Professional Documents
Culture Documents
Subject Currency Presentation-об'Єднано
Subject Currency Presentation-об'Єднано
Валютні відносини та
валютні системи
• Поняття валюти;
• Валютний курс та конвертованість валют;
• Валютний ринок: суть та основи
функціонування;
• Суть та необхідність валютного
План регулювання;
• Валютні системи;
• Здійснення операцій на міжбанківському
валютному ринку.
• Правила переказу іноземної валюти за
межі України
Одне з найважливіших рішень, яке
може прийняти будь-яка країна,
- який тип валюти чи валютний режим
використовувати
• система грошей, яка
Що таке валюта використовується в певній країні
(Cловник МакМіллана)
Шумери
Шумери
Історія кредиту
Вавілон
Кодекс Хаммурабі описав та формалізував
перші відомі правила щодо кредиту
За кредитами на За кредитами на
зерно максимум срібло максимум
33.3% на рік 20.0% на рік
Історія кредиту. Найстаріші банки
Banca Monte dei Paschi di
1 Italy 1472
Siena
2 Berenberg Bank Germany 1590
3 Sveriges Riksbank Sweden 1668
4 C. Hoare & Co. England 1672
5 Metzler Bank Germany 1674
6 Barclays England 1690
7 Coutts England 1692
8 Bank of England England 1694
9 Bank of Scotland Scotland 1695
1950 – виникнення
першої кредитної картки
— натуралістична теорія кредиту, яка
вбачає в кредиті лише спосіб передачі
матеріальних благ;
Теорії
кредиту — капіталотворча теорія кредиту, яка
приписує останньому роль творця
капіталу і первинного самозростаючого
засобу економічного розвитку
суспільства
— перерозподільна;
Функції —забезпечення потреб обігу у платіжних
кредиту засобах;
— контрольна;
— капіталізація вільних грошових коштів.
банківський
міжгосподарський
кредиту та
його види державний кредит
2. Дебіторсько-кредиторська заборгованість
5. Лізинг
6. Облігаційні позики..
КРЕДИТ 2.0
кредиту в
економіці Якщо кредит
використовується для
Кредит далі призводить
придбання виробничих
до створення боргових
ресурсів, це допомагає в
циклів
економічному зростанні
та збільшує прибуток.
Економічні
цикли
Одна з основних цінових
політик – політика, що
орієнтована на витрати,
пов’язані зі створенням
послуги.
Вартість
кредиту
Ця модель ціноутворення
вважається найпростішою і
будується за принципом
“вартість плюс прибуток”
вартість залучення коштів для
кредитування позичальників (процентні
витрати) банку;
Процентна
банківські операційні витрати, не пов’язані зі
ставка за залученням коштів, у тому числі заробітна плата
працівників кредитного управління та вартість
кредитом матеріалів і обладнання, необхідних для
надання кредиту та контролю за ним
(непроцентні витрати банку);
встановлюється
на основі компенсація банку за рівень ризику невиконання
зобов'язань позичальника ,яка може грунтуватися
на відповідному коефіцієнті резервування за всіма
наступних видами кредитних операцій у національній та
іноземній валютах, а також коригуватися з
урахуванням індексу інфляції;
компонентів:
бажана маржа прибутку за кожним
кредитом
недоліком моделі ціноутворення “вартість плюс
прибуток” –
Ця модель потребує наявності в банку
Вартість ефективної системи управлінської інформації для
кредиту розробки методів розподілу непроцентних
витрат, які мають загально банківський характер
(тобто загальноадміністративних витрат банку) за
окремими операціями
Вартість кредиту
Процентна ставка за кредитом =
фактична ставка за кредит
буде визначатися на
основі наступної формули: • Базова ставка, яка містить бажану для банку
маржу прибутку понад загальних валових витрат +
Euribor Libor
Чому це так важливо?
Окрім того, що
допомагають визначити
Вартість кредит. ціну інших операцій, вони
також використовуються
Індекси як міра довіри до
фінансової системи та
відображають довіру
банків до фінансового
здоров'я один одного.
Вартість кредиту. Індекси. Libor
• LIBOR - середня міжбанківська процентна ставка, за якою банки на лондонському грошовому ринку готові
позичати один одному. LIBOR продається в 7 строках погашення (від ночі до 12 місяців) і в 5 різних валютах.
Офіційні процентні ставки LIBOR оголошуються один раз на робочий день близько 11:45 ранку. Раніше BBA /
ICE опублікували ставки LIBOR на ще 5 валют (шведська крона, датська крона, канадський долар,
австралійський долар та долар Нової Зеландії) та Ще 8 строків погашення (2 тижні, 4, 5, 7, 8, 9, 10 і 11 місяців).
• Банки не просто позикують гроші один одному, коли їм заманеться. Щодня група провідних банків подає
відсоткові ставки, за якими вони готові кредитувати інші фінансові будинки. Вони пропонують курси в 10
валютах, що охоплюють 15 різних термінів позики, починаючи від овернайт до 12 місяців.
• Найважливіший курс - тримісячний долар Libor. Представлені ставки - це те, за що банки оцінюють, що
платять іншим банкам за позику в доларах протягом трьох місяців, якщо вони позичали гроші в день
встановлення курсу. Потім обчислюється середнє значення. Це простий приклад того, як це працює.є довіру
банків до фінансового здоров'я один одного
Euribor (пропонована міжбанківська ставка євро) - середня
процентна ставка, за якою вибір банків надає один одному
короткострокові позики в євро. Існують ставки Euribor на 5 строків
погашення, починаючи від 1 тижня до 12 місяців (до 1 листопада
2013 року було 15 ставок Euribor). Існує також ставка овернайт
(термін погашення 1 день), яка називається процентною ставкою
Eonia.
Вартість • В = С*ВС/100*КД/ДГ,
де
кредиту. • В – сума нарахованих відсотків;
Розрахунок • С – сума кредиту;
• ВС – відсоткова ставка за кредитом (% річних);
відсотків • КД – кількість днів кредитування;
• ДР – кількість днів у році.
Складні відсотки
• S = S₁ * (1+w)tn
Вартість • В цій формулі використовують такі значення:
кредиту. •
•
S – наш кінцевий результат
S₁ – початковий вклад
Розрахунок • W – відсоткова ставка (в вигляді десяткового дробу)
відсотків •
•
t – роки
n – кількість періодів складання
Розрахунок коефіцієнта ануїтету здійснюється за
формулою:
Вартість • К=Р/12*(1+Р/12)(^n)/((1+Р/12)(^n)-1).
кредиту.
Значення формули:
Розрахунок • К — коефіцієнт ануїтету;
відсотків • n — термін кредиту;
• Р — ставка відсотків.
• Класична схема погашення підійде тим, хто:
• хоче зменшити переплату по кредиту;
• має непостійний розмір доходу і не цілком упевнений у
своїх майбутніх доходах;
• бере кредит на тривалий термін і більшу суму;
• розглядає можливість зменшення переплати по кредиту
Вартість і розміру щомісячних платежів за рахунок дострокового
погашення тіла кредиту.
кредит. Схеми • Ануїтетна схема підійде тим, хто:
погашення • не має можливості вносити великі щомісячні платежі,
особливо в перші місяці користування кредитом;
• має стабільний дохід і хоче чітко планувати сімейний
бюджет;
• бере кредит на невеликий термін;
• розглядає можливість зменшення терміну кредиту за
рахунок дострокового погашення тіла кредиту.
• Якщо Ви візьмете довгостроковий кредит,
приміром
• Рада керуючих.
• Міжнародний валютний і
фінансовий комітет.
• Виконавча рада.
• Комітет з розвитку.
Ресурси МВФ
Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до
статутного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.
• Квоти
Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій
економіці. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію
та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.
• Запозичені кошти
МВФ у своїй діяльності використовує й запозичені кошти. Фонд користується кредитом
групи десяти в межах 17 млрд. СДР. Фонд також одержує позики центрального банку і
скарбниці Саудівської Аравії та деяких інших країн. Загальна сума позик не повинна
перевищувати 60% загального обсягу квот.
Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить
відповідний внесок, який визначається встановленою
квотою.
Проект електрифікації
української залізниці
№45782 від
1 "Електрифікація залізничного 150,00 1,25 1,25
30.12.2017
напрямку Долинська – Миколаїв
– Колосівка"
Тобто банк є агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг — агентські).
За виконання цих послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір якої
визначає угода між банком і клієнтом.
За організаційною будовою
Фінансова система
Фінанси суб’єктів
Мікроекономіка господарювання
(підприємств)
• централізоване страхове
забезпечення;
• колективні страхові фонди.
Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності.
полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні)
фонди за рахунок власних ресурсів і доходів.
Централізоване страхове
забезпечення ґрунтується на
державній відповідальності й
передбачає відшкодування втрат за
рахунок загальнодержавних коштів.
Самострахування і централізоване
страхове забезпечення можуть
здійснюватися в натуральній і
грошовій формах.
До фінансової системи належать
страхові відносини в грошовій формі
Створення колективних страхових
фондів, тобто страхування,
ґрунтується на солідарній
відповідальності учасників цих фондів.
Сутність відносин страхування полягає
в тому, що формування страхових
фондів здійснюється за рахунок
внесків усіх учасників,
а відшкодування збитків з цих фондів
проводиться для тих, хто їх зазнав
унаслідок певних подій і обставин.
Страхування:
• З позицій цільового формування і
використання страхових фондів — це
перерозподільні відносини між тими
суб’єктами, що сплачували страхові
внески, і тими, хто отримує
відшкодування збитків.
• З погляду взаємовідносин окремих
суб’єктів зі страховими компаніями — це
плата за хеджування ризику (плата за
спокій), тобто обмінні відносини.
• Розміщення коштів страхових фондів на
фінансовому ринку відображає відносини з
приводу торгівлі тимчасово вільними
фінансовими ресурсами, тобто
перерозподіл ресурсів між учасниками
страхування та іншими суб’єктами
фінансових відносин.
Організація страхової справи
ґрунтується на виділенні
• суб’єктів страхування
• форм страхових відносин
Основними суб’єктами страхування є:
• Страховик
• Страхувальник
• Застрахований.
Страховик — юридична особа — страхова
компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії,
беручи на себе зобов’язання щодо створення
колективного страхового фонду і виплати з нього
страхового відшкодування.
За методом фінансової діяльності страховик є
звичайною підприємницькою структурою, що діє
на основі комерційного розрахунку.
За предметом діяльності (фінансовими
ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник — юридична чи
фізична особа, яка на підставі
відповідної угоди зі страховиком
сплачує страхові внески до
страхового фонду
Застрахований — юридична чи
фізична особа, якій належить
страхове відшкодування при
настанні страхового випадку.
Крім того, може виділятись такий
суб’єкт, як отримувач страхового
відшкодування в тих випадках,
коли його не може отримати
застрахований
Відносини страхування є досить
різноманітними.
Як правило, вони є дво- чи
тристоронніми.
Двосторонні відносини складаються
між страховиком і страхувальником,
який водночас є і застрахованим
Тристоронні відносини виникають між
страховиком, страхувальником і
застрахованим.
В окремих випадках у страхових
відносинах може брати участь кілька
страховиків.
Це засновується на двох формах страхових
відносин:
Співстрахування — це участь у
страхуванні відразу кількох страховиків.
Перестрахування — це передання
договору страхування від одного
страховика до іншого.
У цих відносинах виділяються два суб’єкти:
перестрахувальник і перестраховик.
Перестрахувальник — це страховик, який передає другому
договір страхування,
перестраховик — це страховик, який приймає договір
страхування і зобов’язання з нього.
страхові відносини охоплюють:
• страхові платежі;
• перестрахування;
Галузі
Форми
обов’язкове добровільне
м
Об’єктом майнового страхування є рухоме та нерухоме
майно юридичних і фізичних осіб.
Об’єкти особового страхування — це життя та здоров’я
громадян.
Видами особового страхування є змішане страхування життя
(об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я),
страхування дітей, весільне страхування тощо. Особове
страхування виконує дві функції: страхову та
нагромаджувальну. Страхова функція передбачає
відшкодування втрат у разі настання страхової події.
Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення
строку дії страхового договору, застрахованому виплачується
страхова сума.
У системі соціального страхування об’єктами страхування
є працездатність і працевлаштування. Страхування
працездатності здійснюється на випадок її постійної чи
тимчасової втрати, а страхування працевлаштування — на
випадок безробіття. Соціальне страхування має
обов’язковий і добровільний характер. Обов’язкове
страхування реалізується через загальнодержавні цільові
фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на
випадок безробіття. Функції страховика тут виконує
держава в особі уповноважених органів, страхувальників —
роботодавці й працюючі за наймом громадяни,
застрахованими є громадяни. Страхові платежі
здійснюються у формі внесків до пенсійного фонду, фонду
соціального страхування і фонду сприяння зайнятості
населення. Страхове відшкодування здійснюється у формі
пенсій — при повній чи частковій втраті працездатності;
допомог — при тимчасовій втраті працездатності та при
безробітті. Добровільне страхування здійснюється через
недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий
характер.
У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я
громадян. Воно здійснюється на випадок хвороби чи травми
як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі
через державні та недержавні структури. Страхувальниками
можуть бути: держава (з бюджету), підприємства,
організації й установи та громадяни (за рахунок власних
доходів). Страхове відшкодування здійснюється у формі
оплати лікування.
У разі страхування відповідальності об’єктом є
зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування
за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид його
— страхування громадянської відповідальності водіїв
автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом страхування
може бути професійна відповідальність для осіб окремих
професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх
обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.
Об’єкт страхування ризиків — недоотриманий прибуток чи
збитки при здійсненні певних господарських і фінансових
операцій, які є ризикованими. Це ризики, пов’язані з
кредитними і заставними операціями, з біржовими угодами,
депозитними вкладами юридичних і фізичних осіб, втратами
від коливання валютних курсів тощо. Ця галузь страхування
особливо важлива в умовах ринкової економіки, пов’язаної з
безліччю підприємницьких ризиків.
Сукупність страхових компаній і послуг, що ними
надаються, формують страховий ринок. Товаром цього
ринку є страхова послуга — конкретний вид страхування.
Страхові компанії, як правило, спеціалізуються на одній-
двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових
послуг та ціни на них різняться, що є предметом
конкуренції. Як і на будь-якому ринку, наявність певних
послуг визначається попитом на них, а ціна —
урівноваженістю попиту і пропозиції.
Функціонування страхового ринку пов’язане з такими
поняттями, як страхове поле і страховий портфель.
Страхове поле — це наявність потенційних
страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле
визначає потенційні масштаби страхування. Страховий
портфель являє собою сукупність укладених певною
компанією угод як з окремого виду страхування, так і з усіх
видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної
компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший
страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює
страхування.
ФІНАНСИ
1. Необхідність, сутність і роль фінансів
2. Фінансова система
4. Фінанси підприємств
Теми курсу 5. Страхування
6. Державні фінанси
7. Міжнародні фінанси
8. Фінансовий ринок
Тема 1. НЕОБХІДНІСТЬ, СУТНІСТЬ І РОЛЬ ФІНАНСІВ
2. достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і
скільки віддає;
3. чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення
продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями
регулюються:
1. ринковими відносинами;
2. у законодавчому порядку
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні
максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку
на надприбуток.
Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами
Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка
застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах,
полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу
централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин
Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід —
податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу —
прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку).
Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина
національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді
заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню
Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх
доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного
доходу.
Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:
1. з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
2. доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у
створення національного доходу;
3. неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
4. відсутні стимули до продуктивної праці
За рівнем державної централізації ВВП у
рамках фінансової моделі ринкової
економіки умовно можна виділити три
основні моделі:
• американську,
• західноєвропейську,
• скандинавську
Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку
суспільства, установлення певної системи економічних
інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на
темпи і пропорції цього розвитку.
• Вибір моделі фінансових відносин залежить від:
• рівня розвитку суспільства,
• характеру та масштабу діяльності держави,
• втручання держави в економіку,
• типу здійснюваної державою соціальної політики,
• характеру міжнародної діяльності та воєнної доктрини,
• історичних традицій народу,
• рівня розвитку культури тощо.
Основний критерій вибору —
• Раціоналістичного
• Еволюційного.
Раціоналістичний напрям у теорії походження
грошей можна вести до наступного:
Послідовники:
• Арістотель
• П. Самюельсон
Еволюційний напрям пов’язують появу грошей з виникненням товарного виробництва:
виникнення та розвиток грошей – тривалий еволюційний процес, зумовлений розвитком
товарного виробництва та обміну
Основна ідея - гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш
придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає
грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва й обігу.
Об'єктивний характер появи грошей засвідчив тривалий процес розвитку форм грошей від
простих товарів (худоба, сіль тощо) до найпростіших сигналів у комп'ютерних системах.
Послідовники:
А. Сміт
Д. Рікардо
За своєю сутністю гроші – це
товар, але не просто товар, а
носій певних суспільних
відносин, формування яких
зумовило виділення з
широкого ряду звичайних
товарів одного – грошового
З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в
цьому механізмі.
Означення
Ринок фінансових інструментів (фінансовий ринок) - одна з
форм існування грошового ринку.
Зв’язок між Відмінність – у точці спостереження.
Money view: коли ми дивимось на грошовий ринок з точки
грошовим зору грошей. Роль “товару” відіграють власне гроші. “Ціною”
грошей постає %, зафіксований у фінансових інструментах.
та Financial view: коли ми дивимось на грошовий ринок з точки
зору фінансових інструментів. Роль «товару» відіграють
фінансовим фінінструменти, котрі залучаються до обігу. Ціна виражається
стандартно, у грошах. Процентна ставка разом із іншими
ринками параметрами фінінструментів – лиш один із параметрів, що
впливає на ціну.
Грошовий
ринок vs
Фінансовий
ринок
Ринок грошей і ринок капіталів
• Money Market: На ринку грошей купуються грошові кошти на
короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в
обороті позичальника (покупця) як гроші.
M
ПОПИТ НА ГРОШІ ЯК АКТИВ
це потреба у грошах як різновидності майна у яке можна вкладати свої доходи. Проте,
на відміну від інших активів, гроші є найбільш ліквідним активом. Формуючи попит на
гроші як актив, економічні суб’єкти керуються двома мотивами:
Страховий мотив;
Спекулятивний мотив.
Ма𝑑 = 𝐿 і , де
i
L – коефіцієнт залежності між процентною ставкою і попитом
Md а на гроші;
і – номінальна ставка відсотку.
і = 𝑟 + 𝜋, де
r – реальна ставка відсотку;
𝜋- рівень інфляції.
M
СУКУПНИЙ ПОПИТ НА ГРОШІ
це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти
для здійснення угод та нагромадження активів.
i Md = М𝑡𝑑 + Ма𝑑
Md
M
Мотиви попиту на гроші:
• Трансакційний мотив - економічні суб’єкти постійно відчувають
потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних
платежів
• Мотив завбачливості - бажання мати запас грошей як ресурс
купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати
можливість задовольнити свої непередбачувані потреби або
скористатися несподіваними можливостями
• Спекулятивний мотив попиту на гроші - бажання мати у своєму
розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих
умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти або
перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але
безризикова
Фактори,
що визначають зміну попиту на гроші
Чинники впливу на попит на гроші:
• Зміна номінальних обсягів виробництва
• Зміна абсолютного рівня цін і/або реального обсягу виробництва
• Швидкість обігу грошей
• Зміна норми процента
• Чинник накопичення багатства
• Чинник інфляції
• Очікування погіршення кон’юнктури ринків
У парі «попит — швидкість
грошей» визначальним є попит на
гроші, а похідним — швидкість їх
обігу.
Тому чинники зміни попиту на
гроші об’єктивно впливають і на
швидкість їх обігу.
Пропозиція грошей
M
Рівновага на ринку грошей та процент
Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає
об’єктивний рівень ставки процента, за якого досягається
стабілізація кон’юнктури цього ринку.
Об'єднуючи кінцевих позикодавців (або ощадних) та кінцевих позичальників, ФП зменшують накопичення грошей людьми під
"матрацом", як прийнято говорити.
Сектор домогосподарств покладається на фінансові послуги для вигідного використання своїх надлишкових коштів, а також для
отримання споживчих кредитів, іпотечних кредитів тощо. Таким чином вони сприяють заощадженню та інвестиційним звичкам серед
простих людей.
Економічні наслідки роботи фінансових
посередників
(iii) Допомога бізнес-сектору:
Фінансові організації допомагають державі та місцевим органам фінансово, купуючи свої облігації.
Коли вкладники депозитують свої кошти у ФП, вони заробляють відсотки. Коли ФП надають позику
кінцевим позичальникам, вони отримують прибуток. Фактично, винагорода за посередництво виникає
через різницю між нормою прибутковості первинних цінних паперів, що зберігаються у ФП, та
відсотковою ставкою або дивідендною ставкою, яку вони сплачують за їх непрямим боргом.
Економічні наслідки роботи фінансових
посередників
vi) Зменшення ризиків:
Фінансові фінансові організації володіють більшими ресурсами, ніж фізичні особи, щоб нести та
поширювати ризики серед різних позичальників. Це пояснюється їх великим розміром, диверсифікацією
портфелів та економією на масштабах управління портфелем. Вони можуть наймати кваліфікованих
менеджерів з портфеля та інших фінансових експертів.
Вони також отримують вигоду, використовуючи економію масштабу при наданні кредитів та запозиченнях. Що
стосується позики, вони можуть інвестувати та управляти інвестиціями в первинні цінні папери за одиницею
витрат, що значно нижче досвіду більшості окремих кредиторів.
Великий розмір їх портфеля дозволяє значно зменшити ризики за рахунок диверсифікації. Строк погашення
первинних цінних паперів може бути поетапним таким чином, щоб кризи ліквідності були мінімізовані. Так
само, що стосується позики, оскільки кількість вкладників дуже велика, ДФ можуть розповсюджувати графік
погашення на більш тривалий період часу і можуть зменшити неліквідність своїх портфелів.
Існують також зовнішні економіки, пов'язані з фінансовими фінансовими ресурсами. Зовнішня економіка
особливо очевидна у випадку грошової системи. Ефективна грошова система є важливою умовою реального
зростання економіки. Зовнішня економіка також важлива у випадку соціального та приватного страхування, а
також іпотечного та споживчого фінансування.
Економічні наслідки роботи фінансових посередників
• Усі фінансові
(vii) Забезпечення акти створюють фінансові активи. Банки створюють гроші, купуючи
ліквідності:
первинні цінні папери. Інші посередники створюють різні форми негрошових непрямих
активів, коли вони вносять гроші. Нефінансові розпорядники коштів створюють первинні
ФП забезпечують
цінні папери.ліквідність,
У кожномуколиконкретному
вони легко і швидко
випадкуперетворюють
фінансовийактив
активу створюється
готівку, не втрачаючи
за рахунок
вартості у грошовійіншого
придбання формі.фінансового
Коли ДФС видають
активувимоги дорахунок
або за себе та постачають
придбаннякошти, вони, особливо
матеріальних активів
банки, завжди намагаються підтримувати свою ліквідність.
Це вони роблять, дотримуючись двох правил: по-перше, вони надають короткострокові позики та
фінансують їх, видаючи вимоги проти себе на більш тривалі періоди; по-друге, вони диверсифікують
позики серед різних типів позичальників.
Приклади фінансових посередників
1. Страхові компанії
Якщо у вас є ризикована інвестиція. Ви можете пострахувати від ризику дефолту. Замість того,
щоб намагатися знайти конкретну особу, щоб страхувати вас, простіше звернутися до страхової
компанії, яка може запропонувати страхування та допомогти поширити ризик дефолту.
2. Фінансові консультанти
Фінансовий радник не дає вам позики та позики безпосередньо. Вони можуть запропонувати
поради від вашого імені. Це дозволяє заощадити на розумінні всіх тонкощів фінансових ринків і
витратити час на пошуки найкращих інвестицій.
3. Кредитна спілка
Кредитні спілки - це неофіційні типи банків, які надають засоби для кредитування та депозиту
в межах певної громади.
Відтак при парохіях засновано близько 2000 мікрокас, 15 регіональних спілок, 6 основних
народних банків («Дністер», Земельний банк іпотечний, Українська Щадниця, Дім ощадності в
Стрию, Карпатський банк, міська кредитна спілка «Надія»). Шептицький викуповує акції інших
банків: Віденський Банк, Баслербанк, Голландська кредитна промислова спілка.
91% селян, парохіяльних громад і бідних робітників стають акціонерами банків, 1,3% –
священство. Митрополит хотів, щоби люди ставали добрими організованими працівниками в
спілках для захисту своїх інтересів і одночасно – співвласниками тих інституцій, де зберігаються
їхні кошти.
Центральні банки
Sveriges Riksbank 1668
Центральні • Відсутність чіткого розмежовування між
комерційними та центральними банками
банки.
Розвиток • Не існувало монополії випуску банкнот
• еволюційний - був характерним, наприклад,
для Англії. Банку Англії було надано
виключне право емісії банкнот у Лондоні та
ряд інших привілеїв (1844) Способи
• революційний - передбачав утворення
центрального банку відразу як емісійного організації
центру. Цей напрям був вибраний у США, де
1913 р. Конгрес прийняв Федеральний
центральних
резервний акт, згідно з яким у країні було
створено Федеральну резервну систему з 12
банків
банків, що мають єдине керівництво та
виконують роль центрального банку.
• розпочали як банки уряду, оскільки уряди
домінували при визначенні їх завдань та
Центральні безпосередньої політики,
• центральні банки перестали бути комерційно
банки зацікавленими і переходять до вирішення
проблем забезпечення стабільності
пройшли три фінансово-банківської системи;
стадії • поступово отримують автономію від уряду і
здобувають незалежність при визначенні
розвитку: завдань та вибору інструментів їх
досягнення.
• Можливо, вже є й четверта стадія
Home
списання коштів із
кредитування Уряду і
рахунків комерційних
комерційних банків під
банків в центральному
заставу державних цінних
банку для підкріплення
паперів і комерційних
касових резервів
векселів
банківських установ
збереження золотовалютних резервів країни
дитний
Ринок Ринок довго- та
Кре-
ринок
короткострокових середньострокових
За організацією позичок позичок
торгівлі
Ринок довго- та
середньострокових
Ринок
паперів
цінних
Ринок короткострокових боргових зобов’язань
боргових зобов’язань
Фондовий ринок
Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних
послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин —
підприємницьким структурам, державі і громадянам — у
процесі їх фінансової діяльності.
Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові
інституції та організації, що надають відповідні послуги.
Ці послуги можна об’єднати у три групи:
- фінансове посередництво;
- страхування; консалтинг,
- аудит та інформаційні послуги.
Фінансове посередництво відображає
відносини, які складаються на фінансовому
ринку у процесі руху фінансових ресурсів і
грошових коштів.
Функціонування більшої частини фінансового
ринку забезпечують фінансові посередники,
які здійснюють, з одного боку, мобілізацію
тимчасово вільних ресурсів, а з іншого — їх
продаж.
Ця частина повністю належить до ринку
фінансових послуг.
Страхування з погляду ринку фінансових
послуг є сукупністю фінансових послуг з
приводу формування колективних страхових
фондів і фінансового відшкодування різних
втрат і збитків.
При цьому страхові компанії можуть
розглядатись і як виробники страхових
послуг, і як фінансові посередники.
фінансове посередництво страхових компаній
здійснюється у двох напрямах.
По-перше, між страхувальниками і
застрахованими у процесі перерозподілу коштів
страхових фондів.
По-друге, між страхувальниками і споживачами
фінансових ресурсів при їх розміщенні на
фінансовому ринку.
Сукупність страховиків і страхових послуг
формує страховий ринок, який є другим
сегментом ринку фінансових послуг.
Консалтинг, аудит та інформаційні послуги
складають специфічний сегмент ринку
фінансових послуг.
Вони не пов’язані безпосередньо з рухом
фінансових ресурсів чи формуванням доходів та
здійсненням витрат і видатків.
Водночас їх призначення полягає у наданні
таких послуг, що сприяють указаним процесам.
Ці послуги можуть надаватись у різних сферах
діяльності.
• Фінансовий консалтинг являє собою сукупність
консультаційних послуг, що передують фінансовим
операціям чи надаються у процесі їх здійснення.
• Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою
фінансової діяльності і фінансової звітності окремих
суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення
фінансових операцій.
• Аудиторські послуги надаються двом сторонам.
• По-перше, самому суб’єкту, якому дуже важлива незалежна
оцінка його діяльності.
• По-друге, тим суб’єктам, які вступають з ним у фінансові
взаємовідносини і для яких також дуже важливо мати
об’єктивну й достовірну оцінку його діяльності і
фінансового стану
Інформаційні послуги полягають у наданні
певної фінансової та нефінансової
інформації тим чи іншим суб’єктам,
необхідної їм для прийняття рішень у сфері
фінансової діяльності. Правильність
управлінських рішень залежить від
своєчасного отримання повної та
достовірної інформації.
Інформація може надаватись різними
способами: публікація статистичних
збірників; періодичні зведення,
наприклад, біржові; інформаційні
мережі — Інтернет.
Функцію надання аналітичної
інформації виконують рейтингові
агенції.
Їх продуктом є різноманітні аналітичні
огляди, рейтингові оцінки, наприклад
оцінка привабливості цінних паперів.
• Ринок цінних паперів складається з акцій,
облігацій, казначейських векселів, депозитних
та інвестиційних сертифікатів, комерційних
паперів, що є інструментами даного ринку.
Ринок похідні інструменти (опціони, ф’ючерси
та ін.),
цінних
паперів • розрізняють ринок цінних паперів і ринок
похідних інструментів. Однак останній за
своїм змістом не відображає самостійних
фінансових ресурсів, а показує форми і методи
торгівлі ними.
Акція являє собою документ, який засвідчує
право на певну частину власності
акціонерного товариства і дає право на
отримання доходу від неї у вигляді
дивідендів.
Існують різні види акцій, які визначають
різні права їх власників:
• прості й привілейовані;
• іменні та на пред’явника; паперові та
електронні;
• номінальні та без номіналу;
• платні та преміальні;
• з вільним та обмеженим обігом.
Використання різних видів акцій пов’язане з
різними цілями, якими керуються засновники
акціонерних товариств.
• Проста акація дає право голосу (за принципом:
одна акція — один голос), однак не гарантує
отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить
від обсягів отриманого прибутку та відповідних
рішень акціонерів.
• Привілейовані акції надають певні переваги їх
власникам, насамперед у правах на отримання
доходу. Як правило, ці переваги виражаються у
фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються
незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим
власники привілейованих акцій здебільшого
позбавляються права голосу.
• Іменна акція передбачає її закріплення за певним
власником, який вказується на акції. При цьому
ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі
власники акцій та реквізити належних їм акцій.
Продаж чи передання іменної акції іншому
власникові фіксується відповідними записом чи
заміною акції. Акція на пред’явника не передбачає
фіксації її власника, її перехід від одного власника до
іншого не вимагає ніякого оформлення.
• Паперові акції являють собою цінні папери, які
емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх
оформлення і друкування.. При цьому іменні акції
мають найнадійніший захист, оскільки ведеться книга
реєстрації.
• Електронні акції існують у вигляді записів на
файлах у комп’ютерах. Облік акцій ведеться в
депозитарії.
• Номінальні акції являють собою цінні папери, на
яких зазначається їх номінальна вартість. В окремих
випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без
номіналу.
• Платні акції — це акції, що купуються під час їх
випуску.
• Преміальні акції пов’язані з капіталізацією
нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони
розподіляються між акціонерами пропорційно
кількості придбаних ними платних акцій.
• Акції з вільним обігом можуть без будь-яких
обмежень переходити від одного власника до іншого.
• Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть
переходити до іншого власника, або тільки в
обмежених, наперед визначених випадках.
Облігація являє собою боргове зобов’язання
позичальника перед кредитором, яке
оформляється не кредитною угодою, а
продажем-купівлею спеціального цінного
паперу.
Існують різні види акцій залежно від:
- емітента,
- способу виплати доходу,
- термінів, на які вона випускається,
- умов обігу та надійності.
Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає,
облігації поділяються на:
- державні,
- місцеві,
- інституційні, у тому числі корпоративні.
- Державні облігації випускають центральні органи
управління. Як правило, емітентом є Міністерство
фінансів. Залучені кошти спрямовуються на
покриття бюджетного дефіциту чи на
фінансування певних інвестиційних проектів.
- Облігації місцевих позик випускають місцеві
органи управління.
- Інституційні облігації випускаються суб’єктами
підприємницької діяльності, фінансовими
компаніями, корпоративні — акціонерними
товариствами.
Залежно від способу виплати доходу розрізняють:
- процентні,
- дисконтні
- конвертовані облігації.
відносин
платежі й страхове відшкодування;
⎯ взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків,
Покупці Централізовані
Постачальники корпоративні
фонди
Бюджетні
асигнування
і надходження Страхові компанії
з фондів
Кредити
Банки
Функціонування фінансів підприємств
характеризується такими фінансовими
категоріями:
• фінансові ресурси,
• витрати,
• доходи,
• фінансові результати
Фінансові ресурси — це сума коштів,
спрямованих в основні та оборотні
засоби підприємства.
Фінансові ресурси • за кругообігом;
класифікуються за • за характером використанням;
такими ознаками: • за правом власності
За кругообігом розрізняють:
• прирощені — отримані
підприємством у результаті його
діяльності у формі чистого доходу —
прибутку.
• матеріалізовані фінансові ресурси —
вкладені в основні засоби,
які постійно забезпечують виробничий
процес,
За характером і ті,
• що перебувають в обігу, обслуговуючи
використання окремий виробничий цикл — оборотні
кошти.
виділяють Оскільки основні засоби постійно
зношуються, то для їх оновлення
встановлені амортизаційні відрахування,
що є формою цільових фінансових
ресурсів
• власні кошти підприємницької
структури
(залежно від форми власності
це приватний, пайовий чи
За правом власності акціонерний капітал),
фінансові ресурси • надані безоплатно державою з
поділяють на бюджету чи фондів цільового
призначення або корпоративними
формуваннями з централізованих
фондів та
• позичені — отримані кредити
Витрати і доходи як фінансові категорії тісно
взаємозв’язані між собою.
Витрати підприємства відбивають у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах вартісну
оцінку господарської діяльності (підготовка,
організація, здійснення виробництва та
реалізація продукції, робіт, послуг), фінансової і
соціальної діяльності.
Доходи — це загальна сума надходжень,
отриманих від цих видів діяльності у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах.
Визначення доходів і витрат має два аспекти:
• Фінансовий
• Податковий.
З погляду фінансової діяльності до них належать усі реально
отримані доходи і здійснені витрати.
Що стосується оподаткування прибутку, то мають бути чітко
регламентовані валові доходи і валові витрати з метою
визначення об’єкта оподаткування.
Мета такого регламентування полягає насамперед у
розмежуванні здійснених затрат між валовими витратами
(собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше всі отримані
доходи будуть витрачені.
Якщо не обмежувати віднесення затрат на валові витрати, то
прибуток, як облікова величина, може взагалі зникнути.
Витрати підприємства розглядаються за
такими ознаками:
• напрямами
• джерелами фінансування
• характером списання.
• За напрямами фінансування виділяють витрати на:
• виробництво і реалізацію продукції (робіт,
послуг);
• відтворення основних засобів;
• операційні заходи;
• соціальні цілі.
Кейнсіанська Неокейнсіанська
концепція концепція
монетарної теорії монетарної теорії
1. Кількісна теорія грошей.
Період зародження теорії відносять до XVI ст.
В Європі швидко зростали товарні ціни і виникла
необхідність пояснення цього явища.
Поширений в XVIII-XIX ст. варіант цієї теорії проголошував,
що, при незмінності всіх інших умов рівень товарних цін у
середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей
в обігу.
класична кількісна теорія
намагалася дати відповідь на
питання про відносну вартість
товарів, купівельну спроможність
грошей та причини їх зміни, що
сталися внаслідок значного
припливу дешевшого золота і
срібла з колоніальних територій до
Європи, що об´єктивно призвело
до зміни рівня цін на товари.
Це явище набуло назви «революції
цін» і означало зростання цін на
товари у 3-5 разів.
Таким чином, кількісна теорія
включає два базових положення:
Давід Юм
(1711–1776)
У нарисі "Про гроші" (1750 р.) Д. Юм висунув і
обґрунтував принцип, який у сучасній літературі
називається "постулатом однорідності" - подвоєння
кількості грошей призводить до подвоєння
абсолютного рівня цін, виражених у грошах, але не
зачіпає відносних мінових співвідношень окремих
товарів.
Джон Локк
(1632–1704)
Вирішальним фактором, який регулює і
визначає вартість грошей (золота та срібла), є
їх кількість. Цей постулат Дж. Локка був
використаний ідеологами промислового
капіталізму.
Ірвінг Фішер
(1867–1947)
Михайло Іванович
Туган-Барановський
(1865–1919)
де М - кількість грошей;
К - кон'юнктура ринку;
Р - ціни;
В - виробництво.
Кембриджський варіант кількісної теорії грошей
Мілтон Фрідмен
(1912–2006)
Монетаристи-прагматики вважають,
що в боротьбі з інфляцією слід
використовувати фінансові важелі
доходів крім політики контролю над
кількістю грошей в обігу. Йдеться про
органічне поєднання жорсткої грошової
політики з політикою доходів.
3. Сучасний синтез теорії грошей
Коли економіка західного світу в 70—80-ті роки вийшла на пряму
поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції,
виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні
проблеми не просто зникли, а трансформувалися в хронічні та
одночасні.
Інфляція та безробіття постійно «жевріють» у ринковій економіці,
загрожуючи підірвати її механізм то в одному, то в іншому напрямі,
а то й в обох зразу. Щоб запобігти таким загрозам, ринкову
економіку в нових умовах потрібно «лікувати комплексно» — від
можливості сплеску як інфляції, так і безробіття та стагнації.
Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді для
цього не годилися, що й визначило процес взаємопроникнення цих
ідей, формування кейнсіансько-монетаристського синтезу як нового
етапу в розвитку монетаристської теорії.
СУЧАСНИЙ КЕЙНСІАНСЬКО
НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ У ТЕОРІЇ
ГРОШЕЙ
• Сучасна монетарна практика базується, власне, на рекомендаціях як
кейнсіанців, так і монетаристів.
• Так, операції на відкритому ринку, що найбільш безпосередньо
впливають на пропозицію грошей (М), ґрунтуються на
монетаристських рецептах проведення грошово-кредитної політики,
• а процентна політика, яка тісніше пов’язана з інвестиційними
процесами, на кейнсіанських рецептах
ІНФЛЯЦІЯ
• ІНФЛЯЦІЯ (inflation) – тривале зростання загального рівня цін, що відображує
зниження купівельної спроможності грошової одиниці.
фінансів
Міжнародні фінансові відносини являють собою досить
складну систему руху грошових потоків. Вони можуть
бути згруповані за такими напрямами:
Самостійне вивчення
ДЕРЖАВНІ
ФІНАНСИ
• Державні фінанси — це
сукупність розподільно-
перерозподільних відносин, що
виникають у процесі формування і
використання централізованих
фондів грошових коштів,
призначених для фінансо-вого
забезпечення виконання
державою покладених на неї
функцій.
• Державні фінанси являють собою досить розгалужену
систему відносин, яка опосередковується формуванням і
використанням централізованих на різних рівнях
адміністративного поділу фондів грошових коштів
• Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості
фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і
завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і
повноважень між різними рівнями державної влади
Склад державних фінансів розглядається за ланками і
рівнями органів державної влади й управління.
Ланками державних фінансів є:
• бюджет держави;
• фонди цільового призначення;
• державний кредит;
• фінанси державного сектора.
За рівнями державні фінанси поділяються на:
• загальнодержавні
• місцеві.
Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб
суспільства, які мають загальнонаціональний характер і
відображають інтереси держави загалом. З одного боку,
вони формують фінансову базу вищих органів державної влади й
управління, а з іншого
— у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний
розвиток країни.
Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний
перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих
регіонів.
З допомогою загальнодержавниз фінансів здійснюється також
структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний
галузевий розвиток країни.
• Місцеві фінанси являють собою фінансову базу
місцевих органів влади та управління.
• Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових
ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний
перерозподіл.
• Основне призначення місцевих фінансів —
забезпечення відносної фінансової незалежності й
автономності регіональних адміністративних
формувань (областей, районів) та поселень
Основна проблема структурної побудови системи
державних фінансів — установлення оптимального
співвідношення між її рівнями.
З одного боку, рівень загальнодержавної
централізації має бути таким, щоб надійно
забезпечувати загальнонаціональні інтереси.
Брак коштів у центральних органів влади й
управління підриває їх фінансову, а відтак і
політичну силу, звужує можливості їх впливу,
що може негативно позначатись на країні в
цілому.
З іншого боку, рівень загальнодержавної централізації не мо-
же підривати фінансової бази регіонів.
Місцеві органи влади й управління потребують достатньо
фінансових стимулів для ефективної діяльності.
Якщо цього немає, місцева влада перетворюється у
звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не
заробляють їх самостійно.
Функціонування сфери державних
фінансів характеризується такими
фінансовими категоріями
• державні доходи,
• державні видатки,
• державний кредит.
Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується
державою на забезпечення своєї діяльності.
За рівнем їх розміщення вони поділяються на
• централізовані
• децентралізовані.
централізовані концентруються в бюджеті держави і
фондах цільового призначення.
За методами мобілізації централізовані доходи
поділяються на:
• податкові,
• позикові,
• надходження від державного майна та угідь.
Децентралізовані доходи розміщуються на
державних підприємствах.
У свою чергу, частина з них може
централізуватись (і централізується) в
бюджеті та фондах цільового призначення.
При цьому держава стосовно своїх
підприємств може застосовувати як
податковий метод мобілізації коштів,
так і пряме вилучення частини доходів.
Державні видатки — це сума коштів, що витрачається
державою в процесі здійснення її фінансової
діяльності
Відповідно до рівня розміщення державних доходів
вони також поділяються на централізовані (з бюджету
і фондів цільового призначення) і децентралізовані.
За роллю у суспільному виробництві розрізняють
• поточні видатки
• видатки на розвиток.
В окремих випадках це закріплюється в офіційному
поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний
бюджети.
За формами фінансування розрізняють
такі державні видатки:
• інвестиції,
• бюджетні кредити,
• державні дотації, субсидії і виплати,
• кошторисне фі-нансування.