РЕФЕРАТ

з дисципліни:

“Методика музичного виховання”

Тема:Лицарська культура.Лицарські обладунки.

Виконала студентка 2 курсу,

Групи ПОк-24
Павлюк Златослава Дмитрівна

Івано-Франківськ
2023
 ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1: Визначення лицарства. Значення лицарської культури

1.2.Історія лицарства
1.3. Визначні етапи в розвитку лицарської культури

РОЗДІЛ 2: Лицарські обладунки

2.1. Броня та зброя лицарів.
ВИСНОВОК
СПИСОК ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
 Лицарська культура та її символіка, виткана з витончених перлин
історії, є невід'ємною частиною величної спадщини середньовіччя.
Лицарство, з його благородними ідеалами, етикою та вишуканим життям,
вражає своєю протиріччям та одночасною величчю. У цьому рефераті ми
глибше зануримося у світ лицарської культури та розглянемо важливий
компонент цього яскравого феномену — лицарські обладунки. Золоті
турніри, досконала броня та мистецтво ведення бойових справ - усе це
втілено в лицарських обладунках, що наділені не лише фізичною міццю,
але й глибокими символічними значеннями.

У рефераті ми розглянемо важливі аспекти лицарської культури та її

еволюцію впродовж історії, а також детально вивчимо розмаїття та
значення лицарських обладунків. Від історичних коренів до впливу на
культурне спадщину, ми розкриємо велич лицарства через призму його
визначального аспекту - обладунків, які стали не лише знаряддям війни,
але й символами героїзму, честі та вірності. Запрошуємо вас у подорож
часом, де ми розкриємо та розгорнемо сторінки таємничого світу
лицарської культури та витончених деталей їхніх обладунків.

РОЗДІЛ 1:ЛИЦАРСТВО
 Лицарство — це кодекс поведінки і честі, яких офіційно
дотримувалися в середньовіччі лицарі. Лицарство походить із
середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і
досягши найбільшого розквіту у XI і XIII століттях. Підсилилось в часи
хрестоносців; найпершими з лицарських орденів були лицарі-госпітальєри
і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями
лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і
вірність. Лицарство є одним зі структурних елементів феодальної системи.

ЛИЦАРСЬКА КУЛЬУРА ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Лицарська культура виробляється в феодальному середовищі. Сам
стан феодалів був неоднорідним. Нечисленну еліту феодального класу
утворювали найбільші землевласники — носії гучних титулів. Ці найбільш
родовиті і благородні лицарі були на чолі своїх дружин, часом справжніх
армій. Лицарі рангом нижче служили в цих дружинах зі своїми загонами,
які з'являлись на перший поклик пана. На нижніх рівнях лицарської
ієрархії стояли безземельні лицарі, все надбання яких перебувало у
військовій виручці і зброї. Багато з них мандрували, примикаючи до
загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцями, а нерідко і просто
займалися грабунком. Згідно з поширеними в лицарському середовищі
уявленнями, справжній лицар повинен був походити з хорошого роду.
Поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного
походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав фамільний герб і
родовий девіз. Приналежність до стану передавалася у спадок, в окремих
випадках у лицарі посвячували за виняткові військові подвиги. Суворість
правил стала порушуватися в процесі розвитку міст — цей привілей стали
все частіше купувати. Досліджуючи різноманітні елементи культурного
комплексу українського козацтва, неможливо залишити поза увагою
західноєвропейські впливи на культуру українських козаків. Як відомо, на
XI ст. європейське лицарство повністю християнізувалося, і розпочався
новий етап його розвитку, а саме -формування і становлення духовно-
лицарських чернечих орденів. Своїм існуванням та успішною боротьбою з
ворогами ці чернечі ордени справляли велике враження не тільки на
західноєвропейське неорденське лицарство, але й на своїх близьких та
віддалених сусідів, у тому числі й на східноєвропейські військові стани,
включаючи козацтво. Цей вплив знайшов своє відображення в найвищому
прояві українського козацтва - Запорозькій Січі - «козацькій
християнській республіці». Недаремно один із найвідоміших істориків та
історіософіє XX ст. Арнольд Тойнбі у своїй відомій праці «Дослідження
історії» писав, що січове товариство дніпровських козаків утворювало
напівчернецьке військове братство, маючи спільні риси як з еллінським
братством воїнів-спартіатів, так і з орденами лицарів-хрестоносців.З
лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХП-ХІУ ст. Запорозьку
Січ єднають такі елементи, як релігійність, аскетизм, колективне
землеволодіння, культ Діви Марії та святих Георгія і Михаїла. Ці елементи
формувалися і розвивалися в західноєвропейському лицарстві, а пізніше
відтворились і продовжили свій успішний розвиток на теренах
Запорозької Січі.В процесі християнізації Європи у УШ-ХІ ст.
християнська заповідь «не убий» увійшла в протиріччя з войовничими
принципами лицарства. Це протиріччя церква подолала, розробивши
релігійно-філософську концепцію «христового воїнства». Кров, пролита
освяченим церквою мечем за християнські цінності, не тільки перестала
вважатися гріхом, але й стала трактуватися християнським подвигом за
віру.Новим піднесенням релігійної активності західноєвропейського
лицарства вирізнився період так званих хрестових походів, що тривав
майже 200 років, з кінця XI ст. і до останньої третини XIII ст. Подібна
назва цих військово-політичних експедицій утворилася завдяки тому, що
учасники цих походів, головним чином західноєвропейські лицарі,
прикріплювали до своїх шат тканинні хрести і ставали істинними «воїнами
христовими».

1.2.ІСТОРІЯ ЛИЦІРСТВА
Лицарство як моральний кодекс тісно пов'язане із феноменом
лицарства (соціального стану) і лицарями.

Лицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше

у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до
кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та
естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-
лицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.

Лицарство проявило себе у Священній Римській імперії в першу

чергу в конфліктах централізованої влади з федератами Африки, Італії,
Галії, Іспанії, під час нападу арабів, що проникли і в Галлію, де
стикнулись з франкським кінним строєм. У Галії вільним селянам було не
до снаги нести кінну службу, тому Каролінгам (династії франків) для
створення кінноти довелось спиратись на багатіїв-аристократів. Пізніше,
на тих же умовах почали роздаватись й коронні землі, як бенефіції. З VIII
століття для таких людей з'являється найменування «васал». Вільна, але
бідна людина, нездатна через це до виконання кінної служби, могла, як
васал, отримати бенефіції, або як поселенець — ділянку оброчної землі.
Надання оброчної землі мало господарські наміри, а роздача бенефіцій —
військові.

«Шиття знамена»-картина написана Едмундом Блером Лейтоном.

Панна відряджає лицаря на війну.

Таким чином утворився привілейований клас дворових слуг при

багатих феодалах. У різних країнах необхідні умови становлення лицарем,
а також темпи, способи поширення цього явища були різними в різний
час.

У Франції знатними людьми вважалися власники знатних земель,

тобто феоди, другою ознакою знатності стало допущення до посвячення в
лицарі. Хоча прості люди і ставали інколи лицарями, але переважним
правилом було те, що в лицарі присвячувався власник лену. Наділені
ленами міністеріали, тобто люди невільні, прирівнювалися до вавассорам,
тобто до нижчої знаті. Поки володіння феодом було головною ознакою
знатності, містяни і навіть селяни могли набувати її простою покупкою
ленів. Наприкінці XIII століття покупка феодів незнатними людьми була
ускладнена важким побором, але в цей час в знати можна було потрапляти
і через пожалування суверена, право пожалування в знать стало привілеєм
короля.

У Англії право посвячувати в лицарі рано стало прерогативою

корони. Генріх III і Едуард I вимагали обов'язкового посвячення в лицарі
від будь-якого ленника, що володів щорічним доходом із землі не нижче
20 фунтів. Факт володіння цензом узяв верх над походженням особи.

1.3.ЛИЦАРСЬКА КУЛЬТУРА
Лицарська культура розвивалася протягом тривалого історичного
періоду, пройшовши кілька ключових етапів. Ось деякі із значущих етапів
в розвитку лицарської культури: Ранні середньовіччя (V-VIII століття):
Виникнення лицарства: Період формування лицарської культури почався в
середньовіччі внаслідок змін у соціально-економічних умовах.

Бойова етика: Перші намагання визначити кодекс лицарської честі та

етики. Розвиток лицарства в

Період Каролінгів (VIII-X століття):

 Феодальна система: Зміцнення феодальної системи сприяло розвитку
лицарського стану.Обрядовість та ритуали: Створення та розвиток різних
обрядів та ритуалів в лицарському середовищі.

Період крестових походів (XI-XIII століття):

Лицарі на Сході: Участь лицарів у крестових походах вплинула на

розвиток їхньої культури.

Взаємодія із східними культурами: Захоплення та обмін культурними

впливами між лицарями і східними цивілізаціями.

Голденська епоха (XIII-XIV століття):

Лицарські романи та література: Розквіт літератури про лицарів, що

вплинув на формування романтичного ідеалу лицарства.Турніри та
рицарські ігри: Розвиток турнірів та рицарських ігор як важливої частини
культури.

Пізнє середньовіччя та ранній новий

час (XV-XVI століття):

Занепад лицарства: Зміни у

стратегії ведення війни та поширення
огнепальної зброї спричинили занепад
традиційного лицарства.

Трансформація лицарського ідеалу:

Перехід від воєнного лицаря до
кортежного ідеалу, акцент на
гуманітарних та художніх аспектах.
 Ці етапи демонструють не лише еволюцію воєнної та соціальної ролі
лицарів, але й зміни в їхній культурі, етиці та світогляді.

РОЗДІЛ 2: РИЦАРСЬКІ ОБЛАДУНКИ.

Перші обладунки
Зброя і обладунки лицарів Середньовіччя розвивалися разом. Це і
зрозуміло. Поліпшення летальних коштів обов'язково призводить до
розвитку оборонних. Ще в доісторичні часи людина намагалася захистити
своє тіло. Першими обладунками була шкіра тварин. Вона непогано
захищала від негострих знарядь: кувалд, примітивних сокир і т. д.
Досконалості в цьому досягли древні кельти. Їх захисні шкури іноді
витримували навіть гострі списи і стріли. Дивно, але основний упор в
захисті робили на спину. Логіка була така: в лобовій атаці можна було
сховатися від снарядів. Удари в спину побачити неможливо. Втеча і
відступ було частиною бойової тактики цих народів.

Матерчаті обладунки
Мало хто знає, але обладунки лицарів Середньовіччя в ранній період
були з матерії. Їх важко було відрізнити від мирної громадянської одягу.
Відмінність тільки в тому, що вони склеювалися з декількох шарів матерії
(до 30 шарів). Це були легкі, від 2 до 6 кг, недорогі обладунки. В епоху
масових боїв і примітивності рубають знарядь – ідеальний варіант. Будь
ополченець міг собі дозволити такий захист.

Шкіряні обладунки
Обладунки лицарів Середньовіччя: фото та опис На зміну прийшли
матер'яним обладунки лицарів Середньовіччя з шкіри. Широке поширення
вони отримали і на Русі. Майстри по шкірі широко цінувалися в той час. В
Європі вони були слабо розвинені, так як застосування арбалетів та луків
улюблена тактика європейців в період усього Середньовіччя. Шкіряна
захист застосовувалася лучниками і арбалетчиками. Вона захищала від
легкої кавалерії, а також від побратимів по зброї протилежного боку. З
далеких відстаней вони могли витримати болти і стріли. Особливо
цінувалася шкіра буйвола. Дістати її було практично неможливо. Тільки
найбагатші могли собі це дозволити. Були відносно легкі шкіряні
обладунки лицарів Середньовіччя. Вага від 4 до 15 кг.

Еволюція обладунків: ламмелярние обладунки

Далі відбувається еволюція – починається виготовлення обладунків

лицарів Середньовіччя з металу. Одна з різновидів – ламмелярие
обладунки. Перші згадування подібної технології спостерігаються в
Межиріччі. Обладунки там робили з міді. У Середні століття подібну
захисну технологію почали застосовувати з металу. Ламмелярние
обладунки являють собою лускаті панцирі. Вони виявилися найбільш
надійними. Пробивалися тільки кулями. Головний їх недолік – вага до 25
кг Надіти його одному неможливо. Крім того, якщо лицар падав з коня,
був повністю знешкоджений. Піднятися було неможливо.

Кольчуга
Обладунки лицарів Середньовіччя у вигляді кольчуги були
найпоширенішими. Вже в 12-му столітті вони одержав широке
поширення. Обладунки кільчасті важили відносно небагато: 8-10 кг
Повний комплект, включаючи панчохи, шолом, рукавички, сягав до 40 кг.
Головна перевага – обладунки не обмежували рух. Дозволити їх собі

могли тільки самі заможні.

Лати

Латние обладунки – вершина еволюції. Тільки з розвитком технології

кування металу можна було створити такий твір мистецтва. Латние
обладунки лицарів Середньовіччя своїми руками зробити практично
неможливо. Це був єдиний монолітний панцир. Дозволити собі таку
захист могли тільки найбагатші аристократи. Їх поширення припадає на
Пізнє Середньовіччя. Лицар в панцерні обладунках на полі бою –
справжній броньований танк. Убити його було неможливо. Один такий
ратник серед війська схиляв шальки терезів у бік перемоги. Італія –
батьківщина такого захисту. Саме ця країна славилася майстрами з
виробництва зброї.

«Мирна битва»
У 1439 році в Італії, на батьківщині кращих майстрів ковальської
справи, відбулася битва біля міста Ангиари. У ній взяло участь декілька
тисяч лицарів. Після чотирьох годин баталії загинув тільки один ратник.
Він впав з коня і потрапив під його копита.

Кінець епохи бойових обладунків

 Англія поклала кінець «мирним» війнам. В одній з битв англійці,
очолювані Генріхом XIII, яких було в десятки разів менше,
використовували потужні уельські луки проти французьких аристократів у
латах. Маршируя впевнено, вони відчували себе в безпеці. Яке ж було їх
здивування, коли почали сипатися зверху стріли. Шок був у тому, що до
цього вони ніколи не вражали лицарів зверху. Проти лобового ураження
використовували щити. Зімкнутий стрій з них надійно захищав від луків та
арбалетів. Однак уельское зброю зміг пробити обладунки зверху.

2.1. БРОНЯ ТА ЗБРОЯ ЛИЦАРІВ

Поява залізної зброї була значним кроком в еволюції військової
справи.

Хоча тривалий час нездоланною перешкодою була крихкість і

ненадійність залізної зброї, пошуки подолання цих факторів не
припинялися. Застій щодо вдосконалення технологій обробки заліза
припинився лише у ранньому середньовіччі із епохальним винаходом
сталі (пропорція 1кг заліза та 2–15 г вуглецю). Сталь для кращих якостей
почали загартовувати. Для цього її нагрівали до 500 градусів визначеної за
кольором нагрітої заготовки, а потім швидко охолоджували зануренням у
холодну воду або олію. Гартування підвищує твердість сталі, а одночасно і
її крихкість. Щоб зменшити внутрішню напругу, викликану гартуванням, і
усунути крихкість сталь потрібно відпустити. Відпускання здійснювалося
нагріванням металу до вибраної температури, визначеної за кольором
нагрітого металу, після чого йому давали можливість повільно охолонути.
Це робило сталь гнучкою і придатною для якісного загострення –
ідеальний матеріал для виробництва зброї, але робота з ним вимагала
неабиякої майстерності. Окрім того, потрібно було знайти ще й
відповідну сировину для виплавки сталі. До XV ст., коли сконструювали
повітродувні міхи з водяним приводом, температура плавлення заліза
(1539° С) була недосяжною.

Класичний довгий лицарський меч остаточно сформувався до XIII ст.

Середня довжина його клинка становила 75–80 см, максимальна – 90 см.
Меч був плаский, 5 см завширшки. Гардою слугувала проста поперечка,
дужки якої могли дещо загинатися вгору. Руків’я, розраховане на одну
долоню, мало в довжину 10см і закінчувалося навершям-противагою, яке
часто використовувалося як схованка для зберігання реліквій. Вага такого
мечастановила 1,25–1,8 кг.Перехід у XIV–XV ст. від кольчуги до набірних
панцирних лат вплинув і на еволюцію меча. Лати в бою легше стало
проколоти, ніж розрубати. Тому рубаючий меч у XIV ст. замінив меч
колючо-рубаючої дії. Мечі видовжилися до 120–140 см, збільшилися їхні
руків’я, дозволяючи тримання двома руками, хрестовини стали прямими і
довгими (до 26 см). Так з’явився спочатку півтораручний (у Німеччині, а
згодом у Англії та інших країнах Західної Європи), а за ним і дворучний,
розрахований на тримання виключно двома руками, меч. Довжина
дворучного меча сягала двох метрів (близько 30 см мало руків’я). Клинок
мав завширшки 5–6 см, а важив такий меч від 3,5 до 5 кг. Окремі
різновиди важкого дворучного меча важили до 8 кг. Меншого поширення
у лицарську епоху здобули шаблі, які витіснили мечі аж після відмови від
тотального бронювання, тобто з XVII ст. Кинджали використовували
рiзних типiв, вiд нiмецьких мiзерикордiй (вiд

лат. милосердя) до єгипетських т. з. мiсюрських – (вiд Мiср – араб.

Єгипет).

Основною ударною зброєю лицаря залишалися списи. Вони мали

дерев’янi рукiв’я з масивною втулкою, переважно з гранями, яка
закiнчувалася наконечником з листовидним пером трикутної форми
завширшки 2–3 см. У XV ст. на короткий час в моду увiйшло турецьке
capie з тонким рукiв’ям завдовжки всього 3 м та довгим наконечником
шиловидної форми з двома шипами. Але вмiру посилення бронювання
довжина i вага списа зростали. Одночасно i пiхотний спис ставав довшим i
мiцнiшим. Але у лицарську епоху піхота відігравала тільки допоміжну
роль, переважно при обороні укріплень та

Таборів.

Камінь за допомогою ремінної петлі розкручувався над головою

метальника і випускався в напрямку цілі. Снаряд, випущений вмілим
пращником, летів на 200 м і далі. З-поміж середньовічних пращників
найбільше прославилися найманці з острова Родос та Балеарських
островів. Балеарці двома пострілами зі 150 метрів вбивали бика. Хороший
пращник запросто вбивав нерухому людину на відстані 100 м. Праща
проіснувала у європейських арміях аж до кінця XVI ст., слугуючи нарівні з
луками, арбалетами й вогнепальною зброєю. Як бойова зброя вона була
витіснена лише після значного вдосконалення вогнепальної зброї.
Останній раз в бою пращу застосовували у Франції у 1572 р. під час
Гугенотських релігійних війн.

Лук теж не ввійшов до арсеналу лицарського озброєння. У своїй

основі лук – це пружна дуга, два кінці якої стягнуті тятивою. При
натягненні тятиви спинка, або зовнішня сторона дуги (хребет), опиняється
під розтягуючим напруженням, а на внутрішню сторону (живіт) діють
стискаючі сили.

Також були спроби замінити сталеві луски лусками з рогу. Зверху на

кольчужний хауберт одягали плащ налатник з лляної матерії або шовку,
який захищав від нагрівання. Вага такого хауберта сягала 9, 5–10 кг.

У ХІІІ ст. стали одягати дві кольчуги (грубого і тонкого плетіння) з

довгими рукавами і чіпляли до шолома кольчужну бармицю, яка спадала
на плечі і груди (на Русі такі бармиці з’явилися ще раніше). Вага цього
доспіху зросла до 10–12 кг. Лицарське озброєння, вага якого постійно
зростала, на початку ХІV ст. важило щонайменше 25–27 кг. Близько 1330
р. з лицарського одягу щезли вiльнi плащi-накидки (налатники). Їх
замiнили накидки, якi щiльно прилягали до тiла i були прикрашенi
кольоровим шовком та вишивкою.

ВИСНОВОК:
У пізнанні світу лицарської культури та розгляді неперевершених
лицарських обладунків ми відкрили перед собою великий історичний
епопею, де велич та благородство переплітаються з важкими
випробуваннями та реаліями середньовіччя. Лицарство стало не просто
феноменом епохи, але й справжнім мистецтвом життя, символізуючи
витонченість, відвагу та бездоганність.

Занурившись у світ лицарських обладунків, ми розкрили їхню

багатошарову природу — від реалій війни та захисту до таємничої
символіки, яка переносить нас у світ героїчних легенд та романів.
Обладунки стали не лише засобами фізичного захисту, а й втіленням
духовних цінностей та звичаїв лицарського стану.
 Світ лицарства залишив великий слід у культурі та історії, вплинувши
на формування національних та особистих ідентичностей. Переглядаючи
різноманіття обладунків, ми відчули дух минулих епох та завершили свою
подорож у часі з глибшим розумінням та повагою до витонченої культури
лицарства.

Таким чином, лицарська культура і її обладунки — це не тільки

частина минулого, а й вічний символ високих ідеалів та героїзму, що
існують у нашому сприйнятті світу. Нехай вони залишаються
невичерпним джерелом натхнення та вдячності за велич цих витончених
майстрів життя.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:
1.https://studfile.net/preview/10106890/page:10/
2.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B
%D0%B8%D1%86%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE

3.https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%86%D0%B0%D1%80
4.https://yrok.pp.ua/serednya-osvta/3969-obladunki-licarv-serednovchchya-foto-ta-opis.html
5.https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/03/Tema-1-spets-Viys-kova-istoriia.pdf