НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

«На правах рукопису» До захисту допущено:

УДК _***************__ Завідувач кафедри
________ Сергій ВОЙТКО
«___»_____________2024 р.

Дипломна робота
на здобуття ступеня бакалавра
за освітньо-професійною програмою «Міжнародна економіка»
зі спеціальності 051 «Економіка»
на тему: «Активізація інноваційної діяльності України в умовах міжнародної
інтеграції»

Виконав:
студентка IV курсу, групи УС-02
Маленькова Маргарита Аркадіївна __________

Керівник:
доцент кафедри міжнародної економіки, к.е.н
Глущенко Ярослава Іванівна __________

Рецензент:
Посада кафедри назва кафедри,
*.е.н., *звання*,
Прізвище Ім’я По батькові
__________

Засвідчую, що у цій дипломні роботі

немає запозичень з праць інших авторів
без відповідних посилань.
Студент _____________

Київ – 2024 р.
 Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Факультет менеджменту та маркетингу
Кафедра міжнародної економіки

Рівень вищої освіти – перший (бакалаврський)

Спеціальність – 051 «Економіка»
Освітньо-професійна програма «Міжнародна економіка»

ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
_______ Сергій ВОЙТКО
«___»_____________2024 р.
ЗАВДАННЯ
на дипломну роботу студенту
Маленковій Маргариті Аркадіївній
1. Тема дипломної роботи «Активізація інноваційної діяльності України в умовах
міжнародної інтеграції», науковий керівник дипломної роботи к.е.н., доц.
Глущенко Ярослава Іванівна, затверджені наказом № ______ по університету від
___ ____________ 2024 року.
2. Термін подання студентом дипломної роботи до 12 червня 2024 року.
3. Об’єкт дослідження – «процес активізації інноваційної діяльності України,
враховуючи міжнародну інтеграцію».
4. Вихідні дані: «монографії, наукові статті, дисертації вітчизняних та зарубіжних
авторів, статистичні матеріали Державної служби статистики України, Світового
Банку, Національного Банку України, матеріали Міністерства економічного
розвитку, торгівлі та інноваційної діяльності України».
5. Перелік завдань, які потрібно розробити:
 розкриття сутності поняття «інноваційна діяльність»;
 дослідження міжнародної інтеграції та її впливу на інноваційну діяльність;
 3

 зазначення методичних підходів оцінювання інноваційної діяльності;

 проведення компаративного аналізу інноваційної діяльності України та
провідних країн світу;
 оцінка впливу факторів на інноваційну діяльність України в умовах
міжнародної інтеграції;
 прогнозування моделі інноваційної діяльності України;
 розкриття концепції активізації інноваційної діяльності України в умовах
міжнародної інтеграції;
 зазначення рекомендацій, щодо розширення участі України в міжнародній
інноваційний діяльності.
6. Орієнтовний перелік графічного (ілюстративного) матеріалу:

 Динаміка інноваційних показників України за останні

роки: порівняння з іншими країнами, зростання ВВП, кількість патентів,
інвестиції в інновації тощо.

 Структура інноваційної діяльності України: частка різних секторів

економіки, географія інноваційної активності, типи інновацій тощо.

 Порівняння інноваційних систем України та інших країн: за

ключовими показниками, такими як простота ведення бізнесу, доступ до
фінансування, якість освіти тощо.

 Вплив міжнародної інтеграції на інноваційну діяльність

України: зростання експорту інноваційної продукції, приплив іноземних
інвестицій, співпраця з міжнародними партнерами тощо.

 Стратегічні напрямки розвитку інноваційної діяльності

України: пріоритетні галузі, цілі та завдання, очікувані результати.

8. Дата видачі завдання «_____» _________ 2024 року

 4

Календарний план
Строки виконання
№
Назва етапів виконання дипломної роботи етапів дипломної Примітка
з/п
роботи
Вибір теми дипломної роботи та узгодження з
l. 29 лютого 2024 р. виконано
науковим керівником
Затвердження на засіданні кафедри міжнародної Згідно з встанов-
2. виконано
економіки леними вимогами
3. Видача завдання науковим керівником 01 березня 2024 р. виконано

4. Розроблення плану дипломної роботи 11 березня 2024 р. виконано

Підбір наукової літератури з теми дослідження та її
5. 15 березня 2024 р. виконано
аналіз
Підготовка теоретичного розділу та узгодження його
6. 01 квітня 2024 р. виконано
змісту з науковим керівником
7. Дослідження за обраною темою наукових досліджень 11 квітня 2024 р. виконано
Проведення комплексного аналізу практичної
8. 22 квітня 2024 р. виконано
складової наукового дослідження
Остаточне завершення другого розділу дипломної
9. 01 травня 2024 р. виконано
роботи
Підготовка матеріалів третього розділу дипломної
10. 15 травня 2024 р. виконано
роботи
Узагальнення отриманих наукових результатів,
використання матеріалів закордонної літератури та
11. 24 травня 2024 р. виконано
досвіду для подальшого аналізу та підготовка
загальних висновків
Згідно встанов-
12. Попередня презентація результатів дипломної роботи виконано
леного графіку
Оформлення матеріалів дипломної роботи та подання
13. 27 травня 2024 р. виконано
його на перевірку науковому керівнику
Усунення виявлених недоліків керівником, підготовка
14. 31 травня 2024 р. виконано
доповіді та наочних матеріалів для захисту
Перевірка дипломної роботи на збіги текстових
15. фрагментів і плагіат, отримання відгуку наукового 05 червня 2024 р. виконано
керівника
Подання магістерської роботи на рецензування і
16. 10 червня 2024 р. виконано
отримання рецензії
Подання рецензії, відгуку наукового керівника,
зброшурованої дипломної роботи на кафедру (при
17. наявності надаються інші документи / довідка чи акт 12 червня 2024 р.
про впровадження, копії наукових статей чи тез
доповідей)
Захист дипломної роботи перед Екзаменаційною згідно із затвер-
18.
комісію згідно із затвердженим графіком дженим графіком

Студент ___________ Марагрита МАЛЕНЬКОВА

 5
(підпис) (власне ім’я, ПРІЗВИЩЕ)

Науковий керівник ___________ Ярослава ГЛУЩЕНКО

(підпис) (власне ім’я, ПРІЗВИЩЕ)
 РЕФЕРАТ
Сторінок: **** Рисунків: **** Таблиць: **** Додатків: ****
Дослідження Активізація інноваційної діяльності України в умовах
міжнародної інтеграції
на прикладі:
Мета теоретичне обґрунтування інноваційної діяльності в
цілому, розробка науково-методичних засад та
дослідження:
практичних рекомендацій, спрямованих на активізацію
інноваційної діяльності України з урахуванням
міжнародних аспектів інтеграції.
Завдання  розкриття сутності поняття «інноваційна
діяльність»;
дослідження
 дослідження міжнародної інтеграції та її впливу
на інноваційну діяльність;
 зазначення методичних підходів оцінювання
інноваційної діяльності;
 проведення компаративного аналізу інноваційної
діяльності України та провідних країн світу;
 оцінка впливу факторів на інноваційну діяльність
України в умовах міжнародної інтеграції;
 прогнозування моделі інноваційної діяльності
України;
 розкриття концепції активізації інноваційної
діяльності України в умовах міжнародної
інтеграції;
 зазначення рекомендацій, щодо розширення
участі України в міжнародній інноваційний
діяльності.
Об‘єкт процес активізації інноваційної діяльності України,
враховуючи міжнародну інтеграцію.
дослідження:
Предмет теоретико-методичні та практичні засади підвищення
активізації інноваційної діяльності України в умовах
дослідження:
міжнародної інтеграції.
Наукова новизна  Розроблено комплексну модель активізації
інноваційної діяльності в Україні в умовах міжнародної
інтеграції.
 Запропоновано нові механізми стимулювання
інноваційної діяльності в Україні, з урахуванням
досвіду країн-лідерів.
 7

 Обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення

державної політики у сфері інноваційної діяльності.

 Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, інноваційний

потенціал, міжнародна інтеграція, Україна, економічне зростання,
конкурентоспроможність, інвестиції, ВВП, продуктивність праці,
державна політика, інноваційна інфраструктура, співпраця бізнесу та
науки, захист інтелектуальної власності, людський капітал, цифрові
технології, міжнародна торгівля, трансфер технологій.
 8

АНОТАЦІЯ
Маленькова М. А. Активізація інноваційної діяльності України в
умовах міжнародної інтеграції - Рукопис.
Бакалаврська дипломна робота напрямку підготовки 051 «Економіка»,
спеціалізації «Міжнародна економіка». - НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського». -
2024.
Сьогодні Україна належить до країн, які декларують важливість
інновацій для вирішення нагальних соціально-економічних проблем країни.
Водночас структурно-технологічні зрушення, що відбулися в роки
незалежності, значною мірою мали стихійний характер, а основні механізми
зростання продовжують концентруватися в групі галузей, чия
конкурентоспроможність в основному залежить від використання
екстенсивних факторів виробництва і потребує відносно невисокого рівня
інноваційної активності, ґрунтуючись на експорті сировинних товарів і
продукції нижчих виробничих переділів, що обумовлює низьку
конкурентоспроможність економіки, нееквівалентний обмін та значне
відставання країни в соціально-економічному розвитку.
Вирішити ці проблеми можливо, тільки спираючись на мобілізацію
всього науково-технічного, соціально-економічного, гуманітарного і
кадрового потенціалу, усвідомлення суспільством невідкладності та
важливості цих завдань, високий рівень комунікації органів влади і
суспільства, довіри та активності в цілому.
Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, інноваційний
потенціал, міжнародна інтеграція, Україна, економічне зростання,
конкурентоспроможність, інвестиції, ВВП, продуктивність праці, державна
політика, інноваційна інфраструктура, співпраця бізнесу та науки, захист
 9

інтелектуальної власності, людський капітал, цифрові технології, міжнародна

торгівля, трансфер технологій.

ABSTRACT
Malenkova M. A. Activation of innovative activity of Ukraine in conditions
of international integration - The manuscript.
Bachelor's thesis professional 051 «Economics», specialization
«International Economics». - NTUU «Igor Sikorsky Kyiv Politechnic Institute». -
2024.
Today Ukraine is one of countries that declares the importance of innovation
for solving social-economic issues of the country. At the same time, the structural
and technological changes, which took a place during the years of independency,
were spontaneous. The main mechanisms of the growth continue to be concentrated
in a group of industries whose competitiveness depends on the use of production ’s
extensive factors and requires a low level of innovative activity, based on export of
raw materials and products of lower production redistribution, which leads to low
competitiveness of the economy, unequal exchange and significant backwardness
of the country in socio-economic development.
These issues can be solved only through the mobilisation of all scientific-
technical , socio-economic, humanitarian and human resources ,public awareness
of the urgency and importance of these tasks, a high level of communication
between government and society, trust and activity in general.
Keywords: Innovations, innovation, innovation potential, international
integration, Ukraine, economic growth, competitiveness, investment, GDP, labor
productivity, state policy, innovative infrastructure, business and science
cooperation, intellectual property protection, human capital, digital technologies,
international trade, international trading, transfers. technology.
 10

Зміст
ВСТУП.......................................................................................................................................................7
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ
МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ..............................................................................................................8
1.1. Сутність та особливості інноваційної діяльності.....................................................................8
1.2. Міжнародна інтеграція та її вплив на інноваційну діяльність..............................................9
1.3. Методичні підходи оцінювання інноваційної діяльності.....................................................10
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛ I...............................................................................................................11
РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ
МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ............................................................................................................12
2.1. Компаративний аналіз інноваційної діяльності України та провідних країн світу........12
2.2. Оцінювання впливу факторів на інноваційну діяльність України в умовах міжнародної
інтеграції..............................................................................................................................................13
2.3. Прогнозна модель інноваційної діяльності України.............................................................14
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛ II..............................................................................................................15
РОЗДІЛ III. Напрями активізації інноваційної діяльності України.............................................16
3.1. Концепція активізації інноваційної діяльності України в умовах міжнародної інтеграції
............................................................................................................................................................... 16
3.2. Рекомендації щодо розширення участі України в міжнародній інноваційний діяльності
............................................................................................................................................................... 17
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛ III............................................................................................................18
ВИСНОВКИ............................................................................................................................................19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................................................20
 11

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Тема цього дослідження

«Активізація інноваційної діяльності України в умовах міжнародної
інтеграції» є надзвичайно актуальною в сучасному світі, де інноваційний
розвиток є одним із найважливіших факторів економічного зростання та
конкурентоспроможності будь-якої країни на міжнародному ринку. Оскільки
Україна прагне інтегруватися в європейські та світові структури, необхідно
активно просувати інноваційні підходи та технології для забезпечення
сталого розвитку та залучення іноземних інвестицій, особливо в умовах
воєнного часу.
Дослідження в цій сфері нададуть більш ширшу картинку факторів, що
впливають на інноваційну діяльність України в контексті міжнародного
співробітництва, та визначити шляхи вдосконалення цього процесу для
успішної інтеграції та розвитку інновацій в цілому.
Фокусування уваги на проблематиці економічних процесів в галузі
інноваційного розвитку, значенню інноваційної діяльності представлена у
багатьох працях науковців, серед яких: Бондарчук Н., Гончаренко Л., Заяць
Т., Єрмакова О., Ілляшенко Н., Князевич А., Крайчук О., Мазур Н., Радєва М.,
Суліма Н., Яковлев А. та інші.
Єрмакова О.А. в своїх працях аналізує світовий досвід інноваційного
розвитку та показує ефективність інноваційної політики країн-лідерів
інноваційного розвитку, що будується на принципах системності, охоплює
спеціальні стимули інноваційної діяльності та створює сприятливі умови для
ведення бізнесу в країні, сприятливе інституційне середовище, а також
розвиває фактори інноваційного виробництва.
 12

Так, у роботі Заяць Т. було проаналізовано проблеми та пріоритети

розвитку інноваційної діяльності та утвердження орієнтирів інноваційного
розвитку в суспільстві.
Попри численні дослідження проблематики, її аспекти вимагає
постійного моніторингу та аналізу. Необхідними та актуальними є подальші
дослідження стану, тенденцій, структурних змін, оцінки результативності
інноваційної діяльності в усіх сферах національної економіки.
Метою дипломної роботи є теоретичне обґрунтування інноваційної
діяльності в цілому, розробка науково-методичних засад та практичних
рекомендацій, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності України з
урахуванням міжнародних аспектів інтеграції.
Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені такі завдання:
 розкриття сутності поняття «інноваційна діяльність»;
 дослідження міжнародної інтеграції та її впливу на інноваційну
діяльність;
 зазначення методичних підходів оцінювання інноваційної діяльності;
 проведення компаративного аналізу інноваційної діяльності України та
провідних країн світу;
 оцінка впливу факторів на інноваційну діяльність України в умовах
міжнародної інтеграції;
 прогнозування моделі інноваційної діяльності України;
 розкриття концепції активізації інноваційної діяльності України в
умовах міжнародної інтеграції;
 зазначення рекомендацій, щодо розширення участі України в
міжнародній інноваційний діяльності.
Об’єктом є процес активізації інноваційної діяльності України,
враховуючи міжнародну інтеграцію.
 13

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні засади

підвищення активізації інноваційної діяльності України в умовах
міжнародної інтеграції.
Методи дослідження. Щоб досягти мети та вирішити основні задачі
дипломної роботи будуть застосовані різноманітні методи дослідження,
зокрема діалектичний та абстрактно-логічний методи, метод узагальнення та
систематизації при дослідженні сутності поняття «інноваційна діяльність», та
дослідженні методичних підходів оцінювання інноваційної діяльності.
Методи інтегрального показника, групування, порівняння та математичної
статистики при аналізі інноваційної діяльності України та провідних країн
світу та оцінка ступеня активізації інноваційної діяльності в умовах
міжнародної інтеграції. Методи аналізу та синтезу при визначенні заходів
щодо активізації інноваційної діяльності України, враховуючи аспект
міжнародної інтеграції. А також графічні та табличні методи візуалізації
результатів дослідження.
Практичне значення отриманих результатів. На основі проведеного
дослідження та розроблених методичних рекомендацій, можна
проаналізувати курс розвитку української інноваційної діяльності в умовах
міжнародної інтеграції. Виявлення проблематики сучасного стану інновації та
можливостей подальшого розвитку.
Структура та обсяги роботи.
 14

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В

УМОВАХ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
1.1. Сутність та особливості інноваційної діяльності

Значимість переходу економіки нашої країни на шлях інноваційного

розвитку обумовлена вичерпанням основних джерел економічного зростання,
зменшенням обсягів капіталовкладень у процесі відтворення матеріально-
технічного забезпечення, а також розвитком новітніх знань та вирішенням
проблем, пов'язаних зі збереженням інноваційного потенціалу.
Посилення вагомості інновацій визначається наступними факторами:
- інновації є ключовим елементом новації та змін, мають розвивальний
та характерний характер;
- інновації взаємодіють з іншими факторами, які впливають на товари,
підприємства, регіони або країни;
- інновації впливають на формування ринкового попиту.
У наукових колах було достатньо обґрунтовано поняття "інновації".
Аналізуючи це визначення, можна стверджувати, що деякі вчені розкривають
основний зміст поняття "інновації", враховуючи об'єкт та предмет
дослідження, описуючи їх як процес або зміни, систему або результат.
Важливим у трактуванні сутності "інновацій" є різноманітність підходів до
його опису, які чітко пов'язані з метою, предметом, об'єктом дослідження та
іншими ознаками, що є характерними саме інноваційній діяльності.
На сьогоднішній день не існує чіткого визначення того, наскільки
технології, товари чи послуги повинні бути унікальними, щоб вони вважалися
інноваціями. Згідно з концепцією Й. Шумпетера, будь-яка зміна, яка
приносить прибуток, може бути визнана інновацією (таблиця 1.1).
 15

Таблиця 1.1. Наукові підходи до визначення поняття «інновація»

Об’єкт Автор Характерна особливість інновацій
дослідження тлумачення
Зміни Л. Водачик, Ф. Зміни, котрі забезпечують впровадження та
Валента використання новітніх видів продукції,
виробничих й транспортних засобів, відносин,
ринків та форм організації.
Процес Б. Санто, Б. Твік, Сукупний техніко-економічний процес, котрий
Я. Кук, через прикладне використання певних ідей і
П. Майерс, В. винаходів відповідно приводить до виготовлення
Томпсон кращих за певними властивостями виробів і
технологій, а також орієнтується на кінцеву вигоду
(тобто прибуток). Повний цикл від ідейності до
реалізованого
на ринку товару чи послуги.
Система Й. Шумпетер, Н. Цілісна, внутрішньо суперечлива та динамічна
Лапіна система конструювання нових засобів виробництва
й нових продуктів на ринку.
Цикл Г.Я. Гольдштен Техніко-економічний ланцюг, в якому
застосовуються результати сфери віповідних
досліджень й розробок, а також викликає технічні
та економічні переміни, котрі надають поворотну
дію на діяльність даної сфери.
Результат (ціль, С.Д. Ілленкова, Виокремлений результат інноваційної діяльності,
ідея, концепція, С.Ю. Ягудин, Л. який реалізувується у вигляді нового чи
діяльність, товар М. Гохберг, Д.В. модернізованого продукту, що впроваджується на
тощо) Соколов, Х. ринку, нового або ж удосконаленого
Барнерт технологічного циклу. Концепція чи переконання,
які й зобов'язані отримати поширювання, щоб
забезпечити успішне формування
ринку.
Об’єкт В. Г. В результаті здійсненого дослідження
Мединський, С. виокремлюється об’єкт, що втіленюється у
В. Ільдуменов виробництво, який якісно різниться від останнього
аналогу.
Інформація, А. Чухно Удосконалення виробничо- господарських сил, з
обізнаність основою інформаційно-інтелектуальних
технологій та знань.
Економічна С.Онишко Задоволення потреб ринкового попиту при
закономірність, отриманні виробником вигоди.
усвідомлена через
призму ринкових
потреб
Можливості та Т. Давила Спромога організації створювати нову значущість
резерви компанії при перетині бізнесу й технології.
 16

Зусилля В. Ніксон Комплексність технічних, виробничих та й

комерційних заходів, котрі приводять до
виокремлення нових та покращених
індустріальних процесів, обладнання.

Власна розробка автора

Існує твердження, що інновації є значними ресурсами для розвитку та

прогресу сучасної ринкової економіки. Продуктивне використання
національного інноваційного потенціалу є важливою проблемою для
досягнення економічного зростання держави та підвищення її
конкурентоспроможності. Однак, інновації, як ресурси, мають непостійний
характер у часі [2].
Отже, інновація є прямим способом підвищення рівня розвитку
соціально-економічних систем. Суть інновації полягає в поєднанні процесу
створення та реалізації креативних ідей, отримання та комерціалізації
бажаного результату, що призводить до матеріалізації змін та є важливим
джерелом соціально-економічного та науково-технічного прогресу
суспільства. Зазвичай, під креативом розуміють будь-яку ідею, нововведення
або новинку, які є основою для створення інновацій.
Важливим аспектом при розробленні та реалізації інноваційних
проектів є те, що центральним стержнем в інноваційного процесу виступає
«робоча одиниця», тобто окрема група працівників, або ж підприємств, що
мать спільне бачення і працюють над інноваційним задумом. Хорошим
прикладом в цьому випадку є дослідницькі проекти, що забезпечуються
об’єднаними силами кількох країн. Також, істотним моментом для створення
інноваційного продукту стає або просторова, або ж територіальна організація
власне інноваційної діяльності[3].
 17

Зосереджуючи увагу на світових стандартах (ООН) як визначальному

параметру оцінювання обсягу розвитку, стійкість є основною
характеристикою, до якої також входять економічний, соціальний та
екологічний баланс. Розвиток вважається стійким, якщо він поєднує
зростання світового валового продукту та покращення якості людського
капіталу без негативного впливу антропогенних або техногенних факторів на
навколишнє середовище. Тому, інноваційний розвиток є важливим засобом
забезпечення стійкості. Основними складовими інноваційного розвитку є
інститути, інфраструктура, інновації та інвестиції. Крім того, важливою
складовою є інтелект, який відображає рівень знань щодо проблем
інноваційного розвитку, а також за кожною окремою складовою.
Інноваційна діяльність – це один із видів діяльності, що застосовують
суб’єкти господарювання, який спрямований на появу сучасних або
модернізованих рішень, в основі яких є інновації. Винятковістю інноваційної
діяльності у довгострокововій перспективі є отримання певних результатів,
підвищеність ризику, непередбачуваність результатів, перспективно можливі
прибутки. Інноваційна діяльність – це потенційна відмова від уставлених
схем та умов організації, котра не може покладатися на ті форми, які є
стандартизованими [27].
Необхідність забезпечення організації інноваційної діяльності в
компанії обумовлена:
значними потребами у підвищенні техніко-технологічного рівня
виробничої складової;
послідовним збільшенням витрат, що в свою чергу призвело до
зниження економічних показників на підприємстві;
поступовим зменшенням, а в окремих випадках й повним старінням
всієї техніки й технологічних складових;
 18

вагомістю роллі наукових напрямів розвитку, при цьому забезпечуючи

підвищення ефективності розробок та впровадження сучасної технічної
оснащеності;
значимістю та економічною доцільністю у посиленні інтенсивних
факторів щодо розвитку виробництва, при використанні науково-технічних
досягнень у всіх напрямах економічної діяльності компанії;
виокремленими потребами в істотному скороченні термінів створення й
освоєнні новітньої техніки;
значимістю розвитку продукованого матеріалу у винахідників та
раціоналізаторів з подальшим використанням їх пропозицій.
Для забезпечення інноваційної діяльності виокремлюють три основних
її види, а саме:
інноваційнадіяльність в галузітехніко-технологічного
забезпечення виробничого процесу;
інноваційна діяльність в галузі зростання виробництва, з одночасним
підвищенням якості та здешевленням вироблюваної продукції;
інноваційна діяльність в напрямі соціально-відповідальної політики.
Перший різновид інноваційної діяльності на підприємстві тісно
пов'язаний із процесом щодо кількісного та якісного оновлення всього
виробничого потенціалу, що зорієнтований на максимізацію прибутків з
одночасним підвищення продуктивності праці, економією енергоресурсів,
матеріалу та сировинної бази.
Другий різновид інноваційної діяльності на підприємстві ґрунтується на
якісному удосконаленні продукції, її здешевленню, розширення
асортиментної лінії, при одночасному та повнішому задоволенні потреб
населення.
 19

Третій різновид інноваційної діяльності на підприємстві, тісно

пов'язаний із динамічним розвитком і покращенням сфери послуг для
населення, котрий зорієнтуваний на створення відповідних нормативно-
правових умов для праці, а також проведення відпочинку з одночасним
підвищенням продуктивності праці.
Крім того, на практиці виділяють три способи щодо організації
інноваційної діяльності:
інноваційна діяльність у внутрішньому забезпеченні організації, тобто
коли інновація здійснюється чи освоюється внутрішньо в компанії її
окремими спеціалізованими відділами на основі стратегії планування й
моніторингу їх взаємодії по інноваційному забезпеченні;
інноваційна діяльність в основі якої зовнішня організація з
потенційними та існуючими клієнтами, коли замовлення на створення чи
освоєння інновацій забезпечується сторонніми організаціями;
інноваційна діяльність в основі якої зовнішня організації при залученні
венчурів, тобто компанія при реалізації інноваційного проекту створює
дочірні венчурні фірми, котрі залучатимуть додаткові засоби (приміром,
кошти) [16].
Найбільш розповсюдженим є другий спосіб щодо організації
інноваційної діяльності, тобто компанія розміщає заявку на розробку
новизни, а вже освоює відбувається власними зусиллями. Щодо застосування
першого способу, то підприємства практично його не застосовують, оскільки
вважають недостатній рівень потенціалу фірмової науки.
Беручи до уваги всі види інноваційної діяльності можна стверджувати,
що в основі їх є створення й освоєння сучасних видів продукції (чи послуг),
виробництво, виготовлення цінностей, а також благ й інших товарів.
 20

1.2. Міжнародна інтеграція та її вплив на інноваційну діяльність

Поняття "інтеграції" походить від латинського слова "integratio", що

перекладається як "повторне об'єднання, заповнення", і в контексті
міжурядових відносин вказує на добровільне та взаємовигідне об'єднання
окремих частин (суб'єктів) в певну незалежну сутність (єдність), яка
представляє собою більшу суму, ніж просто арифметична сума її
компонентів, оскільки включає більш значущі матеріальні, інтелектуальні та
інші ресурси, які жоден з учасників не мав би, діючи автономно [16, с. 130].
Як правильно вказує Р. Арон, міжнародні відносини - це політичні
відносини, взаємодії між державами. Хоча до кінця XX століття регіональні
альянси та економічні союзи, які створюються як державами, так і
недержавними структурами, громадськими рухами та ініціативами, все
більше стають суб'єктами міжнародних відносин [5, с. 32-33].
Інтеграція є глобально-історичним, всесвітнім об'єднуючим,
об'єктивним історичним процесом. Об'єктом цього процесу є людське
суспільство. Елементами інтеграційного комплексу є суб'єкти міжурядових
відносин - національні держави. Щодо міжнародної інтеграції, більш точно
говорити про міжурядову інтеграцію і розглядати держави як основних
суб'єктів цього процесу [17, с. 292-293]. Сама держава є первинним і
фундаментальним суб'єктом міжнародного права. Міжнародна правова
особистість притаманна державам лише за самим фактом їх існування.
Укладаючи правові відносини одна з одним, держави забезпечують створення
міжнародного правового порядку та існування міжнародного права.
Міжнародний правовий аспект суверенітету означає, що міжнародне
право розглядає державу в цілому як свого суб'єкта та учасника міжнародних
відносин, а не державні органи чи окремих посадових осіб.
 21

Всі міжнародно значущі правові дії, здійснені уповноваженими

посадовими особами держави, вважаються здійсненими від імені цієї
держави. Однак, міжнародні процеси інтеграції вимагають певних
добровільних обмежень їх суверенітету з боку держав, хоча міжнародна
інтеграція не повинна призводити до втрати їх суверенітету як основних
суб'єктів міжнародного права.
Процес міжнародної інтеграції відбувається, коли дві або більше країни
об'єднуються, щоб створити більший політичний простір. Країни укладають
угоди про інтеграцію, сподіваючись на певні переваги в глобальному
політичному процесі, економічні вигоди і так далі. На макрорівні
розглядаються наступні основні форми міжнародної регіональної економічної
інтеграції: преференційна торговельна зона; вільна торговельна зона
(асоціація); митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союз.
Для створення економічної інтеграційної групи з двох або більше країн
необхідні певні політико-правові, економічні, соціокультурні та
інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору важливим є
сумісність політичних режимів та основного законодавства інтегруючих
країн. Основними критеріями економічної інтеграції є рівень розвитку країн,
їх ресурсний та технологічний потенціал; ступінь зрілості ринкових відносин,
масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язків між країнами і
так далі; також важлива інфраструктура та соціокультурна сумісність.
Важливим аспектом розвитку міжнародної інтеграції, що діє на
противагу глобалізації, є регіоналізація – спрямовання торговельних потоків в
країни, об’єднані різноманітними торговельно-економічними угодами.
Найбільшим регіональним угрупованням нині є Азійсько-Тихоокеанське
економічне співробітництво (АТЕС), на яке припадає майже 41,5%
міжнародної торгівлі. На другому місці – Європейський Союз з часткою
 22

світової торгівлі 37,3%. Третю сходинку посідає північноамериканське

регіональне об’єднання НАФТА (18,7% торговельного обороту світу).
Південносхідноазійському регіональному угрупуванню АСЕАН належить
6,8%, а латиноамериканському МЕРКОСУР – 1,5% міжнародної торгівлі.
Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка
об’єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки [12, с. 57].
Сьогодні Україна проводить виважену зовнішньополітичну діяльність.
Відповідно до ст. 18 Конституції України її «зовнішньополітична діяльність
спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з
членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і
нормами міжнародного права».
Окрім того, відповідно до Закону України «Про засади внутрішньої і
зовнішньої політики» від 01.07.2010 року [1], зовнішня політика нашої
держави базується на таких принципах:
- суверенна рівність держав;
- повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності
державних кордонів; - утримання від загрози силою або її застосування проти
територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної
держави;
- невтручання у внутрішні справи держав;
- взаємовигідне співробітництво між державами;
- вирішення міжнародних спорів мирними засобами;
- повага до прав людини та її основоположних свобод;
- сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань. Так,
міжнародна інтеграція України у світовий простір неможлива без інтеграції у
міжнародні організації.
 23

Важливим аспектом міжнародної інтеграції України є

інтернаціоналізація, що полягає у розширенні господарської діяльності за
межі окремої національної економіки з метою збільшення продуктивності та
підвищення ефективності виробництва. Позитивними наслідками цих
процесів є можливість розвивати спеціалізоване виробництво, зниження
витрат на утримання контрольно-адміністративних інститутів, передусім
митниць і регламентуючих відомств; негативними – підвищення уразливості
фінансових систем, небезпека стагнації низки галузей національного
виробництва, що може призвести до радикального погіршення умов життя,
соціально-політичних ускладнень.
Для економіки України характерним є [11, с. 625]:
абсолютне та співвідносне зростання інтернаціоналізованої частки
виробленого та споживаного продуктів (тобто експорту та імпорту);
збільшення (хоча і надто повільне) ваги та значення економічних
об'єктів, які перебувають у повній або частковій власності іноземців
( індикатором цього процесу слугують показники динаміки ПІІ);
подальша інтеграція економіки країни в міжнародні валютно-фінансові,
кредитні відносини з міжнародними та іноземними суб'єктами – державами,
спеціалізованими організаціями, наприклад з ЄБРР, МВФ, СБ, Паризьким та
Лондонським клубами;
зростання переліку питань, які є предметом спільного розв'язання в
рамках міжнародних програм соціально-економічного розвитку, а також у
рамках міжнародних організацій, членом яких є Україна, – МОП, економічні
структури ООН, СНД та ін.
Особливістю інтернаціоналізації за участю України є нерівномірність
розподілу експортних виробництв, переважання територіально-виробничих
комплексів (ТВК) і низький рівень експортної спеціалізації регіонів.
 24

Наприклад, основу експортного потенціалу України становлять східні

регіони, зокрема Кривбас та Донбас, і водночас ряд західних та центральних
областей України здійснюють незначний експорт продукції.
Процес інтеграції має кілька рівнів розвитку. Найважливішим є
взаємодія на рівні підприємств та організацій - прямих виробників товарів і
послуг. Саме на цьому рівні виникають інтеграційні зв'язки в основних
сферах репродукції, що призводить до структурної реорганізації
національних економік, що призводить до їх взаємного доповнення та
переплетення. Тому зростання обсягу та диференціація структур взаємної
торгівлі, міжнародний рух капіталу, науково-виробнича співпраця та міграція
праці - вирішальні фактори у розвитку інтеграційних процесів в цілому[11,
c.204].
Інтеграція основних ланок економік різних країн доповнюється
взаємодією на рівні держав. Ця взаємодія здійснюється, по-перше, через
створення умов для інтеграційних процесів державними структурами, а по-
друге, через безпосередню участь державних підприємств та організацій у
міжнародній економічній співпраці. Третій рівень розвитку інтеграційних
процесів - взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих
громадян різних країн - може бути визначений як соціально-політичний. Ця
взаємодія має соціальний характер, зміст якого полягає у формуванні та
розвитку політичних, релігійних, культурних, людських та інших передумов
для міжурядової інтеграції. Нарешті, четвертий рівень - рівень прямої
інтеграційної групи як економічної спільноти зі своїми характерними
особливостями та відмінностями. Виникаючи в результаті міжурядового
об'єднання, інтеграційна група починає бути якісно новим та відносно
незалежним утворенням, формуючи власну систему відносин з кожним з
учасників асоціації та за її межами.
 25

1.3. Методичні підходи оцінювання інноваційної діяльності

Сьогодні стає все більш зрозуміло, що ключем до підвищення

конкурентоспроможності вітчизняної продукції є активізація інноваційної
діяльності. У цьому контексті надзвичайно важливої стає оцінка інноваційних
проектів та інноваційної діяльності країни в цілому.
Оцінка інноваційної діяльності країни є складним процесом і вимагає
використання різних методологічних підходів та інструментів для отримання
всієї необхідної інформації.
Щоб обрати правильний методичний шлях оцінки інноваційних
показників країни, треба провести дослідження всієї сфери інновацій. Цим
питанням займалася велика кількість вчених, таких як П.Я. Хомин [1], М.П.
Денисенко [2], Я.Д. Крупка [3], П.П. Микитюк, М.C. Пушкар [4] та багато
інших. Провівши аналіз робіт зазначених вчених, можна зробити деякі
висновки з приводу важливих аспектів методології оцінювання інноваційної
діяльності.
По-перше, розширений інноваційний аналіз повинен включати
визначення якісного та кількісного впливу конкретного виду інновації, оцінку
часу від моменту впровадження до моменту випуску та продажу продукту.
По-друге, відображення ринкової вартості, експертну оцінку патентного та
ліцензійного потенціалу проекту, що підлягає модернізації або
реструктуризації та розгляд вартості заміщення та ліквідаційної вартості. Цей
аналіз є основою для економічної оцінки інноваційного процесу та
інституційною базою для правових заходів щодо умов розвитку, захисту прав
 26

власності та патентування результатів. Він також надає інформацію щодо

статистичного обліку, оподаткування, інвестиційного регулювання та
адміністративного управління.
Одним з цікавих методів є застосування композитних індикаторів.
Композитні індикатори відіграють важливу роль у вимірюванні та оцінці
інноваційної діяльності. І цей метод має багато переваг. По-перше вони
дозволяють порівнювати рівень інноваційної діяльності в різних країнах,
регіонах або секторах одночасно та ґрунтуються на наборі кількісних
показників, що робить їх більш об'єктивними, ніж суб'єктивні оцінки. По-
друге, композитні індикатори враховують різні аспекти інноваційної
діяльності, такі як дослідження та розробки, людський капітал,
інфраструктура та фінансування [6].
Звісно, використовуючи цей метод, ми стикаємося з деякими
недоліками. Один з таких недоліків є складна для розуміння та інтерпретації
надана аналітична частина. Композитні індикатори можуть приховувати
важливі нюанси в інноваційній діяльності, що може вплинути на загальний
рейтинг. Зазвичай це відбувається через великий об’єм усіх можливих
показників.
Хочу зазначити, що композитні індикатори - це лише один з
інструментів, які можна використовувати для вимірювання та оцінки
інноваційної діяльності. Найбільш успішним, можна вважати Індекс
інноваційного розвитку (GII) від Bloomberg [7].
Глобальний інноваційний індекс (GII), що публікується агентством
Bloomberg, слугує компасом, який орієнтує в динамічному світовому
інноваційному ландшафті. Цей щорічний рейтинг надає комплексну оцінку
спроможності 60 країн світу генерувати, розвивати та поширювати інновації.
GII - це не лише список провідних компаній, але й цінний аналітичний
 27

інструмент для урядів, бізнесу та дослідників, який допомагає краще

зрозуміти фактори, що впливають на інновації.
Методологія GII базується на семи субіндексах, розділених на дев'ять
складових. Ці субіндекси охоплюють широкий спектр факторів, пов'язаних з
інноваціями, від витрат на НДДКР до концентрації високотехнологічних
компаній та рівня освіти. GII дає уявлення про те, як країни генерують нові
ідеї та перетворюють їх на продукти та послуги, а також наскільки
сприятливим є середовище для інновацій.
За останні роки GII показав, що світова інноваційна спроможність
неухильно зростає. Частково цей прогрес можна пояснити глобалізацією, яка
сприяє співпраці та обміну знаннями. Однак GII також звертає увагу на
нерівномірність розвитку інновацій. Деякі країни, такі як США, Німеччина та
Китай, стабільно посідають високі місця в рейтингах завдяки потужній
дослідницькій базі, розвиненій інфраструктурі та сприятливому політичному
середовищу [7].
 28

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛ I

Практика розвинених країн показує, що існування досить великої

кількості механізмів, котрі забезпечують функціонування інноваційного
процесу і на національному, і на світовому рівнях. В теперішніх умовах
тотальне загострення глобалістично-технологічних проблем та підтримання
сталого розвитку виокремлюються як доволі специфічні механізми техніко-
глобалістичного характеру, однак при цьому, вони передбачають й певні
загальноекономічні послідовності у сприянні інноваційного розвитку:
грошово-кредитні, регулятивні, (стандарти стосовно побутових
електротоварів, забезпечуючі стимули для бізнес-середовища, проведення
еко-аудиту чи еко-моніторингу й інше), інвестиційні (інвестиції в освіту,
наукові дослідження тощо), торговельні (ліцензії), інформативно-
комунікативні (соціальна екологічна відповідальність).
Вагоме значення для забезпечення інноваційної діяльності є
інструменти фінансово-кредитної системи, котрі забезпечують і фіскальний, і
стимулюючий характер. Вони передбачають застосування субсидій, грантів
під проекти в напрямі дослідження технікоглобалістичних проблем, податків,
штрафів й кредитів (приміпом, податок за використовування природних
ресурсів).
У теперішній час розвинені країни модернізують інноваційне
середовище за сприянням економічних стимулів, забезпечують надходження
інвестицій у приватний сектор, котрі здійснюють НДДКР та беруть участь у
міжнародних науково-технологічній співпраці, розв'язуючи при цьому
проблеми технологічного розвитку. Для прискорення впроваджень
інноваційних технологій розвинені країни застосовують певні спеціальні
платформи для популяризації інновацій, забезпечують діяльність науково-
 29

дослідних установ, надають послуги у сфері інноваційних технологій, їх

трансферу та монетизації, засновують інтегровані механізми щодо
використання інноваційних технологій шляхом об'єднання промислових,
урядових, наукових й дослідницьких об'єднань, крім того переносячи
результати наукових досліджень на сфери застосування. Поза тим, значна
кількість країн також прагнуть наростити обсяги фінансування НДДКР в
майбутньому.
 30

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В

КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
2.1. Компаративний аналіз інноваційної діяльності України та провідних
країн світу
Інновації є ключовим елементом економічного розвитку в сучасному
світі та відіграють важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності
країн на міжнародному ринку. Україна, як і інші країни, надає важливого
значення розвитку інноваційних технологій та методів. Однак, порівняно з
розвиненими країнами, інноваційна активність України все ще залишається
низькою, особливо у воєнний час.
Розвинені країни, такі як США, Японія, Німеччина та Швеція,
створюють сприятливе середовище для інновацій, інвестуючи значні кошти в
науково-дослідні розробки та технологічні ініціативи. Ці країни активно
використовують механізми державної підтримки та заохочують співпрацю
між бізнесом, наукою та урядом [5].
На відміну від них, Україна стикається з низкою проблем у розвитку
свого інноваційного сектору, таких як недостатнє фінансування науки та
відсутність ефективної взаємодії між різними секторами економіки. Тим не
менш, уряд України та бізнес-спільнота докладають постійних зусиль для
покращення інноваційної інфраструктури та створення сприятливих умов для
розвитку інноваційних ідей та технологій.
Недавній звіт Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO)
показує, що Швейцарія, Швеція, Сполучені Штати, Велика Британія та
Сінгапур очолили список найбільш інноваційних економік у світі у 2023 році.
Цікаво, що у звіті також підкреслюється значне зростання деяких країн із
середнім рівнем доходу, які за останні десять років стали країнами з
найшвидшим зростанням у рейтингу інновацій [5].
 31

Як було зазначено у роздділі 1.3. GII 2023 використовує 80 індикаторів

для відстеження глобальних інноваційних тенденцій у понад 130 економіках
світу, керуючи політиками та бізнес-лідерами щодо стимулювання людської
інноваційної діяльності. Цього року результати звіту оприлюднені на тлі
повільного економічного відновлення після пандемії COVID-19, високих
процентних ставок і геополітичного конфлікту.
У щорічному рейтингу Китай - єдина країна із середнім рівнем доходу в
топ-30 GII та посідає 12 місце, за ним йде Японія на 13 місці. Ізраїль (14-й)
повернувся до топ-15 GII, піднявшись на дві сходинки. Фінляндія (6 місце)
має тенденцію до зростання разом із Данією (9 місце), Швецією (2 місце) та
країнами Балтії (Естонія 16 місце, Литва 34 місце та Латвія 37 місце) (додаток
А).
За останні 10 років Індонезія (61 місце) приєдналася до Китаю,
Туреччини (39), Індії (40), В’єтнаму (46), Філіппін (56) та Ісламської
Республіки Іран (62) у групі середніх країни за доходом піднялися в рейтингу
GII найшвидше. За останні чотири роки та з початку пандемії Маврикій (57
місце), Індонезія, Саудівська Аравія, Бразилія та Пакистан найбільше
піднялися в рейтингу (додаток А).
Загалом 21 країна перевершила інноваціїні процеси, як і очікувалося,
порівняно з їх рівнем розвитку, більшість з яких розташовані в Африці на
південь від Сахари та Південно-Східній Азії, Східній Азії та Океанії. Індія,
Республіка Молдова та В’єтнам 13 років поспіль перевищують показники
інновацій. Індонезія, Пакистан і Узбекистан зберігають статус лідерів другий
рік поспіль, а Бразилія - третій рік поспіль [5].
Виходячи з таблиці 2.1. Україна посіла 55 місце згідно щорічного
рейтингу GII у 2023 році. Щодо попереднього року, то ми піднялись на два
пункти вище наразі, але якщо враховувати 2020 рік, то тенденція є
 32

негативною, так як у 2020 році ми займали 45 місце. У 2021 році 49 місце, але
роблячи загальні висновки по світу, це відбулося через пандемію. У 2022 році
ми зайняли 57 місце через агресію РФ (повномасштабного вторгнення) [5].
Таблиця 2.1. - Рейтинг України за GII (2020-2023)
Позиція у рейтингу Позиція у рейтингу
Позиція у GII
Рік вхідних інновацій у вихідних інновацій
рейтингу
країну з країни
2020 45 71 37
2021 49 76 37
2022 57 75 48
2023 55 78 42

Складено автором [5]

Позиція України в рейтингу вхідних інновацій протягом аналізованого

періоду значно не вплинула на зальну тенденцію, якщо судити виходячи з
загальної картинки в усьому світі, залишаючись в діапазоні 71-78 місць, але
все ж таки має негативний хист до спаду. Також спостерігається певне
зниження позиції України в рейтингу вихідних інновацій з 37 місця в 2020
році до 42 місця в 2023 році, спочатку через пандемію, а надалі через агресію
РФ. Дані GII рейтингу свідчать про те, що Україні потрібно вжити заходів
для стимулювання інновацій, щоб покращити свої позиції в світовому
рейтингу задля продуктивного розвитку країни, особливо в умовах
міжнародної інтеграції.
Для більш детального порівняння України у сфері інноваційної
діяльності, я обрала три країни, які мають доволі різні, але високі показники.
Це Німеччина, США та Польща.
У Німеччині для підприємств, які інвестують у модернізацію
виробництва, освоєння випуску нових видів продукції або енергозбереження,
надаються пільгові кредити у обсязі до 50% від коштів, що витрачає з цією
метою підприємство як таке. Крім цього, банківські кредити на закупівлю
 33

нового обладнання мають бути застраховані за рахунок державного

бюджету[36].
У Німеччині найбільшими пільгами в процесі інноваційної діяльності,
користуються підприємства, які ініціюють та здійснюють інноваційну
діяльність:
- надання цільових безоплатних субсидій підприємствам, що освоюють
нову технологію;
- надання дотацій на термін до трьох років щодо підвищення
кваліфікації науково-дослідного персоналу;
- надання пільгових кредитів фірмам (до 50% коштів, що вкладає
власник фірми), річний продаж яких не перевищує 300 млн. євро, що
вкладають кошти в модернізацію підприємства, освоєння випуску нових
товарів, а також у заходи щодо раціонального використання енергії;
- надання до 100 тис, євро пільгових кредитів малим і середнім
підприємствам, що вступають у промислову кооперацію з іншими фірмами;
- дотації малим підприємствам на інвестування в НДДКР;
- дотації малим і середнім фірмам на наукові дослідження або розробку
нової технології для виготовлення продукції;
- дотації наукомістким підприємствам;
Інноваційна система в Німеччині багато в чому схожа з іншими
країнами. Значні кошти виділяються державою на організацію інноваційного
процесу. Специфічною для Німеччини формою є так званий КЕІМ – процес, у
рамках якого створений орган, що управляє групою університетів та
інститутів для трансферу технологій. Передбачено спеціальну програму
навчання професорського складу і студентів з підготовки вчених до
підприємницької діяльності.
 34

У Німеччині широко практикується створення технопарків, інкубаторів

технологій та їх аналогів. Технопарк в Карлсруе має площу більше
300 000 м2, і в нього активно залучається іноземний капітал. Прогресивною
формою з’єднання для трансферу технологій державного і приватного
капіталу є асоціації типу «Cyberforum», яка об'єднує понад 600 організацій:
університети, компанії. Одним з провідних науково-технологічних центрів
Німеччини є Штутгардт. Особливе місце в системі трансферу технологій
посідає тут фонд і університет «Steineis»(таблиця 2.2).
Таблиця 2.2. Рейтинг Німеччини за Глобальним індексом інновацій
(GII) (2020-2023)

Рік Позиція у GII Позиція у рейтингу Позиція у рейтингу

рейтингу вхідних інновацій у вихідних інновацій з
країну країни
2023 9 5 24
2022 9 5 23
2021 11 5 26
2020 22 11 34
Складено автором [5]

Лідером світової конкурентоспроможності за багатьма рейтинговими

системами є Сполучені Штати Америки (таблиця 2.3).
Таблиця 2.3. Рейтинг США за Глобальним індексом інновацій (GII)
(2020-2023)

Рік Позиція у GII Позиція у рейтингу Позиція у рейтингу

рейтингу вхідних інновацій у вихідних інновацій з
країну країни
2023 3 1 10
2022 3 1 8
2021 3 1 9
2020 9 1 13
Складено автором [5]
 35

Розглянемо досвід цієї країни в управлінні інноваційними процесами.

Інноваційна діяльність у США здійснюється за допомогою державного
регулювання інноваційних процесів. Держава підтримує підприємства, які
ініціюють та здійснюють інноваційні зміни, через[37]:
- пільгове оподаткування фірм, що здійснюють НДДКР, у розмірі до
20 % приросту витрат на НДДКР порівняно з середньорічним рівнем цих
витрат за попередні роки;
- пільгове оподаткування до 20 % витрат компаній на програми
фундаментальних наукових досліджень, виконуваних університетами за
контрактами з ними;
- вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової
апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніями
університетам та науково-дослідним організаціям;
- установлення пільгового режиму амортизаційних відрахувань;
- надання інвестиційного податкового кредиту, а саме: зменшення
податку на прибуток у розмірі від 6 % до 10 % загальної вартості інвестицій в
устаткування.
Інноваційній діяльності у США характерна підтримка розвитку
ризикованих проектів за допомогою стимулювання створення венчурних
фірм і дослідних центрів дрібних і середніх інноваційних підприємств,
державних дослідницьких центрів і спеціальних лабораторій великих
промислових корпорацій, а також пільгового безкоштовного субсидування
цих суб'єктів інноваційної діяльності Національним науковим фондом США,
що дає змогу розвиватися венчурному бізнесу[37].
Еталоном фонду, що здійснює фінансування фундаментальної науки й
інноваційної діяльності, є Національний науковий фонд США - NSF. На
сьогодні NSFреалізує такі програми:
 36

- програма інноваційних досліджень малого бізнесу (Small Business

Innovation Research, SBIR), яка допомагає малому високотехнологічному
бізнесу знаходити замовлення федеральних агентств, а також надає підтримку
у формуванні початкового капіталу. У даній програмі держава вкладає через
свої федеральні агентства кошти в початкову стадію високоризикових
проектів;
- гранти на підтримку зв'язків науки з промисловістю
(Grant Opportunities for Academic Liaison with Industry, GOALI);
- інновації й організаційні зміни (Innovation and Organizational Change,
IOC).
Одним із головних моментів інноваційної стратегії розвитку Польщі є
інновації. Це означає, що ініціація інновацій, підтримка капітальних фондів з
високим ризиком, а також створення системи теми, яка сприятиме приватним
інвестиціям у MSP[31].
Наступним є інвестиції в інноваційні підприємства. Це стосується
інвестицій у дослідження та розробки індивідуальних фірм, технологічних
позик, нових інвестицій з високим інноваційним потенціалом, просуванням
інвестицій, важливих для економіки, інвестиціями в туристичні продукти та
послуги, які мають більш ніж регіональне значення.
Ще одним важливим пріоритетом стратегії є поширення (дифузія)
інновацій. Це включає підтримку кооперативних комунікацій, які мають
надмірно важливе значення, підтримуючи ряд інноваційних бізнес -інститутів
у галузі бізнесу, які мають надмірне значення, підтримку інноваційних
центрів та управління інтелектуальною власністю.
Ще одним важливим моментом стратегії є польська економіка на
міжнародному ринку. Тут враховується система підтримки просування на
JRE, а також для сприяння експорту. Розвиток системи інвесторів та
 37

інвестиційних зон, а також просування туристичних приманок Польщі та

зміцнення бренду Польщі.
Основними пріоритетами програми інноваційного розвитку Польщі
є[31]:
1. Дослідження та розробка сучасних технологій. Міністерство науки та
вищої освіти (MNISZW) відповідає за цю діяльність;
2. Інфраструктура в галузі досліджень та розробок (відповідальний
MNISZW);
3. Капітал для інновацій (відповідальний - Міністерство економіки
(MG));
4. Інвестиції (відповідальний MG);
5. Поширення інновацій (відповідальна MG);
6. Польська економіка на міжнародному ринку (відповідальна MG);
7. Інформація адміністрації на підприємствах (відповідальна MSWIA);
8. Технічна допомога (відповідальне Міністерство розвитку регіонів
(MRR)).
Таблиця 2.4. Порівняльний аналіз інвестиційної діяльності Польщі,
США, Німеччини та України за індексами
Індекс Польща США Німеччина Україна
Індекс економічної 46,3 78,2 77,4 44,3
свободи (Heritage
Foundation)
Індекс глобальної 42 52 23 64
конкурентоспроможності
(WEF)
Індекс Doing Business 49 37 11 71
(Світовий банк)
Індекс інвестиційної 18 1 8 50
привабливості (fDi
Intelligence)
Загальний обсяг прямих 20,4 28,3 24,5 29,7
іноземних інвестицій (у
% від ВВП)
Складено автором [5]
 38

За більшістю індексів Польща, США та Німеччина мають кращі

показники, ніж Україна. Це свідчить про те, що ці країни є більш
привабливими для інвесторів, ніж Україна.
Існує низка факторів, які роблять ці країни більш привабливими для
інвесторів, таких як:
o Стабільна політична та економічна система.
o Сприятливий інвестиційний клімат.
o Високий рівень розвитку інфраструктури.
o Кваліфікована робоча сила.
o Захист інтелектуальної власності.
Україна має значний потенціал для залучення інвестицій, але для цього
їй необхідно вжити низки заходів, таких як:
o Покращення інвестиційного клімату.
o Боротьба з корупцією.
o Зменшення бюрократії.
o Розвиток інфраструктури.
o Підвищення кваліфікації робочої сили.

2.2. Оцінювання впливу факторів на інноваційну діяльність України в

умовах міжнародної інтеграції

Для розуміння та оцінки інноваційного потенціалу та інноваційної

спроможності України рекомендується звертатися до міжнародних рейтингів,
де представлена наша держава. Серед найбільш авторитетних можна виділити
Глобальний індекс інновацій (ГІІ), Індекс інновацій Агентства Блумберг
(ІАБ), Глобальний індекс конкурентоспроможності талантів (ГІКТ),
 39

Європейське інноваційне табло (ЄІТ). Оцінка здатності України до освоєння

прогресивних технологій проводиться за допомогою Індексу готовності до
передових чи проривних технологій, який був запроваджений ЮНКТАД у
2021 році[25].
Аналізуючи рейтинги України за чотирма підходами щодо оцінки
спроможності країни до інновацій за період з 2016 по 2021 роки, можна
відзначити відсутність активної політики та значного прориву у підтримці
інноваційної діяльності як державою, так і бізнесом загалом. Основними
факторами, які впливають на інноваційну конкурентоспроможність України,
залишаються трудовий капітал, вища освіта, знання та результативність
наукових досліджень. Проте, недосконалість державних інституцій,
несприятливе середовище для інноваційного підприємництва та неефективна
фінансово-кредитна система ускладнюють розвиток бізнес-потенціалу,
створюють значні перешкоди для комерціалізації інновацій та їх впливу на
збільшення ВВП країни. За даними Світового банку, Україна залишається
серед країн з низьким рівнем доходів населення.
Значний негативний вплив на зниження результативності в
інноваційній сфері було спричинено зменшенням витрат на дослідження та
наукові розробки, що призвело до зменшення привабливості науково-
дослідницької системи для молодих вчених та науковців, низької
концентрації дослідників, недостатнього рівня інноваційного розвитку
інфраструктури, обмеженої спроможності інституційної та фінансової
підтримки інноваторів, слабкої захищеності прав інтелектуальної власності,
що призвело до низької патентної активності інтелектуальних активів,
експортоорієнтованості товарів з низькою доданою вартістю та низької
частки користувачів Інтернету на віддалених територіях.
 40

Проте, в Україні є й сильні сторони, до яких можна віднести наукові та

технологічні досягнення, трудовий потенціал та дослідження, можливості
щодо приваблювання талантів, ринкові та нормативні можливості на ринку
праці, інноваційні зв'язки, системи інституцій, креативність, особливі
навички, проникнення високих технологій тощо. Трудові ресурси є важливою
складовою індексів, яка залишається найбільш потужним базисом в Україні
до цього часу(таблиця 2.5).
Таблиця 2.5. Порівняльна таблиця показників Глобального індексу
інновацій для України

Показник Місце України Місце України Сильні сторони Слабкі сторони

(2023) (2019)
Співпраця ЗВО 50 - - -
і промисловості
у наукових
дослідженнях
Жінки з 3 - - -
науковими
ступенями по
відношенню до
працюючих %
Частка 9 - - -
експорту ІТ
послуг в
зовнішній
торгівлі
Створення 15 - - -
додатків для
телефонів на
основі
мобільних
операційних
систем андроїд,
аос, віндовс на
1 млрд дол.
ВВП
Нематеріальні 23 - - -
активи
Походження 5 20 - Експорт
торгових марок неординарних
та патентів на 1 товарів до
 41

млрд дол. ВВП загального

обсягу в
торгівлі у %
(111 місце)
Випускники 82 - - -
закладів вищої
освіти у галузі
науки й
інжинірингу
Розвиток ринку 99 90 - -
Глобальний 45 - Співпраця ЗВО Частка
індекс і промисловості випускників
інновацій у наукових ЗВО у галузі
дослідженнях, науки й
значна частина інжинірингу,
жінок із експорт
науковими неординарних
ступенями, товарів,
частка експорту розвиток ринку
ІТ послуг,
створення
мобільних
додатків,
нематеріальні
активи,
походження
торгових марок
та патентів
Власна розробка автора

За показниками рейтингу, сильними характеристиками України є

співпраця закладів вищої освіти і промисловості у наукових дослідженнях
(50-те місце), значна частина жінок з науковими ступенями відносно
працюючих (3-тє місце), частка експорту ІТ послуг у зовнішній торгівлі (9-те
місце), створення додатків для телефонів на базі мобільних операційних
систем Android, iOS, Windows на 1 мільярд доларів ВВП (15-те місце),
нематеріальні активи (23-тє місце), походження торгових марок та патентів
на 1 мільярд доларів ВВП (відповідно 5-та позиція та 20-та позиція)[26].
За даним рейтингом виділено й слабкі сторони України, а саме: частка
випускників закладів вищої освіти у галузі науки й інженерії (82-ге місце),
 42

експорт неординарних товарів до загального обсягу в торгівлі відсотків (111-

те місце).
За показником рівня розвитку інфраструктури наша країна посіла 94-ту
позицію в рейтингу, відповідно у 2019 році вона посіла 97-му позицію[5].
Вагомим показником в рейтингу є розвиток ринку, за яким Україна
опинилася на 99-ти позиціях (у 2019 році він становив 90-те місце). Даний
показник включає набір ознак, таких як кредити – 86-те місце, валовий обсяг
позик мікрофінансування – 79-те місце, інвестиції – 121-ше місце, рівень
торгівлі та конкуренції – 45-те місце.
Загалом за показником Глобального індексу інновацій у 2020 році
Україна посіла 45-те місце.
Для досягнення мети інноваційної діяльності необхідно здійснювати
пошук нових способів та можливостей, більш раціонально використовувати
наявні ресурси, впровадження найновіших досягнень для задоволення
різноманітних потреб споживачів. Інноваційна діяльність складаються з
наукових, технологічних, організаційних, фінансових i комерційних заходів,
які у своїй сукупності ведуть до створення інновації. На сьогодні в Україні
створено та функціонують: 40 індустріальних парків (з яких 31 наявний у
Реєстрі індустріальних (промислових) парків), 26 наукових парків, 16
технопарків, 24 центри 36 інновацій та технологічного трансферу, 22
інноваційних центри, 38 центрів комерціалізації, 24 інноваційних бізнес-
інкубатори, одив інвестиційно-технологічний кластер, більше 30 кластерів, 1
інноваційно-виробниче об’єднання, інші стартап-школи, інкубаційні
програми, центри інтелектуальної власності, венчурні та інвестиційні фонди,
центри науково-технічної та економічної діяльності тощо.

Таблиця 2.6. Вплив факторів на інноваційну діяльність України в
умовах міжнародної інтеграції
Фактор
Доступ до нових технологій
та знань:
Збільшення інвестицій:
Розширення ринків збуту:
Гармонізація законодавства
та стандартів:
Участь у міжнародних
проектах та програмах:
Власна розробка автора
Важливо зазначити, що:
 Вплив факторів міжнародної інтеграції на інноваційну діяльність
України може бути як позитивним, так і негативним.
Позитивний вплив
- Збільшення можливостей
для досліджень та розробок.
- Підвищення
конкурентоспроможності
українських підприємств. -
Сприяння впровадженню
нових продуктів та послуг.
- Створення нових робочих
місць. - Стимулювання
економічного зростання. -
Підвищення рівня життя
населення.
- Збільшення експортного
потенціалу України. -
Зміцнення позицій
українських підприємств на
світовому ринку. -
Диверсифікація економіки.
- Створення сприятливого
середовища для ведення
бізнесу. - Зниження
транзакційних витрат. -
Підвищення прозорості та
передбачуваності ринків.
- Доступ до передового
досвіду та знань. -
Сприяння співпраці між
українськими та
іноземними науковими та
дослідницькими
інституціями. - Підвищення
іміджу України на
міжнародній арені.
43
Негативний вплив
- Ризик витоку ноу-хау. -
Збільшення залежності від
іноземних технологій.
- Ризик втрати контролю
над стратегічними
активами. - Збільшення
зовнішньої заборгованості.
- Загострення конкуренції
на внутрішньому ринку. -
Ризик витіснення
українських товарів з
традиційних ринків.
- Ризик втрати
національного суверенітету.
- Збільшення
бюрократичного
навантаження.
- Ризик залежності від
зовнішнього фінансування.
- Збільшення
адміністративних витрат.
 44

 Ступінь впливу факторів залежить від багатьох факторів, таких як

рівень розвитку інноваційної екосистеми України, ефективність державної
політики в цій сфері, активність бізнесу та громадськості.
 Для того, щоб максимізувати позитивний вплив міжнародної
інтеграції на інноваційну діяльність України, необхідно вживати
комплексних заходів, спрямованих на створення сприятливого середовища
для інновацій, розвиток людського капіталу, стимулювання інвестицій та
співпрацю з іноземними партнерами.

2.3. Прогнозна модель інноваційної діяльності України

Прогнозування відіграє важливу роль в управлінні будь-яким

економічним об’єктом (від невеликого підприємства чи організації до країни
загалом), оскільки саме на основі науково обґрунтованих прогнозів можна
будувати реальні плани розвитку. Нормальне функціонування економіки
україни неможливо уявити без потужних інвестицій та широкого
впровадження інновацій у виробничу діяльність, адже завдяки інноваціям, які
є результатом наукових та науково-технічних робіт, на товарних ринках
з’являються нові продукти і технології.
На сьогоднішній день більшість підприємств в Україні використовують
консервативну бізнес-модель, в рамках якої бізнес розглядається як
діяльність, спрямована на виконання окремих функцій бізнесу (управління
персоналом, маркетинг тощо) та управління ресурсами, що призводить до
виробництва і продажу товарів або послуг в обмін на грошовий еквівалент
або інші товари і послуги.
В цьому контексті переважають стратегії "переносу" і "запозичення",
які полягають у використанні світового науково-технічного потенціалу і
 45

перенесенні інновацій, створених за кордоном, в українську економіку або

започаткуванні в країні виробництва продукції, яка вже виготовлялась в
розвинутих країнах. Результатом євроінтеграції має стати зміна
консервативної моделі бізнесу на інноваційну, що стане наслідком посиленої
конкуренції українських виробників з іноземними. Основними
особливостями інноваційного розвитку в умовах інтеграційних процесів є:
прискорення темпів технологічного оновлення та скорочення життєвого
циклу продукції, інвестиційний глобалізм, інвестиції в людський капітал,
глобалізація попиту на високотехнологічну продукцію та інтернаціоналізація
дослідницької діяльності.
Україна має всі передумови для включення в загальноєвропейський
інноваційний простір при умові розвитку ефективної національної
інноваційної системи, яка впливає на два рівні інноваційного середовища.
Макросередовище охоплює суспільно-політичні, інституціонально-правові,
соціально-економічні системи отримання та використання нових знань на
національному рівні, включаючи виробничі сили, суспільні інститути,
культурні традиції, науково-дослідницький потенціал та освітній сектор.
Мікросередовище включає суспільно-політичні та економічні умови
життєдіяльності індивіда, мотиви для розробок та використання нових знань.
Метою розвитку національної інноваційної системи є створення умов для
підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних
виробників шляхом технологічної модернізації національної економіки,
підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва інноваційної
продукції, застосування передових технологій, методів організації та
управління господарською діяльністю для покращання добробуту людини та
забезпечення стабільного економічного зростання[27].
 46

Дієвими політичними факторами, які стримують розвиток потенціалу

українських промислових підприємств, є:
обмеження бюджетування інноваційного розвитку промислових
підприємств;
обмеження можливостей державного регулювання діяльності
підприємств сферою розробки і впровадження заходів підтримки. З аналізу
економічних факторів можна укласти, що для розвитку внутрішнього ринку і
збільшення експорту необхідні дієві заходи щодо формування
платоспроможного ринку збуту високотехнологічної продукції та
приборкання цінового хаосу на монопольному сировинному ринку. Аналіз
діючих соціальних факторів дає можливість зробити висновок, що необхідно
сформувати культ інженерно-технічного працівника, у тому числі в рамках
пере гляду тарифних ставок, і тим самим сформувати умови для забезпечення
промислових підприємств висококваліфікованими кадрами фахівців і
робітників.
Ураховуючи вагомість технологічних факторів у розвитку промислових
підприємств, необхідно:
провести максимальну модернізацію промислових підприємств України
через створення сприятливих умов кредитування та інвестування, які значно
розширять внутрішній ринок;
оцінити наявний науково-виробничий потенціал передових
підприємств, налагодити зв'язки між науководослідними інститутами та
виробничими підприємствами через створення науково-виробничих
кластерів, які будуть сприяти інноваційному типу розвитку підприємств;
розробити законодавчо-нормативні та податкові заходи для підвищення
інноваційної активності підприємств (спрощені процедури кредитування,
 47

зниження податкового навантаження, заохочення до подальшого

інвестування прибутку);
розробити державні програми щодо проведення масштабних науково-
дослідних і експериментально-конструкторських робіт по оновленню і
модернізації промислової продукції з метою підвищення її якості та
конкурентоспроможності;
розробити та реалізувати програми дій на загальнодержавному і
регіональному рівнях по відновленню і модернізації активної частини
основних фондів;
популяризувати та стимулювати впровадження сучасних методів
менеджменту, маркетингу і логістики в діяльність підприємств.
 48

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛ II

Отже, важливим вектором у напрямі розвитку України є сформовані

ціннісні орієнтири, що базуються на інноваційному розвитку. Всупереч
невисоким міжнародним рейтингам інноваційності української економіки,
населення країни досить схвально сприймає трансформації, що пов’язані з
іноваційною діяльністю, демонструючи це у відкритості до науки, техніки,
сучасних технологій, готовності використовувати ці результати. Втім,
песимістичне ставлення до глобальних змін в ринкових відносинах, недовіра
до обраного курсу, скептицизм в успішності здійснюваних реформ
протистоять утвердженню ціннісних орієнтирів в інноваційному розвитку.
Тому Україна повинна активізувати формування цілісної моделі
інноваційного розвитку за європейським зразком із метою зменшення
суттєвого технологічного відставання, а також уникнення нових сплесків
системної кризи у вітчизняній економіці. Досягти таких позитивних
результатів можна та важливо завдяки саме комплексному використанню всіх
допустимих інструментів впливу, що пов’язані в першу чергу з дійовою
інноваційною політикою країни.
 49

РОЗДІЛ III. Напрями активізації інноваційної діяльності України

3.1. Концепція активізації інноваційної діяльності України в умовах
міжнародної інтеграції

Перспективність інноваційного розвитку України багато в чому

залежать від спільних результатів діяльності нашої країни та Європейської
спільноти. Одним із акцентів у спільній діяльності є розвиток та посилення
наукового та науково-технічного співробітництва, де основною метою є
підвищення конкурентоспроможності України та ЄС. Таке співробітництво
сприятиме всеохоплюючій підтримці України у реформуванні й реорганізації
всієї системи управління в науковій сфері та дослідницьких установ, а саме у
розвитку науки, новітніх інноваційних технологій тощо. Такі шляхи
дозволять нашій країні одержати: досвід у технологічному напряму
модернізації вітчизняного виробництва за допомогою оволодіння новими
наукомісткими технологіями, а також додаткові переваги за рахунок спільної
науково-технічної діяльності із країнами Євросоюзу – однакові умови щодо
реалізації інноваційних проектів, застосовування інституційних,
інформаційних й фінансових перспектив всіх країн-членів Європейського
Союзу[30].
В значній мірі Європейська спільнота теж зацікавлена у всеохопленні
інтеграційних процесів з Україною внапрямі інноваційного розвитку, позаяк
для ЄС наша країна є величезним споживчим ринком інновацій,
забезпечуючим джерелом досить дешевої робочої сили, крім того для
розвитку як інтелектуальних так і наукомістких сегментів економіки. В
європейській інноваційний простір Україна може увійти завдяки своїм
найбільш розвиненим галузям, при цьому поступово стверджуючись як
 50

країна-експортер високотехнологічного устаткування та належних

технологій. На сьогодні, Україна володіє й унікальними розробками в
напрямі досліджень космосу, в котрих зацікавлені в Європі (приміром,
спільна робота над розробкою супутникової системи навігації, що може стати
альтернативною американській GPS системі). Крім того, приєднання та
активна участь у міжнародних наукових програм, які у багатоманітний спосіб
підтримують необхідний інноваційний розвиток, а також вивчення цих
можливостей й досвіду участі інших держав допустить розширити
перспективність наукових та науково-технічних інституцій України.
Вагомим мотиваційним чинником євроінтеграційного вектору розвитку
нашої держави є високий інноваційний потенціал Європейської спільноти.
Сьогодні ЄС займає одні з перших позицій у світі в напрямках розробок та
впроваджень багатьох сучасних технологій, а також високотехнологічних
товарів й послуг. Власне інтеграція із ЄС дає перспективність для України у
нарощенні інноваційного потенціалу, крім того у напрямі інноваційно-
технологічної співпраці в певних галузях, а саме ракетно-космічній області та
глобальній навігації, енергетиці й телекомунікаціях. Вагомими регіональними
центрами в Україні в напрямку співробітництва з ЄС є Львів, Харків,
Запоріжжя, Одеса, Івано-Франківськ та Ужгород [16].
Міжнародне співробітництво в напрямі досліджень й інновацій є
ключовим пріоритетом для Євросоюзу. Це дає можливість:
• доступу до новітніх знань та найкращих талантів по всьому світу;
• діяльність бізнесу на нових ринках, та ринках, які тільки
розвиваються;
• наукової дипломатії для впливовості та посилення міжнародної
політики.
 51

Саме така спільна робота є найефективнішим способом у вирішенні

глобальних проблем, що виникають перед нашим суспільством. Вона
зменшує глобальні навантаження, дає можливість об’єднувати ресурси й
досягати більш дієвого ефекту.
Також одним із чинників доцільності інтеграції із Європейською
спільнотою є вагомі фінансові заохочення щодо введення інноваційної
діяльності, котрих в Україні нажаль нема. Так, приміром такі країни-члени
Євросоюзу, як Іспанія, Франція та Німеччина всіляко підтримують
інноваційну діяльність компаній.
Також одним із вагомих джерел фінансування в ЄС щодо інноваційних
розробок вважається венчурний капітал. Вагому частку він займає саме у
фінансуванні інноваційного напряму у таких країнах, як Великобританія та
Нідерланди. Для нашої країни така практика є корисною за умов посилення
вимог щодо якісних показників та відповіднодого ступеня інноваційності
промислової продукції, та в майбутньому може слугувати відповідним
взірцем для наслідування.
Отже, інтеграція України із ЄС вимагає від нашої країни передусім
підвищення показчиків активності в напрямі інноваційної діяльності. Проте,
інноваційна інтеграція вбачає і негативні, і позитивні результати. До
основних переваг інтеграції України до Євросоюзу в інноваційній галузі
можна віднести:
1. Спрощена доступність вітчизняних компаній до європейських
технологій. Для українських підприємств, які характеризується високою
енергомісткістю, а також низькою технологічною адаптивністю, вагоме
значення має не лише ступінь технологічної новизни, а й вагомість
доцільності їх впровадження. Тому, інтеграційність України позитивно
 52

позначиться на оновленні матеріально- технічної бази провідних галузей

економіки, для яких приміром, такого обладнання в Україні не має.
2. Посилюючі дії щодо технологічного співробітництва між нашої
країною та членами ЄС у напрямі забезпечення вітчизняних дослідників
вільного доступу до чинної європейської системи загального інноваційного
розвитку. Ця система окреслює деталізовану, таку як технологічну (є доступ
до лабораторій та устаткування), а також і фінансову (із бюджету ЄС
виділяється певні сума коштів на проведення науково-дослідних дій)
підтримку всіх учасників інноваційних процесів. Досить важливою вона є
відносно зростання вартості і вагомості виконання певних інноваційних
розробок. Ще перевагою співробітництва є те, що здійснення колективних
науково-дослідницьких програм й інноваційних розробок наблизить цілісні
процеси передачі знань і сучасних технологій, в тому числі участь у
конференціях, семінарах тощо, реалізації обміну досвідом, відповідній
підготовці науково-фахових праць та інше.
В Євросоюзі також здійснюється й активна науково-технічна політика
цілісного спрямування, що опирається на вагомій секторальній спеціалізації
країни, а також спрямована на забезпечення значної ефективності
співробітництва в напрямі інновацій. Рівень ефективності структурних
процесів в українській економіці також безпосередньо залежить від
інноваційної політики загалом.
3. Доступність до існуючої інноваційної інфраструктури,
інформаційного простору щодо новітніх інноваційнійних розробкок та
надшвидкісного трансєвропейського мережевого з'єднання для електронного
обміну науково- інноваційною інформацією. Варто зауважити, що
інноваційна інфраструктура країн Євроспільноти характеризується
систематичною залежністю всіх її складових й стрімкістю реагування на
 53

зміни відповідних потреб ринку. В європейських країнах інновації

розробляються під визначені ринкові потреби. Проте, в Україні технологічні
й фінансові певні обмеження унеможливлюють цілісне та швидке реагування
на необхідні потреби ринку. З другої сторони, такі обмеження визначають
значно низький рівень практичного запровадження українських інноваційних
розробок.
4. Зростання грантових та конкурсних можливостей у забезпеченні
фінансування наукових проектів, а також інноваційних розроблень.
Співучасть у деяких грантах запевнятиме вітчизняне підприємство в
отриманні не лише фінансових коштів, а й також послуг чи товарів (зокрема,
використовування
«інноваційного помічника», аудиторії, лабораторії, комунікаційні
засоби, адміністративних працівників та інше).
5. Розширення перспектив представлення результатів українських
інноваційних розробок на різних європейських площадках, зокрема ярмарках
технологій чи виставках. Це даватиме можливість ознайомлення із світовими
та європейськими інноваційними розробками, вивчати інноваційні потреби
держав ЄС, а також представляти особисті інноваційні розроблення.
6. Можливість у використанні організаційнійних та фінансових
механізмів підтримки інноваційного розвитку, котрі саме використовуються в
країнах членства ЄС. Це застосування позволяє значно економити кошти при
колективному виході із новаціями чи наукоємною продукцією на новітні
світові ринки, крім того зменшити затрати на трансакції й ризики в
інноваційній діяльності. Так наприклад, з бюджету Євросоюзу
виокремлюються кошти для фінансування спільнодіючих програм й
інноваційних розробок для всіх країн- членів. Такі заходи із стимулювання
підтримки інноваційного розвитку всіх країн-членів Євроспільноти
 54

забезпечують зростання відповідних обсягів міжнародної кооперації у

напрямі наукової та інноваційної сфері і спростять реалізацію спільних
науково-дослідних програм.
7. Постійне та безперешкодне одержання як експертної так і
технічної допомоги від Євросоюзу для успішної реалізації усіх стадій
інноваційного циклу – від отримання результативних показників досліджень
до їх відповідної комерціалізації й виведення їх на ринок. Це торкається не
тільки технологічних, а й також соціальних інновацій [7].

3.2. Рекомендації щодо розширення участі України в міжнародній

інноваційний діяльності

Інноваційні процеси в національній економіці тісно пов'язані із

розробкою, пошуком, освоєнням, покрашенням і подальшою
комерціалізацією новітніх продуктів, техніко-технологічних процесів та
систем, організаційних побудов й методів господарювання, у широкому
розумінні із зміною віддачі ресурсних складових, їх якісним збільшенням,
трансформацією потенційного науково- технічного процесу у дійсний.
Кабінет Міністрів України вже здійснив певні кроки в напрямі
забезпечення інноваційної діяльності. У 2019 році схвалено «Стратегію
розвитку сфери інноваційної діяльності» що затверджена на період до 2030
року. Метою даної Стратегії є поетапна розбудова національної іноваційної
екосистеми для забезпеченості швидкого й якісного перетворення думок та
ідей в інноваційні товари та послуги, а також підвищення ступеня
інноваційності національної економіки, котрий передбачає розмаїте
створення сприятливих умов щодо розвитку інноваційної сфери, зростання
 55

кількісних впроваджуваних розробок, підвищення економічної віддачі та

залучення значних інвестиційних потоків в інноваційну діяльність [28].
В контексті стратегії інноваційний розвиток підприємств необхідно
розглядати як характерну інноваційну спрямованість неординарних ідей й
цілей та напрями їх досягнення через відповідні механізми державного
регулювання національної економіки та ринкову самоорганізацію, що
обумовлена переважною орієнтацією елементів всіх сфер економіки на
створення інноваційних продуктів чи послуг на основі придатних умов для
інноваційного розвитку, комерціалізації новітніх розробок, підвищення
соціально-економічної значущості через призму залучення інвестиційних
ресурсів в інноваційну діяльність [28].
Вважається, що інноваційний розвиток як цілісна система, заснована на
знаннях й інноваціях, що реалізує конкретні конкурентні переваги, забезпечує
поступове збільшення, а також підвищення якості й рівня життя осіб шляхом
відповідної гармонізації інтересів всіх учасників процесу.
Під механізмом інноваційного розвитку варто розглядати цілісний
механізм взаємозв'язку й взаємодії певних функцій, процесу, а також
забезпечуючих підсистем, що спрямовані на його найбільш ефективну
реалізацію і включають в себе комплекс елементів як зовнішнього так і
внутрішнього середовища на окремих фазах інноваційного процесу
виготовлення, трансферу, запровадження новацій стартапу або ж існуючої
компанії, перетворенні ідеї в інноваційний продукт. Також виявляти такі
проблеми, котрі мали б бути розв’язані за сприяння інструментів державної
політики.
В межах організації механізму інноваційного розвитку
виокремлено наступні етапи реалізації:
 56

1. На початковому етапі створення новацій відповідати зазначеним

напрямам. При активізації створення новацій головною метою має виступити
розробка механізму стимулювання науковців щодо формування актуальних й
затребуваних глобальним ринком тематик наукових досліджень; узгодження
національних показників статистичних даних із європейськими; забезпечення
створення науково-навчальних матеріалів із підприємницького бізнесу й
інноваційної діяльності, фінансової свободи (грамотності) та захисту
інтелектуальної власності.
2. Розробка Дорожньої карти «Цілей сталого розвитку» на стадії
трансферу інновацій; зорганізувати комунікаційно-інформаційний механізм
технологічних платформ, в якому бізнес та держава мають можливість стати
потенційними замовниками інноваційних розробок, а науковці, здобувачі,
дослідники пропонують інноваційні рішення, котрі згодом масштабуються й
стають базисом для створення особистого інноваційного бізнесу.
3. Забезпечення сприятливих умов стосовно доведення новацій до
комерціалізації, зокрема через застосування стартапів.
4. З метою забезпечення маштабного виробництва всі фінансові
механізми повинні бути цілеспрямовані на надання державної підтримки
підприємствам у тих випадках, коли держава виступає прямим замовником
продукції, з синхронним підвищенням якісних параметрів відбору
відповідних проєктів і створенням чітких механізмів комерціалізації розробок
з причин часткової компенсації державі цих видатків, а також заохочення
винахідників.
5. Розв’язок правових питань, що пов’язані із захистом та
застосовуванням об’єктів інтелектуальної власності, а особливо створених за
кошти державного бюджету країни.
 57

6. Налагодження контактів українських інноваційних винахідників з

партнерами (бізнес-партнери та представники держави), що потенційно
зацікавлені у комерціалізації інновацій дослідників.
7. Проблематика створення сприятливих умов щодо утримання
фахівців. Це вкрай актуально для України, а також для її інноваційного
піднесення, зокрема в питаннях власної безпеки, якості забезпечення
правосудних органів, охорони здоров’я, освітніх послуг, екологізації,
інфраструктури, контрактної армії, досяжності споживчих позик,
монополізації ринків (впливовість на якість життя) тощо.
За ініційовані механізми інноваційного розвитку чітко спрямовані на
розробку відповідних управлінських рішень в галузі перспективної
інноваційної політики. Ці механізми дозволять в подальшому вирішувати
завдання щодо забезпечення ефективної взаємодії таких інституцій, як
держави, науки та бізнесу з ціллю забезпечення сприятливих умов для
реалізації інноваційної діяльності [27].
Отож, запропоновані механізми дають можливість враховувати
функціональні взаємозв'язки поміж всіма елементами й стадіями
інноваційного розвитку, убезпечувати розумне застосовування і наявних і
потеційних ресурсів, а також організацію робіт й мінімізації ризиків, що
пов’язані із їх виконанням.
Одним із напрямів ефективної реалізації Стратегії вважається
створення відповідного нормативно-правового забезпечення в інноваційній
діяльності в нашій країні.
Інтерес до цієї проблематики передусім пов'язаний із тим, що за
результатом багатьох досліджень питання щодо правового забезпечення
діяльності в напрямку інновацій, багато науковців прийшли висновку, що
 58

діюче українське інноваційне законодавство є подекуди частковим та

фрагментарним, а також дезінтегрованим й невпорядкованим.
При визначенні оптимальних напрямів розвитку українського
інноваційного законодавства потрібно здійснити аналіз сучасного стану та
його елементів структури, з'ясувати факт та достатність вссіх підстав для
систематизації, крім того визначити правові форми забезпечення з метою
окреслення основних напрямів підвищення ефективності, а також можливі
орієнтири подальшого розвитку законодавства щодо інноваційної діяльності.
В Україні будь-який вид діяльності в тому числі й інноваційна повинна
керуватися норами чиного законодавства. Аналіз сучасного стану нормативно
правової бази, що регулює відповідний вид діяльності, показав, що сьогодні в
Україні частково вже створено законодавче підґрунтя щодо реалізація та
розвитку інновацій, проте кількісний і якісний стан нормативних
законодавчих актів поступається аналогічним системам, що діють у
розвинутих країнах. У табл. 3.1 подано основні нормативно-правові акти, що
регулюють та забезпечують інноваційну діяльність в нашій державі.
 59

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛ III

Отже, виокремлення основних векторів взаємодії державних органів та

інноваційного бізнесу сприятиме в подальшому інноваційному розвитку
задіяних суб'єктів й безпосередньому зростанню їх щодо інноваційної
активності. Це безпосередньо дасть можливість ефективно вирішувати
питання стосовно підвищення конкурентоспроможності, а також досягнути
сталого й збалансованого стану всієї національної економіки.
Як бачимо, впровадження в нашій країні інноваційно-інвестиційної
діяльності неможливе без використання державою відповідних комплексних
заходів, першочергово – фіскальних, оскільки інвестування в інноваційну
діяльність – це безумовно додатковий ризик, а тому очікуваний прибуток
вбачає його відшкодування. Також, державна підтримка повинна мінімізувати
вартість інвестицій в інноваційну сферу, а також має додатково стимулювати
зацікавлених інвесторів у процесі щодо прийняття рішення.
Отже, національний потенціал науково-технічного розвитку здатний
забезпечити цілісну реалізацію процесу ефективної інноваційної діяльності,
що задіює позитивні видозміни в економіці й інших ділянках суспільного
існування за умови забезпечення відповідної реальної державної підтримки, а
також створення якісного середовища для розвитку інноваційних змін. Це
дасть поштовх до гармонізації інноваційно-технологічної моделі країни
стосовно до стандартів ЄС й зараджуватиме подальшій інтеграції до світової
економіки. У такому взаємозв’язку забезпечення впровадження інноваційної
діяльності, модернізації виробництва, піднесенні конкурентоспроможності
продукції українських підприємств досить важливими є невідкладні
стратегічні завдання, що стоять перед Україною у розвитку національної
економіки.
 60

ВИСНОВКИ

В України є можливість диверсифікувати власну економіку, що нині

спирається на великі компанії, котрі працюють в найпривабливіших товарних
галузях (зокрема, металургії), та націлювати її на перспективніші моделі,
приміром до розвитку потужного сектору ІТ послуг, або ж розвитку малих чи
середніх підприємств.
Для розуміння та оцінки інноваційного потенціалу та інноваційної
спроможності України варто звернутися до міжнародних рейтингів, де саме
представлена наша держава. Найбільш авторитетними вважаються:
Глобальний індекс інновацій (скорочено ГІІ), Індекс інновацій Агентства
Блумберг (скорочено ІАБ), Глобальний індекс конкурентоспроможності
обдарувань (скорочено ГІКТ), Європейське інноваційне табло (скорочено
ЄІТ), а також здатність України до освоєння прогресивних технологій
оцінюється за допомогою Індексу готовності до передових чи проривних
технологій, що запроваджений ЮНКТАД у 2021 р.
Аналізуючи рейтинги України за представленими чотирма підходами
щодо оцінки спроможності країни до інновацій за 2018-2022 роки
спостерігається відсутність активної політики, а також значного прориву у
підтримці інноваційної діяльності і державою, і бізнесом загалом. Підніжжям
в українській інноваційній конкурентоспроможності залишається трудовий
капітал, вища освіта, а також відповідні знання та результативність від
наукових досліджень. Одначе, недосконалість державних інституцій,
несприятливе та вразливе середовище для ведення інноваційного
підприємництва, а також неспромна фінансово-кредитна система заважають
розкриттю бізнес-потенціалу, створюють значні перешкоди для
комерціалізації в сфері інновацій та їх відповідного впливу на збільшення
 61

ВВП в країні. За даними Світового банку, Україна була і залишається у групі

країн, де доходи населенняє нижчими середнього.
Основою інноваційної спроможності нашої країни є людський
(трудовий) капітал та наукові дослідження, а також наукові та технологічні
результати. За показниками рейтингу, сильними характеристиками України є
співпраця ЗВО і промисловості у наукових дослідженнях (50 м.), значна
частина жінок із науковими ступенями по відношенню до працюючих у % (3
місце), частка експорту ІТ послуг в зовнішній торгівлі (9 місце), створення
додатків для телефонів на основі мобільних операційних систем андроїд, аос,
віндовс на 1 млрд дол. ВВП (15 місце), нематеріальні активи (23 місце),
походження торгових марок та патентів на 1 млрд дол. ВВП (відповідно 5 та
20 місце.).
Глобальний індекс конкурентоспроможності талантів (ГІКТ) –
показник, який співставляє 132 країни за оцінкою їх спроможності розвивати
чи залучати таланти по шести основних складових (70 ознак).
Ще одним вагомим показником вважають Європейський інноваційний
індекс, котрий розраховується на основі цілісної системи індикаторів
науково- техничного розвитку – це Європейського інноваційного табло (ЄІТ).
За допомогою даного рейтингу можна оцінити ступінь науково-технічного
розвитку всіх держав-учасниць Співтовариства.
Загалом, результати аналізу показників ЄІТ за 2023 р. можна визначити,
що інноваційний потенціал ЄС продовжує більшати. Так, в середньому за
п'ять років європейська інноваційна система зросла практично на 12 %. Так
приміром, в країнах таких як Кіпр, Естонія, Греція, Італія та Литва показчики
інноваційної діяльності збільшились орієнтовно на 25 %. Найкращі позиції
мають скандинавські країни (Швеція, Фінляндія, Данія, Швейцарія й Бельгія)
їхні показники вкрай переважають середніх показників ЄС. Нижче за
 62

середній рівень посідають практично всі країни, які є вихідцями з

колишнього РС (крім Чехії). Скоріш за все, радянське минуле дається в знаки,
і ще довго гальмуватиме дані країни в науково-технологічному процесі.
Інноваційна діяльність у світовій економіці є одним із головних
факторів підвищення конкурентоспроможності світових країн, й також країн
ЄС, та мають вагоме значення в умовах трансформації та глобалізації.
Втім, українська політика щодо інноваційної діяльності формується
досить фрагментарно через незлагодженість планів й відсутність дієвості у
діяльності головних стейкхолдерів в інноваційній діяльності.
Отже, важливим вектором у напрямі розвитку України є сформовані
ціннісні орієнтири, що базуються на інноваційному розвитку. Всупереч
невисоким міжнародним рейтингам інноваційності української економіки,
населення країни досить схвально сприймає трансформації, що пов’язані з
іноваційною діяльністю, демонструючи це у відкритості до науки, техніки,
сучасних технологій, готовності використовувати ці результати. Втім,
песимістичне ставлення до глобальних змін в ринкових відносинах, недовіра
до обраного курсу, скептицизм в успішності здійснюваних реформ
протистоять утвердженню ціннісних орієнтирів в інноваційному розвитку.
Тому Україна повинна активізувати формування цілісної моделі
інноваційного розвитку за європейським зразком із метою зменшення
суттєвого технологічного відставання, а також уникнення нових сплесків
системної кризи у вітчизняній економіці. Досягти таких позитивних
результатів можна та важливо завдяки саме комплексному використанню всіх
допустимих інструментів впливу, що пов’язані в першу чергу з дійовою
інноваційною політикою країни.
Перспективність інноваційного розвитку України багато в чому
залежать від спільних результатів діяльності нашої країни та Європейської
 63

спільноти. Одним із акцентів у спільній діяльності є розвиток та посилення

наукового та науково-технічного співробітництва, де основною метою є
підвищення конкурентоспроможності України та ЄС. Таке співробітництво
сприятиме всеохоплюючій підтримці України у реформуванні й реорганізації
всієї системи управління в науковій сфері та дослідницьких установ, а саме у
розвитку науки, новітніх інноваційних технологій тощо.
Вагомим мотиваційним чинником євроінтеграційного вектору розвитку
нашої держави є високий інноваційний потенціал Європейської спільноти.
Сьогодні ЄС займає одні з перших позицій у світі в напрямках розробок та
впроваджень багатьох сучасних технологій, а також високотехнологічних
товарів й послуг. Власне інтеграція із ЄС дає перспективність для України у
нарощенні інноваційного потенціалу, крім того у напрямі інноваційно-
технологічної співпраці в певних галузях, а саме ракетно-космічній області та
глобальній навігації, енергетиці й телекомунікаціях. Вагомими регіональними
центрами в Україні в напрямку співробітництва з ЄС є Львів, Харків,
Запоріжжя, Одеса, Івано-Франківськ та Ужгород.
Активність України прослідковується вже сьогодні у співпраці з ЄС в
інноваційній сфері й долученні її до участі у рамкових програмах, що в свою
чергу об’єднують усі наявні європейські починання з досліджень й інновацій.
Так з 2021 року стартувала рограма «Горизонт Європа», що є
наступником програми «Горизонт 2020». Це транснаціональна науково-
дослідна й інноваційна рамкова програма, котра є однією з найбільших
подібних програм у цілому світі. Загальний бюджет цієї програми становить
95,5 млрд. євро. В порівнянні з попередньою програмою «Горизонт 2020» на
неї виділено на 30 % більше фінансів. Крім того, програмою передбачаються
нові механізми й інструменти щодо прийняття рішень, порівняно із останніми
 64

рамковими науково-дослідними програмами Євросоюзу (це і Європейська

інноваційна рада та дослідницькі представництва, партнерські проєкти тощо).
Міжнародне співробітництво в напрямі досліджень й інновацій є
ключовим пріоритетом для Євросоюзу. Це дає можливість:
 доступу до новітніх знань та найкращих талантів по всьому світу;
 діяльність бізнесу на нових ринках, та ринках, які тільки
розвиваються;
 наукової дипломатії для впливовості та посилення міжнародної
політики.
Отже, інтеграція України із ЄС вимагає від нашої країни передусім
підвищенняпоказчиків активності в напрямі інноваційної
діяльності. До основних переваг інтеграції України до Євросоюзу в
інноваційній галузі можна віднести:
1. Спрощена доступність вітчизняних компаній до європейських
технологій.
2. Посилюючі дії щодо технологічного співробітництва між нашої
країною та членами ЄС у напрямі забезпечення вітчизняних дослідників
вільного доступу до чинної європейської системи загального інноваційного
розвитку.
3. Доступність до існуючої інноваційної інфраструктури,
інформаційного простору щодо новітніх інноваційнійних розробкок та
надшвидкісного трансєвропейського мережевого з'єднання для електронного
обміну науково- інноваційною інформацією.
4. Зростання грантових та конкурсних можливостей у забезпеченні
фінансування наукових проектів, а також інноваційних розроблень.
 65

5. Розширення перспектив представлення результатів українських

інноваційних розробок на різних європейських площадках, зокрема ярмарках
технологій чи виставках.
6. Можливість у використанні організаційнійних та фінансових
механізмів підтримки інноваційного розвитку, котрі саме використовуються в
країнах членства ЄС.
7. Постійне та безперешкодне одержання як експертної так і
технічної допомоги від Євросоюзу для успішної реалізації усіх стадій
інноваційного циклу від отримання результативних показників досліджень до
їх відповідної комерціалізації й виведення їх на ринок.
 66

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Хомин П.Я. Парадигма й контроверзи бухгалтерського обліку та
звітності (спроба консеквентного аналізу): монографія / П.Я.Хомин,
Г.П. Журавель - Тернопіль: Економічна думка, 2007. - 299с.
2. Економіка та організація інноваційної діяльності: [підруч. / О.І. Волков,
М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; за ред. О.І. Волкова]. - 3-тє вид.,
допов. і перероб. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 662с.
3. Крупка Я.Д. Облік інвестицій: монографія / Я.Д. Крупка - Тернопіль:
Економічна думка, 2001. - 302с.
4. Пушкар М.С. Метатеорія обліку або якою повинна стати теорія:
монографія. / М.С. Пушкар - Тернопіль: Карт-бланш, 2007. - 359с.
5. The Global Innovation Index 2023 (GII).
https://www.wipo.int/global_innovation_index
6. Кузубов, М. В., Швець, С. М. Композитні індикатори розвитку
економіки України. Ефективна економіка, 2016. – 7c.
7. Офіційний сайт GII [Електронний ресурс] URL:
https://www.bloomberg.com/graphics/2015-innovative-countries/
8. Global Innovation Index 2023 statistics [Електронний ресурс] URL:
https://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo-pub-2000-2023-en-main-
report-global-innovation-index-2023-16th-edition.pdf
9. Поліщук І. О. Геополітичні ознаки нового світового порядку. Політичне
життя. 2022. №2. С. 30–35.
10.Теорія міжнародних відносин. Міжнародні відносини та світова
політика : навч. посіб. / М. П. Требін, Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна та
ін. ; за ред. М. П. Требіна. Харків : Право, 2016. 540 с.
11.Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / пер. А.
Іщенко. Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2006. 204 с.
 67

12.Кіссінджер Г. Світовий порядок. Роздуми про характер націй в

історичному контексті / з англ. пер. Надія Коваль. Київ : Наш Формат,
2017. 319, с.
13.Арон Р. Мир і війна між націями / пер. з фр. В. Шовкун та ін. Київ :
Юніверс, 2000. 686 с.
14.Bull H. The anarchical society : a study of order in World politics /
forewords by Stanley Hoffmann and Andrew Hurrell. 4th ed. New York :
Columbia University Press, 2012. xxxvii, 329 p.
15.Cooper R. The breaking of nations : order and chaos in the Twenty-first
Century. London : Atlantic Books, 2003. xi, 180 p
16.Morgenthau H. J. Politics among nations : the struggle for power and peace.
7th ed. / revised by Kenneth W. Thompson and W. David Clinton. Boston :
McGraw-Hill Higher Education, 2006. xxxix, 703 p.
17.Waltz K. N. Man, the state, and war : a theoretical analysis / with a foreword
by Stephen M. Walt. New York : Columbia University Press, 2018. xviii,
263 p.
18.Дашевська О. Новий світовий порядок: теоретичні концепції. Evropský
politický a právní diskurz. 2015. Vol. 2, Issue 4. Р. 59–64.
19.Фесенко М. В. Концептуальна інтерпретація міжнародного та світового
порядку. Науковий Вісник Дипломатичної академії України. 2014. №21
(2). С. 105–110.
20.Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської
інтеграції. Київ : Смолоскип, 2002. 168 с.
21.Копійка В. В. Розширення Європейського Cоюзу. Теорія і практика
інтеграційного процесу : монографія / Київ. нац. ун-т ім. Тараса
Шевченка. Київ : Київ. ун-т, 2002. 253 с.
 68

22.Герасіна Л. М., Требін М. П. «Злами світосистеми»: глобальні зрушення

та гібридні виклики. Вісник Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого. 2020. №4 (47). C. 72–93.
23.Herasina L. M., Trebin M. P., Volianska O. V. Macrofluctuations of the
international system under the influence of global turbulence and hybrid
wars. Вісник Національного юридичного університету імені Ярослава
Мудрого. Серія: філософія, філософія права, політологія, соціологія.
2022. №2 (53). С. 133–155.
24.Політологія : енцикл. слов. / В. М. Денисенко, Л. Я. Угрин, Н. М. Хома ;
за ред. д-ра філос. наук, проф. В. П. Мельника. Львів : ЛНУ ім. Івана
Франка, 2014. 406 с.
25. Яковлєв А.І., 2018. Аналіз стану інноваційної діяльності в Україні та
шляхи його поліпшення. Наука та наукознавство, 2. с. 29-44.
26. Цілі Сталого Розвитку: Україна. URL:
http://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/library/sustainable-
development- report/sustainabledevelopment-goals-2025-basseline-national-
report.html (дата звернення: 25.04.2024)
27. Статистична інформація: інноваційна активність // Державна служба
статистики України. URL:http://www.ukrstat.gov.ua
28.Стратегія інноваційного розвитку України на період до 2030 року.
Проект. URL:https://www.businesslaw.org.ua/strategiya-innovaciinogo-
rozvutku-ukrainy/ (дата звернення 26.04.2024)
29.Радева М. Інноваційні концепти розвитку глобальної економіки.
Причорноморські економічні студії, 2018. № 36. с. 23–30.
30.Макаренко С.М., Олійник Н.М., Рибачок С.А. Удосконалення
державної інвестиційної політики як основи впровадження
 69

інноваційних технологій на вітчизняних підприємствах. Економічні

інновації : Збірник наукових праць. 2019. Т.21. Вип. 3 (72). С. 62-70.
31.Мазур, Н. А., Суліма Н. М. Інноваційна діяльність в Україні та Польщі:
стан, особливості та перспективи. 2020. Економіка, управління та
адміністрування, (4(94), с.3–10. URL: https://doi.org/10.26642/ema-2020-
4(94)-3-10
32.Ілляшенко Н. С., Голишева Є. О., Грищенко О. Ф. Класифікація
стратегічних напрямів науково-технологічного розвитку підприємства.
2018 Вісник Хмельницького національного університету, 3(2), с. 128-
131.
33.Єрмакова О.А. Світовий досвід інноваційного розвитку в інтересах
інноваційної безпеки України. 2017. Приазовський економічний вісник,
5(05), с.16-20.
34.Гомон М. В. Оцінювання рівня потенціалу державного регулювання
інноваційної діяльності підприємств. Економіка та держава. 2020. № 6.
С. 220– 224. DOI: 10.32702/2306-6806.2020.6.220
35.Державний комітет статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua
(дата звернення 28.04.2024)
36.ІННОВАЦІЇ В НІМЕЧЧИНІ.
URL:https://scinn.org.ua/sites/default/files/pdf/2023/N2/Troyan.pdf
37. Iнноваційна діяльность уряд США.
URL:http://zbirnuk.bukuniver.edu.ua/issue_articles/34.pdf
 70

Додаток А

Global Innovation Index 2023 rankings [8]