Я впевнено стою поруч із синтезатором, тримаю на руках гітару,

невпевнено б‘ю по клятих струнах, чіпляю зайві акорди, тому що

пальці відмовляються мене слухати після того, як в руках мого
хлопця опинився бюстгальтер бо-зна якої дівчини з клятого залу. Я,
мабуть, готов вбити її. Якого чорта? Стаю більш агресивно
перебирати музикальний інструмент, відчуваю як кров крапає з
моїх пальців, скорше за все, сподіваюсь, бруднить лише пол, тим
більш, через миготіння в світлі та його колірах, це буде непомітно. В
іншому випадку, від аудиторії та групи буде багато запитань. Ну та й
що?

«Хлопці, господи, то ж Михайло, він в нас дитинка-дитинка, Владу,

любий, перекис бери, та лікуй свого малого» Так казав Кирило,
коли в черговий раз на репетиції Міша порізав собі пальці
струнами. А якби, нічого, що я старше? Самі діти! Хоча… Михальчук
завжди піклується, в любому випадку, що б не сталося. Навіть
самий маленький привід хвилюватися — він перший. Словами не
пояснити того, наскільки вони кохають один одного. Але Матюхін,
як запальничка, особливо в плані ревнощів.

І певно, Влад помічає на наступній пісні, що щось вже йде не так.

Помічає й пальці, зідрані до м‘яса, агресивну в словах французьку,
та як мінімум незадоволений погляд, але не розуміє. Каліпсо.
Вокаліст зриває голос отож на прикінці приспіву, кричить.
Можливо, Михальчук занадто накрутив? Міша, він ж, віддається
музиці завжди на повну. Але не до крові. Ні-ні.

Я знімаю з себе гітару, дивлюсь на пальці, чхати. Ніби випадково

скидаю той непотріб у ролі нижньої білизни зі сцени, витираю об
нього підошву. Неповага, скажете ви? Неповага це розкидатися
своїми речами. Ніхто, жодна людина не має права кидати моєму
хлопцеві, моєму коханому чоловіку свою білизну. Лярва.
Мої закривавлені пальці опиняються на клавішах синтезатору,
залишають бордові розводи. Мені чхати. Я відриваюсь на всю у
мікрофон, мені аплодують і кричать, я відчуваю себе потрібним на
цій сцені. Та ні, не заради криків та якихось звучань долонь. Я
відчуваю на собі погляд повний хвилювань. Його погляд. Мені стає
добре, мабуть. Я співаю на останньому подиху, в моїх очах
темнішає. Я вдихаю, глибоко, терпеливо. Ми прощаємось із
нашими слухачами.

Я, як можна скорше, прямую у вбиральню, мені лише потрібно

привести себе у порядок. Але за мною заходить він, торкається моїх
ребер, як я люблю, як мені завжди подобається. Я опираюся
долонями на раковину, він роздивляється мої пальці уважніше.

—Мішенька, чого це ти?, —Голос його тихий, такий улюблений, —

Подивись на мене?

Підіймаю очі у дзеркало навпроти, стикаюсь з його поглядом,

рідним до болю. Після чого дивлюсь на себе, на те, як його руки
мене торкаються.

—Навіщо ти спіймав той бюстгальтер? Для чого, бляха, поясни

мені?

—Я не хотів образити тебе цим, сам розумієш. Вибач, я не відразу

зрозумів твою поведінку, та й не подумав, згоден. Пробач мене,
будь ласка, —Він веде по моїй потилиці, залишає поцілунок, а мене
наче струмом б‘є.

—Мені неприємно зараз, відійди, —Я включаю холодну воду,

підставляю руки під неї, —Ти міг цього не робити, але зробив. Ти
образив мене цим, і дуже сильно. Дай мені час побути на самоті,
будь ласка, буквально декілька хвилин.
—Вибач, але я не піду нікуди, —Його руки прибираються з мого
тіла, я не дивлюсь йому в очі, не хочу. Відчуваю те, як на моїх очах
з‘являються сльози. Він, здається, стоїть поруч. Кровотечі вже
припинилися давно, рани зовсім не глибокі, просто порізи.

Як тільки мої плечі струшує, я відразу відчуваю його руки знову, він
повертає мене до себе обличчям. Сльози скопують по моїх щоках, я
притискаюся до нього.

—Сонце, тихенько, —Влад обережно вмиває моє обличчя

прохолодною водою, щоб очі після цього не залишились
червоними, як завжди в мене буває від реакції на сльози, гладить
мене по спині, —Ось так, маленький, дивись на мене, —Я підіймаю
очі на нього, і дійсно наче дитина тримаю за комір сорочки, —Мене
не цікавить ніхто окрім тебе, розумієш? Я кохаю тільки тебе, тільки
ти мене збуджуєш, тільки ти мені потрібен, і я цілком тільки твій, —
Сильніше стискаю у своїх долонях тканину, —Мені зовсім плювати
на той бюстгальтер, і того, хто його кинув, це просто заради публіки,
мій коханий хлопчик.

Припідіймаюсь навшпиньки, торкаюсь своїми губами його вуст, та

ось зараз мені стає так добре, що не описати. Михальчук, наче без
слів мене розуміє, лише по темпу поцілунку, садить мене поруч з
раковиною на невеликому просторі, вимикає воду на дотик. Двома
руками тримаюсь за його плечі, глажу шию, на якій тональним
кремом замазані засоси, залишені мною, і це ще більш починає
підіймати мій настрій, котрий нещодавно був зовсім поганим.
Обвиваю ногами його пах, стискаю стегна сильніше, усуваюсь із
сором'язливою посмішкою на обличчі, але тримаю його біля себе,
тяжко дихаю, опалюючи й Влада. Він підіймає з своєї шиї мої
долоні, роздивляється порізи на пальцях уважніше і цілує кожний,
дивлячись у мої очі, від чого в мене спирає дихання. Зараз я хочу
дуже багато чого, але нас чекає аудиторія для спільних фото та
подарунків. Хлопці напевно то й взагалі загубили, але я, як завжди,
якось віджартуюсь від питань. Хоча, думаю, всі вже зрозуміли все,
особливо Кирило, котрий не раз спостерігав за тим, як хлопці
«тихенько» відходять з купе разом у туалет, або сплять в обіймах
один одного.

—Нам мабуть треба йти, так?, —Я посміхаюся, але не послаблюю в

стегнах, не позволяю йому відійти від мене на жодний крок, на що
отримую зацікавлений погляд.

—Так, треба, —Кладе обидві руки на мою талію, здається,

підхоплює ініціативу, —Але ж ти не відпустиш мене, хіба не так?

—Відпущу, коханий, звичайно, —Грайливо сміюсь, розводжу свої

ноги, а він продовжує так заманливо поводити себе. Але ні-ні,
точно не в цьому туалеті. Кирило вб‘є обох, сто відсотків, і хлопцям
треба бути повністю наодинці. Ось готель в центрі Києва із
панорамними вікнами на ночний город з вищого поверху, саме те,
що хочеться. Але не зараз, а через годинку-другу. Треба терпіти,
обходитися чутливими поцілунками та мовчазним бажанням
більшого, —Так, пішли до хлопців? Чи тепер ти мене не збираєшся
відпустити?

—Ох, ну звичайно, ходімо, —Влад зітхає повільно, знімає мене з тієї

раковини, я останній раз задивляюся у дзеркало, поправляю
волосся та повертаюсь до Михальчука, стираючи сердце
намальоване аквагримом на його губах, котре я змазав своїми
вустами під час поцілунку, хочу його подражнити, та не стаю цього
робити.

Я з‘являюсь на очах нашого гурту першим, Євген та Андрій ніяк не

коментують, лише дивляться, намагаючи стримувати свої усмішки,
Кирило напоказ окидує мене поглядом, навіть не ховає смішку,
відчуваю як позаду мого тіла зупиняється Влад. Я кусаю нижню
губу, мовчки йду до невеликого стільця з водою та перекусами,
наливаю собі стакан мінеральної.

—Владу, ти б, вмився хочаб, —Липко все ж не втримується від

жарту, —Ти начебто той аквагрим намагався зжерти, —Я давлюся
водою, закашлююсь, дивлюсь на Михальчука, а він руки на груди
схрещує.

—Та йди ти, Кір, досі біса гнати, —Я сідаю на невеликий диван,
закидаючи одну ногу на іншу, достаю пачку цигарок, запалюю одну
із них, м‘яко торкаюсь фільтру губами, помічаю його погляд на собі,
і вже розумію, що буде вночі. Залишилось дотерпіти.

Зустріч з слухачами гурту проходить як завжди добре, та й

продовжується зовсім недовго, лише сорок хвилин, що наразі, не
так багато, як могло бути. В поле мого зора першим попадає
Андрій, я підходжу до нього та запитую куди подівся Влад, а той
відповідає, що бачив, як він заходив в підсобне приміщення, тобто
там, де ми залишаємо свої речі під час концертів. Я в швидкому
темпі плетусь до нього, закриваю двері, спостерігаю за тим, як він
збирає наші рюкзаки вже наготові виходити. А мені так хочеться
вже і зараз, але ні. Ще трохи.

—Давай скорше, будь ласка, —Порушую тишу своїм голосом, він

обертається до мене, посміхається, —Я дійсно прошу.

—Я викликав таксі, буде за дві хвилини, речі також зібрав, —Він

накидує на своє передпліччя моє пальто, в руці тримає два
рюкзаку, потрохи підходить до мене, притискає до дверей спиною.
Я зітхаю йому у груди, підіймаю підборіддя та відразу відчуваю на
своїх губах чужі. Відповідаю на поцілунок як більш чутливо, тягну
його на себе як мені вдається ближче, доки одне з його колін не
опиняється між моїми ляжками. Ні-ні, нам терміново потрібно в
готель. Ще декілька хвилин та в мене дах поїде, здається. Він з
характерним звучанням відсторонюється, я відчуваю його посмішку
і горяче дихання на моїх вустах, котрі, скорше за все, блищать від
слюни.

—Мішенька, ходімо, —Дражнить мене як може, та я підхоплюю

ініціативу: Ніби випадково чіпляю його стегнами, віляючи виходжу
на передне подвір‘я, поглядом зустрічаю автівку, питаю водія на
яку адресу їде, та саджусь за пасажирське задне сидіння. Через
вікно спостерігаю за тим як таксист неспішно підходить до
Михальчука, відкриває багажник, а в того, здається, потрохи
накипає.

Так, терпіти він вміє мало, цим, зараз, старший хоче скористуватись
по повній.

Влад сідає поруч зі мною, автомобіль рухається з місця повільно. Я

намацую його руку, пересуваю на своє тіло, сиджу у відкритій
позиції для торкань. Благо тому, що на вулиці, як і в салоні машини
темно, нічого не видно, тим більш на задньому сидінні. Знаю, як
йому подобаються мої ноги, та знаю, як він полюбляє торкатись їх із
внутрішньої сторони. Краще, звісно, оголених. Я розводжу бедра
ширше, дозволяю йому вести де хочеться, спостерігаю по відчуттях.
Стискає через тканину брюк моє стегно, від чого я кусаю нижню
губу. Тягну свободну руку до його тіла, відчуваю збудження,
задоволенно посміхаюсь, та мене самого криє не на жарт.

Автівка вже проїхала половину шляху, що не може не радувати, але

ще стільки же. Я йду на крайні мери. Підсуваюсь як можна ближче,
кладу голову на плече, торкаюсь своїми губами шиї, починаю
ставити поцілунки та засоси, роблю це як можна непомітніше для
водія, наче просто… Спати хочеться, так? Ага, та звісно. Кирило був
би в захваті, напевно, від нової відмазки.
Я відчуваю його мурахи по шкірі, своєю долонею, котра
знаходиться поверх його, відчуваю вени налиті кров‘ю, і хочу
відчути більше. Чую те, як під натиском моїх губ пульсує артерія на
шиї – легенько прикусую. Брюки давлять мені на пах, дуже
незручно, особливо зараз. У Влада, мабуть, ситуація ще гірше.

Автомобіль зупиняється. Я рвано зітхаю, усуваюсь від Михальчука,

посміхаюсь. Він питає чи стоїть оплата по карті, бажає гарного
вечору, водій каже те й саме нам.

Ми швидко пересуваємось до нашого номеру, хлопчина на

ресепшені привітливо посміхається, та ніхто його не помічає. Зараз
ми зосереджені лише на один одному, і нікого більше навіть не
існує. Як тільки двері ліфту зачиняються, я, вже було хочу вжати
його в одну з клятих стінок, або в те дзеркало, але помічаю камеру,
і Влад, здається, також. Стискаю руки в кулаки. Ми, начебто в бреду
плетемося через довгий коридор, я відчиняю двері, та як тільки він
ступає за порог, всі речі летять на підлогу. Влад притискає мене до
стінки, пальцями починає розстібати ґудзики на моїй сорочці,
супроводжує поцілунками. Я не стримуюсь, дозволяю собі
реагувати всяко. Як тільки мій верхній одяг падає до купи інших
речей, я беру його за руку, повільно веду до ліжка та саджу рівно
навпроти вікна. Моє тіло окреслено вечернім, панорамним видом
нічного Києву, його очі блищать. Я повільно становлюсь перед ним
на коліна, облизую губи, мої долоні тягнуться до ширинки, пальці
розстібають, не відводжу своїх очей. Михальчук кладе долоню мені
на потилицю, я незрозуміло зупиняюсь на декілька секунд.

—Я не буду натискати, —Він знає, що я ненавиджу цю дію, що я не

лярва, яку можна за волосся таскати, —Все сам, Мішенька.

Я задоволенно посміхаюсь йому, стягую брюки до самих колін,

веду кінчиками пальців по чорним боксеркам, та надовго не
затягую. Знімаю білизну, обхоплюю член рукою, на жодну секунду
не відвожу погляду від очей Влада. Моя долонь рухається по інерції
декілька разів, вгору та вниз, після чого направляю орган до своїх
губ, м‘яко торкаюсь голівки, збираю передеякулят язиком,
прицмокую. Він починає мене повільно гладити по голові, я лащусь
під його торкання як кошеня, вбираю голівку до рота повністю,
допомагаю собі рукою, чую його стогни, і в мене ноги косяться. Я
рухаюсь більш впевнено, малюю язиком невидимі узори, відчуваю
пульсацію та прискорене дихання зверху. Він знімає сорочку, мене
знову накриває. Я вільною рукою намагаюсь розстебнути ширинку
на своїх брюках, що зробити мені не вдається, від чого я
розчаровано дивлюсь в його очі, наче цуценятко, а Влад
посміхається.

—Вставай, я зараз у всьому тобі допоможу.

Киваю. Піднімаюсь з колін, його пальці вміло розстібають кляті

штани, спускають їх з мене. Як швидше знімаю з себе взуття, також
білизну, кидаю все куди очі глядять, сідаю йому на коліна. Відчуваю
те, як мій член торкається його, передеякулят змішується один з
одним, також із моєю слиною. Я цілую його, жадібно, кусаю його
нижню губу, усуваюсь до тумбочки лише для того, щоб взяти
лубрикант, передаю його в руки Михальчука. Характерний звук,
бачу те як блищава консистенція ллється по його довгим фалангам.
Мені так приємно знати те, що мене бажають, що хочуть. Мені
треба лише його увага, його бажання. Я танцюю на сцені лише для
нього, а не для чужих поглядів. Мені чхати. Рухаю бедрами в такт
музики для нього, роблю для нього все. Мені подобається це
робити.

Я здригаюся, коли мої думки перебивають пальці в змазці між моїх

сідниць, від чого тихенько та здавлено стогну йому на вухо, чи то
від холодка, який пробігся по моєму тілу, чи то від передчуття
наступних дій. Він, напевно, відчуває і моє напружене очікування,
тому інша його рука лягає до мене на талію, гладить, його губи
торкаються моєї шиї вологими поцілунками, і мені здається, якщо б
не його плечі, за котрі я зараз міцно тримаюся, і не його бедра, на
котрих сиджу, від таких дій мене б не стримали ноги. Я штовхаюсь
на зустріч, відчуваю, як в мене входять фаланги, і починають
тремтіти колінки. Повністю спираюсь на його тіло та вже не маю
ніякого контроля над своїм, Влад продовжує гладити мою талію,
переходить на ребра, я знову гучно зітхаю. Пальці все глибше у
мені, та коли торкаються найчутливішої точки, все моє тіло трусить
наче мене вдарило струмом, я намагаюсь припинити це, але він
натискає ще трохи сильніше, та я не стримую себе, стогну йому на
вухо, прошу швидше та більше збито.

Я опускаю одну руку до його члена, вологою від поту долонею

обводжу голівку, роблю це все у своєму німому стогоні,
насаджуюсь на пальці як мені вдається глибше, дихання збивається
зовсім. За одним лише поглядом, Влад розуміє, що та й як. Виймає
з мене пальці, підсовує ближче, настільки, що наші тіла торкаються
один з одним, і терпіти я вже не можу.

—Будь ласка, я благаю тебе, —Майже хничу йому, відчуваю те як

горяча та волога голівка веде по моїм сідницям, забрудняючи
передеякулятом до блиску у тьмяному просторі. Я слідкую за його
поглядом на мене, зтискаю якомога руки на плечах Михальчука
сильніше, і нарешті блаженно зітхаю коли він опиняється в моєму
тілі. Не можу стримати себе від голосного стогону його ім‘я, відразу
починаю рухатись, а моє тіло обливає жар. Наші стогни зливаються
воєдино, його голос набагато нижче, а мій навпаки, і від цієї
симфонії в моїх очах миготіння.

—Мій маленький хлопчик, мій хороший, —Шепоче, а мене просто

накриває заново, в два рази сильніше.
Гладить мені стегна, притримує, допомагає, він знає як мені
подобається, і від цього мені хочеться відчувати себе маленьким
поруч із ним, хоча я старше. Так, він знає і це також, знає що це для
мене важливо, і йому це також подобається.

В мене ноги тримтять, я майже не тримаюсь на них, рухаюся лише

по інерції, від того як мені добре, хоча і роблю це досить повільно.
Відчуваю те, як мене підхватують на руках та укладають на ліжко
спиною, як підкладають під голову подушку. Влад знову гладить
мені стегна, рухається також він, все робить зараз він, головне —
контролює мене, і моє задоволення, тому що знає, що довго я сам
цього робити не можу.

—Швидше, будь ласка, —Кажу наче у бреду, руками намагаюсь

знайти його тіло, що мені вдається не одразу, а тільки після того як
він сам поклав мої долоні на торс. Михальчук нахиляється до мого
тіла, цілує кожен міліметр, кусає у районі груди та плечей, облизує
мої соски, і я відчуваю, що вже скоро закінчу. Навколо все стає ніби
ватне, я дивлюсь лише в його очі, мої стогни у весь голос перебиває
його важке дихання та зв‘язки слів про те, як він мене кохає, і я не
витримую.

Кінчаю собі на живіт без допомоги рук, мої ноги починають

тремтіти, і в цілому тіло не слухає жодної думки. Відчуваю те, як
Михальчук цілує мене в шию декілька разів, чую його шепіт мені на
вушко, котрий спочатку був для мене нерозбірливий. Та чорт, його
краплі також попадають на мій живіт, змішуючи. Ми лежимо
близько хвилин п‘яти, налагоджуючи дихання після чого — разом в
душ йдем, виділяючи один одному ще більше уваги, та навіть доки
в мене коліна тримтять.

Я кохаю Його, Він — кохає Мене.

Я впевнено стою поруч із синтезатором, тримаю на руках гітару,
невпевнено б‘ю по клятих струнах, чіпляю зайві акорди, тому що
пальці відмовляються мене слухати після того, як в руках мого
хлопця опинився бюстгальтер бо-зна якої дівчини з клятого залу. Я,
мабуть, готов вбити її. Якого чорта? Стаю більш агресивно
перебирати музикальний інструмент, відчуваю як кров крапає з
моїх пальців, скорше за все, сподіваюсь, бруднить лише пол, тим
більш, через миготіння в світлі та його колірах, це буде непомітно. В
іншому випадку, від аудиторії та групи буде багато запитань. Ну та й
що?

«Хлопці, господи, то ж Михайло, він в нас дитинка-дитинка, Владу,

любий, перекис бери, та лікуй свого малого» Так казав Кирило,
коли в черговий раз на репетиції Міша порізав собі пальці
струнами. А якби, нічого, що я старше? Самі діти! Хоча… Михальчук
завжди піклується, в любому випадку, що б не сталося. Навіть
самий маленький привід хвилюватися — він перший. Словами не
пояснити того, наскільки вони кохають один одного. Але Матюхін,
як запальничка, особливо в плані ревнощів.

І певно, Влад помічає на наступній пісні, що щось вже йде не так.

Помічає й пальці, зідрані до м‘яса, агресивну в словах французьку,
та як мінімум незадоволений погляд, але не розуміє. Каліпсо.
Вокаліст зриває голос отож на прикінці приспіву, кричить.
Можливо, Михальчук занадто накрутив? Міша, він ж, віддається
музиці завжди на повну. Але не до крові. Ні-ні.

Я знімаю з себе гітару, дивлюсь на пальці, чхати. Ніби випадково

скидаю той непотріб у ролі нижньої білизни зі сцени, витираю об
нього підошву. Неповага, скажете ви? Неповага це розкидатися
своїми речами. Ніхто, жодна людина не має права кидати моєму
хлопцеві, моєму коханому чоловіку свою білизну. Лярва.
Мої закривавлені пальці опиняються на клавішах синтезатору,
залишають бордові розводи. Мені чхати. Я відриваюсь на всю у
мікрофон, мені аплодують і кричать, я відчуваю себе потрібним на
цій сцені. Та ні, не заради криків та якихось звучань долонь. Я
відчуваю на собі погляд повний хвилювань. Його погляд. Мені стає
добре, мабуть. Я співаю на останньому подиху, в моїх очах
темнішає. Я вдихаю, глибоко, терпеливо. Ми прощаємось із
нашими слухачами.

Я, як можна скорше, прямую у вбиральню, мені лише потрібно

привести себе у порядок. Але за мною заходить він, торкається моїх
ребер, як я люблю, як мені завжди подобається. Я опираюся
долонями на раковину, він роздивляється мої пальці уважніше.

—Мішенька, чого це ти?, —Голос його тихий, такий улюблений, —

Подивись на мене?

Підіймаю очі у дзеркало навпроти, стикаюсь з його поглядом,

рідним до болю. Після чого дивлюсь на себе, на те, як його руки
мене торкаються.

—Навіщо ти спіймав той бюстгальтер? Для чого, бляха, поясни

мені?

—Я не хотів образити тебе цим, сам розумієш. Вибач, я не відразу

зрозумів твою поведінку, та й не подумав, згоден. Пробач мене,
будь ласка, —Він веде по моїй потилиці, залишає поцілунок, а мене
наче струмом б‘є.

—Мені неприємно зараз, відійди, —Я включаю холодну воду,

підставляю руки під неї, —Ти міг цього не робити, але зробив. Ти
образив мене цим, і дуже сильно. Дай мені час побути на самоті,
будь ласка, буквально декілька хвилин.
—Вибач, але я не піду нікуди, —Його руки прибираються з мого
тіла, я не дивлюсь йому в очі, не хочу. Відчуваю те, як на моїх очах
з‘являються сльози. Він, здається, стоїть поруч. Кровотечі вже
припинилися давно, рани зовсім не глибокі, просто порізи.

Як тільки мої плечі струшує, я відразу відчуваю його руки знову, він
повертає мене до себе обличчям. Сльози скопують по моїх щоках, я
притискаюся до нього.

—Сонце, тихенько, —Влад обережно вмиває моє обличчя

прохолодною водою, щоб очі після цього не залишились
червоними, як завжди в мене буває від реакції на сльози, гладить
мене по спині, —Ось так, маленький, дивись на мене, —Я підіймаю
очі на нього, і дійсно наче дитина тримаю за комір сорочки, —Мене
не цікавить ніхто окрім тебе, розумієш? Я кохаю тільки тебе, тільки
ти мене збуджуєш, тільки ти мені потрібен, і я цілком тільки твій, —
Сильніше стискаю у своїх долонях тканину, —Мені зовсім плювати
на той бюстгальтер, і того, хто його кинув, це просто заради публіки,
мій коханий хлопчик.

Припідіймаюсь навшпиньки, торкаюсь своїми губами його вуст, та

ось зараз мені стає так добре, що не описати. Михальчук, наче без
слів мене розуміє, лише по темпу поцілунку, садить мене поруч з
раковиною на невеликому просторі, вимикає воду на дотик. Двома
руками тримаюсь за його плечі, глажу шию, на якій тональним
кремом замазані засоси, залишені мною, і це ще більш починає
підіймати мій настрій, котрий нещодавно був зовсім поганим.
Обвиваю ногами його пах, стискаю стегна сильніше, усуваюсь із
сором'язливою посмішкою на обличчі, але тримаю його біля себе,
тяжко дихаю, опалюючи й Влада. Він підіймає з своєї шиї мої
долоні, роздивляється порізи на пальцях уважніше і цілує кожний,
дивлячись у мої очі, від чого в мене спирає дихання. Зараз я хочу
дуже багато чого, але нас чекає аудиторія для спільних фото та
подарунків. Хлопці напевно то й взагалі загубили, але я, як завжди,
якось віджартуюсь від питань. Хоча, думаю, всі вже зрозуміли все,
особливо Кирило, котрий не раз спостерігав за тим, як хлопці
«тихенько» відходять з купе разом у туалет, або сплять в обіймах
один одного.

—Нам мабуть треба йти, так?, —Я посміхаюся, але не послаблюю в

стегнах, не позволяю йому відійти від мене на жодний крок, на що
отримую зацікавлений погляд.

—Так, треба, —Кладе обидві руки на мою талію, здається,

підхоплює ініціативу, —Але ж ти не відпустиш мене, хіба не так?

—Відпущу, коханий, звичайно, —Грайливо сміюсь, розводжу свої

ноги, а він продовжує так заманливо поводити себе. Але ні-ні,
точно не в цьому туалеті. Кирило вб‘є обох, сто відсотків, і хлопцям
треба бути повністю наодинці. Ось готель в центрі Києва із
панорамними вікнами на ночний город з вищого поверху, саме те,
що хочеться. Але не зараз, а через годинку-другу. Треба терпіти,
обходитися чутливими поцілунками та мовчазним бажанням
більшого, —Так, пішли до хлопців? Чи тепер ти мене не збираєшся
відпустити?

—Ох, ну звичайно, ходімо, —Влад зітхає повільно, знімає мене з тієї

раковини, я останній раз задивляюся у дзеркало, поправляю
волосся та повертаюсь до Михальчука, стираючи сердце
намальоване аквагримом на його губах, котре я змазав своїми
вустами під час поцілунку, хочу його подражнити, та не стаю цього
робити.

Я з‘являюсь на очах нашого гурту першим, Євген та Андрій ніяк не

коментують, лише дивляться, намагаючи стримувати свої усмішки,
Кирило напоказ окидує мене поглядом, навіть не ховає смішку,
відчуваю як позаду мого тіла зупиняється Влад. Я кусаю нижню
губу, мовчки йду до невеликого стільця з водою та перекусами,
наливаю собі стакан мінеральної.

—Владу, ти б, вмився хочаб, —Липко все ж не втримується від

жарту, —Ти начебто той аквагрим намагався зжерти, —Я давлюся
водою, закашлююсь, дивлюсь на Михальчука, а він руки на груди
схрещує.

—Та йди ти, Кір, досі біса гнати, —Я сідаю на невеликий диван,
закидаючи одну ногу на іншу, достаю пачку цигарок, запалюю одну
із них, м‘яко торкаюсь фільтру губами, помічаю його погляд на собі,
і вже розумію, що буде вночі. Залишилось дотерпіти.

Зустріч з слухачами гурту проходить як завжди добре, та й

продовжується зовсім недовго, лише сорок хвилин, що наразі, не
так багато, як могло бути. В поле мого зора першим попадає
Андрій, я підходжу до нього та запитую куди подівся Влад, а той
відповідає, що бачив, як він заходив в підсобне приміщення, тобто
там, де ми залишаємо свої речі під час концертів. Я в швидкому
темпі плетусь до нього, закриваю двері, спостерігаю за тим, як він
збирає наші рюкзаки вже наготові виходити. А мені так хочеться
вже і зараз, але ні. Ще трохи.

—Давай скорше, будь ласка, —Порушую тишу своїм голосом, він

обертається до мене, посміхається, —Я дійсно прошу.

—Я викликав таксі, буде за дві хвилини, речі також зібрав, —Він

накидує на своє передпліччя моє пальто, в руці тримає два
рюкзаку, потрохи підходить до мене, притискає до дверей спиною.
Я зітхаю йому у груди, підіймаю підборіддя та відразу відчуваю на
своїх губах чужі. Відповідаю на поцілунок як більш чутливо, тягну
його на себе як мені вдається ближче, доки одне з його колін не
опиняється між моїми ляжками. Ні-ні, нам терміново потрібно в
готель. Ще декілька хвилин та в мене дах поїде, здається. Він з
характерним звучанням відсторонюється, я відчуваю його посмішку
і горяче дихання на моїх вустах, котрі, скорше за все, блищать від
слюни.

—Мішенька, ходімо, —Дражнить мене як може, та я підхоплюю

ініціативу: Ніби випадково чіпляю його стегнами, віляючи виходжу
на передне подвір‘я, поглядом зустрічаю автівку, питаю водія на
яку адресу їде, та саджусь за пасажирське задне сидіння. Через
вікно спостерігаю за тим як таксист неспішно підходить до
Михальчука, відкриває багажник, а в того, здається, потрохи
накипає.

Так, терпіти він вміє мало, цим, зараз, старший хоче скористуватись
по повній.

Влад сідає поруч зі мною, автомобіль рухається з місця повільно. Я

намацую його руку, пересуваю на своє тіло, сиджу у відкритій
позиції для торкань. Благо тому, що на вулиці, як і в салоні машини
темно, нічого не видно, тим більш на задньому сидінні. Знаю, як
йому подобаються мої ноги, та знаю, як він полюбляє торкатись їх із
внутрішньої сторони. Краще, звісно, оголених. Я розводжу бедра
ширше, дозволяю йому вести де хочеться, спостерігаю по відчуттях.
Стискає через тканину брюк моє стегно, від чого я кусаю нижню
губу. Тягну свободну руку до його тіла, відчуваю збудження,
задоволенно посміхаюсь, та мене самого криє не на жарт.

Автівка вже проїхала половину шляху, що не може не радувати, але

ще стільки же. Я йду на крайні мери. Підсуваюсь як можна ближче,
кладу голову на плече, торкаюсь своїми губами шиї, починаю
ставити поцілунки та засоси, роблю це як можна непомітніше для
водія, наче просто… Спати хочеться, так? Ага, та звісно. Кирило був
би в захваті, напевно, від нової відмазки.
Я відчуваю його мурахи по шкірі, своєю долонею, котра
знаходиться поверх його, відчуваю вени налиті кров‘ю, і хочу
відчути більше. Чую те, як під натиском моїх губ пульсує артерія на
шиї – легенько прикусую. Брюки давлять мені на пах, дуже
незручно, особливо зараз. У Влада, мабуть, ситуація ще гірше.

Автомобіль зупиняється. Я рвано зітхаю, усуваюсь від Михальчука,

посміхаюсь. Він питає чи стоїть оплата по карті, бажає гарного
вечору, водій каже те й саме нам.

Ми швидко пересуваємось до нашого номеру, хлопчина на

ресепшені привітливо посміхається, та ніхто його не помічає. Зараз
ми зосереджені лише на один одному, і нікого більше навіть не
існує. Як тільки двері ліфту зачиняються, я, вже було хочу вжати
його в одну з клятих стінок, або в те дзеркало, але помічаю камеру,
і Влад, здається, також. Стискаю руки в кулаки. Ми, начебто в бреду
плетемося через довгий коридор, я відчиняю двері, та як тільки він
ступає за порог, всі речі летять на підлогу. Влад притискає мене до
стінки, пальцями починає розстібати ґудзики на моїй сорочці,
супроводжує поцілунками. Я не стримуюсь, дозволяю собі
реагувати всяко. Як тільки мій верхній одяг падає до купи інших
речей, я беру його за руку, повільно веду до ліжка та саджу рівно
навпроти вікна. Моє тіло окреслено вечернім, панорамним видом
нічного Києву, його очі блищать. Я повільно становлюсь перед ним
на коліна, облизую губи, мої долоні тягнуться до ширинки, пальці
розстібають, не відводжу своїх очей. Михальчук кладе долоню мені
на потилицю, я незрозуміло зупиняюсь на декілька секунд.

—Я не буду натискати, —Він знає, що я ненавиджу цю дію, що я не

лярва, яку можна за волосся таскати, —Все сам, Мішенька.

Я задоволенно посміхаюсь йому, стягую брюки до самих колін,

веду кінчиками пальців по чорним боксеркам, та надовго не
затягую. Знімаю білизну, обхоплюю член рукою, на жодну секунду
не відвожу погляду від очей Влада. Моя долонь рухається по інерції
декілька разів, вгору та вниз, після чого направляю орган до своїх
губ, м‘яко торкаюсь голівки, збираю передеякулят язиком,
прицмокую. Він починає мене повільно гладити по голові, я лащусь
під його торкання як кошеня, вбираю голівку до рота повністю,
допомагаю собі рукою, чую його стогни, і в мене ноги косяться. Я
рухаюсь більш впевнено, малюю язиком невидимі узори, відчуваю
пульсацію та прискорене дихання зверху. Він знімає сорочку, мене
знову накриває. Я вільною рукою намагаюсь розстебнути ширинку
на своїх брюках, що зробити мені не вдається, від чого я
розчаровано дивлюсь в його очі, наче цуценятко, а Влад
посміхається.

—Вставай, я зараз у всьому тобі допоможу.

Киваю. Піднімаюсь з колін, його пальці вміло розстібають кляті

штани, спускають їх з мене. Як швидше знімаю з себе взуття, також
білизну, кидаю все куди очі глядять, сідаю йому на коліна. Відчуваю
те, як мій член торкається його, передеякулят змішується один з
одним, також із моєю слиною. Я цілую його, жадібно, кусаю його
нижню губу, усуваюсь до тумбочки лише для того, щоб взяти
лубрикант, передаю його в руки Михальчука. Характерний звук,
бачу те як блищава консистенція ллється по його довгим фалангам.
Мені так приємно знати те, що мене бажають, що хочуть. Мені
треба лише його увага, його бажання. Я танцюю на сцені лише для
нього, а не для чужих поглядів. Мені чхати. Рухаю бедрами в такт
музики для нього, роблю для нього все. Мені подобається це
робити.

Я здригаюся, коли мої думки перебивають пальці в змазці між моїх

сідниць, від чого тихенько та здавлено стогну йому на вухо, чи то
від холодка, який пробігся по моєму тілу, чи то від передчуття
наступних дій. Він, напевно, відчуває і моє напружене очікування,
тому інша його рука лягає до мене на талію, гладить, його губи
торкаються моєї шиї вологими поцілунками, і мені здається, якщо б
не його плечі, за котрі я зараз міцно тримаюся, і не його бедра, на
котрих сиджу, від таких дій мене б не стримали ноги. Я штовхаюсь
на зустріч, відчуваю, як в мене входять фаланги, і починають
тремтіти колінки. Повністю спираюсь на його тіло та вже не маю
ніякого контроля над своїм, Влад продовжує гладити мою талію,
переходить на ребра, я знову гучно зітхаю. Пальці все глибше у
мені, та коли торкаються найчутливішої точки, все моє тіло трусить
наче мене вдарило струмом, я намагаюсь припинити це, але він
натискає ще трохи сильніше, та я не стримую себе, стогну йому на
вухо, прошу швидше та більше збито.

Я опускаю одну руку до його члена, вологою від поту долонею

обводжу голівку, роблю це все у своєму німому стогоні,
насаджуюсь на пальці як мені вдається глибше, дихання збивається
зовсім. За одним лише поглядом, Влад розуміє, що та й як. Виймає
з мене пальці, підсовує ближче, настільки, що наші тіла торкаються
один з одним, і терпіти я вже не можу.

—Будь ласка, я благаю тебе, —Майже хничу йому, відчуваю те як

горяча та волога голівка веде по моїм сідницям, забрудняючи
передеякулятом до блиску у тьмяному просторі. Я слідкую за його
поглядом на мене, зтискаю якомога руки на плечах Михальчука
сильніше, і нарешті блаженно зітхаю коли він опиняється в моєму
тілі. Не можу стримати себе від голосного стогону його ім‘я, відразу
починаю рухатись, а моє тіло обливає жар. Наші стогни зливаються
воєдино, його голос набагато нижче, а мій навпаки, і від цієї
симфонії в моїх очах миготіння.

—Мій маленький хлопчик, мій хороший, —Шепоче, а мене просто

накриває заново, в два рази сильніше.
Гладить мені стегна, притримує, допомагає, він знає як мені
подобається, і від цього мені хочеться відчувати себе маленьким
поруч із ним, хоча я старше. Так, він знає і це також, знає що це для
мене важливо, і йому це також подобається.

В мене ноги тримтять, я майже не тримаюсь на них, рухаюся лише

по інерції, від того як мені добре, хоча і роблю це досить повільно.
Відчуваю те, як мене підхватують на руках та укладають на ліжко
спиною, як підкладають під голову подушку. Влад знову гладить
мені стегна, рухається також він, все робить зараз він, головне —
контролює мене, і моє задоволення, тому що знає, що довго я сам
цього робити не можу.

—Швидше, будь ласка, —Кажу наче у бреду, руками намагаюсь

знайти його тіло, що мені вдається не одразу, а тільки після того як
він сам поклав мої долоні на торс. Михальчук нахиляється до мого
тіла, цілує кожен міліметр, кусає у районі груди та плечей, облизує
мої соски, і я відчуваю, що вже скоро закінчу. Навколо все стає ніби
ватне, я дивлюсь лише в його очі, мої стогни у весь голос перебиває
його важке дихання та зв‘язки слів про те, як він мене кохає, і я не
витримую.

Кінчаю собі на живіт без допомоги рук, мої ноги починають

тремтіти, і в цілому тіло не слухає жодної думки. Відчуваю те, як
Михальчук цілує мене в шию декілька разів, чую його шепіт мені на
вушко, котрий спочатку був для мене нерозбірливий. Та чорт, його
краплі також попадають на мій живіт, змішуючи. Ми лежимо
близько хвилин п‘яти, налагоджуючи дихання після чого — разом в
душ йдем, виділяючи один одному ще більше уваги, та навіть доки
в мене коліна тримтять.

Я кохаю Його, Він — кохає Мене.