Ібн Хаукaль, сучасник подій, в «Книзі шляхів і країн» докладно описує падіння Хозарії під ударами русів в 968-969

рр. Він
фіксує важливі події та надає унікальні деталі, які дозволяють зрозуміти характер цих подій.
Ібн Хаукаль розповідає про виведення русами в полон кагана, його родини та вартового загону, що свідчить про важливість
руської експансії. Однак важливо враховувати, що він може носити певний арабський погляд на події.
Також слід відзначити, що Ібн Хаукаль особисто зустрічався з хозарськими біженцями, що робить його свідчення більш
особистим та правдивим. Його звіт може містити важливі деталі та спостереження, які додають глибину розумінню подій в
контексті падіння Хозарії під ударами русів.
За інформацією від Ібн Хаукаля, завоювання Булгара та Буртаса стали та доповненням до східного походу Святослава в 968-
969 рр. Ці відомості підтверджують агресивну експансію русів в той період.
У дискусії в історіографії навколо дати походу русів на Хозарію, Ібн Хаукaль називає 968-969 рр. Важливо відзначити, що
ці дати можуть викликати обговорення в галузі історіографії, але Ібн Хаукаль визначає їх у зазначений період.
Ал-Мукаддасі додає важливий аспект, зазначаючи, що у розгромі хозар брали участь не тільки руси, але і Хорезм. Це вказує
на складні політичні відносини та залученість різних сил у цих подіях.
Інші арабські автори, такі як Ібн Міскавейх та Ібн ал-Асір, розкривають важливий елемент – напад племен турок на хозарів
у 965 р., що призвів до їх звернення за допомогою в Хорезм і прийняття ісламу. Ця інформація доповнює картину складних
подій того часу в регіоні.

Інформація з презентації і уривки з літопису:

Перший Балканський похід 968 р.

У 968 р. на запрошення візантійського імператора допомогти воювати з Болгарією військо Святослава

суходолом і човнами рушило до Дунаю на державу болгар. Його поява була несподіваною, і перша
битва з болгарським військом принесла перемогу руській зброї. Русичі розгромили болгар під
Доростолом і захопили 80 міст. Князь Святослав на підкорених землях зробив столицею місто
Переяславець на Дунаї, де розмістилася «середина» його землі.

«У РІК 6476 [968]. Прийшли печеніги вперше 1 на Руську землю. А Святослав був [тоді] в Переяславці, і
заперлася Ольга з онуками своїми — Ярополком, і Олегом, і Володимиром — у городі Києві. І
оступили печеніги город силою великою, — незчисленне множество [стояло їх] довкола города, — і
не можна було вийти з города, ні вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І, зібравшись,
люди тої сторони Дніпра стояли в човнах на тій стороні, та не можна було увійти в Київ ані одному з
них, ні із города [вийти кому] до них.»—напад печенігів на Київ.

«А ті, побачивши [це] з тої сторони [Дніпра і] прибувши в човні назустріч йому, взяли його в човен і
привезли його до дружини. І сказав він їм: «Якщо ви не підступите завтра рано під город, — здадуться
І люди печенігам». Мовив тоді їм воєвода їхній, на ім’я Прегич: «Підступимо завтра в човнах і,
захопивши княгиню і княжичів, умчимо ми на сю сторону і люди. Якщо ж сього не зробимо, —
погубить нас Святослав».

І як настав ранок, сіли вони в човни перед світом, затрубили сильно трубами, і люди в городі зняли
крик. Печеніги ж подумали, що князь [Святослав] прийшов, [і] побігли од города хто куди.

І вийшла Ольга з онуками і з людьми до човнів, а князь печенізький [Куря], побачивши [це], вернувся
один до воєводи Претича і запитав: «Хто се прийшов?» І сказав йому [воєвода]: «Люди тої сторони». І
спитав князь печенізький: «А ти чи не князь єси?» Він же сказав: «Я — муж його і прийшов зі
сторожею, а вслід за мною іде воїв незчисленне множество», — а це він сказав, лякаючи їх. І мовив
князь печенізький Претичеві: «Будь мені другом». Він тоді сказав: «Нехай буде так». І подали вони
руку один одному, і дав печенізький князь Претичеві коня, шаблю, стріли, а він дав йому броню, щит,
меч. І відступили печеніги од города, і не можна було коня напоїти: на Либеді — печеніги 3.

І послали кияни [гінця] до Святослава, говорячи: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш [про неї], а
свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо ти не прийдеш, не
оборониш нас, — то таки нас візьмуть. Чи тобі не жаль отчини своєї, і матері, що стала старою, і дітей
своїх?»

Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю, і прибув до Києва, і цілував матір
свою, і дітей своїх, [і] журився тим, що сталося од печенігів. І зібрав він воїв, і прогнав печенігів у поле,
і було мирно.»—Повернення Святослава і визволення Києва.

Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах.І взяли новгородці Володимира собі, і
пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав — до Переяславця.

Ольга померла на третій день після заяви Святослава,що він хоче жити в Переяславі.(969)

У зв’язку із вбивством імператора Никифора II Фоки 11 грудня 969 р. Святослав завоював центральну
частину Болгарії, зайняв її столицю Преслав і вже не мав наміру повертати ці землі новому
візантійському імператору Іоанну I Цимісхію.

[971]. Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу
проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: «Уже нам
тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!» А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв

город списом, кажучи: «Се город мій!» Позиції Святослава підкріплювалися повстанням Варди
Фоки проти Іоанна I Цимісхія. Діючи у згоді із сім’єю покійного імператора, Святослав здійснив
похід до Адріанополя, де й був зупинений візантійською армією.

Поразка Варди Фоки дала змогу Іоанну I Цимісхію навесні 971 перейти до кампанії проти
Святослава. Війна з Іоанном I Цимісхієм для Святослава із самого початку склалася невдало. Після
втрати русами Преслава військо Святослава близько 3-х місяців чинило опір візантійській армії
біля Доростола. Від Святослава відійшли його колишні союзники, угри й печеніги, а значну кількість
болгар, яких він підозрював у зраді, було страчено.З суші місто оточила армія під командуванням
імператора, Дунай блокував грецький флот. Руси, незважаючи на небезпеку, здійснювали зухвалі
вилазки. В одній з них був обезголовлений високопоставлений чиновник Магістр Іоанн.Іншу вилазку
дружинники зробили вночі в сильний дощ: на човнах обійшли ворожий флот, зібрали запаси зерна в
селах і побили безліч спавших греків.Коли становище його армії стало критичним, Святослав вважав
ганьбою здаватися або тікати і вивів військо за стіни міста, наказавши замкнути ворота.Два дня з
перервою на ніч його вояки боролися з візантійцями. Втративши 15 тисяч чоловік, Великий князь

повернувся в Доростол і погодився на мир, запропонований імператором Цимісхієм. Згідно з

договором війську Святослава дозволялося повернутися на батьківщину. Імовірно, руси зберегли
привілеї в торгівлі відповідно до умов попереднього договору. Позаяк Святослав залишався в Болгарії
до осені 971, його повернення на Русь опинилося під загрозою. З огляду на це князь прохав
імператора домовитися з печенігами. Ці перемовини не зарадили Святославу: печеніги перекрили
князю можливість повернення на Русь. Святослав був змушений зимувати в Білобережжі (імовірно
узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману). Згідно з умовами миру, залишки війська Святослава
безперешкодно вийшли з Болгарії і досягли порогів Дніпра. По ньому планував князь дістатися до
Києва, але шлях перегородили недавні союзники печеніги, які дізналися чи то від болгар, чи то від

греків, що везуть руси великі скарби. Весною 972, піднявшись до дніпрових порогів Святослав зазнав
поразки від печенізького хана Курі, який наказав зробити чашу з черепа вбитого князя.
[972]. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони
Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом,
пили з нього.

Оцінка діяльності князя Святослава:

М. Грушевський: «Святослав належить до найбільш виразних і характеристичних фігур між

давніми руськими князями. ... Роль князя-правителя, голови держави, зовсім сходить на другий
план перед войовничим ватажком. Це чистий запорожець на київському престолі...».

Є. Голубинський: «Святослав «не думав анітрохи про державу і, абсолютно покинувши її

напризволяще, він мріяв тільки про те, щоб зрівнятися у славі із своїми норманськими
предками, щоб шукати єдино військових пригод і військових доблестей».

М. Котляр: «...Князь за допомогою воєнних походів розв’язував життєво важливі для Русі справи
взаємин з агресивними сусідами. У цьому він відрізнявся від інших середньовічних князів і королів
хіба що тим, що був більш удачливим у війні. Та й про рідну землю Святослав турбувався не
менше від своїх попередників».

Інформація з книжки і свідчення тих істориків: