За 5 хвилин до вироку

- Бармен, ще пива. - Чоловік в сірому костюмі підняв гору в руку, щоб я його помітив. Я
вже наливав йому нову склянки ще до того як він замовив, бо бачив що у нього
залишилось на пів ковтка.
Я забрав порожню склянку і поставив на її місце нову повну. Чоловік у сірому
подивився на мене порожніми очима і щось промовив собі під ніс, буду вважати що він
сказав дякую.
- Скажіть а у вас тільке одне пиво іншого нема? Бо воно якей без смаку.
Це питтаня було на стільки дурне, що я навіть посміхнувся. Судячи по вигляду людини
він потрапив сюди не більше ніж 3 дні назад і всіх правил ще не знав. Тому я вирішив
бути його гідом.
- Шановний, як ваше ім‘я? - я намагався, щоб моє обличчя і посмішка була най
привітливішим у цей момент, але мені здається не вийшло бо сірий костюм дивився на
мене якость з недовірою.
- Мене звати Борисфен. - промовив він якось невпевнено.
- Вітаю вас Борисфен, я бармен цього магічного в усіх містах закладу у чистилищі або
лімбо, називайте як вам зручно. І скажу так ви померли. Це не буде для вас шоком бо
якщо ви прийшли сюди з вами повинні були провести консультації. І як мінімум ви були
повинні бути на першому засіданні вашего суду. Все вірно?
Борисфен подивися на мене наче перший раз зустрів. Але все ж кивнув.
- Добре. Тобно чисто технічно ми вже не в світи живих і у вас нема вашого фізичного
тіла. Але ваш дух прийшов сюди щоб посидіти і підготуватися до судового засідання по
вашій справі. Де буде вирішуватися куди саме вас відправлять у світло чи темряву.
випереджаючи ваше наступне питання я не знаю що коїться на обох напрямках. Бо
сам не був. І вам повезло що я так зробив бо цього бару би тут не було.
- Так ви власник?
- Ахаха- я щиро сміявся від цього питання. - можна і так мовити.
- Як вас звуть?
- А як ти мене покликав коли хотів нову склянку пива?
- Я кликнув бармен!
- Так можеш мене і називати. Я бармен- я усміхнувсь і протягнув йому руку- приємно
познайомиться. А відповідаючи на твоє питання я можу тобі налити будь яке пиво але
смаку такого як було за життя вже не буде. Бо смак життя залишається в світі живих.
- Якось сумно.
- Але все ж щось плюс гарна компанія і музика. Зараз града одна із моїх улюблених
пісень led zeppelin stairways to heaven. Ну про компанію я трохи перебільшив бар був
порожній.
- Зрозуміло - Борисфен безрадісно потупився в стійку. Ось чому я більше люблю коли
до мене заходять пани прокурори і адвокати. З ними хоч можно про щось поговорити. А
ось іх клієнти приходять постійно в посмертному шоці. І це зрозуміло. Вони померли в
кінці кінців і у них залишилось життя на тому світі. Але ж я люблю більше веселих
людей. Бо зараз у них подія котра не коли не повторится. Звучить цинічно але це
життя.
- Як це трапилось? - я взяв стакан в руку білу хустинку і приготовився слухати
найчікавіще, що людина може розказати. Як вона померла
- Що саме?
- Борисфен прикинся- якщо так будете відповідати на суді застрягнтье тут років на 30
до іншого апеляційного засідання. Тому прокинься. Як ти вмер?
- Тот бо застрягну?
- Якщо судді будуть вагатися куди тобі треба попасти вони можуть відкласти твою
справу на 30 років мінімум, тому ще раз повторюся, Борисфен прокинься.
- Добре, я вас розумію.
- Тому я тобі зараз трохи доможу. Як ти вмер це перше питання на засіданні.
- Я потрапив під потяг метро. Помер майже відразу.
- Цікаво, як ти опинився на путях?
- Пригнув із платформи.
- Тобто ти самогубець?
- Ні…. -він замовк потім подивися на мене майже скляними очима. - я не знаю. В той
момент мені казалось, що це самий простий вихід.
- Вихід? Тобто тебе переслідували проблеми?
- Я наробив проблем. Мене скоротили на роботі. Жінка пішла від мене. Батьки
померли. Я стояв на платформі і проводив поглядом потяги бо мені не куди не треба
було. І ось, в один момент перед прибуттям поїзда я встав і зробив крок. І майже
миттєво опинився тут
Його розповідь мене не порадувала. Самогубців тут не люблять. Людина повинна
прожити своє життя від точки народження і до смерті. Але як людина не може вибрати
одне так вона не і праві вибирати і інше.
- Борисфен тобі назначали адвоката?
- Так.
- І де він цей ледацюга? Він повинен бути тут з тобою щоб будувати стратегію захисту.
- Я сказав що мені не треба нічого.
- Борисфен ти ідіот і це не питання. Чому саме ти вирішив не брати адвоката?
- Навіщо? Я прийму будь який вирок. Мені все одно.
- Ти розумієш що зараз буде вирішуватися де ти проведеш вічність.
- Мені однаково.
- Ти мене дивуєш. Звичайно душі що тут у мене сидять трусятся бо у них біблейськи
приставленя про смерть.
- Я ніколи не був релігійним. Я думаю що плюси і мінуси є і в світлі і в темряві.
- Да ти козаче оптимист, як я погляну. Так чому ти під поїзд пригнув?
- Я піддався моменту слабкості. Зараз я це розумію.
- Добре що розумієш. Ще пива? - його склянка була майже порожня. Він кивнув
головою і через хвилину перед ним стояла нова склянка.
- А як ти помер? - це питання я давно не чув бо працівників суду і так знають мою
історію ну а душам все одно хто чи що перед ними. Їх страх більший за цікавість.
- Чому ти думаєш, що я вмирав?
Вперше за нашу розмову я побачив на обличчі Борисфена зацікавленість.
- А як би ти опинився би тут? Тимпаче керував би баром.
- Я був барменом при житті і один раз мене пристрелили в одну із моїх змін. Я
опинився тут. Моб справу довго розглядали і назначили перегляд справи через 60
років. В ось я чекаю. Залишилось всього ще 35 років. Я щоб не з‘їхати з глузду я вибив
собі чей бар. Він дозволяє займатися улюбленою справою і залишатись у глузді.
Раптом повіяло холодом і біля стійки повстали дві худих фігури в балахонах. Жнеці. Не
люблю цих панів. Багато пафосу дуже стереотипна зовнішність, я очікував більшого від
потойбічного життя ніж звичайний вигляд смерті. Я натянул робочу посмішку і
повернувся до них.
-Що для вас панове?
Як звичайно під капюшоном буда цілковита тиша тільки тихій шепіт у мене в голоді
мовив
Два дайкіри з подвійним ромом.
- Дві хвилини. За баром присядите чи за столиком
Жниці повернулися в напрямку дальних столів.
- Хто це і чого вони наче дементори із Гаррі Поттера. - запитав Борисфен
- Цікаве спостереження. - я посміхнувся до нього - це наші дорогі Жниці. Вони наче
пристави Після суду вони тебе супроводжують у світло чи темряву. Вони єдині хто може
переходити туди сюди.
- Я ж казав собі не чому не дивуватись. Але вони реально наводять жах.
- Тобі вже нема чого боятись.
Ви зараз повинні мене спитати а правда два жнеця зайшли в бар і замовили два
Дайкірі. Це до речі коктейль з рома лаймового соку і цукрового сиропу. І я скажу вам так
це правда. І це їх улюблений коктейль. І це єдине що вони мені кажуть чи замовляють
тому я швидко приготував їм коктейлі і поніс до них. Повернувшись я знову налив
Борисфену пиво.
- і що мені далі робити?
- Дорогий Борисфен я можу тобі порадити тільки чекати поки тебе викличуть. А поки ти
чекаєш подумай краще яка ти людина згадай своє життя. Що в ньому було добре а що
ні. Я думаю зараз для цього самий час.
Дверь бару знову відкрилась і в приміщення зайшов великий кіт у костюмі. Це був один
із адвокатів. Доречі вони всі коти. Пояснень цьому теж не отримував як і те що
прокурори тут собаки. Я згадував зось про вірування в давнюлму єгипті. Але про це не
зараз.
- Борисфен Альбертович, привіт бармен мені будь ласка каву по ірландськи з
подвійними вершками. Дякую. Так ось Борисфен Альбертович. Ваша заява, що вам не
треба захисник вона безглузда. І що це за маячня про те що ви приймете будь яке
покарання .
- Воно те і значить. Мені нічого не потрібно. Темрява чи світло мені все одно куди.
- Ви не потрапити не туди не туди. Єдине покарання при вашому випадку це вічне
скитання по землі безспокійним духом.
Я присвіснув від такого. Всі ви колись чули історії про привидів? Так ось це і є привид -
неприкаяний дух. Як варіант не дуже приємний. вічність відбувати не живий не
мертвий. До речі ці історії брешут дух не як не може взаємодіяти зі світом живих. Він к
проклята душа страждає тихо і не помітно.
Кота адвоката звали Феліксом і він частенько заходив із друзями до мене в бар.
Судячи з розповідей він був адвокатом первого классу с великим процентом виграних
справ. Я іноді жалів, що не він вів мою справу, яб тоді не застряг тут.
Я дав віддав йому його заказ. Фелікс з великою насолодою почав пити облизуючи
вершки.
- Послухайте старого бармена панове - щось мене зачепило в Борисфені і я вже
щіро хотів йому допомогти. - Фелікс ти не дави на пана Борисфена і дай мені 10
хвилин з ним поговорити.
- Добре - Фелікс взяв склянку і пішов привітатися с жницями. Скільки років я тут я
не як не можу збагнути ці відносини між ними.
Я повернувся до Борисфена. Його обличчя так нічого не . Мені здається він не розуміє
всю серйозність той ситуацій в яку він попав.
- А тепер ти можеш сказати все, що у тебе на душі. Тут тільки ми. - я протягнув
йому бокал пива.
- Що ти хочеш від мене почути. Мені все одно що зі мною буде. де я опинюсь. Я
втомився. Життя не було до мене привітне і я не думаю, що в потойбіччі буде
краще.
- Беру свої слова назад, козаче ти песиміст. - І саме тут до мене прийшла одна
ідея. Вона була не сама геніальна але ж все таки могла зпрацювати - Борисфен,
скажи мені будь ласка. Ти колись працював в барі?
- Що? - він явно не очікував цього питання.
- подивись на цей бар. Поки я тут не з’явився тут не чого не було. Дущі, адвокати
навіть судді і жниці втопились на галявині біля головного управління суду. Навіть
ті душі, що роками чекали на свої апеляціі. Так ось, ідея була проста. Думки
матеріальні а в цьому світі так взагалі. Я дуже сильно хотів місце де я би міг
проводити час за улюбленою справою плюс розгрузити людей та інших. І цей
бар просто матеріалізувався. Я не ставив не яких питань, але я розумів, що він
для мене. і вже 25 років я їм кирую. Все що мені треба з’являється само по собі,
мені досить написати тільки в цей бланк. Так тут з'явилась караоке машина,
дарц і більярд музичний автомат і навіть телевізор, котрий показує новини із
світу живих. Єдине, чого мені тут бракує так це персоналу. Бо душі тут не
бажають затримуватись. Всіх турбує результат і кінцева точка. Але якщо тобі
глибоко начхати де проводити вічність так провиди її тут. Я навчу тебе всьому,
що знаю сам.
Борисфен дивився на мене уважно нібі хотів мене запамьятати.
- Тобі потрібен працівник з малою компетенцію і ще меншою мотивацією до
роботи?
Я посміхнувся. Здається мій план потроху почав працювати.
- То є не самі великі проблеми.
Він встав із за стула і трохи оглянувся.
- Тут треба прибрати. - добре я згоден. Коли починати?
- Після твого засідання. Цей варіант спрацює тільки, якщо тебе захотять
залишити.
Борисфен кивнув головою.
- Покличу твого адвоката.
Я пішов у дальній куток бару де сиділи Жниці так кот.
- …і я йому кажу ви не можите вичухати блох із під свого хвоста але погрожуєте
моєму клієнтові в тому що дістанете весь бруд про нього спочатку прийміть
ванну. Я вам кажу панове навіть головні судді після цього посміхнулися.
Жниці не подавали ніяких признаків того, що вони його чують але Фелікса, здається, то
не бентежило взагалі.
- Пан адвокат можно вас? - Фелікс граціозно встав із за столу. Тільки коти так
могли рухатись. А Фелікс був граціозним і гарним котом. Біла довга шерсть та
синій костюм в клітинку та золотий ланцюжок від карманного годинника.
- Вам вдалось умовити мого клієнта захищатися?
- Так вдалось. Але я прошу вас зробити так, щоб у разі самого негативного вироку
він залишився у мене в барі другим барменом.
 - Опа - кіт трохи задумався. - Вам повезло, сьогодні зміна моїх друзів котрі
сидять тут - він вказав на жниців поруч. - я думаю мені вдасться іх вмовити не
відразу його супроводжувати у світ живих. Але пан бармен ви повинні мені
допомогти. Ви маєте вступити його поручителем.
Я закотив очі.
- Фелікс це обов'язково? - невже я повинен це робити? я ненавиджу зал судових
засідань.
- Така процедура пан бармен.

Я не хочу розповідати вам про те як все пройшло. Точніше не хочу в деталях. хоч це і
потойбіччя все ж суди всюди однакові. Заслухали обвинувачення. Головна претензія
до Борисфена в тому, що він укоротив собі віку. А так він жив більш менш правильно. І
якщо би не це то сто процентів потрапив до світла. Потів Фелікс як захисник
відпрацював подвійну порцію вершків. Він розкатав обвинувачення і апелював к тому
що Борисфен був у відчаї і заслуговує на прощення. Судді як завжди мовчазні винесли
свій вердикт дуже швидко. Вони присудили йому 50 років в лімбі. Тобто вони не
виганяли його у світ живих і не обпікали його на страждання.
І ось ми всі повернулись до бару. Борисфен приміряв форму котра там
матеріалізувалися і чекала на нас а я с Феліксом пив за мого нового бармена.
- Пан Фелікс я вам дуже вдячний. - Борисфен - ви були праві, що захисщятися
самому то дурна ідея.
- Скажіть спасибі пану Бармену як щоб не він то позитивом тут би і не пахло.
Було приємно з вами мати справу, мене чекають іщі лущі. І пан Борисфен через
50 років я теж буду вас приставляти майте на увазі.
Кіт вийшов із бару. І ми залишились на одинці

- І що тепер? - Борисфен подивився на мене - як будимо вчитись?

- Все дуже просто. Відкрий свій розум і переосмисли себе і своє життя. Бо інакше
це буде тягарем. Це головне. У мене нема для тебе зараз моралі і наставня
якогось. допомагай іншим і будь щирим. це все що я прошу. Я ще при Житті
казав, що бармени керують світом. І як виявилось потойбіччям теж.
Може ще по одній?

Час - штука відносна та багато перспективна. Він може текти швидко, як кришталева
ріка, або повільно, наче течія в'язкої смоли. Іноді він здається таким коротким, що його
можна відчути на дотик, а іноді він розтягується настільки довго, що здається, що
ніколи не закінчиться. В тяжкі моменти час плине наче тягуча нуга, а у щасливі миті він
швидко пролітає, немов знає, що ці моменти треба зберегти у пам'яті. Минув рік з того
часу, як Борисфен почав працювати у барі. За цей рік у нас було багато швидко
пролітаючих моментів, але й тягучих хвилин. Відійшовши від шоку, Борисфен показав
себе як працьовита та мудра людина, і мені було легко з ним. Великий годинник у
формі Біг Бена пробив 12 разів, і я згадав, що мені дуже хочеться, щоб до мене в бар
зайшов майстер по ремонту годинників. Я поглянув на свій наручний годинник, і він
показував 9:40. Я згадав про вежу, яка стояла на дальній стіні бару, і про те, як її
куранти відбивають час. І тоді я зрозумів, що час, як і вежа, - це символ нашого
минулого, нашої ілюзії про те, що все залишиться таким же, яким було. Але час плине, і
ми з ним повинні йти далі, залишаючи за спиною минуле і переходячи від одного миття
до іншого. Через такі думки ця веже ще досі не полихає на задньому подвір'ї. Але, щось
потрібно робити з чими клятими часами. Вони лякають деяких вразливих гостей. І
взагалі займають багато місця. Мій потойбічний бар працює дуже просто. У мене є
планшет з формою замовлення де я пишу все, що мені потрібно і на наступний день це
у мене з'являється. Від алкоголю та їжі ( так я подаю деякі смаколики) до зміни дизайну
бару. За весь час існування бару він був і пабом і таверной і диско баром 70-х і
коктейль баром але ця вежа була завжди і завжди вона не працює.

Ранок у барі був не багатолюдним, були тільки два коти адвокати один з них був
рижий у червоному велюровому костюмі і білій сорочці із жабо на комірі і, наче цього
було мало, на голові він носив білий парик на манер Джорджа Вашингтона. Я коли його
бачив Просто не міг утримувати сміху, тому я просив Борисфена з ними працювати.
Його колега, до речі був чорним котом і одягнутий всього в синій костюм який йому
дуже йшов. У дальньому куті сидів один із прокурорів це був рижий доберман у
чорному костюмі і шляпі. не розумію любов прокурорів до шляп, він тихенько
розмовляв з одним із приставів жнеців. Не розумію я цих відносин але це не моя
справа. Борисфен стояв за барною стійкою і натирав і без того чисті стакани, але
стоячи за баром і нічого не робити не дуже добре для гостей, тому що вісно можно
дивитись на вогонь, на воду і на те як хтось працює. А у нас часу більш ніж вдосталь. Я
підійшов до Борисфена
- Ти тямиш щось в ремонті годинників? - спитав я мого колегу
- А ти, щось тямиш в квантовій механіці? - відповідь була достатньо лаконічний
- Мене ця вежа бісить. Мало того що неправильно час показує, так ще і відбій бьє
коли сам захоче.
- Може це все таки твіє персонал не пекло? - Борисфен посміхнувся- Бо це бісить
тільки тебе? Я, на приклад, перестав його помічати через місяць. А ти вже 20
років бесишься.
- 25, але хто рахує.
Сьогодні оформлення бару замовляв Борисфен і ми виглядали як Нью-Йоркський бар
в стилі лофт. Сам стиль мені не подобався він мені здавався бідним.