Слайд 2

Когнітивно-поведінкова психотерапія, когнітивно-біхевіоральна

психотерапія (англ. Cognitive behavioural therapy)- - це загальне поняття, що
описує напрямок психотерапії, в основі якої лежить поняття, що причиною
психологічних розладів є дисфункціональні переконання та установки.

Оcнoвy дaнoмy нaпpямкy пcиxoтepaпії зaклaли пpaці А. Елліca і А. Бeкa, які

тaкoж дaли пoштoвx poзвиткy кoгнітивнoгo підxoдy в пcиxoлoгії. Згoдoм y
мeтoдикy бyлo інтeгpoвaнo мeтoди пoвeдінкoвoї тepaпії, щo пpизвeлo дo
нинішньoгo нaймeнyвaння.

Виділяють п'ять цілeй кoгнітивнoї тepaпії: 1) змeншeння тa/aбo пoвнe ycyнeння

cимптoмів poзлaдy; 2) знижeння ймoвіpнocті виникнeння peцидивy піcля
зaвepшeння лікyвaння; 3) підвищeння eфeктивнocті фapмaкoтepaпії; 4)
виpішeння пcиxocoціaльниx пpoблeм (які мoжyть бyти нacлідкoм пcиxічнoгo
poзлaдy, aбo пepeдyвaти йoгo пoяві); 5) ycyнeння пpичин, щo cпpияють
poзвиткy пcиxoпaтoлoгії: змінa дeзaдaптивниx пepeкoнaнь (cxeм), кopeкція
кoгнітивниx пoмилoк, змінa диcфyнкціoнaльнoї пoвeдінки.

Слайд 3.

Когнітивно-поведінкову психотерапію можна виразити у вигляді когнітивної

формули: Подія – Думка – Емоції – Поведінка
Основні положення когнітивно-поведінкової психотерапії : Ваші негативні
переживання – це не результат минулої ситуації, а Ваша особиста оцінка цієї
ситуації, ваші думки про неї, а також ким Ви бачите себе і людей, які оточують
Вас в цій ситуації. Можливо докорінно змінити Вашу оцінку до конкретної
ситуації і змінити плин думок про неї з негативного на позитивне. Ваші
негативні переконання на Ваш погляд хоч і виглядають правдоподібно, але це
ніяк не означає, що вони справжні. Саме від таких помилкових
«правдоподібних» думок Вам і стає все гірше і гірше. Ваші негативні
переживання безпосередньо пов’язані зі схемами типового мислення, до яких
Ви звикли, а також з помилковою обробкою інформації, яку Ви отримали. Ви
можете змінити схему свого мислення і перевірити помилки.

Слайд 4

Когнітивно-поведінкова психотерапія дозволить:

виявити негативний думки, які викликають ПА, страхи, депресію та інші

нервові розлади; переглянути спосіб життя і нормалізувати його (наприклад,
уникати хронічних перевантажень, переглянути погану організованість праці та
відпочинку, усунути всі провокуючі фактори і т.п.);

надовго зберегти отримані результати і не втратити в подальшому отримані

навички (не уникає, а протистояти майбутнім негативним ситуаціям, вміти
впоратися з депресіями і тривогами і т.п.);

подолати сором за тривожність, перестати приховувати від близьких людей

свої наявні проблеми, користуватися підтримкою і з вдячністю приймати
допомогу.

Слайд 5

Психодинамічний напрям, за О.Ф.Бондаренком, базується на принципі

визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної
манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Психотерапевт
розв'язує питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки клієнта
(мотивами, внутрішніми конфліктами, суперечностями), існування й розвиток
яких забезпечують функціонування та розвиток особистісного "Я".
Основною метою психологічної допомоги у класичному психоаналізі є:
 1) усвідомлення неусвідомленого (мотивів, захисних механізмів, способів
поведінки) і прийняття адекватної та реалістичної його інтерпретації;
 2) посилення Ego-свідомості для вироблення більш реалістичної поведінки.
 Позиція і роль психотерапевта у класичному психоаналізі досить жорстко
фіксована. Одна з найважливіших вимог до консультанта - усвідомлення
власних проблем, реакцій та їх можливого впливу на клієнта.

Різновиди психодинамічного підходу, разом з класичним психоаналізом

З. Фрейда:
- індивідуальна психологія А. Адлера;
- аналітична психологія К. Г. Юнга;
- его-психологія (А. Фрейд, Г. Хартман, Д. Клейн);
- неофрейдизм (К. Хорни, Е. Фромм, Г. Салливен);
- теорія об'єктних стосунків(М. Клейн, О. Кернберг, Г. Кохут).

Слайд 6
Класичний психоаналіз включає 5 базових психотехнік:
 1) метод вільних асоціацій, передбачає породження мимовільних, таких, що
випадково спадають на думку, висловлювань, зміст яких може відображати
будь-які переживання клієнта;
 2) тлумачення сновидінь. У сновидіннях розрізняється маніфестований і
латентний зміст (останній включає в себе витіснені і неусвідомлювані,
втілені в алегоричну форму, переживання). Враховується те, що під час сну
послаблюються Ego-захисні механізми і виявляються приховані від
свідомості переживання, а також те, що сновидіння - це процес
трансформації переживань у більш прийнятну для сприйняття і оволодіння
форму;
 3) інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення;
 4) аналіз опору, забезпечує усвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних
механізмів і прийняття необхідності конфронтації щодо них;
 5) аналіз перенесення (трансферу).

Слайд 7

Адлерівська психотерапія виходить з переконання, що задоволеність

життям багато в чому залежить від "соціального інтересу". Здорова особистість
- це особистість, здатна до продуктивної активності, яка передбачає соціальні,
особистісні почуття та когнітивні припущення.
Індивідуальна психотерапія Альфреда Адлера обстоює необхідність
сприйняття світу з позиції "системи відліку" клієнта, при цьому не
заперечується об'єктивне зумовлення поведінки, але воно вважається менш
важливим, ніж цінності, цілі, уявлення, висновки, якими керується людина.
Особистість виступає неподільною цілісністю, яка є інтегральною частиною
соціуму. Звідси і значна увага до міжособистісних проблем, і твердження, що
вся людська поведінка має цілеспрямований характер. Почуття
неповноцінності, його компенсація й соціальне середовище - ось ті три змінні,
результативна сила впливу яких сприяє формуванню в особистості прагнення
до значущості й зверхності.

В адлерівській психотерапевтичній моделі цілі психологічної допомоги -

це зниження почуття неповноцінності, розвиток соціального інтересу, корекція
цілей і мотивів з перспективою зміни стилю життя.
Психологи, які працюють в межах цього напрямку, прагнуть, перш за все,
знайти одну з чотирьох типів помилок в "картині світу" клієнта: недовіра,
себелюбство, нереалістичні амбіції й брак впевненості. Вихідна позиція
психотерапевта - діагностика. Важливе значення для неї має інформація про
"сімейне сузір'я" клієнта та його "ранні спогади".
Слайд 8

Техніка психотерапевтичної роботи даного напрямку включає такі

процедури: встановлення правильних психотерапевтичних стосунків, аналіз і
вироблення особистісної динаміки клієнта, заохочення саморозуміння і
допомога в переорієнтації.

В якості групового методу в психоаналітичному напрямі виступає групп-

аналіз, засновником якого є видатний британський психоаналітик Зигмунд
Фоулкс. Висунуто три основні моделі психоаналітично орієнтованої групової
психотерапії, основні принципи якої: психоаналіз в групі; психоаналіз групи;
психоаналіз через групу або за допомогою групи.

Слайд 9

В аналітичній психотерапії Карла Юнга центральне місце посідають

наступні ідеї: 1) подолання будь-якої однобічності у розвитку особистості,
особливо пов'язаної зі схильністю до обстоювання свідомих патернів та ідеалів
і заперечення "темного боку" особистого й громадського життя; 2) індивідуації
як всебічного, повного розвитку самості, що синтезує свідоме і несвідоме.
Сам К. Юнг підкреслював емпіричний, досвідний характер психотерапії,
яку розлядав як різновид освітнього процесу. Він говорив про "загальний
невроз віку", а не про хворобу клієнта. Метою психотерапевтичної допомоги є
навчити розумінню внутрішнього світу і самопізнанню через переживання всієї
повноти свого буття, що в перспективі веде до поглиблення повноти
гармонійного буття.
У цьому напрямку психотерапії відсутня будь-яка фіксація позиції
психотерапевта. Він будує свої психотерапевтичні стосунки з клієнтом через
використання перенесення і контрперенесення, прийняття клієнта у роботі з
його внутрішнім світом. Важливим моментом є допомога клієнту у
розмежуванні усвідомлюваних і неусвідомлюваних інстанцій та встановлення
комунікацій між ними.
Слайд 10

Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія

Психотерапія пов'язана з необхідністю формування у людини

оптимальних поведінкових навичок, що реалізується за допомогою наступних
методів:
- позитивного і негативного підкріплення (спрямовані на розрив
небажаного зв'язку між умовним подразником і реакцією і /або заміну його на
новий);
- покарання (поєднання неприємної дії з ситуацією, зазвичай приємною);
- систематичній десенсибілізації (поєднання стану релаксації з
пред'явленням ситуації, що викликає тривогу);
- вікарного навчання (термін «вікарний» означає «такий, що заміщає»:
навчання здійснюється не через організацію власного досвіду клієнта, а через
пред'явлення моделей оптимальної поведінки).

Слайд 11

Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія за основну мету має

створення нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти
своїми діями та змінити поведінку. Сьогодні в біхевіоральній психотерапії
існують три головні течії: класичне зумовлення, оперантне зумовлення та
"мультимодальне програмування".
Зумовлювання - поняття, що охоплює всю сукупність стимулів поведінки.
Розрізняють два види зумовлювання: класичне (павловське), коли навчання
відбувається лише за допомогою поєднання стимулів,
та оперантне (скіннерівське), коли навчання проводиться шляхом вибору
стимулу, який супроводжується позитивним (на противагу негативному)
підкріпленням. Розрізняють також безумовне навчання, що відбувається поза
спеціально організованими стимулами.
Головна мета біхевіоральної психотерапії - забезпечити нові умови для
навчання, виробити нову систему стимулів і на цій основі допомогти оволодіти
новою поведінкою у процесі тренінгу. Людина розглядається як продукт і
творець навколишнього середовища. Психолог виступає у чітко окресленій ролі
вчителя, наставника або лікаря, який слугує соціально-психологічною моделлю,
зразком для наслідування, яким він виступає в очах клієнта.
Техніка психотерапевтичної роботи цього напрямку будується на
твердженні, що певна поведінка є наслідком певного впливу. Це означає, що
невротична (дезадаптивна) поведінка - це результат неправильного навчання.
Тому в основу психотерапії покладено сукупність прийомів формування нової
поведінки (переучування), встановлених шляхом експериментальних
досліджень і теоретичних припущень біхевіоризму.

Слайд 12
 Когнітивний напрям психотерапії

Когнітивний напрям психотерапії почав виділятися в останні

десятиліття XX століття. Він пов'язаний з розвитком когнітивної психології, яка
приділяє головну увагу пізнавальним структурам психіки, займається
особистісними конструктами та логічними здібностями. Когнітивний напрям,
на думку О. Ф. Бондаренка, об'єднує три основні підходи: раціонально-
емотивну терапію (PET) А. Елліса, когнітивну терапію А. Бека, реалістичну
терапію У. Глассера.

Слайд 13

Раціонально-емотивна терапія (PET) передбачає, що джерело

психологічних порушень при всій їх різноманітності - система ірраціональних
уявлень про світ, що засвоюється звичайно у дитинстві від значущих дорослих.
Серцевиною емоційних порушень є, як правило, самозвинувачення.
Центральним поняттям у PET є поняття "пастка", тобто всі ті когнітивні
утворення, які викликають необгрунтовану (невротичну) тривогу,
роздратування тощо.
Головною метою психотерапевта є допомога у перегляді системи
переконань, норм і уявлень. Окрема мета - звільнитися від ідеї
самозвинувачення, формування соціального інтересу, інтересу до себе,
саморегулювання, терпимості, гнучкості, самоприйняття, здатності до ризику,
реалізму тощо.
Позиція психотерапевта - директивна. Він роз'яснює, переконує. Він -
авторитет, який спростовує помилкові судження, вказуючи на їх неточність,
довільність тощо.
Цей психотерапевтичний напрям знаходить широке застосування серед
соціальних працівників, у сімейному консультуванні та на промислових
підприємствах.

Слайд 14

Когнітивна психотерапія Л.Бека головну увагу приділяє емоційним

розладам, зокрема депресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови, на
думку О. Ф. Бондаренка, в цілому збігаються з РЕТ. Процедура психотерапії
полягає у спеціальній організації спілкування з психологом, коли ставляться
питання: "Що ти втрачаєш, якщо?..." або "Звідки ти знаєш, що безглуздо
спробувати ?.." тощо. Потім визначається більш складна програма дій, на
основі якої встановлюється співробітництво з психологом. Вживаються заходи
для зниження рівня самокритики й самозвинувачення, вироблення
альтернативних рішень і способів дій. Велике значення має гумор, іронія, за
допомогою яких досягається когнітивне зрушення у сприйнятті ситуації [9].

Слайд 15
 Реалістична терапія призначалася для психокорекційної роботи з
молодими правопорушниками з метою навчання відповідальної і реалістичної
поведінки у конкретних ситуаціях. Може використовуватися у випадках, коли
потрібне нетривале психологічне втручання: у суїцидологічних центрах, у
сімейному консультуванні, при підготовці менеджерів і в різних центрах
психологічної допомоги.
Головною метою психотерапії, є допомога клієнтові стати розважливим
та емоційно витривалим, досягнути особистісної незалежності, піднесення
рівня самосвідомості й розробити план особистісного вдосконалення.
Позиція психотерапевта близька до позиції вчителя. Потрібні такі цілком
певні професійні якості: сенситивність, емпатичність, здатність бути
вимогливим і виступати моделлю поведінки.
Головний інструмент практичної роботи полягає у послідовній реалізації
семи кроків спільної з клієнтом роботи, які в сукупності забезпечують
досягнення психопедагогічних цілей:
 1) встановлення стосунків з клієнтом (заприязнитися, прийняти, вміти
вислухати й виявити щире піклування);
 2) забути про минуле й головну увагу приділяти теперішній поведінці;
 3) заохочувати клієнта до оцінювання своєї поведінки;
 4) допомогти клієнтові у пошукові альтернативних способів дії та
виробленні плану, який повинен бути простим, ясним, конкретним;
 5) зобов'язати виконати план;
 6) відмовитися прийняти пробачення;
 7) бути жорстким, але не застосовувати покарання.
Вибір однієї з психотерапевтичних моделей визначається не лише характером
психологічної проблеми, специфікою замовлень клієнта, але й можливостями
психотерапевта, часом та місцем проведення психотерапії

Слайд 16

Основними підходами в когнітивно-поведінковому напрямі є:

 когнітивна терапія Аарона Бека.
 консультування з життєвим вмінням Річарда Нельсон-Джоунса.
 мультимодальное консультування Арнольда Лазаруса.
 психолінгвістичний метод Геннадія Шичко.
 раціонально-емоційно-поведінкова терапія А. Елліса.
 соціально-когнітивний підхід Альберта Бандури.
 терапія поведінкою Михайла Покрасса.

Ефективність когнітивно-поведінкової терапії при багатьох

психіатричних розладах встановлена ґрунтовними науковими дослідженнями.
У сучасну еру доказової медицини КТП має наукові докази ефективності щодо
ряду найбільш поширених психіатричних розладів. Відповідно сучасними
протоколами професійних асоціацій психіатрів та психотерапевтів, міністерств
охорони здоров’я та ВООЗ КПТ є рекомендована як одне з «втручань першого
вибору» при:
 депресії,
  обсесивно-компульсивному розладі,
 панічному розладі з агорафобією,
 генералізованому тривожному розладі,
 соціальній та інших фобіях,
 посттравматичному стресовому розладі,
 розладах харчової поведінки,
 а також входить у «пакет» рекомендованих втручань при психотичних
розладах,
 біполярному розладі,
 проблемах зловживання/залежності від психоактивних речовин.
КПТ має також прикладне застосування у лікуванні:
 розладів сну,
 проблем адаптації до хронічних соматичних розладів,
 хронічного болю,
 проблем надмірної ваги,
 дисфункцій у сексуальній сфері та багатьох інших.
КПТ займає також важливе місце у системі охорони психічного здоров’я
дітей та підлітків – вона є одним з основних методів терапії поведінкових та
емоційних розладів у цій віковій категорії. Сучасна
КПТ має багато напрямків та модифікацій, вона застосовується у форматі
індивідуальної, сімейної та групової роботи. На основі КПТ розроблені також
чисельні програми самодопомоги у формі книг, відео та он-лайн програм. Так
само розроблена і застосовується модель КПТ-коучінгу.

Слайд 17

Гуманістична (лат. humanus - людяний) психотерапія - напрям

психотерапії, який оснований на апріорно позитивному розумінні людської
природи і розглядає психосоматичні симптоми та психологічні проблеми як
наслідок обтяжливого соціального впливу, несприятливих умов розвитку.

Основним коригувальним фактором представники гуманістичних шкіл

вважають емоційно збагачені, турботливі, доброзичливі й рівноправні
психотерапевтичні відносини без урахування трансферентного аспекту.

Гуманістична психотерапія розглядає людину як вільну істоту, здатну

обирати способи здійснення свого життя. З огляду на це терапевтичні
зусилля представники гуманістичного підходу спрямовують радше на
особистісне зростання та актуалізацію потенціалу до самозцілення, ніж на
лікування симптомів.

Слайд 18

Методологічні позиції гуманістичного підхіду можна узагальнити в таких

основних положеннях:
1. Людина цілісна, наділена внутрішньою єдністю, вона гідна довіри,
позитивна, реалістична і прагне актуалізації свого психічного потенціалу.
2. Людина унікальна, тому у психотерапії неможливі узагальнення та
абсолютизації, що виражаються у формулюванні домінувальних і
універсальних стратегій психотерапевтичної допомоги; цінністю є людська
індивідуальність.
3. Первинною психологічною реальністю є переживання людини,
узагальнені в життєвому досвіді.
4. Життя людини розгортається від безглуздя і безцільності до значення
і сенсу.
5. Негативні переживання, невротичні реакції і психічні обмеження
виникають унаслідок пережитого негативного досвіду; терапія відкриває
доступ до заблокованих можливостей, забезпечуючи особистісне зростання
індивіда.
6. Людське життя - єдиний упорядкований процес, спрямований на
реалізацію власного внутрішнього психічного і духовного потенціалу
(тенденція до актуалізації); це можливо і природно у зв'язку з доступністю
досвіду самореалізації.
7. Природа людини індетермінантна (необмежена) і спонтанна у своїй
логіці, що прагне досягнення повноти самовираження.
Представники багатьох психотерапевтичних підходів гуманістичної
спрямованості використовують ці положення як системотвірні принципи.

Слайд 19

Гуманістична психотерапія ґрунтується на таких положеннях:

- лікування є зустріччю рівних людей (іноді замість поняття «зустріч»
використовується калька з англійського – термін «енкаунтер»);
- поліпшення у клієнтів настає само, якщо терапевт створює правильні
умови – допомагає усвідомленості, самосприйняттю і вираженню клієнтом
своїх почуттів;
- найкращий спосіб - створення стосунків безумовної підтримки і
прийняття;
- клієнти повністю відповідальні за вибір свого образу думок і поведінки.

Терапевтичною метою є досягнення максимальної усвідомленості як

інтегральної якості людської природи і вищого стану свідомості. Патологічні
реакції при цьому інтерпретують як щаблі
психологічного розвитку особистості.

Слайд 20

У межах цього напрямку розрізняють три основні течії:

 власне екзистенційну ("переживальну"),
 центровану на клієнтові (роджеріанську),
 гештальт-терапію.
Слайд 21

Головною метою екзистенційної психотерапії є допомога клієнтові у

пошуку сенсу життя, усвідомленні своєї особистісної свободи та
відповідальності.
Завданням екзистенційної психотерапії виступає безумовне визнання
особистості клієнта та його долі надзвичайно важливим, унікальним явищем,
існування якого є самоцінним.

Головна увага приділяється теперішньому моменту життя клієнта та його

актуальним переживанням.
Складність позиції психотерапевта полягає в тому, що психолог повинен
уміти поєднувати своє розуміння клієнта із здатністю до конфронтації з тим, що
називається "обмеженим існуванням" у клієнті.
Представники європейської та американської екзистенційної психології
підкреслюють значення тих особистісних дій, які заперечують "методику"
психотерапії, не вимагаючи нічого, крім уміння вислуховувати й
співпереживати.

Слайд 22

К. Роджерс у центр своєї психотерапевтичної практики поставив

особистість клієнта, що почуває свою безпорадність, закритість для істинного
спілкування тощо.
Основною гіпотезою стало те, що стосунки між клієнтом та
психотерапевтом є каталізатором, умовою позитивних особистісних змін.

Увага концентрується не на проблемах людини, а на її особистості.

Основна вимога до психотерапевта при цьому - відмовитися від
програвання будь-яких ролей і намагатися бути самим собою.

Структура психотерапевтичного процесу складається з семи етапів:

 1) заблокованість внутрішньої комунікації, заперечення наявних проблем,
відсутність бажання змін;
 2) самовираження, коли клієнт в атмосфері прийняття починає потроху
відкривати свої проблеми, почуття;
 3) розвивається саморозкриття і прийняття себе клієнтом в усій своїй
складності і суперечливості, обмеженості та незавершеності;
 4) відбувається процес ставлення до власного феноменологічного світу як до
свого, тобто долається відчуженість від власного "Я" і, як наслідок, зростає
потреба бути самим собою;
 5) розвиток конгруентності, самоприйняття й відповідальності, встановлення
внутрішньої комунікації; поведінка і самовідчуття "Я" стають органічними,
спонтанними. Відбувається інтегрування особистісного досвіду в єдине ціле;
 6) особистісні зміни, відкритість собі й світові, клієнт стає конгруентним зі
світом і собою, відкритий власному досвіду.

Роджеріанський підхід знайшов широке застосування у розв'язанні
конфліктів, у роботі з підлітками.

Слайд 23

Гештальт-психотерапія спрямована на посилення психологічних

позицій особистості, розширення особистісної самосвідомості та має яскраво
виражену функціональну спрямованість.
Головною метою гештальт-терапії є допомога людині у повній реалізації
свого потенціалу.
У ній виділяються допоміжні цілі:
 1) забезпечення повноцінної роботи актуальної самосвідомості;
 2) зміщення фокусу контролю всередину, заохочення незалежності і
самодостатності;
 3) виявлення психологічних блоків, які заважають зростанню і подолання їх.

У гештальт-терапії психотерапевт розглядається як "каталізатор",

"помічник" і співтворець інтегрованої в єдине ціле, в "гештальт" особистості
клієнта. Психотерапевт намагається уникати безпосереднього втручання в
інтимні почуття клієнта, намагається полегшити виявлення цих почуттів.

Слайд 24

У гештальт-терапії виокремлюють 3 зони контакту зі світом:

 внутрішню, утворену відчуттями від власного тіла (сухість у горлі
або важкість у шлунку, поза, в якій людина сидить або стоїть, головний
біль,спрага, втома тощо);
 зовнішню - відчуття й усвідомлення властивостей навколишньої
дійсності (сіре каміння на зеленій траві, тиск автомобільних гальм, запах
мокрого одягу в метро дощового дня, схилені плечі дівчинки, що йде
назустріч)
 середню - зону уяви і фантазії, а також численних уявних ігор із собою,
граючи в які, людина неминуче програє.

Індивід, який говорить "Мені холодно" чи "Я бачу твою посмішку",

перебуває у внутрішній або зовнішній зоні;

"Я бачу твою глузливу (теплу,

знущальну, дружню, ідіотську, нахабну, ласкаву, винувату тощо) посмішку" - в
середній. Основним при цьому є не те, що людина бачить насправді (посмішка),
а її страхи, фантазії, очікування або оцінки.
Фраза "Я її наскрізь бачу" означає, що в полі зору мовця взагалі нікого немає,
крім його власних упереджень або невротичних установок.

Слайд 25

Поняття про групову психотерапію

Ефективної формою здійснення психотерапевтичних впливів є групова
психотерапія.
Групова психотерапія має ряд суттєвих переваг, порівняно із індивідуальною.
- однією з головних переваг психологічної роботи у групі є те, що
груповий досвід протидіє відчуженню, яке може виникнути при індивідуальній
роботі з психологом – адже клієнт, взаємодіючи тільки з консультантом, часто
не може позбавитися від відчуття, що його проблема єдина у своєму роді.
Опинившись у психотерапевтичній групі, людина уникає непродуктивного
замикання у самій собі зі своїми труднощами і виявляє, що її проблеми не
унікальні, що і інші переживають схожі почуття;
- важлива відмінність групової взаємодії від діадичної (у парі з
психологом) полягає в тому, що група здатна відбити суспільство в мініатюрі та
робить очевидними такі приховані чинники психотравм, як тиск партнерів,
соціальний вплив і конформізм.
По суті справи, в групі моделюється система взаємовідносин і взаємозв'язків,
характерна для реального життя учасників, а це дає їм можливість побачити і
проаналізувати в умовах психологічної безпеки психологічні закономірності
спілкування і поведінки інших людей і самих себе, не очевидні в життєвих
ситуаціях;
- у групі учасники психотерапії мають можливість отримання зворотного
зв'язку і підтримки від людей з схожими проблемами. Під зворотним зв'язком в
спілкуванні розуміється процес і результат отримання інформації про стани
партнера по спілкуванню і його сприйняття поведінки суб'єкта. У
психотерапевтичній групі, як правило, використовується безоцінний зворотний
зв'язок, тобто таке повідомлення, яке відбиває, передусім, почуття, що
переживаються людиною при сприйнятті поведінки іншого.;
- при отриманні психологічної допомоги через групу людина може
навчатися новим умінням, експериментувати з різними стилями стосунків серед
рівних партнерів. Якщо в реальному житті подібне експериментування завжди
пов'язане з ризиком нерозуміння, неприйняття і навіть покарання, то
психотерапевтичні групи виступають своєрідним «психологічним полігоном»,
де можна спробувати поводитися інакше, ніж зазвичай, «приміряти» нові
моделі поведінки, навчитися по-новому ставитися до себе і до людей в
атмосфері доброзичливості, прийняття і підтримки;
- група дає можливість «репетиції поведінки» в тих або інших ситуаціях з
тим, щоб надалі перенести кращі зі знайдених варіантів у своє реальне життя;
- у групі учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, «зіграти» роль
іншої людини для кращого розуміння її і себе і для знайомства з новими
ефективними способами поведінки, вживаними кимось. В результаті
ідентифікації, тобто ототожнення себе з іншою людиною, свідоме уподібнення
себе йому, виникають емоційний зв'язок, співпереживання, емпатія;
- взаємодія в групі часто створює емоційну напругу, яка допомагає
прояснити психологічні проблеми кожного, цей ефект не виникає при
індивідуальній психокорекційній і психотерапевтичній роботі;
- група більшою мірою, ніж індивідуальне консультування, полегшує
процеси саморозкриття, самодослідження і самопізнання, це пов'язане з тим
фактом, що інакше, ніж через інших людей, ці процеси повною мірою
неможливі. Відкриття себе іншим і відкриття себе самому собі дозволяють
зрозуміти себе, змінити себе і підвищити упевненість в собі.