1) выяснения обстоятельств, при которых Клисфен пришел к власти

З падінням тиранії в Афінах відновилася внутрішня боротьба: Ісагор, син

Тисандра, боровся з Клісфеном Алкмеонідом, визволителем Афін. Ісагор стояв на
чолі аристократичної партії, що думала, імовірно, скористатися падінням
Пісистратидів у своїх видах і прагнула до реакції в антидемократичному дусі.

Ще після Кілонового повстання, коли відбувся вирок над святотатцями,

почався, як відомо (див. вище), розрив між Алкмеонідами та рештою знаті. Тепер,
коли партія Ісагора виявилася спочатку сильнішою, переможений нею, Клісфен
рішуче стає вождем демосу. За словами Аристотеля, він залучив його на свій бік,
віддаючи державне управління масі (Ath. Pol., 20).

Тоді Ісагор звертається по допомогу до спартанського царя Клеомена.

Кажуть, особисті мотиви, зв'язки з сім'єю Ісагора, спонукали Клеомена
підтримати вождя аристократичної партії. Але й крім цього Спарта не могла,
звичайно, співчувати посиленню демократії в Афінах: не для того вона так
сприяла звільненню їх від тиранії. І ось, за покликом Ісагора, до Афін приїздить
спартанський цар Клеомен із військом. Щоб завдати поразки Клісфену, вороги
його згадують про святотатство, скоєне колись під час смут Кілона, і Клісфен
мусив зі своїми прихильниками втекти з Афін; до 700 родин було вигнано тоді|під
тим приводом, що вони заплямовані скверною святотатства. Але коли Клеомен
надумав розпустити Раду і вручити владу над Афінами Ісагору і 300 з його
прихильників, то Рада не скорилася і чинила стійкий, мужній опір. На захист Ради
зібрався народ, і Клеомену разом зі своїм загоном і з Ісагором довелося шукати
притулок в акрополі. Два дні спартанці витримували облогу; а на третій укладена
була капітуляція, через яку спартанці повинні були піти. З ними пішов і Ісагор;
інших прихильників Клеомена було страчено, а К\ісфен і його прихильники
повернулися в Афіни.

2) территориальная реформа, ее содержание и историческое значение,

изначальный замысел Клисфена; увеличение состава афинских граждан;
изменения в политической структуре Афинского государства и дальнейшая
его демократизация (Совет 500, коллегия 10 стратегов, остракизм).

У низці Клісфенових реформ найголовніша - введення нових десяти філ.

Початок проведення цієї реформи належить ще до року архонтства Ісагора, тобто
до 508/0 7 р.

Щоб зламати остаточно могутність аристократичних родів, Клісфен забирає

в колишніх чотирьох філ політичне значення і, залишивши за ними лише роль
родових і релігійних союзів, створює нові десять філ, між якими всі громадяни
Аттики розподіляються не за своїм походженням, а за місцем проживання, і до
яких переходить політичний вплив, так як тепер стосовно до цього нового поділу
організовуються і державні установи, посади, участь громадян у служінні державі
- в управлінні і у війську. Ці нові філи теж становили свого роду корпорації, з
власним майном і управлінням, зі зборами, що відбувалися в Афінах. На чолі їх
стояли виборні епімелети.

Але Клісфенові філи не були суцільними територіями. Згадаймо, що в

Аттиці існували у свій час партії, що групувалися за місцевостями, що відомі вже
нам педіеї, парали і діакриї відповідали трьом районам країни, з яких у кожному
панувала одна з цих партій. Треба було запобігти розвитку відособленості різних
частин Аттики, розвитку місцевих партій, переважанню місцевих інтересів над
загальними; треба було якомога більше «перемішати» населення, як
висловлюється Аристотель. Клісфен досягає цього в такий спосіб. Запроваджуючи
нові філи, він розділив Аттику на 30 частин, з яких 10 розташовувалися навколо
міста, 10 - уздовж берега, а 10 - у середині країни, і ці 30 частин, які називалися
триттіями, тобто третинами, розподілені були за жеребом між 10 новими філами,
по 3 триттії на філу, так, щоб кожна філа мала свою частку в усіх місцевостях.
Інакше кажучи, кожна філа складалася з 3 триттій, які лежали в 3 різних районах:
одна - у міському окрузі, що відповідав педієї, інша - у береговій смузі, паралії, і
третя - у середині Аттики, де була колишня діакрія. Таким чином, до складу
кожної філи входили частини з різних районів. На противагу філам триттії були
суцільними територіями, в 1 1/2-2 кв. милі кожна, з рівним приблизно числом
жителів. Вони були посередницькою ланкою між філами і демами, на які
розділена була територія Аттики і яких було загалом понад 100.

Що стосується самого міста Афін, то Клісфен не зарахував його до однієї

якоїсь філи, а розбив на кілька демів, що належали до різних філ, щоб не
допустити переважання однієї якоїсь філи над іншими.

Десять нових Клісфенових філ отримали назви на ім'я деяких стародавніх

героїв Аттики, які в такий спосіб були їхніми епонімами і статуї яких були
поставлені в Афінах на площі. Цих героїв-епонімів обрала піфія зі 100 імен,
представлених їй Клісфеном на вибір.

Що стосується колишніх чотирьох родових філ, то їх не було остаточно

скасовано: вони продовжували існувати, але вже без політичного значення і
впливу, лише як родові та релігійні союзи.

Так, Раду (буле), що складалася раніше з 400 членів, по 100 від кожної з 4
філ, Клісфен перетворив на Раду 500, по 50 членів від кожної нової філи. Рада
отримала взагалі нову організацію. Поточними справами опікувався не повний її
склад, а 50 членів однієї й тієї самої філи, які становили один із 10 комітетів, на
які ділиться Рада, і називалися пританами. Кожен із цих комітетів по черзі, що
визначається на початку року жеребом, відав справами протягом однієї десятої
частини року, так званої пританії, тобто протягом 35-36 днів у звичайний рік і 38-
39 - у високосний.

Притани, як сказано, завідували поточними справами, наглядали за

фінансами, приймали заяви, різного роду повідомлення, готували доповіді для
загального засідання Ради і для народних зборів, скликали самі збори, керували
ними і т. д. Головою пританів, як і всієї Ради, був епістат, якого обирали з їхнього
середовища щодня за жеребом. Він зберігав державну печатку, ключі від
святилищ, у яких зберігалися державні суми і документи. З частиною пританів
(триттією, тобто третьою) він постійно чергував в особливій будівлі, що
називалася фолос. Таким чином, частина комітету Ради засідала безперервно. У V
ст. епістат був головою і народних зборів.

Членів Ради обирали за демами і - що оригінально для давнини - відповідно

до величини демів і кількості населення.

Компетенція Ради 500 простягалася, по суті, на всі галузі державного

управління. А головне - Рада мала готувати проєкт рішення, так звану пробулевму,
для народних зборів, і без цього жодна справа не могла бути обговорена і
проголосована.

У 501/00 р. засновано було посаду стратегів, яких було 10, відповідно 10

філам. Стратегів спочатку обирали з кожної філи по одному, але потім їх стали
обирати з усіх філ, без відношення до останніх. Вибори посадових осіб в Афінах
узагалі відбувалися влітку, але стратегів обирали в сьому пританію (якщо не
перешкоджали прикмети), тобто приблизно в лютому-березні, коли ще не наставав
час, зручний для військових дій. Головнокомандувачем поки залишався полемарх,
але потім начальство над військом перейшло в руки стратегів. Заснування колегії
стратегів, своєю чергою, вело, отже, до обмеження влади архонтів.

Безсумнівно Клісфену належить введення остракізму, який, як відомо,

полягав у тому, що в особливих народних зборах кожен присутній афінянин писав
на черепку ім'я тієї особи, що здавалася йому небезпечною для спокою держави, і
той, чиє ім'я виявлялося накресленим на більшості черепків, повинен був
віддалитися на деякий час у вигнання. Мабуть, спочатку остракізм мав на меті
запобігти тиранії і спрямований був проти спроб до неї, проти друзів тиранів. Але
згодом він змінив своє призначення і набув іншого сенсу, на який вказують деякі
дослідники 69, що порівнюють цей захід зі зміною міністерств або з вотумом
недовіри в конституційних державах, і вбачають справжню мету остракізму у
вилученні вождя однієї з партій, що борються, щоб очистити поле для діяльності
супротивнику.
 За словами Аристотеля в «Афінській політії» (22), остракізм введений був
Клісфеном серед тих нових законів, які повідомили афінському ладу більш
демократичний характер порівняно з Солоновою конституцією. Але він довго не
застосовувався, бо афіняни, «через звичайну для демосу лагідність» (цікаве
зауваження у вустах Арістотеля, який взагалі далеко не співчував демократії),
дозволяли друзям тиранів, які не були причетні до смут, жити в місті. Уперше
вони скористалися законом про остракізм тільки через два роки після
Марафонської битви, у 488/87 р., «коли демос був уже сміливішим». Першим, хто
зазнав остракізму, був родич Пісістрата, Гіппарх, син Харма, «вождь і простат»
друзів тиранів, через якого, власне, Клісфен нібито й видав свій закон. Взагалі,
протягом трьох років за допомогою остракізму виганяли лише «друзів тиранів».
На подив, серед них ми зустрічаємо члена прізвища Алкмеонідів: після згаданого
Гіппарха піддався остракізму Мегакл з Алопеки. Але потім стали видаляти й
інших, хто здавався занадто могутнім. Першим з таких осіб, не причетних до
тиранії, зазнав остракізму Ксантипп - батько Перикла, майбутній переможець при
Мікалі.

Питання про застосування остракізму не могло бути порушене в будь-який

час, у будь-яких народних зборах: питання це порушували у визначений лише
термін, у звичайних зборах у 6-ту пританію, і пропонували спочатку в загальній
формі - чи визнають громадяни за необхідне в цьому році вдатися до остракізму?
У разі лише ствердної відповіді призначалися особливі екстрені народні збори, в
яких і відбувався «суд черепків». Для його законності була потрібна присутність
щонайменше 6000, і громадяни збиралися тут по філах. Нарешті, вигнання за
допомогою остракізму було, по суті, почесним вигнанням: честь того, кого
вигнали, не страждала, право громадянства та майно не вилучалося; вигнання
обмежувалося 10 роками, а частіше ще до закінчення цього терміну вигнанця
повертали до Афін, і він знову міг посісти впливове і почесне місце серед
громадян.