Завдання:

1. Проаналізувати образ Іншого у світі "нормальних" у романі Жозе Сарамаґо "Сліпота"

У романі "Сліпота" Жозе Сарамаго образ Іншого у світі "нормальних" відображається

через проблематику сліпоти, яка фігурує як метафора для моральної та соціальної
сліпоти людства. Основний сюжет роману розгортається в місті, де раптово виникає
епідемія "біліої сліпоти", і все більше людей втрачають зір. Проте, ця сліпота не
обмежується фізичним аспектом - вона символізує моральне та етичне покалічення
суспільства. У світі
"нормальних", де бачення сприймається як "норма", сліпота стає відмітною відхиленням
від стандарту і викликає відразу та відчуження. Люди, які не постраждали від епідемії,
виявляють свою неповагу і безпорадність перед тими, хто став жертвою сліпоти. Іншими
словами, це стає ситуацією, коли особа, яка має здатність бачити, ставить себе вище за
інших і дискримінує тих, хто втратив зір. Проте, через розкриття глибинних характерів
персонажів, Сарамаго показує, що виявлена сліпота не є виключно привілеєм тих, хто
постраждав. Захворювання демонструє слабкість людської моралі та поведінки. У світі, де
бачення не впливає на моральний розвиток особистості, сліпі та "нормальні" люди
розкривають свою справжню природу.
Образ Іншого у романі "Сліпота" розкривається через протиставлення між людьми, які
постраждали від сліпоти, і тими, хто залишився "нормальними". Сарамаго відображає цю
протиставлення, щоб висвітлити несправедливість, безжалість та соціальну
дезінтеграцію. Люди, які стали сліпими, стають позбавленими ідентичності та основних
прав. Вони піддаються контролю, використанню та експлуатації з боку "нормальних". В
такому стані Інших, Сарамаго показує, як суспільство зазнає морального занепаду та
втрати гуманітарних цінностей. Спосіб, яким "нормальні" відносяться до сліпих, є виявом
їх безглуздої аморальності та безчесті.
Проте, у самому перебігу роману, сліпі поступово набувають нової ідентичності та
солідарності. Вони стикаються з внутрішніми конфліктами, моральними випробуваннями
та шукають способи збереження своєї гідності. В цьому контексті Інший, сліпий, виступає
як символ потенційної зміни, розуміння та розвитку громадянського суспільства.
Роман "Сліпота" також наголошує на тому, що справжнє значення "нормальності" і
"Іншого" не залежить від фізичних здібностей. Він закликає до зміни свідомості, емпатії та
прийняття різноманітності. Інші стають символом дедосконалості та уразливості але також
потенціалом для зміни та зростання.

(Яна Плагнюк)

2. Підготувати презентацію про кіноматографічно-драматургічне втілення «Сліпоти»

Жозе Сарамаґо.

3. Дослідити часопростір божевільні як маркер есхатологічних і космогонічних міфів у

романі Жозе Сарамаго.

Питання для обговорення:

1. Жозе Сарамаго: феномен письменника

Жозе Сарамаго - талановитий самоук, який присвятив себе літературі з молодості і

добився визнання лише в 60 років. Незважаючи на його послідовні комуністичні
погляди, ніхто, крім ватиканської адміністрації, не оскаржив його. Майбутній геній
португальської літератури народився 1922 року. «Жозе Сарамаґо — не псевдонім,
але разом із тим і не справжнє ім’я письменника. Він народився Жозе де Сузаром.
Нове прізвище виникло через сім років після народження хлопчика. Робітник архіву
вписав до імені майбутнього письменника прізвисько його родини — Сарамаґу, що
в перекладі з португальської простонародної мови означає «дика редиска», яка і
прославила Сузара на весь світ як нобеліанта з літератури та видатного
письменника сучасності»[18,с.209]. Початкова школа, училище, фах механіка… Ще
у молоді роки Сарамаго вирішує пов’язати свою долю з літературою, тому 12 років
працює у видавничій компанії, помічником головного редактора «Щоденних новин»,
перекладачем та літературним критиком. «1947 року Сарамаґо опублікував свою
першу книжку. Нею був роман «Вдова». Його перша літературна спроба була
невдалою, тому письменник почав вважати, що він більше ніколи нічого не напише.
Так він міркував до 1966 року, допоки не було опубліковано «Можливі вірші» -
збірку, яка ознаменувала його повернення в літературу. 1970 року з’явилась ще
одна - «Можлива радість», а 1971 та 1973 рр. він видав збірки публіцистики «З
цього світу та з іншого» й «Валіза мандрівника»[18,с.209]. Так одна за одною
з’являлися книги «Підручник живопису і каліграфії», «Балтазар і Блумінта», «Рік
смерті Рікардо Рієза», але лише останній роман стає першим справжнім
літературним успіхом письменника. «У 1991 році побачив світ «скандальний»
роман «Євангеліє від Ісуса», що спричинив чимало полемічних відгуків та
літературних дискусій і був вилучений з літературного конкурсу ЄС. Цей твір
Сарамаґо зображує Ісуса як простого смертного чоловіка, який мав любовні
стосунки з Марією Магдалиною. Католики висловили протест щодо перелюбів із
Сином Божим, описаних у романі»[18,с.210]. Після такої події письменник разом із
дружиною вимушений був назавжди виїхати на проживання на Канарські острови,
де митець активно продовжує працювати. З-під його пера виходять «Лансаротські
щоденники», «Усі імена», «Печера», «Каїн». На думку дослідника творчості
Сарамаго Д.Помєранцева, проза цього письменника нагадує океан із його
рівномірними припливами-відпливами, диханням і періодичними сплесками-
штормами, цілий світ без початку і кінця, світ, де знаходилося місце буквально для
всього [12,с.275]. Про португальський період життя нобелівського лауреата
професорка літератури Вищого інституту соціальних та політичних наук Соня
Педро Себастьяо писала:«Стосунки Сарамаґо з Португалією та португальськими
читачами були доволі контроверсійними. Він був кісткою в горлянці для католиків і
євреїв, комуністів і некомуністів, опонентів і прибічників Фіделя. Його публічні
виступи завершувались брутальними й гострими, як лезо бритви, словесними
дискусіями. Ми розуміємо, що Сарамаґо весь час мусив шокувати свого читача.
Проте своєю недостатньою чіткістю, вправністю, раціональністю Сарамаґо завжди
залишався самим собою, водночас гідно представляв португальську культуру.
Саме це дало підстави прем’єр-міністрові Португалії Хозе Сократесу сказати:
«Сарамаґо залишає велике враження в португальській душі»[18,с.210].
Отже, Жозе Сарамаго офіційно визнано найкращим представником сучасної
португальської літератури. А Нобелівську премію в галузі літератури у 1998 році він
отримав за «твори-притчі, посилені фантазією, співчуттям та іронією, що постійно
дають змогу відчути і зрозуміти нашу ілюзорну реальність»[10]. Спадщина
Сарамаґо нараховує 46 книг різних жанрів: есе, романи, вірші, п’єси, зрештою,
загальний наклад його творів становить 2 мільйони примірників, виданих у різних
країнах світу. Жозе Сарамаґо став першим літературним імператором у
 посттоталітарній Португалії після падіння диктатури Серед творчого доробку
письменника особливе місце займають романи «Сліпота» і «[Про]зріння».

2. Міфопоетика твору: образи “Своїх” / “Чужих” / “Інших”.

3. Особливості хронотопу роману.

4. Компаративний аналіз художнього тексту і його кінематографічної та драматургійної

версій.