ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНИХ

ФІЛОСОФСЬКИХ СТУДІЙ

Сальвадор Далі "Час, що розплився" або "Постійність пам'яті"

Картина написана у 1931 році. Одна із найвідоміших робіт художника.
Зберігається в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку з 1934 року.
 ПЛАН:
1. Основні засади некласичного світобачення.

2. Періоди становлення некласичного світобачення.

3. Школи некласичної філософії та їх представники.

4. Значення сучасної філософії.

 Перехід від класичного до некласичного
світобачення на межі ХІХ-ХХ століть
• Світоглядніпостулати класичного філософування, що були сформульовані та обгрунтовані класичною
філософією 17-19 ст., які усталювалися протягом всієї історії становлення західної парадигми
філософування, почали ставитися під сумнів як такі, що не в змозі пояснити світ та гарантувати щасливе
майбутнє. Сумнів у можливості філософії як світоглядно-теоретичної єдності

• Принцип раціональності та системності у практиці його послідовного впровадження в суспільно-

політичному житті засвідчив пагубність такої практики як для окремого індивіда, так і для світового
цілого

• Розум,
велич якого обґрунтовувала вся попередня традиція філософування, не в змозі розв'язати
проблеми, ним же спровоковані, від вирішення яких залежить майбутнє всього світу. Людина втрачає
контроль над розумом, з-під її контролю виходить те, що вона створює

• Людина, що позиціонувала себе як вершину світобудови, опинилася її гвинтиком, заручником ідеологій та

політичних режимів

• Поглиблення індустріалізації суспільства не призвело до покращення життя людини, його наслідком

стала поява глобальних проблем та тотальна залежність людини від науково-технічного прогресу, що
вийшов з-під її контролю

• Принцип раціональності, який був проголошений класичною філософією основоположним принципом

світобудови та головним критерієм світоглядно-методологічного відношення до світу, був застосований
до сфери позараціонального. Некласична філософія намагається пізнати те, що було табуйоване
класичною філософією, те, що знаходиться за межею розуму. В цьому контексті некласична філософія є
спадкоємницею класичного філософування.
 Основні засади некласичного світобачення
Інтерпретативне розуміння "розуму"
"Розум-хворий павук", - Ф. Ніцше
Проголошення відсутності в
Відмова від спроб систематизації світу світі цілісності, жорстких
систем, великих наративів
Відмова від всеохватності;
Плюралістичне розуміння світу,
невизначеність - норма існування світу
діалоговий підхід до світу

Онтологічний нігілізм. Світ незатишний та пустинний. "Бог вмер", - Ф. Ніцше

Події в світі не є відблиском Іронія до потойбічного. Недоцільність

істини буття, є самодостатніми його пізнання. Поверховість у пізнанні

Неакадемізм. Світ багатший за будь-яку систему

Компілятивна єдність. Compilation
(збирання). Constellation (сузір'я)
У мистецтві долаються кордони, за основу береться
вже опрацьований матеріал. Відсутнє поняття норми
Лукас Самарас Сальвадор Далі
 Основні засади некласичного світобачення
Розум втрачає законодавчий характер. Інтерпретативне розуміння "розуму", який не встановлює
закони, а лише відкриває для розуміння ту частку буття, якою є сам. Поза цим він безсилий
щось пізнати та розтлумачити.
"Розум - хворий павук", - писав Ф. Ніцше
Світ чинить опір впливові людини, нашим спробам його переробити. Відмова від ідеї
перетворення світу, від спроб його систематизації. Відмова від принципу системності та
раціональності, від побудови філософських систем. Світ багатший за будь-яку систему і не
редукується лише до раціональних вимірів. Проголошення відсутності в світі цілісності,
жорстких систем, великих наративів
Відмова від всеохватності; невизначеність - норма існування світу. Хаос є так само існуючим, як
і порядок. Майбутнє не є гарантованим, різні, часто взаємовиключаючі його сценарії є
одинаково можливими. Плюралістичне розуміння світу, діалоговий підхід до світу
Скепсис до трансцендентного. Недоцільність його пізнання. Онтологічний нігілізм.
Сумнів у існуванні істини. Світ незатишний та пустинний. "Бог вмер", - Ф. Ніцше. У
людини є лише вічно теперішнє, в якому потрібно якось укорінитися і вижити. Відчуття
суб'єкту, що живе після великою історії, яка вже закінчилася
Оскільки світ багатший за будь-яку систему, то логіко-понятійне його пізнання не відкриває
всього багатства світу. Проголошення позараціонального пізнання світу так само легітимним,
як і його раціональне пізнання. Звідси неакадемізм у пізнанні. Театралізація, гра. Часто всі
суттєві події набувають форми шоу
Мистецтво є шляхом до пізнання світу у властивому йому багатстві форм; у мистецтві
долаються кордони, художник за основу часто бере вже опрацьований матеріал. Творчість у
формі критики. Вивчення симулякрів (копій без оригіналу), а не "живого матеріалу". Відсутнє
поняття норми та канону, еклектика та експеримент
 Періоди становлення некласичного
світобачення
Дані періоди названі за світоглядно-мистецькими стилями, що
визначають світогляд певного часу
1 2 3
Модерн Постмодерн Постпостмодерн
(кін. 19- поч 20 ст.) (друга половина 20 ст.) (21 ст.)

Період модерну відповідає Період постмодерну відповідає Період постпостмодерну

розвитку модернізму.
Останнім терміном
користуються як спільною
назвою художніх тенденцій,
течій та шкіл поч. ХХ ст., мистецтві" певного часу, оскільки
які відмежовувалися від
класичного мистецтва та
проголошували
експеримент основою
творчості. Синонімічним
поняттям є авангардизм.
розвитку постмодернізму.
Постмодернізм не є стилем
мистецтва, дослідники
визначають його як "ситуацію в
постмодернізм заперечив
існування стилю як такого та
необхідність ідентифікації в
мистецтві
характеризує сучасне
світобачення, характерні риси
якого намагаються вивчити
дослідники. Можемо
констатувати водночас
відсутність системного
вивчення його ознак та
відсутність сумнівів дослідників
у його існуванні та формуванні
 АКСІОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ
МОДЕРНІЗМ ПОСТМОДЕРНІЗМ
(від фр. moderne — новітній, сучасний) (Букв. "Те, що йде після модерну")
Лозунг: " Всезагальне оновлення мистецтва" • Плинність
• Поп-арт
• Вічність • Кубізм(Малевич, Пікассо) • Миттєвість
• Боді-арт
• Всечасність • Відносність
• Супрематизм(Мелевич)
• Концептуальне
• Абсолютне • Об'єктивна відсутність мистецтво
• Футуризм (Мейссон'є,
Северіні) єдності світу
• Духовне • Реді-мейд
• Розпад великих наративів
• Фовізм(Матісс, Марке) • Оп-арт
• Пошук наявного змісту
• Неоднорідність
• Віддання
переваг головному • Дадаїзм (Дюшан, Гросс) • Хепенінг
• Різноспрямованість
метанаративові, що охоплює
• Сюрреалізм (Далі) • Перформенс
собою всі інші субнаративи • Тілесні
та матеріальні
орієнтири • Леттризм
• Віра
в можливість подолання • Експресіонізм (Матісс,
Марке)
кризи • Відмова від пошуку істини • Кітч
• Абстрактне мистецтво • Гетерогенність існуючого СТИЛІ МИСТЕЦТВА
(Кандінський)
СТИЛІ МИСТЕЦТВА • Комерційність

• Обізнана полідисциплінарність; віртуальна реальність, гіперреальість ПОСТПОСТМОДЕРНІЗМ

• Долання блюзнірства (святотатства, цинізму), відсутності строгості думки
(Букв. "Те, що йде після постмодерну")

• Віднайдення засад існування наративів, за яких вони не долаються метанаративом

• Пошук нової єдності, що не має усталеного системного існування. Створення синергетичноі моделі світу
 Школи сучасної філософії
Продовжують
розробляти ідеї
класичної
філософії, Працюють над
доповнюючи їх створенням
новим змістом нового
відповідно до онтологічного
вимог часу. вчення.
Напр., Напр.,
Неокантіанство Екзистенціалізм
Неогегел'янство Феноменологія
Неомарксизм Герменевтика
Саєнтизм Філософія життя
позитивістський
напрямок
Здійснюють філософування в рамках певного наукового напрямку чи на
підтвердження певної ідеї, яку відстоюють. Напр., Філософія культури
Психологічна філософія
Філософська антропологія
Соціальна філософія
Філософія мистецтва
Деконструція
Функціоналізм

Заперечення сталості будь-яких форм, існування канонів та зразків, пропагування перманентного становлення і пошуку нового призвело до того, що не
всі філософські напрацювання сучасності можна конституалізувати, а тим більше "втиснути" у запропоновану схему. Як і будь-яка інша схема, вона
є умовною; втім, дозволяє систематизувати те, що в житті існує у його неповторності та самобутності
 Філософська течія, що виникла в 60-ті рр. ХІХ ст. в
НЕОКАНТІАНСТВО Німеччині. Розквіт припадає на 1890-1920рр.
Неокантіанство розвиває ідеї філософії Канта в дусі більш
послідовного ідеалізму, продовжуючи "критику" Канта

• Філософія розглядається виключно як критика пізнання. Побудувати всеохопну раціональну картину

дійсності, як того прагнули представники Німецької класичної філософії, не можливо. Пізнанню доступні
лише частини, ціле - це творчий вимисел, метафізика та онтологія прирівнюються до релігії та поезії

• Слід"позбутися" "речі-в-собі" Канта як реальності і модернізувати на цій основі філософію Канта. "Річ-в-
собі" вважали недосяжною ціллю пізнання. Відмова від неї призвела до розуміння об'єкту пізнання як
мислення. Активність мислення є сутнісною ознакою буття, вона проявляється в творенні культури

• Основною заслугою Канта вважали вивчення апріорний форм, що обумовлюють пізнання. А також
визнання того, що ці форми наглядного споглядання є функцією пізнаючого S-ту (простір і час) і
розсудку (категорії)

• Існуєдві школи неокантіанства: марбургська і фрейбургська. Марбургська школа репрезентує логічну

інтерпретацію Канта (Коген, Наторп, Кассірер) і прагне знайти обґрунтування всієї людської культури,
бо людина об'єктивує себе в світі і цей процес об'єктивації регламентується законом розуму. Метод
філософії спрямований на вивчення творчої роботи по створенню об'єктів культури і пізнання цієї
роботи. Фрейбургська (чи баденська) школа пропонує психологічну інтерпретацію Канта. Пізнання,
вважають Віндельбант, Ріккерт та ін., є психічним процесом. Результатом його є всезагальне знання та
загальнолюдські цінності. Філософія тому є наукою про цінності, вона повинна вивчати індивідуальні
явища, а не встановлювати закони.
 Ернст Кассірер (Марбургська школа неокантіанства)
• Якщо у Канта існувало два світи - світ явищ, що існує в просторі та часі, та світ "речей-у-собі", -
то у Кассірера існує єдиний світ - світ культури. "Річ-в-собі" та людина як суб'єкт пізнання є
чинниками "досвіду", який будує різноманіття світу. Матеріал для цього ("різноманіття")
створюється думкою. Розум виконує не регулятивну, а конструктивну функцію. Розум творить
світ згідно принципів, які, в свою чергу, репрезентують вищі цінності, божественні за своїм
(1874-1945) походженням.
•Є автором самобутної концепції з філософії культури. Вивчає окремі сфери культури як "символічні форми
культури" (вони є самостійними утвореннями та не зводяться одна до одної): мову, міф, релігію, мистецтво, науку.
Людину розглядає як тварину, яка творить символи. Людина живе більше у світі створених нею символів, аніж у світі
природи, для неї уявні емоції домінують над природними потребами. За допомогою мови як автономного утворення
духу із хаосу вражень людина формує (саме формує, а не відображає) чи "духовно артикулює" картину світу. На основі
мовних знаків утворюються поняття, які є результатом символічного пізнання

• Предмети оточуючого світу можуть перетворюватися на знаки для позначення інших предметів, на символи. Символ є
єдністю змістів у їх множині, він не визначає, а окреслює множинну визначень. Символ є оформленням та означенням
духу. Через символ людина усвідомлює вищі ціннності культури. "Людина є твариною, що творить символи". Символ
здатен відігравати важливу роль у житті не лише окремої людини, але й певної спільноти. "Символ - ключ до природи
людини". Коли у часи соціальних криз здатність людини до символічного сприйняття світу послаблюється, на поверхню
виходить негативна енергія, яка заважає раціональному мисленню та адекватному сприйняттю світу. Нездатність людей
протистояти натиску політичного міфомислення свого часу призвела до Другої світової війни
Символ - ( з грець. знак) здатність чогось вказувати на ідеальний зміст, який відмінний від чуттєво-тілесного буття
• Головна праця - "Філософія символічних форм"(1923–1929) в трьох томах. Так само, як Кант задався питанням "Як
можливе пізнання?", Кассірер задається питанням: "Як можлива культура?" Культура можлива як множина символічних
форм. Кассірер вивчає мову, релігію, мистецтво і ін. як ті символічні форми, через які людина здобуває розуміння себе та
оточуючого світу, відкриває для себе первинну духовну цілісність буття.
 Через знак, що пов'язаний з певним змістом, сам цей зміст набуває нового статусу і більшої тривалості
життя, оскільки знаку - на відміну від зміни окремих змістів свідомості, яка відбувається у дійсності, -
відповідає певне ідеальне значення, що закріплене за ним як таке. На відміну від конкретно даного
відчуття знак не подібен точці, не є щось у своєму роді неповторне та унікальне - він виступає в ролі
представника множини, сукупності можливих змістовних моментів, кожному з яких протистоїть як
"загальне". Діяльність символічної функції свідомості в мові, мистецтві, міфі виявляється у тому, що із
потоку свідомості спочатку вилучаються конкретні стійкі основні форми, наполовину понятійної,
наполовину чуттєво-споглядальної природи - і в наявному потоці змістів утворюється острівець
замкнутоі на собі формальної єдності. ...
Людина живе віднині не лише у фізичному, але й у символічному світі. Мова, міф, мистецтво, релігія -
частини цього універсуму, ті різні нитки, із яких сплітається символічна сітка, складна тканина людського
досвіду. Людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, він зіштовхується з нею віч-на-віч.
Фізична реальність неначе віддаляється по мірі того, як росте символічна активність людини ...
Невідворотна доля культури полягає у тому, що все створене нею в безперервній прогресії
формотворчості і "конструювання", в тій же прогресії віддаляє нас від первозданного життя. Здається,
чим більш багата та енергійна творча діяльність духу, тим більше він віддаляється від першопричини
свого буття. Дух починають сковувати його ж творіння. Слова мови, образи міфу та мистецтва,
інтелектуальні символи пізнання. Вони огортають його ніжною та прозорою вуаллю, з якої він не може
вирватися. А тому справжнє, глибинне завдання філософії культури - філософія мови, пізнання, міфу і т.ін.
- полягає саме у тому, щоб зірвати цю вуаль: із опосередкованої сфери знакового і значимого
повернутися у сферу інтуїтивного споглядання. ... Якщо культура проявляється у творенні ідеальних
образних світів, певних символічних форм, то ціль філософії полягає не у поверненні до того, що було
до них, а у тому, щоб зрозуміти та усвідомити їх фундаментальний формотворчий принцип. Лише у
цьому усвідомленні зміст життя вперше набуває своєї істинної форми. Життя виходить за межі буття,
даного природою: вона вже не є частиною цього буття лише як біологічний процес - вона
перевтілюється і знаходить завершення у формі "духу".

http://yanko.lib.ru/books/philosoph/kassirer-phil_simv_form-1-8l.pdf Ернст Кассірер. "Філософія символічних форм"

ПОЗИТИВІЗМ
• Напрямок філософування (від 30-х рр. ХІХ ст.), в основі якого лежить твердження, що все
істинне (позитивне) знання може бути отримане як результат
спеціальних наук та їх синтетичного поєднання. Філософія як самостійна наука не
має права на існування. Засновник - Огюст Конт.

• Від20-х рр. ХХ ст. розвивається неопозитивізм (засновник - Людвіг Вітгенштейн):

завданням філософії є не систематизація спеціально-наукового знання, а
вивчення мовних форм знання; вивчення мови, аналіз знання через його
висвітлення в мові. Методом для розмежування істинного і не істинного (метафізичного)
знання проголошується верифікація (доказ того, що вірогідний факт або твердження є
істинним). Істинним науковим твердженням є таке твердження, яке співвідноситься з
фактами. Неопозитивізм твердження, котрі виходять за рамки «протокольних
пропозицій» трактує як такі, що не верифікуються.

• Постпозитивізм. Розвивається від 60-х рр. ХХ ст. (1959 р. вийшла друком книга Карла
Поппера "Логіка наукового відкриття"(1934) та 1963 р. (праця Куна "Структура наукових
революцій"). Постпозитивізм є сукупністю методологічних концепцій, метою яких було
вивчення розвитку наукового знання. (Вплив соціокультурних чинників на
розвиток науки, ідея гуманізації науки, плюралізму наукового знання. )Фальсифікація
Школи сучасної філософії, що продовжують
розробляти ідеї класичного філософування
 Карл Раймунд
Поппер

( 1902 -1994)

• Фальсифікація (спростовуваність) - принципова можливість спростування будь-якого наукового

твердження. Теорії повинні перевірятися шляхом їх співставлення з фактами. До того часу, поки не з'являться
факти, які можуть сфальсифікувати наукову теорію, вона вважається виправданою (а не істинною)
• Концепція "критичного раціоналізму". Немає граничних основ знань, вони є предметом критичної
дискусії. Наукове знання гіпотетичне, всі гіпотези мають право на існування доти, доки не будуть спростовані.
Наукове знання залежить від історичного контексту, у якому воно існує
• Дослідження закритих та відкритих суспільства ("Відкрите суспільство та його вороги").

• Закрите суспільство турбується про збереження незмінності системи, законів її функціонування,

тоталітарне, догматичне, тяжіє над індивідом, який ні за що не відповідає.

• Відкритому суспільстві властиві: плюралізм в економіці, політиці, культурі; громадянське суспільство;

правова держава; свобода особистості.
 Вчений, як теоретик, так і експериментатор, формулює висловлювання або системи висловлювань і
перевіряє їх крок за кроком. В області емпіричних наук, зокрема, вчений висуває гіпотези або
системи теорій і перевіряє їх на досвіді за допомогою спостереження і експерименту. Я вважаю,
що завданням логіки наукового дослідження, або, інакше кажучи, логіки пізнання, є логічний аналіз
цієї процедури, тобто аналіз методу емпіричних наук. ... Згідно концепції, що обґрунтовується в
даній книзі, метод критичної перевірки теорій і відбору їх за результатами такої перевірки завжди
йде за наступним шляхом. З деякої нової ідеї, що сформульована в попередньому порядку і ще не
виправдана ні в якому відношенні - деякого передбачення, гіпотези або теоретичної системи, - за
допомогою логічної дедукції виводяться наслідки. Потім отримані наслідки порівнюються один з
одним і з іншими відповідними висловлюваннями з метою виявлення наявних між ними логічних
відносин (типу еквівалентності, причинно-наслідковості, сумісності або несумісності). Можна, як
видається, виділити чотири різних шляхи, по яких відбувається перевірка теорії. По-перше, це
логічне порівняння отриманих наслідків один з одним, за допомогою якого перевіряється
внутрішня несуперечність системи. По-друге, це дослідження логічної форми теорії з метою
визначити, чи має вона характер емпіричної, або наукової, теорії або, приміром, є тавтологічною.
По-третє, це порівняння даної теорії з іншими теоріями, в основному з метою визначити, чи внесе
нова теорія внесок у науковий прогрес в тому випадку, якщо вона виживе після її різних перевірок. І,
нарешті, по-четверте, це перевірка теорії за допомогою емпіричного застосування виведених з неї
наслідків. Мета перевірок останнього типу полягає в тому, щоб з'ясувати, наскільки нові слідства
розглянутої теорії, тобто все, що є новим у її змісті, задовольняють вимогам практики, незалежно
від того, чи виходять ці вимоги з суто наукових експериментів, або практичних, технічних
застосувань. Процедура перевірки при цьому є дедуктивною.
... Беручи до уваги сказане щодо метафізики, я все ж вважаю, що найпершим завданням логіки
пізнання є висунення поняття емпіричної науки для того, щоб зробити лінгвістичне вживання
термінів, нині дещо розпливчасте, можливо більш визначеним, і для того, щоб провести чітку
демаркацію між наукою і метафізикою, хоча остання, можливо, і стимулювала розвиток науки на
всьому відрізку її історії.
http://m.stud.com.ua/42280/ loso ya/ loso ya_metodologiya_nauki К. Поппер. "Логіка та ріст наукового знання"
fi
fi
fi
fi
Школи сучасної філософії, що створюють
нове онтологічне вчення
 "Філо
Виник софія
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ С ер ен К ' є
,
р
К
ке
а
г
ф
ор
ка
,

ає в кін існування ток и :

сс ерл ь
популя . 19 ст. " Ви ше, Гу
рність , особл
- 40-50 и Ніц
рр. 20 ва
ст.
Гуманістичний
Істинне. Його суть у Сартр Релігійний
Увага до буття, доланні речовості, Камю Ясперс
яке може бути: предметності, виході "за Мерло-Понті Марсель
межі" та зі стану "як Хайдеггер
всі", у екстатичному
Неістинне-занурене у світ виборі та пориві
Ніщо (Сартр, Камю),
речовості, де людина Бог (Ясперс,Марсель)
"закинута" у світ, живе в
оболонці самотності.
Речовість. Відчуження. Пограничні ситуації
народження, смерть,
Екзистенція- безпосередньо кохання
дане людині існування, вихід Модуси екзистенціі:
Камю "Посторонній"
зі стану "як всі". часовість,
Сартр "Тошнота",
Онтологічна природа історичність
"Стіна"
людської реальності у ситуаційність
відповідності з іншими трансцендентність.
началами світобудови.
 Філософська система Мартіна
Гайдеггера охоплює цілий ряд шкіл
сучасної філософії і є прикладом
новітнього онтологічного вчення
Праці Гайдеггера мали великий вплив на
гуманітаристику ХХ ст. Такі сучасні
філософи, як: Карл Ясперс, Клод Леві-
Стросс, Георг Гадамер, Жан-Поль Сартр,
Моріс Мерло-Понті, Мішель Фуко, Ричард
Рорті, Жак Дерріда, - визнавали вплив
ідей Гайдеггера і неодноразово
звертались до його творів

На думку Гайдеггера, питання буття, що є

основним філософським питанням, забуте всією
історією західної філософії, починаючи від
Платона. Воно потрактовувалося поза
"людським" виміром. У той час, як лише з'ясування
сутності людського буття розкриває сутність
буття як такого. Гайдеггер ставить питання буття
у якості наскрізного філософського питання,
переосмислює такі поняття, як: реальність, Бог,
свідомість, мова та ін.
 Карл Ясперс
• Ясперс є одним із засновників екзистенціалізму. Він заперечує існування філософії як суто
раціональної науки. Філософське пізнання не можна втиснути у рамки схоластичної науки. Філософія
світоглядно і духовно орієнтує людину у світі, наближає людину до трансцендентного шляхом
відкриття її екзистенції, пізнати яку науковими методами не можливо. Істинну цінність для філософії
має лише метафізика, яка фіксує пошук людиною підвалин власного буття і буття світу. Філософія
тому має позбутися будь-яких проявів системності та домінування гносеологічної проблематики.
Метафізика тлумачиться як мислення в мистецтві (не плутати з мисленням про мистецтво).
Мистецтво ближче до розуміння основ буття, ніж наука
Етапи (зрізи) світової історії
(1883-1969)
• доісторичний етап (виникнення мов, знарядь праці,
• Результатом філософування, згідно Ясперса, має бути початок використання людиною вогню)

філософська віра. Якщо релігійна віра базується на одкровенні,
то філософська віра - на роздумах. Історія філософії постає не
процесом накопичення знань, а розширенням поля комунікації
• Комінікація - одне з центральних понять філософії Ясперса.
Здатність до комунікації вирізняє людину з-поміж інших істот,
завдяки комунікації людина набуває власної "самості". Відносини
між людьми вибудовуються як "Я-Ти" взаємодія. Мета філософії у
• період існування Великих культур давнини:
Єгипетської, Месопотамської, Індійської, Китайської та ін.
Їх існування є локальним, культури між собою не пов'язані
• Період осьового часу. Виникнення людини, що
переймається буттєвими питаннями та здатна нести
відповідальність за долю світу, поява духовного
основоположення людства, вектору світової історії. Це
відбувається одночасно та незалежно у 8-2 ст. до н. е. в
Китаї, Індії, Персії, Палестині, Греції

створенні духовної комунікації, тому кожна філософська система
має цінність у міру своєї комунікативності
• Ясперс заперечує науковоцентричну модель історичного
поступу, в якому духовні процеси є більш важливими. В історії
людства виділяє чотири знакових етапи (зрізи)
• Людство рухається до нового осьового часу,
особливістю його буде створення єдності всього людства
на духовних засадах. Підґрунтям його появи є побудова
правової держави, відмова від будь-яких проявів
тоталітаризму, створення міждержавних об'єднань та
транснаціональних структур в різних сферах життя,
глобалізація, а не уніфікації світового співтовариства.
 Наша історично нова ситуація вперше має вирішальне значення, засвідчує реальну
єдність людей на Землі. Завдяки технічним можливостям сучасних засобів
повідомлення наша планета стала єдиною цілісністю, повністю доступною людині,
стала "менше", ніж була колись Римська імперія.
До цього вів розвиток, починаючи з епохи великих відкриттів 400 років тому. Однак
аж до кінця XIX ст. історія була для нас, по суті, історією Заходу. Весь інший світ
залишався в свідомості європейців того часу колоніальною територією другорядного
значення, що призначена для того, аби бути здобиччю європейців. Лише ненавмисно
були вже тоді закладені основи для формування в наші дні світової історії, і закладені
вони були тими могутніми силами, які прагнули підпорядкувати собі величезні
простори земної кулі. Ці простори вже внесли свій внесок у першу світову війну.
Однак ця війна була ще європейською. Америка знову відступила. Лише Друга світова
війна зажадала участі всіх, була справді глобальною. Військові дії в Східній Азії були не
менш серйозні, ніж у Європі. Це була перша справді світова війна. З цього моменту
починається світова історія як єдина історія єдиного цілого. З такої точки зору вся
попередня історія постає сукупністю розкиданих, незалежних один від одного спроб,
безліччю різних витоків людських можливостей. Тепер проблемою і завданням став
світ в цілому. Тим самим відбувається повне перетворення історії. Вирішальним є
тепер наступне: немає нічого, що знаходилося б поза сферою подій. Світ замкнувся.
Земна куля стала єдиним. Виявляються нові небезпеки і можливості. Всі суттєві
проблеми стали світовими проблемами, ситуація - ситуацією всього людства.
К. Ясперс "Сенс і призначення історії"
http://stud.com.ua/42332/ loso ya/yaspers_sens_priznachennya_istoriyi
fi
fi
ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ
• Життя - це первинна реальність, цілісний органічний процес, що
має потенціал до творення, становлення та розвитку, здатність до
саморозкриття; може бути одягнене людиною лише інтуїтивно, бо
перебуває поза поділом світу на раціональне та ірраціональне
начала і не підвладне раціональному осягненню. Пізнається за
допомогою символічних форм. Тому мистецтво ближче до
розуміння життя, ніж наука; філософія повинна бути ближчою до
мистецтва, ніж до науки

• Творчість є ознакою не лише життя як такого, але і питомою

характеристикою життя людини. Особиста творчість наближає
людину до основ буття та привідкриває завісу до їх розуміння.
Творчість проголошується синонімом життя як такого.
Напрямки філософії життя
Біологічно-натуралістичнй підхід. Культурно-історичний підхід. Космологічний підхід.
Ніцше, Клагес Зіммель, Шпенглер Бергсон
 Впливи:
Шопенгауер
ФРІДРІХ НІЦШЕ і й н и м вчен н я м ,
у
щ
в
о не
н а
н а
цілий
ле
р
ж
я
ить до
д ш кіл, у
Афоризми с т
амос Ніцше впли н
Шеллінг е є
с о ф і я Н іц ш
т ради ції. и с те н ціалізм
Вагнер Легенди Філо
ф і л о с о фської числі і на екз
Діонісійське
певної тому
Міфи начало
Ессе Аполлонівське Хаотичність
Життя-це вічний начало Існування
рух, становлення, Впорядкованість протиріч
1844-1900 яке не вписується Гармонія Гедонізм
в жодні рамки Аскетизм Динамізм
Воля- вищий Рівновага Титанізм
принцип буття. Розміреність Вільна гра
Це свобода Життя- це Оформленість життєвих сил
волепокладання, ствердження своєї Ясність Алегоричність
спонтанна, сліпа, волі, підпорядкування Логіка Відсутність
непізнавана їй волі інших Пропорційність протиріч
характеристика Віра в прогрес Ідея абсурдності
життя світу
"Народження трагедії із духу музики"
Наука та культура виявляють та нав'язують тотожні схеми, що
Надлюдина-це людина,яка: не повторюються. Тим самим спотворюють істинну неповторність життя.
боїться вітального начала, Досократівська Греція як ідеал поєднання аполлонівського та
додає недоліки людської діонісійського начал
природи, має витончене Мораль -це забобони, які "родовий суб'єкт" передає індивідам як апріорні
світосприйняття, долає форми. Пошук моралі як сфери особистісного покладання правил та норм.
упередження розуму. Прагне Ніцше не стверджує, що людина може при цьому переходити межу
підняти до цього інших "людського", але такі висновки інколи роблять із його творів
 ... І Заратустра говорив так до народу:
Я вчу вас про надлюдину. Людина є щось, що повинно бути перевершене.
Що зробили і ви, щоб перевершити її?
Всі істоти досі створювали щось вище за себе; а ви хочете бути відливом цієї великої хвилі і скоріше
повернутися до стану звіра, ніж перевершити людину.
Що таке мавпа відносно людини? Посміховисько або нестерпний сором. І тим самим має бути
людина для надлюдини: посміховиськом або нестерпним соромом.
Ви вчинили шлях від хробака до людини, але багато чого в вас ще залишилося від хробака. Колись
були ви мавпою, і навіть тепер ще людина більше мавпа, ніж інша з мавп.
... Дивіться, я вчу вас про надлюдину! Надлюдина - це суть землі. Нехай же ваша воля каже: Нехай
станеться надлюдина смислом землі!
... Колись дивилася душа на тіло з презирством: і тоді не було нічого вище, ніж це презирство, - вона
хотіла бачити тіло худим, огидним і голодним. Так думала вона бігти від тіла і від землі.
... Воістину, людина - це брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не
стати нечистим.
Дивіться, я вчу вас про надлюдину: вона - це море, де може потонути ваше велике презирство.
... Людина - це канат, натягнутий між твариною і надлюдиною, - канат над прірвою.
Небезпечним є проходження, небезпечно бути в дорозі, небезпечний погляд, звернений назад,
небезпечні страх і зупинка.
У людині важливо те, що вона міст, а не мета: в людині можна любити тільки те, що вона перехід і
загибель.
Кажу вам про три перетворення людського духу, як дух стає верблюдом, левом-верблюд і, нарешті,
дитиною стає лев. Для чого хижий лев повинен стати ще й дитиною? Дитя - невинність та забуття,
нове начало, гра, колесо, що котиться саме по собі, перший рух, святе "так". Так, для гри творіння,
брати мої, потрібне святе твердження: дух хоче тепер своєї волі, свій світ завойовує собі той, хто
втратив його.

http://m.stud.com.ua/42252/ loso ya/zahidna_ loso ya_drugoyi_polovini_pochatku#649 Ф. Ніцше "Так казав Заратустра"

fi
fi
fi
fi
Школи сучасної філософії, що філософують в
рамках певного наукового напрямку
 ПСИХОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ
Гуманістична
Психоаналіз психологія
Зигмунд Фрейд Карл Роджерс
Карл Густав Юнг Абрахам Маслоу
Еріх Фромм Ролло Ріс Мей

Суть людської психіки складає Людина є істотою світлою та

конструктивною. Вона не
інстинктивне підсвідоме, прояв
якого має руйнівний характер. Біхевіоризм повинна боятися заглянути
Людина є істотою, фізіологія углиб своєї психіки, а навпаки,
якої потребує корекції повинна це робити,
культурою та вихованням Джон Уотсон "актуалізуючи" те світле навчало,
Беррес Фредерик Скіннер що містить у собі, через
Іван Петрович Павлов творчість.Творчість як
покликання людини
Людину визначає її поведінка, яка
будується за схемою "стимул-реакція".
Психіка людини як прояв її
позараціонального духовного життя - це
вигадка. У людині немає нічого, що б не
визначалося її поведінкою
 Зигмунд Фройд
Несвідоме. Воно. Психіка людини
"Котел інстинктів, що Свідоме. Я.
кипить" (Так задовольняє
Те, про що людина і не імпульси Воно, щоб
Надсвідоме. Зверх-Я.
підозрює, містить вони не суперечили
1856-1939 нестримні сексуальні
Представник
соціальним
суспільства, авторитету
прагнення, агресію стандартам)
у психіці. Цензор.
Совість

Лібідо (лат. -прагнення, бажання)

енергія сексуальних прагнень. Властивості
Формується у віці 3-4 років підсвідомого

Едипів комплекс- Витіснення утримання

установка дитини до неприйнятного глибоко
батьків в підсвідомому Сублімація-
відхилення енергії
Позитивний: любов Негативний: любов до сексуальних потягів
до матері, сприйняття батька, ненависті до Підсвідоме від їх прямої цілі і
батька як суперника матері проривається через спрямування до
обмовки, описки, несексуальних цілей
сновидіння, гумор
Жіночий варіант - комплекс Електри
 Ми бачимо, однак, що є двояке несвідоме: приховане, але здатне стати
свідомим, і витіснене, яке саме по собі і без подальшого не може стати
свідомим. Наше знайомство з психічною динамікою не може не вплинути на
номенклатуру й опис. Приховане несвідоме, що є таким тільки в описовому,
але не в динамічному розумінні, називається нами підсвідомим
(передсвідомим); термін "несвідоме" ми застосовуємо тільки до витісненого
динамічного несвідомого; таким чином, ми маємо тепер три терміни:
"свідоме" (Bw), "передсвідоме" (Vbw) і "несвідоме" (Ubw), зміст яких вже не
тільки чисто описовий. Допізнаванне (Vbw) стоїть набагато ближче до
свідомого (Bw), ніж несвідоме, а так як несвідоме (Ubw) ми назвали
психічним, ми тим більше назвемо так і приховане передсвідоме (Vbw). Чому
б нам, однак, залишаючись у повній згоді з філософами і зберігаючи
послідовність, не відокремити від свідомо-психічного як передсвідоме, так і
несвідоме? Філософи запропонували б нам тоді розглядати і передсвідоме і
несвідоме як два роду або дві ступені психічного, і єднання було б досягнуто.

З. Фрейд "Я і Воно"

http://stud.com.ua/42305/ loso ya/freyd_vono
fi
fi
 ДЕКОНСТРУКЦІЯ
• Філософське поняття та методологія художньої транскрипції філософії на основі
гуманітарного знання, сформована у філософії постмодерну. Передбачає таке
відношення до тексту, яке дозволяє виявити у ньому приховані внутрішні
суперечності ("залишкові смисли") з метою його різнопланової інтерпретації та
смислобудівництва. Поняття запропонував Хайдеггер, увів у науковий вжиток Лакан і
розробив франц. філософ Жак Дерріда 1930-2004
• Деконструкція не є методом інтерпретації тексту чи засобом його критичного аналізу. Деконструкція є
побудовою поліфонічного поля змістів тексту. Акцентується увага на процесі вироблення змістів у
тексті. Суперечності виникають у тексті у результаті закріплення в мові неусвідомлених мислиневих
стереотипів, які змінюються на фоні мовних кліше тієї чи іншої епохи. У тексті виникають логічні пастки:
автор неначе пише одне, а читач читає інше. Ці "невирішуваності" і виявляє деконструкція

• На відміну від метафізичного трактування тексту, яке передбачає "вслуховування у голос" і присутність
(наявність) деякої фундаментальної тотожності, деконструкція акцентує увагу на рухомому аспекті
інтерпретації тексту. Будь-які спроби встановлення загальнообов'язкових правил розглядаються як вияв
тоталітаризму. Розуміння, згідно методу деконструкції, передбачає вивчення того, як те, що потрібно
зрозуміти, співвідноситься з іншими: предметами, текстами та контекстами. Текст сприймається як текст
"без меж," інтерпретації якого немає кінця. Передбачається серед іншого також "стихійна
самодеконструкція метафізики тексту". Створюється модель реальності як перманентної варіативності
та рухомого мультикультурного дискурсу, якої не знає універсалізм у науки

• Одним із базових понять Дерріда є поняття "диферанс." Диферанс це не лише встановлення відмінності,
але і "відкладання" чогось, "зволікання", позиціонування перспективи становлення у часі.
 Питання полягає в тому, чим деконструкція не є або не повинна б бути. [...] Коли я обрав це слово
[деконструкція] - чи коли воно привернуло до себе мою увагу (мені здається, це сталося у книзі "Про
грамматологію"), - я не думав, що за ним визнають настільки незаперечно центральну роль у дискурсі, що мене
тоді цікавив. Серед іншого, я намагався перекласти і пристосувати до своїх міркувань хайдеггерівські слова
Destruktion і Abbau. Обидва позначали в даному контексті якусь операцію, що застосовується до традиційної
структури та архітектури основних понять західної онтології чи метафізики. Але у французькій мові термін
"destruction" занадто очевидно передбачав деяку аннигіляцію, негативну редукцію, що тяжіє, можливо, ближче до
ніцшеанського "руйнування", ніж до тлумачення поняття Хайдеггером чи пропонованого мною типу прочитання.
Отже, я відсунув його убік. Пам'ятаю, що я почав шукати підтверджень тому, що це слово, "деконструкція" (яке
прийшло до мене з вигляду абсолютно спонтанно), - дійсно є у французькій. Я його виявив в словнику Литтре.
Граматичне, лінгвістичне чи риторичне значення виявилися там пов'язаними з деяким "машинним" значенням. Цей
зв'язок здався мені вельми вдалим, вельми влучно втілюючим те, що я хотів висловити хоча б натяком. ...
Само собою зрозуміло, що, якщо всі перераховані Литтре значення цікавили мене своєю близькістю до того, що я
"хотів-би мовити", вони все ж торкалися - метафорично, якщо завгодно, - лише якість моделі чи області змістів, а
не тотально всього того, що може передбачати деконструкція у своєму найбільш радикальному устремлінні. Вона
не обмежується ні лінгвістично-граматичною моделлю, ні навіть моделлю семантичною, ще менше - моделлю
машинною. Самі ці моделі повинні були бути піддані деконструкторскому прочитанню. Правда полягає в тому, що
згодом ці "моделі" стали біля витоків численних спотворених тлумачень поняття та слова "деконструкція", яке
спробували звести до цих моделей.
У ту пору панував "структуралізм". "Деконструкція" наче рухалася в тому ж напрямку, оскільки слово це означало
певну увагу до структур (які самі не є ні просто ідеями, ні формами, ні синтезами, ні системами). Деконструювати
- це був також і структуралістський жест, у всякому разі - деякий жест, який передбачав відому необхідність
структуралістської проблематики. Але то був також і жест антиструктуралістский - і доля його частково
ґрунтується на цій двозначності. Мова йшла про те, щоб розібрати, розкласти на частини, розшарувати структури
(всякого роду структури: лінгвістичні, логоцентричні, фоноцентричні- у той час в структуралізмі домінували
лінгвістичні моделі, так звана структурна лінгвістика, яку називають також соссюрівською - соціоінституціональні,
політичні, культурні і понад це - і в першу чергу, - філософські). Ось чому, - в першу чергу в Сполучених Штатах -
тему деконструкції пов'язали з "постструктуралізмом".

http://postmodern.in.ua/?p=927 Ж. Деррида "Лист японському другу"

 ХАРАКТЕРНІ РИСИ НЕКЛАСИЧНОГО
СВІТОБАЧЕННЯ
• Розум має інтерпретативний характер. Світ не вміщується в поняття
розуму. Позараціональне є так само реальним, як і раціональне. Хаос так
само існує, як і впорядкованість

• Плюралістичнерозуміння світу . Діалогова форма існування.

Синергетична модель світобудови

• Скепсис до істини, до логіко-категоріальної форми думки, неакадемізм у

пізнанні. Синкретизм та еклектика. Розширення можливостей пізнання
шляхом залучення позараціонального пізнання

• Відчуття
суб'єкту, що живе після великої історії. Важливість укорінення в
сьогоденні. Формування відповідальності за майбутнє. Історія як
множина різних одинаково можливих проектів та моделей. Інтуїція про
початок нового історичного етапу, який донедавна видавався утопічним
 Значення сучасної філософії
• Сучасна філософія сформувала підвалини некласичного
світобачення, якому властиві: іл о с о фі я є
Ф ю
р ич но
Втрата віри в розум, він не є вершиною світу та людини поліцент
Формування антисаєнтизму як світоглядної позиції, яка висловлює сумнів у можливостях
науки бути "рятівником" всього людства

Гносеологічна орієнтація філософіі вже не є домінуючою. Полівекторність філософського

знання. Відмова від його систематизації та цілісності

Сумнів в існуванні у світі істини та її відкритості для людини

Прогрес вже не сприймається як неминучий та єдиноможливий шлях розвитку.

Есхатологічні мотиви (есхатологія - вчення про кінець світу)

Відсутність "еталонності" у сприйнятті людини, філософія лишає за нею право бути такою,
якою вона є, навіть якщо це відрізняється від прийнятих певним середовищем стандартів

Проголошена поліцентричність філософії не заперечує того, що всі філософські проблеми

розглядаються у їх причетності до вирішення проблем людини

Відмова від існування та панування в культурі чи мистецтві норми, зразка, канону.

• Сучасна філософія шукає обґрунтування майбутнього;

формує основи нового мислення на синергетичних засадах
 Рекомендована література:

1. Вельш В. Наш постмодерний модерн / Вольфганг Вельш. Київ : Альтерпрес, 2004. 272 с.
2. Енциклопедія постмодернізму : пер. с англ. / За ред. Чарлз Вінквіст, Віктор Тейлор ; Пер.
Віктор Шовкун ; Наук.ред.пер. О. Шевченко . Київ : Видавництво Соломії Павличко
"Основи", 2003 . 503 с.
3. Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей.
Том перший. Київ : ДУХ I ЛIТЕРА, 2009. 576 с. URL : https://shron1.chtyvo.org.ua/
Cassin_Barbara/Yevropeiskyi_slovnyk_filosofii_t1.pdf
4. Філософський словник: Словник-довідник / За заг. ред. д.ф.н., проф. В.П. Андрущенка.
Вид. 3-є, доп. Харків : Р.И.Ф., 2005. 671 с.