Ярослав Осломисл

Яросла́в Володи́мирович (бл. 1130 — 1 жовтня 1187) — руський князь з

династії Рюриковичів. Князь галицький (1153—1187). Представник дому
галицьких Ростиславичів. Син галицького князя Володимирка Володаровича
й дочки угорського короля Коломана I. Зять князя Юрія Долгорукого (з 1150).
Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152). Воював із
київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжжя. Допоміг Ізяславу
Давидовичу вокняжитись у Києві (1158), але незабаром вигнав його через
відмову видати Івана Берладника. Підкорив Берладську землю. Мав добрі
стосунки з Угорщиною та Польщею. Дав притулок Андроніку Комніну,
суперникові візантійського імператора Мануїла І (1164), але згодом уклав із
останнім союз (1167). Користувався великим авторитетом на Русі, проте
сильно залежав від галицьких бояр, які втручалися у приватне життя князя.
1171 року був тимчасово ув'язнений боярами, які спалили його коханку
Настасію й примусили жити із законною дружиною Ольгою, донькою Юрія
Долгорукого. Перед смертю заповів галицький престол Олегові, синові
Настасії, а нелюбому законному синові Володимиру дав Перемишль. Помер у
Галичі, похований в галицькому Успенському соборі. У «Слові о полку
Ігоревім» названий Осмомислом (мудрим; тим, хто має «вісім мислів»).
Також — Ярослав Галицький.
Початок правління і боротьба з Києвом
Успадкував Галич по смерті батька 1153 року. Як і батько, був змушений
захищати незалежність Галицького князівства від київських князів
Невдовзі по смерті Володимирка київський князь Ізяслав Мстиславич напав
на Галичину. Вирішальна битва відбулась 17 лютого 1154 року над Серетом,
під стінами Теребовлі. Перемогу в битві здобули галичани: союзники
Ізяслава, зокрема, володимирський князь Святополк Мстиславич, втікли з
поля бою, галичани відійшли назад до Теребовлі, сам Ізяслав залишився з
невеликою дружиною на полі бою. Проте Ізяслав хитрістю виманив частину
галицького війська з міста і несподіваною атакою захопив багатьох у полон.
Зрештою, Ізяслав наказав стратити полонених, а сам відступив до Києва.
Ось як описує події Повість минулих літ:

І зступилися полки, і була січа люта, і билися вони од полудня до вечора, і

настало серед них замішання, і не знали вони, котрі побідили: Ізяслав гонив
галичан, а брати його повтікали. Бо тоді побіг Святополк [Мстиславич],
володимирський князь, а вслід за ним і Володимир Мстиславич, і Мстислав
Ізяславич. Ізяслав же тут і став на бойовищі на ніч, а галичани вбігли тоді в
город свій Теребовль. Ізяслав бо захопив галицьких мужів, а галичани
захопили Ізяславових у розвідці. І зостався Ізяслав з невеликою дружиною на
бойовищі, і поставив він стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і
захопили [вої Ізяслава] безліч колодників. На ту ж ніч, убоявшись, що він
зостався був із малою дружиною на бойовищі, Ізяслав сказав: «Аби не
зібралися вони на нас із города»,— бо колодників було більше, ніж його
дружини. І побачив він многе-множество пов’язаних колодників-галичан, і
тоді повелів рубати їх, а ліпших мужів із собою забрав. А на другий день
Ізяслав же Мстиславич пішов у Київ, до себе додому, тому що брати його і
дружина його розбіглися були. Був же плач великий по всій землі Галицькій.
Після смерті Ізяслава Мстиславича (1154) наступило замирення між Галичем і
Києвом (за винятком 1158-1161 років за правління Ізяслава III Давидовича).