороші дні.
— Все гаразд. Зі мною все буде добре. У нас є Фальконе. Це майже як
мати велику родину.
Мама кивнула, але я побачила вагання в її очах.
— Твій тато вважає їх сім'єю, ну, щось на кшталт того, але я думаю,
що ми з тобою дивимося на це більш тонко. Чи ти вважаєш Невіо чимось
на кшталт свого кузена чи брата?
Мої очі розширилися від тривоги.
— Ні, — сказала я, відчуваючи огиду від самої думки.
Мої почуття, безумовно, не були близькими до сестринських.
Мама посміхнулася зі знанням справи, і я почервоніла. Я піднялася на
ноги. Я не хотіла обговорювати Невіо з мамою чи будь-ким, окрім
Карлотти, якщо вже на те пішло.
— Западати на недосяжних хлопців – це безпечний і гарний спосіб
виявити свої емоції, — сказала мама.
Мій рот розтулився, а обличчя спалахнуло ще сильніше.
— Я знаю, що я не в його смаку, мамо. Дякую, що нагадала мені про
це.
Мама взяла мене за руку.
— Я не це мала на увазі, сонечко, але у вас з Невіо, очевидно, нічого
не вийде. Я думаю, ти це знаєш, так? Ти мила, турботлива і маєш
величезне серце, але Невіо… — Мама замовкла. — Скажімо так, твій тато
і я були б страшенно стурбовані, якби існувала можливість того, що ви з
Невіо зустрічаєтеся.
Я висмикнула свою руку з її хватки.
— Як ти й сказала, це просто дурнувате захоплення. Невіо бачить у
мені лише дурнувату сестричку, не більше, тож не хвилюйся.
Я схопила сумку і швидко пішла, перш ніж мама встигла сказати
щось, що могло б мене засмутити.
— Що сталося? Ти виглядаєш так, ніби зараз розплачешся, — сказав
Давіде, щойно я прийшла до басейну.
Я подивилася на нього і опустилася на вільний шезлонг. Невіо плавав
на надувному ліжку в сонцезахисних окулярах, а Алессіо і Массімо грали
у ватербол.
На щастя, ніхто з них не звернув уваги на коментар мого брата або на
мене. Єдиною людиною, яка, здавалося, помітила моє горе, була Грета.
Вона сиділа на стільці під парасолькою ліворуч і читала книгу. Або майже
читала. Тепер її темні очі були прикуті до моїх.
Вона посміхнулася мені, перш ніж повернутися до книги, але було
очевидно, що насправді вона не читала.
Я піднялася на ноги і підійшла до неї.
— Нічого, якщо я сяду тут? — Я опустилася на вільний стілець
навпроти неї. Вона поклала книгу на стіл і кивнула. Її собака Момо, білий
пухнастий клубочок, згорнувся калачиком у неї на колінах. Її ротвейлера
Ведмедика не було поруч. — Де Ведмедик?
— Останнім часом він став ще більше захищати мене, тому я тримаю
його у своїй кімнаті, коли інші в саду.
— Ти маєш на увазі, коли Невіо поруч, — додав Алессіо, проходячи
повз нас.
— Йому ніхто з вас не подобається, — м'яко, але твердо сказала Грета.
— Я колись читав, що домінантні собаки мають проблеми з іншими
альфа-самцями. Він сприймає їх як хижаків-суперників на своїй території,
— втрутився Давіде.
Я стиснула губи, а потім повернулася до Грети.
— Собаки чутливі до емоцій. Він, напевно, відчуває твою печаль, — я
намагалася говорити це пошепки, щоб допитливі хлопці не підслухали й
цю частину розмови.
Грета гладила шерсть Момо, в її темних очах спалахувала туга, навіть
біль. Досі я мала справу лише з нерозділеним коханням, що вже було
важко, але любов Грети до Амо була спершу взаємною, а потім
розірваною. Я уявляв, що це в тисячу разів важче, особливо, якщо ти
бачиш, як людина, яку ти любиш, одружується з кимось іншим.
— Невіо сприймає всю цю ситуацію як підтвердження того, у що він
завжди вірив: кохання – це дурість. Емоція, яка послаблює тебе, тоді як
ненависть робить тебе сильнішим, — прошепотіла Грета. Від того, як вона
подивилася на мене, мені стиснуло горло. Я стиснула плечима, ніби це не
мало значення. — Тож навіть якби Невіо мав до тебе почуття, чого я не
можу знати, бо він не зізнався б у цьому навіть мені, він би боровся з
ними, як зі своєю слабкістю.
Я закусила губу, скосивши очі на Невіо, який продовжував кидати на
нас погляди, попри те, що був зайнятий матчем проти Массімо.
***
Грета пішла спати рано, так і не з'ївши піцу, а решта з нас розташувалися
на траві навпроти величезних дерев, де Массімо і Ніно прикріпили
полотно, щоб ми могли дивитися кіно на свіжому повітрі. Я затремтіла.
Вечір був прохолодний, і моє ще вологе волосся тільки посилювало це
відчуття.
— Рорі, — покликав Невіо, стягуючи светр через голову і кидаючи
його в мене.
Я зловила його перш ніж він встиг вдарити мене по обличчю. Я
надягла його без протесту, намагаючись не відчувати запаху тканини.
— Гидота, — прокоментував Джуліо. — Я б не хотів, щоб піт Невіо
був на мені.
— Тобі пощастило, що я надто старий, щоб тертися твоїм обличчям об
мою пахву, — сказав Невіо, вишкіривши зуби.
Я стримала сміх, побачивши огидний вираз обличчя Джуліо.
— Алессіо одного разу так зробив.
— Тому, що ти винюхував мої особисті речі.
Я посміхнулася. Закутавшись у светр Невіо, я дивилася фільм. Було
вже за північ, коли ми з Давіде нарешті вирушили додому.
— Зачекай, — покликав Невіо.
Я зупинилася й обернулася, щоб побачити, як він біжить за нами.
Напевно, він хотів повернути свій світшот, який я все ще носила. Давіде
тримався поруч зі мною, як мій особистий охоронець, і я ледь не закотила
очі. Я не могла не подумати, що тато дав йому таємне завдання стежити за
нами з Невіо.
Невіо зупинився біля нас і кинув на Давіде запитальний погляд.
— Продовжуй йти. Я не думаю, що Рорі потрібен охоронець у нашому
домі.
— Вона не повинна залишатися наодинці з хлопцями.
Невіо посміхнувся.
— Забирайся геть.
— Йди, — твердо сказала я. — Не будь смішним.
Давіде скорчив гримасу, але врешті-решт пішов. У свої тринадцять він
все ще часто переключався між абсолютно дитячою і напрочуд дорослою
поведінкою.
— Вибач, — сказала я, сором'язливо засміявшись.
Невіо похмурим поглядом втупився в те місце, де стояв Давіде, потім
похитав головою і саркастично посміхнувся мені.
— Б'юся об заклад, твоя мама сказала йому наглядати за мною.
— Не може бути.
Мій голос звучав абсолютно фальшиво.
Посмішка Невіо розширилася.
— Я знаю, що я тут бомба, що цокає. Вони всі хочуть переконатися,
що тебе не буде поруч зі мною, коли я вибухну.
— Це неправда. — Я задивилася на його светр. — Я забула тобі його
повернути. Я почала натягувати його через голову, але відчула, що моя
сорочка тягнеться разом з ним. Звісно, я примудрилася заплутатися у
светрі. Тепла рука погладила мою шкіру і смикнула за футболку,
утримуючи її на місці, поки я стягувала светр через голову. Мої щоки
палали від того, що я була всередині светра, і від збентеження, коли я
зустрілася з поглядом Невіо. Він все ще тримав мою футболку. Я
втупилася в його руку. Він відпустив тканину. Я подала йому светр, щоб
перервати мовчанку. — Ось.
— Я не тому біг за тобою, — сказав він з посмішкою.
— Ні?
Він сягнув рукою до штанів і витягнув щось, що я не змогла
розгледіти, бо воно було сховане в його кулаці. Він простягнув це мені й
розтиснув пальці.
Мої очі розширилися від несподіванки. Це був ланцюжок від
скейтборду, дуже схожий на той, що я загубила.
— Ти, мабуть, залишила його в Нью-Йорку.
Я проковтнула.
— Так. Все пройшло так швидко... Я залишила його на тумбочці. — Я
прочистила горло, коли події тієї ночі затопили мої спогади. — Я не
думала, що ти звернув увагу на мої прикраси.
— Це була дивна прикраса, її важко було не помітити, — сказав він з
усмішкою.
Я кивнула. Скейтборд на шиї та любов до цього виду спорту надавали
мені іміджу розбишаки, хоча я любила "дівчачі" речі так само сильно, як і
спускатися з хафпайпу.
— Зрештою, події тієї ночі більше не будуть тебе турбувати, — сказав
Невіо.
— А тебе вони турбують?
Невіо посміхнувся примарною посмішкою.
— Хаос і руйнування течуть в моїх венах. Я не проти кровопролиття і
боротьби.
— Я знаю, — сказала я. — Але ця битва була іншою. Там була Грета.
Вона стрибнула в океан.
Щось темне пройшло повз очі Невіо.
— Так, це перекреслило весь вечір.
Я потерла руки. Це не прохолода ззовні була причиною дрижаків, що
пронизували моє тіло. Моє серцебиття прискорилося, коли я згадала страх,
який відчула того дня.
— У Лас-Вегасі ти в безпеці. Війна нас тут не торкнеться. І пам'ятай,
я завжди буду поруч, щоб врятувати день божевільним трюком.
Я не могла не посміхнутися.
Невіо простягнув мені руку з ланцюжком.
— Візьми його. Це для тебе, якщо це не було очевидно раніше. Я бачу,
як ти намагаєшся схопити цю річ. Очевидно, ти прив'язана до неживих
предметів.
Я проковтнув і обережно взяла його.
— Чому?
— Я не знаю, чому ти прив'язана до речей. Я не відчуваю емоційної
прив'язаності до коштовностей.
— Я не про це. Чому…
Навіщо ти його купив? Це був такий милий вчинок, що моєму серцю
захотілося вкласти в цей жест більше значення, ніж він, напевно,
заслуговував.
— Я знаю, що ти маєш на увазі. — Невіо знизав плечима. — Це
дивно. Без нього ти не ти.
Я прикусила губу. То він вважав мене дивною?
— Дякую. Це дуже мило з твого боку.
Невіо прицмокнув язиком.
— Не поширюй ніяких неправдивих історій. Ніхто тобі не повірить,
якщо ти скажеш, що я добрий.
Я нахилила голову, розглядаючи його обличчя в темряві.
— Можеш одягнути його?
Невіо взяв намисто і потягнувся до моєї шиї. Коли його пальці
торкнулися моєї шкіри, по тілу побігли мурашки. Ми стояли дуже близько.
Це був ідеальний момент для поцілунку. Майже занадто ідеальний, як у
моїх фантазіях, і дуже романтичний. Невіо опустив руки й нахилився до
мого вуха.
— Це подарунок між друзями, Рорі. Пам'ятай застереження, які твоя
мати розповідала тобі про мене. Материнський інстинкт рідко бреше.
Він відступив і, не кажучи більше ні слова, розвернувся і пішов геть.
Я стояла там кілька хвилин, заціпеніла.
Розділ 5
***
***
Аврора
Я не стала нагадувати йому про заборону куріння в цьому закладі. Він і так
знав.
Його тіло ненадовго напружилося, потім він скосив на мене важкий
погляд, але принаймні він розслабився.
— З тобою все гаразд? — запитала я.
Він зняв краватку, розрізав її ножем і встромив у дерев'яну підлогу.
Його піджак був кинутий на підлогу поруч з ним. Рукава були закочені до
ліктів, відкриваючи його м'язисті руки і татуювання Каморри.
— Я прийшов сюди, щоб зупинити себе від початку кривавого
весілля. Хоча, це було б на краще.
Я зупинилася біля нього, не знаючи, чи варто мені сідати, чи
залишатися на місці. Чи Невіо взагалі хотів, щоб я була поруч?
— Грета виглядає щасливою.
Невіо вийняв сигарету з рота і приклав її до передпліччя. Він зашипів,
коли вогник торкнувся його шкіри.
Я впала на коліна.
— Не треба!
Я потягнулася за сигаретою і затамувала подих, коли кінчик мого
пальця торкнувся все ще гарячого кінчика. Я відсахнулася. Невіо загасив
сигарету, потім схопив мене за руку й оглянув кінчик пальця, який почав
покриватися пухирями. Від печіння я впилася зубами в нижню губу.
Він штовхнув мене на ноги і теж підняв на ноги. Після того, як він
підібрав свій ніж і запхав його в кобуру на поясі, він знову взяв мене за
руку і повів геть. Я не була впевнена, куди він мене веде.
— Там є автомат з льодом, — вичавила я, коли ми проходили повз
кімнату з таким автоматом.
— Занадто холодний. Вода має бути лише трохи холоднішою за
кімнатну температуру.
Ми прибули до спа-центру, і Невіо відкрив кран у жіночій
роздягальні. Щойно холодна вода потрапила на мій палець, я відчула мить
полегшення, але потім печіння повернулося.
— А як щодо тебе? — запитала я, киваючи в бік пухиря на його
передпліччі.
Це, мабуть, боліло сильніше, ніж моя рана, враховуючи, що він
торкався сигаретою до цього місця набагато довше.
— Здається, це лише третій раз, коли я бачу тебе в сукні, —
розмірковував Невіо.
Я обрала довгу сукню з V-подібним вирізом тілесного кольору. Вона
відкривала невелике декольте, але все одно була скромною. Тато не
дозволив би мені вдягнути її в іншому випадку. Я знизала плечима.
— Це ж весілля. Навіть я не ношу комбінезони на весіллях.
Невіо відпустив мою руку.
— Кілька днів ще болітиме. Не ставай між мною і сигаретою.
— Ти не повинен собі шкодити.
Невіо посміхнувся мені з викликом.
— Чому ні? Я думав, що зможу трохи повеселитися на цьому весіллі.
— Спалити себе – це твоя версія веселощів?
Його посмішка стала темнішою, і мій живіт опустився
найнесподіванішим чином, а тіло наповнилося теплом. Чому погляд на
зловісний бік Невіо так вплинув на мене?
— У мене є різні версії розваг, Рорі. На цьому весіллі жодна з них
неможлива. Мій батько дуже чітко дав це зрозуміти.
— Чому ти не можеш просто розважатися, як інші люди? — запитала
я, скривившись від того, що прозвучало так, наче я – "Добриня-двоногий".
Невіо у відповідь підняв брови, що підтвердило це. Він махнув мені
рукою, щоб я пішла за ним у білі двері з написом "Басейн".
Він притримав їх для мене, не зводячи з мене очей, коли я промайнула
повз нього у своїй сукні, і навіть коли я опинилася у величезному критому
басейні готелю, я все ще відчувала його погляд на своїй спині. Погляд його
очей не був схожий на той, який я бачила раніше, і я не могла
розшифрувати, що він означав.
— Тоді давай розважимося, як нормальні люди, Рорі. Може, ти
навчиш мене чомусь новому. Не можу дочекатися, — сказав він тихим
голосом, обійшовши мене, його руки робили розмашисті рухи, як у
рингмейстера, що передає арену наступному артисту.
Я витріщилася на нього, відчуваючи себе не в своїй тарілці. Невіо був
лише на три роки старший за мене, але поруч з ним я відчувала себе
дурною дівчинкою. Між нами лежав світ досвіду і темряви.
— Ми... — Я озирнулася, і мій погляд нарешті зупинився на
безтурботній водній гладіні. — Ми могли б піти поплавати.
На обличчі Невіо з'явилася забава.
— Ти ховаєш купальник під сукнею? — Він знизив голос ще нижче, і
в його тоні з'явився відтінок поблажливості. — Бо я сумніваюся, що ти
маєш на увазі купання голяка.
Плавання голяка з Невіо? Від самої думки про це я почервоніла і
спітніла. Я часто фантазувала про це, але тепер, коли з'явилася така нагода,
мене охопило хвилювання.
Невіо хихикнув:
— Я жартую, Рорі. Не накручуй свої незаймані бавовняні трусики.
Збентеження і злість змішалися в моєму тілі.
— Хтось може зайти. Ми могли б купатися в спідній білизні.
Я знизала плечима, ніби це не було великою проблемою. Це було
майже так само, як бути в купальнику, чи не так?
Невіо підняв одну брову і відступив, почавши розстібати сорочку,
відкриваючи тіло, яке фігурувало в моїх найтемніших фантазіях. М'язи й
шрами, стільки сили. Невіо був не просто красивим, не схожим на багатьох
позерів і фітнес-моделей у соціальних мережах. Кожен м'яз слугував
певній меті. Вражати інших було лише вишенькою на торті. Я знала про це
завдяки бійцівським тренуванням, які я дивилася. Але поки що мені не
дозволяли побачити справжній бій у клітці.
Я скинула високі підбори. Потім потягнулася до блискавки на сукні.
Мій живіт перевернувся, коли я потягнула її вниз і скинула бретельки з
плечей. Смикнувши за сукню, я побачила бюстгальтер без бретелей, майже
такого ж кольору, як і сукня, прикрашений мереживом. Я була рада, що
переконала маму піти зі мною за білизною на весілля, бо моя шухляда з
білизною була заповнена вищезгаданими незайманими білими
бавовняними трусиками. Мені не хотілося підтверджувати підозри Невіо.
Я хотіла здивувати його, показати йому, що я була не просто дівчиськом-
шибеником Рорі. Я була жінкою, яка знала, чого хоче, навіть якщо їй було
важко показати це без сорому.
Невіо спостерігав за мною, поки розстібав свій пояс. Я сподівалася,
що він не бачить, як тремтять мої пальці, коли я стягую сукню донизу,
відкриваючи квітчасте мереживо тілесного кольору. Мереживо було не
надто прозорим, але раптом я занепокоїлася, як багато Невіо зможе мене
розгледіти. Чи не просвічуватиметься моє лобкове волосся? Я підстригла
його, воно було темно-русяве, тож, можливо, не просвічувалося.
Я випросталася, навіть коли моє тіло наповнилося жаром і бажанням
втекти. На Невіо були лише чорні боксерські труси. Я застигла біля
басейну, сподіваючись, що моя шкіра не така червона, як мені здавалося.
— Готовий стрибнути?
Мій голос звучав дивно для моїх власних вух, трохи грубий і
дряпаючий.
Невіо підійшов до мене, а я не знала, що робити зі своїми руками. Я
вільно схрестила їх на животі, повністю приголомшена ситуацією. Чому я
так поводилася? Я була в басейні з Невіо незліченну кількість разів до
цього. Мій купальник насправді не прикривав набагато більше. Але все
було інакше. Ми ніколи не були наодинці, і спідня білизна просто
підтримувала інший рівень інтимності.
Невіо пірнув у басейн з головою в ідеальному маневрі, ледь
зачепивши спокійну поверхню. Я підійшла ближче до краю,
здригнувшись, коли мої пальці ніг торкнулися води. Вона виявилася
холоднішою, ніж я очікувала, і моя шкіра одразу ж вкрилася дрібними
сиротами. Я просканувала елегантний пейзаж басейну з білими кам'яними
колонами й видом на Нью-Йорк.
Голова Невіо виринула з води, і він відкинув її назад, від чого полетіли
краплі води. Кілька мокрих чорних пасом впали йому на обличчя. Його
темні очі втупилися в мене, і я хотіла б знати, що відбувається в його
голові.
— Твоє тіло звикне до холоду.
Я опустилася на край і занурила ноги по коліна у воду. Я була
дівчиною, яка любить теплу воду. Ніяких холодних душів чи крижаних
ванн для мене не існувало.
Невіо підплив до мене, і я вхопилася за нього, боячись, що він потягне
мене за собою. Натомість він схопився за край і виштовхнувся, заставши
мене зненацька.
— Я вже подумував про те, щоб убити якогось виродка з Фамілії, коли
ти мене знайшла. Як завжди, Рорі, ти робиш своє ім'я достойним, несучи
світло в темряві.
Його біцепси зігнулися, коли він піднявся вище, поки його обличчя не
зрівнялося з моїм. Моє серце зупинилося, але за мить закалатало сильніше.
Струмочки води стікали по його лобі та щоках, по вигину усміхненого
рота. Чи поцілує він мене?
Але його губи пройшли повз мій ніс, і він притиснув поцілунок до
мого чола. Він видихнув, перш ніж з плескотом впасти назад у воду.
Холодні краплі вдарили мені в обличчя. Вони не допомогли вгамувати жар
моїх щік.
Поцілунок у чоло.
Мені хотілося кричати від розпачу. І нести світло? Я знала, що тато
теж бачив у мені щось добре, світло в їхньому темному світі, саме тому
вони з мамою вибрали моє ім'я, але мені не подобалося, коли мене так
бачили. Це поклало на мої плечі величезний тягар – виправдовувати їхні
очікування.
— Я не знав, що у нас буде водна вечірка, — сказав Алессіо.
Я повернула голову туди, де він стояв у дверях. Його очі зустрілися з
моїми, і він підняв брову. Я відштовхнулася від краю й опустилася у воду.
Мені потрібно було охолодитися. Якби це не зіпсувало моє волосся, я б
теж занурилася з головою, але це було б важко пояснити батькам.
— Що з тобою сталося? — запитав Невіо, підпливаючи до того місця,
де Алессіо зупинився біля краю басейну.
Раніше я не помітила, але Невіо мав рацію. Алессіо виглядав
розпатланим. Його темно-русяве волосся було розкуйовджене. Сорочка
була застібнута неправильно, з кількома відсутніми ґудзиками. І ширінка
була розстебнута. Він не виглядав так, коли ми танцювали.
— Е-е, — почала я, але Невіо був швидшим.
— Не випускай на нас кракена, добре?
Алессіо опустив погляд на своє тіло, але, здавалося, анітрохи не був
збентежений своїм становищем. Він пильно подивився на Невіо.
— Поки ти тримаєш свого кракена під контролем, у нас все буде
добре.
Він розстебнув ґудзик, потім спустив штани і виліз із сорочки, перш
ніж теж стрибнув у басейн, не потурбувавшись про обережність.
Вода розліталася звідусіль і ледь не зачепила моє волосся. У мене
точно будуть неприємності з батьками сьогодні ввечері. Я це відчувала.
Хоча, можливо, я могла б сказати, що це був мій спосіб зберегти спокій на
весіллі. Ніхто не міг сперечатися з тим, що весілля без Невіо та Алессіо,
швидше за все, призведе до ескалації конфлікту.
Хлопці обмінялися поглядами, з яких було зрозуміло, що те, що
сталося з Алессіо, не обговорюватиметься зі мною.
Я попливла до найближчої драбини.
— Куди ти йдеш? — запитав Невіо.
— Мабуть, мені варто повернутися на вечірку. Мама з татом будуть
цікавитися, де я. Я не хочу, щоб у мене були неприємності.
Я вилізла, схопила з підлоги свою сукню і швидко побігла до
роздягальні. Я зачинилася, потім випустила тремтячий подих. Поцілунок у
чоло, ніби мені було десять. Мені було майже вісімнадцять, але Невіо
ставився до мене, як до молодшої сестри. Боже, невже він справді бачив у
мені свою молодшу сестру? Я заплющила очі. З тремтінням вдихнувши, я
розстебнула ліфчик. Він був надто мокрий. Я ніяк не могла одягнути його
під сукню. Тканина моєї сукні хвилями спадала на груди, тож не повинно
було бути надто помітно, що на мені нічого немає.
Я теж вилізла з трусиків, але вичавила їх, а потім знову вдягла, навіть
якщо відчуття холодного, вологого матеріалу було жахливим. Я просто не
могла уявити, що повернуся на весілля без трусиків. Матеріал тримався на
мені незручно, але я все одно вдягла сукню.
Коли я вийшла з роздягальні, Невіо чекав перед нею. Я доторкнулася
до свого серця.
— З тебе капає, — сказав він, опустивши очі в підлогу.
Я простежила за його поглядом. Дійсно, кілька крапель води зібралися
біля моїх ніг. Трусики були ще занадто мокрі.
— Твоя сукня промокне, як тільки ти сядеш.
Я здригнулася. Це виглядало б так, ніби я обмочилася. Невіо підійшов
до мене.
— Просто зніми трусики. Ніхто не дізнається. У тебе довга сукня.
Було б підозріло, якби ти капала водою на підлогу під сукнею.
Я повернулася до роздягальні й теж зняла трусики, а потім
повернулася з бюстгальтером і трусами в руках до Невіо. Я залишила
сумочку на столі, тож мені не було куди покласти білизну.
— Ось, давай я візьму їх у тебе. Я зможу позбутися їх пізніше.
Невіо забрав у мене ліфчик і трусики, заставши мене зненацька.
Я проковтнула, не в силах змиритися з тим, що Невіо тримав мої
трусики. Знову ж таки, я кілька разів мріяла про цей момент, але ніколи не
уявляла його таким. Навіть близько. Істеричний сміх застряг у моєму горлі.
У цей момент поруч з нами з'явився Алессіо. Я знала, що він перервав
нас навмисно. Що це було з його комплексом рятівника? З яких це пір він
так переймається тим, що я перебуваю поруч з Невіо?
Він подивився на мою білизну в руці Невіо, а потім на моє обличчя.
— Ти розумієш, як відреагував би твій батько, якби побачив Невіо з
твоєю білизною.
— Тато не знає, яка у мене білизна, — роздратовано пробурмотіла я.
Невіо підморгнув мені, перш ніж повернутися до басейну з моєю
білизною.
— Ти дуже погано прислухаєшся до порад, — прошепотів мені на
вухо Алессіо.
Невіо дивився на нас звуженими очима, коли опустився на край
басейну і поклав мою білизну на підлогу поруч із собою.
— Я не вмію слідувати поганим порадам.
Я швидко вийшла з басейну і, перевівши подих у коридорі, вирішила
повернутися на вечірку. Коли я увійшла до танцювальної зали, де
відбувалася вечірка, я відчула себе на своєму місці, навіть якщо ніхто не
звернув на мене пильної уваги. Одного усвідомлення того, що на мені не
було спідньої білизни, було достатньо, щоб перетворити мене на нервовий
безлад.
Я поспішила до нашого столика й опустилася поруч з Ізабеллою, яка
щось писала в маленькому блокноті, але сховала його в сумочку, коли я
заплющила очі.
— Ти виглядаєш схвильованою, — з цікавістю сказала вона.
— Ти теж.
Її щоки розчервонілися, а веснянки виділялися більше, ніж зазвичай,
до того ж її волосся більше не було укладене.
Ми дивилися одна на одну кілька ударів серця, перш ніж обидві
невербально вирішили змінити тему і переключилися на мої плани
працювати медсестрою.
Очевидно, у нас обох були секрети, якими ми не хотіли ділитися.
Невіо
***
Розділ 7
Невіо
Аврора
***
Розділ 8
Аврора
Невіо
Розділ 9
***
— Це не занадто? — запитала я, розвертаючись, щоб показати Карлотті
кожну деталь мого вбрання для вечірки.
— Я б не сказала, що в цьому вбранні забагато... тканини, — відповіла
Карлотта, а потім хихикнула над власним жартом.
Я подивилася на себе. Це вбрання було найсексуальнішим, в якому я
коли-небудь була. Я обрала білу блузку, яку затягнула вузлом, щоб
показати свій живіт. Верхні ґудзики сорочки також були розстебнуті, щоб
показати невелике декольте, а на мені була шкіряна мініспідниця, яку я
знайшла в маминій шафі. Я хотіла б запитати її, коли вона її вдягала, але
це, мабуть, було б надто підозріло. Краще почекати до кінця вечірки.
— Це занадто сексуально? — запитала я.
Хоча Карлотта обрала для цієї події коротку літню сукню, яка
відкривала багато вигинів і ніг, вона виглядала на ній мило і не надто
сексуально. Я хвилювався, що виглядатиму так, ніби надто стараюся.
Вона стиснула губи.
— Ти маєш відчувати себе в ньому сексуальною. Це головна мета.
— Головна мета? Массімо вплинув на тебе.
Вона смикнула пасмо за вухо.
— Він використовує це, коли ми обговорюємо наші різні погляди.
Я закотила очі. Ці двоє фліртували найдивнішим чином. Але хто я
така, щоб судити?
— Я відчуваю себе сексуальною, але також трохи не схожою на себе.
Це добре, якщо я хочу привернути увагу Невіо, бо зі старою доброю мною
це не вдається.
Якби він поцілував мене сьогодні в лоб, щоку чи руку, я б серйозно
втратила себе в його присутності вперше. З мене досить.
Я зітхнула, бо знала, що Карлотта має рацію. Але я не була впевнена,
що з цим робити, оскільки мій розум, здавалося, затуманювався, коли він
був поруч.
— Я почну з цього вбрання, і, можливо, мій мозок і язик прийдуть до
тями до вечора.
Пролунав стукіт, і Джемма просунула голову. Моє серце мало не
вистрибнуло з грудей, коли я подумала, що це мама. Якби вона побачила
мене в цьому вбранні, то, напевно, не дозволила б мені піти на вечірку. Я
надто важко боролася за дозвіл батьків, щоб втратити його зараз. Вона
прослизнула всередину, і її очі розширилися.
— Ні в якому разі ти не можеш вийти в такому вигляді.
— Ти використовуєш свого внутрішнього Дієго? — гостро запитала
Карлотта.
Джемма роздратовано глянула на неї.
— Я просто реалістка. Якщо Фабіано побачить Аврору такою, він її не
відпустить. Чи варто мені хвилюватися про те, кого ти хочеш вразити? —
Джемма звузила на мене очі.
— У наш час дівчата можуть одягатися сексуально для себе, Джеммо.
Нам більше не потрібно і не хочеться вражати хлопців, — сказала
Карлотта.
— Ти поводишся так, ніби мені шістдесят, — сказала Джемма, а потім
підняла брови. — Відколи вона стала такою конфліктною?
— Відтоді, як вона щодня сперечається з Массімо.
Джемма з цікавістю нахилила голову, а Карлотта послала мені
мовчазний погляд. Зазвичай вона ділилася з Джеммою всім, тому я
здивувалася, що вона не розповіла сестрі про свої нескінченні суперечки з
ним.
— Його погляди неможливі. Я мушу з ним сперечатися, — сказала
вона, знизавши плечима.
Вона вміла вдавати, що це нічого не означає. Її незворушність
вражала, і мені потрібно було цьому вчитися.
— Гаразд, — повільно сказала Джемма. — Роби, що хочеш, але краще
вдягни один зі своїх комбінезонів, щоб прикритись, перш ніж покинути цю
кімнату.
Мій комбінезон. Всі завжди вдавали, що я ношу його постійно. У
моєму гардеробі було багато різного одягу. І я точно не пішла б у ньому на
вечірку! Я взяла одну зі своїх суконь, накинула її поверх вечірнього
вбрання і затягнула блузку, щоб прикрити зону декольте.
— Якщо я маю зробити тобі макіяж і зачіску, нам треба поспішати, —
нагадала нам Джемма.
Через п'ятнадцять хвилин ми вийшли з моєї кімнати. Тата ще не було
вдома, що було добре, бо я все ще очікувала, що він може відкликати свій
дозвіл будь-якої миті. Мама лише побіжно перевірила моє вбрання і
сказала, щоб я була обережною. Ми з Карлоттою пішли за Джеммою до
їхнього з Савіо крила особняка. Джемма накрила стіл з великою кількістю
косметики та поставила перед ним стілець. Там також були закуски. Я
наполовину пошкодувала, що ми не залишилися на дівич-вечір. Я не була
справжньою тусовщицею, можливо, саме тому я ніколи не була на
вечірках. Я любила танцювати, але воліла робити це в іншій атмосфері.
Розслаблені та на гоночному треку, коли я няньчила Романа для Адамо та
Дінари, були милими та спокійними, але зараз я б не відмовилася від них,
ризикуючи виглядати перед Невіо та іншими хлопцями як найбільша гуді-
два-туфлі.
Карлотта поклала до рота кілька чіпсів, а Джемма почала робити мені
макіяж.
— Хочеш накладні вії? — зрештою запитала Джемма, тримаючи в
руках набір вій.
Я швидко похитала головою. Я колись носила фальшиві вії, і вони
звели мене з розуму.
Коли Джемма закінчила наш макіяж, я вже мала йти.
— Будь обережна, добре? — твердо сказала вона.
— Массімо, Невіо та Алессіо наглядатимуть за нами. Ніхто не
потурбує нас, поки вони будуть нашими охоронцями.
— Вибач, але я не впевнена, що ці троє вбережуть тебе від
неприємностей.
— Ти розбиваєш мені серце, Джеммо, — сказав Невіо зі свого місця у
дверях внутрішнього дворика.
Ми всі підскочили, не чуючи, як він наблизився.
— Вимкни цей моторошний режим, гаразд? — промурмотіла Джемма,
викликавши у Невіо широку посмішку. — І у тебе немає серця, яке я могла
б розбити.
Невіо перевів погляд з Джемми на Карлотту, а потім на мене.
— Чому Джемма виглядає так, ніби збирається на вечірку, а одна з вас
– ніби на пікніку в парку, а інша – ніби катається на халф-пайпі?
Я одразу ж почервоніла. А потім копнула себе під зад, бо хотіла
дослухатися до поради Карлотти та не бути бісовою грушею для биття в
оточенні Невіо.
— Як називається твій стиль одягу? "Вийшов з моргу"?
Невіо підняв брову, його усмішка у відповідь змусила моє серце
забитися швидше. Він дозволив своєму погляду рухатися вниз по його тілу,
і мої очі слідували за ним, наче притягнуті невидимою силою. Він був
одягнений у чорну футболку, чорну шкіряну куртку і чорні штани, які
облягали його треноване тіло, особливо сідниці. Я знала, бо він вже одягав
ці штани раніше. Чорні черевики завершували образ.
Невіо подивився на годинник, на червоному циферблаті якого теж був
чорний штрих.
— Час їхати. Ходімо, дівчатка.
Ми з Карлоттою пішли за ним до підвалу. Він вів нас коридорами,
поки я не втратила орієнтири. Я й так рідко сюди спускалася, але у мене
було відчуття, що більшість людей вже втратили б заблукали.
— Чому ми тут внизу?
— Тому, що ми хочемо, щоб ваша перша вечірка пройшла стильно!
Ми пройшли через приховані двері за полицею і врешті-решт
опинилися перед сталевими дверима. Невіо ввів код на клавіатурі, і вони зі
стогоном відчинилися. За ними був тунель. Сталеві двері зачинилися за
нами, щойно ми увійшли. Перед нами були масивні сталеві ворота, що
відгороджували нас від решти тунелю. Пахло вогкістю, ніби хтось
випорожнив сечовий міхур неподалік. Усередині воріт до стіни був
притулений мотоцикл.
— Що це за місце? — запитала Карлотта, зморщивши ніс.
Стіни вкривали графіті, а на землі стояли калюжі. Тунель мав овальну
форму, і в цій частині він був не дуже високим. Між головою Невіо та
стелею було приблизно три долоні.
— Під Лас-Вегасом є лабіринт тунелів. Там живе більше тисячі
бездомних. Звісно, це також центр кримінальної активності.
— Каморра керує цим? — запитала я.
— Ні. Ця частина злочинного світу безпосередньо не контролюється
нами, тому деякі особи приїжджають сюди, сподіваючись залишити свої
прибутки при собі.
— То твоєму батькові байдуже?
— Поки це не велика частина бізнесу, він вважає, що до людей, які
живуть як щурі, треба ставитися як до щурів. Єдиний раз, коли Каморра
втрутилася, це коли твоя бабуся намагалася купити наркотики тут, внизу,
якомога далі від пильних очей твого батька.
Я важко ковтнула. Тато з мамою ніколи нічого не згадували. Мене
бентежило, що Невіо знав про мою сім'ю більше, ніж я сама.
— Тут небезпечно? — запитала Карлотта, потираючи руки.
— Однозначно. Під час зливових паводків потрібно шукати високе
місце або тонути. Якщо ви маєте на увазі людей, які живуть тут, то вони
нас не потурбують.
Невіо схопив мотоцикл і ввів номер на іншій клавіатурі, і ворота перед
нами відчинилися.
— Дівчата, обирайте собі місце, — сказав він, дивлячись на мотоцикл.
Він сів якомога ближче до керма, залишивши для нас трохи місця.
Нам справді довелося притиснутися один до одного.
Карлотта виглядала жахливо.
— Я знаю, що ти вже їздила на мотоциклі з Массімо, але, гадаю, ти
менше терпимо ставишся до мого пресу, ніж до його, — розмірковував
Невіо, а потім тицьнув великим пальцем у місце прямо позаду себе. —
Тоді це твоє місце. — Він блиснув на мене зубами. — Можеш обійняти
Рорі.
Я не була впевнена, чи не натякає він на те, що я не проти
доторкнутися до його пресу. Якщо так, то він мав рацію, хоча я не так собі
це уявляла. Я вмостилася на мотоциклі позаду нього.
— А що мені робити з ногами?
— Тримай їх якомога далі від землі, — відповів Невіо.
Мені довелося притиснутися промежиною до його сідниць і
притиснутися спереду до його спини, щоб Карлотта мала достатньо місця,
щоб сидіти. Я обхопила Невіо руками й притиснула долоні до його живота.
Мої щоки горіли, і тепло розливалося по всьому тілу від нашої близькості.
Я відчувала тверді гребені його грудних м'язів крізь тонку футболку. Кожна
частина Невіо була твердою. Ну, майже кожна його частина.
Від цієї думки мої щоки несамовито запалали. Я часто мріяла про те,
як проведу кінчиками пальців по його пресу до апетитної V-подібної лінії,
яку я часто бачила, коли він тренувався або коли ми разом були в басейні.
Карлотта міцніше обійняла мене за талію, коли Невіо завів двигун.
Звук рознісся тунелем і посилився, аж поки у мене не задзвеніло у вухах
від реву.
Карлотта трохи скрикнула, коли ми рвонули вперед, а потім я не чула
нічого, крім вітру, що свистів у вухах, і сердитого ревіння мотоцикла, коли
Невіо проносився повз брудні калюжі на шаленій швидкості. Я не була
впевнена, як він взагалі знав, куди їхати, і як він міг бачити щось попереду
в тривожній темряві тунелів, крізь яку ледве пробивалися маленькі фари. Я
припустила, що він і решта Нечестивої Трійці провели тут чимало часу за
ці роки, і це було так само безрадісно, як і самі тунелі.
Іноді в одному з відгалужень тунелю я помічала ознаки життя:
ліхтарики чи вогнища, намети й рухомі тіні. Світло фар вдалині змусило
мене напружитися. Але я зрозуміла, що вони не були спрямовані прямо на
нас і не рухалися. На початку тунелю нас чекала машина. Ми виїхали на
схил і нарешті опинилися на відкритому повітрі. Невіо вдарив по гальмах і
зупинив нас біля машини: його "Додж Рама".
Карлотта все ще трималася за мене, навіть коли Невіо заглушив
двигун.
Массімо вискочив з машини. Алессіо залишився сидіти на задньому
сидінні, підперши рукою відчинене вікно.
— Нахуя він корчить з себе джентльмена, — сказав Невіо тихим
голосом, коли Массімо допомагав тремтячій Карлотті злізти з байка. —
Дама в біді на нього ще ніколи не діяла.
Я засміялася.
— Я думаю, що Лотті не вистачить духу для таких поїздок. Це було
інтенсивно.
— Але ти витримуєш, скейтерша, — сказав Невіо.
Він виглядав враженим?
Карлотта потупцювала до машини, і на мить мені здалося, що її зараз
знудить, але потім вона розправила плечі й залізла на заднє сидіння разом з
Массімо.
— Ти маєш їхати зі мною спереду. Здається, Массімо має погратися в
лікаря.
Я злізла з мотоцикла, намагаючись не показувати, що мої ноги теж
наче гумові. Насправді мені сподобалося їхати більше, ніж я думала, але я
не звикла до швидкості в поєднанні зі смородом каналізації.
Невіо відчинив мені дверцята в рідкісному акті лицарства і
простягнув руку, долонею догори в глузливому джентльменському жесті. Я
посміхнулася і взяла його руку, а потім залізла на пасажирське сидіння.
Я обернулася до Карлотти. Вона все ще виглядала блідою, і раптом я
занепокоїлася за її серце.
— З тобою все гаразд?
Вона посміхнулася мені.
— Так. Просто трохи нудить.
Я кивнула, потім повернулася назад і потягнула за підтяжки мого
комбінезона, перш ніж спустити його вниз по тілу. На щастя, RAM був
величезним транспортним засобом, тож у мене було достатньо місця, щоб
рухатися. Зрештою, я скинула його і зав'язала блузку вузлом під грудями, а
потім розстебнула три верхні ґудзики.
— Що тут відбувається? — запитав Невіо, і я відчула на собі його
пильний погляд.
Він досі не завів двигун.
— Це мій наряд для вечірки. Комбінезон був лише маскуванням.
— Змушує замислитися, що ще ти ховаєш під цією милою маскою
шибеника, — розмірковував Невіо.
— Ця поїздка скоро почнеться? — незворушно запитав Алессіо.
Невіо з роздратуванням відірвав від мене погляд і завів машину. Як і з
мотоциклом, він знову помчав.
— Провізія у центральній консолі.
Я відкрила консоль і знайшла там цілу купу всякої всячини. Все, від
горілки, "Джим Біму" до "Єгермейстер". Єдиним безалкогольним напоєм
був Red Bull.
— Єгербомба для мене, щоб розігнати кров, — сказав Невіо.
— І мені, — відповів Алессіо.
— Джим Бім, — сказав Массімо.
— Ти за кермом, Невіо, — сказав Карлотта. — Що, як ти спричиниш
нещасний випадок?
Невіо подивився на Массімо.
— Я переадресую це питання моєму законному відповідачу. — Він
подивився на мене. — Єгербомба.
Массімо повернувся до Лоти.
— Враховуючи високу толерантність Невіо до алкоголю через
багаторічне зловживання, малоймовірно, що напій, особливо змішаний з
енергетиком, негативно вплине на його водійські навички. Його стиль
водіння є небезпечним за будь-яких обставин.
— Дякую, — сухо відповів Невіо.
Я відкрив для нього пляшку "Єгермейстера" і банку "Ред Булла".
— Ковтни з банки, — сказав Невіо.
Я зробила це, не замислюючись, хоча ненавиділа енергетичні напої. Я
насупилася.
— Тепер тут має бути місце для єгермейстера.
Я налила алкоголь у банку, а потім передала її Невіо.
На задньому сидінні Массімо і Карлотта сперечалися про небезпеку
водіння в нетверезому стані.
— Тепер до другої частини твоєї заяви. Наслідки автокатастрофи були
б для нас незначними. Наша машина масивна, і юридичні наслідки
малоймовірні.
— Але інші люди можуть постраждати.
Вираз обличчя Массімо давав зрозуміти, що це його не турбує.
— О цій порі ми навряд чи вріжемося в якусь сім'ю.
Карлотта похитала головою, сподіваючись, що усвідомлює всю
складність суперечки про совість з Массімо.
— Це все одно безвідповідально.
— Знаєш що? Нехай це буде подвійний "Єгермейстер" без бомби.
Мені треба напитися якнайшвидше, — пробурмотів Алессіо.
Я стримала сміх. Послухати Массімо і Карлотту могло бути викликом.
Я простягнула йому дві чарки, а потім вибрала одну для себе. Я ніколи не
пробувала "Єгермейстер". Я взагалі рідко пила алкоголь.
— Не напивайся під час мого чергування, — попередив Невіо. — Я
маю всі шанси, що завтра вранці нічого не пам'ятатиму, тож тобі треба
тримати себе в руках.
— Я тут не для того, щоб няньчитися з вами, — обурилася я,
внутрішньо картаючи себе за нотку нахабства в голосі.
— Ти маєш оберігати нас, — додала Карлотта.
Невіо пирхнув.
— Лотта, всі знають, що ти тут, з нами. Ти будеш у безпеці, навіть
якщо до кінця вечора ми всі троє будемо лежати без свідомості у власному
блювотинні.
Карлотта кинула на Массімо критичний погляд.
— Цього не станеться, — сказав він. — Я не маю звички напиватися
чи бути під кайфом. Це робота Невіо.
— Алессіо теж напивається, — сказав Невіо, паркуючись на галявині
перед масивним особняком.
Я навіть не знала, чия це була вечірка.
Багаті дітки з Лас-Вегаса, які, напевно, купували наркотики у
Каморри.
Всі вийшли з машини, але Невіо зупинив мене, коли я теж хотіла
вилізти.
— Якщо я побачу, що ти забагато п'єш, я накажу Массімо відвезти
тебе і Карлотту додому. Кінець історії.
Мої очі широко розплющилися від несподіванки.
— Що?
Він відчинив двері й вискочив, перш ніж знову зустрітися зі мною
поглядом.
— Ти чула мене, і я говорю серйозно, тож будь хорошою дівчинкою,
Рорі.
Розділ 10
Аврора
Аврора
Я почервоніла, спочатку від його різких слів, а потім від його гнівного
виразу обличчя. Щось у його очах, однак, запалило мене зсередини так, що
це не мало нічого спільного зі збентеженням через його слова. Мій погляд
ковзнув нижче. Ліва сторона його щелепи й нижня щока були червоними.
Я підійшла до нього і доторкнулася до цього місця.
— Це набряк.
Його рука злетіла вгору, стискаючи пальці навколо мого зап'ястя. Я
завмерла і важко ковтнула, тому що його очі були схожі на вугілля, а моє
тіло охопило полум'я. Його хватка навколо мого зап'ястя була дуже
болючою.
— Невіо, — прошепотіла я, і він послабив хватку, відпустивши мій
зап'ясток, наче він обпік його.
Він випростався, наближаючи нас ближче. Я відкинула голову назад,
щоб подивитися на нього. Від того, як він дивився на мене зверху вниз,
мені захотілося втекти. Я могла сказати, що це може закінчитися дуже
погано. А як інакше? Від нього пахло травкою, цигарками та алкоголем, не
тими запахами, які мені подобалися, але під ними був мускусний,
трав'яний аромат Невіо, який заманив мене у свою пастку. Я облизала
губи. Невіо зробив крок ближче і взяв мене за підборіддя, але не дуже
ніжно.
— Ти так вбралася для когось особливого?
Від його голосу мені захотілося втекти від нього і наблизитися до
нього водночас. Щось зі мною було зовсім не так.
— Хіба ти не знаєш? — прошепотіла я.
Він повинен знати.
— Що я знаю, так це те, що цей будинок повний поганих людей, Рорі,
і я найгірший. — Він нахилився так, що наші очі зустрілися. — Тримайся
якомога далі від наших вечірок. Тримайся якомога далі від мене. — Він
потягнувся до моєї блузки та застібнув верхні ґудзики, потім розв'язав
вузол над пупком і потягнув поділ донизу, щоб він прикривав мій живіт. —
Це ти.
Я здригнулася, мої щоки несамовито палали від гострого приниження.
Я нічого не сказала, бо мені бракувало слів, як і тоді, коли я була поруч з
Невіо.
— А тепер спускайся вниз, хапай Лотті й забирайся звідси до свого
зручного ліжка. Скажи Массімо, щоб відвіз тебе, і якщо я побачу тебе тут,
коли повернуся вниз, ти за це заплатиш. — Мої губи розтулилися, і я
відчула зрадницькі сльози на очах. Я дихала через ніс, вирішивши не
плакати перед Невіо. Він просканував мої очі, занадто спостережливі, але
жорстокі, вишкірив зуби й відступив. — Повертайся додому, Рорі. Ти
стоїш у мене на шляху. Мені потрібно знайти сучку, щоб мені відсмоктали.
Я хотіла кричати й лютувати, хотіла висловити йому все, що думаю,
але, як завжди, нічого не злетіло з моїх губ. Я розвернулася і спіткнулася
на сходах. Кілька сліз потекло по моїх щоках, але я витерла їх, перш ніж
хтось міг їх побачити. Карлотта сиділа на дивані, Массімо був поруч з нею,
і одна її нога була притиснута до його ноги. Я могла сказати, що вони були
захоплені однією з їхніх звичайних дискусій про те, у що вони вірять або, у
випадку Массімо, не вірять.
Я не хотіла їм заважати. Я прослизнула на кухню, сподіваючись
знайти алкогольний напій, який би я могла терпіти. Я ненавиділа смак
більшості з них. Але я хотіла напитися або принаймні захмеліти прямо
зараз, щоб забути мою розмову з Невіо. Частина мене хотіла повернутися
нагору, щоб зустрітися з ним віч-на-віч і вперше в житті викласти йому
все, що я думаю, але це вимагало б такого рівня сп'яніння, якого я точно не
досягну сьогодні ввечері. Іноді я ненавиділа свою дупу Гуді-діва-туфлі. Я
застигла у дверях на кухню. Алессіо цілувався з дівчиною. Він одразу ж
відірвався від неї, насторожений, як завжди, і зустрівся з моїм поглядом. Я
несамовито почервоніла і перепросила, а потім вибігла з кімнати так, ніби
застала їх голими під час родео. Якщо я навіть не могла впоратися з тим,
що бачила, як хтось цілується, то як я могла зробити крок до Невіо? Хоча
сьогодні вночі, це все одно було далекою мрією.
Можливо, саме через мою реакцію на публічні прояви любові Невіо
сприймав мене не як жінку, а як дівчисько. Якщо я не могла впоратися з
чимось таким нешкідливим, як поцілунок, то як я могла стати частиною
брудних справ, які, безсумнівно, робив Невіо? Я не була впевнена, що
готова до рівня Невіо, але я хотіла бути готовою.
Зрештою, я зупинилася на горілці, хоча апельсиновий сік ледве
маскував смак алкоголю. Зробивши кілька ковтків, я помітив погляд
Карлотти. Вона підвелася з сидіння і швидко попрямувала до мене.
Цілеспрямований погляд Массімо слідував за нею всю дорогу, наче
приклеєний до її спини. Я хотіла б, щоб Невіо дивився на мене з таким же
інтересом, хоча Массімо завжди мене трохи лякав.
Карлотта стиснула губи, дивлячись на мій напій.
— Востаннє, коли ти пробувала горілку, тебе знудило за кущем.
Я скривилася, згадавши, як Невіо розважався з того інциденту. Це був
один з багатьох моїх незручних моментів поруч з ним. Я була розгублена.
— Звідки ти знаєш, що це не просто апельсиновий сік?
Карлотта гостро подивилася на мене.
— Тому що твій вираз обличчя говорить мені, що тобі потрібно щось
міцніше.
Я розсміялася. Вона знала мене надто добре. Я знизала плечима.
— Ви з Массімо виглядали досить затишними.
— Ми просто розмовляли.
Темні брови Карлотти зійшлися, і її погляд повернувся до Массімо,
який сидів на дивані та розмовляв з хлопцем, якого я не знала. Але він
дивився прямо на неї, ніби відчуваючи її погляд. Вона посміхнулася і
помахала йому рукою. Він кивнув.
Я насміхалася.
— Він хоче робити більше, ніж просто говорити.
Карлотта повільно похитала головою і повернулася до мене.
— А як щодо тебе і Невіо? Я думала, ти хочеш поговорити з ним.
Я зробила ще один ковток зі свого напою і мало не вдавилася.
— Може, це й на краще, що у вас з Невіо нічого не виходить. Він –
монстр під твоїм ліжком, — сказала Карлотта так, ніби я не знала.
— Він не має наміру наближатися до мого ліжка, тож тобі не варто
хвилюватися. Ти ближче до того, щоб мати монстра під ліжком, ніж я.
Погляд Карлотти повернувся до Массімо, і її щоки стали рожевими.
Я зітхнула.
— Повертайся до свого монстра.
— Він не…
Я не була впевнена, що вона хотіла заперечити. Що він був монстром.
Чи те, що він був її. Жодне з цих тверджень не було б переконливим, тож
добре, що вона зупинилася.
— Я повинна залишитися з тобою. Або ще краще, ми могли б піти
додому і подивитися кіно, замість того, щоб залишатися тут. Я впевнена,
що Массімо відвезе нас додому, якщо я його попрошу.
Я згадала, як Невіо замовив те ж саме, і моє тіло здригнулося від цієї
думки.
— Ні, — твердо сказала я. — Іди до Массімо, а я поговорю з Алессіо.
Я бачила його на кухні.
Карлотта схопила мене за руку.
— Ти підеш зі мною. Ти подобаєшся Массімо. Він буде радий
поговорити з нами обома.
— Я не хочу бути п'ятим колесом, — пробурмотіла я.
Я надто багато вправлялася в цій ролі. Більшу частину свого життя ми
з Карлоттою були чимось на кшталт п'ятого колеса, тиняючись по маєтку
Фальконе. Невіо, Массімо та Алессіо завжди мали нерозривний зв'язок, і
навіть Грета якимось чином була частиною цього.
— Ти не будеш, — твердо сказала вона.
— Авроро, — нейтрально привітав мене Массімо, коли я зупинилася
біля дивана.
Я вибачливо посміхнулася йому, але його брови зійшлися, ніби він не
розумів, чому, тож замість цього я зробила ковток зі свого напою. Я
дозволила своєму погляду пробігтися по масивній вітальні. Я навіть не
була впевнена, кому вона належала. Багато облич були знайомі, наприклад,
сини та доньки Каморри або люди, яких я знала зі школи. Більшість були
старші, студентського віку, як Алессіо, Невіо та Массімо.
Мені все ще було дивно думати, що цієї осені я піду до коледжу. Якщо
університет штату Невада прийме мене на програму медсестер, що було
дуже ймовірно, зважаючи на те, ким був мій батько. Частина мене не була
впевнена, що це правильний крок. Я зайняла б місце когось, кому потрібна
була б вища освіта для роботи. Я могла б працювати медсестрою або
лікарем, якби дозволила лікарям і медсестрам Каморри навчити мене тому
що вони знали. Мені б все одно ніколи не дозволили працювати в лікарні,
яка не належить мафії.
— Чому ти не в коледжі? Ти ж геній, — сказала я Массімо, коли
зрозуміла, що надто довго стояла, як соляний стовп.
Массімо похитав головою і знизав плечима.
— Я не думаю, що це щось змінить. Те, чого я хочу навчитися, можна
знайти в інтернет-ресурсах.
Я припустила, що він має рацію. Науковий ступінь теж не мав би для
нього сенсу.
— Чому школа медсестер? — запитав Массімо.
Я підстрибнула.
— Мені подобається піклуватися про людей. Я хочу допомагати їм
зцілюватися.
— Ти могла б стати лікарем.
Я думала про це, але хотіла бути ще ближче до батьків.
Наразі програма медсестер здавалася мені ідеальним способом
реалізувати свої інтереси.
Карлотта лагідно посміхнулася.
— Я досі пам'ятаю добрих медсестер, які піклувалися про мене, коли
я лежала в лікарні під час тривалого відновлення після операції на серці.
Вони робили важкі часи терпимими. Я не дуже добре пам'ятаю імена
лікарів.
— Каморрі завжди потрібні люди, які вміють лікувати рани, тож це
корисна освіта, — сказав Массімо.
Я кивнула. Я б воліла згодом працювати у відділенні інтенсивної
терапії для недоношених дітей, але я знала, що це може бути не в моїх
силах.
Карлотта сказала ще щось, але мій погляд був спрямований на Невіо,
який вийшов з кухні з пляшкою текіли. Алессіо йшов одразу за ним,
хитаючи головою з розпачливим виглядом.
Массімо схопився на ноги, його очі звузилися, коли Невіо зупинився в
центрі кімнати. Група хлопців студентського віку, всі в нетверезому стані,
вишикувалася півколом навколо Невіо.
Невіо вказав пляшкою на одного з них, найвищого і, судячи з
динаміки групи, їхнього лідера. Це був той самий хлопець, який розмовляв
зі мною у вестибюлі.
— Цей синьйор любить ставки, — вигукнув Невіо. Массімо зітхнув.
— Він думає, що я лох і не переріжу собі вени. — Невіо посміхнувся ще
ширше, вишкіривши всі зуби. — Якщо я виграю, він стрілятиме
феєрверками зі своєї дупи.
Я завмерла.
— Він не буде, так?
Погляд Массімо не давав мені надії. Невіо витягнув довгий ніж з
кобури на литці.
Очі хлопця розширилися. Невже це був збіг, що Невіо і хлопець, який
намагався фліртувати зі мною, опинилися поруч?
Невіо звернувся до дівчини праворуч від нього.
— Потримай мою пляшку.
Вона взяла її з хихиканням.
У мене в роті з'явився кислий присмак.
Натовп затих, коли Невіо провів лезом по своєму зап'ястку.
— Бляха, ти хворий! Що ти за псих? — закричав хлопець, виглядаючи
близьким до паніки.
Мій живіт стиснувся, коли я побачив кров, що капала з порізу Невіо. Я
поставила свій напій на стіл і кинулася до нього. Коли я опинилася поруч з
ним, він щойно прийняв келих від дівчини, яку, схоже, знудило на його
черевики, і зробив ковток, перш ніж вилив половину келиха на свій ніж і
рану.
Потім Невіо виголосив тост за групу хлопців з коледжу.
— Час запускати феєрверки.
— Хтось має викликати швидку! — пролунав крик з натовпу.
— Нонсенс, — різко сказав Массімо, проштовхуючись крізь натовп до
нас з Невіо. — Розберіться з вашими справами. Я розберуся з цим.
Я потягнулася до зап'ястя Невіо, хоча мої медичні знання все ще
обмежувалися тим, що я наклеювала пластир на коліна та лікті Романа,
коли няньчила його. Массімо відштовхнув мене вбік.
— Це моя робота.
Алессіо жбурнув у Массімо аптечку.
Я відступила, спостерігаючи, як Массімо згортає Невіо зап'ястя, а
Невіо пильним поглядом стежить за хлопцями з коледжу, які намагаються
покинути вечірку.
— Час повертати борги, — прогарчав він, вириваючи свою руку з рук
Массімо.
Кінець бинта розвівався за його спиною, коли він гнався за хлопцями.
Незабаром почалася бійка, яка закінчилася тим, що двоє хлопців
знепритомніли на підлозі, а їхнього ватажка тримали між Алессіо та
Массімо, поки Невіо засовував ракетницю між сідниць, продовжуючи
викрикувати нецензурну лайку.
— Краще заткнися і радій, що я просто затиснув ракету між твоїми
сідницями, а не відтрахав тебе нею, — пробурчав Невіо.
Коли він запалив запальничку, я розвернулася в пошуках Карлотти,
яка залишилася в будинку. Я не хотіла бачити, як Невіо підпалює ґніт.
Через десять хвилин натовп повернувся назад, і Массімо сів поруч зі
мною та Карлоттою на дивані.
— У нього лише незначні опіки на сідницях, якщо ти хвилюєшся за
цього ідіота.
— Чому він це робить?
— Це Невіо так розважається. І це набагато спокійніше, ніж те, що він
зазвичай робить, — сказав Алессіо, вмощуючись на підлокітнику зліва від
мене.
— Він став не в собі відтоді, як Грета поїхала до Нью-Йорка в березні.
Звісно, я це знала.
Невіо підійшов до нас з новою порцією текіли й з чимось схожим на
косяк, що звисав з його губ. Його пов'язка просочилася наскрізь, і кров
стікала по руці. Він зупинився прямо перед нами, його брови насупилися,
коли він дивився на мене, і на мить він виглядав більш тверезим, ніж за
весь вечір.
— Ти маєш бути вдома. — Він подивився на Массімо. — Відвези її
додому.
— А хто тебе вилікує, коли ти знову поріжешся? — сухо запитав
Массімо.
Він схопив Невіо за руку і ще раз затягнув бинт.
Невіо передав косяк Алессіо, який теж затягнувся, а потім
запропонував його Массімо. Той похитав головою, і на обличчі Карлотти
промайнуло полегшення.
— Мені подобається кількість клітин мого мозку.
— У тебе їх забагато. Не зашкодить, якщо ти втратиш кілька, щоб
опуститися до нашого рівня, — сказав Алессіо.
— Для цього вам з Невіо треба буде припинити вживати наркотики.
Невіо зміряв мене суворим поглядом.
— Йди додому. — Потім він нахилився, наближаючи нас до себе. —
Далі буде тільки гірше.
Від його погляду в моїх очах у мене в грудях з'явилася діра.
— Я можу про себе подбати, — тихо сказала я.
Невіо випростався, забрав косяк в Алессіо і подивився на Массімо.
— Відвези її додому.
Потім він розвернувся, навіть не глянувши на мене, і попрямував на
кухню.
— Він спорожнить пляшку за годину, — передбачив Алессіо.
— Вона ж нова! — обурилася я.
Алессіо і Массімо обмінялися поглядами, від яких я відчула себе
дурепою.
— Може, нам краще піти додому, — прошепотіла Карлотта.
— Так, — сказав Массімо, підводячись на ноги. — Я відвезу вас.
— Ні, — вигукнула я. — Я не піду тільки тому, що так наказав Невіо.
Він мені не бос.
— Може, тобі варто сказати йому це в обличчя, — сказав Алессіо, а
потім теж пішов геть.
Я блиснула очима.
— Він нічого не зміг би зробити, навіть якби я це зробила.
— Це не те що він намагався сказати, — сказав Массімо. — У тебе є
ще година, потім я відвезу вас додому. Не потрапляй у неприємності.
Він попрямував до своїх друзів.
Карлотта знизала плечима. Хтось увімкнув музику голосніше.
— Давай потанцюємо, добре? — запитала я.
Карлотта завагалася, але коли я підвелася і простягнула руку, вона
взяла її та дозволила мені повести її до центру кімнати, де десятки
підошов від танцюючих ніг розмазали кров Невіо по всьому залу. Це
багато говорило про гостей вечірки, але навряд чи когось з них це
хвилювало.
Ми з Карлоттою танцювали, і мені вдалося ненадовго забути про
Невіо. Але приблизно за п'ять хвилин до комендантської години,
встановленої Массімо, Невіо потягнувся сходами нагору. Він був сам. До
нього не чіплялися дівчата.
Я завмерла.
— Це погана ідея, — попередила Карлотта.
— Дозволь мені поговорити з ним. Я дуже хвилююся за нього. Він
повинен піти додому з нами.
У дверях кухні з'явився Массімо.
— Відволікай його, добре? Я маю використати свій шанс поговорити з
Невіо, коли він заспокоїться.
Карлотта кивнула, але було очевидно, що їй не подобається ця ідея.
— Тільки переконайся, що ти не постраждаєш в процесі. Не всіх
можна врятувати.
Я підбадьорливо посміхнулася, і вона рушила до Массімо, який
виглядав підозріло.
Я скористалася нагодою і пішла за Невіо нагору. На жаль, всі двері
були зачинені, коли я туди піднялася, тому мені довелося перевіряти одну
кімнату за іншою. Я знайшла його в третій спальні, яку перевірила. Він
розтягнувся на ліжку, його ноги звисали з боку, і він просто дивився в
стелю, ніби вона містила відповіді на всі питання. Вираз його обличчя
здавався розгубленим, занедбаним, більш вразливим, ніж я коли-небудь
бачила. Його шкіряна куртка лежала на підлозі, оголивши верхню частину
тіла.
Його обличчя стало жорстким, наче його перемкнуло. Він не
переставав дивитися в стелю, коли пробурмотів:
— Йди геть. Якщо залишишся, то краще трахни мене або відсмокчи.
Мої губи розтулилися від шоку. Я не була достатньо п'яна для
галюцинацій, але не могла повірити, що Невіо справді так зі мною
розмовляв.
— Я тут, щоб поговорити з тобою.
Він хихикнув, і звук розірвав мій живіт. Він був грубим, але водночас
темним і жорстоким.
Мій пульс прискорився, мій розум казав мені піти, але я не могла. Я
просто не могла залишити його тут ось так. Пляшка текіли, яка була повна
годину тому, лежала біля нього на ліжку, порожня. Я сподівалася, що він
розлив більшу частину. Я проковтнула і зачинила двері.
З кожним кроком, який я робила ближче до ліжка, мій пульс
пришвидшувався. Я зупинилася біля його голови й подивилася вниз на
його витягнуте тіло. Навіть п'яний Невіо був чудовим, і я хотіла б, щоб я
цього не помічала. Його витягнуті руки були м'язистими від паркуру та
боїв у клітці. Шрами вкривали його сильне тіло.
Мої очі затрималися на татуюванні Каморри на його передпліччі.
Каморра багато чого вимагала від своїх солдатів, а ще більше – від свого
майбутнього капо. Його ремінь був розкритий, ґудзик на джинсах
розстебнутий.
Голова Невіо повернулася, його очі тепер були на рівні моїх стегон.
Його пальці обхопили задню поверхню мого стегна і потягнули мене
ближче, аж поки мої коліна не вдарилися об ліжко.
— Я не жартую, — прогарчав він.
Я не була впевнена, чому, але я простягнула руку і злегка провела
пальцями по його чорному волоссю, бажаючи доторкнутися до нього. Він
підхопив мене з ніг, і раптом я опинилася на його голому животі.
Я злякано скрикнула, а потім проковтнула, коли зрозуміла, наскільки
тонкою була тканина між моїм найпотаємнішим місцем і шкірою Невіо. Я
почервоніла від жару, і в моєму нутрі з'явився власний пульс. Я бачила
незліченну кількість снів про нас з Невіо в одному ліжку, але це було не
зовсім так, як я собі це уявляла.
Погляд Невіо втупився в мене. Він був розфокусований і ніколи не
досягав моїх очей, завжди блукав навколо, ніби він не міг сфокусуватися
на одній точці. Потім його погляд опустився на мої груди, а його пальці
впилися в мої стегна, і він відсунув мене ще далі назад, аж поки щось
тверде не притиснулося до мене через трусики. Я подивилася вниз,
приголомшена випуклістю його штанів. Я доторкнулася до його
шестикубикового преса, мої пальці насолоджувалися відчуттям твердих
гребенів. Я прикусила губу, коли жар між моїми ногами посилився. Я
похитала стегнами й проковтнула стогін, що вирвався з мого лона.
— Припини трахати мене насухо.
Я почервоніла, все ще притискаючи руки до його шкіри. Невіо
піднявся й обхопив мою шию, його язик провів по моїй пульсовій точці аж
до вуха. Моє тіло затремтіло від відчуттів, повністю приголомшене.
Дихання Невіо вдарило мені у вухо.
— Останнє попередження, красуне. Якщо залишишся тут, я тебе
трахну, і це буде неприємно.
Я провела рукою по його спині, мій розум кричав мені відступити і
піти.
— Я так довго чекала, коли ти мене помітиш, — прошепотіла я,
притулившись до його ключиці й притиснувши до неї поцілунок.
— Я помітив тебе, як тільки ти увійшла. А тепер замовкни, дівчинко,
— сказав він, і крізь його слова прорвався натяк на грубість.
Я заплющила очі біля його шкіри, розуміючи, що він не знає, хто я
така. Він був надто п'яний, надто обкурений. Я була просто випадковою
спідницею, за якою він ганявся – швидка кицька, як він завжди це називав.
Він підняв мене, і я стала над ним на коліна, поки він спускав штани.
Я не дивилася на його ерекцію. Я дивилася лише на його обличчя, але воно
було закритим і далеким, ніби він був лише наполовину тут.
— Готова?
З його слів капав сарказм. Я подивилася на нього і кивнула. Я навіть
не була впевнена, чому. Можливо, тому що мене нудило від моїх почуттів
до нього. Можливо, тому що я сподівалася, що це покладе їм край.
Можливо, тому що сподівалася, що Невіо згодом зненавидить себе за це,
як я часто ненавиділа себе за те, що просто не могла зупинити свою
закоханість. Невіо перевернув нас, розсунувши мої ноги й поклавши мої
щиколотки собі на плечі. Я дивилася на нього. Я молилася, щоб стримати
свій гнів за це і зустрітися з ним з розправленими плечима, коли прийде
усвідомлення. Він сплюнув на долоню і витер в себе, потім коротко
погойдався, ніби збирався звалитися з ліжка – і зі мене – перш ніж все його
тіло напружилося, і він відновив рівновагу.
Я відчувала себе так, наче мене не було в моєму тілі, наче я
спостерігала за тим, що відбувається зверху. Кров вже просочила його
пов'язку, а шкіра була блідішою, ніж зазвичай.
Мене охопила тривога. Тоді Невіо відсунув мої трусики вбік і
занурився в мене одним сильним поштовхом. Я б закричала в агонії, якби
горілка не була швидшою. Я повернула голову і виблювала свою вечерю і
випивку.
— Бляха! — закричав Невіо.
Я нічого не сказала. Сльози навернулися на очі, а в грудях розквітли
приниження і біль, не злість, не ненависть. Невіо відштовхнувся і вийшов
з мене, змусивши мене затремтіти.
Тиша заповнила кімнату. Я деякий час не ворушилася, сподіваючись,
що Невіо піде або скаже щось. Хоч щось. Я ковтнула і мало не виблювала
знову від смаку жовчі в роті. Почекавши трохи, я просунула руку до
спідниці й спустила її, щоб зберегти залишки гідності, яких у мене майже
не залишилося. Набравшись мужності, я повернула голову, щоб
подивитися на Невіо. Але він лежав поруч зі мною, розкинувшись на
спині, втративши свідомість. Чомусь це змусило мене плакати сильніше,
хоча я була рада, що мені не треба було дивитися йому в очі або говорити з
ним. Я не була впевнена, що зможу або захочу зустрітися з ним знову.
Я сіла, попри біль між ногами. Я провела тильною стороною долоні
по очах, витираючи сльози, які не могла стримати. Двері відчинилися, і я
застигла.
Розділ 12
Невіо
Головний біль вдарив у череп, а в роті з'явився присмак гнилої цукрової
вати. Я поворухнувся. Холодна сталь охопила мої зап'ястя. Мої руки були
витягнуті назад через дерев'яний стілець.
Будь-яке відчуття сп'яніння зникло, і моє тіло прийшло в стан
підвищеної готовності, а очі розплющилися від сліпучого болю, коли
світло вдарило в мої чутливі райдужки. Дерев'яний стілець не зупинив би
мене, особливо тому, що мої ноги не були зв'язані. Я міг би використати
зламані ніжки стільця, щоб простромити виродків, які мене схопили.
Як, бляха, це взагалі було можливо?
Я спробував згадати минулу ніч, але нічого не вийшло.
— Виспався? — Голос Алессіо просочився в мій мозок.
Я повернув голову, побачивши Алессіо та Массімо, які притулилися
до стіни напівзруйнованого підвалу. Нова хвиля болю пронизала мою
голову і спустилася вниз по хребту. Трясця. Я не звертав особливої уваги
на біль, але в поєднанні з запамороченням від алкоголю і нудотним
відчуттям у шлунку, це було лайняне шоу.
Мої друзі були у вчорашньому одязі. Поглянувши на своє тіло, я
зрозумів, що на мені були лише боксери. Я підняв голову з посмішкою.
— Що відбувається? Це новий хворий виклик, який ти хочеш мені
кинути? Я думав, що ти забереш і мої труси.
— Вони були чисті. Не треба було їх забирати, — відрізав Массімо.
Щось у мові його тіла підказувало мені, що це не для розваги, та й очі
Алессіо не відображали його звичайної веселості.
Я відкинувся назад, до біса розгублений.
— Що, бляха, відбувається?
— У тебе всі штани були в блювоті, а сорочка зникла.
Я не міг уявити, що мене знудило. Мене ніколи не нудило, скільки б я
не випив. Я вважав за краще залишатися під контролем свого тіла, навіть
якщо вчора був величезний перебір. Ну, не те щоб перебір, але рідкісний
випадок.
Я смикнув за металеві наручники.
— Зніми їх. Я не в настрої для цієї безглуздої гри.
Массімо відштовхнувся від стіни.
— Дівчину, з якою ти був, знудило, і щось потрапило на тебе.
Я скривився. Мені потрібно було підвищити свої стандарти, коли це
був я для моєї наступної кицьки.
— Ти знепритомнів поруч з нею.
Я похитав головою.
— Неможливо. Я б ніколи не втратив свідомість поруч з незнайомцем.
Алессіо похитав головою, на його обличчі з'явився вираз
роздратування.
— Я вийду на вулицю покурити. Я зараз не в настрої для нього.
Массімо зупинився прямо переді мною, і його вираз обличчя
розлютив мене.
— Вона не була незнайомкою.
Я не розумів, що він мав на увазі. Я вважав чужими всіх, хто не
належав до нашого внутрішнього кола.
— Ти несеш якусь маячню… — Перед моїми очима промайнуло
знайоме заплакане обличчя. Я кліпнув, впевнений, що мій п'яний і
обкурений мозок грає зі мною. Ніно і Массімо не раз попереджали мене
про небезпеку марихуани. Можливо, це було воно. Обличчя з'явилося так
само швидко, як і зникло, і я не була впевнена, що воно взагалі там було. Я
звузив очі на Массімо. — Я не пам'ятаю.
Массімо похитав головою, ніби я його дуже розчарував.
— Зазвичай ти визнаєш свої помилки.
— Які помилки? — загарчав я, мої нутрощі небезпечно закипали.
Попри незручний кут, в який мої руки були притиснуті кріслом, я схопився
на ноги. Чому він зараз вдавав із себе праведника? Ми обоє знали, що він
теж не був лицарем у сяючих обладунках, навіть якщо йому подобалося
вдавати його перед Карлоттою. — Я трахнув дівчину, яка хотіла, щоб її
трахнули.
Знову це обличчя промайнуло переді мною. Я вирішив проігнорувати
його. Мій розум мене дурив. Кінець історії.
— Ми обидва знаємо, що Аврора хоче від тебе багато чого. Але
розчаровуючий, швидкий секс – це не те що вона хотіла.
Я рвонувся назад, розбивши стілець об стіну. Мої руки й зап'ястя
боліли від удару. Массімо дивився, не вражений.
— Я б не... — Я замовк. — Розстібни ці кляті наручники. Негайно.
Массімо витягнув з кишені ключі і без жодного слова розстебнув
наручники.
— Вона сказала тобі, що я її трахнув?
— Ні.
— Ти бачив, як я її трахав?
— Ні.
Я закотив очі.
— Засранець. Бути генієм не означає, що ти все знаєш.
— Я знаю, що сталося, тому що я не був обдовбаний і можу читати
ситуацію.
Я відштовхнув його, покінчив з його лайном.
— Де вона? Мені треба з нею поговорити.
— Вона провела ніч у Карлотти, що, мабуть, на краще, враховуючи її
стан. Якби Фабіано побачив її, все закінчилося б дуже неприємно.
— Відвези мене туди.
— Ні. Тобі треба в душ. І Дієго не пустить тебе напівоголеного. Він
подзвонить твоєму батькові, а ми цього не хочемо.
Насправді мені зараз було байдуже до Дієго чи тата. Я хотів почути
вчорашню історію від Рорі. Вона не стала б нічого перебільшувати чи
вигадувати. Я міг довіряти її розповіді, доки моя пам'ять була довбаною
невловимою дівою.
— Зараз я відвезу тебе додому, а потім ти зможеш спробувати
поговорити з нею пізніше, якщо вона тобі дозволить.
Я подивився на нього. Аврора ніколи не відмовлялася говорити зі
мною. Не відмовила б і зараз. Що б там не думав Массімо, він помилявся.
Що з того, що Аврора лежала поруч зі мною в ліжку? Вона була
одягнена, а я, мабуть, був голий, бо трахався з іншою. Я не знаю, чому
вона плакала. Може тому, що їй стало соромно, коли її знудило. Вона мала
тенденцію бути незграбою поруч зі мною.
Я пішов за Массімо до його машини й сів у неї. Алессіо вже не було
поруч. Массімо нічого не пояснював, просто завів двигун і натиснув на газ.
Коли ми увійшли, в особняку було тихо. Але це не означало, що всі
спали. Була вже восьма ранку, тож Ніно точно був готовий до ранкового
запливу. Массімо зник у сімейному крилі, а я кинувся до своєї кімнати. Я
не був у настрої для конфронтації з татом зараз.
Хоча я сумнівався, що він буде ставити питання тільки тому, що я був
напівголий і від мене тхнуло блювотою. Він багато до чого від мене звик.
Напевно, його вже ніщо не бентежило, коли мова йшла про мене.
Я зайшов до ванної кімнати і стягнув з себе труси. Мене вдарив
знайомий запах. Я завжди був чутливим до певних запахів. Вони
привертали мою увагу і промовляли до тієї частини мене, яка багатьох
лякала. Алессіо жартував, що я, напевно, був виродком природи з
акулячою ДНК. Але я просто любив запах крові. Не просто запах. Це
текстура, це тепло, коли вона витікає з тіла. Це колір, як свіжий, так і
окислений.
А тепер я відчув запах крові. Я подивився на своє тіло і побачив, що
мій член вкритий тонким блиском окисленої крові. Мої ніздрі роздулися, і
під двома домінуючими ароматами блювоти і крові мою увагу привернув
ще один запах. Я опустилася на край ванни, дивлячись на своє тіло.
Аврора.
Вона завжди пахла світлом. Я мало не вдавився від такої оцінки, але
це було єдине, про що я міг думати, коли згадував запах Аврори. Він був
легким, чистим, добрим, невинним.
Я провів рукою по волоссю, а потім сильно смикнув за нього. Мені
потрібна була моя довбана пам'ять. Що в біса сталося минулої ночі? Блять.
Я довго мився під душем, але моя пам'ять залишалася чорною дірою.
Ця думка лише нагадала мені улюблене порівняння Алессіо, і це ще
більше погіршило мій настрій. Зрештою, я спіткнувся об своє ліжко і впав
на нього обличчям вниз. Тоді все знову стало чорним.
***
***
Аврора
***
Я не була впевнена, скільки часу минуло, але мене знову нудило. Може
тому, що в кімнаті смерділо моїм блювотинням, або тому, що
несамовито боліла піхва, або тому, що я відчувала себе найбільшою
ідіоткою на цій планеті. Невіо все ще не піднявся з місця, де він
розпластався поруч зі мною, дихаючи рівномірно, блаженно
відключившись. Мені теж захотілося відключитися.
Хоча мені дуже не хотілося, щоб мене знайшли в моєму теперішньому
стані. Наше коло було вигрібною ямою пліток, і цей шматок балаканини
дорівнював би атомній бомбі.
Двері відчинилися, і Массімо з'явився раніше, ніж я встигла сісти або
зрозуміти, що відбувається. Я була рада, що прикрилася спідницею, але
ситуація все одно була компрометуючою, а Массімо був надто розумним.
Його гострий погляд вловив сцену і, напевно, з'ясував кожну
найменшу деталь мого приниження.
Обличчя Карлотти, обрамлене її темними кучерями, визирало з-за
широкої спини Массімо. Її очі широко розкрилися, і вона, протиснувшись
повз Массімо, кинулася до кімнати. Массімо зачинив двері, за що я була
йому вдячна. Мені не потрібно було, щоб хтось ще бачив мене такою.
— Рорі, що сталося? — запитала Карлотта, зневажливо дивлячись
на Невіо, який все ще не ворушився.
Я ніколи не бачила його таким непритомним. Напевно, завтра він
нічого не пам'ятатиме. Я мало не задихнулася від сміху. Невже я справді
думала, що сьогоднішній вечір закінчиться для нього прозрінням?
Я сіла, скрививши губи, коли зрозуміла, що на моїй руці і нозі бризки
блювоти. Моя сорочка теж не була неушкодженою. Я зіщулилася.
— Я подивлюся, чи вільна ванна кімната, щоб ти могла допомогти
Аврорі очистити її. Коли закінчиш, спускайся до моєї машини. Я скоро
буду, — сказав Массімо. Він ледь глянув на мене, коли попрямував до Невіо,
вже піднімаючи слухавку, ймовірно, щоб викликати Алессіо на підмогу. —
Тобі треба піднятися нагору, друга спальня ліворуч.
Він поклав слухавку і пройшов повз нас у коридор. Він грюкнув у двері
ванної кімнати, налякавши кількох незнайомих мені дівчат.
— Дякую, — сказала Карлотта, ведучи мене всередину.
Він коротко кивнув, потім зачинив двері ванної кімнати, і Карлотта
замкнула їх на ключ. Я опустилася на край ванни, і сльози знову почали
вільно текти.
Карлотта намочила ганчірку під водою, потім опустилася поруч зі
мною і почала витирати моє обличчя, руки й ноги.
— Рорі, що він зробив?
Підтекст страху і гніву в її голосі підказав мені, що вона думала не
те що треба.
— Це не те що ти думаєш. Він не примушував мене.
Я замовкла, бо навіть я не могла описати те, що сталося між нами.
— Ви спали разом?
Я заплющила очі.
— Він втратив свідомість в ту мить, коли був у мені.
Я скривилася, коли слова покинули мене. Я фантазувала про свій
перший раз з Невіо. Це було навіть не в тій частині півкулі, про яку я
мріяла. Я розплющила очі й побачила збентеження та співчуття на
обличчі Карлотти. Ми рідко говорили про секс, оскільки жоден з нас не
відчував себе комфортно з цією темою, але мені потрібно було
виговоритися, і вона була єдиною, з ким я могла поговорити про це.
— Тепер ти можеш сказати: "Я ж тобі казала".
Карлотта з роздратованим виглядом похитала головою.
— Не так, не зараз. — Вона потерла мою спину. — Ти комусь
розкажеш?
Я похитала головою, бо це нічого б не змінило. Це лише погіршило б
ситуацію в десять разів.
— Я хочу прикинутися, що цього ніколи не було, і просто рухатися
далі. — Глянувши на сумнівне обличчя Карлотти, я додала: — Я знаю, що
буде важко рухатися далі.
— Ти бачиш Невіо щодня. Твої почуття не зникнуть за помахом
чарівної палички через те, що він повівся як мудак. Він робив це роками, і
ти на це повелася.
— Ауч, — прошепотіла я.
— Рорі, ти справді виглядаєш жахливо.
— Можна я залишуся у тебе на ніч? — запитала я, боячись, що тато
чи мама щось помітять, і тоді доведеться добряче поплатитися.
Тато любив Фальконе, але це могло все зіпсувати. Я не хочу нести
відповідальність за наслідки.
— Звісно, — сказала Карлотта співчутливо. — Але твій батько не
зрадіє, якщо ти не повернешся додому сьогодні ввечері.
— Массімо може збрехати йому, а якщо він захоче підтвердити, що я
з тобою, тато може зателефонувати твоєму братові.
Карлотта кивнула. Коли ми спустилися вниз, ніхто не звернув на нас
особливої уваги. Друг, який супроводжував іншого друга, який перебрав з
алкоголем і виглядав як лайно, не вартий того, щоб про нього розповідати.
Коли ми йшли до машини Массімо, я підстерегла Алессіо і Массімо з
Невіо між ними, тягнучи його по тротуару. Вони відкрили багажник
пікапа і запхали Невіо всередину.
Я була рада, що мені не доведеться бачити обличчя Невіо, поки
Массімо везе нас до будинку Карлотти. Я не була впевнена, що зможу
знову його побачити.
***
Розділ 13
Аврора
***
Ну так їдь.
Я посміхнулася .
Ти прийдеш одна?
Тільки я.
***
Наступного дня мені стало трохи краще. Мої думки крутилися навколо
маминої розмови з Арією, яка відбулася вчора після вечері, але вони з
татом мали сьогодні рано піти на роботу, тож їх не було за столом за
сніданком.
Поспіхом поснідавши, щоб уникнути набридливих розпитувань
Давіде про вечірку, я повернулася до своєї кімнати, щоб подивитися кілька
своїх улюблених роликів про скейтборд на Ютубі.
Хтось постукав у двері, і мій позитивний настрій вилетів у вікно. Що,
якби це був Невіо? Я була готова рухатися далі, але ще не рухалася, і
конфронтація з ним забрала б у мене багато сил. Я не хотіла плакати. Я не
хотіла бути вразливою перед ним.
Я хотіла показати йому середній палець, дати йому по яйцях і послати
його геть. Я спробувала спрямувати цю версію Аврори, коли підійшла до
своїх дверей і з силою відчинила їх.
Давіде підняв брови.
— Чого ти так насупилася?
— Тому що я хочу тиші та спокою, а я їх не отримую.
Він зробив такий вираз обличчя, ніби його не турбують мої почуття.
— Неважливо. Я йду до басейну. Хочеш зі мною?
Було спекотно, і я б із задоволенням поплескалася в басейні, але
сьогодні я ніяк не могла піти до Фальконе. Якщо мені трохи пощастить, я
уникну Невіо або, сподіваюся, поїду до Нью-Йорка.
Плескіт і сміх знову долинали до мого вікна, ніби насміхаючись наді
мною.
— Ні, дякую. Я залишуся вдома.
— Тут 110 градусів. Ти розплавишся.
— Тоді я увімкну кондиціонер.
Він знизав плечима і пішов.
— Невіо питав, коли ти прийдеш, щоб ти знала.
У мене перехопило горло.
— Можеш сказати йому, що я не прийду.
Я зачинила двері.
Через десять хвилин знову постукали. Боже, що тепер? Я
потупцювала до дверей і рвонула їх.
Здавалося, підлога пішла з-під моїх ніг, коли я побачила Невіо. Я
витріщилася на нього. Я не могла пригадати, коли він востаннє приходив
до мене. Раптом, ніби нагадавши про те, що сталося, я відчула біль між
ногами, яку успішно ігнорувала цілий день. Повернулися всі відчуття
пригніченості та болю.
— Йди геть, — вичавила я з себе. Я почала зачиняти двері, але Невіо
штовхнув їх плечем, прослизнув до моєї кімнати й зачинив двері. —
Забирайся геть, — сказала я ще більш моторошним голосом.
Я відчувала жар за своїми очними яблуками, чорт забирай. Я не хотіла
плакати перед ним.
Невіо був у плавках, але принаймні йому вистачило пристойності
вдягнути поверх них футболку. Якби він з'явився в моїй кімнаті
напівоголеним, я б остаточно збожеволіла.
— Нам треба поговорити, Рорі.
Рорі.
Рорі.
Я більше не хотіла, щоб він називав мене Рорі. Це завжди щось
означало для мене. А тепер це означало, що я була дурепою.
— Ні, не потрібно.
Невіо дивився на мене так, ніби не розумів, але хотів зрозуміти. Під
його очима грали темні тіні. Я сподівалася, що у нього було похмілля на
все життя.
— Я не піду, поки ми не поговоримо про це.
Про це.
— Ти хоч пам'ятаєш, що сталося? — жорстко прошепотіла я.
Його вираз обличчя підказав мені, що ні. Мабуть, Массімо розповів
йому все, що дізнався, і це усвідомлення зробило все в десять разів гірше.
Я розвернулася і попрямувала до свого вікна. Я не могла навіть
дивитися на нього. Він виглядав майже байдужим. Може, мені просто
подзвонити татові, щоб він вигнав Невіо. Тоді все було б скінчено, але
принаймні я була б позбавлена цієї болючої розмови.
— Ні, — сказав він. — Послухай, Рорі.
Ще раз, Рорі.
Я впилася зубами в нижню губу.
— Массімо думає, що ми переспали. Все виглядало не дуже добре,
коли він застав нас з тобою в одній кімнаті.
Це була вся суть нашої історії?
— Я хочу твою версію.
Я ковтнула, а потім це вирвалося з мене. Все, що сталося, просто
вихлюпнулося з мене, навіть та частина, де я виблювала на підлогу. Я
хотіла, щоб він знав, і мені було байдуже.
Він на мить замовк, і я була рада, що не мушу бачити його обличчя.
Його рука опустилася мені на плече.
Я відсахнулася і, спотикаючись, попрямувала до свого столу.
— Не чіпай мене!
Не те щоб він робив щось подібне минулої ночі. Що за жалюгідний
перший раз у мене був? Можливо, Карлотта мала рацію, коли хотіла
зачекати до шлюбу.
— Ти не перебільшуєш? — запитав він. — Звучить так, ніби майже
нічого не сталося. Можливо, навіть твоя дівоча пліва ще ціла, бо я
сумніваюся, що я справді входив у тебе до кінця.
Я накинулася на нього.
Надто гостро реагую?
Я не могла повірити, що він справді це сказав. Чи міг він навіть
уявити, як мені зараз важко дивитися йому в очі?
— Майже нічого не сталося? — перепитала я тремтячим голосом. —
Ти справді думаєш, що справа в моїй... моїй дурнуватій дівочій пліві?
Його темні очі шукали мої. Він провів рукою по своєму волоссю,
очевидно, вже червоному від цієї розмови.
— Послухай…
— Ні, це ти послухай! — прошипіла я, до біса втомившись від нього
та його нездатності бачити проблему. — Я не хочу тебе більше бачити. Я
закінчила з тобою. Залиш мене в спокої, або я розповім про це батькові.
Вираз обличчя Невіо змінився на суворий, коли я погрожувала йому.
Він кивнув один раз, подивився на свої руки, а потім його плечі
ворухнулися, ніби він зробив глибокий вдих. Суворість зникла, коли він
підняв очі, і повернулося незворушне ставлення.
— Я був тим, хто був не в собі, як сказав би Массімо, і не міг ні на що
погодитися. Тож я вважаю, що маю на тебе сердитися. Б'юся об заклад, що
твій батько теж так вважатиме.
Він посміхнувся, ніби це було смішно. Він справді посміхнувся.
Невже він був настільки байдужим до чужих почуттів, настільки
черствим? Чому я взагалі дивувалася?
Я повернулася до свого столу, якомога далі від нього.
Вперше в житті лють до Невіо затьмарила моє сильне захоплення. Я
ледве дихала від неї, відчувала її в пульсації моїх венах, в калатанні мого
серця, у свисті у вухах. Я схопила перше, що потрапило мені під руку зі
столу, важкий дирокол, розвернулася і жбурнула його в Невіо. Він був
ближче, ніж я очікувала. Як завжди, я не почула, як він рухається. Він
полетів йому в голову, прямо в скроню. Я завмерла, мої очі розширилися.
Його рука вискочила вгору, блокуючи важкий предмет. Удар припав на
нижню частину руки, прямо під зап'ястям.
Його обличчя на якусь секунду спалахнуло болем, який незабаром
змінився жахливою люттю і чимось, чого я ніколи не бачила в його очах.
Вбивство. Чиста жага крові та різанини.
Він зробив крок назад, заплющив очі і глибоко вдихнув. Коли він
знову розплющив очі, він контролював ситуацію, і його здатність робити
це так легко, коли я ледве тримала себе в руках, розлютила мене ще
більше.
Я схопила книгу і жбурнула в нього, потім ще одну. Татові
застереження про некерованість Невіо пролетіли повз мене.
Невіо рушив до мене, схопив за зап'ястя і смикнув до себе так, що
наші груди зіткнулися.
Я насупилася на нього.
— Ти – все те погане і зле, про що мене попереджали люди. Я
ненавиджу тебе. Не думаю, що я коли-небудь ненавиділа когось так
сильно, як тебе, — прошипіла я, навіть коли мої очі затуманилися від сліз.
Крізь них я бачила суворе обличчя Невіо та його посмішку.
— Як і належить. Нарешті, трохи здорового глузду, Рорі.
— Відпусти мене. Я більше ніколи не хочу з тобою розмовляти. Я їду
до Нью-Йорка на літо, а може й довше. Я не хочу тебе бачити.
Відтінок розгубленості в його очах змінився. Невіо торкнувся мого
підборіддя своєю рукою, що вже набрякла. Я відсахнулася, але він не
відступив.
— Твоє місце в Лас-Вегасі, і ти це знаєш.
Він відпустив мене і відступив, а потім вийшов з кімнати. Я важко
ковтнула, намагаючись зберегти самовладання, але потім сльози
прорвалися назовні, і я не змогла їх стримати.
Мені потрібно було поїхати. Я благатиму тата на колінах, якщо
доведеться, але я не залишуся тут.
Невіо
Розділ 14
Аврора
Розділ 15
Аврора
Це було не перше літо, яке я проводила далеко від дому. Попередні два
літа я провела пару тижнів з Адамо та Дінарою на гоночній трасі, щоб
наглядати за їхнім сином Романом, поки вони займалися бізнесом. Але
цього разу мене не буде довше. Можливо, лише на два місяці влітку, а
може, й довше. Я не знала, скільки часу знадобиться моєму серцю, щоб
зцілитися, скільки часу знадобиться, щоб змиритися з тим, що ми з Невіо
були поганою ідеєю, якій ніколи не судилося здійснитися. Я хотіла
перетворити любов на ненависть, хотіла захистити своє серце чистим
презирством до чоловіка, який ігнорував мене більшу частину мого життя,
а потім позбавив мене цноти, навіть не усвідомлюючи, що це була я, ніби я
була для нього настільки незначущою, що навіть тоді моя присутність не
була помітна.
Коли я приземлилася в Нью-Йорку, я нервувала. Я навіть не була сама.
Тато наполіг на тому, щоб супроводжувати мене. Гадаю, він хотів
переконатися, що я дійсно добре захищена. Відносини між Каморрою і
Фамілією все ще були дещо хиткими, попри шлюб Грети з Амо.
Я ненадовго замислилася над тим, щоб пожити з ними, але вони були
молодятами, тож моя присутність, напевно, заважала б їм. Не кажучи вже
про те, що Грета була надто близька з Невіо. Це здавалося жахливо
поганою ідеєю.
Ми з татом взяли таксі до таунхаусу, де жила моя тітка Арія зі своєю
сім'єю. Мій двоюрідний брат Валеріо був приблизно мого віку, але я не
часто з ним бачилася через фізичну відстань між нами та війну.
Тата найбільше турбувало те, що я перебуваю під дахом Луки і що він
буде керувати мною під час мого перебування. Лука був капо сім'ї Фамілія
і, згідно з частими татовими розповідями, самовпевненим божевільним.
Я ніколи не згадувала, що Римо теж мав не найкращу репутацію. Коли
ми під'їхали до їхнього таунхаусу, я відчула легку нервозність. Двері
відчинилися, коли ми з татом підійшли до сходів, що вели до входу.
Арія, в тісній тіні Луки, стояла в дверях. Її сяючий вираз обличчя
заспокоїв мою тривогу. Лука виглядав менш захопленим, хоча я
пояснювала це тим, що він побачив тата. Ці двоє в минулому не раз
сварилися, і погляд, що промайнув між ними, змусив мене занепокоїтися,
що тато може передумати. Попри величезне полегшення, яке я відчула,
покинувши Лас-Вегас, я не могла собі уявити, що повернуся туди одразу.
Арія, мабуть, побачила занепокоєння на моєму обличчі, тому що вона
міцно обійняла мене і прошепотіла:
— Все буде добре.
Я вдячно посміхнулася і пішла за нею до вітальні. Це було чисте
аріївське сяйво, яскраві кольори і повітря, наповнене теплом. Я одразу
відчула себе бажаною гостею, майже як вдома.
Ми сіли за обідній стіл, і незабаром служниця внесла до кімнати
каструлі та миски з їжею. Достатньо, щоб нагодувати цілу армію.
— Хто ще прийде? Ти запланував ще одну несподівану засідку? —
запитав тато саркастичним тоном, від якого я захлинулася водою.
Арія прочистила горло, глянувши на Луку, а потім суворо сказала:
— Грета й Амо запізнюються, і Валеріо теж.
— Він завжди запізнюється, — сказав Лука, але його очі були
спрямовані на тата.
Напруга, здавалося, зросла до нищівних розмірів, коли відчинилися
вхідні двері. Незабаром у вітальні з'явилися Валеріо, Грета і Амо. Я дивно
нервувала перед зустріччю з Гретою, що було смішно. Амо тримався поруч
з Гретою, обхопивши її талію однією рукою в захисному жесті. Вона
здавалася тендітною, як лялька, але вона пережила те, що мало кому
вдавалося. Я захоплювалася її силою.
— Ви запізнилися, — сказала Арія, дивлячись звуженими очима на
Амо і Валеріо, перш ніж послати Греті посмішку і пригорнути її до себе в
обійми.
Грета пересіла на інший бік і посміхнулася мені. Я намагалася не
надто аналізувати кожен її жест. Грета завжди була стриманою людиною.
Амо кивнув мені, а Валеріо послав мені посмішку, яка дозволила
дещо послабити напругу.
Під час вечері Грета поводилася невимушено, її вираз обличчя не
вказував на те, що вона щось знала про те, що сталося між мною і Невіо.
Я не була впевнена, чи це тому, що вони вже не були такими
близькими, як раніше, чи тому, що Невіо зрозумів, що це те, чим він не
може ні з ким поділитися. Завдяки Арії та Валеріо розмови залишалися на
безпечній території.
За вечерею Грета попросила мене приєднатися до неї в саду, що могло
означати лише те, що вона знала. Тато не заперечував, тож вона відвела
мене подалі від обіднього столу.
Щойно ми опинилися на вулиці наодинці, Грета подарувала мені
маленьку, сумну посмішку, від якої у мене стиснуло живіт.
— Мені шкода, що Невіо зробив тобі боляче. — Я нічого не відповіла
і сподівалася, що мій вираз обличчя нічого не видає. Її слова можна було
інтерпретувати по-різному, а я не хотіла розкривати більше, ніж потрібно.
Я присягнулася, що буду більш обережною. Вона повільно кивнула, ніби
мій сигнал мав сенс, і подивилася на нічне небо. — До Амо я ніколи не
витрачала час на роздуми про кохання чи спорідненість душ, і я не зовсім
впевнена, що вірю в останнє. Тепер, коли у мене є Амо, я хочу того ж для
Невіо. Я хочу когось, хто говоритиме з його душею і врівноважить його
темряву.
Я розсміялася.
— У Невіо немає душі, і якщо ти знаєш, що сталося, то ти також
знаєш, що я не та людина, яку ти хочеш для нього. Я сумніваюся, що така
людина існує. Принаймні, не на землі.
Можливо, у пеклі.
Грета схрестила руки перед животом.
— Мені дзвонив Невіо. Думаю, він дуже засмучений тим, що ти
постраждала через те, що він зробив. Він піклується про тебе, Авроро, і
дуже мало людей можуть сказати це про себе.
Невіо, безумовно, мав дивний спосіб показати мені, наскільки сильно
він піклується про мене.
— Ти щось не так зрозуміла. Невіо не дбає про мене, не так. Він,
мабуть, просто розсердився, бо я не послухався його наказу залишитися у
Вегасі. Він поводиться як капо, навіть коли він ним не є.
Грета нахилила голову, її очі звузилися в задумі.
— Не думаю, що ти маєш рацію. Деяким з нас нелегко зрозуміти свої
почуття і діяти відповідно до них.
— Для цього потрібно, щоб Невіо мав почуття, які виходять за рамки
гніву і ненависті, — промовила я.
Грета посміхнулася мені, але я зрозуміла, що вона зробила це, бо не
хотіла сперечатися зі мною, а не тому, що погоджувалася зі мною.
Можливо, Невіо міг відчувати до когось більше, але я не була б тією,
хто продирався б крізь шари темряви, що вкривала його, щоб віднайти
його. Я покінчила з ним. Я виставила себе на посміховисько, і я не
збиралася продовжувати це робити.
Коли ми повернулися до їдальні, там була лише Арія. Мій живіт
стиснуло.
— Де тато?
— Він розмовляє з Лукою, Валеріо та Амо в офісі.
Я зіщулилася, уявивши, що їм скаже тато. Б'юся об заклад, у нього був
довгий список правил. Перш ніж моя тривога встигла звести мене з розуму,
троє вийшли з кабінету. Один погляд на татове обличчя сказав мені, що він
готовий піти. Він підійшов до мене і схопив за плечі.
— Я повинен повернутися в готель, щоб трохи поспати перед моїм
раннім вильотом. Гаразд?
Я кивнула з заспокійливою посмішкою. Я могла сказати, що він все
ще остерігався залишати мене.
— Якщо тобі щось знадобиться, дзвони мені. А якщо передумаєш,
можеш повернутися додому в будь-який час.
— Зі мною все буде гаразд.
Тато відійшов, кивнувши головою, але його очі залишалися
стурбованими.
Арія обійняла мене за плечі.
— У тебе немає причин хвилюватися, Фабіано. Аврора буде тут у
цілковитій безпеці.
Ми втрьох рушили до вхідних дверей. Я знову зробила крок вперед і
міцно обійняла тата.
— Ти будеш писати щодня і дзвонити мамі через день, зрозуміла?
— Так, тату, — сказала я в розпачі.
Він казав мені те саме з десяток разів. Тато відступив, потім зробив
крок назад, а потім розвернувся і попрямував до машини, що стояла на
стоянці.
Мені було цікаво, які саме вказівки дав їм тато. Напевно, всі вони про
хлопчиків. Я помахала рукою, коли тато від'їхав, а потім глибоко зітхнула.
Я відчула полегшення від того, що опинилася далеко від Вегаса і пильних
очей моєї сім'ї, але водночас я також дуже нервувала. Хоча я була рада
провести час з Ізою та іншими моїми кузенами, я сумувала за розмовами з
мамою і Карлоттою. Телефонні дзвінки вже не були тим самим.
— Я хотів би поговорити з тобою, Авроро, — сказав Лука.
Я завмерла, не очікуючи цього.
— Так, звичайно.
Арія насупилася на чоловіка, очевидно, здивована цим так само як і я.
— Я впевнена, що це можна зробити прямо тут. Аврора, мабуть,
втомилася.
Лука коротко кивнув, перш ніж знову зустрівся з моїм поглядом.
— Мені байдуже, як там у Вегасі, але на моїй території я не дозволю
тобі зустрічатися з хлопцями.
— Я тут не для того, щоб зустрічатися з хлопцями, — сказала я зі
збентеженою посмішкою.
Я тут, щоб втекти від одного з них. Хоча назвати Невіо хлопчиком
було б жахливо неправильно. Ніщо в ньому не передавало необхідної
невинності, щоб виправдати цей ярлик. Цікавий погляд Грети змусив мене
нервувати ще більше, ніж Лука.
Лука самовдоволено кивнув, але вираз його обличчя залишився
суворим.
— Валеріо візьме на себе більшу частину твого протекціонізму і
супроводжуватиме тебе всюди, куди б ти не пішла. Якщо він буде
недоступний, його місце займе твій двоюрідний брат Флавіо.
Я кивнула, бо саме цього Лука, вочевидь, і очікував. Мене нічого з
цього не хвилювало. Хлопці були останнім, про що я зараз думала.
— Я пригляну за нею, — сказав Валеріо, підморгнувши мені.
Я не була впевнена, чи це означало, що він цього не зробить, чи він
просто хотів мене заспокоїти. Я посміхнулася йому. Його легка вдача
допомогла мені розслабитися. Амо був більш замкнутим, принаймні в
останні роки. Я пам'ятаю його більш розслабленим.
— Тепер ми повернемося додому. У Грети й Аврори буде достатньо
часу, щоб провести разом наступні кілька тижнів, — сказав Амо батькові, а
потім повернувся до Грети і простягнув їй руку.
Вона подарувала мені примарну, але заспокійливу посмішку, на яку я
відповіла, перш ніж вони пішли.
— Ходімо. Я покажу тобі твою кімнату, — сказав Валеріо і схопив
мою валізу, яку тато поставив біля дверей до гардеробу.
Коли ні Арія, ні Лука не заперечували, я пішла за кузеном нагору.
Його світле волосся було того ж відтінку, що й у Давіде, світліше, ніж у
тата, але, за словами мами, у нього теж було таке, коли він був дитиною.
Мама завжди казала, що він був блондином Скудері.
Валеріо відчинив другі двері праворуч.
— Моя кімната теж на цьому поверсі, але мої батьки живуть поверхом
вище. Бібліотека на першому поверсі. У нас немає спортзалу, тому що
мама завжди ходить до спортзалу Джианни, а ми з татом ходимо до
тренувального комплексу Фамілії.
— Я піду до спортзалу Джианни, якщо мені захочеться
потренуватися, — сказала я, хоча й сумнівалася, що піду.
Я любила скейтбординг, лижі та сноубординг, але всі інші види спорту
були не для мене. Йога, здавалося, сприяла засипанню, але я б пішла на
неї, якби Арія чи Джианна запросили мене приєднатися до них.
Валеріо запросив мене зайти всередину. Кімната була світлою, в сіро-
м'ятних тонах. Вікно виходило у двір. Більшість таунхаусів мали вузькі
подвір'я без жодної зелені, але це був найбільший будинок на цій вулиці, і
подвір'я було відповідного розміру, не просто квадратний простір з бетону,
а зі справжньою травою та деревами.
— Іза запропонувала поснідати завтра вранці, — сказав Валеріо,
спираючись на двері зі схрещеними руками.
Крізь його білу футболку я бачила обриси татуювання Фамілії над
його серцем. Було дивно думати, що в той час, як я відвідувала родину, я
перебувала в іншій мафіозній родині, що завжди створювало і буде
створювати трохи напружену обстановку, хоча Валеріо, звичайно, не був
причиною цього.
Я посміхнулася.
— Звучить чудово.
— Ненавиджу рано прокидатися, тому не погоджуюся на зустрічі
раніше десятої.
— А що ти робиш, коли до десятої у тебе збори Фамілії? — запитала
я, розвеселившись.
Він усміхнувся.
— Я п'ю божевільну кількість кави й стаю до біса сварливим.
— Я не можу уявити, щоб ти коли-небудь був сердитим.
— Побачиш, цей час сімейних стосунків дасть тобі нові знання. —
Він глянув на годинник. — У мене побачення. Ти впораєшся? — Його
блакитні очі показали чесний інтерес.
— Звичайно. Я виснажена, тож піду спати. Розважайся на своєму
побаченні.
Мені стало цікаво, що за побачення починається о десятій, але я не
стала озвучувати свої думки. Валеріо повернувся і зачинив двері.
Одна річ була однаковою в Каморрі та Фамілії. Хлопці могли ходити
на побачення, коли їм заманеться, а дівчата – ні.
Я розпакувала свої речі до шафи, потім роздяглася і пішла в душ.
Після перельоту я завжди відчувала себе трохи неприємно і хотіла змити з
себе весь день. Коли я збиралася зайти в душову кабінку у своїй ванній
кімнаті, мій телефон задзвонив. Я вже відповіла на повідомлення від мами,
Карлотти, Кіари, тата і навіть Давіде, але це повідомлення не було ні від
кого з них.
Коли я побачила ім'я на екрані, мій живіт різко впав.
Невіо.
Розслаблення, яке почало наступати, випарувалося. Я ненавиділа, що
дозволила комусь мати таку владу наді мною. Не дивлячись на
повідомлення, я заблокувала контакт, щоб Невіо більше не зміг зв'язатися
зі мною. Я знала, що він, напевно, знайде інший спосіб надіслати мені
повідомлення, але наразі цей жест здавався мені таким, ніби я захопила
владу і взяла під контроль своє щастя.
***
Невіо
***
Я поговорила з Авророю.
***
Розділ 16
Аврора
Розділ 17
Аврора
Як і щоранку, Валеріо відвіз мене на роботу. Сьогодні мій настрій був
особливо піднесеним, адже я не бачила Невіо останні два дні. Можливо,
він дійсно послухався і повернувся до Лас-Вегаса. Крім того, моє
стажування у лікаря Фамілії було дуже веселим, навіть якщо мені не
дозволяли бути присутньою при всьому. Не стільки тому, що вони боялися,
що я не впораюся, скільки тому, що я все ще відчувала виснаження, попри
свіжий мирний договір між Каморрою та Фамілією.
Як і щоранку, ми зупинилися в улюбленій кав'ярні Валеріо. Я любила
каву, але Валеріо був залежний від неї. Я сумнівалася, що йому потрібна
кава, щоб прокинутися вранці, бо він був одним з найбільш нудотно-
бадьорих ранкових людей, яких я коли-небудь зустрічала. Його слова про
те, що він буркотливий вранці, ніколи не підтверджувалися. А може, він
просто був похмурим глибоко всередині.
Ми вийшли з його червоного Porsche 911, який він припаркував на
узбіччі прямо перед магазином. Щойно ми зайшли в магазин, я помітила,
що Маркоса не було за прилавком. Це був перший раз, коли він не прийняв
наші замовлення. Валеріо передав наші звичайні замовлення дівчині за
прилавком. Щось в її обличчі підказало мені, що щось сталося. Її шкіра
була в плямах, а очі сльозилися, ніби вона нещодавно плакала.
— Де Маркос? — недбало запитала я, не бажаючи, щоб Валеріо
зробив неправильні висновки. Мене не цікавив бариста. Мені просто
подобався його флірт, бо він тішив моє самолюбство.
Валеріо скосив на мене погляд, його блакитні очі звузилися від
роздумів. Якщо я думала, що матиму більше свободи поза домом, то
глибоко помилялася. У Фамілії були суворі правила, на які звертав увагу
навіть безтурботний Валеріо.
Дівчина почервоніла. Вона обернулася туди, де її менеджер розмовляв
з кимось телефоном, виглядаючи засмученим.
— Його знайшли мертвим у провулку минулої ночі. Ось чому він не
з'явився на роботі сьогодні вранці. Поліція була тут, щоб допитати нас ще
до того, як ми відкрили магазин.
Я важко ковтнула. Це був збіг? Що, якби Невіо все ще був у Нью-
Йорку? Може, він вирішив, що Маркос подивився на мене не так, і раптом
він був мертвий?
Мені стало погано. Навіть без жодних доказів, мої інстинкти
підказували мені, що Невіо був причетний до цього. Через мене. Я нічого
не розуміла. Що це було для нього? Хвора гра?
— Вони знають, що сталося? — запитала я, намагаючись звучати
співчутливо, але не так налякано, як була сама.
Зважаючи на дуже серйозний вираз обличчя Валеріо, у мене, мабуть,
не дуже добре виходило.
Дівчина знову подивилася на свого менеджера, а потім прошепотіла:
— Поліція вважає, що це було пограбування. Його зарізали, а
гаманець лежав на землі біля нього.
Дівчині було незручно. Це було ненормально – ставити такі питання
як перехожий. Завтра поліція, ймовірно, захоче допитати мене через мою
підозрілу поведінку, але мені потрібно було дізнатися більше.
— Я думаю, що його вдарили ножем один раз, але я не розпитувала
про подробиці. — З того, як вона це сказала, стало зрозуміло, що мені теж
не варто було розпитувати. — Я, мабуть, маю... прийняти ваше замовлення,
поки мій менеджер не помітив довжелезну чергу, — швидко сказала вона,
потім розвернулася на підборах і почала працювати над нашими напоями.
Валеріо підняв одну біляву брову.
— Що це було?
Я знизала плечима.
— Просто цікаво. Він здавався таким милим хлопцем. Це жахливо, що
його вбили.
— Жахливо, — повторив Валеріо так, ніби йому було байдуже, що,
мабуть, було правдою, враховуючи, що він був дитиною Луки Вітіелло і
сам убив чимало людей у своєму житті.
Бариста повернулася з нашими замовленнями, і ми пішли. Коли ми
сіли в Порше, Валеріо не завів двигун.
Я вдала, що зайнята своїм американо. Відтоді, як Валеріо познайомив
мене з ним, у мене розвинулася власна залежність від цього напою.
— Я запитаю ще раз. Що це був за допит?
У його голосі не було звичних веселощів і легкості, і я побачила іншу,
більш серйозну і небезпечну сторону його характеру.
Я насупилася.
— Я просто проявила співчуття. Дівчинка, мабуть, почувається погано
після таких жахливих новин.
— Жахливо, — повторив Валеріо з ноткою сарказму. — Навіть я можу
сказати, що дівчина була налякана твоїми запитаннями. Вона точно не
відчула від тебе співчуття.
— Може, я в нього закохалася, — пробурмотіла я, відчуваючи, що
захищаюся.
Мої думки були перемішані, і це було лише питанням часу, перш ніж я
могла проговоритися.
— Мені не здалося, що ти в нього закохалася. Без сумніву, він на тебе
запав, але ти не була в нього закохана. У мене таке відчуття, що це не
просто твоя небайдужість.
Я сьорбнула кави, сподіваючись, що Валеріо припинить допитуватись.
З іншого боку, можливо, залучення його і, як наслідок, Луки змусить Невіо
відступити.
Але мир все ще був крихкою конструкцією. Що, як дії Невіо
спричинять новий розкол, який призведе до війни? З Гретою в Нью-Йорку
все стало б ще складніше. Чи можу я так ризикувати через безпідставну
підозру?
Валеріо нахилився до мене, притулившись спиною до дверей і
спершись ліктем на кермо.
— Це дивно. Ти загубилася, коли в лікарні спалахнула пожежа, а
Флавіо побачив, що ти дуже схвильована. Ти постійно оглядаєш
навколишнє середовище, ніби знаєш, що хтось за тобою стежить. Мої
інстинкти підказують мені, що за нами хтось спостерігає. Хтось, хто дуже
добре вміє залишатися в тіні, хтось, хто звик підкрадатися до інших,
полювати на них. І тепер хлопець, який був від тебе в захваті, мертвий.
— Людей постійно грабують і вбивають.
— Звісно, що так, — сказав він. — Проте, я вважаю цю низку подій
дивною. Ти обіцяна комусь у Лас-Вегасі?
— Ти ж знаєш, що ні.
— Хтось думає, що ти належиш йому?
— Я не домашня тварина. Я нікому не належу.
Валеріо лише посміхнувся, ніби я сказала щось смішне. Я
недооцінила його. Його кумедний характер змушував забути, ким він був
по суті. Створена людина і син Луки Вітіелло.
— Звичайно. Якщо від брехні тобі стане легше.
Він нарешті завів машину і від'їхав від бордюру. Я дуже сподівалася,
що він забуде про це. Але я не могла цього зробити. Мені потрібно було
дізнатися більше про смерть Маркоса. Проблема полягала в тому, як це
зробити так, щоб не викликати підозр у поліції чи Вітієлло.
***
На щастя, Грета й Амо знову були запрошені на вечерю, і я скористалася
нагодою поспілкуватися з Гретою наодинці одразу після вечері.
Ми влаштувалися на голлівудській гойдалці на задньому дворі, подалі
від сторонніх очей і вух.
— Невіо все ще в Нью-Йорку? — запитала я пошепки.
— Він не виходив зі мною на зв'язок вже понад добу, тож я
припускаю, що він повернувся до Лас-Вегаса.
— Або він заліг на дно по-своєму, — пробурмотіла я, а потім
розповіла Греті про те, що дізналася сьогодні.
Мій пульс прискорився, коли я говорила про це, а очі горіли, як і
кожного разу, коли я думала про свою роль у жорстокій смерті невинної
людини.
Вона нічого не сказала, лише замислилася. Ніхто не знав Невіо краще
за Грету, хоча мені часто хотілося, щоб це була я. Тепер я вже не була в
цьому впевнена.
— Грето?
Вона провела елегантними пальцями по своїй спідниці, темні брови
вигнулися в глибокому роздумі.
— Я ж казала тобі, що ти йому небайдужа.
— І це його спосіб показати це? Він убив невинну людину, бо йому не
сподобалося, що я з ним розмовляю.
Я все ще не хотіла в це вірити. Я не була впевнена, що моя совість
витримає це. Як я могла ризикнути знову заговорити з людиною, якщо це
означало б ризикнути її життям? Чи не цей страх Невіо хотів викликати в
мені, щоб контролювати мене? Але бунтарство не загрожувало моїй
безпеці. Я гралася з життям інших людей, а я не могла цього робити.
— Ти можеш, будь ласка, поговорити з ним? Він повинен припинити
це. Ми не пара. Він ніколи не давав мені жодних натяків на те, що хоче
мати зі мною стосунки. Він не може вирішувати, з ким мені спілкуватися.
Я хочу, щоб він повернувся в Лас-Вегас і тримався якомога далі від мого
життя. Між нами нічого немає. Ми ніщо, навіть не друзі після всього, що
він зробив. Я не хочу мати з ним нічого спільного.
Грета зітхнула.
— Авроро…
— Не намагайся змусити мене зрозуміти його або навіть поспівчувати
йому. Він переступив межу. Я покінчила з ним.
Грета прикусила губу.
— Я спробую зв'язатися з ним, а потім дам йому знати. Але не можу
обіцяти, що він послухає. Невіо непередбачуваний.
Розсувні двері змусили нас обох замовкнути. Лука стояв у дверях, і
мій живіт стиснувся. Щось у його обличчі підказало мені, що я в біді.
— Мені треба поговорити з тобою, Авроро.
Я підвелася з голлівудської гойдалки. Грета подивилася на мене
стурбованим поглядом. Вона боялася, що я викрию Невіо?
Якби не війна на горизонті, я б так і зробила. Він заслуговував на
покарання. Усе його життя його дії ніколи не мали наслідків, а тепер за це
мав розплачуватися невинний.
Я пішла за Лукою до його кабінету, де на мене чекали Маттео, який
також був на вечері з Джианною та Ізабеллою, і Валеріо. Я припустила, що
Амо тим часом намагатиметься вибити інформацію з Грети.
Я нерішуче посміхнулася їм.
— Я щось не так зробила?
— Сідай, — сказав Лука, вмощуючись у крісло ліворуч навпроти них,
наче я стояла перед інквізицією.
Нерви скрутили мій живіт, коли я опустилася. Я не хвилювалася за
себе. Найгірше, що могло зі мною статися, це те, що Лука відправить мене
назад до Лас-Вегаса, і хоча я ще не була до цього готова, це не було б
жахливо.
— Валеріо розповів нам про вбивство чоловіка, з яким ти
контактувала.
Я почервоніла.
— Я купувала каву в кав'ярні, де він працював, і Валеріо або Флавіо
завжди були там.
— Я не припускаю, що у вас були стосунки з цим чоловіком, але він,
здається, цікавився тобою. Флавіо і Валеріо добре вміють приховувати
свою натуру, тому не дивно, що він не отримав повідомлення про те, що ти
не для нього. Здається, хтось інший передав йому це повідомлення в дуже
очевидний спосіб.
— Поліція вважає, що це невдале пограбування.
— Звісно, так і є, — пирхнув Маттео.
— А як ти думаєш, що сталося?
Я подивилася Луці в очі, але швидко опустила очі, не витримавши
його погляду.
— Його вбили пилкоподібним ножем. — Маттео підняв на мене брову.
— Ти знаєш когось, у кого був би домашній пилкоподібний ніж?
Це був улюблений ніж Невіо. Всі це знали.
— Багато людей використовують пилкоподібні ножі, чи не так?
Я намагалася виглядати якомога невинніше.
— Дурниці. Наш улюблений вбивця-психопат має такий ніж. Бляха,
він, напевно, навіть спить з ним у ліжку і використовує його, щоб трахати
своїх…
— Маттео… — Голос Луки пролунав у кімнаті, змусивши мене
здригнутися.
Маттео відмахнувся від нього.
— Живучи під дахом з Фальконе, вона, напевно, бачила і чула гірше.
— Але під моїм дахом вона не буде. Вона майже повнолітня і невинна.
Я хочу, щоб ти це пам'ятав.
— Білявки з блакитними очима завжди змушують вірити в чиюсь
невинність, Луко.
— Я – втілення невинності, — сказав Валеріо з усмішкою.
— І я про те ж, — сказав Маттео.
Я стиснула губи, не знаючи, що сказати чи зробити. Якби Невіо
справді хотів замести сліди, він би зробив це краще. Це вбивство,
ймовірно, слугувало двом цілям: контролювати мене і спровокувати
Фамілію.
Я побоювалася, що йому вдасться і те, і інше.
— Я змирився з тим, що він приїхав до Нью-Йорка, щоб вбити людей,
відповідальних за напад на Грету, я навіть змирився з тим, що він був тут
на весіллі, але я не хочу, щоб цей вилупок з'являвся в нашому місті, коли
йому заманеться. Я б з радістю перерізав йому горлянку за те, що він
зробив з Ізою та Джианною, і якщо він перейде мені дорогу в найближчі
кілька днів, я, бляха-муха, покажу йому свій улюблений ніж, — сказав
Маттео.
Арія прочистила горло, і ми всі повернулися до відчинених дверей.
Вона виглядала розлюченою. Вона була однією з небагатьох людей, яких я
знала, і яким все ще вдавалося виглядати так само розкішно, як і їй. Її
кулаки були уперті в стегна.
— Ми пообіцяли Фабіано, що Аврора буде в безпеці, а тепер ви
допитуєте її й говорите їй всі ці недоречні речі. Це неприйнятно.
Лука зітхнув.
— Також неприпустимо, щоб Невіо розгулював у моєму місті.
— Ми знаємо, що це він? — запитала вона.
— Підозрюємо.
— Чому він взагалі тут?
Всі погляди знову звернулися до мене.
— Чому ти хотіла поїхати з Лас-Вегаса? — запитав Лука.
— Можливо, там був хтось, хто змушував її почуватися некомфортно.
Я не хотів би бути тією бідолашною жінкою, на яку поклав око Невіо, —
відповів Маттео.
— Невіо не поклав на мене око. Невіо цікавлять лише Каморра та
насильство.
Маттео посміхнувся мені акулячою посмішкою.
— Про його старого теж всі так говорили, а потім він викрав бідну
жінку, і тепер вони живуть довго і щасливо.
Історія про те, як Серафіна і Римо стали парою, все ще шокувала
мене, хоча я вже давно знала про це. Як можна було закохатися в того, хто
викрав тебе, щоб зруйнувати твою сім'ю?
— Який батько, такий і син. Вони обидва люблять блондинок, —
сказав Маттео.
Я почервоніла.
— Ми не…
— Він щось зробив? Він тобі погрожує? — запитала Арія
материнським тоном, перетинаючи кімнату і ніжно торкаючись мого плеча.
Я була вдячна їй за підтримку, але водночас я відчувала себе ще більш
винною за те, що принесла біду на їхній поріг. — Ми можемо захистити
тебе від усього, і Фабіано не зупинився б ні перед чим, щоб захистити тебе
теж. Він був готовий порвати з Каморрою заради твоєї матері.
Це було саме те, чого я боялася. Якщо тато дізнається, його зв'язок з
Фальконе постраждає або навіть розірветься.
Невіо завдав мені болю. Мене навіть не дуже турбував фізичний
аспект, хоча я ненавиділа те, як втратила з ним цноту, і те, що він навіть не
пам'ятав про це. Але Невіо не мав наміру робити мені боляче, принаймні
фізично, тому що він не зрозумів, що це була я.
Я все ще ненавиділа його за ту ніч і за все, що було потім. Але я б не
намагалася помститися йому через мого батька чи Луку. Я не стала б
ризикувати безпекою всіх через те, що була настільки дурною, що
закохалася в когось на кшталт Невіо.
Я знала, що він за людина.
— Мені не потрібен захист, — твердо сказала я, і це навіть не було
брехнею. Невіо не хотів заподіяти мені шкоди, лише всім іншим.
***
Валеріо чи Флавіо, а кілька разів навіть Лука виконував роль мого
охоронця, його присутність трохи бентежила мене. Не те щоб я не звикла
до напористості капо – зрештою, я виросла в оточенні Римо, – але я ніколи
не залишалася з ним наодинці. Це було незручно, а також нервувало, тому
що я знала, чому сам Капо вирішив убезпечити мене. Хоча я навіть не була
впевнена, що йдеться про мою безпеку. Ніхто з них не міг повірити, що
Невіо становить для мене небезпеку. Вони хотіли захопити його на своїй
території, а я була приманкою.
Я дуже сподівалася, що Невіо не настільки самовпевнений, щоб
ризикнути зв'язатися зі мною знову, поки я перебуваю під пильним
наглядом. Можливо, я даремно хвилювалася, і він справді повернувся до
Вегаса. Грета запевнила мене, що передала йому повідомлення, але вона не
була впевнена, що він дослухався до її порад. Вона також згадала, що її
батько, Римо, не на жарт розлютився після того, як Лука розповів йому про
дивні події в Нью-Йорку. Можливо, він знайде спосіб зупинити сина.
Невіо
— Слухай, Невіо, я не знаю, що відбувається у твоїй голові, але твій
батько готовий вибухнути. Лука дзвонив, питав про тебе, і твій батько
збрехав, що ти тут. Ти маєш повернутися, — пробурмотів Алессіо.
— Я повернуся завтра, — відповів я і поклав слухавку.
Після тижня в Нью-Йорку моя робота тут була завершена. Аврора
зрозуміла, що я не жартую. Я не дозволив би якомусь випадковому
придурку фліртувати з нею без наслідків.
Не кажучи вже про те, що Лука посилив свій захист для Аврори.
Завтра весь клан Вітіелло вирушав на кілька тижнів до Хемптона.
Повернення додому неодмінно призведе до великого конфлікту з татом. Я
ігнорував усі його повідомлення, і те саме стосувалося повідомлень майже
від усіх інших.
Коли наступного дня я вийшов з аеропорту, тато вже чекав на мене.
Його вираз обличчя давав зрозуміти, що він готовий мене вбити. Це був не
перший раз, але я відчував, що його терпець увірвався як ніколи раніше.
Я сів у його машину, не сказавши ні слова. Ухиляння від вибуху тільки
погіршило б ситуацію, хоча я відчував, що все буде дуже погано. Чи
хвилювало мене це? Не дуже.
— Що, бляха, з тобою не так? — прогарчав тато, щойно за мною
зачинилися двері.
— Ми обидва знаємо, що список довгий.
Тато стиснув кермо смертельною хваткою, його кісточки стали
білішими за кокаїн, який наркомани виривали з наших рук.
— Ти був у Нью-Йорку?
Я кивнув, бо тато знав і хотів лише перевірити мене ще більше.
— Я збрехав Луці, що ти був тут. Бляха, як тільки ти зник, я одразу
відчув, що це через цю дурницю. Що з тобою, в біса, не так?
Відповідь була все тією ж, але я не став на це звертати увагу. Я також
не згадав, що в молодості він був відомий своїми божевільними вчинками,
наприклад, викраденням нареченої, і лише трохи заспокоївся, коли у нього
з'явилася сім'я.
— Це ти вбив того чужинця? Бо Лука думає, що це був ти, і я мушу
погодитися з його інстинктом.
— Він вибрав не ту дівчину.
— Аврора поїхала з Лас-Вегаса, бо хотіла втекти від тебе. Як щодо
цього послання, яке ти не отримав?
— Ти викрав маму. Ти не є яскравим прикладом того, як треба
поводитися з жінкою.
Тато схопив мене за горло. Я був здивований, що йому знадобилося
так багато часу, щоб розлютитися, адже його злість, мабуть, накопичилася
за останні кілька днів. Чорт забирай, за останні кілька тижнів.
— Це не стосується нас з твоєю матір'ю. Вона, до речі, не знає про
твої проблеми. Я збрехав їй, сказав, що відправив тебе на спецзавдання,
щоб вона не хвилювалася. Курва, і Фабіано теж довелося збрехати. Через
твою херню я вже й так багато брехав.
— Я розлютив Луку. Хіба це не місія, з якою ти згоден? — запитав я,
посміхаючись, попри те, що мені бракувало кисню.
Татові пальці зігнулися, але він відпустив мене, відвернувся і завів
машину, наче йому потрібно було зайнятися дорожнім рухом, щоб не
задушити мене до смерті.
— Нам потрібен мир заради Грети, Невіо. Невже навіть твій мозок не
здатен це зрозуміти? — вигукнув він, кожне слово тремтіло від гніву.
Я відкинувся на спинку крісла. Це була тема, яку я не мав жодного
інтересу обговорювати. Якби мене цікавила війна з Фамілією, мій тиждень
там виглядав би інакше. Луці було начхати на цього мертвого чужинця, і
він точно не став би починати через нього війну.
— Назви мені хоча б одну причину для цього великого проколу. Одну
розумну причину, яка, можливо, змусить мене хоч трохи менше хотіти
відправити тебе на той світ.
— Я хотів показати Аврорі, що не відмовлюся від неї тільки тому, що
вона втекла.
Тато подивився на мене, його нерозуміння було ясно, як день, на його
обличчі.
— Чого ти хочеш від неї? І якщо твоя відповідь буде меншою, ніж
одружитися з нею, то нічого не кажи, і заради всього святого, залиш цю
дівчину в спокої. Вона донька Фабіано. Якщо хочеш зіпсувати життя
дівчині, знайди собі іншу. Це моє останнє попередження, Невіо. Я не
ризикуватиму втратити Фабіано через те, що ти вбиваєш собі в голову
гнатися за нею тільки тому, що вона почала бігти.
Я промовчав, бо не знав, чого хочу від Аврори. Я не міг її відпустити.
Я знав це, а наслідки? Бляха, сподіваюся, вони були б того варті.
Розділ 18
Аврора
Розділ 19
Невіо
— Просто припини, — кипіла Аврора.
Її гнів накочувався на неї хвилями, але це нічого не змінювало. Я не
хотів, не міг зупинити це. Поки я не був упевнений, що Аврора зробила зі
мною, поки мої власні емоції та розум були перемішані, я б подбав про те,
щоб ніхто не наближався до неї. Бляха, я навіть не збирався йти за
Авророю на перегони, коли дізнався про це. Я не був ревнивим і навіть
ніколи не розумів, чому вона до мене так ставиться. Але в ніч перед
виїздом Аврори на перегони я не міг заснути. Я згадував того мудака, якого
вбив у Нью-Йорку, думав про те, скільки ще мудаків буде на перегонах.
Виродків, які наважаться змусити Рорі посміхнутися, розсмішити її,
доторкнутися до неї, бляха-муха. Ця думка гноїлася всередині мене і
змушувала мою шкіру свербіти так, ніби тисячі мурах рили під нею тунелі.
Зазвичай таке неспокійне божевілля охоплювало мене лише тоді, коли я не
вбивав занадто довго. Тепер його викликала думка про те, що я не буду
поруч з Рорі. Що за гівняне шоу.
Коли я повернувся до багаття трохи пізніше, то знову відчув свербіж
під шкірою.
— Мені не подобається вираз твого обличчя, — сказав Алессіо, коли я
опустився поруч з ними.
Я витягнув ножа, наполовину спокусившись розрізати свою кляту
шкіру, щоб позбутися сверблячки, але це не спрацювало. Я знав лише одне,
що могло загострити відчуття…
Мій погляд привернув Джиджімо, який пив пиво з кількома хлопцями.
Від одного погляду на його дурнувате обличчя я почав лізти на стіну. Він
спорожнив своє пиво і вибачився, ймовірно, щоб відлити. Я підвівся на
ноги.
— Я відчуваю запах неприємностей, — пробурмотів Алессіо.
— Адамо не зрадіє, — додав Массімо.
Я махнув їм рукою і попрямував за Джиджімо.
***
Наступного дня я зайшов до імпровізованого лікарняного намету, де
допомагала Аврора.
Вона підняла очі з-за відкидного столу. Вона одразу ж похитала
головою і схопилася на ноги, оббігши стіл і попрямувавши до мене.
— Я не хочу, щоб ти був тут, — сказала вона, зупинившись прямо
переді мною з кулаками, упертими в стегна, і люттю в блакитних очах.
Один куточок мого рота піднявся вгору від її зухвалості. Кілька
неслухняних пасом випало з її хвоста, підкреслюючи дикий погляд її очей.
Цю її дикунську сторону я дуже цінував.
— Ця лікарня для всіх, так? — запитав я, озираючись навколо.
Лише одне ліжко було закрите шторами. Я припустив, що саме там я
знайду Джиджімо.
— Ти не поранений.
— Я впевнений, що ти можеш це виправити, — сказав я,
розважаючись.
Я переніс свою вагу, але рука Аврори піднялася до моїх грудей, щоб
зупинити мене від переходу до ліжка Джиджімо. Але вона швидко
опустила її, ніби не могла витримати дотику до мене, і підняла палець
переді мною, як вчителька, що сварить.
— Більше ні кроку, або…
Мої очі зустрілися з її очима, і моя посмішка розширилася.
— Або що, Рорі?
Це було мило, що вона думала, що може мене зупинити. Можливо, я б
навіть дозволив їй. Але ми обоє знали, що це було б лише тому, що я був
надзвичайно милосердним.
Вона стиснула губи.
— Ти мене не скривдиш.
Я нахилив голову.
— Я думав, що вже це зробив.
Рум'янець розлився по її щоках, від чого моє серцебиття
пришвидшилося майже так само, як і від тортур.
— Припини. Ти зламав йому половину кісток, — суворо прошепотіла
вона. Це було велике перебільшення.
Я справді стримував себе настільки, наскільки був здатен.
— Я не вбивав його.
Якби вона тільки знала, як сильно мені хотілося перерізати йому
горло, як важко було втриматися. Один поріз мого ножа, і тупий вилупок
пролив би свою теплу кров мені на руки. Натомість вона залила його
нікчемне тіло, марна трата чудової крові.
— Ти чекаєш, що я тобі подякую?
Я пройшов повз неї, оминаючи її слабку спробу перегородити мені
шлях. Її спроби зупинити мене, схопивши за руку, теж були марними.
— Я зробив це для тебе. Я б переламав йому решту кісток, а потім
перерізав горло, але я знав, що це тебе засмутить, тому на знак доброї волі
залишив його живим.
Я підійшов до закритих штор і розсунув їх. Джиджімо, обмотаний
бинтами, лежав на вузькому лікарняному ліжку. Аврора з кимось
розмовляла телефоном, але я не звертав уваги. Я був у режимі мисливця.
Страх в його очах пронизав мене до глибини душі, і моє тіло зажадало
більше його крові, заклик, на який я б із задоволенням відгукнувся, якби
не початкова причина мого приїзду сюди.
Аврора втиснулася переді мною, її тонкий аромат наповнив мій ніс.
— Я подзвонила Адамо. Він буде тут з хвилини на хвилину.
Він був щонайменше за десять хвилин їзди на машині, цього було
достатньо, щоб я встиг убити Джиджімо і половину табору. Я опустив
погляд з переляканого обличчя Джиджімо.
Аврора витріщилася на мене.
— Ти чув, що я сказала?
— Кожне слово. Не хвилюйся, Рорі, я тут не для того, щоб вбити
Джиджімо. Я тут, щоб передати своє послання.
— Гадаю, він зрозумів усе, що ти хотів йому сказати, коли побив його,
— кипіла Аврора.
Я блиснув їй жорсткою посмішкою.
— Я впевнений, що так, але не ти, і саме тому я тут.
Її брови занурилися в розгубленість і натяк на тривогу. Я схопив її за
талію, підняв з землі і відніс на кілька кроків до сусіднього ліжка, де
посадив її.
Я смикнув штори. Я хотів, щоб Джиджімо теж отримав повідомлення,
але не хотів, щоб він бачив нас з Авророю. Це був наш момент.
— Я був першим у тобі, і я буду останнім.
Поки ці слова не вилетіли з моїх вуст, я навіть не думав про них. Я не
давав багато місця думкам про майбутнє, жив сьогоднішнім днем, але
тепер я знав, що ці слова були правдою. Я хотів бути останнім у Аврори, і
неважливо, наскільки жорстоким мені доведеться бути, я зроблю все, щоб
бути останнім. Але, бляха, як я міг бути її останнім, коли це суперечило
моїм основним переконанням, коли я знав, що ніколи не зможу бути для
неї таким, яким вона хотіла б мене бачити?
Це не мало ніякого сенсу.
Шкіра Аврори ще більше почервоніла. Важко було сказати, що
переважало в ній – гнів чи збентеження.
— Навіщо я тобі взагалі потрібна? До чого все це? Переслідування,
ревнощі, вбивство. Чому ти змінив своє ставлення?
Мені не подобалася ця фраза. Я вважав за краще бачити в ній більш
первісну потребу претендувати на те, що вже вважалося моїм. У моїй
голові вже був достатній безлад. Мені не потрібні були емоції, щоб
заважати.
Я обхопив її шию. Трепет наповнював її очі, але під ним ховалася
туга, емоція, яку я добре знав у своїх жертвах. Туга за мною, та сама туга,
яка зараз пульсувала в моїх венах, як барабан у джунглях. Я позбавив її
цноти, але не пам'ятав. Було ще так багато інших перших спроб, і я вже
ніколи не забуду жодну з них. Я нахилився над нею, наблизивши нас
ближче. Вона впала на спину на ліжко, а моя рука лежала під її попереком,
її долоні лежали на моїх грудях. Я опустив голову і притулився губами до
її губ, бажаючи відчути смак. Її очі трохи розширилися, а рот стиснувся.
Мій язик простежив тверду лінію її губ. Вона розтулила їх, але тільки для
того, щоб прикусити зубами мою нижню губу, пустивши кров.
Моя хватка на її шиї посилилася, коли я відступив на дюйм. Вона
важко дихала, її груди здіймалися піді мною. Мідь зацвіла на моєму язиці,
коли краплі крові впали з невеликого порізу.
— Ти не заслуговуєш на жодну частину мене, — прогарчала вона.
— Бляха, ось чому я завжди казав тобі триматися подалі від мене, але
ти не слухала, а тепер вже занадто пізно, Рорі. Ти в моїй довбаній голові, і
звідти нікуди не дітися.
Її губи розтулилися, брови зійшлися, а очі блукали по моєму обличчю.
Вона намагалася зрозуміти мене, але це було те, чого вона ніколи не
зробить. Навіть я не зміг.
— Тепер мені доведеться робити боляче кожному, хто наблизиться до
тебе занадто близько.
Вона повільно похитала головою.
— Тому що, хоча я все ще вважаю, що тобі слід триматися подалі від
мене, на жаль, я не можу триматися подалі від тебе. І навіть якщо я не
заслуговую на жодну твою частинку, кожна твоя частинка належить тільки
мені. — Я знову нахилився, так що наші губи торкнулися один одного.
Вона не відсунула мене, навіть коли я пофарбував її рот у спокусливо-
червоний колір своєї крові. — І ми обоє знаємо, що в глибині душі ти
хочеш належати мені. Кожною своєю частинкою.
Я простягнув руку між нами й потягнув її затверділий сосок через
сорочку, потім притиснув свою пласку долоню до її кицьки, одягненої в
джинси, переконавшись, що я дійсно посилюю тиск середнім пальцем,
щоб вона відчула його глибоко у своєму серці.
Вона напружилася, але не відштовхнула мене. Я бачив боротьбу в її
очах. Лють, не тільки на мене, але й на себе. Рішучість наповнила її
обличчя, і вона схопила мене за плечі, ніби хотіла відштовхнути.
За дверима намету пролунали кроки. Очі Аврори розширилися. Я
прибрав руку з її промежини, але залишився схиленим над нею.
— Я маю на увазі те, що сказав. Кожен хлопець, який хоче тебе,
повинен бути готовим втратити принаймні частину себе.
Двері намету відчинилися, і Адамо зайшов всередину, насупившись,
дивлячись на сцену, яку ми створили. Я відштовхнувся від Аврори і
відступив.
— Привіт, дядьку.
Адамо зайшов всередину і підійшов до Аврори, яка сиділа з темно-
червоним обличчям і закривавленими губами.
— З тобою все гаразд?
Вона рвучко кивнула.
— Зі мною все гаразд.
Адамо зупинився перед нею, явно не переконаний. Він подивився
через плече на мене з підозрою і несхваленням.
— Мені треба поговорити з тобою, Невіо.
Я посміхнувся і вийшов з намету. Тіло розпирало від спеки, і сонце
палило мене. Знайшовши місце в тіні, я запхав руки в кишені і заплющив
очі, вбираючи в себе звуки навколо. Гул двигунів, сміх, грюкіт дверей,
низький гомін безлічі голосів. Голос Адамо був одним з них, але я не міг
розібрати, що він говорив, навіть якщо тонка тканина намету навряд чи
слугувала бар'єром. Через кілька хвилин на сухій землі загуркотіли кроки, і
я розплющила очі: Адамо приєднався до мене ззовні. На його обличчі
відбилася злість.
— Якщо ти прийшов сюди, щоб завдати неприємностей Аврорі або
мені, або іншим членам цієї гоночної траси, то у тебе будуть великі
проблеми зі мною. Зрозумів? Я не стоятиму осторонь і не дивитимуся, як
ти все зруйнуєш. І я точно не стоятиму осторонь, якщо ти чіплятимешся до
доньки Фабіано.
— Вона сказала, що я переслідую її? — запитав я, не надто
переймаючись.
Тато знав, що я тут. Я не був упевнений, чому він погодився дозволити
мені прийти. Можливо, він подумав, що краще, якщо я буду робити це під
його наглядом, ніж самостійно, як у Нью-Йорку. Я ще нікого не вбив, тож
він мав рацію.
— Вона небагато говорила. Найдивніше, що я навіть не думаю, що це
тому, що вона боїться тебе. Я не знаю, що відбувається, і не впевнений, що
хочу знати, але, можливо, тобі варто хоч раз подумати про наслідки своїх
дій. Це не просто хтось. Це Аврора Скудері, а її батько – наша сім'я.
Подумай, що ти ризикуєш зруйнувати, і запитай себе, чи воно того варте.
Мені стало важче втримати посмішку. Я знав, що стоїть на кону. Я
також знав, що це мене не зупинить.
***
Тієї ночі я підкрався до трейлера Аврори. Він був замкнений, але мені
знадобилося лише кілька секунд, щоб зламати замок і прослизнути
всередину. Вікна були відчинені, впускаючи прохолодне нічне повітря, але
всередині все одно пахло Авророю. Солодкий і легкий, але також з
відтінком мускусу. Я підійшов до ліжка. Навіть у темряві я побачив, що
Аврора була в навушниках і спальній масці. Вона сподівалася, що таким
чином триматиме тривогу на відстані. Це робило її більш вразливою. Їй
пощастило, що вона була в безпеці.
Я увімкнув ліхтарик на мінімальний режим. Сон Рорі був міцним.
Вона щось бурмотіла собі під ніс, крутилася і переверталася. Кошмар,
може, про мене?
Вона впилася зубами в нижню губу, її дихання було занадто глибоким
для нічного кошмару. Одна з її рук була під ковдрою. Я смикнув за неї й
знайшов її руку між ніг, але вона нічого не робила, окрім того, що стискала
її між стегнами.
— О, Рорі, сподіваюся, тобі не сниться бідолашний Джиджімо, інакше
мені доведеться покінчити з його жалюгідним життям сьогодні вночі.
Її ноги стиснули зап'ястя ще сильніше, очевидно, шукаючи тертя і
переслідуючи ту саму насолоду, яку вона відчувала уві сні.
Я спрямував промінь світла на її груди. Її соски випирали з-під тонкої
футболки. Вона закинула одну руку над головою, майже розчаровано, її
губи розтулилися, а потім вона сказала одне слово, яке врятувало життя,
принаймні зараз.
— Невіо.
Чути, як вона стогне, вимовляючи моє ім'я, було моєю погибеллю, і це
давало мені хворобливе задоволення знати, що вона не могла втекти від
мене навіть у своїх снах. Я посвітив на її стегна і погладив їх, потім трохи
розсунув, щоб моя рука опинилася між ними. Я затиснув ліхтарик між
зубами й вільною рукою витягнув її руку з між ніг. Її дихання змінилося,
але вона ще не прокинулася. Її піжамні шорти були затиснуті між її
кицькою, і я просунув великий палець у складку. Незабаром Аврора
розсунула ноги, і я масажував її клітор і щілину, вгору і вниз, поки її
дихання не прискорилося, а тканина штанців не просочилася соками.
Відчуваючи її тепло і збудження крізь піжаму, я наповнив своє тіло
гарячим, як лава, бажанням. Мій потяг до Аврори зростав з кожним днем,
і, здавалося, сьогодні він досяг майже нестерпного піка. Вона здригнулася
уві сні, коли я потер її маленький клітор, і вона піддалася оргазму. Він
закінчився надто швидко і був нічим у порівнянні з тими оргазмами, які я
хотів подарувати їй, коли вона не спала.
Я поклав ліхтарик і нахилився до її кицьки, щоб вдихнути її запах.
Блядь. Це були справжні тортури. Мій член затвердів у шортах. Я висунув
язика, не втримався і просунув його в складку, відчуваючи її смак крізь
тканину. Вона знову здригнулася. Я відсторонився, потім просунув руку в
шорти і провів великим пальцем по її кицьці, збираючи якомога більше її
соку. Я прибрав руку і доторкнувся пальцем з збудженням до її розтулених
губ, а потім обережно засунув його в рот, потерши подушечку об язик.
Мені хотілося вбити свою дурну дупу за те, що я не пам'ятаю, як мій член
був поглинутий цими стінками кицьки.
Я відсторонився і підвівся. Мій член був твердий, як скеля, і я не хотів
нічого більше, ніж трахнути Рорі до безпам'ятства. Але це точно розбудило
б її, і я знав, що її впертість завадить їй насолодитися моїми дотиками так
само сильно, як вона щойно зробила.
Одного дня кожен її перший раз стане моїм.
Аврора
Невіо
Невіо
Аврора
Я не була впевнена, чому я тут, чому після всього я їду до Невіо, бо йому
нібито потрібна допомога. Можливо, це була нова форма його гри.
Можливо, після тижнів переслідування, попри мою більш-менш чітку
відмову, він хотів змінити темп. Побачити, як я знову побіжу до нього.
Я вже майже переконала себе розвернутися, коли зупинилася на
автомобільному кладовищі, де багажники та капоти машин визирали з-під
землі, наче неживі, що ось-ось повстануть знову. Невіо притулився до своєї
машини. Навколо нікого не було, і мені знову стало цікаво, чиї крики я
чула раніше. Вони зачепили мене за живе так, що я не могла пояснити,
чому. Якби Невіо покликав мене сюди, щоб я допомогла йому позбутися
когось, я б збила його машиною і нарешті була б вільна. Хоча, знаючи
Невіо, він би все одно знайшов спосіб переслідувати мене з потойбіччя.
Зітхнувши на повні груди, я вийшла з машини і надягла сонцезахисні
окуляри. З Невіо завжди було легше боротися, якщо він не міг дивитися
мені в очі. Я все ще не мала імунітету до його влади. Поцілунки з ним
точно не допомогли, хоча й не змінили моїх почуттів, лише рівень
бажання.
Його очі просто містили в собі певну силу, яка завжди хапала тебе за
горло. Я знала, що я не єдина, хто мав проблеми з опором його погляду, але
для більшості людей страх і первісний інстинкт втечі ставали на заваді
відчути справжній потяг до нього.
Я підійшла до нього. Він випростався, і полегшення на його обличчі
здивувало мене.
— Чому я тут?
Я мовчки похвалила себе за свій жорсткий тон. На щастя, я була
розлючена. Збити його машиною все ще було одним з варіантів, які я
розглядала.
— Тому що ти хочеш мені допомогти, — сказав Невіо, скрививши рот,
що тільки розпалило мою злість.
— З мене досить, — прогарчала я, так розлючена на себе, що мене
трохи знудило.
Я розвернулася на п'ятах, щоб повернутися до своєї машини. Рука
стиснула моє зап'ястя.
— Не йди, — твердо сказав Невіо. Потім трохи м'якше. — Мені дуже
потрібна твоя допомога, Рорі.
Я заплющила очі. Частково це була цікавість, але інша частина,
безумовно, була пов'язана з тим, що я не могла сказати "ні" Невіо, навіть
зараз. Я зітхнула і розвернулася, а потім висмикнула свою руку з його
хватки.
— Якщо це трюк…
— Це не так. — Він показав на свою машину. — Я покажу тобі.
Може, йому справді потрібна була допомога, щоб поховати когось.
— Я не буду допомагати тобі позбавлятися від тіла.
Невіо засміявся.
— Я б покликав Массімо або Алессіо, якби мені потрібна була
допомога з цим.
Він підвів мене до задніх дверей і відчинив їх. Я ненадовго завагалася,
все ще підозріло ставлячись до його дій, але потім нова хвиля плачу
завалилася на мене. Я зазирнула всередину і приголомшено відступила. На
задньому сидінні сидів маленький хлопчик з темним, трохи кучерявим
волоссям, одягнений лише в підгузник. З його носа потекли соплі від
плачу, і, судячи зі звуку його плачу, трохи хрипкого і задиханого, він робив
це вже деякий час. Моє серце стиснулося.
— Де його батьки? — запитала я.
Я відчула, що Невіо вбив їх, а потім помітив маленьку дитину. Я могла
лише сподіватися, що хлопчик не бачив цього.
— Я не вбивав їх, якщо ти на це натякаєш.
Я підійшла ближче до хлопчика.
— Ш-ш-ш, все гаразд.
Хлопчик коротко глянув у мій бік поглядом, з якого було зрозуміло,
що він знає, що я говорю неправду. Я завмерла, бо щось в очах хлопчика і
навіть риси його обличчя були мені знайомі. Вони не були такими
гострими, як у чоловіка поруч зі мною, але в мене не було жодних
сумнівів, що цей хлопець переді мною був родичем Невіо.
Я проковтнула, потім подивилася на Невіо.
— Він твій.
— Массімо сказав би, що людина не може законно бути чиєюсь
власністю.
Я блиснула очима.
— Ти спав з його матір'ю?
— Можливо.
— Ти не пам'ятаєш? — я засміялася і похитала головою.
Він теж не пам'ятав, що спав зі мною, тож чому я взагалі здивувалася.
Не звертаючи уваги на розлюченого чоловіка поруч зі мною, я нахилилася
в машину і взяла на руки заплаканого хлопчика. Він не переставав плакати
й майже не реагував на мою присутність, але я продовжувала його гойдати,
сподіваючись, що врешті-решт він заспокоїться. Я повернулася до Невіо,
який спостерігав за мною, засунувши руки в кишені.
— Скільки ще дітей ти зробив?
— Курва, ти думаєш, я знаю? Ти ж знаєш, як я тусувався.
— ...і трахався, — додала я, навіть коли від цього слова мої щоки
запалали.
Він відривався на повну і трахався ще сильніше, це був його фірмовий
почерк, який я ніколи не розуміла до тієї ночі.
— Я більше цього не роблю, — сказав він, але я проігнорувала його
коментар.
Я не хотіла знати, що він робив, коли не намагався зробити мене
нещасною.
— А що з матір'ю? Де вона?
— Втекла.
— Як його звати?
— Я не питав.
— І я припускаю, що у тебе немає способу знайти його матір і
запитати?
— Вона, напевно, вже на півдорозі до Мексики. Я міг намагатися
трохи вбити її.
— Як можна когось трохи вбити?
— Вона ще жива.
Я проковтнула неприємний коментар і глибоко вдихнула.
— Йому потрібно ім'я.
— Назви його Малюк, або вибери будь-яке ім'я, яке, на твою думку,
йому підійде.
Я провела рукою по волоссю, розриваючись між бажанням допомогти
цьому хлопчикові (і якійсь дурній частині мене, навіть Невіо) і бажанням
дозволити Невіо відчути наслідки своїх дій цього разу.
Я ніжно притиснула хлопчика до грудей, моє серце боліло за нього, за
те, через що він пройшов і що чекає на нього попереду. Він притулився
щокою до моїх грудей і тремтливо зітхнув, ніби чекав моменту, коли зможе
позбутися своєї недовіри. Я погладила його по спині. Його тіло було
брудне, просякнуте потом і, судячи з запаху, сечею. Принаймні, він
виглядав вгодованим, тож, можливо, його немитий стан був більше
пов'язаний з перебуванням тут, у пустелі, ніж з тим, як з ним поводилися
від народження. Я сподівалася на це для нього.
— Йому треба до лікаря, щоб переконатися, що з ним все гаразд.
— Ти ж хочеш бути медсестрою, то чому не можеш його оглянути? Я
не бачу жодних очевидних пошкоджень.
Я подивилася на Невіо. Я б накричала на нього, якби не тримала на
руках явно шоковану маленьку дитину.
— Я пройшла два стажування. Я не проходила жодних курсів, а якби й
проходила, то більшість з них не стосуються маленьких дітей. Їхній
організм сприймає багато речей інакше, ніж наш. Йому треба до педіатра.
Мені байдуже, якщо це ускладнить тобі життя, Невіо.
Невіо звузив очі, напевно, через мій тон, який все ще не був схожий на
той, який я хотіла використати зараз, а потім кивнув.
— Я відведу тебе до педіатра. Але він не може бути пов'язаний з
Каморрою, тому мені доведеться провести пошуки.
— Ти хочеш тримати свого сина в таємниці?
Вираз обличчя Невіо застиг, коли я сказала "син", наче він не дозволяв
собі думати про хлопчика як про такого. Невіо, безумовно, не був
найчутливішою людиною на цій планеті. Не те щоб він не розумів емоцій
інших людей. Йому просто було байдуже, але те, що він побачив власну
дитину, повинно було щось зробити з ним. Принаймні я сподівалася, що
так.
— Я не хочу, щоб мій батько або решта моєї родини знали.
Я так і думала, інакше мене б тут не було. У мене і раніше були
секрети.
— І тому ти мені подзвонив? Ти справді думаєш, що я тобі допоможу?
Невіо подивився на хлопчика, потім на мене.
— Що мені робити з дитиною?
— Скільки йому років?
Він подивився на мене порожнім поглядом.
— Я думав, ти знаєш. Ти ж няньчила дитину Адамо.
— Дивлячись на нього? Це ж твоя дитина. Коли ти спав з його
матір'ю? — Я розсміявся, розуміючи, наскільки безглуздим було питання.
— Забудь.
Я придивилася до хлопчика уважніше. Він, очевидно, ще не міг
ходити, але вже міг самостійно сидіти. Хоч я і спостерігала за Романом, я
не була експертом у маленьких дітях. Я б припустила, що йому від восьми
місяців до року, але точно сказати може лише лікар. Хіба що Невіо знайде
матір і з'ясує дату народження хлопчика.
— То який твій план? Як я можу допомогти тобі в цій ситуації? Ти ж
не думаєш про те, щоб віддати його на всиновлення?
— Ні, — одразу ж відповів він. — Я не довіряю незнайомцям.
— Тоді що? — запитала я.
Якщо він не хотів допомоги від своєї сім'ї, яка, безумовно, з радістю
виховувала б хлопчика, то що ж тоді було робити? Він довго дивився на
хлопчика, його темні брови насупилися, потім він підняв очі на мене. Я
ніколи не бачила його таким, трохи розгубленим і майже наляканим
маленьким хлопчиком, який безвольно висів у мене на руках.
І тут мене осяяло.
— Ти хочеш, щоб я піклувалася про нього? Як мати? Ти з глузду
з'їхав?
Розділ 22
Аврора
Розділ 23
Невіо
Аврора
Розділ 25
Аврора
Я майже не спала і ще не встигла вдягнутися, коли наступного ранку
Невіо з'явився в квартирі. Я була надто виснажена, щоб перейматися тим,
що на мені були лише трусики і майка – одяг, в який я перевдяглася
посеред ночі після того, як Баттіста виблював на мене. Баттіста знову
заснув близько 6:30, через три години після того, як розбудив мене своєю
блювотиною. На жаль, моє тіло відмовлялося робити те ж саме і
наздоганяти сон.
Я пила другу каву, але не відчувала жодного наближення до того, щоб
бути готовою до дня. Пряма інфузія кофеїну була, мабуть, моїм єдиним
шансом пережити цей день. Карлотта вже пішла на прийом до лікаря.
Через серце вона ходила на них регулярно.
Переконавшись, що Невіо стоїть перед дверима, я відчинила йому, але
залишилася ховатися за дверима, не бажаючи потрапити на камеру в
напіводягненому стані.
Невіо просканував мене з голови до ніг, коли увійшов до квартири. Я
була надто втомлена, щоб соромитися. Невіо виглядав так, ніби теж не
виспався цієї ночі, хоча я підозрювала, що з зовсім інших причин. Мене
охопила досада, коли я уявила, як він, напевно, розважався з Массімо та
Алессіо.
Невіо підняв паперовий пакет з назвою одного з моїх улюблених
магазинів пончиків.
— Я приніс сніданок.
Магазин пончиків не був на шляху від особняка до квартири. Мені
стало цікаво, чи означає це, що Невіо ночував десь в іншому місці, чи він
зійшов зі свого шляху, щоб принести мені сніданок. Я не запитала. Може,
це й на краще, що я не знала. У мене не було достатньо енергії для
можливої суперечки.
Я кивнула і повернулася на кухню, де залишила каву. Я опустилася за
кухонний стільчик, притиснула до себе кавову чашку і намагалася не
дозволити гніву висмоктати з себе ті крихти енергії, які ще залишилися в
моєму тілі.
— Важка ніч? — запитав Невіо, ставлячи пакет на стіл переді мною.
Я блиснула очима.
— А в тебе?
Невіо відкрив паперовий пакет і показав мені шість пончиків, які він
приніс, а потім опустився навпроти мене.
— Мені треба було випустити трохи пари.
Я грюкнула філіжанкою по стільниці.
— То ось як це буде? Я доглядатиму за твоїм сином, щоб тобі не
довелося, і залишуся самотньою до кінця життя, щоб ти не відчував
потреби нікого вбивати, а ти продовжуватимеш жити своїм найкращим
життям, спати з дівчатами й вбивати людей заради розваги.
Невіо витріщився на розлиту каву, потім на моє обличчя.
— Я не спав з дівчиною відтоді, як відвідав тебе в Нью-Йорку. Я
намагався після нашої ночі на вечірці, але, як я вже казав, ти застрягла в
моїй голові, і у мене таке відчуття, що тебе звідти не витягти.
Здивування пронизало мене наскрізь, але я не дозволила своїй
початковій реакції проявитися. Я все ще була підозрілою, і Невіо мав це
знати.
— Ти не був з жодною дівчиною протягом трьох місяців?
— Тільки я і моя рука.
Я витріщилася на його руку і, звісно, почервоніла, думаючи про те, як
він торкався себе. Чи думав він при цьому про мене? Він якось згадував
про це, але в це все одно було важко повірити. Після багатьох років
страждань він раптом захопився мною.
Я підвелася, намагаючись не дати своєму втомленому розуму
розгулятися. Мені потрібно було залишатися спокійною і тримати себе в
руках. Схопивши рушник для посуду, я витерла пляму від кави, щоб
виграти трохи часу.
Коли я сіла назад, то відчула себе спокійніше.
— Чому? Чого ти хочеш від мене? Очевидно, що не стосунків.
Невіо нахилив голову, дозволивши своєму погляду блукати по моєму
обличчю. Я не могла собі уявити, що зараз я була привабливим
видовищем.
— Якби ж я знав. Може, навіть стосунки. Але я не створений для
стосунків.
Я похитала головою.
— То ти думаєш, що переслідувати мене місяцями й погрожувати
кожному, хто на мене подивиться, – це хороший спосіб завоювати мене?
— А мені потрібно тебе завойовувати?
Я блиснула очима.
— Можливо, я була закохана в тебе, але те, що сталося між нами, було
великим відкриттям. Не кажучи вже про те, що ти маєш дитину і не хочеш
у цьому зізнатися – це ще одна ознака того, що ти просто не готовий ні до
яких серйозних зобов'язань.
— У мене в голові катастрофа, Рорі. Іноді мені здається, що ти єдина,
хто може зупинити мене від того, щоб я не зійшов з рейок. Іноді я
впевнений, що це неминуче, і я просто переїду тебе в процесі.
У мене перехопило горло. Він думав, що я маю над ним таку владу? Я
не хотіла дозволити його словам заманити мене. Я зітхнула.
— Можливо, ти прийняв занадто багато наркотиків на вечірках, і
тепер твій мозок не функціонує належним чином.
— Повір мені, мій мозок не був впорядкованим задовго до того, як я
випив першу склянку алкоголю або викурив марихуану.
— Я не хочу бути твоїм тимчасовим притулком, до якого ти біжиш,
коли ти у відчаї. Я хочу мати справжні стосунки, з відданістю і справжніми
емоціями, з кимось надійним і відповідальним.
Невіо похитав головою.
— Це не ті риси, які будь-хто при здоровому глузді асоціював би зі
мною.
Я подивилася на свою каву.
— Але це те, чого я хочу.
— Тоді ти дійсно вибрала не того хлопця, Рорі. Ти знаєш мене все моє
життя.
— Так. — Він мав рацію. Я закохалася в Невіо, якого знала, але чи
могла я бачити себе з ним таким, яким він поводився зараз? — Це
називається дорослішання, — сказала я врешті-решт.
— Чого ти хочеш, Рорі?
Це було важке запитання. Я підвелася і наповнила свою чашку, щоб
зібратися з думками.
— Я хочу, щоб ти піклувався про Баттіста, як батько, і перестав грати
зі мною в ігри. Я хочу, щоб у нас були серйозні стосунки. Я хочу, щоб ти
проводив час зі мною без постійних спроб залізти мені в штани і без
божевільного переслідування.
Я почула, як Невіо заскреготав стільцем, коли він підвівся і рушив до
мене. Він схопився за стійку по обидва боки моїх стегон.
— Я серйозно налаштований щодо тебе. Але я все ще хочу залізти до
тебе в штани, і я, бляха-муха, не припиню переслідування, якщо це означає
тримати інших хлопців подалі від тебе. — Його посмішка була кривою. —
Я – це все ще я, все ще створений чоловік і кровожерливий вбивця, Рорі, і
це не зміниться. Закоханість у такого, як я, має свою ціну, і ти маєш це
знати. — Він наблизив наші обличчя. — І перестань прикидатися, що
тільки я хочу залізти до тебе в штани. Що поганого в тому, щоб
насолоджуватися одне одним, поки у нас все серйозно?
Рука Невіо погладила моє плече і ключицю, потім опустилася нижче,
поки його пальці не прослизнули під поділ моєї майки, зсунувши її вниз.
Моя шкіра запеклася, коли груди вискочили назовні, а його пальці
стиснули мій сосок. Важке відчуття оселилося в моєму серці, тепле і
вологе. Невіо продовжував смикати мій сосок, а я просто дивилася на
нього, і моє дихання прискорювалося. Він нахилився, його губи ковзнули
по моїх, а рука провела по моєму животу. Моя кицька стиснулася, коли він
наблизився, прагнучи дотику, про який я мріяла незліченну кількість разів.
Крик Баттіста прорвався крізь мою бульбашку. Я напружилася і
швидко поставила чашку, а потім штовхнула Невіо в груди. Він відступив з
виразом розчарування на обличчі.
Я відчула полегшення від цієї дози реальності і кинулася до своєї
спальні, де плач Баттіста тільки наростав у гучності.
Невіо
— Бляха, — видав я.
Я міцно вхопився за стійку. Аврора тікала так, ніби за нею гнався
диявол. Вона хотіла емоцій. Я хотів, щоб вона зрозуміла, що я не можу
дати їй бажаних емоцій. А може, я сподівався приховати від неї цей факт,
бо не міг собі уявити, що втрачу її зараз. Вона намагалася відсторонитися,
а я їй не дозволяв. Мудацький вчинок. І саме в моєму стилі.
Я глибоко вдихнув і відштовхнувся від стійки, намагаючись усунути
затяжну напругу в тілі.
Аврора повернулася на кухню з Баттістою. Я все ще не міг
усвідомити, що він мій. Я ледве контролював власне життя, тож я точно не
був готовий піклуватися про безпорадну дитину.
Аврора підійшла до мене, але навмисно уникала мого погляду. По
твердому стисненню її рота я зрозумів, що вона була роздратована, і я
сумнівався, що це було через Баттісту.
— Ось, може, потримаєш його трохи? — попросила вона,
простягаючи мені дитину.
Баттіста не виглядав переконаним, так само як і я.
— Невіо, — роздратовано сказала вона, коли я не зробив жодного
кроку, щоб забрати його в неї. — Я погодилася допомогти тобі, але це
означає, що ти теж повинен щось зробити. — Я нарешті взяв його на руки.
Звичайно, він почав плакати. Яка, бляха, несподіванка. Я одразу ж
простягнув його Аврорі, але вона похитала головою. — Поговори з ним.
Спробуй показати йому, що ти не є небезпечним, що ти піклуєшся про
нього.
Як я міг це зробити, коли ні те, ні інше не було правдою? Я був
небезпечним для всіх, а цього хлопця я не знав. У мене не з'явилося
жодних батьківських почуттів лише тому, що він мав зі мною спільну кров.
Аврора зітхнула і забрала його від мене. Вона насупилася на мене.
Вона не виглядала розлюченою, лише розчарованою. Я б віддав перевагу її
гніву.
— Якщо так ти намагаєшся, то у нас справді є проблема, і тобі
потрібно якнайшвидше поговорити з батьками. І я справді думаю, що в
майбутньому тобі варто приходити тільки тоді, коли Карлотта буде тут.
Ауч. Я повільно кивнув.
— Я ж тобі казав.
— Думаю, проблема в тому, що ти кажеш собі, що не можеш цього
зробити, хоча просто не хочеш.
Я бачив і відчував, як Аврора віддаляється від мене, але ми були ніби
пов'язані невидимою мотузкою, і чим більше вона намагалася
відштовхнутися, тим більше мені хотілося притягнути її до себе.
— Бляха, я намагаюся, Рорі. Для мене це теж нелегко. Я вже кілька
місяців ні з ким не спав. Я тут з тобою і Баттістою, коли мені, напевно,
варто було б поспати. Дай мені трохи часу.
Вона зітхнула.
— Гаразд. Тоді поснідаймо разом.
Я кивнув і опустився за стіл. Аврора посадила Баттісту на його
високий стільчик, перш ніж приготувати йому ранкову їжу. Баттіста з
цікавістю розглядав різнокольорові пончики. Я підштовхнув їх до нього.
Його очі розширилися, і він схопив рожевий, найближчий до нього, і міцно
стиснув його, поки начинка не вистрілила назовні. Він з хихиканням
ляснув долонею по білому крему і підніс його до рота. Його очі стали ще
ширшими, коли він скуштував солодку начинку, і він почав жадібно
злизувати її з рук.
Аврора підняла брови.
— Гадаю, можливість викреслити цукор з його раціону – провалена.
У Аврори задзвонив телефон. Я одразу ж подивився, хто їй надіслав
повідомлення. Звичайно, Аврора помітила і послала мені погляд. Це було
від її матері.
Аврора просканувала повідомлення, насупившись.
— Мама просить мене прийти сьогодні на вечерю. Мабуть,
планується велике свято у Фальконе-Скудері. Кіара постаралася на славу.
Ми з нею обидвоє подивилися на Баттісту.
— Карлотта може доглянути за ним, так? — Аврора кивнула, але на її
обличчі було видно, що вона вагається.
— Я маю запитати її. Я не можу просто чекати, що вона буде
няньчитися, коли щось трапиться. — Вона прикусила губу. —
Сьогоднішній вечір буде гарною нагодою розповісти твоїй родині.
— Ні, — одразу ж відповів я. — Я не збираюся розповідати їм, поки
не розберуся в цьому сам. Це не просто якась новина. Це величезна бісова
сенсація.
***
Коли я повернувся до особняка, то почувався неспокійно, наче
вчорашнього нальоту й не було. Можливо, мені вдасться переконати
Массімо та Алессіо піти зі мною на ще одне полювання сьогодні ввечері.
Мама сиділа на дивані, читаючи журнал, коли я увійшов до вітальні. Я
попрямував до неї і сів. Вона відклала журнал. Це була мама. Вона завжди
знаходила для нас час, якими б надокучливими ми не були. Її блакитні очі
пробігли по моєму обличчю, а брови занепокоєно зморщилися.
— З тобою все гаразд?
— Звичайно, — недбало збрехав я. — Просто не виспався, ось і все.
Мама ніколи не розпитувала про подробиці моїх нічних полювань.
Єдиний раз, коли вона була свідком моєї розбещеності, був мій
дванадцятий день народження, коли вона застала мене за катуванням
хлопця, якого тато подарував мені. Вона знала, ким я був. Вона намагалася
прикидатися, що це не так.
— Я люблю тебе, незважаючи ні на що. Ти ж знаєш це, чи не так?
Я коротко кивнув. У мами була звичка любити монстрів.
— Це тому, що я твоя дитина. У тебе немає вибору.
Мама насупилася ще дужче.
— Це нісенітниця. Я люблю тебе таким, який ти є, таким чоловіком,
яким, я знаю, ти станеш.
— Мамо, ти повинна знизити свої очікування, якщо не хочеш
розчаруватися. — Я відчув, що вона збирається зі мною сперечатися, тому
змінив тему. — Ти думала, що тато буде хорошим батьком? Чи ти
хвилювалася, що він все зіпсує через те, хто він є?
— Я хвилювалася, але не варто було. Він хороший батько.
Я кивнув. Він був. Можливо, не в загальноприйнятому сенсі. Мій
подарунок на дванадцятий день народження більшість людей, мабуть, не
схвалила б. Мама уважно спостерігала за мною, на її обличчі читалося
занепокоєння. Вона часто хвилювалася за мене.
— Я можу сказати, що щось сталося.
Я на секунду замислився, чи не сказати їй про це, але замість цього
поплескав її по руці і підвівся на ноги.
***
Савіо попрямував до мене.
— Мій улюблений психопат. — Він поплескав мене по плечу. — І
причина, чому я щасливий бути батьком дівчинки.
— Впевнений, ти передумаєш, коли вона почне трахатись.
— Не почне. Я пристрелю кожного, хто до неї підійде. Я чув, ти
намагаєшся змусити Фабіано зробити те ж саме з тобою?
У його карих очах танцювали веселість і цікавість.
— Ми з Авророю друзі.
— Ми з Джеммою теж.
— У мене немає бика в штанях, — сказав я з посмішкою.
— Лише список на спині.
— І він зростає.
Савіо закотив очі.
— Твій батько хоче поговорити з тобою у своєму кабінеті.
Я посміхнувся.
— У мене неприємності?
— А хіба ти колись не їх не мав?
Він поплескав мене по плечу, а потім знову пішов геть. Ми з татом
уникали одне одного так добре, як тільки могли. Він, напевно, боявся, що
задушить мене, якщо ми проведемо занадто багато часу разом. А я?
Можливо, я уникав його, бо бачачи його розчарування, нагадував собі, що
переступаю межу, яку навіть мені не варто перетинати.
Те, що він хотів поговорити зі мною, могло означати лише те, що я
знову все зіпсував. Що, якби мати Баттісти повідомила моїй родині про
його існування?
Я знав, що Рорі не зробила б цього. Вона була розлючена, розчарована
і відчайдушно ненавиділа мене, але вона також була вірною до кінця. Я
довіряв їй.
Коли я зайшов до його кабінету, тато саме бив боксерську грушу.
Фабіано і Ніно теж були там. Насторожений вираз обличчя Фабіано
підказав мені, що він не знає, що сталося між його дочкою і мною.
— Фабіано перевірив записи з камер спостереження житлового
комплексу і побачив, що ти приходив вчора ввечері, а потім ще раз
сьогодні вранці.
Я знизав плечима.
— Я б зрозумів нашу зустріч, якби залишився на ніч, але, як ти сказав,
я пішов вчора ввечері й повернувся сьогодні вранці.
Тато кинув на мене застережливий погляд.
— Це не смішно.
— Що ти робив у Аврори? — пильно запитав Фабіано.
— Ми разом їли піцу, Аврора, Карлотта і я. Це те, що роблять друзі.
Фабіано звузив очі.
— Так роблять нормальні люди. Це не те що ти зазвичай робиш. Де
були Алессіо та Массімо?
— Ми весь час їмо піцу. Я не знав, що психопатам заборонено
насолоджуватися пепероні та сиром на вуглеводній основі. — Фабіано
схопився на ноги. Я бачив, що він хоче мене вдарити. — І Алессіо, і
Массімо, і я не проводимо кожну секунду дня разом. Минулої ночі ми
ходили в рейд, тож у нас було достатньо хлоп'ячого часу.
— Це все лайно собаче, — пробурчав Фабіано. — Коли я
зателефонував Аврорі сьогодні вранці, вона підтвердила історію про
друзів-піцайоло.
Я підняв брову.
— Тоді я не бачу проблеми.
— Тому що Аврора не донесла б на тебе. Я знаю, що ти поїхав за нею
до Нью-Йорка і на перегони. Я не знаю, чого ти від неї хочеш. Що я знаю,
так це те, що Аврора – хороша дівчина з великим серцем, і тобі слід
триматися від неї якомога далі. Зруйнуй чиєсь життя, але не життя моєї
доньки.
Ні тато, ні Ніно не стали на мій захист, і, чесно кажучи, у них не було
на це причин.
— Чому я маю бути лиходієм у цій історії? Може, я хоч раз хороший
хлопець? Може, я намагаюся захистити Аврору, щоб не допустити
повторення того, що сталося з Гретою.
На татовому обличчі з'явився вираз жалю. Я зрозумів. Я теж
звинувачував себе в тому, що сталося в ніч нападу на Грету. Її треба було
захистити. Якби тато або я були там, цього б не сталося.
— Я відповідаю за її захист, і будь певен, що коли я вважатиму, що ти
становиш небезпеку, я без вагань захищу її від тебе, чого б це не
коштувало.
— Невіо хоче бути для Аврори лише добрим другом. Вона для нього
як сім'я, — твердо сказав тато, не зводячи з мене очей.
Фабіано випустив довгий подих і повільно кивнув. Кинувши останній
застережливий погляд, він пішов. Тато похитав головою, суворі зморшки
навколо його рота говорили мені про те, що ця розмова ще далека від
завершення.
— Через тебе я змушений брехати Фабіано, — нарешті вимовив тато.
— Я ніколи не просив тебе про це. Ти робиш це не заради мене. Ти
робиш це, щоб зберегти мир між Фабіано і нашою сім'єю.
— Він уб'є тебе, якщо дізнається правду, — сказав Ніно.
Тато, здавалося, боровся зі своєю люттю.
— Він спробує, але не зможе.
Батько схопився на ноги.
— Одного разу між нашими сім'ями була смертельна битва, чорт
забирай. Я поклявся, що більше ніколи не дозволю, щоб це зайшло так
далеко. Хіба у тебе немає жодної межі, яку ти не переступив би?
— Я б не напав на нього. Я б тільки захищався.
Батько підкрався до мене.
— Тобі потрібно навчитися контролювати себе. Інакше ти все
зруйнуєш. Ти цього хочеш?
Я нічого не сказав. У руїнах було веселіше грати, але я не хотів
завдавати болю нашій родині.
— Я такий самий, як ти, тату. Не знаю, чому ти дивуєшся.
— Коли я був у твоєму віці, я воював за нашу територію.
— Ти так говориш, ніби це погано. Ти міг би роками випускати на
волю своїх внутрішніх демонів. Я б хотів бути на твоєму місці. Вбий або
помри. Щодня битва сил.
— Це було не заради забави.
— Але я впевнений, що тобі подобалося багато чого з цього.
— Так, але я також знав, коли цього було достатньо, коли я повинен
був стримувати себе заради моєї сім'ї. Чи зміг би ти піклуватися про Адамо
і Савіо так, як я?
Я не зміг би подбати навіть про Баттісту, і я не був на війні, щоб стати
капо.
— Ти б втратив себе у шаленстві вбивств і забув би про все інше, —
пробурчав батько.
Я боявся, що він не помиляється.
— Я неспокійний, — сказав я просто тому, що це була правда. — Така
війна нарешті вгамувала б мою жагу до крові.
— Або зробила б тебе залежним, — сказав Ніно.
— Не в нашій природі сидіти, як домашній кіт, і чекати, коли його
нагодують. Ми повинні полювати.
— Ти постійно ходиш у рейди з Алессіо та Массімо, і у тебе є робота
для Каморри. Тобі не доведеться стримувати себе дуже часто, — сказала
Ніно.
Тато спохмурнів.
— Якщо ти так відчайдушно хочеш війни, їдь в Італію і допомагай
там Каморрі.
Це мене зацікавило. Я знав, що в Італії на Каморру нападали з усіх
боків. Поліція та інші італійські мафіозні сім'ї, а також клани з інших
країн, таких як Албанія чи Сербія.
— Твій батько не мав цього на увазі, — сказав Ніно. — І твоя мати
ніколи не пробачить йому, якщо він відправить тебе туди.
Тато схопив мене за плече, його вираз обличчя був суворим, але очі
благали, майже лагідними.
— Просто візьми себе в руки, Невіо. Заради нашої сім'ї, а якщо цього
недостатньо, то заради Аврори.
Розділ 26
Невіо
Після напруженої вечері я спробував поговорити з Авророю наодинці,
що виявилося непросто, адже Фабіано і тато стежили за нами, як яструби.
Але вона нервувала протягом всієї вечері, і якщо вона буде продовжувати в
тому ж дусі, то хто-небудь це помітить.
Зрештою, Массімо, Алессіо, Аврора і я попрямували до саду, і я
скористався нагодою, щоб загнати Рорі в кут.
— Ти маєш перестати поводитися підозріло, — пробурмотів я.
Вона примружила очі.
— Мені не подобається брехати всім. Я накопичую брехню для тебе, і
я ненавиджу це. Не кажучи вже про те, що Карлотта злиться на мене, бо
тепер їй доводиться няньчити ще й твою дитину. Цей будинок брехні
завалиться на нас.
— Ні, якщо ми будемо обережними.
Вона зітхнула і похитала головою.
— Всі розлютяться, коли дізнаються, що ми їм брехали.
Я провів рукою по волоссю.
— Я розберуся з цим.
— Про що ви двоє говорите? — запитав Алессіо звідти, де вони з
Массімо розслаблялися на дивані. Він не міг нічого підслухати. — Може,
Невіо хоче полетіти до Італії, щоб там воювати за Каморру?
Я послав йому похмурий погляд. Засранець. Шокований погляд
Аврори впився в мене.
— Що?
— Він повний лайна.
— Справді? — пробурмотіла вона.
— Тато запропонував мені поїхати туди, щоб випустити пару, але я не
погодився.
— Ти не можеш погодитися, бо в тебе є клятий син, про якого треба
дбати! — Це був перший раз, коли я почув таку лайку від Рорі. — Якщо ти
залишиш мене тут з ним, не сказавши своїй сім'ї про нього, ти для мене
мертвий.
— А якщо я скажу їм, а потім піду, ти будеш щаслива, що звільнилася
від мене?
Аврора проковтнула і відвела погляд.
— Ти мусиш розповісти їм. Візьми на себе відповідальність. — Вона
розвернулася на п'ятах і пішла до будинку. — Я повинна повернутися у
квартиру. Я не хочу залишати Карлотту наодинці з цим.
Я попрямував до Алессіо та Массімо.
— Якщо ти поїдеш до Італії, Аврора буде жити далі. Вона знайде
когось нового, і якщо вона розумна, це буде хтось із Каморри.
Батько не дозволив би мені вбити одного з наших через це. Це був би
поганий приклад, тим більше, що Рорі не була моєю офіційно. В моїй
голові вона була абсолютно моєю, але я ніколи не заявляв про це так, щоб
наші кола звернули на це увагу. Ми були друзями, і крапка. Массімо
похитав головою.
— Навіть не думай про це. Вбити того бариста було нерозумно, але не
дуже важливо у великій схемі речей, а напасти на когось із гоночної
команди "Каморри" було ще дурнішим, але все одно не викликало жодних
серйозних хвилювань. Але якщо ти почнеш вбивати наших людей, це не
пройде безслідно. Наші солдати вимагатимуть пояснень, і я боюся, що у
тебе не буде таких, які були б прийнятними для будь-кого без твоєї
нестабільної вдачі. Тож, якщо ти підеш, то мусиш змиритися з тим, що
Рорі може піти далі з кимось із нашого світу, і ти не зможеш нічого
протиставити цьому.
Я промовчав, бо Массімо не сподобалася б моя відповідь. Можливо,
він теж це знав, бо його очі були сповнені застереження.
***
Наступного дня Массімо, Алессіо та я мали відвідати дві наші менш
продуктивні нарколабораторії, щоб підвищити їхню мотивацію.
Закінчивши роботу близько восьмої вечора, я вирішив повечеряти і
поїхати до Аврори.
— Куди ти їдеш? — запитав Массімо, коли я висадив їх з Алессіо біля
особняка, але сам не вийшов.
— До Аврори, куди ж іще? — відповів Алессіо.
Заперечувати було б марно, бо мене все одно зняли б на камеру.
— Просто принесу їм вечерю і переконаюся, що вони в безпеці.
— Ми могли б приєднатися, — сказав Массімо.
— Ви весь день були прикуті до мого хвоста. Мені потрібно трохи
відпочити від вас, виродків.
— Звісно, про це й мова. — Алессіо закотив очі, потім знизав плечима
і запалив сигарету. — Не те, щоб я хотів туди йти. Мама приготувала
лазанью, тож я збираюся наїстися досхочу, а потім розслабитися у своїй
кімнаті.
— Коли я запитав Карлотту, чи можу я приїхати, щоб переконатися,
що все гаразд, вона сказала, що вони з Авророю не потребують допомоги.
То навіщо їм потрібен ти?
— Ревнуєш? — запитав я зі сміхом.
Массімо не був ревнивим, але він ніколи не мав того, у що вкладався.
Лотта, здавалося, зачепила його за живе так, як я не думав, що це можливо.
— Карлотта не схвалює твоїх дій і не любить тебе як особистість, тож
ні.
— Дякую, що попередив. Я йду туди не заради Лотті. Мені є що
обговорити з Рорі.
Я зачинив дверцята і заднім ходом виїхав з нашого під'їзду. Массімо,
Алессіо і я ніколи не мали секретів. Мені не подобалося обманювати їх,
але зараз у мене не було вибору.
Забравши азіатську їжу, я поїхав до квартири Аврори. Я думав, що
вона очікує, що я буду приходити щодня, тому я був ошелешений,
побачивши її розлючене обличчя, коли вона відчинила мені двері. Її
волосся було розпатлане, наче вона ще не знайшла часу, щоб розчесати
його. Вона все ще мала чудовий вигляд. Вона була в спортивних шортах і
білій майці. На моє розчарування, під нею був білий спортивний
бюстгальтер.
Я підняв пакет з китайською їжею.
— Я приніс вечерю.
Якби погляди могли вбивати, я б перетворився на попіл.
— Зараз дев'ята година, — сказала вона різко.
— Ти мене не впустиш? — запитав я, коли вона не зробила жодного
руху, щоб відчинити двері.
Вона зітхнула і відступила, щоб я міг увійти.
— Ти сказала йому, що вже дев'ята година? — крикнула Карлотта
звідкись із квартири.
Її голос звучав так само привітно, як і обличчя Аврори. Я не був
упевнений, що у них була проблема з дев'ятою годиною. Можливо, це був
дівчачий код для чогось, про що я не знав.
Я попрямував на кухню, увімкнув світло і поставив сумку на стіл.
Аврора не пішла за мною, тож я повернувся до коридору, а коли не
знайшов її і там, пішов до її спальні. Вона була всередині й піднімала
Баттісту з ліжечка. Він плакав тихенько, а не пронизливим вереском, на
який були здатні деякі немовлята.
— Ми вже повечеряли, — сказала Аврора, повернувшись до мене з
ним на стегні. — Я намагалася вкласти його спати, коли ти подзвонив у
дзвоник і розбудив його з майже дрімоти, зруйнувавши сорок хвилин моїх
зусиль зі співом і гойданням.
— Може, тобі варто дати йому валіум?
Аврора блиснула очима і протупотіла повз мене.
— Дуже смішно. Якщо ти не знаєш, вечеря з дитиною не о дев'ятій
годині. Ми поїли о сьомій, і відтоді я була зайнята тим, що готувала його
до сну. Він весь день вередує. Думаю, у нього ріжуться зубки. Але ти,
звичайно, нічого про це не знаєш, бо не питав про нього відтоді, як
прийшов до нас на сніданок вчора вранці.
— Ми бачилися вчора ввечері. Я впевнений, що ви б мені сказали,
якби з ним щось було не так.
— Ти повинен запитати про нього. Він же твій син. Навіть зараз, я не
думаю, що ти тут, бо хочеш його побачити.
Вона мала рацію. Я був тут, бо хотів побачити Рорі.
— Я тут. І це головне.
Вона похитала головою, заколисуючи його, але він виглядав
абсолютно спокійним, дивлячись на мене.
— Ти обіцяв, що спробуєш взяти на себе відповідальність. Але я не
бачу цього.
— Чого ти хочеш?
— Я маю вийти на роботу через два дні, і моя перша зміна
починається о шостій ранку. У Карлотти курси, тож я не можу попросити її
посидіти з ним.
— Я переночую у тебе завтра, і тоді зможу посидіти з ним, — сказав
я, хоча й сумнівався, що це хороша ідея.
Я ніколи не мав заспокійливого впливу на дітей, і, схоже, це
поширювалося і на мого власного сина.
Аврора повільно кивнула, але й це її не надто тішило.
— Я йду спати. Мені рано вставати, — сказала Карлотта з дверей на
кухню. Вона була в пухнастому халаті.
— Спи спокійно, — сказала Аврора з натягнутою посмішкою.
Кинувши на мене хльосткий погляд, Карлотта пішла.
— Вона злиться на тебе.
— Я б і не здогадався, — сухо відповів я.
— Хочеш його трохи потримати? Може, він засне у тебе на руках.
Я витріщився на малюка, який виглядав цілком комфортно,
притиснувшись до грудей Аврори. Я б теж заснув.
— Якщо ти хочеш, щоб йому снилися кошмари, звичайно. — Я
подивився на свою чорну футболку. — Я не можу обіцяти, що на моїй
сорочці немає крові.
Аврора видихнула повітря.
— Гаразд. Тоді не треба. Я йду до своєї кімнати, щоб вкласти його
спати. Ти знаєш, де вхідні двері.
— Рорі!
Вона побігла геть, вимкнула світло на кухні і зачинилася у своїй
спальні.
Я опустився за кухонний стіл і розпакував коробки з їжею. Я відкрив
першу коробку, дістав лапшу і почав їсти її пластиковими паличками в
тьмяному світлі, що пробивалося крізь вікно.
Я ще деякий час чув плач Баттісти, але потім у квартирі запанувала
тиша. Через кілька хвилин клацнув замок, і почулися м'які кроки.
— Я ж сказала тобі піти, — пробурмотіла Аврора, сідаючи на стілець
навпроти мене.
— Ти сказав, що я знаю, де вхідні двері.
— У тебе є курка Генерала Цо? — запитала вона.
Навіть у тьмяному світлі я бачив, наскільки вона виглядає
виснаженою.
— Є. — Я штовхнув їй одну з коробок і палички для їжі. — Я знаю,
що це твоя улюблена.
Вона кивнула і мовчки почала їсти пластиковою ложкою, яка також
була в пакеті.
— Там є палички та навіть виделка. Здається, ти звикла годувати
дитину з ложки.
Вона запхала ще одну ложку курки до рота і задумливо жувала,
дивлячись на мене. З часу нашої безладної ночі на вечірці її поведінка
щодо мене змінилася. Вона могла дивитися на мене, не червоніючи й не
виставляючи себе на посміховисько. Вона покрутила ложку і,
проковтнувши, сказала:
— Я не довіряю собі з гострими предметами поруч з тобою сьогодні
ввечері. Я фантазувала про те, як буду колоти тебе паличками для їжі, поки
лежала поруч з Баттістою в темряві.
Я посміхнувся.
— Ти могла б вбити мене і ложкою.
— Ти коли-небудь вбивав когось ложкою?
Я відкинувся на спинку стільця.
— Ще ні. Ніколи не думав про це. Я внесу це в список.
Аврора з'їла ще одну ложку курки.
— Я не повинна тобі допомагати. Ти не дав мені жодних підстав
вважати, що змінишся найближчим часом.
— Я ж сказав, що пригляну за ним завтра.
Аврора встала і взяла склянку води. Вона притулилася до кухонної
стійки зі стурбованим виглядом.
— Це ж твій син. Одного разу подивитись за ним буде недостатньо.
Іноді мені здається, що ти просто нікому не розповідаєш, щоб прив'язати
мене до себе. Я не можу уникати тебе, поки піклуюся про твого сина.
Я підвівся на ноги і підійшов до неї. Вона напружилася, але не
поворухнулася.
— Я вже казав тобі, що ти в моїй голові, і звідти нікуди не дінешся. З
Баттістою чи без нього, тобі буде дуже важко мене уникати.
— Я навіть не можу передати словами, як ти мене бісиш, —
прошепотіла вона, коли я зупинився прямо перед нею.
Я провів рукою по її щоках і запустив пальці у волосся, дивлячись на
неї зверху вниз.
— Я бачу лють у твоїх очах, і це до біса сексуально.
Вона грюкнула склянкою об стіл і схопила мене за передпліччя, але не
відштовхнула.
— Мені не подобається, якою я стаю поруч з тобою. Я не хочу бути
нею. Не хочу, щоб мене поглинав гнів.
— Тоді дозволь, щоб тебе поглинула хіть.
Вона подивилася на мене. В її очах ясно читався гнів. Я впився
губами в її губи, перш ніж розум взяв гору. Я поцілував її так, як давно
хотів зробити, як мріяв. Я вкрав її дихання, спустошив її рот, мої пальці
вчепилися в її волосся, тримаючи її під своїм контролем. Її нігті впивалися
в мої передпліччя, ніби вона збиралася відштовхнути мене, але її губи
торкалися моїх, її язик був таким же жадібним, як і мій. Навіть її тіло
роздирали різні емоції.
Я прибрав руки з її шовковистого волосся, схопив її за стегна і
посадив на стійку, не припиняючи поцілунку. Я знав, що як тільки розірву
наш зв'язок, то втрачу її. Аврора притиснула долоні до моїх грудей, чинячи
легкий опір, але це не було переконливо.
Я притиснувся до неї, моє тіло оживало від голоду, який був мені
зовсім незнайомий, коли йшлося про щось інше, окрім вбивства.
Аврора відірвалася від нашого поцілунку і відкинулася назад на руки,
щоб збільшити відстань між нами.
— Йди геть, — видихнула вона. Вогонь в її очах лише розпалив мій
власний. Вона штовхнула мене в груди. — Забирайся геть. Я така зла на
тебе і на себе.
Я відступив, навіть якщо це було останнє, чого я хотів.
— Чому ти опираєшся?
— Тому що я не хочу бути твоєю нянькою з привілеями, чи що ти там
собі надумав для мене.
— Я не буду єдиним, хто отримає вигоду, повір мені, — сказав я з
посмішкою.
Провокувати Рорі, коли її реакція була такою цікавою і спокусливою,
було неможливо зупинитись.
Щось в її очах спалахнуло, вираз її обличчя вибухнув люттю, але
також і відчаєм.
— Чого ти хочеш, Невіо? Хочеш трахнути мене вдруге? Тоді ти
втратиш інтерес? Тоді трахни мене. Я тут, роби зі мною, що хочеш. Я вже
плакала під тобою одного разу. Я можу зробити це знову!
Аврора
Груди здійнялися, а в горлі пересохло від слів, що вирвалися з нього.
Очі Невіо горіли емоціями, яких я не могла прочитати. Він ривком
притиснув мене до себе, відсунув мої шорти й труси вбік і провів
вказівним пальцем по моїй кицьці, виявивши, що вона все ще мокра від
наших поцілунків. Моє тіло ожило від цього контакту, навіть коли мій
мозок вигукував попередження та нецензурну лайку.
— Цього разу ти не заплачеш, хіба що від того, що так сильно кінчиш.
Ти б благала мене про ще.
Я стиснула його зап'ястя. Частина мене хотіла утримати його там і
втілити в життя його слова, але інша частина пам'ятала минулий раз і те,
що було потім, пам'ятала останні кілька місяців його переслідування, його
жорстокість, щоб переконатися, що ніхто не наблизиться до мене, а тепер
його безвідповідальність, коли мова йшла про його сина.
Я відштовхнула його руку, але він пручався. Його погляд вдарив мене,
це був виклик, провокація.
— Я не хочу твого дотику. — Він посміхнувся. — Якщо ти не визнаєш
моїх кордонів, то все, що залишилося від нашої дружби, мертве.
Він опустив руку і відступив.
— Я думав, що наша дружба померла тієї ночі, коли я забрав твою
невинність.
Те, як він вимовив "невинність", ніби я не розуміла, що це таке,
розпалило мою лють.
Я йому так і сказала. Тоді я думала, що це правда, але потім він
покликав мене, щоб я допомогла йому з сином, і це якось змусило мене
відчути себе особливою, ніби я була його довіреною особою, коли я,
мабуть, була єдиною людиною, настільки дурною, щоб відповісти "так" на
його благання про допомогу.
— Я допомогла тобі з Баттістою. Якби наша дружба була мертва, я б
не зробила цього, чи не так?
Невіо якось дивно посміхнувся.
— Ти добра людина. Ти завжди допомагаєш людям, якщо можеш. Я
думав, що ти допомагаєш мені заради Баттісти.
— І заради нього, і заради тебе.
— Це так погано, що я хочу тебе, Рорі? Я думав, що це те, чого ти
завжди хотіла.
— Ти хочеш моє тіло. Ти хочеш гнатися за наступною вершиною,
попри ціну. Я хочу більшого. Я не хочу божевільної їзди, яка ніколи не
закінчиться. Я хочу довіри, стабільності, відданості. — Я похитала
головою, побачивши вираз обличчя Невіо, ніби він не міг зрозуміти, що я
маю на увазі. Я глянула на кухонний годинник. 23:00. Невдовзі Баста
прокинеться, щоб попити пляшечку. — Мені треба поспати.
Невіо не зупинив мене, коли я зістрибнула зі стійки й пройшла повз
нього. Моє тіло жадало його дотику, готове взяти те, що він міг дати,
навіть якщо це ніколи не наситить моє серце і душу.
— Не приходь завтра, якщо маєш намір торкнутися мене знову.
Приходь, щоб бути батьком для Баттісти й другом, який виконує свою
обіцянку.
Я не стала чекати на його відповідь. Не озираючись, я пішла до своєї
кімнати й зачинила двері. Я притулилася до них і слухала, затамувавши
подих. Я не наважувалася вдихнути знову, поки не почула, як клацнули
вхідні двері і замок зачинився на кодовій панелі зовні.
Так не могло тривати вічно, не так, як зараз. Невіо використовував
кожну нагоду, щоб доторкнутися до мене, спокусити мене, бо я обіцяла
бути тим кайфом, якого він потребував. Як тільки він отримає мене, він
перейде до наступної. Може, в цьому і був фокус. Мені просто потрібно
було дозволити йому отримати мене і запам'ятати це, щоб він міг рухатися
далі.
Розділ 27
Аврора
Дати Невіо те, що він хотів. Ця ідея крутилася в моїй голові всю ніч. Це
здавалося найпростішим рішенням, яке могло б врятувати частину мого
серця. На жаль для себе, я не могла змусити себе розглянути цей варіант –
поки що. Мені хотілося вірити, що це для того, щоб у нього було більше
часу на розвиток батьківських почуттів до сина, бо я підозрювала, що він
не намагався б сформувати зв'язок, якби я не підштовхувала його до цього.
Карлотта помітила мій кислий настрій, але цього разу я не стала
розповідати їй про вчорашні поцілунки. Мені було соромно за свій вчинок,
соромно за свою нестриманість.
Я не виходила з квартири цілий день. Бідолашний Баттіста не виходив
з неї відтоді, як Невіо привіз його сюди. Я не хотіла знову виносити його в
картонній коробці, та й не знала, як інакше це зробити. Коли я не була
зайнята розвагами з Баттістою, я намагалася читати книгу, яка мала б бути
частиною моєї медсестринської програми.
О сьомій годині Невіо приніс мені індійську їжу на виніс. Карлотта
повечеряла з нами, що дозволило мені розслабитися, оскільки мені не
загрожувала безпосередня небезпека знову піддатися своїм бажанням.
Баттіста лежав у своєму ліжечку, гризучи кільце для прорізування зубів.
Невіо ледь поглянув на нього за вечерею, наче міг прикинутися, що він не
батько.
Після вечері Карлотта пішла до своєї кімнати, щоб підготуватися до
завтрашніх занять.
— То ти мені розкажеш, що мені потрібно робити? — запитав він,
кивнувши в бік сина.
— Ти міг би почати з того, що витягнеш його з ліжечка. Ти давно не
тримав його на руках.
Невіо підвівся і потер долонями ноги, наче вони спітніли від нервів,
чого я не могла собі уявити, зважаючи на все, що Невіо пережив. Навряд
чи варто було боятися немовляти. Хоча, мушу визнати, що деякі приступи
плачу Баттісти змушували мене теж спітніти.
Невіо підійшов до ліжечка і втупився в нього, насупивши брови.
Потім його очі скосилися на мене.
— Як ти думаєш, він буде таким, як я?
Я підвелася на ноги і перебралася на його бік, хоча його близькість
завжди становила певний ризик. Мені було цікаво, що саме Невіо мав на
увазі. Баттіста мав очі Невіо і деякі риси його обличчя. Тільки волосся
було на кілька відтінків світліше.
— Йому потрібен люблячий дім, тоді все буде добре.
Невіо похитав головою, його темні очі пронизували мене.
— У мене був люблячий дім, найкраща сім'я, яку тільки можна
побажати в нашому світі й за його межами, але нічого не в порядку, повір
мені.
— Можливо, ти просто переконуєш себе, що це не так, тому що це
легше, ніж працювати над собою.
— Можливо, — пробурмотів він, але я бачила, що він так не вважає.
Баттіста перестав дзвеніти кільцем і тепер зацікавлено дивився на нас.
Я посміхнулася до нього, і він відповів мені посмішкою. У нього поки що
було лише два зуби, верхні різці.
— Він заплаче, якщо я візьму його на руки.
— Він ніколи не реагуватиме інакше, якщо ти не встановиш з ним
зв'язок.
Невіо простягнув руку до ліжечка і витягнув звідти Баттіста. Кілька
секунд Баттіста просто дивився на нього, потім його нижня губа почала
тремтіти, і з нього вирвався крик. Невіо одразу ж повернувся до мене, ніби
хотів передати мені свого сина.
Я відступила і підняла долоні.
— Ти обіцяв піклуватися про нього. Якщо ти завжди будеш одразу
здаватися, то нічого не вийде.
Невіо кивнув.
— Йди спати. Я подбаю про нього. Гадаю, мені доведеться спати на
дивані. Чи ти розділиш зі мною своє ліжко?
Я посміхнулася йому наполовину.
— Диван зручний. На столику є все, що потрібно для його пляшечок.
Зазвичай він прокидається о третій годині ночі, щоб попити. Іноді він хоче
трохи погратися перед тим, як заснути, особливо після останньої
пляшечки.
Я розвернулася, навіть попри те, що плач Баттісти зачепив мене за
живе. Коли двері моєї спальні зачинилися за мною, я глибоко зітхнула.
Мені треба було вставати найпізніше о п'ятій, але я не була впевнена, що
зможу заснути, якщо Баттіста продовжуватиме так плакати. Невіо мав
поговорити з ним і показати Баттісті, що він у безпеці. Чи зможе він це
зробити?
Я не була впевнена. Я приготувалася до сну і лягла. Баттіста плакав
ще хвилин п'ятнадцять, але потім затих. Я нарешті заснула.
Серед ночі мене розбудив плач. Зазвичай Баттіста сигналізував про
свій голод нявканням і таким плачем. Якщо він плакав так голосно, то
Невіо, мабуть, проігнорував ці перші ознаки. Я встала і прокралася до
вітальні. Світло було увімкнене. На журнальному столику лежала
приставка Nintendo Switch з якоюсь его-стрілялкою. Баттіста все ще був у
своєму ліжечку, але Невіо там не було. Я взяла його і пішла на світло на
кухню, де Невіо готував пляшку. Він був у одних трусах, демонструючи
м'язи на верхній частині тіла та ногах, але мою увагу привернуло дещо
інше. Він був у навушниках, і я чула гучний хеві-метал з динаміків навіть
за кілька кроків від нього. Не дивно, що він не чув Баттісту, якщо він був у
навушниках і був зайнятий комп'ютерними іграми.
Невіо обернувся з пляшкою. Його очі з повільною посмішкою
просканували мене з голови до ніг. Мій пульс прискорився від злості. Я не
взяла пляшку. Натомість я передала йому Баттісту, потім висмикнула
навушники з його вух і жбурнула їх на стіл. Я навіть не могла вимовити ні
слова. Я була така зла на нього.
Я розвернулася і побігла назад до своєї кімнати. Я була настільки
роздратована, що сумнівалася, чи зможу заснути найближчим часом.
Принаймні, плач Баттісти припинився майже миттєво.
Я втупилася в темну стелю, роздумуючи, чому б мені не піти завтра
до Римо і Серафіни і не розповісти їм правду. Ніщо не вказувало на те, що
Невіо скоро стане відповідальним батьком. Я не могла робити це сама. Це
не було моєю відповідальністю. За той короткий час, що я піклувалася про
Баттісту, він вже виріс на мені, але мені було лише вісімнадцять. Я не
могла стати прийомною матір'ю.
Двері скрипнули, і в тьмяному світлі коридору з'явився Невіо.
— Якщо ти думаєш, що я збираюся цілуватися з тобою зараз, то ти
збожеволів, — різко прошепотіла я.
Він підійшов до мене і опустився на мій матрац. Я була сповнена
рішучості дати йому ляпаса, якщо він зробить крок.
— Де Баттіста?
— Він заснув у своєму ліжечку після того, як випив пляшечку. Плач,
мабуть, виснажив його.
— Сьогоднішній вечір мав пройти зовсім не так.
— Рорі, — пробурмотів Невіо, нахилившись наді мною. Я
приготувалася дати йому ляпаса, але він ніби передбачив цей рух, його
пальці стиснули моє зап'ястя, фіксуючи мою руку на подушці, а його
великий палець провів по моїй долоні. — Ти хочеш ручну версію мене,
якої не існує.
— Я знаю, хто ти. Я знаю тебе все своє життя, і ти більше, ніж
монстр, якого ти любиш зображати. Ти можеш бути смішним, турботливим
і вірним. Ти можеш бути набагато більшим, ніж те, чим ти себе обмежуєш.
Він присунувся ще ближче, аж поки я не відчула його дихання на
своїх губах, але, окрім пальців, які все ще тримали мій зап'ясток, він не
торкався мене.
— Я не граю в монстра. Єдиний раз, коли я дійсно відчуваю себе
собою, це вночі, коли я полюю і вбиваю. Ось хто я є.
— Можливо, бути ним легше, але, врешті-решт, це не зробить тебе
щасливим.
Невіо хихикнув не весело.
— Якщо ти такий впевнений, що ти лише монстр, то чому ти тут?
Чому ти просто не віддаси свого сина батькам, щоб вони могли його
виховувати?
— Можливо, я хочу погратися в сім'ю з єдиною дівчиною, яка коли-
небудь потрапляла мені під шкіру, перш ніж я піддався темряві.
Я усміхнулась.
— Це не гра в сім'ю. Це я в ролі няньки, а ти в ролі
безвідповідального батька. Думаю, ти не можеш змиритися з тим, що не
пам'ятаєш, як мав мене, і тепер не зупинишся, доки я не потраплю до тебе
знову, щоб вивести з твого організму.
— Хотів би я, щоб це було так само просто. Бляха, якби я знав, як
викинути тебе зі свого тіла. Якби це було так само просто, як пустити тобі
кров. Якби кровопускання було рішенням, я б давно перерізав собі вени. Я
хочу, щоб тебе не було в моєму організмі, але ось ти тут, сліпуче світло в
глибині моєї темряви. — Він важко зітхнув. — Може, тобі варто піти до
моїх батьків. Це було б останньою краплею для мого батька. Ти так чи
інакше позбудешся мене. Якщо ти цього хочеш, то мусиш розповісти їм
правду, бо я ніколи не відпущу тебе.
Він піднявся на ноги й пішов.
Тепер я вже не могла заснути.
***
Наступні кілька днів були пеклом. Вставати рано для мого стажування в
нашій медичній команді виявилося майже неможливим після того, як я не
спала більшість ночей з Баттістою. Після першої ночі, коли Невіо
піклувався про Баттісту, я вирішила більше не залишати його на ніч. Від
нього було мало користі. Натомість він приходив вранці, коли Карлотта не
мала часу наглядати за Баттістою. Поволі я знайшла певний ритм у
стосунках з Баттістою, але це не полегшило ситуацію.
Ми з Карлоттою сиділи з Баттістою на землі, поки він грався на своїй
ковдрі. Його улюбленими іграшками були дзига і люстерко.
Я погладила його по щоці, коли він випадково вдарився дзигою по
лобі, розриваючись між плачем і здивуванням. Він посміхнувся мені.
— З кожним днем його перебування тут ускладнює прощання з ним,
— сказала Карлотта. — Тобі потрібно якнайшвидше покласти цьому край.
Невіо не стане батьком, яким повинен бути. Не найближчим часом.
Можливо, ніколи. Баттісту повинна виховувати його сім'я. Сподівання на
диво не допоможе ні тобі, ні йому.
— Сказала дівчина, яка ходить до церкви щонеділі.
Карлотта стиснула губи.
— Я не думаю, що в діях Невіо є Божий промисел.
— Безумовно, ні. Я диявол, Лотто, — сказав Невіо.
Я здивовано скрикнула, не почувши, як він увійшов. Баттіста дивився
на мене широко розплющеними очима, дзига була вкрита його слиною,
оскільки була притиснута до рота.
— Те, що у тебе є ключ, не означає, що ти можеш заходити без
попередження, — озвучила мої думки Карлотта.
Вона підвелася на ноги й розправила спідницю.
— Антонія забере мене за п'ять хвилин. Мені треба спуститися вниз.
Вона пролетіла повз Невіо, схопила свою сумочку і пішла. Ставало
все важче і важче уникати візитів членів нашої родини. Це було лише
питанням часу, коли вони запідозрять щось недобре і прийдуть без
попередження. Я не знала, як нам тоді приховати від них існування
Баттісти.
Невіо присів навпочіпки біля Баттісти й простягнув йому дзигу, яку
той впустив. Після миті вагань Баттіста взяв її й запхав назад до рота. Він
виглядав неймовірно милим, і моє серце потеплішало. Карлотта мала
рацію. Чим довше я про нього дбатиму, тим важче буде.
— Думаю, нам треба знову поговорити про Баттісту. Ми не можемо
так далі продовжувати.
Погляд Невіо вдарив мене.
— Я знаю.
Я була здивована і трохи підозріла його відповіддю.
— Мені потрібно знати, коли ти поговориш зі своїми батьками. Це не
може бути безстроковою домовленістю.
Невіо знову кивнув.
— Було б найкраще, якби його всиновили мої батьки, або, може, Кіара
з Ніно.
— Хіба ти не хочеш бути йому батьком? — запитала я, відчуваючи, як
мені важко на серці.
Баттіста подивився на мене так, ніби зрозумів, про що я говорю.
— Ні, — твердо сказав він. — Для нього я зроблю правильний вибір.
Я витріщилася, не переконана.
— Ти просто не хочеш брати на себе відповідальність. Будь чесним.
Він знизав плечима.
— Мені двадцять один, і це навіть не головна проблема.
— Мені вісімнадцять, і я піклуюся про нього для тебе. Це не питання
віку.
— Йому буде краще без мене, як без батька, Рорі. Ніхто не збирається
мені суперечити в цьому питанні.
— Мені теж буде краще без тебе, але тобі на це начхати.
Баттіста почав метушитися, його нижня губа тремтіла. Ми не повинні
були обговорювати це з ним у кімнаті. Він був ще дитиною, але міг відчути
наше хвилювання.
Вираз обличчя Невіо став жорстким, потім його губи розтягнулися в
різкій посмішці.
— З тобою я не чиню благородно. Я занадто сильно хочу тебе для
цього.
Я похитала головою, роздратована, але й шалено улещена, що ще
більше розлютило мене. Я не хотіла потрапити в пастку маніпуляцій Невіо.
Я підхопила Баттісту, піднялася на ноги й рушила до дверей.
— Я готую його до сну. Ти можеш йти.
Я повернулася, сподіваючись, що його вже не буде, коли я повернуся
до вітальні.
***
Мені знадобилося майже дві години, щоб вкласти Баттісту спати. Мені,
напевно, теж варто було спробувати трохи поспати, але я все ще була надто
схвильована сваркою, а мій ласун кликав мене до себе, щоб я його
побалувала.
Я вийшла зі своєї кімнати, пройшла повз вітальню, на щастя,
порожню, і попрямувала на кухню, де застигла. Невіо сидів за столом,
закинувши ноги на інший стілець, дивився щось на телефоні, а ложкою їв
Нутеллу прямо зі склянки. Це мало бути моїм частуванням.
Я зірвалася тоді, прямо там, через залишки горіхового крему. Я,
хитаючись, підійшла до нього і вирвала склянку з його руки. Востаннє,
коли я перевіряла, вона була наполовину повна. Тепер залишилася лише
ще одна ложка.
— Чому ти не можеш просто дати мені спокій? Замість цього ти
робиш моє життя все більш нещасним з кожним днем. Ти ще не зробив для
мене жодної доброї речі.
Я розвернулася і схопила ложку з шухляди, а потім з'їла залишки
Нутелли, дивлячись на кухонні прилавки.
— Хто б міг подумати, що Нутелла стане останньою краплею.
Його сарказм лише розпалював мій гнів.
— Це була єдина річ, яка могла зробити цей паскудний вечір кращим,
а ти все зіпсував.
Було нерозумно так злитися через їжу, але Невіо занадто довго
випробовував моє терпіння.
Стілець заскреготав по підлозі, і його кроки пролунали за моєю
спиною. Я вихором кинулася до нього.
— У тебе на обличчі нутелла, — пробурмотів Невіо, тягнучись до
кутика мого рота.
Я огризнулася і вкусила його за палець. Його посмішка стала дикою,
коли він спокійно витер мене, перш ніж облизати свій палець.
— Я міг би зробити цей вечір кращим, набагато кращим, ніж коли-
небудь міг би зробити стаканчик Нутелли.
— Історія свідчить про інше, — пробурмотіла я, але щось у його очах
покликало мене.
Він обхопив мене за шию і ривком притягнув до себе.
— Дозволь мені довести це тобі.
Його губи торкнулися моїх. Я мала всі наміри відштовхнути його, але
він пахнув нутеллою, гріхом і темними обіцянками, і я поцілувала його у
відповідь. Все моє тіло палало. Невіо був майстерним розпалювачем, і я
була надто охочою, щоб він мене підпалив.
Його долоні провели по моїй спині, потім схопили мене за стегна і
посадили на стійку. Він припинив наш поцілунок, на мій превеликий
подив. Його груди здіймалися, як і мої, а в темних очах плавало бажання,
тож те, що він закінчив наш поцілунок, мало ще менший сенс.
— Цього разу ти від мене не втечеш. Я не дам тобі втекти від мене.
Я не зрозуміла, що він мав на увазі.
Невіо впав на коліна, заставши мене зненацька. Він опинився на рівні
очей з моїми колінами, а отже, з моїм найпотаємнішим місцем.
Злякавшись, я відкрила рот, щоб протестувати, але він розсунув мої ноги
так далеко, як тільки міг, і просунув палець під штанину піжамних шортів,
відтягнувши її вбік. Я ніколи не носила спідньої білизни під піжамою, тож
я була повністю оголена перед його очима. Моя кицька виблискувала
першими натяками на збудження, від чого мені стало соромно.
— Ти завжди будеш пам'ятати мене. Мій язик у твоїй кицьці.
Я притиснула долоню до його голови, попри глибоку потребу, що
пронизувала моє тіло.
Я поклялася собі більше ніколи не спати з Невіо. Звісно, я також
заприсяглася собі ніколи не мати з ним фізичного контакту, і я постійно
зазнавала невдачі в останньому. Я боялася, що не впораюся і з першою
клятвою, бо, попри мою тривогу, коли я згадувала нашу першу ніч разом,
не тільки біль, але й емоційне потрясіння, я все ще хотіла бути з Невіо в
усіх сенсах. Моє тіло прагнуло його близькості.
— Рорі, я збираюся вилизати тебе. Ми обоє цього хочемо.
Я проковтнула, бо моє серце стиснулося, коли я уявила язик і губи
Невіо на мені.
М'язи моєї руки розслабилися, дозволяючи Невіо рухатися, і йому не
потрібно було ще одного запрошення.
Він просунувся між моїми ногами, його плечі впиралися в мої стегна,
і пірнув прямо між моїх статевих губ, провівши по моїх сідницях, моєму
отвору й аж до клітора.
Розділ 28
Невіо
Аврора
Розділ 29
Невіо
Мало що змушувало моє серце битися частіше, але Рорі це робила, і я
трахав її своїм ножем... Моє серцебиття встановило новий рекорд.
Я не міг перестати посміхатися, коли йшов на тренування з боксу. Я
вже спізнювався, бо не спав всю ніч, але мені було байдуже. Мені справді
потрібно було розслабитися. Одна лише думка про рожеву кицьку Рорі та
мій ніж змусила мене знову стати твердим.
Коли я увійшов до покинутого казино, яке Каморра використовували
як свій спортзал, я вже міг чути звуки ударів кулаків і низьке гарчання
придушеного болю.
Увійшовши до величезної зали з бійцівською кліткою в центрі, я
побачив Алессіо та Ніно, які спарингували в ній.
Массімо, Джуліо, Фабіано і Давіде спостерігали за ними і
розминалися, стрибаючи через скакалку. Звісно, Массімо одразу помітив
поріз на моїй руці. Я ще не встиг його перев'язати. Він припинив стрибати,
кинув скакалку на лавку і підійшов до мене.
— Що ти зробив?
Він запитав так, ніби я задумав щось погане, що, звісно ж, було
правдою.
— Просто безневинна гра з ножем, — відповів я.
Массімо подивився на мене таким поглядом, ніби я несу повну
маячню.
— Покажи мені.
— Мою гру з ножем?
Він простягнув руку з незворушним виразом обличчя, і я перевернув
свою руку так, щоб він міг бачити мою долоню. Він тицьнув її безжально,
але біль нагадав мені приємні спогади про те, що сталося, тож я не
протестував. Це підтвердило, що мені це не наснилося.
Він відпустив мою руку і попрямував до шафи з аптечкою. На цей час
ситуація привернула більше уваги, і Давіде та Джуліо прибігли.
— Що сталося? — схвильовано запитав Давіде. — Тебе не було в
ліжку вранці, коли я намагався розбудити тебе для бойової підготовки.
Я був на вулиці, блукав містом, неспокійний, але водночас дивно
задоволений.
— Я потрапив у ножову бійку і мусив захищатися.
— Неправильно тримаючи ніж? Сумніваюся, — пробурмотів
Массімо. — Це не поріз від захисту від удару ножем.
— Га? — Давіде та Джуліо перезирнулися.
На той час до нас приєднався і Фабіано. Лише Ніно та Алессіо все ще
билися.
Звісно, Массімо мусив продовжувати вихлюпувати свої широкі
медичні знання.
— Він тримав лезо, і судячи з порізу, це був ніж з пилкоподібними
зубами, як у нього. Занадто великий збіг.
Я послав Массімо погляд, який сказав йому, щоб він заткнувся. Хоча у
мене не було жодних проблем з тим, що він знав деталі моєї пригоди, мені
точно не потрібно було, щоб Фабіано дізнався про це. Відносини між
Скудері та Фальконе стануть дуже, дуже напруженими, якщо він
дізнається, що я робив з його донькою. Бляха, він міг би навіть спробувати
покласти цьому край, і Аврора, ймовірно, навіть підтримала б його
рішення.
Мені не потрібні були додаткові ускладнення, пов'язані з тим, як
позбутися Фабі.
Фабіано підняв одну брову.
— Що ти, в біса, накоїв?
Я посміхнувся.
— Я не можу сказати тобі, коли навколо діти. Скажу лише, що трохи
болю змушує мене вистрілювати салюти набагато швидше.
Нехай думають, що мені довелося порізати собі долоню, щоб
звільнитися.
Фабіано зітхнув і похитав головою, перш ніж повернутися до
скакалки, явно розлючений моїми витівками.
Давіде і Джуліо пішли за ним за мить. Вони вже бачили, як Массімо
зашивав мене раніше, тож це було не так хвилююче.
— Якщо Фабіано дізнається, що ти граєшся з Авророю, все дуже
ускладниться, — сказав Массімо тихим голосом, витягаючи з аптечки
шприц з прозорою рідиною.
— Ти що, не слухав? Я брав участь у бійці.
— Я весь час слухаю твою маячню, — сказав він, виливаючи
половину рідини мені на руку.
Пекло, як у пеклі, і я з досади заскреготав зубами. Існувало багато
дезінфікуючих засобів, які не печуть, але тато наполягав, щоб ми
використовували старомодні, як додаткове покарання за те, що я
поранився.
— Мій ніж був чистий, не треба було дезінфікувати рану.
— Я відчуваю, що від тебе тхне кицькою, тож не мели дурниць і дай
мені робити свою роботу, — сказав Массімо.
— Ти що, перетворився на гончого пса, відколи позбавив себе запаху
кицьки?
Він проігнорував мене і витягнув голку з ниткою. Я давно не бачив
Массімо з дівчиною, і, знаючи позицію Карлотти щодо сексу до шлюбу, я
сумнівався, що він наблизився до її святого Грааля. До Аврори я б сказав,
що жодна кицька не варта того, щоб на неї чекати.
Алессіо підбіг до нас, вкритий потом і з квітучим синцем на щоці.
— Як ти облажався цього разу?
— Не впевнений, що ти зможеш витримати правду. Останнім часом ти
став трохи дратівливим.
— Йди нахуй, — пробурмотів він. — Те, що я не такий психопат, як ви
двоє, не означає, що я дратівливий.
Массімо встромив у мене голку. Я вишкірив на нього зуби.
— Твій стан визначається як соціопатія, що навряд чи є більш
бажаним, — сказав Массімо Алессіо, не вражений.
— Аврора намагалася зарізати тебе, бо не могла витримати твоїх
набридливих переслідувань?
Я лише посміхнувся, але не дуже хотів ділитися подробицями.
Алессіо подивився на Массімо, потім знову на мене.
— Я, мабуть, не хочу знати, якими збоченими справами ти займався.
Він побіг назад до Ніно. Массімо пильно подивився на мене.
— Щось точно відбувається, і я не думаю, що це твоя звичайна
нісенітниця. Я не бачив Карлотту й Аврору разом відтоді, як вони
переїхали у квартиру. Раніше вони були нерозлучні. І раптом ти весь час з
ними.
— Думаю, ти начитався конспірологічних теорій.
Він звузив очі.
— Алессіо, ти і я подолали багато перешкод разом. Це змушує мене
замислитися, що ж такого поганого сталося, що ти приховуєш це від нас.
Я засунув руки в кишені. Можливо, мені варто їм довіритися. Массімо
мав рацію. Алессіо і Массімо були моїм шансом на порятунок.
Я провів рукою по волоссю.
— Як щодо того, щоб тягнути свою дупу в клітку і битися зі мною? —
покликав Фабіано.
Я підняв свою поранену руку, яка ніколи не зупиняла мене. Його так
собі вираз обличчя показував, що йому байдуже.
— Я буду з тобою обережним.
— Ні, не будеш, — сказав я, стягуючи сорочку через голову.
Я стягнув штани, залишившись у боксерських шортах, і повернувся
до Массімо.
— Француженка – мати моєї дитини, і вона залишила його мені. Я не
знав, що робити з дитиною, тому подзвонив Аврорі, і вона няньчила його
для мене відтоді, як переїхала у квартиру.
Массімо витріщився на мене так, ніби думав, що я остаточно з'їхаd з
глузду, але я не дав йому шансу поставити мені запитання. Знизавши
плечима, я відвернувся.
— Можеш сказати Алессіо.
Я підбіг до клітки й заліз всередину.
Ми з Фабіано билися один проти одного в минулому, але його вираз
обличчя сьогодні підказав мені, що він має на мене зуб. Це буде цікаво.
— Чому такий пригнічений вираз обличчя? — запитав я, стоячи перед
ним у клітці.
Його рот стиснувся.
— Ти щодня навідуєшся до квартири.
— Як я вже казав, я хороший друг. Я впевнений, що Аврора сказала
тобі те ж саме. Ти повинен знати свою доньку. Вона хороша дівчинка і не
збрехала б тобі.
— Так і є, і за нормальних обставин вона б не збрехала, якби її хтось
не примусив.
— І я припускаю, що цим кимось був я.
Фабіано лише дивився на мене, піднявши брови.
— Припинімо балаканину і почнемо бій.
Ці слова ледве встигли злетіти з його вуст, як він кинувся на мене.
Незабаром ми опинилися втягнуті в запеклу бійку. Фабіано був сповнений
гніву, який компенсував його вік.
— Досить! — пролунав татів голос у казино.
Фабіано відступив, задихаючись. Я опустив руки, мої груди
здіймалися. Я був весь у поту і крові. Частково моя, частково Фабіано. У
нього текла кров з носа і порізу над бровою. Мій рот налився кров'ю, а
рука знову сильно кровоточила.
Фабіано витер передпліччям брову, розмазуючи кров по всьому тілу.
Я виплюнув кров, а потім з посмішкою повернувся до тата. Він стояв
перед кліткою з грізним виразом обличчя.
— У чому справа, тату? Я думав, ти хочеш, щоб ми серйозно
ставилися до бойових тренувань?
— Як на мене, це виглядає занадто серйозно, — пробурмотів він.
Я подивився на Фабіано, який вже не намагався зупинити кровотечу з
брови. У мене теж боліли ребра, і, судячи зі скутих рухів Фабіано, я
запідозрив, що у нього те саме. Фабіано підійшов до мене.
— Гарний бій, — сказав він, менш напружений, ніж перед боєм.
Можливо, він випустив свою злість із системи завдяки нашій сутичці. Зі
мною цей трюк ніколи не спрацьовував. — Але це ніщо в порівнянні з тим,
як я надеру тобі дупу, якщо дізнаюся, що ти зв'язався з Авророю.
— Я буду Капо. Багато батьків хотіли б віддати мені своїх дочок.
— Я не один з них, — сказав він, виходячи з клітки. Я пішов за ним.
Тато подивився на мене суворим поглядом, наче це була лише моя
провина.
Схопивши рушник, я попрямував до роздягальні, де кілька хвилин
тому зникли Алессіо і Массімо.
Вони сиділи один навпроти одного, розкинувшись на лавці.
Алессіо насунув уявного капелюха.
— Щоразу, коли я думаю, що ти не можеш облажатися ще більше, ти
підвищуєш рівень своєї гри. Похвально, що тобі все ще вдається шокувати
мене після того, як я бачив, як ти використовував голову трупа як ручну
маріонетку.
Массімо нахилив мене вперед і схопив за руку.
— Не знаю, навіщо я лікував твої рани.
— Фабіано хотів битися.
— Дитина, серйозно? Ти коли-небудь чув про презервативи? —
запитав Алессіо.
— Чому б тобі не кричати трохи голосніше, щоб усі це почули.
Массімо підвівся.
— Ти повинен розповісти їм. Це не маленький секрет. Це дитина. Тобі
потрібна допомога. Ти не готовий піклуватися про дитину.
— Повір мені, я знаю, саме тому я попросив Аврору про допомогу.
— Що не так з дівчиною, що вона не може сказати тобі "ні", чорт
забирай? — запитав Алессіо, підводячись на ноги.
— Спитай у неї, — відповів я, знизавши плечима. Потім я став
серйозним. — Ти не можеш розповісти про це ні моїм батькам, ні комусь
іншому.
Массімо та Алессіо обмінялися поглядами.
— Ти не можеш довго тримати це в таємниці. Аврора не може вічно
гратися в няньку. Твій батько відірве тобі голову, якщо дізнається, що ти
приховав від нього дитину.
— Він відірве мені голову в будь-якому випадку.
У такому випадку мама, ймовірно, теж вдасться до насильства.
Батьківство дитини від жінки, з якою я колись трахався, точно не було б
чимось, що вона б прийняла.
— Це серйозно, — сказав Алессіо.
Я спалахнув.
— Я, блядь, це знаю.
— Я дуже сумніваюся в цьому, інакше ти б одразу розповів нашим
сім'ям. Можливо, це просто твій спосіб прив'язати Аврору до себе. Дівчина
намагалася втекти, але ти не дозволив їй, — пробурмотів Алессіо.
— Я знаю, як ти ставишся до нас з Авророю.
— Чому б тобі не показати нам свого сина? — запитав Массімо.
— Дайте мені секунду, щоб прийняти душ.
Сказавши Аврорі, що ми зараз прийдемо, я зайшов у душову кабінку.
Через тридцять хвилин Алессіо, Массімо і я постукали в двері
квартири. Я був майже впевнений, що інтерес Массімо до мого сина був
лише приводом побачити Карлотту.
Аврора відчинила двері, виглядала трохи розпатланою, її щоки були
розпашілими. Учора я залишив її в такому ж стані, і цей спогад викликав у
мене посмішку. Аврора уникала мого погляду, коли впускала нас
всередину.
— Карлотта і Баттіста у вітальні.
Ми пішли за нею всередину і побачили Карлотту і Баттісту на підлозі
на ковдрі, які гралися з усіляким кухонним начинням.
— То ти нарешті вирішив комусь розповісти, — сказала Аврора,
зупинившись біля мене, а Алессіо і Массімо вмостилися на дивані біля
Карлотти.
Вона не подивилася на мене, втупивши погляд в інших.
— Алессіо і Массімо вірні. Я повинен був довіряти їм з самого
початку, — сказав я.
— Гадаю, я маю відчувати честь, що ти вважаєш мене достатньо
надійною, щоб довіритися мені.
— Ти справді повинна, — чесно сказав я.
— Але я не думаю, що вони допоможуть з доглядом за дитиною?
— Можуть. — Я не був упевнений, що хочу, щоб ці двоє піклувалися
про мою дитину. Я нахилився ближче до Аврори і прошепотів: — Ти не
хочеш подивитися на мене?
Вона повернулася до мене зі звуженими очима, але рум'янець на її
щоках був саме тим, що я хотів побачити.
— Ти не єдиний, хто тут є.
Вона підійшла до дивану й опустилася поруч з Алессіо. Її волосся
було зібране у високий хвіст, відкриваючи красиву шию, яку я хотів би
позначити як свою. Я ніколи нікому не залишав засосів, але з Авророю я не
міг дочекатися, щоб змінити це. Я б із задоволенням подражнив її ще
трохи про нашу вчорашню кухонну пригоду, але у мене було відчуття, що
вона уникатиме залишатися зі мною наодинці.
Массімо підвівся і підійшов до мене з аналітичним виразом обличчя.
Він схрестив руки на грудях.
— Ти навіть не підійшов до хлопця, і він майже не відреагував на
твою присутність, тож, гадаю, ви ще не знайшли спільної мови.
— Я не впевнений, що це взагалі хороша ідея – зближуватися з ним.
— Ти не хочеш бути частиною його життя? Тоді навіщо тримати його
тут? Чому б не розповісти про нього своїм батькам і не дозволити їм або
моїм батькам усиновити його?
— Я не думаю, що я повинен бути батьком, і не думаю, що хочу ним
бути. Якщо я скажу їм, вони одразу змусять мене зробити вибір, але я хочу,
щоб у мене було більше часу, щоб обдумати свої варіанти.
— Або більше часу проводити з Авророю.
Аврора подивилася в наш бік, наче почула нашу розмову. Я відвідував
її щодня через неї, а не через дитину. Можливо, з часом він мені
сподобається. Вона знову відвела очі вбік.
Массімо перевів погляд з Аврори на Карлотту.
— Ти завжди казав, що не віриш у богів, – пробурмотів я.
Погляд Массімо знову скотився на мене, і він підняв брову в суміші
роздратування і нудьги.
— Хіба ти не зав'язав з наркотиками?
Я закотив очі.
— Ти ні в що не віриш. Секс для тебе – просто тілесна розрядка. Ти
зневажаєш релігію і консервативні погляди, але ставишся до Лотті так,
ніби вона найшанованіша богиня на твоєму вівтарі.
Його брови нахмурилися, щелепа стиснулася в жорстку лінію.
— Я просто захоплююся ідеальними кутами її обличчя. Рідко коли
природа дотримується досконалих геометричних форм, щоб створити
щось настільки приємне для ока.
Я можу визнати, що Карлотта була гарненькою, але Аврора була у
власній лізі. Там, де Карлотта була милою, Аврора була приголомшливою в
незабутній спосіб.
— Та пофіг. Ти не можеш трахнути її до шлюбу, і тобі доведеться
вінчатися в церкві, якщо ти хочеш проткнути її дівочу пліву, тож знайди
собі когось іншого з гарними геометричними візерунками.
— Пліва не може бути проткнута в більшості випадків… — Він
обірвав себе, побачивши мій вираз обличчя. — Нелогічно відкладати секс
до шлюбу.
— Можеш мені не казати.
Я не хотів нічого більше, ніж переспати з Авророю, але якась частина
мене ставила собі питання, чи не роблю я все ще гірше. Я не міг
зустрічатися з Авророю. Вже це зобов'язання приходити до неї щодня
нагадувало перебування на прив'язі. Каморра і моя сім'я вже обмежували
мою свободу. Я не був упевнений, що мій шалений мозок витримає більше.
Аврора
За п'ять днів, що минули після несподіваного візиту Массімо й Алессіо,
я швидко зрозуміла, що мало що змінилося. Мені вдавалося уникати
залишатися наодинці з Невіо, до якого він приходив, щоб допомогти з
Баттістою. Хоча насправді його допомога полягала лише в тому, що він
купував усе необхідне для Баттісти і приносив їжу на винос.
Коли на третій день мене запросили до Фальконе на вечерю з
родиною, я думала про те, щоб розповісти їм, але просто не змогла
змусити себе підірвати довіру Невіо, що навіть не мало сенсу, враховуючи,
скільки безладу він вніс у моє життя після нашої ночі на вечірці. І тато, і
Невіо все ще мали синці. Алессіо натякнув, що їхня бійка на тренуванні
була надто захопливою. Але тато більше не розпитував мене про Невіо.
Лише мама вкотре наголосила, що я можу говорити з нею про все, від чого
мені стало ще гірше через те, що я збрехала їм.
За вечерею я демонстративно ігнорувала Невіо, хоча він кілька разів
намагався зловити мій погляд. Я ледве могла перестати червоніти від
приниження, коли думала про те, що ми зробили, і погляд на нього тільки
погіршив би мою реакцію. Мені не потрібно було давати татові ще одну
причину для підозр.
Я хотіла б, щоб моє тіло не завжди палало від жаги, коли я думала
про те, як Невіо взяв мене руків'ям свого ножа. Навіть просто думка про це
знову змушувала мої стегна стискатися, а серце напружуватися. Коли Кіара
і Серафіна встали, щоб помити посуд і віднести його на кухню, я зробила
те ж саме. Я була рада, що змогла відволіктися, допомагаючи їм. Я
завантажила посудомийну машину, поки Кіара наповнювала раковину
гарячою водою, щоб вимити сковорідки.
— Я люблю свого сина, але я знаю, що він досить складний, і це ще,
м'яко кажучи, — раптом сказала Серафіна з-за моєї спини, ледь не
викликавши у мене серцевий напад.
Я випросталася з натягнутою посмішкою.
— Я знаю його все своє життя. Я знаю, хто він такий.
І все ж я мусила визнати, що частина мого попереднього сприйняття
Невіо ґрунтувалася на закоханості. На відміну від моєї фантазії, Невіо не
перетворився чудесним чином на ніжного і люблячого хлопця. Він став
наполегливим, одержимим мисливцем, що більше відповідало його
характеру.
Кіара витерла руки й підійшла до Серафіни, обидві обдарували мене
розуміючими посмішками.
— Ми знаємо, що ти знаєш. Ми просто хочемо переконатися, що ти
знаєш, що ми не будемо засуджувати тебе, якщо ти захочеш трохи
віддалитися від Невіо.
Я важко проковтнула, гадаючи, чи знають вони, що сталося. Серафіна
торкнулася мого плеча. Я кивнула.
— Я в порядку, правда.
Я знову зосередилася на посуді. Вони, напевно, не судили б мене так
доброзичливо, якби дізналися, що я допомагала Невіо приховувати дитину
від них тижнями, а може, й місяцями.
Після розмови я була рада, коли мої батьки, брат і я покинули маєток
Фальконе. Ми перетнули територію, оскільки між нашою та їхньою
землею не було паркану, але я була надто схвильована, щоб зайти
всередину.
— Я б хотіла трохи побути на вулиці, — сказала я.
Тато глянув на годинник.
— Вже пізно. Залишайся на ніч, а вранці я відвезу тебе додому.
Я не могла так вчинити з Карлоттою. Режим сну Баттісти все ще був
нестабільним.
— Ні, я пообіцяла Карлотті, що буду вдома. Вона все ще трохи не
впевнена, що зможе залишитися сама у квартирі на ніч.
— Я можу подзвонити Дієго.
— Ні, будь ласка, не треба. Він і так занадто опікується. Карлотта
мене вб'є.
Вона б точно вбила, бо не мала жодних проблем із тим, щоб
залишатися у квартирі самій.
Мама посміхнулася мені.
— Я не проти відвезти тебе у твою квартиру пізніше. Залишайся
стільки, скільки тобі потрібно.
Тато подивився на неї так, що стало зрозуміло, що він цього не
дозволить.
— Я не дозволю тобі їздити по місту самій вночі.
— Всі знають мою машину і мене. Я дуже сумніваюся, що хтось хоче
завдати мені неприємностей.
— Усе колись буває вперше. — Він повернувся до мене. — За годину
відвезу тебе додому.
— Дякую, тату, — сказала я з посмішкою і стала навшпиньки, щоб
поцілувати його в щоку.
— Ви з мамою водите мене навколо пальця.
Давіде закотив очі.
— Може, зайдемо всередину? Я поставив гру на паузу, щоб
повечеряти, і хочу закінчити її до півночі.
— Тобі пощастило, що я не конфіскував твою приставку.
Тато з Давіде пішли до будинку, сперечаючись про дурні ігри, якими
захоплювався мій брат, а мама залишилася зі мною. Вона торкнулася моєї
щоки.
— Я б дуже хотіла, щоб ти мені довірилася. Я бачу, що тебе щось
турбує.
Те, що мене зараз турбувало, було точно не тим, про що я коли-небудь
говорила з мамою.
— Вибач, мамо.
Вона кивнула і теж зайшла всередину. Я попрямував до басейну і
опустилася на один з шезлонгів, дивлячись на сяючу водну гладь. Я
поринула в кружляння думок про мої заплутані стосунки з Невіо,
незліченну кількість брехні, яку мені довелося згадати, і мої зростаючі
почуття до маленького хлопчика, з яким я погодилася няньчитись.
Коли я наступного разу подивилася на годинник, минуло вже сорок
хвилин. Я піднялася з лежака і попрямувала до батьківського дому, коли за
спиною у мене зламалася гілка. Я знала, хто стежить за мною. Він
спостерігав за мною біля басейну? Я пішла швидше, відчайдушно
намагаючись потрапити в будинок раніше, ніж він мене наздожене. Я
сумнівалася, що Невіо піде за мною всередину. Навіть він мав би мати
почуття самозбереження, бо мій батько вбив би його, якби застав нас у
компрометуючому становищі. Коли я вже майже дійшла до нашої тераси,
пальці стиснули мій зап'ясток, мене смикнули назад і потягли геть.
Навколишній світ ненадовго розплився переді мною, потім я вдарилася
спиною об стіну будинку, і переді мною з'явився Невіо.
Розділ 30
Аврора
Притиснута спиною до стіни тілом Невіо, я відкинула голову назад, щоб
зазирнути в його обличчя. Ми були на темному боці будинку. Світло
потрапляло до нас лише з-за рогу, де освітлювало внутрішній дворик і
вітальню.
Обличчя Невіо здавалося похмурим, сердитим навіть у звивистих
тінях.
— Ти уникаєш мене.
Він мав рацію. Після інциденту з ножем, який досі викликав у мені
однакову кількість сорому і бажання, я не могла більше перебувати поруч з
ним. Наші стосунки йшли не в тому напрямку, який я уявляла у своїх
фантазіях, і я боялася, що на цьому шляху втрачу себе і те, чого насправді
хочу.
— Мені потрібно було подумати. І все ще думаю, — вирвалося у мене.
Невіо нахилився, наблизивши нас ще ближче. Він добре пахнув, як
гріх і спокуса. Мускусний і свіжий. На ньому не було сорочки, лише
спортивні штани з низьким вирізом. Мабуть, він саме йшов до спортзалу,
коли побачив мене на вулиці. Мої ночі були наповнені фантазіями про
Невіо, про те, що я хотіла зробити з ним і хотіла, щоб він зробив зі мною,
про все, що я намагалася придушити вдень.
— Ти не можеш втекти ні від своїх бажань, ні від мене, — прогарчав
Невіо мені на вухо.
Маленькі волосинки на моїй потилиці піднялися, коли його гарячий
подих торкнувся моєї шкіри. Сьогодні він був у дивному настрої,
нестабільний і на межі. Його губи притиснулися до шкіри нижче мого
вуха, а потім він пошкрябав те саме місце зубами, змусивши мене
здригнутися.
Я притиснула долоні до його грудей, бажаючи відштовхнути його,
перш ніж він залишить засос. Він був ідеальним. Сильний, його м'язи
тверді і гарячі піді мною.
— Рорі, я не можу перестати думати про тебе, про те, якою мокрою ти
була, як мій ніж виглядав у твоїй кицьці.
Я не хотіла, щоб він говорив про те, що сталося. Це робило все надто
реальним і викликало нову хвилю приниження в мені.
— Якщо ти не зупинишся, хтось дізнається, — пробурмотіла я, але ще
не прибрала руки з грудей Невіо. Невіо погладив мене по шиї,
притиснувши великий палець до моєї пульсової точки. — Про нас, —
додала я, трохи затамувавши подих.
У пильному погляді Невіо не було нічого спільного з побоюванням,
що нас спіймають. Вдалині я почула сміх Джемми і Кіари, а незабаром до
них приєдналися мама і Серафіна.
— Невіо, — вичавила я, намагаючись пройти повз нього, але його
губи припали до моїх.
Його язик зустрівся з моїм, а його пальці на моєму горлі владно
стиснулися. Я поцілувала його у відповідь, мої руки опустилися нижче до
його пресу, відчуваючи його тепло і силу, зростаючи на ньому.
Моє тіло несамовито ожило, моє ядро пульсувало від жахливої
потреби, яку мої власні пальці ніколи не зможуть задовольнити.
Поцілунок Невіо вимагав повної віддачі. Я втратила себе, втратила
контроль над собою і нашим оточенням. Його рука ковзнула під сорочку і
обхопила мої груди, його пальці сильно смикали мої ереговані соски. Невіо
поцілував мене ще сильніше, а потім відірвався від моїх губ, задираючи
сорочку вище, щоб відкрити мої голі груди. Тканина розірвалася, а потім
його губи вчепилися в мій сосок, сильно смокчучи. Я задихнулася,
зажмуривши очі, намагаючись не видавати звуків. Великий палець Невіо
погладив моє горло, і він стиснув мій сосок, змусивши мене підстрибнути
від болю. Я схопила його за голову, щоб відштовхнути, а він повільно
смоктав мій сосок, тепер посилаючи шипи хтивості по моєму тілу, аж до
вже вологого місця між моїми ногами. Хто б міг подумати, що нервові
закінчення в моїх грудях так тісно пов'язані з моєю кицькою? Я впилася
зубами в нижню губу. Я хотіла цього, цього не можна було заперечувати.
Те, що я також хотіла більше, здавалося несуттєвим для мого тіла.
Мені потрібно було відштовхнути його. Мені потрібно було зупинити
це, яким би божевіллям це не було. Невіо лизав, кусав і смоктав мій сосок,
поки одна його рука скручувала і дражнила інший.
Незабаром я вже не була впевнена, чи намагаюся я його відтягнути, чи
утримати на місці. Він впав на коліна і однією рукою притягнув мене до
себе, а іншою зірвав з мене трусики, залишивши мене голою під
спідницею. Його рот накрив мене, його язик просунувся між моїх губ і
почав вилизувати мене. Мої ноги тремтіли, тож він закинув їх собі за плечі,
аж поки я не трималася лише на спині, притиснутій до стіни, та на плечах
Невіо. Його обличчя було поховане в моїх стегнах, його язик по черзі
дражнив мою дірочку та ковзав по клітору.
Я ледве могла дихати, мої звільнення приходило занадто швидко, моє
тіло билося від задоволення, яке я ніколи не вважала можливим. Моє серце
шалено калатало в грудях, від задоволення, але також і від страху, що мене
застукають. Я тримала голову Невіо, моє серце почало стискатися в знак
того, що я здаюся... коли я почула голоси мами і тата, які вийшли на
вулицю.
Холодний страх огорнув мене. Невіо, мабуть, теж це почув. Зрештою,
він був мисливцем, але він лише сильніше притиснувся до моєї кицьки і
встромив язика в мій отвір, поки його великий палець натирав мій клітор.
Я сильно смикала його за волосся, щоб він зупинився. Я не наважувалася
нічого сказати, боячись, що тато мене підслухає.
Це було б цілковитою катастрофою.
На подвір'ї загуркотіли кроки. Мама з татом були вже за рогом. Я
відкрила рота, щоб сказати Невіо, щоб він зупинився, навіть якщо це
загрожувало тим, що мене підслухають. Тоді ми могли б ще встигнути
відскочити, і я, можливо, змогла б повернути свій одяг на місце. Все було
краще, ніж бути спійманою з язиком Невіо в моїй кицьці. Перш ніж я
встигла вимовити жодного звуку, рука Невіо затиснула мій рот. Його губи
зімкнулися навколо мого клітора, а два пальці зайняли місце його язика,
впиваючись у мене.
Моє тіло почало спазмувати, мій оргазм був нестримним, попри
ситуацію. Я рвала волосся Невіо, мої губи припали до його долонь, очі
заплющилися, а потім насолода вдарила в мій клітор, в моє ядро, вгору по
всьому моєму збудженому тілу. Мої стінки тремтіли навколо пальців
Невіо, а він продовжував входити в мене і смоктати мій клітор, посилюючи
мій оргазм.
— Як ти думаєш, я повинна перевірити, як вона? — запитала мама. —
Вона виглядала засмученою, коли я пішла.
— Очевидно, вона не хоче ділитися тим, що її турбує. Я піду до
басейну і подивлюся, чи вона там. Якщо вона хоче повернутися до себе,
нам треба їхати якнайшвидше.
— Гаразд, — тихо сказала мама. — Я чекатиму на тебе всередині.
Почувся звук розсувних дверей і хрускіт кроків. Потім я побачила
татову спину, коли він спускався до Фальконе у величезний сад.
Невіо тримав руку на моєму роті, поки я повільно спускалася з
висоти, м'язи стегна тремтіли. Невіо опустив мене на землю і вкусив
внутрішню частину стегна, потім заспокоїв це місце язиком, перш ніж
лизнути мою кицьку. Я здригнулася від нового натиску. Я послабила
хватку на його волоссі, трохи шокована. Утримуватися подалі від Невіо
було не надто вдалим рішенням
Невіо
Я посміхався над кицькою Аврори, відчуваючи на смак залишки її
збудження. Моя власна потреба сердито стукала в моїх штанах. Це був
лише початок.
Я схопився на ноги, моя рука все ще була притиснута до її рота. Я
опустив її і посміхнувся її приголомшливім обличчі, але потім поцілував
її. Я не міг припинити цілувати її.
— Якщо моя сім'я дізнається, вони змусять мене переїхати до них,
щоб тримати мене подалі від тебе, тоді я більше не зможу няньчити
Баттіста для тебе.
— У моєму мозку залишилося недостатньо крові, щоб хвилюватися,
— сказав я. — Це вже третій оргазм, який я тобі подарував, а ти ще не
відповіла мені взаємністю.
Думка про те, що Рорі відсмокче мені за будинком її батьків, зробила
мій член ще твердішим.
Аврора штовхнула мене в груди.
— Це справедливо після мого паскудного першого разу, і я ніколи не
просила тебе про це.
Вона навіть не могла висловити словами те, що сталося. Чарівно.
— Мені треба зайти всередину, поки тато не почав шукати мене тут.
Це не гра, — прошипіла вона. — Віддай мені мої трусики.
Усміхнувшись, я нахилився, насолоджуючись видом її блискучої
кицьки під подолом спідниці, коли я підняв залишки її трусиків. Я
простягнув їх їй.
Вона взяла їх двома пальцями, її очі розширилися від усвідомлення.
— Ти їх зіпсував.
Я нахилився до неї.
— Я люблю псувати твою білизну всіма можливими способами. Але
ще більше я люблю руйнувати кожен клаптик твоєї невинності, мила Рорі.
Вона жбурнула в мене трусики і вислизнула. Цього разу я не погнався
за нею і дозволив їй втекти до батьківського дому.
Запхавши її порвані трусики в кишеню – я додам їх до своєї колекції –
я пішов геть від особняка Скудері.
На моє щастя, мій шлях перетнув Фабіано.
Він перегородив мені дорогу, його вираз обличчя розпалював мою
жагу до насильства над незнайомцем.
— Де Аврора? — запитав він ворожим тоном.
— У мене нічне тренування. Я не бачив Рорі, — легко збрехав я.
— І твоє тренування привело тебе в мій сад?
— Я не знав, що мені не можна заходити на твою територію.
Він підійшов ближче. Я був готовий показати йому порвані трусики
Рорі. Я до біса втомився від його очевидної відрази до мого перебування
поруч з нею. Звичайно, я був поганою новиною, але це не означало, що я
мав намір нашкодити Рорі.
— Мені байдуже, що ти на моїй території, але дивно бачити тебе тут,
коли я ніде не можу знайти Аврору.
— Тату? — Рорі покликала з внутрішнього дворика.
— Бачиш, твоя донька ціла і неушкоджена.
Фабіано зиркнув між мною та Авророю.
— Якщо не заперечуєш, я б хотів зараз потренуватися, — саркастично
сказав я.
Фабіано коротко кивнув і попрямував до Аврори, ймовірно, з метою
допитати її. Як і очікувалося, Аврора проігнорувала мене, але її
розчервоніле обличчя компенсувало відсутність визнання.
Я попрямував до басейну, щоб незаплановано поплавати, що також
мало б послужити охолодженням після чергової зустрічі з Рорі, яка
залишила мене з синіми кулями.
Рорі думала, що я втрачу до неї інтерес після того, як трахну її, але
кожна зустріч з нею лише розпалювала в мені жагу до більшого. Рорі
хотіла більшого, вона хотіла ті частини мене, якими я не хотів ні з ким
ділитися, але я думав, що, можливо, у нас є шанс, якщо я добре
постараюся. Можливо, слідуючи за своїми демонами, я просто вибрав
найлегший шлях.
Алессіо підійшов до басейну, коли я робив останнє коло, і присів
навпочіпки біля краю, з його рота звисала сигарета.
— Ми з Массімо цікавимося, коли ти хочеш піти сьогодні ввечері.
— Думаю, сьогодні я пас.
Алессіо підняв брову.
— Ми не виходили на рейди дві ночі, тому що справи не давали нам
вільного часу, а ти хочеш залишитися без них ще на одну ніч?
Я підплив до нього.
— Ти говориш так, ніби я залежний від цього.
— Твої дії вказують на те, що це так. Ти залежний від кайфу, який це
тобі дає. Азарт полювання і катування – це твій наркотик.
— Я не срана кицька. Я можу контролювати свої бажання. Вони не
контролюють мене.
— Це, напевно, фраза, яку сказав би наркоман, — сказав Алессіо.
Він підвівся на ноги й розтоптав сигарету своїм черевиком зі сталевим
наконечником. Зізнаюся, побачивши його черевики, які він завжди носив
під час наших рейдів, я відчув жагу до полювання.
— Це твоя спроба вислужитися перед Авророю? Якщо так, то хвала
тобі за те, що ти навіть спробував.
Його тон дав зрозуміти, що мені це не вдасться.
***
Розділ 31
Аврора
Мій телефон освітив кімнату, сповістивши мене про дзвінок, який я
завжди вимикала на ніч. Я зісковзнула з ліжка і навшпиньки підійшла до
вхідних дверей. Була середина ночі, і ніхто ніколи не приходив о такій
порі.
Я зазирнула у вічко, мої пальці стискали телефон, готові набрати
Невіо, щоб він прийшов і прогнав того, хто чекав перед дверима.
Мої легені перехопило, серцебиття потроїлося, і на мить я не змогла
поворухнутися. Я відімкнула двері і відчинила їх.
Переді мною стояв Невіо. Бейсболка була насунута на обличчя, він
був одягнений у довге чорне пальто, яке приховувало більшу частину його
тіла – добре, враховуючи те, що я побачила під ним. Він був весь у крові, з
голови до ніг. Навіть його вії були злиплі від крові. На ньому не було ні
сорочки, ні взуття, і його шкіра та одяг теж були в крові, хоча через чорний
колір її було важко розгледіти. Мазки крові тепер вкривали і мої білі двері,
а криваві сліди вели від ліфта до моїх дверей. Якби тато побачив це на
камері спостереження, у нас були б великі неприємності.
— Що сталося? — прошепотіла я.
Я не бачила жодних очевидних травм, нічого, що могло б пояснити
кількість крові, окрім кількох синців тут і там. Сьогодні не було бою в
клітці.
Сморід крові швидко став гнітючим у вузькому коридорі. Зважаючи
на мою роботу, я не була чутливою до крові, але тут її було більше, ніж
зазвичай.
— Я прийму душ, — сказав Невіо, і я просто кивнула, дивуючись,
чому він тут.
Можливо, мені слід було відіслати його геть. Він, мабуть, був на межі.
Це була його робота, без сумніву. Він зарізав одного чи кількох людей
сьогодні вночі, а тепер він був тут. Можливо, мені слід було боятися,
можливо, я мала на це підстави, але через шок мій пульс уже сповільнився.
Я пройшла повз нього і відчинила двері ванної кімнати, щоб він не
торкався їх, а потім зробила те ж саме з душем. Невіо зайшов і розстебнув
ремінь. Він не став чекати, поки я піду. Він просто спустив штани, а я
просто стояла посеред ванної кімнати, відчуваючи себе трохи
розгубленою. Коли він вийшов з боксерів, я не почервоніла, як зазвичай.
Кров прилила навіть до його пеніса. Вона зібралася на гребенях його
шестипалого преса. Невіо зайшов у душ і увімкнув його. Незабаром
вода змила перші шари крові. Я відступила, але не пішла. Я зачинив двері,
на випадок, якщо Карлотта прокинеться. Якби Баттіста почав кричати, я б
його почула. Я була рада, що він був занадто малий, щоб самостійно встати
і бродити по квартирі. Йому не потрібно було бачити кров, навіть якщо він,
напевно, подумав би, що це фарба. Невіо мив голову, але його очі дивилися
на мене, коли я притулилася до дверей. Пара повільно заповнювала
кімнату, створюючи видимий бар'єр на додачу до того, який я відчувала
між нами сьогодні ввечері. З тієї ночі між нами завжди було тяжіння, але
як би я не старалася, тяжіння завжди було сильнішим. Сьогодні все було
інакше. Було таке відчуття, ніби ми були на порозі поштовху, який
розлучить нас ще більше, ніж будь-коли раніше, і я не думала, що цей
поштовх буде виходити від мене.
Можливо, так і мало бути, можливо, побачити Невіо в крові його
жертв мало стати останньою краплею – і, можливо, через день чи два так і
було б, коли б це дійшло до мене, – але саме в цю мить я відчула, що мене
до нього тягне. Мене тягнуло до того, кого багато хто назвав би монстром, і
я боялася, що саме ця його жахлива сторона була частиною його
привабливості.
Менш ніж за десять хвилин під душем не залишилося жодного сліду
від кривавої бійні. Невіо був чистим, і він перекрив воду, а потім вийшов з
душу абсолютно голим.
Краплі води звивалися по його м'язах, зачіпали їх і шрами, що
вкривали його груди й живіт. Одна неслухняна крапля спустилася нижче і
зачепилася за підстрижене лобкове волосся.
Невіо не намагався витертися. Він попрямував прямо до мене. Його
волосся падало на обличчя, і здавалося, що він плаче, але я ніколи не
бачила, щоб Невіо проливав сльози, і сумнівалася, що хтось ще бачив. Я не
була впевнена, чи здатен він на це. Невіо зупинився переді мною.
— Ти – чисте світло, — прогарчав він.
Я нічого не відповіла.
Сльози наповнили мої очі. Невіо провів великими пальцями по моїх
щоках, збираючи краплі.
— Я не знаю, чому я плачу, — прошепотіла я.
Його губи розтягнулися в усмішці.
— Думаю, знаєш, Рорі.
Я прикусила нижню губу, сльози тепер лилися сильніше.
Темрява Невіо була непроникною.
Я завжди знала, що Невіо несе в собі багато темряви. Не можна знати
Невіо і не знати цього. Але я завжди думала, що темрява – це лише
маленька частина його самого. Однак за останній рік стало зрозуміло, що
Невіо, якого я любила, був частиною темряви, яку навіть він не міг
контролювати. А може, він просто не хотів її контролювати. Темрява
означала для Невіо свободу. Він не намагався контролювати свою природу,
він жив нею.
— Я не створений для суспільства. Мені краще на самоті, вільно
блукати вночі.
Я похитала головою.
— Це неправда. Поглянь на свій зв'язок з Алессіо та Массімо. Ви були
найкращими друзями все своє життя.
— Вони приєдналися до мене в темряві, але вони ніколи не
потребували її так сильно, як я.
— Невіо...
Його губи торкнулися моїх. Я відкрилася. Я не хотіла ніяких ігор,
ніяких поштовхів, не сьогодні, не тоді, коли все це здавалося жахливо
остаточним. Я навіть не була впевнена, звідки я це знала, і чому це мене
так засмутило. Я місяцями намагалася збити Невіо зі свого сліду, і тепер,
коли здавалося, що він може відступити, це розчавило моє серце.
Його пальці все ще злегка торкалися моїх щік, коли ми цілувалися,
повільний, ніжний поцілунок підкреслював завершеність цієї миті. Невіо
відступив на дюйм. Вода з його волосся капала мені на обличчя і декольте,
краплі ганялися одна за одною по ложбині між моїми грудьми й
просочували мій халат. Тканина прилипла до грудей, і мої соски
затверділи.
— Рорі.
Слово було темним, майже мученицьким. Невіо схопив поділ моєї
сорочки та підняв її вгору. Я підставила руки, щоб він міг стягнути її через
голову. Він кинув її на підлогу, потім поцілував мене в щоку і знову
притиснувся губами до моїх.
Його очі були на моїх, наче він шукав зв'язок, який би його заземлив.
На мене капнуло ще більше води, і по шкірі побігли мурашки. Невіо
відсторонився й опустив обличчя мені на груди, його теплий язик провів
по краплях вздовж набряклості моїх грудей, потім по сосках.
Я вигнулася дугою, обхопивши рукою його потилицю, пальці
заплуталися у мокрому волоссі. Його язик шумно злизував кожну
краплину води з моїх грудей. Щоразу, коли він торкався мого соска, у мене
стискалося серце. Я відчувала себе на межі, надчутливою, як ніколи
раніше. Кілька крапель води витекло вниз по моєму животу, і язик Невіо
погнався за ними. Коли кінчик його язика торкнувся мого пупка, я
напружилася, мої пальці стиснулися на його шкірі голови. Я знала, що це
не закінчиться там, де закінчилися наші останні зустрічі. Цього разу я
віддала Невіо ще більше себе, фізично і душевно, і я боялася, що це
зруйнує мене назавжди.
Невіо подивився вгору, частина його очей була закрита мокрим
волоссям. На його губах з'явилася посмішка, що нагадала мені про мого
Невіо, про чоловіка, якого я все ще хотіла бачити поруч з собою.
До цього часу кілька крапель стікали по моїх стегнах і лобку, деякі
застрягли в моєму підстриженому волоссі, інші – між моїми статевими
губами або на гребені між моїми статевими губами й стегном.
Моє тіло було натягнуте, як лук, готове до того, що Невіо теж зловить
ці неслухняні краплі, сповнене бажання і туги, але також і побоювання.
Ставши переді мною на коліна, він провів язиком по жолобку між моїм
стегном і лобковою кісткою, потім по зовнішній стороні стегна і
всередину. Його очі знову зустрілися з моїми, коли він занурив язик між
моїх губ, щоб зловити воду, яка там зібралася. Його волосся продовжувало
капати, і Невіо злизував кожну краплю, що потрапляла на мою кицьку.
— Вода ніколи не була такою солодкою на смак, — пробурмотів він.
Він розсунув мої складки великими пальцями й нахилився над моєю
кицькою, щоб більше холодної води капало на мою розпалену плоть.
Кожна крапля, що потрапляла на мій клітор, змушувала мене бути
шокованою і відчайдушно бажати більшого. Невіо накрив мою кицьку
ротом і справді занурився в неї. Його лизання стали майже дикими, коли
він збирав більше, ніж просто воду. Мої щоки запалали від хтивості та
збентеження, коли я спостерігала, як він пожирає мою кицьку. Я була
близька; мої ноги напружилися, але Невіо відсторонився.
Я спробувала заштовхати його голову назад, але він був занадто
сильним. Його очі змушували мене тремтіти від похоті. Один з його
пальців провів по шву моєї кицьки, далеко від клітора.
— Ти коли-небудь фантазувала про відчуття мого ножа? Як він
забирає частину твоєї невинності, якої не мав мій член?
Ще більше тепла прилинуло до мого обличчя, як завжди, коли я
згадував той випадок. Я все ще не могла повірити, що це насправді
сталося, і я насолоджувалася цим.
Невіо посміхнувся, коли я не відповіла. Він схопив мене за стегно і
відвів його вбік, а потім встромив у мене два пальці. Я відкинула голову
назад, але тримала її опущеною, щоб дивитися. Його лоб притиснувся до
мого живота, холод став шоком для мого організму. Він вводив пальці в
мене швидше і глибше, а його губи зімкнулись над моїм клітором. Я
кінчила з сильним здриганням, стиснувши губи, щоб не видати жодного
звуку. Він схопився на ноги й обійняв моє обличчя, його темні очі були
сповнені потреби.
— Рорі.
Це все, що він сказав, але навіть це одне слово несло в собі його
бажання. Я зустрілася з його губами, відчуваючи, як моя власна потреба
бере гору.
Він підняв мене з землі, і мої ноги обхопили його талію. Він відійшов
назад, а потім опустився на підлогу, притулившись спиною до ванни, а я
опустилася на його живіт.
Не зводячи з мене очей, він обхопив мене за стегна і направив так, що
його пеніс притиснувся до мого отвору.
— Візьми мене всього, Рорі. Я хочу бачити твоє обличчя. Хочу бачити
хіть, насолоду, біль, коли мій член забирає всю твою невинність.
Я почала опускатися. Рукоятка ножа була набагато меншою, а спогади
про ту першу ніч вже потьмяніли. Сьогодні все було так, наче це було
вперше. Невіо обхопив мою шию, його великий палець був на моєму горлі,
а інша рука стискала моє стегно. Я опустилася вниз, попри сильне відчуття
розтягування, мої губи розтулилися, коли повітря вийшло з моїх легенів.
— Бачити, як біль змішується із задоволенням на твоєму обличчі – це
найсильніше, що я коли-небудь відчував. Ніщо не може з цим зрівнятися, і
в цей момент я хочу вірити, що цього може бути достатньо.
Я занурилася в нього так глибоко, що наші лобкові кістки торкнулися
один одного. Мої повіки розплющилися від сильного наповнення і тупого
болю, який я відчувала. Я не хотіла думати про його слова, не зараз.
Невіо притягнув мене до себе, його губи впилися в мої. Його рука
перемістилася з мого стегна на дупу, пальці впилися в мою сідницю.
Поцілунок був неквапливим, але я відчувала, як зростає потреба в Невіо, і
моє власне тіло вимагало більшого, навіть якщо це буде боляче.
Я обернула стегнами, дозволивши члену Невіо вислизнути
наполовину, щоб потім знову повністю зануритися в мене. Невіо провів
великим пальцем по моїх губах, його напружений погляд змусив мене
затремтіти. Він хотів – потребував – більшого.
Я почала рухатися швидше, коли ми обійняли одне одного, його губи
ковзнули по моїх, а серце Невіо билося в моїх грудях. Повільніше, ніж моє,
і мені стало цікаво, чи жахи цієї ночі змусили його серце битися швидше.
Незабаром пальці Невіо сильніше впилися в мою плоть, а його стегна
смикнулися вгору, заштовхуючи його член глибше в мене. Моє серце
завмерло, коли перші іскри оргазму осяяли моє тіло, аж поки мене не
охопив феєрверк насолоди. Я впилася зубами в плече Невіо, щоб стримати
крик, і він видав різкий стогін. Його власне звільнення було близьким.
Хоча хвилі насолоди все ще затоплювали мене, моє тіло все ще було
під впливом дофаміну, перші темні хмари жалю і навіть сорому здолали
мене. Я поклялася собі не ставати Невіо нянькою з привілеями, другом з
привілеями, називайте це як завгодно, але я дозволила втиснути себе в цю
роль, і в мене не було способу вирватися з неї.
Мені потрібно було покласти цьому край, потрібно було встановити
чіткі межі. Я не хотіла втрачати з поля зору власне щастя і, зрештою, саму
себе, але шлях, яким ми з Невіо йшли зараз, зрештою, привів би до цього
результату. Це треба було зупинити.
Розділ 32
Невіо
Якась божевільна первісна частина хотіла вилити мою сперму в кицьку
Аврори і запліднити її. Від того, що Рорі носитиме мою дитину, мій член
ще більше затвердів, а груди набрякли. До біса. У мене вже був Баттіста, і я
не знав, що з ним робити. Я не міг так вчинити з Рорі, навіть якби хотів
усіляко на неї претендувати, перш ніж доведеться приймати важке
рішення. Я притиснувся до неї ще сильніше, відчайдушно. Гаряче дихання
Аврори вдарило мені в плече, перш ніж її зуби знову впилися в мою плоть,
посилюючи моє задоволення.
Вона обернулася навколо мене з різким криком, її кицька стискала мій
член так міцно, що я бачив зірки, і мені знадобилася кожна унція мого
самоконтролю, щоб не вистрілити в неї своїм зарядом. Я перевернув її на
спину, мій член вислизнув і поклав її назад на землю. Рорі втратила будь-
яке відчуття нашого оточення. Вона загубилася в насолоді, як і я загубився
в ній. Я притиснувся губами до її губ, цілуючи її, сповнений потреби.
— Рорі, — застогнав я.
Мені потрібно було кінчити. Бляха, я згорав від потреби з того
моменту, як трахнув її своїм ножем. Я не міг більше терпіти. Вона згорнула
пальці навколо мого члена і почала розтирати мене. Я обхопив її рукою,
щоб посилити тиск. Я притиснувся губами до її вуха.
— Я хочу кінчити в тебе.
Її губи притиснулися до моїх грудей, потім до моїх кубиків. Бляха-
муха. Я не міг цього витримати. Мені потрібно було ще більше. Вона
нарешті впала на коліна. Я схопив її за шию і підштовхнув ближче до свого
члена. Можливо, хороший хлопець дав би їй мене дослідити, але мені
потрібно було трахнути її рот зараз, інакше я втрачу останню крихту
здорового глузду. Її губи розійшлися навколо мого члена, і я закинув
голову назад зі стогоном, коли її гарячий рот і язик поглинули мене. Я
важко кінчив.
Мої груди здіймалися, мій член все ще пульсував всередині Аврори.
Потім вона підняла на мене очі.
Трясця. Щось сталося, і це було недобре.
Аврора хотіла виплеснути емоції – її вираз обличчя не залишав
жодних сумнівів – але після вчорашнього кошмару і сьогоднішнього
шаленства я не міг бути тим, хто їй потрібен. Я підняв її на ноги, обхопив
за шию і міцно поцілував.
— Не треба.
Я не був упевнений, що вона зрозуміла, що я мав на увазі, але
впертість затягнула її обличчя, змішавшись з першими слідами жалю.
Люди часто шкодували, що познайомилися зі мною. Звісно, Аврора не
була винятком.
— Я зараз вибухну, Авроро, — прогарчав я.
Я стиснув її шию ще сильніше, і вона здригнулася, але в її очах
залишилася впертість. Чорт, їй потрібно було перестати сподіватися. Я
хотів би, щоб вона могла зазирнути в мій мозок хоча б на один день, щоб
зрозуміти, що я не жартую.
— Борися, борися з цим, що б це не було. Борися за мене, за свою
сім'ю, за Грету, за свого сина, — прошепотіла вона.
Я хотів би, щоб вона не вимовляла цих слів, тому що вони спонукали
мене спробувати, але спроба завдала б болю людям, які мені небайдужі. Я
відчував це глибоко в моїх кістках.
Я поцілував її, гірко посміхаючись до її губ.
— Якби ти знала, який хаос у мене в голові, ти б відмовилася від
мене.
— Як ти так легко робиш це зі мною, бо я для тебе нічого не значу.
Її голос був суворим, і вона намагалася зробити так, щоб її обличчя
теж здавалося таким.
Рорі була різною, але не суворою. Вона також не вміла брехати, і це
ще більше погіршувало те, що я змушував її постійно брехати.
— Ти для мене не є неважливою, Рорі, — сказав я жорстко.
Якби це було так, я б не боявся до смерті того, що можу зробити.
— Твої вчинки говорять голосніше, ніж твої слова.
Вона відсахнулася, але я не дозволив їй. Я міцніше притиснув її до
себе.
— Що ти хочеш, щоб я зробив?
— Я хочу, щоб ти спробував. Ти навіть не намагаєшся. Ти просто
йдеш за своїми імпульсами. Ти не намагаєшся бути батьком для Баттісти, і
не намагаєшся дати нам шанс.
Губи Аврори потоншали, наче вона шкодувала про свої слова.
Я притулився лобом до її чола.
— Ти не повинна просити мене про це.
— Чому ні? — сердито запитала вона.
— Тому що для тебе я можу це зробити. Заради тебе я спробую.
***
Не минуло й двадцяти чотирьох годин після того, як я дав Аврорі
обіцянку спробувати заради неї, дозволити чомусь між нами розквітнути,
взяти на себе відповідальність не лише за Баттісту, а й за свої емоції та за
неї, як я пішов на одне з найбільших убивств у своєму житті. Можливо, це
було неминуче.
Це було так, ніби моя жахлива сторона злякалася, що її замкнули в
клітці, і вирвалася на волю, щоб довести, хто все ще керує шоу, і це,
безумовно, була та сторона мене, яка не придатна для стосунків у будь-якій
формі.
Баттіста й Аврора заслуговували на краще. Моя сім'я заслуговувала на
краще. Чорт, навіть Каморра заслуговувала на краще.
Я був весь у крові з голови до ніг, відчував, як вона прилипає до мого
обличчя, повік, вій. Світ навколо мене був оповитий рожевим туманом, бо
кров заливала навіть мої кляті очні яблука.
Я дивився, як краплі крові стікають з моїх промоклих штанів і
падають на підлогу.
До камери підійшов поліцейський. Молодий. Надмірно мотивований.
Зарозумілий. Можливо, трохи садист. Я спостерігав за ним краєм ока.
Поліція підібрала мене на місці різанини. Я сидів серед мертвих тіл і
дозволив поліції забрати мене з собою. Я був під кайфом від адреналіну.
Якби можна було отримати передозування від жаги крові, то це,
безумовно, був той самий момент, але, за винятком наркотиків, я не міг
помер. Принаймні, не моє тіло. Хоча, можливо, частина мене померла. Хто
може сказати напевно? Мій мозок все ще був занадто заплутаним, щоб
щось аналізувати.
— Треба його помити, — сказав молодий офіцер. — Зняти з нього цей
одяг і поставити під довгий холодний душ.
Хвилювання в його голосі було безпомилковим.
— Я не піду туди, — сказав старший офіцер. Він уникав мене, наче я
був дияволом. Вони, мабуть, думали, що я одержимий. — І тобі теж краще
не ходити.
— Ходімо. Ми озброєні, а він ні. Він розпещена дитина, але без батька
тут, що він може зробити? Він у нашій владі.
Я спостерігав за їхньою взаємодією з напівзаплющеними очима.
— Берні, тобі треба дечому навчитися. Ти ж новенький.
Берні насміхався.
— Ти маєш на увазі вклонитися мафії?
Старший офіцер зітхнув.
— Просто не ходи туди.
Він розвернувся і вийшов з камери, залишивши молодого, наївного
Берні наодинці зі мною і кількома п'яницями в сусідніх камерах.
Берні підійшов ближче до ґрат з огидною посмішкою. Я не рухався і
дивився на свої закривавлені руки.
— Вже не такий крикливий? — насміхався він.
Я не пам'ятав, щоб я був крикливим. Зазвичай я був тихим і
смертоносним.
— Слухай свого колегу, — пробурмотів я.
Він схопив ключі й витягнув електрошокер.
Відчинивши двері, він направив на мене електрошокер і зайшов до
камери. Без попередження він вистрілив у мене електрошокером. Дріт
вилетів, і два дротики влучили мені в плече. Мої м'язи неконтрольовано
стиснулися, коли електричний струм пронизав моє тіло. Зуби клацнули, і
металічний присмак крові наповнив мій рот, коли я намагався відновити
контроль над своїм тілом. Моє дихання було важким, коли я намагався
втриматися на лавці, щоб не перекинутися. Зі стогоном я підняв одну руку
вгору і вирвав дротики з тіла. Один з них не повністю проник у мою шкіру,
і, мабуть, саме тому я міг рухатися і не мусив чекати перерви в
електричних імпульсах.
Я рвучко схопився на ноги і потягнув за дріт. Берні спіткнувся, перш
ніж дріт розірвався. За два кроки я опинився поруч з ним, схопив його за
руку і голову і відкинув до стіни. Його плече і підборіддя зіткнулися з
бетоном із задоволеним хрускотом. Його рев болю у відповідь змусив мене
посміхнутися. Я смикнув його голову назад, щоб його стражденні очі
зустрілися з моїми.
— Час пограти, виродку.
Пролунали кроки, і перший офіцер вибіг у коридор.
Я сильним ударом ноги зачинив двері своєї камери, і замок клацнув на
місці. Увірвалися ще два офіцери. Перший намацував ключі, поки я знову
схопив Берні й обмотав дріт електрошокера навколо його горла.
Я затягнув його тугіше, але через кілька секунд, коли Берні задихався,
дріт знову розірвався.
— Шкода, — пробурчав я.
Він хлюпнув і вчепився в мої руки.
Я посміхнувся йому і вдарив лобом в його ніс, від чого кров хлинула з
його ніздрів. Він хрипко заплакав.
Зброя була спрямована в мій бік, і один нервовий палець натиснув на
спусковий гачок. Я використовував Берні як щит, і куля влучила йому в
стегно. Він знову закричав.
— Це було близько до його артерії. — сказав я. — Якщо ти хочеш
вбити Берні, тобі доведеться спробувати ще раз.
Нарешті двері моєї камери відчинилися, і туди, хитаючись, увійшов
ще один офіцер. Я штовхнув бідолашного Берні до нього. Вони зіткнулися,
і я стрибнув на них з ще одним ударом ногою, від якого вони обидва
полетіли на підлогу. Я приземлився поруч з ними, і за мить я вже тримав
їхні пістолети та приставив їх до їхніх голів. В'язниця заповнювалася все
новими й новими офіцерами, і всі вони хвилювалися, що мій палець на
спусковому гачку кращий за їхні – і небезпідставно. Я вишкірив зуби на
офіцерів, що стояли біля моїх ніг.
— Наступного разу краще прислухайся до своїх колег, Берні.
— Досить, — заревів хтось.
Я завмер, коли увійшли тато, Ніно і Савіо. Поліцейські розступилися.
— Викиньте всю зброю, — наказав тато.
Поліцейські без вагань виконали наказ, і я наслідував їхній приклад.
Повільно я випростався і викинув зброю.
— Він піде зі мною. Не зв'язуйтеся з моєю сім'єю.
***
Ні тато, ні дядьки не промовили жодного слова, коли вели мене до
машини. Я раптом відчув себе виснаженим. Я притулився головою до
вікна і, мабуть, задрімав, бо коли знову озирнувся, то опинився в кімнаті з
голими стінами без вікон. Ніно притулився до стіни навпроти мене, прямо
в полі мого зору. Він оглянув мене з голови до ніг, не промовивши жодного
слова. Вираз його обличчя був порожнім, і іноді навіть у мене мурашки по
шкірі бігали від дядька.
— Тобі бракує контролю, — промовив він.
— Йому бракує не тільки цього, — пробурмотів Савіо, який з'явився
поруч з Ніно. — Співчуття, стриманості, розуму. Єдине, чого у нього
вдосталь – це божевілля.
Я посміхнувся до нього. Він похитав головою, цього разу не в настрої
для жартів.
— Я поговорю з ним наодинці, — сказав тато тихим голосом.
Мої очі шукали його. Він притулився до стіни праворуч від мене.
Ніно торкнувся татового плеча, і вони обмінялися поглядами, які
нагадали мені про Массімо та Алессіо. Між ними відбулося щось, у що я
не мав бути посвячений.
— Візьми себе в руки, хлопче, — пробурмотів Савіо, наближаючись
до мене, його пальці вчепилися в моє плече, а очі благали.
Я вишкірив зуби.
— Ти ніколи не бачив, щоб я втрачав контроль.
— Це те, чого ми боїмося, — сказав Ніно. Він шукав мене очима,
потім лише кивнув і вийшов із Савіо.
Я озирнувся, розуміючи, де ми знаходимося. Це було місце, куди
привозили ворогів і зрадників, щоб катувати й вбивати.
Я звів брову на тата.
— Ти справді думаєш, що зможеш?
Це була провокація і жарт.
Тато подивився мені в очі, і моя посмішка зникла. Я засміявся, а потім
кивнув. Він підійшов до мене й обхопив моє обличчя, впираючись лобами
один в одного, його очі горіли в моїх. Іноді я бачив у них те саме божевілля
і жагу до знищення, що завжди горіло в мені.
— Я люблю тебе більше, ніж своє життя. Але іноді мені здається, що
ти – покарання за мої гріхи, спосіб обернути проти мене мої власні
провини. Я ніколи не знав, з чим доводилося миритися Ніно, поки ти не
з'явився в моєму житті.
Мене не зачепили його слова. Мало що в моєму житті завдавало мені
болю, фізичного чи емоційного. Це була правда.
— Грета отримала все хороше, що мама і ти повинні були дати, а я
успадкував все погане. Так воно і є. Це інь і янь для вас.
— Це не жарти, — заревів він.
— Ні, це моє життя, — прогарчав я. — Це те, хто я є, тату. Ти, на
відміну від інших, ніколи не просив мене змінитися або контролювати
себе. Ти лише просив мене спрямовувати це.
— Тому що я знаю, що ти не можеш це контролювати.
Я гірко посміхнувся.
Тато перетягнув стілець через кімнату і сів навпроти мене, ставлячись
до мене, як до скаженого пса, якого господар не може вгамувати, хоча знає,
що монстр вб'є знову.
— Лас-Вегас під моїм контролем. Західне узбережжя – теж. Але в
якийсь момент навіть мого контролю буде недостатньо. Навіть
найсильніша імперія може впасти, якщо король не подбає про безпеку
своїх підданих.
Його голос тремтів від стриманості. Він хотів мене вбити, і знав, що
має це зробити.
— Чи хтось у безпеці, Невіо? Чи є межа тому, на що ти здатен, бо
останнім часом я боюся, що немає.
Я мав би збрехати, але не хотів.
— Я не знаю. Хотів би знати, але не знаю, не на сто відсотків. — Я
знизав плечима. — Ти абсолютно впевнений, що ніколи не заподіяв би
шкоди людям, яких любиш?
— Так, — твердо відповів він.
Мені стало цікаво, чи його впевненість справді походить від
переконання, чи він думав, що якщо скаже це вголос, то це стане правдою.
— Якби я думав, що можу коли-небудь нашкодити нашій сім'ї, я б
пішов і ніколи не повернувся, тату, — сказав я нарешті, тому що це була
правда.
— Краще так і зроби, — пробурмотів він. В його очах відбивався біль.
— Не змушуй мене, бляха, робити це. Це вб'є твою маму. Це вб'є Грету. —
Він ковтнув, стискаючи моє горло. — Це вб'є мене.
— Ти знаєш, як добре я вмію вбивати, тату, — сказав я.
Розділ 33
Аврора
Розділ 34
Невіо
Я ніколи не думав, що покину Лас-Вегас, не надовго, не без певної дати
повернення. Але сьогодні я купив квиток в один кінець до Неаполя.
Я ні з ким про це не говорив, навіть з Гретою чи Авророю. У моїй
голові й так було достатньо сум'яття. Ніхто не міг відібрати у мене це
рішення, бо ніхто не знав, наскільки заплутаними були мої думки. Мені
потрібно було взяти себе в руки – подорослішати, як би це назвав тато.
Можливо, і це теж. Але хто коли-небудь чув про серійного вбивцю, який
виріс зі своїх вбивчих потягів.
Проблема була навіть не в останньому – бути хорошим убивцею і
любити свою справу було найкращою умовою для того, щоб стати
Створеною Людиною. Уся чоловіча частина моєї родини була вбивцями.
Комусь це подобалося більше, комусь менше, але ми всі були хорошими
вбивцями. Проблема полягала в тому, що це стало залежністю. Після
вбивства я вже жадав наступного вбивства. Я жив нічними полюваннями, і
мені потрібно було взяти себе в руки.
Я хотів цього. Я хотів керувати своєю темною стороною, як це робили
тато і Ніно, в чому я ніколи не зізнавався їм. Я захоплювався тим, як вони
справлялися з сімейним життям і темрявою, яку вони приховували.
Іноді мені хотілося нашкодити всім, але були певні люди, яких я
завжди хотів врятувати трохи більше, ніж заподіяти їм шкоду. Врятувати їх
від мене. Проблема полягала в тому, що з кожним днем я все менше був
упевнений, хто тримає віжки, я чи монстр.
Коли вранці я залишав маєток Фальконе, я не був упевнений, коли
повернуся і чи повернуся взагалі. Я міг загинути, допомагаючи каморрі в
Італії. Я міг вирішити, що моя темрява просто не піддається контролю.
Найважче було не прощатися, особливо з Авророю. Вона б мені цього
не пробачила і мала повне право мене ненавидіти. Але вона зможе
передати Баттісту моїм батькам, і вони подбають про мого сина краще, ніж
я коли-небудь зможу.
***
Моєю першою зупинкою після приземлення в Неаполі була не місцева
штаб-квартира Каморри чи вілла мого двоюрідного діда за містом.
Я пішов до найкращого тату-салону Неаполя. Коли мій план від'їзду
сформувався в моїй голові, я знав, що хочу забрати Баттісту й Аврору з
собою в будь-який спосіб, тож вирішив набити їх на своїй шкірі. Аврору –
через почуття, які я мав до неї, а Баттісту – через почуття, які я мав би мати
до нього.
У мене не було попереднього запису, але мені все одно вдалося
потрапити всередину. Я показав майстру татуювання зображення
полярного сяйва. Ім'я Аврора якнайкраще відповідало тому, якою я її
бачив. Яскраве світло на тлі темного неба. Її світло навіть змогло освітлити
чорноту всередині мене. Можливо, одного дня я досягну своєї особистої
рівноваги, і, можливо, одного дня моя темрява і світло зрівняються.
Полярне сяйво завжди сяє найяскравіше в ніч рівнодення. Допоки моя
темрява переважувала добро всередині мене, світло полярного сяйва
завжди горіло б трохи слабше в моїй присутності. Я не хотів цього.
Тату-майстер створив кілька швидких ескізів татуювань полярного
сяйва. Я не хотів, щоб на тлі був ліс чи гори. Я хотів, щоб основна увага
була зосереджена на північному сяйві та нічному небі за ним. Я вибрав
чорне нічне небо як фон і яскраві зелені та бірюзові вогні. У мене було
небагато татуювань, не так багато, як у Алессіо і Массімо, поки що тільки
два: татуювання Каморри з оком і ножем, потім татуювання Джокера на
спині з його посмішкою і написом "Чому так серйозно?" криваво-червоним
кольором під ним, за яким слідував рядок HAHAHAHAHAHAHAHA .
Букви А не повністю змикалися вгорі, тому що кожна вертикальна риска
означала одне забране життя, як у розстрільному списку. На той час було
вже багато "ха-ха", які ставали все меншими й меншими, коли вони
спускалися по моїй спині. У мене було відчуття, що зрештою мені
доведеться відмовитися від підрахунку. Обидва татуювання були виконані
в чорно-червоному кольорі. Обидва кольори я цінував за їхнє глибоке
значення для мене. Тепер до цього списку можна було б додати першу
кольорову крапку.
— Де ти хочеш зробити тату? — запитав татуювальник після того, як
я обрав дизайн.
Я показав на центр грудей, потім трохи лівіше.
— Я хочу, щоб світло було над моїм серцем, — сказав я.
Татуювальник кивнув, але нічого не прокоментував. Добре для нього.
Я стягнув футболку через голову.
— Чудова робота, — сказав він, коли я повернулася до нього спиною.
Ніно зробив казкову роботу над татуюванням Джокера і кривавим
списком. Я показав хлопцеві, що татуювання Каморри на моєму зап'ясті
було не гіршим.
— Їх зробив мій дядько.
— Вражаюче. Чому ти не звернувся до нього за цими татуюваннями?
— Я не хотів. Ти боїшся, що твоє мистецтво не буде таким же гарним,
як його? — Я підняв на нього брови. — Тому що я довіряю тобі, і ці
татуювання дуже важливі для мене.
Він проковтнув.
— Це буде моя найкраща робота.
Я витягнувся на стільці й простягнув йому передпліччя.
— Почнімо з літери.
Татуювання для Баттісти буде простим. Червона "Б" на моєму зап'ясті,
тому що він був моєю кров'ю. Я хотів вибрати татуювання з глибшим
змістом, як для Аврори, але я просто не знав його достатньо добре. Я
сподівався, що колись у мене буде можливість зробити це, я зможу додати
більше деталей до татуювання. А поки що я носитиму його ініціали з
собою як постійне нагадування про те, що Аврора не єдина, кому потрібно,
щоб я зустрівся зі своїми демонами й закував їх у кайдани. Не минуло й
години, як червона буква "Б" прикрасила мою шкіру. У ту мить, коли
татуювальник торкнувся голкою моїх грудей, я заплющив очі, дозволивши
опіку проникнути в моє тіло. Відчуття було таке, ніби він майже торкнувся
мого серця, ніби чорнило заглибилося досить глибоко, щоб досягти цієї
частини мене, так само як це зробила Аврора.
Через три години дзижчання голки стихло востаннє. Я розплющив очі
й втупився на татуювальника.
Його чоло було спітнілим, ймовірно, не тільки тому, що він працював
три години поспіль.
Він схопив дзеркало зі свого робочого місця і простягнув його мені,
щоб я міг побачити його роботу. Через чорноту нічного неба над моїм
серцем здавалося, що в моїй грудній клітці є лише чорна діра, яка
відповідала дійсності, але була підсвічена звивистими світлими мазками
зеленого та бірюзового кольорів.
Я коротко кивнув. Це було так, як я собі це уявляв. Я змахнув ногами
зі стільця і підвівся.
— Ти молодець, — сказав я.
Я хотів піти, відчував потребу залишитися наодинці з дивними
відчуттями, які викликала ця маніфестація Аврори на моєму тілі. Я схопив
свою сорочку й одягнув її, а коли виходив, кинув пачку готівки на стійку
адміністратора, занадто багато для його роботи, а потім знову не пішов. Я
не став чекати, поки він їх перерахує.
Моє серце калатало в грудях, і я відчував неспокій, полювання. Я
очікував реакції на татуювання, що було однією з причин, чому я не вибрав
Ніно для татуювання. Він би побачив щось у моїх очах чи на моєму
обличчі, щось, чим я не хотів ділитися з людьми, які мене знали. Я міг
лише уявити, що б сказали Алессіо та Массімо, якби побачили
татуювання. Всезнайка Массімо склав би два і два разом. Він точно знав,
що зображено на татуюванні. Полярне сяйво.
Аврора.
Довбане світло в моєму житті.
Розділ 35
Римо
Розділ 36
За 5 днів до
Невіо
Після запису на татуювання я вирішив поїхати до маєтку Альвізе за
містом. Я не хотів афішувати свій візит до одного з трьох неаполітанських
капітанів, кожен з яких був одружений з його доньками і сподівався стати
наступним капо за відсутності сина.
Його особняк знаходився неподалік від Національного парку Везувію,
а на горизонті вимальовувався зловісний конус вулкану. Масивні чавунні
ворота та старий кам'яний мур перегородили мені шлях на територію. Я
вийшов з орендованого автомобіля і підійшов до воріт. Нагорі була камера
спостереження. Я підняв голову, щоб той, хто дивився запис, міг добре
розгледіти моє обличчя.
— Я Невіо Фальконе, і я тут, щоб підтримати свого двоюрідного діда.
Якийсь час нічого не відбувалося. Я взявся за сталеві прути й
подивився всередину. Кущі з рожевими квітами, величезні оливкові та
фігові дерева, а також великі кущі розмарину заповнювали цю частину
саду. Далі я побачив червону черепицю і білий верхній поверх вілли.
Кроки хруснули по асфальту, який був порепаний там, де невблаганне
сонце висушило матеріал. З'явилися двоє охоронців з автоматами. Вони
закричали на мене італійською мовою з неаполітанським діалектом.
— Руки за голову і лягай.
Який теплий прийом, але я зробив, як вони сказали. Якби я їх убив,
Альвізе, можливо, був би менш схильний дозволити мені залишитися.
Сонце нагріло землю до такої міри, що мені довелося стримувати
шипіння, коли мої груди притиснулися до поверхні. Моє татуювання було
ще свіжим. Можливо, плівка, яку татуювальник наклав на нього, впечеться
в мою шкіру.
Один з них обмацав мене на предмет наявності зброї, а інший
направив дуло автомата мені в голову.
— Все чисто.
Двоє чоловіків схопили мене за руки та ноги, а потім занесли
всередину. Я розслабилася в їхніх обіймах. Альвізе стояв на останній
сходинці кам'яних сходів, що вели до дерев'яних подвійних дверей його
вілли. Він був товстуном, хоча я сумнівався, що хтось наважився б його так
назвати. Напевно, його називали міцним або імпозантним. І що, в біса,
було з його волоссям? У нього майже не залишилося волосся, окрім чогось
схожого на чуприну. На ньому був костюм, сонцезахисні окуляри, капелюх
і туфлі на підборах. Я ледве стримався від саркастичного коментаря. Він
був схожий на карикатуру на мафіозі. Але це було його королівство, і
навіть якщо він був жалюгідним королем, я мусив виявляти до нього
повагу, якщо хотів тут грати.
Його люди висадили мене біля підніжжя сходів. Я послав їм жорстку
посмішку.
— Невіо Фальконе? — запитав він із сумнівом.
Я випростався.
— Єдиний і неповторний. Я думав, що мій прийом тут буде теплішим.
Він зійшов на останню сходинку.
— Так і є. Мої люди можуть бути дещо надмірно обережними. Це
небезпечні землі.
— Дійсно, — сказав я.
Два бабуїни трималися поруч, ніби думали, що я прийшов сюди, щоб
вбити свого двоюрідного дідуся. Невже вони думали, що я хочу зайняти
його місце? Я міг би стати капо функціонуючої імперії, мені не потрібна
була та, що лежить у руїнах.
— Тебе прислав батько? Ти тут, щоб допомогти? Я думав, що він
пришле ще кількох солдатів, а не одного.
— Повір мені, я цінніший за декількох чоловіків.
Я проігнорував його запитання про мого тата. З одного боку, тато
виглядав би слабким, якби я пішов без його дозволу, і це могло б призвести
до того, що він відправив би мене назад.
— Я чув історії. — Він зупинився біля дверей. — Чому б тобі не зайти
випити, а я подзвоню твоєму батькові, щоб подякувати йому.
Я кивнув, не кліпаючи очима. Тато не визнав би, що я пішов, не
спитавши його. Двоє охоронців пішли за нами всередину. Я звів на них
брову. Альвізе явно боявся залишатися зі мною наодинці. Для капо це було
не дуже добре. Тато був здатний захистити себе, як і будь-який капо.
— Ми сім'я, — сказав я.
Альвізе засміявся.
— Це не так вже й багато значить, чи не так?
— Для моєї сім'ї – багато.
— Тоді чому ти тут? Хіба ти не повинен допомагати своїй родині у
Вегасі?
Мої груди стиснуло незнайоме відчуття.
— Їм не потрібна допомога.
Але в той момент я знав, що зроблю все, щоб повернутися до них
якомога швидше, особливо до Аврори та Баттісти, навіть якщо вони,
можливо, не хотіли б цього.
***
Альвізе попросив мене залишитися на його віллі на кілька днів перед
тим, як я мав вирушити до Неаполя, щоб потрапити в саму гущу подій.
Я знав, що тато буде дуже розлючений, коли дізнається, але не
очікував, що він перетне півсвіту. Коли Альвізе сказав мені, що батько їде
на віллу з аеропорту, я не міг приховати свого здивування.
Тато рідко приховував свої емоції, особливо гнів. Іноді він
приглушував його для маминого блага, але коли він увійшов до вітальні
вілли з Альвізе поруч, лише його очі видавали його лють. Його обличчя
було маскою контролю, поки Альвізе без упину розповідав про сучасний
стан Каморри в Кампанії.
Батько не любив цього хлопця, тож я знав, що йому коштувало
додаткових зусиль стримувати себе.
— Мені потрібно трохи поговорити з сином наодинці, — сказав тато.
Альвізе кивнув.
— Ти можеш залишитися тут, і я залишу вас наодинці.
— Ми підемо в сад, подихаємо свіжим повітрям, — сказав тато,
махнувши мені рукою, щоб я вивів його на вулицю.
Я б теж не залишилася в цих стінах для приватної розмови. Б'юся об
заклад, у Альвізе всюди були очі й вуха. Щойно ми з татом опинилися на
вулиці, заховані між масивними оливковими деревами, його контрольована
маска зісковзнула.
— Я навіть не знаю, що тобі сказати.
Це було вперше.
— Я ж казав, що піду, коли відчую, що втрачаю контроль. Поїхати
сюди й допомагати Каморрі в іншому місці здавалося мудрим вибором. Я
не питав у тебе дозволу, бо це б нічого не змінило.
— Я навіть не через це хочу вдарити тебе об це довбане дерево, —
прогарчав тато.
Я кивнув.
— А. Це через Аврору?
Тато подивився мені в обличчя.
— Це через довбаного сина, про якого ти не потурбувався розповісти
мені!
Я не злився на Аврору за те, що вона розповіла моїй родині. Я підвів її
і Баттісту. У неї більше не було причин піклуватися про нього для мене.
Вона хотіла повернути свою свободу і своє життя.
— Я знаю про нього лише два місяці.
— Тоді ти повинен був розповісти мені про це два місяці тому!
Натомість я дізнаюся, що ти змусив Аврору піклуватися про твого сина,
брешучи нам усім. Фабіано розлючений, і це ще не все. На твоєму місці я б
не повертався до нього спиною.
— Мені потрібно було розібратися у всьому самому, перш ніж
розповісти тобі.
— І це так ти розумієш, що таке бути батьком? — Тато кружляв
навколо нас. — Тікаючи в Італію?
— Повір, усім буде краще, якщо я буду тут. Мені треба взяти себе в
руки, перш ніж повернутися.
— Ти, бляха, візьмеш себе в руки. Я зміг, і ти зможеш.
Я блиснув очима.
— Але я не ти, тату! Я маю розібратися у всьому сам.
І поки ти розбираєшся, ти чекаєш, що всі інші візьмуть на себе твої
обов'язки.
— Б'юся об заклад, мама і Кіара залюбки піклуються про Баттісту,
поки мене немає, а всі інші завдання можуть виконувати Массімо і
Алессіо, тепер, коли вони знову можуть спокійно спати ночами.
— Я думаю, Аврора хоче продовжувати піклуватися про твого сина. Я
не знаю, що ти зробив з головою тієї дівчини, але вона, очевидно, готова
багато чим пожертвувати заради тебе.
Я був спантеличений. Я не очікував, що Аврора продовжуватиме
стежити за Баттістою. Я завжди думав, що вона віддасть його моїм
батькам, як тільки у неї з'явиться така можливість. Мушу визнати, що моє
серце калатало вдвічі швидше, коли я про це думала. Я доторкнувся до
татуювання, не подумавши про це.
Тато схопив мене за сорочку і підняв її, відкриваючи татуювання
полярного сяйва. Він коротко просканував його, перш ніж звузити очі на
мене.
— Це те, що я думаю?
— Я не вмію читати твої думки.
— Якщо тобі не байдужа Аврора, то втеча і відмова від неї,
безумовно, посилає невірний сигнал.
— Ти відправив маму назад до Наряду, хоча вона тобі небайдужа. Це
було ще більшою дурістю. Вона могла б вийти заміж за свого нареченого, і
ти б її більше ніколи не побачив.
Тато схопив мене за плече.
— Як ти любиш повторювати, ти – не я. Чи зможеш ти бачити, як
Аврора рухається далі? Що, якщо вона буде з кимось іншим, коли ти
повернешся?
— Не буде, — твердо відповів я, відчуваючи, як мене охоплює
власницьке почуття.
Одна лише думка про те, що хтось доторкнеться до Аврори,
викликала у мене бажання покалічити і вбити його.
— Враховуючи твої дії в минулому, вона була б дурною, якби не
рухалася далі.
— Мама не пішла далі, хоча твої вчинки були ще гіршими за мої.
Я не викрадав Аврору і не намагався знищити людей, яких вона
любила, тож я справді не був упевнений, чому тато так розлютився на
мене.
— Твоя мати була зайнята вагітністю та вихованням двійні, — сказав
тато.
— Але ти не знав цього, коли проганяв її. Я не можу собі уявити, щоб
ти був згоден, щоб хтось інший був з мамою.
— Я знав, що вона не піде далі з кимось іншим, — сказав він.
— А якби й пішла.
Його обличчя дало мені відповідь.
— Бачиш, і я зробив би те ж саме. Те, що я тут, не означає, що я не
дізнаюся, якщо якийсь хлопець зробить крок до неї, а потім швидко
відступить.
— Можливо, Аврора заслуговує на те, щоб рухатися далі, особливо
якщо тебе не буде роками.
Я насміхався.
— Будь ласка, не прикидайся благородним, бо я не такий. Я
кровожерливий, власницький засранець, і Аврора знала це, коли закохалася
в мене. Тепер, коли вона в моїй голові, вона повинна знати, що це означає.
— І, мабуть, не тільки у твоїй голові, — сказав тато, махнувши рукою
мені на груди.
Я нічого не прокоментував. Мої почуття були мінливими і
невловимими, я вважав за краще не зациклюватися на них.
— А Грета знає? — запитав я, змінюючи тему. Відтоді, як я дізнався
про Баттісту, я звів свої контакти з нею до мінімуму.
Можливо, це було через почуття провини. У той час як вона хотіла
дітей, але не могла легко їх завести, мені підкинули сина, а я навіть не
хотів його.
— Твоя мати ще не говорила їй про Баттісту, але ми не можемо довго
приховувати це від неї.
Я кивнув.
— Вона буде засмучена, що ми взагалі від неї це приховували. — Я
засунув руки в кишені. — Мені потрібно залишитися тут. Мені потрібно
розібратися у всьому і вигнати своїх демонів.
— Ти маєш розібратися з ними за допомогою людей, які піклуються
про тебе.
— Ти до них належиш? — запитав я, готуючись до відповіді.
Його пальці на моєму плечі стиснулися.
— Так, але це не означає, що я не хочу задушити тебе за біль, який ти
завдаєш своїй мамі й всім іншим. Твоя сила, твоя відданість Каморрі й твої
бойові навички змусили мене неймовірно пишатися тобою в минулому, але
ніщо не змусить мене пишатися більше, ніж те, що ти станеш хорошим
батьком для свого сина і хорошою людиною для Аврори.
Після цього ми повернулися в будинок, і наступного дня тато поїхав
без мене, залишивши мені лише тягар своїх слів. Але я був радий, що він
їх сказав, бо вони показали мені, що він все ще вірить у мене, а я, до біса,
хотів стати й хорошим батьком для Баттісти, і хорошим чоловіком для
Аврори.
Розділ 37
Аврора
Леона
Розділ 38
Невіо
Аврора
Розділ 39
Невіо
Моє рішення повернутися додому було спонтанним. Я відчував
готовність вже кілька тижнів, але одного дня я просто зрозумів, що
прийшов час. Я все ще був заплутаним виродком, але відчував, що мене
більше не переслідує непереборне бажання вбивати. Я відчув себе більш
зосередженим.
Через двадцять чотири години після мого рішення я вже летів додому.
Я нікому не сказав про це, окрім повідомлення Алвізе перед посадкою.
Коли після опівночі я ввів код до особняка Фальконе, я відчув таке
почуття приналежності, якого не мав уже давно. Цей будинок і місто були
моїм домом. Я сумував за обома, але особливо за людьми, які робили це
місце особливим. Звичайно, за своєю сім'єю та Авророю.
Будинок був тихим, коли я зайшов всередину і пройшов до вітальні.
Я опустився на зручний диван і схрестив руки за головою, зітхнувши.
Бляха, це було правильно.
Почулися кроки. Важкі, чоловічі кроки.
— Краще б ти виявився грабіжником, бо якщо це той, про кого я
думаю, мені доведеться надерти йому дупу за чергову одиночну вилазку,
— пробурмотів тато.
Я розплющив очі з втомленою посмішкою. Він височів наді мною, в
піжамних штанях і з суворим поглядом. Але він не був насправді сердитий.
Я знав усі його гнівні вирази обличчя, і це був не один з них.
— Добре повернутися.
Тато деякий час мовчав, а потім запитав:
— Ти повернувся назавжди?
— Так, — відповів я. — Тут моє місце.
— Ти довго не міг це зрозуміти. Твоя мама буде в захваті, що ти
повернувся.
Я підвівся на ноги.
— А ти?
Тато пригорнув мене до себе і сильно поплескав по спині.
— Твоє місце тут. — Він відсунувся назад. — Думаю, ти знаєш, що не
всі будуть раді твоєму поверненню.
— Аврора.
— І Фабіано. Він все ще злий на тебе.
— Я поговорю з ним. Я впевнений, що зможу переконати його.
— Ти не та людина, яку я б обрав, щоб змусити когось одуматися без
тортур.
Я посміхнувся.
— Я пройшов через деяке оновлення.
— Сподіваюся, ці оновлення кращі за ті, що в моєму телефоні, бо
вони роблять мене вбивцею.
— Я, мабуть, піду спати. Хочу позбутися джетлага і встати рано.
Завтра буде насичений день, з багатьма емоційними злетами і
падіннями.
***
Я провів рукою по волоссю, коли увійшов до особняка після ранкового
купання, після того, як знову зустрівся з Авророю.
Я не очікував її побачити. Була лише сьома ранку. Я пішов на кухню,
щоб випити кави та протеїновий коктейль. Сухий одяг міг зачекати. Я
навіть не встиг допити свою першу каву, як мамин голос змусив мене
підстрибнути.
— Невіо! — Я обернувся, але вона впала в мої обійми і міцно обняла
мене. Я поклав підборіддя на мамину голову і чекав, поки вона
заспокоїться. Коли вона відступила, то сильно вдарила мене по грудях. —
Не смій знову йти.
— Не піду.
Вона подивилася вниз на свій мокрий халат, потім на мене.
— Ти капаєш водою по всій підлозі.
— Мені найбільше не вистачало твого ранкового ниття.
Вона знову ляснула мене по грудях.
— Зніми хоча б сорочку, якщо не хочеш піднятися і переодягнутися.
Я стягнув сорочку через голову і накинув її на стілець. Мамині очі
одразу помітили татуювання на моїх грудях.
— Що... — Вона замовкла, коли на її обличчі з'явилося усвідомлення.
— У тебе попереду багато роботи, якщо ти хочеш її завоювати.
— Я знаю.
Двері знову грюкнули, і увійшли Алессіо та Массімо.
Вони обидва, звісно, помітили татуювання.
— Я бачу, ти повернувся, щоб створювати проблеми, — сказав
Алессіо, похитавши головою, і поплескав мене по руці, перш ніж
притягнути до себе для коротких обіймів.
Потім настала черга Массімо. Його вираз обличчя залишався
напруженим. Я припустив, що те, що сталося з Карлоттою, занепокоїло
його.
— Хороша робота, — сказав він.
— Навіть тато не зміг би зробити кращу роботу.
— Я б спробував відговорити його від цього емоційного пориву, —
сказав Ніно, коли він увійшов, а за ним і Кіара. Моє повернення, мабуть,
зробило свою справу.
— У тебе є емоційні татуювання, — нагадав я йому, на що він
демонстративно проігнорував.
— Ти не зупинив його, коли він спотворив свій пах биком, —
пробурмотіла Джемма з дверей, кинувши головою в бік Савіо, що стояв
позаду неї.
Бляха, як я скучив за жартами Фальконе. Завжди надто відверті.
Джуліо з виттям влетів на кухню і кинувся на мене. Я буркнув від удару і
засміявся від його збудження. Цей маленький засранець доводив мене до
сказу частіше, ніж будь-хто інший, але він був моїм фаворитом у цьому.
— Я бачу, ти скучив за своєю улюбленою жертвою витівок.
Він посміхнувся до мене. У наступні кілька днів я, мабуть, часто
ставатиму його жертвою.
Возз'єднання з родиною допомогло мені зрозуміти, чому я часто
відчував цю порожнечу в грудях, поки мене не було. Тепер вона майже
зникла, а те, що залишилося, можна було заповнити лише Авророю та
Баттістою.
Розділ 40
Аврора
Розділ 41
Фабіано
Розділ 42
Аврора
Мій рот розтулився від подиву, коли я побачила татове обличчя, коли
увійшла на кухню. Він сидів за кухонним столом і потягував каву з
опухлою нижньою губою. На його скроні розцвів синець, а скуті рухи
свідчили про те, що він отримав ще більше травм.
Мамин роздратований вираз обличчя говорив мені, що вона не була
вражена.
— Хочеш, щоб я перевірила твої поранення? — запитала я, готова
передати Баттісту мамі.
— Я в порядку, — відповів тато.
— Звісно. — Я взяла горнятко кави для себе й опустилася поруч з
мамою. — Дай вгадаю, ти зустрів Невіо. З ним усе гаразд?
Тато похмуро похитав головою.
— Радий, що ти турбуєшся про його здоров'я.
— Я теж турбуюся про твоє, але бачу, що ти не серйозно поранений.
Настрій тата явно покращився.
— То ти думаєш, що я надер йому зад?
Я сумнівалася, що тато може перемогти Невіо в бійці, але тримала
свої думки при собі.
Мама надулася і з силою поставила чашку.
— Алессіо і Массімо довелося їх розборонити.
— Тату, не треба карати Невіо через мене. Я сама з ним впораюся,
гаразд?
Я взяла кілька млинців зі стопки посередині і поклала один на тарілку
Баттісти зі свіжими ягодами та йогуртом.
— А можна я йому теж надеру дупу? — запитав Давіде з порога, де я
його раніше не помічала. Він почав укладати своє світле волосся гелем,
через що завжди всюди спізнювався.
— Він тобою підлогу витре, — пробурмотіла я.
— Вона має рацію. Тобі потрібно покращити свої бойові навички,
якщо ти хочеш бути рівнею Невіо, — сказав тато.
Мама зітхнула.
— Ми можемо не говорити про насильство за сніданком?
Тато і Фабіано перезирнулися. Пізніше вони, мабуть, підуть до
спортзалу на тренування з боксу. Татові, напевно, слід було взяти
вихідний, зважаючи на його травми, але було б марно говорити йому про
це.
Мені сьогодні не треба було працювати, тож я вирішив насолодитися
теплою погодою в басейні. Після сніданку я переодяглася в бікіні, потім
накрилася рожевою пляжною сукнею, перш ніж одягнути Баттісту в його
милі плавки з акулою і вирушила на вулицю.
Взявши Баттісту за руку, я підійшла до басейну – він любив наші
майже щоденні запливи – але завмерла, побачивши у воді Невіо, Алессіо
та Массімо. Я тихо зітхнула. Якби я зараз розвернулася і повернулася в
будинок, як я хотіла зробити, щоб уникнути Невіо, Баттіста б зчинив
істерику. Він тільки-но відкривав для себе свої емоції і влаштовував
істерики через найменші дрібниці, як-от неправильно порізаний банан чи
неправильно підібраний колір ложки. Скасування нашого запливу було б
рівносильне кричущій люті.
Розправивши плечі, я продовжувала йти до басейну. Я не хотіла, щоб
повернення Невіо зіпсувало мені життя. Коли він залишив мене з дитиною,
мені знадобилося чимало зусиль, щоб налагодити звичний розпорядок дня
і розібратися в своєму житті. Він стояв до мене спиною, посміхаючись
кривою посмішкою Джокера, від якої у мене мурашки по шкірі. Його
список не збільшився, що мене здивувало. З того, що я читала в новинах
про мафіозні війни в Італії, і з того, що я підслухала, як тато і Фальконе
обговорювали, кількість загиблих була великою. Я ні на секунду не
повірила, що Невіо сам не був відповідальним за чимало з цих вбивств.
Можливо, він чекав, коли повернеться додому, щоб Ніно міг його
затаврувати. Зрештою, місце на його спині все одно б закінчилося.
Массімо штовхнув підборіддям у мій бік і щось сказав Невіо, який
обернувся на півдорозі.
Вираз його обличчя було важко прочитати, майже тривожним. Такий
вираз не часто побачиш на його обличчі. Алессіо поплескав Невіо по
плечу, і вони обидва пішли. Я мало не покликала їх назад. Хіба було схоже
на те, що я хочу залишитися з Невіо наодинці?
Було надто пізно. Вони вже були на шляху до особняка. Я
посміхнулася Невіо і зосередилася на надяганні нарукавників на Баттісту.
Я залишилася в пляжній сукні, не бажаючи виставляти себе напоказ перед
Невіо. Він все це бачив. Чорт забирай, він був у мені пальцями, язиком,
членом і навіть ножем. Проте він почувався чужим після нашої розлуки. Я
змінилася, і, судячи з того, що я його бачила, він теж. Я ще не була
впевнена, чи це на краще.
Я посадила Баттісту, і він побіг на мілководді до басейну, щоб
погратися зі своїми іграшками. Невіо попрямував до мене.
— Я можу залізти в басейн з Баттістою, якщо ти хочеш трохи
позасмагати.
Моя увага була прикута до татуювання на його грудях, і він дозволив
мені добре його роздивитися, мовчки чекаючи переді мною. Мені
знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що я бачу, і навіть тоді мені все ще
було важко в це повірити. Північне сяйво. Аврора бореаліс.
Моє серце прискорило свій ритм, а в горлі стало тісно, від
непотрібних реакцій, які я хотіла придушити.
Невіо простежив за моїм поглядом, а потім нахилив голову, щоб
уважно мене розглянути.
— Знаєш, що це таке?
— Прекрасний феномен? — Я не хотіла думати про те, чому він
витатуював на грудях явище, на честь якого мене назвали.
— Я не зміг би сказати це краще, — сказав він тихим голосом, від
якого мурашки побігли по всьому моєму тілу.
— Ти бачив його, поки був закордоном? — Мій голос дивно затремтів.
Невіо був не з тих, хто робить собі татуювання з місцями, куди подорожує.
Він похитав головою, його напружений погляд все ще був на мені.
— Ні. І якщо я коли-небудь це зроблю, жінка, яка надихнула мене на
це татуювання, буде зі мною.
— Можливо, я зустріну її одного дня, — сказала я.
Він дивно посміхнувся і підсів ще ближче. Мої очі кинулися до
Баттісти, який сидів на сідницях і спокійно грався. Чому він не міг
спричинити неприємності, коли мені це було потрібно?
— Ти знаєш, що це татуювання символізує тебе, — сказав він. Він був
досить близько, щоб я могла доторкнутися до яскравих вихорів північного
сяйва на його грудях. Зблизька татуювання на його грудях виглядало ще
красивішим. Я ніколи раніше не бачила більш красивої кольорової гами
для сяйва. Потім мої очі зачепилися за щось на його зап'ясті, червоне
татуювання у вигляді літери "Б". Я важко ковтнула. Він повернув руку,
показуючи мені татуювання. — Як тільки я дізнаюся Баттісту краще, я
хочу додати деталі, що представляють його.
Я проковтнула.
— Це не так просто, як зробити татуювання. Ти втік, бо злякався
відповідальності. Тепер ти мусиш довести свою гідність.
— Я не боявся відповідальності, Рорі. Я до біса боявся самого себе,
або того, на що я був здатен.
Я оглянула його обличчя. Все в ньому було чесним.
— Тоді втеча не мала сенсу, чи не так? Ти не можеш втекти від самого
себе, і, дивлячись на заголовки в Італії, ти продовжував йти туди, де
зупинився тут.
— Я знав, що не можу втекти від себе. Справа була не в цьому.
— А в чому ж тоді? — Мені було важко тримати голос тихим і рівним.
Я не хотіла, щоб Баттіста відчув напругу між мною та його батьком.
— Річ у тому, що я покинув людей, яких хотів захистити від себе.
Мені було байдуже, які супутні збитки я залишу в Кампанії.
— Тож вбивство більшої кількості людей без жодної відповідальності
в Кампанії змусило тебе змінитися? — запитала я з сумнівом.
Здавалося, що він годував своїх демонів, а не морив їх голодом.
Він повільно похитав головою і спустив плавки на кілька дюймів. Я
напружилася.
— Я просто хочу тобі дещо показати.
Я залишалася настороженою, поки не побачила два червоні, круглі
шрами біля його стегнової кістки й над лобком.
— Майже смерть змінила мене. Близько місяця тому в мене влучили
дві кулі. Вони добряче мене зачепили, і я майже стік кров'ю, поки доїхав
до лікарні.
— Чому твій батько нікому не сказав?
Чи вони просто приховували це від мене?
— Він не знає. Ніхто не знає. Альвізе надто боявся татової реакції,
тому був радий тримати це в таємниці, коли я попросив його про це. Коли
я лежав там у власній крові, я зрозумів, що втратив стільки можливостей,
не вбивати і катувати, а проводити час з тобою і Баттістою, показати вам,
що ви для мене значите, і я зрозумів, що мені потрібно повернутися
додому, до тебе і моєї сім'ї.
Я нервово облизала губи. Його слова вразили мене до глибини душі,
але я не хотіла розчинитися в емоційній калюжі.
Невіо показав на татуювання зі світлом, а потім на літеру Б.
— Я зробив ці татуювання не для того, щоб вразити тебе і змусити
пробачити мені. Я зробив їх, бо це був мій єдиний спосіб безпечно забрати
тебе і Баттісту з собою. Як нагадування про те, чому я намагався тримати
своїх демонів під контролем.
Баттіста чекав біля басейну, вичікувально спостерігаючи за нами. Я
була рада його присутності, його відволіканню, тому що частина мене
хотіла зануритися в сильні обійми Невіо, щоб почути його слова.
Невіо нахилився ближче.
— Якби я міг витатуювати тебе на своєму серці, я б це зробив. Я б
розрізав собі грудну клітку, щоб татуювальник зміг дістатися до нього, —
прошепотів він, потім відсторонився і відійшов до Баттісти, залишивши
мене там, щоб я могла перевести подих.
— Тобі потрібна моя допомога з нарукавниками, приятелю? —
запитав Невіо, присівши навпочіпки біля Баттісти, який послав мені
запитальний погляд.
Він зняв свої нарукавники, як він часто робив. Я посміхнулася йому,
потім кивнула, і він простягнув Невіо свої нарукавники у відповідь.
Я повернулася до них спиною, намагаючись заспокоїти своє
калатаюче серце.
На моїй шкірі не було татуювань Невіо чи Баттісти, але я все одно
носила їх із собою.
— Я зловлю тебе, не хвилюйся, — сказав Невіо, після чого пролунав
гучний сплеск і пронизливий сміх Баттісти.
Я глянула через плече. Я ніколи не дозволяла Баттісті стрибати в
басейн. Всі чоловіки в родині Фальконе і Скудері завжди жартували, що я
занадто багато часу проводжу з ним як квочка. Моїм першим поривом було
сказати щось Невіо, пояснити свою позицію щодо безпеки на воді, але
Баттіста був його сином, і якщо він справді хотів стати справжнім батьком,
я повинна була дати йому для цього простір.
Я опустилася на шезлонг і спостерігала, як вони бурхливо граються у
воді. Здавалося, вони насолоджувалися тими самими бурхливими
розвагами.
Слова Невіо продовжували звучати в моїй голові. Я заприсяглася, що
не пробачу йому. Але коли я думала про те, що він ледь не загинув, мені
стискало горло. Я не хотіла жити без нього. Це не означало, що я легко
його пробачу, але я дам йому шанс довести свою правоту востаннє.
Невіо
Аврора
Невіо
Наступного дня я забрав Аврору з лікарні. Фабіано відвіз її туди вранці.
Оскільки мені довелося відвідати кілька казино для Каморри, мама
доглядала за Баттістою до обіду, а потім я взявся за нього. На той час
маленький чоловічок вже звик до мене, і з кожною хвилиною, яку я
проводив з ним, він теж ставав дедалі більше схожим на мене.
— Джоеле сьогодні не було на роботі. Принаймні, не як лікар. Його
прийняли вчора ввечері як пацієнта, бо, мабуть, хтось переїхав його
машиною.
Я вишкірив зуби.
— Це небезпечний світ.
Аврора звузила очі.
— Це був ти.
Я знизав плечима.
— Я все ще я, Рорі. Я частіше одягаю свою цивільну маску для тебе,
але під нею все ще сидить монстр, який жадає крові, особливо коли
чоловіки не тримають дистанцію з тобою.
Аврора похитала головою.
— Ти ж міг його вбити!
— Я збив його машиною, щоб не відчувати спокуси вбити його, бо
якби я відчув його кров на своїй шкірі, я б вирвав йому серце.
Аврора моргнула і повільно обернулася до Баттісти, ніби щойно
згадала про його присутність.
— Тобі було весело сьогодні?
Він захоплено кивнув. Його кучеряве темне волосся розгойдувалося
на всі боки.
— Ми з ним трохи поплавали в басейні.
Аврора посміхнулася мені. Я міг сказати, що вона все ще була трохи
роздратована, але вона знала, у що вляпалася.
— Ти впевнена, що хочеш стримано?
Я дав їй вибір між вишуканим і стриманим побаченням, і, звичайно,
Аврора, будучи Авророю, вибрала останнє.
— Безумовно. Ніякого нарядного вбрання і ніякої обстановки.
— Нічого не буде занадто, обіцяю, — сказав я з диявольською
посмішкою.
Аврора послала мені застережливий погляд, ніби Баттіста міг
зрозуміти мій натяк.
Я висадив їх біля особняка Фабіано, щоб Аврора могла змінити халат
(хоча мені вона дуже подобалася в ньому, і я б із задоволенням сам його
зняв) і вкласти Баттісту спати, перш ніж забрати її на побачення.
Через дві години я подзвонив у двері. Звичайно, двері відчинив
Фабіано. Він перегородив мені шлях з жорстким виразом обличчя,
схрестивши руки на грудях. Він був схожий на вишибалу.
— Я не думаю, що повинен щось говорити.
— Я буду добре поводитися і поверну її до комендантської години, —
сказав я своїм найкращим, найласкавішим голосом. — Обіцяю, сер.
— Не розумію, чому така розумна, мила дівчина, як Аврора, обирає
такого, як ти, — пробурмотів Фабіано.
— Погані хлопці роблять це краще.
На щастя, в цей момент за спиною Фабіано з'явилися Леона й Аврора,
інакше він би вдарив мене в обличчя. І хоча я завжди був готовий до
невеликого спарингу, я дійсно з нетерпінням чекав побачення з Авророю.
Вже одне це показувало, як Аврора змінила мене.
Аврора була одягнена в коротку чорну сукню, під якою була біла
футболка і її улюблені білі кеди Converse. Я посміхнувся. Це була Аврора, і
я сподівався, що вона ніколи не зміниться.
Вона поплескала Фабіано по плечу, поки він нарешті не відступив,
щоб дати їй пройти. Вона просканувала мою футболку піднятими бровами.
На мені була чорна футболка з логотипом гурту KISS, чорні штани карго і
чорні кеди Converse.
— З яких пір ти любиш KISS?
— Я почав слухати їх в Італії.
— Повертайтеся о десятій, — перервав нас Фабіано.
— Опівночі добре, — сказала Леона.
— Я вже повнолітня.
Фабіано насупився на мене, а не на неї.
— Ти живеш під нашим дахом, тож граєш за нашими правилами.
Аврора зітхнула, йдучи за мною до моєї машини. Я торкнувся її
попереку, але вона відсунулася, і моя рука зісковзнула. Справедливо. Мені
ще треба було багато чого зробити, перш ніж Аврора пробачить мені. Я
підвів її до свого Ram і відчинив перед нею дверцята, а потім простягнув
руку, щоб допомогти їй залізти всередину. Вона взяла її, пробурмотівши
подяку, і залізла всередину. Погляд на її розкішні ноги одразу ж прискорив
мій пульс, але, доклавши максимум зусиль, я тримав свої коментарі при
собі. Аврора хотіла бачити мене сьогодні в образі хорошого хлопчика, і я
спробую дати їй його.
Сівши за кермо, я сказав:
— Це моє перше побачення.
— Я знаю.
— Ні, — твердо відповів я. — Я ніколи не був на побаченні з
дівчиною.
В очах Аврори промайнуло здивування, а на її обличчі заграла
маленька посмішка, що зробило її ще чарівнішою, а мені вдесятеро важче
було втриматись, щоб не нахилитись і не поцілувати її.
— Гадаю, тоді ми повинні зробити все можливе, щоб це було
враховано.
— Я роблю все можливе, — сказав я, заводячи двигун і від'їжджаючи.
У дзеркалі заднього виду я побачив Фабіано, який все ще стояв у
дверях. Мушу визнати, я був упевнений, що він пустить мені кулю в
голову, але те, що він дозволив мені взяти Аврору на побачення, змусило
мене довести йому і всім іншим, що навіть якщо я облажався до біса, я
можу бути тим, на кого заслуговує Аврора.
— Куди ти мене ведеш?
— У світовий міні-гольф KISS.
Аврора засміялася.
— Справді? — Її блакитні очі виблискували веселощами. — Тому ти
вдягнув сорочку?
— Так. Намагаюся бути в настрої. — Я дозволив своєму погляду
подорожувати по ній. — І мені дуже подобається, що наш одяг пасує один
до одного, навіть не намагаючись.
Її руки лежали на колінах, і вона гралася пальцями. Я поклав свою
руку на центральну консоль, долонею вгору. Зазвичай я б просто взяв її за
руку, не питаючи, але мені дуже хотілося дати Аврорі мене, якого вона
потребувала, цього мене, навіть якщо це суперечило моїй природі.
Її погляд метнувся до моєї руки, але вона не взяла її.
Переборюючи розчарування, я тримав долоню на місці, на випадок,
якщо Аврора передумає.
Очі Аврори загорілися, коли ми увійшли в тематичний міні-гольф. Він
світився в темряві неоновими кольорами.
— Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє грала в міні-гольф, — сказала
вона.
— Думаю, це було близько трьох років тому з Карлоттою, Гретою,
Массімо, Алессіо і мною.
Вона задумливо кивнула.
— Так. Массімо переміг усіх нас, але ти був другим.
— Сьогодні я виграю.
— Побачимо, — сказала вона з посмішкою.
***
Аврора зітхнула, коли знову не потрапила в лунку. М'яч мав закотитися
по червоному язику фігурки Джина Сіммонса, але Аврора доклала чи то
забагато, чи то замало зусиль, і вона засмутилася.
— Хочеш, я допоможу? — Я підійшов до неї ззаду, і вона ледь
помітно кивнула. Притиснувшись спереду до її спини, я поклав свої руки
на її руки, обхопивши її руками. — Тобі потрібна правильна сила, —
сказав я близько до її вуха, щоб мене було чути поверх музики. — Не надто
сильно, але й не надто ніжно.
Аврора затремтіла в моїх обіймах, а потім ми разом рушили і вдарили
по м'ячу ключкою для гольфу. М'яч злетів червоним язиком і впав у лунку.
Аврора засвітилася.
— Дозволь мені спробувати самій.
Я відступив, навіть якщо це було останнє, чого мені хотілося. Позаду
нас чекало кілька людей, але один мій погляд, і вони відступили. Аврора
почервоніла.
— Вибачте. Ще одна спроба!
— Не поспішай, — твердо сказав я їй.
Але вона з першої спроби вдарила по м'ячу з потрібною силою і
потрапила в лунку. Вона підскочила з широкою посмішкою і обняла мене.
Мої руки одразу ж обійняли її, притиснувши до себе. Вона випромінювала
на мене світло, а потім увімкнулася пісня KISS, яка була на повторі в моїй
машині, коли я був в Італії.
Я був створений для того, щоб кохати тебе.
Я нахилився до неї.
— Рорі, ти створена для мене, а я створений для тебе.
Наші очі зустрілися, і Рорі важко ковтнула. Я змусив себе відступити,
щоб дати їй простір, про який вона просила, а потім кивнув у бік наступної
лунки. Аврора пішла за мною без жодного слова, коли заграла наступна
пісня.
Після цього ми взяли бургери In-N-Out і ванільне морозиво і з'їли його
в машині на пагорбі з видом на Лас-Вегас. Аврора попросила це місце, і я
зрозумів чому.
— Це достатньо стримано для тебе? — запитав я, коли ми закінчили
їсти.
Вона кивнула і з задоволеною посмішкою опустилася на сидіння.
Бляха, вона виглядала бездоганно в той момент, особливо через пляму
морозива на щоці. Це була така довбана Рорі.
Я простягнув руку і витер морозиво.
— Готова їхати додому?
Було пів на дванадцяту, і я хотів повернути Рорі за той час, який дала
Леона. Це було щось нове для мене, але якщо це означало, що Аврора
зрозуміла, що я до біса серйозно до неї ставлюся, то цього разу я буду
хорошим хлопцем. В її очах промайнуло здивування. Мить вагання, перш
ніж вона сказала:
— Так.
Я завів двигун і, як і на початку нашого побачення, поклав руку на
середину. Рорі подивилася на неї, потім поклала свою долоню в мою, і я
зімкнув свої пальці навколо її.
Довбана досконалість.
Перш ніж висадити її, я повернувся до неї, наші руки все ще були
з'єднані.
— Не думаю, що я коли-небудь насолоджувався ніччю без крові
більше, ніж сьогоднішньою.
— Мені теж сподобалося наше побачення, — зізналася Аврора.
— То ти підеш зі мною на побачення ще раз?
— Так.
— Це, мабуть, порушує протокол, але мені байдуже. Мені потрібно це
зробити.
Я притягнув її до себе і поцілував, а потім з колосальним зусиллям
відсторонився.
— Дякую, — тихо сказала Аврора, підходячи до вхідних дверей.
— Дякую, що дала мені шанс, на який я не заслуговував.
Розділ 44
Аврора
Невіо
Ніщо ніколи не відчувалося краще, ніж бути всередині Аврори, бути
пов'язаним з нею таким глибоким чином. Не лише у фізичному сенсі, але й
тому, що від одного її погляду я відчував, що вона тримає моє серце у своїй
руці. З кожним поштовхом вона ставала все більш схожою на мою. Те, що
я належав їй, вже навіть не було питанням. Вона жила в моїй голові, моєму
серці, навіть моїй чорній душі. Вона була голосом в глибині мого розуму,
який тримав мене на землі.
Я поцілував її так, ніби вона була моїм порятунком, і, можливо, так
воно і було. Вона почала тремтіти, її стінки стискалися навколо мого
члена, поки перед моїми очима не затанцювали зірки, а потім ми обидва
вибухнули одночасно. Наші злиплі губи ковтали наші стогони.
Зрештою, я відсторонився, і наше уривчасте дихання наповнило
кімнату. Те, що його можна було почути за калатанням мого серця, було
дивом. Блакитні очі Аврори пронизали мої, сповнені питань і надій.
— Ти знаєш, чого я хочу, — прошепотіла вона. — Я хочу відданості. Я
хочу любові й вірності. Я хочу назавжди.
— Я хочу того ж, Рорі. Ти моя назавжди.
— Правда?
Я притиснув її пальці до татуювання північного сяйва.
— Я хочу бути людиною, на яку ти заслуговуєш.
Трясця. Я нічого не хотів більше, ніж бути цією людиною для Аврори.
Але я був монстром. Я знав це. Я насолоджувався цим, але іноді я
направляв свого монстра в потрібне русло. Більшість днів мені подобалося
бути монстром. Рідко коли ні. Здебільшого це стосувалося мами, Грети та
Аврори. Єдиний раз, коли я відчував провину за те, що був монстром, був
тоді, коли Грета, Аврора чи мама не встигали приховати від мене свій
страх. Страх не перед тим, що я можу їм зробити, бо вони знали, що я
помру раніше, ніж заподію шкоду людям, про яких дбаю. Страх втратити
мене в темряві, і того, що я можу зробити з усіма іншими. Можливо, моя
темрява лякала їх більше, ніж татова, тому що моя не була наслідком
дитячої травми. Я народився монстром. Це було в моїх генах.
— Але я монстр, і це ніколи не зміниться.
Аврора кивнула.
— Я знаю. Я знаю тебе все своє життя, і з того моменту, як
підслухала, як тато розповідав мамі про те, як ти вбив людину на свій
дванадцятий день народження, я знала, що ти монстр, але це ніколи не
змінило моїх почуттів до тебе...
Алессіо і Массімо знали про мого монстра, але не заперечували,
Массімо тому, що він теж був монстром, іншого роду, але все одно
монстром, а Алессіо тому, що хотів бути монстром, щоб змусити
замовкнути демонів, які переслідували його в нічних кошмарах. Мама і
Грета знали про це, але вважали за краще ігнорувати це і вдавати, що я
можу бути кращим. Тато і дядько знали все про мого монстра, але вони
теж були занадто жахливими, щоб перейматися – монстр був корисним у
нашому світі.
Аврора, однак, знала мого монстра, але не ігнорувала його, не
любила, не використовувала. Вона прийняла його, бо любила мене.
Я бачив любов в її обличчі та очах. Довгий час я не був упевнений, що
мій зіпсований мозок здатен відчувати такі чисті емоції, як кохання. Але
якщо почуття, яке я відчував до Аврори, не було коханням, то що ж це
було? Коли я був з Авророю, я хотів стати кращим. Ніхто ніколи не
викликав у мене такого почуття. Я був під кайфом від алкоголю, під
кайфом від адреналіну, під кайфом від гніву, похоті та болю.
Сьогодні я був під кайфом від Аврори.
Я не був упевнений, що цього достатньо. Чи зможе вона пронести
мене крізь грози, які іноді спустошували мій мозок. Довгий час, занадто
довго, він змушував мене відриватися від Аврори, чекаючи моменту
впевненості. Але коли в житті була абсолютна впевненість?
Єдине, в чому я був упевнений, – це у своїх почуттях до Аврори.
— Що в тобі такого, що ти закохала в себе монстра?
Очі Аврори трохи розширилися, дихання перехопило. Вона шумно
ковтнула, і на її прекрасних вустах з'явилася легка посмішка.
— Що це говорить про мене, що я закохалася в монстра?
Я притулився до її щік і поцілував її.
— Якби ти знала, як я божеволію від тебе, ти б втекла, Рорі.
— Здається, я знаю. Ти вбив чоловіка, бо він фліртував зі мною.
— І я зроблю це знову. Ти володієш моїм довбаним серцем, а такий
паскудний дар йде з великим багажем.
Аврора розсміялася. Я поцілував її знову.
— Знаєш, що найгірше в тому, що я тебе кохаю?
Вона похитала головою, широко розкривши очі.
— Вперше в житті я боюся смерті, бо це означатиме, що я втрачу тебе.
— Тоді краще постарайся не загинути в одній зі своїх божевільних
пригод.
Розділ 45
Аврора
Невіо
Я пішов на пошуки батьків і знайшов їх обох у кімнаті Джуліо, вони
робили з ним домашнє завдання. Якщо вони обидва об'єднали зусилля, то
Джуліо був у серйозних неприємностях. Ніхто не вмів краще за маму з
татом грати в хорошого і поганого копа. Коли справа доходила до шкільних
завдань, мама зазвичай була поганим копом. Тато, мабуть, не бачив
цінності математики, коли Джуліо стане створеною людиною.
Вони підняли очі, коли я увійшов. На обличчі Джуліо промайнуло
полегшення.
— Мені треба з тобою поговорити, — сказав я.
Я вже розповів Греті про свої стосунки з Авророю, і вона була рада за
мене. Вона, напевно, думала, що це доля. Відколи вона познайомилася з
Амо, віра в долю була її найбільш дратівливою рисою характеру. Хоча
частина мене мусила визнати, що Аврора справді була моєю другою
половинкою. Трясця.
Джуліо підхопився зі стільця за столом.
— Я залишу вас наодинці.
Тато схопив його за плече і штовхнув назад.
— Залишайся там, де ти є. Ще одне відсторонення від занять, і нам не
залишиться нічого іншого, як перевести тебе на домашнє навчання, і повір
мені, коли я кажу, що ніхто в цьому домі цього не хоче.
Джуліо надувся, але більше не протестував. Мама з татом вийшли за
мною і зачинили двері.
Коли ми опинилися в коридорі, я сказав:
— Я зустрічаюся з Авророю і хочу, щоб усі про це знали.
— Це чудово, — вигукнула мама, обіймаючи мене так, ніби я отримав
Нобелівську премію. Рорі коштувала набагато більше, ніж шведський
трофей.
Тато поплескав мене по плечу, його вираз обличчя був суворим.
— Не облажайся. Знайти хорошу жінку – це як виграти в лотерею,
особливо для таких чоловіків, як ми.
— Я знаю, тату, не хвилюйся. Саме тому я хочу показати Аврорі, що я
викладаюся на всі 100 відсотків. Ми вирішили з'їхатись з Баттістою.
— Куди? — запитала мама. Вона, мабуть, хвилювалася, що втратить
онука і сина одночасно.
— Частина будинку Адамо пустує. Там достатньо місця для Аврори,
Баттісти і мене.
— І ще більше дітей у майбутньому, — додала мама.
— Давай спробуємо тримати Джуліо під контролем, перш ніж
планувати більше нащадків з моєю кров'ю.
— Це не тобі вирішувати, тату. — Я хихикнув. — То ми можемо
зайняти старі кімнати Адамо?
— Звичайно! — посміхнулася мама.
— Чудово.
Тато зітхнув.
— Я правлю Заходом, але, мабуть, моя влада не поширюється на мій
власний дім.
Мама з усмішкою торкнулася татової руки.
Мій телефон пискнув повідомленням від Аврори. Я негайно натиснув
на нього і полегшено зітхнув, коли прочитав, що її батьки не проти нас.
***
— Не можу повірити, що ти хочеш зробити все по-домашньому, —
сказав Алессіо, коли ми пофарбували одну з кімнат у блакитно-кремовий
колір.
Це мала бути дитяча Баттісти. Карлотта, яка добре малювала,
допомогла Ніно намалювати повітряні кульки, хмаринки та тварин на
одній стіні в якості декору. Массімо половину часу замість того, щоб
допомагати нам, крутився біля них.
— Я батько, і я хочу бути з Авророю, тому це логічний вибір.
Почувши одну зі своїх улюблених фраз, Массімо подивився в мій бік.
Він нахилив голову на знак згоди.
— Я не можу собі уявити, щоб бути батьком прямо зараз.
— Це не входило в мої плани, але я хочу, щоб у Баттісти був батько, на
якого він міг би рівнятися.
Алессіо схвально подивився на мене.
— Я не думав, що ти здатен на це.
— Не хвилюйся. Я все ще такий самий божевільний, коли справа
доходить до наших нічних рейдів. Я не відмовлюся від них повністю.
— Я і не думав, що ти це зробиш, — сказав Массімо, коли приєднався
до нас.
Аврора увійшла з Баттістою на руках. Його очі загорілися, коли він
побачив малюнки на стіні.
— Це прекрасно! — сказала Аврора.
— Це не я намалював. Ти маєш подякувати за це Карлотті та Ніно.
Баттіста підбіг до мене, і я взяв його на руки, а потім підніс до
настінного розпису.
— Це твоя нова кімната.
Аврора підійшла до мене із задоволеною посмішкою.
— Це так хвилююче.
***
Через два дні ми з Авророю провели першу ніч у нашій спальні. Баттіста
спав у своєму ліжечку біля ліжка, бо Аврора хвилювалася, що фарба в його
кімнаті ще занадто свіжа. Я був би не проти зайнятися сексом, як тільки
він засне, але Аврорі не хотілося, тому вона притулилася до мене,
поклавши голову мені на плече.
— Не можу повірити, що у нас буде власне житло. — Вона зробила
паузу. — Ну, типу того. Таке відчуття, що у нас є власне житло.
— За винятком кухонних зборів, тому що Кіара і Джемма люблять це
робити. — Аврора засміялася. — Ми повинні їм більше допомагати.
— Сумніваюся, що хтось захоче куштувати те, що я готую.
— Ти міг би мити посуд.
Я застогнав.
— Якби я знав, що це частина угоди, я б відмовився. — Аврора
сильно ляснула мене по грудях. Я перевернув нас, поки не опинився зверху
на ній. — Люди втратили життя за менші провини, ніж за те, що вдарили
мене.
Вона закотила очі. Потім вона стала серйозною.
— Ти хвилюєшся через це? Про те, що ми будемо жити разом?
— Ні, — відповів я, і це була абсолютна правда. — Я знаю тебе, а ти
знаєш мене.
— Ми знаємо один одного як друзі, і ми пізнали один одного як пара,
але бути сім'єю – це новий виклик.
— Я люблю виклики, і я знаю, що ми впораємося.
Аврора посміхнулася.
— Впораємося. — Вона провела рукою по моїй лопатці, потім по
спині, дуже відволікаюче. — Консерватори точно будуть пліткувати про
наші нові умови проживання.
— Нехай говорять. Ніхто не наважиться сказати тобі нічого в очі,
повір мені.
Я шукав її очі. Між нами все було ще свіжо, але я не сумнівався, що
ми з Авророю постаріємо разом, якщо мене не вб'ють раніше. Може, вона
хотіла, щоб я зробив їй пропозицію? Я не бачив необхідності
одружуватися. Це завжди здавалося мені такою зайвою процедурою.
Навіщо комусь потрібне свідоцтво про шлюб, щоб бути щасливим? Але
якщо Аврора хотіла, щоб ми зробили це офіційно.
— Ми можемо одружитися, якщо тобі від цього стане легше.
Її обличчя перекосилося від шоку, але не в хорошому сенсі.
— Я не хочу одружуватися через тиск суспільства або тому, що ти
думаєш, що я цього хочу. Я хочу, щоб ми одружилися, бо ми обоє цього
хочемо.
— Тоді ми можемо ніколи не одружитися, тому що я просто не бачу
причини для шлюбу.
Аврора проковтнула, але впертий блиск залишився в її очах.
— Тоді я змирюся з цим. Я хочу, щоб ми одружилися з правильних
причин, і я хочу справжню пропозицію!
Я засміявся.
— Обіцяю, якщо я коли-небудь знайду хорошу причину для
одруження, то зроблю тобі пропозицію, і ти будеш у захваті.
***
Я прийшов на нашу щотижневу ділову зустріч на десять хвилин раніше.
Здивування на обличчях тата, Фабіано і Ніно, які вже були там, дало
зрозуміти, що вони все ще не звикли до моєї відповідальної сторони. Не
лише Рорі мала побачити, що я не просто божевільний вбивця. Тато мав
зрозуміти, що одного дня я стану хорошим капо і не підірву Каморру своїм
божевіллям.
Я опустився в крісло навпроти Фабіано. У нас з ним було щось на
кшталт перемир'я, але відтоді, як я почав трахати його доньку, я точно став
йому подобатися трохи менше.
— Я, мабуть, повинен чесно попередити тебе, що одного дня можу
попросити руки Рорі.
Слова вилетіли раніше, ніж я встиг їх обдумати. Я все ще не був
упевнений щодо шлюбу.
Вираз обличчя Фабіано викривився від розгубленості, а не від шоку,
якого я очікував.
— І ти кажеш мені це зараз?
— Щоб ти міг змиритися з цією ідеєю, — відповів я з посмішкою.
Тато і Ніно обмінялися поглядами, які показували, що вони були
шоковані більше, ніж Фабіано.
— Якби я не змирився з тобою і моєю донькою, ви б уже знали про це.
І я завжди очікував, що ти серйозно ставишся до неї, тож чому я маю
звикати до думки про шлюб?
— Я серйозно ставлюся до неї. Але це не означає, що все має
закінчитися шлюбом. Люди можуть кохати одне одного, не будучи
одруженими.
Фабіано примружив очі.
— Не в моєму світі.
Я засміявся.
— Не розумію, навіщо нам одружуватися без вагомої причини.
— Тоді знайди причину.
Тато закотив очі.
— Ти довго шукав причину, щоб попросити руки Леони.
— Але я її знайшов, тож це не має значення.
Ніно відкрив рота. Він так само скептично ставився до шлюбу, як і я.
Фабіано підняв долоню.
— Не переймайся. Я чув усі твої логічні аргументи, і вони мені
набридли. Невіо знайде причину, щоб одружитися з Авророю.
Я стримав сміх. Тактика залякування Фабіано була спрямована не на
ту людину, але я не сумнівався, що Рорі колись змусить мене захотіти
одружитися.
Розділ 46
Аврора
Я просканувала землю під нами. Там, де пейзаж був яскраво освітлений,
коли ми злетіли, під нами поширювалася темрява, коли наш літак повільно
знижувався для посадки. Вдалині я могла розрізнити бризки світла.
Принаймні, здавалося, що там, куди Невіо везе мене, була якась
цивілізація.
— Ти не скажеш мені, куди ми летимо? Згодом я дізнаюся, — сказала
я.
Я запитувала Невіо незліченну кількість разів відтоді, як він
практично викрав мене з-за сніданкового столу сьогодні вранці. Я встигла
попрощатися з Баттістою, перш ніж ми з Невіо поїхали в аеропорт, де на
мене чекав приватний літак Каморри. Невіо навіть спакував мою сумку, що
було однією з моїх головних турбот зараз. Я сумнівалася, що Невіо мав
уявлення про те, який одяг мені знадобиться. Я сподівалася, що він хоча б
попросив когось із членів сім'ї допомогти мені з туалетним приладдям.
Іншим моїм хвилюванням було те, як там буде Баттіста. Це був перший
раз, коли мене не було більше кількох годин. Цього року йому виповнилося
б чотири роки, і він любив проводити час з бабусею, дідусем і дядьком
Джуліо, тому моє занепокоєння було абсолютно безпідставним.
Невіо схрестив руки за головою із задоволеною посмішкою.
— А ти не здогадуєшся?
— Ну, враховуючи час нашого польоту і ландшафт внизу, я б сказав,
що ми десь в Європі, швидше за все, на півночі.
— Гарна детективна робота, Шерлоку.
Я підійшла до нього і сіла йому на коліна.
— Ми повинні залишатися пристебнутими, — сказав він, піднявши
брови, але його руки схопили мене за стегна, коли я опустилася на його
стегна.
— Тоді тобі варто подумати про те, щоб сказати мені або ризикнути
моїм здоров'ям.
— Мені подобається, коли ти у мене на колінах. Що за життя без
невеликої небезпеки?
Він поцілував мене, його пальці заплуталися в моєму волоссі.
Я занурилася в поцілунок, коли знак "Пристебніть паски" знову
засигналив. Невіо зітхнувши відійшов назад.
Я повернулася на своє місце з вичікувальним виразом обличчя.
— Гаразд. Лапландія.
Мої очі розширилися.
Ми тут, щоб спостерігати північне сяйво?
Через одержимість Невіо північним сяйвом, я почала досліджувати
його, і фотографії, які я бачила, змусили мене захотіти побачити його в
реальному житті.
— Я подумав, що це був би ідеальний спосіб провести наш другий
День Святого Валентина вдвох.
— Так і є!
***
Готель, який Невіо вибрав для нас, знаходився в Північній Лапландії і
складався з маленьких круглих будиночків зі скляним дахом над ліжком. У
нашому будиночку навіть було джакузі на внутрішньому дворику. Все було
вкрите снігом, що робило місцевість ще більш чарівною. Більшу частину
свого життя я провела в Лас-Вегасі, і такі температури були шоком для
мого організму, але Невіо купив для нас обох снігові костюми, готуючись
до подорожі.
— Визнай, тобі допомогли з моїм одягом.
Невіо навіть не намагався заперечувати.
— Мені допомогла Кіара.
Попри різницю у часі та виснаження, я попросила Невіо покататися на
собачих упряжках засніженою місцевістю. У своєму товстому одязі я не
могла б довго йти місцевістю, щоб не впасти, як мішленівець.
Кінолог показав нам, як керувати упряжкою, але собаки нервували
навколо Невіо, їхнє виття і гавкіт здіймалися високо над кронами ялин
навколо нас. Я розуміла їх. Я дуже добре їх розуміла. Невіо був силою
природи, хижаком, який довго переслідував мене ночами – у кошмарах і
снах, однаково сповнених пристрасті. Коли ми з Невіо вмостилися на
санях, притиснувши руки Невіо до моїх, тримаючись за ручку, Невіо подав
сигнал, який змусив собак бігти. Якби Невіо не тримав мене за спину, я б
перекинулася назад. Собаки мчали повз дерева, вихором здіймаючи сніг,
наче за ними гнався диявол.
Це було неймовірно, і я не могла перестати сміятися від абсолютної
радості.
***
Тієї ночі та наступних ночей ми з Невіо спостерігали за північним
сяйвом з нашого ліжка, загорнувшись в обійми одне одного, і це видовище
ніколи не набридало. Щоразу, коли мені здавалося, що я вже бачила кожну
кольорову гаму, природа знову дивувала мене. Нічне небо спалахувало
світловими хвилями, бірюзовими й блідо-блакитними, рожевими й
вогненно-помаранчевими. У мене перехопило подих, коли я з трепетом
спостерігала, як темрява освітлюється над нашими головами. Це було
заворожуюче видовище, яке я ніколи не мріяла побачити, але тут я була з
чоловіком, який не дозволив мені втекти від нього. Я відчувала на собі
погляд Невіо, ніби я була цікавішою за полярне сяйво.
Невіо
Про автора