Subject Currency Presentation-об'Єднано

Тема 6.
Валютні відносини та
валютні системи
• Поняття валюти;
• Валютний курс та конвертованість валют;
• Валютний ринок: суть та основи
функціонування;
• Суть та необхідність валютного
План регулювання;
• Валютні системи;
• Здійснення операцій на міжбанківському
валютному ринку.
• Правила переказу іноземної валюти за
межі України
Одне з найважливіших рішень, яке
може прийняти будь-яка країна,
- який тип валюти чи валютний режим
використовувати
• система грошей, яка
Що таке валюта використовується в певній країні
(Cловник МакМіллана)
• це будь-які грошові кошти,

формування та використання яких
прямо чи опосередковано
пов’язано із
зовнішньоекономічними
відносинами
За емітентською належністю:
• національна валюта - емітуються
національною банківською системою
• іноземна валюта - емітуються
банківськими системами інших країн.
• колективна валюта - особливі міжнародні
грошові одиниці МФО.
За режимом використання:
• неконвертовані – валюти, які неможливо
вільно обміняти на іноземні валюти за
ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко
обмежується.
• конвертовані – валюти, які вільно
Види валют обмінюються на валюти інших країн за
курсом, що формується в установленому
порядку, і вільно вивозяться і ввозяться
через кордон
Види валют
• Вільна плаваюча валюта
• Керований плаваючий курс
• Напівфіксована валюта (повзаюча
прив’язка)
• Повністю фіксований обмінний курс
(жорстка прив’язка)
• Система валютної ради (жорстка
прив’язка)
Більшість країн використовують або керовану плаваючу систему, або
віддають перевагу напівфіксованому режиму або прив'язці до валютної
валюти.
Деякі приклади країн та їх валютного режиму у 2019 році:
• Вільна плаваюча валюта - Австралійський долар, Фунт стерлінгів та
євро
▪ Керована плаваюча валюта - індійська рупія та бразильська реальна
▪ Звичайна прив’язка валюти до долара США - Саудівська аравія
▪ Немає окремого законного платежу (використовує США) - Еквадор
▪ Немає окремого законного платежу (використовує євро) - Косово
▪ Домовленість валютної ради з доларом США - Гонконг
▪ Звичайна прив’язка твердої валюти до євро - Данія
▪ Домовленість валютної ради з євро - болгарським левом
▪ Напівфіксована валюта з доларом США - Тринідад І тобаго
▪ Сканування прив’язаної валюти до кошика валют - Китай (юань)
▪ Член блоку єдиної валюти євро (плаваючий євро) - Фінляндія
▪ Стабілізована домовленість (керований плаваючий пакет у кошику
валют) – Сінгапур
Основними передумовами
запровадження конвертованості валюти є:
• зниження інфляції до помірного рівня, за
якого національні гроші починають
задовільно виконувати всі функції
• формування ринкового механізму
ціноутворення, за якого ціни будуть вільно
реагувати на зміни в попиті і пропозиції;
Чинники • лібералізація зовнішньоекономічних
відносин;
конвертованості • накопичення достатнього
валюти золотовалютного резерву;
• відмова від широкомасштабного
дотування цін на товари та послуги
• створення рівних конкурентних умов на
ринку для всіх економічних суб’єктів.
• За своїм економічним змістом: Валютний
ринок — це сектор грошового ринку, на
якому урівноважуються попит і
пропозиція на валюту.
Валютний • За своїм призначенням і організаційною
формою – Валютний ринок — це
ринок сукупність спеціальних інститутів та
механізмів, які у взаємодії забезпечують
можливість вільно продавати-купувати
національну та іноземну валюту на основі
попиту та пропозиції
Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є
валютні цінності:
• іноземні — для резидентів, коли вони
Валютний купують чи продають їх за національну
ринок валюту;
• національні — для нерезидентів, коли
вони купують чи продають ці цінності за
іноземну валюту.
Суб’єкти валютного ринку за характером
виконуваних операцій і ступенем їх ризику:
• підприємці, які купують і продають валюту
для забезпечення своєї комерційної
діяльності (імпортери, експортери);
• інвестори, які вкладають свій чи
позичений капітал у валютні цінності з
метою одержання процентного доходу;
• спекулянти, які постійно купують-
продають валюту задля одержання доходу
від різниці в її курсі; професійними
спекулянтами є валютні дилери;
Суб’єкти • хеджери, які здійснюють операції на
валютному ринку для захисту від
валютного ринку несприятливої зміни валютного курсу;
• посередники: банки, брокерські контори,
біржі тощо.
Залежно від організації торгівлі:
• біржовий
• позабіржовий
Залежно від охоплення:
• національні
• міжнародні
• світовий
За характером операцій:
• ринок конверсійних операцій
• ринок депозитно-кредитних операцій
За видами конверсійних операцій:
Валютні • ринок касових операцій, ринок
ринки ф’ючерсів, ринок опціонів тощо
• За формою валюти, якою торгують:
• ринок безготівкових операцій
• ринок готівки
Валютні операції - За терміном здійснення платежу з купівлі-
продажу валюти:
будь-які платежі, • касові, або операції з негайною поставкою
пов’язані з • строкові - купівля-продаж валютних
цінностей з відстрочкою поставки їх на
переміщенням термін, що перевищує два робочі дні.
валютних За механізмом здійснення операцій:
цінностей між • операції спот
• форвардні операції
суб’єктами
• ф’ючерсні операції
валютного ринку. • опціонні операції
• валютні свопи
Базові чинники:
• стан платіжного балансу країни
• обсяг ВВП, який виробляється в країні, та його
структура
• внутрішня і зовнішня пропозиція грошей
• процентні ставки в країнах, валюти яких
Чинники впливу на порівнюються
• співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми
кон’юнктуру
Регулятивні чинники:
валютного ринку
• заходи прямого державного регулювання
• структурні чинники
Чинники кризового характеру:
• дефіцит державного бюджету
• безконтрольна емісія та інфляція
• штучне і надмірне регулювання цін
• висока монополізація виробництва
Контроль обміну валют - обмеження,
накладені урядом на купівлю та / або
продаж валют. Цей контроль дозволяє
країнам краще стабілізувати свою економіку
за рахунок обмеження впливів та відтоків
валюти, що може створити мінливість курсу.
Валютне
регулювання Не кожна нація може застосовувати ці
заходи, принаймні законно; 14-та стаття
Статуту Міжнародного валютного фонду
дозволяє лише країнам з так званими
перехідними економіками застосовувати
валютний контроль
Валютне
регулювання
• Країни зі слабкою економікою або країнами, що розвиваються, можуть

встановити контроль за тим, яку кількість місцевої валюти можна обміняти
чи експортувати, або взагалі заборонити іноземну валюту, щоб запобігти
спекуляціям.
Валютне
в Україні
Здійснення операцій на
міжбанківському валютному ринку.
Правила переказу іноземної валюти

Для за межі України
самостійного
вивчення Поняття – хеджування,спот, ф’ючерс
Паритет купівельної спроможності

КРЕДИТ
Кредит
від латинського “creditum” — позика, борг
Визначення — це економічні відносини між суб'єктами

кредиту ринку з приводу перерозподілу вартості на
умовах їх повернення, строковості і
платності
Історія кредиту
Шумери
Шумери
Вавілон
Кодекс Хаммурабі описав та формалізував
перші відомі правила щодо кредиту
За кредитами на За кредитами на
зерно максимум срібло максимум
33.3% на рік 20.0% на рік
Історія кредиту. Найстаріші банки
Banca Monte dei Paschi di
1 Italy 1472
Siena
2 Berenberg Bank Germany 1590
3 Sveriges Riksbank Sweden 1668
4 C. Hoare & Co. England 1672
5 Metzler Bank Germany 1674
6 Barclays England 1690
7 Coutts England 1692
8 Bank of England England 1694
9 Bank of Scotland Scotland 1695
10 Caja Madrid (now Bankia) Spain 1702

1950 – виникнення
першої кредитної картки
— натуралістична теорія кредиту, яка
вбачає в кредиті лише спосіб передачі
матеріальних благ;
Теорії
кредиту — капіталотворча теорія кредиту, яка
приписує останньому роль творця
капіталу і первинного самозростаючого
засобу економічного розвитку
суспільства
— перерозподільна;
Функції —забезпечення потреб обігу у платіжних
кредиту засобах;
— контрольна;
— капіталізація вільних грошових коштів.
банківський
міжгосподарський
Форми податковий кредит
кредиту та
його види державний кредит
міжнародний або зовнішньоекономічний кредит

• Отримання самим банком грошових
коштів на кредитних умовах з метою
Кредитні формування своїх ресурсів (пасивні
відносини, що операції банків), які він має намір
виникають із вкладати у різні активи (надання
кредиту, купівля цінних паперів,
застосуванням іноземних валют, нерухомого майна
банківського тощо).
кредиту
• Кредити, які надає банк своїм клієнтам
(активні операції банків)
Принципи та — цільове призначення кредиту;
— строковість кредиту;
умови
— повернення позичальником коштів
банківського кредиту в повному обсязі;
кредитування — платність користування коштами кредиту
Класифікація банківських кредитів
а) за призначенням: г) за схемою надання:
— на виробничі цілі (юридичним особам під заставу — за кредитною лінією;
необоротних та оборотних активів); — револьверні (кредит, який автоматично
— споживчий кредит (фізичним особам); поновлюється в межах обумовленого кредитною
угодою розміру);
д) за забезпеченням:
б) за термінами користування: — забезпечені заставою (майном, майновими
— короткострокові (до одного року); правами, цінними паперами);
— середньострокові (від одного до трьох років); — гарантовані (банками, фінансовими ресурсами чи
— довгострокові (понад трьох років); майном третьої особи);
— іншими забезпеченнями (поручительство, свідоцтво
страхової організації);
в) за методом надання: — незабезпечені (бланкові);
— одноразові; е) за ступенем ризику:
— перманентні (надаються клієнтам, що мають стабільні — стандартні;
кредитні відносини з банком); — нестандартні;
— гарантійні (із заздалегідь обумовленим строками — сумнівні;
надання; за потребою тощо); — незабезпечені;
— безнадійні;
Класифікація банківських кредитів
е) за схемою надання: ж) за характером і способом сплати відсотків:
— за кредитною лінією; — з фіксованою відсотковою ставкою: — з
— револьверні (кредит, який автоматично плаваючою відсотковою ставкою;
поновлюється в межах обумовленого кредитною — сплата відсотків в міру використання кредитних
угодою розміру); коштів; — сплата відсотків одночасно з отриманням
— контокорентні (з відкриттям контокорентного кредитних коштів (дисконтний кредит).
рахунку позичальнику, який здійснює з цього
рахунку всі платежі в межах встановленого
ліміту);
— овердрафт (крім поточного рахунку клієнту у
разі потреби банк відкриває позичковий рахунок, є) за строками погашення:
з якого оплачуються всі розрахункові документи — водночас;
в межах ліміту); — на виплату;
— за вимогою кредитора або за заявою
позичальника; — по закінченні обумовленого
періоду;
1. Комерційний кредит — форма руху
промислового капіталу і спосіб перетворення
товарного капіталу у грошовий шляхом продажу
товарів з відстроченням платежу та поверненням
боргу грошима.
2. Дебіторсько-кредиторська заборгованість
3. Аванс — величина грошових коштів, наданих в

Міжгосподарський рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні
кредит: цінності (виконання робіт і надання послуг) з метою
забезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з
метою гарантування її купівлі.
4. Тимчасова фінансова допомога.
5. Лізинг
6. Облігаційні позики..
КРЕДИТ 2.0
This Photo by Unknown Author is licensed under CC BY-SA

Це, у свою чергу,
призводить до
Кредит призводить до
зростання ВВП
збільшення витрат, тим
(валового внутрішнього
самим збільшуючи
продукту) і тим самим
рівень доходу в
більш швидкого
економіці
зростання
Роль продуктивності.
кредиту в
економіці Якщо кредит
використовується для
Кредит далі призводить
придбання виробничих
до створення боргових
ресурсів, це допомагає в
циклів
економічному зростанні
та збільшує прибуток.
Економічні
цикли
Одна з основних цінових
політик – політика, що
орієнтована на витрати,
пов’язані зі створенням
послуги.
Вартість
кредиту
Ця модель ціноутворення
вважається найпростішою і
будується за принципом
“вартість плюс прибуток”
вартість залучення коштів для
кредитування позичальників (процентні
витрати) банку;
Процентна
банківські операційні витрати, не пов’язані зі
ставка за залученням коштів, у тому числі заробітна плата
працівників кредитного управління та вартість
кредитом матеріалів і обладнання, необхідних для
надання кредиту та контролю за ним
(непроцентні витрати банку);
встановлюється
на основі компенсація банку за рівень ризику невиконання
зобов'язань позичальника ,яка може грунтуватися
на відповідному коефіцієнті резервування за всіма
наступних видами кредитних операцій у національній та
іноземній валютах, а також коригуватися з
урахуванням індексу інфляції;
компонентів:
бажана маржа прибутку за кожним
кредитом
недоліком моделі ціноутворення “вартість плюс
прибуток” –
Ця модель потребує наявності в банку
Вартість ефективної системи управлінської інформації для
кредиту розробки методів розподілу непроцентних
витрат, які мають загально банківський характер
(тобто загальноадміністративних витрат банку) за
окремими операціями
Вартість кредиту
Процентна ставка за кредитом =
фактична ставка за кредит
буде визначатися на
основі наступної формули: • Базова ставка, яка містить бажану для банку
маржу прибутку понад загальних валових витрат +
• Надбавка Премія за ризик невиконання

зобов’язань, що сплачується першокласними
позичальниками +
• Премія за ризик, пов’язаний зі строковістю, що

сплачується позичальниками, які звертаються за
довгостроковим кредитом , де сума премій за
ризик по даному кредиту називається надбавкою,
за допомогою зменшення або збільшення якої
банки можуть, відповідно, збільшувати або
зменшувати обсяги своїх кредитних портфелів.
Визначення розмірів премії за ризик
невиконання зобов’язань
Вартість позичальниками є однією з
найскладніших проблем процесу
кредиту встановлення процентної ставки за
кредит, пов’язаної із забезпеченням
раціонального розміщення коштів.
Вартість кредит. Індекси
Euribor Libor
Чому це так важливо?
Окрім того, що
допомагають визначити
Вартість кредит. ціну інших операцій, вони
також використовуються
Індекси як міра довіри до
фінансової системи та
відображають довіру
банків до фінансового
здоров'я один одного.
Вартість кредиту. Індекси. Libor
• LIBOR - середня міжбанківська процентна ставка, за якою банки на лондонському грошовому ринку готові
позичати один одному. LIBOR продається в 7 строках погашення (від ночі до 12 місяців) і в 5 різних валютах.
Офіційні процентні ставки LIBOR оголошуються один раз на робочий день близько 11:45 ранку. Раніше BBA /
ICE опублікували ставки LIBOR на ще 5 валют (шведська крона, датська крона, канадський долар,
австралійський долар та долар Нової Зеландії) та Ще 8 строків погашення (2 тижні, 4, 5, 7, 8, 9, 10 і 11 місяців).
• Банки не просто позикують гроші один одному, коли їм заманеться. Щодня група провідних банків подає
відсоткові ставки, за якими вони готові кредитувати інші фінансові будинки. Вони пропонують курси в 10
валютах, що охоплюють 15 різних термінів позики, починаючи від овернайт до 12 місяців.
• Найважливіший курс - тримісячний долар Libor. Представлені ставки - це те, за що банки оцінюють, що
платять іншим банкам за позику в доларах протягом трьох місяців, якщо вони позичали гроші в день
встановлення курсу. Потім обчислюється середнє значення. Це простий приклад того, як це працює.є довіру
банків до фінансового здоров'я один одного
Euribor (пропонована міжбанківська ставка євро) - середня
процентна ставка, за якою вибір банків надає один одному
короткострокові позики в євро. Існують ставки Euribor на 5 строків
погашення, починаючи від 1 тижня до 12 місяців (до 1 листопада
2013 року було 15 ставок Euribor). Існує також ставка овернайт
(термін погашення 1 день), яка називається процентною ставкою
Eonia.
Вартість Офіційні відсоткові ставки Euribor розраховуються та публікуються

один раз на робочий день близько 11:00 за
кредиту. центральноєвропейським часом. Процентні ставки на цьому веб-

сайті оновлюються щодня протягом декількох годин після
офіційного опублікування (практично в режимі реального часу), щоб
Індекси. Euribor інформація про Euribor завжди була актуальною.
Банк Euribor використовується, зокрема, для встановлення власних

процентних ставок. Таким чином, падіння та підвищення
процентних ставок Euribor може мати наслідки для рівня
процентних ставок за всіма видами банківських продуктів, такими
як ощадні рахунки, іпотечні кредити та позики.
Комерційні процентні ставки (CIRR) -
це офіційні кредитні ставки експортних
кредитних агентств. Вони
розраховуються щомісяця і базуються
Вартість на державних облігаціях, що
випускаються на внутрішньому ринку
кредиту. країни за валюту країни. Що стосується
долара США, то CIRR базується на
Індекси. CIRR ставці облігацій США. Оновлені ставки
CIRR банку EXIM публікуються в
Інтернеті в понеділок, що передує 15-
му місяцю, та діють 15 числа місяця.
• CIRR банку EXIM встановлюється 15 числа
кожного місяця і базується на середній ставці
казначейства США за попередній місяць плюс
один відсоток.
• EXIM Банк використовує трирівневу систему,

Вартість яка створює окремі ставки кредитування для
різних умов погашення. Трирівнева система
кредит. базується на:
• а) прибутковість 3-річних казначейських
Індекси. CIRR облігацій на умовах погашення до 5 років;
• б) прибутковість 5-річних казначейських
облігацій протягом понад 5 років і до 8,5 років,
включаючи;
• в) прибутковість 7-річних казначейських
облігацій протягом більше 8,5 років.
Формула розрахунку відсотків за кредитом має такий
вигляд:
Вартість • В = С*ВС/100*КД/ДГ,
де
кредиту. • В – сума нарахованих відсотків;
Розрахунок • С – сума кредиту;
• ВС – відсоткова ставка за кредитом (% річних);
відсотків • КД – кількість днів кредитування;
• ДР – кількість днів у році.
Складні відсотки
• S = S₁ * (1+w)tn
Вартість • В цій формулі використовують такі значення:
кредиту. •
•
S – наш кінцевий результат
S₁ – початковий вклад
Розрахунок • W – відсоткова ставка (в вигляді десяткового дробу)
відсотків •
•
t – роки
n – кількість періодів складання
Розрахунок коефіцієнта ануїтету здійснюється за
формулою:
Вартість • К=Р/12*(1+Р/12)(^n)/((1+Р/12)(^n)-1).
кредиту.
Значення формули:
Розрахунок • К — коефіцієнт ануїтету;
відсотків • n — термін кредиту;
• Р — ставка відсотків.
• Класична схема погашення підійде тим, хто:
• хоче зменшити переплату по кредиту;
• має непостійний розмір доходу і не цілком упевнений у
своїх майбутніх доходах;
• бере кредит на тривалий термін і більшу суму;
• розглядає можливість зменшення переплати по кредиту
Вартість і розміру щомісячних платежів за рахунок дострокового
погашення тіла кредиту.
кредит. Схеми • Ануїтетна схема підійде тим, хто:
погашення • не має можливості вносити великі щомісячні платежі,
особливо в перші місяці користування кредитом;
• має стабільний дохід і хоче чітко планувати сімейний
бюджет;
• бере кредит на невеликий термін;
• розглядає можливість зменшення терміну кредиту за
рахунок дострокового погашення тіла кредиту.
• Якщо Ви візьмете довгостроковий кредит,
приміром
• 100 тис на 10 років під 10% річних,

Вартість
• то різниця між диференційним і ануїтетним
кредит. платежами стає суттєвою.
Схеми
погашення • процентні виплати складуть за 10 років
• при диференційних платежах - 50416,67
• при ануїтетних платежах - 58580,88

Міжнародні валютно-кредитні
установи та форми їх
співробітництва з Україною
Міжнародні
валютно-
кредитні
установи та їх
роль на
світової Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації
— це установи, які створені на базі багатосторонніх угод
спільноти. між державами.
Найважливішу роль серед них у сучасний
період відіграють:
- Міжнародний валютний фонд (МВФ)
- Міжнародний банк реконструкції та
розвитку (МБРР).
Останній сьогодні є головною установою
Групи Світового банку.
Ці установи було засновано на Міжнародній валютно-
фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-
Вудсі (США).
СРСР та Україна хоча і брали участь у конференції, але не
ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до
складу цих організацій.
Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його
союзників від світової економічної та валютно-фінансової
системи, що значною мірою було зумовлено політичними та
ідеологічними мотивами.
У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значна подія:
членами МВФ прийнято Україну.
Членами МВФ є 189 членів ООН .
Колишніми членами є Куба, яка вийшла з МВФ в 1964 р. та Республіка Китай (Тайвань),
який був замінений в ООН на КНР в 1980 році після втрати підтримки тодішнього
президента США Джиммі Картера. Крім Куби не належать до МВФ ще шість держав-членів
ООН: Північна Корея, Андорра, Монако, Ліхтенштейн, Науру і Південний Судан. Острови
Кука, Ніуе, Ватикан, й інші держави з обмеженим визнанням також не є членами МВФ.
Основні функції МВФ
• сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці.
• розширення світової торгівлі.
• кредитування.
• стабілізація грошових обмінних курсів.
Структура органів
управління
• Рада керуючих.
• Міжнародний валютний і
фінансовий комітет.
• Виконавча рада.
• Комітет з розвитку.
Ресурси МВФ
Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до
статутного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.
• Квоти
Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій
економіці. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію
та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.
• Запозичені кошти
МВФ у своїй діяльності використовує й запозичені кошти. Фонд користується кредитом
групи десяти в межах 17 млрд. СДР. Фонд також одержує позики центрального банку і
скарбниці Саудівської Аравії та деяких інших країн. Загальна сума позик не повинна
перевищувати 60% загального обсягу квот.
Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить
відповідний внесок, який визначається встановленою
квотою.
Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у

п’ять років, розраховується на основі оцінки економічного
потенціалу окремих країн у світовому господарстві.
Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної

країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих
запозичень.
https://www.imf.org/external/np/sec/memdir/members.aspx
Валюта МВФ
• SDR - це міжнародний резервний актив, створений МВФ у

1969 році для доповнення офіційних резервів країн-членів.
Наразі членам було виділено 204,2 млрд. СПЗ (що еквівалентно
приблизно 293 млрд. Дол. США), у тому числі 182,6 млрд. СПЗ,
виділених у 2009 р. після світової фінансової кризи.
• Вартість СПЗ базується на кошику з п’яти валют - долара

США, євро, китайського юаня, японської ієни та британського
фунта стерлінгів.
Критика
• Зависокі відсоткові ставки за
якими надаються кредити.
Завдяки цьому чимало країн
потрапляють у «Боргову яму».
• Відсутність будь-якої
відповідальності за неправильні
рішення.
• Безпосередня підконтрольність
владі США.
• Втручання у внутрішню
політику держав.
• Надання коштів за кредитами
«не у ті галузі виробництва»
держави.
Фінансові ресурси МВФ надаються у Формі трьох
модифікацій:
• регулярні,
• концесійні
• спеціальні.
Регулярне фінансування поділяється на
короткострокове і подовжене.
• Короткострокове або "стенд-бай"здійснюється в межах
резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування
надається траншами у 25 % квоти. Купівля валюти
здійснюється на умовах 2-7 % щорічних. Викуп валюти
має відбуватися через 5 років.
• Подовжені угоди - укладаються строком на 3 роки.
Викуп валюти має відбуватись не пізніше ніж через 10
років. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ
у країнах-членах.
• Концесійне фінансування призначене для найменш
розвинутих країн, чий доход на душу населення не
перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування подається
на пільгових умовах під 0,5 % щорічних з виплатою боргу
через 10 років.
Спеціальне (пільгове) фінансування надається у зв'язку з
надзвичайними обставинами: стихійне лихо, соціальні
революції тощо. Для такого виду фінансування створені
спеціальні фонди.
Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням
труднощів перехідного періоду в економіці (у країнах
колишнього СРСР та Східної Європи).
Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з

метою, що не відповідає цілям Фонду або не використовує
його умов, він може обмежити або повністю позбавити її
права користуватися ресурсами МВФ.
Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні
Міжнародний валютний фонд — це
валютно-фінансова організація
міжурядового співробітництва. Його
політика та діяльність регулюються
статутом, який має назву Статті угоди
МВФ. Специфіка Фонду порівняно з
іншими міжурядовими організаціями
полягає у тому, що у своїй діяльності він
об’єднує функції регулювання,
фінансування, нагляду та консультування
держав-членів у сфері валютно-
фінансових відносин.
Ці функції випливають з основних цілей МВФ, які закріплені у Статті 1
угоди МВФ:
• - сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері через
постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій та
співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем;
• - сприяти розширенню та збалансованому зростанню міжнародної
торгівлі і тим самим досягненню і підтримці високого рівня
зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів
усіх держав-членів як першочерговим завданням економіки;
• - підтримувати стабільний та упорядкований валютний режим
держав-членів, а також запобігати конкурентному знеціненню валют;
• - надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів
за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні
валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;
• - зміцнювати впевненість держав-членів шляхом тимчасового надання
в їх розпорядження за відповідних гарантій загальних ресурсів Фонду
і в такий спосіб уможливлювати коректування диспропорцій у їхніх
платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди
національному та міжнародному розвитку;
• - відповідно до наведеного вище скорочувати тривалість та
зменшувати масштаби не рівноваги у зовнішніх платіжних балансах
держав-членів.
При наданні кредитів МВФ ставить перед
країнами-боржниками деякі політичні та
економічні умови, які втілюються у
програмах перебудови економіки. Цей
порядок називається принципом
обумовленості.
Як правило, вказані програми охоплюють

заходи, що належать до сфери бюджетно-
податкової, кредитно-грошової політики,
цінового механізму, зовнішньої торгівлі,
міжнародних кредитних та валютно-
розрахункових відносин.
Вони пов’язані зі зменшенням державних

витрат, підвищенням податків і ставки
позичкового процента, зміною валютного
курсу та ін.
• Основними цілями співробітництва з МВФ є стабілізація української фінансової
системи, проведення структурних реформ та створення підґрунтя для сталого
економічного зростання. Фонд допомагає Україні поновити свою фінансову
спроможність, підказуючи, як найбільш ефективно впроваджувати програму реформ.
• Також співпраця з Міжнародний валютним фондом на сучасному етапі відкриває

можливості для залучення фінансування від інших міжнародних фінансових установ
(Світовий банк, ЄБРР, ЄІБ та інші) та урядів інших держав, в тому числі США, ЄС,
Німеччини, Канади, Японії тощо.
Історія співробітництва України та МВФ:
• 1994-1995 роки: Україна співпрацювала з МВФ по
програмі системної трансформаційної позики на суму
498,7 млн. СПЗ (763.1 млн.дол.США.), метою якої була
підтримка платіжного балансу України.
• 1995-1998 роки: В рамках трьох річних програм Stand-
by Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1
318,2 млн. СПЗ(1 935 млн. дол. США.) Головною метою
цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і
фінансування дефіциту платіжного балансу України.
• 1998-2002 роки: Україна співпрацює з Фондом в рамках
Програми розширеного фінансування (EFF-Extended Fund
Facility), яка передбачала надання кредиту обсягом 2,6
млрд. дол. США. У рамках цієї Програми EFF Україна
отримала 1 193,0 млн. СПЗ (1 591,0 млн. дол. США.), які
були спрямовані на поповнення валютних резервів
Національного банку України.
2002-2008 роки: Наприкінці 2002 року Кабінет
Міністрів України прийняв рішення, що
подальший формат співробітництва України з
МВФ передбачатиме співпрацю, на
безкредитній основі, в рамках річної програми
“попереджувальний Stand-by ”, яка 29 березня
2004 року була затверджена Радою Директорів
МВФ і надавала теоретичну можливість
залучення нових кредитів МВФ, що дозволило
отримати від МВФ зарезервований кредит у
сумі, еквівалентній 411,6 млн. СПЗ (30% квоти
України), у випадку погіршення ситуації з
платіжним балансом або валютними резервами
країни. Проте, враховуючи незабезпечення
виконання умов програми проведення
перегляду програми і практичне її відновлення
у період дії програми, тобто до кінця березня
2005 року, стало неможливим.
2005-2008 роки: Співробітництво України
з МВФ сконцентровано у сфері технічної
допомоги. Цей підхід відповідав тезам,
висловленим Президентом України: «В
майбутнє-без боргів», які стверджували
про необхідність поступового перенесення
центру ваги у співробітництві з МВФ у
площину безкредитних стосунків,
узгодження головних параметрів
макроекономічної політики з тенденціями
та прогнозами розвитку світової
кон’юнктури, з динамікою і напрямами
світових фінансових та інвестиційних
потоків та поглиблення координації у
сфері валютної політики.
2008–2013 роки: У зв’язку з розгортанням
повномасштабної кризи на світових
фінансових ринках та їх впливу на
економіку України, наша країна подала
заявку на отримання нової програми
співробітництва Stand-by, і 5 листопада
2008 року Рада директорів МВФ ухвалила
надання дворічної програми загальним
обсягом в 802% від квоти України в МВФ,
або 11 млрд. СПЗ (приблизно 16,4 млрд.
дол. США). 3 млрд. СПЗ були в
терміновому порядку зараховані до
золотовалютних резервів Національного
банку України. У рамках програми Stand-
by 2008 року Україна отримала три транші
загальним обсягом 7 млрд. СПЗ (10,6
млрд. дол. США). Частина другого траншу
у розмірі 1,5 млрд. дол. США та третій
транш у повному обсязі були спрямовані
безпосередньо до Державного бюджету
України.
• 28 липня 2010 року Рада директорів
МВФ ухвалила оновлену для України
програму Stand-by на загальну суму 10
млрд. СПЗ (15,1 млрд. дол. США), строком
на 2,5 роки, скасувавши Програму Stand-
by, затверджену в листопаді 2008 року (у
тому числі усі транші, що ще залишилися
відповідно до тієї Угоди).
• В рамках відповідної програми Україна
отримала два транші допомоги, перший
обсягом 1 250 млрд. СПЗ (близько 1,89
млрд. дол. США); другий обсягом 1 млрд.
СПЗ (близько 1,5 млрд. дол. США). Із
загального обсягу коштів отриманих за
цією Програмою 2 млрд. дол. США
надійшло на підтримку державного
бюджету.
• Надання подальших траншів не
відбулося через невиконання Урядом
України умов програми співробітництва з
МВФ.
• Програма Stand-by 2020 зосереджена на ключовому завданні – підтримка
макроекономічної та фінансової стабільності і охоплюватиме, серед іншого такі сфери
як: Фіскальна політика; Монетарна політика; Політика фінансового сектору;
Енергетична політика та Антикорупційна політика.
• 11 червня 2020 року Україною отримано перший транш за Програмою обсягом 2,1
млрд. дол. США, який було спрямовано до Державного бюджету України.
• Загалом в рамках співробітництва з МВФ Україна отримала 23,910.76 млрд. СПЗ
(еквівалент 35 млрд. дол. США).
Група Світового банку
• Група Світового банку утворена 27 грудня 1945
року з метою надання фінансової і технічної
допомоги країнам, що розвиваються. Світовий
банк представляє собою акціонерне товариство,
акціонерами якого є 186 країн-членів. Україна
набула членства у Групі Світового банку у 1992
році відповідно до Закону України від 3 червня
1992 р. №2402-ХІІ. Україна, як учасник-акціонер
Світового банку, має 0,77% акцій.
• Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій
Світовий банк є другим, після МВФ, кредитором
України. Ресурси цієї організації використовуються для
підтримки державного бюджету, здійснення
інституційних та структурних реформ, підготовки та
реалізації довгострокових інвестиційних проектів, які
відповідають пріоритетним напрямам економічного
розвитку України.
• Співробітництво зі Світовим банком здійснюється на
основі прийнятої у лютому 2012 року Стратегії
партнерства з Україною на 2012 -2016 рр.,
яка спрямована на допомогу Уряду у реалізації
програми економічних реформ та інтеграції з ЄС.
• За роки співробітництва Світовий банк затвердив для
України 50 позик загальним обсягом 10,1 млрд. дол.
США, з яких отримано 7,4 млрд. дол. США. Значна
доля цих коштів, була позиками на структурні
перетворення та реформування фінансового сектора і
подальший розвиток банківської системи.
• 10 березня 2014 року Рада директорів Світового
банку ухвалила рішення про готовність надати
додаткові кредитні ресурси на підтримку реформ в
нашій державі у розмірі 3 млрд. дол. США.
• На сьогодні на стадії реалізації перебуває 12
проектів, метою яких є модернізація інфраструктури,
зокрема проекти з реабілітації гідроелектростанцій,
передачі електроенергії, розвитку міської
інфраструктури, покращення автомобільних доріг та
безпеки руху, підвищення енергоефективності, в т.ч. у
секторі централізованого теплопостачання, розвитку
міської інфраструктури, модернізації системи
соціальної підтримки населення України, поліпшення
охорони здоров'я.
Як свідчать представники Світового Банку, за
результатами його діяльності протягом 50 років завдяки
підтримці понад 5000 проектів у 140 країнах на 50%
подовжилась тривалість життя у низці країн, удвічі
збільшився розмір прибутку на душу населення, залучено
до школи додатково 25% дітей
Міжнародний банк реконстру́кції та розвитку
— основна кредитна установа Світового
банку. На відміну від МВФ Міжнародний банк
реконструкції та розвитку кредитує проекти
економічного розвитку. МБРР — найбільший
кредитор проектів розвитку в країнах, що
розвиваються із середнім рівнем доходів на
душу населення. Країни, що подають заявку
на вступ у МБРР, повинні спочатку стати
членами МВФ. Всі позики банку надаються
під гарантії урядів країн-членів.
Основні цілі
• сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових

позик і кредитів;
• заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та
інших інвестиціях приватних кредиторів;
• стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка
збалансованості платіжних балансів країн-членів.
Організаційна структура МБРР
• Рада керуючих;
• Директорат;
• Комітет з розвитку;
• Президент.
• Рада керуючих – вищий орган МБРР.
Вона складається з призначених країнами-
членами управлінців. Звичайно це
міністри фінансів або президенти
центральних банків країн. Строк
повноважень керуючого – 5 років, але
можливе повторне призначення. Рада
збирається раз на рік для обговорення
кардинальних питань політики банку. При
голосуванні в Раді всі голоси країни
залежать від її частки в капіталі банку.
Понад 40% голосів належать вкупі
державам "Великої Сімки".
• Директорат складається з 24
директорів-виконавців, які обираються на
два роки. З них 5 призначаються п'ятьма
членами МБРР – США, Японією,
Німеччиною, Великою Британією,
Францією; решта обирається з
урахуванням належності до певної групи
країн. Директори забезпечують здійснення
поточної діяльності банку.
•
• Комітет з розвитку – спільний орган Світового банку
й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою
політичний форум для завчасного обговорення
найважливіших проблем в сфері економічного розвитку.
Здійснює дослідження й виконує аналіз середньо-строкових і
довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що
розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо
розподілу ресурсів банку.
• Президент обирається строком на 5 років. Він не може
бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює
адміністративні функції й контролює поточні справи банку.
Кредитна політика МБРР
• Основне призначення кредитів – стимулювання
розвитку приватного сектору в країнах-членах. До
прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує
місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює
доцільність здійснення проектів, під які плануються
кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які
країна мусить прийняти, інакше може й не одержати
кредиту.
• Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх
центральним банкам для фінансування великих проектів
під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР
досягла 107 млрд долів.
• Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка
кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по
позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики
з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка становить
в середньому 7,5% .
• Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча.
Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий
кредит.
Європейський банк реконструкції та розвитку
• ЄБРР (European Bank for Reconstruction and
Development) – міжнародна фінансова організація,
діяльність якої спрямована на фінансування
економічних реформ у країнах Східної Європи з метою
їх переходу до ринкової економіки. Банк заснований у
1991 році. На сьогодні членами ЄБРР є 65 країн.
• ЄБРР працює лише на комерційних засадах. Банк надає
тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним
і державним структурам на потреби розвитку економіки
(60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і
40% - у державний сектор).
• ЄБРР є Адміністратором двох міжнародних фондів -
Рахунку ядерної безпеки і Чорнобильского фонду
«Укриття», з яких фінансуються проекти міжнародної
технічної допомоги з підготовки Чорнобильскої АЕС зі
зняття з експлуатації і перетворення об’єкта «Укриття»
в екологічно безпечну систему.
• Ключові проекти у державному та муніципальному секторах в Україні, які заплановані
для фінансування ЄБРР у теперішній час:
• проект з побудови Панєвропейського коридору на користь «Укравтодор» (з відповідним
паралельним фінансуванням за рахунок Європейського Інвестиційного Банку);
• розширення Програми сприяння торгівлі (Trade Facilitation Programme), яка дає можливість
українським банківським установам підтверджувати через ЄБРР відповідні торгівельні
документарні інструменти;
• проект модернізації газокомпресорних станцій на трубопроводі Уренгой-Помари-Ужгород (з
паралельним фінансуванням за рахунок Європейського Інвестиційного Банку);
• низка проектів у галузі комунального господарства та енергозбереження за програмою
Східно-європейського партнерства з енергоефективності на навколишнього середовища
(«Eastern Europe Energy Efficiency and Environment Partnership – E5P»).
Використання коштів по проектах ЄБРР в державному секторі станом на 01 квітня 2021 року
млн євро
№ № угоди, Сума Всього
Назва проекту 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021
п/п дата позики вибрано
Проект електрифікації
української залізниці
№45782 від
1 "Електрифікація залізничного 150,00 1,25 1,25
30.12.2017
напрямку Долинська – Миколаїв
– Колосівка"
№49235 від "Проект модернізації мережі

2 149,00 1,49 1,49
30.07.2019 електропередачі"
№46411 від "Подовження третьої лінії
3 160,00 1,60 1,60
11.12.2017 метрополітену у м. Харкові"
№47947 від "Реабілітація
4 180,00 1,68 8,58 10,34 24,43 14,63 3,81 63,47
30.12.2015 гідроелектростанцій"
"Завершення будівництва
№41614 від
5 метрополітену у м. 152,00 1,52 9,33 1,10 5,88 7,55 10,62 0,30 36,30
27.07.2012
Дніпропетровську"
"Україна: Комплексна (Зведена)
№42086 від програма підвищення рівня
6 300,00 3,00 1,12 26,88 22,34 100,88 125,77 16,82 296,81
25.03.2013 безпеки енергоблоків атомних
електростанцій"
"Будівництво повітряної лінії
№40147 від
7 750 кВ Запорізька АЕС - 160,00 1,73 11,10 16,36 37,33 43,00 5,91 12,26 6,84 0,08 134,61
19.10.2010
Каховська"
Покращення транспортно-
№40185 від експлуатаційного стану
8 450,00 65,38 69,09 35,17 29,16 31,98 36,17 34,67 37,26 30,74 25,24 5,83 400,69
26.11.2010 автомобільних доріг на підходах
до м. Києва
Всього 1701,00 65,38 70,82 46,27 48,52 71,95 117,06 72,60 166,62 196,83 70,40 11,27 936,22
Теоретичні
засади діяльності банків
Комерційні банки — це кредитні установи, які здійснюють
універсальні банківські операції для підприємців, установ,
організацій і головним чином за рахунок грошових коштів,
залучених у вигляді внесків і депозитів.
*Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері

матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також
діяльністю з усіх видів страхування.
Банк — це особлива установа, що акумулює тимчасово
вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює
розрахунки та інші фінансові операції.
Основне завдання банку — здійснювати посередництво в

переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.
Класифікація комерційних банків:
— за формами власності (державні, приватні, кооперативні та змішані);
— залежно від кола здійснюваних операцій (універсальні, спеціалізовані);
— за організаційно-правовою формою діяльності (пайові, акціонерні товариства);
— за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні,

міжнародні);
— за приналежністю до країн (національні, іноземні, спільні);
— за розміром статутного фонду (малі, середні, великі).
Види банківських операцій
• Активні
• Пасивні
• Банківські послуги
• Інші операції
Пасивні операції — це операції, за допомогою яких утворюються
банківські ресурси.
Ресурси комерційних банків — це сукупність грошових коштів, що перебувають
у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій, їх
поділяють на власні, залучені і позичені.
Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий.
До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також
нерозподілений прибуток минулих років.
Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними
операціями і поточних доходів.
Залучені кошти банку — це сукупність коштів на поточних,
депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та
фізичних осіб), які розміщуються в активи з метою отримання
прибутку чи забезпечення ліквідності банку
Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шляхом виконання
депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських
рахунків.
Депозити бувають до запитання і строкові.
Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта.
Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх
господарськими партнерами.
Строкові депозити (вклади) — це кошти, які розміщені у банку на певний строк
не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього
терміну або після попереднього повідомлення банку.
Активні операції — операції, які проводять банки з метою прибуткового
використання і розміщення коштів, залучених у процесі пасивних операцій
(операції з цінними паперами та кредитні операції).
Активні операції банків полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і
використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для
одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими
видами операцій і підтриманні ліквідності.
Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні

Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов'язаних із
наданням і погашенням банківських позичок.
Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів

строковості,
цільового характеру,
забезпеченості
платності кредиту.
Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні

папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно
тривалий період часу.
Інвестиційні цінні папери — це боргові зобов'язання у вигляді акцій,

облігацій, векселів, сертифікатів тощо.
Банківським інвестиціям властиві фактори ризику.
Виділяють три такі фактори:
кредитний ризик
фінансовий ризик
процентний ризик.
Банківські послуги здійснює банк за дорученням клієнта, за його
рахунок, і, зазвичай, від його імені.
Тобто банк є агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг — агентські).
За виконання цих послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір якої
визначає угода між банком і клієнтом.
Найтиповішим є розподіл банківських послуг на

- традиційні (послуги, пов'язані з виконанням розрахунково-касових,
кредитних, валютних, депозитних операцій тощо) і
- нетрадиційні (гарантійні, посередницькі, трастові, консультаційні тощо).
До інших операцій комерційних банків належать:
— операції з векселями;
— факторингові;
— лізингові;
— консорціумні;
— фондові;
— валютні;
— фінансування капітальних вкладень;
— міжбанківські та ін.
Банківський контроль
Контроль за банківською діяльністю — це комплекс заходів,

спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних
перевірок фінансово-господарської діяльності, організації роботи банку та
його підрозділів.
Головні цілі банківського контролю:
— захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від
некомпетентного управління та зловживань;
— підтримання стабільності на фінансовому ринку через
попередження"системного ризику".
нормативи капіталу:
• мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),
• достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2),
• достатності основного капіталу (Н3);
• короткострокова ліквідність (Н6);
• коефіцієнт покриття ліквідністю (LCR) за всіма валютами (LCRBB) та в іноземній
валюті (LCRIB);
• коефіцієнт чистого стабільного фінансування (NSFR);
нормативи кредитного ризику:
• максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),
• великих кредитних ризиків (Н8),
• максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними
з банком особами (Н9);
нормативи інвестування:
• інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)--1,
• загальної суми інвестування (Н12).
Банківська система
Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого
банківського законодавства розрізняють основні типи побудови
банківської системи:
■ однорівнева банківська система;
■ дворівнева банківська система;
■ трирівненва банківська система.
Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між

банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні
(включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці,
виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування
клієнтури.
Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно
слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-
командним режимом управління.
Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою,
складається з двох рівнів.
Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні

цього слова лише "для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових
структур.
Нижній рівень — ділові банки, клієнтами яких є підприємства, організації,

населення.
Ділові банки є багатофункціональними установами, що займаються практично

всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням
господарської діяльності своїх клієнтів.
Трирівнева банківська система характерна для європейських країн.
На першому рівні знаходиться ЄЦБ (Європейський центральний банк), який

координує та узгоджує діяльність центральних банків окремих країн.
На другому рівні знаходяться центральні банки, які реалізовують спільну для ЄС

політику в області грошово-кредитного регулювання, в межах наданих
повноважень проводять контроль, нагляд, інспектування та інші дії, виконуючи
роль банків для ділових банків, а також є реальними емісійними центрами та
банками для уряду.
На третьому рівні – ділові банки

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система.
За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по
вертикалі і по горизонталі.
По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком, як
керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.
По горизонталі — це відносини рівноправного партнерства та конкуренції
між комерційними банками.
ФІНАНСОВА
СИСТЕМА
Форми фінансових відносин — це виокремлені за певною ознакою
складові фінансів.
Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система».
За внутрішньою структурою
сукупність відносно відособлених взаємозв’яза-

Фінансова
система — них сфер і ланок, які відображають специфічні
форми та методи фінансових відносин.
За організаційною будовою
Фінансова сукупність фінансових органів та інституцій,

система — які управляють грошовими потоками.
• Внутрішня структура фінансової системи
відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин
і є загальною для всіх країн.
• Вона складається зі сфер і ланок.
• Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою

сукупність фінансових відносин, а
• ланка — їх відособлену частину.

Сфери фінансових відносин
Фінансова система
Світове Міжнародні фінанси

господарство
Фінансовий
ринок
Макроекономіка Державні фінанси
Фінанси суб’єктів
Мікроекономіка господарювання
(підприємств)
Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або від-

особленого фонду грошових коштів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.
• Сфера фінансів суб’єктів господарювання
відображає рух грошових потоків підприємств.
• Оскільки вони мають загальні принципи
організації і методи здійснення фінансової
діяльності, то ця сфера не поділяється на
окремі ланки.
• Існують певні особливості, пов’язані з фор-
мою власності та галузевою специфікою.
Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх
підставі виділяти окремі ланки.
• Ці особливості впливають на організацію
фінансових відносин, але не змінюють їх
сутності.
• Сфера державних фінансів, що характеризує
фінансову діяльність держави, поділяється на такі
ланки:
• бюджет держави,
• державний кредит,
• фонди цільового призначення,
• фінанси державних підприємств.
Сфера міжнародних фінансів
відображає перерозподільно-обмінні
відносини та централізацію ресурсів
на світовому рівні.
• Вона складається з двох частин:
• міжнародних фінансових відносин
• та безпосередньо міжнародних
фінансів.
• Міжнародні фінансові відносини
опосередковуються через міжнародні
розрахунки, які, у свою чергу,
ґрунтуються на використанні двох
валют і встановленні валютного курсу.
• Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг
фінансових ресурсів як специфічного товару.
• За формою ресурсів фінансовий ринок

поділяється на ринок грошей і ринок капіталів.
• Функціонування фінансового ринку

забезпечується через відповідні інституції —
банки, інституційні інвестори, фондові біржі
• Розглядаючи внутрішню структуру фінансової
системи, необхідно враховувати регіональний аспект
її побудови. З цих позицій розрізняють^
• національні,
• регіональні
• світову фінансові системи.
• Національні фінансові системи відображають
структуру фінансів окремих країн. До їх складу
входять:
• фінанси суб’єктів господарювання;
• страхування;
• державні фінанси;
• внутрішні валютний та фінансовий ринки.
• Світова та регіональні фінансові системи
складаються з двох рівнів:
• національні фінансові системи країн світу чи
окремого регіону;
• міжнародні фінанси, які відображаються у
централізованих на світовому чи
регіональному рівнях коштах та фінансових
ресурсах.
• До складу міжнародних фінансів
належать:
• фінанси міжнародних організацій;
• міжнародні фінансові інституції;
• міжнародні валютний та
фінансовий ринки (провідні банки
та фондові біржі, що здійснюють
операції в усьому світі чи певному
регіоні).
• Побудова фінансової системи виходить з
необхідності вирішення таких завдань:
• формування, концентрація та оптимальне
розміщення достатніх для виробництва
певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;
• досягнення максимальної ефективності
використання наявних фінансових ресурсів
• максимізація обсягів виробленого ВВП на
основі вибору раціональної структури форм
фінансового забезпечення;
• установлення оптимальних пропорцій
розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з
метою повного забезпечення потреб громадян,
підприємств, держави;
• всебічне сприяння залученню усіх тимчасово
вільних коштів та отриманих доходів через
інституції фінансового ринку на потреби
фінансового забезпечення виробництва ВВП;
• формування страхових фондів з метою
забезпечення від-
шкодування втрат фінансових ресурсів і
доходів та встановлення максимальних
передумов для використання коштів даних
фондів у кругообігу ресурсів.
• Головним завданням побудови національної
фінансової системи є забезпечення
максимальної мобілізації наявних у суспільстві
фінансових ресурсів та залучення при
обґрунтованих потребах їх ззовні, установлення
передумов для їх ефективного використання і
максимізації на цій основі виробництва ВВП.
• Рух грошових потоків через ланки та сфери
фінансової системи повинен сприяти
формуванню у кожного суб’єкта доходів, що
відображають його продуктивність і є
достатніми для забезпечення потреб його
діяльності.
Організаційна структура фінансової системи
— це сукупність фінансових органів та
інституцій, яка характеризує систему управління
фінансами.
ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА
ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
3.1. Сутність, Фінансова політика — комплекс дій і
складові заходів, що здійснюються державою в
межах наданих їй функцій та повноважень у
і типи фінансової сфері фінансової діяльності суб’єктів
господарювання та фінансових інституцій,
політики громадян і безпосередньо держави з метою
вирішення певних завдань і досягнення
поставлених цілей
Суб’єктом вироблення фінансової
політики є держава в особі вищих
органів влади та управління і
основних фінансових органів —
Міністерства фінансів та центрального
банку, а суб’єктами реалізації —
фінансові органи та інституції.
Складові фінансової політики. Фінансова політика
розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому
розумінні вона відображає усі сторони функціонування
фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та
фіскальну політики.
• Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів
у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на
пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.
• Фіскальна політика характеризує дії держави щодо
централізації частини виробленого ВВП та її суспільного
використання. Вона здійснюється шляхом упровадження
різноманітних методів мобілізації державних доходів та
розподілу цих коштів за окремими напрямами державних
видатків. Саме фіскальна політика становить основу
фінансової політики у її вузькому розумінні.
Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за
двома напрямами — на податкову і бюджетну
Податкова політика характеризує діяльність держави у
сфері оподаткування — установлення видів та
співвідношення податків, визначення платників та
підходів до них (уніфікований чи диференційований),
установлення ставок оподаткування, надання податкових
пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у
коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і
громадян.
Бюджетна політика являє собою діяльність щодо
формування бюджету держави, його збалансування,
розподіл бюджетних коштів тощо.
Залежно від структури бюджетних видатків ця політика
може мати соціальне, економічне чи військове
спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає
засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної
системи, а також організацію міжбюджетних відносин.
Фінансова політика залежно від тривалості
періоду, на який вона розрахована, і характеру
завдань, що вирішуються, включає:
фінансову стратегію
фінансову тактику.
Стратегія визначає сутність і напрями
тактики.
У свою чергу, тактичні можливості
обмежують вибір стратегії
Фінансова стратегія — це політика, що
розрахована на довготермінову перспективу і
вирішення глобальних завдань соціально-
економічного розвитку.
Спрямованість фінансової стратегії
визначається конкретними завданнями
розвитку суспільства на певному історичному
етапі розвитку.
Фінансова тактика являє собою поточну
політику, спрямовану на вирішення
конкретних завдань відповідного періоду,
що випливають із розробленої фінансової
стратегії.
Вона здійснюється через переорієнтацію
фінансових ресурсів та змін в організації
фінансової діяльності.
Фінансова тактика більш мобільна,
оскільки полягає у вчасному реагуванні на
економічні проблеми і диспропорції. Її
головне завдання — досягнення
стратегічних цілей розвитку.
Фінансова політика реалізується за
двома напрямами:
регламентування фінансових відносин у
суспільстві та
здійснення поточної фінансової
Регламентування фінансових відносин
характеризує стратегію фінансової
політики, а поточна фінансова діяльність
— її тактику.
Базовим елементом є регламентування
фінансових відносин, яке може
здійснюватись державою у законодавчій
та адміністративній формах
Залежно від ступеня законодавчого чи
адміністративного регламентування фінансових
відносин, який характеризується тією часткою доходу, що
розподіляється і споживається відповідно до чинних
законів чи адміністративних рішень, розрізняють три
типи фінансової політики:
• — жорстка регламентація;
• — помірна регламентація;
• — політика мінімальних обмежень
Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна
частина фінансових відносин регулюється державою.
Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових
операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки
правилами, установленими законами чи
адміністративними рішеннями.
Така політика проводиться в умовах або адміністративної
економіки і відповідної їй фінансової моделі, або в умовах
обмеженості фінансових ресурсів.
Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки
підриває стимули до продуктивної діяльності, адже
фінансовим продуктом діяльності — доходом — більше
розпоряджається держава, ніж його власники — юридичні
і фізичні особи.
Така політика, як правило, передбачає досить високий
рівень бюджетної централізації ВВП.
Помірна регламентація здійснюється у
законодавчій формі та охоплює обмежену
частину фінансових відносин —
взаємовідносини з державою, окремі
елементи взаємовідносин на кредитному,
фондовому, валютному та страховому
ринках.
Помірна регламентація має врівноважити
інтереси держави і суспільства загалом та
інтереси окремих юридичних і фізичних
осіб.
Вона забезпечує юридичним і фізичним
особам достатні стимули для продуктивної
діяльності і водночас дає змогу державі
впливати на соціально-економічний
розвиток суспільства.
Політика мінімальних обмежень
спрямована на формування максимальної
заінтересованості суб’єктів
підприємницької діяльності та громадян в
ефективному господарюванні.
У даному разі в основному
регламентуються тільки взаємовідносини
з державою, які до того ж зводяться до
мінімуму.
Переважна частина фінансових відносин
за таких умов регламентується на
договірних засадах між окремими
суб’єктами.
Основою фінансової політики
держави є вибір фінансової моделі
суспільства.
Співвідношення між напрямами

фінансової політики, застосуванням її
окремих типів визначаються характером
фінансової моделі, що встановлена на
даний час.
Поточна фінансова діяльність держави
відображає тактику реалізації фінансової
політики. Її основним знаряддям є бюджет.
Його структуризація за джерелами формування
доходів і напрямами фінансування видатків, за
рівнями адміністративно-територіального
поділу характеризує ту чи іншу фінансову
політику.
Залежно від завдань, на розв’язання яких
спрямована фінансова політика, вона
поділяється на такі види:
• політика стабілізації;
• політика економічного зростання;
• політика стримування ділової активності

Політика стабілізації спрямована на
підтримання макроекономічної рівноваги на
основі сталих обсягів виробництва при
стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на
забезпеченні стабільних обсягів фінансових
ресурсів при сталих пропорціях розподілу і
перерозподілу отриманих доходів.
Розрізняють два різновиди цієї політики, які
досить суттєво відрізняються один від одного.
Перший — це політика стабілізації після
економічного спаду, яка має стимулюючий
характер.
Другий — політика стабілізації в період
економічного піднесення, яка має обмежувальне
спрямування.
Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для
країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу.
Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх
доступності як за цінами, так і за умовами залучення.
Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися трьома
основними способами — через зростання державних видатків, зниження рівня
оподаткування та проведення політики «дешевих грошей».
Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий
державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування
відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для
розширення обсягів виробництва.
Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів
підприємств.
Політика «дешевих грошей» полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами
і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.
Політика стримування ділової
активності використовується для
регулювання економічного циклу з метою
запобігання кризи надвиробництва чи
недопущення виснаження економіки
внаслідок надмірних темпів економічного
зростання.
Вона здійснюється такими самими
способами, як і за політики економічного
зростання, тільки у зворотному напрямі —
скорочення державних видатків, підвищення
рівня оподаткування, установлення високих
процентних ставок за кредитами.
За характером реалізації фінансова політика
поділяється на дискреційну та недискреційну.
Дискреційна політика передбачає здійснення
державою певних заходів, спрямованих на реалізацію
фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи,
стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно
до ситуації, що складається на даний час в економіці
та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація
поліпшитися не може.
Недискреційна політика полягає у використанні
певних фінансових інструментів — «умонтованих
стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію
в економіці.
ФІНАНСОВА
СИСТЕМА
Призначення і специфічні ознаки
сфер та ланок фінансової системи
Кожна сфера і
ланка фінансової Фінанси суб’єктів господарювання призначені
системи має для забезпечення діяльності підприємств. Вони є
основою всієї фінансової системи, оскільки саме
відповідне тут створюється ВВП який є об’єктом фінансових
відносин.
призначення і
специфічні ознаки.
Обмінно-розподільні відносини, що
характеризують фінанси підприємств,
поділяються на дві групи — внутрішні й
зовнішні.
• Внутрішні відносини характеризують
грошові потоки на підприємстві й відображають
процеси формування, розподілу і перерозподілу
його доходів.
• Зовнішні відносини характеризують зв’язки з
іншими підприємствами та сферами і ланками
фінансової системи. Вони поділяються на вхідні
та вихідні грошові потоки.
Діяльність суб’єктів господарювання залежить
від забезпеченості фінансовими ресурсами.
Можливості їх нарощення визначаються
величиною отриманих доходів та рівнем їх
вилучення і надходження через систему
зовнішніх фінансових відносин.
Мета господарської діяльності — виробництво товарів,
виконання робіт, надання послуг.
Мета фінансової діяльності — отримання прибутку.
Фінансова діяльність суб’єктів господарювання

регулюється:
• законодавчо — в частині взаємовідносин з державою;
• на підставі угод — з іншими суб’єктами, в основі яких
лежать інтереси підприємства;
• статутними документами — внутрішні відносини.
Внутрішні фінансові відносини можуть мати
фондовий чи канальний характер.
• Фондовий характер означає, що спочатку
відбувається концентрація фінансових ресурсів у
фондах грошових коштів, а потім їх використання
згідно з призначенням фонду. При цьому виділення
фондів може мати частковий характер, коли окремо
ведеться їх облік, і повний, коли вони
концентруються на окремих рахунках у банку.
• У разі канального характеру фінансових відносин
використання коштів відбувається за певними
напрямами з одного рахунку згідно з потребами
підприємства.
Страхування являє собою відособлену ланку фінансової
системи, яка відображає відносини з приводу формування і
використання колективних страхових фондів.
З одного боку, страхування забезпечується через страхові
компанії, які є звичайними суб’єктами підприємництва, тобто їх
діяльність належить до рівня мікроекономіки.
З іншого боку, створювані фонди відображають перерозподіл
фінансових ресурсів між окремими суб’єктами страхування і
таким чином мають ознаки належності до макрорівня.
При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і
державними страховими компаніями. У цьому випадку вони
належатимуть до системи державних фінансів.
• Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів та підприємницьку
діяльність держави.
• Це основна сфера перерозподілу ВВП, і тому всі суб’єкти розподільних відносин

заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен
як забезпечувати державу достатніми коштами, так і не підривати фінансової бази суб’єктів
господарювання, а ступінь перерозподілу — як достатньо впливати на пропорції соціально-
економічного розвитку, так і не створювати «утриманської» психології у юридичних і
фізичних осіб. Тобто сфера державних фінансів надзвичайно важлива і вимагає встановлення
збалансованості інтересів усіх суб’єктів фінансових відносин.
• Державні фінанси включають:
• централізовані ланки — бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит,
• децентралізовані — фінанси суб’єктів господарювання у державному секторі.

Бюджет держави — це основний фонд грошових коштів і
визначальна ланка державних фінансів. Він призначений
для фінансового забезпечення виконання державою її
функцій: управління суспільством, оборони країни,
економічної та соціальної.
Державний кредит відображає відносини, при яких

держава виступає позичальником або гарантом за
позичками юридичних осіб даної країни. Кредиторами
можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших
країн, уряди інших країн, міжнародні організації та
фінансові інституції.
Фінанси державного сектора економіки
включають ті самі відносини, що й фінанси будь-
якого суб’єкта господарювання, оскільки характер
і напрями господарської і фінансової діяльності не
залежать від форми власності.
Водночас фінансові ресурси й отримані доходи

цих підприємств належать державі, а їх фінансова
діяльність регламентується державою як на
підставі законів, так і у формі державного
управління.
Міжнародні фінанси відображають
відносини, що складаються на рівні
світового господарства і характеризують
діяльність на цьому рівні як національних
суб’єктів господарювання і держави, так і
міжнародних організацій та фінансових
інституцій
Валютний ринок.
Міжнародні фінансові відносини пов’язані з рухом вартості між окремими
країнами.
Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні,
основою якого є встановлення курсу валют.
Для проведення розрахунків потрібна відповідна валюта, а для
забезпечення еквівалентного обміну потрібне достовірне співвідношення
валют.
Відхилення встановленого курсу валют від реального веде до міжнародного
перерозподілу доходів і фінансових ресурсів.
Це можна порівняти з ціновим механізмом перерозподілу, який, до речі, діє
як на внутрішньому, так і на світовому ринку.
Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших
організацій характеризують формування і використання доходів цих
організацій.
Суб’єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої
організації.
Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим
країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється
міжнародний перерозподіл доходів.
Міжнародні фінансові інституції є своєрідною надбудовою над сукупністю
національних фінансових систем. Ц інституції виконують здебільшого функції
надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують.
До їх складу входять:
• — Міжнародний валютний фонд;
• — група Світового банку;
• — Європейський банк реконструкції та розвитку;
• — Африканський банк розвитку;
• — Азіатський банк розвитку;
• — Міжамериканський банк розвитку.
Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу
фінансових ресурсів.
Їх ціною є плата за користування ресурсами, насамперед у вигляді процента.
Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.
Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціонування
забезпечується насамперед кредитною системою — сукупністю кредитних
установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх
надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської
системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси
взаємодопомоги та ін.)
Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів:
центральний банк та комерційні банки. Центральний банк здійснює емісію
грошей, організовує грошовий обіг, керує діяльністю всієї банківської системи,
виконуючи роль банку банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації
ресурсів, кредитування і проведення розрахунків. Вони можуть бути
універсальними (які виконують усі операції для всіх галузей) і спеціалізованими
(на певних операціях та галузях).
Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки
грошима, а й правом власності. Інструментом
ринку капіталів є спеціальні цінні папери — акції.
Крім того, до ринку капіталів належать середньо-
та довгострокові кредитні зобов’язання. Акції та
інші цінні папери, що не дають права власності, у
тому числі ті, що випускаються державою,
формують ринок цінних паперів. За його
допомогою здійснюється швидкий і ефективний
перерозподіл ресурсів між окремими суб’єктами
господарювання, галузями, регіонами і країнами.
Причому на відміну від сфери державних фінансів,
насамперед бюджету держави, де подібний
перерозподіл має певні ознаки суб’єктивізму,
перерозподіл через ринок цінних паперів завжди
має об’єктивний характер, оскільки визначається
критеріями ефективності використання фінансових
ресурсів.
2.3. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СИСТЕМОЮ
• Вивчити самостійно
СТРАХУВАННЯ
1. Організація страхування
та характеристика страхових
потоків
Страхування — це система
обмінно-перерозподільних
відносин з приводу формування
і використання колективних
страхових фондів на засадах
солідарної відповідальності
• У результаті стихійного лиха чи
певної непередбаченої події фізичним
і юридичним особам можуть бути
завдані збитки.
• При цьому постає питання про
джерело їх відшкодування.
• Можливі два варіанти.
Перший полягає в тому, що ці збитки
покриваються за рахунок фінансових
ресурсів, що перебувають в обігу в даного
суб’єкта
Другий варіант полягає у створенні
спеціальних цільових ресурсів, призначених
для відшкодування збитків — резервних
страхових фондів.
Створення резервних страхових
фондів, у свою чергу, може
здійснюватись у трьох формах:
• фонди самострахування;
• централізоване страхове
забезпечення;
• колективні страхові фонди.
Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності.
полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні)
фонди за рахунок власних ресурсів і доходів.
Централізоване страхове
забезпечення ґрунтується на
державній відповідальності й
передбачає відшкодування втрат за
рахунок загальнодержавних коштів.
Самострахування і централізоване
страхове забезпечення можуть
здійснюватися в натуральній і
грошовій формах.
До фінансової системи належать
страхові відносини в грошовій формі
Створення колективних страхових
фондів, тобто страхування,
ґрунтується на солідарній
відповідальності учасників цих фондів.
Сутність відносин страхування полягає
в тому, що формування страхових
фондів здійснюється за рахунок
внесків усіх учасників,
а відшкодування збитків з цих фондів
проводиться для тих, хто їх зазнав
унаслідок певних подій і обставин.
Страхування:
• З позицій цільового формування і
використання страхових фондів — це
перерозподільні відносини між тими
суб’єктами, що сплачували страхові
внески, і тими, хто отримує
відшкодування збитків.
• З погляду взаємовідносин окремих
суб’єктів зі страховими компаніями — це
плата за хеджування ризику (плата за
спокій), тобто обмінні відносини.
• Розміщення коштів страхових фондів на
фінансовому ринку відображає відносини з
приводу торгівлі тимчасово вільними
фінансовими ресурсами, тобто
перерозподіл ресурсів між учасниками
страхування та іншими суб’єктами
фінансових відносин.
Організація страхової справи
ґрунтується на виділенні
• суб’єктів страхування
• форм страхових відносин
Основними суб’єктами страхування є:
• Страховик
• Страхувальник
• Застрахований.
Страховик — юридична особа — страхова
компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії,
беручи на себе зобов’язання щодо створення
колективного страхового фонду і виплати з нього
страхового відшкодування.
За методом фінансової діяльності страховик є
звичайною підприємницькою структурою, що діє
на основі комерційного розрахунку.
За предметом діяльності (фінансовими
ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник — юридична чи
фізична особа, яка на підставі
відповідної угоди зі страховиком
сплачує страхові внески до
страхового фонду
Застрахований — юридична чи
фізична особа, якій належить
страхове відшкодування при
настанні страхового випадку.
Крім того, може виділятись такий
суб’єкт, як отримувач страхового
відшкодування в тих випадках,
коли його не може отримати
застрахований
Відносини страхування є досить
різноманітними.
Як правило, вони є дво- чи
тристоронніми.
Двосторонні відносини складаються
між страховиком і страхувальником,
який водночас є і застрахованим
Тристоронні відносини виникають між
страховиком, страхувальником і
застрахованим.
В окремих випадках у страхових
відносинах може брати участь кілька
страховиків.
Це засновується на двох формах страхових
відносин:
Співстрахування — це участь у
страхуванні відразу кількох страховиків.
Перестрахування — це передання
договору страхування від одного
страховика до іншого.
У цих відносинах виділяються два суб’єкти:
перестрахувальник і перестраховик.
Перестрахувальник — це страховик, який передає другому
договір страхування,
перестраховик — це страховик, який приймає договір
страхування і зобов’язання з нього.
страхові відносини охоплюють:
• страхові платежі;
• виплату страхового відшкодування;
• перестрахування;
• розміщення тимчасово вільних
коштів на фінансовому ринку;

• отримання доходів від розміщення
коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі — це перерахування
одноразово чи поетапно коштів
страхувальником страховику.
Вони є джерелом формування як
колективного страхового фонду, так і доходів
страхових компаній.
Внесення страхових платежів здійснюється на
основі страхових тарифів — розміру плати з
одиниці страхової суми.
Страховий тариф (брутто-ставка) складається з
двох частин — нетто-ставки та навантаження.
Нетто-ставка відображає ту частину тарифу,
яка призначена для виплати страхового
відшкодування.
Нетто-ставка залежить від загальних
розмірів страхового відшкодування
(визначається на основі статистичних
досліджень про кількість страхових подій і
середню вартість відшкодування на одну
подію) та кількості страхувальників,
охоплених цим видом страхування.
Навантаження відображає витрати

страховика, пов’язані з проведенням
страхування, та його прибуток.
Страховий тариф — це ціна
страхування
Страхове відшкодування — це виплата страховиком застрахованому
(або отримувачу) повної чи часткової суми збитків.
Розмір страхового відшкодування залежить від:
• страхової суми
• страхового збитку.
Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції, тобто
на яку суму застраховано той чи інший об’єкт. Ця сума визначається, з
одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування, а з іншого —
можливостями і побажаннями страхувальника.
Відношення страхової суми до вартісної оцінки об’єкта страхування
характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100%.
Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних
застрахованому втрат
Існують різні системи визначення розміру
страхового відшкодування.
Основними є методи повної і
пропорційної відповідальності.
При повній відповідальності страховика
страхове відшкодування виплачується в
розмірі заподіяних збитків, але не більше
страхової суми.
При пропорційній системі
відповідальність розподіляється між
страховиком і застрахованим у пропорції,
яка відображає співвідношення між
страховою сумою і вартісною оцінкою
об’єкта страхування
Перестрахування, як правило, не супроводжується
грошовими потоками, пов’язаними з переміщенням коштів
страхового фонду між двома страховиками.
У взаємовідносинах між перестрахувальником і
перестраховиком складаються грошові потоки, що
характеризують фінансові відносини між ними з приводу
купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони
здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не
належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не
характеризують рух коштів страхових фондів.
Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують
розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових
фондів і отримання від цього доходів. Ці доходи
розподіляються на дві частини. Одна з них формує доходи
страхових компаній і становить певну частину їхнього
прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на
формування страхових фондів. Вона характеризує
здешевлення страхування для страхувальників за рахунок
використання їхніх коштів (страхових платежів) на
фінансовому ринку.
Страхові відносини між суб’єктами страхування і грошові
потоки регулюються відповідними угодами між
страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу.
Документ, який засвідчує факт страхування, називається
страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком
після сплати страхового внеску (разового чи першого). У
страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування,
строки дії договору і страхові випадки. Розрізняють терміни
«страховий випадок» і «страхова подія». Страховий
випадок — це можлива подія, настання якої може
спричинити збитки. Вона характеризує певний ризик, від
якого і здійснюється страхування. Страхова подія являє
собою подію, що фактично настала.
Галузі, форми і види страхування.
Страховий ринок
Страхування являє собою досить розгалужену систему
відносин. Воно структурується за галузями, формами і
видами. Галузева класифікація страхування здійснюється за
об’єктами страхування. Виділення окремих видів
характеризує деталізацію об’єктів страхування. Форми
організації страхування вказують на їх правову основу:
обов’язкове чи добровільне.
Класифікація страхування
Галузі
соціальне медичне відпові- ризиків

майнове особове дальності
в
и праце- на авто- підприєм-
д фізичних життя транспорті ницьких
и осіб здатність
праце- професіо- фінан-

юридич- нальної
них осіб здоров’я влашту- сових
вання відпові-
дальності
Форми
обов’язкове добровільне
м
Об’єктом майнового страхування є рухоме та нерухоме
майно юридичних і фізичних осіб.
Об’єкти особового страхування — це життя та здоров’я
громадян.
Видами особового страхування є змішане страхування життя
(об’єктами виступають одночасно життя і здоров’я),
страхування дітей, весільне страхування тощо. Особове
страхування виконує дві функції: страхову та
нагромаджувальну. Страхова функція передбачає
відшкодування втрат у разі настання страхової події.
Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення
строку дії страхового договору, застрахованому виплачується
страхова сума.
У системі соціального страхування об’єктами страхування
є працездатність і працевлаштування. Страхування
працездатності здійснюється на випадок її постійної чи
тимчасової втрати, а страхування працевлаштування — на
випадок безробіття. Соціальне страхування має
обов’язковий і добровільний характер. Обов’язкове
страхування реалізується через загальнодержавні цільові
фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на
випадок безробіття. Функції страховика тут виконує
держава в особі уповноважених органів, страхувальників —
роботодавці й працюючі за наймом громадяни,
застрахованими є громадяни. Страхові платежі
здійснюються у формі внесків до пенсійного фонду, фонду
соціального страхування і фонду сприяння зайнятості
населення. Страхове відшкодування здійснюється у формі
пенсій — при повній чи частковій втраті працездатності;
допомог — при тимчасовій втраті працездатності та при
безробітті. Добровільне страхування здійснюється через
недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий
характер.
У медичному страхуванні об’єктом страхування є здоров’я
громадян. Воно здійснюється на випадок хвороби чи травми
як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі
через державні та недержавні структури. Страхувальниками
можуть бути: держава (з бюджету), підприємства,
організації й установи та громадяни (за рахунок власних
доходів). Страхове відшкодування здійснюється у формі
оплати лікування.
У разі страхування відповідальності об’єктом є
зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування
за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид його
— страхування громадянської відповідальності водіїв
автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом страхування
може бути професійна відповідальність для осіб окремих
професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх
обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.
Об’єкт страхування ризиків — недоотриманий прибуток чи
збитки при здійсненні певних господарських і фінансових
операцій, які є ризикованими. Це ризики, пов’язані з
кредитними і заставними операціями, з біржовими угодами,
депозитними вкладами юридичних і фізичних осіб, втратами
від коливання валютних курсів тощо. Ця галузь страхування
особливо важлива в умовах ринкової економіки, пов’язаної з
безліччю підприємницьких ризиків.
Сукупність страхових компаній і послуг, що ними
надаються, формують страховий ринок. Товаром цього
ринку є страхова послуга — конкретний вид страхування.
Страхові компанії, як правило, спеціалізуються на одній-
двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових
послуг та ціни на них різняться, що є предметом
конкуренції. Як і на будь-якому ринку, наявність певних
послуг визначається попитом на них, а ціна —
урівноваженістю попиту і пропозиції.
Функціонування страхового ринку пов’язане з такими
поняттями, як страхове поле і страховий портфель.
Страхове поле — це наявність потенційних
страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле
визначає потенційні масштаби страхування. Страховий
портфель являє собою сукупність укладених певною
компанією угод як з окремого виду страхування, так і з усіх
видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної
компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший
страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює
страхування.
ФІНАНСИ
1. Необхідність, сутність і роль фінансів
2. Фінансова система
3. Фінансова політика та механізм її реалізації
4. Фінанси підприємств
Теми курсу 5. Страхування
6. Державні фінанси
7. Міжнародні фінанси
8. Фінансовий ринок
Тема 1. НЕОБХІДНІСТЬ, СУТНІСТЬ І РОЛЬ ФІНАНСІВ
1.1. Необхідність та сутність фінансів
1.2. Моделі фінансових відносин у суспільстві
1.3. Функції і роль фінансів

• Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням,
мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і
перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового
внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства
• Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст.
• Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між
суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість
і обсяги — є предметом практичної фінансової діяльності.
• Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи
інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового
внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини.
• Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і
розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню
сутність фінансів і є предметом фінансової науки
Ключовими елементами визначення сутності фінансів та засад їх функціонування,
яке полягає у постійному русі і кругообігу коштів, є характеристика фінансових
відносин і фінансової діяльності.
Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб’єкта до іншого,
характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у
грошових потоках.
Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів і
здійсненні витрат.
• Вихідними фінансовими категоріями є
доходи
видатки
фінансові ресурси.
• Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого.
• Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів.
• Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні.
• У широкому розумінні — це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат).
• У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є
основні складові доданої вартості — заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі
податки
Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування.
За стадіями розрізняють:
первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої
вартості,
вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів.
За методами формування виділяють:
• продуктивні доходи — від певної продуктивної діяльності,
• доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі
фінансових, чи певних прав.
Крім того, доходи можуть поділятися на законні — отримані відповідно до
чинного законодавства, та незаконні — одержані з порушенням законодавства.
• Під витратами розуміють
використання грошових коштів, що є в
розпорядженні того чи іншого суб’єкта на
даний момент, з метою забезпечення
певних потреб.
• Витрати можуть здійснюватися за
рахунок отриманих доходів чи
• наявних фінансових ресурсів.
• Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні
засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи.
• Основу фінансових ресурсів становить капітал.
• Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів

(наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого — фінансові
ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів
Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх
об’єктів і суб’єктів.
Об’єкти фінансових відносин:

Валовий внутрішні продукт та Національний дохід
Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є

підприємці, робітники і службовці, держава
Фінансові протиріччя.
Оскільки об’єкт фінансових відносин один, а суб’єктів троє, то ці відносини
мають яскраво виражений суперечливий характер.
Кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки
за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси.
Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб’єктів.
Способи збалансування фінансових протиріч:
I. Установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.
II. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з
суб’єктів.
Збалансування інтересів суб’єктів фінансових відносин досягається
насамперед шляхом установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП,
тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема й держави, у його
виробництво
Характерні ознаки фінансів:
1. обмінно-розподільний характер;
2. рух вартості від одного суб’єкта до іншого;
3. грошова форма відносин;
4. формування доходів і здійснення видатків;
5. еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і
нееквівалентний перерозподілу;
Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу
Розподіл і перерозподіл ВВП може
здійснюватись за різними схемами,
згідно з якими будуються моделі
фінансових відносин у суспільстві.
В основі побудови фінансової

моделі суспільства лежать роль і
місце в ній держави.
Моделі розрізняються за двома

ознаками:
а) за послідовністю розподілу ВВП;
б) за рівнем державної централізації
ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі
• ринкової економіки
• адміністративної економіки.
Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості —
національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна
плата і прибуток.
Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу.
Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не
може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення
виробництва.
Характерна ознака моделі ринкової економіки полягає в тому,
що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу
національного доходу.
Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:
1. у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу,
характеризує їх вклад у створення національного доходу;
2. достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і
скільки віддає;
3. чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення
продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями
регулюються:
1. ринковими відносинами;
2. у законодавчому порядку
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні
максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку
на надприбуток.
Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами
Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка
застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах,
полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу
централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин
Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід —
податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу —
прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку).
Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина
національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді
заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню
Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх
доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного
доходу.
Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:
1. з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
2. доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у
створення національного доходу;
3. неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
4. відсутні стимули до продуктивної праці
За рівнем державної централізації ВВП у
рамках фінансової моделі ринкової
економіки умовно можна виділити три
основні моделі:
• американську,
• західноєвропейську,
• скандинавську
Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку
суспільства, установлення певної системи економічних
інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на
темпи і пропорції цього розвитку.
• Вибір моделі фінансових відносин залежить від:
• рівня розвитку суспільства,
• характеру та масштабу діяльності держави,
• втручання держави в економіку,
• типу здійснюваної державою соціальної політики,
• характеру міжнародної діяльності та воєнної доктрини,
• історичних традицій народу,
• рівня розвитку культури тощо.
Основний критерій вибору —
вплив на суспільство через

установлення стимулів до праці й
ефективного господарювання та
забезпечення надійної системи
соціальних гарантій.
фінанси виконують дві функції:
1.3. Функції і
роль фінансів • розподільну;
• контрольну
Сутність розподільної функції –
фінанси є цільовим інструментом
розподілу і перерозподілу ВВП
Механізм дії розподільної функції
фінансів пов’язаний зі схемою
розподілу ВВП.
Він включає в себе такі стадії:

1) первинний розподіл;
2) перерозподіл;
3) вторинний розподіл.
• Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й
формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у
створенні ВНП
• Первинними доходами на цій стадії є:

• фізичних осіб — заробітна плата,
• юридичних осіб — прибуток,
• держави — прибуток державного сектора, що
централізується в бюджеті й надходження від
державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі
податки
Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих
фондів.
За рівнем централізації вони поділяються на
• загальнодержавні,
• відомчі
• корпоративні.
Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення.
Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства.
Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів
структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.
Перерозподіл включає два етапи:
1. вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих
фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють
ці фонди;
2. використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів.
На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата
фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають
перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних
послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення
коштів юридичним особам.
Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу
Сутність контрольної функції полягає в тому, що:
• фінанси — це інструмент контролю за діяльністю
суб’єктів обмінно-розподільних відносин.
Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і
перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає
контролю.
У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти
контролюють один одного.
Саме така підконтрольність забезпечує збереження
фінансових ресурсів та формування доходів на законній
основі.
Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин
автоматично передбачає і взаємний контроль сторін.
• У практичній діяльності контрольна функція
проявляється у фінансовому контролі.
• Необхідність контролю випливає з того, що
фінансові відносини мають яскраво виражений
суперечливий характер, оскільки кожний суб’єкт
прагне отримати якомога більше.
Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють наступні
ролі у суспільстві:
1. забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних
осіб та держави;
2. забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність
відтворення виробництва;
3. здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями,
регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і
фізичними особами;
4. впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють
різні напрями соціально-економічного розвитку;
5. відіграють провідну роль у системі економічних методів керування
економікою країни;
6. утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль
індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;
7. усеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-
розпозабезпечуютьдільних відносин за формуванням і використанням
фінансових ресурсів та доходів.
ТЕМА 2.
Грошовий оборот і грошові потоки
2.1 Суть та
економічна
основа
грошового Грошовий оборот – це безперервний рух
обороту грошей, які обслуговують реалізацію товарів,
послуг і нетоварні розрахунки у процесі
суспільного відтворення.
• На мікроекономічному рівні грошовий оборот
обслуговує кругооборот індивідуального капіталу.
При цьому гроші виступають однією з функціональних
форм капіталу, є його складовою та елементом багатства,
яким володіє власник цього індивідуального капіталу.
• На макроекономічному рівні грошовий оборот

обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу
суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у
виробництві, розподілі, обміні і споживанні.
Тому його називають ще сукупним грошовим
оборотом.
Основні поняття, що характеризують грошові
відносини в суспільстві:
• грошовий оборот,
• грошовий обіг,
• фінанси,
• кредит,
• маса грошей,
• швидкість обігу грошей.
Процес суспільного відтворення відбувається

безперервно, тому безперервним є і рух грошей,
що його обслуговує
Через авансування грошей на придбання засобів
виробництва і оплату робочої сили капітал
спрямовується в сферу виробництва і забезпечує
виготовлення валового національного продукту.
Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші

обслуговують реалізацію національного продукту і
вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі.
У процесі використання грошової виручки від
реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл
вартості національного продукту між власниками
факторів виробництва /кредиторами, акціонерами,
найманими працівниками/ та державою, якій
належать встановлені податки.
В усіх економічних суб’єктів формуються грошові

доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал в
сферу споживання - виробничого та особистого.
Тим самим забезпечується новий цикл суспільного

відтворення.
Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ
економічного життя суспільства.
Тому суб’єктами грошового обороту фактично є всі юридичні і

фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні та
споживанні валового національного продукту.
Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспільного

відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які
можна назвати конституційними ознаками грошового обороту.
2.2 Модель грошового обороту.
Грошові потоки та їх балансування.
Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами
здійснюється через ринки, в моделі можна виділити чотири
види ринків:
• ринок продуктів, на якому реалізується створений
фірмами національний продукт
• ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для
забезпечення виробництва ресурси (робочу силу,
земельні ділянки, будівлі, тощо);
• грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові
кошти;
• світовий ринок.
Грошові потоки пов’язують
між собою не тільки всі
групи економічних суб’єктів,
а й усі види ринків,

забезпечуючи тим самим
функціонування єдиного
ринкового простору країни.
Методи уникнення загрози розбалансування попиту і
пропозиції на ринку продуктів і зростання цін:
1) уповільненням руху грошей по каналах обороту,
внаслідок чого додаткове надходження грошей за потоком
осяде в поточній касі фірм та сімейних господарств і не буде
пред’явлене на грошовий ринок і не надійде на ринок
продуктів. У цьому випадку нові потоки грошей не
виникнуть;
2) спрямуванням частини грошових коштів із внутрішнього
грошового ринку на світовий.
Воно може бути здійснене тими ж способами, якими
імпортери даної країни позичали кошти на іноземних
ринках: наданням банківських позичок іноземним
імпортерам та купівлею іноземних фінансових активів.
Постільки перший з цих способів
можливий за умови збільшення попиту на
гроші на внутрішньому ринку, його
застосування вимагає істотного
покращення економічної, соціальної та
політичної обстановки в країні, що мало
ймовірно протягом короткого періоду часу.
Тому більш реальним є другий спосіб, коли

вільні кошти, перш за все валютні,
розміщуються на світових ринках. Тим
самим формується потік відпливу
грошового капіталу за кордон
через механізм урівноваження чистого імпорту
припливом грошових коштів ззовні і чистого
експорту відпливом грошових коштів за межі
внутрішнього ринку досягається збалансування
грошових потоків, які зв’язують національну
економіку з світовим ринком і, врешті решт,
збалансування всього грошового обороту країни.
Збалансування грошового обороту, а отже - його нормальне
функціонування - забезпечується вирівнюванням двох
ключових потоків - національного доходу та реалізації
національного продукту.
Між цими потоками існує внутрішній зв’язок, зумовлений

єдністю процесу суспільного відтворення, що створює
об’єктивну основу для їх вирівнювання.
урівноваженість потоків відтоку і притоку грошей може бути
досягнута тільки через механізм грошового ринку.
Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження
вказаних потоків функції:
1. трансформує заощадження сімейних господарств у нові
види платоспроможного попиту (фірм та урядових
структур);
2. завдяки коливанню кон’юнктури (попиту і пропозиції
грошей) зумовлює відтік зайвих грошей на світовий ринок
або притік їх з світового ринку у випадку дефіциту
пропозиції грошей.
Характерним для руху грошей, що обслуговує відносини
обміну є:
2.3
Структура • еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає
покупець продавцеві, переміщуються продукти
грошового рівновеликої номінальної вартості;
• безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не
обороту. повинні повертатися до свого попереднього власника,
вони безповоротно перейшли у власність нового
суб’єкта обороту;
• прямолінійність, яка виявляється у постійному
віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який
використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний
суб’єкт теж витрачає їх для нових покупок.
Такий характер руху грошей, що
обслуговує сферу обміну, дає підстави
виділити його в окремий сектор, що
називається грошовим обігом.
Значна частина грошового обороту
пов’язана з процесами розподілу вартості
валового національного продукту.
Рух грошей тут має одну суттєву

відмінність від грошового обігу — він
здійснюється нееквівалентно, тобто
назустріч грошовому платежу платник не
одержує реального еквівалента у формі
товарів чи послуг.
Цей сектор грошового обороту

називається фінансово-кредитним.
Частина відносин має характер відчуження, коли
визначена законами частина доходів економічних
суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших
обов’язкових платежів і надходить у
розпорядження держави, яка витрачає їх при
виконанні своїх функцій.
У результаті виникає не тільки безеквівалентний, а

й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти
ці гроші втрачають назавжди і без одержання
будь-якого доходу, а інші їх одержують теж
безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них.
Ця частина фінансово-кредитного обороту

називається фіскально-бюджетною.
Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу
перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а
лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесенні
грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів.
Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом,

який передає свою власність у тимчасове користування.
Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має

зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений
термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій і, крім того,
одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду.
Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від

грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і називається він
кредитним оборотом.
Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та
кредитний обороти як складові сукупного
грошового обороту тісно взаємозв’язані,
внутрішньо переплітаються і доповнюють
один одного в забезпеченні цілей
розширеного відтворення. Водночас вони
— самостійні явища, зі своїм особливим
механізмом регулювання і специфічними
можливостями впливу на процес
Залежно від форми грошей, в якій

відбувається грошовий оборот, він
поділяється на
безготівковий і
готівковий.
Гроші та кредит
Лекція №1
1. Походження грошей.
Роль держави у творенні грошей.
Щодо питань походження грошей сформувалось різні погляди, які
умовно можна звести до двох основних загальних напрямів:
• Раціоналістичного
• Еволюційного.
Раціоналістичний напрям у теорії походження
грошей можна вести до наступного:
• гроші – це продукт домовленості між людьми
Основна ідея - гроші виникли як результат певної

раціональної угоди між людьми через необхідність
виділення спеціального інструменту для
обслуговування сфери товарного обігу
Послідовники:
• Арістотель
• П. Самюельсон
Еволюційний напрям пов’язують появу грошей з виникненням товарного виробництва:
виникнення та розвиток грошей – тривалий еволюційний процес, зумовлений розвитком
товарного виробництва та обміну
Основна ідея - гроші виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш
придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає
грішми лише в межах певної особливої суспільної форми товарного виробництва й обігу.
Ця концепція підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей.
Об'єктивний характер появи грошей засвідчив тривалий процес розвитку форм грошей від
простих товарів (худоба, сіль тощо) до найпростіших сигналів у комп'ютерних системах.
Послідовники:
А. Сміт
Д. Рікардо
За своєю сутністю гроші – це
товар, але не просто товар, а
носій певних суспільних
відносин, формування яких
зумовило виділення з
широкого ряду звичайних
товарів одного – грошового
З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в
цьому механізмі.
На перших Ринок: Втручання з

порах 1) виявляв потребу в грошах; боку держави
2) висував певні вимоги до грошового товару; було
3) стихійно висував на цю роль один із найбільш ходових і здатних до її мінімальним
виконання товарів
Закріплення Держава: Втручання
ролі грошей за 1) взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму держави
золотом (монета); помітно
2) встановила контроль за їх створенням (карбування, фіксація проби металу, посилилось
вмісту металу в грошовій одиниці);
3) запровадила контроль за повноцінністю грошей (боротьба з
фальшуванням монет)
Епоха Держава: Значно
паперових 1) визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи масу грошей посилилась
грошей в обігу; роль держави та
2) надає паперовим грошам силу законного платіжного засобу та приймає їх міждержавних
при платежі; утворень
3) реалізує систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб
обігу за умови збереження сталості цін
Наведене вище не значить, що держава — творець грошей, що її роль у цьому процесі
визначальна, а самі гроші — виключно продукт, створений державою.
Аргументами об'єктивності появи грошей є:

1) саме ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна
рахуватися;
2) ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна вибрати
носія, який здатний найповніше задовольнити ці вимоги;
3) кількість грошей в обігу визначається об'єктивними закономірностями, які повинні
враховуватися державою в її регулятивних діях
Гроші — це загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони є
засобом вираження вартості товарів
Гроші — специфічний товар
Грошам, на відміну від інших товарів,
притаманна абсолютна ліквідність.
Ліквідність визначається як:
• можливість використання певного
активу в ролі засобу платежу;
• здатність даного активу зберігати
свою номінальну вартість
незмінною.
Абсолютна ліквідність — здатність

активу негайно обмінюватися на будь-
які блага.
Функціональні форми грошей — похідні від
грошових функцій, їх логічне продовження.
Гроші — найвищий ступінь у розвитку

економічних відносин.
Маючи істотні відмінності від попередніх

структур, функціональні форми грошей певною
мірою зберігають і спадковість. Важливим
показником, який характеризує відмінність
грошей від інших активів, є їхня ліквідність
Ліквідність є ступенем зрілості окремих

функціональних форм грошей.
Людина в умовах ринкової економіки має можливість
зберігати своє багатство в таких формах:
а) гроші;
б) цінні папери;
в) капітал у матеріально-фізичній формі.
Ліквідність будь-якого виду майна (активу)

безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші
види майна.
Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є
абсолютно ліквідним
Грошовий сектор
економіки
роздвоюється на
дві самостійні й
органічно
пов'язані ланки.
Гроші — це товар що має власну внутрішню вартість на
етапі зародження і становлення ринкових відносин.
Завдяки цьому гроші:
• виконували у світі товарів роль загального вартісного
еквівалента;
• будучи у формі паперових грошей, розмінних на золото,

— розглядались як знаки вартості монетарного товару;
• розмінні паперові гроші, які не мали власної внутрішньої

вартості представляли в обігу вартість офіційно визначеної
на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової
частки золота
Сучасні готівкові гроші (банкноти або чекові депозити)
мають відносну вартість.
Завдяки цьому:
• гроші функціонують в обігу як законний платіжний засіб
тому, що вони є грішми, декларованими державою;
• їх вартість формується під впливом ринкових сил —
стихійно.
Сучасна монетарна теорія виходить з того, що відносна

вартість грошей пов'язана з характеристикою їх економічної
корисності.
Корисність грошей визначається опосередковано через
корисність інших товарів та економічних послуг, які можна
отримати на ці гроші. Корисність грошей пов'язана з
рідкістю, тобто постійним попитом на них.
Корисність грошей
Відносна вартість грошей не є константою — вона
змінюється в часовому просторі.
Вартість грошей — визначається їх купівельною
спроможністю, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є
або процентна ставка, або її валютний курс.
Відносна вартість грошей у функції засобу обігу
визначається опосередковано як їхня купівельна
спроможність.
Їх цінність порівнюється з вартістю товарів і послуг, які
можна на них купити.
Динаміка вартості грошей визначається динамікою цін. Ці
величини знаходяться в обернено пропорційній
залежності.
Вартість грошей може визначатися одним із показників:
• на основі індексу роздрібних цін;
• на основі індексу оптових цін;
• через дефлятор валового національного продукту (тобто порівняння номінальної та реальної
величин ВВП).
Відносна вартість грошей у функції нагромадження, що використовуються у формі фінансових

активів (облігацій, акцій, інших цінних паперів), визначається нормою процента, яка є платою за
зберігання грошей саме в одній із форм.
Норма процента — показник вартості банківських грошей.
Проста або випадкова форма вартості.
• Ця форма властива низькому рівню
розвитку виробничих сил.
• Товари, що потрапили на ринок
випадково, вимірювали свою вартість за
допомогою іншого товару.
• При цьому мінова вартість різко
коливалася.
• Проте вже тут були закладені основи
майбутніх грошей.
Еквівалентна форма вартості має наступні
особливості:
• споживча вартість товару-еквівалента
служить формою прояву своєї
протилежності;
• праця приватна, індивідуальна,
витрачена на виробництво товару-
еквівалента виражає свою
протилежність у суспільній праці;
• конкретна праця, укладена в товарі-
еквіваленті служить формою прояву
абстрактної праці.
Розгорнена форма вартості.
Ця форма вартості з'явилася

результатом подальшого розподілу
праці і зростання виробництва.
Внаслідок цього на ринок стала
поступати більша кількість продуктів і
товарів.
При цьому один товар при обміні став
зустрічатися з рядом інших товарів-
еквівалентів.
Загальна форма вартості.
Товар стає головною метою виробництва.
Кожен виробник за свій товар прагнув
одержати загальний товар, який потрібен
всім.
Така об'єктивна необхідність стала
причиною виділення зі всієї товарної маси
товарів, що виконують роль загального
еквівалента (худоба, шкури, зерно).
Як така роль ці товари затримувалися не
на довгий час. Причина – ці товари не
задовольняли вимогам товарного обігу і
по своїх якісних властивостях не
відповідали умовам еквівалентності
Грошова форма вартості.
В результаті розвитку обміну товарами,
протягом тривалого періоду часу загальним
еквівалентом стає один товар – переважно
метал.
Цей процес конструювання товару на роль
загального еквівалента і визначив появу
грошової форми вартості
Ця форма вартості має наступні характерні риси:
• Один товар – метал – монополізує на тривалий час роль
загального еквівалента
• Натуральна форма грошей товару зростається з її
еквівалентною формою. Це означає, що споживацька
вартість товару грошей зовні ховається, а залишається
тільки загальна суспільна форма цінності
• Перетворення товару в гроші вимагає:
✓ визнання даного факту продавцями і покупцями;
✓ наявність особливих фізичних властивостей у товару
грошей, придатних для постійного обміну;
✓ тривале виконання товарами грошима ролі загального
еквівалента.
Розвиток форм вартості спричиняє і відбивається в
еволюції форм (видів) грошей:
• По-перше, гроші не є статичною категорією, їх не можна
розглядати як застигле економічне явище, оскільки це
динамічне утворення. Гроші постійно розвиваються,
змінюючи одну свою форму, тобто конкретне втілення,
загального еквівалента, іншою.
• По-друге, гроші за походженням - це товар, що має
властивість обмінюватись на будьякий інший товар, тобто
відіграє роль загального еквівалента. "У всіх цивілізованих
народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі,
завдяки якому продаються і купуються усякого роду
товари або обмінюються один на одної о" (А. Сміт).
По-третє, гроші - специфічний товар, тому що вони не здатні
прямо задовольнити будьякі фізичні чи духовні потреби
людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на
купівлю звичайних товарів та послуг. Цю думку свого часу
висловив класик політичної економіки П. Самуельсон: "Гроші
- як гроші, а не як товар - потрібні не самі собою, а заради
тих речей, які на них можна купити. Гроші - це штучна
соціальна умовність".
По-четверте, гроші - це товар, що виділився стихійно із

загальної товарної маси. Економічна сутність і
закономірність виникнення й розвитку грошей
взаємозв'язані і взаємозумовлені.
Висновки:
1. Гроші виникли стихійно завдяки бартерному обміну, а не за угодою
сторін.
2. В ролі грошей виступали певні товари, але придатнішими виявилися
дорогоцінні метали – золото і срібло.
3. Гроші по своєму походженню – це товар, тому володіють споживацькою
вартістю (золото у вигляді прикрас) і вартістю (витрати праці на
виробництво золота).
4. Гроші є особливим товаром. Це характеризується наступними
положеннями:
• споживча вартість грошей як би подвоюється, тобто окрім конкретної
споживчої вартості товар-еквівалент має ще і загальну споживацьку
вартість, за допомогою якої людина може задовольнити будь-яку свою
потребу.
• вартість грошей має зовнішню форму прояву як гроші до їх обміну на
ринку. При цьому товар гроші завжди можна обміняти на будь-який
звичний товар, вартість якого прихована і виявляється тільки при
обміні.
5. Гроші, як економічна категорія розвивається на
кожному етапі товарного виробництва і наповнюється
новим змістом у зв'язку із зміною умов виробництва.
6. Гроші вирішили суперечність товарного виробництва
між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей
мир розколовся на два – товар-гроші і вся решта товарів.
При цьому споживча вартість сконцентрована на стороні
всіх товарів, а їх вартість на стороні грошей. Товари, що
беруть участь в обміні виступають як споживча вартість.
Гроші ж стають виразником цих споживацьких вартостей
через свою вартість.
Гроші виконують наступні функцій:
1. Міра вартості.
2. Засіб обігу.
3. Засіб накопичення.
4. Засіб платежу.
5. Світові гроші.
Міра вартості.
• Суспільна праця, витрачена на виробництво,
робить товари сумірними, а оскільки всі товари є
продуктами суспільно-необхідної праці, то дійсні
гроші – срібло і золото, які володіють вартістю,
можуть стати мірою вартості товарів. При такому
вимірюванні вартості товарів, гроші – срібло і золото
– виражали вартість товарів ідеально, тобто у вигляді
уявних грошей (подумки).
• Формою прояву вартості є ціна товару – вартість
товару, виражена в грошах.
• Визначається ціна суспільно-необхідними
витратами праці на виробництво і реалізацію товару.
У основі цін і їх русі лежить закон вартості
2. Функція грошей як засіб обігу.
• На відміну від першої функції, де товари

оцінювалися ідеально в грошах до початку їх
обігу, гроші при обігу товарів, повинні бути
присутнім реально.
• Товарний обіг включає: продаж товару або
перетворення його в гроші і купівлю товару, або
перетворення грошей в товар (Т-Г-Т).
• У такому процесі гроші виконують роль
посередника при обміні.
Механізм взаємодії функцій міри вартості і
засобу обігу.
Обидві функції грошей - міри вартості і засобу
обігу - органічно взаємозв'язані.
Саме ці основні функції обумовлюють сутність
грошей.
Функція грошей як засобу обігу доповнює
функцію грошей як міри вартості.
Ідеальна міра вартості перетворюється у
господарському обороті в реальний засіб обігу
3. Функція грошей як засіб платежу.
Через певні обставини, товари не завжди

продаються за готівку. Причини: неоднакова
тривалість періодів виробництва і обігу товарів,
сезонний характер виробництва і збуту товарів і
послуг і інші.
Все це створює брак додаткових коштів у
господарюючого суб'єкта.
В результаті виникає необхідність купівлі-продажу
товару з розстрочкою платежу або в кредит.
Гроші при цьому мають специфічну форму руху:
Т - боргове зобов'язання. А через наперед

встановлений термін: боргове зобов’язання - Г.
При такому обміні немає зутрічного руху грошей і

товару, а погашення боргового зобов'язання є
завершальною ланкою в процесі купівлі-продажу.
Практика показує, що розрив в часі між товаром і
грошима створює небезпеку неплатежу боржника
кредитору, що веде до критичної ситуації і є
негативною стороною кредиту.
4. Функція грошей як засобу накопичення і
заощадження
• Гроші є загальним еквівалентом, саме ця їх роль

забезпечує їх власнику отримання будь-якого
товару, отже, гроші стають втіленням суспільного
багатства.
• Тому у людей виникає прагнення до накопичення
і заощадження грошей.
• При цьому, для утворення скарбів, гроші
вилучаються з обігу і акт купівлі-продажу
переривається.
• Просте накопичення і заощадження грошей
додаткового доходу їх власнику не приносить.
• На відміну від попередніх двох функцій, гроші як
засіб накопичення і заощадження повинні володіти
здатністю зберігати вартість, хоча б на певний
період і обов'язково бути реальними.
• 5. Функція світових грошей.
• Поява світових грошей викликана зовнішньоторговельними зв'язками,

міжнародними позиками і наданням послуг зовнішньому партнеру.
• Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний
засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства.
• Світові гроші як міжнародний засіб виступають після розрахунків по міжнародних
балансах.
• При цьому, якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові
надходження від інших країн, то гроші є засобом платежу.
• Світові гроші можуть бути міжнародним купівельним засобом.
• Це відбувається тоді, коли порушується рівновага обміну товарами і послугами між
країнами. В цьому випадку оплата їх виробляється готівкою грошима
Всі 5 функцій грошей знаходяться в тісному зв'язку і
єдності, є проявами єдиної суті грошей, як загального
еквівалента товарів і послуг.
З сказаного витікає 3 основні властивості грошей, які

розкривають їх суть:
1. Гроші забезпечують загальний безпосередній

обмін, при якому купується будь-який товар.
2. Гроші виражають мінову вартість товару. За
допомогою їх визначається ціна товару, що
дозволяє кількісно порівнювати різні за
споживчим вартостями товари.
3. Гроші виступають матеріалізацією загального
робочого часу уречевленого в товарі
Тема. Грошовий
ринок
• Суть і структура грошового
ринку.
• Попит на гроші.
• Механізм формування
• Рівновага на грошовому ринку.
• Грошовий ринок – це сукупність всіх грошових ресурсів країни, що
постійно переміщуються, розподіляються та перерозподіляються під
впливом попиту та пропозиції зі сторони різних суб'єктів економіки.
• Грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому
здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару,
формуються попит, пропозиція і ціна грошей.
• Грошовий ринок - специфічна сфера грошових відносин, де
здійснюється переміщення грошових коштів на безеквівалентній,
але зворотній основі.
Означення
Ринок фінансових інструментів (фінансовий ринок) - одна з
форм існування грошового ринку.
Зв’язок між Відмінність – у точці спостереження.
Money view: коли ми дивимось на грошовий ринок з точки
грошовим зору грошей. Роль “товару” відіграють власне гроші. “Ціною”
грошей постає %, зафіксований у фінансових інструментах.
та Financial view: коли ми дивимось на грошовий ринок з точки
зору фінансових інструментів. Роль «товару» відіграють
фінансовим фінінструменти, котрі залучаються до обігу. Ціна виражається
стандартно, у грошах. Процентна ставка разом із іншими
ринками параметрами фінінструментів – лиш один із параметрів, що
впливає на ціну.
Грошовий
ринок vs
Фінансовий
ринок
Ринок грошей і ринок капіталів
• Money Market: На ринку грошей купуються грошові кошти на
короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в
обороті позичальника (покупця) як гроші.
Операції: міжбанківське кредитування, облік комерційних

векселів, операції з короткостроковими державними
зобов’язаннями, короткострокові вкладення небанківських
фінансових посередників.
Ринок грошей і ринок капіталів
• Capital Market: На ринку капіталів купуються грошові кошти на
тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти
використовуються для збільшення маси основного й оборотного
капіталів.
Операції: операції з фондовими інструментами — акціями,

середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для
зберігання, довгострокові депозити тощо.
• Специфіка грошей як абсолютно ліквідного активу зумовлює істотну
специфіку їх переміщення між суб’єктами грошового ринку, а також
усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку.
• Традиційні поняття «продаж» і «купівля», що склалися на товарних
ринках, неприйнятні для грошового ринку.
• Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з
товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як
ціна, попит, пропозиція.
Гроші як об’єкт купівлі-

продажу
Гроші як об’єкт купівлі-продажу
Передання грошей на ринку грошей і капіталу здійснюється:
• або у формі прямої позички під зобов’язання повернути кошти в
установлений строк.
• або у формі купівлі-продажу особливих фінансових інструментів
(облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо).
• або у формі купівлі-продажу валютних цінностей.
Cуб’єкти,
об’єкти та
інструменти
грошового
ринку
Особливості грошей як об’єкту
”купівлі-продажу”
• власник (продавець) грошей не втрачає права власності над
ними, а лише передає право розпорядження;
• продавець не одержує їх реального еквівалента, як на товарних
ринках;
• продавець отримує додатковий дохід, що називається
процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову
відмову від користування цими грошима і передання цього
права іншій особі.
Суб’єкти грошового
ринку
• «продавець грошей»: передає гроші
своїм контрагентам у тимчасове
користування в обмін на такі інструменти,
які надають йому можливість зберегти
право власності на ці гроші, відновити
право розпорядження ними та одержати
процентний дохід.
• «покупець грошей»: одержує у своє

розпорядження певну суми грошей в
обмін на зазначені інструменти, які
заведено називати фінансовими.
Суб’єкти грошового ринку - юридичні
та фізичні особи, які здійснюють
операції купівлі-продажу грошей:
• сімейні господарства, фірми і
Суб’єкти структури державного управління;
грошового • фінансові посередники: банки,
інвестиційні та фінансові компанії,
ринку (ІІ) страхові компанії, пенсійні фонди,
кредитні товариства тощо;
• технічні посередники: брокери,
дилери.
Види інструментів:
Інструменти • неборгові - зобов’язання з надання

продавцю грошей права участі в
управлінні діяльністю покупця грошей
грошового та в його доходах, завдяки чому за

продавцем грошей зберігається не
тільки право власності на них, а й
певною мірою право розпорядження
ринку ними (акції, деривативні інструменти,
інші функціональні угоди)
• боргові - усі зобов’язання,
Інструменти за якими покупець грошей

зобов’язується повернути
продавцеві одержану від
грошового нього суму і сплатити за нею
процентний дохід
(депозитні зобов’язання,
ринку позичкові зобов’язання).
Боргові інструменти грошового ринку
залежно від рівня передачі права на
розпорядження грішми поділяються на:
• депозитні зобов’язання – продавці
передають гроші у повне розпорядження
Боргові покупцям (угоди на відкриття поточних та
строкових рахунків, угоди депозитних та
інструменти ощадних вкладів (сертифікатів), трастових
вкладів тощо).
грошового • позичкові зобов’язання – гроші
ринку передаються з обмеженнями в праві
отримувачів розпоряджатися ними: через
встановлення цілі використання,
особливих гарантій повернення, рівня
ефективності фондованих проектів
(кредитні угоди, облігації, бонди, векселі).
Структура грошового ринку
• за видами інструментів:
- ринок кредитних угод
- ринок цінних паперів
- валютний ринок
• за інституційними ознаками грошових потоків:
- фондовий ринок
- ринок банківських кредитів
- ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ
• за економічним призначенням грошових коштів:
- ринок грошей
- ринок капіталів
Механізм
функціонування
ринку грошей
Попит на гроші
• Попит на гроші - запас грошей, який прагнуть мати у своєму
розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.
• Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з

можливих форм багатства. Це означає, що попит на гроші
необхідно розглядати як попит на запас грошей на певний
фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається
за певний період часу.
Сутність, цілі та форми прояву попиту на
гроші
Попит на гроші = попит на активні залишки + попит на
непрацюючі залишки
Мотив підходу - три мотиви

1) Операції
2) Запобіжні заходи
3) Спекулятивний
ПОПИТ НА ГРОШІ
це потреба у певній кількості грошового активу на даний
момент часу. (Під грошовими активами у сучасній економіці
розуміють ті активи, які відповідають агрегату М2). Попит на гроші
визначається їх функціями. Оскільки для функції міри вартості
реальні гроші непотрібні, то попит на гроші формується у двох
різновидностях:
• Попит на гроші як засіб обігу (транзакційний попит);
• Попит на гроші як засіб заощадження (попит на гроші як актив);
• Загальний попит на гроші.
ТРАНСАКЦІЙНИЙ ПОПИТ НА ГРОШІ
це потреба у певній кількості грошей для обслуговування угод купівлі-
продажу прямо пропорційний вартості угод і обернено пропорційний
швидкості обігу грошей і описується кількісним рівнянням грошового
обігу: i Md t 𝑡 𝑃×𝑌
М𝑑 =
𝑉
M
ПОПИТ НА ГРОШІ ЯК АКТИВ
це потреба у грошах як різновидності майна у яке можна вкладати свої доходи. Проте,
на відміну від інших активів, гроші є найбільш ліквідним активом. Формуючи попит на
гроші як актив, економічні суб’єкти керуються двома мотивами:
Страховий мотив;
Спекулятивний мотив.
Ма𝑑 = 𝐿 і , де
i
L – коефіцієнт залежності між процентною ставкою і попитом
Md а на гроші;
і – номінальна ставка відсотку.
і = 𝑟 + 𝜋, де
r – реальна ставка відсотку;
𝜋- рівень інфляції.
M
СУКУПНИЙ ПОПИТ НА ГРОШІ
це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти
для здійснення угод та нагромадження активів.
i Md = М𝑡𝑑 + Ма𝑑
Md
M
Мотиви попиту на гроші:
• Трансакційний мотив - економічні суб’єкти постійно відчувають
потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних
платежів
• Мотив завбачливості - бажання мати запас грошей як ресурс
купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати
можливість задовольнити свої непередбачувані потреби або
скористатися несподіваними можливостями
• Спекулятивний мотив попиту на гроші - бажання мати у своєму
розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих
умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти або
перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але
безризикова
Фактори,
що визначають зміну попиту на гроші
Чинники впливу на попит на гроші:
• Зміна номінальних обсягів виробництва
• Зміна абсолютного рівня цін і/або реального обсягу виробництва
• Швидкість обігу грошей
• Зміна норми процента
• Чинник накопичення багатства
• Чинник інфляції
• Очікування погіршення кон’юнктури ринків
У парі «попит — швидкість
грошей» визначальним є попит на
гроші, а похідним — швидкість їх
обігу.
Тому чинники зміни попиту на
гроші об’єктивно впливають і на
швидкість їх обігу.
Пропозиція грошей
Пропозиція грошей - певний запас грошей

в розпорядженні економічних суб’єктів на
даний момент, які вони можуть за
сприятливих обставин спрямувати в оборот
у якості купівельних та платіжних засобів.
Сутність та механізм формування
пропозиції грошей
Фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції
грошей. Ніякі стимулювальні фактори, наприклад зростання
процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю
межу.
Емісія грошей розглядається як зростання пропозиції на ринку

грошей, а вилучення грошей з обороту — як скорочення їх
пропозиції.
Чинники впливу на динаміку пропозиції
грошей
Чинники впливу на пропозицію грошей – це зміни:
• норми обов’язкових резервів;
• облікової ставки;
• типової ринкової процентної ставки;
• процентної ставки за депозитами до запитання;
• обсягу багатства економічних суб’єктів;
• тінізації підприємницької діяльності;
• стану довіри до банків, банківської паніки.
ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ
це кількість грошей, яка знаходиться у обігу в національній економіці на
певний момент часу. В кожен момент часу кількість грошей в економіці
задана, тому пропозицію грошей Мs можна зобразити у вигляді
вертикальної кривої.
i
Md Ms
M
Рівновага на ринку грошей та процент
Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає
об’єктивний рівень ставки процента, за якого досягається
стабілізація кон’юнктури цього ринку.
Порушення рівноваги на ринку грошей може обумовлюватися

також чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці
попиту на гроші.
У цих випадках рівновага може відновитися тільки на інших рівнях

як процента, так і грошової маси.
ТЕМА 2.
Грошовий оборот і грошові потоки
2.1 Суть та
економічна
основа
грошового Грошовий оборот – це безперервний рух
обороту грошей, які обслуговують реалізацію товарів,
послуг і нетоварні розрахунки у процесі
суспільного відтворення.
• На мікроекономічному рівні грошовий оборот
обслуговує кругооборот індивідуального капіталу.
При цьому гроші виступають однією з функціональних
форм капіталу, є його складовою та елементом багатства,
яким володіє власник цього індивідуального капіталу.
• На макроекономічному рівні грошовий оборот

обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу
суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у
виробництві, розподілі, обміні і споживанні.
Тому його називають ще сукупним грошовим
оборотом.
Основні поняття, що характеризують грошові
відносини в суспільстві:
• грошовий оборот,
• грошовий обіг,
• фінанси,
• кредит,
• маса грошей,
• швидкість обігу грошей.
Процес суспільного відтворення відбувається

безперервно, тому безперервним є і рух грошей,
що його обслуговує
Через авансування грошей на придбання засобів
виробництва і оплату робочої сили капітал
спрямовується в сферу виробництва і забезпечує
виготовлення валового національного продукту.
Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші

обслуговують реалізацію національного продукту і
вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі.
У процесі використання грошової виручки від
реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл
вартості національного продукту між власниками
факторів виробництва /кредиторами, акціонерами,
найманими працівниками/ та державою, якій
належать встановлені податки.
В усіх економічних суб’єктів формуються грошові

доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал в
сферу споживання - виробничого та особистого.
Тим самим забезпечується новий цикл суспільного

Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ
економічного життя суспільства.
Тому суб’єктами грошового обороту фактично є всі юридичні і

фізичні особи, які приймають участь у створенні, розподілі, обміні та
споживанні валового національного продукту.
Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспільного

відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які
можна назвати конституційними ознаками грошового обороту.
2.2 Модель грошового обороту.
Грошові потоки та їх балансування.
Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами
здійснюється через ринки, в моделі можна виділити чотири
види ринків:
• ринок продуктів, на якому реалізується створений
фірмами національний продукт
• ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для
забезпечення виробництва ресурси (робочу силу,
земельні ділянки, будівлі, тощо);
• грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові
кошти;
• світовий ринок.
Грошові потоки пов’язують
між собою не тільки всі
групи економічних суб’єктів,
а й усі види ринків,

забезпечуючи тим самим
функціонування єдиного
ринкового простору країни.
Методи уникнення загрози розбалансування попиту і
пропозиції на ринку продуктів і зростання цін:
1) уповільненням руху грошей по каналах обороту,
внаслідок чого додаткове надходження грошей за потоком
осяде в поточній касі фірм та сімейних господарств і не буде
пред’явлене на грошовий ринок і не надійде на ринок
продуктів. У цьому випадку нові потоки грошей не
виникнуть;
2) спрямуванням частини грошових коштів із внутрішнього
грошового ринку на світовий.
Воно може бути здійснене тими ж способами, якими
імпортери даної країни позичали кошти на іноземних
ринках: наданням банківських позичок іноземним
імпортерам та купівлею іноземних фінансових активів.
Постільки перший з цих способів
можливий за умови збільшення попиту на
гроші на внутрішньому ринку, його
застосування вимагає істотного
покращення економічної, соціальної та
політичної обстановки в країні, що мало
ймовірно протягом короткого періоду часу.
Тому більш реальним є другий спосіб, коли

вільні кошти, перш за все валютні,
розміщуються на світових ринках. Тим
самим формується потік відпливу
грошового капіталу за кордон
через механізм урівноваження чистого імпорту
припливом грошових коштів ззовні і чистого
експорту відпливом грошових коштів за межі
внутрішнього ринку досягається збалансування
грошових потоків, які зв’язують національну
економіку з світовим ринком і, врешті решт,
збалансування всього грошового обороту країни.
Збалансування грошового обороту, а отже - його нормальне
функціонування - забезпечується вирівнюванням двох
ключових потоків - національного доходу та реалізації
національного продукту.
Між цими потоками існує внутрішній зв’язок, зумовлений

єдністю процесу суспільного відтворення, що створює
об’єктивну основу для їх вирівнювання.
урівноваженість потоків відтоку і притоку грошей може бути
досягнута тільки через механізм грошового ринку.
Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження
вказаних потоків функції:
1. трансформує заощадження сімейних господарств у нові
види платоспроможного попиту (фірм та урядових
структур);
2. завдяки коливанню кон’юнктури (попиту і пропозиції
грошей) зумовлює відтік зайвих грошей на світовий ринок
або притік їх з світового ринку у випадку дефіциту
Характерним для руху грошей, що обслуговує відносини
обміну є:
2.3
Структура • еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає
покупець продавцеві, переміщуються продукти
грошового рівновеликої номінальної вартості;
• безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не
обороту. повинні повертатися до свого попереднього власника,
вони безповоротно перейшли у власність нового
суб’єкта обороту;
• прямолінійність, яка виявляється у постійному
віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який
використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний
суб’єкт теж витрачає їх для нових покупок.
Такий характер руху грошей, що
обслуговує сферу обміну, дає підстави
виділити його в окремий сектор, що
називається грошовим обігом.
Значна частина грошового обороту
пов’язана з процесами розподілу вартості
валового національного продукту.
Рух грошей тут має одну суттєву

відмінність від грошового обігу — він
здійснюється нееквівалентно, тобто
назустріч грошовому платежу платник не
одержує реального еквівалента у формі
товарів чи послуг.
Цей сектор грошового обороту

називається фінансово-кредитним.
Частина відносин має характер відчуження, коли
визначена законами частина доходів економічних
суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших
обов’язкових платежів і надходить у
розпорядження держави, яка витрачає їх при
виконанні своїх функцій.
У результаті виникає не тільки безеквівалентний, а

й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти
ці гроші втрачають назавжди і без одержання
будь-якого доходу, а інші їх одержують теж
безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них.
Ця частина фінансово-кредитного обороту

називається фіскально-бюджетною.
Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу
перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а
лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесенні
грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів.
Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом,

який передає свою власність у тимчасове користування.
Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має

зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений
термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій і, крім того,
одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду.
Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від

грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і називається він
кредитним оборотом.
Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та
кредитний обороти як складові сукупного
грошового обороту тісно взаємозв’язані,
внутрішньо переплітаються і доповнюють
один одного в забезпеченні цілей
розширеного відтворення. Водночас вони
— самостійні явища, зі своїм особливим
механізмом регулювання і специфічними
можливостями впливу на процес
Залежно від форми грошей, в якій

відбувається грошовий оборот, він
поділяється на
безготівковий і
готівковий.
Фінансові посередники
грошового ринку
У будь-який момент часу в економіці можна
спостерігати дві різні групи економічних
агентів,
які мають надлишки коштів за рахунок своїх
витрат менший, ніж їх дохід,
і ті, що потребують коштів для фінансування

витрат, що перевищують їх доходи.
Перші називаються надлишковими агенти, а

інші - дефіцитні агенти.
Надлишкові агенти складаються з фізичних осіб та фірм і мають
найрізноманітніші мотиви економії надлишків коштів.
Наприклад,
Існує необхідність зустріти непередбачувані надзвичайні ситуації,
Фірми економлять гроші для фінансування майбутніх інвестицій,
Люди заощаджують для фінансування майбутніх закупівель,
Деякі інвестори заощаджують просто сподіваючись заробити
(Баффет)
Хороша віддача та деякі заощадження на пенсію, оплата навчання,
депозит на будинок тощо.
Взагалі, кажучи, надлишкові агенти вибирають діапазон продуктів, які забезпечують їм бажаний
рівень ліквідності (здатність перетворювати свої заощадження в грошові кошти), повернення та
захист від наслідків інфляції
Дефіцитні агенти складаються з осіб, фірм та державних установ,
які мають найрізноманітніші мотиви запозичення коштів.
Багато фірм цього хочуть позичають кошти для фінансування
інвестицій, і оскільки потрібен час, перш ніж інвестиції почнуть
приносити прибуток фірмам, вони особливо прагнуть отримати
довгострокове фінансування.
Оскільки прибуток від інвестиційних проектів має високий ступінь
невизначеності, багато фірм прагнуть залучити фінансування
власного капіталу, завдяки чому власники власного капіталу мають
прибуток, пов'язаний з можливою рентабельністю інвестиції.
Фізичні особи запозичують для фінансування витрат вище
поточного доходу, особливо великі покупки, такі як автомобіль чи
будинок.
• Очевидно, що потенціал є ,щоб
надлишок коштів передавався
дефіцитним агентам, і це робиться з
допомогою фінансових посередників
та через різноманітні фінансові цінні
папери.
Фінансове посередництво - це процес передачі
грошових сум економічних агентів із надлишком
коштів економічним агентам, які хотіли б
використовувати ці кошти
(Financial Intermediation and Financial Markets, Keith Pilbeam,
Professor of International Economics and Finance at City, University of
London)
Фінансовий посередник - це суб'єкт
господарювання, який виступає посередником між
двома сторонами у фінансовій операції, зокрема
• центральний банк
• комерційний банк
• інвестиційний банк
• пайовий фонд
• пенсійний фонд.
Ключове значення для розуміння процесу та набору доступних
фінансових інструментів полягає у визнанні того, що економічні
агенти - це неоднорідна група, що має дуже різні фінансові позиції,
інвестиції, бізнес та фінансові потреби. З цієї причини існує
широкий спектр фінансових посередників та фінансових
інструментів, що обслуговують ці потреби.
Фінансові посередники пропонують ряд переваг для пересічного
споживача, включаючи безпеку, ліквідність та економність
масштабу, що стосуються банківської діяльності та управління
активами. Хоча в певних сферах, таких як інвестування, прогрес у
технології загрожує усуненням фінансового посередника,
неінтермедіація значно менша загроза в інших сферах фінансів,
включаючи банківську діяльність та страхування
Фінансові посередники переміщують кошти від сторін з надлишком
капіталу особам, які потребують кошти. Процес створює ефективні
ринки та знижує витрати на ведення бізнесу. Наприклад,
фінансовий консультант зв'язується з клієнтами шляхом придбання
страхування, акцій, облігацій, нерухомості та інших активів. Банки
поєднують позичальників та кредиторів, надаючи капітал з інших
фінансових установ та Центральних банків. Страхові компанії
збирають премії за полісами та надають пільги щодо полісів.
Пенсійний фонд збирає кошти від імені членів та розподіляє
виплати пенсіонерам.
Фінансові посередники допомагають створити ефективні ринки та
знизити витрати на ведення бізнесу.
Посередники можуть надавати послуги лізингу чи факторингу, але не
приймають депозити від населення.
Фінансові посередники пропонують перевагу об'єднання ризиків,
зменшення витрат та забезпечення економії в глобальних масштабах.
Небанківський фінансовий посередник не приймає депозити від
населення.
Посередник може надавати послуги
Факторингу
Лізингу
Страхування
інші фінансові послуги.
Фінансові посередники. Погляд Єврокомісії
Фінансові посередники
грошово-кредитні фінансові установи (МФО) та
інші фінансові посередники (ДФС)
До МФО належать Євросистема (ЄЦБ та НЦБ тих країн, які прийняли
євро), кредитні установи та некредитні установи (переважно фонди
грошового ринку), котрий має на меті отримання депозитів від
суб'єктів, крім МФО, та надання кредиту та / або інвестувати в цінні
папери.
Фінансові посередники. Погляд Єврокомісії
Інші фінансові посередники
Корпорація або квазікорпорація, яка не є страховою корпорацією та
пенсійним фондом, яка займається головним чином фінансовим
посередництвом шляхом заповнення зобов'язань у інших формах, ніж
валюта, депозити та / або близькі замінники депозитів від інституційних
організацій, окрім ПФО, зокрема тих, що займаються насамперед у
довгостроковому фінансуванні, такі як корпорації, що займаються
фінансовим лізингом, корпорації з фінансовими засобами, створені для
того, щоб бути власниками сек'юритизованих активів, фінансові
холдингові корпорації, торговці цінними паперами та деривативами
(коли займаються за власний рахунок), корпорації венчурного капіталу
та компанії з розвитку капіталу .
ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИКА
Фінансові посередники виконують декілька послуг:
(i) Перетворення номіналу, за яким, наприклад, мала
участь у інвестиційних фондах дозволяє
домогосподарствам доступ до активів великого номіналу;
(ii) Моніторинг та обробка інформації, внаслідок чого
фінансовий посередник виступає як делегований
розпорядник від імені вкладників, а також виконання
дорогого процесу збору інформації від імені дрібних
інвесторів;
(ііі) оплата послуги, фінансові посередники сприяють
торгівлі та оплаті товарів та послуг між агентами;
(іv) перетворення ліквідності, наприклад, на перетворення
неліквідні позики на більш ліквідні активи;
(v) зниження вартості транзакцій, здійснення фінансових операцій
на нижчих граничні цінах, для дрібних інвесторів.
За характером фінансового посередництва
розрізняють брокерське та якісне
перетворення активів. До різних ФП,
належать: депозитарні фінансові
посередники (ФІ) та ПФ недепозитарії.
Депозитарні фінансові установи:
- комерційні банки,
- ощадні та кредитні спілки.
Нефінансові фінансові установи:

- інвестиційні банки,
- венчурні капіталісти,
- фінансові компанії,
- страхові компанії,
- пайові фонди,
- хедж-фонди
- кредитно-рейтингові агенції
Економічні наслідки роботи фінансових посередників
(i) Зменшити неробочих накопичень:
Об'єднуючи кінцевих позикодавців (або ощадних) та кінцевих позичальників, ФП зменшують накопичення грошей людьми під
"матрацом", як прийнято говорити.
(ii) Допомога домогосподарствам:
Сектор домогосподарств покладається на фінансові послуги для вигідного використання своїх надлишкових коштів, а також для
отримання споживчих кредитів, іпотечних кредитів тощо. Таким чином вони сприяють заощадженню та інвестиційним звичкам серед
простих людей.
Економічні наслідки роботи фінансових
посередників
(iii) Допомога бізнес-сектору:
Фінансові посередники також допомагають нефінансовому сектору бізнесу, фінансуючи його за

рахунок позик, іпотечних кредитів, придбання облігацій, акцій тощо. Таким чином вони сприяють
інвестиціям у виробництво обладнання, обладнання та виробничих запасів.
(iv) Допомога державі та органам місцевого самоврядування:
Фінансові організації допомагають державі та місцевим органам фінансово, купуючи свої облігації.
(v) Кредитори та ФП отримують заробітки:
Коли вкладники депозитують свої кошти у ФП, вони заробляють відсотки. Коли ФП надають позику
кінцевим позичальникам, вони отримують прибуток. Фактично, винагорода за посередництво виникає
через різницю між нормою прибутковості первинних цінних паперів, що зберігаються у ФП, та
відсотковою ставкою або дивідендною ставкою, яку вони сплачують за їх непрямим боргом.
Економічні наслідки роботи фінансових
посередників
vi) Зменшення ризиків:
Фінансові фінансові організації володіють більшими ресурсами, ніж фізичні особи, щоб нести та
поширювати ризики серед різних позичальників. Це пояснюється їх великим розміром, диверсифікацією
портфелів та економією на масштабах управління портфелем. Вони можуть наймати кваліфікованих
менеджерів з портфеля та інших фінансових експертів.
Вони також отримують вигоду, використовуючи економію масштабу при наданні кредитів та запозиченнях. Що
стосується позики, вони можуть інвестувати та управляти інвестиціями в первинні цінні папери за одиницею
витрат, що значно нижче досвіду більшості окремих кредиторів.
Великий розмір їх портфеля дозволяє значно зменшити ризики за рахунок диверсифікації. Строк погашення
первинних цінних паперів може бути поетапним таким чином, щоб кризи ліквідності були мінімізовані. Так
само, що стосується позики, оскільки кількість вкладників дуже велика, ДФ можуть розповсюджувати графік
погашення на більш тривалий період часу і можуть зменшити неліквідність своїх портфелів.
Існують також зовнішні економіки, пов'язані з фінансовими фінансовими ресурсами. Зовнішня економіка
особливо очевидна у випадку грошової системи. Ефективна грошова система є важливою умовою реального
зростання економіки. Зовнішня економіка також важлива у випадку соціального та приватного страхування, а
також іпотечного та споживчого фінансування.
Економічні наслідки роботи фінансових посередників
• (vii) Створення нових активів та пасивів:
• Усі фінансові
(vii) Забезпечення акти створюють фінансові активи. Банки створюють гроші, купуючи
ліквідності:
первинні цінні папери. Інші посередники створюють різні форми негрошових непрямих
активів, коли вони вносять гроші. Нефінансові розпорядники коштів створюють первинні
ФП забезпечують
цінні папери.ліквідність,
У кожномуколиконкретному
вони легко і швидко
випадкуперетворюють
фінансовийактив
активу створюється
готівку, не втрачаючи
за рахунок
вартості у грошовійіншого
придбання формі.фінансового
Коли ДФС видають
активувимоги дорахунок
або за себе та постачають
придбаннякошти, вони, особливо
матеріальних активів
банки, завжди намагаються підтримувати свою ліквідність.
Це вони роблять, дотримуючись двох правил: по-перше, вони надають короткострокові позики та
фінансують їх, видаючи вимоги проти себе на більш тривалі періоди; по-друге, вони диверсифікують
позики серед різних типів позичальників.
Приклади фінансових посередників
1. Страхові компанії
Якщо у вас є ризикована інвестиція. Ви можете пострахувати від ризику дефолту. Замість того,
щоб намагатися знайти конкретну особу, щоб страхувати вас, простіше звернутися до страхової
компанії, яка може запропонувати страхування та допомогти поширити ризик дефолту.
2. Фінансові консультанти
Фінансовий радник не дає вам позики та позики безпосередньо. Вони можуть запропонувати
поради від вашого імені. Це дозволяє заощадити на розумінні всіх тонкощів фінансових ринків і
витратити час на пошуки найкращих інвестицій.
3. Кредитна спілка
Кредитні спілки - це неофіційні типи банків, які надають засоби для кредитування та депозиту
в межах певної громади.
4. Взаємні фонди / Інвестиційні трести
Це взаємні інвестиційні схеми. Вони об'єднують невеликі заощадження окремих інвесторів і

дають змогу збільшити інвестиційний фонд. Тому малі інвестори можуть отримати вигоду від
того, щоб бути частиною більшого інвестиційного довіри. Це дає можливість маленьким
інвесторам скористатися меншими ставками комісійних витрат, доступними для великих
закупівель.
Пайові фонди
• Є так багато різних видів пайових фондів на вибір. Дізнайтеся, які
типи взаємних фондів найкраще підходять до вашого особистого
стилю інвестування.
• Є багато різних видів пайових фондів, які ви можете вибрати.

Деякі з найпопулярніших:
Пайові взаємні фонди
Взаємні фонди з фіксованим доходом
Взаємні фонди грошового ринку
Не завантажуйте взаємних коштів
Зростання фондових взаємних фондів
Податкові заощадження взаємних фондів
Індекс взаємних фондів
Золоті взаємні фонди
Соціально відповідальні взаємні фонди
• У 1891-1898 роках
починаються перші реформи
Церкви:
•
• - Львівський синод
заснував страхове товариство
«Дністер», плануючи зібрані
кошти спрямувати в освітню
сферу. Зібравши 22 млн. грн.,
вирішили заснувати у 1894 році
однойменний банк.
Шептицький створює передумови «фінансової революції»
Спекуляції та штучні банкрутства банків підштовхнули Митрополита до створення

передумов для мирної фінансової революції та реформ. Він вирішує створювати власні
фінансові інституції, розкриває себе як умілий банкір, першим кроком якого стає
заснування церковного банку «Дністер» – збільшити обіг коштів у 22 рази до 1914 року
завдяки організаційній роботі. Шептицький першим вводить поняття «народного
капіталу» і працює над його нарощенням. Його формула успіху досить проста:
мобілізація обігових коштів + раціональне використання ресурсів території та краю,
помножене на використання наявних можливостей у праці та професійності членів
громад, що породжує високу продуктивність, якість і солідарність у їхніх спілках.
Відтак при парохіях засновано близько 2000 мікрокас, 15 регіональних спілок, 6 основних
народних банків («Дністер», Земельний банк іпотечний, Українська Щадниця, Дім ощадності в
Стрию, Карпатський банк, міська кредитна спілка «Надія»). Шептицький викуповує акції інших
банків: Віденський Банк, Баслербанк, Голландська кредитна промислова спілка.
91% селян, парохіяльних громад і бідних робітників стають акціонерами банків, 1,3% –
священство. Митрополит хотів, щоби люди ставали добрими організованими працівниками в
спілках для захисту своїх інтересів і одночасно – співвласниками тих інституцій, де зберігаються
їхні кошти.
Центральні банки
Sveriges Riksbank 1668
Центральні • Відсутність чіткого розмежовування між
комерційними та центральними банками
банки.
Розвиток • Не існувало монополії випуску банкнот
• еволюційний - був характерним, наприклад,
для Англії. Банку Англії було надано
виключне право емісії банкнот у Лондоні та
ряд інших привілеїв (1844) Способи
• революційний - передбачав утворення
центрального банку відразу як емісійного організації
центру. Цей напрям був вибраний у США, де
1913 р. Конгрес прийняв Федеральний
центральних
резервний акт, згідно з яким у країні було
створено Федеральну резервну систему з 12
банків
банків, що мають єдине керівництво та
виконують роль центрального банку.
• розпочали як банки уряду, оскільки уряди
домінували при визначенні їх завдань та
Центральні безпосередньої політики,
• центральні банки перестали бути комерційно
банки зацікавленими і переходять до вирішення
проблем забезпечення стабільності
пройшли три фінансово-банківської системи;
стадії • поступово отримують автономію від уряду і
здобувають незалежність при визначенні
розвитку: завдань та вибору інструментів їх
досягнення.
• Можливо, вже є й четверта стадія
Home
Центральні банки. Підзвітність

Країна Назва банку Призначення Підзвітність
Велика Британія Bank of England – BoE Уряд Парламент
Німеччина Deutsche Bundesbank Президент Парламент
Уряд
Верхня палата
парламенту
Канада Bank of Canada Рада директорів Банку Парламент
США Federal Reserve System Президент Конгрес
Японія Кабінет міністрів та Парламент
погоджуються у
парламенті Японії
Польща Narodowy Bank Polski Президент, Сейм, Сенат Парламент
Україна Національний банк Президент, Верховна Президент
України рада Верховна рада
Голова призначається Директори призначаються
урядом директорами за поданням урядом інше
уряду
Автралія Італія Бельгія Автралія Бельгія(королем)
Австрія Канада Великобританія Австрія Мексика
Данія Мексика Данія Данія Південна Африка
Індія Швеція Іспанія Великобританія Норвегія (парламент)
Моделі Ірландія Нідерланди Індія ФРН(парламентом)
призначення
Нова Норвегія Іспанія Швейцарія
керівництва Зеландія (парламентом)
центральних
CША Канада Швеція
банків окремих (парламентом)
країн світу Фінляндія США
Франція Фінляндія
ФРН Франція
Чилі Чилі
Швейцарія Японія
Японія
Країна Голова банку Директори
Австралія 7 5
Австрія 5 5
Бельгія 5 6
Великобританія 5 4
Греція 4 8
Данія Необмежений термін 5
Індія 5 3
Ірландія 7 4
Іспанія Необмежений термін 3
Термін, на який Італія Необмежений термін 5
призначаються Канада 7 3
керівники Мексика Необмежений термін 4
центральних Нідерланди 7 2
банків, роки Норвегія Необмежений термін 5
Південна Африка 5 4
Португалія 5 6
США 4 14
Фінляндія Необмежений термін Необмежений термін
Франція Необмежений термін (практично 5—7) 4
ФРН 8 6
Чилі 5 10
Швейцарія 6 3
Швеція Необмежений термін 3
Японія 5 4
У теперішній час в економічній теорії виокремлюють кілька різновидів незалежності центрального банку:
• автономія цілей грошово-кредитної політики;
• операційна автономія;
• автономія грошово-кредитних інструментів
Дослідники виокремлюють кілька рівнів прозорості діяльності центрального банку

• Відкритість у частині цілей – політична транспарентність
• Відкритість у частині інформації про економічні моделі, даних, прогнозах центрального банку –
економічна транспарентність
• Інформація про грошово-кредитну стратегію і внутрішні обговорення – процедурна транспарентність
• Інформування стосовно рішень про можливі дії в майбутньому, застосовування інструментів ГКП –
транспарентність заходів
• Відкритість у частині впровадження рішень ГКП, контроль помилок – операційна транспарентність
• Емісійний центр. Емісія готівки і
організація грошового обігу
Основні • Кредитор для комерційних банків.
функції Функція «банку банків»
центрального
банку
• Кредитор (банкір) уряду. Функція
банку уряду
• Управління (реалізація) грошово-
кредитною політикою
Центральні банки. Функції
Банк Канади - центральний банк нації. Основна його роль - "сприяння

економічному та фінансовому добробуту Канади", визначеному в Законі
про Банк Канади. Чотири основні сфери відповідальності Банку:
• Грошово-кредитна політика: Банк впливає на пропозицію грошей, що

циркулюють в економіці, використовуючи рамки грошово-кредитної
політики для підтримки низької та стабільної інфляції.
• Фінансова система: Банк сприяє безпечним, надійним та ефективним
фінансовим системам у Канаді та на міжнародному рівні та здійснює
операції на фінансових ринках на підтримку цих цілей.
• Валюта: Банк розробляє, видає та розповсюджує банківські банкноти
Канади.
• Управління фондами: Банк є "фіскальним агентом" уряду Канади,
керуючи його програмами державного боргу та резервами валюти.
• Федеральна резервна система проводить грошово-кредитну політику країни для
заохочення максимальної зайнятості, стабільних цін та помірних довгострокових
процентних ставок в економіці США;
• сприяє стабільності фінансової системи та прагне мінімізувати та стримувати
системні ризики шляхом активного моніторингу та залучення до США та за
Центральні кордоном;
банки. • сприяє безпеці та надійності окремих фінансових установ та контролює їх вплив на
фінансову систему в цілому;
Функції
• сприяє безпеці та ефективності платіжної системи та розрахунків через послуги
банківській галузі та уряду США, що сприяють транзакціям та платежам у доларах
США;
• сприяє захисту прав споживачів та розвитку громади шляхом нагляду та вивчення,
орієнтованого на споживачів, дослідження та аналіз виникаючих споживчих
проблем та тенденцій, діяльності з економічного розвитку громади та управління
законами та правилами споживачів.
Центральні банки. Функції
Емісія готівки і організація грошового обігу монопольне право на випуск банкнот
інкасаторські послуги для комерційних банків
заміна зношених банкнот і монет опрацювання й запровадження єдиних правил ведення

касових операцій у країні
Сучасні способи емісії
списання коштів із
кредитування Уряду і
рахунків комерційних
комерційних банків під
банків в центральному
заставу державних цінних
банку для підкріплення
паперів і комерційних
касових резервів
векселів
банківських установ
збереження золотовалютних резервів країни
коротко- і довгострокове кредитування держави у

формі прямих позик
посередництво у розміщенні на ринку державних
Функція цінних паперів
банку уряду забезпечення касового виконання державного

бюджету
обслуговування державного боргу
консультаційні послуги уряду у питаннях

макроекономічного регулювання
Реалізація
грошово-
кредитної
політики створення і реалізація механізму
грошово кредитного регулювання
макроекономічних процесів
Центральні банки. Вплив на економіку
Центральні банки
2.0
Центральні
банки.
Створення
грошей
Як
центральний
банк створює
гроші
Центральні банки. 2.0.
• Центральні банки. 2.0.
Центральний банк та ринкові ризики
показники для регулювання повинні:
• Посилити здатність фінансового сектору реагувати на фінансові та
економічні стреси, не залежно від їх природи та джерела.
• Посилити управління ризиками та корпоративне управління загалом.
• Посилити прозорість банків та розкриття ними інформації.
Вимоги Базель III є обов’язковими для банків ЄС та є орієнтиром

для банківського сектору України.
ФІНАНСОВИЙ
РИНОК
Складові
елементи та Фінансовий ринок — це
сукупність обмінно-
грошові перерозподільних відносин,
потоки пов’язаних з процесами
купівлі-продажу фінансових
фінансового ресурсів, необхідних для
ринку здійснення виробничої та
фінансової діяльності.
структуризація
фінансового ринку За формою
здійснюється за фінансових ресурсів
двома основними фінансовий ринок
ознаками: формою поділяється на
ресурсів та ринок грошей і
організацією ринок капіталів
торгівлі ними.
Ринок грошей являє собою ринок
короткострокових боргових зобов’язань,
сферу, де їх можна купити.
Їх придбання тут здійснюється тільки у
тимчасове користування.
Товаром на цьому ринку є гроші, ціною —
проценти за кредит.
Ринок капіталів складається з ринку
- фінансових інструментів, що відображають права
власності,
- довгострокових боргових зобов’язань,
Він являє собою сферу торгівлі не тільки грошима, а й

правами власності.
На ньому фінансові ресурси купуються з метою постійного
або тривалого використання.
ринок капіталів можна поділити на:
- фондовий (купівля ресурсів з переданням
прав власності на фонди) та
- довго- і середньострокових позичок.
Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди

та курсові різниці,
а також проценти за довгостроковими позиками.
За організацією торгівлі
фінансовий ринок поділяється
на
- кредитний та
- ринок цінних паперів.
Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку,
яка функціонує на основі укладення кредитних угод.
Він має договірний характер.
Ринок цінних паперів являє собою особливу форму

торгівлі фінансовими ресурсами, яка
опосередковується випуском та обігом цінних
паперів.
Структура фінансового ринку
За формою фінансових ресурсів

Ринок грошей Ринок капіталів
дитний
Ринок Ринок довго- та
Кре-
ринок
короткострокових середньострокових
За організацією позичок позичок
торгівлі
Ринок довго- та
середньострокових
Ринок
паперів
цінних
Ринок короткострокових боргових зобов’язань
боргових зобов’язань
Фондовий ринок
Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних
послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин —
підприємницьким структурам, державі і громадянам — у
процесі їх фінансової діяльності.
Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові
інституції та організації, що надають відповідні послуги.
Ці послуги можна об’єднати у три групи:
- фінансове посередництво;
- страхування; консалтинг,
- аудит та інформаційні послуги.
Фінансове посередництво відображає
відносини, які складаються на фінансовому
ринку у процесі руху фінансових ресурсів і
грошових коштів.
Функціонування більшої частини фінансового
ринку забезпечують фінансові посередники,
які здійснюють, з одного боку, мобілізацію
тимчасово вільних ресурсів, а з іншого — їх
продаж.
Ця частина повністю належить до ринку
фінансових послуг.
Страхування з погляду ринку фінансових
послуг є сукупністю фінансових послуг з
приводу формування колективних страхових
фондів і фінансового відшкодування різних
втрат і збитків.
При цьому страхові компанії можуть
розглядатись і як виробники страхових
послуг, і як фінансові посередники.
фінансове посередництво страхових компаній
здійснюється у двох напрямах.
По-перше, між страхувальниками і
застрахованими у процесі перерозподілу коштів
страхових фондів.
По-друге, між страхувальниками і споживачами
фінансових ресурсів при їх розміщенні на
фінансовому ринку.
Сукупність страховиків і страхових послуг
формує страховий ринок, який є другим
сегментом ринку фінансових послуг.
Консалтинг, аудит та інформаційні послуги
складають специфічний сегмент ринку
фінансових послуг.
Вони не пов’язані безпосередньо з рухом
фінансових ресурсів чи формуванням доходів та
здійсненням витрат і видатків.
Водночас їх призначення полягає у наданні
таких послуг, що сприяють указаним процесам.
Ці послуги можуть надаватись у різних сферах
• Фінансовий консалтинг являє собою сукупність
консультаційних послуг, що передують фінансовим
операціям чи надаються у процесі їх здійснення.
• Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою
фінансової діяльності і фінансової звітності окремих
суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення
фінансових операцій.
• Аудиторські послуги надаються двом сторонам.
• По-перше, самому суб’єкту, якому дуже важлива незалежна
оцінка його діяльності.
• По-друге, тим суб’єктам, які вступають з ним у фінансові
взаємовідносини і для яких також дуже важливо мати
об’єктивну й достовірну оцінку його діяльності і
фінансового стану
Інформаційні послуги полягають у наданні
певної фінансової та нефінансової
інформації тим чи іншим суб’єктам,
необхідної їм для прийняття рішень у сфері
фінансової діяльності. Правильність
управлінських рішень залежить від
своєчасного отримання повної та
достовірної інформації.
Інформація може надаватись різними
способами: публікація статистичних
збірників; періодичні зведення,
наприклад, біржові; інформаційні
мережі — Інтернет.
Функцію надання аналітичної
інформації виконують рейтингові
агенції.
Їх продуктом є різноманітні аналітичні
огляди, рейтингові оцінки, наприклад
оцінка привабливості цінних паперів.
• Ринок цінних паперів складається з акцій,
облігацій, казначейських векселів, депозитних
та інвестиційних сертифікатів, комерційних
паперів, що є інструментами даного ринку.
Ринок похідні інструменти (опціони, ф’ючерси
та ін.),
цінних
паперів • розрізняють ринок цінних паперів і ринок
похідних інструментів. Однак останній за
своїм змістом не відображає самостійних
фінансових ресурсів, а показує форми і методи
торгівлі ними.
Акція являє собою документ, який засвідчує
право на певну частину власності
акціонерного товариства і дає право на
отримання доходу від неї у вигляді
дивідендів.
Існують різні види акцій, які визначають
різні права їх власників:
• прості й привілейовані;
• іменні та на пред’явника; паперові та
електронні;
• номінальні та без номіналу;
• платні та преміальні;
• з вільним та обмеженим обігом.
Використання різних видів акцій пов’язане з
різними цілями, якими керуються засновники
акціонерних товариств.
• Проста акація дає право голосу (за принципом:
одна акція — один голос), однак не гарантує
отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить
від обсягів отриманого прибутку та відповідних
рішень акціонерів.
• Привілейовані акції надають певні переваги їх
власникам, насамперед у правах на отримання
доходу. Як правило, ці переваги виражаються у
фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються
незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим
власники привілейованих акцій здебільшого
позбавляються права голосу.
• Іменна акція передбачає її закріплення за певним
власником, який вказується на акції. При цьому
ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі
власники акцій та реквізити належних їм акцій.
Продаж чи передання іменної акції іншому
власникові фіксується відповідними записом чи
заміною акції. Акція на пред’явника не передбачає
фіксації її власника, її перехід від одного власника до
іншого не вимагає ніякого оформлення.
• Паперові акції являють собою цінні папери, які
емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх
оформлення і друкування.. При цьому іменні акції
мають найнадійніший захист, оскільки ведеться книга
реєстрації.
• Електронні акції існують у вигляді записів на
файлах у комп’ютерах. Облік акцій ведеться в
депозитарії.
• Номінальні акції являють собою цінні папери, на
яких зазначається їх номінальна вартість. В окремих
випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без
номіналу.
• Платні акції — це акції, що купуються під час їх
випуску.
• Преміальні акції пов’язані з капіталізацією
нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони
розподіляються між акціонерами пропорційно
кількості придбаних ними платних акцій.
• Акції з вільним обігом можуть без будь-яких
обмежень переходити від одного власника до іншого.
• Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть
переходити до іншого власника, або тільки в
обмежених, наперед визначених випадках.
Облігація являє собою боргове зобов’язання
позичальника перед кредитором, яке
оформляється не кредитною угодою, а
продажем-купівлею спеціального цінного
паперу.
Існують різні види акцій залежно від:
- емітента,
- способу виплати доходу,
- термінів, на які вона випускається,
- умов обігу та надійності.
Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає,
облігації поділяються на:
- державні,
- місцеві,
- інституційні, у тому числі корпоративні.
- Державні облігації випускають центральні органи
управління. Як правило, емітентом є Міністерство
фінансів. Залучені кошти спрямовуються на
покриття бюджетного дефіциту чи на
фінансування певних інвестиційних проектів.
- Облігації місцевих позик випускають місцеві
органи управління.
- Інституційні облігації випускаються суб’єктами
підприємницької діяльності, фінансовими
компаніями, корпоративні — акціонерними
товариствами.
Залежно від способу виплати доходу розрізняють:
- процентні,
- дисконтні
- конвертовані облігації.
- Процентні облігації передбачають виплату доходу у

вигляді річного процента, що встановлюється до
номінальної вартості.
- За дисконтними дохід формується у вигляді різниці
між номінальною вартістю і цінами купівлі.
- Конвертовані облігації передбачають не виплату
доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна
вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід
утворюється за рахунок різниці між номінальною
вартістю нових і попередніх облігацій
За термінами випуску розрізняють:
• строкові,
• безстрокові
• облігації з правом дострокового погашення.
- Строкові випускаються на певні терміни, які не
можуть змінюватись. Залежно від тривалості періоду
вони поділяються на короткострокові (до одного—
двох років), середньострокові (до п’яти років) та
довгострокові (понад п’ять—десять років). Слід
зазначити, що в кожній країні існує свій підхід до
визначення термінів розмежування облігацій на
коротко-, середньо- і довгострокові.
- Безстрокові облігації не передбачають визначення
термінів їх випуску.
- Облігації з правом довгострокового погашення
передбачають право емітента на довгострокове
погашення.
За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві
групи:
- з вільним
- обмеженим обігом
залежно від прав на їх перехід від одного до іншого
власника.
За надійністю облігації поділяються на:
- забезпечені та
- незабезпечені.
- Забезпечені облігації передбачають гарантії їх

погашення і виплати доходу з дотриманням
установлених строків. Забезпеченням таких
облігацій може бути нерухоме майно, земля,
державні цінні папери тощо. Об’єкти і фонди
забезпечення вказуються при випуску забезпечених
облігацій.
- Незабезпечені облігації не передбачають
встановлення їх забезпечення, на що вказується в
умовах випуску. Державні облігації незалежно від
того, вказуються чи ні об’єкти і форми їх
забезпечення, завжди вважаються забезпеченими,
оскільки держава не може збанкрутувати і завжди
має достатні ресурси.
Функціонування ринку цінних
паперів забезпечується його
суб’єктами:
- емітентами,
- інвесторами,
- посередниками,
- фондовою біржою.
Емітент — це юридична особа, чи
уповноважений державою орган, який
здійснює випуск цінних паперів в обіг.
Залежно від емітента розрізняють:
- корпоративні (акціонерних товариств)
- державні цінні папери.
Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в
окремих випадках держава, яка, купуючи цінні папери
певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його
діяльність
Посередники виконують роль сполучної ланки між
емітентом та інвестором.
З одного боку, вони виконують посередницькі функції
стосовно емітента, проводячи операції з випуску і
розміщення цінних паперів на ринку, їх реєстрації і
зберігання.
З іншого боку, вони надають послуги інвесторам у
придбанні цінних паперів, виходячи з побажань
інвестора стосовно дохідності й надійності вкладень
Посередники на фінансовому ринку поділяються на:
• фінансових, якими є інституційні інвестори, та
• обслуговуючих — реєстратори, депозитарії та ін.
Обслуговуючі посередники на ринку цінних
паперів належать до його інфраструктури.
Вони не беруть участі у мобілізації і розміщенні
фінансових ресурсів, але сприяють цим процесам.
Реєстратори надають послуги щодо ведення
реєстру власників іменних цінних паперів, а
депозитарії — зі збереження і (або) обміну прав
власності на цінні папери та обслуговують угоди,
пов’язані з рухом цінних паперів.
4.3. ФІНАНСОВІ
РЕСУРСИ
ПІДПРИЄМСТВ
ТА ДЖЕРЕЛА ЇХ
ФОРМУВАННЯ
Виробнича і фінансова діяльність підприємств
починається з формування фінансових ресурсів.
Фінансові ресурси мають створити
передумови для стабільного процесу
виробництва та його постійного
зростання, що визначає
конкурентоспроможність підприємства на
ринку.
В цілому виграє той, хто зуміє залучити

більше ресурсів з найменшими затратами.
Початкові фінансові ресурси, які, в
основному, формують статутний фонд,
спрямовуються в основні та оборотні
фонди.
У процесі використання основних фондів

формується такий вид фінансових
ресурсів, як амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахування являють
собою специфічний вид цільових
У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію
вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій —
це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у виручці
від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для
простого відтворення основних засобів.
Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами
підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі
виробництва основних засобів. По суті це поетапне повернення початкових
фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть
використовуватись у поточному році.
У кругообігу коштів вони відображають
перенесену на готову продукцію вартість
основних засобів, їх знос у процесі
експлуатації. З цих позицій — це витрати
підприємства в даному виробничому циклі.
Водночас у виручці від реалізації ця сума
розглядається як цільовий дохід, призначений
для простого відтворення основних засобів.
Саме з цих позицій амортизаційні відрахування

є фінансовими ресурсами підприємства,
призначеними для відтворення зношених у
процесі виробництва основних засобів.
По суті це поетапне повернення початкових
фінансових ресурсів, вкладених в основні
засоби, які можуть використовуватись у
поточному році.
За економічною сутністю амортизаційні
відрахування мають забезпечити просте
відтворення основних засобів.
У реальній дійсності потреба в коштах на
вказані цілі може як перевищувати суму
амортизаційних відрахувань, так і бути
меншою за дану суму.
На це впливає безліч чинників, насамперед
ціновий. Ціни на нове обладнання та
устаткування можуть бути як вищі, так і
нижчі порівняно з діючими.
При їх зростанні сума амортизації,
нарахована виходячи з діючих цін, буде
недостатньою.
Навпаки, при зниженні цін надлишок
амортизаційних відрахувань може бути ви-
користаний на розширене відтворення
основних засобів.
Амортизація нараховується за
встановленими нормативами, які мають
враховувати фізичний та моральний знос
основних засобів.
Відомо щонайменше два методи
нарахування амортизації
• Рівномірне
• прискорене.
Рівномірне відрахування здійснюється за
єдиним на весь період використання
фондів нормативом. Прискорене списання
полягає у застосуванні регресивної шкали,
тобто нормативи поступово знижуються.
При цьому основна частина амортизації
списується за перші два—три роки.
Такий підхід дає змогу досить повно

врахувати моральне старіння устаткування
та обладнання, яке є основним у сучасних
умовах.
Прискорена амортизація сприяє створенню

достатніх фінансових ресурсів для
своєчасного оновлення основних засобів і
впровадження новітніх техніки і
технологій.
Амортизаційні відрахування, як фінансові
ресурси підприємства, окремо не
формуються, а надходять на поточний
рахунок у складі виручки від реалізації.
Їх виділення здійснюється на підставі

обліку на окремому бухгалтерському
рахунку. Нараховується амортизація
щомісячно, а використовується відповідно
до установлених планів, через оплату
витрат безпосередньо з поточного рахунку.
Оборотні кошти являють собою ту
частину фінансових ресурсів, яка постійно
перебуває в обігу. Вони спрямовуються на
придбання сировини, основних і
допоміжних матеріалів, напівфабрикатів
та інших елементів виробничих запасів.
Частина цих коштів перебуває у

незавершеному виробництві та в готовій
нереалізованій продукції. До них належать
також залишки грошових коштів
Установлення рівня забезпеченості
підприємств власними оборотними
коштами може здійснюватися шляхом їх
нормування в адміністративному
порядку та на основі самостійного
визначення обсягів власних коштів,
залучених в оборотні фонди.
При самостійному встановленні обсягів

власних оборотних коштів підприємство
виходить зі своїх фінансових
можливостей (розмірів статутного
фонду) та доцільності спрямування
початкових фінансових ресурсів в
оборотні кошти.
Потреба в оборотних коштах
визначається виробничими,
так і фінансовими чинниками.
Виробничі — це обсяги виробництва,
тривалість виробничого циклу,
періодичність закупівлі виробничих
запасів, терміни реалізації продукції і
форми розрахунків за неї.
Зміни цих показників ведуть до

необхідності коригування власних
оборотних коштів.
Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборотних коштах, є
можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів.
Ця можливість, у свою чергу, залежить від рівня
самофінансування та наявності майна, яке може бути
прийняте банком у заставу, а також від фінансових
результатів діяльності підприємства, його стабільного
становища на ринку.
Чим кращі показники діяльності підприємства, тим більше

у нього можливостей залучити банківські кредити й
зекономити на власних оборотних коштах.
• Бюджетні асигнування можуть
надаватися підприємствам (як правило,
державним) у таких формах:
• — бюджетні інвестиції;
• — бюджетні кредити;
• — державні дотації;
• — державні субсидії.
• Бюджетні інвестиції являють собою
виділення коштів на розвиток виробництва,
насамперед у вигляді капітальних вкладень.
Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й
проекти, які визначають розвиток економіки
країни загалом.
• Бюджетні кредити є формою фінансової
допомоги підприємствам у разі скрутного
фінансового стану. Вони відрізняються від
банківських відносно невисоким рівнем
процентних ставок.
• Державні дотації — це виділення коштів з
бюджету на покриття збитків підприємств, як
правило, у тому разі, коли збитковість є
наслідком певної політики держави, наприклад
цінової.
• Державні субсидії — це виділення коштів з
бюджету суб’єктам підприємницької діяльності
на вирішення певних завдань у межах різних
державних програм.
Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні
бюджетним асигнуванням.
Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів.
Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті

даних фондів.
Надходження з централізованих фондів
відображають внутрішньокорпоративний
перерозподіл фінансових ресурсів.
Ці фонди створюються за рахунок прибутку
структурних одиниць корпоративного
об’єднання, тобто за своєю сутністю — це
перерозподіл чистого прибутку.
З одного боку, підприємства здійснюють
відрахування у централізовані фонди,
з іншого — можуть отримувати з них кошти.
Тому, крім загальної суми надходжень з цих
фондів, слід визначати чисті (нетто)
надходження, які обчислюються як різниця між
надходженнями з фондів і внесками до них.
Кредити являють собою фінансові
ресурси, які тимчасово перебувають у
розпорядженні підприємств. Саме це
визначає сферу їх використання — як
правило, на тимчасові чи сезонні
потреби, а також потреби, які мають
циклічний характер.
• Кредит існує у двох основних формах:
комерційний і банківський.
• Комерційний — це придбання товарів чи
отримання послуг з відстрочкою оплати.
Подібна угода оформляється спеціальним
борговим зобов’язанням — векселем.
• Банківський кредит полягає в отриманні
позичок від банків чи інших кредитних
установ.
• Кредитування здійснюється з дотриманням
принципів поворотності, строковості,
платності, забезпеченості.
• Прибуток є формою фінансових
ресурсів, прирощених (зароблених)
підприємством у результаті його
господарської діяльності.
• Він спрямовується насамперед на

розвиток виробництва. Капітальні
вкладення та приріст оборотних коштів
відображають збільшення статутного
фонду, тобто тих ресурсів, які постійно
перебувають у розпорядженні
• Крім того, за рахунок прибутку

здійснюються певні поточні затрати, які
податкове законодавство не дозволяє
відносити на валові витрати.
Фінанси підприємств
4.1. Фінансові
відносини суб’єктів • Фінанси підприємств — це сукупність
обмінно-розподільних відносин, що
господарювання та виникають на підприємстві в процесі
організація їх формування, розміщення і використання
фінансових ресурсів, здійснення витрат,
фінансової отримання і розподілу доходів
діяльності
Фінансові відносини підприємств
відображаються в грошових потоках,
які характеризують їх різноманітні й
різнобічні взаємозв’язки.
а) відносини обміну:
взаємовідносини між суб’єктами господарювання, у вигляді
розрахунків з постачальниками і покупцями;
б) відносини розподілу:
взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;
До зовнішніх
⎯
⎯ взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески

і надходження;
фінансових ⎯ взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові
відносин
платежі й страхове відшкодування;
⎯ взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків,
підприємства зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення

кредитів, отримання і сплата процентів тощо;
входять: ⎯ взаємовідносини з інституціями фінансового ринку:

розміщення власних цінних паперів та інвестування
тимчасово вільних коштів;
⎯ взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами:
внески у централізовані фонди і надходження з них.
⎯ розподіл доходу і формування
Внутрішні фінансові прибутку;
відносини ⎯ розподіл чистого прибутку та його
підприємства мають використання;
розподільний ⎯ формування та використання
характер і включають: амортизаційних відрахувань;
⎯ утворення та використання фондів
підприємств
В основі фінансової діяльності підприємств
лежить здійснення витрат і формування
доходів.
Витрати забезпечуються за рахунок
фінансових ресурсів, які перебувають у
розпорядженні підприємств.
Підсумки фінансової діяльності
відображаються у фінансових результатах —
прибутках чи збитках.
У такий спосіб формується ланцюг, що
відображає механізм фінансової діяльності
фінансові ресурси → витрати → доходи → фінансові

результати → збільшення (зменшення) фінансових ресурсів
Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел.
Власні ресурси концентруються у статутному фонді.
Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності:
приватна власний капітал підприємця;

акціонерна акціонерний капітал;
колективна внески засновників;
(спільна)
асигнування з бюджету та з
державна
централізованих фондів.
Зовнішніми джерелами фінансових
ресурсів підприємств є кошти, що
надходять з бюджету, цільових та
централізованих корпоративних
фондів, як правило, на безповоротній
основі,
а також кредити, що надаються
банками за плату на поворотній
основі.
Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на
формування основних фондів і оборотних коштів.
За рахунок фінансових ресурсів здійснюються

витрати підприємств на виробництво та реалізацію
товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов’я-
зані з діяльністю підприємства.
У процесі здійснення витрат виникають вихідні

грошові потоки — оплата рахунків постачальників і
підрядників за товари, роботи і послуги, страхові
платежі.
Схема фінансової діяльності та грошових потоків підприємства
Бюджет Цільові фонди
Покупці Централізовані
Постачальники корпоративні
фонди
Фінансові Витрати Доходи Прибуток

ресурси
Заробітна плата Фонди і резерви

Статутний фонд
підприємства
Бюджетні
асигнування
і надходження Страхові компанії
з фондів
Кредити
Банки
Функціонування фінансів підприємств
характеризується такими фінансовими
категоріями:
• фінансові ресурси,
• витрати,
• доходи,
• фінансові результати
Фінансові ресурси — це сума коштів,
спрямованих в основні та оборотні
засоби підприємства.
Фінансові ресурси • за кругообігом;
класифікуються за • за характером використанням;
такими ознаками: • за правом власності
За кругообігом розрізняють:
• початкові фінансові ресурси,

тобто ті, з якими підприємство
починає свою діяльність і які
концентруються у статутному фонді, і
• прирощені — отримані
підприємством у результаті його
діяльності у формі чистого доходу —
прибутку.
• матеріалізовані фінансові ресурси —
вкладені в основні засоби,
які постійно забезпечують виробничий
процес,
За характером і ті,
• що перебувають в обігу, обслуговуючи
використання окремий виробничий цикл — оборотні
кошти.
виділяють Оскільки основні засоби постійно
зношуються, то для їх оновлення
встановлені амортизаційні відрахування,
що є формою цільових фінансових
ресурсів
• власні кошти підприємницької
структури
(залежно від форми власності
це приватний, пайовий чи
За правом власності акціонерний капітал),
фінансові ресурси • надані безоплатно державою з
поділяють на бюджету чи фондів цільового
призначення або корпоративними
формуваннями з централізованих
фондів та
• позичені — отримані кредити
Витрати і доходи як фінансові категорії тісно
взаємозв’язані між собою.
Витрати підприємства відбивають у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах вартісну
оцінку господарської діяльності (підготовка,
організація, здійснення виробництва та
реалізація продукції, робіт, послуг), фінансової і
соціальної діяльності.
Доходи — це загальна сума надходжень,
отриманих від цих видів діяльності у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах.
Визначення доходів і витрат має два аспекти:
• Фінансовий
• Податковий.
З погляду фінансової діяльності до них належать усі реально
отримані доходи і здійснені витрати.
Що стосується оподаткування прибутку, то мають бути чітко
регламентовані валові доходи і валові витрати з метою
визначення об’єкта оподаткування.
Мета такого регламентування полягає насамперед у
розмежуванні здійснених затрат між валовими витратами
(собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше всі отримані
доходи будуть витрачені.
Якщо не обмежувати віднесення затрат на валові витрати, то
прибуток, як облікова величина, може взагалі зникнути.
Витрати підприємства розглядаються за
такими ознаками:
• напрямами
• джерелами фінансування
• характером списання.
• За напрямами фінансування виділяють витрати на:
• виробництво і реалізацію продукції (робіт,
послуг);
• відтворення основних засобів;
• операційні заходи;
• соціальні цілі.
• За джерелами фінансування витрати поділяються

на:
• забезпечені власними фінансовими ресурсами;
• покриті залученими позичковими коштами;
• здійснені за рахунок наданих коштів.

За характером списання розрізняють
витрати, що відшкодовуються за
рахунок:
- валових витрат (собівартості)
- прибутку.
До валових витрат належать ті витрати
підприємства, без яких процес
виробництва і реалізації просто
неможливий або дуже ускладнений.
За рахунок прибутку здійснюються
витрати, які сприяють діяльності й
розвитку підприємства.
Доходи є об’єктом розподільних відносин.
Вони поділяються на чотири групи:
• від виробничої діяльності;
• від реалізації майна;
• від фінансової діяльності;
• від перерозподілу через фінансову систему.
Основою формування доходів у суспільстві є доходи

першої групи.
Решта доходів так чи інакше відображають їх
перерозподіл
Фінансові результати — це
Перевищення валових доходів
зіставлення регламентованих
над валовими витратами
податковим законодавством
становить прибуток, зворотне
валових доходів і валових
явище характризує збиток.
витрат.
• Прибуток є метою підприємницької діяльності й
водночас джерелом витрат на розвиток виробництва.
• Це одна з основних фінансових категорій ринкової
економіки.
• У прибутку, як кінцевому результаті, концентруються
фінансові інтереси всіх суб’єктів підприємницької
• Прибуток і його рівень характеризує ефективність
виробництва, збиток свідчить про неефективне
господарювання.
• Прибуток означає примноження фінансових ресурсів,
збиток — їх втрати.
• Якщо збитки мають постійний характер, то, врешті-
решт, будуть втрачені всі фінансові ресурси.
Кількісна теорія грошей
і сучасний монетаризм
Зміст
1. Кількісна теорія грошей.

2. Сучасні монетаристські теорії грошей.
3. Сучасний синтез теорії грошей.
Кількісна теорія грошей
Абстрактна теорія грошей Монетарна теорія грошей
Номіналіс- Класична Неокласична

Функціо-
тична Державна Марксист- кількісна кількісна Сучасний
нальна
теорія теорія ська теорія теорія теорія монетаризм
теорія
грошей грошей грошей
Кейнсіанська Неокейнсіанська
концепція концепція
монетарної теорії монетарної теорії
1. Кількісна теорія грошей.
Період зародження теорії відносять до XVI ст.
В Європі швидко зростали товарні ціни і виникла
необхідність пояснення цього явища.
Поширений в XVIII-XIX ст. варіант цієї теорії проголошував,
що, при незмінності всіх інших умов рівень товарних цін у
середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей
в обігу.
класична кількісна теорія
намагалася дати відповідь на
питання про відносну вартість
товарів, купівельну спроможність
грошей та причини їх зміни, що
сталися внаслідок значного
припливу дешевшого золота і
срібла з колоніальних територій до
Європи, що об´єктивно призвело
до зміни рівня цін на товари.
Це явище набуло назви «революції
цін» і означало зростання цін на
товари у 3-5 разів.
Таким чином, кількісна теорія
включає два базових положення:
постулат причинності (ціни залежать

від кількості грошей);
постулат пропорційності (ціни

змінюються пропорційно зміні
кількості грошей).
Першим спробував
пояснити "революцію цін"
французький економіст Ж.
Боден, пов’язавши рівень
цін з припливом
благородних металів.
У XVIII ст. кількісну теорію
грошей розвивали
англійські вчені Д. Юм, Дж.
Мілль та французький - Ш.
Монтеск'є
Жан Боден
(1530–1596)
Трактат «Відповідь на парадокси де

Мальструа»
«Високі ціни зумовлюються багатьма
причинами, проте основною з них є значне
збільшення кількості золота і срібла»
Давід Юм
(1711–1776)
У нарисі "Про гроші" (1750 р.) Д. Юм висунув і
обґрунтував принцип, який у сучасній літературі
називається "постулатом однорідності" - подвоєння
кількості грошей призводить до подвоєння
абсолютного рівня цін, виражених у грошах, але не
зачіпає відносних мінових співвідношень окремих
товарів.
Джон Локк
(1632–1704)
Вирішальним фактором, який регулює і
визначає вартість грошей (золота та срібла), є
їх кількість. Цей постулат Дж. Локка був
використаний ідеологами промислового
капіталізму.
Ірвінг Фішер
(1867–1947)
І. Фішер чітко сформулював взаємозв'язок

різноманітних ключових факторів грошової
і негрошової сфери.
Кількісна теорія виникла в умовах обігу
металевих грошей, але наявність повноцінних
грошей не передбачала необмежену їх
кількість в обігу, а тільки ту, яка необхідна для
обігу.
Ця теорія ігнорувала роль функції грошей як

засобу нагромадження в регулюванні
грошової маси.
Трансакційний варіант кількісної теорії
І. Фішер сформулював рівняння обміну:
MV=PQ
де
Μ - сума наявних грошей в обігу протягом певного
періоду;
V - швидкість обігу грошей;
Ρ - ціна індивідуального товару, реалізованого за
вказаний період;
Q - кількість товарів.
Основою формули є товарообмінна операція. У правій

частині - сума цін всіх товарів, що беруть участь в операціях,
у лівій - їм протистоїть сума всіх негайних платежів.
Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного та
неокласичного напрямків кількісної теорії.
Заслуга, класиків політичної економії полягає в тому, що вони

виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і
підкреслити зв'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості.
А. Сміт називав працю дійсною, а гроші номінальною мірою

вартості.
Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б
максимально відповідала потребам розвитку економіки.
Основні ідеї такої грошової системи:
1) стійкий грошовий обіг - умова зростання економіки;
2) така стійкість можлива в грошовій системі, що базується на
золоті
3) золото в обігу може бути частково або повністю замінене на
паперові гроші, розмінні за твердим паритетом на золото
Неокласична кількісна теорія грошей
Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє

обгрунтування в працях американського економіста,
статистика і математика І. Фішера, який заперечував
трудову вартість і виходив з категорії "купівельна сила
грошей".
Купівельна сила грошей, на думку Фішера,
залежить від таких факторів:
М - кількість готівкових грошей в обігу;
V - швидкість обігу грошей;
Р - середньозважений рівень цін;
Q - кількість товарів;
М ' - сума банківських депозитів;
V ' - швидкість депозитно-чекового обігу.
Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості
товарів, помножених на загальний рівень товарних цін, Фішер
наводить "рівняння обміну":
Фішер формулює кількісну теорію грошей так:
"... з того простого факту, що гроші, витрачені на
блага, повинні дорівнювати кількості цих благ,
помноженій на їх ціни, виходить, що рівень цін
повинен підвищуватися або падати в залежності від
зміни кількості грошей, якщо в той же час не
відбуватимуться зміни у швидкості їх обігу або в
кількості благ, що обмінюється".
У "трансакційному варіанті" Фішера гроші виступають тільки як

засіб обігу і платежу.
Неокласична кількісна теорія грошей
"Кон'юнктурний"варіант М.І. Туган-Барановського
Михайло Іванович
Туган-Барановський
(1865–1919)
Праця «Паперові гроші і метал» , 1916 р.

Піддав критиці класичний варіант кількісної
теорії грошей, що був викладений у працях
І. Фішера. І. М. Туган-Барановський визнав
за правильну формулу "рівняння обміну",
проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей
взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і
стислий вираз кількісної теорії в математичній формі».
Внесок М.І. Туган-Барановського у розвиток кількісної теорії
грошей:
На рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні

обміну"
Довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним,

прямолінійним, яким його визнають прибічники класичної кількісної
теорії
Довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється

диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення
кількості грошей
Розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю

грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в
заощадженнях, і швидкістю обігу грошей
Кон’юнктурна теорія грошей
Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених
постулатів класичної кількісної теорії грошей, М. І.
Туган-Барановський істотно розвинув її що до нових
економічних умов.
Проте свої погляди він назвав не кількісною, а
кон'юнктурною теорією грошей, мабуть, щоб
відмежуватися від надто спрощеного її варіанта.
Сутність кон'юнктурної теорії грошей М. І. Туган-

Барановського полягає в тому, що загальний рівень
цін, а отже, і вартість грошей, він пов'язує не з
кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-
грошового ринку або загальною кон'юнктурою
товарного ринку.
Механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі
«кон'юнктурної теорії» М.І. Туган-Барановського можна
подати у такому вигляді:
де М - кількість грошей;
К - кон'юнктура ринку;
Р - ціни;
В - виробництво.
Кембриджський варіант кількісної теорії грошей
Альфред Джоан Джон

Маршалл Вайолет Мейнард
(1842–1924) Робінсон Кейнс
(1903–1983) (1883–1946)
Кембриджський варіант кількісної теорії грошей
(теорія касових залишків)
Науковці намагалися пояснити визначальний вплив зміни

грошової маси на рівень цін.
Підхід до проблеми був не макроекономічним, а
мікроекономічним.
Вони зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей у
індивідуальних учасників виробництва, і в зв'язку з цим
намагалися дати відповідь на такі питання:
• чому люди зберігають гроші;
• від яких факторів залежить попит господарюючих суб'єктів
на касові залишки.
Найбільш повно ця версія висвітлена в працях А. Пігу.
Він визнає виконання грішми не лише функцій засобу обігу і
платежу, а й засобу нагромадження, надаючи їй особливого
значення.
На перший план висувається попит на гроші, який розглядається
поза обігом у вигляді касових залишків в окремих осіб і
Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх
власників, тобто "мотивації", що змушує окремих суб'єктів
утримувати в себе певний запас грошей.
До "касових залишків" належать готівкові гроші і залишки на
поточних рахунках.
Артур Сесіль Пігу
(1877–1959)
Формула А. Пігу «кембриджського рівняння»:

M = KRP,
де Μ - кількість грошових одиниць;
R - загальна величина виробництва у
фізичному виразі за одиницю часу;
Ρ - ціна виробленої продукції;
К - частина RP, яку люди мають бажання
зберігати у вигляді грошей.
Важливою особливістю "кембриджської версії" було те, що розміри
нагромадження грошей не нав'язувались господарюючим суб'єктам з
"залізною необхідністю" згори, а пов'язувались з мотивами їх поведінки. За
основу вони брали два мотиви зберігання грошей - як фонду засобів обігу і
як резерву на покриття непередбачених потреб.
Концепція Фішера Кембриджський варіант
У рівнянні Фішера розглядається Економісти кембриджської школи
динаміка грошових потоків на зосереджують увагу на мотивах
макроекономічному рівні нагромадження грошей конкретними
суб'єктами ринкової економіки
(індивідуальними учасниками
виробництва — мікроекономічний
рівень)
Методологічна основа рівняння Гроші не тільки засіб обігу, а й
обміну — гроші як засіб обігу збереження та нагромадження
Акцент на об'єктивні засади обігу Враховується психологічна реакція
грошей суб'єктів господарювання щодо
використання готівки
У концепції Фішера йдеться лише Центральна проблема
про пропозицію грошей (Ms) кембриджського варіанта — проблема
попиту на гроші' (Md)
У 30-х роках XX ст. різко загострилися економічні та соціальні
труднощі, які спричинили найбільш руйнівну економічну
кризу і тривалу депресію. У цих умовах наочно проявилися
дефекти традиційної економічної теорії, її неспроможність
виявити причини існуючих труднощів і запропонувати
заходи для їх ліквідації. Потрібно було знайти нові підходи,
які б пояснювали причини масового безробіття, падіння
виробництва, наявності невикористаних потужностей.
Кейнсіанські трактування кількісної теорії грошей
Джон Мейнард Кейнс

(1883–1946)
Дж. Кейнс намагався перебороти класичну

систему, яка створила глибокий розрив між
реальними і грошовими процесами.
Головним каналом зв'язку між цими
сферами є норма процента, яка знаходиться
під впливом сил грошового ринку і, в свою
чергу впливає на прийняття рішень про майбутні капітало-
вкладення.
Основні праці Кейнса:
"Трактат про гроші",

"Загальна теорії зайнятості, процента та
грошей" та
"Загальна теорії зайнятості".
Всупереч уявленню про внутрішню

збалансованість ринкової економіки Дж.
Кейнс у працях теоретично довів, що
механізм ринкової конкуренції за нових
умов економічного розвитку не в змозі
самотужки, без втручання держави,
забезпечити ефективне використання
головних факторів виробництва й
відповідну рівновагу процесу
розширеного відтворення
Дж. Кейнс важливе місце
відводив аналізу мотивів
нагромадження грошей:
- трансакційний
- обачності
- спекулятивний.
Перші два відображають

роль грошей як засобу
обігу і платежу,
третій – пов'язував попит з
динамікою ціни
фінансових активів або
облігацій.
Кейнсіанські трактування кількісної теорії грошей
Сукупний попит на гроші (МD) складається з двох частин:
трансакційного (МDt), що є функцією доходу, і спекулятивного (МDa),
що є функцією процента:
ΜD = МDt + МDa= MD(Y) + MD(r),
де Υ - сукупний дохід;
r - норма процента.
Підсумок. Дж. Кейнс перебудував теорію грошей шляхом
введення в неї норми процента.
Гроші стали важливим фактором формування
інвестиційного попиту.
Зв'язок же грошей і цін відійшов на другий план.
"Рецепти" Дж. Кейнса давали можливість впливати на
зайнятість і обсяги виробництва як на найбільш "вузькі"
місця в розвитку економіки.
Але ці "рецепти", які базувались на політиці "дешевих
грошей", включали інфляційний елемент, тобто
надходження в обіг великої кількості платіжних засобів
вело до порушення пропорції у грошовій сфері,
підживлювало знецінення грошей і стимулювало
зростання цін.
Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє
багатство у двох видах активі:
• гроші (готівка чи рахунки до запитання) абj
• довгострокові облігації.
Яка перевага облігацій перед готівковими грішми?
Облігації приносять процент.
З другого боку, вірогідність того, що процентна ставка
на ринку цінних паперів може змінитися, несе із собою
ризик того, що зміниться також ринкова ціна облігації.
Зниження норми позикового процента означає
підвищення курсу облігації. Це забезпечує власнику
облігації дохід - приріст капіталу. І навпаки, збільшення
норми позикового процента означає зниження курсу
облігації; це призводить до втрат капіталу власників
облігацій
“Істинну важливість, - за словами Кейнса, -
гроші набувають лише в теорії процента”.
Чим важче передбачити динаміку процента,

тим більші запаси грошей накопичує суб’єкт
господарювання і тим швидше скорочується
його попит на продукцію поточного
виробництва.
Тим самим Кейнс поставив перед індивідом

проблему вибору в розподілі свого доходу.
Кейнс розглядав попит на гроші як
функцію двох змінних величин.
При інших рівних умовах

збільшення номінального доходу
викликає збільшення попиту на
гроші, зумовленого існування
трансакційного мотиву і мотиву
обачності.
Відповідно, при інших рівних

умовах, зниження норми
позикового процента збільшує
попит на гроші, зумовлений
існуванням спекулятивного мотиву
(тобто готівкових грошей, що
використовують для купівлі
облігацій).
Учасник господарського обороту, з одного
боку, намагається досягти максимального
прибутку і з цією метою інвестує тимчасово
вільні грошові кошти в різноманітні види
фінансових активів,
а з іншого - намагається створити ліквідний

резерв, необхідний для господарського
маневру при змінах кон’юнктури.
Врахування двох протилежних факторів

наближає господарського агента до “точки
рівноваги” і визначає співвідношення
грошей та облігацій у його балансі.
Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей,
запровадивши у неї термін “норми процента”.
Він перетворив гроші в один із найважливіших факторів

формування інвестиційного попиту і змістив на другий
план традиційний зв'язок грошей і цін (класична
кількісна теорія).
Дж. Кейнс на базі тези “гроші мають значення”

розробив теоретичну концепцію “керованих грошей”,
які держава широко використовує для регулювання і
стимулювання ефективного платоспроможного попиту,
а відтак - для підтримки інвестиційного процесу.
Кейнс став фактично засновником одного з істотних на«рямів
теорії грошей - теорії державної грошової політики.
Як у теоретичному, так і в практичному плані особливу

значимість має положення Дж. Кейнса про принципи
здійснення політики “дешевих грошей” та пільгового кредиту.
Кейнс поставив під сумнів ефективність такого чинника

стабілізації ринкового механізму як система штучного
ціноутворення на основні товари, включаючи робочу силу і
процентні ставки на ринку капіталів.
Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної

шкоди економічній кон'юнктурі і розробив концепцію
регульованого ціноутворення та підконтрольної інфляції. Кейнс
здійснив спробу довести не лише необхідність, а й можливість
впливу держави на динаміку цін.
Такий вплив він вважав головною функцією державної

політики.
2. Сучасні монетаристські теорії грошей.
З кінця 70-х - початку 80-х років на економічну

політику провідних країн світу має вплив такий напрям
економічної думки як сучасний монетаризм.
Ідеї монетаризму зародилися ще в 20-х роках XX ст.,

але як цілісна система неокласицизму сформувався в
60-ті роки.
Якщо кейнсіанство ставило за мету пошуки боротьби з

безробіттям, то ця теорія виникла як спроба
подолання наслідків інфляції.
Мета монетаристів - модернізація
кількісної теорії, що перебувала в
занепаді.
Перебудовуючи її структуру, були
вжиті спроби надати гнучкості цій
теорії
Серед прихильників - професор Чиказького університету
М. Фрідмен.
1956 року була опублікована його робота “Дослідження в

галузі кількісної теорії грошей, а 1963-го вийшла в світ
“Історія грошей Сполучених Штатів 1868-1960”, яку
написали А. Шварц і М. Фрідмен.
Між 1854 і 1985 pp. Економіка США пройшла через ЗО

ділових циклів.
Монетаристи зосередили основну увагу на аналізі ролі

грошей і грошового обігу в ділових циклах.
Монетаристська версія кількісної теорії грошей
Мілтон Фрідмен
(1912–2006)
Монетаризм - школа економічної думки,

котра акцентує увагу на змінах у кількості
грошей, що знаходяться в обігу, як
визначальній функції цін, доходів і зайнятості
Споруда монетаризму методологічно базується на внутрішній

структурній збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової
економіки і на автономності грошової системи, котра виступає як
зовнішній генератор дестабілізаційних процесів.
Монетаристи вважали, що головне джерело "нестабільності"
міститься у грошовій сфері, що саме тут потрібно шукати нові
причини криз та інших порушень процесу відтворення.
Монетаристська версія кількісної теорії грошей
• На відміну від теорії трансакційного
типу, де потреба у грошах визначається
сумою товарообмінних угод, теорія М.
Фрідмена належить до "портфельних
моделей" або теорії "віддання переваги
активам".
• Розбіжність монетаристів і кейнсіанців
про роль держави у господарському
житті вилилась у протиставлення
грошово-кредитної політики фіскальній
політиці. Перша, яка пов'язана з
впливом центрального банку на
величину грошової маси, розцінюється
монетаристами як найефективніша.
М. Фрідмен у книзі "Програма
для монетарної стабільності"
(1960 р.). пропонує "грошове
правило".
Зміст правила - центральний

банк зобов'язується
підтримувати, наскільки це
можливо, стійкі темпи зростання
кількості грошей, не
припускаючи сезонних коливань
грошового запасу. Він
пропонував ввести правило
механічного приросту грошової
маси в середньому на 4 % за рік.
Типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири
фази:
• Фаза стискання - супроводжується падінням реального
обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад шість
місяців, називають спадом.
• Дно - точка ділового циклу, в якій реальний обсяг
виробництва досягає мінімального рівня.
• Розширення - фаза циклу, протягом якої реальний обсяг
виробництва підвищується стосовно дна циклу.
• Пік (вища точка) - точка ділового циклу, в якій реальний
обсяг виробництва досягає максимального рівня.
Діловий цикл
Досліджуючи поведінку грошей у діловому циклі, М.
Фрідмен і А. Шварц зауважили закономірність, згідно з
якою темпи збільшення грошової маси, що перебувають
в обігу, ідуть по циклічній схемі, випереджуючи загальні
тенденції розвитку ділового циклу.
Кількість грошей, яка знаходиться в обігу, досягає свого

піку і починає падати до вищої точки ділового циклу;
таким же чином кількість грошей, що перебуває в обігу,
досягає нижчої точки і починає збільшуватись до того
моменту, коли діловий цикл досягає дна.
Фрідмен і Шварц показали, що існує взаємозв’язок між

зміною темпів зростання грошової маси і точками
екстремумів у діловому циклі.
У період з 1908 до 1961 pp. пропозиція
грошей почала зменшуватися приблизно за
12 місяців до настання піку циклів.
Пропозиція грошей починає зростати до
моменту досягнення дна ділового циклу. А
це, відповідно, впливає на реальний обсяг
виробництва, в свою чергу, з деякою
затримкою реальний обсяг виробництва
впливає на темпи зміни абсолютного рівня
цін.
Зміна темпів збільшення грошової маси, що

перебуває в обігу, впливає на реальний
обсяг виробництва швидше, ніж на
абсолютний рівень цін. Ця зміна може
впливати на швидкість обороту грошей.
Швидкість обороту грошей у процесі
ділового циклу змінюється - то
прискорюється, то уповільнюється.
Усі ці висновки лягли в основу одного з основних
напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу
— школи монетаризму.
Найбільш суттєві положення сучасного монетаризму:
1. Вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є
потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили
цьому не заважають.
2. Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від

сфери реальної економіки.
3. Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного

регулювання, щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації
можливостей ринкового механізму саморегулювання
4. Аналіз динаміки грошової маси та динаміки кризових явищ в економіці

США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідменом та А. Шварц, довів,
що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з
пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента,
які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку.
Найбільш суттєві положення сучасного монетаризму:
5. Як послідовні прихильники кількісної теорії монетаристи спираються у
своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера.
6. Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості
грошей та її впливу на економічні процеси.
7. Монетаристи по-новому сформулювали: М – По – Ц, тобто розглянули, як
зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц).
8. М. Фрідмен запропонував «грошове правило» довгострокової грошової
політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне
збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів
зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом, приріст маси
грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву "рівняння
Фрідмена":
ΔМ = ΔР + ΔУ
де Δ М- середньорічний темп приросту маси грошей за тривалий період, %;
Δ Р - середньорічний темп очікуваної інфляції, %;
ΔУ - середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.
Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а
його рекомендації - в економічній практиці. Його сила полягає:
• у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій
сфері, що діє подібно до золотого стандарту;
• у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних
суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня
зайнятості, подолання інфляції тощо) - для цього достатньо
тримати під жорстким контролем грошову пропозицію,
заборонити будь-які вільності з боку держави у регулюванні
грошової сфери;
• у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших
економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив
надмірне зростання, або надмірне скорочення М в обороті;
• у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва,
захисті його від надмірного втручання з боку держави,
пропозиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні,
фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.
Слабкі сторони монетаризму:
- Він повністю ігнорує сферу виробничого відтворення - основну і
визначальну структуру, де безпосередньо утворюється вартість і
додаткова вартість. Ця сфера уподібнюється до "чорного
ящика", в якому внутрішні процеси регулюються автоматично
на базі ринкових сил, і тому не мають істотного значення.
- Найвразливішою позицією монетаризму є тлумачення
економіки як "чорного ящика". "Монетаристи точно не
уявляють, що знаходиться у цьому ящику, їх цікавить лише те,
що має бути отримано із нього".
П. Браунінг розмежовує три групи монетаристів:

1) неокласики;
2) градуалісти;
3) прагматики.
Характеристика поглядів груп монетаристів
Монетаристи-градуалісти -
Монетаристи-неокласики об'єднують
представники цієї течії вважають, що
найрадикальнішу групу прихильників
еластичність цінової структури є
цього вчення - чиказьку школу
недостатньою. Тому ставиться завдання
монетаризму на чолі з М. Фрідменом.
"ступінчастого" зниження темпів
Позиція цих учених - абсолютна
інфляції - здійснення політики
гнучкість цінового механізму й
грошового градуалізму (поступове і
відповідна ефективність грошової
стабільне зниження темпів зростання
політики.
грошової маси в період інфляції).
Монетаристи-прагматики вважають,
що в боротьбі з інфляцією слід
використовувати фінансові важелі
доходів крім політики контролю над
кількістю грошей в обігу. Йдеться про
органічне поєднання жорсткої грошової
політики з політикою доходів.
3. Сучасний синтез теорії грошей
Коли економіка західного світу в 70—80-ті роки вийшла на пряму
поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції,
виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні
проблеми не просто зникли, а трансформувалися в хронічні та
одночасні.
Інфляція та безробіття постійно «жевріють» у ринковій економіці,
загрожуючи підірвати її механізм то в одному, то в іншому напрямі,
а то й в обох зразу. Щоб запобігти таким загрозам, ринкову
економіку в нових умовах потрібно «лікувати комплексно» — від
можливості сплеску як інфляції, так і безробіття та стагнації.
Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді для
цього не годилися, що й визначило процес взаємопроникнення цих
ідей, формування кейнсіансько-монетаристського синтезу як нового
етапу в розвитку монетаристської теорії.
СУЧАСНИЙ КЕЙНСІАНСЬКО
НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ У ТЕОРІЇ
ГРОШЕЙ
• Сучасна монетарна практика базується, власне, на рекомендаціях як
кейнсіанців, так і монетаристів.
• Так, операції на відкритому ринку, що найбільш безпосередньо
впливають на пропозицію грошей (М), ґрунтуються на
монетаристських рецептах проведення грошово-кредитної політики,
• а процентна політика, яка тісніше пов’язана з інвестиційними
процесами, на кейнсіанських рецептах
ІНФЛЯЦІЯ
• ІНФЛЯЦІЯ (inflation) – тривале зростання загального рівня цін, що відображує
зниження купівельної спроможності грошової одиниці.
• Інфляція — процес знецінення грошей, котрий проявляється, як постійне

підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу
грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.
• Інфляція — це знецінення паперових грошей, що супроводжується зростанням цін
на товари і послуги.
• Інфляція — процес утворення відносного надлишку грошової маси в обігу, що

супроводжується некерованою зміною масштабу цін, який призводить до розладу
економіки в країні.
Останнє з наведених визначень трактує
виникнення інфляції в результаті стихійної зміни
масштабу цін, що впливає на розбалансованість
економіки.
Воно дає можливість сформулювати
методологічний підхід до вирішення практичних
завдань держави з подоланням
розбалансованості економіки шляхом
застосування відповідних економічних і
адміністративних методів впливу з метою
досягнення стабілізації цін і наступного
постійного контролю за його змінами.
Трактування інфляції як
знецінення грошей через
зростання цін, яке найбільш
поширене, не дає відповіді
на такі запитання:
1) Чи можна вважати
зростання цін на товари й
послуги єдиною ознакою
інфляції?
2) Чи можлива інфляція без
зростання цін?
3) Чи виникає інфляція за
будь-яких темпів
зростання цін на товари й
послуги?
4) Чи можлива інфляція за
будь-яких причин
зростання цін?
Термін «інфляція» (від лат. inflatio — надування) вперше почали вживати
в Північній Америці в період громадянської війни 1861– 1865 рр. він
означає збільшення паперово-грошового обігу.
Однак ознаки інфляції почали виявлятися з широким розповсюдженням

грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками, як
стрімке зростання заробітної плати і цін, є підстави стверджувати, що
інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н.е.) при
завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301 р.
до н.е.), коли Е. Діоклетіан установив контроль за цінами на близько 1000
найменувань товарів.
Інфляція являє собою складне соціально-економічне явище.
Вона можлива і без зростання цін. Останнє відбувається, якщо знецінення грошей
набуває форми хронічного товарного дефіциту за умови встановлення державою
фіксованих цін на товари й послуги.
У цьому випадку грошова одиниця формально може не знецінюватися, але
знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через заощадження. Ці
заощадження можуть бути витрачені на купівлю дефіцитних товарів. Вони можуть бути
частково втрачені, як це відбулося в колишньому СРСР, або відкладені на задоволення
споживчого попиту.
Розглядаючи питання можливості інфляції за будь-
яких причин зростання цін, економісти не
однозначні.
Зростання цін можливе і за умови зростання
виробничих витрат.
Виходить, що зростання витрат виробництва
сприяє зростанню цін, а це в свою чергу зумовлює
збільшення маси грошей в обігу.
Таку інфляцію називають інфляцією витрат і
надають їй відносно самостійного статусу, як
об'єктивного і прогресивного явища.
На відміну від монетаристів, прихильники немонетарної теорії в нерівності
вбачають тільки умову, а не причину існування інфляції
Причинами інфляції прихильники немонетарної теорії вважають:
1) зростання витрат виробництва внаслідок: – перевищення темпів
зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності
праці; – перевищення темпів зростання податків над темпами зростання
доходів; – зростання цін на сировину та енергоресурси;
2) 2) зростання сукупного попиту, не пов’язаного зі зростанням грошової
маси. Причиною збурення сукупного попиту в цьому випадку є
оптимістичні очікування підприємців щодо майбутньої кон’юнктури в
умовах повної зайнятості. За цих умов зростання сукупного попиту
зумовлює зростання рівня цін, яке урівноважить сукупний попит і
сукупну пропозицію;
3) 3) структурні зрушення в сукупному попиті, які виявляються в зростанні
попиту на нові престижні товари при зростанні добробуту населення, що
призводит ь до зростання їх цін, але на інші товари вони не знижуються,
і зменшується їхня пропозиція, таким чином загальний рівень цін
зростає;
4) 4) зміни структури ринку, пов’язані із владою монополій, олігополій та
держави, яка реалізується в адміністративному монопольному зростанні
цін
Для визначення
рівня Інфляції викорис
товують такі
показники:
Це дуже спрощений приклад, але в базовому сценарії
здорова економіка реагує на помірну інфляцію економічним
зростанням, тому вважається, що зростання цін на 3-5% у рік
корисне для розвитку економіки.
Чому ж попит у здоровій економіці зазвичай трохи
випереджає пропозицію?
У теорії без економічних шоків це працює, як вічний двигун:
у зростаючій економіці збільшуються зарплати, під які банки
з задоволенням видають все більше кредитів, які разом із
зарплатами перетворюються на новий платоспроможний
попит, який підштовхує ціни вгору і стимулює економіку до
зростання.
Ця спіраль може розкручуватися протягом багатьох років до
чергової кризи, переживши яку вона знову повернеться до
зростання, адже зростання і є нормальним станом
економіки.
Економічні та
соціальні
наслідки
інфляції
Сутність та
види грошових
реформ
Міжнародні
фінанси
1. Складові
Міжнародні фінанси — це сукупність обмінно-
ланки та перерозподільних відносин, що виникають у
грошові зв’язку з рухом вартості між окремими
країнами та у процесі формування і
потоки використання на світовому та
регіональному рівнях централізованих
міжнародних грошових фондів.
фінансів
Міжнародні фінансові відносини являють собою досить
складну систему руху грошових потоків. Вони можуть
бути згруповані за такими напрямами:
- взаємовідносини між суб’єктами господарювання

різних країн;
- взаємовідносини держави з юридичними і фізичними

особами інших країн;
- взаємовідносини держави з урядами інших країн та

міжнародними організаціями;
- взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з

міжнародними фінансовими інституціями.
У сфері міжнародних фінансів, крім національних
суб’єктів — держави, підприємств і громадян,
виділяються наднаціональні суб’єкти — міжнародні
організації і міжнародні фінансові інституції.
У зв’язку з цим міжнародні фінанси розглядаються у
широкому і вузькому розумінні.
У широкому розумінні вони охоплюють усі
міжнародні грошові потоки,
а у вузькому — міжнародну централізацію коштів і
Розглядаючи міжнародні фінанси у широкому
розумінні, у них виокремлюють міжнародні
фінансові відносини та дві ланки
міжнародних фінансів у їх вузькому розумінні,
фінанси міжнародних організацій та міжнародні
фінансові інституції.
Відносини обміну пов’язані з міжнародною
торгівлею.
Вони характеризують валютні надходження та
валютні платежі, які відображаються у
торговельному балансі, стан якого характеризує
взаємоув’язку міжнародних грошових потоків.
Позитивне сальдо відображає перевищення
надходжень над платежами, що є передумовою
забезпечення стабільності національної валюти, і
навпаки.
Відносини перерозподілу виникають у
процесі формування і використання
централізованих грошових фондів світових
та регіональних міжнародних організацій і
фінансових інституцій.
При цьому існують країни-донори, у яких
переважають внески до відповідних
фондів, та країни-реципієнти, які
отримують у різних формах фінансову
допомогу за рахунок коштів
централізованих фондів.
Міжнародні фінансові відносини
виникають у зв’язку з рухом грошових
потоків між національними суб’єктами
різних країн:
• між підприємствами;
• між урядами країн;
• між підприємствами й урядами;
• між громадянами й урядами.
Здійснення міжнародних фінансових відносин
потребує купівлі-продажу необхідної для
розрахунків валюти та визначення валютного
курсу.
Ці операції забезпечуються через спеціальний

фінансовий інститут — валютний ринок, який
є базовою ланкою сфери міжнародних фінансів
Міжнародні фінанси (у вузькому розумінні)
відображають діяльність міжнародних
організацій і фінансових інституцій.
Це наднаціональна надбудова, сутність якої

полягає в концентрації доходів і фінансових
ресурсів у певних узагальнених чи цільових
фондах.
.
Діяльність таких організацій, як і
окремої держави, пов’язана з
виконанням певних функцій, які
визначаються їх статутами.
Фінансове забезпечення виконання

цих функцій здійснюється через
фонди грошових коштів чи кредитних
ресурсів, що формуються цими
організаціями
Міжнародні фінансові
2. МІЖНАРОДНІ
відносини ґрунтуються на ФІНАНСОВІ
двох основних складових ВІДНОСИНИ
установлених формах ТА
розрахунків та ВАЛЮТНИЙ
РИНОК
системі валютного
Порядок і форми проведення розрахунків
становлять організаційний аспект
міжнародних фінансових відносин і
регламентуються відповідними
міжнародними документами та угодами.
Стандартизація документального
оформлення розрахунків необхідна для
забезпечення відповідних гарантій
експортерам та імпортерам на поставку
товарів та на їх оплату.
Стандартизація встановлює також систему
однакового тлумачення прав, зобов’язань і
відповідальності сторін.
Валютне регулювання і насамперед його
серцевина — процес курсоутворення
відображають сутнісну сторону
міжнародних фінансових відносин.
На цій основі відбувається трансформація
грошових потоків з однієї грошової одиниці
в іншу та процес проходження цих потоків
між окремими країнами.
Основними формами міжнародних розрахунків є:
- Інкасо
- акредитив.
Також використовуються банківський переказ та
відкритий рахунок.
При розрахунках на основі інкасо банк імпортера
перераховує кошти на рахунок експортера після
передання імпортеру отриманих від банку експортера
документів, передбачених контрактом, тобто
застосовується схема: платежі проти документів.
Така схема розрахунків досить проста, однак вона
не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг.
На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає
достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття
акредитива в банку імпортера.
Платіж на відкритий рахунок найменш надійна
форма. Експортер поставляє товари, імпортер
переказує гроші на день платежу.
Банківський переказ — це доручення одного банку
іншому виплатити певну суму отримувачу.
Форми розрахунків у системі міжнародних
фінансових відносин характеризують
організаційний аспект руху грошових
потоків — порядок проведення операцій,
їх документальне оформлення,
відповідальність сторін і банків та ін.
Це дуже важлива сторона, однак вона
підпорядкована сутнісній — забезпеченню
еквівалентності обміну.
Тому серцевиною міжнародних фінансових
відносин, з погляду фінансової теорії, є
встановлення курсу валют
Стабільність міжнародних фінансових відносин ґрунтується на двох основних передумовах.
• По-перше, необхідна чітка система трансформації (обміну) валют. Будь-який суб’єкт, якому
потрібна відповідна валюта для міжнародних розрахунків, повинен мати можливість її придбати.
Звичайно, держава може у певний спосіб регулювати й обмежувати цей процес, але головне,
щоб це не впливало негативно на стан міжнародних фінансових відносин.
• По-друге, важливо забезпечити реальність обмінного курсу, тобто в процесі трансформації
грошовий потік не повинен ні збільшитись, ні зменшитися в обсягах. Міжнародні фінансові
відносини загалом і міжнародна торгівля зокрема можуть успішно розвиватись тільки на засадах
еквівалентності обміну, що, у свою чергу, можливо лише на основі реального курсу валют.
Основою забезпечення сталого розвитку світової
економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних
фінансових відносин є надійний механізм
курсоутворення, що дає змогу достовірно
визначати валютні курси, які максимально
наближені до реального співвідношення
купівельної спроможності валют різних країн світу.
Валютний курс відображає ціну грошової одиниці
певної країни у валюті інших країн чи в міжнародних
валютних одиницях.
Установлення валютного курсу — це визначення
співвідношення цінності грошей різних країн, які є
інструментом фінансових відносин, у тому числі й
міжнародних.
Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки
неможливі
Історично механізм курсоутворення, в основі
якого лежить валютний паритет —
співвідношення вартості двох валют, пройшов у
своєму розвитку кілька етапів.
Кожному етапу відповідає своя база для
визначення валютного паритету та порядку
встановлення валютного курсу.
Установлення валютного паритету може
здійснюватись або на основі порівняння
вмісту золота у двох відповідних валютах
(золотий стандарт), або (коли цей вміст є
тільки заявленим чи взагалі не фіксується)
купівельної спроможності двох валют.
Система золотого стандарту, при якій базою забезпечення грошової маси
були золоті резерви (запаси), пройшла три основні етапи розвитку:
- золотовалютний,
- золотозливковий,
- золотодевізний стандарти.
Система золотомонетного стандарту була
юридично оформлена в 1867 р. на Міжнародній
конференції в Парижі.
Вона передбачала вільний обмін паперових

грошей на золоті монети, а в наступний період
— при золотозливковому стандарті — на
зливки золота, які, однак, вже не могли
використовуватись як гроші.
В умовах обох цих способів валютний паритет
установлювався на основі порівняння вмісту
золота в двох валютах.
Механізм золотомонетного стандарту був, по
суті, майже ідеальним, оскільки відображав
реальне співвідношення купівельної
спроможності двох валют.
Розвиток грошових систем при
золотозливковому стандарті
супроводжувався поступовим
зниженням обсягів золотих резервів
відносно маси паперових грошей, що
перебували в обігу.
При цьому далеко не всі країни мали
можливість формувати і підтримувати
достатні золоті резерви
У зв’язку з цим у 1922 р. на Міжнародній
економічній конференції в Генуї була ухвалена
система золотодевізного стандарту, згідно з
якою стабільність національної грошової
одиниці забезпечувалась, крім золотих запасів,
накопиченням валютних резервів (іноземна
валюта найсильніших країн світу).
Курс валют був змінним, і в його основі лежало
співвідношення заявленого вмісту золота у
двох валютах.
Після Другої світової війни з метою стабілізації
міжнародної валютної системи на основі
рішень Бреттон-Вудської валютно-фінансової
конференції в 1944 р. була запроваджена
система фіксованих валютних курсів, що могли
піддаватись тільки незначним коливанням.
В основі фіксованих курсів теж був золотодевіз-
ний стандарт, однак вміст золота фіксувався
тільки у провідній світовій валюті — доларі
США, відносно якого і фіксувалися курси інших
валют.
Таким чином золотий вміст цих валют був лише
девізним.
Роль резервних валют стали виконувати тільки
долар США і британський фунт стерлінгів
На Ямайській конференції Міжнародного
валютного фонду в 1976 р. була створена нова
міжнародна валютна система, заснована на
плаваючих курсах.
Сутність її полягає у застосуванні ринкового
методу визначення валютних курсів: курс
установлювався і змінювався під впливом попиту
і пропозиції.
При цьому було скасовано золотий стандарт і
золото перестало виконувати функції
забезпечення грошової одиниці.
Водночас установлювалась система контролю і
резервування з метою недопущення різких
коливань курсу, що могло б негативно вплинути
на світову економіку
Установлення курсу валют — досить складний
багатофакторний процес.
На нього впливає безліч чинників:
• економічних,
• фінансових,
• політичних.
Вплив економічних чинників насамперед
виявляється у тому, що в основі формування курсу
лежать вартісні пропорції обміну.
Вони визначаються на основі зіставлення цін
товарів та послуг споживчого кошика.
Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній
і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає
основу курсу валют.
Свого часу, коли існував золотий стандарт,
основним економічним чинником був вміст золота в
грошовій одиниці
Установлення вихідного курсу валют на
основі споживчого чи валютного кошика є
тільки основою курсоутворення.
До фінансових належать:
- дефіцит бюджету,
- державний борг,
- рівень інфляції,
- стабільність банківської системи,
- активність на фінансовому ринку
- активність міжнародних фінансових
відносин (торговельний та платіжний
баланс).
Політичні чинники пов’язані зі стабільністю
політичної системи у країні та стабільністю її законо-
давства.
Нестабільність політичної і фінансової ситуації в тій чи
іншій країні веде до певного зниження обмінного курсу
її національної валюти порівняно з реальним
співвідношенням.
Ця різниця являє собою своєрідну плату за вказані
ризики, страхування на випадок можливого зниження
курсу цієї валюти, ймовірність чого досить висока.
Валютний ринок являє собою сферу
торгівлі особливим товаром — валютою.
Його суб’єктами є банки, брокерські
фірми, дилерські контори, валютні біржі
Валютний ринок структурується за двома
ознаками:
за обсягами
характером торгівлі.
Залежно від обсягу валютних операцій та
переліку валют, що виставляються на
торги, розрізняють
світові,
регіональні
національні валютні ринки.
Установлення співвідношення грошових
одиниць різних країн на валютних, як і на
будь-яких інших, ринках відбувається під
впливом двох основних чинників — попиту
і пропозиції.
Особливістю валютного ринку є те, що як
товаром, так і платіжним засобом, є гроші.
Тому зазначені чинники фактично
подвоюються: попит і пропозиція
відповідної іноземної валюти та
національної валюти.
Валютний ринок, як правило, регульований.
Національний ринок регулюється центральними
банками.
При цьому можуть використовуватись два способи.
Перший — установлення валютного коридору, тобто
мінімального й максимального рівня обмінного курсу,
є, по суті, напівадміністративним.
Другий — участь центрального банку в торгах.
При необхідності підтримання курсу
національної валюти центральний банк може
проводити валютні інтервенції, тобто
виставляти на торги додаткову масу іноземної
валюти, а при необхідності утримання курсу
певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати.
Крім того, центральний банк як емісійний центр
країни може впливати на обмінні курси через
регулювання грошової маси національної
валюти.
Обмеження обсягу національної валюти
зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й
тим самим сприяє утриманню курсу.
Навпаки, емісія грошей веде до розширення
пропозиції національної валюти і таким чином
до зниження її курсу.
Валютний курс, що складається на валютному ринку, відображає врівноваженість
попиту і пропозиції.
Результат торгів — обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом,
виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність
пропозиції.
У разі задоволення попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається
стабільним, при недостатності пропозиції — падає, за надмірної пропозиції — зростає.
Саме тут і проявляється роль центрального банку, який для підтримання стабільного
курсу національної валюти проводить валютні інтервенції.
Політика валютного регулювання
кожної країни
визначається
її економічними інтересами
в міжнародній торгівлі.
Валютне регулювання характеризує
встановлений порядок:
• визначення валютного курсу та його
регламентування,
• здійснення валютних операцій суб’єктами
валютного ринку (комерційними та
центральним банками, юридичними і
фізичними особами),
• порядок ввезення і вивезення іноземної та
національної валюти,
• порядок проведення міжнародних
розрахунків.
Основою валютного регулювання є вплив
на валютний курс.
У більшості випадків кожна країна
заінтересована в стабільності
національної валюти, адже це забезпечує
стабільність її як внутрішньої, так і
зовнішньої економічної політики.
Однак за певних умов може проводитися
політика як на зниження (девальвація), так
і на зростання (ревальвація) курсу
національної валюти.
Політика зниження рівня курсу національної
валюти вигідна тоді, коли в даній країні експорт
переважає імпорт.
У цьому разі доходи підприємств експортерів у
національній валюті зростатимуть, оскільки за
кожну одиницю валютної виручки підприємство
отримає більше національної валюти.
Прикладом такої політики у 80-ті роки була
постійна девальвація японської єни відносно
американського долара. В ті часи у сальдо
торговельного балансу між Японією і США
спостерігалась істотна перевага Японії.
Оскільки таке відхилення обмінного курсу від
реального вело до перерозподілу фінансових
ресурсів на користь Японії, США постійно
вводили обмеження на ввезення японських
товарів.
Політика на зростання курсу національної
валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт
товарів і послуг.
У цьому разі витрати імпортерів на закупівлю
валюти для оплати поставок у країну
зменшуватимуться.
Звичайно, при цьому втрачають експортери,
оскільки вони отримують менше доходів.
Однак перевищення імпорту над експортом
веде і до перевищення виграшу імпортерів від
завищеного курсу над втратами експортерів.
Необхідність установлення реальних курсів валют
врешті-решт привела до встановлення системи
міжнародного валютного регулювання, для чого була
створена спеціальна фінансова інституція —
Міжнародний валютний фонд.
В умовах золотовалютного стандарту особливих
потреб у такому регулюванні не існувало.
Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото
надавала такій системі достатньої стабільності.
Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко
визначив проблему валютного регулювання.
Першою спробою вирішення цієї проблеми стала
Бреттон-Вудська валютна система, а згодом
упровадження через МВФ ринкового механізму
курсоутворення.
3. Фінанси міжнародних організацій.
Самостійне вивчення
ДЕРЖАВНІ
ФІНАНСИ
• Державні фінанси — це
сукупність розподільно-
перерозподільних відносин, що
виникають у процесі формування і
використання централізованих
фондів грошових коштів,
призначених для фінансо-вого
забезпечення виконання
державою покладених на неї
функцій.
• Державні фінанси являють собою досить розгалужену
систему відносин, яка опосередковується формуванням і
використанням централізованих на різних рівнях
адміністративного поділу фондів грошових коштів
• Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості
фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і
завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і
повноважень між різними рівнями державної влади
Склад державних фінансів розглядається за ланками і
рівнями органів державної влади й управління.
Ланками державних фінансів є:
• бюджет держави;
• фонди цільового призначення;
• державний кредит;
• фінанси державного сектора.
За рівнями державні фінанси поділяються на:
• загальнодержавні
• місцеві.
Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб
суспільства, які мають загальнонаціональний характер і
відображають інтереси держави загалом. З одного боку,
вони формують фінансову базу вищих органів державної влади й
управління, а з іншого
— у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний
розвиток країни.
Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний
перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих
регіонів.
З допомогою загальнодержавниз фінансів здійснюється також
структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний
галузевий розвиток країни.
• Місцеві фінанси являють собою фінансову базу
місцевих органів влади та управління.
• Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових
ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний
перерозподіл.
• Основне призначення місцевих фінансів —
забезпечення відносної фінансової незалежності й
автономності регіональних адміністративних
формувань (областей, районів) та поселень
Основна проблема структурної побудови системи
державних фінансів — установлення оптимального
співвідношення між її рівнями.
З одного боку, рівень загальнодержавної
централізації має бути таким, щоб надійно
забезпечувати загальнонаціональні інтереси.
Брак коштів у центральних органів влади й
управління підриває їх фінансову, а відтак і
політичну силу, звужує можливості їх впливу,
що може негативно позначатись на країні в
цілому.
З іншого боку, рівень загальнодержавної централізації не мо-
же підривати фінансової бази регіонів.
Місцеві органи влади й управління потребують достатньо
фінансових стимулів для ефективної діяльності.
Якщо цього немає, місцева влада перетворюється у
звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не
заробляють їх самостійно.
Функціонування сфери державних
фінансів характеризується такими
фінансовими категоріями
• державні доходи,
• державні видатки,
• державний кредит.
Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується
державою на забезпечення своєї діяльності.
За рівнем їх розміщення вони поділяються на
• централізовані
• децентралізовані.
централізовані концентруються в бюджеті держави і
фондах цільового призначення.
За методами мобілізації централізовані доходи
поділяються на:
• податкові,
• позикові,
• надходження від державного майна та угідь.
Децентралізовані доходи розміщуються на
державних підприємствах.
У свою чергу, частина з них може
централізуватись (і централізується) в
бюджеті та фондах цільового призначення.
При цьому держава стосовно своїх
підприємств може застосовувати як
податковий метод мобілізації коштів,
так і пряме вилучення частини доходів.
Державні видатки — це сума коштів, що витрачається
державою в процесі здійснення її фінансової
діяльності
Відповідно до рівня розміщення державних доходів
вони також поділяються на централізовані (з бюджету
і фондів цільового призначення) і децентралізовані.
За роллю у суспільному виробництві розрізняють
• поточні видатки
• видатки на розвиток.
В окремих випадках це закріплюється в офіційному
поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний
бюджети.
За формами фінансування розрізняють
такі державні видатки:
• інвестиції,
• бюджетні кредити,
• державні дотації, субсидії і виплати,
• кошторисне фі-нансування.
Відповідно до цільового призначення

видатки класифікуються за статтями
витрат, наприклад,
• капітальні вкладення,
• капітальний ремонт,
• оплата праці, послуг,
• матеріалів та ін.
Основне призначення системи державних
доходів — створення надійної фінансової
бази для забезпечення фінансової
діяльності держави
Державний кредит характеризує залучення
коштів державою на позиковій основі.
В окремих випадках держава може бути:
• кредитором (при наданні кредитів іншим
країнам)
• гарантом з боргових зобов’язань підприємств
своєї країни.
Кошти, що мобілізуються з допомогою
державного кредиту, надходять до бюджету
Вони можуть використовуватись як знеособлено
через бюджетні видатки, так і на конкретні
проекти — при випуску цільових позик.
Система державних видатків призначена
забезпечити раціональне розміщення та
ефективне використання державних коштів.
Вона характеризує державну політику
фінансового забезпечення та соціально-
економічного розвитку країни.
Фінансова діяльність держави ґрунтується
на принципово інших засадах, ніж у
підприємств, і характеризується досить
простою, на перший погляд, схемою:
Система державних фінансів
характеризується досить розгалуженими
грошовими потоками, які поділяються на
зовнішні — з іншими суб’єктами
розподільних відносин та іншими
сферами і ланками фінансової системи,
внутрішні — між окремими ланками
державних фінансів
• Внутрішні відносини в системі
державних фінансів, що відображаються
у грошових потоках, складаються між
бюджетом і фондами цільового
призначення.
• Водночас ці відносини є швидше
винятком із правил, оскільки цільові
фонди створюються саме з метою
певного відокремлення частини доходів.
• Прикладом таких відносин є
перерахування з бюджету до пенсійного
фонду на виплату пенсій
військовослужбовцям та інвалідам з
дитинства.
• Перерахування коштів цільових фондів
до бюджету має винятковий характер.
Характерною ознакою сфери державних фінансів у цілому,
як видно зі схеми фінансової діяльності держави, є
збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків
загалом.
У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характерною
ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за
вартістю, що й відображає перерозподільний характер
державних фінансів
6.2. БЮДЖЕТНА
СИСТЕМА
Бюджет держави є складним і
багатогранним явищем у суспільстві.
Його розглядають з трьох сторін:
• за економічним змістом;
• за формою прояву;
• за матеріальним змістом
За економічним змістом бюджет являє собою сукупність
грошових відносин між державою, з одного боку, і
юридичними та фізичними особами,
з іншого боку, з приводу формування і використання
централізованого фонду грошових коштів, призначеного
для забезпечення виконання державою її функцій
Основним джерелом формування бюджету є ВВП.
Права держави в його розподілі ґрунтуються на двох
чинниках.
• На виконанні державою зазначених суспільних
функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по
суті, платою суспільства за виконання державою її
функцій.
• Держава може брати участь у розподілі ВВП як один із
суб’єктів його створення, будучи власником засобів
виробництва у державному секторі, тобто виконуючи
підприємницьку діяльність.
Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП
залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві.
Причому саме порядок і рі-вень бюджетної централізації
ВВП визначають той чи інший вид моделі.
Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх:
• перерозподільний,
• усеохоплюючий
• законодавчо регламентований характер
Перерозподільний характер полягає у перерозподілі
через бюджет доходів юридичних і фізичних осіб.
Такий перерозподіл, з одного боку, є необхідним,
оскільки завжди є особи, які в певний час потребують
певний обсяг фінансової допомоги і підтримки.
З іншого боку, такий перерозподіл має бути досить
обмеженим, щоб не підривати стимулів до продуктивної
діяльності у тих суб’єктів, у кого вилучаються доходи, і не
створювати утриманських тенденцій у тих, хто отримує
асигнування, субсидії і дотації з бюджету.
Бюджетний перерозподіл здійснюється між:
• галузями економіки і соціальної сфери,
• між окремими регіонами
• між соціальними верствами населення.
Усеохоплюючий характер бюджетних відносин
виявляється у тому, що вони охоплюють
абсолютно всіх — кожного громадянина, кожне
підприємство, кожну державну структуру.
При цьому, як правило, бюджетні відносини
мають двосторонній характер — платежі до
бюджету та асигнування з нього.
Оскільки на цій основі здійснюється
перерозподіл доходів, то взаємовідносини з
бюджетом є ключовими інструментами
фінансового ре-гулювання діяльності суспільства
у цілому і кожної юридичної та фізичної особи
зокрема.
Саме тому процеси складання, розгляду і
затвердження та виконання бюджету
перебувають у центрі уваги громадськості та
політичних партій.
Оскільки бюджетні відносини мають перерозподільний і
всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні
доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони
регламентуються у законодавчій формі.
Регламентування здійснюється на трьох
рівнях:
1. відповідними законами про побудову
бюджету і бюд-жетної системи, в яких
визначається склад доходів і видатків
бюджету, склад бюджетної системи і
принципи її побудови, розмежування доходів
та видатків між бюджетами, загальні засади
бюджетного процесу, тобто порядку
складання і виконання бю-джету
2. Законами, що регламентують
формування доходів і фінансування
видатків, напр.:
• податкове законодавство,
• законодавство про окремі напрями
діяльності держави, наприклад про
освіту
3. на основі прийняття щорічних законів (чи
відповідних рішень місцевої влади) про
бюджет на поточний рік, в якому
затверджується обсяг доходів і видатків
бюджету поточного року, джерела їх
формування і напрями фінансування, стан
бюджету
За формою прояву бюджет є основним
фінансовим планом, в якому
відображається діяльність держави та
місцевих органів влади й управління.
Як фінансовий план бюджет являє собою
баланс доходів і видатків.
Водночас це не просто розпис доходів і
видатків держави — це віддзеркалення її
економічної і соціальної, міжнародної та
оборонної, а головне фінансової (в усіх її
напрямах) політики.
Це форма прояву розглянутої вище
сукупності перерозподільних відносин у
суспільстві.
За матеріальним змістом бюджет являє собою
централізований грошовий фонд держави.
Обсяг бюджету — це річна сума коштів, що
проходять через цей фонд. Він перебуває у
постійному русі: практично щоденно до нього
надходять кошти і здійс-нюється фінансування
видатків.
У зв’язку з цим необхідна чітко налагоджена
система управління бюджетом з метою
забезпечення своєчасного і повного
надходження доходів та раціонального й
ефективного використання його коштів.
Склад видатків бюджету визначається функціями
держави та характером її фінансової діяльності:
За функціями:
1) управлінська — державне управління; — судова влада і прокуратура; — правоохоронні
органи і служба безпеки; — фінансові і митні органи; — міжнародні відносини;
2) оборонна — національна оборона;
3) соціальна — соціальний захист; — соціальне забезпечення; — соціальна сфера;
4) економічна — економічна діяльність держави; — фундаментальні дослідження;
б) фінансова діяльність — обслуговування державного боргу
У зазначеному співвідношенні видатків бюджету і функцій
держави треба враховувати певну умовність віднесення
видатків на фундаментальні дослідження до економічної
функції, адже ці дослідження здійснюються і в оборонній,
і в соціальній сферах.
У системі видатків бюджету це окрема група.
Але основним напрямом фундаментальних досліджень є
забезпечення розвитку економіки, і тому вони
відображають насамперед економічну функцію держави
З позицій централізованих у бюджеті коштів його
видвикористанняатки можна умовно поділити на дві
групи
• державне споживання
• бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.
Державне споживання являє собою
видатки на утримання державного апарату
— управлінського, правоохоронного, судо-
вого тощо та армії.
Формування доходів бюджету в цій частині
є платою з боку суспільства державі за
послуги, що надаються нею у сфері
управління країною та забезпечення її
обороноздатності й правопорядку
Бюджетне фінансування відображає процес
перерозподілу доходів у суспільстві.
Якщо видатки бюджету в частині державного
споживання відшкодовуються суспільству у
вигляді відповідних послуг з боку держави,
то бюджетне фінансування є, по суті, або
поверненням суспільству, або суспільним
споживанням, частини централізованого у
бюджеті ВВП.
Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи
перерозподіл отриманих державою доходів,
відображається у формуванні вторинних, а в окремих
випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб.
Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований)

характер.
Прямий характер має формування доходів конкретних
отримувачів бюджетних асигнувань — розпорядників
бюджетних коштів,
опосередкований характер — споживачів суспільних благ,
які забезпечуються за рахунок бюджету.
Бюджетне фінансування може
здійснюватися в таких формах:
• — бюджетні інвестиції;
• — державні трансферти;
• — бюджетні кредити;
• — кошторисне фінансування
Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у різних
формах. Основною формою є фінансування капітальних
вкладень.
Виділення коштів може здійснюватись окремим
підприємствам, міністерствам і відомствам під певні
об’єкти,
а може мати форму проектного фінансування конкретного
інвестиційного проекту.
Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на
придбання певної частки акцій акціонерних товариств.
Державні трансферти являють собою цільове,
безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення
коштів з бюджету конкретним суб’єктам у вигляді
державних субсидій, субвенцій і дотацій.
Субсидії можуть виділятись юридичним і фізичним

особам і мають форму фінансової допомоги чи
відшкодування втрат доходів.
Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності
на поворотній основі, що загалом не властиве бюджетним відносинам.
На відміну від банківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за

нижчими процентними ставками.
• Кошторисне фінансування означає виділення коштів з
бюджету на основі спеціального планового документа —
кошторису.
• Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна
сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні
дослідження, оборона, уп-равління.
• З погляду бюджетних установ воно є формою
цільового, безповоротного і безоплатного фінансування.
• Працівники даних установ отримують на цій основі
свої первинні доходи.
• З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній
сфері, це так звані безплатні послуги, що характеризують
вторинні доходи користувачів даними послугами.
Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок
внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання
різноманітних методів. Внутрішніми джерелами є
вироблений у країні ВВП та національне багатство.
Зовнішні джерела — це надходження доходів до бюджету

на основі міжнародного перерозподілу доходів і
У процесі формування доходів бюджету держава може
використовувати як загальні методи, притаманні всім
суб’єктам фінансових відносин:
1. від продуктивної діяльності,
2. від майна та державних угідь,
3. запозичення,
так і специфічні, властиві тільки їй, методи:

1. Податковий
2. емісійний:
• Доходи від державного майна і майнових прав можуть
надходити на постійній та разовій основі.
• Постійними доходами є орендна плата — від передання
державного майна в оренду, та
• дивіденди від акцій, що відображають корпоративні
права держави на частку майна акціонерних товариств,
якою володіє держава.
• Разові доходи держава отримує від реалізації свого
майна чи корпоративних прав (наприклад доходи від
приватизації).
Доходи від державних угідь пов’язані із
загальнонародною, по суті державною,
власністю на землю та, відповідно, на
угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі.
Вони можуть надходити у вигляді платежів
за використання лісових та водних ресурсів,
за видобування корисних копалин, а також
у вигляді доходів від концесій — передання
прав користування угіддями і ресурсами
Податковий метод формування доходів
бюджету пов’язаний з перерозподілом
доходів юридичних і фізичних осіб на
користь держави.
Основна частина податків відбиває
перерозподіл виробленого у країні
ВВП
Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих
перерозподільних відносин, то його
формування і стан мають особливе значення
для держави, кожної юридичної і фізичної
особи та суспільства загалом.
Формування бюджету передбачає вирішення
триєдиного завдання.
По-перше, визначення реальних обсягів
доходів.
По-друге, оптимі-зацію структури видатків на
основі критерію забезпечення максимального
рівня зростання ВВП при задоволенні
мінімуму соціальних потреб.
По-третє, збалансування бюджету. Проблеми
збалансу-вання полягають у тому, що, як
правило, потреби будь-якого суб’єкта, у тому
числі й держави, перевищують можливості.
Збалансування бюджету можливе за рахунок:
а) збільшення доходів — введення нових податків, підвищення ставок чи
розширення об’єкта оподаткування з діючих податків, розширення
використання неподаткових доходів;
б) скорочення видатків — пропорційного чи селективного;
в) на основі прийняття бюджетного дефіциту з установленням джерел його
покриття (державні позики або грошова емісія).
За наявності значних фінансових
проблем усі ці способи
збалансування бюджету можуть
використовуватися у комплексі.
Стан бюджету як фінансового плану
відображає не тільки фінансовий стан
держави, а й характеризує багато в
чому фінансову ситуацію країни
загалом і тому цікавить усіх громадян
та кожну підприємницьку структуру.
Він характеризується трьома показни-
ками:
— рівновага доходів і видатків;
— перевищення доходів над
видатками;
— перевищення видатків над
доходами.
Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним
та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової
діяльності держави: доходи видатки.
При цьому фінансовий результат діяльності держави не
визначається,
адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів,
скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету,
а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків,
скільки збирає доходів.
Відтак будь-яке відхилення від цієї врівноваженості є
порушенням засад фінансової діяльності держави і
недоцільне.
Перевищення доходів над видатками загалом відображає
стабі-льну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності
держави. Воно може проявлятися в різних формах. По-
перше, це можуть бу-ти свого роду бюджетні резерви:
заплановане перевищення вико-ристовується на
фінансування непередбачених видатків у поточно-му році, а
фактично отримане за підсумками бюджетного року —
переходить у доходи наступного року, за рахунок чого
можуть бути або збільшені видатки, або скорочені доходи.
Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають
правові засади формування, наприклад, в Україні в складі
Державного бюджету виокремлюєть-ся Резервний фонд
Кабінету Міністрів. По-друге, перевищення до-ходів над
видатками може виникати внаслідок надмірної (порівняно з
нормованими органами влади та управління вищого рівня
видат-ками) дохідної бази окремих бюджетів. В Україні таке
перевищення має форму “бюджетного надлишку” і підлягає
вилученню до бю-джету вищого рівня. По-третє, таке
перевищення може мати форму
бюджетного профіциту, за умов збалансування бюджету в
межах не одного, а кількох років. В окремі роки
встановленого періоду фор-муються бюджетні профіцити, а
в окремі — дефіцити. Обсяги бю-джетних дефіцитів і
профіцитів при цьому збалансовані.
Грошові системи
1. Сутність, призначення та
структура грошової системи
• Грошова система — це форма
організації грошового обороту в
країні, установлена
загальнодержавними законами.
У складі грошової системи можна виділити окремі, відносно
самостійні підсистеми:
• система безготівкових розрахунків;
• валютна система;
• система готівкового обігу.
Формування грошових
систем здійснюють
центральні органи влади.
Процес організації і функціонування
грошової системи відбувається на базі
банківської системи.
Тому грошова система є складовою
банківської системи.
В багатьох країнах правові норми, що

формують грошову систему,
безпосередньо визначаються в
банківському законодавстві. Вони
регламентують діяльність центральних
банків.
Грошові системи
здебільшого складаються
історично. Їх суть і структурні
елементи відбражають
рівень соціально-
економічного розвитку
країни.
Сучасна грошова система
складається з окремих елементів.
• Грошова одиниця
• Масштаб цін
• Емісійна система та форми
грошей
• Валютний курс
• Регламентація готівкового та
безготівкового грошового обігу
Грошова одиниця — це
встановлений у законодавчому
порядку грошовий знак. Вона
служить засобом для вимірювання
цін на товари та послуги.
Масштаб цін — це уособлення

представницької вартості загальної
маси товарів і послуг, які
перебувають в обороті.
Емісійна система та форми
грошей. Право емісії
грошових знаків та
відповідальність за їх
забезпечення покладається
на певний державний орган.
В Україні таким органом є центральний банк.
За формою грошові знаки поділяються на:
• банківські білети,
• казначейські білети
• монети.
Форма грошей являє собою матеріалізовану

мінову вартість в її загальному еквіваленті. Вона
забезпечує стабільність обороту товарів і
виступає стабільним платіжним засобом у
готівковому обігу.
Суттєва відмінність між цими видами грошових
знаків полягає у різних механізмах їх емісії і
порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.
Випуск банкнот зумовлює кредитна емісія
центрального банку. Банківські білети надходять
у сферу обігу у зв'язку з видачею кредиту. А
погашення кредиту зумовлює вилучення
грошових знаків з обігу. Якщо емісію грошових
знаків здійснює Міністерство фінансів (його
скарбниці), то за формою вони є казначейськими
білетами.
Емісія казначейських білетів використовується
для покриття бюджетних витрат і допускається,
як правило, в умовах глибокої кризи державних
фінансів.
Монета являє собою злиток металу, що має
встановлені законодавством форму, масу, склад
металу, певні зображення і надписи, номінал та її
вартість.
Валютний курс — це співвідношення,
за яким одна валюта обмінюється на
іншу, або “ціна” грошової одиниці
однієї країни, яка визначена в
грошовій одиниці іншої країни
Валютний курс використовується для
обміну валют під час здійснення
валютних та інших економічних
операцій
Регламентація готівкового та
безготівкового грошового обігу
включає:
• визначення сфери застосування
готівкового і безготівкового розрахунків;
• встановлення режиму використання
грошей на рахунках;
• застосування форм розрахунків;
• способи і порядок здійснення
платежів та ін.
Центральний банк здійснює контроль за
грошовим обігом, забезпечує
стабільність грошової одиниці,
регламентує правила виконання
безготівкових платежів, визначає
способи і порядок проведення платежів.
Грошова система держави забезпечує
правову і організаційну базу для
розробки та реалізації грошово-
кредитної політики.
В результаті розвитку товарного
виробництва і властивих йому
економічних відносин поступово
Види змінилися, удосконалилися і
набували різних форм грошові
грошових системи.
систем В історичному аспекті
класифікація грошових систем
відбувалася за різними
критеріями.
Залежно від форми, в якій
функціонують гроші,
виділяють такі види
грошових систем:
• систему металевого обігу;
• систему паперово-
кредитного обігу.
Система металевого обігу функціонувала в той
період, коли грошовий метал безперервно
перебував в обігу і виконував всі функції грошей, а
банкноти були розмінними на метал.
Металеві грошові системи виступали у двох
формах: біметалізму і монометалізму.
Біметалізм — це грошова система в якій роль
загального еквівалента законодавчо закріплена за
двома металами: золото і срібло.
Монети цих металів карбувалися і оберталися на
рівних умовах, а банкноти підлягали обміну на
обидва ці метали також на рівних умовах.
Система паперово-кредитного обігу
являє собою грошові системи, за яких
обіг обслуговують грошові знаки у
паперовій та металевій формах.
У них внутрішня вартість не відповідає

номіналу.
Такі грошові системи регулюються

державою, яка бере на себе
зобов'язання щодо забезпечення
сталості емітованих від її імені грошових
знаків.
Сучасній грошовій системі властиві такі риси:
а) втрата прямого і опосередкованого зв'язку із
золотом внаслідок витіснення його з
внутрішнього і зовнішнього обігу;
б) випуск грошей в обіг відбувається не лише з
метою здійснення кредитування суб'єктів
господарювання, але і для кредитування
держави;
в) розширення безготівкового обігу і зменшення
готівкового;
г) розвиток хронічної інфляції;
д) здійснення державного регулювання
грошового обігу;
е) відміна офіційного золотого вмісту банкнот і
незабезпечення їх розміну на золото.
Залежно від ступеня
втручання держави в
економічні відносини
грошові системи можуть
бути:
• ринковими;
• неринковими.
Для ринкових грошових систем характерна
перевага економічних методів та інструментів
регулювання грошового обігу.
Такі системи властиві країнам з ринковою
економікою.
Неринковим грошовим системам властиві
переваги адміністративних неринкових методів
регулювання грошового обігу.
Це проявляється перш за все у штучному
розмежуванні загального обігу на готівкову та
безготівкову сфери.
Такі грошові системи відповідають командно-
адміністративним економічним системам.
За характером регулювання
національної валютної
системи грошові системи
можуть бути:
— відкритими;
— закритими.
Для відкритих грошових систем характерне
мінімальне втручання держави у регулювання
валютних відносин в середині країни. Воно
виражається процесом додаткового регулювання
валютного ринку, повній конвертованості валюти,
ринковому механізму формування валютного
курсу.
Таке регулювання можливе за умови достатнього
розвитку та відкритості економіки країни.
Закриті грошові системи характеризуються значною
кількістю валютних обмежень.
Вони проявляються в адміністративному

регулюванні валютного ринку, неконвертованості
валюти і штучному формуванню валютного курсу.
Такі грошові системи характерні для країн із

закритою економікою.
Сучасна грошова система України має ринковий

характер. Вона формувалася в процесі ринкової
трансформації економіки, розвитку грошового
ринку та його інфраструктури.
Державне Однією з гарантій держави вважається
законодавче забезпечення кожному
регулювання економічному суб’єкту таких прав і свобод:
грошового • свободи підприємництва, у тому числі вільний
перелив капіталу;
обороту і місце в • захист приватної власності, у тому числі захист
ньому прав кредитора та грошових заощаджень;
• свободи торгівлі, у тому числі захист від
фіскально- монополізації цін та ринків;
бюджетної та • свободи при укладанні договорів та захист прав
учасників договірного процесу;
грошово- • свободи споживання та захист прав споживача
кредитної від недобросовісного продавця;
• вільний вибір професії і місця роботи.
політики
Для реалізації свого впливу на економіку держава
повинна розробляти відповідну економічну політику,
зокрема на основі таких цілей:
• забезпечення певного рівня економічного
зростання;
• забезпечення максимальної зайнятості;
• контроль над інфляцією з метою її мінімізації та
стабілізації цін;
• урівноваження активів і пасивів платіжного
балансу
Для досягнення вказаних цілей економічна
політика передбачає широкий спектр
заходів, які впливатимуть на економічне
життя суспільства.
Умовно їх можна розділити на чотири
групи:
• структурна політика;
• політика конкуренції;
• соціальна політика;
• кон’юнктурна політика.
Перші три групи заходів передбачають вирішення
відносно вузьких, локальних завдань.
Так, структурна політика передбачає субсидій чи інших
стимулів активізації розвитку віднаданняносно відсталих
регіонів (регіональна політика) чи певних галузей,
секторів виробництва (секторальна політика).
• Політика конкуренції передбачає заходи
антимонопольного характеру, вільного
ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям,
установлення особливих правил взаємовідносин там,
де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці,
сільському господарстві, тощо.
• Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані
на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості
всіх членів суспільства шляхом часткового
перерозподілу доходів.
Особливе місце в економічній політиці
займають заходи, що належать до
кон’юнктурної політики, яка реалізується
через регулятивний вплив держави на
ринкову кон’юнктуру, на співвідношення
сукупного попиту і сукупної пропозиції на
ринках.
Оскільки сукупний платоспроможний
попит формується і реалізується в
грошовій формі у процесі формування,
розподілу і використання національного
доходу, кон’юнктурна політика
забезпечується насамперед державним
регулюванням грошового обороту
Сутність монетарної політики -
Грошово- визначення її як комплексу
кредитна взаємозв’язаних, скоординованих
на досягнення заздалегідь
політика, її визначених суспільних цілей,
цілі та заходів щодо регулювання
грошового обороту, які здійснює
інструменти держава через центральний банк
Об’єктами, на які найчастіше
спрямовуються регулятивні
заходи монетарної політики, є
такі змінні грошового ринку:
• пропозиція (маса) грошей;
• ставка процента;
• валютний курс;
• швидкість обігу грошей та ін.
В Україні головним суб’єктом
грошово-кредитної політики є
Національний банк.
Крім нього, у виробленні
грошово-кредитної політики
беруть участь інші органи
державного регулювання
економіки — Міністерство
фінансів, Міністерство економіки,
безпосередньо уряд, Верховна
Рада.
Світова практика монетарної політики
нагромадила значний досвід
використання певних інструментів
грошово-кредитного регулювання
економічних процесів. Усі їх можна
поділити на дві групи:
• інструменти опосередкованого впливу
на грошовий ринок та економічні
процеси;
• інструменти прямого впливу.
До першої групи належать: операції на відкритому
ринку, регулювання норми обов’язкових резервів,
процентна політика, рефінансування комерційних
банків, регулювання курсу національної валюти.
До другої групи відносять: установлення прямих
обмежень на здійснення емісійно-касових операцій;
введення прямих обмежень на кредитування
центральним банком комерційних банків;
установлення обмежень чи заборони на пряме
кредитування центральним банком потреб бюджету;
прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються
комерційним банкам у порядку рефінансування, між
пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами
тощо.
Грошовий оборот і
грошові потоки.2.0
Гроші в кишені, безумовно, служать
грошима.
однак як щодо чеків чи кредитних
карток? Це теж гроші?
Замість того, щоб намагатись визначити
єдиний спосіб вимірювання грошей,
економісти пропонують більш широкі
визначення грошей на основі ліквідності.
Під ліквідністю розуміється те, як швидко

ви можете використовувати фінансовий
актив для придбання товару чи послуги.
Наприклад, готівка дуже ліквідна.
Ви можете легко використати свою купюру в
10 доларів, щоб придбати гамбургер в обідній
час.
Однак 10 доларів, які ви маєте на своєму

ощадному рахунку, не так просто
використовувати.
Ви повинні піти в банк або в банкомат і зняти
готівку, щоб купити обід.
Таким чином, на вашому ощадному рахунку

10 доларів менше ліквідності.
банківський регулятор, який відповідає за монетарну
політику та визначає гроші відповідно до їх ліквідності.
Існує два визначення грошей:

грошова маса М1 та М2.
Грошова маса М1 включає ті грошові
кошти, які є дуже ліквідними, такі як
готівка, депозити на вимогу
Грошова маса М2 за дорожніми
чеками менш ліквідна за своєю суттю і
включає М1 плюс заощадження та
строкові депозити, депозитні
сертифікати та кошти на грошовому
ринку.
Грошова маса М1 включає монети та валюту в обігу
- монети та купюри, які циркулюють в економіці,
яку казначейство США не зберігає у Федеральному
резервному банку або в банківських сховищах.
З валютою тісно пов'язані депоновані
депозити, також відомі як депозити до
запитання.
Вони називаються депозитами до
запитання або депозитами, що
перевіряються, оскільки банківська
установа повинна передати власнику
депозиту свої гроші "на вимогу", коли
клієнт виписує чек або використовує
дебетову карту.
Грошовий агрегат M1 Федеральна

резервна система вимірює щодня
Більш широке визначення грошей,
M2 включає все, що є в M1, але
також додає інші типи депозитів.
Наприклад, M2 включає ощадні депозити в
банках, які є банківськими рахунками, на
які ви не можете безпосередньо виписати
чек, але з яких ви можете легко зняти гроші
в автоматичній касі або банку.
Багато банків та інших фінансових установ
також пропонують можливість інвестувати у
фонди грошового ринку, де вони
об'єднують депозити багатьох
індивідуальних інвесторів та інвестують їх у
безпечний спосіб, наприклад,
короткострокові державні облігації
Іншим складником М2 є відносно невеликі
(тобто менше приблизно 100 000 доларів
США) депозитні сертифікати (компакт-диски)
або строкові депозити - це рахунки, які
вкладник зобов’язав залишити в банку на
певний проміжок часу, починаючи від від
кількох місяців до кількох років, в обмін на
вищу процентну ставку.
Коротше кажучи, усі ці типи М2 - це гроші, які

ви можете зняти та витратити, але для цього
потрібно більше зусиль, ніж предмети в М1.
Гроші М1 та М2 мають кілька визначень, від
вузьких до широких.
M1 = монети та валюта в обігу +

депонований (на вимогу) депозит +
дорожні чеки.
M2 = M1 + ощадні депозити + кошти на

грошовому ринку + депозитні сертифікати +
інші строкові депозити.
Лінії, що розділяють M1 і M2, можуть стати
трохи розмитими. Іноді підприємства не
трактують елементи М1 однаково
Наприклад, деякі компанії не приймають
особисті чеки на великі суми, але
приймають дорожні чеки або готівку. Зміни
в банківській практиці та технології зробили
ощадні рахунки в М2 більш схожими на
розрахункові рахунки в М1.
Питання:
Де "пластикові гроші", такі як дебетові картки,
кредитні картки та розумні гроші, вписуються в цю
картину?
Дебетова картка, подібно чеку, - це вказівка банку
користувача переказувати гроші безпосередньо та
негайно з вашого банківського рахунку продавцю.
Важливо зауважити, що у нашому
визначенні грошей грошима є
контрольовані депозити, а не паперовий
чек чи дебетова картка. Хоча ви можете
здійснити покупку за допомогою кредитної
картки, фінансова установа вважає це не
грошима, а короткостроковою позикою від
компанії, що видає кредитну картку.
M1 M2
Currency and traveler’s Yes Yes

Порівняння checks
грошових Checking deposits Yes Yes
агрегатів М1 та
Time deposits Yes
М2:
Savings deposits Yes
Money market mutual Yes

funds and other deposits
M1 M2 M3
Порівняння Currency in circulation X X X
грошових Overnight deposits X X X
агрегатів Deposits with an agreed X X

maturity up to 2 years
Deposits redeemable at a X X
period of notice up to 3
Європейський центральний банк months
визначив вузький сукупний (M1), Repurchase agreements X
«проміжний» сукупний (M2) та
широкий сукупний (M3). Ці Money market fund (MMF) X
сукупності відрізняються за shares/units
ступенем грошової Debt securities up to 2 years X
приналежності включених
активів. Наступна таблиця
узагальнює це:
Погляд ЄЦБ
Грошові агрегати включають грошові зобов'язання МФО та
центрального уряду (поштового відділення, казначейства тощо)
перед нерезидентами єврозони, за винятком центрального уряду.
М1 - сума валюти в обігу та депозити овернайт;
М2 - це сума М1, депозити з узгодженим строком до двох років та
депозити, що підлягають погашенню за попереднім
повідомленням до трьох місяців;
M3 - це сума M2, угод про зворотний викуп, акцій / паїв фондів
грошового ринку та боргових цінних паперів із терміном погашення
до двох років.
ЄЦБ обчислює темпи приросту грошових агрегатів та їх
компонентів та аналогів на основі операцій, а не просто
порівняння непогашених сум на кінець періоду.
Темпи приросту обчислюються на основі індексу, який отримують

(починаючи з базового періоду) шляхом ділення операцій на
непогашені суми на початку періоду, до якого вони відносяться.
Грошова маса
Грошова маса –
це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в
розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент.
Для визначення обсягу та структури грошової маси
застосовується відповідний набір грошових агрегатів (це
визначене законодавством відповідно до ступеня
ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів).
Основними принципами формування
грошових агрегатів є:
1. Грошова маса включає на лише готівкові
гроші , а й депозитні.
2. Уся грошова маса поділяється на ту, що є
в обігу і ту, яка нагромаджується та виконує
функцію збереження вартості.
3. Сукупна грошова маса включає також
банківські вклади, депозити та цінні папери
з фіксованим доходом.
Грошові агрегати — види грошей та грошових
засобів, які відрізняються один від одного
своєю ліквідністю, тобто можливістю
швидкого перетворення в готівку, показники
структури грошової маси
.
Грошовий агрегат М0 – готівкові кошти в обігу поза
депозитними корпораціями.
Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та
переказні депозити в національній валюті.
переказні депозити в іноземній валюті й інші
депозити.
Грошовий агрегат М3 – грошовий агрегат М2 та цінні
папери, крім акцій
Обсяги грошовиз агрегатів в Україні за даними НБУ станом на лютий 2021
Грошовий агрегат М3 млн грн лютий 2021 1 839 809,4
* Грошовий агрегат М0 млн грн лютий 2021 515 457,3
* Грошовий агрегат М1 млн грн лютий 2021 1 042 415,3

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає
показник, що називається грошовою
базою.
Грошова база – це гроші, які не беруть

участі в кредитному та грошовому
оборотах, але створюють базу для їх
розширення. Вона включає М0, готівку
в касах банків та резерви комерційних
банків на їх рахунках в НБУ.
За підсумками 2020 р. грошова маса (М3) збільшилась
на 411,7 млрд грн (28,6%) до 1 850,0 млрд грн, що було
зумовлено зростанням обсягу
 депозитів на 280,4 млрд грн (26,7%) до 1 331,3 млрд
грн та
  готівки поза банками (М0) на 23,7% до 475,3 млрд
грн57. Річні темпи приросту грошової маси
досягнули свого максимуму у листопаді (32,7%), що є
найвищим показником з кінця 2008 р. проте вже у
грудні знизились до 28,6% внаслідок високої бази
порівняння.
МОНЕТИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ (monetization of economy) – макроекономічний показник,
що характеризує ступінь забезпеченості економіки грошима, необхідними для
здійснення платежів і розрахунків, та відображає забезпеченість процесів виробництва
та споживання відповідною грошовою масою. М.е. – це інтегральний показник, який
відображає довіру суспільства до національної валюти, до політики монетарної влади,
а також рівень кредитної активності.
Основним фактором динаміки показника рівня М.е. є попит на
реальні гроші, який, у свою чергу, залежить від ступеня довіри
суб’єктів економіки до національної грошової одиниці: чим
вищим є рівень монетизації, тим більшим, за інших рівних умов,
є попит на реальні гроші. У кінцевому рахунку,
рівень М.е. визначається рівнем розвитку економіки.
М.е. розраховується, зазвичай, як відношення грошового

агрегату М2 (готівка, грошові кошти на рахунках підприємств і
внески населення в банках) до ВВП у відсотках. Інколи для
розрахунку коефіцієнта монетизації (monetization ratio)
використовують агрегат М3 – показник «широких грошей».
Показник рівня М.е. обернено пропорційний до швидкості
обертання грошей: при збільшенні коефіцієнта монетизації
швидкість обертання грошей зменшується і, навпаки.
грошима.

час.



ринку.
запитання.


Гроші М1 та М2 мають кілька визначень,
від вузьких до широких.


Питання:
картину?
M1 M2

Time deposits Yes
М2:

M1 M2 M3

Погляд ЄЦБ

.
депозити.

базою.

грн та

грошима.

час.



ринку.
запитання.


Гроші М1 та М2 мають кілька визначень,
від вузьких до широких.


Питання:
картину?
M1 M2

Time deposits Yes
М2:

M1 M2 M3

Погляд ЄЦБ

.
депозити.

базою.

грн та


Subject Currency Presentation-об&#39;Єднано

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

You might also like

Subject Currency Presentation-об&#39;Єднано

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Subject Currency Presentation-об&#39;Єднано

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Тема 6.

• це будь-які грошові кошти,

• Країни зі слабкою економікою або країнами, що розвиваються, можуть

Правила переказу іноземної валюти

Паритет купівельної спроможності

Визначення — це економічні відносини між суб'єктами

10 Caja Madrid (now Bankia) Spain 1702

Форми податковий кредит

міжнародний або зовнішньоекономічний кредит

3. Аванс — величина грошових коштів, наданих в

4. Тимчасова фінансова допомога.

This Photo by Unknown Author is licensed under CC BY-SA

• Надбавка Премія за ризик невиконання

• Премія за ризик, пов’язаний зі строковістю, що

Вартість Офіційні відсоткові ставки Euribor розраховуються та публікуються

кредиту. центральноєвропейським часом. Процентні ставки на цьому веб-

Індекси. Euribor інформація про Euribor завжди була актуальною.

Банк Euribor використовується, зокрема, для встановлення власних

• EXIM Банк використовує трирівневу систему,

• 100 тис на 10 років під 10% річних,

• при ануїтетних платежах - 58580,88

Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у

Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної

• SDR - це міжнародний резервний актив, створений МВФ у

• Вартість СПЗ базується на кошику з п’яти валют - долара

Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з

Як правило, вказані програми охоплюють

Вони пов’язані зі зменшенням державних

• Також співпраця з Міжнародний валютним фондом на сучасному етапі відкриває

• сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових

№49235 від "Проект модернізації мережі

*Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері

Основне завдання банку — здійснювати посередництво в

— за формами власності (державні, приватні, кооперативні та змішані);

— залежно від кола здійснюваних операцій (універсальні, спеціалізовані);

— за організаційно-правовою формою діяльності (пайові, акціонерні товариства);

— за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні,

Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні

Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів

Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні

Інвестиційні цінні папери — це боргові зобов'язання у вигляді акцій,

Найтиповішим є розподіл банківських послуг на

Контроль за банківською діяльністю — це комплекс заходів,

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між

Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні

Нижній рівень — ділові банки, клієнтами яких є підприємства, організації,

Ділові банки є багатофункціональними установами, що займаються практично

На першому рівні знаходиться ЄЦБ (Європейський центральний банк), який

На другому рівні знаходяться центральні банки, які реалізовують спільну для ЄС

На третьому рівні – ділові банки

сукупність відносно відособлених взаємозв’яза-

Фінансова сукупність фінансових органів та інституцій,

• Вона складається зі сфер і ланок.

• Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою

• ланка — їх відособлену частину.

Світове Міжнародні фінанси

Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або від-

• За формою ресурсів фінансовий ринок

• Функціонування фінансового ринку

Subject Currency Presentation-об'Єднано

Subject Currency Presentation-об'Єднано

Subject Currency Presentation-об'Єднано