22. Арабістика, іраністика, тюркологія А.

Кримського: основні
напрями досліджень.
А. Кримський - автор численних праць з історії та культури арабських
країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу ("Історія
мусульманства", 1904-12 "Історія арабів і арабської літератури", 1911-12
"Історія Персії та її письменства", 1923 "Історія Туреччини та її
письменства", 4 тт., 1924-27). Окремі історико-літературні монографії А.
Кримського присвячені "Хамасі" Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу, П.
Алеппському: “Жоден із нових істориків Османської імперії не мав такої
ерудиції, як Кримський” (О. Пріцак). Велику увагу він приділяв дослідженню
історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський -
автор праць: "Українська граматика" (2 тт., 1907-08), "Нариси з історії
української мови" (1922, у співавторстві з О. Шахматовим), редактор
першого тому "Академічного словника" (1924). Як письменник він відомий
поетичними творами на східні теми, що увійшли до збірки "Пальмове гілля"
(3 тт., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. "Повістки й ескізи з українського
життя", 1895 і "Бейрутські оповідання" 1906 та рома-ном - "Андрій
Лагоський" (1905, повністю опублікований в 1972). Агатангелу належать
численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді Хафіза, Міхрі-
Хітум, Фірдоусі та багатьох ін., у т.ч. західноєвропейських поетів.
Науковий доробок Кримського в орієнталістиці складають три основні
розгалуження мусульманського світу: арабістика, іраністика, тюркологія
плюс історія ісламу. Безперечно, що для України Агатангел Кримський був
патріархом сходознавства.
Кілька років свого дитинства (з 1881 до 1884 року, тобто з 10 до 13
років) майбутній вчений провів у містечку Острозі, де, за його власними
свідченнями, активно читав різні книжки, і, що цілком вірогідно, міг
познайомитись із татарською та мусульманською культурою (до почату ХХ
століття в Острозі існувала мусульманська громада й діяла мечеть).
Можливо, тут і з’явилася та любов до Сходу, яку Кримський проніс через усі
роки свого життя.
Зрештою, більшість дослідників «чужого», до яких належав
А.Кримський як сходознавець, зазвичай формується на межі декількох
культурних пластів. Ісламський Схід, одне з головних зацікавлень вченого,
постає в його працях як надзвичайно багате, складне, неоднозначне й
виняткове явище в історії людства. Мабуть, саме тому науковець досить
критично оцінював сучасні йому праці європейських сходознавців,
закидаючи їхнім авторам надмірну політизацію історії Близького Сходу та
ігнорування власне мусульманської культури. Наприклад, про відому
«Історію ісламу» німецького історика А. Мюллера А. Кримський писав так:
«[это] есть преимущественно лишь внешняя, лишь политическая история
мусульманских народов». Недаремно свою власну фундаментальну «Історію
Персії» Кримський називає «Історія Персії, її літератури й дервішської
теософії» (Москва, 1903), наче засвідчуючи цим, що історію
мусульманського світу не можна розглядати окремо від власне духовних
явищ (однією з перших дослідницьких тем майбутнього вченого була саме
арабська філософська традиція, зокрема твори аль-Фарабі). Цікаво, що,
наводячи в одному з томів цієї праці бібліографію перекладів перського
поета Сааді, А. Кримський згадує й свої українські видруки його поезій, ви-
дані у Львові ще 1894 року.
Дослідження культури мусульманського Сходу тісно пов'язане з
вивченням розповсюдження ісламу та його ідеологічної підпори —
священної книги мусульман Корану. Тому не випадково перші праці А.Ю.
Кримського були саме студіями з історії ісламу. Видрукувані вперше в
Трудах Лазаревского института восточных языков в окремих журналах, вони
були випущені у Львові осібною книжкою українською мовою. Не лише те,
що така солідна монографія з ісламістики як Мусульманство і його
будучність з'явилася українською мовою, але й те, що вона була написана
хоч молодим, проте вже з ім'ям орієнталістом, — все разом сприяло
популяризації української мови, а отже й культури між народів Європи. Вже
по тому перекладена на російську мову, вона стала культурним надбанням і
російського читача. Сумлінний вчений, Кримський, заглибившись у
вивчення ісламу, не міг обминути тих «єретичних течій», які існували у
країнах Сходу поряд із основною канонічною релігією. Нариси з історії
шиїтів, суннітів, суфіїв та суфійства були єдиними у своєму роді. Написаний
уперше в Росії історичний та етнографічно-описовий нарис про суфійство
був та й залишається одною з найповажніших робіт, здійснених у цій галузі.
Діапазон праць Кримського такий широкий, а глибина майже кожної з них
вражаюче містка.
Лишаються також неопублікованими деякі праці вченого з іраністики.
Взагалі варто зазначити, що А. Кримського дуже цікавила іранська культура,
а сам він знав не лише іранські мови, але навіть їхні діалекти. Фактично
зазнаючи переслідувань у кінці 30-их рр. ХХ ст., вчений зайнявся
дослідженням творчості великого фарсімовного поета Нізамі Гянджеві. За
життя вченого ця його праця так і не була опублікована. Лише в 1981 р. її
видали в Баку під назвою «Низами и его современники». Однак вона
практично невідома в Україні. Неопубліковані також роботи А. Кримського з
історії літератур тюркських народів (башкирів, казахів).
Майстерність Кримського як перекладача добре помітна в порівняннях
особливостей перекладених ним фрагментів Корану з літературною
обробкою поетичних текстів. Якщо багатство стилю й художніх засобів у
перекладах Сааді, Джалал ад-Діна ар-Румі, Абу Аля аль-Мааррі чи інших
східних поетів вражає своєю довершеністю, то в перекладах святого письма
ісламу бачимо холодну стриманість і майже буквальну відданість оригіналу:
«Господа своего возвеличь, одежды свои — вычисти, от скверны убеги...
ради Господа своего — терпи». Учений зберігає оригінальний порядок слів,
позначаючи логічним наголосом кінцівку кожного речення й намагаючись
відобразити особливості коранічного стилю, що й у наш час вдається далеко
не кожному перекладачеві. Фундаментальному дослідженню ранніх, т.зв.
«мекканських» сур Корану А. Кримський присвятив окрему працю («Лекції
по Корану», 1902). Примітний той факт, що дослідник активно
використовував надбання автохтонної мусульманської екзегетики (араб.
«тафсір»), яку переважна більшість його сучасників-сходознавців вивчала
досить поверхнево.
Як свідчать його праці, частина з яких у нас досі належно не
поцінована, дослідник сповідував світоглядні позиції, відмінні від ідеалів
тогочасних орієнталістів. Власне, науковець ніколи й не належав до
«класичного» орієнталізму (як ідеологічної позиції), адже, навіть будучи
прекрасно обізнаним із науковим доробком західних колег, віддавав перевагу
власному витлумаченню оригінальних культурних текстів, чому сприяло
його досконале володіння фактично всіма головними близькосхідними
мовами. Кримський сприймав мусульманський світ як надзвичайно багатий
історичний простір, негаразди якого викликані не специфікою духовних
явищ, а, передусім, невдалими теоріями політичного й релігійного лідерства,
тобто чисто «мирськими» факторами. В умовах сьогодення, коли боротьба
Сходу й Заходу знову стала цариною протистояння ідеологем, цей підхід
актуальний як ніколи.