КУРСОВА РОБОТА

із теорії і методики навчання технологій у старшій школі

на тему: ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРОФІЛЬНОГО
НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА
 ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА
ДИФЕ-РЕНЦІАЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ
СТАРШОКЛАСНИКІВ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА ………
1.1. Дидактичні засади індивідуалізації та диференціації профільного
навчання старшокласників технологій виробництва………………….
1.2. Форми і рівні індивідуалізації та диференціації у процесі
профільного навчання технологій………………………………………
1.3. Врахування психологічних особливостей учнів у процесі
реалізації індивідуалізації та диференціації профільного навчання
старшокласників …………………………………………………………
РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА
ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ
СТАРШОКЛАСНИКІВ ТЕХНО-ЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА ……..
2.1. Методичні засади реалізації індивідуалізації та диференціації у
профільного навчання старшокласників ………………………………
2.2. Вибір навчальних завдань для реалізації індивідуалізації та
диференціації профільного навчання старшокласників технологій
виробництва……………………………………………………………...
2.3. Експериментальна апробація реалізації індивідуалізації та
диференціації профільного навчання старшокласників технологій
виробництва………………………………………………………………
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….
ДОДАТКИ……………………………………………………………….
 ВСТУП

Актуальність. Одним із пріоритетних завдань реформування сфери

загальної середньої освіти в Україні є організація профільного навчання
старшокласників. Актуальність такого навчання зумовлена потребами
сьогодення – посиленням ключової місії школи у професійному визначенні
старшокласників, створенням умов для розвитку творчої особистості, здатної
ефективно працювати та навчатися упродовж усього життя.
Напрацьований досвід організації профільного навчання разом з
роботами вітчизняних науковців дає змогу визначити позитивні надбання та
проблеми у практичному застосуванні профільного особистісно зорієнтованого
навчання. Тому актуальним є осмислення його сутності, місця та ролі на
нинішньому етапі розвитку сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.
Сучасна українська педагогічна наука і практика перебувають у пошуках
переходу від моделі уніфікованої, суспільно орієнтованої освіти до варіативної
та особистісно орієнтованої, яка, з одного боку, визначає збереження єдиного
освітнього простору в країні, що забезпечує гарантований рівень підготовки, а з
другого – передбачає навчання кожної дитини відповідно до її індивідуальних
особливостей, здібностей, інтересів [24]. З’являються різноманітні методи та
форми навчання і виховання дітей (у тому числі обдарованих, із відхиленнями в
розвитку і тих, хто погано адаптується до соціальних норм), розробляються
програми соціальної та психолого-педагогічної підтримки неординарних
дітей[21].
Врахувати індивідуальні особливості розвитку особистості у процесі
оволодіння знаннями, вміннями та навичками в умовах масової школи можна
шляхом здійснення диференційованого навчання, яке, «виходячи з єдиної
державної програми, ставить перед учнями одного класу єдину для всіх
пізнавальну проблему, до вирішення якої вони йдуть різними шляхами» [30]. У
зв’язку з цим проблема диференціації навчання перебуває в центрі уваги
педагогічних колективів, із її рішенням пов’язуються оновлення і подальший
розвиток школи, подолання застарілих методів навчання і виховання, розвиток
індивідуальності дітей на засадах гуманізації та демократизації. Проблему
диференціації навчання загострює інтеграція України у світову спільноту, де ця
модель досить поширена і забезпечує якісну освіту молоді.
Проблема удосконалення навчально-пізнавальна діяльність
старшокласників у процесі профільного навчання технологій виробництва
процесу в загальноосвітніх навчальних закладах знаходиться під постійною
увагою вітчизняних та зарубіжних науковців та педагогів-практиків.
Незважаючи на вагомі результати досліджень науковців, поза увагою
дослідників залишилась важлива проблема удосконалення навчально-
пізнавальна діяльність старшокласників у процесі профільного навчання. Ми
зупинимось на окремому аспекті зазначеної проблеми – пошуку шляхів
удосконалення навчально-пізнавальна діяльність старшокласників у процесі
профільного навчання технологій за допомогою інноваційних технологій
навчання згідно вимог нових навчальних програм з «Технологій».
Результати аналізу науково-методичної літератури дають підстави
стверджувати, що реалізація навчально-пізнавальної діяльності
старшокласників у процесі профільного навчання технологій виробництва із
використанням індивідуалізації та диференціації підвищує ефективність
навчального процесу. Це і стало вирішальним чинником під час вибору теми
дослідження: «Індивідуалізація та диференціація профільного навчання
старшокласників технологій виробництва»
Проблемі диференціації навчання у вітчизняній психолого-педагогічній
науці кінця ХХ - початку ХХІ ст. присвячена значна кількість наукових праць, в
яких досліджуються її різі аспекти, зокрема таких учених, як Г.Авчіннікова, О.
Барановська, Л. Березівська, Н. Бібік, Л. Бондар, С. Бондар, О. Бугайов,
М. Бурда, Н. Буринська, Г. Васьківська, В. Володько, С.Гончаренко, Т.
Дейніченко, Н. Дічек, Н.Завацька, В. Кизенко, О. Королюк, О. Корсакова, С.
Логачевська, Н. Ничкало, Ю. Олексін, І. Осадчий, М.Піддячий, О. Савченко, П.
Сікорський, С. Трубачева, Н.Шиян, О.Ярошенко та ін. У близькому зарубіжжі
наукові дослідження в цій галузі також привертають увагу багатьох науковців,
а саме Ю. Бабанського, І. Бутузова, Г. Дорофєєва, Н. Менчинської, І.
 Осмоловської, Є. Рабунського, Г. Селевка, І. Сотової, О. Парфенової, І.
Чередова, Н. Шахмаєва, Г. Щукіної, І. Якиманської (Росія), Г. Бунтовської, Н.
Огурцова (Білорусь); Х. Лійметс, І. Унт (Естонія) та ін. Питання
індивідуального підходу на уроках трудового навчання (технології)
досліджують Г. Терегцук (методика індивідуалізації трудової підготовки учнів),
І. Цідило (індивідуалізація трудового навчання засобами інформаційних
технологій) та ін. Однак особливості індивідуального підходу у формі
внутрішньої диференціації під час навчальної діяльності старшокласників за
технологічним профілем не знайшли належного відображення у працях
науковців.
Об’єкт дослідження: процес профільного навчання технологій
старшокласників закладів загальної середньої освіти.
Предмет дослідження: пошук шляхів удосконалення реалізації
індивідуалізації та диференціації у процесі профільного навчання
старшокласників технологій виробництва.
Мета дослідження науково обґрунтувати та експериментально
перевірити шляхи удосконалення використання індивідуалізації та
диференціації навчально-пізнавальної діяльності, а також розробити на їхній
основі конспекти уроків для профільного навчання старшокласників технологій
виробництва згідно вимог нових навчальних програм з «Технологій».
Завдання:
1. Проаналізувати теоретичні засади індивідуалізації та диференціації
профільного навчання старшокласників технологій виробництва, зокрема:
дидактичні засади індивідуалізації та диференціації профільного навчання
старшокласників технологій виробництва; форми і рівні індивідуалізації та
диференціації у процесі профільного навчання технологій; врахування
психологічних особливостей учнів у процесі реалізації індивідуалізації та
диференціації профільного навчання старшокласників.
2. Обґрунтувати шляхи удосконалення реалізації індивідуалізації та
диференціації профільного навчання старшокласників технологій виробництва,
зокрема: методичні засади реалізації індивідуалізації та диференціації у
профільного навчання старшокласників; вибір навчальних завдань для реалізації
індивідуалізації та диференціації профільного навчання старшокласників
технологій виробництва; провести експериментальну апробацію шляхів
удосконалення індивідуалізації та диференціації профільного навчання
старшокласників технологій виробництва.
3. Розробити конспекти уроків із використанням індивідуалізації та
диференціації для профільного навчання старшокласників технологій
виробництва згідно вимог нових навчальних програм з «Технологій».
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, 2-х розділів,
списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – …. сторінок,
основний зміст викладено на …. сторінках.
 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА
ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ
ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОБНИЦТВА

1.1. Дидактичні засади індивідуалізації та диференціації профільного

навчання старшокласників технологій виробництва
Розкриття сутності диференціації навчання потребує наукового
визначення поняття «диференціація». Слово «диференціація» походить від лат.
differentia, що означає різницю, відмінність. Поняття «диференціація»
визначається при цьому як:поділ, розшарування цілого на різні частини, форми,
ступені [11].
Вперше це поняття в сучасному розумінні було введено до наукового
обігу наприкінці ХІХ ст. англійським філософом Г. Спенсером (Herbert
Spencer), після чого його багатократно використовували соціологи, психологи,
маркетологи та ін. [14].
Існують різні аспекти дослідження диференціації як наукової категорії:
біологічний, філософський, соціологічний, психологічний. Зокрема, сучасна
соціологія розглядає диференціацію як розтин соціального цілого або його
частини на взаємопов’язані елементи, як процес, що веде до виникнення різних
видів діяльності, ролей і груп. У психологічному аспекті диференціація - це
різниця як між індивідуально-психологічними особливостями особистостей, так
і між їх групами [14].
З огляду на різні аспекти розгляду поняття в словниках і енциклопедіях,
можна зробити висновки, що диференціація - це, по-перше, наявність
відмінностей окремих груп цілого, і, по-друге, процес поділу цілого на
типологічні групи за певною ознакою.
Незважаючи на наявність великої кількості літератури, багаторічного
досвіду дослідної та практичної роботи з проблеми диференціації освіти, не
можна не відзначити брак єдності та чіткості у тлумаченні термінів
«диференціація навчання», «диференційоване навчання», «диференційований
підхід», «індивідуалізація навчання», «рівнева диференціація», «профільна
диференціація», «фуркація» і співвіднесенні їх один з одним [41].
У педагогічній літературі трапляються такі тлумачення
диференційованого навчання:
• урахування індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли їх
об’єднано у групи на підставі будь-яких особливостей для індивідуального
навчання, зазвичай навчання у такому випадку відбувається за дещо різними
навчальними планами і програмами (І. Унт) [38];
• форма врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання
на основі їх поділу на характерні типологічні групи за різними показниками
(рівнем навчальних можливостей, успішністю, пізнавальним інтересом
школярів, темпом навчання тощо) (О. Ярошенко) [44];
• форма організації навчального процесу, за якої вчитель працює з групою уч-
нів, сформованою з урахуванням наявності у них будь-яких значущих для
навчального процесу загальних якостей (гомогенна група) (Г. Селевко) [32];
• конкретна форма організації навчального процесу, яка створює
оптимальні умови для реалізації в навчанні принципу індивідуалізації.
Диференційоване навчання на уроках - це «процес навчання, який передбачає
глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за
типологічними групам і організацію роботи цих груп над виконанням
специфічних навчальних завдань, які сприяють їх розумовому і моральному
розвитку» (І. Чередов) [39];
• процес, спрямований на розвиток здібностей, інтересів і виявлення
творчих можливостей школярів (О. Пєвцова) [27];
• організація процесу навчання залежно від урахування індивідуальних
відмінностей у навчанні школярів, а також форма поділу учнів класу на
відносно однакові за рівнем навчання групи (сильні, середні, слабкі) для
здійснення навчальної роботи з цими групами на різних рівнях» (І. Бутузов) [3];
• система навчання, за якої кожен учень, опановуючи мінімумом
загальноосвітньої підготовки, забезпечує можливість адаптації в постійно
мінливих життєвих умовах, отримує право й гарантовану можливість приділяти
переважну увагу тим напрямам, які найбільшою мірою відповідають його
уподобанням (Г. Ф. Дорофєєв, С. Б. Суворова, В. В. Фірсов, П. В. Кузнєцов)
[10];
• фактор розвитку пізнавальної активності учнів на засадах розвитку їхніх
інтересів і пізнавальних потреб (Г. Щукіна) [43];
• розподіл навчальних планів і програм у старших класах середньої школи
(С. Гончаренко) [6].
• організація роботи на уроці, коли одному учневі або групі вчитель
пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й тим самим
створює сприятливі умови для розвитку та навчання кожного (О. Савченко)
[29].
• спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність (суб’єктно-
суб’єктна педагогічна взаємодія), яка, враховуючи вікові, індивідуальні
особливості суб’єктів учіння, їхній соціальний досвід і початковий стан, нахили
й інтереси, спрямована на оптимальний фізичний, духовний і психічний
розвиток учнів (студентів), засвоєння необхідної суми знань, практичних дій за
різними навчальними планами і програмами (П. Сікорський) [33].
Отже, всі наведені тлумачення дають змогу виокремити такі особливості:
диференційоване навчання передбачає диференціацію змісту навчального
матеріалу, методів та форм навчання і потребує врахування різних
індивідуальних характеристик учнів, їхнього суб’єктного досвіду для
організації відповідних сталих (або тимчасових) типологічних груп із метою
створення оптимальних умов для розвитку задатків, нахилів, інтересів,
самореалізації тощо.
Окремі науковці ототожнюють поняття «диференційоване навчання» і
«диференціація навчання», проте, на думку інших, - ці два терміни дещо
різняться за семантикою. Так, Г Селевко тлумачить поняття «диференціація
навчання» як: 1) створення різноманітних умов навчання для різних шкіл,
класів, груп з метою врахування особливостей їх контингенту; 2) комплекс
методичних, психолого-педагогічних і організаційно-управлінських заходів, що
забезпечують здійснення процесу навчання в гомогенних групах[32].
На думку П. Сікорського, диференціація навчання - це множинність та ва-
ріативність індивідуальних і колективних підходів до суспільно узгоджених
цілей загальної освіти. Вона створює сприятливі умови для індивідуалізації
навчання, професійної орієнтації учнів та осмисленого вибору ними життєвого
шляху. Диференціація передбачає відкритість змісту освіти, різноманітність
навчального матеріалу, посібників, форм і методів навчальної роботи,
контролю знань, широке врахування національної та регіональної специфіки у
роботі шкіл. Якщо диференційоване навчання - це адаптована навчально-
пізнавальна діяльність педагога, то диференціація навчання - це поділ: в одних
випадках, суб’єктів учіння на різні типологічні групи за певними
психологічними критеріями й адаптація до них решти компонентів навчання
(зміст, методи, форми тощо) з метою досягнення оптимального розвитку учнів,
а в інших - поділ суб’єктів учіння на групи залежно від змісту навчання
(профіль, спеціальність) із метою підготовки учнів до продовження навчання у
професійних закладах освіти та здобуття відповідної професії [33].
Під час диференціації основних компонентів навчання (суб’єктів, змісту,
прийомів і методів, форм, цільових установок тощо) один із них буде
визначальним. Наприклад, у початкових і середніх класах основою для
диференціації навчання й визначальним компонентом є учні, до яких
адаптуються зміст, прийоми, методи, форми навчання. У старших класах
основою для диференціації можуть бути і суб’єкти навчання (типова
загальноосвітня школа), і зміст навчання, зокрема його профільність (ліцей,
гімназія). Під заданий диференційований зміст добираються учні за
відповідними інтелектуальними параметрами.
Для подальшого розуміння пропонуємо розглядати диференціацію
навчання як організацію навчального процесу з урахуванням індивідуально-
психологічних особливостей учнів, спрямовану на виявлення можливостей і
схильностей школярів, а також на розвиток їхніх здібностей та інтересів. У
свою чергу, диференційоване навчання вважаємо частиною загальної
дидактичної системи, яка забезпечує спеціалізацію навчального процесу для
різних груп учнів [41].
У педагогічній літературі з диференціацією навчання часто асоціюється
диференційований підхід. Справді, між цими двома поняттями є певний
взаємозв’язок. Елементи диференційованого підходу можуть
використовуватися у будь-якій навчальній технології. Разом із тим він передує
диференційованому навчанню, яке є цілісною системною формою навчання.
Диференційований підхід визначається педагогічною інтуїцією вчителя у
зв’язку з реалізацією принципу індивідуалізації навчання і є конкретним
показником його педагогічної майстерності. Наведемо визначення сутності
поняття «диференційований підхід» [41]:
• основний сенс диференційованого підходу полягає в тому, щоб, знаючи
та враховуючи індивідуальні відмінності учнів у навчанні, визначити найбільш
раціональний характер роботи на уроці кожного з них (І. Бутузов) [3];
• спосіб оптимізації, який передбачає оптимальне поєднання класних,
групових та індивідуальних форм навчання (Ю. Бабанський) [2];
• особливий підхід учителя до різних груп учнів, що полягає в організації
навчальної роботи, різної за змістом, обсягом, складністю, методами,
прийомами(О. Кірсанов) [14];
• пристосування форм і методів роботи до індивідуальних особливостей
учнів(Є. Рабунський) [28].
Отже, коли йдеться про диференціацію навчання, мається на увазі
комплекс організаційно-управлінських, соціально-економічних та правових
аспектів навчання, які утворюють статус навчального закладу. Наприклад, зміст
і організація навчально-виховного процесу визначають відмінності профільного
й поглибленого вивчення предметів, умови набору учнів, наповнюваність груп,
терміни навчання, навантаження та оплату вчителів тощо. Якщо говорять про
диференційований підхід, то мають на увазі технології індивідуального підходу
до учнів із метою визначення рівня їхніх здібностей і можливостей, їх
профільної орієнтації, максимального розвитку кожної особистості на всіх
етапах навчання.
Диференціація навчання тісно пов’язана з індивідуалізацією і, власне,
ґрунтується на ній. У педагогічній енциклопедії «індивідуалізація навчання»
визначається як «планування та здійснення навчання відповідно до
індивідуальних особливостей учнів» [11]. Тобто це організація навчального
процесу, за якої добір способів, прийомів, темпу навчання враховує
індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання.
У шкільній практиці в умовах класно-урочної системи індивідуалізація
переважно здійснюється через групові диференційовані завдання з
використанням на окремих етапах індивідуальних [41].
Наразі масова школа не розділяє дітей за їхніми індивідуальним
особливостям й інтересами; вона вчить всіх однаково, причому зміст і методи
навчання розраховані на учнів середнього рівня розумового розвитку. В
результаті для частини дітей не створюється оптимальних умов для навчання:
одні не реалізують своїх здібностей, а інші не опановують програми і взагалі
ніби «випадають» з навчального процесу.
Головною метою диференціації навчання і є подолання, згладжування
суперечності між єдиним усередненим підходом до всіх учнів й
індивідуальністю кожної дитини.

1.2. Форми і рівні індивідуалізації та диференціації профільного

навчання старшокласників технологій
Диференціація навчання здійснюється в різних організаційних формах, за
допомогою різних навчальних засобів і на різних рівнях. Дослідники, які
присвятили свої праці диференціації навчання в школі (Т. Дейніченко, С.
Логачевська, Г. Селевко, І. Унт), виокремлюють два її види: зовнішня
(профільна) та внутрішня (рівнева) диференціація. Рівнева диференціація
ґрунтується на плануванні результатів навчання: виділення рівня обов’язкової
підготовки і формуванні на цій основі підвищених рівнів оволодіння
матеріалом. Узгоджуючись із ними і враховуючи свої здібності, інтереси та
потреби, учень одержує право і можливість вибирати обсяг, глибину засвоєння
навчального матеріалу, варіювати своє навантаження [41]. Тобто рівнева
диференціація втілюється в тому, що, навчаючись в одному класі, за однією
програмою і підручником, школярі можуть засвоювати матеріал на різних
рівнях. Вирішальним при цьому є рівень обов’язкової підготовки. Його
досягнення свідчить про виконання учнем мінімально необхідних вимог до
засвоєння змісту.
У старших класах перевага надається профільній диференціації навчання
з поділом на подальшу профорієнтацію. Профільна диференціація передбачає
навчання різних груп старшокласників за програмами, що різняться за
глибиною викладу матеріалу, обсягом відомостей, переліком включених
питань, а також професійно орієнтованим змістом навчання. Різновидом
профільного навчання є поглиблене вивчення окремих предметів, яке
характеризується досить просунутим рівнем підготовки школярів із цих
предметів, що дає можливість досягати високих навчальних результатів.
Профільне навчання є більш демократичною і широкою формою фуркації.
Фуркація (від лат. furcatus - поділений) - побудова навчальних планів старших
класів середньої школи за циклами (потоками) та профілями (гуманітарний,
природничо-математичний, технічний, сільськогосподарський та ін.) з
переважанням одного циклу навчальних предметів. Фуркацію застосовують з
метою поглибленого вивчення профілюючих предметів. У сучасній українській
школі фуркація поставлена як проблема диференційованого і профільного
навчання школярів у старших класах [6].
Обидва види диференціації - рівнева і профільна - співіснують і
взаємодоповнюють один одного на всіх щаблях шкільної освіти, проте в
різному співвідношенні. В основній школі провідним напрямом диференціації є
рівнева, хоча вона не втрачає значення й у старших класах.
За формою диференціація навчання буває гнучка (елективна) та жорстка
(селективна). Гнучка форма передбачає на певному етапі навчання вільний
вибір предметів для вивчення на базі обов’язкового ядра, тобто застосовується
варіативний підхід, що передбачає диференціацію навчання, яка поєднує
забезпечення загальнокультурного рівня освіти з вільним вибором самим учнем
рівня та обсягу вивчення матеріалу з урахуванням своїх можливостей, інтересів
і нахилів. Жорстка форма передбачає фуркацію на вищому ступені навчання
після здобуття загальної освіти на середньому ступені, тобто йдеться про
попередньо зафіксований добір змісту, методів і форм навчання.
 Диференціація може здійснюватися на різних рівнях. Наприклад,
голландський вчений Рональд де Гроот вирізняє три рівні:
• макрорівень (рівень одного класу), коли до окремих груп дітей одного класу
застосовується різний підхід (внутрішня форма), тобто, одним учням
задаються складніші тексти і завдання, ніж іншим;
• мезорівень (рівень школи), коли диференціація здійснюється всередині
школи між окремими класами, потоками або відділеннями (зовнішня
форма); Учням різних класів, різних потоків або відділень дається,
наприклад, різна кількість часу на освоєння шкільної програми;
• макрорівень (рівень державних навчальних програм) - диференціація між
школами, створення різних типів шкіл відповідно до творчих здібностей
дітей (зовнішня форма) [41].
Щодо макрорівня, то йдеться про різні типи середніх навчальних
закладів: загальноосвітніх шкіл, спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів,
ліцеїв. Ці навчальні заклади мають академічний профіль, призначені для
обдарованої молоді, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищі навчальні
заклади. Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня
розвитку певних здібностей та навичок.
Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії, школі-
комплексу, а також звичайній загальноосвітній школі, в якій створені
спеціалізовані класи. Ще одним видом диференціації на мезорівні є створення
на одній навчальній паралелі класів вирівнювання, в яких учні згруповані на
підставі слабкого рівня успішності та академічних здібностей.
Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється в роботі вчителів,
передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до
рівня навчальних навичок. Диференційоване навчання у практичній діяльності
вчителя передбачає, що всі учні одержують однакові завдання, але слабшим
надається індивідуальна допомога під час їх виконання або окремі посильні для
них завдання. Інколи учням пропонують легше завдання, але згодом
ускладнюють додатковим, яке вони виконують відповідно до своїх
можливостей. Загалом диференціація завдань за містом можлива на підставі
кількості завдань, за ступенем їх трудності, самостійності виконання. На
практиці такий поділ проводять на підставі реальних навчальних можливостей
учнів.
Російський дослідник Г. Селевко зазначає, що диференційоване навчання
може відбуватися за допомогою різних навчальних засобів та на різних рівнях,
серед яких виокремлює: приватно-методичний, технологічний,
загальнопедагогічний, соціальний [32].
За організаційним рівнем гомогенних груп він розрізняє диференціацію:
• регіональну за типом шкіл (спецшколи, гімназії, ліцеї, коледжі, приватні
школи, комплекси);
• внутрішньошкільну (рівні, профілі, відділення, поглиблення, ухили,
потоки);
• паралельну (групи і класи різних рівнів: гімназійні, класи компенсувального
навчання тощо);
• міжкласну (факультативні, зведені, різновікові групи);
• внутрішньокласну, або внутрішньопредметну (групи у складі класу).
Внутрішньокласну диференціацію називають також «внутрішньою», на відміну
від усіх інших видів «зовнішньої» диференціації.
До внутрішньої диференціації іноді відносять і поділ класу на будь-які,
навіть різнорідні групи, для яких застосовується інтегративна модель
диференційованого навчання. Прикладами є поділ учнів за груповими
способами навчання, використання ігрових методик, бригадно-лабораторного
методу, методу проектів тощо[32].
До особливої диференціальної групи можна зарахувати будь-яку групу,
де навчання вирізняється певними умовами або компонентами навчально-
виховного процесу. Група може бути гомогенна (однорідна, учні мають
однаковий рівень навчальних можливостей) або гетерогенна (неоднорідна, учні
мають різний рівень навчальних можливостей). Групове навчання сприяє
використанню пошукових завдань, створює передумови для використання
комплексних розумових дій. Навчальні завдання виконуються у процесі
спілкування учнів у групі, що сприяє вихованню колективізму, формуванню
комунікативних якостей. Учитель здійснює поділ праці між учнями групи,
формулює основні та додаткові запитання, розраховує час на їх виконання,
здійснює оперативний контроль. При цьому він прогнозує власну педагогічну
діяльність на занятті.
Диференціація завжди відбувається за одним або кількома напрямами.
Виокремлюють такі напрями диференціації:
• за цілями навчання: групи компенсувального навчання (вирівнювання,
корекції, педагогічної підтримки), творчі, роботи з обдарованими учнями,
довузів- ської підготовки, оволодіння спеціальністю тощо;
• за змістом навчання: спецкласи (групи, школи) профільні, з поглибленням, з
ухилом, раннього вивчення предмета, спеціальних програм, групи професіо-
налізації та спеціалізації, додаткових освітніх послуг тощо;
• за методами і технологіями: групи розвивального навчання, колективного
способу навчання, які працюють за авторськими методиками; комп’ютерної
технології, соціоігрової, вальдорфської педагогіки, Монтессорі - методики,
підвищеного індивідуальної уваги, компенсувального навчання тощо;
• за рівнем навчання: групи базового освітнього стандарту, просунутого рівня
(групи поглибленого вивчення предмета, факультативні, гімназійні, ліцей-
ські), компенсувального, адаптуючого рівня (вирівнювання, корекції,
педагогічної підтримки), спеціальні тощо;
• за темпом (часом) навчання: класи (групи) випереджального,
прискореного та уповільненого навчання (три-, чотири- і п’ятирічна початкова
школа, екстернат). За характерними індивідуально-психологічними
особливостями дітей, що становлять основу для формування гомогенних груп,
розрізняють диференціацію:
• за віковим складом (шкільні класи, вікові паралелі, різновікові групи);
• за статтю (чоловічі, жіночі, змішані класи, команди, школи);
• за інтересами (гуманітарні, фізико-математичні, біолого-хімічні та інші гру-
пи, напрями, відділення, школи);
• за рівнем розумового розвитку (рівнем досягнень);
• за особистісно-психологічними типами (типом мислення, акцентуації харак-
 теру, темпераменту, соціотипом тощо);
• за рівнем здоров’я (фізкультурні групи, групи ослабленого зору, слуху,
лікарняні класи) [41].
Відповідно до навчальних можливостей учнів умовно поділяють на такі
групи:
• учні з дуже високими навчальними можливостями, які здатні швидко
засвоювати матеріал, вільно розв’язувати завдання, з інтересом і самостійно
працювати й потребують завдань підвищеної трудності;
• учні з високим рівнем навчальних можливостей, що мають міцні знання,
володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі у
засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не
властива висока працездатність; потребують корекції їхньої роботи,
періодичного контролю за навчальною діяльністю;
• учні із середніми навчальними можливостями, які можуть непогано вчитися,
але їм заважає низька навчальна працездатність;
• учні з низькими навчальними можливостями, що мають слабку здатність до
навчання та низьку навчальну працездатність, потребують спеціального під-
ходу педагога.
Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть
бути розумові здібності, успіхи в навчанні:
• за здібностями: учнів поділяють на навчальні групи за загальними чи окре-
мими здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх
поділяють по класах А, В, С і навчають за відповідними програмами,
передбачаючи можливість переведення з одного классу до іншого. У
другому випадку учнів групують за здібностями до вивчення певної групи
предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних);
• за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних предметів,
групують у класи, в яких ці предмети вивчають за заниженим рівнем і в
меншому обсязі [41].
Кожен із розглянутих видів диференціювання має певний зміст і
методику навчання.
 Традиційно учнів поділяють за загальними і спеціальними
особливостями, за інтересами, схильностям, рівнем навченості, розвитку
інтелектуальних і творчих здібностей, за проектованою професією тощо. На
практиці багато з перелічених напрямів невідокремлювані один від одного. У
сучасній школі найбільшого поширення набули два напрями диференціації за
індивідуально-психологічними особливостями дітей: за рівнем розумового
розвитку та за сферою інтересів (профілем). Вони організовуються на різних
вікових ступенях: під час вступу до школи, при переходу з початкового ступеня
до середнього і з середнього - до старшого.

1.3. Врахування психологічних особливостей учнів у процесі реалізації

індивідуалізації та диференціації профільного навчання старшокласників
Врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання є
необхідною передумовою розвитку їхніх інтересів, нахилів та здібностей.
Оптимальні умови для розвитку особистості і найбільш повного врахування
індивідуальних відмінностей учнів забезпечує диференціація навчання.
У процесі впровадження індивідуального підходу необхідно враховувати
індивідуальні особливості старшокласників, вибір яких обумовлюється
сукупністю факторів.
1. Обґрунтування та виявлення основних індивідуальних особливостей
особистості.
Аналіз психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури
дозволив виділити індивідуальні особливості учнів, які впливають на
успішність навчального процесу:
- особливості інтелектуальної діяльності, працездатність;
- відмінності розумової працездатності: гнучкість, активність,
самостійність мислення, взаємозв’язок між конкретними та абстрактними його
компонентами і рівень аналітико-синтетичної діяльності;
- рівень розумового розвитку та мислення;
- якість розуму: глибина, гнучкість, критичність;
 - інтереси та інтелектуальний потенціал учня (здібності, швидкість та
способи навчання) [38].
На процес навчання та його ефективність впливають також
індивідуально-типологічні особливості учнів.
Виділяють такі природні індивідуально-типологічні особливості
школярів: сила-слабкість (ступінь витривалості, працездатності нервової
системи, її стійкість до різного роду перешкод); рухливість-інертність
(швидкість зміни і швидкість протікання процесів збудження та гальмування).
На думку М. Акімової, В. Козлової [1], за наявності сильної (чи слабкої),
рухливої (або інертної) нервової системи можуть виникати різноманітні
психологічні риси особистості (у процесі розвитку, упродовж різноманітних
умов життя, навчання). Зокрема, у навчальній діяльності слабка чи сильна
нервова система проявляються в можливостях витримувати короткочасні або ж
інтенсивні фізичні і психологічні впливи. Чим слабша нервова система, тим
менше вона здатна витримувати інтенсивні навантаження та адекватно на них
реагувати.
Також учені підкреслюють, що успіх або невдачі у навчанні можуть бути
пояснені не стільки самими природними рисами школяра, а тим, наскільки у
нього сформувалися прийоми і способи дій, які відповідають вимогам
навчального процесу, з одного боку, та індивідуальними проявами основних
властивостей нервової системи - з іншго.
Оскільки недоліки нервової системи можна усунути за допомогою
додаткових зусиль, то учень, за умови організованого серйозного ставлення до
справи, може досягти значних результатів у розумовій роботі.
Вчитель зобов’язаний систематично та всебічно вивчати школярів. Йому
необхідно знати особливості учня та враховувати можливість заміни одних
процесів, функцій та властивостей іншими, тобто - компенсаційні можливості.
Проте, як підкреслює І. Унт [37], враховувати всі індивідуальні
особливості учнів практично неможливо. Беруть до уваги лише найбільш відомі
або їх комплекси, які мають подібні особливості. До особливостей, які у першу
чергу необхідно враховувати у ході індивідуалізації навчальної роботи, І. Унт
відносить [37]: здібності до навчання, тобто загальні розумові здібності (в тому
числі і креативність), а також спеціальні здібності; навчальні вміння;
навченість, яка складається як з програмних, так і позапрограмних знань, умінь
і навичок; пізнавальні інтереси (на фоні загальної пізнавальної мотивації).
На уроках обслуговуючої праці у ході проектування виробів із
текстильних матеріалів О. Обух [25] розглядає такі особливості учнів:
навченість, научуваність, пізнавальний інтерес, рівень творчої активності.
Загалом, можна зазначити, що у психолого-педагогічній літературі немає
єдиного підходу в тому, які саме індивідуальні особливості доцільно
враховувати. До індивідуальних особливостей, на які необхідно опиратися та
які слід враховувати в процесі індивідуального підходу, науковці відносять:
особливості інтелектуальної діяльності; працездатність; відмінності розумової
діяльності; рівень розумового розвитку; якісні особливості психічних процесів;
темп просування; індивідуально-типологічні особливості учнів; особливості
вольової й емоційної сфери. Під час безпосередньої індивідуалізації навчання
автори обирають найбільш вагомі індивідуальні особливості учнів.
Окрім індивідуальних, на думку Є. Рабунського [28], необхідно брати до
уваги й вікові особливості, що обумовлюється впливом вікового розвитку на
індивідуальний образ особистості.
2. Врахування вікових особливостей учнів 10-11 класів.
Пізнавальні процеси учнів (пам’ять, уява, увага, сприймання, мислення) у
старшому шкільному віці зазнають певних змін. Так, у психолого-педагогічній
літературі виділяються такі особливості пам’яті старшокласників [38 ]:
- зростає роль словесно-логічного та смислового запам’ятовування, проте
провідна роль у навчальній діяльності залишається за довільною пам’яттю;
- формується диференціація на запам’ятовування (здатність розділяти
інформацію для дослівного запам’ятовування та відтворення, переказування
своїми словами або ж лише для розуміння навчального матеріалу);
- для кращого запам’ятовування використовуються різноманітні прийоми -
складання планів, схем, конспектів, виділення головного, порівняння з
попередньо відомими знаннями.
 У старшому шкільному віці, як підкреслює Н. Лєвітов [69, с. 77-78], учні
здатні краще контролювати свою уяву і прагнуть до того, щоб створювані ними
образи були реалістичнішими. У процесі оволодіння старшокласниками
складним навчальним матеріалом удосконалюється та розвивається, головним
чином, репродуктивна уява. Одночасно із нею розвивається і творча уява. Як
зазначають науковці Г. Костюк та Н. Лєвітов [38], для старшокласників
важливо випробувати свої сили у дослідній роботі, мистецькій творчості, у
технічному конструюванні тощо. Вони намагаються проявити свої здібності у
створенні чогось нового.
Увага також зазнає якісних змін. В учнів розвивається здатність довго
зосереджуватися на пізнавальних об’єктах, розподіляти та перемикати увагу.
Сприймання у старшокласників виявляється у засвоєнні перцептивних
дій, цілеспрямованому спостереженні за певними предметами, подіями і
явищами та виділенні у них основних ознак. Зокрема, М. Савчин та Л.
Василенко виділяють [38] такі особливості учнів старшого шкільного віку:
усвідомлено узагальнюють відомості про окремі властивості, якості та функції
предмета; осмислено сприймають будь-яке явище, спираючись на свої знання
та досвід; можуть розпізнавати предмети за основними властивостями і
призначенням; вміють виокремлювати один або кілька об’єктів, явищ за
одночасного ігнорування інших.
Зростання психічних та фізичних сил особистості в юнацькому віці
зумовлює розвиток такої риси її характеру, як самостійність. В учнів
формується здатність підпорядковувати свої дії віддаленій меті, переборювати
труднощі для досягнення кінцевого результату. Їхня самостійність, у першу
чергу, проявляється в процесі критичного підходу до дійсності,
самокритичності, дисциплінованості, ініціативності та наполегливості в
досягненні своєї мети, здатності приймати самостійні рішення та втілювати їх у
життя тощо. Проте, як зазначає Г. Костюк [38], одні учні виявляють значну
самостійність у розумовій діяльності і безпорадність у практичній, другі -
самостійні у практичній роботі, інші - однаково самостійні у всіх видах
діяльності.
 В умовах навчання за технологічним профілем самостійність
старшокласників проявляється у таких видах діяльності, як: виготовлення
виробів; виконання практичних (лабораторно-практичних) робіт; виконання
проектів; вивчення теоретичного матеріалу; підготовка доповідей; вивчення
першоджерел; участь у дискусіях тощо. Так, під час виготовлення виробів
самостійність старшокласника може проявлятися упродовж: вибору та
обґрунтування виробу, розробки техніко-технологічної документації,
виконання технологічних операцій, оздоблення виробу, внесення елемента
новизни. У ході виконання проектів - вибір та обґрунтування теми проекту,
розробка техніко-технологічної документації, виконання технологічних
операцій, оздоблення виробу, економічне обґрунтування, маркетингове
дослідження, захист проекту.
У старших класах навчання переходить на дещо вищий рівень.
Ускладнюється навчальний матеріал, збільшуються вимоги до засвоєних знань,
умінь і навичок, самостійності, активності тощо. Відповідно до цього у старших
класах висуваються нові вимоги до діяльності мислення. Так, у психолого-
педагогічній літературі [38] зазначається, що мислення старшокласника
характеризується високим рівнем узагальнення та абстракції, здатністю до
пізнання закономірностей навколишнього світу. Виникає зацікавленість до
причинного пояснення явищ, розвивається вміння аргументувати судження,
доводити або спростовувати істинність положень.
Згідно з В. Крутецьким [16], мислення старшокласників набуває все
більш активного, самостійного та творчого характеру. Учні старшого шкільного
віку не приймають на віру навчальну інформацію подану вчителем або ж
прочитану у підручниках та посібниках. На основі критичного ставлення
старшокласників до засвоєних знань у них активно розвивається логічне
мислення. Для них важливо переконатися в достовірності того, з чим вони
ознайомлюються на уроках. Завдяки цьому процес міркування стає
економнішим і продуктивнішим, формується система взаємопов’язаних
узагальнених і образних операцій [38].
 Як вказує Н. Лєвітов [20], мислення старшокласників у більшій мірі стає
системним та систематичним, організованим та послідовним, це формує вміння
пов’язувати різноманітні розділи навчального предмета в систему знань, а
також правильно класифікувати поняття.
Подальший інтелектуальний та психологічний розвиток старшокласників
стає передумовою формування в них теоретичного мислення.
Узагальнивши, вище сказане, можна зазначити, що у старшому
шкільному віці відбуваються якісні зміни у пізнавальних процесах психіки
учнів та розвитку окремих рис характеру, зокрема:
- розвивається творча уява;
- стає вибірковою увага;
- сприймання стає складним пізнавальним процесом, що спирається на
попередній досвід, знання та інтелектуальний потенціал особистості;
- зростає роль словесно-логічного та смислового запам’ятовування;
- формується самостійність;
- формується теоретичне та розвивається логічне мислення;
- набуває більш активного, самостійного та творчого характеру мислення,
розвивається вміння аргументувати судження, довести або спростувати
істинність окремих положень [38].
Відповідно, у процесі навчання учнів старшого шкільного віку вчитель
повинен не тільки брати до уваги особливості прояву пізнавальних процесів
психіки, але й створювати передумови для подальшого їх розвитку. Це також
сприятиме врахуванню індивідуальних особливостей учнів. Так, у процесі
навчання старшокласників за технологічним профілем технологічного
компонента вчитель повинен забезпечити:
- прикладний характер змісту навчального матеріалу;
- умови для випробування себе у дослідницькій діяльності, мистецькій
творчості, у технічному конструюванні тощо;
- умови для зростання ролі самостійності учнів під час вивчення
теоретичного матеріалу і виконання навчальних завдань.
 РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ТЕХНОЛОГІЙ
ВИРОБНИЦТВА

2.1. Методичні засади реалізації індивідуалізації та диференціації

профільного навчання старшокласників
Вивчення питання реалізації індивідуального підходу до учнів на основі
аналізу психолого-педагогічної літератури дозволяє виокремити сукупність дій,
які забезпечують її практичне втілення: виявлення індивідуальних
особливостей учнів з урахуванням специфіки навчального предмету, умовне
типологічне групування відповідно до рівня прояву індивідуальних
особливостей, розробка методичного забезпечення та її використання для
застосування індивідуального підходу. Відповідно їх можна об’єднати у певну
систему та відобразити у моделі.
У психолого-педагогічній літературі пропонуються різноманітні
визначення поняття «модель». Згідно з твердженням В. Штоффа, модель - це
умовна (уявна) мислено представлена або матеріально реалізована система, яка,
відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так,
що його вивчення дає нам нову інформацію про цей об’єкт [42].
Можна констатувати, що існують різні підходи до визначення та
розуміння сутті поняття «модель». Залежно від призначення, виду та структури
моделі її розробка дозволяє як відтворити окремі складові та показати
структуру загалом, так і отримати нову інформацію про об’єкт вивчення.
У запропонованій нами моделі індивідуалізації навчання
старшокласників за технологічним профілем (рис. 2.1) зазначено мету,
взаємозв’язок індивідуалізації з диференціацією (зовнішня та внутрішня)
навчання та методику реалізації індивідуального підходу до школярів (етапи
індивідуалізації; форми, методи, засоби навчання). Розглянемо детальніше її
елементи.
Метою індивідуалізації є розвиток індивідуальних особливостей учнів, їх
здібностей до технології. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури
встановлено, що основним засобом індивідуалізації навчання старшокласників
в умовах профільного навчання є внутрішня диференціація.

Рис.2.1. Модель індивідуалізації навчання старшокласників

за технологічним профілем [38]
 Для втілення методики реалізації індивідуального підходу до навчання
старшокласників за технологічним профілем визначено кілька етапів (вивчення
індивідуальних особливостей учнів, групування учнів 10-11 класів,
впровадження у навчальний процес науково-обґрунтованого методичного
забезпечення), які відображені у моделі.
Одним з етапів запропонованої моделі є вивчення індивідуальних
особливостей старшокласників. Він реалізується через: обґрунтування та
виявлення основних індивідуальних особливостей учнів, що розглядаються у
психолого-педагогічних і навчально-методичних джерелах; вивчення вікових
особливостей учнів 10-11 класів; вивчення специфіки змісту навчального
матеріалу технологічного профілю (спеціалізацій «Деревообробка», «Швейна
справа»). На основі цього виокремлено такі індивідуальні особливості
старшокласників, як навченість, научуваність, творчість, інтерес до
навчального матеріалу [38].
Врахування навченості старшокласників на уроках технологічного
профілю є необхідним, оскільки:
- подальше формування та засвоєння нових знань і умінь, за наявності
прогалин з окремих питань за попередні роки навчання, є практично
неможливим, особливо з урахуванням наступності змісту та поступового
зростання складності навчального матеріалу;
- рівень попередньої підготовки учнів, як правило, різний. Для
забезпечення належної підготовки школярів учителю потрібно постійно брати
до уваги їхні знання та вміння, сформовані у попередніх класах. Враховуючи
особливості формування профільних класів (з кількох паралельних класів, у т.
ч. з інших шкіл), а також посилення ролі практичної підготовки
старшокласників (забезпечення допрофесійної підготовки відповідно до
обраних напряму та спеціалізації), питання врахування попередньої підготовки
(знань, умінь та навичок) старшокласників є особливо актуальним.
Научуваність (здібності до навчання, розумові здібності) визначає
можливості учня за короткий час досягати вищого рівня засвоєння і якості
знань та вмінь.
 За високої научуваності учень інтенсивно засвоює знання, одночасно
інтенсивно вдосконалюються його пізнавальні здібності. За низької
научуваності збагачення знаннями здійснюється повільніше і значно важче
здобувати їх самостійно.
Успішність учнів у навчанні може бути обумовлена не лише їхніми
здібностями, а й інтересом до предмета. Як відзначає Г. Терещук [3, с. 64], між
розвитком здібностей та інтересів існує взаємозв’язок. З одного боку, розвиток
здібностей відбувається у діяльності, яка стимулюється інтересами, з іншого -
інтерес до тієї чи іншої діяльності підтримується її успішністю, зумовлена
відповідними здібностями. Відповідно без зацікавленості у процесі пізнання
або позитивної мотивації не можна забезпечити успішність у навчанні та
подальший розвиток здібностей школярів [38].
Творчість старшокласників є необхідною складовою їхньої підготовки,
що реалізується значною мірою у конструкторській та раціоналізаторській
діяльності. В умовах школи творчість учнів можна розглядати з двох позицій:
1) створення нового суспільно корисного продукту; 2) можливість як для
самореалізації, так і відчуття себе творцем (продукт діяльності не є вагомим для
суспільства - суб’єктивна творчість).
Суб’єктивна творчість в умовах школи дає змогу учням не лише отримати
задоволення від роботи, а й формує навички до самовираження, пошуку і
реалізації на практиці власних задумів.
Залучення учнів до творчої діяльності на заняттях технологій формує у
них прагнення до пошуку нестандартних рішень, прояву креативності,
спроможності на новаторські пошуки у навчальній та майбутній професійній
діяльності. У майбутньому це дозволить їм бути мобільними та
конкурентоспроможними на ринку праці
Нерівномірність розвитку та прояву індивідуальних особливостей учнів у
процесі навчання створює труднощі в їх врахуванні окремо для кожного
школяра. З цією метою доцільно об’єднувати старшокласників в умовні
типологічні групи. Тому наступним етапом реалізації запропонованої методики
є об’єднання учнів в умовні групи на основі визначення критеріїв та ознак
індивідуальних особливостей (навченість, научуваність, творчість, інтерес до
навчального матеріалу).
У процесі обґрунтування та визначення домінантних індивідуальних
особливостей старшокласників визначено чотири типологічні групи за рівнем
розвитку індивідуальних особливостей учнів. Кожна з них відображає
відповідний рівень прояву індивідуальних особливостей старшокласників
(початковий, середній, достатній, високий).
Третім етапом реалізації розробленої методики є впровадження у
навчальний процес науково-обґрунтованого методичного забезпечення.
Елементи цього етапу - застосування комплексу методичного забезпечення
відповідно до виявлених домінантних індивідуальних особливостей учнів 10-11
класів та використання сучасних інформаційно-комунікативних технологій на
уроках зі спеціалізації [38].
Перша складова етапу - використання комплексу методичного
забезпечення, елементами якого є: підручники і посібники, електронні ресурси,
різнорівневі завдання для пізнавальної діяльності учнів та контролю
навчальних досягнень, техніко-технологічна документація, перелік виробів,
творчі проекти.
Друга складова етапу - застосування сучасних інформаційно-
комунікативних технологій. Індивідуальний підхід до старшокласників з
активним використанням цих технологій здійснюється у процесі: ілюстрування
та демонстрування сучасних інструментів, пристроїв, верстатів, швейного
обладнання, технологічних операцій та процесів тощо (засіб наочності);
самостійного опрацювання навчального матеріалу; конструювання виробу або
виконання творчого проекту.
Розглянемо особливості впровадження у навчальний процес науково-
обґрунтованого методичного забезпечення з використанням сукупності
методів, форм та засобів навчання.
На уроках технологій для засвоєння учнями теоретичного матеріалу
вчителі, як правило, використовують у поєднанні словесні (розповідь,
пояснення, бесіда) та наочні (ілюстрування, демонстрування) методи навчання,
інтерактивні технології. Індивідуальний підхід до старшокласників може
здійснюватися за допомогою диференційованих завдань (для учнів 1-4 груп), у
тім числі проблемних (для учнів 3-4 груп). Проблемні завдання пропонуються у
вигляді запитань.
Наведемо приклад використання проблемних запитань. Розкриваючи
питання «Види роз’ємних і нероз’ємних з’єднань дерев’яних деталей виробів»
теми «Проектування конструктивних елементів з’єднань деталей», учитель
використовує пояснення та ілюстрування видів з’єднань, їх практичного
використання у столярно-меблевих виробах. Індивідуальний підхід до
старшокласників може здійснюватись при порівнянні ними зображень зразків
з’єднань деталей, наприклад, стяжками і шурупами. Для учнів 1-2 груп можна
запропонувати питання на порівняння [38].
Під час усного фронтального опитування старшокласників можна
використати й інтерактивні технології навчання, зокрема, метод «Мікрофон».
Пропонуючи диференційовані питання (1-2 та 3-4 груп), у т. ч. проблемні,
вчитель може заохочувати до відповіді учнів різних груп, не акцентуючи уваги
на рівні складності завдання.
Для реалізації індивідуального підходу до старшокласників у процесі
самостійного опрацювання ними навчального матеріалу (вивчення окремих
питань теми) на уроці, попереднього ознайомлення у позаурочний час ми також
пропонуємо використання диференційованих завдань (запитань), які
передбачають проблемні завдання (запитання).
Враховуючи практичне спрямування предмета «Технології», важливе
місце у підготовці старшокласників займають практичні методи навчання.
Індивідуальний підхід до старшокласників у процесі виконання ними
практичних (лабораторно-практичних) робіт залежить від змісту поставлених
завдань. Наприклад, у ході виконання практичної роботи «Розв’язування задач
з проектування методом «мозкового штурму» теми «Теоретичні засади
проектування» розділу «Проектування столярних виробів» індивідуальний
підхід здійснюється шляхом допомоги (пропонування роздаткового матеріалу),
що передбачає використання: інструкції з описом послідовності та прикладом
виконання завдання (для учнів 1 групи); інструкції з використання методу
мозкового штурму (для учнів 1-2 груп); зразків прийомів генерування ідей, які
можуть бути використані під час вирішення завдання (для учнів 1-2 груп) тощо.
Упродовж виготовлення виробів індивідуальний підхід до учнів
забезпечується шляхом регулювання складності об’єкта праці, самостійного
внесення елемента новизни у конструкцію виробу (за допомогою вчителя),
самостійного вибору складності й оригінальності оздоблення, кількості
роздаткового матеріалу [38].
У процесі навчання старшокласників за технологічним профілем доречно
акцентувати увагу на методі творчих проектів, що передбачає поєднання
процесу проектування (використання творчих методів) за визначеною схемою
та виготовлення спроектованого виробу (використання практичних методів
навчання). Індивідуальний підхід до учнів у процесі виконання ними творчого
проекту забезпечується також через регулювання складності завдань та обсягу
запропонованого роздаткового матеріалу, самостійного пошуку інформації.
Із метою перевірки навчальних досягнень старшокласників та реалізації
індивідуального підходу до них пропонуємо використання диференційованих
завдань 4 рівнів у письмовій формі. Такі завдання можна використовувати для
попереднього, поточного, періодичного та підсумкового контролю навчальних
досягнень старшокласників.
Зазначимо, що у процесі підготовки старшокласників за технологічним
профілем та реалізації індивідуального підходу до них, як правило, можуть
бути використані різноманітні методи (пояснення, розповідь, ілюстрування,
демонстрування, практичні методи та ін.), зокрема, проблемні та інтерактивні
(«робота в парах», «мікрофон», «мозковий штурм» та ін.). Наприклад, метод
«мікрофон» доречно використати під час усного фронтального опитування,
метод «мозковий штурм» - у межах однієї групи для вибору й обґрунтування
виробу, теми проекту, виконання практичних (лабораторно-практичних) робіт,
які пов’язані з конструюванням.
 На уроках учителі використовують фронтальну, групову, парну та
індивідуальну форми роботи. Наведемо приклади їх використання для
реалізації індивідуального підходу:
• фронтальна - вирішення проблемних завдань (запитань) під час
викладання (пояснення) вчителем теоретичного матеріалу;
• групова - обговорення та вибір об’єкта праці, теми творчого проекту;
• парна - виготовлення виробів, виконання практичних (лабораторно-
практичних) робіт і творчих проектів старшокласниками у парі, обговорення та
вибір об’єкта праці, теми творчого проекту;
• індивідуальна - самостійне опрацювання навчального матеріалу (окремих
питань теми) і відповіді на підготовлені вчителем завдання (запитання);
виготовлення виробів, виконання практичних (лабораторно-практичних) робіт і
творчих проектів, перевірка навчальних досягнень старшокласників [38].
Серед засобів навчання, які сприяють реалізації індивідуального підходу
до навчання старшокласників, виокремлюємо:
• комп’ютерна техніка з програмним забезпеченням - використовується під
час викладання вчителем нового навчального матеріалу та самостійного
опрацювання учнями окремих питань і виконання завдань на заняттях і у
позаурочний час, передусім, за відсутності інших джерел інформації (плакатів,
стендів, підручників і посібників та ін.);
• посібники та картки, макети та моделі, натуральні об’єкти - для
самостійного опрацювання учнями різних груп теоретичного матеріалу (одне з
питань теми) на уроці або у позаурочний час;
• додаткова інформація до умови завдання - для виконання практичних
(лабораторно-практичних) робіт;
• техніко-технологічна документація на виготовлення виробу
(технологічна карта на виготовлення виробу, технологічна картка з неповними
даними, кресленик виробу) - у ході виготовлення учнями виробів та виконання
творчих проектів;
• інструкції з використання методів проектування (метод фокальних
об’єктів, метод «мозкового штурму» та ін.), пропозиції щодо вдосконалення
виробу або внесення елемента новизни; зразки конструктивних елементів
виробів, деталей, і з’єднань, зразки оздоблення виробів - у процесі
виготовлення старшокласниками виробів та виконання творчих проектів;
• зразки виробів-аналогів, послідовність виконання проектів, зразок
виконання проекту - під час виконання творчих проектів [38].
Зазначимо, що методичне забезпечення можна застосовувати не лише в
умовних типологічних групах учнів, а й з метою вільного вибору кожним
старшокласником завдань різної складності. Наприклад, учень із середнім
(достатнім) рівнем розвитку навченості та научуваності, проте зі сформованим
вищим рівнем творчої діяльності, може самостійно вибрати складніше
завдання, що передбачає розробку конструкції виробу за наочним зображенням,
розробку композиції оздоблення тощо. Недостатній рівень знань і умінь учень
може компенсувати додатковими зусиллями у навчанні (опрацювання
додаткових та довідкових джерел інформації). Це сприятиме зацікавленню
старшокласника предметом, розвитку його індивідуальних особливостей,
підвищенню рівня навчальних досягнень.
У кінцевому результаті модель індивідуалізації навчання
старшокласників за технологічним профілем (спеціалізації «Деревообробка»,
«Швейна справа») орієнтована на підвищення рівня навчальних досягнень і,
відповідно, віднесення учня до умовно «вищої» типологічної групи [38].
Запропонована модель індивідуалізації навчання старшокласників за
технологічним профілем містить мету, взаємозв’язок індивідуалізації з
диференціацією (зовнішня та внутрішня) навчання та методику реалізації
індивідуального підходу до школярів. Етапами методики реалізації
індивідуального підходу до навчання старшокласників за технологічним
профілем є: вивчення індивідуальних особливостей учнів, групування учнів 10-
11 класів, впровадження у навчальний процес науково-обґрунтованого
методичного забезпечення (комплекс методичного забезпечення, новітні
інформаційно-комунікативні технології).
 2.2. Вибір навчальних завдань для реалізації індивідуалізації та
диференціації профільного навчання старшокласників технологій
виробництва (Варіативний модуль «Технологія виготовлення прикрас»)
Для вибору оптимальних методів, форм та засобів навчання з метою
здійснення індивідуального підходу до учнів необхідно проаналізувати зміст
навчання проектуванню та виготовленню прикрас із атласних стрічок. Крім
того, це дасть можливість виділити необхідні знання, вміння та навички, яких
повинні набути учні у процесі навчання.
Конструювання, моделювання та технологія виготовлення виробів з
атласних стрічок є частиною спеціальних предметів швейного виробництва.
Відбір змісту і логіка їх побудови представляють певну складність, оскільки
вони є синтезом науково-технічних знань із різних наук (фундаментальних,
прикладних, економічних) і частково виробничих знань та умінь. Важливими
чинниками визначення змісту і структури проектування та виготовлення
виробів з атласних стрічок є вимоги особливостей технології швейного
виробництва, а також принципи дидактики, в першу чергу систематичність і
послідовність, зв'язок теорії і практики, доступність.
Ми проаналізували навчальний матеріал, який є взаємопов'язаним у
складному процесі створення виробів з атласних стрічок, і поділили його по
групах.
Перша група - навчальний матеріал, який розкриває питання техніки.
Сюди відносяться: заводська та технологічна класифікація швейного
обладнання; технічні характеристики швейного устаткування; теоретичні
основи будови і принципів дії швейного обладнання, яке є на швейних
підприємствах; правила і користуванням швейним обладнанням (заправляння
ниток, усунення неполадок), технічний догляд, експлуатація.
Друга група - навчальний матеріал, що розкриває питання технології
виробництва. Ця група включає:
- теоретичні основи процесів виготовлення швейних виробів
(моделювання, конструювання, розкроювання, пошиття);
- опис технологічних і трудових процесів, характерних для галузі в
цілому і для окремих професій, включаючи процеси контролю і регулювання;
- питання безпечної праці, гігієни і санітарії.
Третя група - навчальний матеріал, який розкриває питання
матеріалознавства. До цієї групи входять відомості про виготовлення волокон,
ниток і тканин; їх види (натуральні: рослинного, тваринного і мінерального
походження та хімічні: штучні й синтетичні); сфери використання.
Четверта група - навчальний матеріал, пов'язаний із проектною,
художньо-конструкторською діяльністю. Сюди входять відомості про
композиційне вирішення ескізу моделі; наочні зображення (рисунки), які
відтворюють загальний вигляд моделі; визначають, якими конструктивними
засобами вирішені силует, покрій, елементи виробу.
П'ята група - навчальний матеріал про організацію та економіку швейного
виробництва, проблеми планування роботи, вибір технології виготовлення
швейного виробу, розрахунок необхідних матеріалів, вибір інструментів,
швейного устаткування та режиму роботи; контроль за технологічним
процесом приготовлення швейних виробів, дотримання вимог безпечної праці.
Ці групи навчального матеріалу мають порівняно різну питому вагу в
загальному обсязі процесу створення виробів з атласних стрічок. Проте
спільність змісту і кінцевої мети навчання цих складових визначає загальні
принципи організації, методи і прийоми їх вивчення.
Поділ навчального матеріалу на окремі групи має складну
багатокомпонентну структуру, характеризується великою різноманітністю
об'єктів, які вивчаються. Все це вимагає комплексного застосування різних
методів і прийомів навчання. Особлива увага повинна бути приділена
організації індивідуальної роботи з учнями: застосуванню методів
проектування; виконанню графічних зображень; виконанню технічних
розрахунків; використанню технічної літератури та нормативної документації;
виконанню вправ; вирішенню технічних завдань; аналізу і проектуванню
технологічних процесів; застосуванню евристичних методів навчальної роботи;
використовувати різні види натуральної і схематичної наочності, в комплексі
застосовувати різну спеціальну літературу, інструктажі, технологічні картки та
ін.
Специфічна особливість проектування та виготовлення виробів з
атласних стрічок полягає у тому, що в змісті широко представлений матеріал,
який вимагає проведення конструкторських досліджень; вивчення
закономірностей процесів і явищ, які виникають у процесі виконання креслень
виробів; врахування властивостей матеріалу; вивчення швейного устаткування
та способів користування контрольно-вимірювальними засобами і т. д.
Наявність такого матеріалу вимагає проведення лабораторно-практичних робіт
як дослідницького, так і ілюстративного характеру, а також тактичних робіт, у
ході яких вивчаються не тільки пристрої і робота різного устаткування, але учні
опановують і певні практичні вміння.
Знання і вміння, що становлять зміст досліджуваних розділів, мають і
неоднакове значення. Серед них є основні і другорядні, провідні та допоміжні.
Частина знань повинна бути засвоєна в основному на теоретичному рівні, а
частина - на прикладному, для їх застосування в практичній діяльності.
Врахування рівнів засвоєння навчального матеріалу дозволить вчителю чіткіше
вирішувати питання вибору і застосування форм і методів навчання;
пропонувати учням розв'язувати різні за складністю завдання відповідно до їх
нахилів, інтересів та здібностей; реалізовувати індивідуальний підхід до
школярів.
Процес навчання обумовлений метою освіти і взаємодією основних його
компонентів: зміст навчання; викладання, тобто діяльність вчителя; учіння
діяльність учнів; засоби навчання. У реальному навчальному процесі всі ці
компоненти процесу навчання знаходяться в єдності і взаємозв'язку, їх
поєднання повинно оптимально забезпечувати якнайкраще вирішення
навчально-виховних завдань. Отримання високих навчально-виховних
результатів при мінімальній витраті часу і зусиль учителя та учнів можливе
тільки при цілісному застосуванні всіх розкритих компонентів на всіх етапах
педагогічного процесу.
 Для того, щоб правильно, на належному науково-методичному рівні
викладати проектування та виготовлення виробів з атласних стрічок, вчителю
недостатньо знати лише основи свого предмета. Його завдання - оволодіти
теоретичними знаннями з конструювання, моделювання та виконання виробів з
атласних стрічок та методикою викладання обслуговуючої праці. Перш ніж
приступити до роботи, педагог має чітко уявити всю різноманітність
оптимальних способів роботи, які забезпечать правильне, свідоме, творче
сприймання, осмислення, запам'ятовування учнями знань з даного предмета,
навчити застосовувати набуті знання при вирішенні практичних завдань.
Повноцінні знання, високий рівень загального розвитку учнів досягається
за умов, якщо вчитель уміє відібрати і правильно використати найбільш
раціональні, педагогічно виправдані у конкретній ситуації методи.
Під методами навчання треба розуміти впорядковані способи
взаємозв'язаної діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких досягається
міцне оволодіння вміннями, уміннями і навичками, формується світогляд учнів,
розвиваються здібності до самостійного оволодіння і творчого застосування
знань [46].
У педагогічній і методичній літературі є характеристика окремих методів
навчання, тому ми не вважаємо за необхідне описувати їх детально. Щоб краще
використовувати методи навчання, вчитель повинен представити їх собі в
різній системі. Вибір того або іншого методу вчителем залежить від багатьох
факторів. Основними критеріями вибору методів, на нашу думку, є такі:
критерії відповідності основній меті навчання на даному етапі процесу,
особливостям змісту теми, можливостям педагога та учнів, а також критерій
часу, відведеного для навчання. При цьому всі критерії разом мають
відповідати закономірностям і принципам навчання і при виборі методів
враховуватися в комплексі.
Враховуючи конкретні умови, педагог може варіювати. Наприклад,
проблемно-пошукові методи вимагають більше часу на вивчення матеріалу, ніж
репродуктивні. Тому в окремих випадках можна віддати перевагу
репродуктивним методам, щоб забезпечити вивчення навчального матеріалу за
відведений програмою час. Вважаємо, що більш швидкий темп навчання
забезпечує такий комплекс методів: словесні - репродуктивні - дедуктивні -
робота під керівництвом учителя. Одночасно потрібно враховувати
необхідність застосування наочності, проблемних ситуацій.
При вивченні проектування та виготовлення виробів з атласних стрічок
доводиться користуватися не одним, а кількома методами, залежно від
реальних особливостей навчального процесу, що сприяє активному засвоєнню
навчального матеріалу учнями, активізує їхню пізнавальну діяльність,
допомагає розкрити навчально-пізнавальні можливості та здібності, вибрати
найбільш раціональні прийоми оволодіння знаннями. У кожному конкретному
випадку відповідно до теми уроку педагог обирає оптимальне поєднання
методів, що допомагає підтримувати працездатність учнів впродовж заняття,
задовольняти їх інтереси, готувати до більш інтенсивної праці.
У процесі виконання практичних робіт з технології виготовлення прикрас
вчителю потрібно найчастіше поєднувати словесні, наочні та наочно-дійові
тактичні) методи, як під час вивчення нового матеріалу, так і в процесі
вдосконалення і перевірки знань, умінь і навичок учнів. Бесіду необхідно
поєднувати з ілюструванням та демонструванням (виконання креслення
деталей одягу; зразків обробки; деталей). Це сприяє розвитку в учнів наочно-
образного числення, пам'яті, пізнавального інтересу та вияву емоцій.
Під час виконання практичної роботи найбільший результат досягається з
використанням проблемно-дослідного методу. Для цього вчитель у процесі
пояснення нового матеріалу створює проблемну або пошукову ситуацію,
використовуючи різні прийоми, а учні, виконуючи практичне завдання, роблять
певний висновок або узагальнення. Залежно від виду діяльності (проведення
розрахунків; зображення ескізів; виготовлення окремих деталей, виробів;
оздоблення і т. д.) практичні роботи проводяться фронтально, індивідуально
або групами і школярі при цьому користуються інструкцією посібника або
тією, що склав вчитель. Варто зазначити, що вони повинні бути негроміздкими
і доступними для виконання.
 Вважаємо, що важливим є підвищення зацікавленості школярів
навчальним предметом. Методи стимулювання інтересів мають специфічну
область застосування. Різноманітність методів і методичних прийомів потрібна
для вирішення певних дидактичних завдань. Процес навчання вимагає
застосування різноманітних методів відповідно до змісту матеріалу з
проектування та виготовлення прикрас, конкретною метою навчання та іншими
умовами.
Процес навчання потребує використання відповідних форм. Кожна форма
організації навчання (і перш за все заняття) може бути реалізована так, що
вчитель охоплюватиме своїм впливом або всю групу, або бригади в ній, або
окремих учнів. За цією ознакою розрізняють загальногрупові, бригадні та
індивідуальні форми організації навчання. Кожна з тих форм має свої
особливості і сфери застосування. Вважаємо, що вчитель повинен організувати
навчальний процес так, щоб всі заняття проводилися на високому сучасному
рівні, тобто давали високий навчальний, виховний і розвиваючий кінцевий
результат.
На основі вищевикладеного, орієнтуючись на результати наукових
досліджень щодо проблем навчального процесу в загальноосвітніх навчальних
закладах [1; 4; 5] і спираючись на власний досвід, ми сформулювали ряд вимог
до проведення занять з проектування та виготовлення швейних виробів:
- забезпечення високого рівня результатів навчання: свідомі,
глибокі, міцні знання і уміння учнів із конструювання, моделювання та
виготовлення прикрас, що забезпечують підготовку їх до активної участі в
продуктивній праці, до життя; формування умінь застосовувати знання на
практиці;
- формування і розвиток пізнавальних інтересів, позитивного
відношення учнів до змісту і процесу навчання; ефективне оволодіння
знаннями і способами діяльності; прагнення і здатність до активного
розумового процесу і творчого пошуку шляхів вирішення пізнавальних і
практичних завдань;
- розвиток творчої активності та здібностей учнів: оволодіння
раціональними способами мислення (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення,
доказ, уміння робити самостійні висновки); формування умінь приймати
раціональний розв'язок у різноманітних навчальних ситуаціях, розвиток
спеціальних здібностей і прагнень до творчого пошуку виконання завдань
різних видів і складності, в спеціально створених умовах і природних
проблемних ситуаціях;
- високий рівень самостійності учнів у навчально-пізнавальній
діяльності: раціональне поєднання самостійної роботи учнів під керівництво
мучителя; організація і керівництво самостійною роботою на основі чіткого -
усвідомлення ними мети, змісту і методів цієї роботи, бажання і наполегливості
в досягненні позитивних результатів;
- оволодіння учнями способами раціонального планування,
організації і самоконтролю своєї навчальної діяльності, уміннями працювати з
книгою, користуватися необхідними технічними засобами, навчальними
посібниками, інструментами, документацією; вироблення у них умінь
самостійно вчитися, набувати, поглиблювати знання; вдосконалювати уміння та
навички;
- індивідуалізація процесу навчання: створення умов, коли вимоги до
діяльності кожного учня відповідають його нахилам, індивідуальним якостям,
здібностям, навчальним можливостям; організація навчального процесу, при
якій кожен учень прагне вирішити завдання власними зусиллями;
цілеспрямоване варіювання методів керівництва діяльністю учнів з метою
всебічного розвитку; раціональне поєднання колективної, бригадної та
індивідуальної роботи учнів;
- забезпечення високого організаційно-методичного рівня:
комплексне застосування різних методів і засобів навчання з урахуванням їх
характерних функцій і переважаючих дидактичних можливостей; раціональна
структура, що відображає цілі, завдання, логіку змісту і процесу засвоєння
знань, формування умінь, рівень підготовленості учнів, місце заняття в системі
занять по темі, конкретні умови його проведення.
 Забезпечення системи організації діяльності учнів за групами передбачає
виявлення додаткових можливостей реалізації індивідуального підходу на
заняттях, поділ школярів за певними індивідуальними особливостями.
До особливостей школярів, які необхідно першочергово враховувати для
реалізації індивідуально-диференційованого підходу, І. Е. Унт [37] віднесла
научуваність (загальні та спеціальні здібності), а також навченість (знання,
вміння, навички); пізнавальні інтереси.
На основі проведеного обґрунтування індивідуальних особливостей
учнів, виокремлення з них домінуючих, що відіграють провідну роль у процесі
проектування та виготовлення прикрас з атласних стрічок, ми виділили такі
умовні типологічні групи учнів 10-11 класів:
I група - початковий рівень, який характеризується розпізнавальним
рівнем засвоєння навчального матеріалу; научуваність - репродуктивного типу;
низький рівень розвитку пізнавального інтересу; низький рівень-творчої
активності;
II група - середній рівень, який характеризується репродуктивним рівнем
засвоєння навчального матеріалу; научуваність - репродуктивного типу;
середній рівень розвитку пізнавального інтересу середнього рівня творчої
активності;
III група - достатній рівень, який характеризується адаптивними рівнем
засвоєння навчального матеріалу; научуваність - продуктивного типу; середній
рівень розвитку пізнавального інтересу з переважанням активності; достатній
рівень творчої активності;
IV група - високий рівень, який характеризується творчим рівнем
засвоєння навчального матеріалу; научуваність - продуктивного типу; високий
рівень розвитку пізнавального інтересу; вищий рівень творчої активності.
Наведене обґрунтування щодо групування учнів у залежності від ступеня
прояву їх індивідуальних особливостей у процесі навчання проектування та
виготовлення прикрас з атласних стрічок ми використовували для поділу
школярів і здійснення індивідуального підходу до них.
 Варіативний модуль 11 клас «Технології виготовлення прикрас»: виріб з
атласних стрічок (ДОДАТОК А).

2.3. Експериментальна апробація реалізації індивідуалізації та

диференціації профільного навчання старшокласників технологій
виробництва (Унт с. 171-179)

На підставі вивченої психолого-педагогічної літератури, а також наших

спостережень були розроблені основні шляхи реалізації індивідуального
підходу до учнів у процесі виготовлення прикрас з атласних стрічок. Проведене
нами дослідження педагогічних умов здійснення індивідуального підходу до
учнів 10-11 класів проходило у два етапи та охоплювало констатувальний та
формувальний експерименти.
У його ході констатувального експерименту досліджувалися:
- знання учнів з проектування та виготовлення прикрас з атласних
стрічок у результаті виконання контрольних робіт;
- ставлення вчителів трудового навчання до здійснення
індивідуального та диференційованого підходу до школярів на уроках
«Технології виготовлення прикрас».
В ході експерименту було проаналізовано успішність учнів з трудового
навчання за попередній рік. Далі проводилося анкетування учнів з метою
вивчення їх інтересів і схильностей до занять проектування та виготовлення
виробів з атласних стрічок і рівнів сформованості практичних умінь і навичок
(початковий, середній, достатній, високий).
Спостереження за діяльністю школярів у процесі проектування та
виготовлення виробів з атласних стричок показали, що вони по-різному
засвоїли новий матеріал та відповідно застосували його у практичній роботі.
Проявилися їх індивідуальні особливості (увага, пам'ять, мислення),
попередньо набуті знання, уміння та навички, здібності, відношення до праці та
ін.
 На початку експерименту учні експериментальних і контрольних класів
були приблизно однаковими як за психологічними характеристиками, так і за
показниками успішності, причому дещо вищі показники якості знань мали учні
контрольних класів. Рівень сформованості вмінь учнів експериментальних і
контрольних класів також був приблизно однаковим.
В ході експерименту також проводилося анкетування вчителів, що
працюють у цих класах. Аналіз анкет показав, що для успішної організації
процесу навчання важливо реалізовувати індивідуальний підхід до учнів: 64%
респондентів відповіли, що це дуже важливо; 36% «так». Крім того, була думка,
що це залежить від складності матеріалу. На питання чи індивідуальний підхід
до школярів є необхідним принципом навчального процесу 12% утрималося від
відповіді, а решта - 88% - дали позитивну відповідь.
У результаті опрацювання розроблених анкет для вчителів трудового
навчання ми зробили висновки про важливість та необхідність індивідуального
підходу до учнів на уроках проектування та виготовлення виробів з
текстильних матеріалів, потребу групування школярів з метою засвоєння ними
знань, вмінь та навичок на належному рівні та використання для цього
диференційованих проектних завдань різного рівня складності.
Для здійснення індивідуального підходу до учнів на етапі формувального
експерименту під час проведення занять з «Технології виготовлення прикрас»
ми вивчали індивідуальні властивості школярів, їх якості, навчальні
можливості. Для цього проводилися спостереження за школярами під час
пояснення нового матеріалу, його засвоєння, виконання практичних завдань,
перевірка знань і вмінь.
Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №35 м. Кропивницького в умовах звичайного навчально-
виховного процесу на уроках технологій у 11-х класів. Експериментом було
охоплено 38 учнів.
Згідно умов експерименту учні 11-х класів виконували творчі проекти,
спрямовуючи свою діяльність на створення виробу за власним задумом, з
врахуванням особистих нахилів, інтересів, здібностей та навчальних
можливостей. У процесі проектування та виготовлення прикрас вчитель міг
спрямовувати діяльність учнів, при потребі допомагати, здійснювати
індивідуальний підхід залежно від прояву індивідуальних властивостей,
якостей особистості, навчальних можливостей і т. д.
Визначення самостійності школярів є одним із важливих показників у
процесі виконання творчих проектів. Основною характеристикою самостійності
в ході виконання творчого проекту є кількість питань, які учень ставить
вчителю. В залежності від того, наскільки якісно школяр виконав проект,
уклався в часі і задав мінімум додаткових питань у ході виконання роботи,
визначався рівень його самостійності.
Для визначення рівня самостійності ми використовували спостереження у
процесі проектування і виконання прикрас і фіксували кількість поставлених
питань вчителю, однокласникам, відзначаючи знаком «+». Залежно від рівня
навченості, вправності у виконанні практичних робіт, особистих якостей
школярі проявляли різний ступінь самостійності. При потребі вчитель
спрямовував діяльність окремих учнів, здійснював індивідуальний підхід.
Одержані нами дані показали, що в контрольних групах лише 11,9% учнів
мали високий ступінь самостійності при виконанні творчих проектів, тоді як в
експериментальній групі цей відсоток склав 20,7%. Решта школярів в
контрольній і в експериментальній групах були недостатньо самостійні.
Відсоток учнів з низьким рівнем самостійності в контрольних класах склав
11,7%, тоді як у експериментальній групі таких учнів залишилось лише 6,1%.
Відзначимо, що кількість поставлених питань у контрольних групах була у 3,5-
4 рази більша, ніж в експериментальних групах. Виявилося, що школярі, які
проявили високий ступінь самостійності у роботі, в основному вчасно та якісно
виконали проект, їх виріб вирізнявся оригінальністю. Показник самостійності
при виконанні творчих проектів відображений у таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Розподіл учнів залежно від самостійності виконання творчого проекту
Групи учнів Ступінь самостійності
високий достатній середній низький
% % % %
 Контрольна 11,9 58,8 17,6 11,7
Експериментальна 20,7 64,5 8,7 6,1

Оскільки на якість готового виробу, раціональне використання часу,

втомлюваність учня впливає правильність технології виготовлення прикрас з
атласних стрічок, то у процесі виконання творчого проекту за кожним учнем
впродовж всього формувального експерименту проводилися спостереження.
Учитель відзначав точність, послідовність і правильність рухів, послідовність і
вправність виконання операцій виготовлення прикраси з атласних стрічок і т. д.
Під час виконання творчих проектів фіксувалися допущені помилки і повнота
реалізації їх змісту.
У ході проведеного нами формувального експерименту, що базувався на
дотриманні педагогічних умов реалізації індивідуального підходу до школярів,
виявилася динаміка засвоєння знань, умінь та навичок учнів з проектування та
виготовлення виробів з текстильних матеріалів. Виявлення підвищення якості
знань учнів експериментальних класів ми пояснюємо доступністю і достатньою
ефективністю педагогічних умов реалізації індивідуального підходу.
 ВИСНОВКИ

Профільна диференціація створює сприятливі умови для врахування

індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, формування в них
орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності.
Науковці висувають такі вимоги до профільної диференціації [1, с. 87]:
• наявність у більшості старшокласників стійкого інтересу до певних
видів діяльності;
• необхідність використання стійких інтересів учнів для цілей
навчання і виховання;
• організація навчально-виховного процесу на основі врахування
індивідуальних особливостей і навчальних можливостей кожного учня;
• необхідність створити сприятливі умови для максимального
розвитку задатків і здібностей обдарованих учнів;
• прагнення ліквідувати перевантаження учнів;
• потреба у професійній орієнтації старшокласників.
Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання реалізується за
рахунок зовнішньої та внутрішньої диференціації. Зовнішня диференціація
передбачає формування класів на основі спільних інтересів, нахилів, здібностей
тощо. До таких класів відносяться і профільні. Внутрішня диференціація
передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів у середині класу. У
своїй роботі під індивідуалізацією навчання ми розуміємо саме внутрішню
диференціацію у профільних класах.
Аналіз психолого-педагогічної літератури і шкільної практики показав,
що проблема індивідуального підходу до учнів залишається актуальною та
потребує практичної реалізації на будь-якому етапі навчання, у всіх видах
діяльності.
Незважаючи на багатоплановість усіх робіт, все ж залишаються
невивченими загально-дидактичні та методичні питання індивідуального
підходу до навчання школярів на уроках Технології.
 - Результати констатувального етапу дослідження засвідчують, що
існують труднощі в реалізації індивідуального підходу. Ми прийшли до
висновку, що при підготовці до вивчення нового матеріалу індивідуалізація
виявляється необхідною тому, що попередні знання учнів, як правило, різні.
Учні з низьким рівнем початкових знань потребують глибокого засвоєння, а
учні з попередніми знаннями вищого рівня можуть одержати поглиблені знання
з даної теми. При вивченні нової теми необхідно враховувати відмінність між
учнями насамперед у навчальних можливостях і розумових здібностях. Від цих
показників залежить, якої складності завдання їм можна давати для самостійної
роботи.
Аналіз змісту діяльності з «Технології виготовлення прикрас» дав
можливість виокремити групи базового навчального матеріалу, які розкривають
основи техніки, матеріалознавства, технології, організації та економіки
швейного виробництва і проектують зміст відповідної теоретичної та
практичної підготовки учнів на доступному для учнів 10-11 класів рівні
складності.
- Навчання проектуванню та виготовленню виробів з атласних стрічок на
уроках трудового навчання у 10-11 класах буде результативнішим, якщо
реалізувати індивідуальний підхід до учнів на основі таких педагогічних умов:
вивчення індивідуальних особливостей школярів з урахуванням специфіки
змісту навчального матеріалу «Технології виготовлення прикрас» у 10-11
класах; групування учнів залежно від ступеня прояву їх індивідуальних
особливостей (навченості, научуваності, пізнавальниого інтересу і творчої
активності); застосування комплексу засобів диференційованого навчання на
уроках відповідно до виявлених домінуючих індивідуальних особливостей
учнів 10-11 класів.
- Для успішного здійснення індивідуального підходу на уроках з
«Технології виготовлення прикрас» доцільний поділ учнів на чотири умовні
групи залежно від комбінацій рівнів їх навченості, научуваності, пізнавального
інтересу та творчої активності. Така диференціація полегшує врахування
індивідуальних відмінностей школярів і сприяє підвищенню ефективності їх
навчання проектуванню та виготовленню виробів з текстильних матеріалів.
- Вивчення індивідуальних особливостей учнів з урахуванням специфіки
змісту навчального матеріалу з «Технології виготовлення прикрас» у 10-11
класах, групування школярів залежно від ступеня прояву їх індивідуальних
особливостей – це лише передумови індивідуалізації навчання. Безпосередньо
реалізація індивідуального підходу пов'язана з впровадженням у навчальний
процес комплексу засобів диференційованого навчання, який включає: проектні
завдання різного рівня складності, комп'ютерне забезпечення додатковою
інформацією, зображення моделей виробів, комплекти виробів-прикрас та ін.
Розроблений комплекс пов'язує мету, зміст, засоби, форми, методи
навчання, моделюючу діяльність вчителя і навчальну діяльність виділених
чотирьох груп учнів і кожного учня зокрема та сприяє вдосконаленню
методики навчання учнів 10-11 класів «Технології виготовлення прикрас».
- Експериментальним дослідженням доведено, що впровадження на
заняттях методу творчих проектів сприяє успішному засвоєнню необхідних
проектно-технологічних знань, умінь і навичок, прояву самостійності учнів -
передусім тих, в яких розвинена научуваність і творча активність.
Узагальнення педагогічного досвіду і практичні результати
експериментальної роботи підтвердили припущення, що ефективність навчання
проектуванню та виготовленню виробів-прикрас з атласних стрічок
підвищиться завдяки впровадженню педагогічних умов реалізації
індивідуального підходу до учнів.
Проведена експериментальна робота засвідчила зростання кількісних та
якісних показників сформованості знань, умінь, навичок; інтересу до предмету
трудового навчання; розвиток творчої активності школярів в умовах спеціально
організованої діяльності із забезпеченням індивідуального підходу до учнів.
Отже, можна зробити таки висновки. Об’єднуючи учнів за спільними
інтересами та з урахуванням індивідуальних особливостей, у процесі
профільного навчання створюються передумови для цілеспрямованого
навчання старшокласників, розкриття школярами свого потенціалу та
подальшого розвитку здібностей, отримання необхідних та важливих знань,
формування вмінь і навичок у тих сферах, до яких в них найбільша
зацікавленість. Таким чином, профільна диференціація в старших класах є
важливою та необхідною складовою навчального процесу, що не тільки
дозволяє повноцінно розкрити і розвинути індивідуальні особливості
старшокласника, й максимально сприяє його допрофесійній підготовці.
Технології (трудове навчання) відрізняються від інших загальноосвітніх
навчальних предметів поєднанням теоретичної та практичної складової,
протеосновною є саме практична частина уроку. У процесі виконання учнями
практичних робіт забезпечуються умови для застосування індивідуального
підходу на уроках технологічного профілю. Під час виготовлення виробів в
учнів підвищується інтерес до матеріалу, зростає практична спрямованість
предмета, формуються практичні вміння у поєднанні з продуктивною працею.
При цьому у процесі виготовлення деталей виробу учні повинні виконувати
саме ті операції, які передбачені програмою, тобто об'єкти праці повинні
відповідати програмі.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимова М. К. Индивидуальность учащегося и индивидуальный

подход / М. К. Акимова, В. Т. Козлова. – М. : Знание, 1992. – 80 с.
2. Бабанский Ю. К. Оптимизация процесса обучения:
Общедидактический аспект / Ю. К. Бабанский.- М. : Педагогика, 1977. - 96 с.
3. Бутузов И. Д. Дифференцированный подход к обучению учащихся
на современном уроке / И. Д. Бутузов. - Новгород, 1972. - 72 с.
4. Бутузов И. Д. Дифференцированное обучение - важное
дидактическое средство эффективного обучения школьников / И. Д. Бутузов.-
М. : Педагогика, 1968.- 140 с.
5. Васьківська Г. Теоретико-методичні засади диференціації навчання
в сучасній школі / Г. Васьківська, В. Кизенко // Рідна школа № 6. – 2011. –
С. 15-20.
6. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У
Гончаренко. - К. : Либідь, 1997. - 375 с.
7. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти.
Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1392. від
23. 11 2011 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-п
8. Дидактика средней школы: некоторые проблемы современной
дидактики [Текст] / Под ред. М.Н. Скаткина . – 2-е изд., перераб. и доп. – М.:
Просвещение, 1982. – 319 с.
9. Дейніченко Т. І. Диференціація навчання в процесі групової форми
його організації (на прикладі предметів природничо-математичного циклу) :
автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.09 / Т. І. Дейніченко ; Харк. нац. пед. ун-
т ім. Г С. Сковороди. - Х., 2006. - 21 с.
10. Дифференциация в обучении математике / Г. В. Дорофеев, Л. В.
Кузнецова, С. Б. Суворова, В. В. Фирсов // Математика в школе. - 1990. - № 5. -
С. 15-21.
 11. Епишкин Н. И. Исторический словарь галлицизмов русского языка /
Н. И. Епишкин. - М. : ЭТС, 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://gaUicismes.academic.ru/.
12. Загородня А.А. Особливості диференціації змісту навчання у
старшій школі / А.А. Загородня // Актуальні проблеми вищої професійної
освіти: зб. мат. V Міжнародної науково-практичної конференції, 20 березня
2018 р. – Київ: Національний авіаційний університет. – 2018. – С. 62-64.
13. Загородня А.А. Профільне навчання у старшій школі незалежної
України: змістові аспекти. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://lib.iitta.gov.ua/710942/1/%D0%90%D0% BB%D0%BB%D0%B0-38-43.pdf
14. Кирсанов А. А. Индивидуализация учебной деятельности
школьников / А. А. Кирсанов. - Казань: Тат. кн. изд-во, 1980.- 207 с.
15. Кільдеров Д.Е. Концептуальні підходи до розвитку трудового
навчання: стан та перспективи / Д.Е. Кільдеров // Трудова підготовка в рідній
школі. – 2017. – №2. – С. 3-5.
16. Крутецкий В. А. Психология обучения и воспитания школьников:
[кн. для учителей и классных руководителей] / В. А. Крутецкий.- М. :
Просвещение, 1976. - 303 с.
17. Коберник О.М. Концепція технологічної освіти учнів загально-
освітніх навчальних закладів України / О.М. Коберник, В.К. Сидоренко //
Трудова підготовка в сучасній школі. – 2010. – № 6. – С. 3–11.
18. Котикова О. М. Індивідуалізація навчання / О. М. Котикова //
Енциклопедія освіти / АПН України ; голов. ред. В. Г. Кремень ; [заст. голов.
ред.: О. Я. Савченко, В. П. Андрущенко ; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва]. - К.:
Юрінком Інтер, 2008. - С. 332.
19. Концепція профільного навчання [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://www.google.com/search?q
20. Левитов Н. Д. Психология старшего школьника / Н. Д. Левитов. –
М. : Учпедгиз, 1955. – 214 с.
 21. Менчинская Н. А. Проблемы учения и умственного развития
школьника: Избранные психологические труды / Н. А. Менчинская. - М. :
Педагогика, 1989. - 224 с.
22. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка : навчальний посібник / Н.Є. Мойсеюк. –
5-е видання, доповнене і перероблене. – К., 2007. – 656 с.
23. НМЦ Профільного навчання Науково-методичного центру
профільного навчання Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://sites. google.com/site/smcprofil/materials/
for_organizers/material_1.
24. Олексін Ю. Методична система диференційованого навчання історії
у старшій школі : автореф. дис. ... д- ра пед. наук : 13.00.02 / Юрій Петрович
Олексін ; Ін-т педагогіки НАПН України. - К., 2015. - 42 с.
25. Обух О. С. Педагогічні умови реалізації індивідуального підходу до
учнів 5–6 класів у процесі проектування та виготовлення виробів із текстильних
матеріалів засобами інформаційних технологій : автореф. дис. канд. пед. наук :
13.00.02 / О. С. Обух ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2007. – 20 с.
26. Основні етапи проектно-технологічної діяльності –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://studfiles.net/preview/ 5643711/
27. Певцова Е. Дифференциация обучения в педагогической теории и
практике общеобразовательных учреждений : автореф. дис. ... канд. пед. наук /
Е. А. Певцова ; Ин-т общего образования Министерства образования РФ. - М.,
1994. - 22 с.
28. Рабунский Е. С. Теория и практика реализации индивидуального
подхода к школьникам в обучении : дис. ... д-ра пед. наук / Е. С. Рабунский ;
Моск. гос. ун-т.- М., 1989.-464 с.
29. Савченко О. Я. Диференціація навчання на всіх етапах уроку / О. Я.
Савченко // Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах. - К., 1997. - С.
39-57.
30. Сотова І. Дифференциация как способ реализации личностно
ориентированного обучения в современной школе / И. А. Сотова, Е. Л.
Парфенова // Вестник Оренбургского государственного педагогического
университета. - 2013. - № 3 (7). - С. 155-160 [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: http://vestospu.ru/archive/2013/articles/sotova_parfenova_2013_3.pdf.
31. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии : учеб.
пособие / Г. К. Селевко. - М. : Нар. образование, 1998. - 256 с.
32. Селевко Г. К. Дифференциация ученого процесса на основе
интересов детей / Г. К. Селевко. - М.: Изд-во РИПКРО, 1996. - 79 с.
[Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://www.ahmerov.com/book_558_chapter_1_Annotaija.html.
33. Сікорський П. І. Теорія і методика диференційованого навчання в
середніх загальноосвітніх і професійних навчальних закладах : автореф. дис. ...
д-ра пед. наук : 13.00.04 / Петро Іванович Сікорський ; Ін-т педагогіки і
психології проф. освіти АПН України. -К., 2001. - 39 с.
34. Технології. 10-11 класи. Навчальна програма. Рівень стандарту,
академічний рівень. Варіативні модулі. – Камянець-Подільський: Аксіома,
2010. – 140 с.
35. Технології. Навчальна програма з технологій (профільний рівень)
для 10-11 класів загальноосвітніх шкіл, затверджена Наказом Міністерства
освіти і науки № 1407 від 23 жовтня 2017 року. – [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://osvita.ua/school/program/program-10-11/58970/
36. Технології. Навчальна програма з технологій (рівень стандарту) для
10-11 класів загальноосвітніх шкіл. Наказ Міністерства освіти і науки України
№ 1407 від 23 жовтня 2017 року. // Трудова підготовка в рідній школі. – 2017. –
№ 4. – С. 2-13.
37. Унт И. Э. Индивидуализация и дифференциация обучения / И. Э.
Унт. - М. : Педагогика, 1990. - 192 с.
38. Уруський, А. В. Модель методики індивідуального підходу до
навчання старшокласників за технологічним профілем / А. В. Уруський //
Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету
імені Володимира Гнатюка. Сер. Педагогіка / голов. ред. Г. Терещук ; редкол.:
І. Задорожна, В. Кравець, Л. Морська [та ін.]. – Тернопіль : ТНПУ, 2016. – 235с.
 39. Чередов И. М. О дифференциации обучения на уроках / И. М.
Чередов. - Омск, 1973. -64 с.
40. Чубар, В.В. Профільне навчання старшокласників технологій в
умовах диференційовано-групової організації навчального процесу / В.В. Чубар
// Наукові записки. – Випуск 99. – Серія : Педагогічні науки. – Кіровоград : РВВ
КДПУ ім. В. Винниченка, 2011. – С. 246–255.
41. Шпарик О. М. Проблема диференціації навчання в дослідженнях
українських учених та науковців близького зарубіжжя / О. М. Шпарик //
Український педагогічний журнал. - 2015. - № 4. - С. 152-164. - Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ukrpj_2015_4_20
42. Штофф В. А. Моделирование и философия / В. А. Штофф. - М.-Л.:
Наука, 1966. - 304 с.
43. Щукина Г. И. Исследование проблемы активизации учебно-
познавательной деятельности / Г. И. Щукина // Советская педагогика. - 1983. -
№ 11. - С. 46- 51.
44. Ярошенко О. Диференціація навчання / О. Ярошенко //
Енциклопедія освіти / АПН України ; голов. ред. В. Г. Кремень ; [заст. голов.
ред.: О. Я. Савченко, В. П. Андрущенко ; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва]. - К.:
Юрінком Інтер, 2008. - С. 210-211.
45. Сайт журнала «Трудова підготовка в закладах освіти» видавництва
«Педагогічна преса»). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://pedpresa.com.ua/mаgаzinеs/vіеw/13/
46. Cайт газети «Трудове навчання» видавництва «Шкільний світ». –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.osvitaua.com/tn/
47. Сайт учителів трудового навчання України). –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://trudove.org.ua/
48. Сайт Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.mon.gov.ua
ДОДАТКИ
 ДОДАТОК А
Конспект заняття на тему:
«Виготовлення декоративних прикрас із атласніх стрічок»

Мета заняття:
Навчальна: ознайомити вихованців з історією виникнення мистецтва
декорування виробів шовковими стрічками; формувати трудові уміння при
ручному плетінні та шитті; ознайомити шляхом практичної роботи з
технологією виготовлення декоративних прикрас із шовкових стрічок.
Розвиваюча: розвивати окомір, фантазію, дрібні м'язи рук; почуття
прекрасного, естетичні смаки.
Виховна: виховувати працелюбність, любов до історії і мистецтва свого
народу та інших народів світу; охайність, культуру праці, самостійність та
творче ставлення до праці.
Матеріали та інструменти: зразок виробу, інструкційні картки, шовкові
стрічки, ножиці, голка, нитки, наперсток, термопістолет, картон.
Тип заняття: комбінований

Хід заняття
І. Організаційний момент
- Добрий день, дівчата! Рада вас бачити сьогодні на занятті. Пропоную
налаштуватись на роботу та покращити ваш настрій. Ніщо так не піднімає
настрій, як щиро сказаний комплімент. Робота в парах «Дощ» компліментів.
ІІ. Актуалізація знань вихованців
Бесіда з тем «Види декоративно-ужиткового мистецтва», «Іграшки та
сувеніри із тканини, їх оздоблення» (тканина, її види, застосування та
призначення)
ІІІ. Повідомлення теми та мети заняття
– Сьогодні на занятті ми будемо знайомитися з новим матеріалом для
роботи – шовковими стрічками, дізнаємось їх властивості, будемо засвоювати
найпростіші технологічні прийоми праці. Навчимося працювати самостійно,
користуючись інструкційними картками бути охайними, уважними, чемними.
ІV. Мотивація навчальної діяльності
«Краса, — могутній засіб виховання чутливості душі, — писав видатний
український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970). — Це вершина, з
якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без
захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що
осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний
цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло
і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух,
нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти
бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе».
Відоме прислів'я: «Навчання і праця поряд йдуть», але на думку
В.О.Сухомлинського «… і навчання, і праця недалеко підуть — і вже, в
усякому разі, казна-куди заведуть людину, — якщо поряд із ними не йде
краса».
 Для розуміння краси кожній людині необхідно мати певний багаж знань
з історії мистецтва свого народу та мистецтва інших країн світу. Ці знання
необхідні для подальшого розвитку культури, для ефективного розв'язання
ідейних, інтелектуальних, етичних та естетичних задач.
V. Виклад нового матеріалу
Прабатьком шовкових смужок був мотузок з рослинних волокон:
перетворившись спочатку на тасьму, вона дочекалася винаходу ткацького
верстата і стала вишуканою стрічкою.
Прикрашати пишні зачіски і одяг строкатими вузькими смужками
тканини було прийнято ще в доісторичні часи — свідоцтвом тому служать
численні знахідки археологів. Що стосується античних цивілізацій, то в їх час
всілякі пов'язки і тасьма були вже вишуканішими: розшиті срібними і золотими
монетами, нитками і намистинами. Більш того, за кольором і якості стрічок,
якими розшивався одяг, можна було визначити приналежність людини до того
або іншого родового клану і навіть його соціальний статус. Середньовіччя
привнесло в історію стрічок ще один цікавий розділ: шнурами і вузькими
смужками оксамиту і гобеленового шиття прикрашали не тільки наряди, але і
підв'язували модні у той час важкі портьєри, а також балдахіни над ліжками в
спальнях і спинки стільців, поклавши, до речі, міцний початок ідеї м'якого
крісла(дод. 1,2,3).
Спочатку розшиті стрічками і коштовностями сукні, потім — туфлі,
пізніше — якнайтонша білизна: вишивка стрічками завжди привертала
цінителів розкоші і придворних модників.
Проте ж все це — лише передісторія.
Справжня слава декоративних стрічок почалася у Франції, в XIV столітті,
коли на теплому середземноморському побережжі почали виготовляти
дорогоцінну шовкову нитку, а король Людовик XI запросив до знаменитого
нині Ліона майстерних італійських ткачів, щоб ті навчили місцевих майстрів.
Загалом і в цілому монарша затія провалилася, але італійці привезли лионцям
декілька хитромудрих верстатів для виготовлення шовкових стрічок.
І так трапилося, що саме тоді почалася пишна мода на камзоли і плащі,
багато оброблені парчевими і золотими стрічками, так що попит на цей
галантерейний товар неухильно ріс, так само як і попит на химерні позументи і
галун. Вже при дворі Людовика XIV стрічками, розшитими перлами і
коштовностями, прикрашали абсолютно всі предмети туалету — від взуття до
панталонів. А наступний французький монарх, відомий історикам під тим же
ім'ям, але вже під номером XV, обожнював стрічками вишивати і із
задоволенням дарував придворним всякі славні дрібниці, виготовлені власними
руками.
І з самої епохи рококо вишивка стрічками почала оформлятися в окремий
вид вельми елегантного рукоділля, привабливого, насамперед, тим, що
малюнок на тканині виходить об'ємним і дуже реалістичним.
Спочатку крихітними шовковими бутончиками і листами прикрашали
ліфи дамських суконь, вплітаючи в петельки стрічок гранований кришталь,
перли і виблискуючі коштовності.
 Пізніше самі кращі придворні швачки винайшли вишукану білизну,
вишиту цілими стрічковими букетами. У наш час подібні шедеври зберігаються
в запорошених вітринах численних музеїв планети.
Чи варто говорити, що з Франції, загальновизнаного законодавця мод,
вишивка стрічками миттєво розповсюдилася по всій земній кулі?
Більш того, саме вишивку стрічками, а не простіший спосіб —
пришивання стрічок зверху на тканину використовували, наприклад, в кінці
позаминулого століття, щоб прикрашати не стільки сукні, сюртуки і, звичайно
ж, святковий одяг, скільки тканинні абажури, розкішні капелюхи, шовкові
ковдри і покривала.
За свідченням любителів вишивки стрічками, цей вид рукоділля
привертає їх свободою вибору, адже як «канва» підійде будь-яка тканина.
У XX столітті естетика стала відігравати важливу роль у формуванні не
тільки естетичного ставлення людини до навколишньої дійсності, але й
духовно-моральних якостей.
В. О. Сухомлинський переконливо твердив: "...Без емоційно - естетичного
струменя неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини... Краса й жива
думка так само органічно поєднані, як сонце і квіти".
У наш час, коли рукоділля взагалі випробовує нове народження не тільки
в нашій країні, але і у всьому світі, вишивка стрічками теж не залишилася
осторонь. Причому технологія залишилася та ж: нинішні майстри користуються
абсолютно такими ж прийомами, тканинами, голками і стрічками, як
першовідкривач цього цікавого заняття, його Величність Людовик XV.
Звичайно, стрічки взагалі перетворилися на невід'ємну частину нашого побуту,
вони сталі дешеві, їх тепер виготовляють не тільки з шовку, але ще з атласу,
муару, бавовни і всіляких штучних тканин — такий достаток рукодільному
монархові і не снилося (дод. 5).
Але саме з часів пишних балів при французькому дворі залишилося
враження незвичайно святкового настрою, пов'язаного з бантами та і просто з
самими стрічками.
Досить пригадати вітчизняний звичай прикрашати ними автомобілі
весільного кортежу і ліжечко новонародженого малюка. І, звичайно, навіть
найпростіша сукня, звичайна блуза або непримітний капелюшок можуть
перетворитися на нарядний і неповторний предмет урочистого туалету, якщо
додати до них голку, стрічки, умілі руки і трохи творчості.
У виконанні нашої практичної роботи ми будемо дотримуватись одного із
головних принципів естетики на думку В.О.Сухомлинського – до прекрасного
через прекрасне. «В світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. З того
часу, як людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилась на пелюстки
квітки і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в самого себе. Людина спіткала
красу… Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона
відкривається людиною, живе в її душі…»
VІ. Практична робота
1. Планування послідовності виготовлення виробу
(інструкційні картки (дод. 4).
2.Інструктаж з безпечних прийомів праці (правила безпеки
життєдіяльності при користуванні ножицями, голкою та термопістолетом).
3.Самостійна практична робота вихованців.
4. Поточний інструктаж.
VІІ. Підсумок заняття.
Метод «Прес»
Підсумовуючи роботу на сьогоднішньому занятті, закінчіть думку:
Сьогодні мене вразило…
Сьогодні мені згадалося…
Мені запам’яталося …
Мене дратувало …
Мені було цікаво …
Мене порадувало ...
Спілкування було…
Додаток 1
Вишивка стрічками на одязі ХІХ ст.
 Додаток 2

Взуття, оздоблене стрічками

Додаток 3
Оздоблення стрічками інтер’єру

Додаток 4
Інструкційна картка №1
«Плетіння браслету з шовкових стрічок»

1.Візьміть 2 шовкові стрічки

2.Зв'яжіть їх в 1 спільний вузол, залишаючи вільними 2-3 см

3.Зігніть навпіл обидві стрічки, відступивши від вузла на 2-3 см

4.Стягніть блакитну стрічку впритул до жовтої

 5.Зігніть навпіл блакитну стрічку і вставте її в отвір ,який утворився із
жовтої стрічки

6.Стягніть жовту стрічку впритул до блакитної

7.Зігніть навпіл жовту стрічку і вставте її в отвір,який утворився із

блакитної стрічки
 8.Продовжуйте роботу,не забуваючи підтягувати стрічки одну впритул до
одної

9.Плетемо до тих пір,поки не залишиться 2-3 см стрічки,кінчики якої

знову зв'язуємо у вузол

10.Готовий виріб зв'язуємо кільцем

 11.Використовуючи таку технологію можна виготовити
обручі,браслети,весільні віночки та інші прикраси,оздоблюючи їх квітами із
стрічок
 Інструкційна картка №2
«Плетіння браслету з шовкових стрічок»

Для роботи потрібні: атласні стрічки шириною 2,5 см, ножиці,

запальничка, голка і нитки. Можна виготовляти троянди із стрічок будь-якої
ширини.
1. Обрізаємо ножицями кінець стрічки та обпалюємо його.
 2. Загинаємо стрічку на себе, щоб отримався куточок. Край спускаємо
трохи нижче стрічки.

3. Починаємо скручувати бутон, завертаючи стрічку на себе до верхнього

кута. Нижню частину закріплюємо 2-3 стежками.
 4. Починаємо робити 1 пелюстку. Загинаємо стрічку від себе.

5. Закручуємо слабо. Потім лівою рукою, притримуємо внутрішню

частину бутону, правою рукою закріплюємо нижню частину пелюстки 2-3
стежками.
 6. Наступні пелюстки викладаються за тим же принципом. Кількість
пелюсток залежить від розміру троянди, яку ми бажаємо отримати.

7. Щоб закінчити троянду - обрізаємо край стрічки кутом і обпалюємо

його.
 8. Закладаємо кінець стрічки під троянду та закріплюємо його декількома
стежками.
 9. Якщо вам не потрібне стебло, то кінчик стрічки, можна аккуратно
відрізати і обпалити.
 Інструкційна картка №3
«Складання і оздоблення виробу»

1. Вирізати коло з картону :внутрішній діаметр-100 мм,зовнішній-150 мм

2. За допомогою термопістолету наклеїти віночок із стрічок на картонну

основу
3. Прив'язати бант із шовкової стрічки (ширина:10-15 мм)
4. Наклеїти за допомогою термопістолету 3 -5 трояндочок із стрічок в
центрі банта
5. Оздобити штучним листям та бісером за допомогою термопістолету .