Міністерство освіти України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут післядипломної освіти
Факультет психології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
«Психологія особистості»

Студента спеціальності 053, групи 322/67

Арслан Ірини Ігорівни.

1
 1. Нові перспективи в теоретичному та емпіричному дослідженні
особистості.
План.
1. Майбутні області дослідження в психології особистості.
2. Соціогеномна психологія особистості, як перспективний напрямок розвитку
психології особистості.
3. Використання Інтернету для дослідження особистості.
4. Використання мобільних сенсорів для дослідження особистості.

2
 1. Майбутні області дослідження в психології особистості.
Більшість областей, що становили інтерес для психологів особистості
протягом останніх 30 років будуть продовжувати розвиватись і в майбутньому.
Це очевидно, так як питання, що ставляться в цьому полі – вічні питання
(наприклад, Яка структура індивідуальних відмінностей? Як розвивається
ідентичність? Як стримують наш розвиток базові біологічні та соціологічні
фактори?). Ці питання вічні, тому що вони були на порядку денному у людства
протягом тисячоліття, а також тому, що остаточну відповідь на них знайти
складно, хоча б тому що наші можливості обмежені нашими методами –
методами, що, звісно, покращуються по мірі того, як розвиваються технології, як
вдосконалюються концептуальні моделі та, як джерела інформації стають більш
обширними.
Якщо взяти сьогоднішні тематичні області та екстраполювати,
щонайменше чотири широких теми досліджень будуть актуальними протягом
наступних тридцяти років:
Розвиток особистості. Нам все ще належить багато вивчити про те, як
влаштовані та розвиваються з плином часу основні процеси особистості. На
даний момент, основним обмежуючим фактором у вивченні розвитку
особливості є не теорія, а отримання даних, що повністю відображають, як життя
проживається, як отримується досвід та як це змінюється протягом часу.
Динаміка особистості та внутрішньо-особистісні процеси. За відносно
короткий період часу, психологія особистості перетворилась з області, що в
основному аналізувала міжособистісні відмінності на область, що значно
просунулась до аналізу внутрішньо-особистісних процесів. Такі зміни були в
основному досягнені завдяки зусиллям вчених по збору інтенсивних багато-
хвильових даних по особистостям, а також завдяки розвитку аналітичних
методів, що були розроблені для кращого поділу між внутрішньо-особистісними
впливами та міжособистісними впливами. Через 30 років стане буденним, якщо
не тривіальним, для дослідників вивчати внутрішньо-особистісні та
міжособистісні джерела варіацій у тандемі зі спробами зрозуміти організацію
особистості в динаміці.
3
 Мікрорівень досліджень особистості. Психологи особистості тривалий
час намагались зрозуміти психологічні процеси, що лежать в основі рис
особистості. Нещодавно Де Янг, Грей та Кенлі зробили важливі кроки до
побудови концептуальної моделі, що пояснює, як неврологічна система може
лежати в основі індивідуальних відмінностей особистісних рис. Хоча ця модель
все ще знаходиться на стадії становлення, протягом наступних років будуть
розвиватись дослідження на стику молекулярної генетики та особистості. На
даний момент науковці намагаються зрозуміти отримані дані. Протягом
наступних 30 років у даній сфері слід очікувати прориву.
Дослідження особистості на макрорівні. Ця область претендує стати у
майбутньому міждисциплінарним лідером. Науковці, що за звичай цікавились
рівнем аналізу за межами індивідууму (економісти, соціологи, епідеміологи,
політологи) починають замислюватись над особистісними відмінностями та як ці
відмінності впливають на поведінку колективних систем. Протягом наступних
десятиліть, однією з перспектив психології особистості є інтеграція з іншими
соціальними дисциплінами.

2. Соціогеномна психологія особистості, як перспективний напрямок

розвитку психології особистості.
Після декодування людського геному та технологічних проривів, таких як
функціональна МРТ (фМРТ), психологія особистості готова знову відкрити для
себе біологічне коріння. Загальновизнано, що персональні риси успадковуються.
Теоретичні моделі намітили шляхи між нейрофізіологічними структурами та
темпераментом. Дослідження мозку починають виявляти фізіологічні кореляції
таких рис, як екстраверсія, дружелюбність та невротизм. Дослідження в
молекулярній генетиці показали зв'язок між специфічними генетичними
маркерами і особистісними рисами. Поновлення досліджень біологічних основ
особистості повертає нас до роботи Айзенк (1967) та часу, коли риси
особистості-відносно стійкі шаблони думок, почуттів і поведінки – вважалися
такими, що мають біологічне походження.

4
 Ці успіхи викликають ряд цікавих питань, особливо в світлі минулих
десятиліть, коли модальна перспектива в психології особистості була
ситуаціоністською, навіть відверто скептичною щодо важливості чи існування
персональних рис. Схоже, ситуаністькі критики персональних рис програли.
Правда все ще ведуться дискусії з приводу стабільності особистості з плином
часу, що було доведено, використовуючи навіть різних суддів при дослідженні
особистості в різному віці. Було доведено, що особистісні риси передбачають
смертність, розлучення, професійні досягнення, а також соціально-економічний
статус і інтелект.
З розвитком, що демонструє силу особистості і маятник гойдається в
сторону біологічних точок зору, настав час переглянути теорії, що лежать в
основі біологічної психології особистості. Сучасний стан біологічного мислення
в психології особистості на диво узгоджується з точкою зору Айзенка, яку він
висловив більше 30 років тому. Це не означає, що не було проведено багато
роботи в біологічному напрямку психології особистості, а швидше говорить про
те, що всеосяжна біологічна модель, що лежить в основі навіть сучасних
біологічних досліджень поділяє ключові моменти з оригінальною моделлю
Айзенка. З іншого боку, психологія особистості має можливість скористатися
вражаючими успіхами, досягнутими в області біології за останні кілька
десятиліть для створення альтернативної біологічної моделі у психології
особистості.

3. Використання Інтернету для дослідження особистості.

Є три основних напрямки, в яких вчені особистості можуть
використовувати Інтернет, щоб покращити свої дослідження. По-перше, вони
можуть використовувати Інтернет в якості особливо ефективних засобів для
обміну засобами традиційних самозвітів та звітів інформаторів між учасниками
дослідження. Глобальне охоплення Інтернету означає, що він може бути
використаний для доставки таких звітів набагато більшій кількості респондентів,
що проживають на більшій території та є важкодоступними, ніж це можливо
було зробити традиційними методами. Інтернет забезпечує дослідників
5
можливістю надавати учасникам негайний зворотній зв'язок, автоматично
перевіряти звіти на наявність помилок (наприклад, відсутні відповіді), сканувати
звіти на наявність недійсних протоколів (наприклад, через погоджувальне
реагування), впровадити адаптивне тестування (наприклад, коли відповідь на
один стимул визначає, який стимул буде представлений наступним), і
вмонтувати медіа засоби, такі як відео, як частину стимулів. Крім того, інтернет
сприяє використанню ефективних методів краудсорсингу, коли людям можуть
платити за участь у дослідженнях.
Другий напрямок, де дослідники особистості можуть використовувати
Інтернет, -- вивчення явищ, які вже давно їх цікавили, але до цих пір практично
не піддавались спостереженню в реальних умовах. Наприклад, електронні сліди,
залишені реальними соціальними взаємодіями в контексті електронної пошти,
SMS текстів, а також інших форм онлайн комунікацій, надають екологічно багаті
дані для дослідників, які займаються міжособистісними рисами такими, як
екстраверсія і дружелюбність. Дослідники, зацікавлені в перевагах, цінностях і
цілях, використовуючи потужні програми аналізу тексту, мають можливість
вивчати закономірності споживання онлайн медіа та чітко сформульовані заяви,
що транслюються в світі (наприклад, в блогах, постах, твіттері і т.д.),.
Третій напрямок, де дослідники особистості можуть використовувати
Інтернет -- вивчення специфічних для Інтернету нових соціальних явищ, що
можуть допомогти краще зрозуміти процеси особистості. Наприклад, в
віртуальних світах і онлайн-іграх (наприклад, в Second Life) варіанти декорацій
та інтер’єру простору не підпадають під практичні, фізичні і фінансові
обмеження, пов'язаних з реальними просторами. Віртуальний світ надає набагато
більше можливостей, ніж реальне життя, для експериментів зі своєю фізичною
презентацією (наприклад, вибір аватарів або ігрових персонажів різної статі,
раси, типу статури і видів). Окрім того, що Інтернет – домен область, в якій
можна будувати нові дослідження з метою збору даних, тут також містяться
багато історичних даних релевантних для психологічних досліджень, що можуть
використовувати науковці. Наприклад, мільйони сторінок тексту, які
створюються онлайн щодня забезпечують величезне джерело попередньо
6
існуючих даних. В одному з проектів, були проаналізовані онлайн щоденники
понад тисячі американських користувачів, що охоплюють період чотирьох
місяців, починаючи з періоду за два місяці до терактів 11 вересня. Таким чином,
було подолано багато з методологічних перешкод досліджень травми і
забезпечено дрібнозернистий аналіз, накладений на часову шкалу, як людина
справляється з переворотом.

4. Використання мобільних сенсорів для дослідження особистості.

В останні десятиліття методи амбулаторного оцінювання набули значного
поширення і в наступні десятиліття продовжать розповсюджуватись.
Існуючі амбулаторні методи, як правило, покладаються на учасників, які
носять спеціалізовані пристрої або спеціально запрограмовані телефони. У
найближчі роки передбачається широке використання датчиків, вмонтованих у
смартфони. Вже зараз смартфони містять датчики, які можуть виявити, крім
усього іншого, розташування, звук, світло, рух, орієнтацію та прилеглі RFID
мітки; спеціалісти інформатики співпрацюють з психологами, щоб
використовувати потенціал таких пристроїв, які можуть збирати, обробляти та
пересилати дані дослідникам.
У найближчі десятиліття, ці датчики будуть відігравати ключову роль у
відлученні дослідників особистості від їх залежності від самозвітів. Крім того,
смартфони все частіше служать в якості сполучної ланки із надзвичайно
широким і зростаючим спектром заходів і соціальних взаємодій, що включають в
себе розмови, текстові повідомлення, електронне листування, фотографуваня та
приголомшливу різноманітність заходів, що виконуються за допомогою додатків
мобільного телефону.
Телефони також зберігають запис історії пошуку в Інтернеті,
розташування та інші статистичні дані користувача. Судове програмне
забезпечення надає можливість завантаження і зберігання всієї інформації з
мобільних телефонів, в тому числі видалених повідомлень, електронних листів і
фотографій. Таким чином, навіть коли вони не виконують роль мобільних
датчиків, смартфони являються дивовижно багатими сховищами слідів
7
поведінки індивідів. Очевидно, що видобуток такої інформації вимагатиме
рішення ряду практичних і етичних проблем, але як тільки ці проблеми будуть
вирішені, отримані дані стануть надзвичайно цінними для вивчення особистості
в найближчі десятиліття.

8
 Список літератури:
1. M. Mikulincer & R. Larsen (Eds.), APA Handbook of Personality and Social
Psychology, Volume 4: Personality Processes and Individual Differences.
Washington, DC: American Psychological Association.
2. Sociogenomic Personality Psychology, Brent W. Roberts and Joshua J. Jackson.
J Pers. 2008 Dec; 76(6): 1523–1544.
3. Technology, Psychology, and a Coming Revolution in the Study of Decision
Making, Paul W. Glimcher,
https://www.psychologicalscience.org/observer/technology-psychology-and-a-
coming-revolution-in-the-study-of-decision-making

9
2. Компоненти теорії особистості. Критерії оцінки теорії особистості.

План.
1. Поняття теорії особистості.
2. Компоненти теорії особистості.
3. Критерії оцінки теорії особистості.
4. Висновки.

10
 1. Поняття теорії особистості.
Теорія – це модель реальності, що допомагає нам зрозуміти, пояснити,
передбачити та контролювати реальність. У випадку вивчення особистості, ці
моделі, як правило, -- вербальні. Час від часу, з’являються графічні моделі чи
математичні моделі або навіть комп’ютерні моделі, але, все ж таки, в основному
теорії особистості викладають у вербальній формі.
Різні підходи фокусуються на різних аспектах теорії. Гуманісти та
екзистенціалісти схильні концентруватись на частині розуміння. Вони вірять, що
в більшості те, хто ми є, -- надто складне поняття, вбудоване в історію та
культуру, щоб його передбачати чи контролювати. Окрім того, вони вважають,
що передбачати та контролювати людей – в значній мірі неетично. Біхейвористи
та фрейдисти, навпаки, схильні обговорювати передбачення та контроль.
Розуміння для них – другорядне.
Інше визначення теорії – це керівництво до дії. Ми припускаємо, що
майбутнє буде схожим на теперішнє, що певна послідовність та шаблон подій,
які відбувались часто у минулому, швидше за все, будуть повторюватись знову.
Отже, ми розглядаємо перші події з послідовності або ж найбільш яскраві
частини шаблону, вони будуть слугувати нам за орієнтири та попереджувальні
сигнали. Теорія дещо схожа на карту: вона не точно така, як місцевість, яку
описує, вона напевно не надасть всі деталі, вона, можливо, навіть не зовсім
точна, але вона напевно надає керівництво до дії, а також інструменти для
корекції, якщо щось не спрацює.
Теорії особистості виконують різні функції в психології. Вони дають нам
можливість зрозуміти, що собою являють люди, виявити відносно постійні
особистісні характеристики та спосіб їх взаємодії), зрозуміти, яким чином ці
характеристики розвиваються у часі та чому люди поводять себе певним чином.
Теорії також дозволяють нам спрогнозувати появу нових взаємозв’язків, що
раніше не вивчались.

11
 2. Компоненти теорії особистості.
Теорія особистості складається з багатьох міні-теорій, кожна з яких
фокусується на окремих питаннях чи темах, що вивчаються психологією. Разом з
тим, повна теорія особистості повинна прагнути вирішити наступні питання, що
розкривають зміст теорії та межі її застосування:
 Структура особистості
 Мотивація
 Розвиток особистості
 Психопатологія
 Психічне здоров’я
 Зміна особистості за допомогою психотерапевтичного впливу.
Структура особистості. Основною ознакою будь-якої теорії особистості –
є структурні концепції, що вивчають відносно незмінні характеристики, які люди
демонструють за різних обставин і в різний час. Один з найбільш популярних
прикладів структурних концепцій – концепція рис особистості, що
розглядається, як стійка якість чи схильність людини поводити себе певним
чином в різних ситуаціях (наприклад, імпульсивність, чесність, чутливість). На
іншому рівні аналізу структура особистості може бути описана за допомогою
концепції типу особистості (сукупність множини різних рис, що утворюють
самостійну категорію з чітко окресленими межами). Людину розглядають в
контексті належності до певного типу (наприклад, інтроверт/екстраверт).
Отже, ключовим компонентом будь-якої теорії особистості -- питання: що
являють собою стабільні, незмінні аспекти поведінки людини, природа їх
організації та впливу на функціонування індивідууму.
Мотивація. Цілісна теорія пояснює, чому люди поступають саме таким
чином, тобто, відповідати на питання на кшталт: «Чому люди ставлять перед
собою ті чи інші цілі?», «Які мотиви направляють поступки людини?»
Так, наприклад, редукціоністські моделі мотивації припускають, що всі
особистісні процеси відбуваються від спроб індивідуума зменшити напругу.
Інші ж моделі розглядають, як основний мотиватор – прагнення людини

12
опановувати навколишнім середовищем та отримувати новий досвід з метою
насолоди (моделі мотивації компетентністю).
Розвиток особистості. Повна теорія особистості повинна пояснювати, як
розвивається особистість, тобто сукупність стабільних, тривало існуючих
характеристик, з яких вона складається. Деякі теоретики, такі, як Фрейд, Еріксон
розглядали стадійну модель розвитку особистості. Інші ж, підкреслювали роль
взаємовідносин між батьками та дитиною , як значущого фактору в розумінні
проблеми розвитку. Нещодавно розвитку набули так звані інтеракціоністські
теорії, що розглядають розвиток особистості з точки зору навколишнього
середовища та генетичної обдарованості. Згідно цієї теорії, спадковість накладає
обмеження на діапазон розвитку тих чи інших характеристик, але, разом з тим, в
межах цього діапазону, подальший розвиток характеристик визначається
факторами навколишнього середовища.
Психопатологія – ще один необхідний компонент цілісної теорії
особистості. Центральною темою тут є етіологія – вивчення та пояснення причин
ненормального функціонування. Так, прихильники психодинамічної орієнтації
переконані, що конфлікти, які не вирішились в дитинстві, можуть призводити до
патологічної поведінки у зрілому віці. Біхейвористи ж, навпаки, саму поведінку
розглядають, як проблему і вважають: щоб пояснити ненормальну поведінку,
зовсім непотрібно будувати гіпотези та ретельно досліджувати глибинні,
недоступні спостереженню механізми. Замість цього достатньо проаналізувати,
як відбулося навчення девіантній поведінці в минулому і завдяки яким
обставинам оточення індивідууму ця поведінка збереглася в теперішньому.
Прихильники соціокультурної моделі вважають, що поведінка людей, як
нормальна, так і ненормальна – відбиток сімейного оточення, суспільства та
культури. Вони вважають, що стреси і конфлікти, які люди переживають у
повсякденній взаємодії, можуть викликати і підтримувати патологічні форми
поведінки.
Психічне здоров’я. Повна теорія особистості, безумовно, повинна
пропонувати критерії оцінки здорової особистості. Так теорія Фрейда стверджує,
що функціонування зрілої особистості характеризується здатністю продуктивно
13
працювати і підтримувати задовільні міжособистісні відносини, ставити перед
собою довгострокові цілі та досягати їх, справлятись з тривогою таким чином,
щоб це не відображалось негативно на поведінці, здатністю насолоджуватись
широким спектром емоцій без відчуття загрози, а також вносити творчі елементи
в задоволення сексуальних та агресивних спонукань. Теорія соціальних навчень
Бандури розглядає самоефективність – усвідомлення власної здатності вибирати
саме ті види поведінки, що необхідні для досягнення мети, що є найважливішою
особливістю пристосування. Інший приклад – теорія самоактуалізації Маслоу,
що стверджує: для нормального особистісного росту потрібне зміщення
відносної значимості потреб від найбільш примітивних до найбільш піднесених.
Зміна особистості за допомогою терапевтичного впливу. Теорія
особистості не тільки дає інформацію для розуміння причин психопатології, а
також пропонує шляхи корекції поведінки, що відхиляється від норми.
Психотерапевтичних напрямків існує майже стільки, скільки й теорій
особистості. На одному полюсі знаходиться психодинамічна модель
терапевтичного впливу, фокусується на допомозі людям у виявленні витіснених
із їх свідомості причин та джерел конфліктів дитячого віку, а також в розумінні
того, як ці конфлікти впливають на їх життя в зрілості. На іншому полюсі –
біхейвористський терапевтичний підхід, що допомагає людям навчитись новим
нормам поведінки, замість старих дефектних або позбавити їх від недостатньо
адаптивних поведінкових реакцій.

3. Критерії оцінки теорії особистості.

Для систематизованої оцінки теорії особистості в науковому
співтоваристві використовують шість основних критеріїв: верифікованість,
евристична цінність, внутрішня узгодженість, економність, широта охоплення,
функціональна значимість. Теорія може бути позитивно оцінена лише якщо
задовольняє кожен з цих критеріїв.
Верифікованість – передбачає можливість перевірки положень теорії
незалежним дослідником. Для цього теорія повинна формулюватись таким

14
чином, щоб концепції, гіпотези та пропозиції були ясно визначені та логічно
пов’язані між собою.
Евристична цінність – те, в якій мірі психологічна теорія стимулює
інших вчених проводити подальші дослідження. Чим точніше сформульовані
робочі визначення концепцій, тобто за допомогою чого вони можуть бути
виміряні чи з якими характеристиками вони співвідносяться, -- ти вища
евристична цінність теорії.
Внутрішня узгодженість – тобто теорія повинна бути вільна від
внутрішніх протиріч; вона повинна пояснювати несхожі феномени, слідуючи
внутрішній логіці.
Економність – теорія повинна містити якнайменше вихідних концепцій
постулатів, що необхідні для пояснення якихось феноменів.
Широта охоплення – Чим більшу сферу поведінки пояснює теорія, тим
більш вона багатогранна. Всебічна теорія може слугувати каркасом для для
об’єднання та інтеграції нових, розрізнених фактів.
Функціональна значимість – наскільки теорія здатна допомогти людям
зрозуміти їх повсякденну поведінку, що в свою чергу, допоможе їм вирішити
свої проблеми.

4. Висновки
Теорії особистості – це ретельно вивірені умовиводи чи гіпотези про те,
що являють собою люди, як вони себе поводять та чому вони вчиняють так, а не
інакше. Теорії особистості мають спільну концептуальну основу, каркас, що
складається з шести основних блоків: структура, мотивація, розвиток,
психопатологія психічне здоров’я та зміна особистості шляхом терапевтичного
впливу. Сукупність концепцій, що висуває теорія з метою пояснити кожен з цих
блоків, говорить нам про основний зміст даної теорії особистості. Способи
вирішення цих концептуальних питань дають можливість зрозуміти найбільш
загальні перспективи кожної теоретичної позиції. Для систематизованої оцінки
теорій особистості використовуються наступні критерії: верифікованість,
евристична цінність, внутрішня узгодженість, економність, широта охоплення,
15
функціональна значимість. Разом з тим, при оцінці теорії необхідно враховувати
на якій стадії розвитку знаходиться теорія.

16
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. – СПб. : Питер, 2000.

2. Аверин В. А. Психология личности: Учебное пособие / В. А. Аверин. –
СПб. : Изд-во В. А. Михайлова, 2001.
3. Dr. C. George Boeree Personality Theories /
http://webspace.ship.edu/cgboer/perscontents.html;

17
3. Его-психологічні теорії особистості: А. Фрейд, Х. Хартманнн,
Е. Еріксон.
План.
1. Его-психологія, як напрямок психоаналізу.
2. Его-психологічна теорія особистості А.Фрейд.
3. Его-психологічна теорія особистості Х.Хартманн.
4. Его-психологічна теорія особистості Е.Еріксон.
5. Підсумки.

18
 1. Его-психологія, як напрямок психоаналізу.
Его-психологія – один із напрямків психоаналізу, що сформувався під
впливом ідей та праць послідовників З.Фрейда. Цей напрямок виник, як реакція
на ортодоксальний фрейдизм. На відміну від ортодоксального фрейдизму, що
розглядає Ід (інстинкти та потяги), як домінуючу частину особистості, его-
психологія вважає, що Его (Я) відіграє більш важливу та незалежну роль, ніж
припускав З.Фрейд. Основні представники его-психології – А. Фрейд,
Х. Хартманнн та Е. Еріксон. Вони поставили в центр дослідження Его (в той час,
коли Фрейд в основному досліджував Ід), а також приділяли значну увагу
адаптації особистості в навколишньому середовищі, питанням свободи
особистості, автономії особистості та особливостям особистісної роботи.
Основні ідеї его-психології відпрацьовувались на базі даних дитячого
психоаналізу. Від початку утворилось два напрямки его-психології: А.Фрейд
вивчала захисні механізми Его, а Х.Хартманн фокусувався на вторинних
аспектах – раціональне мислення, раціональні дії і т.п. Однак представники
напрямку сходились в тому, що головну роль у формуванні особистості відіграє
Его, що не просто служить Ід, як вважав Фрейд, але відповідає за головне – за
психічне здоров’я особистості, її ідентичність.

2. Его-психологічна теорія особистості А.Фрейд.

Анна Фрейд, дочка Зігмунда Фрейда, продовжила напрямок, що
започаткував її батько, але в роботі з дітьми. Її погляди справили значний вплив
на розвиток его-психології.
Як і класичний психоаналіз, А.Фрейд розділяє особистість на її стійкі
складові частини: несвідоме або Ід, Его та Супер-Его. Інстинктивна частина, в
свою чергу, ділиться на сексуальну та агресивну складові. Розвиток
сексуального інстинкту визначається послідовністю лібідонозних фаз (оральна,
анально-садистична, фалічна, латентна, передпубертатна, пубертатна) Для
розвитку інстанції Его А.Фрейд також окреслює приблизну хронологію розвитку
захисних механізмів: витіснення, реактивні утворення, проекції та переноси,
сублімація, розщеплення, регресії та ін. Аналізуючи розвиток Супер-Его,
19
А.Фрейд описує ідентифікацію з батьками і інтериоризацію батьківського
авторитету.
А.Фрейд вийшла за рамки концепції психосексуальних стадій і
запропонувала концепцію «ліній розвитку», під якими розумівся набір
потенціалів, що розвертаються. Вона вважала, що послідовність кроків
зовнішнього розвитку відображає формування глибинних психічних структур.
А.Фрейд описала наступні лінії:
-- «Від повної залежності до емоційної самодостатності і дорослих
об’єктних стосунків».
-- Лінії, що призводять до тілесної незалежності: «від смоктання до
раціонального харчування», «від забруднення пелюшок до контролю за
кишківником та сечовим міхуром», «від відсутності відповідальності до
прийняття відповідальності за доглядом за тілом».
-- «Від егоцентричності до партнерства (дружби)».
-- «Від тіла до іграшки та від гри до роботи».
Уявлення А.Фрейд про Его розширились до поняття «автономного Его».
Окрім механізмів Его, до передумов соціалізації вона віднесла такі функції Его,
як пам’ять, логічне мислення, перевірка реальності, володіння моторикою. В той
же час, вона стверджувала, що важливою причиною невдачі соціалізації дитини
є відсутність злиття агресивних та лібідіозних прагнень через недостачу
об’єктних відносин.
На відміну від класичного психоаналізу, що вивчає перш за все приховані
від свідомості психічні явища, А.Фрейд одна із перших у дитячій
психоаналітичній традиції поширює основні полождення Фрейда на сферу
свідомості, вивчаючи інстанцію Его. А.Фрейд розглядає дитячий розвиток, як
процес поступової соціалізації дитини, що підпорядковується закону переходу
від принципу задоволення до принципу реальності.

3. Его-психологічна теорія особистості Х.Хартманн.

Его-психологія стала місцем зустрічі психоаналізу та неоаналітичної
психології, що вивчає сприйняття, пам’ять, мислення. Хартманн вказав на те, що
20
ці функціями є коріннями розвитку Его та переглянув їх з аналітичної точки
зору. Він був переконаний, що відмова психоаналізу приділяти увагу ансамблю
психічних функцій являється перешкодою його перетворення в загальну теорію
розвитку. Хартманн запропонував концепцію сфери Его, вільну від конфліктів та
відніс до цієї області розуміння, намір, осягнення об’єкту, мислення, мову,
феномени спогадів, продуктивності, фаз моторного розвитку та процесів
навчання і дорослішання.
Хартманн запропонував наявність автономного фактору, котрий існує
поряд із інстинктивними потягами і захистами і незалежний від них. Він мав на
увазі упорядковане мислення і навчення, що завжди прямо або побічно
орієнтовані на реальність. Один з процесів нормального розвитку Его,
підкреслював він, виражає себе як здатність фантазувати, тобто заперечувати
існування неприйнятного шматка реальності і замінювати його іншим. Її можна
спостерігати не тільки у дітей, але і у дорослих. Очевидним прикладом такого
відкидання і заміни деякої реальності фантазійним утворенням є релігійні ідеї
або відношення до дитячої сексуальності.
Хартманнн розрізняє стан адаптивності, який досягається між організмом
і навколишнім середовищем, і процес адаптації, що призводить до цього стану.
Тут є три можливості: людина адаптує навколишнє середовище до своїх
функцій, адаптується сама до середовища або вибирає нове навколишнє
середовище, яке для неї більш сприятливе; розрізняє дві однаково успішні форми
адаптації: прогресивну, що збігається з напрямком розвитку, і регресивну.
Пристосовування -- це синтетична функція Его, яка приводить людину до згоди
із зовнішнім світом.
За Хартманнном, розвиток являє собою процес, в ході якого примітивні
регулюючі чинники стають все більш і більш ефективними, замінюючись або
доповнюючись іншими способами регуляції. Під диференціацією він мав на
увазі розвиток здатності оцінювати реальність, виносити судження, відділяти
сприйняття від уяви, пізнання від афекту і так далі. Диференціація, як і синтез, є
важливою функцією Его.

21
 Хартманнн підкреслює роль процесів пам'яті і мислення в пристосуванні
до реальності. Розлади мислення призводять до дезадаптації. Кожен випадок
самообману супроводжується неправильним судженням про зовнішній світ.
Коли долається опір захисних процесів у людини, певні психічні елементи
стають доступними переробці, тобто спогаду і реконструкції, розумінню та
осмисленню. Его управляє цими процесами. Его інтелект стає на службу
синтетичним і диференціюючим функціям Его, іншими словами, людина стає
здатною усвідомлювати засоби і цілі адаптації. Це може призвести до кращого
розуміння і оволодіння середовищем, з одного боку, і служити кращому
контролю над самим собою, з іншого. Хартманнн приходить до висновку, що
сильні і зрілі структури Его забезпечують людині інтелектуальну насолоду, і тим
самим принцип задоволення вступає в діалектичну взаємодію з принципом
реальності.
Окрім інтелекту, важливим джерелом синтетичних, інтегративних
функцій Его є ціннісні ієрархії (в тому числі погляди інтегровані в релігійні
системи) та художня творчість.

4. Его-психологічна теорія особистості Е.Еріксон

Е.Еріксон вважається одним із засновників напрямку его-психології. В
його роботі чітко видно рішуче зміщення акценту від Ід до Его. З позиції
Еріксона, саме Его складає основу поведінки і функціонування людини. Він
розглядав Его, як автономну структуру особистості, основним напрямком
розвитку якої є соціальна адаптація; паралельно йде розвиток Ід і інстинктів.
Еріксон доводив, що Его -- це автономна система, що взаємодіє з реальністю за
допомогою сприйняття, мислення, уваги і пам'яті. Приділяючи особливу увагу
адаптивним функціям Его, Еріксон вважав, що людина, взаємодіючи з
оточенням в процесі свого розвитку, стає все більш і більш компетентною.
Еріксон розвиває новий погляд щодо індивідуального взаємини з
батьками і культурним контекстом, в якому існує сім'я. Грунтуючись на
результатах спостережень за людьми з різних культур, він доводить, що

22
 розвиток Его неминуче і тісно пов'язаний з мінливими особливостями
соціальних приписів і системою цінностей.
Теорія розвитку Его Еріксона охоплює весь життєвий простір
індивідуума (тобто від дитинства до зрілості і старості).
Еріксон розрізняв вісім стадій психосоціального розвитку:
Стадія Вік Психосоціальна криза Сильна сторона
1. Орально-сенсорна 0 — 1 рік Базальна довіра — базальна Надія
недовіра
2. М’язево-анальна 1—3 роки Автономія – сором і сумнів Сила волі
3. Локомоторно- 3—6 років Ініціативність -- провина Мета
генітальна
4. Латентна 6—12 років Працелюбність-- Компетентність
неповноцінність
5. Підліткова 12—19 років Его-ідентичність — рольове Вірність
змішання
6. Рання зрілість 20—25 років Інтимність – ізоляція Любов
7. Середня зрілість 26—64 роки Продуктивність – застій Турбота
8. Пізня зрілість 65 років — Его-інтеграція -- відчай Мудрість
смерть

Еріксон доводив, що людина здатна долати життєві труднощі

психосоціального характеру. Його теорія ставить на чільне місце якості Его,
тобто його гідності, що розкриваються в різні періоди розвитку. Еріксон вважав,
що кожна особиста і соціальна криза являє собою свого роду виклик, що
призводить індивідуума до особистісного зростання і подолання життєвих
перешкод. Знання того, як людина справлявся з кожною із значущих життєвих
проблем або як неадекватне вирішення проблем раніше позбавило її можливості
справлятися з подальшими проблемами, становить, на думку Еріксона, єдиний
ключ до розуміння життя людини.

5. Підсумки:
Его-психологія радикально відрізняється від раннього психодинамічного
мислення тим, що его-психологія описує людей, як більш раціональних і тому
таких, що приймають свідомі рішення та свідомо вирішують життєві проблеми.
23
 А. Фрейд вивчала захисні механізми Я (Его), а Е. Хартманн наголошував
на вторинних аспектах Я - раціональному мисленні, раціональній дії і т. п. Е.
Еріксон, плідно вивчав питання розвитку особистості та виділив вікові стадії
розвитку особистості, що перемежовуються кризами.

24
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Эйдемиллер Э. Г. Детская психиатрия: Учебник / Под ред. Э. Г.

Эйдемиллера -- Спб.: Питер , 2005.
2. Словарь практического психолога. – М: АСТ, Харвест. С.Ю.Головин. 1998.
3. Старовойтов В.В. Развитие Эго-психологии в трудах А.Фрейд -- Журнал
практической психологии и психоанализа №3, 2004р.
4. Обухова Л.Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы – М.:
Тривола, 1995.
5. А.А.Налчаджян. Социально-психическая адаптация личности (формы,
механизмы и стратегии). Ереван: Издательство АН Армянской ССР, 1988,
сс. 12 - 14.
6. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. – СПб. : Питер, 2000.

25