Липиниський

1. Українська політична думка у 20-30- х років: історичний аспект

(на прикладі праць В. Липинського)

В 20-30 роках ХХ ст. українська політична думка намагалась

переосмислити, революційні події 1919-1921 рр. та також надати пояснення чому
національно-визвольні змагання закінчились поразкою. Яскравими представником
українського консервативного руху був В’ячеслав Липинський. Який є
основоположником монорхічно-гетьманської течії консервативного руху.

В. Липинський народився 5 квітня 1882 року в с. Затурцях Володимирського

повіту, на Волині, в родині шляхтичів, яка походила із Мазовії.

В. Липинський здобув освіту в гімназіях в Житомирі, Луцькому та Києві.

Після віййськової сліжби продовжив освіту в Кракові та в Женеві. Ще з молодих
років В. Липинський пристав до українства, ключовим моментом, став епізод,
коли в намаганні створити єдину шкільну громаду, яка б включала православних
українців та католиків поляків, він зрешьою престав до української шкільної
громади.

Згодом він намагався навернути до українства, своє найблище оточення,

зокрема своїх родицців але безрезультатно. Проте все ж, йому вдалось навернути
невелику групу польської та полонізованої шляхти(близько 30 людей), вони
називали себе «українцями польської культури», або «римо-католицькими
українцями»

В 1909 році вийшла в коакові аольською мовою брушура «Шляхта на

Україні: її участь у житті українського народу на тлі його історії». ця робота
викликала великий резонанс, як зазначає Д. Дорошенко «Ця книжка наробила
великого розголосу поляки її скуповували по книгарнях і нищили»

1
 Липинський був самостійником, ще до того, коли ця ідея не користувалась
популярністю. В. Липинський був переконаний, що міжнародні відносини
преведуть до війни, яка в свою чергу може використатись ддля створення
української держави

Першу світову війну В.Липинський зустрів у лавах російської армії. На

фронті загострилась хвороба В. Липинського. В 1917 році В. Липинський
опинився на Польавщні, де він і зустрів революцію. В 1917 році В. Липинський з
власної ініціативи українізував свою військову частину. Він скептично ставився
діячів Центральної ради, яких він ввважав недорілим до державног будівництва. В
результаті, за активної участі В. Липинського виникла Українськаа демократично-
хліборобська партія, яка була в опозиції до соціалістичного курсу центральної
ради.

В’ячеслав Липинський, не брав прямої участі в гетьманському переговорі,

проте підтримав сам переворот. Із запрошення міністра закордоних справ Д.
Дорошенка, В. Липинський став послом у Відні. Він негативно поставився до
приходу до влади Директорії, проте продовжжував викнувати свої повноваження
посла. Остаточний розрив із Директорією відбувся після суду та розтрілу над П.
Болбачаном.

Після цього В. ЛИпинський залишився мешкати в Австрії. В 1920 році

вийшло його історична монографія Україна на переломі. На весні 1920 року В.
Липинський разом. Із свохми прихильниками заснував Український союз
хліборобів-державників (УСХД) В.Липинський підкреслює, що основою
діяльності та світогляду УСХД є відродження Гетьманства в Україні «як
найкращої системи організації українотворчих сил»342. В. Липинський очолив цю
організацію, як голова її ради присяжиних. Власне в 20-х рр. ХХ ст. В.
Липинський став безпірним лідером та ідеологом українського консервативно-

2
монархічного руху. Вячелав казимирович був головним редактором неперіодичне
видання «Хліборобська Україна», в цьому виданні частинами пулікувалась
фндементальна праця «Листи до братів-хліборобів», яка вишла окремою книгою в
1926 році. Власне в цій книзі були сформовані осноовні позиції В. Липинського на
майбутній устрій України.

Значний вплив на погггляди в. липинського мали тодішні

західноєвропейські мислителі, зокрема:Жорж сорель, Вільфредо Парето, Ґюстав
Лебон, Шпрль Моррас, Роберт Міхельсь.

Згідно із поглядами В. Липинського держави створюються в результаті

завоювань(як зовнішнього так і внутрішнього). У кожній державі, згідно із В.
Липинським, існує панівна верства(аристократія). Яка є носієм влади. В.
Липинський бачить 3 групи джерел влади: мілітарне, економічне, інтелектуальне,
звідсиі три тпи панівних верств: «войовники», «продуценти» та «інтелігенція». На
думку в. липинського, інтелігенція не може бути носієм державної влади. Адже не
має прямого контролю над віськової чи еуономічної сили, проте інтелігенція
відіграє важливу пропагандиську силу

Панівна версва за Липинським

Також, В. липинський, на основі стосунків між панівною верствоюб та

народо, здійснив типологію держвних устріїв, він виділив три основні типи:
клясократія демократі та охлократія.

Класичним прикладом клясократії В, липинський ввважає Велику Британію,

на його думку клясократія метод організації суспільства, в якому сформуваались
органічні класи, тобто група людей міцно з’єднана способом праці та сферою
інтересі. В. Липинський не заперечує, існування всередині окремих класів.Устрій
«клясократіїї» характеризується баланссом між владою та свободою. Основу
панівної класократичної верстви становляють «воєвники-продоцети». Суспільство
3
класово деференційоване, при органи класового сауправління користуються
великою автономією. Класократичний устрій доапускає опозицію та критику, але
опозиція, діє в рамках традиціонального порядку, що в сво. Чергу не привдить до
революційних потрясінь. Для класократії, характерна спадкова конституційна
монрхія, яка символізує тяглість традицій та над класовий характер.

Липинський вважав найкращою формою правління класократія

Суспільство класово деференційоване, при органи класового сауправління

користуються великою автономією.

Щодо демократії, то В. Липинський. Характеризує її як таку яка має

порушення рівноваги між свободою та влпдою на користь свободи. Держава при
демократії стає знарядддям збагачення дл певних груп. Панівною групою є
продуцентів-невойовників.

Охлократія, в роздумах В. липинського це не панування натовпу, а

панування над натовпом, де народ перетворений на пасивнк безправну юрбу. На
думку В. Липинського це повне панування войовників-непредстивників.
Охлократична панівна верства організована як монолітний військово-
бюрократичний орден, цю систему очолює або монарх-самодержець або вождь-
диктатор. Яскравим прикладом, є більшовитська диктатура.

ІЗ тереотичних засад В. Липинський склав програму для українського руху

В. Липинський важав що українську націю має основуватись на

«територіальному патріотизму», тобто солідарність між всіма постійними та
осілими мешканцями української землі, незважаючи на етнічне походження,
рілігійну приналежність. Яскравим прикладом такого регіонального патріотизму
на думку В. Липинсього є США.

4
 Відповідно до свого вчення про три форми правління В. Липинський вважав
що найпридатнішою для України є класократія, а охлократія та демократія не
відповідає вимогам українського народу. Демократична форма, на думку в.
Липинського, здатна бути в опозиції до польського та російського державног
елементу. Охлократична форма, на думку В. липинськго, це наслідування
азіатської моделі. На думку В. Липинського українські ліві охлократи комуністи
здітні правити своєю країною тільки як ставленики Москви, негативно ставився В.
Липинський і до правих охлократів-націоналістів, які на думку В. Липинський,
своїм фанатизмом примітизивують та хаотизують українське суспільство,
провокуючи міжусобиці. Тому, В. Липинський негативно ставився до постаті Д.
Донцова, якого він вважав носієм примітивізації українського суспільства.

Тому згідно із В. Липинським, найбільш підходить класократія, а для цього

необхідна консолідація міцних класових об’єднань: хліборобських, робітничо-
промислових, інтелігенції тощо. Важливим пунктом для цього процесу мало б
стати формування спадкової «трудової монархії»

Щодо відміності клясократії від інших форм устрою, то в. Липинський

зазначає, що класократія спирається на сильних та схильних до самоорганізації
войовників, які вірні своєму монархові. Здобувають свою своє організованістю,
матеріальною силою та прикладом своє служби належну пошану серед пасивної
меншості. Тоді і тільки тоді така панівна верства, спроможна зберегти баланс та
нескотитися охлократичну диктатуру чи демагогічної демократії 551-553 саме
тому на думку в. липнського класокатія є спробою витворити «золоту середину»
між консерваатизмом та поступом.

Хлібороби селяни процендунти

5
 Немає іншого виходу з цієї нашої національної трагедії і цієї нащої
споконвічної руїни, як тільки ідеологічне та організаційне відродження
українського консерватизму і востановлення власними силами його точки опори
Гетьманства. 519

На думку В. Липинського, основана на базі монархії та ієрархічного ладу

класократична система творить Трудову монархію, на чолі якої стоїть дідичний
монарх, що репрезентує собою тяглість традицій. Його влада не є абсолютною,
вона є обмежена, відповідними представницькими органами. Однак, в такому
устрої монарх не є фікцією. Монарх-гетьман, очолює військо, адже монарх, є не
тільки першим слугою народу, але й першим воїном цього народу.

В. Липинський позитивно ставився до устрою Великої Британії, власне

такий устрій він вважав яскравим прикладом класократії

В клясократії суспільство ієрархічне і поділене на класи, але за В.

Липинським не мають нічого спільного із вчення про класи марксистів, класи В.
Липинського, більше подібні до корпоритивізму в Італії, відповідно до його
вчення класи(кляси) – це органічні групи людей згуртовані, в результаті,
спеціалізації їх роботи. Ці угропування, які спрорідненні працею, куди входять не
тільки працівники, а роботодавці.

Кожен цей клас у Трудовій монархії має свою організацію, яка діє в
інтересів своїх членів. В Трудовій Монархії кожен клас користується широким
внутрішнім самоврядуванням. За В. Липинським кожен клас мав би мати власний
статут, який мав би бути затверджений державою. Такий статут був обов’язковий
для всіх представників, усі справи всередині класу розглядаються органами
самоврядування цього класу, справи, які виходять за рамки кампетенції цих
органів, мали б розглядати «Об’єднанні класових рад», тобто місцеві повітові,
окружні, проінційні або крайові сеймики та сейми. Кожній адміністративній

6
одиниці, мали б бути створенні класові представництва кожного класу. Отож, в
такий спосіб постає децентралізована та розгалужена система управління.

Також, в такій системі відсутні партії, адже громадяни поділяються і

об’єднуються на основі, приналежності до окремого класу. Єдиною надкласовою
фігурою в такій системі є власне монарх-гетьман.

Ряд автономних класових професійних і селянських республік об’єднаних

владою відповідального за будочність нації та держави своїм життям і життям
своїх нащадків Господаря – це нова, грядуща Трудова монархія

Також варто розглянути питання, кого В. Липинський бачив майбутнім

монархом-гетьманом своєї Трудової монархії, то тут він, зазначав таке: «Один єсть
тільки сьогодня Рід Гетьманський, що вже в XVIII ст. гетьманував, що відновив в
році 1918 своє Гетьманство, що виріс з нашої традиції державної, що
минувшиною своєю репрезентує державну минувшину Української Землі, і що
має тому законне право до Гетьманства — це Рід Гетьманський Скоропадських»

Також спочатку, В. Липинський, у всякий спосіб закликав не визнавати

інших претендентів на гетьманство, зокрема він писав таке «Не вірте «гетьманам»,
які будуть намовляти Вас до зради законному Гетьманові, бо основою
Гетьманства єсть перш за все вірність, а не зрада. Не вірте їм, коли в глупоті своїй
вони принижуватимуть цей Рід, бо тим самим принижують вони самі себе і своїх
предків»

Проте згодом між гетьманом та головним ідеологом гетьманату посилились

розбіжності. Після тривалих суперечностей, В. Липинський втратив будь-які надії,
що вдасться оздоровити відносини в гетьманському середовищі. Тому він вирішив
піти на радикальний крок, 18 вересня 1930 року, він як голова ради присяжних
оголосив про розпуск УСХД, а згодом в статі газеті «Діло» була опублікована
стаття, в якій В. Липинський свої мотиви, в ні він апелював до того що
7
гетьманське оточення схиляється до «московського» типу монархізму, яка нічого
немає спільного із правово-конституційною європейського типу, прихильником
якої був В. Липинський. Відчуваючи свою близьку смерть В. Липинський,
вирішив не допустити, що його іменем зловживало авторитарне(самодержавне)
оточення гетьмана вирішив стосунки із П. Скоропадським.

Після розриву з П. Скоропадським, В. Липинський із своїми

прихильниками(М. Кучубей, В. Залозецький, В. Кучабський) утворив Братство
українських клясократів-монархістів, ця організація мала ту саму ідеологію, що й
УСХД, проте питання про майбутню династію, залишилось відкритим.

14 червня 1931 року на 49-му році життя в санаторії Він нервальд під Віднем
зупинилося серце великого українського мислителя та державного діяча—
В’ячеслава Липинського.

Отож, підсумовуючи доробок та погляди В’ячеслава Липинського, ми може

зробити ряд висновків:

1. В’ячеслава Липинський є ідеологом українського консервативного

монархізму. Його погляди викладені в ряді робіт, найбільше значення,
тут має робота «Листи до братів-хліборобів». В. Липинський, вважав, що
українська політична нація має ґрунтуватись на основі «територіального
патріотизму», тобто солідарності всіх постійнихи та осілими мешканців
України, незалежно від етнічної чи релігійної приналежності.
2. В. Липинський здійснив типологізацію політичних устроїв, виділивши 3
форми: демократію, охлократію та класократію. На думку, В.
Липинського для України, найкращою є форма Трудової класократичної
монархії. Класократія засновується на класах, які є органічними групами
людей згуртованих, в результаті, спеціалізації їх роботи. Ці угрупування,
які спорідненні працею, куди входять не тільки працівники, а

8
 роботодавці. Кожен клас мав б користуватися широкими самоврядними
правами.
3. Спочатку, В. Липинський, ввважав найкращою кандидптую на
майбутнього монарха П. Скоропадського, проте через розходження в
поглядах із гетьманським оточенням В. Липинський відійшов від
однозначного