ПЕРЕЛІК ПИТАННЬ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ІСПИТУ З КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

УКРАЇНИ (ОСОБЛИВА ЧАСТИНА)

Оглавление
БЛОК 1.................................................................................................................................................................................... 2
1. Поняття та ознаки Особливої частини кримінального права України. Співвідношення Загальної та Особливої
частин кримінального права України...................................................................................................................................2
2. Система Особливої частини кримінального права України. Види норм Особливої частини кримінального права
України. 2
3. Значення Особливої частини кримінального права України........................................................................................2
4. Поняття та ознаки конкуренції кримінально-правових норм. Відмінність колізії та конкуренції кримінально-
правових норм. 2
5. Види конкуренції кримінально-правових норм та правила їх подолання...................................................................2
6. Криміналізація та декриміналізація: поняття, способи та сучасні тенденції..............................................................2
7. Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності.............................................................................2
8. Поняття, ознаки та підстави кримінально-правової кваліфікації.................................................................................2
9. Формула кримінально-правової кваліфікації: поняття та вимоги до неї. Формула кримінально-правової
кваліфікації та формулювання обвинувачення....................................................................................................................2
10. Поняття та система принципів кримінально-правової кваліфікації.............................................................................2
11. Поняття, система та загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.......................2
12. Поняття та ознаки вбивства за КК України...................................................................................................................2
13. Диференціація кримінальної відповідальності за вбивство у КК України..................................................................2
14. Поняття та ознаки тілесних ушкоджень за КК України................................................................................................2
15. Диференціація кримінальної відповідальності за тілесні ушкодження у КК України...............................................2
16. Загальна характеристика складів кримінальних правопорушень, що полягають у зараженні потерпілих
соціальними хворобами. 2
17. Статева свобода і статева недоторканість як об’єкти кримінально-правової охорони: поняття та співвідношення.
2
18. Вчинення кримінального правопорушення групою осіб як особливо кваліфікуюча ознака складів кримінальних
правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості..................................................................................2
19. «Тяжкі наслідки» як ознака складів кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи. 2
20. Момент закінчення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.......2
21. Поняття та система кримінальних правопорушень проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод
людини і громадянина. 2
22. Загальна характеристика складів кримінальних правопорушень проти сімейних прав громадян............................2
23. Поняття та ознаки корисливих кримінальних правопорушень проти власності, пов’язаних із заволодінням
чужим майном та його оберненням на свою користь або на користь інших осіб (розкрадань).......................................2
24. Предмет корисливих кримінальних правопорушень проти власності, пов’язаних із заволодінням чужим майном
та його оберненням на свою користь або на користь інших осіб (розкрадань).................................................................2
25. «Таємність» викрадення чужого майна як ознака крадіжки.........................................................................................2
26. Момент закінчення корисливих кримінальних правопорушень проти власності, пов’язаних із заволодінням
чужим майном та його оберненням на свою користь або на користь інших осіб (розкрадань).......................................2
27. Види розкрадань та методика їх встановлення..............................................................................................................2
28. Ознаки продовжуваних розкрадань та особливості моменту їх закінчення................................................................2
29. Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака складів
кримінальних правопорушень проти власності...................................................................................................................2
30. Повторність як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака складів кримінальних правопорушень проти
власності. 2
31. Диференціація кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна у КК України.....................................2
32. Диференціація кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження чужого майна у КК України...........2
33. Поняття «поза митним контролем» та «з приховуванням від митного контролю» як ознака складу контрабанди.2
34. Громадська безпека як родовий об’єкт кримінального правопорушення: поняття та ознаки...................................2
35. Види та ознаки злочинних організацій за КК України..................................................................................................2
36. «Транспортний засіб» як ознака складів кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації
транспорту. 2
37. Поняття, система та загальна характеристика кримінальних правопорушень проти безпеки виробництва............2
38. Поняття та загальна характеристика кримінальних правопорушень проти моральності у сфері статевих
відносин. 2
39. Поняття та ознаки наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів...................................2
40. Методика встановлення кількісних категорій наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та
прекурсорів. 2
41. Методика встановлення якісних категорій наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів.................2
42. Поняття, система та загальна характеристика кримінальних правопорушень у сфері охорони державної
таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації......................................................2
43. Поняття та ознаки офіційного документу як предмета кримінального правопорушення..........................................2
44. Поняття та загальна характеристика кримінальних правопорушень у сфері використання ЕОМ (комп’ютерів),
систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.....................................................................................................2
45. Поняття та система кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг..............................................................................................................................3
46. Поняття та ознаки неправомірної вигоди.......................................................................................................................3
47. Поняття та види службових осіб за КК України............................................................................................................3
48. Поняття та види осіб, які надають публічні послуги....................................................................................................3
49. «Істотна шкода» та «тяжкі наслідки» у складах кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та
професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.....................................................................................3
50. Поняття та система кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
3
БЛОК 2.................................................................................................................................................................................... 3
1. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 109 «Дії, спрямовані на
насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» КК України................3
2. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 «Посягання на територіальну
цілісність і недоторканність України» КК України.............................................................................................................3
3. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114 «Шпигунство» КК України.. 3
4. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 112 «Посягання на життя
державного чи громадського діяча» КК України.................................................................................................................3
5. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за об’єктом складу кримінального правопорушення.
3
6. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за об’єктивною стороною складу кримінального
правопорушення. 3
7. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за суб’єктом складу кримінального
правопорушення. 3
8. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за суб’єктивною стороною складу кримінального
правопорушення. 3
9. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 «Умисне тяжке тілесне
ушкодження» КК України.....................................................................................................................................................3
10. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 «Умисне середньої тяжкості
тілесне ушкодження» КК України........................................................................................................................................3
11. Юридичний аналіз «привілейованих» складів умисних вбивств (умисних вбивств з пом’якшуючими ознаками).3
12. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 136 «Ненадання допомоги особі,
яка перебуває в небезпечному для життя стані» КК України.............................................................................................3
13. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 149 «Торгівля людьми» КК
України. 3
14. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 151 «Незаконне поміщення у
заклад з надання психіатричної допомоги» КК України.....................................................................................................3
15. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 «Зґвалтування» КК України. 3
16. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 154 «Примушування до вступу в
статевий зв'язок» КК України................................................................................................................................................3
17. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 161 «Порушення рівноправності
громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за
іншими ознаками» КК України.............................................................................................................................................3
18. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 175 «Невиплата заробітної плати,
стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат» КК України............................................................................3
19. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 «Грабіж» КК України............3
20. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 «Розбій» КК України............3
21. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 «Шахрайство» КК України...3
22. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 «Привласнення, розтрата
майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» КК України...............................................3
23. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 «Самовільне зайняття
земельної ділянки та самовільне будівництво» КК України...............................................................................................3
24. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 199 «Виготовлення, зберігання,
придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або
збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи
голографічних захисних елементів» КК України................................................................................................................3
25. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 204 «Незаконне виготовлення,
зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів» КК України................................................3
26. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 «Легалізація (відмивання)
майна, одержаного злочинним шляхом» КК України.........................................................................................................3
27. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 «Ухилення від сплати
податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України.......................................................................................................3
28. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 245 «Знищення або пошкодження
об’єктів рослинного світу» КК України...............................................................................................................................3
29. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 «Бандитизм» КК України.....3
30. Юридичний аналіз складу з кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258 «Терористичний акт» КК
України. 4
31. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 «Незаконне поводження зі
зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» КК України........................................................................4
32. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 «Незаконне виготовлення,
переробка чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин,
вибухових пристроїв» КК України.......................................................................................................................................4
33. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 «Знищення, підробка або
заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу» КК України............................................................................4
34. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 «Хуліганство» КК України...4
35. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 301 «Ввезення, виготовлення,
збут і розповсюдження порнографічних предметів» КК України......................................................................................4
36. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 332 «Незаконне переправлення
осіб через державний кордон України» КК України...........................................................................................................4
37. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 335 «Ухилення від призову на
строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу» КК України.............................4
38. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 «Незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або
їх аналогів без мети збуту». КК України..............................................................................................................................4
39. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 310 «Посів або вирощування
снотворного маку чи конопель КК України.........................................................................................................................4
40. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 353 «Самовільне присвоєння
владних повноважень або звання службової особи» КК України......................................................................................4
41. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 «Перевищення влади або
службових повноважень працівником правоохоронного органу» КК України.................................................................4
42. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 «Службове підроблення» КК
України. 4
43. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 «Службова недбалість» КК
України. 4
44. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 370 «Провокація підкупу» КК
України. 4
45. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 «Невиконання судового
рішення» КК України 4
46. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 «Приховування злочину» КК
України 4
47. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 «Непокора» КК України.......4
48. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 «Самовільне залишення
військової частини або місця служби» КК України.............................................................................................................4
49. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 «Дезертирство» КК України.4
50. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 442 «Геноцид» КК України.........4
БЛОК 3.................................................................................................................................................................................... 4
1. Співвідношення складів злочинів, передбачених ст.111 «Державна зрада» та ст. 112 «Шпигунство» КК України.
Кримінально-правова кваліфікація надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги
у проведенні підривної діяльності проти України у формах, які утворюють інші склади злочинів проти основ
національної безпеки України...............................................................................................................................................4
2. Кримінально-правова кваліфікація посягання на життя спеціальних потерпілих (державного чи громадського
діяча, працівника правоохоронного органу тощо) за наявності ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України..............4
3. Кримінально-правова характеристика та співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених
ст. 120 «Доведення до самогубства» і ч. 1 ст. 115 «Умисне вбивство» КК України.........................................................4
4. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 (умисне тяжке тілесне
ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) та складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1
ст. 115 «Умисне вбивство», ч. 1 ст. 119 «Вбивство через необережність» КК України...................................................4
5. Кримінально-правова характеристика та співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених
ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», ст. 126 «Побої і мордування» КК України...............................................4
6. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 135 «Залишення в небезпеці» КК
України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 «Умисне вбивство»,
ст. 119 «Вбивство через необережність» КК України.........................................................................................................4
7. Юридичний аналіз складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 134 «Незаконне проведення аборту
або стерилізації» КК України. Їх співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбаченими ст. 121
«Умисне тяжке тілесне ушкодження», ст. 128 «Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження» КК
України. 4
8. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 119 «Вбивство через
необережність» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2
ст. 139 «Ненадання допомоги хворому медичним працівником», ч. 2 ст. 140 «Неналежне виконання професійних
обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» КК України.............................................................................4
9. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 147 «Захоплення заручників» КК
України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбаченими ст. 349 «Захоплення
представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника», ст. 349-1 «Захоплення журналіста як
заручника», ст. 371 «Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою» КК
України. 5
10. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 «Незаконне позбавлення волі
або викрадення людини» КК України. Кримінально-правова оцінка незаконного позбавлення волі з корисливих
мотивів. 5
11. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 153 «Сексуальне насильство» КК
України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 152 «Зґвалтування»,
ст. 156 «Розбещення неповнолітніх» КК України................................................................................................................5
12. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 «Порушення недоторканості
приватного життя» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, предметом яких є
окремі види таємниць (таємниця кореспонденції, таємниця усиновлення (удочеріння), лікарська таємниця тощо)....5
13. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 «Грабіж», ч. 1 ст. 187 «Розбій»
та ч. 1 ст. 189 «Вимагання» КК України...............................................................................................................................5
14. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 193 «Незаконне привласнення
особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» КК України. Його співвідношення із
складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 «Крадіжка», ст. 432 «Мародерство» КК України.......5
15. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 192 «Заподіяння майнової шкоди
шляхом обману або зловживання довірою» КК України. Його співвідношення із складами розкрадань......................5
16. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 206 «Протидія законній
господарській діяльності» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення,
передбаченого ст. 189 «Вимагання» КК України.................................................................................................................5
17. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 222 «Шахрайство з фінансовими
ресурсами» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190
«Шахрайство», ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України..........................5
18. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 248 «Незаконне полювання» та ст. 249
«Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» КК України...................................5
19. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 «Незаконна порубка або
незаконне перевезення, зберігання, збут лісу» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних
правопорушень, передбачених ст. 185 «Крадіжка», ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» КК
України. 5
20. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 255 «Створення, керівництво
злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній» КК України. Кримінально-правова
оцінка кримінальних правопорушень, вчинених у складі злочинних організацій............................................................5
21. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 271 «Порушення вимог
законодавства про охорону праці» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень,
передбаченими іншими статями розділу X Особливої частини КК України....................................................................5
22. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 «Порушення правил безпеки
руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» КК України. Його співвідношення
із складами умисних та необережних кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я......................................5
23. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 «Порушення чинних на
транспорті правил». Його співвідношення із складами інших кримінальних правопорушень, передбачених розділом
XI Особливої частини. 5
24. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 «Незаконне заволодіння
транспортним засобом» КК України. Його співвідношення із складами розкрадань.......................................................5
25. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 293 «Групове порушення
громадського порядку», ст. 294 «Масові заворушення» та ч. 2 ст. 296 «Хуліганство» (вчинене групою осіб) КК
України. 5
26. Кримінально-права оцінка хуліганства, пов’язаного із умисним заподіянням тілесних ушкоджень або опором
особам, що припиняють хуліганські дії................................................................................................................................5
27. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 297 «Наруга над могилою, іншим
місцем поховання або над тілом померлого» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних
правопорушень, передбаченими ст. 185 «Крадіжка», ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» КК
України. 5
28. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 304 «Втягнення неповнолітніх у
протиправну діяльність» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення,
передбаченим ст. 150-1 «Використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом» КК України...........................5
29. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 311 «Незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів» КК України. Кримінально-правова
оцінка незаконного збуту прекурсорів..................................................................................................................................5
30. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 329 «Втрата документів, що
становлять державну таємницю» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення,
передбаченого ст. 111 «Державна зрада» КК України........................................................................................................5
31. Співвідношення складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 330 «Передача або збирання
відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної
діяльності, у сфері оборони» із складами злочинів, передбачених ст. 111 «Державна зрада», ст. 114 «Шпигунство»
КК України. 6
32. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 342 «Опір представникові влади,
працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб» КК України. Його співвідношення із складами правопорушень, передбачених ст. 345
«Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу» КК України, ст. 185 «Злісна непокора
законному розпорядженню» КпАП України........................................................................................................................6
33. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 354 «Підкуп працівника
підприємства, установи чи організації» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних
правопорушень, передбачених розділом XVII Особливої частини КК України...............................................................6
34. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 355 «Примушування до
виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань» КК України. Його співвідношення із складами
розкрадань. 6
35. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 «Самоправство» КК України.
Спеціальні види самоправства та їх кримінально-правова кваліфікація............................................................................6
36. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 «Підроблення документів,
печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів» КК України. Спеціальні види цього
кримінального правопорушення та їх кримінально-правова кваліфікація........................................................................6
37. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 361 «Несанкціоноване втручання
в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем,
електронних комунікаційних мереж» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення,
передбаченого ст. 376-1 «Незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи
правосуддя» КК України........................................................................................................................................................6
38. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 «Зловживання владою або
службовим становищем» КК України. Його співвідношенні зі складами кримінальних правопорушень,
передбаченими ст. 364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права
незалежно від організаційно-правової форми», ст. 365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають
публічні послуги» КК України..............................................................................................................................................6
39. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 «Прийняття пропозиції,
обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою». Його співвідношення із складами
кримінальних правопорушень, передбачених ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права
незалежно від організаційно-правової форми», ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» КК України....6
БЛОК 1
1. Поняття та ознаки Особливої частини кримінального права України. Співвідношення Загальної та Особливої частин
кримінального права України.

Під Особливою частиною кримінального права України як структурною частиною КК розуміється система кримінально-
правових норм, що містять положення, які не є загальними для всіх або більшості норм кримінального закону, в яких визначаються
ознаки окремих злочинів, види та розміри покарань, які суд може застосувати до осіб, визнаних винними в їх вчиненні

ОЗНАКИ:
 В Особливій частині КК встановлюється вичерпний перелік злочинів, за які передбачена кримінальна відповідальність.
 Повною мірою реалізується найважливіший принцип кримінального права — немає злочину без вказівки на це в законі.
 У нормах Особливої частини КК в переважній більшості досить чітко, зрозуміло та повно наводяться визначення окремих
видів злочинів.
 В Особливій частині КК є і так звані роз’яснювальні норми, в яких даються визначення окремих понять або розкривається зміст
окремих ознак злочину.
 Важливим досягненням КК є й те, що в його Особливій частині проводиться чітка диференціація кримінальної
відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпечності (тяжкості) злочину.
 Характерною рисою Особливої частини КК є значне розширення в ній кількості норм, якими заохочується діяльне
розкаяння після вчинення злочину.
 В Особливій частині чинного КК є також норми, якими обмежується кримінальна відповідальність стосовно певних осіб.
Так, у ч. 2 ст. 385 зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження
дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
 Всі санкції Особливої частини побудовані за схемою: від менш суворих покарань — до більш суворих.
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ТА ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИН КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.
Є три ключові аспекти у співвідношенні З.ч. та О.ч.
Суперечність. Суперечності між З.ч. та О.ч. вирішуються на користь особи за Загальною частиною, бо в ній містяться більш
сприятливі для особи положення.
Єдність. Єдність З.ч. та О.ч. виявляється перш за все в тому, що норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної
частини. Тому неможливо зрозуміти зміст норм Особливої частини, якщо цей аналіз не буде базуватися на аналізі норм Загальної
частини.
Навроцький зазначає, що єдність Загальної та Особливої частин кримінального права України зумовлюють такі чинники:
1)основний масив норм і Загальної, і Особливої частин кримінального права викладено в одному й тому самому
кримінальному законі - КК;
2)і Загальна, і Особлива частини мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражено волю одного й того самого
законодавця - вищого органу державної влади України;
3)і Загальна, і Особлива частини відображають одну й ту саму кримінальну політику – політику Української держави в галузі
опору злочинності.
4)в основу як Загальної, так і Особливої частин покладено одні й ті самі принципи (персональної відповідальності,
індивідуалізації відповідальності та покарання тощо);
5)норми і Загальної, і Особливої частин застосовують лише взаємопов'язано;
6)структурні елементи кримінально-правової норми відображено й у Загальній, і в Особливій частинах КК;
7)зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини КК
Органічний зв’язок Загальної та Особливої частин КК виявляється у тому, що при вирішенні питань кваліфікації злочинів чи
звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання застосовуються одночасно норми обох частин КК. Наприклад,
замах на крадіжку майна кваліфікується одночасно за ч. 1 ст. 15 та за відповідною частиною ст. 185 КК.
Особлива частина ККУ - це система кримінально-правових норм, в яких:
 сформульовано ознаки складів злочинів (встановлено вичерпний перелік злочинів, тобто тільки діяння, передбачене
відповідною статтею ОЧ КК, може вважатися злочином.),
 встановлено види та розміри покарань, які можуть бути призначені особам, що їх вчинили,
 розкрито зміст деяких термінів та термінологічних зворотів,
 передбачено спец. умови звільнення від кр. відп. при позитивній посткримінальній поведінці,
 а також передбачено винятки з положень про настання кр.відп. за окремі види злочинів.
2. Система Особливої частини кримінального права України. Види норм Особливої частини кримінального права
України.

СИСТЕМА Особливої частини кримінального права становить собою вичерпну сукупність кримінально-правових норм, які
розміщені у кримінальному законі у певному порядку та визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами та які
види й розміри покарання можуть бути призначені винним особам за їх скоєння.

Норми Особливої частини згруповані у 20 розділів. Ця система в основному базується на особливостях родових об’єктів
злочинів. Тому в кожному окремому розділі Особливої частини КК передбачається відповідальність за посягання на тотожні або
однорідні суспільні відносини. Самі назви окремих її розділів здебільшого і вказують на родовий об’єкт відповідної групи
злочинів. Наприклад, розд. І «Злочини проти основ національної безпеки України».

За загальним правилом, порядок розміщення норм у Особливій частині КК визначається на підставі таких критеріїв:
1) кримінально-правові норми об'єднуються в окремі розділи на підставі єдності родового об'єкта посягань
2) послідовність розміщення розділів визначається суспільною небезпекою злочинів, які передбачені нею, — від більш
небезпечних до порівняно менш небезпечних посягань;
3) послідовність розміщення норм у межах розділу визначається суспільною небезпекою злочинів, передбачених тією чи іншою
статтею Особливої частини, — від більш небезпечних до менш небезпечних посягань.

ВИДИ НОРМ О. Ч ККУ:

 За змістом: заборонні, роз’яснювальні, заохочувальні, виняткові.
1) заборонні – норми, у яких містяться визначення злочинів та наведені відповідні види покарань. Більшість норм Особливої
частини є заборонними; Статті Особливої частини часто складаються з декількох частин. Як правило (хоча й не завжди!), у першій
частині описуються ознаки основного складу злочину, а в наступних – кваліфікуючого (особливо кваліфікуючого).
2) роз’яснювальні – у яких даються визначення окремих понять або розкривається зміст окремих ознак злочину (напр., п. 1
примітки до ст. 364 КК та ін.); У п. 1 примітки до ст. 364 КК дається визначення службової особи..
3) заохочувальні – у яких визначено передумови, підстави та умови спеціальних видів звільнення від кримінальної
відповідальності (напр., ч. 2 ст. 111 КК, ч. 2 ст. 255 КК та деякі ін.);
Наприклад, можливість за певних умов звільнення особи від кримінальної відповідальності після вчинення нею злочину.
4) виняткові (або обмежувальні) норми – це ті, які встановлюють винятки із загальних правил - передбачають випадки, коли
кримінальна відповідальність не настає. В КК України є, принаймні, дві такі норми - ч. 2 ст. 385 «Відмова свідка від давання
показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків» та ч. 2 ст. 396 «Приховування
злочину» КК України (випадки, коли не настає відповідальність за відмову від давання показань та за приховування злочину).
 За ступенем суспільної небезпечності: основний, кваліфікований, особливо-кваліфікований привілейований.
1) основний- склад злочину без обтяжуючих та пом’якшуючих ознак: закріплений у ч.1 статті Особливої частини ККУ.
2) кваліфікований – з обтяжуючими обставинами, склад злочину поряд із ознаками основного складу злочину містить одну чи
декілька додаткових, кваліфікуючих ознак, що підвищує ступінь суспільної небезпеки злочину.
3) особливливо-кваліфікований – з особливо обтяжуючими обставинами, склад злочину, що поряд із ознаками основного чи
кваліфікованого складу злочину містить ще додаткову особливо кваліфікуючу ознаку, що особливо підвищує ступінь суспільної
небезпеки злочину.
4) склад злочину з пом’якшуючими ознаками ( привілейований) – це склад злочину, що поряд із ознаками основного складу
злочину містить 1 чи декілька пом’якшуючих ознак, що знижують ступінь суспільної небезпеки.
 За формою викладення диспозиції: проста, описова, відсильна, бланкетна.
1) проста – називає передбачений нею злочин, але не розкриває його ознак.
2) описова – не лише називає злочин, але й розкриває його ознаки.
3) відсильна – відсилає до іншої статті або частини статті чи пункту статті ККУ, де називається передбачений нею злочин чи
описуються його ознаки, розкривається зміст.
4) бланкетна – відсилає до іншого НПА, де називається передбачений нею злочин чи описуються його ознаки,
розкривається зміст.

3. Значення Особливої частини кримінального права України.

Особлива частина ККУ - це система кримінально-правових норм, які розташовані не довільно, а становлять певну систему, вони є
взаємопов’язаними, взаємоузгодженими
Значення Особливої частини полягає в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних
діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. В ній відповідно до принципу нема
злочину без вказівки на це в законі, дається вичерпний перелік злочинних діянь, описуються ознаки тих суспільно небезпечних
діянь, які держава визнає злочинами. Застосування кримінального закону за аналогією цілком виключається.
Це випливає із положення, закріпленого у ст. 2 КК, де говориться, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою
суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Іншими словами, для
притягнення особи до кримінальної відповідальності треба встановити, що у вчиненому діянні є ознаки складу певного злочину.
Наявність у діянні особи всіх ознак складу певного злочину і є, єдиною підставою для притягнення до кримінальної
відповідальності.
Особлива частина кримінального права побудована відповідно до спільних для всього кримінального права визнаних принципів,
найважливішим з яких є законність. Згідно з ним ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності та
засуджений, якщо він не вчинить злочин, ознаки якого вказані в Особливій частині кримінального права. У конкретних статтях
Особливої частини кримінального права також знайшли своє відображення принципи гуманізму, демократизму, патріотизму,
економії заходів державного примусу, відповідальності лише за конкретний злочин.

Особливій частині кримінальна відповідальність за конкретні злочинні діяння диференційована з урахуванням їх тяжкості,
тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки, передбачено суворі покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини і менш суворі -
за злочини невеликої та середньої тяжкості.
Загально-превентивна функція норм ОЧ полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів
суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх попередженню + сформувати у людей непримиренне
ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками.

4. Поняття та ознаки конкуренції кримінально правових норм. Відмінність колізії та конкуренції кримінально правових
норм.

Конкуренція кримінально-правових норм - такий нетиповий випадок у правозастосуванні, коли вчинено 1 посягання (1 кр.п), а
на застосування одночасно потенційно претендують декілька (2 або більше) функціонально пов’язаних між собою кр.пр норм, з
яких застос лише одна: заг. і спец/частини і цілого/кількох спец
Конкуренція в кримінальному праві означає наявність кількох статей (частин статей, пунктів статей) Особливої частини, які
одночасно передбачають (охоплююють) діяння, яке підлягає кримінально-правовій кваліфікації. Вирішення ж питань конкуренції
передбачає з’ясування того, яка ж із статей (частини статей, пунктів статей) повинна бути застосована в даному випадку.
Об’єктом конкуренції є статті кримінального закону (їх частини, пункти). Саме щодо них виникає проблема вибору - визначення
того, яку із них застосувати до конкретного діяння.
ОЗНАКИ конкуренції кримінально-правових норм
1) вчинено одне діяння, яке підлягає кримінально-правовій кваліфікації;
2) це діяння підпадає під ознаки двох або більше статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК;
3) кожна із цих статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК потенційно може бути застосована до діяння, яке підлягає
кваліфікації;
4) до діяння може повинна бути застосована лише одна із статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК, оскільки інше
означатиме порушення принципу недопустимості подвійного інкримінування;
5) норми, передбачені конкуруючими статтями (частинами, пунктами статей) частково співпадають за об’ємом та змістом, тобто
взаємопов’язані між собою.
СПІВВІДНОШЕННЯ КОЛІЗІЇ І КОНКУРЕНЦІЇ СТАТЕЙ ЗАКОНУ
Колізія Конкуренція

Існують дві чи більше статті закону та викладені у них правові норми, які стосуються
однієї і тієї ж ситуації
Таке співвідношення між статтями закону, Статті одна одній не суперечать
правовими нормами, коли одна із них
суперечить іншій,

Наявність однієї статті повністю Конкуруючі статті закону існують паралельно

виключає дію іншої

Виявляється (існує) незалежно від того, Виявляється лише в ході правозастосуванн

чи застосовуються стаття до конкретної я(при кримінально-правовій кваліфікації)
життєвої ситуації

Долається шляхом змін в законодавстві або Вирішується на підставі правил подолання

на підставі колізійних правил (пріоритет
нормативно-правових актів з вищою
юридичною силою; перевага пізніше
прийнятого акта, “вищість” міжнародно-
правових актів над внутрідержавними і т.д.)
конкуренції (загальної і спеціальної норм,
норм, які мають різний “об’єм” регулювання
тощо)
5. Види конкуренції кримінально правових норм та правила їх подолання.

ВИДИ:
Конкуренція частини і цілого - коли 1 норма (норма про ціле) охоплює все діяння загалом, і складається з декількох діянь, які
самі по собі є кримінально караними, а інша (норма про частину) визначає як самост. злочини лише частини вчиненого сусп-небезп
посягання. Перевагу має норма про ціле.
Приклад: ч.1 ст. 187(ціле) = ч1. ст. 186(частина) + ч1. ст. 121 (ч.1ст.122, ч.2ст.125) (частина). Ч.3 ст. 185 (ціле) = ч.1 ст. 162(частина)
+ ч.1 ст. 185 (частина)

Конкуренція загальної і спеціальної норм - вид конкуренції, коли загальна норма визначає певне коло діянь як злочини, а
спеціальна виділяє з цього кола певні діяння як самостійні злочини. Спеціальна норма містить всі ознаки загальної норми і одну чи
кілька спеціальних ознак і загалом вона має більшу кількість ознак. Загальна норма ширша за змістом, бо охоплює більшу кількість
діянь, а спеціальна вужча. Під час конкуренції заг і спец. норми застосуванню підлягає спец.норма.
Приклад: ч.1ст. 115 (Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині) - заг., ст. 116 (Умисне вбивство, вчинене
в стані сильного душевного хвилювання) - спец.

Конкуренція кількох спеціальних норм - це вид конкуренції, з якої вчинене охоплюється щонайменше 3 кр пр нормами, одна з
яких загальна, а інші дві - спеціальні, що конкурують між собою.
Вчинене одне діяння підпадає під ознаки 2х спеціальних норм, які виділені з 1 загальної норми, і не знаходяться у підпорядкуванні
ні за об’ємом, ні за змістом, але мають спільні ознаки, які можуть одночасно міститись у вчиненому.

Різновиди конкуренції кількох спеціальних норм

- конкуренція кваліфікованого і особливо кваліфікованого складу (діяння кваліф. за особливо кваліфікованим складом) -
ч.2(Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб) /ч.3 ст. 185 (Крадіжка, поєднана з проникненням у
житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому);
- конкуренція кваліфікованого і привілейованого складу (за привілейованим складом злочину) п.5 ч.2 ст.115 (Умисне
вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб) / ст. 116 (Умисне вбивство, вчинене в стані сильного
душевного хвилювання);
- конкуренція привілейованого і особливо привілейованого (за особливо привілейованим)
ст.123 (Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання) / ст. 124 (Умисне заподіяння
тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця) за 124.

ЗАСОБИ ПОДОЛАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ кримінально-правових норм можна визначити як юридичні інструменти, за

допомогою яких вирішується питання про вибір однієї норми з кількох, що поширюються на даний випадок і претендують на
застосування до нього. Конкуренція кримінально-правових норм долається за допомогою таких засобів:
1) колізійна (конкурентна) норма - формально визначене та нормативно закріплене в кримінальному законі правило
кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм.
2) правоположення - сприйняте практикою та об’єктивоване в актах правозастосування правило подолання конкуренції
кримінально-правових норм певного виду;
3) теоретичне правило - вироблена теорією кримінального права та науково обгрунтована рекомендація спеціалістів в галузі
кримінально-правової кваліфікації по вибору кримінально-правової норми у випадку конкуренції певного виду.

6. Криміналізація та декриміналізація поняття способи та сучасні тенденції.

Криміналізація - це встановлення кримінальної відповідальності за діяння, яке раніше не визнавалося злочином, шляхом:
1) доповнення КК новою кримінально-правовою нормою (ст 332)
2) виключення з КК кримінально-правової норми, зокрема, виключної кримінально-правової норми
3) зміна існуючої кримінальної норми
4) прийняття чи зміна існуючих норм, до яких відсилають бланкетні диспозиції або до яких звертаються у випадку субсидіарного
застосування.
1 липня 2020 р. набуває чинності закон про застосування кримінальної відповідальності за водіння в нетверезому вигляді за новою
ст. 286-1 КК навіть у разі притягнення в перший раз.

Декриміналізація - це усунення або скасування кримінальної відповідальності за діяння, які до цього визнавалися злочинними.
Це може бути шляхом:
1) виключення кримінально-правової норми або визнання її неконституційною
2) доповнення нової кримінально-правової норми відкрити виключені норми мають обмежену сферу застосування)
3) зміна існуючих кримінально-правової норми (обмеження щодо предмета складу злочину)
4) прийняття або зміна існуючих норм, до яких відсилають бланкетні диспозиції або до яких звертаються в порядку
субсидіарного застосування.

Наприклад, недавно декриміналізували фіктивне підприємництво. Загалом зараз тенденція до гуманізації кримін відповідальності.
Установлення кримінальної караності суспільно небезпечних діянь здійснюється різними способами.
Теоретично можливі принаймні два способи криміналізації.
Перший – за рахунок визначення загальних підстав і умов кримінальної відповідальності. Від законодавчої регламентації таких
найважливіших кримінально-правових інститутів, як вік, осудність, вина, готування, замах, співучасть і т. ін., врешті-решт,
залежить й обсяг криміналізації.
Другий - віднесення певних суспільно небезпечних діянь до числа злочинних шляхом закріплення ознак складів відповідних
злочинів у нормах Особливої частини кримінального законодавства (криміналізація за рахунок розширення об’єкта).

Причини криміналізації:
- необхідність виконання зобов'язань за міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України. Наприклад,
приводом до криміналізації такого малопоширеного діяння, як неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден
(ст. 285 КК), стала необхідність виконання зобов'язань, взятих на себе Україною у зв'язку з ратифікацією Конвенції ООН із
морського права від 10 грудня 1982 p.;
- необхідність створення правових механізмів утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави
(ст. З Конституції України), яка стала приводом до криміналізації незаконного проведення дослідів над людиною ….
- необхідність забезпечення реалізації певних положень Конституції та інших законів України. Так, приводом до криміналізації
умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК) стали відповідні положення Закону України
«Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»

7. Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ - це встановлення кримінальної відповідальності за злочинну

діяльність декількома статтями або частинами статей КК у залежності від його родових і видових ознак із врахуванням
обтяжуючих або пом’якшуючих ознак. Наприклад, ст 115 - умисне вбивство і ст 112 - посягання на життя державного чи
громадського діяча, ст. 348-1. Посягання на життя журналіста, ст.379 Посягання на життя судді (Маркін).
Встановлення різних видів відповідальності означає її розділення в нормах однієї і тієї самої галузі права, закріплення необхідності
застосування санкцій, які відрізняються за видами та розмірами покарання…. Наприклад, у чинному законодавстві глибоко
диференційована відповідальність за крадіжку.
Диференціація здійснюється за такими критеріями:
- за матеріальною шкодою;
- за наслідками у вигляді фізичної шкоди здоров'ю;
- за ознакою суб'єкта злочину;
- за ознакою потерпілого.

Для диференціації кримінальної відповідальності притаманні такі ОЗНАКИ:

- проводиться щодо різних видів одного й того ж злочину – посягань, які характеризуються спільними визначальними ознаками;
- полягає у встановленні більш суворої або менш суворої відповідальності за окремі види одного і того ж злочину;
- виражається у наявності кількох статей або частин статті, в яких передбачається відповідальність за один злочин;
- її змістом є врахування і відображення в кримінальному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної
небезпеки злочину;
- передумовою диференціації кримінальної відповідальності є криміналізація діяння –встановлення кримінальної відповідальності.
- є обов’язковою для органів, які здійснюють правозастосування.
При диференціації законодавець окреслює загальні рамки караності, враховуючи ступінь суспільної небезпеки діяння, що
піддається типізації. При індивідуалізації відповідальності суддя обирає міру покарання, керуючись уже врахованими
законодавцем у санкції характером і типовим ступенем небезпеки та самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь суспільної
небезпеки скоєного.
Суб’єктом диференціації є законодавець, а суб’єктом індивідуалізації – правозастосувач; диференціація реалізується в
кримінальному законі, індивідуалізація – у правозастосовному акті.

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ – це врахування не типових властивостей, а ознак конкретного діяння й

конкретної особи. Індивідуалізація кримінальної відповідальності відбувається способами і в межах, встановлених в КК.
Спосіб індивідуалізації відповідальності – це сукупність визначених в законі прийомів, з використанням яких враховуються
особливості конкретного злочину та особи, яка його вчинила.
Такими способами виступають:
- індивідуалізація покарання в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК;
- вибір між застосуванням кримінальної відповідальності і звільненням від кримінальної відповідальності;
- вибір між призначенням покарання для реального відбування і звільненням від покарання.
МЕЖІ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ відповідальності визначаються з врахуванням обраного способу такої індивідуалізації (відповідно,
межами, визначеними законом для такого виду відповідальності). Так, при індивідуалізації відповідальності способом
індивідуалізації покарання вона здійснюється:
- шляхом вибору виду покарання з кількох альтернативних покарань, передбачених за даний злочин законом;
- призначенням або не призначенням додаткових покарань;
- визначенням конкретного розміру покарання в межах максимуму і мінімуму кожного із видів відносно визначених покарань;
- застосуванням можливості призначити покарання більш м’яке, ніж передбачене законом.
Взаємозв’язок між цими явищами можна показати так: Диференціація відповідальності – Кримінально-правова кваліфікація –
Індивідуалізація відповідальності.
Тобто, послідовно відбуваються три етапи:
1) спочатку законодавець диференціює відповідальність – встановлює кілька норм, які передбачають відповідальність за
однорідне посягання;
2) на підставі диференційованих норм відбувається кваліфікація скоєного.
3) на основі кваліфікації скоєного за певною нормою Особливої частини КК відбувається індивідуалізація кримінальної
відповідальності в межах санкції цієї статті чи через використання інших інститутів Загальної частини КК.

8. Поняття ознаки та підстави кримінально правової кваліфікації.

Кримінально-правова кваліфікація - це оцінка діяння, яке заподіяло або створило реальну загрозу заподіяння істотної шкоди
об’єкту кримінально-правової охорони, характеризується рисами кримінальної протиправності і полягає у визначенні того, якою
статтею, частиною статті чи пунктом статті ККУ передбачене вказане діяння.
Ознаки кримінально-правової кваліфікації:
1. Це частина процесуального застосування КК:
а) вона здійснюється уповноваженими на те суб'єктами
б) кримінально-правова кваліфікація проводиться в спеціальній процесуальній формі, а результати такої кримінально-правової
кваліфікації закріплюються в актах.
в) кримінально-правова кваліфікація має обов'язкове значення як для суб'єктів які здійснюють так і для осіб дії яких кваліфікують
2. В ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно небезпечна поведінка особи, тобто об’єктом кваліфікації є
вчинене особою діяння
а) діянням заподіяно або створено реальну загрозу заподіяння істотної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.
б) діяння повинно характеризуватись рисами або ознаками кримінальної протиправності (передбачено КК).
3. Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми яка передбачає скоєне діяння
ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ - це певні правові явища, виходячи з яких здійснюється
кримінально-правова оцінка діяння, те, що лежить в її основі.
ВИДИ:
1) основні :
- фактична (інформація про діяння
- юридична (нормативна) підстава кваліфікації злочину
2) додаткові:
- інші статті ККУ (прим. до ст.185);
- нпа інших галузей права
- прецедент;
- акти оф. тлумачення пр. норм.
9. Формула кримінально-правової кваліфікації поняття та вимоги до неї. Формула кримінально-правової кваліфікації та
формулювання обвинувачення.

Формула кваліфікації — це вказівка на кримінально-правові норми ОЧ, а в певних випадках і Загальної частини, кримінального
закону, якими передбачено вчинене діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень.
Формула кваліфікації має містити:
1) обов’язкове посилання на статтю, частину ст., пункт ст. Особливої частини КК, що містить юридичний склад злочину, який
відповідає встановленим фактичним обставинам.
2) обов’язкове посилання на конкретні частини відповідних статей Загальної частини.
а) готування до злочину. Наприклад: визнати Б. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 190 КК;
б) замах на злочин.
в) співучасть у злочині .
3) обов’язкове окреме посилання на статті (частини, пункти частин статей) Особливої частини КК, якщо в межах кваліфікації
злочинів встановлена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним складам злочинів і принаймні два з них
інкримінуються особі (зокрема, при сукупності злочинів).
4) поєднання другого та третього випадків.
5) правильне розташування розділових знаків і наведення відомостей у формі, яка б усувала непорозуміння чи двозначність
Формулювання обвинувачення становить собою словесне посилання на ті кримінально-правові норми, які відображено у
формулі кваліфікації. Формулювання обвинувачення дозволяє усунути певну неконкретність, яка може мати місце у формулі
кваліфікації (наприклад, пов'язана із наявністю альтернативних основних чи кваліфікуючих ознак складу злочину).
Юридичне формулювання обвинувачення є, по суті, юридичною "розшифровкою" формули кваліфікації. Якщо формула
кваліфікації містить лише посилання на статтю (частину, пункт статті) ОЧ КК, така "розшифровка" зводиться до відтворення тих
положень, які відображають "специфічну" частину відповідного юридичного складу злочину.
Якщо у формулі кваліфікації зафіксовано сукупність злочинів, кожний з юридичних складів цих злочинів "розшифровується"
окремо.
Для прикладу зробимо юридичну "розшифровку" тих формул кваліфікації злочинів, які по кожному із згаданих вище випадків
наведені першими:
1) ч. З ст. 185 КК — крадіжка, вчинена з проникненням у житло;
2) ч. 2 ст. 15 та ч. З ст. 185 КК — закінчений замах на крадіжку, вчинену з проникненням у житло;
3) ч. 4 ст. 187 та п. 2(7) ст. 115 КК — розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та умисне вбивство, вчинене
з корисливих мотивів;
4) ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 17, п. 2(7) ст. 115 КК — розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, вчинений з
проникненням у житло за попередньою змовою групою осіб та замах на умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів.

10. Поняття та система принципів кримінально правової кваліфікації.

Принципи кримінально-правової кваліфікації – це система науково обгрунтованих найбільш загальних правил, на підставі
яких здійснюється вибір кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме
цієї норми і процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною нормою.
ПРИНЦИПИ кримінально-правової кваліфікації не закріплені у законі.
1) законність
Дія цього принципу проявляється, зокрема, в наступних положеннях:
- питання кваліфікації злочинів мають однаково вирішуватися на всій території держави.
- має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх однойменних суб’єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та
інших ознак;
- законність кваліфікації має забезпечуватися у діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;
- фактичною підставою кваліфікації можуть виступати лише дані, отримані відповідно до вимог КПК
- при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правовою нормою. Це означає, що кваліфікуючи
посягання, слід виходити з його ознак, які закріплені в диспозиції статті Особливої частини, а не з санкції - можливого покарання.
- не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за нормою, яка прямо не передбачає скоєне посягання.
2) офіційність - кримінально-правова кваліфікація здійснюється від імені держави та уповноваженими на те органами .
3) об’єктивність - Застосування кримінального закону в цілому, і кваліфікація зокрема здійснюється конкретними працівниками
– особою, що провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею.
4) точність - точність кримінально-правової кваліфікації виражається у двох її аспектах. Перший стосується конкретності
кримінально-правової оцінки діяння. Другий - обов'язковості її досягнення.
5) індивідуальність - цей принцип базується на вимогах ч. 2 ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що юридична
відповідальність особи має індивідуальний характер. Отож посягання кожної особи кваліфікується індивідуально, окремо,
самлстійно.
6) повнота – Кваліфікація насамперед буде повною, якщо кримінально-правову оцінку отримали всі діяння, вчинені особою.
7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються
8) недопустимість подвійного інкримінування - ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного
виду за одне й те саме правопорушення.
9) стабільність - кваліфікація має бути стабільною, тобто не може змінюватися довільно і надто легко. Водночас стабільність
кваліфікації не означає її абсолютну незмінність.

11. Поняття система та загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.

Злочини проти основ національної безпеки України - це передбачені кримінальним законом умисні суспільно небезпечні дії, що
заподіюють або створюють загрозу заподіяння істотної шкоди національній безпеці України у сфері державної безпеки, а також у
політичній, інформаційній, науково-технологічній й екологічній сферах.
Злочини проти основ національної безпеки України, передбачені розділом І Особливої частини КК (статті 109-114), посягають не
тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку – це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності,
демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
До їх числа законодавець відносить:
 Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109);
 Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст.110)
 Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади,
зміни меж території або державного кордону України (ст. 110-2)
 Державна зрада (ст. 111);
 Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112);
 Диверсію (ст. 113);
 Шпигунство (ст. 114);
 Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та ін військових формувань(114-1).
Загроза національній безпеці України може здійснюватися в різних сферах. Залежно від цього розрізняють:
1) злочини проти основ національної безпеки в політичній сфері
2) злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах
3) злочин проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах
РОДОВИМ ОБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНІВ, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки
України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності.
Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпечними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких
або тяжких злочинів.

Для деяких злочинів проти основ національної безпеки України характерна наявність додаткового факультативного
безпосереднього об’єкта (наприклад, установлений порядок виконання представником влади своїх службових повноважень…), а
для деяких інших (диверсії…) – додаткового обовязкового безпосереднього об’єкта (наприклад, життя та здоров’я особи…).

ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ. Наприклад, предметом диверсії (ст. 113) є: будівлі, споруди й інші обєкти, що мають важливе
народногосподарське чи оборонне значення; земельні угіддя, водойми, ліси; стада та колекції тварин, риба, що водиться у ставках
чи інших водоймищах; великі пасіки; посіви сількогосподарських або інших культур; лісові масиви тощо. При вчиненні
шпигунства (ст. 114) його предметом можуть бути відомості, що становлять державну таємницю, матеріалізовані у відповідному
документі чи виробі.
Про потерпілого від цих злочинів спеціально зазначено у ст. 112 КК, це – державний або громадський діяч.

З ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ злочини проти основ нац безпеки України здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При
цьому законодавець конструює більшість з них як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту
вчинення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам національної безпеки України (наприклад, державна
зрада, шпигунство). Деякі з цих злочинів конструюються як усічені склади — момент їх закінчення переноситься на попередні
стадії здійснення злочину — готування чи замах. Так, наприклад, змова на вчинення злочину, передбаченого ст. 109 (готування),
розглядається як закінчений злочин.

СУБ’ЄКТАМИ ЗЛОЧИНІВ проти основ національної безпеки України можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного
віку (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства). При вчиненні посягання на життя державного або
громадського діяча (ст. 112) та диверсії (ст. 113) суб’єктом є фізична осудна особа з 14-річного віку.
Спеціальний суб’єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині,
передбаченому ст. 111 КК, – це тільки громадянин України, а в злочині, передбаченому ст. 114 КК, – тільки іноземний
громадянин або особа без громадянства. В інших основних складах злочинів проти основ національної безпеки України – суб’єкт
загальний. Одночасно кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним
суб’єктом – представником влади.

СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА: всі вони вчиняються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти
шкоду основам національної безпеки України. Характерною є і мета — заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни
чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди суверенітету, обороноздатності України, зміни
її території та ін.

12. Поняття та ознаки вбивства за КК України

Вбивство – це протиправне, винне (вчинене умисне або через необережність) насильницьке позбавлення життя іншої особи.
ОЗНАКИ:
1) протиправність;
2) винність (умисне або необережне вбивство)
3) спрямованість проти життя іншої людини;
4) насильницький характер (фіз. чи псих. насильство)

Безпосереднім об’єктом є життя особи.

?Моментом виникнення життя особи є коли особа здатна самостійно існувати, дихає або має інші ознаки життя такі як
серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних мязів..
Моментом припинення життя є настання (незворотної) біологічної смерті, тобто це незворотній процес розпаду клітин
центральної нервової системи та головного мозку.

Із об’єктивної сторони вбивство характеризується матеріальним складом, тому для нього характерні:
1) суспільна небезпечність діяння, яке, як правило, полягає в активній дії, хоча може полягати в бездіяльності;
2) суспільно-небезпечний наслідок у вигляді біологічної смерті потерпілої особи;
3) причинний зв’язок між 1 і 2. Він повинен бути прямим безпосереднім і необхідним. Це означає, що вчинене діяння неминуче
тягне за собою передбачений у законі наслідок у вигляді смерті, а такий наслідок є закономірним результатом вчиненого діяння.
При кваліфікації вбивства обов’язковому з’ясуванню підлягають і такі ознаки об’єктивної сторони як спосіб та час вчинення
вбивства, а також обстановка його вчинення, оскільки ці ознаки суттєво впливають на кваліфікацію вчиненого.
Із суб’єктивної сторони вбивство може вчинятись як умисно так і через необережність. Досить часто обов’язковим
при кваліфікації є встановлення мотиву та мети вчинення вбивства, а також емоційного стану. Суб’єктом може бути: особа
віком з 14 років ( ст. 115-117 КК України), особа віком з 16 років (ст. 118 – 119 КК України).

13. Диференціація кримінальної відповідальності за вбивство у КК України.

Диференціація кримінальної відповідальності - це встановлення кримінальної відповідальності за злочинну діяльність

декількома статтями або частинами статей КК у залежності від його родових і видових ознак із врахуванням обтяжуючих або
пом’якшуючих ознак (Маркін).
Вбивства за формою вини поділяються:
УМИСНІ
1. осн. склад ум вбивства (ч.1 ст.115)
2. кваліфіковані склади умисного вбивства – їх є 14 (ч.2 ст.115)
3. привілейовані склади ум. вбивства (ст.116,117,118)
НЕОБЕРЕЖНІ
1. осн склад ч.1 ст.119
2. кваліфікований склад ч.2 ст.119
ПРИВІЛЕЙОВАНІ СКЛАДИ УМ. ВБИВСТВА:
Ст 116 Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що
принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого
Ст 117 Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів
Ст 118 Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця

У свою чергу умисне вбивство за ступенем тяжкості поділяють на:

1) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115) – це вбивство при відсутності як пом’якшуючих, так і обтяжуючих обставин.
Кримінальний закон України не дає вичерпного переліку таких вбивств, однак, судова практика до них відносить: вбивство у бійці
або в сварці, вбивство з помсти, ненависті чи заздрощів, вбивство з ревнощів;
2) умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах:
• вбивство у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України);
• вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України);
• вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України)
3) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах ч. 2 ст. 115 КК до таких вбивств відносить:
1) двох або більше осіб;
2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
3) заручника або викраденої людини;
4) вчинене з особливою жорстокістю;
5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
6) з корисливих мотивів;
7) з хуліганських мотивів;
8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;
9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;
10) поєднане із зґвалтуванням або сексуальним насильством;
11) вчинене на замовлення;
12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;
13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;
14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,
+ законодавець диференціює кримін відповідальність за потерпілим.
Наприклад, ст 115 - умисне вбивство і ст 112 - посягання на життя державного чи громадського діяча, ст. 348-1. Посягання на
життя журналіста, ст.379 Посягання на життя судді

14. Поняття та ознаки тілесних ушкоджень за КК України.

Тілесне ушкодження - це протиправний, винний, фізичний або психічний вплив на чужий організм, який полягає в порушенні
анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів і тканин людини
 Протиправність
 Спрямованість проти здоров’я іншої людини/потерпілий (ін. людина)
 Винність (умисел або необережність)
 Насильницький характер (фіз. чи психічний вплив)
 Зміст - Порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій органів і тканин.
Є 4 види ТУ

Визначення тяжкості тілесних ушкоджень в конкретних випадках здійснюється на підставі висновку експерта. Тобто, для
вирішення цього питання обов’язково призначається судово-медична експертиза.
«Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»

15. Диференціація кримінальної відповідальності за тілесні ушкодження у КК України.

Визначення тяжкості тілесних ушкоджень в конкретних випадках здійснюється на підставі висновку експерта. Тобто, для
вирішення цього питання обов’язково призначається судово-медична експертиза.
«Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»

Умисне легке тілесне ушкодження - є злочином, передбаченим ст.125 КК України. При цьому, закон розрізняє і встановлює різну
відповідальність за:
 просте «легке тілесне ушкодження» ТРИВАЛІСТЬ НЕ БІЛЬШЕ 6 ДНІВ. (наприклад синець)
 «легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності». ТРИВАЛІСТЬ
ПОНАД 6 ДНІВ, АЛЕ НЕ БІЛЬШЕ 21 ДНЯ , ВТРАТА ЗАГАЛЬНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ДО 10 %.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження - є злочином, передбаченим ст.122 КК України, і означає умисне ушкодження,
яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених для тяжких тілесних ушкоджень, але спричинило:
 тривалий розлад здоров'я ПОНАД 21 ДЕНЬ або
 значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. ВТРАТА ЗАГАЛЬНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ВІД 10 ДО 33 %.
Тривалий розлад здоров'я, як правило, полягає в порушенні функцій органу, а саме: послабленні функцій руки, ноги, органів слуху,
язика (мовлення), зору тощо.

Умисне тяжке тілесне ушкодження - є злочином, передбаченим ст.121 КК України, і означає умисне тілесне ушкодження, яке
відповідає хоча б одному з таких критеріїв:
 небезпечне для життя в момент заподіяння;
(Пошкоджень, що проникають у черепну порожнину, певні відкриті й закриті переломи кісток основи черепа; забиття головного
мозку тяжкого ступеня)
 спричинило втрату будь-якого органа або його функцій.
Ушкодження, внаслідок завдання якого, наприклад, було втрачено або необоротно втрачено функцію (паралізовано або приведено
в інший стан, що унеможливлює їх діяльність) руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності.
Втрата будь-якого органа чи втрата органом його функцій – це втрата:
а) зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і меншій,
тобто гострота зору на обидва ока 0,04 і нижча).
б) слуху (повна стійка глухота на обидва вуха чи незворотний стан, за якого потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3–5 см
від вушної раковини);
в) язика чи мовлення (втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточення,
причому заїкання не береться до уваги);
г) руки чи ноги (відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій – параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).
ґ) репродуктивної здатності (втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття чи дітородіння/розмноження).
 спричинило психічну хворобу.

4. спричинило інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;
5. спричинило переривання вагітності;
6. спричинило непоправне знівечення обличчя
7. Каліцтво статевих органів.
В основі визначення тяжкості тілесних ушкоджень лежать 2 критерії:
А) патологоанатомічний (медичний): розлад здоров’я, що вимірюється в календарних днях
Б) економічний критерій: в основі якого лежить % втрати працездатності.

16. Загальна характеристика складів кримінальних правопорушень що полягають у зараженні потерпілих соціальними
хворобами.

1. ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ (СТ.

130 КК).
Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи, а додатковим
обов’язковим чи факультативним – суспільні відносини, що охороняють життя особи.
Необхідною умовою правильної кваліфікації цього злочину є чітке встановлення його об’єктивної сторони, яка полягає:
1) у свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) чи вірусом іншої
невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130 КК);
2) у зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм
цього вірусу (ч. 2 ст. 130 КК);
3) в умисному зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя
людини (ч. 4 ст. 130 КК).
ВІЛ – це хронічне інфекційне захворювання, яке може протікати протягом багатьох років, вражаючи імунну систему людини, що
покликана захищати її від інфекційних та інших хвороб. Кінцевою стадією ВІЛ є синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД)
– особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних
методів лікування призводить до смерті (в організмі особи, хворої на СНІД, відбуваються глибокі патологічні зміни, які роблять
людину беззахисною від різноманітних хвороб, у т.ч. тих, які в звичайних умовах не становлять небезпеки для життя).
До інших інфекційних хвороб належать розлади здоров’я людей, що викликаються внаслідок зараження живими збудниками
(зокрема, вірусами, бактеріями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх
життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового
поширення (наприклад, натуральна віспа, жовта гарячка, чума, холера, сказ, ящур, сибірка, хвороба Марбург, гарячка Ебола,
туберкульоз, кримська гарячка тощо).
Спосіб зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби не впливає на кваліфікацію цього злочину (також не
береться до уваги й згода потерпілого на таке зараження чи на поставлення у небезпеку такого зараження).
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130 КК, Є ЗАКІНЧЕНИМ З МОМЕНТУ вчинення дій, які створюють реальну небезпеку
зараження іншої особи ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Злочин,
передбачений ч. 2 чи ч. 4 ст. 130 КК, є ЗАКІНЧЕНИМ З МОМЕНТУ фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом.
На кваліфікацію скоєного безпосередньо впливає суб’єкт злочину, оскільки він є спеціальним, тобто це фізична осудна особа з 16-
річного віку, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (ВІЛ включно) та знає про це.
Суб’єктивна сторона злочину передбачає наявність: непрямого умислу чи злочинної самовпевненості (ч. 1 ст. 130 КК); злочинної
самовпевненості чи злочинної недбалості (ч. 2 ст. 130 КК); прямого чи непрямого умислу (ч. 4 ст. 130 КК).
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130 КК (ч. 3 ст. 130 КК), є зараження: 1) двох чи більше осіб (як
одночасно, так і в різний час, одним або різними способами); 2) неповнолітнього.

2. ЗАРАЖЕННЯ ВЕНЕРИЧНОЮ ХВОРОБОЮ (СТ. 133 КК).

З об’єктивної сторони (ч. 1 ст. 133 КК) злочин характеризується зараженням однією особою іншої венеричною хворобою.
До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, що передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім
органи сечостатевої системи (наприклад, сифіліс, гонорея, м’який шанкр, трихомоніаз тощо). Способи зараження іншої особи
венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки,
порушення правил гігієни в побуті, сім’ї чи на роботі тощо) і не впливають на кваліфікацію.
Вірус є знаряддям злочину!!
Злочин є закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу.
Суб’єкт цього злочину – спеціальний (фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на венеричну хворобу та знає про її
наявність), що має впливати на кваліфікацію скоєного.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю).
Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 133 КК):
1) учинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) зараження двох або більше осіб
(як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами) або неповнолітнього (тобто особи, котрій на момент учинення
злочину не виповнилося 18 років).
Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 133 КК) – спричинення тяжких наслідків (наприклад, смерті людини, втрати
будь-якого органа чи його функцій, психічної хвороби або іншого розладу здоров’я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності
не менш як на одну третину, переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя тощо).

Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок вчинення якогось іншого злочину, наприклад, під час зґвалтування
(статті 152 та 133 КК), то все вчинене утворює сукупність злочинів.
17. Статева свобода і статева недоторканість як обєкти кримінально правової охорони поняття та співвідношення.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості – це суспільно небезпечні діяння, що порушують встановлений у
суспільстві порядок статевих відносин і основні принципи статевої моральності, і які виражаються в посяганні на статеву свободу
та статеву недоторканність особи.
Статева свобода – це право 16-річної і психічно нормальної особи самостійно за своєю волею вступати у статеві зносини, обирати
форми стат. зносин, статевого партнера, час, місце, та інші параметри стат відносин.
Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у статеві зносини з особою, яка, в силу певних обставин, не є носієм
статевої свободи (є неосудною, не досягла віку з якого настає кр відповідальність тощо) всупереч її справжньому волевиявленню
або ігноруючи його.
Статева недоторканість, будучи поняттям абсолютним, означає, що певні інтереси недоторканої особи за жодних умов не можуть
бути порушені іншим суб’єктом, а вчинені щодо неї сексуальні дії визнаються кримінально караними.
Більшість науковців схиляються до того, що при вчинені статевого посягання на особу, яка досягла 16 річного віку, об'єктом
злочину буде статева свобода, а на особу, яка не досягла цього віку - її нормальний статевий розвиток, тобто статева
недоторканість.
Отже, статева свобода і статева недоторканість особи – це поняття-антиподи, які носять самостійний характер і не
перехрещуються

18. Вчинення кримінального правопорушення групою осіб як особливо кваліфікуюча ознака складів кримінальних
правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості.

п. 9 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»
Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без
попередньої змови між собою.
При цьому виконавці (співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що
утворюють повністю чи частково об'єктивну сторону складу злочину.
Узгодженість дій учасників щодо потерпілої особи означає, що свідомістю кожного учасника зґвалтування охоплюється
об'єктивне сприяння один одному у вчиненні злочину. Якщо узгодженість відсутня, дії винних не можуть розглядатися як
зґвалтування, вчинене групою осіб.
Для визнання зґвалтування або сексуального насильства вчиненими групою осіб не вимагається попередньої змови між
виконавцями (співвиконавцями) цих злочинів. може бути як за попер змовою так і без.
Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала
одну потерпілу особу, дії кожної із таких осіб належить розглядати як зґвалтування, вчинене групою осіб. Такий підхід має
застосовуватись і у разі вчинення узгоджених дій при сексуальному насильстві (ст.153) щодо декількох потерпілих осіб.
Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство,
погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її
волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її іншою особою, повинні
розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Дії таких співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються
без посилання на статтю 27 КК.
Дії особи, яка, сприяючи виконавцю (виконавцям) злочину у вчиненні зґвалтування чи сексуального насильства, застосовувала
насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню злочину, надала приміщення для вчинення злочину тощо,
необхідно кваліфікувати як пособництво в зґвалтуванні або сексуальному насильстві за частиною п'ятою статті 27 КК і
відповідною частиною статті 152 КК чи статті 153 КК.
Якщо співучасник (не співвиконавець) сприяв вчиненню зґвалтування одній особі, його дії кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст.
152 КК (за відсутності інших обтяжуючих обставин). Якщо допомога надається групі осіб, то такий співучасник повинен
відповідати за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 152 КК.
Згідно зі статтею 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. У
разі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування або сексуальне насильство, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб
внаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших
підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності,
не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.
19. Тяжкі наслідки як ознака складів кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості
особи.

Тяжкими наслідками, передбаченими ч.5 статті 152 КК, можуть бути визнані, зокрема:
 смерть (необережна),
 самогубство потерпілої особи,
 ТТУ за всіма ознаками, крім небезпеки для життя в момент заподіяння,
 вагітність потерпілої за наявності протипоказань до вагітності потерпілої,
 зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.
Не є тяжкими наслідками при зґвалтуванні:
 ТТУ за ознакою тільки небезпеки для життя в момент заподіяння
Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 КК і відповідними
частинами статті 121 КК.
 свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
інфекційної хвороби, якщо зараження не настало.
Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 КК та частиною першою
статті 130 КК.
 вагітність потерпілої без протипоказань
 втрата потерпілою незайманості (дефлорація)
 зараження венеричною хворобою
Слід мати на увазі, що відповідальність за тяжкі наслідки зґвалтування настає як тоді, коли винний передбачав їх
можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити. Таким чином, вина особи щодо наслідків може бути як умисною,
так і необережною.
Заподіяння при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої особи, необхідно розглядати
як настання тяжких наслідків, передбачених ч. 5 ст. 152 КК, тому не потрібна додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК.
У разі, коли при зґвалтуванні або сексуальному насильстві чи замаху на такі злочини смерть потерпілої особи настала внаслідок її
власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала ушкодження, від яких настала смерть),
дії винного охоплюються ч.5 статті 152 КК і додаткової кваліфікації за статтею 119 КК не потребують.
У разі, коли зґвалтування або сексуальне насильство було поєднано з умисним вбивством потерпілої особи, яке мало місце в
процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених пунктом 10 ч. 2 ст 115 та ч.5 ст. 152 чи ч.5 ст. 153 КК, як такі, що спричинили тяжкі наслідки.
У випадках, коли вбивство з метою приховати зґвалтування вчинено через деякий час (при наявності розриву в часі), дії винної
особи повинні бути кваліфіковані за відповідною частиною ст. 152 і п. 9 ст. 115 КК як вбивство з метою приховати інший злочин.

20. Момент закінчення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

- Стаття 152. Зґвалтування

Злочин визнається закінченим з моменту проходження хоча б частиною ст. члену, іншого органу чи предмета меж тієї чи
іншої порожнини тіла.
Тобто незалежно від повного проникнення. І закінчення у фізіологічному розумінні не має значення.

- Стаття 153. Сексуальне насильство

Злочин закінчений з початку вчинення дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без
добровільної згоди потерпілої особи

- Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок.

Діяння, передбачене ст. 154 КК, сконструйоване законодавцем як злочин з усіченим складом, який визнається закінченим з
моменту здійснення на волю потерпілої особи психічного тиску в певних формах. На це, серед іншого, вказує використання
іменника, утвореного від дієслова недоконаного виду, – «примушування».

- Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку

Злочин, передбачений ст. 155 КК, визнається закінченим з початку вчинення хоча б однієї дії сексуального характеру. Не
виключається можливість замаху на вчинення цього злочину (наприклад, суб’єкту не вдалося вчинити природний статевий акт
через фізіологічні чинники).

- Стаття 156. Розбещення неповнолітніх

Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту початку вчинення розпусних дій (формальний). Згода потерпілого
на вчинення щодо нього таких дій, а так само результативність останніх на кваліфікацію за ст. 156 КК не впливають.
21. Поняття та система кримінальних правопорушень проти виборчих трудових та інших особистих прав і свобод людини і
громадянина.

Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина -це суспільно небезпечні, винні
та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що заподіюють або створюють загрозу заподіяння істотної шкоди передбаченим і
гарантованим Конституцією України правам та свободам людини і громадянина.

Залежно від їх безпосереднього об'єкта, ці злочини поділяють на такі види:

Злочини проти виборчих прав громадян:
перешкоджання здійсненню виборчого права — ст. 157;
підробка або незаконне виготовлення, використання або зберігання незаконно виготовлених чи підроблених виборчих документів
— ст. 158; порушення таємниці голосування — ст. 159; порушення законодавства про референдум — ст. 160.
Злочини проти трудових прав громадян:
перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій — ст. 170;
перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — ст. 171; грубе порушення законодавства про працю — ст. 172;
примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку — ст. 174;
невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, встан. законом виплат — ст. 175.
Злочини у сфері охорони права на об'єкти інтелектуальної власності: порушення авторського права і суміжних прав — ст. 176;
порушення прав на об'єкти промислової власності — ст. 177.
Злочини, що посягають на інші особисті права і свободи громадян:
порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії — ст. 161;
порушення недоторканності житла — ст. 162;
порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку
або через комп'ютер — ст. 163;
порушення недоторканності приватного життя — ст. 182; порушення права на безоплатну медичну допомогу — ст. 184.
Злочини проти сім'ї:
ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ст. 164;
злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування — ст. 166;
зловживання опікунськими правами — ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) — ст. 168;
Злочини проти свободи совісті:
пошкодження релігійних споруд чи культових будинків — ст. 178;
незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь — ст. 179; перешкоджання здійсненню релігійного обряду
— ст. 180;
посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів — ст. 181.

Родовим об’єктом такого роду діянь є суспільні відносини, які забезпечують кожній людині і громадянину їхні невід’ємні
конституційні блага. Відрізняються ці злочини між собою за безпосередніми об’єктами, які в кожному конкретному випадку є
різними (порушення таємниці голосування – виборчі права, невиплата заробітної плати – трудові права і т.д.).
Додатковий безпосередній об’єкт (перешкоджання здійснення виборчого права, розголошення таємниці усиновлення,
пошкодження релігійних споруд чи культових будинків та ін.). Це, зокрема, життя та здоров’я потерпілої особи, фізична та
психічна недоторканість, честь та гідність, власність, а також моральні аспекти життя суспільства.
Об’єктивна сторона злочинів, передбачених у V розділі Особливої частини КК України, може виявлятися як у формі дії, тобто в
активному перешкоджанні здійсненню конституційних прав та свобод (наприклад, при незаконному знищенні виборчої
документації або документів референдуму, відповідальність за яке передбачена у ст. 1581 КК) так і у формі бездіяльності, тобто
невиконанні обов’язків по забезпеченню реального існування таких прав та свобод (наприклад, при ухиленні від сплати аліментів
на утримання дітей, про яке йдеться у ст. 164 КК). Однак, більшість із цих злочинів вчиняється лише шляхом дії.
Із об’єктивної сторони абсолютна більшість злочинів характеризується формальним складом і є закінченими з моменту
посягання незалежно від того чи настали наслідки (незаконні дії щодо усиновлення, невиплата заробітної плати, порушення права
на медичну допомогу і т.д.).
Мають місце також злочини із матеріальним складом (порушення авторського права і суміжних прав, порушення права на
винахід, корисну модель, промисловий зразок, пошкодження релігійних споруд чи культових будинків). Характерним для цих
злочинів є такі ознаки як діяння, наслідки, причинний зв'язок.
Як наслідки зокрема, виділяють: 1) майнова шкода у великих розмірах (200 або більше неоподаткованих мінімумів); 2) шкода в
особливо великих розмірах (1000 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян); 3) інші наслідки, що можуть виражатися
у впливі на результати виборів або у знищенні чи пошкодженні майна.
Крім того як кваліфіковані ознаки можуть бути передбачені і тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи або тяжкі тілесні
ушкодження).
Причинний зв'язок повинен бути прямим, безпосереднім та необхідним.
Крім того, ряд злочинів мають додаткові обов’язкові ознаки об’єктивної сторони, такі наприклад, як спосіб (ст. 157 КК –
перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, поєднане з підкупом, обманом або примушуванням
або ст. 174 КК – примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози
застосування насильства або шляхом інших незаконних дій).
Суб’єктом більшості злочинів, що розглядаються, є загальний суб’єкт, тобто фізична, осудна особа, яка на момент вчинення
злочину досягла 16-річного віку. Але в деяких складах присутній спеціальний суб’єкт, в більшості випадків це службова особа. За
ст. 166 та ст. 167 КК України ознаки спеціального суб’єкта пов’язані із родинними відносинами (батьки дитини, усиновителі або
особи, призначені відповідно до закону опікунами або піклувальниками).
Суб’єктивна сторона цих злочинів виражається в умисній формі вини. Всі формальні злочини з даного розділу можуть бути
вчинені лише з прямим умислом.
Мотив і мета переважно на кваліфікацію не впливають, але деякі злочини мають додаткові обов’язкові ознаки суб’єктивної
сторони, такі як мета (ст. 167 КК – зловживання опікунськими правами з корисною метою) або мотив (ч. 1 ст. 172 КК – незаконне
звільнення працівника з роботи з особистих мотивів).

22. Загальна характеристика складів кримінальних правопорушень проти сімейних прав громадян.

Злочини проти сім'ї:

ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ст. 164;
злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування — ст. 166;
зловживання опікунськими правами — ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) — ст. 168;

УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ АЛІМЕНТІВ НА УТРИМАННЯ ДІТЕЙ (СТ. 164).

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або
непрацездатних дітей, що потребують допомоги. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплений в ст. 51
Конституції України, а також в СК.
Потерпілими від цього злочину є неповнолітні та непрацездатні діти.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається в бездіяльності, а саме:
а) у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);
б) у злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.
Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід
розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів….), які призвели до
виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних
платежів.
Необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наявність рішення суду
Закінченим цей злочин є з моменту злісного ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб'єкт злочину спеціальний — тобто особа, записана як матір або
батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до статусу батьків: усиновлювачі (опікуни), вітчим, мачуха,
особа, яка взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умови, що обов'язок платежу аліментів покладений на цих осіб
рішенням суду.

УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ КОШТІВ НА УТРИМАННЯ НЕПРАЦЕЗДАТНИХ БАТЬКІВ (СТ. 165).

Безпосереднім об'єктом злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують захист майнових відносин непрацездатних
батьків.
З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання
непрацездатних батьків.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.
Суб'єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочеріненні), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і
зобов'язані у випадках, встановлених рішенням суду, надати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі.

ЗЛІСНЕ НЕВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ ПО ДОГЛЯДУ ЗА ДИТИНОЮ АБО ЗА ОСОБОЮ, ЩОДО ЯКОЇ

ВСТАНОВЛЕНА ОПІКА ЧИ ПІКЛУВАННЯ (СТ. 166).
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх, а
також здоров'я, безпеку життя або здоров'я, особисту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклуванню).
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в діянні (дії або бездіяльності) і виражається в злісному невиконанні обов'язків по
догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, тобто: в залишенні дітей без нагляду, харчування,
одягу, ненаданні грошового утримання, ухиленні від догляду і лікуванні важко хворого тощо, що призвело до тяжких наслідків.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.
Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної дитині або підопічному: розлад
здоров'я, психічне захворювання, інвалідність, самогубство потерпілого тощо.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину спеціальний — батьки дитини, а також особи, визнані згідно із законом опікунами чи піклувальниками.

ЗЛОВЖИВАННЯ ОПІКУНСЬКИМИ ПРАВАМИ (СТ. 167).

Безпосереднім об'єктом злочину є майнові права і інтереси особи.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у використанні опіки або піклування на шкоду підопічному. Це, наприклад, зайняття
житлової площі, використання його майна, привласнення речей, розтрата цінностей підопічного, а також порушення майнових прав
потерпілого внаслідок укладання невигідних для нього договорів.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, що поєднаний з корисливою метою.
Суб'єкт злочину — особа, призначена у встановленому порядку опікуном чи піклувальником.

РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ) (СТ. 168).

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування сім'ї.
Об'єктивна сторона злочину проявляється в розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Під
розголошенням таємниці усиновлення слід розуміти повідомлення будь-якій особі, в тому числі й усиновленому (удочеріненній),
відомостей про те, що юридичні батько або мати дитини фактично не є його кровними батьком або матір'ю. Розголошення
таємниці може здійснюватися усно, письмово, за допомогою засобів зв'язку, іншими способами. Обов'язковою ознакою
розголошення є відсутність волі усиновителя (удочерителя) на розкриття цієї таємниці. Воля хоча б одного з подружжя
усиновителів не розголошувати таємницю усиновлення вже виключає можливість її розголошення.
Злочин вважається закінченим з моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя, незалежно
від настання суспільно небезпечних наслідків.
Суб'єктивна сторона— прямий умисел.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа.
У частині 2 ст. 168 передбачена відповідальність спеціального суб'єкта: службової особи або працівника медичного закладу,
яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо розголошення таємниці усиновлення
спричинило тяжкі наслідки (різні види моральної, фізичної шкоди, заподіяної як усиновленому (удочеріненій), так і усиновителю,
розпад сім'ї, психічне захворювання потерпілого тощо).

НЕЗАКОННІ ДІЇ ЩОДО УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ) (СТ. 169).

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх
дітей.
Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення
(удочеріння) дитини, або по передачі її під опіку (піклування), або по передачі її на виховання в сім'ю громадян.
Незаконними такі дії будуть у випадку, якщо вони вчинені з порушенням положень чинного законодавства. Закінченим злочин
буде вважатися з моменту здійснення однієї з вказаних дій.
Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Мотиви злочину для кваліфікації значення не мають.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа.
Кваліфікуючі ознаки: вчинення злочину щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням
службового становища або якщо він заподіяв тяжкі наслідки.
Під тяжкими наслідками цього злочину слід розуміти самогубство потерпілого, його психічний розлад, отримання інвалідності,
необережне позбавлення життя тощо.

23. Поняття та ознаки корисливих кримінальних правопорушень проти власності повязаних із заволодінням чужим
майном та його оберненням на свою користь або на користь інших осіб розкрадань.

Кр.п проти власності – це передб Р8 Ос ч КК сусп. неб діяння які заподіюють або ств реальну загрозу запод шкоди, позбавляє
можливості особи володіти, корист, розпор об’єктами права вл.
Власність – певний економічний еквівалент (оск, ох не те, що цінно для конкретної особи, а те, що є цінним загалом в сусп).
Є 3 групи таких кр.п: корисливі, які повяз із заволодінням чужим майном та його оберненням на свою користь або на користь
інших осіб (розкрадання); корисл не повяз з тим; не корисливі.
До цієї групи ми відносимо: ст. 185,6,7,9,190
ОЗНАКИ РОЗКРАДАНЬ:
1. майно вилучається з ЧУЖОГО володіння
 При цьому ні сам суб’єкт, ні той, кому він майб передасть майно не стають власниками (це незаконне заволодіння)
 Майно вже перебуває у ФОНДАХ власника, а не те, яке повинно туди надійти
 Якщо майно фактично не вибуло з володіння, але з будь-яких причин опинилось в неналежному місці (хтось забув, а інший
забрав)
2. ПРОТИПРАВНІСТЬ вилучення майна (винний не має на майно ні дійсного ні гаданого права)
 НЕ є розкрад коли суб має дійсне право (коли суб позичив гроші) – за цією ознакою розмеж ст. 355 (дійсне) та 356 (гадане)
3. БЕЗОПЛАТНІСТЬ
 Майно вилучається назавжди, суб в мом заволодіння не має наміру його повертати (якщо тимчасове запозичення – НІ)
 Винний не залиш взамін адекватного майнового еквіваленту. ЕК ПЛАН: не дивлячись на цінність для особи чи на те, що вона
хоче. Адекватність – встан межу (210 грн – якщо перевищує цю суму різниця то НІ)
4. Вилучається 1 з 8 СПОСОБІВ:
 Сукупність дій, прийомів, операцій з вик яких відб вилучення майна з чужого волод і зверн його на його користь чи на користь
інш ос
 Крадіжка (таємно)
 Грабіж (відкрито)
 Розбій (напад)
 Вимагання (вимога)
 Шахрайство (обман, зловж довірою)
 ***ст 191 + привласнення, розтрата, шляхом зловжив служб стан
5. Звернення майна відб на свою користь чи на користь інших осіб (доля винного не байдужа і в поведінці яких він хоть трішечки
зацікавлений)
6. Умисно з КОРИСЛ МОТИВІВ
 АРГУМЕНТИ: постанова тепер каже шо не лише розкрадання корисливі
 Ст. 59 каже шо корисливі
 Це традиційний підхід
ВИДИ:
1. ДРІБНЕ (встан адмінка) 2 умови: ➢ Вартість викраденого не перевищ 0.2 (210.10) ➢ Шляхом крадіжки, шахр, привал, розтрата
2. ІСТОТНЕ (кр відп) ➢ Не є дрібним з врах вартості викраденого ➢ Не є дрібним з врах способу викрад майна (розбій, грабіж,
заволод шляхом зловжив) – 1 із
3. ЗНАЧНЕ ➢ Предмет – майно що знах у приват вл (не може бути майно юр ос, держ) ➢ 2 положення: кількісний (від 100 до 250
нмдг), мат стан потерпілого (коломойський і бабуся)
4. ВЕЛИКІ розміри (250-до 600)
5. ОСОБЛИВО ВЕЛИКІ (від 600 нмдг)

24. Предмет корисливих кримінальних правопорушень проти власності, пов’язаних із заволодінням чужим майном та його
оберненням на свою користь або на користь інших осіб (розкрадань).

Предмет злочину – майно, що характеризується сукупністю певних ознак. ПОСТАНОВА: Предметом злочинів проти власності є
майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери
тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.
МАЙНО
1. ФІЗИЧНІ ознаки:
 Щодо уречевленого майна, предметом є щось, що ми можемо вилучити, перемістити, знищити і тд (тобто має фіз. власт).
Фізична ознака свідчить про те, що майно – це предмети матеріального світу: речі, гроші, цінні папери, документи, що є
еквівалентом вартості, якими можна заволодіти, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.
Різновидом майна як предмета злочинів проти власності визнається електрична та теплова енергія (ст. 188-1). У деяких злочинах
проти власності як предмет поруч з майном виступають право на майно, а також дії майнового характеру (ст. 189, ст. 192)
2. ЕКОНОМІЧНІ:
 Створені працею людини заново (або шляхом вкладення такої праці відокремлено) – за цим критерієм відмежовуєм від зл
проти довкілля
 завжди має мінову і споживчу вартість, (загальновизнаний ек еквівалент) тобто здатне задовольняти матеріальні і інші
пов’язані з ними потреби людини. Вираженням вартості предмета є його грошова оцінка, тобто ціна, яка становить сутність
вартості.
3. ЮРИДИЧНІ:
 головним є те, що майно для особи, що посягає на відносини власності, є чужим, тобто вона не має ні дійсного, ні уявного
(спірного) права на поводження з таким майном як зі своїм власним.
 право на майно належить власнику на законній підставі і він здійснює свої повноваження по володінню, використанню та
розпорядженню майном як власним. В окремих випадках особа володіє майном з певних правових підстав, наприклад, на умовах
договорів оренди, позички, побутового прокату, чи володіє майном з тих чи інших
фактичних підстав, наприклад, володіння чужим знайденим майном або таким, що випадково опинилось у особи.
 НЕ є предметом інших кр п передбачених інш Р Ос КК (вогнем зброя, наркотики і тд)
Не є предметом злочинів проти власності природні об’єкти (ліс на корені, звірі у лісі тощо), посягання на які відносяться до
злочинів проти довкілля. Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже раніше (до заволодіння
ними чи знищення їх) були вилучені шляхом праці людини з природного стану і включені до фондів власності.
Не є предметом злочинів проти власності: вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської зброї, бойових припасів до неї,
пневматичних рушниць, газових і сигнальних пістолетів та деяких інших засобів, які не містять вибухових речовин), вибухові
речовини; радіоактивні матеріали; наркотичні засоби; психотропні речовини; військове майно та інші, які на підставі
особливо небезпечних своїх властивостей передбачені законом як предмети злочинів проти громадської безпеки, народного
здоров’я, військових злочинів та ін.
Не є предметами злочинів проти власності об’єкти інтелектуальної та промислової власності, інші об’єкти авторських та
суміжних прав.
25. Таємність викрадення чужого майна як ознака крадіжки.

Крадіжка є злочином проти власності.

Злочини проти власності – це передбачена статтями Розділу 5 О.ч КК система суспільно небезпечних та протиправних діяннь, що
порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із
корисливих мотивів.
Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для
потерпілого чи інших осіб.
Спосіб вчинення крадіжки характеризується таємністю.

ОБ'ЄКТИВНИЙ критерій таємності - Те як відбулося в дійсності - за вчиненням крадіжки ніхто нічого не спостерігає, це є
непомітним для інших осіб, тобто ніхто не бачить.

СУБ'ЄКТИВНИЙ критерій - винний вважає що діє непомітно для інших осіб, або що інші особи це не усвідомлюють
протиправного характеру його дій
ПРИНЦИП суб’єктивного критерію: (ідеально, коли вони збігаються, але часто це не є так)
1) За вилученням майна ніхто не спостерігає, воно вчиняється непомітно для інших і винний це усвідомлює. (об'єктивний і
суб'єктивний критерії). перевагу має суб'єктивний критерій.
2) Винний вважає, що діє непомітно для інших осіб, хоча насправді за його діями спостерігають сторонні особи. – не має знач
хто спостерігає за вилученням
Перевагу має суб'єктивний критерій тому оцінюється як крадіжка. наприклад камери спостереження.
3) Майно вилучається в присутності осіб, які не здатні усвідомити факт протиправності вилучення майна і не можуть дати йому
належної оцінки, і винний це усвідомлює (неосудні, малолітні)
4) Майно вилучається в присутності осіб, які вважають що його вилученння відбувається на законних підставах і на таку ілюзію
правомірності розраховує винний. Наприклад коли одягається як майстри і виносять щось з квартири.
Це треба відрізняти від шахрайства. При крадіжці обман використовують з метою забезпечення таємності вилучення майна,
щоб отримати доступ до майна. При шахрайстві - з метою схилити потерпілого до передання майна і тд.

Таємним викрадення є тоді, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи
вважає, що робить це непомітно для неї
Таємним викрадення є тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно,
але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон,
непритомність, стан сп'яніння).

26. Момент закінчення корисливих кримінальних правопорушень проти власності повязаних із заволодінням чужим
майном та його оберненням на свою користь або на користь інших осіб розкрадань.

ЗАГАЛЬНЕ:
НЕ достатньо щоб суб’єкт заволодів майном, але й отримав можливість корист чи розпор ним як власним. Йдеться про те, що він
має можливість корист і розпор в широкому сенсі.
1. Майно, вилучене з ох.терит, то крадіжка визн закінченою з мом коли винний перемістив це майно за межі ох терит і отримав
можл корист чи розпор. !!! якщо проникнення, то замах коли тільки проникнув, а не коли торкнувся речі
2. майно, яке може бути спожите на місці зак з мом коли суб’єкт отримав можл його спожити чи вик (коли отримав доступ до
такого майна)
Крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість
розпоряджатися чи користуватися ним. тобто просто заволодіння майном ще не є достатнім.
Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від
обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії
особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я
особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні (зл з
усіченим складом).
Вимагання є закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством,
пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети.
Якщо кваліфікований склад, там де про великі розміри, тоді то матеріальний склад, мають бути передані гроші
У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочини
мають бути кваліфіковані окремо.
Шахрайство вважається закінченим з моменту коли винний отримав можливість користуватись та розпоряджатися таким
майном або правом на майно.
Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання утворює склад злочину, передбаченого
статтею 188-1 КК, якщо такими діями завдано значної шкоди.
Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як
своїм власним.
Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з
моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

27. Види розкрадань та методика їх встановлення.

За способом вилучення майна існують такі форми розкрадання:

1.крадіжка
2.грабіж
3.розбій
4.шахрайство
5.привласнення
6.розтрата
7.заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем
8.вимагання

У примітці до статті 185 визначаються види розкрадання

Примітка.
2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та
якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на
суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою
чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення
злочину.

Види розкрадання виділяються з врахуванням розміру заподіяної шкоди, яка відповідає вартості вилученого майна. Для
закінченого злочину треба встановити наявність суспільно-небезпечних наслідків (майна стало менше).

ВИДИ РОЗКРАДАНЬ:
1. дрібне розкрадання (настає адм в-сть)
- вартість викраденого не перевищує 0.2 нмдг
- таке розкрадання вчинене шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати
2. розкрадання в істотних розмірах
- розкрадання не є дрібним з урахуванням вартості вилученого майна, тобто перевищує 0.2 нмдг і не досягає великого розміру
(250)
- не є дрібним з урахуванням форми розкрадання, тобто вчиняється шляхом грабежу, розбою, вимагання або заволодіння
майном шляхом зловживання службовим становищем.
3. розкрадання, що завдало значної шкоди потерпілому
- майно що є предметом розкрадання, знаходиться у приватній власності
- встановлюється з урахуванням двох критеріїв:
а) від 100 і більше до 250 нмдг викраденого майна
б) з врахуванням матеріального становища потерпілого
4. розкрадання у великих розмірах - від 250 до 600 нмдг
5. розкрадання в особливо великих розмірах - від 600 і > нмдг

28. Ознаки продовжуваних розкрадань та особливості моменту їх закінчення.

ППВСУ Неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають
загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати
як один продовжуваний злочин.
Характерними прикладами продовжуваного злочину є викрадення речі частинами.

Закінчення злочину - момент вчинення останньої злочинної дії

Якщо ос мала намір викрасти на певну суму (великий), а хотіла на більший – кваліфікуємо як закінчений злочин за фактично
скоєне (у випадку неконкретизованого умислу)
Якщо особа мала намір викрасти майна стільки, що змінилась би кваліф-я (в ос вел розмірі) – замах на ос вел. Це якщо
конкретизований умисел.

Відповідь на запитання про те, чи у продовжуваному злочині має бути один чи різні потерпілі, повинна випливати із суті діяння.
Так, чи можна вважати продовжуваним злочином дії особи, що постійно вчиняє крадіжки, збираючи кошти на придбання
комп'ютера.
Як кваліфікувати дії: як продовжувану крадіжку чи як повторну крадіжку?
В літературі виділяються два «класичні підходи» до кваліфікації у зазначених вище випадках:
- одні вчені вважають, що умислом винного у продовжуваному злочині повинна охоплюватися загальна настанова на вчинення
розкрадань загалом, тобто на вчинення розкрадань до тих пір, поки вони не будуть припинені;
- інші вчені вказують, що продовжуване розкрадання має місце лише тоді, коли єдиний умисел винного був спрямований на
заволодіння визначеним по розмірах, кількості майном.
Як наслідок, якщо умисел був спрямований на заволодіння майном «поки це вдається», — продовжуваного злочину немає.
Останнє питання, яке слід розглянути в контексті дослідження об'єкта продовжуваного злочину, — предмет посягання.
Висловлюються міркування, що характер предмета прямо впливає на кваліфікацію діянь як продовжуваного чи повторного
злочину.
Хрестоматійні приклади про викрадення телевізора по деталях, костюма по частинах (штани, піджак, жилетка) тощо не викликають
жодної дискусії. А чи можна вважати продовжуваним розкраданням крадіжку золота у Івана за першим епізодом, крадіжку
грошей у того ж Івана — за другим епізодом? Що слід розуміти під «характером предмета» у продовжуваному розкраданні?
Вважаємо, що предмет посягання у продовжуваному злочині може бути різним. Такий підхід закріплений у п. 12 ПП ВСУ
«Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових
платежів». Наприклад, особа у бухгалтерських документах не вказала об'єкт оподаткування, і це потягнуло несплату декількох
видів податків. Аналогічна ситуація із злочинами проти власності (викрадення різних предметів), контрабандою (переміщення
різних товарів).

Крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість
розпоряджатися чи користуватися ним.
( Матеріальний склад)
Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від
обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії
особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я
особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
( Усічений склад)
Вимагання є закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством,
пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети.

29. Проникнення у житло інше приміщення чи сховище як кваліфікуюча особливо кваліфікуюча ознака складів
кримінальних правопорушень проти власності.

Критерії проникнення в інше житло

1) Об'єктивні критерії
- винний фізично потрапляє або фізично продовжує залишатися в житлі іншому приміщенні або сховищі або використовує
засоби які дозволяють заволодіти майном без фізичного потрапляння
- поведінка винного повинна бути незаконною. Суб'єкт в дійсності не має право проникати в житло інше приміщення або
сховище.
- винний вчиняє проникнення щодо об'єктів доступ до яких обмежений
якщо потрапляє в приміщення з відкритим доступом - проникнення немає.

2) Суб'єктивні критерії
- винний повинен усвідомлювати незаконність своїх дій - якщо особа добросовісно помилялася щодо правомірності її
проникнення - кваліфікуючої ознаки нема.
- мета на заволодіння майном повинна виникнути у винного до моменту проникнення в житло інше приміщення або
сховищ
Якщо особа зайшла в приміщення незаконно або з обмеженим доступом, але особа потрапила туди без мети заволодіння майном,
а мета виникла на місці, коли особа побачила там це майно - кваліфікуюча ознака тут не застосовується.

ППВСУ 22. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше
приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке.
Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із
застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів
тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи
сховища.
Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою
особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій,
вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК або частиною третьою статті 187 КК.

ВП ВС вказала, що крадіжка, грабіж або розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за своєю
правовою природою є складеним злочином, який складається з декількох діянь, кожне з яких становить самостійний злочин, а саме,
злочинів передбачених ст. 187 КК України (розбій) та ст. 162 КК України (незаконне проникнення до житла чи до іншого
володіння особи).
Вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в
ньому під час вчинення розбою, є режим доступу до об'єкта (вільний/обмежений).
Для правильної кримінально-правової кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 187 КК України також важливим є встановлення
спрямованості умислу особи. Так, для основного складу розбою характерним є наявність в особи умислу на заволодіння чужим
майном. Саме тому, вирішуючи питання про наявність у діях особи ознаки «проникнення» при вчиненні розбою, слід звертати
увагу на наявність умислу на заволодіння чужим майном. Дана кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до
житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

30. Повторність як кваліфікуюча особливо кваліфікуюча ознака складів кримінальних правопорушень проти власності.

Повторністю може визнаватися вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або част. ст. цього Кодексу,
тобто однорідних злочинів.
ППВСУ
20. Відповідно до пункту 1 примітки до статті 185 КК повторним у статтях 185, 186 та 189- 191 КК визнається злочин,
вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК.
Тобто повторним визнається вчинення однорідних злочинів: крадіжки після грабежу або шахрайства після привласнення майна.
За змістом частини другої статті 187 КК розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше вчинила розбій
або бандитизм.
ст. 188-1 КК викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за ознакою
повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене після такого самого злочину.

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було:

 звільнено від кримінальної відповідальності
 або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято в установленому законом порядку,
 або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за
раніше вчинений злочин.

Ознакою повторності є те, що всі злочини, з яких вона складається, вчиняються в різний час і віддалені один від одного певним
проміжком часу.
При повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має свою суб'єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає
щоразу перед вчиненням окремого злочину. При продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює
заздалегідь поставлену загальну мету і єдиний умисел, об'єднує вчинені нею всі тотожні діяння.
У разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати
за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно - за іншими частинами відповідних статей КК.
У межах повторності злочинів проти власності їх неодночасне вчинення означає, що не збігаються за часовими показниками
початкові моменти вчинення кожного зі злочинів. У зв’язку з цим повторність можуть утворювати злочини, один з яких був
учинений у період, коли інший злочин уже розпочався, але ще не закінчився (наприклад, після початку вчинення шахрайства, але
до його закінчення особа вчинює крадіжку). У такому разі вчиненим повторно вважається злочин, розпочатий пізніше.

31. Диференціація кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна у КК України.

Диференціація кримінальної відповідальності - це встановлення кримінальної відповідальності за злочинну діяльність

декількома статтями або частинами статей КК у залежності від його родових і видових ознак із врахуванням обтяжуючих або
пом’якшуючих ознак.
Встановлення різних видів відповідальності означає її розділення в нормах однієї і тієї самої галузі права, закріплення необхідності
застосування санкцій, які відрізняються за видами та розмірами покарання, або ж навіть визначення підстав, при яких за діяння не
настає кримінальна відповідальність чи особа звільняється від неї.
Форми розкрадання - це сукупність дій і прийомів та операцій з використанням яких відбувається вилучення майна з чужого
володіння та звернення його на користь інших осіб.
В межах розділу «Злочини проти власності» виділено такі форми розкрадань (їх є 8):
1. Стаття 185. Крадіжка
2. Стаття 186. Грабіж
3. Стаття 187. Розбій
4. Стаття 189. Вимагання
5. Стаття 190. Шахрайство
6. Стаття 191. Привласнення,
7. розтрата майна
8. або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

Диференціація розкрадань проведена за такими ознаками:

1) предмет – залежно від ознак майна. В межах інших розділів ОЧ встановлена відповідальність за викрадення окремих видів
майна. (ст. 262 зброя, ст 308 наркотичні засоби, психотропні речивини та їх аналоги, ст. 357. викрадення документів, штампів,
печаток, незаконне заволодіння ТЗ, ст 410 військове майно);
2) ознаки складу злочину, які характеризують об’єктивну сторону і суб’єкта крадіжки майна – вчинення повторно, за
попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, організованою групою.

+ ВИДИ виділяються за вартістю викраденого майна – за цією ознакою виділяється такі види розкрадань:
 дрібне розкрадання (настає адм в-сть)
 розкрадання в істотних розмірах до 100 нмдг
 розкрадання, що завдало значної шкоди потерпілому 100-250
 розкрадання у великих розмірах - від 250 до 600 нмдг
 розкрадання в особливо великих розмірах - від 600 і > нмдг
виділяють таку 9 форму Стаття 188-1. Викрадення води, електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання
АЛЕ МАРКІН НЕ ПІДТРИМУЄ.

32. Диференціація кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження чужого майна у КК України.

ПЕРЕДБАЧЕНО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЗА УМИСНЕ ТАК І НЕОБЕРЕЖНЕ ЗНИЩЕННЯ МАЙНА

Ст 194 Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах

Тут передбачено такі види злочинів - кваліф ознаки

Ст 194-1 Умисне пошкодження або руйнування об’єктів електроенергетики, якщо ці дії призвели або могли призвести до
порушення нормальної роботи цих об’єктів, або спричинило небезпеку для життя людей, -
Ст 195 Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу. вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні
підстави побоюватися здійснення цієї погрози.-
Ст 196 Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей

КК майже у кожному розділі Особливої частини містить статті, які передбачають кримінальну відповідальність за знищення чи
пошкодження майна. Крім загальних норм (ст.ст. 194, 195, 196 КК), які містяться у Розділі «Злочини проти власності» та
передбачають відповідальність за умисне та необережне знищення або пошкодження майна, погрозу знищення майна, КК містить
низку норм, які передбачають відповідальність за:
– знищення чи пошкодження окремих об’єктів права власності (наприклад, ст.ст. 179 - релігійних святинь , 245- об'єктів
рослинного світу, 265 – радіоактивні матеріали, 270-1 – об’єкти ЖКГ, 297 - наруга над могилою, 357 - документи, 411 – військове
майно);
На практиці це призводить до труднощів у розмежуванні цих складів злочинів між собою. Адже ідентичний об’єкт власності може
бути віднесений до релігійної споруди або культового будинку ..
– знищення чи пошкодження майна окремих потерпілих (наприклад, ст.ст. 347, 347-1, 352, 378, 399 КК - працівники
правоохоронних органів, журналісти, службові особи чи громадяни, які виконують громадський обов’язок, судді, присяжні,
захисники чи представники особи);
При чому кримінальна відповідальність за знищення чи пошкодження майна «спеціальних» потерпілих настає незалежно від
розміру заподіяної шкоди.
– знищення чи пошкодження майна, як форму суспільно небезпечного діяння, що є ознакою об’єктивної сторони
окремих складів злочинів, або ж способом їх вчинення (наприклад, ч. 2 ст. 189 – вимагання, поєднане з пошкодженням чи
знищенням майна,, ч. 2 ст. 206, ч. 2 ст. 206-2, ч. 2 ст. 355 - примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов'язань, вчинене з пошкодженням чи знищенням майна);
– погрозу знищення майна, публічні заклики до знищення майна, а також завідомо неправдиве повідомлення про загрозу
знищення майна (наприклад, ч. 1 ст. 189 – вимагання з погрозою пошкодження чи знищення майна,, ст. 259 - завідомо неправдиве
повідомлення про підготовку вибуху, підпалу…);
– заподіяння майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, які можуть виявлятися, зокрема, у знищенні чи пошкодженні
майна (наприклад, ч. 2 ст. 258 – терористичний акт, що призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків,
ст. 270 - порушення вимог пожежної безпеки, що спричинило майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі
наслідки, 411 - умисне знищення або пошкодження військового майна, що спричинило тяжкі наслідки)

33. Поняття поза митним контролем та з приховуванням від митного контролю як ознака складу контрабанди.

Митний кодекс
Стаття 482. Переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через
митний кордон України поза митним контролем
ПОЗА МИТНИМ КОНТРОЛЕМ, тобто:
 поза місцем розташування митного органу
 або поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання митних формальностей,
 або з незаконним звільненням від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами
митного органу .

Стаття 483. Переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від
митного контролю
ПЕРЕМІЩЕННЯ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ З ПРИХОВУВАННЯМ ВІД МИТНОГО
КОНТРОЛЮ, тобто:
 з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких
товарів,
 або шляхом надання одним товарам вигляду інших,
 або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних
незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих
втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості
вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його
митної вартості.
ППВСУ Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил Під спеціально виготовленим сховищем
(тайником) треба розуміти сховище, виготовлене з метою незаконного переміщення товарів через митний кордон України, а
також обладнані і пристосовані з цією ж метою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися розбиранню,
монтажу тощо.
Використанням інших засобів чи способів, що утруднюють виявлення предметів, можуть визнаватися, зокрема, приховування
останніх у валізах, одязі, взутті, головному вбранні, речах особистого користування, на тілі або в організмі людини чи тварини,
а також надання одним предметам вигляду інших (зміна їхніх зовнішніх ознак - форми та стану, упаковки, ярликів, етикеток
тощо).
Надання одним предметам вигляду інших – це зміна зовнішніх ознак, за якими відбувається ідентифікація предмета – визначення
його належності до предметів певного виду. Така зміна, зокрема, може здійснюватися шляхом: а) зміни стану предмета, наприклад
із рідкого на твердий; б) зміни форми самого предмета; в) нанесення на сам предмет фарби, позначень, ярликів, етикеток тощо; г)
зміни тари чи упаковки тощо.
Митний контроль визначається як сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою
забезпечення додержання норм МК, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи

Злочин (201 Контрабанда) вважається закінченим з моменту фактичного незаконного переміщення предметів контрабанди через
митний кордон України, а до цього моменту, згідно зі ст. 17 КК, особа може добровільно відмовитися від доведення злочину до
кінця.

34. Громадська безпека як родовий обєкт кримінального правопорушення поняття та ознаки.

Безпека - це стан при якому відсутня загроза (небезпека) заподіяння шкоди. Така шкода не спричиняється, не може бути
спричинена, забезпечується стійкість, стабільність, постійність суспільних відносин.
Злочини проти громадської безпеки - це система передбачених розділом 9 ОЧ ККУ суспільно-небезпечних винних діянь які
заподіяли істотну шкоду стану захищеності невизначеного наперед кола осіб і правоохоронюваних інтересів від спричинення
шкоди джерелами і видами діяльності, що становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
Громадська безпека - це сукупність охоронюваних нормами кримінального права суспільних відносин, які складаються з приводу
забезпечення невизначеного кола осіб та правоохоронних інтересів від спричинення насильницької шкоди джерелами та видами
діяльності, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
Громадська безпека як родовий об'єкт кримінально-правової охорони характеризується рядом
ОЗНАКИ:
1) стосується невизначеного кола осіб
2) складається з приводу невизначеного наперед кола правоохоронних інтересів.
3) гарантує безпеку інших об'єктів кримінально-правової охорони, створюючи навколо них своєрідну захисну оболонку.
4) спрямована на те щоб запобігти шкоді від джерел і видів діяльності, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих
Громадська безпека – відображає функціонально спроможні параметри діяльності системи спеціалізованих суб’єктів захисту
населення від загроз (їх нейтралізації та запобігання їм) техногенного, криміногенного, іншого антропогенного й природничо
детермінованого характеру, а також стан суспільного та особистого спокою, що ґрунтується на рівновазі між існуючими і
потенційними загрозами та наявним і можливим станом захисту від них, за якого забезпечується нормальний прогресивний
розвиток соціальних груп і населення держави в цілому, реалізація людського потенціалу.

35. Види та ознаки злочинних організацій за КК України.

Види злочинних організацій:

1) банда (ст. 257);
2) терористична організація (ст. 258-3);
3) не передбачене законом воєнізоване формування(ст. 260);
4) не передбачене законом збройне формування (ст. 260);
5) транснаціональна організація (ч.5 ст.143)
Їх ознаки!!!????

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і
більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою
безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації
злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Ознаки:
1) є стійким;
2) є ієрархічним;
3) об'єднує декількох осіб (5 і більше);
4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності;
5) метою такої діяльності є:
а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших
осіб;
в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Стійкість злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто
ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів
керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил
безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).

На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки:
стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а
також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність
каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових)
страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.
Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у; тривалості, системності та детальній
організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились,
вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом
підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї,
приміщень тощо.
Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок
керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників
або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності.
Стаття 257. Бандитизм
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у
такій банді або у вчинюваному нею нападі
Стаття 258-3. Створення терористичної групи чи терористичної організації
ЗУ « Про боротьбу з тероризмом» терористична організація - стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою
здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові
для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її
структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації;
Мета вчин мінімум 2 терор актів

Стаття 260. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

1. Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності -
2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності
Примітка. 1. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме:
єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.
2. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання
вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.
ч.5ст.143 Дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або
участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю.
1) Банда – ст 257 Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з
метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який
потребує ретельної довготривалої підготовки.
ОЗНАКИ:
а) озброєність - Озброєність банди характеризується двома моментами. Об'єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного
з її учасників є предмети, які спеціально пристосовані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного)
призначення та на які поширюється спеціальний правовий режим (вони є об'єктом дозвільної системи або носіння їх громадянам
заборонено).Це вогнепальна і холодна військова, мисливська і спортивна зброя, саморобна чи перероблена зброя (зокрема обрізи)
б) мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян - означає, що банда прагне досягнути злочинного
результату за допомогою насильства або створення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

2) Терористична організація 258-3 Терористична організація - це внутрішньо і зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання трьох і
більше осіб або двох і більше організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення актів тероризму
(терористичних злочинів) чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація
злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої терористичної організації, так і інших терористичних
груп (стійкість, множинність, спрямоване на здійснення терористичної діяльності)

3) Під воєнізованими слід розуміти 1) не передбачене законодавством формування, які мають організаційну структуру
військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи
фізична підготовка. Ст. 260 КК + ) воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які
нею використовуються
4) Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання
вогнепальну, вибухову чи іншу зброю. Ст. 260 КК
5) Транснаціональна організація (ч. 5 ст. 143 КК) орг. яка займається діяльністю з незак. трансплантації анатомічних матеріалів
людини. основною змістовною ознакою транснаціональної організованої злочинності є те, що антисоціальна, протиправна
діяльність злочинних організацій виходить за межі території та юрисдикції однієї держави. Діяльність таких злочинних структур
представляє собою злочинний промисел, спрямований на отримання максимального прибутку з одночасним забезпеченням
мінімального ризику
**** злочинна спільнота не є видом злочинної організації і не є формою співучасті. (об’єднання 2 або більше організацій)

36. Транспортний засіб як ознака складів кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Поняття ТЗ в крим праві застос дуже непослідовно

П. 1.10 ПДР транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому
спеціального обладнання чи механізмів;
Механічний транспортний засіб − це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється
на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Транспортними засобами, в зв'язку з керуванням якими настає відповідальність за ст. 286 (а також які є ознакою складів злочинів,
передбачених ст ст. 287, 289, 290), виступають всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї, тролейбуси, а
також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, що приводяться в рух за допомогою двигуна незалежно від його об'єму
(визначення є у примітці).
ОЗНАКИ:
1) приводяться в рух механічним двигуном (для двигуна внутрішнього згоряння незал від обєму, електричний – 3 квт)
2) право керування ними посвідчує посвідчення водія, що видається територіальними сервісними центрами МВС і надає
право пересування шляхами загального користування;
3) такі транспортні засоби підлягають обов'язковому страхуванню цивільної відповідальності.
4) підлягають періодичному державному технічному огляду (колись була та ознака, а зараз неактуально);
Будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від робочого об’єму останнього,
належить до механічних транспортних засобів.
Тому мопед з об’ємом двигуна 49 см3, яким незаконно заволоділа особа, відповідно до примітки ст. 286 КК, є транспортним
засобом, а отже – і предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст.289 КК (незаконне заволодіння транспортним
засобом).
Про це йдеться в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 1
березня 2018р.
Відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації метрополітену, інших видів залізниць передбачена ст. 276, а
велосипедів - ст. 291 - Порушення чинних на транспорті правил.
В ст. 286 транспортний засіб виступає знаряддям вчинення злочину. Якщо ТЗ викрадають то це буде предмет.
• НЕ Є ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ (в наведеному вище розумінні) рухомий склад метрополітену, фунікулера та інших
видів залізниць (пасажирські та вантажні потяги, локомотиви, дрезини тощо).
Поняття тз взивається у :
Ст 276- недоброякісний ремонт ТЗ 277 – 286
287 – випуск в експлуатацію 289 – незак заволодіння ТЗ Тут тз виступає предметоом.

Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу – тут предмет не ТЗ а номерний знак..

Прим до ст 286 287 289

Велосипед не є механічним тз

37. Поняття система та загальна характеристика кримінальних правопорушень проти безпеки виробництва.

Злочини проти безпеки виробництва – це передбачені статтями розділу 10 Особливої частини КК система необережних
суспільно небезпечних діянь, які заподіюють або створюють реальну загрозу заподіяння істотної шкоди суспільним
відносинам з приводу безпеки учасників виробництва та безпеки людей яким потенційно загрожують шкідливі чи небезпечні
виробничі фактори.
Що слід розуміти під виробництвом?
Як виробництво слід розуміти не тільки діяльність, пов’язану безпосередньо зі створення продукції, а й будь-яку діяльність
підприємств, установ, організацій чи суб’єкта підприємницької діяльності.

Родовим об’єктом злочинів проти безпеки виробництва є безпека виробництва.

Безпека виробництва як родовий об'єкт злочину - це суспільні відносини, які забезпечують стан, за якого відсутня, тобто
нейтралізується загроза шкоди життю чи здоров'ю від потенційно шкідливих виробничих факторів.
Для забезпечення безпеки виробництва використовуються закони та підзаконні акти, що відносяться до різних галузей права
(трудового, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та ін.), а також технічні норми.
Безпосередні об’єкти залежать від
а) виду робіт (роботи з підвищ небезпекою),
б) галузі виробництва (виробництво, повязане з дотримання правил радіаційної безпеки).
Додатковими обов’язковими об’єктами всіх злочинів, що посягають на безпеку виробництва, виступають життя і здоров’я
людини, а додатковими факультативними об’єктами злочинів, передбачених ст. 272–275, – власність і довкілля (екологічна
безпека).

Потерпілий:
 загальний – б-я особа
 спеціальний – ст 271 особи які мають постійний або тимчасовий зв'язок з певним виробництвом чи з виробничою діяльністю
громадянина СПД

Об’єктивна сторона злочинів проти безпеки виробництва характеризується матеріальним складом, і тому вимагають
встановлення діяння, наслідків і причинного зв’язку.
Суспільно небезпечне діяння проявляється в порушенні шляхом протиправної дії (активна поведінка) або бездіяльності
вимог безпеки, що містяться в правилах безпеки праці та виробництва.
При цьому порушення звичайно виглядає не як одиничний акт дії (бездіяльності), а представляє сукупність таких актів, систему, де
порушується не одна, а різні вимоги безпеки. Під порушенням слід розуміти недотримання або неналежне дотримання вимог
безпеки, передбачених правилами, або здійснення в ході виробничої діяльності дій, прямо заборонених правилами.
Обов’язковою ознакою цих злочинів є наслідки. Вони можуть бути двох типів.
1) створення небезпеки заподіяння шкоди.
2) реальне заподіяння шкоди.
ВИДИ:
1. шкода здоров’ю потерпілого – необережне стту або лту з насл, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну
втрату працездатності. ;
2. загибель людей – щонайменше 2 осіб.
3. інші тяжкі наслідки – смерть 1 особи, заподіяння ТТУ хоча б 1 особі, СТТУ 2 або більше особам.
4. реальна загроза загибелі людей
5. реальна загроза настання інших тяжких наслідків

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, що розглядаються, є причинний зв’язок між допущеними
порушеннями правил безпеки і реальною шкодою, що наступила, або можливістю її настання. Причинний зв’язок у цих
злочинах має ряд особливостей. Так, у більшості випадків має місце опосередкований, а не прямий розвиток причинного зв’язку.
Крім того, настання наслідку може бути зумовлено порушенням кількох вимог безпеки. Такі порушення можуть бути допущені
одним або кількома суб’єктами. Тому, у справах такої категорії для встановлення причинного зв’язку призначаються експертизи.
Суб’єкт злочинів проти безпеки виробництва – спеціальний. Це особи, які зобов’язані дотримуватися правил безпеки
виробництва.
 За правовим статусом вони можуть поділятися на дві групи:
а) службові особи підпр, уст, орг або громадянин СПД, який несе спец. обовязки з охорони праці
б) особи, які зобовязані дотримуватись певних правил безпеки виробництва.
Виходячи з виняткової небезпеки вибухонебезпечних підприємств (цехів), виробництв, де використовуються ядерні та радіаційні
матеріали, сторонні особи, які знаходилися з дозволу на таких підприємствах (екскурсанти, працівники інших підприємств,
установ, організацій та ін.) зобов’язані у встановленому нормативними актами порядку дотримуватися правил безпеки, зміст яких
можна сприйняти без спеціальної підготовки. Наприклад, на вибухонебезпечному виробництві – “курити заборонено”.
Суб’єктивна сторона злочинів визначається їх об’єктивною стороною.
Щодо порушення правил безпеки можуть мати місце умисел або необережність, щодо наслідків – тільки необережність
(тобто змішана форма вини або необережність у чистому вигляді). Відношення суб’єкта до наслідків є визначальним, тому загалом
злочини проти безпеки виробництва є необережними.
Оскільки це необережні злочини то стадії готування бути не може

38. Поняття та загальна характеристика кримінальних правопорушень проти моральності у сфері статевих відносин.

Доведено, що у вузькому (власному) розумінні ця категорія включає склади злочинів, що передбачені у чинному КК України
статтями 301, 302, 303 КК. У широкому розумінні ця категорія включає в себе також торгівлю людьми з метою сексуальної
експлуатації або використання в порнобізнесі (ст. 149 КК) і розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).
Сферу сексуальних відносин зачіпають й інші злочини; вони, однак, вважаються кримінально караними посяганнями на
моральність (статті 301–303 КК). При цьому примушування до зайняття проституцією (ч. 1 ст. 303 КК) є спорідненою з
примушуванням до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК) формою злочинного порушення саме статевої свободи особи, адже від
цього злочину передусім страждає статева свобода особи, тоді як моральність є лише його додатковим об’єктом. За цим винятком
статева свобода або статева недоторканість
Моральність — категорія індивідуального значення, яка являє собою, насамперед, внутрішнє ставлення, визнання, міру
реалізації норм моралі окремою людиною. Тобто при вчиненні розглядуваних злочинів об’єктом є моральність людини або
кількох осіб, тому робиться висновок, що недоцільно в одному розділі КК об’єднувати ознаки категорій суспільного й
індивідуального значення. Тим більш, це неправильно у разі посягання на моральність у сфері статевих стосунків, бо категорія
«статева моральність» перебуває у нерозривному зв’язку з такими категоріями, як «статева свобода» і «статева недоторканість», і
на це прямо вказують ознаки складів злочинів, передбачених статтями 301, 302, 303 КК.
ЗМІНИ???
Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів
Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво
Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів.

Об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині розповсюдження інформації про статеве життя.
Предметом злочину є будь-які матеріальні предмети, твори, зображення або інша продукція порнографічного характеру.
ЗУ «Про суспільну мораль»: Продукція порнографічного характеру - будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-,
відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів
масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять
інформацію порнографічного характеру
Порнографічними предметами є: книги, фільми, фотопродукція, картини, скульптурні зображення , у грубо натуралістичній,
вульгарній формі зображають статеве життя людей - статеві органи, сексуальні відносини.
Об’єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якої із зазначених у ст. 301 дії. ТОБТО, ЦЕ ВВЕЗЕННЯ,
ВИГОТОВЛЕННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ПЕРЕВЕЗЕННЯ, ЗБУТ, РОЗПОВСЮДЖЕННЯ. МЕТА – ЗБУТ.
Для об’єктивної сторони досить вчинення будь-якої із зазначених дій.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується ПРЯМИМ УМИСЛОМ
Обов’язковою ознакою є МЕТА ЗБУТУ чи РОЗПОВСЮДЖЕННЯ цих предметів.
КВАЛІФІКУЮЧІ ВИДИ ЗЛОЧИНУ:
 збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них ;
 вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з отриманням доходу у великому розмірі;
Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян.

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво.

Об'єктом злочину - є моральні засади суспільства в частині встановлення зв'язків між людьми для задоволення їх статевих
потреб.
Предметом злочину є місця розпусти. Ними є будь-які споруди чи інші об'єкти, в яких вчиняються розпустні дії.
Об'єктивна сторона злочину проявляється у:
1) створенні місць розпусти;
2) їх утриманні;
3) звідництві для розпусти.
Створення місць розпусти – це відкриття закладів, які маскуються іншим призначенням (масажні кабінети, лазні нічні клуби,
стриптиз-бари), але використовуються для розпусти.
Під утриманням місць розпусти розуміється забезпечення функціонування вказаних місць, а саме: підбір бажаючих скористатися
цими місцями для розпусти, фактичне надання приміщення ч:іншого об'єкта для розпусти, підтримання об'єкта в стані придатності
для використання як місця розпусти (оплата комунальних по слуг, охорона, прибирання).
Звідництво для розпусти - це посередництво для розпусти. Воно полягає у підшукуванні учасників розпусних дій, схилянні до
розпусти.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є моральні засади суспільства в частині підстав задоволення статевих потреб.
Зв'язки між людьми для задоволення статевих потреб мають встановлювалися на основі особистої симпатії.
Додатковим об'єктом злочину є статева свобода, а також здоров'я особи.
Об'єктивна сторона злочину характеризується вчиненням таких дій:
1) втягнення особи в заняття проституцією;
2) примушування до заняття проституцією;
3) сутенерство.
Проституція - це надання сексуальних послуг з метою отримання доходу різним партнерам. При цьому не має значення,
вчинюються ці дії з особами протилежної статі чи однієї. Надання сексуальних послуг здійснюється за плату..
Втягнення - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки залучається до неї, в такої особи виникає бажання
поводитись певним чином.
Примушування полягає у діях, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню повинна почати займатися проституцією.
Способами примушування є: обман; шантаж; використання уразливого стану потерпілого; насильство чи погроза його
застосування.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
1) щодо кількох осіб;
2) повторно;
3) за попередньою змовою групою осіб;
4) службовою особою з використанням службового становища;
5) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (ч. 2 ст. 303)
Особливо кваліфікуючими - вчинення цього злочину:
1) щодо неповнолітнього;
2) організованою групою (ч. 3 ст. 303);
3) щодо малолітнього або
4) спричинення ним тяжких наслідків (ч. 4 ст. 303).
39. Поняття та ознаки наркотичних засобів психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів.

ПОСТАНОВА КМУ Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

1. Наркотичні засоби– це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, що
становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання (списки № 1 таблиць І, II, III Переліку).
Наркотичні засоби є предметом злочинів, передбачених статтями 305, 307, 308 і 309 КК.
Ознаки наркотичних засобів як предмету злочинів:
1) медична ознака характеризує здатність вказаних засобів при їх вживанні викликати наркотичне сп’яніння (ейфорію –
хворобливі зміни в організмі людини), а при неодноразовому вживанні й захворювання на наркоманію – стійкий хворобливий
потяг до таких засобів.
2) юридична ознака означає, що засіб віднесено до наркотичних за поданням Комітету з контролю за наркотиками МОЗ України
до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який затверджується Кабінетом Міністрів України і
публікується в офіційних друкованих виданнях
2. Психотропні речовини – це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати,
природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на
центральну нервову систему або обумовлювати порушення сприйняття, емоцій, мислення, поведінки і становлять
небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними (списки № 2 таблиць І, II, III Переліку)
Психотропні речовини є предметом злочинів, передбачених статтями 305, 307, 308 і 309 КК.
Ознаки психотропних речовин як предмету злочинів:
1) медична – психотропні речовини здатні викликати стан одурманювання – сп’яніння та залежності;
2) юридична – речовини віднесено до психотропних Комітетом з контролю наркотиків МОЗ України, наведено у відповідному
Переліку.
До психотропних речовин відносять мескалін, амфетамін, барбітал, діазепан, феназепам, ЛСД тощо.

3. Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи
синтетичного походження, не включені до Переліку, їх хімічна структура і властивості подібні до хімічної структури і
властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють.
Ознаки:
1) юридична негативна – такі аналоги не включено до Переліку.
2) юридична позитивна – такі речовини заборонені до обігу в Україні.
3) хімічна – за своєю структурою та властивістю подібні до наркотичних засобів чи психотропних речовин.

4. Прекурсори - речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і

психотропних речовин, включених до таблиці IV Переліку
В якості предмета злочину прекурсори передбачені в статтях 305, 311, 312 КК.
Прекурсори – це речовини, які самі по собі не призначенні для вживання з метою викликати наркотичне сп’яніння чи
одурманювання, а служать сировиною для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин. Перелік прекурсорів
також затверджується Комітетом з контролю наркотиків МОЗ України. Вони поділяються на:
1) фармакологічні — початкова хімічна сировина, із якої виготовляються синтетичні наркотики або психотропи (список № 1
таблиці IV);
2) промислові — ті, що використовуються в процесі виготовлення природних напівсинтетичних та синтетичних наркотичних чи
психотропних речовин (список № 2 таблиці VI).
До прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол тощо.
Ознаки:
1) хімічна – речовини, які відносяться до виробництва наркотичних засобів або психотропних речовин;
2) юридична – включені до Переліку

40. Методика встановлення кількісних категорій наркотичних засобів психотропних речовин їх аналогів та прекурсорів.

«Встановлення розміру наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, що перебувають у незаконному
обігу у випадку, якщо такі речовини різних видів»

І. Потрібно з’ясувати які з речовин є наркотичними засобами, психотропними речовинами, чи їх аналогами, а які –
прекурсорами.
Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винного, суд повинен мати на увазі, що в тих випадках, коли вони були пов’язані з
наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами різних видів, розмір цих засобів (речовин) визначається
виходячи з їх загальної кількості.
ІІ. Потрібно з’ясувати якої речовини (в межах обчислюваних груп речовин, кількісні параметри яких об’єднуються) є
найбільше – це дасть можливість зрозуміти відносно якого розміру (значного, великого чи особливо великого)
встановлювати частку кожної речовини.
ІІІ. Потрібно встановити частку кожної з речовин в межах групи «наркотичні засоби та психотропні речовини» складаючи
відповідну пропорцію відносно особливо великого розміру цих речовин, вказаного в Таблицях.
ІV. Потрібно додати обчислені частки: якщо сума часток дорівнюватиме або перевищуватиме 100% значить загальна кількість
речовин в межах групи, кількісні параметри яких об’єднуються досягла відповідного розміру; а якщо сума часток буде меншою за
100% значить загальна кількість речовин в межах групи, кількісні параметри яких об’єднуються не досягла відповідного розміру.

 Значення кількісного критерію:

o Впливає на кваліфікацію злочину.
o Впливає на обрання винному виду та розміру покарання.
o Визначає вид відповідальності : адміністративна чи кримінальна.
В чинному кримінальному та адміністративному законодавстві відповідальність за незаконні дії з наркотичними засобами,
психотропними речовинами, їх аналогами та прекурсорами (далі - наркотиками) диференційована в залежності від кількісних та
якісних характеристик відповідних предметів: розміру (кількості) засобу чи речовини, яка була предметом злочину, та в
залежності від характеру впливу на організм.

Виділяються такі кількісні категорії наркотиків:

1) невеликий розмір. При незаконному виробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні, наркотичних засобів або
психотропних речовин без мети збуту в невеликому розмірі настає не кримінальна відповідальність, а адміністративна
відповідно до ч.1 ст.44 КАП України.
2) значний розмір - це розмір, при наявності якого настає кримінальна відповідальність за простий вид відповідних злочинів (а
також за частинами 2,3,4 відповідних статей Ос обливої частини КК - при відсутності великого чи особливо великого розміру);
3) великий розмір - виступає кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч.2 ст.305, ч.2 ст.307, ч.2 ст.308, ч.2 ст. 309, ч.2 ст.
311, ч.2 ст. 312, ч.2 ст.320 (включає і особливо великий розмір);
4) особливо великий розмір - виступає особливо кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч.3 ст.305, ч.3 ст.307, ч.3
ст.308, ч.3 ст.309, ч.3 ст. 311, ч.3 ст. 312.

Кількісна категорія наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів визначається відповідно до спеціального
нормативного акту. Це наказ МОЗ України від 29 липня 2010 р. № 634 «Таблиці невеликих, великих та особливо великих
розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» - (далі - Таблиці)
та самі ці таблиці
Таблиця 1. Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу (розміри
визначені щодо 20 видів наркотичних засобів);
Розміри наркотичних засобів визначені на підставі існуючої практики боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та з
урахуванням існуючої міжнародної практики, що базується на визначеній добовій дозі (definite daily dose) (далі - ВДД) за даними
Міжнародного комітету з контролю за наркотиками ООН.
 До невеликих розмірів віднесені ті, що не перевищують 10 ВДД.
 Великі розміри - у межах від 100 до 1000 ВДД
 Особливо великі розміри перевищують 1000 ВДД.

Розміри наркотичних засобів рослинного походження, а також виготовлених у вигляді екстрактів, витяжок, відварів, інших рідин,
згідно з існуючими методиками криміналістичних досліджень визначаються у перерахунку на суху речовину.
Як визначати кількісну категорію наркотиків, якщо їх у незаконному обігу виявлено кілька видів?
В правозастосовній практиці виникає питання про визначення кількісної категорії наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів, якщо вилучено різні їх види, причому кількість (вага) кожного із них недостатня для віднесення до великого чи
особливо великого розміру. В такі ситуації доцільно користуватися такою методикою (яка рекомендована Верховним Судом
України в огляді судової практики в справах про незаконні дії з наркотиками):
1) визначити, яку частку від відповідної кількісної категорії (великої або особливо великої) становить вага кожного із видів
вилучених наркотиків, психотропних речовин, прекурсорів;
2) підсумувати ці частки;
3) якщо сумарна кількість перевищує 1, то є підстава визнавати кількість таких засобів, речовин великою або особливо великою.
Наприклад, з незаконного обігу вилучено кокаїн в кількості 10 грамів, що відповідно до названих вище Таблиць становить 0,66
частки від особливо великого розміру та маріхуана висушена в кількості 2000 грамів, що становить 0,8 частки від особливо
великого розміру для цього засобу. Сума часток складає: 0,66 + 0,8 = 1,44. Тобто, загальна кількість наркотичних засобів різних
видів більша одиниці, це є підставою для визнання їх кількості такою, що відповідає особливо великим розмірам.

41. Методика встановлення якісних категорій наркотичних засобів психотропних речовин та їх аналогів.

(п. 1 ППВСУ Про судову практику у злочинах у сфері обігу нарк. Речов….)
Оскільки для встановлення виду, назви і властивостей наркотичного засобу, психотропної речовини, аналога такого засобу,
речовини або прекурсора, їх походження, способу виготовлення чи переробки, а також належності наркотиковмісних рослин
необхідні спеціальні знання, у справах даної категорії обов'язково має бути ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА з цих питань. тобто треба
призначити хімічну експертизу.
Є склади зл де є така кваліф ознака як особл небезпе нарк засоби, які треба врахувати.
У ст 309 це не залежить від розміру.
42. Поняття система та загальна характеристика кримінальних правопорушень у сфері охорони державної таємниці
недоторканості державних кордонів забезпечення призову та мобілізації.

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації -
суспільно небезпечні винні діяння, що посягають на життєво важливі інтереси держави у сфері оборони, економіки, науки і
техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку; встановлений порядок перетинання державного
кордону; громадську безпеку в сфері створення ракетної, ядерної, хімічної, інших видів зброї, військової і спеціальної техніки;
встановлений порядок виконання міжнародних польотів; встановлений порядок формування Збройних Сил України.
Передбачені в розділі XV КК, посягають на різні сфери національної безпеки України

Залежно від родового об'єкта ці злочини поділяють на три групи:

1. злочини у сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації;
- розголошення державної таємниці (ст. 328);
- втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329).
- передача або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової,
контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни (ст.30)

2. злочини у сфері охорони державних кордонів (статті 332-334 КК); Стаття 332. Незаконне
переправлення осіб через державний кордон України Стаття 332-2. Незаконне перетинання державного
кордону України Стаття 334. Порушення правил міжнародних польотів

3. злочини у сфері забезпечення призову та мобілізації (статті 335-337 КК).

Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу
Стаття 336. Ухилення від призову за мобілізацією
Стаття 337. Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів

Предметом злочинів, передбачених у статтях 328-330 КК, є інформація, що містить державну таємницю (статті 328, 329 КК), та
конфіденційна інформація, що знаходиться у володінні держави (ст. 330 КК).
За конструкцією об'єктивної сторони всі злочини, що входять до розділу XV КК, крім злочину, передбаченого у ст. 329 КК,
відносяться до злочинів з формальним складом.
Диспозиція більшості статей злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення
призову та мобілізації є бланкетною, тобто для встановлення всіх ознак відповідного складу злочину потрібно звертатись до
регулюючих нормативно-правових актів.
Спосіб, місце, час, знаряддя, засоби вчинення злочину та інші факультативні ознаки об'єктивної сторони у диспозиції відповідних
норм не вказуються і на кваліфікацію не впливають (крім випадків, коли вони містять ознаки складу іншого злочину).
СУБ'ЄКТ переважної більшості злочинів спеціальний. Ним може бути:
- особа, яка мала зак доступ до відп інф чи предметів у зв'язку зі служб діяльн (статті 328- 330 КК);
- член екіпажу або пілот-одинак, які здійснюють політ міжнародними авіалініями (ст. 334
- призовник (ст. 335 КК): військовозобов'язаний (статті 336-337 КК).
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА злочинів, що розглядаються, характеризується умисною формою вини, проте деякі з них (передбач
ені у статтях 328, 333-334 КК), можуть вчинятися як з умислом, так і з необережністю.
Особливе місце займає злочин, передбачений у ст. 329 КК,- він має дві форми вини: умисел або необережність щодо діяння у
вигляді порушення порядку поводження із носіями секретної інформації і необережність щодо наслідків у вигляді втрати
документів або інших матеріальних

43. Поняття та ознаки офіційного документу як предмета кримінального правопорушення.

Примітка. Під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять
зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які
спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у
правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів
державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та
організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у
зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з
дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
ОЗНАКИ ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ:
1) форма – такі документи є інформацією, зафіксованою на будь-яких матеріальних носіях, яка відповідає визначеним законом
формам та містить передбачені законом обов’язкові реквізити. це м.б. як письмова форма так і електронний документ.
2) зміст – вони підтверджують або посвідчують певні події, явища або факти які спричинили чи здатні спричинити наслідки
правового характеру чи можуть бути використані як документи- докази у правозастосовній діяльності.
тобто документ має або може мати правове значення юридично значущий характер, правові наслідки у вигляді виникнення
(реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов’язків.
3) походження офіц. документа – такі документи складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними)
особами (тобто в межах їх компетенції) органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб
незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими
особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні
види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
НЕВІДПОВІДНІСТЬ ДОКУМЕНТА ХОЧА Б ОДНОМУ З НАВЕДЕНИХ КРИТЕРІЇВ ПЕРЕШКОДЖАЄ ВИЗНАННЮ
ЙОГО ОФІЦІЙНИМ.

44. Поняття та загальна характеристика кримінальних правопорушень у сфері використання ЕОМ (компютерів), систем
та компютерних мереж і мереж електрозвязку.

У кримінальному законі подано чотири види таких засобів:

1. ЕОМ (комп'ютер) - функціональний пристрій, що складається з одного або декількох взаємопов'язаних центральних процесорів
і периферійних пристроїв і може виконувати розрахунки без участі людини;
2. Автоматизована система - організаційно-технічна система, що складається із засобів автоматизації певного виду (чи кількох
видів) діяльності людей і персоналу, що здійснює цю діяльність966;
3. Комп'ютерна мережа - сукупність територіально розосереджених систем опрацювання даних, засобів і (або) систем зв'язку та
передавання даних, що забезпечує користувачам дистанційний доступ до її ресурсів і колективне використання цих ресурсів;
4. Телекомунікаційна мережа (мережа електрозв'язку) - комплекс технічних засобів телекомунікацій і споруд, призначених для
маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків або повідомлень
будь-якого роду за допомогою радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних систем між кінцевим обладнанням.

Родовий об’єкт утворюють такі 2 групи сусп. відносин:

 Сусп. відносини з приводу безпеки функціонування комп інф – це стан за якого не заподіюється і не створ загроза заподіяння
іст шкоди нормальним процесам створення, збирання, накопичення та іншим правомірним діям з комп інформацією.
 Сусп. відносини з приводу безпеки функціонування мереж електрозв’язку - це стан за якого не заподіюється і не створ
загроза заподіяння іст шкоди нормальному функціонув мереж електрозвязку

Комп’ютерні злочини – це передбачені розділом 16 ОЧ КК система винних (умисні або через необережність), суспільно
небезпечних діянь (дія або бездіяльність), що які заподіюють чи створюють загрозу заподіяння істотної шкоди суспільним
відносинам, що складаються з приводу безпеки функціонування комп інф, з приводу безпеки функціонування мереж
електрозв’язку.

Система цих злочинів:

1. Склади злочинів, об’єктом яких тільки комп інформація ст 361-2, 362
2. Склади злочинів, об’єктом яких безпека функціонування комп інформації і мереж електрозв’язку. Обов ознакою є
предмет- це предметні злочини

Предметом цих злочинів можуть виступати:

1. ЕОМ, автоматизовані системи, комп’ютерні мережі, мережі електрозв’язку
2. Комп інформація, її види, а також інф яка передається мережами електрозвязку – 361, 362,363
3. Шкідливі програмні чи техн. Засоби, призначені для несанкціоноваго втручання в роботу ЕОМ автоматизов
систем, комп мереж чи мереж електрозв’язку.
4. Повідомлення електрозв’язку в ст 363-1

Із об’єктивної сторони комп’ютерні злочини характеризуються двоякою структурою. Одні з формальним складом (створення з
метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, збут або розповсюдження інформації
з обмеженим доступом).
Другі – сконструйовані як злочини із матеріальним складом (несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерів, порушення
правил експлуатації електронно-обчислювальних машин, перешкоджання роботі комп’ютерів, систем, мереж). Такі злочини
вважаються закінченими з моменту настання, передбачених в кримінальному законі, наслідків.

Осн склади є або форм або матер

Кваліфіковані – тільки матеріальні (заподіяння значної шкоди) До формальних зл належить – ч.1 ст 361-1,
До матеріальних - Ч.1 361, ч.2 362, 363, 363-1
Значна шкода – може полягати в:
 матеріальних збитках, включаючи упущену вигоду
 шкода нематеріального хар-ру – норм робота підпр уст орг
 комбінований х-р 100 і більше нмдг

Абсолютна більшість комп’ютерних злочинів вчиняється шляхом активної дії (втручання, розповсюдження, збут, блокування
і інші), однак, може мати місце і бездіяльність при порушенні правил експлуатації електронно-обчислювальних машин
(комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст.363).
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони ст.363-1 КК України є також спосіб вчинення злочину – перешкоджання роботі
ЕОМ шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку.
Із суб’єктивної сторони комп’ютерні злочини, як правило, вчиняються з прямим умислом.

Суб’єктом комп’ютерних злочинів може бути:

загальний суб’єкт (ст. ст. 361, 361-1, 361-2 КК України);
спеціальний суб’єкт (особа, яка має доступ до комп’ютерної інформації; особа, яка відповідає за експлуатацію комп’ютерів,
систем, мереж - ст. ст. 362, 363 КК України).
Субєктивна сторона – всі злочини є умисними, крім ст.363

45. Поняття та система кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності повязаної з
наданням публічних послуг.

Родовим об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову чи діяльність пов’язану з наданням публічних
послуг.
Складові частини нормальної діяльності:
1) складова убезпечення від зловживань:
діяльність, що убезпечує виконання службовою особою виключно функцій відповідного органу
2) складова убезпечення від перевищення:
службова особа повинна здійснювати свої повноваження в межах спеціальної правоздатності
3) складова убезпечення від підкупу:
службова особа реалізує функції за ту винагороду, яка передбачена трудовим договором

Ознаки:
1. (елемент нормальної діяльності)забезпечує нормальну діяльність від зловживань – ст.364..
2. Така діяльність здійснюється в межах спеціальної правоздатності- діяльність щодо убезпечення її від перевищення різного роду -
ст.365
3. Така діяльність здійснюється за встановлену плату, якість та кількість якої визначається характером виконуваної роботи і
повинна бути адекватна такій роботі і офіційною - забезпечує від різного роду підкупів - ст.368, 368-3, 368-4..
4. Така діяльність повинна здійснюватися сумлінно та належно – йдеться про убезпечення від недбалості – ст.367 служб недбалість.

Система злочинів, що посягають на нормальну діяльність

 Система цих злочинів складається з 2 ланок:
а) злочини у сфері службової діяльності
б) злочини у сфері проф. діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
1)залежно від суб’єкта злочини поділяють на:
 злочини, які вчиняються загальнослужбовою особою.
 злочини, які вчиняються публічною службовою особою, службовою особою юридичної особи публічного права.
 злочини, які вчиняються службовою особою юридичної особи приватного права
 злочини, які вчиняються конкретною службовою особою.
 злочини, які вчиняються особами, які займаються професійною діяльністю з надання публічних послуг
 злочини, які вчиняються загальним суб’єктом
2) інші розділи Особливої частини КК
 злочини, суб’єктом вчинення яких може бути лише службова особа і відповідальність за які пов’язана зі спеціальним статусом
службової особи
 злочини, вчинені службовою особою є кваліфікуючою ознакою
 злочини, суб’єктом яких є особи, які займаються професійною діяльністю пов’язаною з наданням публічних послуг

Предметом деяких злочинів, передбачених цим розділом, є неправомірна вигода.

З об’єктивної сторони більшість злочинів передбачених розділом 17 ОЧ, характеризується учиненням діяння з використанням:
1) влади, службового становища;
2) повноважень; із зловживанням повноваженнями або;
3) з перевищенням влади чи службових повноважень.
Також об’єктивна сторона може полягати у діянні у формі пропозиції, обіцянки чи наданні неправомірної вигоди, або у формі
прийняття пропозиції, обіцянки чи одержанні неправомірної вигоди.
До обов’язкових ознак об’єктивної сторони цих злочинів належить заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам,
свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Суб’єктом цих злочинів може бути у певних випадках лише фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку або суб’єкт може
бути спеціальний.
Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується, крім службової недбалості, умисною формою вини.

46. Поняття та ознаки неправомірної вигоди.

Згідно з ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції» НЕПРАВОМІРНА ВИГОДА - це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги,
послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують,
надають або одержують без законних на те підстав. Специфікою неправомірної вигоди є те, що залежно від конкретних обставин
вона може бути не лише предметом, а й метою або засобом вчинення злочину.
Поняття НВ зазначається одразу в трьох ст. - 160, 354,364-1.
У статтях 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові
кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового
характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
у прим. до ст.354 таке саме визначення
Змістовна ознака - НВ можуть утворювати за змістом грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні
активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи не грошового характеру.
Переваги – додаткові матеріальні чи інші вигоди або можливості, які суб’єкт набуває у порівнянні з іншими і які ставлять його у
нерівне становище з іншими особами (коли стоїш в черзі на житло, і тобі пропонують пройти її швидше)
Пільги – майнові і немайнові. коли особа звільняється від відповідних оплат, або пільги для окремих категорій громадян –
чорнобильці, діти війни
Послуги – від житлово-комунальних до транспортних, освітніх, послуги моб зв’язку, закон не обмежує кількість і параметри тих
послуг.
Інтимні послуги – нема єдності в поглядах. Дехто каже що, ні, бо це не легалізовано.
Функціональна ознака – показує у зв’язку з якими функціональними діями кошти чи інше майно стають неправомірною вигодою.
Цю НВ пропонують, обіцяють, надають або одержують. обіцянка і надання - це активне надання НВ
одержання – пасивне хабарництво
Правова ознака НВ – вказує на незаконність отримання надання чи одержання відповідної НВ – полягає у відсутності законних
підстав для одержання особою майна коштів, послуг, переваг…
Стосовно мінімального розміру НВ: є 2 концептуальні підходи:
1) Якщо службова. особа погоджується зловживати за мінімальну НВ, то це є більш небезпечно ніж коли за тис дол.. Тобто не
треба встановлювати мінім межу.
2) Треба законодавчо встановити ту мінімальну межу НВ
При маленьких межах НВ дуже складно встановити наскільки воно вплинуло на рішення сл. особи. важко встановити зв'язок..
тобто може в осіб дружні відносини.
Аналогія з розкраданнями:
крадіжка в декілька етапів???

В окремих випадках є диференціація залежно від розміру:

Примітка до ст.368
1. Неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, що в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян,
у великому розмірі - така, що у 200 і більше разів перевищує нмдг
в особливо великому розмірі - така, що у 500 і більше разів перевищує нмдг

47. Поняття та види службових осіб за КК України.

Службова особа (ч.3.ст.18, примітка до ст.364)

ч3ст.18 СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ Є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції
представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах
місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-
розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа
наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного
управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи,
організації, судом або законом.
ОЗНАКИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ:
1) загальні ознаки сл. особи
2) спеціальні ознаки сл. особи
3) ознаки виду сл. особи
4) ознаки підвиду служб особи
1) ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ – це ті ознаки які характеризують службову особу як суб’єкта злочину.
їх є 3 - така особа має бути фізичною, осудною і досягнути віку з якого може наставати крим. в-сть.
+загальне поняття сл. особи у ст. 18
2) СПЕЦІАЛЬНІ ОЗНАКИ СЛ. ОСОБИ – це ознаки, наявність яких дає можливість констатувати що особа є службовою.
Вони умовно поділяються на функціональні і статусні
функціональні ознаки показують, які вони функції виконують статусні – на яких умовах, в який період часу..
Щоб особа була службовою треба встановити хоча б 1 статусну і 1 функціональну.
ФУНКЦІОНАЛЬНІ
ОСОБА МАЄ БУТИ:
- Представник влади,
- або представник місцевого самоврядування,
- або на підпр, установі, організації виконує організаційно-розпорядчі функції,
- або виконує адміністративно-господарські функції
Представник влади – це працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити
вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої
належності чи підлеглості.
Представник місцевого самоврядування – це посадові особи омс, які наділені повноваженнями виконувати представницькі
функції.
Організаційно-розпорядчі функції – це функції по керівництву людьми або якоюсь ділянкою роботи.
Адміністративно-господарські функції - це обов'язки по управлінню або розпорядженню майном
СТАТУСНІ ФУНКЦІЇ
а) може виконувати такі функції постійно – з моменту призначення або обрання на посаду, такі функції входять до кола її
повноважень і це визначено відповідними нпа. (не обов’язково пожиттєво)
б) такі функції особа може виконувати тимчасово – суб’єкт виконує відповідні функції протягом визначеного часу – напр. т.в.о.
в) особа може виконувати такі функції за спеціальними повноваженнями, які делегуються суб’єкту у відповідній формі, тобто
за дорученням. локальні повноваження (експедитор)

3) ОЗНАКИ ВИДУ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ

Службові особи юрид осіб публ права і службові особи юрид осіб приватного права

СЛУЖБОВІ ОСОБИ ЮРИД ОСІБ ПУБЛ ПРАВА

1 статусна ознака
функціональна – особа має виконувати адм-господ чи орг.-розп функції лише на державних чи комун підпр уст орг..
Примітка до ст.364. 1. Службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за
спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно
чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в
установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій,
або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади,
органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом
чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом
Службові особи юрид осіб приватного права – це особи які постійно чи тимчасово обіймають на недержавних чи некомунальних
підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-
господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом
державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління
із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
сл. особи юо приватного права не м.б. представниками влади

4) ОЗНАКИ ПІДВИДУ СЛУЖБ ОСОБИ

Йдеться про ознаки, визначені відповідними нпа, які характеризують якийсь конкретний підвид служб особи (працівник
правоохоронного органу, народний депутат).

48. Поняття та види осіб які надають публічні послуги.

Особи, які надають публічні послуги – це особи, які не є державними службовцями і посадовими особами місцевого
самоврядування, що професійно виконують повноваження щодо надання публічних послуг та здійснюють цю діяльність повністю
або частково за рахунок коштів державного бюджету чи місцевих бюджетів (а не гонорару, гранту, благодійної допомогти тощо).

Стаття 365-2 . Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги

1. Зловживання своїми повноваженнями аудитором, нотаріусом, оцінювачем, уповноваженою особою або службовою особою
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, іншою особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого
самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта,
арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час
виконання цих функцій), або державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, державним виконавцем, приватним
виконавцем з метою отримання неправомірної вигоди, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або
інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,

2. Публічні послуги - це послуги які надаються публічним сектором, тобто одв, омс, підр уст, організаціями держ або комун
власності, а в окремих випадках - приватним сектором під відповідальність публічного сектору і найчастіше за рахунок публічних
коштів (за рахунок держ. чи місц. бюджетів)

1. Такі послуги можуть надаватися

 одв, омс, підпр, уст, організаціями держ або комун власності, (адмін. послуги) перелік і порядок надання яких встановлюється
законом
 послуги, які надаються особами, прямо передбаченими у ст.365-2, 368-4 (аудитор нотаріус…), які надають як самозайняті особи,
чи які здійснюють незалежну проф. діяльність, чи як наймані працівники.
 медичні та освітні послуги, послуги з охорони власності чи громадян, послуги у сфері туризму, телекомунікацій та поштового
зв’язку
 соціальні послуги, які надаються з підстав і в порядку визначеному з-вом.

Види за КК:
 Аудитор - фізична особа, яка підтвердила кваліфікаційну придатність до провадження аудиторської діяльності, має відповідний
практичний досвід та включена до Реєстру аудиторів та суб’єктів аудиторської діяльності;
 Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі,
державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що
мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності;
 Приватний виконавець - може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового
виконання рішень у порядку, встановленому законом.
 Оцінювач - особи, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього
Закону.
 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах
повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час
здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
 Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор)
- особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб’єктом державної реєстрації;
 Експерт - висококваліфікований спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну кваліфікацію і професійні знання з питань, що
досліджуються, виконує службові обов'язки, пов'язані з провадженням діяльності у відповідній галузі, безпосередньо проводить
експертизу …
 Арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство,
та яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, як
розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру
арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.
 Незалежний посередник — визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами,
проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.
 Член трудового арбітражу
 Третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи
обрана відповідно до цього Закону для вирішення спорів у третейському суді;
 Інші особи, визначені законом, які надають публічні послуги до яких можна віднести тимчасових адміністраторів,
адвокати (у разі надання безоплатної правової допомоги з оплатою їхніх послуг за рахунок державного чи місцевого бюджету)

49. Істотна шкода та тяжкі наслідки у складах кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної
діяльності повязаної з наданням публічних послуг.

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони окремих злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг (ст. 364, 364-1, 365, 365-2, 367), належить також настання наслідків у вигляді
істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або
інтересам юридичних осіб. Істотна шкода може включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати
майнове відшкодування.
Раніше було чітке уточнення – матеріальні збитки були наявні, якщо така шкода заподіює більше ніж на 100 нмдг. до
внесення змін до 2014 іст. шкода могла мати:
 матеріальний х-р
 100 нмдг і більше
 нематеріальний
 оціночне поняття комбінований
Зараз цього уточнення нема, що це мають бути тільки матеріальні збитки.
Істотною шкодою у статтях 364, 364-1 , 365, 365-2 , 367 вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Проблема – чи можна визнавати шкоду нематеріальною шкодою.

ПОСТАНОВА СУД ПАЛАТИ У КРИМІН СПРАВАХ ВСУ ВІД 27.10.2016
Суд вважає, що диспозиція ч.1 статті 364 і ч.1 статті 365 КК, якими передбачено відповідальність за заподіяння істотної шкоди
охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або громадським чи державним інтересам, чи інтересам
юридичних осіб, може становити не лише майнову шкоду, а й включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть
одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається
грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру). ТОБТО ТІЛЬКИ ТА ШКОДА ЯКА
ПІДДАЄТЬСЯ ГРОШОВІЙ ОЦІНЦІ.
Таким проявом немайнової шкоди, який міг би бути інкримінований засудженим за ч.1 статті 364 КК як заподіяння істотної шкоди
(за ознакою підриву авторитету правоохоронних органів), є позбавлення ОСОБА_16 права на свободу пересування протягом 4
годин, якби наслідки цього заподіяння досягли б розміру, що у 100 (сто) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян.

Так, за конкретних обставин справи, наслідки нематеріального характеру, які піддаються грошовій оцінці (реальна шкода) та
відповідно до такої оцінки досягли встановленого розміру («істотної шкоди» чи «тяжких наслідків») із заподіянням шкоди
охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (соціального, політичного,
морального, організаційного чи, іншого характеру), можуть бути із:

 спричинення фізичної шкоди - витрати на лікування чи протезування потерпілої особи;

 порушення законних прав та інтересів громадян - витрати на відновлення таких прав (виплати незаконно взятому під варту чи
ув'язненому або незаконно звільненому з роботи чи навчання,
 відшкодування за невиконання судового рішення, компенсацію шкоди від поширення відомостей, які ганьблять особу тощо);
 політичної шкоди (витрати на проведення нових виборів та заходів антитерористичного характеру тощо);
 організаційної шкоди (витрати на відновлення роботи установи).
При цьому Суд вважає, що у вироку (ухвалі) має бути чітко встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового
злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру також має бути належним чином підтверджено (в т.ч.
цивільним позовом, як підтвердження факту та розміру реальної майнової шкоди) та не викликати сумніву.
Однак з судових рішень порушення цього конституційного права ОСОБА_16 не дістало грошової оцінки (не доведено, що у зв'язку
з відновленням порушеного права на свободу пересування ОСОБА_16 зазнав майнових витрат, що перевищують 100 нмдг.
Указана обставина внаслідок набрання чинності Законом № 1261-VII з визначенням «істотної шкоди» залежно від її розміру (що
перевищують 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) дає підстави для висновку, що «істотна шкода» як
суспільно небезпечні наслідки діянь, передбачених частиною першою статті 364 і частиною першою статті 365 КК стали
формалізованими, що виключає кваліфікацію вчиненого ОСОБА_10 і ОСОБА_11 за частиною першою статті 364 і частиною
першою статті 365 КК.
+постанова 1 суд палати 20.02.2018…??

Поняття істотна шкода охоплює 2 аспекти:

 шкода матеріального характеру яка в 100 і більше разів перевищує НМДГ
 або ж шкода нематеріального характеру за умови, що її похідні наслідки отримали матеріальний характер і можуть одержати
майнове відшкодування
Враховувати потрібно як реальні збитки, так і упущену вигоду.
Тяжкі наслідки та сама ситуація, за винятком того що йдеться про 250 і більше нмдг… Тяжкими наслідками, не пов'язаними з
матеріальними збитками, можуть бути:
повний розвал діяльності підприємства, установи, організації; їх банкрутство; катастрофа; масове отруєння людей; смерть однієї
або більшої кількості осіб; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам;
доведення особи до самогубства; виникнення масових заворушень; …….
50. Поняття та система кримінальних правопорушень проти миру безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Мир, безпека людства та міжнародний правопорядок є родовим об'єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднані
в розділ XX Особливої частини КК, які залежно від безпосереднього об'єкта посягання поділяють на:
1) злочини проти миру: пропаганда війни (ст. 436 КК), планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437
КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), найманство (ст. 447 КК);
2) злочини проти безпеки людства: застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), розроблення, виробництво, придбання,
зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440 КК), екоцид (ст. 441 КК), геноцид (ст. 442 КК);
3) злочини проти міжнародного правопорядку: посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК), злочини проти
осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444 КК), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного
Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445 КК), піратство (ст. 446 КК) - використання з метою одержання матеріальної винагороди або
іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування
насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

Мир характеризується відсутністю бойових дій. Стан миру як охоронювані кримінальним законом суспільні відносини становить
собою відсутність юридичного стану війни та фактичних військових дій.
Під безпекою людства розуміється стан захищеності невизначеного кола осіб від будь-яких погроз, що посягають на їхні життєво
важливі інтереси, загрожують фізичному існуванню людства взагалі чи його певній демографічній групі (расі, національності
тощо).
Міжнародний правопорядок - це такий, що втілює інтереси міжнародного співтовариства, порядок міжнародних відносин, що
встановлений і реалізується на основі принципів і норм чинного міжнародного права та спрямований на забезпечення нормальних,
миролюбних відносин і співробітництва між усіма державами, незалежно від їх політичних, економічних, соціальних систем та від
рівня їх розвитку.
Розглядувані злочини характеризуються надзвичайно високим ступенем суспільної небезпеки. Тяжкий досвід людства, що
зіткнувся з цими міжнародними злочинами (агресивними війнами, геноцидом тощо), свідчить про те, що вони ставлять під загрозу
саме існування людства або принаймні існування націй чи народів. Тому небезпідставно, відповідно до положень ст. 12 КК,
більшість з аналізованих злочинів віднесена до категорії особливо тяжких, деякі до тяжких
Крім того, ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК закріплюють, що звільненню від кримінальної відповідальності та відбування покарання у
зв'язку із закінченням строків давності не підлягають особи, які винні у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена
статтями 437,438, 442 та 439 КК, що узгоджується з положеннями Конвенції про незастосування строку давності до воєнних
злочинів і злочинів проти людства 1968 р.
Специфіка розглядуваних злочинів визначається не лише посяганням на суспільні відносини у сфері забезпечення миру, безпеки
людства та міжнародного правопорядку, а й заподіянням шкоди суспільним відносинам в інших сферах - охорони здоров'я, честі та
гідності особи, власності тощо.
Об'єктивна сторона злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку має складний характер. Діяння, що
утворюють об'єктивну сторону цієї категорії злочинів, можуть вчинятися впродовж тривалого часу на території однієї чи кількох
держав. Що стосується співучасті, то такі злочини можуть вчинятися при будь-якій її формі. Причинний зв'язок має велику
кількість ланок. Тому для кваліфікації цих діянь потрібно враховувати як безпосередні наслідки, так і шкоду, віддалену в часі.
У більшості випадків суб'єктами аналізованих злочинів, відповідно до загального правила, можуть бути осудні фізичні особи, які
досягли 16-річного віку. Однак стосовно деяких злочинів (це, зокрема, ст. 443 КК) вік, з якої особу може бути притягнуто до
кримінальної відповідальності, знижено.
Із суб'єктивної сторони розглядувані злочини, як правило, вчиняються з прямим умислом. Слід мати на увазі, що вчинення
особою таких злочинних дій на виконання наказу (уряду чи начальника) не звільняє її від кримінальної відповідальності.

БЛОК 2
1. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 109 Дії спрямовані на насильницьку зміну
чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади КК України

Стаття 109 Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також
змова про вчинення таких дій
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади….
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою
груп
ОБ’ЄКТ - встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади,
порушення якого створює загрозу безпеці держави у політичній сфері.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД - це встановлені Конституцією України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і
людини в Україні. Його складовими є:
1) суверенітет держави
2) форма правління
3) державний устрій
4) державний режим
ДЕРЖАВНА ВЛАДА - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які
уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні
та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, - а також органи місцевого самоврядування та інші
органи..
*Під державною владою у ст. 109 слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої
іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
може виявитися у таких ФОРМАХ:
1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади;
(створення з вказаного метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й
утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади)
2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109); домовленість між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою
насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що
стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо.
Змова є закінченою з моменту досягнення домовленості щодо істотних умов.
3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади ч. 2; -
хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги,
спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади,
військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення
винним відповідного заклику.
4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109). Публічні заклики і розповсюдження
матеріалів з використанням засобів масової інформації тягнуть відповідальність за ч. З ст. 109.
Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених матеріалів
потрапила до адресатів.
СУБ'ЄКТ
загальний.
Якщо ж цей злочин вчинюється представником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації
дій винної особи за ч. 3 ст. 109.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується виною у вигляді прямого умислу.
+ є спеціальна мета:
 насильницька зміна;
 чи повалення конституційного ладу або
 захоплення державної влади.
Насильницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у тому числі озброєної, інших засобів
незаконного примусу.
КВАЛІФОВАНИЙ СКЛАД
Частина 3 статті 109 – це публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення
державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, що має місце при вчиненні таких
діянь:
• з використанням засобів масової інформації,
• представником влади,
• повторно,
• організованою групою осіб.
2. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 110 Посягання на територіальну цілісність
і недоторканність України КК України.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого
КУ, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб,
або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, -
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, -

ОБ'ЄКТ
є безпека держави у політичній і воєнній сферах, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених КУ, ЗУ і міжнар
правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території.
До складу території України належать:
а) суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать Україні. б) внутрішні води; в) надра в межах кордонів України, у т.ч.
надра під територіальним морем; г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем) д)
територіальне море (прилеглий морський пояс); е) континентальний шельф України) є) військові кораблі чи шлюпки, що ходять
під прапором України….. Межі території України визначаються державним кордоном.
Державний Кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території
України, а саме: межі суходолу, вод. надр, повітряного простору.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких ФОРМАХ:
1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого
Конституцією України; це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або на
зменшення території України шляхом утворення на ЇЇ території іншої суверенної держави. Прикладами вказаних дій можуть бути
призначення всеукраїнського референдуму з даного питання не Верховною Радою України…(КРИМ НАШ)
2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; передбачають хоча б
одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди……
3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення цих дій письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації
листівки, плакати, газети тощо - тут виступають засобами вчинення злочину.
Злочин вважається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 110 дій.
СУБ’ЄКТ
загальний. Ним є фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку. Якщо ж цей злочин вчинюється
представником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації дій винної особи за ч. 2 ст. 110.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується виною у вигляді прямого умислу.
Спеціальна мета - зміна межі території (державного кордону) України.
Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених у ч. З ст. 110, може характеризуватися як умислом, так і
необережністю.
КВАЛІФІКОВАНИЙ
Частина 2 статті 110 передбачає кваліфіковані види злочину – це посягання на територіальну цілісність і недоторканність
України, що має місце при вчиненні таких діянь:
 особою, яка є представником влади,
 повторно,
 за попередньою змовою групою осіб,
 поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі - доведення до високого ступеня, граничне посилення серед
певних груп населення настроїв неприязні, ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів.
Частина 3 статті 110 передбачає особливо кваліфіковані види злочину – це посягання на територіальну цілісність і
недоторканність України: що має місце при вчиненні таких діянь
 що спричинили загибель людей – смерть хоча б 1 людини
 або інші тяжкі наслідки - настання великої матеріальної шкоди.

3. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст 114 Шпигунство КК України.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що
становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та
добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння
шкоди інтересам України.

ОБ'ЄКТ
є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково- технологічній сферах.
ПРЕДМЕТОМ шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи
виробі.
Відомості, що становлять державну таємницю –
1) відомості містять у собі інформацію яку відповідно до закону «Про Державну таємницю» може бути визнана такою таємницею
2) відповідні відомості визнано державною таємницею мотивованим рішенням експерта з питань державних таємниць
3) ці відомості повинні бути включені до зводу відомостей, що становлять ДТ
Не належить до державної таємниці інформація: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про
аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці
громадян; про стан здоров'я населення

ОБ. СТ.
1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;
це їх усне повідомлення, вручення, пересилання.
2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять
державну таємницю. полягає в їх пошуку і добуванні, придбанні будь-яким способом з наступним зосередженням їх в одному
чи кількох місцях
Шпигунство є ЗАКІНЧЕНИМ, якщо воно вчинене у вигляді передачі певних відомостей, - з моменту їх фактичного
повідомлення (вручення матеріалів, які їх містять), відправлення адресату чи посереднику, закладення в тайник, передачі
предмета, який відкриває доступ до них, - відповідно до обумовленості з адресатом, а у вигляді збирання - з моменту
зосередження в будь-якому місці (при особі, в житлі, у схованці) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети
передати її відповідній іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.
СУБ’ЄКТ
спеціальний. Ним є тільки іноземець або особа без громадянства. Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за
ст. 111.
СУБ. СТ
злочину характеризується прямим умислом.
ЗВІЛЬНЕННЯ
Ч. 2 ст. 114 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності особи.
Такою підставою є сукупність трьох умов:
а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність;
б) вона добровільно повідомила органи державної влади про вчинене нею на шкоду інтересам України; в) внаслідок виконання
особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо,
за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України.

4. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 112 Посягання на життя державного чи
громадського діяча КК України.

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України,
члена Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради правосуддя, Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України……..вчинене у зв'язку з їх державною чи
громадською діяльністю
ОБ'ЄКТ
є безпека держави у політичній сфері.
Крім того, цей злочин має й обов'язковий додатковий об'єкт - життя людини.
Специфічною ознакою злочину є потерпілий. Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст.
112, обраний (призначений} на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку.
ПОТЕРПІЛИМИ згідно зі ст. 112 є:
Державний діяч – Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України,
члена Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради правосуддя, Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України………
Громадський діяч - керівник політичної партії.
****Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112. є вичерпним.
Убивство ж або замах на вбивство державного діяча, який водночас є членом Уряду України і працівником правоохоронного
органу, або на життя Генерального прокурора України у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків кваліф тільки за ст. 112.
Посягання на життя колишніх Президента України, Голови ВРУ, народного депутата та інших… слід кваліфікувати за п. 8 ст.
115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.
ОБ’ЄКТИВНА СТ
розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча.
ПОСЯГАННЯ на життя означає вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у
діях або у бездіяльності.
Злочин є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків.
СУБ’ЄКТ
– фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 р.
СУБ’ЄКТИВНА СТ
характеризується виною у вигляді прямого умислу: особа усвідомлює, що вона посягає на життя державного чи громадського
діяча, і бажає спричинити його смерть.
мотив - помститися за державну чи громадську діяльність особи,
мета - перешкодити цій діяльності чи змінити її характер.
5. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства виділених за обєктом складу кримінального правопорушення.

 двох або більше осіб

(п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного (незалежно від розриву в часі і
мотивів убивства).
Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з
потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами
ч. 2 ст. 115 КК.
Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за
п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.
 малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), кваліфікують,
якщо винний умисно позбавляє життя:
o особу, котрій не виповнилося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є
малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати),
o або жінку, що завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності – завідомо знав про такий стан потерпілої.
 заручника або викраденої людини
 (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікують за умови, що потерпілий був:
o або ЗАРУЧНИКОМ (тобто особою, яка була захоплена чи утримувалася з метою спонукати її родичів, державну чи іншу
установи, підприємства чи організації, фізичну або службову особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як
умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство заручника має наставати
незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК, однак мотив такого вбивства
повинен мати зв’язок із цим злочином),
o або ВИКРАДЕНОЮ людиною (тобто особою, якою протиправно заволоділи через її вилучення з природного соціального
середовища та перемістили з одного місця її постійного чи тимчасового перебування до іншого, що супроводжувалося фактичним
обмеженням її свободи пересування) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство викраденої
особи має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 146 КК, однак мотив
такого вбивства повинен мати зв’язок із цим злочином).

 не має значення чи винна ос. має безпосереднє відношення до захоплення заручника або викрадення людини;
 суб'єкт умисного вбивства повинен знати про статус потерпілого

6. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства виділених за обєктивною стороною складу кримінального
правопорушення.

 з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), наявне, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що:
o завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення,
зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, що завдає нестерпного болю, тощо),
психічних або моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням
тощо) страждань,
o а також якщо воно було поєднане з глумлінням над трупом. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115
КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.
o або вчинялося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім
особливих психічних або моральних страждань.

 способом, небезпечним для життя багатьох осіб

(п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що
застосовує спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для
життя інших людей має бути реальною.
У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя
потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на
вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК
Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших
осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та
відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

 поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або сексуальним насильством

(п. 10 ч. 2 ст. 115 КК).
Убивство було поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або сексуальним насильством, тобто мало місце в процесі вчинення
зазначених злочинів чи одразу ж після нього.
+ Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом.
У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи сексуального насильства з метою їх
приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9
ч. 2 ст. 115 КК

7. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства виділених за субєктом складу кримінального правопорушення.

 за попередньою змовою групою осіб

(п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві та більше), які
заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, що безпосередньо спричинили смерть
потерпілого, але будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення
потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
 до таких дій належать:
o застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його в безпорадний стан з тим, щоб
інший співучасник, скориставшись із такого стану, заподіяв потерпілому смерть;
o подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником;
o усунення певних перешкод, які в певній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно
ускладнюють це;
o надання особі, що згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (як
от порад, передачі зброї тощо);
o ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його
вчинення з метою реалізації спільного умислу тощо.
Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі
співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, учинене за попередньою змовою, і кваліфікуються за
пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка
вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, була злочинною організацією, озброєною бандою, терористичною групою чи
терористичною організацією, не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням, організованою групою,
створеною з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність
учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.
 особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116–118 КК
(п. 13 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна
особа раніше засуджена за перший злочин, учинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була
вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.
Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають
самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у
випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до такого ж злочину чи замах на нього.
При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного
кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті, зважаючи на повторність.
Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, якщо судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в
установленому законом порядку, якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до
відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК України, – якщо особа була звільнена судом від
кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміють не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115, а й убивства, відповідальність за
які передбачена іншими статтями КК України (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443).
При співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, що раніше вчинила умисне
вбивство, повинна враховуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується.

8. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства виділених за субєктивною стороною складу кримінального
правопорушення.

 з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) здійснюється за умови, що винний, позбавляючи життя потерпілого,
 Змістовна ознака:
1 - бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними
паперами, майном тощо),
2 - одержати чи зберегти певні майнові права,
3- уникнути матеріальних витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо)
4 - або досягти іншої матеріальної вигоди.
Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин
людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).
 Функціональна:
o реалізація цього мотиву повинна стосуватись самого потерпілого, тобто винний повинен спонукати потерпілу особу до
відповідної поведінки, що дозволить в майбутньому отримати матеріальну вигоду

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії
винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4
ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст.313, ч. 3 ст. 289 КК).
При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник
корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.
Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2
ст. 115 КК виключається.

 з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) визначають лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя внаслідок:
o 1. явної неповаги до суспільства,
o 2. нехтування загальнолюдськими правилами співжиття та нормами моралі,
o 3. а також без будь-якої причини з використанням малозначного приводу.
Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи
винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК.
Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам
потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при
цьому було порушено громадський порядок.

 особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст.
115 КК) передбачає, що злочин вчинено з метою:
o 1. не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначеного обов’язку,
o 2. змінити характер останньої,
o 3. а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до
вбивства.
Виконання службового обов’язку – це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов’язку –
здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих
громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).
Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК – це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст.
32 КПК України).
Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2
ст. 115 КК.
Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких
родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді,
народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника
військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка
має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4
ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин,
передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

 з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення

(п. 9 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікується за цією нормою, незалежно від того, чи був винний причетним до злочину, який
приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією
статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.
Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396
КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне,
відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався.
Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин
вчинений чи ні.

 вчинене на замовлення
(п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи
(замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець
зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи
нематеріального характеру або ж не вчиняти їх.
! Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли
були учинені обіцяні виконавцеві дії – до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити
чи ні.
До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження
прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії,
вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.
У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних
цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за
пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).
Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або
організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною
ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець
позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено групі осіб). Дії
замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115
КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими
пунктами цієї статті.
Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника
кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11ч. 2 ст. 115 КК.
Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь
іншій насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець
умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив
виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.
У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство
до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до
умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

 з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості

(п. 14 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікують тоді, коли винний прагне продемонструвати людську неповноцінність потерпілого, через
належність останнього до конкретної раси, нації (національності) чи етнічної групи або релігійної конфесії (віровчення) та
внаслідок цього виявляє своє упереджене, ненависницьке ставлення до нього. Вказівка на ці специфічні мотиви з’явилася у
КК України на підставі Закону України “Про внесення змін до КК щодо відповідальності за злочини з мотивів расової,
національної чи релігійної нетерпимості”.
Підвищена суспільна небезпека цього виду умисного вбивства зумовлена посяганням не тільки на життя особи, а й на
гарантовану ст. 24 Конституції України рівність прав і свобод людини та громадянина, незалежно від їх раси, кольору шкіри,
релігійних переконань, етнічного походження, за мовними або іншими ознаками тощо.
Для застосування п. 14 ч. 2 ст. 115 КК необхідно встановити конкретний спеціальний мотив з тих, що перелічені у
кримінальному законі, або їх сукупність. Такий мотив може поєднуватися з іншими спонуканнями (помста, корисливість,
хуліганські мотиви), у той же час він має серед них домінувати. Домінуючим спонуканням в цьому випадку виступає прагнення
винної особи вчинити фізичну розправу з потерпілим у зв’язку з його расовою чи національною приналежністю або релігійними
переконаннями тим самим принизити честь і гідність певної раси, нації або конфесії. Сюди також відноситься бажання
спровокувати або розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу та ненависть, продемонструвати шовіністичний
світогляд або ксенофобію щодо всіх інших чи конкретних груп людей (наприклад, викликати шляхом умисного вбивства
загострення міжнаціональних чи міжконфесійних стосунків, масові заворушення і т.п.). Це може бути також помста потерпілому за
його незгоду підтримати націоналістичну або релігійну дискримінацію.
Умисне вбивство з мотивів релігійної нетерпимості, як правило, передбачає міжособистісні неприязні стосунки, зумовлені
непримиримістю до представників іншої конфесії (цей вид умисного вбивства може поєднувати в собі елементи національної та
расової ворожнечі). Релігійна ненависть може стати мотивом до вчинення умисного вбивства особи, що не сповідає жодної
релігії, а також атеїста

9. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 121 Умисне тяжке тілесне ушкодження КК
України.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що
спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я,
поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення
обличчя

ОБ’ЄКТ
є суспільні відносини, що охороняють здоров’я особи.
ОБ’ЄКТИВНА СТ
Ознаки:
1) діяння (дії чи бездіяльності);
2) наслідків у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;
3) причинового зв’язку між зазначеними діянням і наслідками.
ОЗНАКИ ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ:
1. небезпечне для життя в момент заподіяння
ТУ, яке в момент заподіяння спричин. загрозливі для життя явища, які без надання медичної допомоги за своїм звичайним
перебігом закінчуються або можуть закінчитись смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не
повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень.

2. або таке, що спричинило втрату будь-якого органа чи його функцій;

Ушкодження, внаслідок завдання якого, наприклад, було втрачено або необоротно втрачено функцію (паралізовано або приведено
в інший стан, що унеможливлює їх діяльність) руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності.
 Втрата будь-якого органа чи втрата органом його функцій – це втрата:
а) зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і меншій,
тобто гострота зору на обидва ока 0,04 і нижча). Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від
тривалості розладу здоров’я;
б) слуху (повна стійка глухота на обидва вуха чи незворотний стан, за якого потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3–5 см
від вушної раковини);
в) язика чи мовлення (втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточення,
причому заїкання не береться до уваги);
г) руки чи ноги (відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій – параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).
Під анатомічною втратою руки чи ноги розуміється як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги та їх ампутація на рівні не
нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки розглядаються як втрата частини кінцівки і оцінюються за ознаками
стійкої втрати працездатності;
ґ) репродуктивної здатності (втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття чи дітородіння/розмноження).
 Примітка. При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь
тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

3. психічна хвороба;
Слід розуміти психічне захворювання – встан психіатр експертиза. не можна відносити реактивний стан, невроз чи психоз.
Немає значення тривалість і ступінь виліковності психічних хвороб.

4. інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на 1/3

 ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш
як на одну третину (не менш 33%).****по факту це 1.3 це 33,3 – 34. Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний
з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.
Під СТІЙКОЮ (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необоротна втрата функції, яка повністю не
відновлюється. Фактично йдеться про інвалідність.
У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав, що встановлені згаданими вище Правилами, із
зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

5. переривання вагітності;
незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний
зв'язок. Методика проведення експертизи. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень,
застосування отруйних чи інших речовин тощо.

6. невиправне знівечення обличчя.

- непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя (вкл. Голову, вуха, шию) потерпілого не
може бути виправним.
Непоправне – коли воно не зникає саме по собі чи під дією не хірургічних методів лікування. Коли ж для усунення необхідне
хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.
Знівечення – це надання обличчю неприємного відштовх вигляду яке є нетиповим для звич зовн.

7. каліцтво статевих органів

згідно із ст. 28 Конвенції РЄ про запобігання насильства стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами,
передбачає видалення, інфібуляцію або здійснення будь-якого іншого каліцтва в цілому або частково великих статевих губ,
малих статевих губ або клітора. + обрізання крайньої плоті.
Видалення - стосується часткового і повного видалення клітора або малих статевих губ.
« Інфібуляція» означає звуження входу до піхви через створення щільного кільця в результаті обрізання внутрішніх статевих губ.
Термін «будь-яке інше каліцтво» означає будь-які інші фізичні зміни на жіночих статевих органах.
ЗАКІНЧЕНИМ цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в
момент заподіяння – з моменту вчинення такого діяння ( формальний склад); у всіх інших випадках – із моменту настання
наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК (матеріальний склад).
СУБ’ЄКТ
– фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
СУБ. СТ
характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є
необережним.
Мета умисного заподіяння ТТУ впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку – якщо це залякування потерпілого
чи інших осіб (ч. 2 ст. 121 КК).
КВАЛІФІКУЮЧІ
1. у спосіб, який характеризується особливим мученням.
2. групою осіб.
3. з метою залякування потерпілого чи інших осіб.
4. з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості
5. на замовлення;
6. спричинення смерті потерпілого.

10. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 122 Умисне середньої тяжкості тілесне
ушкодження КК України.

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за
собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку
втрату працездатності менш як на одну третину, -
2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової,
національної чи релігійної нетерпимості, -

ОБ’ЄКТ
цього злочину є суспільні відносини, що охороняють здоров’я особи.
ОБ.СТ.
1) діяння (дії чи бездіяльності);
2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження;
3) причиновий зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.
ОЗНАКИ:
Негативні
1) Не є небезпечним для життя (а де забули в момент запод?)
2) Не тягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 (7 наслідків)

Позитивні
3) значна (чо тут значна а в тту ні?)) стійка (необоротна втрата фун яка не відновл) втрата працездатності менш як на 1/3
(втрата заг. працездатності від 10% до 33,33% включно) від 10 до 33.2
4) тривалий розлад здоров'я - розлад зд. понад 3-х тижнів (понад 21 день – тобто 22 дні і більше)

Таким чином середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце при одночасній відсутності 2 негативних ознак та наявності однієї з
двох позитивних.
Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою

Злочин є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 122 КК.

СУБ’ЄКТ
фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
СУБ. СТ
передбачає вину у формі умислу (прямого чи непрямого).
Щодо мети умисного заподіяння СТТУ, то вона впливає на кваліфікацію тоді, коли має місце залякування потерпілого чи
його родичів або коли відбувається примус до певних дій (ч. 2 ст. 122).
КВАЛІФІКУЮЧИМИ
З метою:
 залякування потерпілого або його родичів.
 їх примушування до вчинення певних дій.
 з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

11. Юридичний аналіз привілейованих складів умисних вбивств умисних вбивств з помякшуючими ознаками.

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що
принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, -

СТАТТЯ 116

2. ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ - життя особи.

3. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА злочину характеризується:
1) діями - посяганням на життя іншої особи;
2) наслідками у вигляді смерті людини;
3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також
4) часом і певною обстановкою вчинення злочину. – ОБОВ’ЯЗКОВА ОЗНАКА
Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання.
Ознаками, за якими умисне вбивство вчинене в стані душевного хвилювання відрізняється від простого умисного вбивства, є:
1) потерпілий - особа яка одноразово або системно вчинила/вчиняла жорстоке поводження або поводження, що принижує честь і
гідність особи;
2) емоції – стан сильного душевного хвилювання.
 Фізичне насильство як різновид жорстокого поводження може мати будь-які прояви та наслідки, у тому числі смерті, воно
може бути сексуальним, а також виявитися у зґвалтуванні чи заподіянні фізичного болю будь-яким способом,…..
 Психічне насильство - це умисна поведінка, яка призводить до тяжкого порушення психічної цілісності, шляхом
примушування або погроз.
Поводження, що принижує гідність з боку потерпілого. Таке поводження принижує гідність, якщо воно має на меті викликати у
особи почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити, зневажити.

Оскільки наявність стану сильного душевного хвилювання несумісна із заздалегідь обдуманим умислом, то виконавець цього
вбивства не може вчинити його за попередньою змовою групою осіб, а також на замовлення.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

4. СУБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНУ є осудна особа, яка досягла 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного
душевного хвилювання, що зумовлений жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за
наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
5. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА характеризується прямим або непрямим умислом.
Емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність
усвідомлювати свої дії або керувати ними. Стан сильного душевного хвилювання не вичерпується поняттям афект. Відсутність
афекту не свідчить про відсутність інших проявів сильного душевного хвилювання – стрес, фрустрація, конфлікт.

СТАТТЯ 117
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів
1. ОБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНУ є життя новонародженої особи.
2. ПОТЕРПІЛИМ від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.
3. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ характеризується;
1) діями - посяганням на життя Іншої новонародженої дитини; 2) наслідками у вигляді ЇЇ смерті; 3) причинним зв'язком між
зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або
відразу після пологів.
4. СУБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНУ може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-
річного віку.
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини МОЖЕ БУТИ ВЧИНЕНЕ У СПІВУЧАСТІ. Співвиконавець цього
вбивства підлягає кримінальній відповідальності залежно від обставин справи за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) СТ. 115.
Дії підбурювача і пособника кваліфікуються, відповідно, за ч. ч. З або 4 ст. 27 і ст. 117.
5. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА характеризується прямим або непрямим умислом.
ПСИХІЧНЕ СТАВЛЕННЯ особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості:
1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами
2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є
обмежено осудною.
СТАТТЯ 118
Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця, -
1. ОБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНУ є життя особи.
2. ПОТЕРПІЛИМИ від цього злочину є три категорії осіб:
1) особа, яка вчинює сусп. неб посягання і щодо якої винний застос заходи необхідної оборони (ст. 36);
2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37);
3) особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38).
3. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ характеризується: 1) діями у вигляді посягання на життя іншої людини; 2) наслідками
у вигляді заподіяння їй смерті; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а також 4) певною обстановкою.

Кваліфікація за цією ст можлива у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:
1) меж необхідної оборони. тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці
захисту.
2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Вбивство здійснюється за обставин, коли реального суспільно небезпечного
посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність
такого посягання.
3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у вбивстві особи, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з
перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності
посягання або обстановці затримання злочинця.
Злочин вважається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту настання смерті потерпілого.
4. СУБ'ЄКТОМ ЗЛОЧИНУ є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або
правомірного затримання особи, що вчинила злочин.
5. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ характеризується прямим або непрямим умислом.

12. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 136 Ненадання допомоги особі яка
перебуває в небезпечному для життя стані КК України.

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані
1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або
неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, -
2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку
допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам -
3. Діяння, передбачені ч1 або ч2 цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, -

Об’єкт злочину. Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що охороняють здоров’я та життя особи.

Цьому злочину властивий спеціальний ПОТЕРПІЛИЙ від цього злочину – особа, для якої властиві дві ознаки:
1) перебуває в небезпечному для життя стані; наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні,
людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги
2) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу чи внаслідок іншого
безпорадного стану.

З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм;

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це
спричинило тяжкі тілесні ушкодження;
2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це
спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

НЕНАДАННЯ ДОПОМОГИ – це невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя
потерпілого. Виділяють три умови, при яких може наставати кримінальна в-сть за залишення в небезпеці:
 по-перше, небезпечний для життя стан;

 по-друге, неможливість вжити заходів для збереження потерпілою особою;

 по-третє, можливість надати допомогу винною особою.

Злочин є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту настання тту (ч.1), з моменту залишення в небезпеці щодо малолітнього (ч.2),
смерті (ч.3)
Обов'язковою ознакою злочину є причинний зв'язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого
тілесного ушкодження.
Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які
зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які
перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.
3. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом
покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Тому суб'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім:
1) медичних працівників;
2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають
в небезпечному для життя стані;
3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу
вказаним особам. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає,
відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді
тяжких тілесних ушкоджень. Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим
умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, - тільки необережністю.

Кваліфікованими видами злочину є:

1) ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу;
2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст
поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.
Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні, рибалка
опинився у воді, людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

13. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 149 Торгівля людьми КК України.

Стаття 149. Торгівля людьми

1. Торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою
експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його
уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію, -
Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в
порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан,
залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою
наживи, примусову вагітність або примусове переривання вагітності, примусове одруження, примусове втягнення у зайняття
жебрацтвом, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.
2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними
властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим
незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

ОБ'ЄКТ
є воля і гідність людини.
Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я людини.
ОБ.СТ.
виражається в активних діях з метою експлуатації людини.
1) торгівля людьми;
2) вербування людини;
3) переміщення людини;
4) переховування людини;
5) передача людини;
6) одержання людини.

1) торгівля людьми – (купівля- продаж людей) це незаконна безповоротна передача особою (продавцем) хоча б однієї людини та
відповідне її одержання іншою особою (покупцем) за грошову винагороду або шляхом обміну на коштовності, дорогоцінні метали,
певне майно без участі грошового еквівалента.
Діяння у цій формі треба вважати закінченим з моменту одержання покупцем людини або з моменту встановлення щодо
потерпілого фактичного володіння з боку особи, якій він був переданий.
2) вербування людини - запрошування і набору добровольців ніби для участі у певній діяльності;
Діяння є закінченим з моменту вербування
3) переміщення людини - вчинення суб’єктом будь-яких дій із переміщення у просторі потерпілої особи з
одного місця в інше.
Діяння у цій формі є закінченим з моменту переміщення людини суб’єктом з одного місця в інше;
4) переховування людини - розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо,
надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції і т. ін.;
Діяння є закінченим з моменту переховування людини суб’єктом.
5) передача людини - вчинення однією особою певних дій, пов’язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержувачу).
Закінченим діяння є з моменту здійснення винним самої передачі людини;
6) одержання людини - заволодіння людиною чи її тримання особою, якій людина була передана.
Є закінченим з моменту встановлення фактичного контролю з боку одержувача над поведінкою людини, яка була йому
передана.

СПОСІБ
Обов’язковою ознакою вчинення кримінального правопорушення у формах вербування, переміщення, переховування, передачі або
одержання людини є спосіб злочинного діяння, який виявляється у використанні 1) примусу, 2) викрадення, 3) обману; 4)
шантажу; 5) використання матеріальної чи іншої залежності потерпілого, 6) використання уразливого стану потерпілої особи, 7)
підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на експлуатацію потерпілого

Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей (так званий активний обман) або замовчування певних
відомостей, які повинні бути повідомлені винним (так званий пасивний обман), у результаті чого потерпілий уводиться в оману.
Шантаж – це психічне насильство, яке полягає в погрозі розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають
зберегти в таємниці.
Використання уразливого стану потерпілої особи. Відповідно до п. 2 примітки до ст. 149 КК уразливий стан – це зумовлений
фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір
насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Злочин є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення щодо особи будь-якого з цих діянь. Тобто, злочин є формальним.
СУБ’ЄКТ
загальний - фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16 р.
Вчинення діяння службовою особою та особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, являється
кваліфікованим складом злочину.
СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом, як правило корисливими мотивами.
+ наявна спеціальна мета – експлуатація особи.
Мета (експлуатація особи)є обов'язковою ознакою у випадках: вербування, переміщення, переховування, передача, одержання
людини

КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ
Кваліфікуючими ознаками є вчинення кп:
- щодо неповнолітнього - нез від способу;
- щодо кількох осіб;
- повторно;
- за попередньою змовою групою осіб;
- службовою особою з використанням службового становища;
- у поєднанні з насильством, яке не є неб для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких,
- або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 149).

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину визнається вчинення тих самих дій:
1)вчинені щодо неповнолітнього його батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками;
2. або вчинені щодо малолітнього – нез від способу,
3. організованою групою;
4. у поєднанні з насильством, яке є неб для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких,
5) з погрозою застосування такого насильства,
6) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 149) – тяжка хвороба, смерть, самогубство. тяжкі тілесні ушкодження
тощо.
14. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 151 Незаконне поміщення у заклад з
надання психіатричної допомоги КК України.

1. Поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги завідомо психічно здорової особи -

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки, -

ОБ'ЄКТ
є воля особи в частині вільного вибору місця перебування.
Додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи.

ПОТЕРПІЛИМ від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно
здоровою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад.
Наявність хвороби як підстава для поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги констатується
за таких УМОВ: !!!
- Хвороба має належати до психічних. Характер захворювання має вимагати госпіталізації особи
- Наявність захворювання має бути констатовано у встановленому законом порядку (закон про психіатричну допомогу)
- Факт псих захв має бути констатовано до мом прийн ріш про поміщ особи у психіатричний закладОб. ст.
полягає в суспільно небезпечних діях або бездіяльності - незаконному поміщенні.

Способи поміщення:
 госпіталізація психічно здорової особи
 залишення такої особи в закладі без підстав для її подальшого утримання

Обов'язковою ОЗНАКОЮ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ МІСЦЕ (+ обстановка?) вчинення злочину - це заклад з надання
психіатричної допомоги - психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо, діяльність
яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Поміщення в заклад - означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу з метою обстеження стану психічного здоров'я,
профілактики, діагностики психічних розладів, лікування нагляду, догляду, психологічної, медичної реабілітації. Комплекс тих
заходів які необх для лікування.

Злочин Є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту фактичного такого поміщення (формальний).

СУБ'ЄКТ
спеціальний. Ним може бути тільки лікар-психіатр (або комісія)
*** Службова особа, яка не є лікарем, повинна нести відповідальність за такі дії за ст. 364, а суддя, якщо він виніс завідомо
неправосудну постанову про направлення особи на примус лікування, - за ст. 375.

СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом (завідомо…). При цьому ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися
умислом або необережністю.

КВАЛІФІКОВАНИМ ВИДОМ
є поміщення у заклад з надання психіатричної допомоги завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки – до
них слід відносити самогубство чи самопокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного
ушкодження тощо.

15. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст 152 Згвалтування КК України.

Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх
обставин.
ОБ’ЄКТ
залежно від того, хто є потерпілим від цього злочину, слід визнавати статеву свободу чи статеву недоторканість особи, а
додатковими об’єктами – зокрема, належний фізичний і психічний розвиток неповнолітніх, тілесну і психічну недоторканість,
честь і гідність особи.
Під СТАТЕВОЮ СВОБОДОЮ слід розуміти право особи самостійно обирати собі партнера для сексуального спілкування,
форму такого спілкування і не допускати у цій сфері будь-якого примусу.
СТАТЕВА НЕДОТОРКАНІСТЬ означає охоронюваний законом стан, за якого забороняється вступати в сексуальні контакти
з особою, яка з певних причин (наприклад, через недосягнення відповідного віку або наявність психічної хвороби) не є носієм
статевої свободи.
ПОТЕРПІЛОЮ від зґвалтування може бути особа як 1 статі з суб’єктом так і іншої статі. У випадку природного стат. акту
(коїтусу) потерпілим може бути лише жінка!!
Якщо жінка ґвалтує чоловіка, то це не ст 152. можна кваліф за ст.153.
Зґвалтування потерпілої особи, яка перебуває з винуватим в шлюбі, утворює кваліфікований склад злочину.

ОБ. СТ.
З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у вчиненні дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або
оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь- якого іншого предмета, без добровільної згоди
потерпілої особи. Некоректне законодавче формулювання «з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета..

Факт зґвалтування прив’язаний до добровільності. Поняття добровільної згоди розкривається в примітці ст. 152 КК. Згода
вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. При цьому
очевидним є оцінний характер «супутніх обставин», згаданих у примітці.
У широкому сенсі згода особи на сексуальне проникнення в її тіло не може вважатись добровільною, якщо вона була надана,
зокрема:
 під впливом застосування фізичного насильства,
 погрози його застосуванням (не має знач. чи ця погроза була спрямована на майбутнє чи ні)
 погрози іншого змісту (наприклад, погрози знищенням чи пошкодженням майна як потерпілої, так й іншої особи, погрози
обмеженням прав, свобод чи законних інтересів потерпілої або іншої особи),
 обману
Зґвалтування визнається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту проникнення статевого члена чоловіка, іншого органу людини (наприклад,
руки чи пальця) або певного предмета в один із природних отворів потерпілої особи незалежно від того, чи вдалося винуватому
збудити та (чи) задовольнити свою статеву пристрасть. Мається на увазі проходження хоча б частиною статевого члена, іншого
органу людини чи певного предмета меж тієї чи іншої природної порожнини тіла людини (наприклад, для ротової
порожнини – це губи, а для анального отвору – сфінктерне кільце ануса).

Оскільки заподіяння шкоди здоров’ю вже не є складовою частиною об’єктивної сторони зґвалтування (за винятком шкоди,
охоплюваної тяжкими наслідками, – ч. 5 ст. 152 КК), результативне фізичне насильство щодо потерпілої особи має додатково
кваліфікуватись як відповідний злочин проти здоров’я особи.

СУБ’ЄКТ
осудна (зокрема обмежено осудна) особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку.

СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію за ст. 152 КК, можуть бути різними.

Стаття 152 КК містить вказівку на завідомість щодо перебування потерпілої особи у стані вагітності (ч. 2 цієї статті) і
водночас не містить такої вказівки щодо неповнолітнього та 14-річного віку особи, потерпілої від зґвалтування (відповідно, ч 3 і
ч. 4 аналізованої статті). Стосовно цього віку особи, а так само тяжких наслідків зґвалтування у судовій практиці (див, зокрема,
п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та
статевої недоторканності особи») допускається «необережність». Так, кваліфікуючі ознаки, пов’язані з віком потерпілої особи,
інкримінуються винуватому не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчиняє зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої
особи, а й у разі, коли він міг і повинен був це усвідомлювати

КВАЛІФІКУЮЧИМИ:
1) повторно;
2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153–155 КК;
3) щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винуватий перебуває (перебував) у сімейних або близьких
відносинах;
4) щодо особи у зв’язку з виконанням нею службового,професійного чи громадського обов’язку;
5) щодо жінки, яка завідомо для винуватого перебувала у стані вагітності,
ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ ЗҐВАЛТУВАННЯ Є:
1) вчинення злочину групою осіб (ч. 3 ст. 152 КК);
 повинні брати уч 2 чи більше співвиконавців (кожен з співуч вик повністю чи частково об’єктивну ст. якщо 1 підбур а 1 вик –
НІ)
 Фіз нас цього складу зл не утв
 Не вимаг попередньої змови (суперечить ч. 1 ст 28)
 Інк рим навіть в тому випадку коли суб’єкти діяли узгоджено щодо декількох осіб хоча кожен з них мав на меті
зґвалтувати одну
2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК);
3) зґвалтування особи, яка не досягла 14 років (ч. 4 ст. 152 КК);
4) 4) спричинення тяжких наслідків (ч. 5 ст. 152 КК).
 смерть або самогубство потерпілої особи,
 втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій…
 а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для
життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування,
 вагітність (вагітності малолітньої і випадків, коли завідомо для ґвалтівника існували медичні протипоказання до пологів)

НЕ Є ОСОБЛИВО ТЯЖКИМИ НАСЛІДКАМИ при зґвалтуванні свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку
зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, якщо зараження не настало. Такі дії
слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 та частиною першою статті 130 КК
 Не становить особливо тяжких наслідків зґвалтування вагітність потерпілої, а також втрата нею незайманості (дефлорація),
зараження венеричною хворобою.
 Зараження венеричною хворобою

16. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 154 Примушування до вступу в статевий
зв'язок КК України.

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок

1. Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою -
2. Примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з особою, від якої потерпіла
особа матеріально або службово залежна, -
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення
майна потерпілої особи чи її близьких родичів, або з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких родичів, -

ОБ’ЄКТ
є статева свобода або статева недоторканість особи, а додатковими обов’язковими об’єктами злочину, передбаченого ч. 3 цієї
статті, – альтернативно –
 Відн власності
 Відн у сфері служб діяльн
 Відн повяз з обігом інф.
ПОТЕРПІЛИМ ВІД ЗЛОЧИНУ є особа жіночої або чоловічої статі. Без добровільної згоди

ОБ. СТ.
виражається у примушуванні особи до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою, тобто лише діяння.
Під актом сексуального характеру треба розуміти дію сексуального характеру – як пов’язану з проникненням в один із
природних отворів іншої людини, так і не пов’язану з таким проникненням.
Із буквального тлумачення ч. 1 ст. 154 КК випливає, що іншою особою, вказаною у цій нормі, слід визнавати як того, хто здійснює
примушування, так і будь-яку іншу особу.
!!! Дещо суперечливою виглядає позиція В. Маркіна з цього питання. Цей автор пише, що відповідно до ч. 1 ст. 154 суб’єкт
повинен примушувати потерпілу особу до здійснення акту сексуального характеру виключно з «іншою особою», а не з
самим собою. Це каже Маркін, тому так правильно.

Під ПРИМУШУВАННЯМ розуміється протиправний вплив на потерп ос, що виражений у у пред’явлені вимоги поєднаний з відп
погрозами або з фактичними вчин діями спрям на погірш стан ос. спрямований на приведення її у стан, за якого вона внутрішньо
готова підкоритись вимогам суб’єкта примушування.

Діяння, передбачене ст. 154 КК, сконструйоване законодавцем як злочин з усіченим складом, який визнається закінченим з
моменту здійснення на волю потерпілої особи психічного тиску в певних формах.

СУБ’ЄКТ
– загальний. Виняток – суб’єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 154КК, який є спеціальним: це особа, від якої жінка або
чоловік матеріально чи службово залежні. Причому вказівка на службову залежність (з огляду призначення аналізованої
кримінально-правової заборони та етимологію термінів «служба» і
«залежність») не означає, що той, хто вчиняє примушування, обов’язково має бути службовою особою.

СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом.

КВАЛІФІКОВАНИМ ВИДОМ
є примушування особи до здійснення акту сексуального характеру з особою, від якої потерпіла особа
матеріально або службово залежна (ч. 2 ст. 154 КК).
П15 МАТЕРІАЛЬНА ЗАЛЕЖНІСТЬ потерпілої особи має місце зокрема тоді, коли вона перебуває на
1) повному або частковому утриманні винної особи
2) проживає на її житловій площі,
3) а також тоді, коли винна особа своїми діями чи бездіяльністю спроможна викликати істотне погіршення матеріального
становища потерпілої особи. – змістовні ознака
Нормативна – надання відповідного забезпечення повина базуватись на нпа і виступати правом 1 ос і обов’язком іншої. Субєкт
повинен вик саме таку залежність.
СЛУЖБОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ має місце, коли
1) жінка або чоловік обіймає посаду, згідно з якою вона підлегла особі, яка застосовує примушування, (роботі);
2) або підпадає під контрольні дії такої особи, (наприклад, ревізор і комірник);
3) або інтереси потерпілої особи залежать від службового становища винної особи – змістовна. (наприклад, науковий керівник і
аспірант, викладач і студент, слідчий та обвинувачений, комендант гуртожитку та особа, яка в ньому мешкає, ув’язнений і
працівник установи відбування покарання)
4) Суб вик тільки служб зал (двоє службові або той хто примушує)
ОСОБЛИВО КВАЛІФІКОВАНИМ ВИДОМ ЗЛОЧИНУ (ч. 3 ст. 154 КК) є примушування, поєднане з погрозою:
1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої особи чи її близьких родичів;
2) розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких родичів.

17. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 161 Порушення рівноправності громадян
залежно від їх расової національної регіональної належності релігійних переконань інвалідності та за іншими ознаками КК
України.

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань,
інвалідності та за іншими ознаками
1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження
національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи
непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за
мовними або іншими ознаками -

ОБ'ЄКТ
є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно- правового статусу людини і
громадянина. Факультативними додатковими об'єктами можуть бути честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність.
2. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.

ОБ.СТ.
може проявлятися у ФОРМІ:
1) умисних дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження
національної честі і гідності;
(Слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної
ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп. Це можуть бути публічні підбурювання, розповсюдження матеріалів,
пропаганда, наруга над певними реліквіями національних меншин тощо)
2) образи почуттів громадян у зв'язку з Їх релігійними переконаннями;
3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими
ознаками;
4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.
Злочин є формальним, він ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст 161 дій.

СУБ'ЄКТ
- загальний.
СУБ. СТ.
характеризується виною у вигляді прямого умислу.
У третій формі він може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом.
Крім того, для першої його форми характерною є наявність спеціальної мети - розпалити національну, расову чи релігійну
ворожнечу в країні чи окремому її регіоні або принизити національну честь і гідність представників окремих національних
груп.
Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути як умисним, так і необережним.

КВАЛІФІКОВАНИМИ ВИДАМИ
(ч 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст, 161:
- поєднані з насильством, обманом чи погрозами;
- вчинені службовою особою,
а особливо кваліфікованими (ч. 3) - дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які:
1) були вчинені організованою групою;
2) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заподіяння побоїв, легкого або середньої тяжкості
тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, пов'язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту
або з незаконним позбавленням волі.
Змістом погроз охоплюється психічне насильство, яке проявляється у залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої
шкоди; вчинити вбивство чи статевий злочин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголосити
відомості, які ганьблять потерпілого, тощо.
Під загибеллю людей слід розуміти загибель хоча б однієї людини, у т ч. і в результаті доведення її до самогубства внаслідок
систематичного цькування на національному, расовому чи релігійному грунті або в результаті неправомірного обмеження прав чи
встановлення привілеїв, а під іншими тяжкими наслідками
- заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, зруйнування чи пошкодження споруджень, які мають важливе історичне чи культурне
значення, заподіяння великої матеріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з іншою
державою тощо.

18. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 175 Невиплата заробітної плати стипендії
пенсії чи інших установлених законом виплат КК України.

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат
1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за
один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи
громадянином – СПД.
2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної
плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, -
3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею
здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

ОБ'ЄКТ
є конституційне право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, і на своєчасне її отримання, а також право на
соціальний захист, у т.ч. право на отримання пенсій та інших видів соціальних виплат.
ОБ. СТ
виражається у безпідставній невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам
більше ніж за один місяць.
Така невиплата утворює склад злочину, якщо вона:
1) є безпідставною; Не буде складу цього злочину, якщо зазначені виплати не здійснюються на законних підставах або їх
невиплата зумовлена об'єктивними причинами.
2) має місце протягом більше, ніж 1 місяць.
+ вона може стосуватися лише тих виплат громадянам, які мають регулярний характер.

 Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або
уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу,
виробітку, обслуговування, службові обов'язки).
 Пенсія - це форма соціального забезпечення, яке встановлюється для непрацездатних, а за настання передбачених законом
умов і для інших громадян та гарантує їм право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання.
 Стипендія - вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, слухачам, учням навчальних закладів, а також деяким
іншим категоріям громадян.
 Інша, встановлена заходом виплата, - це інша, крім заробітної плати, стипендії, пенсії, установлена законом виплата
громадянам, яка здійснюється на регулярній основі (щомісячно).
Злочин вважається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту, коли сплив останній строк виплати заробітної плати, стипендії, іншої
установленої законом виплати громадянам і її невиплата становить більше ніж за один місяць. Так, при невиплаті заробітної
плати цей злочин вважатиметься закінченим з моменту настання дня, наступного за тим, у який мало бути виплачено першу
частину заробітної плати за другий місяць. При невиплаті пенсії - з моменту настання дня, наступного за днем, який був останнім
за строками виплати пенсії за другий місяць.
СУБ'ЄКТ
спеціальний. Ним може бути лише керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності і
громадянин - СПД.
СУБ.СТ
характеризується лише умисною формою вини.
КВАЛІФІКУЮЧОЮ ОЗНАКОЮ
є вчинення описаного у ч.1 ст. 175 діяння внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної
плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат.
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Особа, яка вчинила безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам
більше ніж за один місяць, у т.ч. і внаслідок нецільового використання коштів, призначених для таких виплат, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо:
1) нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам,
2) це зроблено до притягнення її до кримінальної відповідальності.
Згідно з рішенням КС притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з
моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

19. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 186 Грабіж КК України.

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -
2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою
застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому,
4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, (250 і більше)
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, (600 і більше)

ОБ’ЄКТ
є врегульовані законом суспільні відносини власності, а якщо при грабежі застосовується насильство, додатковими
обов'язковими об’єктами – здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. Ч. 3 – дод фак. - недоторк житла.
ПРЕДМЕТОМ ЗЛОЧИНУ є чуже майно.

ОБ.СТ.
Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину (ч. 1 ст. 186 КК) є:
1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна);
2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном; нема мін планки
3) причиновий зв’язок між дією та наслідком;
4) спосіб вчинення злочину, що характеризується відкритістю.

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);
2) із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).
Викрадення вважається відкритим, якщо воно:
Об критерій: – здійснюється в присутності власника чи іншої особи, які розуміють протиправний характер дій винного,
Суб критерій: - а винний у свою чергу усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

Отож, вирішальне значення для визнання викрадення відкритим має суб’єктивне переконання винної особи. Якщо вона
вважає, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності її дії і спостерігалися кимось, викрадення не можна визнати
відкритим.
Грабіж є злочином із матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала
реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.
СУБ’ЄКТ
є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.
СУБ.СТ
характеризується наявністю у винної особи прямого умислу і корисливого мотиву.
КВАЛІФІКОВАНИМИ ВИДАМИ:
 із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;
 із погрозою застосування такого насильства;
 повторно;
 за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст.186);
 із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;
 із завданням злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186);
 у великих розмірах (ч. 4 ст. 186); 250 і більше
 в особливо великих розмірах; 600 і більше
 організованою групою (ч. 5 ст. 186).
НАСИЛЬСТВО, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним
для життя і здоров’я потерпілого.
1. хар певною інтенсивністю (охопл: завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними
для життя чи здоров’я в момент заподіяння+ лту без наслідків (інше – розбій+напад)
2. застос для викрадення майна (носить інструментальний хар):
 отримання доступу до майна
 заволодіння майном
 утримання майна, яким він вже заволодів
3. спрям проти осіб, які перешкодж чи можуть на думку винного перешкодити викраденню
ПОГРОЗА застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого – це психічне насильство, яке
полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.
1. зміст – лише фіз. нас
2. обмеж за розміром (не є неб для життя і зд)
3. характер – негайно (якщо в майб – вимагання)
4. мета – пригнічення волі, придушення опору з боку ос, які перешкодж чи можуть перешкодити викраденню
5. адресність до тих шо зверху
20. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст 187 Розбій КК України.

1.Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка
зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), -
2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, -
3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, -
4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою
групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, -
ОБ’ЄКТ
є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими обов’язковими об’єктами – життя, здоров’я, психічна
чи фізична недоторканність людини. Ч. 3 дод об – недоторк житла чи інш волод ос. ч. 4 дод фак. – здоровя (тту)
ПРЕДМЕТОМ ЗЛОЧИНУ є чуже майно.
Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у
володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці
вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим майном.
ОБ. СТ
1. діяння – НАПАД полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя
чи здоров’я особи, що зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
 Активна форма – насильницька дія
 відб відкрито (напад таємним бути не може!), раптово несподівано для потерпілого
 як правило, обмежений в часових параметрах
 супроводж проявами агресії
 з метою пригнічення волі потерп

Небезпечне для життя чи здоров’я НАСИЛЬСТВО (ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК) – це:
1. Інтенсивність:
 умисне заподіяння потерпілому ЛТУ, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності,
 середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, ч. 4
 а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх
вчинення.
2. МЕТА:
 отрим доступ до майна,
 продовж заволод майном,
 аби зберегти майно, яким він вже заволодів
3. Спрямовані проти ос які перешкодж вилученню майна або на думку винного можуть перешкодити
ПОГРОЗА застосування насильства при розбої (психічне насильство)
1. Зміст – застос лише фіз. нас
2. визнач за розміром (є неб для життя і зд) висловлюючи її в будь-який формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо),
3. хар – негайно
4. мета – пригніч волі, придуш опору
5. адресність
*щодо муляжів – потерпілий повинен сприймати ці предмети як такі що можуть сприч шкоду зд, винний розрах на те що
потерпілий їх так буде сприймати

Погроза має місце тоді, коли винна особа, бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що, якщо вій протидіятиме нападаючому
або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Таким чином, головним
критерієм реальності погрози при розбої є суб'єктивне сприйняття її потерпілим.

Серед особливостей кваліфікації розбою (а також вимагання) слід вказати на такі:

1. Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи вимагання ТТУ охоплюється ст. 187 та ч. 4 ст. 189 КК і додаткової
кваліфікації за ст. 121 чи за статтею 128 КК не потребує.
2. Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно ТТУ, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або
останнього було умисно вбито чи вбито з необережності, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів –
за ч. 4 ст. 187 чи ст. 189 КК і ч. 2 ст. 121 або п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, або ст. 119 КК.
3. У разі вчинення розбою бандою. Зокрема, в таких випадках вчинення у складі банди розбою має бути кваліфіковано за
сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ч. 4 ст. 187 КК (як розбій, вчинений організованою групою).

Розбій є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного
для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).
СУБ’ЄКТ
є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.
СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою - заволодіння чужим майном.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ:
 за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);
 особою, що раніше вчинила розбій або бандитизм.
ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ РОЗБОЮ – НАПАД:
 поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3ст. 187 КК)
 спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;
 спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах;
 учинений організованою групою (див. ст. 28 КК);
 поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).
21. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 190 Шахрайство КК України.

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) -
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-
обчислювальної техніки, -
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою

ОБ’ЄКТ
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно.
ПОТЕРПІЛИЙ – ос яка має здатна усвідомл факт передачі майна (ні – тоді крадіжка, якшо малолітня ос то вона буде виступати
знаряддям).

ОБ’ЄКТИВНА СТ.
1. ДІЯННЯ у формі заволодінні майном або придбанні права на майно
2. наслідки – заволодіння – майнова шкода більше 0.2 нмдг
3. спосіб шляхом обману чи зловживання довірою.
В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно,
добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і
добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти
власності.
При шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або
принаймні не на шкоду цим інтересам.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком,
фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх
дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом
зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як
крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсна угода (ЦК).

СПОСОБИ
вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
ОБМАН – створення у ос помилк уявлення про певні факти події чи явища з наявністю чи відсутністю яких повязується передача
потерпілим майна чи права на майно.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини,
події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер.

ОЗНАКИ обману:
 доведення до потерпілої певної інф або утрим від повідомл інф повідомл якої є об
 особа своєю пов ств враж у ос про вигідність, необхідність, безпечність вчин дії
ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим
майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи
володільцем майна.
 Ці довірительні стосунки скл до мом вчин кр п
 Можуть бути не тривалі (можна і 2 дні)
Шахрайство вважається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту отримання винним можливості користуватися та розпоряджатися таким
майном.
****про Постанову де діяння почалось як шахрайство а зак як грабіж – вони кажуть шахр. Маркусик – грабіж!

СУБ'ЄКТ
загальний – 16 р. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала
владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і
364.
СУБ.СТ.
характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
КВАЛІФІКОВАНИМИ ТА ОСОБЛИВО КВАЛІФІКОВАНИМИ ВИДАМИ ЗЛОЧИНУ
1) вчинене повторно або
2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або
3) у великих розмірах, або
4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або
5) в особливо великих розмірах, або
6) організованою групою (ч. 4 ст. 190);
7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).
22. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 191 Привласнення розтрата майна або
заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем КК України.

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, -
2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим
становищем -
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -
5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих
розмірах або організованою групою, -

ОБ’ЄКТ
ПРЕДМЕТОМ привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному
віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах .

ОБ'ЄКТИВНА СТ.
характеризується такими ФОРМАМИ:
1) привласнення чужого майна, що було ввірене особі чи перебувало в її віданні; незаконне безоплатне вилучення (утримання,
обернення) винним на свою користь чужого майна, що було йому ввірене чи перебувало в його віданні.
2) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191 КК); вчинене на власну користь чи на користь інших осіб незаконне
безоплатне відчуження, витрачання, використання винним чужого майна, що було йому ввірене чи перебувало в його віданні
(продаж, споживання, дарування, обмін, передача іншим особам тощо.
3) привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем
(ч. 2 ст. 191 КК).

ПРИВЛАСНЕННЯ вважається закінченим з моменту отримання винним можливості користуватися і розпорядитися ним як своїм
власним.
Момент закінчення РОЗТРАТИ збігається з моментом витрачання чужого майна.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем ВВАЖАЄТЬСЯ
ЗАКІНЧЕНИМ з моменту отримання можливості користуватися та розпорядитися ним на власний розсуд.

РОЗТРАТА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ПРИВЛАСНЕННЯ ПЕРЕДУСІМ ТИМ, ЩО

 при розтраті майно відчужується і витрачається одразу, воно не перебуває певний час у незаконному володінні винного,
тоді як привласнення передбачає наявність певного проміжку часу, протягом якого винний незаконно володіє майном,
розпоряджається ним як власним.
 у разі привласнення майно перебуває у винної особи або в інших осіб під її контролем і може бути повернуто власникові,
тоді як при розтраті майно вже використано (витрачено), через це мова може йти про відшкодування завданих власникові збитків, а
не про повернення майна
 Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна
а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.),
повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185.
 Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем кваліфікують у
випадках, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь або на користь третіх осіб, використовуючи при
цьому своє службове становище всупереч інтересам служби. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати,
предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було
ввірене винному чи не перебувало в його віданні.

СУБ’ЄКТ
– спеціальний.
Суб’єктом привласнення та розтрати (ч. 1 ст. 191 КК) є фізична осудна особа з 16-річного віку, котрій майно, що є предметом
цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні
Суб’єктом привласнення, розтрати чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм
службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) є лише службова особа.

СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Варто звернути увагу на те, що для кваліфікації дій за ст. 191 КК як привласнення необхідно довести, що особа, якій було ввірене
чуже майно, обернула його безоплатно на свою користь і не мала наміру у подальшому його повернути або розрахуватися за
нього відповідною оплатою.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
 повторно;
 за попередньою змовою групою осіб.
ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ ЗЛОЧИНУ Є ВЧИНЕННЯ ЙОГО:
 у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК);
 в особливо великих розмірах;
 організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).
23. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 197-1 Самовільне зайняття земельної
ділянки та самовільне будівництво КК України.

1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, -
2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою
осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-
захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, -
3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті,
4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті,
або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, -
Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у 100 і
більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян

ОБ’ЄКТ
є суспільні відносини власності на землю, які забезпечують власникові можливість володіти, користуватися та розпоряджатися
земельною ділянкою, а землекористувачеві – можливість використовувати земельну ділянку на власний розсуд та у своїх інтересах.
Додатковим обов’язковим об’єктом виступають управлінські земельні відносини (крім того, для таких форм вчинення цього
злочину, про які йдеться у частинах 3 і 4 ст. 197¹ КК, додатковим обов’язковим об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують
охорону встановленого порядку будівництва будівель чи споруд на земельній ділянці).
ПРЕДМЕТОМ злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 197¹ КК, є земельні ділянки як найбільш деталізовані частини різних
категорій земель,
а злочину, передбаченого частинами 3 і 4 цієї ж статті – будівлі та споруди, що самовільно побудовані на самовільно занятій
земельній ділянці.

• Конкретна земельна ділянка – це, згідно зі ст. 79 ЗК, частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем
розташування, з визначеними щодо неї правами.
• Будівля – це об’єкт будівництва, призначений для постійного або тимчасового перебування людей із захистом їх від впливу
несприятливих атмосферних умов (житловий будинок, літня кухня, школа, вокзал тощо).
• Споруда – це об’ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система (інженерно-будівельний об’єкт),
що не належить до будівель, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена для
виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей,
пересування людей та вантажів тощо (наприклад, цех, склад, сарай, гараж, погріб, вежа, міст, тунель).

ОБ.СТ.
характеризується наявністю таких форм:
1) самовільним зайняттям земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику
Це діяння полягає в тому, що особа без відповідних на це документів, що підтверджують її право володіння, корист чи
розпорядження землею, всупереч встановленому зак порядку займає зем ділянку.
2) самовільним будівництвом будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці,
Це діяння полягає у вчиненні особою всупереч передбаченому законодавством порядку дій по будівництву будівель або споруд на
самовільно зайнятій земельній ділянці.
Злочином самовільне будівництво може бути визнане лише при його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки, яким
завдано значної шкоди її власнику чи володільцю.

Злочин є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту завдання значної шкоди законному володільцю або власнику земельної ділянки, що
самовільно зайнята винною особою або з моменту самовільного будівництвом будівель або споруд на самовільно зайнятій
земельній ділянці.

СУБ’ЄКТ
– загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку. У випадку вчинення службовою особою злочину,
передбаченого ст. 197¹ КК, з використанням свого службового становища, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених ст. 197¹ КК та відповідною нормою, що передбачає відповідальність за злочин у сфері службової діяльності.
СУБ.СТ.
характеризується прямим умислом.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
є вчинення цих дій:
 особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею;
 групою осіб;
 щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних
зонах чи зонах особливого режиму використання земель.
Кваліфікуючими ознаками самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці (ч. 4
ст. 197¹ КК) є вчинення цих дій:
 на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті (тобто на особливо цінних землях, землях в
охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель);
 особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передб частиною 3 цієї статті.

24. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 199 Виготовлення зберігання придбання
перевезення пересилання ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів збуту або збут підроблених грошей
державних цінних паперів білетів державної лотереї марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів КК
України.

ОБ’ЄКТ
- порядок випуску та обігу марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів, підроблених грошей, державних цінних
паперів, білетів державної лотереї. встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як
частини економічної системи нашої держави.
ПРЕДМЕТ – виступають дійсні нац. валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї, марки акцизного податку,
голографічні захисні елементи.
ЗНАРЯДДЯ – підроблені…..
1) підроблені гроші (національна у виді банкнот чи металевої монети, іноземна валюта), у виді банкнот або металевої монети у
цій статті розуміються лише ті гроші, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також
вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що введені в обіг. Предметом злочину
можуть бути також підроблені пам’ятні й ювілейні монети, що випускаються НБУ.
Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу і є законним
платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але
підлягають обміну на грошові знаки, введені в обіг.
2) державні цінні папери, випускаються і забезпечуються державою, зокрема, це державні облігації України (внутрішніх, у тому
числі цільових, та зовнішніх державних позик України), казначейські зобов’язання України, приватизаційні папери
3) білети державної лотереї, документ встановленої умовами проведення лотереї форми, виготовлений відповідно до вимог
законодавства, наявність якого засвідчує внесення гравцем лотереї ставки і надає право одержати приз відповідно до умов
проведення лотереї.
4) марки акцизного податку, спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до
документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України
цих виробів.
5) голографічні захисні елементи голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з
метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, що роблять неможливим його
несанкціоноване відтворення.
Особливості:
1. Вилучена з обігу національна валюта України, іноземна валюта (монети старого карбування, гроші, скасовані грошовими
реформами, тощо) і валюта, що має лише колекційну цінність, не можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК.
Виготовлення або збут таких предметів з метою заволодіння чужим майном слід кваліфікувати як готування або замах на
шахрайство.
2. Підроблені недержавні цінні папери не є предметом цього злочину. Їх виготовлення з метою збуту, збут або використання
іншим чином слід кваліфікувати за ст. 224 КК.
3. Не є цінними паперами документи на переказ, платіжні картки або інші засоби доступу до банківських рахунків,
електронних грошей.

ОБ’ЄКТИВНА СТ. полягає у …

1) виготовленні - у повному створенні (відтворенні) підроблених предметів, так і в їх частковій підробці, тобто підробці окремих
реквізитів.
2) зберіганні - утримання предмета у володінні винного: при собі, у приміщенні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.
3) придбанні - одержання підробленої національної валюти чи інших предметів цього злочину будь-яким способом, наприклад,
купівля, обмін на інші товари, прийняття як повернення боргу чи плати за виконані роботи чи надані послуги, як дарунок, позика
тощо.
4) перевезенні - переміщення предметів будь-яким транспортним засобом.
5) пересиланні - переміщення предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у
вигляді поштових або багажних відправлень. Для пересилання не є обов’язковим фактичне одержання предметів адресатом.
6) ввезенні в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту - переміщення предметів на територію України будь-
яким транспортним засобом.
7) збуті предметів - їх умисне відчуження (платне чи безоплатне).
СУБ. СТ
- прямий умисел. + мета: вик при продажі товарів, збут
СУБ’ЄКТ
- загальний
КВАЛІФ
1. повторно
2. або за попередньою змовою групою осіб
3. чи у великому розмірі, - 200 і більше
4. організованою групою
5. чи в особливо великому розмірі, 400
25. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 204 Незаконне виготовлення зберігання
збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів КК України.

ОБ’ЄКТ
запроваджений з метою захисту економічних інтересів держави порядок виробництва й обігу підакцизних товарів.
Додатковим факультативним об'єктом виступає Життя і здоров'я людей як споживачів недоброякісної підакцизної продукції.
Система оподаткування – порядок сплати акцизного податку
ПРЕДМЕТ – незаконно виготовлені: спирт етиловий, спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво, тютюнові вироби, тютюн,
промислові замінники тютюну, пальне, інші підакцизні товари.

НЕЗАКОННО ВИГОТОВЛЕНИМИ слід вважати підакцизні товари, що виготовлені:

1) особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємництва
2) суб’єктом підприємницької чи господарської діяльності без одержання ліцензії, якщо їх виготовлення підлягає
ліцензуванню.

Алкогольні напої - це продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі
харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць
Тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний,
жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування.

ОСОБЛИВОСТІ:
1. Предметом також можуть бути алкогольні напої, виготовлені на основі етилового спирту шляхом його розбавлення водою.
2. Виготовлення, придбання, зберігання, транспортування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв
домашнього вироблення не може кваліфікуватися за ст. 204 КК, оскільки відсутній предмет
Інші особливості:
1. Якщо дії вчинені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то вони потребують додаткової кваліфікації
за статтями 364 чи 364-1 КК (за наявності всіх ознак цих складів злочинів).
2. Вчинення передбачених ст. 204 КК дій під прикриттям спеціально створеного або придбаного із цією метою суб’єкта
підприємницької діяльності - юридичної особи кваліфікується за сукупністю з фіктивним підприємництвом (ст. 205 КК).
3. Збут особою незаконно виготовлених алкогольних напоїв або тютюнових виробів, поєднаний з використанням незаконно
виготовлених, одержаних чи підроблених нею марок акцизного податку (збору) або незаконним використанням чужого знака для
товарів чи послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, додатково кваліфікується відповідно
за статтями 199 або 229 КК.

ОБ'ЄКТИВНА СТ
- альтернативні незаконні дії: Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи
транспортування з метою збуту
а) придбання незаконно виготовлених підакцизних товарів - одержання незаконно виготовлених товарів будь-яким способом
б) зберігання таких товарів - тримання винним предмета у своєму володінні
в) транспортування таких товарів - переміщення зазначених предметів будь-яким видом транспорту.
г) збут таких товарів - будь-яка реалізація незаконно виготовлених підакцизних товарів
Ч. 2 – незак вигот (ч. 3 кваліф по відн до ч 2)

ЗАКІНЧЕННИЙ – з мом коли суб отримав готовий продукт який можна вжити

СУБ’ЄКТИВНА СТ
- прямим умислом, поєднаним з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів. Ч. 3 – необ до смерті
СУБ’ЄКТ
– загальний.
КВАЛІФ
1. вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, -
2. Незаконне виготовлення товарів, що становлять загрозу для життя і здоров’я людей,
3. а так само збут таких товарів, що призвело до отруєння чи спричинило смерть особи,

26. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 209 Легалізація відмивання майна
одержаного злочинним шляхом КК України

ОБ’ЄКТ
суспільні відносини у сфері зайняття господарською діяльністю і боротьби з легалізацією (відмиванням) майна, одержаних
злочинним шляхом.
ПРЕДМЕТ - кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало
легалізації (відмиванню) доходів (воно ще іменується предикатним діянням). - майном, щодо якого фактичні обставини свідчать
про його одержання злочинним шляхом
Кошти - це готівка і безготівкові гроші в національній або іноземній валюті. Під іншим майном розуміється рухоме і нерухоме
майно (будівлі, автотранспорт, сировина, матеріали, товари, земельні ділянки тощо). Мінімальний розмір коштів чи вартості
майна законодавством не визначено.
П. 2 – великий – більше 6 тис. П. 3 – особливо великий – 18 тис.
Предметом цього злочину не можуть виступати ті різновиди майна, вільний обіг яких згідно із законодавством заборонений або
істотно обмежений.
Стаття 209 не вказує на мінімальну вартість майна, якого має визнаватися злочином. Якщо особа збула викрадене майно –
то треба кваліф за сукупністю незал від розміру
ОБ.СТ
злочину полягає в легалізації (відмиванні) майна, одержаних злочинним шляхом. Вона може виражатися в таких діях:
 Набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання
злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна
форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна
або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження.

Під набуттям коштів та володінням ними потрібно розуміти відповідно одержання їх у фактичне володіння або перебування їх у
господарському віданні за недійсними правочинами. Використання коштів або іншого майна - це таке їх використання чи
розпорядження ними, яке може бути і не пов’язане із вчиненням фінансової операції чи правочину з ними.
Під вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування злочинного походження таких коштів або іншого майна чи
володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення слід розуміти будь-
які незаконні дії, спрямовані на те, щоб унеможливити або утруднити встановлення факту одержання коштів або іншого майна
внаслідок вчинення предикатного діяння.
КП ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення будь-яких дій, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 209 КК.
СУБ’ЄКТ
загальний.
АЛЕ
За ст. 209 може нести відповідальність як особа яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння що передувало
відмиванню, і наступні дії які охоплюються поняттям відмиванням, так і той хто не вчиняв предикатне діяння.

СУБ. СТ
- прямий умисел, який характеризується усвідомленням винною особою того, що майно одержане внаслідок вчинення суспільно
небезпечного протиправного діяння.- особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано,
повністю чи частково одержано злочинним шляхом,
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є МЕТА легалізації - надання правомірного вигляду володінню,
користуванню чи розпорядженню предметами, зазначеними у ст. 209 КК, або приховання чи маскування їх злочинного
походження, володіння ними, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення або прав на них.
КВАЛІФ
1. повторно
2. або за попередньою змовою групою осіб,
3. або у великому розмірі, - більше 6 тис
4. вчинені організованою групою
5. або в особливо великому розмірі, більше 18 тис
27. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 212 Ухилення від сплати податків зборів
обовязкових платежів КК України.

ОБ’ЄКТ
виступають податкові відносини, тобто відносини, які складаються між державою і суб’єктами оподаткування на підставі
податкових норм, що регулюють установлення, зміну і відміну внесків до бюджетів і державних цільових фондів.
ПРЕДМЕТОМ виступають грошові кошти, що підлягають сплаті до бюджетів або державних цільових фондів у виді податків,
зборів (обов’язкових платежів).
****Відповідальність за ст. 212 КК може наставати лише за сукупності обов’язкових умов, коли:
 несплачені податки, збори (обов’язкові платежі) входять у систему оподаткування і введені в установленому законом порядку;
 об’єкт оподаткування передбачений відповідним законом;
 платник податку, збору (обов’язкового платежу) визначений як такий відповідним законом;
 механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), їх ставки та пільги щодо оподаткування визначені законами
про оподаткування
ОБ.СТ
характеризується наявністю трьох обов’ язкових ознак:
1) діянням, яке має вираження в ухиленні від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);
2) наслідками у виді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212 КК) –
3 тис і більше, великих (ч. 2 ст. 212 КК) 5 або особливо великих (ч. 3 ст. 212 КК) розмірах - 7;
3) причинним зв’язком

Суспільно небезпечне діяння у виді УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, зборів (обов’язкових платежів) полягає у відмові
суб’єкта злочину від виконання покладеного на нього податковим законодавством зобов’язання зі сплати податків, зборів (обов’
язкових платежів).
Умовами кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) є: 1) правовий
обов’язок особи сплатити обов’язкові платежі до бюджетів або державних цільових фондів;
2) наявність у неї можливості вчинити такі дії.

****Ухилення від сплати податків, зборів (обов’ язкових платежів) може бути вчинене, наприклад, шляхом:
 неподання документів, пов’ язаних із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових
декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо);……..
МОМЕНТОМ ЗАКІНЧЕННЯ КП є фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, які мали
бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування, а саме - з наступного дня після
закінчення строку, до якого мав бути сплачений податок, збір (обов’язковий платіж), що підлягає сплаті.
СУБ’ЄКТ :
1) службових осіб підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності; 2) осіб, що займаються підприємницькою
діяльністю без створення юридичної особи;
3) будь-якої іншої особи, яка зобов’язана сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі).
СУБ. СТ
характеризується виною у формі прямого умислу
КВАЛІФ
ч. 2 - за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних
цільових фондів коштів у великих розмірах, - 5 тис і більше
ч. 3 - особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), або якщо вони призвели до
фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, - 7 тис і більше
ЗВІЛЬНЕННЯ
Особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони
призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї
статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила
податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові
санкції, пеня).

28. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 245 Знищення або пошкодження обєктів
рослинного світу КК України.

Стаття 245. Знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу

1. Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць, а також стерні,
сухих дикоростучих трав, рослинності або її залишків на землях сільськогосподарського призначення вогнем чи іншим
загальнонебезпечним способом -
2. Ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки,
ОБ'ЄКТ
- це встановлений порядок охорони і відтворення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, інтереси
громадської безпеки.
Додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя і здоров'я особи, власність, інші блага.
ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ - лісові масиви (невідоме нікому), зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж залізниць, а
також стерня, сухі дикоростучі трави, рослинність або її залишки на землях сільськогосподарського призначення.

Ознаки лісових масивів:

 Це ділянки землі, які вкриті лісовою рослинністю ( деревами, чагарниками )
 Ці ділянки мають належати до земель лісового фонду
 Площа цих ділянок, вкритих лісовою рослинністю, має в декілька разів (хоча б 2 і більше) перевищувати 0.2 гектара

Зелені насадження навколо населених пунктів - це ліси, розташовані за міською (селищною) межею навколо населених пунктів
або поблизу них.
Під іншими зеленими насадженнями розуміються такі насадження, зокрема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць,
автомобільних доріг, каналів, інших водних об'єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо.
Предметом злочину, передбаченого ст. 245, не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що
вони не віднесені до категорії лісів.
ОБ.СТ.
полягає у знищенні або пошкодженні насаджень, які є предметом даного посягання, певним СПОСОБОМ - вогнем чи іншим
загальнонебезпечним способом.
Знищення лісового масиву означає повну втрату ним свого екологічного, господарського та культурно- естетичного значення. За
таких обставин лісовий масив перестає бути об'єктом природи.
Під пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його
цінність.
Злочин визнається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту, коли настали вказані суспільно небезпечні наслідки.
Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює
1) підпал
2) необережне поводження з вогнем (розведення багаття у невстановлених місцях тощо).
Інший загальнонебезпечний спосіб - (наприклад, вибух, затоплення, обвал).
Знищення або пошкодження лісових масивів у інший, ніж зазначені, спосіб, утворює склад відповідного адміністративного
проступку (ст. ст. 65, 65-1, 66, 72 КАП).
СУБ'ЄКТ
загальний.
СУБ. СТ.
характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч.
2 ст. 245) як правило є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у виді
позбавлення життя іншої людини або тяжких тілесних ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за ст. ст. 115 або 121.
КВАЛІФ
якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки

29. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 257 Бандитизм КК України.

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді
або у вчинюваному нею нападі

ОБ'ЄКТОМ
є громадська безпека.дод – нема, бо якшо банда посягає на інші кр п то потрібна ще й додаткова кваліфікація за іншими ст.

БАНДА - це різновид злочинної організації, яка, крім її загальних ознак, характеризується ще й такими специфічними рисами,
як:
Загальні – характерні для будь-якої орг. групи або зл організації
Спеціальні:
а) озброєність,
Об'єктивний критерій озброєності – банда озброєна тоді, коли хоча б 1 з учасників має зброю, і така зброя є придатна для
використання.
Суб'єктивний критерій - про наявність зброї має бути відомо іншим членам банди, а також про готовність та придатність до
застосування цієї зброї.
б) мета - напад на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.
Напад означає, що банда прагне досягти зл результату шляхом насильства або створення реальної загрози її застосування.
ОБ.СТ.
бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій:
1) організацію банди;
2) участь у банді;
3) участь у нападі, вчинюваному бандою.
ДОСТАТНЬО ТІЛЬКИ ОДНОГО
Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності
планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх
обов'язкових ознак банди.
22. Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт організації банди, то особа, яка була одним із її організаторів,
визнається виконавцем злочину, передбаченого ст. 257 КК , навіть якщо вона в подальшому не брала участі в діяльності
банди.

Особа вважається членом банди з моменту, коли:

+ банда чи ін. зл організація виразила свою згоду (це м. б. згода всіх членів або 1 уповн члена)
+ особа, яка вступає в банду, має висловити згоду і своїми діями підтвердити реальність своїх намірів.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи
створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян.
Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організації, так і інші особи, які не є учасниками
банди. Проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст. 257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником
нападу, який вчинює банда. У випадку, коли особа не виконує об'єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає
транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бандитизму

19. Організацією озброєної банди належить визнавати створення як організованої групи чи злочинної організації, що вже озброєні,
але ще не вчинили нападів, так і таких стійких об'єднань, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців,
працівників правоохоронних органів тощо. Уже в момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об'єднання стають бандою,
оскільки в такий спосіб її члени озброюються. МАРКІН ПРОТИ

Дії ж учасників банди, пов'язані з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному)
предметів, якими вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не
потребують.
СУБ'ЄКТ
загальний - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
СУБ. СТ
характеризується прямим умислом та спеціальною метою - здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на
окремих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов'язана з бандою, розуміти свою конкретну
роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлюєсуспільне небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання
наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або
свідомо допускає настання таких наслідків.

30. Юридичний аналіз складу з кримінального правопорушення передбаченого ст 258 Терористичний акт КК України.

Стаття 258. Терористичний акт

1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи
здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою
порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою
впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування,
службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, міжнародними організаціями, або привернення
уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення
зазначених дій з тією самою метою -

Тероризм - залякування населення органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством,
підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути
увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним
попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною
ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується. КК
містить низку норм. які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму (зокрема це ст. ст. 258, 259, 266).
ОБ'ЄКТ
є громадська безпека.
ОБ. СТ
може проявитися у таких формах:
1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або
заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;
Вибух передбачає займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх
сумішей та створення сильно нагрітих газів,
підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів.
Інші дії, які створювали небезпеку, - це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи
завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерву руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ,
організацій.
2) погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258).
Погроза вчинення зазначених дій має бути конкретною і реальною.
Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними.
Злочин у формі погрози вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.
в кваліфікованих складах + зл наслідки і прич зв'язок.

Створення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких
наслідків (ч. 1 ст. 258) полягають у таких змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності
заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту, зв'язку, забезпеченню
споживачів водою, енергією, продуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу
терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих
властивостей і потужності тощо.
СУБ'ЄКТ
є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
СУБ. СТ
характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258:
а) порушення громадської безпеки, залякування населення;
б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;
в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади …
г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).
КВАЛІФ
1. вчинені повторно
2. або за попередньою змовою групою осіб,
3. або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, -
4. призвели до загибелі людини, -
ЗВІЛЬН
6. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою цієї статті в частині погрози
вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно повідомила
правоохоронний орган про цей злочин, сприяла його припиненню або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих
заходів було відвернено небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання
інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

31. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 263 Незаконне поводження зі зброєю
бойовими припасами або вибуховими речовинами КК України.

ОБ'ЄКТ
є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів,
вибухових речовин, вибухових пристроїв.
ПРЕДМЕТОМ можуть бути: 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини;
4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).
ХОЛОДНА ЗБРОЯ
– предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового заподіяння шляхом
безпосередньої дії тяжких і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких ґрунтується на використанні м'язової сили людини (при
цьому також може вик.мех.пристрій) п. 8.11 наказу МВС «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання,
зберігання…… від 21 серпня 1998 р.
**** визначальною для визнання конкретного предмета (пристрою) холодною зброєю є сукупність ознак:
 Предмети та пристрої;
 конструктивні особливості уражуючого елементу (наприклад, для клинка - форма, розміри, загострення леза, форма та
розташування вістря відносно поздовжньої осі);
 конструктивні особливості руків'я (зручність утримання, наявність, форма та розміри утику або обмежувача);
 конструктивні особливості з'єднання руків'я з уражуючим елементом;
 міцність та пружність конструкції в цілому;
 можливість ураження цілі.
ВОГНЕПАЛЬНОЮ ЗБРОЄЮ
вважається зброя, яка призначена для ураження цілей снарядами, що одержують спрямований рух у стволі (за допомогою сили
тиску газів, які утворюються в результаті згоряння метального заряду) та мають достатню кінетичну енергію для ураження цілі,
що знаходиться на визначеній відстані. (п. 8.2 наказу МВС
«Про затвердження Інструкції).
загальні криміналістичні ознаки:
1)призначення для ураження цілей які знаходяться на відстані (на відміну від холодної)
2)в такій зброї вик.снаряди, що що одержують спрямований рух у стволі (за допомогою сили тиску газів, які утворюються в
результаті згоряння метального заряду)
3)такі снаряди повинні мати достатню кінетичну енергію для враження цілі
4)така зброя має спец.пр.режим (обмежена в цив.обігу), а тому потрібен спец.дозвіл

БОЙОВИМИ ПРИПАСАМИ
визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини
ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної
зброї чи для вчинення вибуху. Патрони та набої до гладкоствольної мисливської зброї… не є предметом злочинів, передбачених
статтями 262, 263 КК (п 5 ППВСУ)
Боєприпаси - спеціально виготовлені вироби одноразового використання, які призначені забезпечити ураження цілей в умовах
збройної боротьби, самооборони, полювання, спорту.
ВИБУХОВІ РЕЧОВИНИ
- це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції
із утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них належать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти
утилізації - порохи тощо. Засоби ініціювання - зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатори, капсуль-
детонатори, вогнепровідний та детонаційний шнури тощо). (п 12.1 Інструкція)
До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні
вибухнути без доступу кисню. (п 6 ППВСУ)
До основних характеристик вибухових речовин належать:
а) чутливість до зовнішніх впливів

б) енергія (теплота) вибухового перетворення (потенційна енергія)

в) швидкість детонації – швидкість поширення детонаційної хвилі зарядом вибухової речовини;
г) бризантність – здатність вибухової речовини подрібнювати під час вибуху предмети, шо потрапляють у зону враження;
г) фугасність (працездатність) – здатність вибухової речовини до руйнації й викиду матеріалу того або іншого твердого
середовища, в якому відбувається вибух.
ОБ. СТ.
може бути виконана шляхом вчинення альтернативних суспільно небезпечних діянь (+ незаконність – без передбаченого
законом дозволу):
** Ч.1: носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових
припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв
**Ч.2: Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї
Під зберіганням розуміються умисні дії, які полягають у володінні без відповідного дозволу або із простроченням його дії
будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.
Носіння є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою
безпосередньо при собі .
Придбанням слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі,
обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо.
Під виготовленням потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи
переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.
Ремонт - це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів шляхом заміни або реставрації зношених чи
непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень.
Під передачею слід розуміти надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за
цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.
Незаконний збут полягає в умисній передачі їх іншій особі поза встановленим порядком шляхом продажу, обміну, дарування,
сплати боргу тощо.
ЗБЕРІГАННЯ, ПРИДБАННЯ І ПЕРЕДАЧА ХОЛОДНОЇ ЗБРОЇ НЕ ТЯГНУТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

СУБ'ЄКТ
- загальний.

СУБ. СТ
характеризується умисною виною.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

за незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи пристроями, передбачені ч. 1 або 2 ст. 263. Його
єдиною умовою є добровільне здавання органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

32. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 263-1 Незаконне виготовлення переробка
чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне виготовлення бойових припасів вибухових речовин вибухових пристроїв КК
України.

Стаття 263-1.
1. Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або фальсифікація, незаконне видалення чи зміна її
маркування, або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв -
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, -

ПРЕДМЕТОМ ЗЛОЧИНУ, передбаченого ст. 263-1, є будь-яка вогнепальна зброя, у тому числі і гладкоствольна мисливська,
бойові припаси, у тому числі і до гладкоствольної мисливської зброї, вибухові речовини та вибухові пристрої.
ОБ. СТ.
полягає в незаконному:
 виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї
 або фальсифікація, незаконне видалення чи зміна її маркування,
 або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв -

Під незаконним виготовленням потрібно розуміти вчинені без передбаченого законодавством дозволу дії по їх створенню з
предметів, речовин, які до того не були наділені характерними рисами вказаних предметів.
Переробка вогнепальної зброї - це перероблення тих чи інших предметів шляхом надання їм властивостей вогнепальної зброї.
(п. 13 ППВСУ «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами,
вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»).
Злочин є закінченим, якщо виготовлений предмет може бути використаний як зброя, боєприпаси, вибухові речовини або
вибуховий пристрій незалежно від незавершеності тих чи інших частин або оздоблювальних (оброблюваних) робіт.
Ремонт вогнепальної зброї - це таке відновлення характерних властивостей зазначеного предмета шляхом заміни або реставрації
зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження
нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за
цільовим призначенням (п. 14 за- значеної ППВСУ).
Фальсифікація вогнепальної зброї - різноманітні дії, які полягають у внесенні змін до зброї, спрямованих на неправильну оцінку
відповідних предметів іншими людьми.
Зміна маркування вогнепальної зброї - це зміни у позначках, які наносяться на зброї її виробником та дозволяють визначити де і
ким вона вироблена, дату виготовлення, та інші характеристики, ідентифікувати з індивідуальним номером.
Видалення маркування полягає у знищенні відповідних позначок шляхом їх спилювання до стану неможливості прочитання через
їх пошкодження.
СУБ.СТ
ці злочини можуть бути вчинені тільки з прямим умислом.
Цілі і мотиви цих злочинів можуть бути різними. Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне
виготовлення бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв з метою вчинення з їх допомогою іншого злочину є
ідеальною сукупністю злочинів і повинне тягти за собою відповідальність за ст. 263-1 КК і за готування до іншого відповідного
злочину.
СУБ’ЄКТОМ злочинів може бути будь-яка особа, якій виповнилось 16 років.

33. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 290 Знищення підробка або заміна номерів
вузлів та агрегатів транспортного засобу КК України.

Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу
Знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без дозволу відповідних
органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу

ОБ'ЄКТ
- контрольоване використання транспортних засобів, їх вузлів та агрегатів, суспільні відносини, які забезпечують порядок
реєстрації транспортних засобів, вірогідність номерів їхніх основних частин і агрегатів.

ПРЕДМЕТОМ ЗЛОЧИНУ Є:
1) ідентифікаційний номер;
2) номери двигуна, шасі або кузова;
3) номерна панель з ідентифікаційним номером транспортного засобу.
При реєстрації транспортних засобів у свідоцтво про реєстрацію ТЗ (техпаспорт) заносяться ці номери, завдяки чому ці засоби
можуть бути ідентифіковані.
Небезпечність цього злочину виражається в тому, що знищення, підробка або заміна номерів позбавляє можливості ідентифікувати
транспортний засіб.
Під ідентифікаційним номером слід вважати реєстраційний номер транспортного засобу - табличку, яка встановлюється спереду
та позаду транспортного засобу і містить графічні символи та певну комбінацію букв та цифр. Цей реєстраційний номер в Україні
видається органами МВС.
Індивідуальний номер двигуна, шасі (кузова) транспортного засобу наноситься заводом- виготовлювачем на передній панелі під
капотом легкового автомобіля або над аркою переднього колеса та дублюється на окремих табличках, закріплених в салоні (кабіні),
на рамі мотоцикла тощо. У ньому вказуються дата випуску, тип кузова, номер двигуна, шасі або кузова, під яким транспортний
засіб випущений із заводу, а на табличці додатково - країна, де виготовлено транспортний засіб, підприємство- виготовлювач, тип
та робочий об'єм двигуна.

ОБ. СТ.
полягає у:
1) знищенні;
2) підробці;
3) заміні ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова;
4) заміні без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером ТЗ.
Знищення означає приведення номера у стан, за якого неможливо його прочитати взагалі або без проведення відповідної
експертизи.
Підробка - це виготовлення нового номера чи внесення у нього змін, які викривляють зміст дійсного номера
Заміна - це використання номера іншого ТЗ як зареєстрованого, так і знятого з реєстрації.

Злочин ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення вказаних у ст. 290 дій.

Знищення, заміна або підробка номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу, яка супроводжується підробленням
реєстраційних документів, додатково кваліфікується ще за ст. 358.

СУБ'ЄКТ
загальний.
СУБ. СТ.
характеризується умислом.

ЛЕКЦІЯ: Щодо ст. 290 ККУ, то відповідно до Наказу МВС "Про затвердження Інструкції про порядок проведення
криміналістичних досліджень транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, працівниками Експертної
служби МВС України" від 31.05.2013 N 537:
Ідентифікаційний номер транспортного засобу – це структурне поєднання буквено-цифрових символів. Присвоюється
виробником транспортного засобу з метою ідентифікації останнього та наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі
стандартами (а не номери, які видаються відповідними органами і прикріпляються ззовні машини).
Ухвала ВСУ від 20.12.2007 року - ВСУ вирішив, що номерний знак не є ідентифікаційним номером, тому дії з його викрадення
повинні кваліфікуватися за КУпАП.
34. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 296 Хуліганство КК України.

ОБ'ЄКТ
Дії особи можуть і не мати ознак кримінального правопорушення, але поєднані із винятковим цинізмом чи явною неповагою до
суспільства можуть кваліфікуватися за відповідною статтею.
Основний безпосередній об’єкт – громадський порядок (Н-д, вночі розмалювали двері у ВРУ).
Додатковий факультативний об’єкт – здоров’я, відносини власності, авторитет органів державної влади і тд.
ОБ. СТ
передбачає формальний склад кримінального правопорушення.
На думку деяких науковців в частині випадків хуліганством охоплюється заподіяння побоїв та легких тілесних ушкоджень –
свідчить про особливу зухвалість і додаткової кваліфікації за сукупністю не потребує. В такому випадку склад кримінального
правопорушення повинен вважатися формально- матеріальним – не зовсім відповідає практиці, бо стаття сформульована таким
чином, що нічого додатково не повинно охоплюватися. (ЦЕ ДУМКА МАРКІНА, У ПОСТАНОВІ ЦЕ ОХОПЛЮЄТЬСЯ
ХУЛІГАНСТВОМ!).
Діяння складне, воно є грубим порушенням громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим
цинізмом.

ГРУБІСТЬ порушення громадського порядку визначається з врахування таких критеріїв:

1. коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані інтереси (насильство до сторонніх осіб, пошкодження
майна);
2. коли воно зачіпає важливі інтереси;
3. коли зачіпає інтереси багатьох осіб;
4. відновлення порядку вимагає значних зусиль.
ППВСУ: За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке
супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень,
знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної
діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не
припиняла.
Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до
загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною,
особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.
СУБ’ЄКТ
– фізична осудна особа, яка досягла 14 років.
СУБ. СТ
– прямий умисел + мотив явної неповаги до суспільства
Мотив неповаги до суспільства – це прагнення показати свою неповагу до існуючих правил та норм поведінки у суспільстві,
самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству чи державі.
Явність неповаги до суспільства – неповага є очевидною як і для самого хулігана, так і для інших осіб. Якщо в особи є особиста
неприязнь, це не може виключати неповагу до суспільства, якщо форма, місце, підстава і характер дій, які були вчинені, свідчить,
що був примутній мотив явної неповаги до суспільства..
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
є вчинення його групою осіб.
ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ ЗЛОЧИНУ Є:
1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство;
2) хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони
громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. 3 ст. 296 КК);
3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або
заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК).

ОПІР проявляється в активній протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які
припиняли хуліганські дії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити
зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку. Такий опір
охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2
і 3 ст. 342 КК (якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій - як протидію затриманню, він не може бути
кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними
частинами статей 296 і 342 КК).
Під застосуванням зброї, ножа чи іншого предмета, спеціально пристосованого для завдання тілесних ушкоджень, слід
розуміти таке умисне використання їх уражаючих властивостей, за якого потерпілому завдаються тілесні ушкодження чи виникає
реальна загроза їх заподіяння.
Іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, необхідно визнавати ті, що були
пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети,
які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.

35. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 301 Ввезення виготовлення збут і
розповсюдження порнографічних предметів КК України.

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів

1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх
виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також
примушування до участі в їх створенні -
2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім
чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, -
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з
отриманням доходу у великому розмірі, -
Примітка. Для цілей статей 301 та 301-1 цього Кодексу отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його СУМА У
ДВІСТІ І БІЛЬШЕ РАЗІВ ПЕРЕВИЩУЄ НЕОПОДАТКОВУВАНИЙ МІНІМУМ ДОХОДІВ ГРОМАДЯН.

ОБ'ЄКТ
- моральні засади суспільства в частині розповсюдження інформації про статеве життя.
Порнографія - це вульгарно- натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація
геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям,
ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні вчинки.
ПРЕДМЕТОМ злочину є твори, предмети або інші зображення порнографічного характеру, які у назві ст. 301 скорочено визначені
як порнографічні предмети.

На практиці для вирішення питання про те, чи є певні зображення, кіно- та відеофільми, друковані твори предметами злочину,
передбаченого ст. 301, призначають експертизу.
На практиці вироблено Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, у т. ч. реклами, а також
переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції.
ДО ПОРНОГРАФІЧНИХ ПРЕДМЕТІВ МОЖНА ВІДНЕСТИ ТІ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ ТАКИМИ ОЗНАКАМИ:
1) фізична. Порнографічними предметами є відповідні зображення чи дії, зафіксовані на матеріальних носіях – речі. Не
можуть бути віднесені до предмета аналізованого злочину усні розповіді, пісні відповідного змісту, сценічні постановки ….
Разом із тим, будучи зафіксованою на матеріальних носіях така інформація набуває фізичної ознаки предмета злочину,
передбаченого ст. 301;
Постанова від 18.06.2020 № 711/7900/17. Крім того, оскільки зображення через веб-камеру одного комп`ютера транслюється на
монітор іншого комп`ютера в системі загальної для них мережі, за час проходження через останню має місце запізнення сигнала
з тимчасовим збереженням зображення на серверах та у пам`яті електронних пристроїв …крч ВЕБКАМ ТОЖЕ ПІДПАДАЄ
2) соціальна. Порнографічними предметами є ті, які з позицій суспільної моралі сприймаються як грубо непристойні,
цинічні, зухвалі. Для них притаманні: - відсутність сюжету; головним їх змістом є геніталії, а не персонажі (зображення чи твори
зводяться до показу лише статевих органів чи зносин, сексуальних девіацій - педофілії, геронтофілії, зоофілії, некрофілії тощо); -
демонстрація статевих органів крупним планом, статевого акту в наближеному ракурсі і т. п.;
3) юридична. Відповідні предмети призначені для збуту чи розповсюдження, а не для власного користування. Вони не
мають іншого призначення — мистецького, наукового, просвітницького тощо.
ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА
1) ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження
3) їх виготовлення,
4) зберігання,
5) перевезення
6) чи інше переміщення з тією самою метою, 7) або їх збут чи розповсюдження,
8) а також примушування до участі в їх створенні
Момент закінчення цього злочину визначається з урахуванням характеру виконуваної дії. Закінченим злочин є відтоді, коли
дію виконано повністю.
СУБ'ЄКТ
загальний. Відповідальність збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів
порнографічного характеру, несуть особи, які досягли повноліття.
СУБ. СТ
характеризується умисною виною та метою збуту чи розповсюдження цих творів. Така мета має місце, коли вказані твори
призначені для сплатної або безоплатної передачі іншим особам. Для примушування до участі у створенні вказаних творів вказана
мета не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони.

36. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 332 Незаконне переправлення осіб через
державний кордон України КК України.

ОБ'ЄКТ
- порядок перетинання державного кордону України.
ОБ. СТ.
у трьох формах:
1) Незаконне переправлення осіб через державний кордон України;
2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України; передбачає схиляння інших осіб до перетинання
державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах
пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів та без дозволу відповідних органів державної
влади, поєднане з розробкою планів такого перетинання та безпосередньою їх реалізацією.
3) керівництво такими діями;
4) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або
усуненням перешкод. таке сприяння стосується не співучасників цього ж злочину, а осіб, які намагаються незаконно
перетнути державний кордон України.

Викрадення або підробка документів, які надають право на перетинання державного кордону України, з наступним
наданням їх для використання іншим особам під час переправлення їх через державний кордон України кваліфікуються за
сукупністю злочинів, передбачених, відповідно, ст. ст. 332 і 357 або 358.

Переправлення через державний кордон України - це дії, спрямовані на переведення, перевезення тощо осіб через умовну лінію,
яка визначає межі території України.
Злочин є ЗАКІНЧЕНИМ в момент, коли виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний
кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного
перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи
фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України,
СУБ'ЄКТ
загальний. В каліф складі є спец субєкт - службова особа з використанням службового становища
СУБ. СТ.
характеризується виною у формі прямого умислу. Мотиви і мета злочину не мають значення для його кваліфікації. Корисливий
мотив – ос кваліфікуюча ознака.

КВАЛІФ
1) способом, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яку незаконно переправляли через державний кордон України,
2) чи вчинені щодо кількох осіб,
3) або повторно,
4) або за попередньою змовою групою осіб,
5) або службовою особою з використанням службового становища, -
6) вчинені організованою групою
7) або вчинені з корисливих мотивів, -
37. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 335 Ухилення від призову на строкову
військову службу військову службу за призовом осіб офіцерського складу КК України.

ОБ'ЄКТ
- порядок комплектування ЗСУ та інших військових формувань.
ОБ. СТ.
проявляється в ухиленні від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу
шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення
активних дій).
Призов на строкову військову службу - це передбачений чинним законодавством України спосіб комплектування ЗСУ і тд.
Спосіб вчинення злочину - дії можуть полягати в самокаліченні, симуляції хвороби, підробленні документів, іншому обмані
(скажімо, у доведенні до членів призовної комісії завідомо неправдивих відомостей про смерть чи тяжку хворобу близького
родича тощо або у свідомому замовчуванні яких-небудь відомостей),

В прямій відмові від несення обов'язків військової служби, і в таких випадках злочин Є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту отримання
повного або тимчасового звільнення від військової служби. При цьому самі самокалічення, симуляція хвороби, будуть кваліф
замах на ухилення від призову на строкову військову службу.
При ухиленні шляхом бездіяльності, злочин є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту нез'явлення призовника до призовної дільниці.

Поважними причинами нез'явлення у даному випадку вважаються такі, що підтверджуються відповідними документами:
а) перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина або інші обставини, що позбавили громадянина можливості
особисто прибути у вказані пункт і строк;
б) смерть або тяжка хвороба його близького родича.

Нез'явлення військовозобов'язаного або призовника до військового комісаріату без поважних причин не для відправлення у
військову частину у зв'язку з призовом на строкову військову службу, а за іншим викликом тягне адміністративну
відповідальність за ст. 210 КАП.
СУБ'ЄКТОМ
є громадянин України, який підлягає черговому призову на строкову військову службу; призовник або офіцер, що призивається із
запасу, у т.ч. такий, що перебуває на тимчасовому обліку у військовому комісаріаті або без законних підстав не перебуває на
військовому обліку взагалі.
Не підлягають призову на строкову військову службу, тобто не є суб'єктами розглядуваного злочину особи; які не досягли 18 років
або на день відправки на строкову військову службу вже досягли 27 років; які визнані за станом здоров'я непридатними до
військової служби і тд..

Не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ухилення від призову на строкову військову службу особи,
яким за рішенням призовної комісії була надана відповідна відстрочка: а) за сімейними обставинами; б) за станом здоров'я; в)
для продовження навчання…
СУБ. СТ.
передбаченого ст. 335, характеризується виною у вигляді прямого умислу. Якщо призовник не з'явився на призовний пункт у
зв'язку з тим, що, скажімо, своєчасно не отримав повістку, кримінальна відповідальність виключається.

38. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 309 Незаконне виробництво виготовлення
придбання зберігання перевезення чи пересилання наркотичних засобів психотропних речовин або їх аналогів без мети
збуту КК України.

ОБ’ЄКТ:
правовий режим обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також здоров'я населення
ПРЕДМЕТ: нарк. засоби, психотр. речовини, їх аналоги

наркотичні засоби - речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів
ü медична ознака (здатні викликати наркотичне сп’яніння і захворювання на наркоманію)
ü юридична ознака (засіб повинен бути передбаченим у спеціальному НПА - Переліку)

психотропні речовини - речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
ü медична (здатні викликати стан одурманювання, сп’яніння та залежності)
ü юридична (повинні бути передбачені у спеціальному НПА – Переліку)

їх аналоги - заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до Переліку наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів, хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей
наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.
ü Хімічна (за своїми властивостями та структурою подібні до наркотичних засобів та психотропних речовин, психоактивну дію
якої конкретної вони відтворюють)
ü Юридична
o Позитивний аспект – заборонені до обігу в Україні
o Негативний аспект – не передбачені у спеціальному НПА – Переліку)

ОБ’ЄКТ. СТОРОНА:
виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання
Незаконне виробництво - всі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин з хімічних речовин
та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх
одержують, здійснені всупереч установленому законом порядку.
o серійне - виробничий процес, спрямований на отримання партій наркотичних засобів, психотропних речовин за
відповідною технологією, стандартом, зразком.
o охоплює і ті дії, які пов’язані із відокремленням частини рослин і наступними діями щодо їх сушіння, якщо теж є певні
стандарти. Колись це було виробленням.
o кінцева продукція може отримуватись як з хімічних речовин, так і з рослин.
Незаконне виготовлення - це всі дії (включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів і
психотропних речовин чи їх переробку), здійснені всупереч встановленого законом порядку, у результаті яких на основі
наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до
використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин.
o МОМЕНТ ЗАКІНЧЕННЯ – усічений, з моменту, коли почали вчинятися дії, спрямовані на одержання відповідних засобів чи
речовин, готових до вживання.
Незаконне придбання - їх купівля, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги,
позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого.
o як оплатне, так і безоплатне
o як постійне, так і тимчасове
o як одержання від сторонніх осіб, так і якщо особа знайшла
o також вважається також збирання залишків наркотиковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них
охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях.
o момент закінчення – коли особа незаконно заволоділа
Незаконне зберігання - будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних у володінні винної
особи (вона може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці).
o Суб’єкт має доступ до місця.
o Ним вжиті мінімальні засоби для відділення доступу.
o Може в будь-який момент отримати доступ.
o Момент закінчення – триваюче КП. ПП ВСУ – з моменту початку.
Незаконне перевезення - умисне переміщення їх будь-яким видом транспорту в межах території України з порушенням порядку і
правил, установлених чинним законодавством.
o Момент закінчення – з моменту початку.
Незаконне пересилання - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або в інший
спосіб з одного місця в інше в межах території України.
o ЗАКІНЧЕНЕ з моменту оформлення і відправлення посилки, багажу, листа, бандеролі з цими засобами або
речовинами незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.
o тільки з використанням суб’єктів, які офіційно займаються цим.
СУБ’ЄКТ:
заг: загальний, 16-р., а за ч. 3 за ознакою залучення неповнолітнього - яка досягла 18 років
СУБ’ЄКТ. СТОРОНА:
прямий умисел і відсутність мети збуту (не мала за мету безоплатно чи за винагороду в будь-якій формі передати їх у
розпорядження іншій особі.)
КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ:
· за попередньою змовою групою осіб
· протягом року після засудження за цією статтею
· якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах
ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ:
· вчинені із залученням неповнолітнього
· предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах (кількісний
параметр)
ч.4 передбачає заохочувальну норму - особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від
наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч.1.

39. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 310 Посів або вирощування снотворного
маку чи конопель КК України.

ОБ’ЄКТ:
встановлений з метою охорони здоров'я населення порядок культивування рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні
речовини і обіг яких допускається для промислових цілей; здоров’я населення
ПРЕДМЕТ: снотворний мак (100-500), конопля (10-50).
Відповідно до постанови КМУ «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» рослини
виду мак снотворний і рослини роду коноплі належать до рослин, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини і обіг
яких допускається для промислових цілей
ОБ’ЄКТ. СТОРОНА:
Незаконний посів або вирощування (передбачає діяння):
Незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель означають культивування цих рослин юридичними особами без
спеціального дозволу - ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, або вчинення таких дій фізичними особами.
Посів - незаконне внесення у відкритий або тимчасовий (закритий) ґрунт насіння снотворного маку чи конопель, а також
висаджування у відкритий ґрунт придбаної, тобто вирощеної іншою особою, розсади цих рослин, культивування яких громадянами
заборонено. Способи й засоби, що при цьому використовуються, значення для кваліфікації не мають. Посів може бути здійснений у
будь-якому місці.
Вирощування охоплює різні роботи з догляду за посівами (засіяною площею) і наркотиковмісними рослинами, культивування
яких карається у кримінально-правовому порядку (обробка міжрядь, боротьба зі шкідниками і хворобами, знищення бур'янів,
підживлення добривами, поливання та інші дії, у т.ч. догляд за розсадою в закритому ґрунті).
Крим. прав. ЗАКІНЧЕНЕ з моменту виконання дій, що утворюють посів чи вирощування, незалежно від того, чи були вирощені
снотворний мак або коноплі, чи був зібраний урожай і вироблено (виготовлені) наркотичні засоби
СУБ’ЄКТ:
заг
СУБ’ЄКТ. СТОРОНА:
умисел + якщо вчинені за попередньою змовою групою осіб, то мета збуту
КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ:
· особою, яка була засуджена за цією статтею чи яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених
статтями 307, 309, 311, 317
· за попередньою змовою групою осіб з метою збуту (виникнення мети можливе як до посіву снотворного маку чи конопель,
так і на етапі їх вирощування)
· снотворного маку в кількості 500 і більше рослин чи конопель у кількості 50 і більше рослин

40. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 353 Самовільне присвоєння владних
повноважень або звання службової особи КК України.

ОБ’ЄКТОМ
є нормальна діяльність та авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
ОБ. СТ.
злочину утворює сукупність двох взаємопов’язаних ознак:
1) самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи;
2) вчинення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно-небезпечного діяння.
Самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи - неправомірне прийняття особою на себе
таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу.

ФОРМА, в якій це подається, може бути різноманітною: пред’явлення підроблених документів, використання форменого одягу,
замовчування свого дійсного статусу у випадку помилкового сприйняття іншими особами винного як службової особи тощо.
ВЛАДНИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ є сукупність прав та обов’язків службової особи, яка за своїм статусом є
представником влади, наданих їй для виконання функцій держави і конкретних завдань органу, в якому вона працює.

Самовільне присвоєння певного фаху або професії (юриста, лікаря, інженера тощо) НЕ УТВОРЮЄ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ,
передбаченого ст. 353.

Самовільне присвоєнням владних повноважень або звання службової особи утворює склад злочину, передбаченого ст. 353, !!!лише
тоді, коли воно поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. !!!

Склад злочину, передбаченого ст. 353, відсутній, якщо самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи
не супроводжувалось вчиненням суспільно небезпечних діянь (наприклад, особа видає себе за суддю з тим, щоб лише
продемонструвати свою суспільну значущість) або було поєднане з вчиненням суспільно корисного діяння (наприклад, особа
представляється працівником міліції з тим, щоб припинити протиправні дії чи затримати правопорушника).
Злочин ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення особою, яка самовільно присвоїла владні повноваження або звання
службової особи, суспільно небезпечного діяння.
СУБ’ЄКТ
загальний.
СУБ.СТ
Характеризується прямим умислом
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
є вчинення цього діяння з використанням форменого одягу
чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу.

41. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 365 Перевищення влади або службових
повноважень працівником правоохоронного органу КК України.

ОБ’ЄКТ
є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи правоохоронних органів.
Додатковим обо'язковим об'єктом (ч.2) – здоров’я, гідність особи.
ОБ.СТ
o діянні: перевищенні влади або перевищенні службових обов’язків - умисне вчинення працівником правоохоронного органу
дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень.
 суспільно небезпечних наслідках – заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян,
державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб (шкода, яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян)
+ якщо заподіяно шкоду нематеріального характеру або якщо поряд із матеріальними збитками заподіяно шкоду нематеріального
характеру, то можливе визнання істотною шкодою заподіяння збитків на суму менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (постанова пленуму)
 причиновому зв’язку.

СУБ'ЄКТ
спеціальний – працівник правоохоронного органу.

СУБ.СТ
така поведінка вчиняється умисно, причому умисел суб’єкта охоплює й вихід ним за межі своїх компетенцій, на що вказує ознака
«явно» - працівник правоохоронного органу за будь-якої форми перевищення влади чи службових повноважень усвідомлює, що
дїї, які він вчинює, виходять за межі наданих йому законом повноважень, і бажає їх вчинити.
СТАВЛЕННЯ Ж СУБ'ЄКТА ДО НАСЛІДКІВ МОЖЕ БУТИ ЯК УМИСНИМ, ТАК І НЕОБЕРЕЖНИМ
При цьому винна особа передбачає настання істотної шкоди (ч. 1 ст. 365), наслідки застосування насильства, факт застосування
зброї і т.п. (ч. 2 ст. 365) або настання тяжких наслідків (ч. 3 ст. 365) і бажає чи свідомо допускає їх настання або передбачає лише
можливість настання зазначених наслідків і легковажно розраховує на їх відведення або не передбачає можливості їх настання, хоч
повинна була і могла їх передбачити.
КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ:
За частиною 2 ст. 365 КК настає відповідальність за перевищення влади, що супроводжувалося:
а) насильством або погрозою його застосування;
б) застосуванням зброї чи спеціальних засобів;
в) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Обов’язковою (негативною) умовою кваліфікації дій тільки за ч. 2 ст. 365 КК є вчинення передбаченого в ній злочину за
відсутності ознак катування (ст. 127 КК).
Насильство при перевищенні влади може бути як фізичним, так і психічним (погроза насильством).
Перевищення влади, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (частини 1 або 2 ст. 146 КК), кваліфікується лише за ч. 2 ст.
365 КК, а якщо таке позбавлення особи волі спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК), - тільки за ч. 3 ст. 365 КК
Застосування зброї чи спеціальних засобів при перевищенні влади передбачає не лише заподіяння чи спробу заподіяння за їх
допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу ними (п. І3 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.). Якщо застосування зброї чи
спеціальних засобів заподіяло тяжкі наслідки, вчинене кваліфікується за ч. 3 ст. 365 КК.

За частиною 3 ст. 365 КК карається перевищення влади, яке спричинило тяжкі наслідки. (знищення/пошкодження майна,
тілесні ушкодження)

Умисне вбивство при перевищенні влади кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 365 КК і однією з тих статей, що
передбачають відповідальність за умисне заподіяння смерті (статті 112, 115, 348, 379, 400, 443 КК). Умисне заподіяння службовою
особою смерті або тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання
злочинця, а також спричинення таких наслідків у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується лише за статями 116, 118,
123, 124 КК.
Необережне заподіяння смерті при перевищенні влади охоплюється ч. 3 ст. 365 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків.
Якщо перевищення влади призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, дії службової особи кваліфікуються лише
за ч. 3 ст. 365 КК як такі, що спричинили тяжкі наслідки.

42. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 366 Службове підроблення КК України.

ОСНОВНИМ БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ

є визначений законом порядок діяльності державних органів, органів мс, їх апарату, об’єднань громадян, підприємств, установ та
організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а
також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Факультативним додатковим об’єктом цього злочину можуть бути
права та свободи людини і громадянина, власність тощо.
ПРЕДМЕТОМ цього злочину є документ.

Офіційними є документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, об’єднань громадян, а також підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності, які
посвідчують конкретні факти й події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають
необхідні реквізити.
ОБ.СТ.
може полягати у таких формах:
1)внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей;
2)інше підроблення документів;
3)складання завідомо неправдивих документів;
4)видача завідомо неправдивих документів.
Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей передбачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не
відповідають дійсності повністю або частково.
Складання неправдивих документів - це внесення до документа, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не
відповідають дійсності повністю або частково.
Видача неправдивих документів - надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не
відповідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою.

Внесення в офіційні документи, які не є предметом службової діяльності службової особи, завідомо неправдивих відомостей,
виготовлення таких документів без використання службового становища тягне за наявності інших необхідних ознак
відповідальність за злочин, передбачений частинами 1 або 2 ст. 358.

Злочин, передбачений ст. 366, вважається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту підроблення або складання завідомо неправдивого документа
незалежно від подальшого його використання, а при видачі документа - з моменту його випуску або надання зацікавленій особі.
СУБ’ЄКТ
може бути лише службова особа. Якщо передбачені ст. 366 дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може наставати
залежно від конкретних обставин справи, зокрема, за ст. 358.
СУБ. СТ.
може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст.
366, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.
КВАЛІФІКУЮЧОЮ ОЗНАКОЮ
є тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 366).

43. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст 367 Службова недбалість КК України.

ОСН БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ

– нормальний порядок діяльності одв, омс, підпр уст орг. незал від форм власності.
Дод обов'язковий об'єкт – відносини власності.
ОБ.СТ.
характеризує наявність ТРЬОХ ОЗНАК у їх сукупності:
1) дія або бездіяльність службової особи;
2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи
громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб;
3) причиновий зв’язок між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.
Службова недбалість може проявлятись у формі:
1) невиконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них або
2) неналежного виконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, які заподіяли істотну шкоду охоронюваним
законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громад- ським інтересам, або інтересам окремих юридичних
осіб.
Невиконання службових обов’язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання
нею по службі.
Неналежне виконання службових обов’язків - це такі дії службової особи в межах службових обов’язків, які виконані не так,
як того вимагають інтереси служби.
Відповідальність за ст. 367 настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило
передбачені у зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов’язків цієї службової особи.
Для наявності складу службової недбалості слід встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним
чином свої обов’язки.
До об’єктивних факторів належать зовнішні умови, в які поставлена службова особа (забезпечення охорони матеріальних
цінностей, наявність транспорту чи людських ресурсів),
а до суб’єктивних - особливості цієї особи (її фізичні дані, ступінь інтелектуального розвитку, наявність спеціальних знань,
досвіду роботи тощо).

Для кваліфікації діяння за ст. 367 слід встановити, що воно вчинене службовою особою під час виконання владних,
організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських функцій.

Шкода, заподіяна через недосвідченість, недостатню кваліфікацію службової особи або з інших обставин, що не залежали
від неї і не давали можливості справитись належним чином з роботою, не дають підстав говорити про наявність злочинної
службової недбалості.

Службова недбалість ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ злочином з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст.
367.
СУБ’ЄКТ
може бути лише службова особа.
!!!Службова недбалість - це єдиний необережний злочин у сфері службової діяльності!!!
СУБ.СТ
він характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного
виконання нею своїх службових обов’язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно
розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути
завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). При цьому ставлення службової особи до недбалого
виконання своїх службових обов’язків може бути як умисним, так і необережним.
КВАЛІФІКУЮЧОЮ
є спричинення тяжких наслідків.

44. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 370 Провокація підкупу КК України.

1. Провокація підкупу, тобто дії службової особи з підбурення особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної
вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто пропонував, обіцяв, надав
неправомірну вигоду або прийняв пропозицію, обіцянку чи одержав таку вигоду, -
2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних органів,

Провокація підкупу це спеціальний вид підбурювання до вчинення певного злочину суть провокації полягає у тому що для
особи кому яку провокують коми створюються штучні обставини які підштовх ують або стимулюють її до бажаних для
провокатора діянь.
ОБ. СТ
полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його
одержання.
ДВІ ФОРМИ ЦЬОГО ЗЛОЧИНУ: 1) пропонування хабара; 2) одержання хабара.

Провокатор може провокувати одержання хабара як ним особисто, так і іншими службовими особами, як особисто
пропонувати хабар певній службовій особі, так і зумовлювати пропонування хабара іншими особами.
Те, що давання або одержання хабара відбулися у зв’язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав або одержав
хабар.

Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників. Суть провокації полягає у
тому, що провокатор сам викликає в інших намір вчинити злочин з метою їх викриття. Тому не є провокацією хабара дії особи, в
якої вимагається хабар, що полягають у передачі хабарнику незаконної матеріальної винагороди з відома правоохоронних
органів.
У діях особи, яка у зв’язку з вимаганням у неї хабара, перш ніж його дати, звернулась до органів влади з метою викрити вимагача,
складу злочину немає.

Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того,
хто його дав або одержав (провокація хабара), є ЗАКІНЧЕНИМ ЗЛОЧИНОМ з моменту вчинення зазначених дій незалежно
від того, чи було дано або одержано хабар.
СУБ’ЄКТОМ
може бути тільки службова особа,
СУБ. СТ
злочин характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що її дії носять провокаційний характер стосовно іншої
особи, яку вона провокує на одержання чи давання хабара, і бажає вчинити такі дії. МЕТОЮ злочину є викрити того, хто
дав або взяв хабара.
КВАЛІФІКУЮЧОЮ ОЗНАКОЮ
є вчинення її службовою особою правоохоронного органу. Про поняття правоохоронного органу див. коментар до ст. 342.
45. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 382 Невиконання судового рішення КК
України

ОСНОВНИЙ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ'ЄКТ

- інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення.
Додатковий безпосередній об'єкт злочину становлять конституційні права та основні свободи і законні інтереси людини та
юридичних осіб, авторитет судових і правоохоронних органів, а також міжнародний авторитет держави.
Предметом злочину за частинами 1-3 ст. 382 КК є судовий акт органів правосуддя
За частиною 4 ст. 382 КК предметом злочину є судовий акт КСУ та Європейського суду з прав людини.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
полягає в одному із таких, аль-тернативно зазначених у диспозиції діянь, як:
а) невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення ухвали, постанови суду або б) перешкоджання їх виконанню.
За частиною 1 ст. 382 КК склад злочину є формальним, бо його об’єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених
у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання), і саме з цього моменту злочин визнається закінченим та
набуває триваючого характеру.
Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів,
необхідних для його виконання, за умови, якщо суб’єкт був зобов’язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Форми
(способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма і відкрита відмова від його виконання…
Перешкоджання виконанню судового акта - це активні дії, які становлять про-тидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті,
вчинювану з метою недопущення його виконання, наприклад, підкуп або обман державного виконавця, погрози або насильство
щодо нього тощо.
За частиною 2 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, бо встановлюється відповідальність за ті самі діяння, але
вчинені спеціальним суб’єктом - службовою особою.
За частиною 3 ст. 382 КК склад злочину може бути як формальним, - коли за-значені у ч. 1 або 2 цієї статті діяння вчиняються:
а) службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК), або б)
особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею , так із матеріальним, — коли ці діяння в) заподіяли істотну
шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб
За частиною 4 ст. 382 КК КАРАЄТЬСЯ ЗЛОЧИН ІЗ ФОРМАЛЬНИМ СКЛАДОМ,

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
окрім наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, - ЛИШЕ ПРЯМИЙ УМИСЕЛ.
Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини.
Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. У ціло¬му злочин є умисним.
СУБ’ЄКТ
може бути як спеціальним, так і загальним:
1) за частиною 1 ст. 382 КК, якщо злочин вчиняється шляхом невиконання судового акта, суб’єкт злочину - спеціальний,
оскільки ним може бути лише така особа, на яку законом і цим судовим актом покладений обов’ язок з його виконання і вона має
реальну можливість його виконати.
Якщо ж пе передбачений ч. 1 ст. 382 КК злочин здійснюється шляхом перешкоджання виконанню судового акта, то з урахуванням
характеру дій, які можуть становити зміст такого перешкоджання, вчинити цей злочин може як спеціальний суб’єкт - зобов’язана
до виконання судового акта особа, так і за¬гальний - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку;
2) за частинами 2 та 4 ст. 382 КК суб’єкт злочину - спеціальний, а саме службова особа, яка зобов’язана і має реальну
можливість виконати відповідний судовий акт;
3) за частиною 3 ст. 382 КК спеціальним суб’єктом злочину може бути: а) службова особа, що займає відповідальне чи
особливо відповідальне ста¬новище , б) особа як особа, раніше судима за злочин, передбачений ст. 382 КК ;
за частиною 3 ст. 382 КК, яка встановлює відповідальність за невиконання судового рішення, що заподіяло відповідні наслідки
(істотна шкода)- як загальний, так і спеціальний суб’єкт..

46. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 396 Приховування злочину КК України

ОБ'ЄКТОМ
є інтереси правосуддя в частині забезпечення своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
полягає лише в активній поведінці - діях, спрямованих на приховування злочину. ФОРМИ ПРИХОВУВАННЯ наведені у ч. 6
ст. 27 КК і виявляються в переховуванні:
а) злочинця (наприклад, шляхом надання йому житла, транспортних засобів, документів);
б) знарядь та засобів вчинення злочину (наприклад, зброї, підроблених документів);
в) слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців злочинця);
г) предметів, здобутих злочинним шляхом (наприклад, грошей, коштовностей, іншого майна)
За частиною 1 ст. 396 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який з моменту вчинення будь-якої із
зазначених у ч. 6 ст. 27 КК дій визнається закінченим і набуває триваючого характеру.
Стаття 27 КК поділяє приховування злочину на ЗАЗДАЛЕГІДЬ ОБІЦЯНЕ (Ч. 5) І ЗАЗДАЛЕГІДЬ НЕ ОБІЦЯНЕ (ч. 6). У
першому випадку має місце співучасть у злочині у вигляді пособництва, бо приховування злочину було обіцяне до початку
вчинення того злочину, який приховується, або хоча і під час його вчинення, але до моменту його закінчення. У другому -
приховування злочину не обіцяється заздалегідь, а здійснюється вже після закінчення того злочину, який приховується.
Тому таке приховування визнається лише причетною до злочину діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК) і кваліфікується за ч. 1 ст. 396 КК.

За частиною 1 ст. 396 КК відповідальність настає за приховування злочину лише певного ступеня тяжкості - тяжкого (ч. 4 ст. 12
КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК). Таким чином, приховування злочину невеликої (ч. 2 ст. 12 КК) чи середньої (ч. 3 ст. 12
КК) тяжкості не є кримінально караним.
Якщо предметом приховування є такі знаряддя чи засоби вчинення злочину або такі предмети, здобуті злочинним шляхом,
придбання, зберігання чи збут яких містить ознаки самостійного складу злочину, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 396 КК та
за відповідними статтями Особливої частини КК .

Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчинене лише шляхом так званих ФІЗИЧНИХ ДІЙ і лише тих із
них, які передбачені ч. 6 ст. 27 КК.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується лише прямим умислом, бо винний усвідомлює, що приховує саме злочин.
Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.
СУБ’ЄКТОМ
може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа з використанням
службового становища чи з перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за статтями 364 або 365 КК
незалежно від тяжкості злочину, що приховується. Якщо злочин, який приховується, є тяжким або особливо тяжким, дії службової
особи слід додатково кваліфікувати і за ч. 1 ст. 396 КК.
У частині 2 ст. 396 КК закріплене положення, що спирається на конституційний припис (ч. 1 ст. 63 Конституції України), згідно з
яким виключається кримінальна відповідальність за приховування злочину, вчиненого членом сім’ї або близьким родичем особи
(п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, ст. 3 СК).
КПК: близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат,
рідна сестра, дід, баба…

47. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 402 Непокора КК України.

ОБ’ЄКТ: установлений порядок підлеглості.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА: відкрита відмова виконати наказ начальника або інше умисне невиконання наказу
ЗЛОЧИН ЗАКІНЧЕНИЙ: з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно
від настання наслідків.
СУБ'ЄКТ: спеціальний - військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим
становищем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА:
відкрита відмова виконати наказ начальника - прямий умисел, інше умисне невиконання наказу - прямий/непрямий умисел.
Ставлення до тяжких наслідків - необережна форма вини.
Кваліфіковані ознаки: ч.2 - групою осіб/тяжкі наслідки ч.3 - в умовах особливого періоду, крім воєнного стану ч.4 - в умовах
воєнного стану чи в бойовій обстановці
БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ’ЄКТОМ
є установлений порядок підлеглості.
Відповідно до ст. 28 цього Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України
і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові
(начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів),
виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.
Начальник - особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці.
Наказ (розпорядження) - це обов’язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим
певних дій по службі.
Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить конкретну вимогу. Невиконання вимог загальних
обов’язкових норм, що містяться у статутах, рекомендаціях, інструкціях, НЕ МОЖЕ РОЗГЛЯДАТИСЯ ЯК НЕПОКОРА.
Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у
категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде.
Злочинність діяння відсутня, якщо непокора ЯВЛЯЄ СОБОЮ НЕВИКОНАННЯ НЕЗАКОННОГО НАКАЗУ.
Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника,
наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується.
Непокору слід ВВАЖАТИ ЗАКІНЧЕНИМ злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його
невиконання незалежно від настання наслідків.
СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
відкрита відмова виконати наказ начальника вчинюється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може
бути вчинене як з прямим, так і непрямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків - необережна форма вини.
Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.
СУБ’ЄКТОМ
можуть бути військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим
становищем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.
ЧАСТИНА 2
передбачає відповідальність за непокору, яку вчинила група осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.
Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об’єднаних спільністю умислу (див. коментар до ст. 28 КК).
ТЯЖКІ НАСЛІДКИ: зрив бойового завдання, операції; знищення або пошкодження бойової та спеціальної техніки; загибель
людей; утрата управління військами; заподіяння істотної майнової шкоди та ін.
Завжди необхідна наявність причинного зв’язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.
ЧАСТИНА 3
відповідальність за непокору, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану,
У Законі "Про оборону України" зазначено, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або
доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні…..
ЧАСТИНА 4
передбачає підвищену кримінальну відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
ПРИМІТКА. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи
іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування
військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи
загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним
органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для
відвернення загрози та забезпечення національної безпеки……

48. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 407 Самовільне залишення військової
частини або місця служби КК України

ОБ'ЄКТ: установлений порядок проходження військової служби. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби;
2) нез’явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення,
нез’явлення з відрядження, відпустки або лікувального закладу.
СУБ'ЄКТ:
ч. 1 - військовослужбовець строкової служби
ч. 2 - військовослужбовцем (крім строкової служби) - тільки особи офіцерського складу, прапорщики, військовослужбовці за
контрактом,
ч. 3, 4, 5 - всі категорії військовослужбовців.
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА:
самовільне залишення - прямий умисел нез’явлення вчасно - може і з необережності.

ОБ’ЄКТОМ
є установлений порядок проходження військової служби, який зобов’язує військовослужбовців строкової служби постійно
перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом -
у службовий час і не залишати їх без дозволу відповідного начальника

ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
містить два склади злочину:
1) самовільне залишення військової частини або місця служби;
2) нез’явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з
відрядження, відпустки або лікувального закладу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військовослужбовець за контрактом у службовий час, а
військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши
дозволу відповідного начальника.

Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення військової частини або місця служби мало самовільний
характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу
начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. Наприклад, командир взводу надав звільнення військовослужбовцю.

Нез’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи
об’єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з’являється і перебуває
поза її розташуванням понад установлений строк.
Якщо військовослужбовець своєчасно не з’явився в частину з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий
злочин.
Поважними причинами нез’явлення в строк на службу слід вважати такі об’єктивні фактори, що перешкоджають
військовослужбовцю своєчасно з’явитися в частину. Питання про наявність поважних причин нез’явлення вирішується в кожному
конкретному випадку виходячи із обставин справи.
ПОЧАТКОМ ЗЛОЧИНУ вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а
КІНЦЕМ - день повернення в частину або затримання поза межами частини. Початком нез’явлення на службу вважається
закінчення установленого строку з’явлення, а кінцем - час повернення в частину або затримання.
Незаконна відсутність тривалістю до 3 діб військовослужбовця строкової служби та тривалістю до 10 діб, вчинена вперше
офіцером, прапорщиком, військовослужбовцем за контрактом або після закінчення року з моменту вчинення ними самовільного
залишення військової частини або місця служби, розглядається як ДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПРОСТУПОК.

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується прямим умислом. Нез’явлення вчасно на
службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
СУБ’ЄКТОМ
передбаченого ч. 1, може бути тільки військовослужбовець строкової служби, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК - тільки особи
офіцерського складу, прапорщики, військовослужбовці за контрактом,
а передбаченого частинами 3 і 4 і 5 ст. 407 КК - всі категорії військовослужбовців.

У Законі "Про оборону України" зазначено, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім
цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в
окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таке визначення закріплено і в Законі "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
49. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 408 Дезертирство КК України.

ОБ'ЄКТ: порядок проходження військової служби. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби
2) нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального
закладу
СУБ'ЄКТ: спеціальний - військовослужбовціСУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА: прямий умисел + мета!
КВАЛІФІКУЮЧІ: ч.2: із зброєю/попередня змова групою осіб ч.3 - в умовах особливого періоду, крім воєнного стану ч.4 - в
умовах воєнного стану або в бойовій обстановці

ОБ’ЄКТОМ
є встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний
військовослужбовець зобов’язаний нести військову службу упродовж встановленого законом строку, завжди бути готовим до
захисту держави і виконувати свій військовий обов’язок.
ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
полягає у самовільному залишенні військової частини або місця служби з метою повністю ухилитися від проходження
військової служби або у нез’явленні з тією ж метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з
лікувального закладу.

ДЕЗЕРТИРСТВО Є ТРИВАЛИМ ЗЛОЧИНОМ і починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця
служби, а також нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Для закінченого складу цього злочину тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби значення не має.
Готування та замах на дезертирство можливі лише до моменту самовільного залишення частини або до моменту закінчення
строку явки на службу.
ГОТУВАННЯ може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення частини або для приховування
майбутнього незаконного перебування поза межами частини ….
ЗАМАХ на дезертирство можливий у вигляді умисних дій, беспосередньо спрямованих на залишення території частини або місця
служби (наприклад, спроба до втечі).
Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту залишення частини або місця служби чи до моменту закінчення
строку явки до частини.

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується тільки прямим умислом і спеціально зазначеною у диспозиції статті метою ухилитися від військової служби.
МЕТА може виникнути у військовослужбовця перед залишенням частини або в процесі вчинення самовільного залишення
частини, при поверненні в частину з відрядження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення
частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час
повернутися до виконання обов’язків з військової служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від строку його ухилення від
військової служби.

СУБ’ЄКТАМИ
можуть бути військовослужбовці строкової служби, у тому числі й ті, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні,
курсанти та слухачі військово-навчальних закладів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, військовослужбовці, які
проходять службу за контрактом.

КВАЛІФІКОВАНІ
види дезертирства - дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб, що складають підвищену небезпеку для
військового правопорядку.
Дезертирство зі зброєю передбачає, що військовослужбовець, залишаючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової
служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепальну, холодну).
Дезертирство за попередньою змовою групою осіб передбачає дії двох і більше військовослужбовців, об’єднаних спільним
умислом та метою зовсім ухилитися від виконання обов’язків військової служби. При груповому дезертирстві кожний військо-
вослужбовець усвідомлює, що він дезертирує разом з іншими військовослужбовцями у складі групи, про що між ними була
досягнута попередня змова (див. коментар до ст. 28 КК).

50. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення передбаченого ст 442 Геноцид КК України.

ОБ'ЄКТ: безпека існування національних, етнічних, расових і релігійних груп.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА:
1) позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи;
2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень;
3) створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її
фізичне знищення;
4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі;
5) насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу (ч. 1 ст. 442);
6) публічні заклики до вчинення перелічених дій;
7) виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій;
8) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій (ч. 2 ст. 442).
СУБ'ЄКТ: загальний.
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА: прямий умисел + в ч.1 - мета.

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ
- безпека існування національних, етнічних, расових і релігійних груп.
ПОТЕРПІЛИМИ від цього злочину можуть бути лише члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи.
Національна група (нація) - це така, що історично склалася, стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія,
економічні зв'язки, своя мова, відмітні особливості побуту, культури і духовності.
Етнічна група (етнос) - така, що історична склалася, стійка соціальна група людей, для якої характерні єдність культури і
духовності, особливості побуту, звичаїв (плем'я, народність, народ).
Расова група (раса) - така, що історично склалася, група людства, об'єднана спільністю фізичних ознак, що наслідуються (колір
шкіри, волосся та очей, форма черепа, зріст тощо), обумовлених спільністю походження і початкового розселення.
Релігійна (конфесійна) група - група людей, для якої спільною є сукупність духовних уявлень про надприродні (для даного рівня
розвитку науки) сили та істоти, яким ця група поклоняється.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної
групи шляхом:

ПОЗБАВЛЕННЯ ЖИТТЯ членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи - це умисне вбивство всіх або окремих членів
групи, вчинене у зв’язку з належністю потерпілого до такої групи, спричинене такою належністю. Такий само зв’язок характеризує
заподіяння членам такої групи тяжких тілесних ушкоджень.
СТВОРЕННЯ ДЛЯ ГРУПИ ЖИТТЄВИХ УМОВ, РОЗРАХОВАНИХ НА ПОВНЕ ЧИ ЧАСТКОВЕ ЇЇ ФІЗИЧНЕ
ЗНИЩЕННЯ, може виражатися у позбавленні її продуктів харчування чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні
або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в непридатні
для проживання місця тощо.
СКОРОЧЕННЯ ДІТОНАРОДЖЕННЯ ЧИ ЗАПОБІГАННЯ ЙОМУ В ТАКІЙ ГРУПІ - це насильницька стерилізація, кастрація
або контрацепція, заборона шлюбних союзів між членами однієї групи….
НАСИЛЬНИЦЬКА ПЕРЕДАЧА ДІТЕЙ З ОДНІЄЇ ГРУПИ В ІНШУ означає їх передачу в іншу національну, етнічну, расову
чи релігійну групу, вчинену всупереч волі батьків або осіб, які їх замінюють, і поєднану з фізичним насильством або з погрозою
його застосування (психічним насильством).
КВАЛІФІКАЦІЯ ГЕНОЦИДУ НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОГО, ВЧИНЕНИЙ ВІН У МИРНИЙ ЧИ У ВОЄННИЙ ЧАС.

Злочин вважається ЗАКІНЧЕНИМ: у перших двох формах - з моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті
та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах - коли вчинені зазначені діяння.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
- прямий умисел, поєднаний з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної
групи.
СУБ’ЄКТОМ
може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

ЧАСТИНА 2
НЕ КВАЛІФІКОВАНИЙ А ОКРЕМИЙ СКЛАД.
ОБ’ЄКТИВНУ СТОРОНУ злочину, передбаченого ч. 2 ст. 442 КК, характеризують альтернативні дії:
ПУБЛІЧНИМИ ВИЗНАЮТЬСЯ ЗАКЛИКИ, які повідомляються багатьом особам в їх присутності або із застосуванням
технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).
Під матеріалами слід розуміти будь-які матеріальні носії інформації: друковану і рукописну продукцію, аудіо- і відеокасети,
дискети, лазерні диски тощо. Поняттям «ВИГОТОВЛЕННЯ» охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них,
а також їх розмноження для розповсюдження. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ МАТЕРІАЛІВ - будь- яке їх відчуження іншим особам або
розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).
Злочин вважається ЗАКІНЧЕНИМ, коли вчинена будь-яка дія, зазначена у ч. 2 ст. 442 КК.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов’язковою є
мета їх розповсюдження.
СУБ’ЄКТ злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.
До осіб, які вчинили
БЛОК 3
1. Співвідношення складів злочинів передбачених ст111 Державна зрада та ст 112 Шпигунство КК України. Кримінально
правова кваліфікація надання іноземній державі іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні
підривної діяльності проти України у формах які утворюють інші склади злочинів проти основ національної безпеки
України.

РОЗМЕЖУВАЛЬНА ОЗНАКА – за ознакою суб’єкта. Суб’єктом злочину «державна зрада» громадянин України, а
суб’єктом злочину «Шпигунство» є іноземець або особа без громадянства.
Склади злочинів, передбачених ст.111 «Державна зрада» та ст. 112 «Шпигунство» КК України є СУМІЖНИМИ. Розмежувальною
ознакою є суб’єкт вчинення КП. При держ зраді - це повинен бути фізична осудна особа, яка досягла 16 років і є
громадянином Укр, а при шпигунстві – іноз громадянин або ос без гром, оскільки згідно зі ст. 111 КК, державна зрада –
діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності,
обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в
період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в
проведенні підривної діяльності проти України. Шпигунство є однією з форм об’єктивної сторони складу державної зради (ст.
111 КК України) та самостійним складом злочину (ст. 114 КК України).
Шпигунство (ст. 114) - це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства.
Якщо говорити про ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ в обох статтях об’єктом є державна безпека України в інформаційній, а також
політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

державна зрада – діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та
недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах
воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Шпигунство є однією з форм об’єктивної сторони складу державної зради (ст. 111 КК України) та самостійним складом
злочину (ст. 114 КК України).
Шпигунство (ст. 114) - це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства.

Вичерпний перелік форм об’єктивної сторони державної зради зазначений в ч. 1 ст. 111 КК, а саме:
1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (Перехід на бік ворога може полягати як у
переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам
на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли
особа почала надавати допомогу ворогові. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони аналізованої форми державної зради є час
вчинення злочину – в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту)
2) шпигунство (передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
відомостей, що становлять державну таємницю (ст. 114 КК).
3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності
проти України (У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу
іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України)

ВІДМЕЖОВУЄМО ЗА СУБ’ЄКТАМИ ЦИХ ЗЛОЧИНІВ.

Суб’єктом державної зради є громадяни України, який досяг 16 років.
Суб’єктом шпигунства, в свою чергу, є виключно іноземець або особа без громадянства, яким виповнилося 16 років.

Аналізуючи суб’єктивну сторону злочинів, слід говорити про те, що і державна зрада, і шпигунство характеризуються прямим
умислом, тобто суб’єкти злочинів усвідомлюють протиправність своєї поведінки та бажають настання наслідків.

Особливу уваги викликає питання УМОВ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, які мають певні відмінності у цих двох
складах злочину.
В ч. 2 ст. 111 КК України визначено спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка можливе лише при
наявності трьох умов в сукупності:
o суб’єктом злочинує такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною
державою/організацією/представниками та отримав від них злочинне завдання;
o громадянин не вчинив жодних дій на виконання отриманого злочинного завдання;
o громадянин добровільно заявив органамвлади Українипро зв'язок з іноземною
державою/організацією/представниками та про злочинне завдання.

В свою чергу, ч. 2 ст. 114 КК України, передбачаючи спеціальну підставу звільнення від відповідальності, встановлює також три
умови, з яких лише дві повністю залежать від волі суб’єкта злочину:
 особа припинила розпочату шпигунську діяльність;
 особа добровільно повідомила про своє діяння органам влади України;
 внаслідок виконання двох вище вказаних умов та вжитих заходів органів влади України було відвернено шкоду.

ОТЖЕ, ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ І УМОВАМИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

НАДАННЯ ІНОЗЕМНІЙ ДЕРЖАВІ, ІНОЗЕМНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО ЇХ ПРЕДСТАВНИКАМ ДОПОМОГИ У
ПРОВЕДЕННІ ПІДРИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОТИ УКРАЇНИ У ФОРМАХ, ЯКІ УТВОРЮЮТЬ ІНШІ СКЛАДИ
ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ.

ДРУГОЮ ФОРМОЮ здійснення державної зради є – надання іноземній державі/ організації/ представникам допомоги в
проведенні підривної діяльності проти України.
ЯКЩО ВОНО ПОЛЯГАЄ У ВЧИНЕННІ ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ ТО КВАЛІФІКУЄМО ЗА СУКУПНІСТЮ.
Слід зауважити, що за таких обставин не має значення чи діяла особа на замовлення іноземної держави, чи діяла вона з власної
ініціативи.
ПІДРИВНОЮ визнається будь-яка діяльність, що пов’язана:
o зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом;
o з втручання у міжнародну чи внутрішню політику;
o зі спробою зміни території чи зниженням обороноздатності України;
o з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності від інших держав і т.д..
Допомога у проведенні підривної діяльності може виявлятися у сприянні резидентом, таємним представниками іноземних розвідок,
укритті розвідника або його спорядження, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо.
ЗАКІНЧЕНИМ за такої форми злочин є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в підривній
діяльності проти України.
Проведення підривної діяльності може полягати в здійсненні ІНШИХ злочинів: таких як:
 дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення констит ладу або на захоплення держ влади,
 посягання на життя державного чи громадського діяча,
 посягання на життя представника іноземної держави,
 диверсії,
 контрабанди
 незаконне переправлення осіб через державний кордон України
 пропаганди війни,
 організації масових заворушень,
 створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань,
ЦЕ ПОТРЕБУЄ ДОДАТКОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗА ВІДПОВІДНИМИ СТАТТЯМИ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК.

2. Кримінально правова кваліфікація посягання на життя спеціальних потерпілих державного чи громадського діяча
працівника правоохоронного органу тощо за наявності ознак передбачених ч 2 ст 115 КК України.

В межах інших розділів ОЧ передбачені спец норми про посягання на життя спец потерпілих
Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча
Стаття 348-1. Посягання на життя журналіста
Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського
порядку і державного кордону або військовослужбовця
Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням
правосуддя
Стаття 443. Посягання на життя представника іноземної держави

Ці норми є СПЕЦІАЛЬНИМИ стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у
зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника
правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного
кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, дії винного повністю охоплюються цією статтею.
Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід
кваліфікувати за ст. 112.

!!!! Якщо наявне посягання на життя спеціальних потерпілих та інші обтяжуючі обставини (кваліфікуючі ознаки,
передбачені ч.2 ст.115, наприклад з особливою жорстокістю), то ППВСУ рекомендує в таких випадках додатково
кваліфікувати за сукупністю за відповідними пунктами ч.2 ст.115. Але така рекомендація не узгоджується з принципом
заборони подвійного інкримінування і піддається критиці в науці кримінального права.

 Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра
України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради правосуддя, Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів
України, Генерального прокурора, Директора Національного антикорупційного бюро України, Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини, Голови або іншого члена Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної
партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, -

Посягання на життя КОЛИШНІХ Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України та інших,
вчинене у зв'язку з їх колишньою державною діяльністю, слід кваліфікувати за п. 8 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння
важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.
Посягання на життя державного діяча НЕ кваліфікується за ст. 112, коли воно вчинене для зведення особистих рахунків, коли
його мотивами є ревнощі, намагання уникнути відповідальності, хуліганський мотив тощо

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, ПОМИЛИВСЯ І
ПОЗБАВИВ ЖИТТЯ ІНШУ ЛЮДИНУ (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами
фактичної помилки: за ст. ст. 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за відповідною частиною ст. 115.Певні
складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на
замовлення.
У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких первинних мотивів замовника він убиває, його дії
не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним
дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлення, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115.
Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й з корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій виконавця за п. 6
ст. 115.
Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв'язку з його державною чи
громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурювання до вчинення цього
злочину за ст. ст. 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. 11 ст, 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя
державного чи громадського діяча охоплює будь-які об'єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які обтяжують покарання,
крім вбивства з корисливих мотивів. -
У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом
вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за СУКУПНІСТЮ злочинів, передбачених ст. ст. 112 і 113 або
п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115.

Щодо посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст.348), яке викликане не бажанням перешкодити його
службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, таке слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2
ст. 115 як вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (із посиланням у разі необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як
розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.
******Що стосується СПІВВІДНОШЕННЯ один з одним складів злочинів, що містяться у ст. ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404,
443 КК України, то вони є суміжними складами злочинів. Правовий статус потерпілого є розмежувальною ознакою у названих
складах злочинів. Наприклад, одна й та сама особа не може поєднувати звання Президента України, який названий серед
потерпілих у складі посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України) і представника іноземної
держави, посягання на життя якого карається за ст. 443 КК України. Ще однією розмежувальною ознакою аналізованих складів
злочинів є мотив вчинення злочину — злочин вчиняється у зв'язку з відповідною професійною діяльністю потерпілого. І навіть
у тих окремих випадках, коли правовий статус потерпілого виступає спільною ознакою наведених складів злочинів, наприклад,
Генеральний прокурор України (ст. 112 КК України) і працівник правоохоронного органу (ст. 348 КК України); голова чи суддя
Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України (ст. 112 КК України) і суддя (ст. 379 КК України),
розмежування можливе за мотивом вчинення злочину. Посягання на життя названих потерпілих, передбачене ст. 112 КК України,
вчиняється у зв’язку з їх державною діяльністю. Посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст. 348 КК України)
вчиняється у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків; посягання на життя судді (ст. 379 КК України)
вчиняється у зв’язку з діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя. Саме несумісність змісту ознак, за якими
відрізняються ці склади злочинів, дає підстави вважати ці ознаки розмежувальними, а склади злочинів відносити до
суміжних.

3. Кримінально правова характеристика та співвідношення складів кримінальних правопорушень передбачених ст 120

Доведення до самогубства і ч 1 ст 115 Умисне вбивство КК України.

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу,
систематичного приниження її людської гідності або систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі,
схиляння до самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства, -
2. Те саме діяння, вчинене щодо ос, яка перебувала в мат або іншій залежності від винуватого, або щодо 2 або більше осіб, -
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, -

1. Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується:
ДІЯННЯМ У ФОРМІ:
1) жорстокого поводження з особою; може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому
фізичні чи психічні страждання - мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних
ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо.
2) шантажу; погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, віомості про хворобу,
позашлюбні стосунки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помилковими. Важливо, що вони мають
такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.
3) систематичного приниження людської гідності потерпілого; полягає, зокрема, у тривалому принизливому ставленні до
потерпілого (постійні образи, глумління, цькування, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому ставленні до
потерпілого).
4) систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі означає домагання від іншої особи шляхом погрози,
насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством. це фізичний або психічний вплив на особу з
метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавством. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або
психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.
5) а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства
2) НАСЛІДКАМИ у вигляді доведення особи до: а) самогубства, б) замаху на самогубство;
3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.
Злочин ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення
себе життя.
3. Суб'єкт злочину загальний.а в 115 – 14 років.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Особа може бажати настання наслідків у
вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно
розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких наслідків, за умови, що вона могла і повинна була це
передбачити.
Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій , вчинене, залежно від обставин справи,
слід кваліфікувати за відповідною частиною (і пунктом ч.2) ст. 115.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ознаками цього злочину є вчинення його щодо:
1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого;
2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120),
а особливо кваліфікуючою ознакою - щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).

Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь- яких законних дій
(наприклад, правомірного звільнення з роботи), а також унаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи,
але правильних, таких, що відповідають дійсності відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній
формі).
Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути
причинний зв’язок. Відсутність такого зв’язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

СПІВВІДНОШЕННЯ:
Доведення до самогубства та умисне вбивство є СУМІЖНИМИ складами КП.(розмежувальна ознака – об’єктивна сторона +
суб’єктивна сторона + суб’єкт)
При доведенні до самогубства, на відміну від вбивства, потерпілий під впливом жорстокого з ним поводження, шантажу,
систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі або систематичного приниження його людської
гідності з боку винуватого сам приймає рішення щодо позбавлення себе життя та умисно власноручно реалізує його,
володіючи при цьому свідомістю та волею. Діяння у складі доведення до самогубства не є тим, що безпосередньо заподіює
смерть людині, на відміну від вбивства. Спосіб позбавлення життя, який обирає потерпілий, може бути будь-яким та не впливати
на кваліфікацію діяння, тобто не можна говорити про наявність складу вбивства, якщо відсутній хоча б один із його структурних
елементів. Вбивства не може бути там, де немає протиправного, безпосереднього заподіяння смерті однією особою іншій.
ПРИ ВБИВСТІ ОБОВ’ЯЗКОВИМ Є ЗАСТОСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ (Н.П.
ОТРУТА, ЗБРОЯ І ТД)
Умисне вбивство – умисел
ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА – МОЖЕ БУТИ І НЕОБЕРЕЖНИМ.
Субєкт – вбивсто 14 років, доведення до самогубства 16 р (заг)

4. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження,
що спричинило смерть потерпілого) та складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115 «Умисне вбивство»,
ч. 1 ст. 119 «Вбивство через необережність» КК України.

Ч.2 ст. 121 – ціле, а ст. 119 – частина.

121 і 115 - суміжні
ППВСУ Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася
смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу
винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема
враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини
припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.
ВИЗНАЧАЛЬНИМ ПРИ ЦЬОМУ Є СУБ'ЄКТИВНЕ СТАВЛЕННЯ ВИННОГО ДО НАСЛІДКІВ СВОЇХ ДІЙ.
При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного,
У випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до діяння
умисне, а до настання смерті проявляється в необережності.

!!!ТОБТО УМИСНЕ ВБИВСТВО І УМИСНЕ ТТУ, ВНАСЛІДОК ЯКОГО СТАЛАСЯ СМЕРТЬ ПОТЕРПІЛОГО Є СУМІЖНИМИ
СКЛАДАМИ, ПРИ ЦЬОМУ РОЗМЕЖУВАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ Є СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА КП (ПРИ 115 – ПРЯМИЙ
УМИСЕЛ, ПРИ Ч2 СТ 121 – МАЄ МІСЦЕ
ЗМІШАНА ФОРМА ВИНИ, ПРИ ЯКІЙ ставлення до діяння умисне, а до настання смерті проявляється в необережності.)

Вбивство через необережність та УТТ, що спричинило смерть потерпілого співвідносяться як ЧАСТИНА І ЦІЛЕ. Ч. 1 ст. 119
“Вбивство через необережність” – частина, ч.2 ст. 121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого” –
ціле
Ч. 2 СТ. 121 = Ч.1 СТ. 121+ Ч. 1 СТ. 119

ВІДМІННІСТЬ УМИСНОГО ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ЯКЕ СПРИЧИНИЛО СМЕРТЬ ПОТЕРПІЛОГО,

ВІД НЕОБЕРЕЖНОГО ВБИВСТВА:
Якщо умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого в його діях є
необережна вина, вчинене належить кваліфікувати як убивство через необережність.
**Засуджений вдарив кулаком лівої руки в око та правою ногою в обличчя потерпілого, внаслідок чого потерпілий впав на
асфальт, вдарився потилицею і внаслідок отриманої травми помер у лікарні.
ВС підкреслив, що розмежування складів злочинів за ч.2, ст. 121 КК України та ч.1, ст. 119 КК України здійснюється за
об’єктивною та суб’єктивною сторонами.
В даному випадку в основу розмежування покладається висновок медичного експерта у справі, відповідно до якого смерть
потерпілого наступила безпосередньо НЕ від удару, а внаслідок падіння на площину з попередньо набутим прискоренням
від удару і отриманої після падіння внутрішньочерепної травми з переломом кісток.
ОТЖЕ, ЗАСУДЖЕНИЙ НЕ НАНІС ТА НЕ МАВ УМИСЛУ НА НАНЕСЕННЯ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ, ЯКІ Б
СПРИЧИНИЛИ СМЕРТЬ ПОТЕРПІЛОГО.
Водночас засуджений хоча і не передбачав смерть від падіння потерпілого, повинен був і міг передбачити трагедію під час
нанесення ударів, тому його діяння слід кваліфікувати як вбивство через необережність

5. Кримінально-правова характеристика та співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 125

«Умисне легке тілесне ушкодження», ст. 126 «Побої і мордування» КК України.

СТАТТЯ 125. УМИСНЕ ЛЕГКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ

1. Умисне легке тілесне ушкодження.
2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності.
Об'єктом є здоров'я особи.
З об'єктивної сторони характеризується вчиненням тілесних ушкоджень ДВОХ ВИДІВ:
1) легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125); - ЛТУ без наслідків не спричинило таких наслідків, як короткочасний розлад
здоров'я або незначну втрату працездатності - має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець,
подряпина тощо). Втрата працездатності 0%
2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст.
125). – ЛТУ з наслідками спричиняються короткочасний розлад здоров'я або незначна стійка втрата працездатності. Короткочасним
слід вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більш як три тижні (7 - 21 день включно). Під незначною
стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 % (до 9% включно). Відсоток втрати
працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених МОЗ критеріїв встановлення
ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках.
Злочин ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту заподіяння фізичної шкоди у виді наслідків.
Суб'єктом є заг
Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння
тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а в результаті його дій потерпілому було заподіяно лише легкі
тілесні ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - за відповідними частинами статей 15 і 121 або 122.

СТАТТЯ 126. ПОБОЇ І МОРДУВАННЯ

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не сприч ту.
2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або
з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати
воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.
ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ ПОЛЯГАЄ У:
1) завданні удару, побоїв або
2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги,
голови), що завдає фізичного болю.
Побої - це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не сприт ту
Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні
кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло
термічними факторами тощо.
ЗАВДАННЯ УДАРУ, ПОБОЇВ, ВЧИН ІНШ НАСИЛЬН ДІЙ УТВ СКЛАД ЗЛ, ПЕРЕДБ СТ. 126, ЗА 2 УМОВ:
а) завдали потерпілому фізичного болю;
б) не спричинили тілесних ушкоджень.
Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним
впливом на його тіло.
Якщо удар, побої або інші насильницькі дії не завдали потерпілому фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, вони не
визнаються злочином. ЗАКІНЧЕНИМ злочин вважається з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких
дій.
Суб'єкт злочину загальний.
Суб'єктивна сторона характеризується умислом. При завданні удару, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій, що мають
характер мордування або вчиняються з метою залякування потерпілого чи його близьких, умисел може бути лише прямим.
КВАЛІФІКОВАНИМИ видами злочину (ч. 2 ст. 126) є вчинення описаних у ч. 1 цієї статті діянь:
 що мають характер мордування; тоді, коли вони полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання,
шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та
інші аналогічні дії).
 групою осіб;
 з метою залякування потерпілого чи його близьких;
 з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

СПІВВІДНОШЕННЯ:
Склади КП, передбачених ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження» та ст. 126 «Побої і мордування» співвідносяться як
СУМІЖНІ склади КП, розмежувальною ознакою в даному випадку випадку є наслідки.
Щодо Ч.2 ст. 125 КК, то наслідками є
 короткочасний розлад здоров'я (тривалістю, понад шість днів, але не більш як три тижні - 21 день). 7- 21 день
 незначну втрату працездатності. Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної
працездатності до 10%. (від 1 до 9% включно)
Щодо Ч.1 ст. 125 ККУ , то наслідками є:
 ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів. (є наявне порушення анатомічної
цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів -
фізичних, хімічних, біологічних, психічних)
Відповідно до правил суд-муд визначення ступеня тіл ушк: Побої не становлять особливого виду ушкоджень. Вони
характеризуються заподіянням багаторазових ударів. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють
за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, суд-мед
експерт відмічає скарги потерпілого, вказує, що об ознак ушкоджень не виявлено і не встан ступеня тяжкості ту.

6. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 135 «Залишення в небезпеці» КК України.
Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 «Умисне вбивство», ст. 119 «Вбивство
через необережність» КК України.

СТАТТЯ 135. ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів
до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без
допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив
потерпілого в небезпечний для життя стан,-
2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,-
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,-

ОБ'ЄКТ
є життя і здоров'я особи.
Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак:
а) перебуває в небезпечному для життя стані; може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із
приміщення, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в
небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення
для кваліфікації злочину.
б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого
безпорадного стану. втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного
сп'яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в
змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась.
ОБ.СТ.
З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у ЗАВІДОМОМУ залишенні без
допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані або позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через
малолітство, старість, хворобу, або внаслідк іншого безпорадного стану). що виражається у залишенні без допомоги вказаної
особи невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого.
ФОРМАЛЬНИЙ. Злочин ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту ненадання допомоги (залишення в небезпеці) незалежно від
того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні + незалежно від того наскільки ефективною могла б бути ця допомога. Не має значення, що
хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.
СУБ'ЄКТ
спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які:
 первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу;
 самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Обов’язок піклуватися про цю особу може випливати:

1) із закону або інших нормативних актів. Так, батьки зобов’язані піклуватися про дітей, а діти – про батьків;
2) із шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину, і навпаки;
3) із характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо);
4) із договору (керівник туристичної групи, тренер);
5) коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

Крім обов’язку особа повинна мати можливість надати допомогу. Якщо особа через фізичну неспроможність (наприклад, не
може врятувати людину, яка тоне на воді, тому що не вміє плавати) або тому, що сама знаходиться в безпорадному стані чи з
інших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями КК якщо залишення без допомоги
вчинене: а) медичними працівниками - за ст. 139; в) службовими особами, якщо відповідний правовий обов'язок лежить на
них, - за ст. ст. 364 або 426.
СУБ. СТ.
ПРЯМИМ УМИСЛОМ: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без
допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що
він зобов'язаний піклуватися про особу І має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в
небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.
Ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю. При цьому
для випадків, коли винною є особа, яка зобов'язана була піклуватися про потерпілого, може бути характерним як непрямий умисел
(наприклад, пожежник, усвідомлюючи, що внаслідок його бездіяльності особа може загинути, не рятує її із боягузтва), так і
необережність (набувач майна за договором довічного утримання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись
на те, що хвороба не є тяжкою), а для випадків, коли винною є особа, що сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан,
- тільки необережність.
7. КВАЛІФІКОВАНИМ ВИДОМ ЗЛОЧИНУ є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст.
135).
а ОСОБЛИВО КВАЛІФІКОВАНИМ - діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної
без допомоги, або інші тяжкі наслідки. Під іншими тяжкими наслідками у ч. З ст. 135 розуміється спричинення потерпілому
тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти
СПІВВІДНОШЕННЯ:
Ст 135 і ст 115 – СУМІЖНІ, розмежувальною ознакою у даному випадку виступатиме суб’єктивна сторона КП. Якщо ж особа, яка
сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, бажає настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків або
свідомо допускає можливість їх настання, її бездіяльність має кваліфікуватися за статтями, що передбачають
відповідальність за умисне вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків.
Якщо особа, яка зобов'язана була піклуватися про іншу особу, умисно створює ситуацію, небезпечну для життя останньої
(скажімо, інструктор з мотивів помсти залишає групу альпіністів в горах, звідки вони завідомо для нього не можуть
вибратись), внаслідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115.
Ст.135 і ст. 119 – співвідносяться як частина(119) і ціле(135)
ч.3 ст. 135(залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть особи) = ч.1 ст 135(залишення в небезпеці) + ч. 1 ст 119(вбивство
через необережність)

7. Юридичний аналіз складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 134 «Незаконне проведення аборту або
стерилізації» КК України. Їх співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбаченими ст. 121 «Умисне
тяжке тілесне ушкодження», ст. 128 «Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження» КК України.

СТАТТЯ 134. НЕЗАКОННЕ ПРОВЕДЕННЯ АБОРТУ АБО СТЕРИЛІЗАЦІЇ

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, -
2. Примушування до аборту без добровільної згоди потерпілої особи -
3. Незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої особи, -
4. Примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи -
5. Дія, передбачена частиною четвертою цієї статті, якщо вона спричинила смерть потерпілої особи чи інші тяжкі наслідки, -
Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 134, визначається тим, що це діяння може супроводжуватись різними
ускладненнями - кровотечами, сепсисом, безпліддям, психічними аномаліями, смертю тощо.
ОБ'ЄКТ
є здоров'я вагітної жінки.
ОБ. СТ.
1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134);
2) примушуванні до аборту без добровільної згоди потерпілої особи
3) незаконному проведенні аборту, якщо воно спричинило:
а) тривалий розлад здоров'я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 3 ст. 134)
4) примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи
5) примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи якщо вона спричинила смерть потерпілої особи чи
інші тяжкі наслідки

ПРОВЕДЕННЯ АБОРТУ - це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції.
Відповідальність за ст. 134 настає і у тому разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз з
боку інших осіб. Особи, які не лише примушують жінку до штучного переривання вагітності, а й сприяють незаконному
проведенню аборту (наприклад, надають приміщення, інструменти або заздалегідь обіцяють приховати сліди злочину), мають
притягуватись до відповідальності за ч. 5 ст. 27, ст. 134 як пособники.
Переривання вагітності без згоди потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства (скажімо, в результаті нанесення
їй удару чи побоїв) залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за ст. ст. 121, 128 або 140.
Якщо наявна згода вагітної жінки - це ст. 134

За відсутності згоди (насильницький х-тер) – це така ознака ТТУ як переривання вагітності

ТОБТО ЦЕ СУМІЖНІ СКЛАДИ ЗЛОЧИНІВ ЗА НАСЛІДКАМИ.
*Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з'явилась можливість безпосереднього фізичного
впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством. Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок
передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як вбивство. Не виключається кваліфікація вчиненого за
сукупністю злочинів - як незаконне проведення аборту та вбивство.
Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів у невідкладних випадках, коли є реальна
загроза життю хворої жінки, здійснюється особою, яка має спеціальну медичну освіту, без згоди хворої або її законних
представників на медичне втручання.

АБОРТ, ВЧИНЕНИЙ ОСОБОЮ ІЗ СПЕЦІАЛЬНОЮ МЕДИЧНОЮ ОСВІТОЮ, ТЯГНЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА Ч. 2 СТ.

134 ЗА НАЯВНОСТІ ДВОХ УМОВ:
1) його незаконності;
2) спричинення тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої.

Аборт визнається незаконним, якщо він, зокрема, здійснюється:

 за наявності медичних протипоказань переривання вагітності незалежно від її строку
 не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров'я
 за допомогою недозволених або заборонених засобів чи способів;
 при вагітності від 12 до 28 тижнів, якщо відсутні соціальні і медичні показання, за наявності яких дозволяється штучне
переривання вагітності у-такі строки;
 при вагітності понад 28 тижнів, якщо її переривання не було зумовлене станом крайньої необхідності.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134, вважається ЗАКІНЧЕНИМ з моменту фактичного переривання вагітності. Якщо особа
вчинила всі дії, які з її погляду були необхідними для переривання вагітності {зробила ін'єкцію, здійснила хірургічне втручання
тощо), однак вагітність перервати не вдалося, вчинене слід кваліфікувати за ст. 15, ч. І ст. 134.
Злочин, передбачений ч. 3 ст. 134, вважається закінченим з моменту настання певних суспільне небезпечних наслідків -
тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої.. Смерть вагітної жінки може настати як під час незаконного
проведення аборту, так і після закінчення операції.
СУБ'ЄКТ
особа, яка досягла 1б-річного віку і не має спеціальної медичної освіти. Це можуть бути:
1) лікарі, але які не мають спеціальної медичної підготовки і за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на
проведення операцій штучного переривання вагітності;
2) особи середнього медичного персоналу (медичні сестри, акушерки, фельдшери тощо) або студенти медичних навчальних
закладів;
3) особи, які не мають жодного відношення до медицини.
КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї вагітності.
Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134. крім зазначених категорій осіб, можуть виступати особи, які мають спеціальну
медичну освіту, тобто лікарі, акушери-гінекологи.
СУБ. СТ.
прямим умислом.
Психічне ставлення до суспільне небезпечних наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 134, є необережним.
За наявності умислу до смерті, безплідності або тривалого розладу здоров'я дії винного потрібно кваліфікувати за
сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 134 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК (наприклад, ст. ст. 115, 121, 122).
У разі, коли тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої сталися внаслідок проведення аборту, який здійснювався
на законних підставах лікарем з профільною медичною підготовкою, за наявності підстав вчинене слід кваліфікувати за ст. 140.
??? Співвідношення.
Основні склади – СУМІЖНІ розмежувальною ознакою між якими є наявність (відсутність) згоди жінки на проведення такої
операції. Тобто якщо є згода жінки – кваліфікуємо за 134, якщо згода жінки відсутня квал за 121(умисне тяжке тіл ушк).
Аналогічно з ст.128 – основні склади суміжні, а щодо ч.3 ст. 134, то частина і ціле

Ч3. Ст.134 і ст.128 СПІВВІДНОСЯТЬСЯ ЯК ЦІЛЕ І ЧАСТИНА

Ч.3 ст. 134 (Незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої особи)
= 128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження)+ ч.1 або ч.2 ст 134

Ст. 121 і ст. 134 співвідносяться також як частина і ціле (оскільки в 134 є переривання вагітності, а це є ознакою тяжкого
тілесного ушкодження)

8. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 119 «Вбивство через необережність» КК
України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 139 «Ненадання допомоги
хворому медичним працівником», ч. 2 ст. 140 «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або
фармацевтичним працівником» КК України.

СТАТТЯ 119 ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ

2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність,-

1. Об'єктом злочину є життя особи.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується:
1) діянням - посяганням на життя іншої людини;
2) наслідками у вигляді її смерті;
3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою іншого злочину (зокрема передбаченого ч. 2 ст, 134 Незаконне проведення
аборту або стерилізації, ч. З ст. 135 Залишення в небезпеці, ч. З ст. 136 Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному
для життя стані, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139 Ненадання допомоги хворому медичним працівником, ч. 2 ст. 140 «Неналежне виконання
професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» КК України), воно кваліфікується за статтею Особливої
частини КК, що передбачає відповідальність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.

З цими злочинами ст. 119 співвідноситься як частина (ст.119) і ціле.

Ці спеціальні статті крім заподіяння смерті охоплюють ще посягання на інші додаткові об’єкти крим-прав охорони.
Злочин ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту настання смерті особи.

3. Суб'єкт злочину загальний – фо 16.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.
Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть
потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або
не могла цього передбачати.

5. КВАЛІФІКУЮЧОЮ ОЗНАКОЮ ЗЛОЧИНУ (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необережність двох або більше осіб.
СТ. 139. НЕНАДАННЯ ДОПОМОГИ ХВОРОМУ МЕДИЧНИМ ПРАЦІВНИКОМ
І. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими
правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, -
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, -

1. Об'єктом злочину є життя і здоров'я людини.

2. Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала серйозну травму або перебуває в іншому явно
хворобливому стані.
З об'єктивної сторони ЗЛОЧИН ВИРАЖАЄТЬСЯ У БЕЗДІЯЛЬНОСТІ: медичний працівник, який відповідно до встановлених
правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

*Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і
лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших
екстремальних ситуаціях, а медичні працівники, крім цього, - і при гострих захворюваннях.
Відповідальність за ст. 139 настає лише у тому разі, коли особа, яка була зобов'язана надавати хворому допомогу, з
урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за ст. 139 виключається, якщо
медичний працівник сумлінно помилявся у питанні про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення
до наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або інших тяжких наслідків. До інших тяжких
наслідків слід відносити, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

СТ. 140. НЕНАЛЕЖНЕ ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ МЕДИЧНИМ АБО ФАРМАЦЕВТИЧНИМ

ПРАЦІВНИКОМ
1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок
недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, -
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, -

1. Об'єкт злочину - життя і здоров'я людини, встановлений порядок виконання медичними і фармацевтичними працівниками
своїх професійних обов'язків,
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується:
1) діянням (дією чи бездіяльністю) - невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх
професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для
хворого; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти,
наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього
медичного персоналу тощо).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна самовпевненість або злочинна
недбалість).

Основною ознакою, яка вирізняє аналізовані склади злочинів є ФОРМА ВИНИ. У ст. 139 КК України суб’єктивна сторона
характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним. Натомість, у ст. 140
має місце необережна форма вини (невиконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи
несумлінного до них ставлення). Наприклад, лікар-акушер-гінеколог на прохання потерпілої не провів моніторинг за
внутрішньоутробним станом плоду потерпілої, що призвело до внутрішньоутробної смерті плоду, оскільки був переконаний, що в
цьому немає потреби. Тобто, в даному випадку, лікар не бажав настання таких суспільно-небезпечних наслідків, але через свою
недбалість не передбачив такої ймовірності та не вжив необхідних заходів.
Другою відмінністю між аналізованими складами злочинів є те, що зміст об’єктивної сторони неналежного виконання
професійних обов’язків складають тяжкі наслідки. Тоді як у ч. 1 ст. 139 КК України вони відсутні. Водночас, такі наслідки
передбачені у кваліфікованому складі ненадання допомоги хворому медичним працівником

??? СПІВВІДНОШЕННЯ:
Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою іншого злочину (зокрема передбаченого ч. 2 ст. 139 Ненадання допомоги
хворому медичним працівником, якщо воно спричинило смерть хворого, ст. 140
«Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» КК України), воно кваліфікується
за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за це КП, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує.
З цими КП ст. 119 співвідноситься як частина (ст.119) і ціле.

9. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 147 «Захоплення заручників» КК
України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбаченими ст. 349 «Захоплення представника
влади або працівника правоохоронного органу як заручника», ст. 349-1 «Захоплення журналіста як заручника», ст. 371
«Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою» КК України.

СТАТТЯ 147. ЗАХОПЛЕННЯ ЗАРУЧНИКІВ

І. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи,
підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови
звільнення заручника -
2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення
людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-

ОБ'ЄКТ
є особиста воля в частині можливості вільного вибору місця перебування. Дод факульт – життя і здоровя особи.
Обов ознакою цього злочину є потерпілий – тільки фізична особа.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження,
вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
ОБ.СТ.
характеризується суспільне небезпечними діями у двох можливих формах:
Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з й затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху,
пересування чи поведінки особи.
Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи.
Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так
само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані
з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
ЗАКІНЧЕНИМ ВІН Є З МОМЕНТУ ЗАХОПЛЕННЯ, коли свобода особи була фактично обмежена. Тривалість тримання
особи як заручника значення для кваліфікації не має і враховується при призначенні покарання.
СУБ'ЄКТ
є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
СУБ.СТ.
характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути
УМИСНИМ АБО НЕОБЕРЕЖНИМ.
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний
злочин відрізняється переважно за СПЕЦІАЛЬНОЮ МЕТОЮ.
Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство
чи організацію, фізичну або службову особу до:
а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось
заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо);
б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).
Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
КВАЛІФІКОВАНИМИ ВИДАМИ
1) вчинення його щодо неповнолітнього;
2) вчинення його організованою групою;
3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей;
4) спричинення ним тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у т.ч. таке, що
спричинило смерть потерпілого, настання великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних
стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих
обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147 і ч. 2 ст. 115.
??? СПІВВІДНОШЕННЯ
Стаття 147 зі ст. 349, ст. 349-1 співвідноситься як загальна і спеціальна. У ст. 147 – загальний потерпілий.
Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути особи, які завідомо для винного є
представниками влади, працівниками правоохоронних органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або
тримаються як заручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбових) осіб до вчинення або
утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з
іншими особами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукупність).
На відміну від ст. 147, адресатом вимоги у ст. 349 не можуть бути такі суб’єкти, як родичі затриманого або інші фізичні
особи. Тому якщо вимоги заявлені саме до них, діяння треба кваліфікувати за ст. 147.
У ст. 349 спеціальний потерпілий – захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного
органу чи їх близьких родичів.
У ст. 349-1 – захоплення або тримання як заручника журналіста, його близьких родичів чи членів сім’ї
На відміну від ст. 147, ст. 349, 349-1 не містить кваліфікуючих ознак. Тому захоплення або тримання як заручника, наприклад,
неповнолітнього близького родича працівника правоохоронного органу, або захоплення чи тримання як заручника працівника
правоохоронного органу, вчинене організованою групою, або поєднане з погрозою знищення людей кваліфікується тільки за ст.
349.
+ науковий підхід щодо виділення ознак, характерних для захоплення журналіста як заручника, зокрема ст. 349-1 КК України, на
відміну від ст. 147 КК України, вказує на спеціальну мету – спонукання до дії або відмову від неї лише одного адресата – саме
цього журналіста, а термін «будь-які дії» обмежує коло таких дій професійною журналістською діяльністю потерпілого – у випадку
спонування самого журналіста чи вчинення чи утримання від вчинення певних дій вони є суміжними зі ст. 147.

Ст 147 зі ст. 371 (Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою) суміжні за діянням та
суб’єктом
У ст. 371 - спеціальний суб’єкт - службова особа органу дізнання, досудового слідства, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо
незаконного тримання під вартою - також начальник місця попереднього ув'язнення. В 147 – суб загал.
+ ст.371 не має всіх ознак 147 – мети спонукання до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення
заручника.

10. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або
викрадення людини» КК України. Кримінально-правова оцінка незаконного позбавлення волі з корисливих мотивів.

СТАТТЯ 146. НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини -
2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою
групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому
фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,-
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі
наслідки,-

ОБ'ЄКТ
є особиста воля.
В кваліф складі – дод обов об’єкт – життя і здоров'я особи.
ОБ. СТ
злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

«НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ» ТА «ВИКРАДЕННЯ»

Основним критерієм відмежування незаконного позбавлення волі людини та викрадення людини є особливості об’єктивної
сторони (спосіб) кр.п: при незаконному позбавленні волі людини – утримання шляхом насильницької ізоляції особи всупереч її
волі в тому місці, де вона знаходиться, чи там, куди вона прибула добровільно, а при викраденні людини – сукупність дій,
пов’язаних не тільки з позбавленням потерпілого свободи, а незаконним переміщенням з того місця, де він знаходився, до іншого, з
подальшим утриманням викраденої особи

+ НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ:

 незаконність (відсутність передбачених з-твом підстав для обмеження або позбавлення волі)
 вказане діяння повинно суперечити волі потерпілої:
а) особа тримається в місці, де вона взагалі не бажає, або більше не бажає перебувати
б) особа поміщена в місці, яке вона не має можливості вільно покинути, хоча бажає цього

«ВИКРАДЕННЯ» ЛЮДИНИ - заволодіння людиною та її переміщення в інше місце всупереч її волі. способи викрадення:
 таємне; (коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють
значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу);
 відкрите; (вчинене за відсутності інших осіб щодо людині яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям,
знаходженням у безпорадному стані тощо)
 шляхом обману або зловживання довірою; (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі
підроблених документів);
 шляхом вимушеної - добровільної передачі цієї людини. її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем,
опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або
розголошення відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їхнього майна. Такий спосіб є близьким до вимагання (ст.
189).

НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ Є ТРИВАЮЧИМ ЗЛОЧИНОМ. Тому дії по утриманню потерпілого у стані позбавлення
волі, до яких винний приєднався після початку злочину і до його закінчення, є співвиконавством у цьому злочині.
ЗАКІНЧЕНИМ ЗЛОЧИНОМ викрадення людини є з моменту заволодіння нею і фактичного початку обмеження її волі.
СУБ'ЄКТ
загальний. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де
вона не бажає перебувати (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, )….

СУБ.СТ.
характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це
зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різні, крім суспільне корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків
незаконного позбавлення волі може бути умисним або необережним.
КВАЛІФІКОВАНИМИ ВИДАМИ
 щодо малолітнього;
 із корисливих мотивів;
 щодо двох або більше осіб;
 за попередньою змовою групою осіб;
 способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння
йому тілесного ушкодження.
 пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань;
 із застосуванням зброї;
 протягом тривалого часу.

ОСОБЛИВО КВАЛІФІКОВАНИМИ ВИДАМИ ЗЛОЧИНУ Є:

1) вчинення його організованою групою;
2) спричинення ним тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюється заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, у т.ч. такого, що мало
характер мучення, тяжке психічне захворювання, переривання вагітності або смерть близької для потерпілого особи внаслідок
переживань з приводу його раптового зникнення тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене
способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або
таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок
незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, ч.
ч. 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120.
НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ З КОРИСЛИВИХ МОТИВІВ МАЄ МІСЦЕ У РАЗІ,
КОЛИ ВИННИЙ БАЖАВ:
1. (ЗМІСТОВНА ОЗНАКА)
1. одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб
2. одержати або зберегти певні майнові права,
3. уникнути матеріальних витрат чи обов'язків
4. або досягти іншої матеріальної вигоди.
2. функціональна ознака: реалізація цього мотиву повинна стосуватись САМОГО потерпілого, тобто винний повинен спонукати
потерпілу особу до відповідної поведінки , що дозволить в майбутньому отримати матер. вигоду.
Не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув.
Час виникнення корисливого мотиву (до початку чи під час позбавлення життя потерпілого) на кваліфікацію вчиненого як
умисного вбивства з корисливих мотивів не впливає

11. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 153 «Сексуальне насильство» КК
України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 152 «Зґвалтування», ст. 156
«Розбещення неповнолітніх» КК України.

СТАТТЯ 153. СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

Безпосередній об’єкт – статева свобода/недоторканість
В основному складі (ч. 1) наявний додатковий обов’язковий об’єкт – здоров’я особи (бо є насильницький
характер).
Додатковий факультативний об’єкт (ч. 2) - службовий, професійний або громадський обов’язок;
Додатковий обов’язковий (ч. 3) щодо малолітньої особи – нормальний психофізичний розвиток дитини.
Додатковий факультативний (ч. 3) щодо неповнолітньої - нормальний психофізичний розвиток дитини.
Додатковий обов’язковий (ч. 5) – життя та здоров’я потерпілого.
Потерпілий - загальний, важлива ознака – дії без добровільної згоди.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА (Ч. 1)

1. суспільно-небезпечне діяння (дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням в тіло іншої особи
2. спосіб вчинення кримінального правопорушення – застосування насильства.
Дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням в тіло іншої особи – (формулювання законодавця невдале, бо
вказує тільки на те, що поведінка має бути діями з метою сексуального збудження або задоволення статевої
пристрасті, а також на те, що такі дії не мають бути пов’язані із проникненням в тіло іншої особи). Найбільша
проблема полягає у тому, що для інкримінування суб’єкту цієї статті постає питання чи потрібний тактильний
контакт. Більшість науковців кажуть, що потрібний.
Випадки, коли виникає проблема з кримінально-правовою оцінкою ситуації:
1. суб’єкт змушує спостерігати потерпілу за тим, як вчиняється статевий акт і застосовує насильство для цього
2. суб’єкт онлайн змушує потерпілу вчиняти дії сексуального характеру.
Під діями сексуального характеру, не пов’язаних з проникненням в тіло іншої особи треба розуміти дії, які
передбачають/ не передбачають фізичний контакт з тілом потерпілої особи, вони не пов’язані з проникненням в тіло
такої особи та спрямовані на збудження чи задоволення статевої пристрасті.
Якщо проникнення не вагінальне/оральне/анальне, а в інший отвір – не підпадає під кваліфікацію 152, і під 153, бо є
проникнення. До зазначених в аналізованій статті дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в
тіло іншої особи, можуть бути віднесені, зокрема: сім’явипорскування на зовнішні геніталії жінки навіть із
наступним заплідненням (якщо це не поєднується з проникненням статевого члена чоловіка в піхву жінки); тертя по
зовнішніх геніталіях жінки, її губах і сідницях язиком, руками, статевим членом, штучним фалосом чи іншим
предметом (за умови, що органи «насильника» чи предмети навколишнього світу не вводяться в піхву, рот чи анальний
отвір потерпілої особи); мацання геніталій руками; фроттаж (тертя тілом чоловіка об тіло жінки задля отримання
сексуального збудження і задоволення); кунілінгус – оральна стимуляція жіночих геніталій; анілінгус – оральна
стимуляція входу в анальний отвір;
Ідеться, таким чином, про різноманітні дії (акти) сексуального характеру, спрямовані на збудження та (або)
задоволення статевої пристрасті винуватої особи, які, за загальним правилом, передбачають її фізичний
контакт із тілом іншої (потерпілої) особи, але не означають проникнення в це тіло.
Вчинювані стосовно тіла потерпілої особи дії, об’єктивно позбавлені сексуального характеру (шмагання батогом,
укуси, дряпання, припікання тіла цигарками тощо), можуть кваліфікуватись за ст. 153 КК лише за умови, що умисел
винуватої особи був направлений на збудження та (або) задоволення у такий спосіб своєї статевої пристрасті, у
зв’язку з чим вчинене (так би мовити, за спрямованістю умислу) варто розцінювати як посягання на статеву свободу чи
статеву недоторканість потерпілої особи.
Інакше скоєне має розглядатись як посягання на тілесну недоторканість людини, яке за наявності підстав може
кваліфікуватись як той чи інший злочин проти здоров’я особи.

Спосіб – фізичне насильство (побої, тілесні ушкодження, обмеження волі) та психічне насильство (погрози
Ненасильницькі дії сексуального характеру без проникнення стосовно потерпілих, які психічно безпорадні. 152 – ні, бо
нема проникнення, 153 – ні, бо нема насильницького характеру.

ЗАКІНЧЕНИМ кримінальне правопорушення (ст. 153) буде з моменту початку дій сексуального характеру.
Але повинні бути присутні 2 елементи: насильницькі дії та посаток дій сексуального характеру.

СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ:
Суб’єкт – загальний
Вина – прямий умисел, за винятком ситуацій, коли йдеться про тяжкі наслідки (може бути необережне заподіяння
тяжких наслідків, окрім небезпеки заподіяння шкоди життю і здоров’ю в момент вчинення кримінального
правопорушення).
СПІВВІДНОШЕННЯ:

152 І 153 – СУМІЖНІ ЗА ОБЄКТИВНОЮ СТОРОНЮ (А САМЕ ДІЯННЯМ)

Об’єктивні, суб’єктивні та кваліфікуючі (особливо кваліфікуючі) ознаки сексуального насильства збігаються з такими
ж ознаками зґвалтування, за винятком того, що об’єктивна сторона складу розглядуваного злочину охоплює лише такі
насильницькі дії сексуального характеру, які НЕ полягають у проникненні в тіло іншої особи. Відповідно, диспозиція ч. 1
ст. 153 КК носить описово-відсильний характер.
Тобто ст 152: діяння у формі вагінального, анального, орального проникнення в тіло іншої особи, ст 153 - насильницькі дії
сексуального характеру, які НЕ полягають у проникненні в тіло іншої особи
153 І 156 - ЧАСТИНА І ЦІЛЕ
Якщо винуватий, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу або вчинити щодо неї сексуальне насильство, здійснив
щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування або сексуальне насильство не вчинив з причин, не залежних від його волі,
то скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156, а за відповідними частинами ст. 15, ст. 152 (ст. 153) КК (конкуренція
частини і цілого). Але якщо умисел вчинити зґвалтування або сексуальне насильство виник вже після закінчення
розбещення потерпілої особи, то скоєне утворює реальну сукупність відповідних злочинів.
!!! РОЗПУСНІ ДІЇ З ПОТЕРПІЛОЮ ОСОБОЮ, ЯКА НЕ ДОСЯГЛА 16-РІЧНОГО ВІКУ, ВЧИНЕНІ
БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПЕРЕД ЇЇ ЗҐВАЛТУВАННЯМ, СЕКСУАЛЬНИМ НАСИЛЬСТВОМ АБО СТАТЕВИМИ
ЗНОСИНАМИ З ОСОБОЮ, ЯКА НЕ ДОСЯГЛА СТАТЕВОЇ ЗРІЛОСТІ, ПОВНІСТЮ ОХОПЛЮЮТЬСЯ
ВІДПОВІДНИМИ ЧАСТИНАМИ СТ. СТ. 152, 153, 155, І ДОДАТКОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗА СТАТТЕЮ 156 КК НЕ
ПОТРЕБУЮТЬ, ОСКІЛЬКИ У ПОДІБНИХ ВИПАДКАХ РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ З УРАХУВАННЯМ
СПРЯМОВАНОСТІ УМИСЛУ ВИННОГО РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ ЛИШЕ ЯК ЕТАП У ВЧИНЕННІ ІНШИХ СТАТЕВИХ
ЗЛОЧИНІВ.
Тобто ст 156 - частина, а 152,153 - ціле, оскільки вчинення розпусних дій у випадку наявності умислу на
згвалтування особи / вчинення щодо неї сексуального насильства не кваліфікується додатково за ст 156, а входить
в склад згвалтування/секс насильства.

Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого
статевого злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати
за сукупністю відповідних злочинів (п.18 ППВСУ).
Розбещення малолітньої особи має кваліфікуватись за ч. 2 ст. 156 КК. Однак інкримінування цієї норми у випадку
фізичного розбещення особи, якій не виповнилось 14 років, можливе тільки за умови, що скоєне не охоплюється
диспозиціями ч. 4 ст. 152 і ч. 4 ст. 153 КК.
Якщо винуватий, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу або вчинити щодо неї сексуальне насильство, здійснив
щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування або сексуальне насильство не вчинив з причин, не залежних від його волі,
то скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156, а за відповідними частинами ст. 15, ст. 152 (ст. 153) КК (конкуренція
частини і цілого). (як готування до згвалтування/секс насильсства, бо наша кафедра вважає, що замаху на згвалтування
не існує) Але якщо умисел вчинити зґвалтування або сексуальне насильство виник вже після закінчення розбещення
потерпілої особи, то скоєне утворює реальну сукупність відповідних злочинів.

СТАТТЯ 156. РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, -
2. Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або вчинені членами сім’ї чи близькими родичами, особою, на яку
покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, -

Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 156 КК, є статева недоторканість особи, а
додатковими – належний фіз, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, суспільна моральність.
3. Потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. У цьому сенсі слід
констатувати часткову невідповідність назви аналізованої статті КК змісту диспозиції її ч. 1 (неповнолітньою згідно з
чинним цивільним і сімейним законодавством визнається особа, котра не досягли 18-річного віку). Для кваліфікації
діяння за ст. 156 не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних
дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо).
4. З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати
фізичне і моральне розбещення неповнолітніх. Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними. для
наявності складу розглядуваного злочину вони повинні вчинятись у присутності відповідного потерпілого – як
безпосередній, так і такій, що забезпечується за допомогою Інтернету чи інших засобів зв’язку, і за сприйняття
потерпілим розпусних дій.

 Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші
непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого
статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення
потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо.
 Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми,
розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах,
демонстрації порнографічних предметів.
РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ Є ЗАКІНЧЕНИМ ЗЛОЧИНОМ З МОМЕНТУ ВЧИНЕННЯ РОЗПУСНИХ ДІЙ -
ФОРМАЛЬНИЙ.
Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій на кваліфікацію за ст. 156 не впливає.
5. Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Винний і потерпілий
можуть бути особами як однієї, так і різної статі.
6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ставлення винного щодо віку
потерпілої особи може бути як умисним, так і необережним. У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого
відповідальність за ст. 156 виключається. Розпусні дії, передбачені ст. 156, спрямовані на задоволення винним статевої
пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Мотиви цього злочину не
впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста
близьким наступне втягнення у проституцію тощо).

12. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 «Порушення недоторканості
приватного життя» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, предметом яких є окремі
види таємниць (таємниця кореспонденції, таємниця усиновлення (удочеріння), лікарська таємниця тощо).

СТАТТЯ 182. ПОРУШЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна
зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу,
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду ох законом правам, свободам та інтересам особи, -
Примітка. ІСТОТНОЮ ШКОДОЮ у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода,
яка в 100 і більше разів перевищує нмдг.
Публічне, у тому числі через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки, повідомлення
особою інформації про вчинення кримінального або іншого правопорушення, здійснене з дотриманням вимог закону, не є діями,
передбаченими цією статтею, і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

ОБ'ЄКТ
є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.
ПРЕДМЕТОМ злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є відомості про приватне життя особи, що становлять її
особисту чи сімейну таємницю , які поширюються за її бажанням відповідно до передбачених нею умов.
Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи, . яка включає в себе зв'язки особи з іншими
людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов'язане з її способом життя і не має публічного характеру.
Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших
осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров'я, інтимне життя ….
Сімейна таємниця - відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім'ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти
у таємниці від сторонніх осіб.
Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах
масової інформації чи іншим способом.
ОБ. СТ
порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці
особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах:
1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу; передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом
викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла …….слід кваліфікувати за
сукупністю злочинів - за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.
2) незаконне зберігання такої інформації; розуміється ЇЇ збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях
3) незаконне її використання; це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну
таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.
4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; повідомлення будь-яким способом такої інформації
невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).
5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Під поширенням
такої інформації у засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за
Допомогою інших засобів масової інформації (радіомовлення, телебачення тощо).
Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони
стосуються.
Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інформації про особу будуть тоді, коли вони
здійснюються з порушенням встановленого законом порядку.
НЕ Є НЕЗАКОННИМ збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється
в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання,
використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом;
 в процесі розслідування кримінальної справи;
 у ході опєративно-розшукової чи розвідувальної діяльності;
 для перевірки фактичних даних про організовану злочинність;
 у разі введення воєнного чи надзвичайного стану.

В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. 182,
злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 386).
Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення описаних у ст. 182 дій.
Заподіяння в результаті його вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст.
182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову кримінально-правову оцінку за відповідними статтями КК.
СУБ'ЄКТ
загальний. Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового
становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян…. утворює
сукупність злочинів і потребує кваліфікації з. ст. ст. 182 і 364 або 365.
СУБ.СТ.
характеризується прямим умислом.
У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за
наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст. 367 (425).
ст. 182 «Порушення недоторканості приватного життя» і таємниця кореспонденції, таємниця усиновлення (удочеріння)
співвідносяться як загальна і спеціальна
з лікарською таємницею – суміжні склади бо тут тяжкі наслідки.

??? СПІВВІДНОШЕННЯ
ВСІ ВОНИ Є СПЕЦІАЛЬНИМИ ЩОДО СТ 182 Порушення недоторканості приватного життя
ст. 182 «Порушення недоторканості приватного життя» і Ст 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці –
СТАТТЯ 145. НЕЗАКОННЕ РОЗГОЛОШЕННЯ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ
Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових
обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, -
Якщо брати до уваги таку форму порушення недоторканності прив життя як пощирення інформації – то
+ст 145 – спец субєкт - особа, якій лікарська таємниця стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків
++ст 145 – матер склад КП, 182 – формальний

СТАТТЯ 168. РОЗГОЛОШЕННЯ ТАЄМНИЦІ УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ)

загальна і спеціальна, Якщо брати до уваги таку форму порушення недоторканності прив життя як пощирення інформації.
оскільки таємниця усиновлення належить до таємної інформації . Суб’єкт – загальгий в обидвох,

СТ. 381. РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ЩОДО ОСОБИ, ВЗЯТОЇ ПІД ЗАХИСТ
1. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про
ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем,
а так само особою, взятою під * захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист,-
Заг і спец
відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, належать до таємної інформації
+++спец субєкт в ст 381 - особа, яка здійснює такі заїоди, або службова особа, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим
становищем, а так само особа, взята під * захист

СТАТТІ 132. РОЗГОЛОШЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ПРОВЕДЕННЯ МЕДИЧНОГО ОГЛЯДУ НА ВИЯВЛЕННЯ

ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ
теж заг і спец. бо ці відомості також є таємною інформацією
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа лікувального закладу; 2) допоміжний працівник такого закладу, який
самочинно здобув інформацію; 3) медичний працівник.
Якщо відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
інфекційної хвороби розголошені особою, яка не зазначена в диспозиції ст. 132 (скажімо, суддею, працівником прокуратури тощо),
вона за наявності підстав може бути притягнута до відповідальності за ст. 145.
СТАТТЯ 231. НЕЗАКОННЕ ЗБИРАННЯ З МЕТОЮ ВИКОРИСТАННЯ АБО ВИКОРИСТАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО
СТАНОВЛЯТЬ КОМЕРЦІЙНУ АБО БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ
Якщо брати до уваги такі форми порушення недоторканності прив життя як збирання і використання інформації, то заг і спец,
оскільки комерційна і банківська інформація налеєать до таємної інформації (конфіенційної)
+231 – матеріальний склад

СТАТТЯ 232. РОЗГОЛОШЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ АБО БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

Якщо брати до уваги таку форму порушення недоторканності прив життя як поширення інформації, то заг і спец, оскільки
комерційна і банківська інформація налеєать до таємної інформації (конфіенційної)
++++ст 232 – спец субєкт - особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю
+обовязкова ознака СС складу КП – мотив - корисливий чи інший особистий мотив
+232 – матеріальний склад
СТАТТЯ 328. РОЗГОЛОШЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
Тут краще не згадувати держ таємницю, бо наскільки я розумію держ таємниця не є різновидом конфіденційної, оскільки
конфіденційна інформація - інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або
юридичною особою.
Вони швидше є суміжними, ніж заг і спец, оскільки державна таємниця і конфіденційна (тобто про приватне життя особи) є
різними видами таємної інф-ції

13. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 «Грабіж», ч. 1 ст. 187 «Розбій» та ч. 1
ст. 189 «Вимагання» КК України.

Ознаки відмінні, але не розмежувальні.

Відмінні – відрізняються, але не виконують розмежувальних функцій.
Ознака Насильницький грабіж (ч. Розбій (187) Вимагання (189)
2 ст. 186)
предмет Чуже майно Чуже майно Чуже майно, право на
майно або дії майнового
характеру
потерпілий Будь-яка особа, яка Будь-яка особа, яка Особа, у віданні чи під
фактично перешкоджала чи фактично перешкоджала чи охороною якої перебуває майно
могла перешкодити вилученню могла перешкодити вилученню і близькі особи до цієї особи (в
майно майно ЗУ – близькі
родичі).
Суспільно Викрадення майна, Напад, поєднаний з Вимога передачі чужого
небезпеч. поєднане з відповідним відповідним насильством чи майна
діяння насильством чи погрозою погрозою
Зміст Погроза фізичним Погроза фізичним Погроза фізичним
погрози насильством насильством насильством чи іншими
видами погроз
Обсяг Фізичне насильство, яке Фізичне насильство, яке є Не конкретизований
погрози не є небезпечним для життя чи небезпечним для життя чи обсяг погрози
здоров’я особи здоров’я особи
Характер Погроза негайного Погроза негайного Погроза застос. фіз.
погрози застосування фізичного застосування фізичного насильства спрямовується у
насильства насильства майбутнє.
Якщо інші погрози – можуть
бути негайно, а не
в майбутньому.
Момент Коли особа заволоділа З моменту нападу, поєднаним З моменту пред’явлення
закінчення майном і має можливість з насильством чи відповідною вимоги, поєднаної з відповідним
користуватися і погрозою насильством чи відповідною
розпоряджатися ним як усічений погрозою.
своїм власним усічений

Якщо погроза насильства або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу,
але у зв'язку з відсутністю у нього майна винна особа пред'явила вимогу передати його в майбутньому, такі дії належить
кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій чи як замах на грабіж та за відповідною частиною
статті 189 КК (за наявності складу злочину (якщо подальші дії являли собою вимагання). ????

НАСИЛЬСТВО,ПОГРОЗА ПРИ ГРАБЕЖІ

НАСИЛЬСТВО, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним
для життя і здоров’я потерпілого.
1. хар певною інтенсивністю (охопл: завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними
для життя чи здоров’я в момент заподіяння+ лту без наслідків (інше – розбій+напад)
2. застос для викрадення майна (носить інструментальний хар):
 отримання доступу до майна
 заволодіння майном
 утримання майна, яким він вже заволодів
3. спрям проти осіб, які перешкодж чи можуть на думку винного перешкодити викраденню
ПОГРОЗА застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого – це психічне насильство, яке
полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.
1. зміст – лише фіз. нас
2. обмеж за розміром (не є неб для життя і зд)
3. характер – негайно (якщо в майб – вимагання)
4. мета – пригнічення волі, придушення опору з боку ос, які перешкодж чи можуть перешкодити викраденню
5. адресність до тих шо зверху
НАСИЛЬСТВО, ПОГРОЗА ПРИ РОЗБОЇ
Небезпечне для життя чи здоров’я НАСИЛЬСТВО (ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК) – це:
1. Інтенсивність:
 умисне заподіяння потерпілому ЛТУ, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності,
 середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, ч. 4
 а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх
вчинення. насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти,
застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо (п. 9 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти
власності” ).+ незак позб волі з каліф озн
4. МЕТА:
 отрим доступ до майна,
 продовж заволод майном,
 аби зберегти майно, яким він вже заволодів
5. Спрямовані проти ос які перешкодж вилученню майна або на думку винного можуть перешкодити
ПОГРОЗА застосування насильства при розбої (психічне насильство)
1. Зміст – застос лише фіз. нас
2. визнач за розміром (є неб для життя і зд) висловлюючи її в будь-який формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо),
хар – негайно
3. мета – пригніч волі, придуш опору
4. адресність
*щодо муляжів – потерпілий повинен сприймати ці предмети як такі що можуть сприч шкоду зд, винний розрах на те що
потерпілий їх так буде сприймати

14. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 193 «Незаконне привласнення особою
знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних
правопорушень, передбачених ст. 185 «Крадіжка», ст. 432 «Мародерство» КК України.

СТАТТЯ 193. НЕЗАКОННЕ ПРИВЛАСНЕННЯ ОСОБОЮ ЗНАЙДЕНОГО АБО ЧУЖОГО МАЙНА, ЩО ВИПАДКОВО
ОПИНИЛОСЯ У НЕЇ
1. Незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які
мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, -

ОБ'ЄКТ
є право власності. Винний не має законного права володіти, користуватися чи розпоряджатися чужим майном або скарбом, які він
знайшов чи які у нього випадково опинились. Таке право належить власникові чи законному володільцю загубленої речі чи майна,
яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб має перейти у власність держави.
ПРЕДМЕТОМ злочину може бути лише майно, яке:
1) є чужим для винного;
2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього;
3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом.
ЗНАЙДЕНИМ слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння власника і на момент його привласнення
винним знаходиться у бездоглядному стані. Зокрема, йдеться про втрачені речі, тобто предмети, які, як правило, не мають
ідентифікаційних ознак належності і перебувають у невідомому для власника місці. Виявлення таких речей відповідно до
цивільного законодавства розцінюється як знахідка. Закон зобов'язує того, хто знайшов загублену річ, негайно сповістити про це
особу, яка її загубила, або поліцію, або омс. Не визнається знахідкою майно, яке хоча спеціально і не охоронялось, але
знаходилось у сфері виробничої діяльності власника чи тимчасово було залишено ним, законним володільцем чи іншою особою,
якій воно було довірено, у певному місці. Заволодіння таким майном при усвідомленні винним зазначених обставин слід
розглядати як викрадення.
Таким, що випадково опинилося у винного, вважається майно, яке надійшло в його володіння в результаті випадкового збігу
обставин (випадку), - винний не вчиняв якихось спеціальних дій для того, щоб отримати це майно.

Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно
мало відповідну цінність, а саме:
 особливу історичну,
 наукову,
 художню,
 культурну цінність,
 або певний правовий статус - було скарбом.
Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого
майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.
Скарбом визнаються зариті в землі або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або в
силу закону втратив на них право.
Привласнення знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, які не є скарбом, не утворює складу цього злочину і за
наявності підстав може бути кваліфіковане за ст. 214.
ОБ. СТ
злочин полягає у незаконному привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.
ПРИВЛАСНЕННЯ - це звернення такого майна на свою користь.
На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення
злочину, передбаченого ст. 193, характеризується тим, що:
а) майно, яке е предметом цього злочину, на момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у
правомірному його володінні;
б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.
ЗАКІНЧЕНИМ цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у
нього опинилось, або скарб і мав можливість повідомити про володіння таким майном власника, відповідний орган державної
влади або орган місцевого самоврядування.
СУБ. СТ.
характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього
випадково опинилось, або скарб, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те,
що умисел у винної особи на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення володіння над
таким майном.
СУБ'ЄКТ
загальний.

СТАТТЯ 432. МАРОДЕРСТВО

Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство)
1. Безпосереднім об'єктом є бойова слава ЗС і честь військовослужбовця, а також порядок дотримання звичаїв та правил війни
2. Предметом мародерства може бути тільки приватне майно (гроші, годинники, медальйони тощо) вбитих чи поранених,
незалежно від того, до якої армії вони належать. Викрадені вони можуть бути як під час бою, так і відразу ж після нього. Зброя,
боєприпаси, документи, що містять відомості військового характеру, інші предмети, що збираються для їх використання під час
ведення військових дій, не є предметом цього злочину.
3. З об'єктивної сторони злочин виражається у суспільне небезпечних діях - викраденні речей, що знаходяться при вбитих і
поранених
Обов'язковою ознакою складу є місце - поле бою (це поняття розкрито в коментарі до ст. 429)
4. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець.
5. 3 суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом
??? СПІВВІДНОШЕННЯ
ст. 185 і ст. 432 КК (мародерство) співвідносять як загальна і спеціальна крим-прав норми. Діяння за ст 432 полягає у
ВИКРАДЕННІ, тобто активній дії
Ст 193 не передбачає вчинення активних дій для заволодіння майном. Зокрема, норма ст. 432 КК України виділена за:
- предметом: речі, що знаходяться при вбитих чи поранених (тільки їх особ майно а не зброя!!);
- місцем: поле бою;
- суб‘єктом: у ст. 432 це військовослужбовець.
При правозастосуванні перевага надається нормі ст. 432 за умови наявності всіх ознак цього складу злочину.
ст.193 (Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї) і 432 є суміжними за
цими ж ознаками
+ в обох випадках є звернення чужого майна на свою користь
Ст.185 і ст.193???
за ст 193 майно було знайдено чи випадково опинилося в особи
+ предмет - чуже майно або скарб, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність
+++умисел на обернення майна на свою користь на відміну від ст 185 за ст 193 з’являється вже після того, як майно потрапило у
володіння особи
Крадіжка - це діяння, яке характеризується протиправним корисливим заволодінням чужим майном, що полягає в обертанні на
свою користь чи інших осіб чужого майна
Привласнення це діяння, яке характеризується протиправним корисливим заподіянням шкоди власникові
БЕЗ ОЗНАК ЗАВОЛОДІННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ.. ОСОБА НЕ ВЧИНЯЄ ЖОДНИХ АКТИВНИХ ДІЙ ДЛЯ ЦЬОГО
Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося в особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими
речами (майном) у місці, відомому особі, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися.
Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні
дії винної особи слід квалі- фікувати як крадіжку за ст. 185 КК.
Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що було знайдено або опинилося у неї внаслідок катастрофи
літака, автоаварії, аварії поїзда, землетрусу тощо і знаходилося в певному місці

15. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 192 «Заподіяння майнової шкоди шляхом
обману або зловживання довірою» КК України. Його співвідношення із складами розкрадань.

СТ. 192. ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ
1. Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства -
2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах,-
Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує
нмдг, а у великих розмірах така, що у 100 і більше разів перевищує нмдг.
ОБ’ЄКТ
Відн вл. ПОТЕРПІЛИМ від злочину може бути як власник, так і законний володілець майна - юридична чи фізична особа.

ОБ. СТ.
1. суспільно небезпечне діяння – заподіяння
2. наслідки – значна майнова шкода (50 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
3. причинно-наслідковий зв’язок
4. спосіб: обман або зловживання довірою.

ЯКЩО Є ОЗНАКИ РОЗКРАДАННЯ, ТО КВАЛІФІКУЄМО ЯК ШАХРАЙСТВО (МАТЕРІАЛЬНИЙ ФОНД

ЗМЕНШУЄТЬСЯ).

Типові форми вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 192 ККУ:

1. незаконне використання чужого майна (використання техніки і т д, які мають властивість зношуватися, наприклад за рахунок
амортизації або відсутності можливості використати власне майно).
2. неправомірне неповернення або несвоєчасне повернення майна власнику майна (винний живе в орендованому житлі понад
термін, обіцяючи виплатити орендну плату пізніше, але не робить цього).
3. ухилення від сплати обов’язкових платежів (несплата комунальних послуг, за проїзд).
4. отримання майна і в тому числі майнових коштів з використанням пільг, на які особа не мала права.
5. звернення особою, яка перебуває на службі на свою користь чи на користь інших осіб грошових коштів, які є оплатою за
отримання громадянами товарів чи послуг (наприклад, водій маршрутки не віддає всі кошти власнику за проїзд громадян).

При розрахунку шкоди треба враховувати не тільки пряму дійсну шкоду, а у упущену вигоду
За способом вчинення цей злочин є близьким до шахрайства. Однак, на відміну від шахрайства, при його вчиненні не
відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті використання
майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Тобто він не вилучає майно, а
лише не передає його належному власникові чи законному володільцю.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, Є МАТЕРІАЛЬНИМ. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони
цього злочину є настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Згідно з приміткою до ст. 192, майнова шкода,
заподіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у 50 і більше разів перевищує нмдг.
!! Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки
(витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших
корисливих злочинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов'язана із фактичним
зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна.
Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб'єкту
власності.
СУБ'ЄКТ
можуть бути як приватна особа, так і працівник підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли
16-річного віку. Вчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати тільки за ст. 364.
СУБ. СТ
цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
є вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також заподіяння майнової шкоди у великих розмірах. 100 і більше

Склади «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою» (ст. 192 КК України) і «Шахрайство» (ст. 190
КК України) поєднує спільність змісту таких ознак, як: предмет – чуже майно, спосіб вчинення злочину – обман або
зловживання довірою, суспільно небезпечні наслідки – майнова шкода.
РІЗНИЦЯ МІЖ ЦИМИ СКЛАДАМИ ЗЛОЧИНІВ ПОЛЯГАЄ У змісті суспільно-небезпечного діяння: «заволодіння», яке
названо у ч. 1 ст. 190 КК України, полягає в тому, що майно переміщується із сфери володіння власника у сферу володіння винної
особи чи третіх осіб; «заподіяння ж майнової шкоди» у складах, передбачених ч. 1 і 2 ст. 192 КК України, це, найчастіше,
використання корисних властивостей чужого майна, за якого не відбувається переміщення цього майна зі сфери володіння
власника у сферу володіння інших осіб.

Слід враховувати, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого
зменшується наявна маса такого майна, злочинець отримує чуже майно, а за ст. 192 ККУ винний отримує матеріальну вигоду в
результаті використання майна яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце
так звана непередача належного;
При заподіянні майнової шкоди вони не бажають розпоряджатися майном, тобто вирішувати його подальшу юридичну долю.
Отож, якщо особа має на меті звернути майно у свою користь лише на певний час, тимчасово - розкрадання відсутнє, а
наявний злочин передбачений статтею 192 оскільки при вчиненні інших зл проти власності (розкрадання) винний звертає
майно на свою користь не на тимчасово, а назавжди.
Від інших злочинів проти власності злочини заподіяння майнової шкоди у формі ухилення від передачі оплати за надані НЕ
УРЕЧЕВЛЕНІ об'єкти власності відрізняє предмет посягання. У більшості злочинів проти власності предметом посягання є річ, а
предметом за статтею 192 є неуречевлені об'єкти власності: послуги, виконання робіт, інтернет-час. але вони є об'єктами
цивільних правовідносин і об'єктами власності.
Речі є предметом злочинного заподіяння майнової шкоди лише під час незаконного тимчасового запозичення майна (немає
звернення майна у свою власність) і коли треті особи не передали отриманих від замовників коштів за надані потерпілим послуги
(майно не потрапила у фонд власника).
Отже, основною ознакою яка допомагає розмежувати ст. 192 з іншими злочинами проти власності є форми вчинення цього
посягання. Незаконне тимчасове запозичення майна або ухилення від передачі оплати за надане неуречевлене майно є
можливими проявами злочинного заподіяння майнової шкоди.

СПІВВІДНОШЕННЯ:
В основному складі тільки безпосередній об’єкт – відносини власності
В механізмі заподіяння шкоди об’єкту є різниця з іншими статтями, наприклад, розкраданням:
при розкраданні шкода заподіюється з приводу З приводу повернення/передання
належності майна певним суб’єктам майна компетентній особі
Предметом розкрадання є майно, яке перебуває у фондах Предметом є майно, яке ще не надійшло до фонду власника,
власника. але за звиклим перебігом обставин повинно бути туди
надійти
Природа суспільно небезпечних наслідків при Природа наслідків полягає в тому, що суб’єкт
розкраданні полягає у спричиненні дійсної шкоди, в недоотримує належне, не збагачується, хоча мав би
результаті чого стає менше майна збагатитися в конкретній ситуації)

ЦЕ СУМІЖНІ СКЛАДИ КП (в диспозиції ст 192 є уточнення «за відсутності ознак шахрайства»)

Різниця між цими складами злочинів полягає у змісті суспільно-небезпечного діяння: КП проти власності (розкрадання)
спрямовані на те, щоб майно переміщувалось із сфери володіння власника у сферу володіння винної особи чи третіх осіб;
«заподіяння ж майнової шкоди» у складах, передбачених ч. 1 і 2 ст. 192 КК України, це, найчастіше, використання корисних
властивостей чужого майна, за якого не відбувається переміщення цього майна зі сфери володіння власника у сферу
володіння інших осіб.
Отож якщо винний має на меті звернути майно у свою користь лише на певний час (тимчасово), – розкрадання відсутнє, а має
місце злочин, передбачений ст. 192 КК України, оскільки при вчиненні розкрадання винний звертає майно у свою користь
назавжди.

16. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 206 «Протидія законній господарській
діяльності» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189
«Вимагання» КК України.

ЛЕКЦІЯ
Безпосередній об’єкт - порядок здійснення господарської діяльності який покликаний забезпечити стабільність господарського
обороту, свободу підприємництва, засад добросовісної конкуренції.
ДОДАТКОВИЙ ФАКУЛЬТАТИВНИЙ ОБ’ЄКТ:
1. психічна недоторканість особи
2. здоров’я особи
3. власність (відносини власності)
4. порядок здійснення службовою особою своїх службових обов’язків
ПОТЕРПІЛИЙ
1. особи, які займаються господарською діяльністю, контролюють її або здатні приймати рішення, визначені в 206 статті.
2. близькі особи.
Предмет прямо не визначений, але законодавець згадує про укладення угоди/невиконання укладеної угоди.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА – висунення протиправної вимоги, поєднаної з погрозою застосування насильства над потерпілим
або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їх майна.

ОЗНАКИ ПРОТИДІЇ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ:

1. господарська діяльність, якій здійснюється протидія, має бути законною (якщо незаконна – без ліцензії
– то складу правопорушення не утворює).
2. протидія полягає у вимозі зверненої до особи, яка займається госп. діял., контролює її або здатна приймати обумовлені
рішення, визначені у ст. 206
3. Впливати на близьких осіб
4. вимога, спрямована на протидію, є протиправною (не випливає із законодавства) – стосується провадження цієї діяльності
(не способів впливу).
5. зміст вимоги охоплює спрямування господарської діяльності у напрямку, вигідному для винного
6. Погроза, яка супроводжує вимогу, може стосуватися як потерпілої особи, яка здійснює господарську діяльність, контролює її
чи може приймати рішення, так і близьких до цієї особи осіб.

ФОРМИ ВИМОГИ:
 вимога припинити господарську діяльність
ВОНА ОХОПЛЮЄ 2 АСПЕКТИ:
1) може стосуватися юридичної складової (ліквідувати юо)
2) може стосуватися фактичної (припинити здійснювати фактично господарську діяльність)
 вимога обмежити господарську діяльність
- зменшити обсяг промислового виробництва
- контрагентів
- Не реалізовувати продукцію у певні регіони
 укласти угоду, вик якої може завдати шкоди чи запод шкоди інтереспм ос які здійсн госп діяльн
 або не виконувати укладену угоду (аспекти як повяз з мат шк. так і ні)
ЗАК: Ч. 1 є формальний склад і закінчений з моменту пред’явлення відповідної вимоги, поєднаної з визначеними законом
погрозами і потерпілий сприйняв їх (а не просто висловив).
Ч. 2 і 3 – матеріальний /формальний склади
Суб’єкт – загальний
Суб’єктивна сторона – основний склад – прямий умисел, кваліфікований - необережність

КВАЛІФ: 1. вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, 2.або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних
ушкоджень,
3. або поєднані з нас, що не є неб для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -
4. вчинена організованою групою,
5. або службовою особою з використанням службового становища, 6.або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи
здоров’я, 7.або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, - 500 і більше

СПІВВІДНОШЕННЯ
СУМІЖНІ.
 РОЗМЕЖУВАЛЬНІ ОЗНАКИ (тобто ті, які в одному присутні, а в іншому відсутні) – БЕЗОПЛАТНІСТЬ (очевидна
неспіврозмірність переходу майна чи майнових прав за угодою. Вимагання – форма розкрадання, тому безоплатне. В протидії
пропонується співрозмірний майновий еквівалент)
 ВІДМІННІ ОЗНАКИ.
 Безповоротність зміни право володільця ((для протидії угода може носити тимчасовий х-р. Вимагання – безповоротна)
 Предмет посягання. У вимаганні – майно, право на майно, інші дії майнового характеру. У госп
– не обов’язковий майновий характер:
 Потерпілий. У вимаганні – власник майна або особа, у віданні якої перебуває це майно. У госп – особа яка контролює ту
госп.діяльн, її близькі особи
 Зміст погрози. У вимаганні – ширший (обмеження прав, свобод, законних інтересів). У госп - Протиправна вимога:
а) припинити займатися законною господарською діяльністю; б) обмежити таку діяльність;
в) укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається
господарською діяльністю;
г) не виконувати укладену угоду, невиконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси
того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами;
пошкодження чи знищення їхнього майна.

17. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 222 «Шахрайство з фінансовими
ресурсами» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190
«Шахрайство», ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України.

Лекція:
СТ. 222 ККУ – ШАХРАЙСТВО З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ (КРИМІНАЛЬНО КАРАНИМ Є САМ ФАКТ
ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ).
Об’єкт – права кредиторів.
В ч. 2 – додатковий факультативний: відносини власності, в основному складі додаткових об’єктів немає.
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ОЗНАКИ ЗЛОЧИННОГО ДІЯННЯ:
1) воно вчиняється лише в активній поведінці (шляхом бездіяльності вчинити це кримінальне провадження не можливо).
2) це подання повинно бути звернено до кредиторів (банки, кредитні спілки …).
АЛЕ: воно не може стосуватися просто фізичної особи. Так як сторонами цього договору (кредиту) є специфічні особи, а не
фо.
3) така інформація повинна бути неправдивою
4) за своїм змістом мова йде про інформацію, яка стала чи могла стати підставою для прийняття рішення про надання
відповідному суб’єкту субвенцій, дотацій і т.т.
Йдеться тільки про ту інформацію, якщо б вона стала відома кредитору або була відому, то особі було б відмовлено в наданні
кредиту або б змінився його розмір.
5) така інформація повинна подаватися до або під час оформлення кредиту, дотацій, субвенцій і т.д. (приніс довідку про
доходи після оформлення кредиту, яка підроблена, то буде 358 стаття).

ЗАКІНЧЕНИМ буде з моменту надання неправдивої інформації, незалежно від того надали його чи ні.

Суб’єкт – загальний
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, бо є мета
Спеціальна мета – одержання субвенцій, дотацій, кредитів чи інших пільг.

СПІВВІДНОШ 222 І 190

СУМІЖНІ
 родовий та безпосередній об’єкти в шахрайстві (ст. 190 КК) – це суспільні відносини власності; в шахрайстві з фінансовими
ресурсами (ст. 222 ККУ) – це суспільні відносини в сфері
господарській діяльності, а безпосереднім об’єктом зазначеного злочину – є відносини в фінансово-кредитній, банківській сферах.
 в шахрайстві відсутній додатковий об’єкт; в шахрайстві з фінансовими ресурсами – суспільні відносин власності.
 Шахрайство у контексті ст. 222 ККУ є значно вужчим поняттям і за формою, так як охоплює тільки надання завідомо
неправдивої інформації, що є по суті лише окремою формою обману.
 Розмежувальні ознаки: мотив та мета. у разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на
тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. Ставлення винного до суспільно
небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222 ККУ) може виражатися у прямому або непрямому умислі.
У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій,
спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном. У злочинах передбачених статтями 185, 186, 190 ККУ прямий
умисел до діяння, і до наслідків. Мета в зазначених злочинах на кваліфікацію не впливає, але переважно є корисливою.
МЕТОЮ В ШАХРАЙСТВІ З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ Є ОТРИМАННЯ ВКАЗАНОГО У СТ. 222 ККУ РІЗНОВИДУ
ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ АБО ПІЛЬГУ ЩОДО ПОДАТКІВ.
Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх виникнення мають вирішальне значення для відмежування цього
злочину від злочинів проти власності, зокрема, від шахрайства (ст. 190 КК) та привласнення і заволодіння чужим майном шляхом
зловживання особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК).
Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути кошти чи інше майно, отримані
у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не
повертати його), вчинене кваліфікується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК). Мотивом цих дій є прагнення
особи незаконно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Це може, наприклад, підтверджуватися тим, що після
одержання коштів особа відразу переховується. Якщо такий умисел був направлений на привласнення лише частини одержаних
коштів чи іншого майна - вчинене кваліфікується за ст. 222 КК і як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК).

 ВІДМІННІ ОЗНАКИ:
 предметом в шахрайстві – майно, право на майно (тільки ті кошти які наявні у фондах власника), та в шахрайстві з
фінансовими ресурсами – грошові кошти, які неправомірно отримуються у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг,
щодо податків, через надання завідомо неправдивої інформації (мають дійти до власника, коли ви не доплачуєте кошти).
 Способи. У шахр – обман або зловживання довірою. З фін рес – подання завідомо неправдивої інф (конкретніше)
 Момент виникнення умислу. Шахр – зразу знав, що не верне майно. З фін рес – в момент одержання кредиту не мав наміру
звертати його на свою користь
 Момент закінчення. шахрайство з фінансовими ресурсами є закінченим злочином не з моменту фактичного одержання або
виникнення права на одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків, а вже з моменту надання завідомо
неправдивої інформації з метою їх одержання

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ШАХРАЙСТВА З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ,

ЯКІ ВИНИКАЮТЬ (222 І 191 СТАТТІ)
1. якщо суб’єкт надав завідомо неправдиву інформацію кредитору з метою привласнення коштів, скоєне оцінюється як готування
і в окремих випадках замах на шахрайство (піти в банк і підробити довідку на доходи і маючи мету не повертати – готування до
шахрайства, подати інформацію – замах. Якщо ви отримали кошти чи майно і маєте можливість розпоряджатися – закінчений).
2. суб’єкт надав неправдиву інформацію і хотів повернути кошти, але після отримання передумав і вирішив звернути майно на
свою користь, то кваліфікуємо за 222 і закінчений тоді, коли подав неправдиву інформацію
3. якщо службова особа правомірно отримала кошти в кредитора, проте згодом у неї виник умисел на привласнення, то її дії
потрібно кваліфікувати за статтею 191 ККУ.
4. службова особа надала кредитору неправдиву інформацію, мала намір повернути, проте потім звернула його на свою користь
чи на користь інших осіб. На думку ВС такі дії утворюють сукупність (222+190 і може ще й бути 191 ККУ).
На думку Маркіна неправильний висновок, бо при розкраданні майно повинно бути у фонді власника, а у даній ситуації майно вже
перебуває у суб’єкта. В окремих ситуаціях те, що він не повертає кредит за 192 ст. ККУ.

СПІВВІДНОШ 222 І 212

 Загальна і спеціальна
В частині отримання пільг щодо оподаткування є спеціальною нормою стосовно норми передбаченої ст 212 КК
Злочини, передбачені різними частинами статей 212 та 222 КК, збігаються між собою за окремими елементами й ознаками складу
(об’єкт посягання — кредитно-фінансова система України, суб’єкт злочину
— громадянин-підприємець чи службова особа суб’єкта господарської діяльності; суб’єктивна сторона — прямий умисел на
незаконне одержання пільг щодо податків, а oтже, намір ухилитися від їх сплати; об’єктивна сторона — активні дії, що становлять
зміст ухилення від сплати податків).
В основі такої конкуренції перебуває логічне співвідношення таких норм за обсягом, при цьому як розмежувальні виступають
окремі ознаки об’єктивної сторони їх складу — характер діяння, спосіб вчинення злочину, його суспільно небезпечні наслідки
тощо. На підставі співвідношення за обсягом можна визначити правила конкуренції даних норм як загальної і спеціальної.

***1. якщо незаконно отримує пільги від сплати податків (більше як 3 000 нмдг.), бо подав неправдиву інформацію -
кваліфікуємо за ч. 2 ст. 222, якщо є велика шкода.
Склад кримінального правопорушення передбачений статтею 222 ККУ в частині пільг щодо сплати податків буде спеціальною
нормою відповідно до ухилення від сплати податків (ст. 212 ККУ).
ВИКОРИСТАННЯ ПІДРОБЛЕНИХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННЯ ШАХРАЙСТВА.
1. якщо особа використовує завідомо підроблений документ, то такі діяння додатково за ч. 4 ст. 358 ККУ не оцінюються
(наприклад, використав підроблений паспорт).
2. якщо він ще вчинив дії, передбачені ч. 1,2,3 ст. 358 а потім і ч. 4, то додатково кваліфікуємо за ст. 358 ККУ. (ще переслухати
18. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 248 «Незаконне полювання» та ст. 249
«Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» КК України.
Це СУМІЖНІ склади злочинів.
Розмежовуємо за об’єктом і предметом злочину.
ст. 248
Об’єкт злочину встановлений порядок охорони,
раціонального використання і раціонального використання, охорони і
відтворення тваринного світу
суходолу - диких звірів і птахів як
невід'ємної складової частини
довкілля
Предмет: Дикі звірі та птахи, які
охороняються законом і перебувають у
стані природної волі або утримуються в
напіввільних умовах (у штучно
створених ізольованих ділянках) у
межах мисливських угідь і можуть бути
об'єктами полювання. До мисливських
звірів належать, зокрема, бобри, лисиці,
вовки, ведмеді...
Момент закінчення злочину Злочин в частині порушення
правил полювання є закінченим, якщо
воно заподіяло істотну шкоду.
Вирішуючи питання про те, чи є
шкода істотною, потрібно у кожному
конкретному випадку враховувати
кількість, вартість та екологічну цінність
здобутих або знищених звірів і птахів,
шкоду. заподіяну довкіллю й обчислену
за спеціальними таксами. Наприклад,
істотною шкодою потрібно визнавати
знищення хоча б одного лося, зубра,
ведмедя, підрив популяції тварин,
відстріл невеликих звірів і птахів, але на
велику суму або у кількості, яка в
декілька разів перевищує величину,
вказану у дозвільному документі.
Істотною шкодою у цій статті,
якщо вона полягає у заподіянні
матеріальних збитків, вважається така
шкода, яка у 250 і більше разів
перевищує нмдг.
В частині незаконного полювання
в заповідниках або на інших
територіях та об'єктах природно-
ст.249
встановлений порядок
відтворення риб та інших об'єктів
водної фауни як важливої складової
частини навколишнього природного
середовища
Водні живі ресурси, тобто
організми, життя яких постійно або на
окремих стадіях розвитку неможливе
без перебування (знаходження) у воді.
Це, зокрема: риби різних видів на всіх
стадіях свого розвитку - статевозрілі
екземпляри, мальки, ікра; морські ссавці
(дельфіни, кити, тюлені, моржі, нерпи);
ракоподібні (раки, краби, креветки,),
молюски; промислові водні рослини і
водорості, які використовуються для
виготовлення продуктів харчування,
добрив, медичних препаратів і які
підлягають спеціальному правовому
захисту
(наприклад, ламінарія або морська
капуста).
Злочин є закінченим якщо воно
заподіяло істотну шкоду (злочин з
матеріальним складом)
Вирішуючи питання про те, чи є
шкода, заподіяна незаконним водним
добувним промислом, істотною,
потрібно у кожному конкретному
випадку враховувати кількість, вартість
та екологічну цінність здобутих або
знищених водних біоресурсів. Істотною
шкодою потрібно визнавати, наприклад,
знищення нерестової ділянки, вилов або
відстріл хоча б одного морського ссавця,
загибель великої кількості мальків, риб і
водних безхребетних тих видів, які
занесені до Червоної книги.
 заповідного фонду, або полювання на
звірів,
птахів чи інші види тваринного світу,
що занесені до Червоної книги України,
є формальним складом злочину і
вважається закінченим з моменту
початку полювання незалежно від того,
чи були фактично здобуті
відповідні мисливські тварини.

+++ Об’єктивна сторона ст.249, на відміну від ст.248, характеризується як дією, так і бездіяльністю, забороненими способами, в
заборонений час і в забороненому місці з настанням наслідків – істотної шкоди.
Аналіз ознак суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 248 і 249 КК України, свідчить, що вони майже
збігаються, оскільки дії винних мають умисну форму вини. Проте такий збіг стосовно ч. 1 ст. 248 і ч. 1 ст. 249 КК України
характерний для тих дій, які стосуються злочинів з матеріальним складом. Для них умисел може бути як прямий, так і непрямий.
На - томість в ч. 1 ст. 248 КК передбачені злочини з формальним складом. Для них характерний вид лише прямого умислу, що не
властивий ч. 1 ст. 249 КК України.

СТАТТЯ 248. НЕЗАКОННЕ ПОЛЮВАННЯ

1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших
територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до
Червоної книги України, -
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою
осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів,
або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -
Примітка. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у
двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

І. Об'єктом злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу -
диких звірів і птахів як невід'ємної складової частини довкілля.
2. Предмет злочину - дикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в
напіввільних умовах (у штучно створених ізольованих ділянках) у межах мисливських угідь і можуть бути об'єктами полювання.
До мисливських звірів належать, зокрема, бобри, лисиці, вовки, ведмеді...
ОЗНАКИ:
 Біологічна – мають належати до звірів і птахів.
 Ареал поширення – основні процеси їх життєдіяльності проходять на суші або на поверхні води
 Соціальна – вони перебувають у стані природної волі або напіввільних умовах
 Юридична – мають належати до видів тварин, які охороняються законом. Полювання на них заборонено повністю або
регламентовано.
Не є предметом злочину, передбаченого ст. 248:
1) комахи, плазуни, земноводні, риби, водні безхребетні тварини, морські ссавці;
2) шкідливі звірі і птахи, які не охороняються кримінальним законом, хоч їх відстріл і відлов відбувається у встановленому
порядку (пацюки, бродячі собаки і коти, сороки, сірі ворони, граки);
3) мисливські тварини у неволі (які утримуються у розплідниках, вольєрах, зоопарках, на фермах тощо). В останньому випадку
дії особи, яка незаконно заволодіває дикими тваринами чи птахами, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти
власності.

4. З об'єктивної сторони злочин виражається у:

1) порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;
2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду;
3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

 Полюванням визнаються дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування
(відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах.
Полюванням у смислі ст. 248 слід також визнавати перебування осіб: а) у межах мисливських угідь, у т.ч. на польових і лісових
дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування
звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання; б) на дорогах
загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.
Полювання визнається кримінальне караним за умови його незаконності. Порушення правил полювання означає, що даний
вид використання тваринного світу здійснюється без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, у т.ч. на
територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, забороненими знаряддями або способами, стосовно тих видів тварин,
які занесені до Червоної книги.
 Полювання в заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли займатись полюванням на будь- яких тварин
заборонено:
а) взагалі (наприклад, у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу) або на тварин, які
зазнають лиха);
б) у строки, протягом яких забороняється полювати на певних видів диких звірів і птахів.
 Полювання у недозволених місцях - це полювання у таких місцях, де воно взагалі заборонено, або де для цього потрібен
спеціальний дозвіл.
 Забороненими слід визнавати ті знаряддя і способи, якими полювати взагалі не дозволяється або які заборонено
використовувати для відстрілу чи відлову певних об'єктів тваринного світу. До таких знарядь і способів слід відносити зокрема:
використання клеїв, петель, гачків, самострілів; ловчих ям, ……

ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОЛЮВАННЯ Є ЗАКІНЧЕНИМ З МОМЕНТУ ЗАПОДІЯННЯ ІСТОТНОЇ ШКОДИ.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною, потрібно у кожному конкретному випадку враховувати кількість, вартість та
екологічну цінність здобутих або знищених звірів і птахів, шкоду. заподіяну довкіллю й обчислену за спеціальними таксами.

Незаконне полювання у заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на
об'єкти тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, є формальним складом злочину і вважається закінченим
з моменту початку полювання незалежно від того, чи були фактично здобуті відповідні мисливські тварини.

Суб'єкт злочину загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ ЗЛОЧИНУ (ч. 2 ст. 248 КК) є його вчинення: 1) службовою особою з використанням
службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів
тваринного світу; 4) з використанням транспортних засобів; 5) особою, раніше судимою за цей злочин.

СТАТТЯ 249. НЕЗАКОННЕ ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ

ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ
1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, -
2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом
масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією
статтею, -

1. Об'єкт злочину - встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об'єктів водної
фауни як важливої складової частини навколишнього природного середовища.
2. Предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях
розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді.
Це, зокрема: риби різних видів на всіх стадіях свого розвитку - статевозрілі екземпляри, мальки, ікра; морські ссавці
(дельфіни, кити, тюлені); ракоподібні і голкошкірі водні безхребетні тварини (раки, краби,
креветки,), молюски; промислові водні рослини і водорості, які використовуються для виготовлення продуктів харчування, добрив,
медичних препаратів і які підлягають спеціальному правовому захисту (наприклад, ламінарія або морська капуста).
ОЗНАКИ:
 Біологічна – мають належати до риб, водних тварин або інших водних живих ресурсів.
 Ареал поширення – основні процеси їх життєдіяльності проходять у воді
 Соціальна – вони перебувають у стані природної волі і не повинні шляхом вкладення людської праці бути включеними у
виробничо-трудовий процес і внаслідок цього – не набувати якості товару.
 Юридична – мають належати до видів, які охороняються законом. Їх добування або заборонено повністю, або регламентовано.
ПРЕДМЕТОМ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 249, НЕ ВИЗНАЮТЬСЯ:
а) водні організми, добування яких нормативними актами не регламентується (водні плазуни, планктон, шкідливі види риб, жаби
тощо);
б) кормові угіддя, місця зимування, нерестові ділянки, тобто ділянки водних об'єктів, де відбувається розмноження риб та
інших водних живих ресурсів);
в) бобри, ондатри, хохулі, видри, які є хутровими звірами і розглядаються як предмет незаконного полювання (ст. 248);
г) риби та інші водні живі організми, які завдяки вкладеній праці людини вже не виступають як природні багатства в їх
природному стані, а включені у виробничо-трудовий процес і набули внаслідок цього якості товару.

Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями або
громадянами у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими
цими організаціями, підлягають кваліфікації як викрадення або інший злочин проти власності.
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - незаконне зайняття рибним, звіриним або
іншим водним добувним промислом; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Зайняття водним добувним промислом - це дії, які полягають у вилученні (ловля, збирання, добування тощо) будь-якими
знаряддями (промисловими, любительськими, забороненими) водних живих ресурсів із природного середовища. Поняття
"промисел" використовується у даному разі не як позначення певного різновиду множинності злочинів, а як характеристика
об'єктивної сторони злочинного посягання на об'єкти водної фауни, яке може бути як одноразовим, так і неодноразовим. До
рибного промислу потрібно відносити також ловлю цінних порід риб (лососевих, осетрових) з метою заготівлі ікри.
Зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом визнається кримінально караним за умови його незаконності.
Незаконність означає, що зайняття вказаним промислом відбувається без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених
місцях, забороненими знаряддями і способами лову. Для визнання, промислу незаконним достатньо встановити наявність однієї з
названих обставин.
Зайняття водним добувним промислом без належного дозволу має місце тоді, коли промисел здійснюється самовільно, без
одержання дозволу компетентного органу, який у даному разі вимагається. Любительське і спортивне рибальство на водоймах
загального користування здійснюється безоплатно і без надання спеціальних дозволів.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним водним добувним промислом, істотною, потрібно у кожному
конкретному випадку враховувати кількість, вартість та екологічну цінність здобутих або знищених водних біоресурсів. Істотною
шкодою потрібно визнавати, наприклад, знищення нерестової ділянки, вилов або відстріл хоча б одного морського ссавця…….
Визначаючи розмір шкоди, заподіяної водній фауні, слід керуватись спец таксами, визначеними КМ.
ЗЛОЧИН Є ЗАКІНЧЕНИМ з моменту спричинення істотної шкоди. Незаконне зайняття водним добувним промислом, яке не
потягло за собою вказаних наслідків, утворює склад адміністративного правопорушення (ст. 85 КАП).
4. Суб'єкт злочину загальний..
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ (Ч. 2 СТ. 249) Є ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ:
1) способом масового знищення риби. звірів чи інших видів тваринного світу;
2) особою, раніше судимою за цей злочин.

19. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 «Незаконна порубка або незаконне
перевезення, зберігання, збут лісу» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень,
передбачених ст. 185 «Крадіжка», ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» КК України.

СТАТТЯ 246. НЕЗАКОННА ПОРУБКА АБО НЕЗАКОННЕ ПЕРЕВЕЗЕННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗБУТ ЛІСУ
1. Незаконна порубка дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут
незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду, -
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -
3. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені у заповідниках або на територіях чи об’єктах природно-заповідного
фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах, -
4. Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
Примітка. 1. У цій статті істотною шкодою вважається така шкода, яка у 20 і більше разів перевищує нмдг, або інша істотна
шкода, завдана навколишньому природному середовищу в частині забезпечення ефективної охорони, належного захисту,
раціонального використання та відтворення лісів.
2. У цій статті тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у шістдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний
мінімум доходів громадян

ЛЕКЦІЯ:
Ст. 246 ККУ – незаконна вирубка лісу
Об’єкт – встановлений законодавством порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як елементу довкілля.
Предмет – дерева і чагарники
Об’єктивна сторона – матеріальний склад
1. суспільно-небезпечне діяння:
- незаконна порубка;
- перевезення;
- зберігання;
- збут.
2. причинно-наслідковий зв’язок
3. суспільно-небезпечний наслідок – істотна шкода.
Ч. 3 – місце вчинення кримінального правопорушення.
Для дій, передбачених ч. 1 наслідки значення не мають – карається факт, не істотна шкода.
ВСУ: для ч. 3 ст. 246 ККУ – істотну шкоду встановлювати не потрібно + можлива малозначність.

ДІЯННЯ:
1. повне відокремлення кореня (спилення, повалення…)
2. викорчовування – видалення з корінням
3. пошкодження до стану неможливості росту.
ПОРУБКА НЕЗАКОННА, КОЛИ:
1) немає спеціального дозволу;
2) за дозволом, але виданим з порушенням чинного законодавства;
3) до початку встановлених у дозволі строків;
4) після закінчення встановлених у дозволі строків;
5) не на встановленому місці;
6) понад встановлену кількість;
7) не тих порід дерев, які зазначені у дозволі або порід дерев, вирубка яких заборонена взагалі.
НАСЛІДОК – ШКОДА МОЖЕ НЕСТИ:
- Матеріальний характер – 20+ нмдг
- Нематеріальний характер –
- Комбінований характер – розмір шкоди недотягує до 20 нмдг, але завдана істотна шкода навколишньому середовищу.

Суб’єкт – загальний
Суб’єктивна сторона – умисел + корисливий мотив – не обов’язкова ознака
+
ОЗНАКИ ЛІСУ :
• біологічна - предметом незаконної порубки виступають лише ті рослини, які відносяться до дерев та чагарників.
Дерева - це багаторічні рослини з твердим стовбуром та гілками, які утворюють крону.
Чагарники - багаторічні рослини з деревоподібними гілками, які починаються від поверхні землі. Предметом аналізованого
злочину є лише сироростучі дерева та чагарники.
• соціальна - дерева та чагарники, які виступають предметом аналізованого посягання не є майном - не створені конкретно
визначеною працею людини, не мають грошової оцінки, не знаходяться на балансі окремих підприємств, установ, організацій чи у
власності фізичних осіб. Ті ж дерева та чагарники, які є майном - ростуть в садах, розплідниках, на території населених пунктів
тощо - є предметом злочинів проти власності.
• юридична - предметом незаконної порубки є лише дерева та чагарники, які ростуть на територіях, віднесених у встановленому
порядку до лісового фонду.
Примітка. 1. У цій статті істотною шкодою вважається така шкода, яка у двадцять і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або інша істотна шкода, завдана навколишньому природному середовищу в
частині забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів

КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ
• повторно або за попередньою змовою групою осіб(ч.2)
• вчинені у заповідниках або на територіях чи об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних
лісах,
• Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки
Примітка. 2. У цій статті тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у шістдесят і більше разів перевищують
неоподатковуваний мінімум доходів громадян
СПІВВІДНОШЕННЯ:
розмежування цих злочинів здійснюється за предметом. Так, предмет злочинів проти власності має бути наділений 3 ознаками:
юридичною (таке майно належить певному власнику або особі, якій на законних підставах воно ввірене),
економічна або соціальна (має певну матеріальну вартість і в неї була вкладна праця людини),
фізичну (таке майно існує в певній матеріальній формі). природні багатства в їх природному стані не можуть бути предметами
злочину проти власності, оскільки вони хоч і мають об’єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини
(відсутня ознака економічна або соціальна).
 Також, на думку Дудорова, потрібно враховувати не лише наявність або відсутність залучення людської праці, а й
спрямованість останньої. Природний ресурс, до якого застосовується людська праця, не спрямована на вилучення його з
природного середовища (позбавлення природного стану), не варто розглядати як предмет злочинів проти власності. Так, для
кваліфікації діяння відповідно до ст. 246 КК України «Незаконна порубка лісу» важливо, щоб дерева і чагарники як різновиди
флори не набули товарно- грошової форми, тобто статусу майна.
Тому протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом, незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у
розсадниках, ботанічних та зоологічних садах, квітникарських господарствах, а також інша незаконна порубка поза межами
лісового фонду України (на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках тощо) утворюють
склад відповідного злочину проти власності або самоправства. («Відмежування злочинів проти довкілля від злочинів проти
власності» Дудоров, Комарницький).
Для кваліфікації за ст. 246 «Незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу» необхідно, щоб Порубка дерев і
чагарників здійснювалась на територіях, віднесених до лісового фонду відповідно до Лісового кожексу України
До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1
гектара.
До лісового фонду України не належать:
зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку
до лісів;
окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
У випадку, якщо порубка здійснювалась на інших територіях, тобто поза межами лісового фонду України, кваліф за ст 194 -
«Умисне знищення або пошкодження майна»
У цих випадках деревно-чагарникова рослинність є власністю фізичних або юридичних осіб
Тобто При самовільній рубці дерева та чагарники вилучаються з природного середовища свого зростання – лісового фонду, а
не зі сфери власності.
+ЗАВОЛОДІННЯ ДЕРЕВАМИ, ЗРУБАНИМИ ТА ПІДГОТОВЛЕНИМИ ДО СКЛАДУВАННЯ АБО ВИВЕЗЕННЯ,
ЗАЛЕЖНО ВІД ОБСТАВИН СПРАВИ ТРЕБА КВАЛІФІКУВАТИ ЗА ВІДПОВІДНИМИ ЧАСТИНАМИ СТ. 185 КК АБО
ІНШИМИ СТАТТЯМИ, ЯКИМИ ПЕРЕДБАЧЕНО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ
ВЛАСНОСТІ

+ за ст 246 обов’язковим є місце вчинення незаконної порубки лісу - ліси, захисні та інші лісові насадження (ч.1), заповідники,
території чи об’єкти природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах (ч.2).
Незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських
господарствах, а також інша незаконна порубка поза межами лісового фонду України (наприклад, на сільськогосподарських
угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках), незаконна порубка штучно вирощених фруктових або декоративних дерев і
чагарників у лісорозплідниках, фруктових розплідниках, садах та інших подібних місцях за наявності підстав утворюють склад
відповідного злочину проти власності або самоправства – може кваліфікуватися як умисне знищення або пошкодження майна
(ст. 194 КК України). У цих випадках деревно-чагарникова рослинність є власністю фізичних або юридичних осіб і виступає в
якості засобу виробництва товарної продукції (приклад – плодові дерева). Для кваліфікації за цією статтею названі засоби
обов’язково мають відображатись у бухгалтерському обліку підприємства, тобто розглядатися як індивідуальне визначене майно.
Тому, на відміну від незаконної порубки лісу, об’єктом цього злочину – порубки садових, фруктових та декоративних дерев у
розплідниках
– є майно.
20. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 255 «Створення, керівництво злочинною
спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній» КК України. Кримінально-правова оцінка кримінальних
правопорушень, вчинених у складі злочинних організацій.

ЛЕКЦІЯ:
Ст. 255 ККУ – створення, керівництво злочинною спільнотою/злочинною організацією, а також участь в ній
ОБ’ЄКТ
– громадська безпека
Додатковий обов’язковий об’єкт – інтереси служб

4 ФОРМИ СПІВУЧАСТІ:
 Група осіб
 Група осіб за попередньою змовою
 Організована група
 Злочинна організація 1 і 2 – неорганізовані
3, 4 - організовані
1, 2, 3 – законодавець організовує при конструюванні складів кримінальних правопорушень

Злочинна організація – немає жодної статті особливої частини, де вона є кваліфікованою/ особливо кваліфікованою
ознакою. Законодавець вважає, що участь в злочинній організації, її створення чи керівництво є настільки суспільно
небезпечним, що сам факт участі, керівництво/створення, як правило, створює самостійний склад кримінального
правопорушення – оцінюється окремо (додатково).
ЧИННИЙ ККУ ПЕРЕДБАЧАЄ 5 ВИДІВ ЗЛОЧИННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ:
1. банда (ст. 257 ККУ)
2. терористична організація (ст. 2583 ККУ)
3. не передбачене законом воєнізоване формування (ст. 260 ККУ)
4. не передбачене законом збройне формування (ст. 260 ККУ)
5. транснаціональна організація (ст. 143 ККУ)
СТ. 255 ККУ СТОСОВНО ЦИХ ВИДІВ Є ЗАГАЛЬНОЮ НОРМОЮ, А ВОНИ ВІДНОСНО НЕЇ – СПЕЦІАЛЬНІ.
Нове поняття в ККУ – злочинна спільнота – це об’єднання 2 і більше злочинних організацій – немає додаткових ознак.
Злочинна спільнота не є різновидом злочинної організації і не є самостійною формою співучасті в розумінні ст. 28 ККУ.
В попередній редакції ст. 255 ККУ йшлося про створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого/особливо тяжкого
злочину (лише 1).
Ч. 4 ст. 28 ККУ – злочини
ТЕПЕР ЦЕ УТОЧНЕННЯ СТАТТІ ЗАБРАЛИ, ЗАРАЗ ЗА СТ. 255 ККУ МОЖНА КВАЛІФІКУВАТИ СИТУАЦІЇ, КОЛИ
ЗЛОЧИННА ОРГАНІЗАЦІЯ СТВОРЕНА З МЕТОЮ:
1. керівництва/координації кримінально протиправної діяльності інших осіб
2. забезпечення функціонування самої злочинної організації
3. інших кримінально протиправних дій (раніше за ст. 255 ККУ не кваліфікували).
ОБ.СТ
(передбачає декілька самостійних складів кримінального правопорушення і 2 кваліфіковані):
1. створення злочинної організації (ч. 1)
2. керівництво злочинною організацією/її структурними утвореннями (ч. 1)
3. участь в злочинній організації (ч. 2)
4. створення/керівництво злочинною спільнотою (ч.4)
Ч. 3 і ч. 5 – кваліфіковані склади кримінального правопорушення

У попередній редакції визнавалося кримінально-караною окремою формою участь в злочинах, вчинюваних злочинною
організацією (зараз такої форми немає, але в бандитизмі збереглася).

1. Створення злочинної організації – дії, спрямовані на виникнення такої організації (пошук співучасників, розподіл обов’язків,
створення плану) – повинні бути підпорядковані єдиній меті (щоб та організація виникла з тим набором ознак, які визначені в ст. 28
ККУ).
У теорії кримінального права існує точка зору, що створення злочинної організації вважається закінченим з моменту вчиненням
суб’єктом дій спрямованих на виникнення тої організації (АЛЕ так воно не є).
ЗАКІНЧЕНИМ ЦЕ кримінальне правопорушення визнається з моменту, коли така організація реально виникла і
характеризується набором ознак, які визначені ч. 4 ст. 28 ККУ.
Якщо суб’єкт спробував створити злочинну організацію, але в результаті вона не набула таких ознак – буде замах на створення
злочинної організації.
П. 10 ППВСУ – зараз вже не є обов’язковим, щоб злочинна організація створювалась з метою вчинення тяжкого/особливо
тяжкого злочину.

2. Керівництво злочинною організацією/її структурними частинами – діяння, спрямоване на управління процесом

функціонування злочинної організації, на координацію її діяльності.

УЧАСТЬ В ЗЛОЧИННІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ

Особа стає учасником злочинної організації, коли її в певній формі залучають. Прийняття цього суб’єкта до кола злочинної
організації передбачає згоду всіх інших на те, щоб суб’єкт став учасником злочинної організації.
Особа стає учасником злочинної організації з таких моментів:
- З моменту її створення, якщо така особа належить до кола осіб з яких первісно виникла така злочинна організація
- З моменту, коли інші учасники дали згоду на прийняття такої особи в склад злочинної організації / таку згоду надала особа,
яка на це уповноважена (самою злочинною організацією)
- П. 13 ППВСУ (згода на участь, усвідомлення фактичного існування і певними діями підтвердила реальність своїх
намірів) – проблеми на практиці.
Суб’єкт повинен усвідомлювати, що він стає учасником саме злочинної організації (не злочинної групи). С. 255 ККУ – не
охоплюється вчинення у складі злочинної організації злочинів, передбачених іншими ст.
ОЧ ККУ.
Якщо такі кримінальні правопорушення вчинені в складі злочинних організацій, то скоєне слід кваліфікувати за чт. 255 ККУ
(відповідною частиною) та відповідною статтею (частиною статті) ОЧ ККУ, які передбачають форму співучасті найбільш близьку
до злочинної організації. Найбільш близька – організована група, менш близька – група осіб за попередньою змовою, остання –
група осіб (щоб показати, що саме кримінальне правопорушення вчинене у співучасті).

Суб’єкт – загальний
Суб’єктивна сторона – прямий умисел
КВАЛІФІКАЦІЯ
Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній є самостійним КП, тобто будь-
яке інше КП, вчинене у складі злочинної організації чи злочинної спільноти, не охоплюється складом ст 255 і вимагає додаткової
кваліфікації за відповідними статтями КК України
Є особливості відповідальності кожного члена такої злочинної організаії/спільноти залежно від його ролі Так, вчинення кр. п.
керівниками злочинних організацій/спільнот слід кваліфікувати за сукупністю
статті 255 КК, яка передбачає відповідальність за керівництво злочинною організацією/спідьнотою та статей КК, які передбачають
відповідальність за вчинення відповідних крмиінальних парвопорушень, які були вчинені злочинною організацією/спільнотою,
якщо вони охоплювались умислом керівника
вчинення кримінальних правопорушень рядовими учасниками злочинних організацій/спільнот слід кваліфікувати за сукупністю
статті 255 КК, яка передбачає відповідальність за участь у злочинній організації/спільноті та статей КК, які передбачають
відповідальність за вчинення відповідних крмиінальних парвопорушень, у підготовці або вчиненні яких такий учасник
брав участь, незалежно від ролі, яку він виконував
дії осіб, які надають сприяння діяльності злочинних організацій/спільнот кваліфікують залежно від того було воно заздалегідь
обіцяне чи заздалегідь необіцяне
заздалегідь обіцяне: кваліф як пособництво у вчиненні діяння, передб ст 255 КК ( Створення, керівництво злочинною спільнотою
або злочинною організацією, а також участь у ній)(ч.5 ст 27 - ч.1 / 2 ст 255 КК)
заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної ОРГАНІЗАЦІЇ: ч.1 ст. 256 КК : Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам
злочинних організацій ….. та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів,
інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по
створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності
особливості кваліфікації дій осіб, які не є учасниками злочинних організацій, проте беруть участь у кримінальних
правопорушеннях вчинюваних злочинними організаціями.
Залежить від виду злочинної організації:
Якщо це банда/ не передбачені законом воєнізованих або збройних формування: кваліфікуємо за сукупністю діянь: участь у
діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань + за статтею яка передб відповідальність за конкретне
КП вчинене разом з такою злочинною організацією
Якщо йдеться про злочинну організацію: в такому випадку кваліфікація лише за статтею, якою передб відповідальність за КП,
вчинене такою особою спільно із злочинною організацією. Це повязано з тим, що склад КП, передб ст 255 передб такі форми
діяння: Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній, а положення про діяння
у формі участі в діяльності злочинної організації було виключене++ врховуємо за наявності кваліфікуючу ознаку – вчиненя
орагнізованою групою (або як обтяжуюча обставина при призначенні покарання)
Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можна
кваліфікувати за ст. 257 КК ( 2341-14 ) тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда.
Якщо ж зазначена особа не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла в його вчиненні, її дії слід
вважати пособництвом.

Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею
нападу, несуть відповідальність за КП, що охоплювалося їхнім умислом.
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ П
Умовами такого звільнення за законом є:
1) наявність добровільної заяви вказаної особи про створення злочинної організації або участь у ній, що передбачає
повідомленій, вчинене за власною волею, з будь-яких мотивів, у будь-який спосіб відповідним органам влади про створення,
існування такої організації та його участь у ній. Повідомлення, яке слугує підставою для звільнення від кримінальної
відповідальності, має бути достатньо повним, стосуватися не лише (як про це прямо вказано в законі) факту створення Організації,
а й інших обставин, пов'язаних з організованою злочинною діяльністю,- про місце знаходження, склад учасників, керівництво,
методи діяльності, прийоми конспірації, зв'язки, свою роль в ній, про місце й час проведення зустрічі представників злочинних
організацій тощо. Адже без повідомлення таких даних навряд чи можливе виконання третьої умови звільнення, вказаної в ч, 2 ст.
255;
2) активне сприяння розкриттю злочинної діяльності, яке полягає у допомозі працівникам правоохоронних органів в
нейтралізації діяльності злочинної організації чи усуненні наслідків зустрічі представників злочинних організацій або
організованих груп. Насамперед вона полягає в наданні повної і достовірної інформації про злочинну організацію чи сходку,
даванні правдивих показань в ході допитів та проведення інших слідчих дій.
3) особа не є організатором або керівником злочинної організації, тобто вона не створювала таку організацію, не входила
раніше до Її керівництва тощо.
Для застосування ч. 2 ст. 255 потрібна сукупність вказаних умов. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст.
255 застосовується незалежно від того, чи припинена компетентними державними органами діяльність злочинної організації, про
яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення
питань, які визначають правовий статус конкретної особи, не може ставитися в залежність від ефективності роботи державних
органів, їх. окремих працівників.
Ч. 2 ст. 255 не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов'язаних з діяльністю злочинних організацій,
зокрема бандитизму. Хоча норма, передбачена ст. 255, є загальною, нею не охоплюються випадки звільнення за злочини,
передбачені відповідними спеціальними нормами.

21. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 271 «Порушення вимог законодавства
про охорону праці» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбаченими іншими
статями розділу X Особливої частини КК України.

ЛЕКЦІЯ:
Кримінальні правопорушення проти безпеки виробництва – це передбачені розділом 10 ОЧ ККУ система суспільно-
небезпечних необережних злочинних діянь, які порушують встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими
актами правила безпеки виробництва та призводять до настання передбачених кримінальним законом суспільно-небезпечних
наслідків вчинені суб’єктом, що зобов’язаний дотримуватися вказаних правил.
1. вони порушують правила безпеки виробництва не тільки законодавчими і іншими нормативно- правовими актами, а й
локальними.
2. всі кримінальні правопорушення є з матеріальним складом
3. всі є необережними (якщо злочин вчинено умисно, то кваліфікуємо за умисне вбивство тощо).
4. всі вчиняються спеціальним суб’єктом (особа, на яку покладено обов’язок дотримання певних правил).

СИСТЕМА:
1. кримінальне правопорушення проти безпеки виробництва, що полягають у порушенні «загальних» правил безпеки праці
(правила, які не прив’язані до галузі чи виду виробництва, поширюються на всіх) – ст. 271, 275 ККУ;
2. кримінальні правопорушення проти безпеки виробництва, які полягають у порушенні спеціальних правил безпеки праці (ст.
274-275).

Порушення трудових прав без шкоди життю чи здоров’ю ( кваліфікуємо за розділом 5).
Порушення трудових прав, пов’язаних з заподіянням шкоди життю чи здоров’ю чи загрозою заподіяння (кваліфікуємо за розділом
10).
РОДОВИЙ ОБ’ЄКТ
– безпека виробництва.
Безпека – стан, за якого відсутня загроза заподіяння шкоди життю чи здоров’я і шкода не може бути заподіяна.
Виробництво – це поняття не тільки пов’язане не тільки з створенням матеріальних благ, а й включає будь-яку діяльність
установи, п-ва, організації, а основі якого лежить праця людини і вона спрямована на одержання суспільно-корисного результату.

Для всіх кримінальних правопорушень притаманний додатковий обов’язковий об’єкт у виді шкоди життю чи здоров’ю або
загрози заподіяння такої шкоди.
Додатковим факультативним можуть бути відносини власності або довкілля.
МАРКІН – незаконне виробництво, де була спричинена шкода життю чи здоров’ю або була загроза такого заподіяння – не
будемо кваліфікувати за розділом 10 (хоча постанова пише не так).

Загальний потерпілий (може бути будь-хто) – ст. 272-275 ККУ.

В 275 буде загальний, бо потерпілий там не є обмежений і шкода може бути заподіяна і особі, яка ненароком перебувала
в тому чи іншому місці, може не користуватися і т д.

Спеціальний потерпілий – ст. 271 – таким потерпілим можуть виступати особи, які мають постійний чи тимчасовий зв’язок з
певним підприємством, уст, о-цією чи з суб’єктом підприємницької діяльності (працюють, стажуються і т д). Не можуть бути
потерпілими працівники контролюючих органів, замовники продукції, особи, які випадково опинилися на виробництві.
Можуть бути також особи, на яких поширюється режим безпеки виробництва конкретного підприємства, установи, організації і т д
(наприклад, дітей в школі залучили до роботи – збирати рісочки в лісі – дитину вбило дерево, яке падало)
ОБ.СТ
цих складів кримінальних правопорушень:
Діяння може виражатися і в дії (активній поведінці), яка заборонена тими чи іншими правилами (наприклад, заборонено рубати
дерева в туман) і в бездіяльності – невиконання якихось дій, які суб’єкт повинен виконати відповідно до існуючих передбачених
законодавством умов (ненадання індивідуальних засобів захисту – противогази, н-д).

За формою вираження диспозиції в кримінально-правових нормах:

1. порушення вимог законодавчих чи інших нормативно-правових актів про охорону праці;
2. порушення конкретних правил.
ПРОБЛЕМА (СПІВВІДНОШЕННЯ)
– коли суб’єкт порушує якісь правила, то складно визначити чи законодавчі чи локальні правила охорони праці порушила особа.
За ППВСУ це потрібно з’ясувати, щоб кваліфікувати діяння. АЛЕ: наслідки стають від порушення сукупності правил і вимог, тому
в більшості випадків неможливо визначити.

1. Є науковий підхід за яким якщо порушено і загальні і спеціальні правила, то їх діяння потрібно кваліфікувати за сукупністю
кримінальних правопорушень (наприклад, ст. 271+272 ККУ), але порушується принцип in bis in іdem. Дудоров
2. Бахуринська вважає, що всі склади кримінальних правопорушень є суміжними і розмежовувати за тим, які правила були
порушені (але каже, що немає механізму розмежування).
3. Новроцький – наслідки настали внаслідок порушення декількох норм, то виникає конкуренція кримінально-правових норм,
стаття 271 ККУ, здебільшого, буде відігравати роль загальної норми, а всі інші – спеціальні. – найбільш обгрунтована позиція.

Замах – неможливий, бо він здійснюється тільки тоді, коли є умисел, а в Розділі 10 всі злочини необережні.

ТИПИ СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ НАСЛІДКІВ:

1. створення небезпеки заподіяння шкоди
2. реальне заподіяння шкоди
ВИДИ НАСЛІДКІВ:
1. шкода здоров’ю
2. загибель людини
3. інші тяжкі наслідки
4. реальна загроза залибелі людей
5. реальна загроза заподіяння тяжких наслідків
СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ’ЄКТ:
1. службові особи, п-ва, уст, оці, громадянин суб’єкт підприємницької діяльності, який наділений обов’язками щодо охорони
праці (ст. 271 ККУ)
2. особи, які зобов’язані дотримуватися правил безпеки виробництва.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
– необережна форма вини.
КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ ЗЛОЧИНУ
(Ч 2 СТ. 271) МАЮТЬ МІСЦЕ ТОДІ, КОЛИ ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ праці спричинило
1) загибель людей, 2) інші тяжкі наслідки
Поняття загибель людей означає смерть хоча б однієї особи. До інших тяжких наслідків належить заподіяння потерпілому тяжкого
тілесного ушкодження.
До інших тяжких наслідків не належить заподіяння матеріальної шкоди незалежно від її розміру (якщо порушення вимог
законодавства про охорону праці супроводжується виробничими аваріями), оскільки зі змісту відповідних нормативних актів
випливає, що вони спрямовані на охорону лише особи, її життя та здоров'я. Заподіяння шкоди майнового характеру має отримувати
самостійну кримінально правову оцінку
При встановленні наявності причинного зв'язку слід мати на увазі, що в ряді випадків нещасні випадки на виробництві можуть
бути викликані порушеннями правил безпеки чи інших вимог охорони праці самими потерпілими (використання заборонених
знарядь праці чи прийомів виконання певних робіт для їх полегшення чи прискорення) Це може вказувати на відсутність
причинного зв'язку між діяннями службової особи чи громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і шкодою, яка настала
внаслідок цього. Водночас злочин, передбачений ст. 271, має місце і у вказаних випадках, якщо службова особа чи підприємець
були зобов'язані контролювати виконання робіт і попередити порушення виконавців робіт.

22. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 «Порушення правил безпеки руху та
експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» КК України. Його співвідношення із складами
умисних та необережних кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я.

ЛЕКЦІЯ:
Ст. 286 ККУ – порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними
засобами.
ОБ’ЄКТ
Основний безпосередній об’єкт – безпека руху і експлуатації механічних транспортних засобів.
Додатковий обов’язковий об’єкт – здоров’я, життя особи
Предмет – транспортний засіб (примітка).
ОЗНАКИ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ ЯК ПРЕДМЕТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ:
1) транспортний засіб приводиться в рух за допомогою двигуна. Об’єм циліндра та двигуна внутрішнього згорання значення не
має. Велосипед – транспортний засіб, але не механічний.
2) право керування транспортним засобом – закріплений спеціальний документ, що видається територіальним центром МВС.
3) транспортні засоби підлягають обов’язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності.
Раніше транспортні засоби підлягали регулярному технічному огляду, зараз – лише для певних категорій (підприємницька
діяльність).

ОБ. СТ
– матеріальний склад:
1) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху / експлуатації транспорту).
2) суспільно небезпечні наслідки (починаючи від необережних тілесних ушкоджень середньої тяжкості, закінчуючи
необережним заподіянням смерті 2+ особам).
3) причинно-наслідковий зв’язок.
П. 5 Обстановка дорожнього руху – зараз ні.

1) ДІЯННЯ:
 Активна форма (вчинення дій, які забороняються правилами дорожнього руху).
 Пасивна форма (невиконання дій, які особа може і повинна вчинити).
 Незалежно від місця
 Випадки необережного співзаподіяння (співучасть не утворюють).

ЗАКІНЧЕНИМ буде з моменту настання наслідків, бо є злочином з матеріальним складом.

СУБ’ЄКТ
– спеціальний (фізична, осудна особа, яка досягла 16-ти річного віку і керує тз, незалежно від отримання прав).
КЕРУЄ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ:
1) безпосередньо водій;
2) особа, яка навчає керувати тз і перебуває в кабіні тз (інструктор);
3) особи, які мають право давати обов’язкові до виконання вказівки водію (н-д, коли такі вказівки надає працівник поліції при
переслідуванні зловмисника).

Співучасті у цьому складі кримінального правопорушення бути не може, оскільки є вчиненим з необережності, а співучасть
можлива тільки в умисних кримінальних правопорушеннях.
СУБ. СТ
– ставлення особи до наслідків – необережне, якщо умисно – як умисне кримінальне правопорушення проти життя /
здоров’я.
СПІВВІДНОШ
ЩОДО НЕОБЕРЕЖНИХ

ч.1 ст. 286 охоплює в своєму складі середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1) , смерть потерпілого,
тяжке тілесне ушкодження (ч. 2), смерть кількох осіб (ч. 3).

ТОБТО, ВОНИ СПІВВІДНОСЯТЬСЯ ЯК ЦІЛЕ (СТ.286) І ЧАСТИНА.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 настає за умови заподіяння наслідків у вигляді фізичної шкоди, яка є не менш
небезпечною, ніж середньої тяжкості тілесне ушкодження. Заподіяння в результаті порушення правил безпеки дорожнього
руху легких тілесних ушкоджень виключає застосування ст. 286.

ЩОДО УМИСНИХ - СУМІЖНІ

Якщо ж, порушуючи відповідні правила й усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, винний передбачав суспільно
небезпечні наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, ці дії необхідно кваліфікувати за статтями КК, в яких
встановлено відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров'я особи. (ППВСУ)
Порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини і
наступне залишення потерпілого від такого злочину без допомоги слід кваліфікувати за наявності до того підстав за
сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 286 чи 415 КК та відповідною частиною ст. 135 цього
Кодексу.
СТ. 128 ККУ (НЕОБЕРЕЖНЕ ТЯЖКЕ АБО СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ) – Ч. 1 СТ. 286 ККУ .
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
Є СПРИЧИНЕННЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ДОРОЖНЬОГО РУХУ АБО ЕКСПЛУАТАЦІЇ
ТРАНСПОРТУ:
1) смерті потерпілого або заподіяння ТТУ одному чи кільком потерпілим (ч. 2 ст. 286). Якщо під час дорожньої події заподіяно
тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид
ушкоджень;
2) загибелі кількох осіб (ч. З ст. 286),
23. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 «Порушення чинних на транспорті
правил». Його співвідношення із складами інших кримінальних правопорушень, передбачених розділом XI Особливої
частини.

Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил

Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а також правил, норм і стандартів виготовлення,
переобладнання, ремонту транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -

ОСНОВНИЙ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ'ЄКТ

- безпека руху та експлуатації всіх видів транспорту від неправомірних дій пасажирів та інших осіб.
Додатковим обов'язковим його об'єктом є життя, здоров'я особи, власність, інші блага.
ОБ. СТ
включає в себе як обов'язкові ознаки діяння, наслідки та причинний зв'язок між ними.
Діяння при вчиненні цього злочину полягає у порушенні діючих на транспорті правил - нормативно- правових актів, які
регламентують дотримання пасажирами, пішоходами, іншими учасниками руху вимог безпеки руху та експлуатації транспорту.
ПОРУШЕННЯ ЧИННИХ НА ТРАНСПОРТІ ПРАВИЛ МОЖЕ ВЧИНЯТИСЯ ШЛЯХОМ ДІЇ АБО БЕЗДІЯЛЬНОСТІ І
ПОЛЯГАТИ В:
1) порушенні правил дорожнього руху велосипедистами;
2) переході вулиць в умовах, коли це заборонено правилами дорожнього руху (у невстановлених місцях чи при забороняючому
сигналі світлофора або регулювальника);
3) прогоні тварин через залізничну колію з порушенням правил безпеки;
4) недотриманні правил безпеки при користуванні водними мотоциклами, маломірними суднами.

Порушення правил можуть допускатися при виготовленні транспортних засобів, окремих частин і механізмів. При виконанні
таких робіт можуть використовуватись запасні частини інших транспортних засобів. Такі частини іноді не відповідають технічним
вимогам швидкості руху, не витримують певної ваги, у зв’язку з чим можуть виникати аварії під час їх експлуатації.
Певні норми і стандарти не виконуються під час ремонту транспортних засобів, заміни окремих вузлів та агрегатів. У процесі
експлуатації таких транспортних засобів під впливом динамічних навантажень, дії природних факторів, незадовільного стану
дорожнього покриття (вибоїни, тріщини, просадка дороги, хвилястість тощо) окремі вузли і агрегати виходять із ладу, що
призводить до аварій і катастроф.
Кримінальна відповідальність за ст. 291 настає лише у разі, коли зазначені в ній порушення спричинили загибель людей
або інші тяжкі наслідки. Для кримінальної відповідальності досить загибелі хоча б однієї людини.
До інших тяжких наслідків у складі цього злочину належать, зокрема, тяжкі тілесні ушкодження, велика матеріальна шкода.

ЗЛОЧИН ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту настання вказаних у ст. 291 наслідків

СУБ'ЄКТ
загальний. Ними можуть бути пасажири, пішоходи, велосипедисти, погоничі і пастухи худоби, особи, які управляють човнами,
байдарками і маломірними суднами.
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СТ. 291 НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ОСОБИ, ЯКІ Є СПЕЦІАЛЬНИМИ СУБ'ЄКТАМИ ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ,
ПЕРЕДБАЧЕНИХ РОЗДІЛОМ XI ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК.
СУБ СТ
визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю.

СПІВВІДНОШЕННЯ

Маркін казав, що вона загальна, але чого не пояснював. Бо порушення всіх правил
загальна (291) і спеціальні. Розмежування за суб’єктом. Спеціальні суб'єкт злочинів, передбачені статтями 276, 286 (водій
механічного ТЗ), 287 (особи, що обіймають посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних
засобів), 288 (особи: 1) відповідальні за будівництво, експлуатацію, ремонт чи утримання транспортних об'єктів, 2) які виконують
такі роботи, причому як безпосередні виконавці (бульдозеристи, водії піскорозкидальних машин, машиністи асфальтоукладників),
так і керівники відповідних робіт (майстри, бригадири, начальники дільниць).
+ за ст. 286 розмежовуємо і за предметом. За ст. 291 КК кваліфікується порушення діючих на транспорті правил безпеки руху,
вчинені пішоходами, пасажирами, велосипедистами, водіями транспортних засобів, робочий обсяг двигуна яких менше 3 кВт,
погоничами тварин, особами, що керують гужовим транспортом, а також водіями човнів, катерів та інших маломірних суден.

+ Відмежування цього злочину від пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК). Порушуючи чинні
на транспорті правила, особа приводить шляхи сполучення, засоби зв’язку або сигналізації у непридатний для експлуатації стан.
Наприклад, при переїзді через залізничну колію у невстановленому місці трактором, комбайном, грейдером або при виконанні
різних робіт. Відмежування проводиться за характером вини. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів
вчинюється тільки умисно. При порушенні чинних на транспорті правил пошкодження засобів транспорту відбувається тільки з
необережності

24. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 «Незаконне заволодіння
транспортним засобом» КК України. Його співвідношення із складами розкрадань.

ЛЕКЦІЯ:
Ст. 289 ККУ Незаконне заволодіння транспортним засобом
Основний безпосередній об’єкт – контрольоване використання механічних транспортних засобів.
Додатковий обов’язковий об’єкт – відносини власності.
Там, де незаконне заволодіння поєднується із насильством (ч. 2,3) додатковим факультативним об’єктом буде здоров’я
особи.
Якщо таке кримінальне правопорушення пов’язане із проникнення, то додатковим об’єктом виступає недоторканість
відповідного сховища, звідки незаконно вилучають тз.

Предметом є механічні транспортні засоби.

ОБ СТ
характеризується суспільно небезпечним діянням – незаконним заволодінням.
Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь- якою метою протиправне
вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
ОЗНАКИ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ:
1. незаконне заволодіння транспортним засобом може вчинятися лише шляхом активної поведінки (якщо не повертає вчасно
транспортний засіб, яким володіла певний період на правових підставах, не буде охоплюватися незаконним заволодінням –
оцінюємо за ст. 191 ККУ або за ст. 356 ККУ).
2. така дія повинна бути пов’язана із переміщенням транспортного засобу у просторі (найчастіше – шляхом безпосереднього
керування тз).
ПОСТАНОВА КАСАЦІЙНОГО СУДУ – особа незаконно продала КАМАЗ – переоформила без права на це, при чому
фактичного переміщення тз не було, суд все-таки оцінив ці діяння за ст. 289 ККУ. Таке рішення є необгрунтованим, мало б
оцінюватися за іншими статтями ККУ.
3. поведінка винного повинна бути незаконною. Винний не повинен мати ні дійсного, ні уявного права на транспортний засіб,
яким заволодіває. Заволодіння (вилучення) тз у випадках, коли особа, виходячи з відносин із власником чи інших підстав, вважала,
що має право користуватися тз (н-д, сусіди на постійній основі користуються тз спільно), то не повинно визнаватися незаконним.
4. заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного
користувача транспортного засобу.
ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ МОЖЕ:
- Ігноруватися (н-д, коли здійснюється таємне вилучення тз);
- Фальсифікуватися (коли застосовується обман чи зловживання довірою);
- Пригнічуватися (застосовуються певні форми впливу: фізичне насильство, погроза застосування фізичного насильства).
ПОСТАНОВА КОЛЕГІЇ СУДДІВ ПЕРШОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ ВІД 13.08.2019 РОКУ. Вона стосується оцінки незаконного
заволодіння тих предметів, які не повною мірою виконують функції тз. Н-д, коли відсутні певні деталі, вузли тз, без яких він не
може використовуватися, брати участь в транспортному русі. В цій справі особи не мали наміру на заволодіння предмет як
транспортним засобом, а хотіли його здати на запчастини,
оскільки там були відсутні певні вузли агрегатів. Суд ухвалив рішення, що такий предмет все-таки буде транспортним
засобом і кваліфікував дії осіб як незаконне заволодіння тз.
Маркін думає, що в кожній ситуації потрібно дивитися що саме було відсутнє і виходячи з цього оцінювати чи може предмет
вважатися транспортним засобом.
МОМЕНТ ЗАКІНЧЕННЯ:
1. з моменту початку руху шляхом запуску двигуна чи буксирування.
2. з моменту, коли він навантажений на інший транспортний засіб (авакуатор, камаз …) (НА ДУМКУ МАРКІНА, бо вважає
зрушення тз з місця – це вже коли його зрушили, щоб перемістити на інший транспортний засіб). ВСУ - ще має бути початий
рух шляхом запуску двигуна чи буксирування того іншого тз.
3. з моменту встановлення повного контролю над транспортним засобом

Співвиконавцем буде в особа, яка вчиняє, якісь дії, пов’язані з доступом до транспортного засобу чи для зрушення з його руху,
але не виконував об’єктивної сторони. Якщо сприяв іншим способом (стояв на
«шухері»), то повинен визнаватися пособником.

Група осіб за попередньою змовою буде за умови, що є кілька співвиконавців, а також учасниками можуть бути і інші
співучасники, якщо вони є на місці події і певним чином там допомагають вчиненню злочину (пособник, н-д.).
СУБ’ЄКТ
– спеціальний – фізична особа, яка досягла 16 р. (ч.1) і 14 р. (ч. 2-4) і не має права до користування транспортним
засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння
НЕ МОЖЕ БУТИ СУБ’ЄКТОМ:
1) Співвласник
2) Особа що користується транспортних засобів за згодою власника чи законного користувача
3) Водії транспортних засобів, які закріплені за ними адміністрацією підприємства, установи, організації, де вони працюють
4) Особи, які відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, які закріплені за ними (начальник
автоколони, хоча можуть бути нюанси з можливістю користування тз)
СУБ СТ
– умисна форма вини
Мотив та мета не мають значення для кваліфікації. Найпоширенішими є звернення тз на свою користь або користь інших осіб,
тимчасове запозичення для подолання певного відрізку шляху, з мотивів помсти тощо.

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ:

1. після того, як заволоділи транспортним засобом, його знищили. Якщо особа первинно, коли викрадала тз не мала наміру його
знищити, а знищила через деякий час, то кваліфікуємо за сукупністю ст. 289 ККУ Незаконне заволодіння транспортним засобом із
ст. 194 ККУ Умисне знищення або пошкодження майна. Якщо ж особа не викрадає тз, а виключно знищує його, то кваліфікуємо,
відповідно, виключно за ст. 194 ККУ.
2. співвідношення із розкраданням. Розмежовуватися такі склади повинні за основним безпосереднім об’єктом. Потрібно в
кожному випадку встановлюється чи порушується безпека руху окремими діяннями. В тих випадках, якщо тз не їде, не заводиться
двигун, не завантажується, не буксирується, не встановлюється контроль за тз, а розбирається машина по частинах, то повинно б
кваліфікуватися як крадіжка, а не незаконне заволодіння тз.
Щодо ст. 290 ККУ, то відповідно до Наказу МВС "Про затвердження Інструкції про порядок проведення криміналістичних
досліджень транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, працівниками Експертної служби МВС
України" від 31.05.2013 N 537:
Ідентифікаційний номер транспортного засобу – це структурне поєднання буквено-цифрових символів. Присвоюється
виробником транспортного засобу з метою ідентифікації останнього та наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі
стандартами (а не номери, які видаються відповідними органами і прикріпляються ззовні машини).
Ухвала ВСУ від 20.12.2007 року - ВСУ вирішив, що номерний знак не є ідентифікаційним номером, тому дії з його викрадення
повинні кваліфікуватися за КУпАП.
Проте є проблема, оскільки є альтернативна точка зору, що стосовно ідентифікаційного номеру (VIN-код) може бути знищення,
підробка або заміна, а стосовно другої частини статті «без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним
номером транспортного засобу» стосується номерів у класичному розумінні. Є вироки судів, які відповідають такій точці зору,
наприклад, особа купила інший тз і прикрутила старі номери, тому практика є непослідовною, але таки більшість притримується
точки зору, що йдеться про той номер, який присвоюється заводом-виробником (відповідно до вищезазначеної інструкції).

25. Співвідношення складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 293 «Групове порушення громадського
порядку», ст. 294 «Масові заворушення» та ч. 2 ст. 296 «Хуліганство» (вчинене групою осіб) КК України.

O НЕ Є РОЗМЕЖУВАЛЬНИМИ ОЗНАКАМИ, А ВІДМІННИМИ:

Ознаки ст. 293 Групове ст. 294 Масові заворушення Хуліганство, вчинене
складів порушення громадського групою осіб
 злочинів порядку
Об'єкт Дод об’єктів нема Є дод обов об’єкт – життя і Дод факульт об’єкт -
Йдеться про сам факт здоров'я, бо воно супроводж відносини власності, життя і
поруш гр. порядку насильством…
здоров'я, конст. права і св.
особи
Об'єктивна 1. Участь бере 1. Участь бере значна к- 1. Достатньо 2 осіб.
сторона незначна к-сть осіб – сть осіб – оціночне поняття.
10-20 людей 2. Кількісний склад може
зростати або 2. Вони мусять бути
2. Кількісний склад є зменшуватись. співучасниками. тобто
відносно стабільний. наявний суб’єктивний
3. Група не керована – це хаос, зв'язок.
підпали, погроми. 3. Може бути відсутній
3. Як правило група організатор, або
керована одним 4. Учасники вчиняють наявний.. залежно про
організатором. активні посягання на яку співучасть йдеться.
правоохоронювані
4. !!!При груповому інтереси. 4. Повинно бути
порушенні гр. порядку Воно має супроводжуватись поєднано з
учасники не вчиняють насильством, погромами, особливою
акт посягань на підпалами… знищенням майна, зухвалістю або
правоохоронювані захопленням будівель або споруд, винятковим
інтереси, а лише грубо насильницьким виселенням цинізмом.
порушують гр. порядок, громадян, опором представникам
суттєво порушують влади із застосуванням зброї або Винні, діючи із
роботу трансп, підпр, уст інших предметів, які хуліганських спонукань,
орг. використовувалися як зброя і цим намагаються грубо
При цьому переважна вони можуть дезорганізувати і порушити громадський
частина натовпу веде себе навіть паралізувати на якийсь час порядок.
пасивно, лише виконуючи діяльність органів влади і
вказівки окремих управління, створюючи загрозу
організаторів та активістів. для громадської безпеки.
Це може полягати у відмові
звільнити приміщення чи
певну територію,
ігнорування розпоряджень
адміністрації чи
представників влади,
відмова припинити
незаконні мітинги,
пікетування, демонстрації
тощо
Суб'єкт Не можуть бути Карається тільки активна Відповідають усі
злочину суб’єктами неактивні участь, неактивна ні. співучасники
учасники
Суб'єктивна Мотиви не мають значення Мотиви не мають Обов'язковим є мотив
сторона значення.. будь-які, з різних явної неповаги до
причин. в осн це політичні суспільства.
Хуліганство - це формальний склад злочину, Є ЗАКІНЧЕНИМ з початку порушення громадського порядку з мотивів явної
неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом
Групове порушення Є ЗАКІНЧЕНИМ злочином якщо воно призвело до грубого порушення громадського порядку або суттєвого
порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.
Організація масових заворушень чи активна участь в таких діях ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНОЮ з моменту початку масових
заворушень - вчинення конкретних актів насильства, погромів, підпалів, знищення майна тощо

26. Кримінально-права оцінка хуліганства, пов’язаного із умисним заподіянням тілесних ушкоджень або опором особам, що
припиняють хуліганські дії.

ЛЕКЦІЯ:
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА передбачає формальний склад кримінального правопорушення.
На думку деяких науковців в частині випадків хуліганством охоплюється заподіяння побоїв та легких тілесних ушкоджень –
свідчить про особливу зухвалість і додаткової кваліфікації за сукупністю не потребує. В такому випадку склад кримінального
правопорушення повинен вважатися формально-матеріальним – не зовсім відповідає практиці, бо стаття сформульована таким
чином, що нічого додатково не повинно охоплюватися. (ЦЕ ДУМКА МАРКІНА, у постанові це охоплюється хуліганством!).
Діяння складне, воно є грубим порушенням громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим
цинізмом.
В науковій літературі часто вважають, що особлива зухвалість та винятковий цинізм – це способи вчинення кримінального
правопорушення, але це НЕ Є способами.
ГРУБІСТЬ ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ З ВРАХУВАННЯ ТАКИХ КРИТЕРІЇВ:
1. коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані інтереси (насильство до сторонніх осіб…);
2. коли воно зачіпає важливі інтереси;
3. коли зачіпає інтереси багатьох осіб;
4. відновлення порядку вимагає значних зусиль.
ППВСУ: За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке
супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням
над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи,
підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.
Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до
загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною,
особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.
СУБ’ЄКТ – фізична осудна особа, яка досягла 14 років.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА – прямий умисел + мотив явної неповаги до суспільства
Мотив неповаги до суспільства – це прагнення показати свою неповагу до існуючих правил та норм поведінки у суспільстві,
самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству чи державі.
Явність неповаги до суспільства – неповага є очевидною як і для самого хулігана, так і для інших осіб. Якщо в особи є особиста
неприязнь, це не може виключати неповагу до суспільства, якщо форма, місце,
підстава і характер дій, які були вчинені, свідчить, що був примутній мотив явної неповаги до суспільства.
ППВСУ:
Щодо заподіяння тяжких тілесних ушкоджень: Якщо в ході вчинення хуліганства виконуються інші кп, то вони або
охоплюються складом хуліганства, або ж потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК. За
сукупністю зі ст.296 КК застосовуються статті про кп, які є більш небезпечними, ніж хуліганство (середньої тяжкості і тяжке
тілесне ушкодження, вбивство, умисне знищення або пошкодження майна при кваліфікуючих ознаках). При порівнянні суспільної
небезпеки відповідних посягань за основу слід брати санкцію статті про простий вид злочину.
Щодо опору особам, що припиняють хуліганські дії: Під опором слід вважати активну фізичну протидію вказаним особам –
відштовхування, нанесення ударів, спроба вирватися при затриманні, перешкоджання законному застосуванню сили. Опір має
вчинюватися в ході хуліганства (а не після його завершення). Такі дії необхідно кваліфікувати за ч.3 ст.296 КК
(хуліганство пов’язане з опоромпредставникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони
громадського порядку, чи іншими громадянами, які припиняли хуліганські дії).
*****ППВСУ Суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей
винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.
Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо
членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих
тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим
порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи
винятковим цинізмом.
//Розглядаючи справу суд прийшов до переконання, що дії обвинуваченої свідчать про наявність у неї умислу саме на спричинення
потерпілій тілесних ушкоджень. В її діях не було встановлено ознак виняткового цинізму чи особливої зухвалості при спричиненні
потерпілій тілесних ушкоджень. Тому суд перекваліфікував дії обвинуваченої з ч.1 ст.296 на ч.1 ст.125 КК України (за ознаками
УЛТУ).//
В ОСНОВІ ВІДМЕЖУВАННЯ ХУЛІГАНСТВА ВІД ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я ПЕРЕБУВАЮТЬ ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ
ТА ЙОГО МОТИВ. Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об’єкти захисту.
За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке
супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень,
знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної
діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не
припиняла.
+ КВАЛІФІКОВАНА ОЗНАКА ХУЛІГАНСТВА - вчинення із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета,
спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
хуліганство що спричинило смерть???

Хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони
громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296) є особливо кваліфікованим видом
хуліганства .

ОПІР
проявляється в активній протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли
хуліганські дії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб
можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку. Від опору як активної протидії
слід відрізняти непокору, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і виражається в невиконанні вимог представника влади,
громадськості або іншого громадянина.
Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової
кваліфікації за ч. 2 і 3 ст. 342 КК.
Опір особам, які припиняли хуліганські дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК України лише у тих випадках, коли
опір був складовою частиною хуліганства, супроводжувався його вчиненням. Якщо ж опір було вчинено після припинення
хуліганських дій - як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має
наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК).
У разі коли опір представникові влади чи громадськості мав місце під час учинення дрібного хуліганства, винна особа підлягає
відповідно кримінальній (за ч. 2 чи ч. 3 ст. 342 КК) та адміністративній (за ст. 173 КпАП) відповідальності. Під припиненням
хуліганських дій потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв’язування) або з односторонньою допомогою
(наприклад, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його
припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не
всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинення хуліганства, саме по собі не означає
наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки.

27. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 297 «Наруга над могилою, іншим місцем
поховання або над тілом померлого» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень,
передбаченими ст. 185 «Крадіжка», ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» КК України.

ОБ'ЄКТ
в ч.1 - моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання Цей злочин заподіює моральну шкоду
насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти,
негативно впливає на виховання підлітків.
Обєкт в ч.2 - історична пам'ять українського народу яка відображає шанобливе ставлення українського суспільства до осіб, які
віддали життя за права та свободу людей.
2. ПРЕДМЕТАМИ злочину в ч.1 є
1) могила, включає яму для поховання тіла померлого, а також насип, споруди (хрест, стела, камінь) над місцем поховання
2) інше місце поховання; це склеп, мавзолей, меморіальна стіна з прахом померлих, частина шахти, корабель чи літак з тілами
загиблих тощо
3) труп, виступає предметом злочину незалежно від його стану (свіжий, бальзамований, муміфікований)
4) 4) урна з прахом,
5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі. це будь-які речі, які перебувають в могилі чи на ній, в іншому місці
поховання (одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо)
Предметами злочину в ч.2 є братська могила чи могила Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто
боровся проти нацизму в роки Другої світової війни - радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників,
жертв нацистських переслідувань, воїнів-інтернаціоналістів та миротворців, а також осіб, які захищали незалежність, суверенітет та
територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення
національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ або іншої держави, визнаної ВРУ агресором, учасників
Революції Гідності, борців за незалежність України у XX столітті
ОБ. СТ.
проявляється у:
1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного;
2) незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в)
могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ч.1)
3) осквернення або руйнування братської могили чи могили Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто
боровся проти нацизму в роки Другої світової війни - радянських воїнів- визволителів, учасників партизанського руху,
підпільників, жертв нацистських переслідувань…. а також осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність
України і брали безпосередню участь в АТО (ч.2).

НАРУГА - це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи
вчинення наруги в законів не визначені Це можуть бути: осквернення, у т.ч. шляхом вчинення непристойних надписів, малюнків,
виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця поховання, розчленування трупа чи його знищення,
зривання одягу.
Наруга характеризується як об'єктивним моментом - вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так і
суб'єктивним - прагненням зневажити пам'ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлення до суспільних
принципів, які панують в цій сфері.
Наруга переважно вчиняється шляхом дії Однак не можна виключати її вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в
поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби.
Незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в)
могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого - це протиправне їх вилучення і звернення на свою
користь чи користь інших осіб. Сюди належать, зокрема, демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам'ятників, плит, а
також вінків, квітів, лампад, які знаходяться на могилі, звернення на свою користь коштовностей, які є елементом поховання тощо.
Діяння, передбачене ст. 297, відсутнє, якщо у встановленому порядку здійснюються ексгумація трупа, перенесення могили
на інше місце, впорядкування місця поховання, а також якщо певні дії з трупом не становлять собою наруги (наприклад,
мотивом розчленування трупа є приховування вчиненого вбивства).
МОМЕНТ ЗАКІНЧЕННЯ злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння.
Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність й
об'єктивних і суб'єктивних ознак.
Коли ж діяння виражається у незаконному заволодінні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості
розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).
Руйнування як діяння має місце незалежно від його успішності, результативності – тобто того чи вдалося винному знищити,
пошкодити могилу, пам'ятник
4. СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ загальний.
5. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА аналізованого злочину характеризується умислом
КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ:
 вчинені повторно
 за попередньою змовою групою осіб,
 або з корисливих чи хуліганських мотивів,
 або щодо пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни, жертв нацистських
переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців,
 або поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, -

ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧІ - спричинили тяжкі наслідки – тту, самогубство, масові заворушення міжнаціон чи міждерж
конфлікти..

??? СПІВВІДНОШЕННЯ
Це суміжні склади.
Є розмежувальним критерієм цих складів.
Предметами злочину в ч.1 є 1) могила, 2) інше місце поховання; 3) труп, 4) урна з прахом, 5) предмети, що знаходяться в місці
поховання або на трупі
Предметами злочину в ч.2 є братська могила чи могила Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся
проти нацизму в роки Другої світової війни…..

Так само як і об'єктивна сторона злочинів проти власності, об'єктивна сторона викрадення предметів, що знаходяться в місці
поховання або на трупі полягає у вчиненні певним способом активних дій - шляхом викрадення. Спосіб їх викрадення для кваліф-
ї злочину за статтею 297 не має значення для кваліфікації - м.б. і таємний і відкритий, в той час як у статті 185 спосіб
вчинення злочину є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони.
Як і крадіжка викрадення предметів що знаходяться на місці поховання або на трупів є закінченим з моменту коли у злочинця
з'являється реальна можливість користуватися або розпоряджатись вилученим майном.
Розмежувальною ознакою злочинів передбачених статтею 297 та злочинів проти власності виступає також
місце вчинення злочину - ним може бути тільки місце поховання або труп.
Характерною ознакою крадіжки є корисливий мотив, в той час як наруга над могилою може вчинятися різних мотивів – помсти,
корисливих чи хуліганських спонукань.
Субєкт крадіжки – 14 р, наруги – 16 р

ст.194 є загальною щодо ст.297. Це загальна норма, що встановлює кримінальну відповідальність за умисне знищення або
пошкодження майна (ст. 194 КК України). У ній не уточнюються види майна – воно визначене як чуже. Однак законодавець
передбачив кілька спеціальних норм (тобто таких, що містять усі ознаки загальної норми, але, окрім того, мають і свої специфічні
риси). У таких випадках при кваліфікації кримінальна відповідальність настає згідно зі спеціальною нормою.
у ст 194 має бути заподіяна велика шкода, у ст 297, тому то не є конкуренція у чистому вигляді!

28. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 304 «Втягнення неповнолітніх у
протиправну діяльність» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення, передбаченим ст.
150-1 «Використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом» КК України.

ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ - моральні засади суспільства у ставленні до виховання підростаючого покоління. Потерпілими від цього
злочину є неповнолітні – особи.
Якщо злочин вчиняється у формі – втягнення у злочинну діяльність, то потерпілим може бути особа, якщо не досягла віку, з якого
може наставати кримінальна відповідальність за відповідний злочин (16 або 14 років).
Якщо злочин вчиняється у форм – втягнення у пияцтво, зайняття жебрацтвом, азартними іграми, то потерпілим може бути
особа, яка не досягла 18 років.
ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ ПОЛЯГАЄ У ВТЯГНЕННІ НЕПОВНОЛІТНІХ:
1) у злочинну діяльність;
2) у пияцтво;
3) у заняття жебрацтвом;
4) у заняття азартними іграми.
Втягнення - це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до Певної поведінки, залучається до неї, в такої особи виникає бажання
поводитись певним чином. Причому, на відміну від примушування, особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею.
Втягнення у злочинну діяльність означає втягнення у вчинення одного чи кількох злочинів. Під пияцтвом розуміють неодноразове
вживання спиртних напоїв.
Заняття жебрацтвом - це систематичне випрошування грошей у сторонніх осіб, а заняття азартними іграми - це систематична гра з
метою отримання грошей чиінших матеріальних цінностей.
СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ - осудна особа, яка досягла 18-річного віку (щодо віку суб’єкта цього злочину в теорії кримінального права
існує дискусія, але практика і ВС виходять з того, що ним може бути лише особа, яка досягла 18 років).
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА кп характеризується умисною виною.

СПІВВІДНОШЕННЯ (ЛЕКЦІЯ):
Ст. 150-1 і ст. 304 КК
РОЗМЕЖУВАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ Є СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ
Ст. 150-1 – використання діяння (несвідома діяльність – через вік, розумовий розвиток – знаряддя – не усвідомлював участь)
Ст. 304 – втягнення (вплив на неповнолітніх з метою викликати рішучість – активний учасник)
ЦЕ СУМІЖНІ СКЛАДИ ЗЛОЧИНІВ.
Суб’єктом злочину використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом:
за ст. 150-1 є батьки (один із батьків), а також особи, які їх замінюють,
за ст.304 – ФОО 18 р, а якщо це вчинено або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на
яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, - то це кваліфікуюча ознака
Потерпілою за ст. 150-1 м.б малолітня дитина – віком до 14р., а за ст.304 - неповнолітня дитина віком від 14 до 18 р (ч.1),
малолітня (ч.2)
Ст.304 передбачає ще деякі види зл діяльності, крім жебрацтва, до якої м. б. втягнена неповнол особа, а ст.150-1 передбачає лише
жебрацтво

Слід відмежовувати втягнення дитини у заняття жебрацтвом, ПЕРЕДБАЧЕНОГО Ч. 2 СТ. 304 КК, ЗА ТАКИМИ
ОЗНАКАМИ:
 таке втягнення не означає використання дитини самим втягувачем, для втягування не є характерною мета отримання
прибутку ;
Для втягнення у контексті ст. 304 КК України необхідною ознакою є лише схиляння (спонукання, стимулювання, сприяння)
дитини тим чи іншим чином до відповідної діяльності, але не використання її в цій діяльності.
У тому ж випадку, коли втягнення здійснюється з метою використання (тобто винний в подальшому привласнює результати
жебракування дитиною), то вчинене належить кваліфікувати за ст. 150-1.
Якщо йдеться не про вилучення з дитини користі, а про залучення дитини до безпосереднього жебракування, тобто активного
випрошування самою малолітньою дитиною грошей, інших матеріальних цінностей, незалежно від подальшого привласнення
останніх винним, вчинене, виходячи з буквального тлумачення кримінального закону, слід кваліфікувати не за ст. 150-1, а за ч. 2
ст. 304 КК України, тобто як втягнення у заняття жебрацтвом малолітньої дитини.
 Не можна кваліфікувати як втягнення у заняття жебрацтвом дитину-немовля або іншу дитину, яка не усвідомлює
факту втягнення, а також випадки залучення малолітнього до жебрацтва шляхом обману
150-1 – СУМІЖНІ
Ч. 1 статті 150-1
«Використання малолітньої дитини
для зайняття жебрацтвом»
Об’єкт Основним безпосереднім об’єктом є
воля, честь і гідність дитини, а додатковим
факультативним об’єктом (при вчиненні
злочину із застосуванням насильства чи
погрози його застосування (ч. 2 ст. 150-1) і у
випадках, коли спричинені середньої тяжкості
чи тяжкі тілесні ушкодження (ч. 3) можуть
бути фізичне і психічне здоров’я дитини.
Потерпіли малолітня дитина, тобто дитина, яка не
й досягла 14-річного віку.
Ч. 2 статті 304
«Втягнення неповнолітніх у
протиправну діяльність»
Родовим об’єктом являється
громадський порядок та
моральність.
Безпосереднім об’єктом втягнення неповнолітніх у
злочинну діяльність переважна більшість авторів
вважає громадський порядок, моральність і
нормальний розвиток неповнолітніх.
* об’єкти злочинів передбачені статтями, що
розглядаються частково співпадають і в тому, і в
тому випадку
– це, перш за все, моральність і
нормальний розвиток неповнолітніх.
неповнолітні – тобто особи чоловічої або жіночої
статі, які не досягли 18- річного віку
* ст. 304 КК України, охоплює більш широке
коло осіб, які можуть бути потерпілими.
 Об. суспільно небезпечних діях – використанні
сторон малолітньої дитини для заняття жебрацтвом,
а під яким, виходячи із диспозиції статті,
розуміється систематичне випрошування
грошей, речей, інших матеріальних цінностей
у сторонніх осіб. При цьому випрошувати
матеріальні цінності у сторонніх осіб може як
дитина, так і доросла особа, яка використовує
дитину
втягненні неповнолітніх осіб у протиправну
діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом,
азартними іграми.
«Втягнення» – це схиляння дитини до злочину або
іншої негативної девіації, тобто вчинення дитиною
активної протиправної або аморальної дії
(крадіжки, шахрайства, вживання спиртних напоїв,
жебракування тощо).

Використання, у свою чергу означає Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність

трактування злочинцем дитини не як людини,
а як корисної для нього речі, що своїм
виглядом спонукає інших осіб до безоплатної
передачі йому певних матеріальних
цінностей (грошей, продуктів тощо), тобто в
такому разі дитина є знаряддям учинення
антигромадських дій, будучи одночасно
беззахисною жертвою правопорушника.
(ст. 304) вважається закінченим з моменту
здійснення дорослим дій, спрямованих на
залучення неповнолітнього в злочинну або іншу
антигромадську діяльність, незалежно від того, чи
скоїв неповнолітній кримінальне правопорушення.

Вважається закінченим з моменту

початку третього епізоду (тому що
використання відповідно до диспозиції
статті має бути систематичним – 3 і
більше разів) випрошування грошей,
речей, інших матеріальних цінностей у
сторонніх осіб з використанням
суб’єктом кримінального
правопорушення малолітньої дитини

Суб’єкт спеціальний. У ч. 1 ст. 150–1 КК України – осудна особа, яка досягла 18-річного віку.
це батьки або особи, які їх замінюють

Прямий умисел + мета котра поділяється на

початкову (використати потерпілу особу
для заняття жебрацтвом) та кінцеву
(отримати від такого використання
малолітньої дитини прибуток). Фактична
реалізація кінцевої мети для застосування
ст. 150-1 КК не вимагається.

29. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 311 «Незаконне виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів» КК України. Кримінально-правова оцінка
незаконного збуту прекурсорів.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в створенні умов для неконтрольованого виробництва або виготовлення наркотичних
засобів чи психотропних речовин, адже прекурсори є одним із джерел отримання хімічної сировини для виготовлення наркотичних
засобів чи психотропних речовин або для використання у процесі їх виготовлення.
2. Предметом цього злочину є прекурсори.
Обіг прекурсорів, включених до Списку № 1 Таблиці IV Переліку, на території України дозволяється лише з метою застосування у
медичній практиці або для науково-дослідної роботи, експертної або розшуково-оперативної діяльності, або з навчальною метою
в порядку, встановленому законодавством. Саме тому діяльність, пов'язана з обігом цих прекурсорів, може здійснюватися лише
підприємствами державної та комунальної форм власності за наявності у них відповідної ліцензії. Діяльність, пов'язана з обігом
прекурсорів, включених до Списку № 2 Таблиці IV Переліку, може здійснюватися підприємствами незалежно від форм власності за
наявності у них відповідної ліцензії.
Саме за предметом слід, головним чином, розмежовувати цей злочин та злочин, передбачений ст. 307 КК (предметом його є
наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги), адже за змістом об'єктивної сторони вони є суміжними.
ОБ.СТ
ПОЛЯГАЄ У ВЧИНЕНІ БУДЬ-ЯКОЇ ІЗ ТАКИХ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ДІЙ, А САМЕ:
незаконного 1) виробництва, 2) виготовлення, 3) придбання, 4) зберігання, 5) перевезення, 6) пересилання прекурсорів з метою їх
використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.
Під виготовленням прекурсорів треба розуміти процес їх одержання з відповідної вихідної сировини будь-яким способом, у будь-
якому вигляді (порошку, рідини, суміші тощо), приготування шляхом змішування різних хімічних препаратів або хімічного
синтезу (реакції) (п. З постанови ПВСУ).
Більш детально про поняття виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів, а також про момент
закінчення цих злочинних дій див. коментар до ст. 307 КК

4. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 311 КК, полягає в незаконному збуті прекурсорів. Під незаконним збутом
прекурсорів потрібно розуміти будь-які сплатні або безоплатні форми їх реалізації (продаж, дарування, обмін, сплата боргу,
позичка тощо). Відповідальність за незаконний збут прекурсорів настає незалежно від їх розміру..

5. Дії особи, яка під виглядом прекурсорів умисно збуває будь-які інші засоби чи речовини з метою заволодіння грошима або
майном, потрібно кваліфікувати як шахрайство, а за наявності підстав — і як підбурювання до замаху на незаконне придбання
прекурсорів. Покупці при цьому несуть відповідальність за замах на незаконне придбання прекурсорів.
6. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, збут прекурсорів і незаконне перевезення чи пересилання їх за
межі України слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 311 і 305 КК (п. З постанови ПВСУ).
СУБ.СТ.
характеризується прямим умислом і спеціальною метою, а саме: зазначені дії повинні вчинятися для виробництва або
виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин. У цьому випадку слід кваліфікувати дії винного за ч. 1 ст. 311 КК.
Якщо особа виробляла, виготовляла, придбавала, зберігала, перевозила чи пересилала прекурсори З МЕТОЮ ЇХ ЗБУТУ, такі дії
слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 311 КК.
Про вчинення злочину з метою збуту прекурсорів може свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала прекурсори,
так і інші обставини, зокрема: великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, поведінка суб'єкта злочину, те, що особа сама
не вживає наркотичні засоби чи психотропні речовини, але зберігає сировину для їх виготовлення (прекурсори), тощо.
У разі, якщо особа вчинила такі дії БЕЗ МЕТИ ВИРОБНИЦТВА АБО ВИГОТОВЛЕННЯ НАРКОТИКІВ ЧИ
ПСИХОТРОПІВ, А ТАКОЖ БЕЗ МЕТИ ЗБУТУ, вчинене слід кваліфікувати за ст. 320 КК, що передбачає відповідальність за
порушення встановлених законодавством правил обігу прекурсорів.
Якщо наркотичний засіб чи психотропна речовина були виготовлені для збуту, а особа не встигла здійснити останнє, вона має
нести відповідальність за виготовлення з метою збуту наркотичного засобу чи психотропної речовини.

СУБ'ЄКТ
— загальний; особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,
пересилання прекурсорів (а також їх збут) вчиняє службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинене слід
кваліфікувати за сукупністю із службовим злочином (статті 311 та 364 КК).
9. ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ цього злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті,
1) повторно, 2) за попередньою змовою групою осіб, 3) у великих розмірах, 4) з метою збуту.
ОСОБЛИВО КВАЛІФ. ОЗНАКАМИ цього злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті:
1) організованою групою або 2) в особливо великих розмірах.
ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Передумовою такого звільнення є вчинення особою хоча б однієї дії, передбаченої ч. 1 ст. 311 КК.
Підставою звільнення є сукупність двох обставин: 1) добровільна здача прекурсорів, призначених для виробництва або
виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, та 2) вказання на джерело їх придбання або сприяння розкриттю
злочинів, пов'язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (див. коментар
до ч. 4 ст. 307 КК).
ПІД ДОБРОВІЛЬНОЮ ЗДАЧЕЮ ПРЕКУРСОРІВ, ЩО ПРИЗНАЧАЛИСЯ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА АБО ВИГОТОВЛЕННЯ
НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ ЧИ ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, слід розуміти дії, коли особа, маючи реальну можливість
розпоряджатися ними й надалі, добровільно видає їх органам влади за власним бажанням. Мотиви видачі можуть бути різними.
Таке рішення особа може прийняти з власної ініціативи, наприклад, через страх перед відповідальністю або за порадою батьків,
близьких родичів, друзів тощо.
Добровільність виключається, якщо особа здає прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних
засобів чи психотропних речовин тоді, коли ці дії стали відомі представникам відповідних правоохоронних органів і передаються
вони саме з метою запобігти неминучому викриттю злочину, наприклад, при обшуку в квартирі, гаражі та інших місцях. Проте
добровільність може мати місце за умови, коли правоохоронним органам стало відомо про незаконне зберігання прекурсорів, що
призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, однак вони самі не можуть
вилучити їх з місця схованки, а особа з власної волі видає такі засоби чи речовини
ОЦІНКА:
Якщо особа виробляла, виготовляла, придбавала, зберігала, перевозила чи пересилала прекурсори з метою їх збуту, такі дії слід
кваліфікувати за ч. 2 ст. 311 КК.
Про вчинення злочину з метою збуту прекурсорів може свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала
прекурсори, так і інші обставини, зокрема: великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, поведінка суб'єкта злочину,
те, що особа сама не вживає наркотичні засоби чи психотропні речовини, але зберігає сировину для їх виготовлення (прекурсори),
тощо.
ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ цього злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті,
1) повторно, 2) за попередньою змовою групою осіб, 3) у великих розмірах, 4) з метою збуту.
ОСОБЛИВО КВАЛІФ. ОЗНАКАМИ цього злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті:
1) організованою групою або 2) в особливо великих розмірах.

30. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 329 «Втрата документів, що становлять
державну таємницю» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111
«Державна зрада» КК України.

ОБ'ЄКТ
- режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення
охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави
2. Предметом є 1) документи, що містять державну таємницю, 2) інші матеріальні носи секретної інформації, що містять державну
таємницю, 3) предмети, відомості про які становлять державну таємницю.
Документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом
фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. Це можуть бути книги, брошури, рукописи, окремі
листи паперу (скажімо, видані для нотаток під час проведення нарад чи іспитів), карти, схеми, плани, фотонегативи та фотознімки
кінота відеострічки, магнітні диски тощо.
До інших матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені не передбачені законом форми зберігання таємної
інформації (незареєстровані у встановленому порядку блокноти "чернетки" тощо, в яких зроблено виписки із відповідних
документів)
Предмети, відомості про які становлять державну таємницю, - це комплекси, системи, засоби окремі агрегати блоки, вузли,
прилади, матеріали, хімічні продукти, апаратура, устаткування, макети, зразки та інші матеріальні носії інформації, що становить
державну таємницю, які не є документами (зразки зброї, військової та спеціальної техніки, обладнання, палива, сировини тощо).
ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
сформульований як злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а
другий - наслідком:
1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носи секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети,
відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними
2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов'язково має бути безпосередній
причинний зв язок.
Порушення порядку лише у випадку якщо воно стосувалось порядку, встановленого законом, а не будь-яким іншим
нормативне правовим актом, і МОЖЕ ПОЛЯГАТИ В НЕДОТРИМАННІ
а) режиму секретності при роботі з відповідними документами чи предметами неправильна організація обліку таємних предметів
(скажімо передавання їх іншим працівникам без оформлення у відповідних облікових документах), відсутність належної охорони
приміщень де зосереджені таємні документи, недотримання належних умов транспортування таких документів (предметів)
(наприклад, пересилання звичайними засобами поштового зв'язку замість фельд'єгерського чи інших спеціальних засобів зв'язку),
робота з таємними документами в умовах, що не гарантують їх збереження (скажімо у місцях, які не обмежують вільний доступ до
них сторонніх осіб),
б) правил таємного діловодства передавання таємних документів на доповідь, ознайомлення чи виконання без належного
оформлення, несанкціоноване виготовлення копій таємних документів і т. ін.
Втрата передбачає вихід хоча б одного носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який
становлять таку таємницю, поза волею особи, якій вони були довірені, із її правомірного володіння - назавжди або на певний час.

ЗАКІНЧЕНИЙ з моменту втрати носія інформації (предмета), незалежно від того, чи ознайомились з ним сторонні особи.
Проте, якщо в результаті втрати такого носія інформації (предмета) з ним реально не мали можливості ознайомитися сторонні
особи (наприклад, якщо втрата предмета була поєднана з його негайним знищенням), склад цього злочину відсутній, адже шкода
об'єкту у такому випадку не заподіюється.
У випадках, коли в результаті втрати вказаного носія інформації (предмета) на території режимного об'єкта з ним ознайомились
тільки особи, які мали відповідний допуск, це діяння може розглядатися з урахуванням правил ч. 2 ст. 11 як таке, що через
малозначність не становить суспільної небезпеки.
Якщо порушення порядку поводження з зазначеними носіями інформації (предметами) не потягло їх втрати, або якщо їх втрата не
була результатом порушення вказаного порядку (наприклад, документ викрадено у працівника фельд'єгерського зв'язку під час
грабежу чи розбійного нападу), кримінальна відповідальність за ст. 329 виключається.
За відсутності ознак шпигунства, передавання сторонній особі вказаного документа (матеріалу, предмета) для ознайомлення з ним
кваліфікується за ст. 328 як розголошення державної таємниці.
СУБ'ЄКТОМ
є особа, яка мала відповідний допуск до документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну
таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять державну таємницю.
ТАКОЮ ВИЗНАЄТЬСЯ ОСОБА, ЩО МАЄ ВІДПОВІДНИЙ ДОПУСК (ПЕРШОЇ, ДРУГОЇ АБО ТРЕТЬОЇ ФОРМ) ДО
ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НАДАНИЙ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ.
Військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними зборів за втрату документів, матеріалів, що містять
державну таємницю у сфері оборони, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю у будь-якій сфері, несуть
відповідальність за ч. 2 ст. 422, а за втрату документів і матеріалів, що містять державну таємницю в інших сферах, - за ст. 329.
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА
тільки необережну вину - злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до порушення правил
поводження з вказаними документами (предметами) може бути й умисним,
Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну таємницю, вчинене з метою помсти особі, якій вони були
довірені, має кваліфікуватися за ст. 357,
Для кваліфікації цього злочину має істотне значення, чи сталася втрата вказаних матеріальних носіїв секретної інформації
(предметів) внаслідок дій або бездіяльності особи, яка здійснювала володіння ними, чи внаслідок умисних дій інших осіб (скажімо,
крадіжки документа підлеглим) або їхньої необережності (необережного викидання прибиральницею документа до сміття тощо).
Оскільки кримінальна відповідальність базується на принципі суб'єктивного ставлення у вину, відсутність вини особи
виключає притягнення її до кримінальної відповідальності. При цьому вина, як і в інших складах злочинів, розглядається окремо
стосовно дій і стосовно наслідків. Так, якщо особа не прибрала таємний документ у сейф у час, коли вона не працює з ним, вона
умисно або з необережності порушила порядок поводження з цим документом. Вини ж особи у тому, що документ вкрадено або
знищено третьою особою, немає. Адже діяння інших осіб, якщо суб'єкт не перебуває з ними у змові, взагалі знаходяться за межами
його психічного ставлення. Наявність вини тільки стосовно порушення зазначеного порядку може потягнути лише дисциплінарну
відповідальність особи.
КВАЛІФІКОВАНИМ ВИДОМ
розглядуваного злочину є втрата матеріального носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про
який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки.

СПІВВІДНОШЕННЯ:
суміжні
Принципова відмінність між шпигунством як формою державної зради та втратою документів, що містять державну таємницю чи
відповідних предметів (ст. 329 КК), полягає в суб'єктивній стороні, адже шпигунство передбачає прямий умисел та мету
передачі відомостей вказаним у статтях суб'єктам. Суб'єкт злочину бажає передати відомості, що становлять державну таємницю,
іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.Втрата документів передбачає виключно необережність до самої
втрати як певного наслідку у вигляді виходу з володіння особи.
Суб'єктом злочину за ст.329 є особа, якій були вони довірені, тобто мала відповідний допуск до документів або інших
матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять
державну таємницю
А ст 111 – громадянин України
Крім того, злочин, передбачений ст. 329, відрізняється від державної зради і шпигунства змістом безпосереднього об'єкта,
Об'єктом злочину за ст.329 є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства
єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави.
Об'єктом злочину держ зради є державна безпека України у будь-якій її сфері..

31. Співвідношення складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 330 «Передача або збирання відомостей, що
становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері
оборони» із складами злочинів, передбачених ст. 111 «Державна зрада», ст. 114 «Шпигунство» КК України.

Це суміжні склади кп.

1) Кому передається у 111 та 114 - іноземній державі, іноземній організації або їх представникам. У 330 – іноземним
підприємствам, установам, організаціями або їх представникам
2) Предмет у 111 та 114- державна таємниця. У 330 - відомості, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі
оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни
3) Суб’єкт 111 – укр 114- іноземець, апатрид, 330 - особа, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням
службових обов'язків.

За своїм змістом ці дії (об. сторона), перелічені у ст. 330, аналогічні тим, що вчинюються при шпигунстві.
ШПИГУНСТВО ПОЛЯГАЄ У ТАКИХ ДІЯХ:
1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;
2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять
державну таємницю.
Способи збирання можуть бути різними (викрадення, фотографування, підслуховування тощо) і на кваліфікацію не впливають.
КП ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ або з моменту передачі, або з моменту початку збирання відомостей з метою їх
передачі.

Зміст понять "іноземна організація" та "представники іноземних організацій" у ст. ст. 111, 114 і 330 також майже однаковий (за тим
винятком, що у ст. 330 поняття "іноземна організація" не охоплює собою поняття "іноземне підприємство" та "іноземна
установа", бо вони згадані окремо, на відміну від ст.114).

ВІД ШПИГУНСТВА (СТ. 114) КП, ПЕРЕДБАЧЕНЕ СТ. 330, ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ:

· за безпосереднім об'єктом (а саме за певними елементами суспільних відносин, які його складають
– встановлений режим службової інформації, зібраної у процесі
оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни),
· Предмет - відомості, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно- розшукової, контррозвідувальної
діяльності, у сфері оборони країни.
Наказ Міністерства оборони України ПЕРЕЛІК відомостей Міністерства оборони України, які містять службову інформацію.

СТ.330
2. Предмет злочину - відомості, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно- розшукової,
контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни.
Наказ Міністерства оборони України 27.12.2016 № 720 ПЕРЕЛІК відомостей Міністерства оборони України, які містять службову
інформацію

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях та може виразитися у таких двох формах:
 передача іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову
інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни;
 збирання таких відомостей.

4. Суб'єкт злочину поряд із загальними має спеціальні ознаки - особа, якій ці відомості були довірені або стали відомі у
зв'язку з виконанням службових обов'язків.
Категорії працівників, які допускаються до роботи з виданнями з грифом "Для службового користування", визначаються
керівниками організацій. Інші особи (наприклад, журналісти) можуть бути допущені до інформації з грифом "Для службового
користування", що є власністю держави, у відповідному порядку (зокрема за письмовим клопотанням керівників відповідних
організацій, в яких вони працюють), і факт надання допуску означає, що вказані відомості довірені їм у зв'язку з виконанням
службових обов'язків.
5. 3 суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом: особа усвідомлює, що передає відповідні
відомості іноземній організації чи її представникові, або що збирає ці ж відомості для передачі їм, і бажає це зробити.
Обов'язковою ознакою такої форми злочину, як збирання відомостей…., є мета їх передачі іноземним підприємствам, установам,
організаціям або їхнім представникам.

32. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 342 «Опір представникові влади,
працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського
порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб»
КК України. Його співвідношення із складами правопорушень, передбачених ст. 345 «Погроза або насильство щодо
працівника правоохоронного органу» КК України, ст. 185 «Злісна непокора законному розпорядженню» КпАП України.

Лекція:
СТ. 342 ОПІР ПРЕДСТАВНИКОВІ ВЛАДИ, ПРАЦІВНИКОВІ ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ, ДЕРЖАВНОМУ
ВИКОНАВЦЮ, ПРИВАТНОМУ ВИКОНАВЦЮ, ЧЛЕНУ ГРОМАДСЬКОГО ФОРМУВАННЯ З ОХОРОНИ
ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ І ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ АБО ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕВІ, УПОВНОВАЖЕНІЙ
ОСОБІ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Безпосередній об’єкт – авторитет осіб, які здійснюють владні чи управлінські функції

Об’єктивна сторона – формальний . закінчений з моменту вчинення самого опору

Опір – активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов’язків.

ОПІР ПОВИНЕН ХАРАКТЕРИЗУВАТИСЯ ТАКИМИ ОЗНАКАМИ:
1. опір повинен полягати лише в активних діях (слід відрізняти від злісної непокори з КУпАП:
 Опір – фізична протидія – прямий опосередкований контакт
 Злісна непокора – шляхом бездіяльності – відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог
або розпоряджень, або відмова, яка виражена в зухвалій формі.
2. такі дії полягають у застосуванні до потерпілого фізичного впливу. Цей ф вплив може бути безпосередній (прямо взяти за
руку) або опосередкований (суб’єкт тримає двері)
3. такі дії перешкоджають реалізації виконання потерпілим своїх функцій та повноважень (якщо захищаються себе, то не опір)
4. такі дії визнаються опором лише під час виконання потерпілим своїх службових чи громадських обов’язків або
обов’язків з охорони громадського порядку.

ТИПОВІ ФОРМИ ОПОРУ:

1. безпосередній фізичний вплив на організм потерпілого (потерпілий відштовхує працівника правоохоронного органу,
зіштовхує з ніг)
2. коли цей опір спрямований проти певних предметів, за допомогою яких потерпілий виконує свої обов’язки (забрати
кийок, значок).
3. створюються перешкоди для пересування потерпілого (притримати двері, блокується тз суб’єктом засіб потерпілого)
4. створення ситуацій, коли потерпілому потрібно застосувати фізичний вплив для нейтралізації зв’язку суб’єкта з певним
предметом (особа вилізла на дерево і треба застосувати вплив).

Сам факт правомірності чи неправомірності потерпілого не може оцінюватися суб’єктом. Вказівки слід виконуватися і підкорятися.
КОМЕНТАР:
1.Основним безпосереднім об'єктом виступає нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони
громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України.
Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров'я особи.
ПОТЕРПІЛИМ Є:
1. представник влади(ч. 1 ст. 342);
2. працівник правоохоронного органу (ч.2);
3. державний виконавець чи приватний виконавець під час примусового виконання рішень,
4. член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону
5. військовослужбовець під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку
6. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 2 Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» Правоохоронні органи -
органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України,
Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи
виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші
органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
2. Об'єктивна сторона характеризується:
1) діянням - опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену відповідного громадського
формування або військовослужбовцю;
Опір - це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов'язків. Коло обов'язків, здійсненню яких
вчиняється опір, залежить від виду потерпілого, якому вчиняється опір.
Ознаки:
 Полягає в активних діях
 Дії винного спрямовані на фізичну протидію потерпілому
 Дії винного вчинені під час виконання потерпілим своїх функцій
 Дії винного перешкоджають, протидіють виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень
ЧАСОМ ВЧИНЕННЯ КП.
Вчинення кп під час виконання представником влади, у т. ч. працівником правоохоронного органу, службових обов'язків
означає що посягання має місце під час реалізації ним наданих йому прав та виконання обов'язків, які передбачені відповідними
нормативно-правовими актами що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.
3. Суб'єкт - загальний.
4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікований вид (ч.3) має місце при поєднанні опору з примушенням потерпілого шляхом насильства або погрози
застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій
Під насильством у складі розглядуваного злочину розуміється будь. яке фізичне насильство - тілесні ушкодження незаконне
позбавлення волі, зв'язування або інші насильницькі дії.
Погроза - залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством
Заподіяння потерпілому при вчиненні опору тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує додаткової кваліфікації залежно
від виду потерпілого відповідно за ч. ч. 3 або 4 ст. 345, ч. 3 ст. 350, ст. 348 чи п 8 ч. 2 ст. 115. Якщо потерпілим від злочину,
передбаченого ст 342 є особа зазначена у ч. 1 ст. 346 то заподіяння їй легких чи середньої тяжкості або тяжких тілесних
ушкоджень, а так само нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій за наявності підстав слід кваліфікувати за ч. ч. 2
або 3 ст. 346.

? СПІВВІДНОШЕННЯ
Стаття 345 передбачає висловлення погрози або застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу +
Потерпілими від кп за ст.345 можуть бути 1) працівник правоохоронного органу, 2) його близькі родичі.
ч.3 ст. 342 при поєднанні опору з примушенням потерпілого (у т.ч. працівника правоохоронного органу) шляхом насильства
або погрози застосування має спеціальну мету – примушення до виконання НЕЗАКОННИХ ДІЙ, тобто ч.3 ст. 342 є
спеціальною стосовно ст. 345

Опір, погроза насильством або насильство, застосовані до представника правоохоронного органу, що об’єднані єдиним
умислом, вчинені безпосередньо після погрози вчинити такі дії стосовно одного й того ж потерпілого (потерпілих), є випадком
переростання менш небезпечного кримінального правопорушення в більш небезпечне і утворює одне кримінально-каране
діяння.
Тому дії винної особи слід кваліфікувати лише за ст. 345 КК України, вони не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст.
342 (опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків), ч. 1 ст. 345 (погроза насильством
щодо працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків).
Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду,
На думку Л.П. Брич, у випадках, коли спочатку вчиняється менш суспільно небезпечне діяння, а потім – більш суспільно
небезпечне однорідне посягання і вчинене охоплюється єдиним умислом, це свідчить про розвиток суспільно небезпечної
поведінки і вчинене має бути кваліфіковане як одиничний більш суспільно небезпечний злочин. Реальна сукупність
однорідних (менш суспільно небезпечного та більш суспільно небезпечного) злочинів має місце тоді, коли щодо кожного з них
існував відокремлений в часі умисел. Як приклади дослідниця наводить випадки, коли особа у процесі опору застосовує погрозу
або насильство.

ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД ЗЛІСНОЇ НЕПОКОРИ (СТ. 185 КУПАП)

Адміністративна відповідальність за злісну непокору настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.
Злісною непокорою (ст. 185 КАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи
розпоряджень поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського
порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі що
свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Злісна непокора передбачає відсутність застосування фізичної сили з боку порушника. В разі її застосування, це вже буде не
адміністративне правопорушення а склад КП за ст.342 "Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену
громадського формування…".
Опір, на відміну від злісної непокори може полягати в таких діях як спроба вирватися при затриманні, перешкоджання законному
застосуванню сили.

33. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 354 «Підкуп працівника підприємства,
установи чи організації» КК України. Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень, передбачених
розділом XVII Особливої частини КК України.

ОБ'ЄКТОМ
є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосереднім об'єктом є
авторитет підприємств, установ чи організацій незалежно від форми їх власності.
Предметом є неправомірна вигода - грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші
вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав
(п. 2 примітки).
Неправомірна вигода може мати не тільки відкриту, а й приховану форму (зокрема, вигляд зовні законної угоди, безпідставного
нарахування заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).
ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується наявністю таких форм.
1. Пропозиція; обіцянка надати неправомірну вигоду; надання неправомірної вигоди (ч.1)
Пропозиція - висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій
особі наміру про надання неправомірної вигоди.
Обіцянка - висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.
Надання неправомірної вигоди – це безпосереднє її передавання працівникові підприємства, установи чи організації, який не є
службовою особою, або особі, яка працює на користь підприємства, установи чи організації.
Якщо була зроблена пропозиція чи обіцянка надати неправомірну вигоду за вказану поведінку та у визначених інтересах і
через незначний проміжок часу після цього (визначення цього часу пов'язане з конкретною ситуацією та умовами, в яких
вчиняється злочин, наприклад, це час, протягом якого виконується вказівка на переказ грошей з одного рахунок на інший або їх
транспортування в межах відповідного міста чи регіону, або здійснення операції по постачанню неправомірної вигоди –
розвантаження мішків з цукром з вантажівки до складу, занесення холодильника до квартири тощо) така вигода була надана, то
вчинене, за наявності необхідних ознак, потрібно кваліфікувати не як пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди, а як
надання неправомірної вигоди.
2. Прийняття пропозиції; прийняття обіцянки; одержання НВ; прохання надати НВ за вказану поведінку та у визначених
інтересах (ч. 2).
Прийняття пропозиції неправомірної вигоди – згода (погодження) працівника на її надання. Таке погодження може бути
здійснено будь-яким способом (наприклад, усно, письмово, жестом тощо).
Прийняття обіцянки неправомірної вигоди – згода (погодження) працівника чи особи на її надання з повідомленням про час,
місце, спосіб його вчинення.
Одержання неправомірної вигоди – отримання (набуття, приймання) її цілком або хоча б частки такої вигоди.
Прохання надати неправомірну вигоду – звернення працівника чи особи до того, хто потенційно здатний її надати, із
клопотанням (закликом) про вчинення таких дій.
Вимагання неправомірної вигоди - вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з
використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища
стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з
метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
На відміну від вимагання неправомірної вигоди при проханні неправомірної вигоди винна особа нічим не погрожує, не створює
ніякі умови, щоб примусити надати неправомірну вигоду, а лише просить її надати.
Якщо працівник чи особа прийняв (прийняла) пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди або попрохав (попрохала) надати її за
вказану поведінку та у визначених інтересах і через незначний проміжок часу після цього одержав таку вигоду, вчинене, за
наявності для цього підстав, слід кваліфікувати лише як одержання неправомірної вигоди.

КП є закінченим з моменту висловлення лише пропозиції надання неправомірної вигоди або обіцянки її надати, або з моменту
прийняття пропозиції неправомірної вигоди, або прийняття обіцянки її надати, або з моменту висловлення прохання щодо її
надання, або з моменту надання неправомірної вигоди чи з моменту її одержання (формальний склад).
.СУБ'ЄКТ
загальний, тобто фізична осудна особа з 16- річного віку (за ч.ч. 1 і 2), або спеціальний – працівник підприємства, установи чи
організації, який не є службовою особою, або особа, яка працює на користь підприємства, установи чи організації (за ч.ч.3,4).
При цьому згідно з п. 1 примітки до цієї статті під особою, яка працює на користь підприємства, установи, організації, слід
розуміти особу, яка виконує роботу або надає послугу відповідно до договору з таким підприємством, установою, організацією.
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА (Ч.Ч.1,2)
характеризується прямим умислом, а ч.ч.3,4– прямим умислом і корисливим мотивом.
Якщо неправомірну вигоду отримує безпосередньо третя особа, цей факт має усвідомлюватися працівником підприємства,
установи чи організації, який не є службовою особою, або особою, яка працює на їх користь.
У разі коли працівник підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, чи особа, яка працює на їх користь,
спровокував (спровокувала) надання йому (їй) неправомірної вигоди, яку потім привласнив (привласнила), і при цьому не мав
(мала) наміру діяти в інтересах того, хто надав таку вигоду, або в інтересах третьої особи, його (її) дії, за наявності для цього
підстав, слід кваліфікувати як підбурювання до підкупу працівника підприємства, установи чи організації (ч. 4 ст. 27 і ч. 1 або ч. 2
ст. 354 КК України) та шахрайство (відповідна частина ст. 190 КК України).
ОСОБА, ЯКА НАДАЛА НЕПРАВОМІРНУ ВИГОДУ, ПІДЛЯГАЄ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА Ч. 1 АБО 2 СТ. 354 КК
УКРАЇНИ.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
1) за ч. 2 – учинення його повторно (відповідно до п. 4 примітки до цієї статті повторним у ст.ст. 354, 368, 368-3, 368-4 і 369 КК
України визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених зазначеними статтями); за
попередньою змовою групою осіб
2) за ч. 4 – учинення його повторно (див. п. 4 примітки до цієї статті); за попередньою змовою групою осіб; у поєднанні з
вимаганням неправомірної вигоди.
Повторність у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 354 КК України, буде, зокрема, і тоді, коли винна особа зробила пропозицію чи
обіцянку працівникові підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користь
підприємства, установи чи організації, надати неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення працівником будь-яких дій з
використанням становища, яке він займає, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах
того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи, а після цього, через кілька днів, надала таку вигоду
згаданим вище працівникові чи особі, котрі працюють на іншому підприємстві, в установі чи організації.
Повторність у злочині, передбаченому ч. 4 ст. 354 КК України, буде, зокрема, і тоді, коли винна особа – працівник підприємства,
установи чи організації, який не є службовою особою, або особа, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, –
попрохав (попрохала) одного громадянина надати неправомірну вигоду, а від іншого (стороннього) громадянина прийняв
(прийняла) пропозицію надати неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке
займає працівник на підприємстві, в установі чи організації, або у зв'язку з діяльністю особи на користь підприємства, установи чи
організації, в інтересах того, до кого звертався чи того, хто пропонував.
У ч. 5 ст. 354 КК України передбачена заохочувальна норма.
СПІВВІДНОШЕННЯ:
Суміжні, відмінна ознака – суб’єкт
Скоєне може бути кваліфіковане за ст.354 КК України лише за відсутності ознак одержання неправомірної винагороди
службовою особою.
Однією з основних відмінностей між цими злочинами є спеціальні ознаки суб’єкта.
Суб’єктом одержання НВ в розділі 17 можуть бути виключно службові особи.
У ст.354 (ч.3) суб’єктом є - працівник підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особа, яка
працює на користь підприємства, установи чи організації
ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА СУБ’ЄКТОМ ПОДІЛЯЮТЬСЯ
- Злочини, суб’єктом яких може бути будь-яка службова особа – 366, 367, 370
- злочини, суб’єктом яких є службова особа юридичної особи публічного права
- злочини, суб’єктом яких є окремі підвиди службових осіб – 364-2Здійснення народним депутатом України на пленарному
засіданні ВРУ голосування замість іншого депутата, 365 Перевищення влади або службових повноважень працівником
правоохоронного органу,366-1,368-5
- злочини, суб’єктом яких є службові особи юрид особи приватного права. ч 3,4 ст.368-3
- злочини, суб’єктом яких є загальний – фоо яка досягнула віку з якого може наставати крим в-сть - ч.1,2, ст.369,369-2
- злочини суб’єктом яких є визначені законом особи, д-сть яких пов’язана з офіційними спортивними змаганнями ст.369-3

34. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 355 «Примушування до виконання чи
невиконання цивільно-правових зобов’язань» КК України. Його співвідношення із складами розкрадань.

ОСНОВНИМ БЕЗПОСЕРЕДНІМ ОБ'ЄКТОМ

є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим - психічна чи тілесна
недоторканість, воля, здоров'я людини, право власності (залежно від конкретного змісту погрози, якою супроводжується
примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань).
ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ КП
вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань.
Зміст такого примушування складають дві взаємопов'язані дії:
1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погроза застосувати насильство,
пошкодити чи знищити майно.
Цивільно-правові зобов'язання як елемент цивільних правовідносин передбачають наявність у однієї сторони права на вчинення
певних дій, в іншої - обов'язку їх вчинення. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи
(кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має
право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Для забезпечення реалізації свого законного права кредитор вправі
вимагати від боржника виконання свого обов'язку. Кримінальне караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-
правове зобов'язання робить протиправний спосіб пливу на потерпілого. Маючи право на пред'явлення вимоги про виконання
певного зобов'язання, винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги
насильницьким способом.
ЗА СТ. 355 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МОЖЕ НАСТАВАТИ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ ОСОБА ПРИМУШУЄТЬСЯ ДО
ВИКОНАННЯ (НЕВИКОНАННЯ) ІСНУЮЧОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКЛО З ПІДСТАВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ
ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.
ПРЕДМЕТОМ такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.
Зобов'язання боржника вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від її вчинення виникають з договору або з інших
підстав, передбачених цивільним законодавством. Так, цивільні обов'язки (так само як і цивільні права) виникають: а) з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; б) з адміністративних
актів, у т. ч. з актів планування; в) в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки,
літератури і мистецтва; г) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за
рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; д) внаслідок інших дій громадян і організацій; е) внаслідок подій, з якими закон
пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
При вчиненні кп, передбаченого ст 355, особа може примушуватись до виконання цивільно-правових зобов'язань не лише за
дійсними, а й за недійсними чи відносно дійсними угодами. Недійсність цивільно- правової угоди не е перешкодою для
кваліфікації діяння за ст. 355, оскільки так само, як і дійсна, недійсна угода породжує певні цивільно-правові зобов'язання
для однієї із сторін.
Ст. 355 встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконання лише цивільно- правових, а не будь-яких
зобов'язань, обов'язок виконання яких встановлюється іншими нормами права.
Склад кп, передбаченого ст. 355, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань утворює лише у
разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його
близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною Примушування до виконання
чи невиконання цивільно-правових зобов'язань підлягає кваліфікації за ст. 355 за
відсутності в діях винної особи ознак вимагання. Відмежовуючи примушування до виконання чи невиконання
цивільно-правових зобов'язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні кп, відповідальність за який
передбачена ст. 355, винний не посягає на чуже майно, право на нього, не вимагає від потерпілого вчинення інших дій
майнового характеру, які останній не зобов'язаний вчиняти. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний
обов'язок, який випливає з цивільно-правових зобов'язань, або ж утриматись від його виконання. При вчиненні цього кп
посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини
потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355. як вже зазначалось, може
мати правомірний характер.
КП ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту пред'явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-
правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої
мети.
СУБ'ЄКТ
загальний.
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА
характеризується прямим умислом. Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При
примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань в основі дій винної особи корисливі спонукання
можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказаних дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних
підставах.
Ставлення винної особи до таких наслідків примушування до виконання чи невиконання цивільно- правових зобов'язань, як
пошкодження чи знищення майна, велика шкода та' інші тяжкі наслідки, може бути умисним або необережним.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у
поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст.
355), а особливо кваліфікуючими - вчинення його; 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя
чи здоров'я; 3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 355).
Велика шкода у складі цього злочину є оціночним поняттям і повинна визначатися судом у кожному окремому випадку з
урахуванням конкретних обставин справи. Під великою шкодою тут слід розуміти майнову шкоду - прямі збитки та упущену
вигоду. Виходячи із законодавчого визначення значної майнової шкоди, а також шкоди у великих та особливо великих розмірах
як кваліфікуючих ознак у деяких суміжних злочинах (зокрема, вимагання), видається, що великою шкода у складі примушування
до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань може бути визнана лише тоді, коли цим злочином спричинено
матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян.
До інших тяжких наслідків, які також є оціночним поняттям, належать, зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого
тілесного ушкодження, двом і більшій кількості осіб середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство особи,
банкрутство організації тощо. Заподіяння в результаті примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань
умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, а також з метою залякування
потерпілого, або яке спричинило його смерть, умисне вбивство або вбивство через необережність потерпілого чи його близьких
родичів потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 355 і відповідно за ч. 2 ст. 121, ст. ст. 115 та 119.
СПІВВІДНОШЕННЯ
Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань передбачені ст. 355 та вимагання ст. 189 КК України
мають певні спільні риси (ознаки), що випливають з диспозицій статей.
СПІЛЬНІ ОЗНАКИ:
1) обидва склади посягають на один і той самий додатковий безпосередній об’єкт – права, законні інтереси та безпеку
особи;
2) суспільно небезпечне діяння двох складів передбачає пред’явлення протиправної вимоги;
3) способом вчинення обох кп є погроза застосування насильства чи знищення майна;
4) об’єктивна сторона двох складів в законі сконструйована, як злочин з формальним складом;
5) вони вважаються закінченими з моменту пред’явлення протиправної вимоги;
6) суб’єктивна сторона двох кп характеризується тільки прямим умислом. До ознак, що ВІДРІЗНЯЮТЬ відносяться:
1) основним безпосереднім об’єктом вимагання є право власності, а примушування – нормальна робота та авторитет органів
державної влади, місцевого самоврядування і громадських організацій;
2) предметом вимагання є майно, право на майно чи вчинення дій майнового характеру, а даного – договір, угода чи інше
цивільно-правове зобов’язання;
3) об’єктивна сторона вимагання в якості способу вчинення вказує на насильство, погрозу його застосування, зменшення прав і
законних інтересів, знищення чи пошкодження майна чи розголошення відомостей. Склад кп статті 355 передбачає в якості
способу тільки погрозу застосування насильства, знищення чи пошкодження майна;
4) суб’єктивна сторона вимагання характеризується обов’язковим корисливим мотивом, а при кп передбаченого ст. 355 КК
України, корисливий мотив не є обов’язковим;
5) суб’єктом вимагання є тільки приватна особа, а суб’єктом примушування – може бути як приватна, так службова особа;
6) суб’єктом вимагання може бути особа, яка досягла 14-річнoгo віку, а за ст. 355 – 16-річнoгo
35. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 «Самоправство» КК України.
Спеціальні види самоправства та їх кримінально-правова кваліфікація.
Лекція:
СТ. 356 САМОУПРАВСТВО
Це резервна норма
Самоуправство інтерпретується як дії, спрямовані на реалізацію суб’єктом дійсного / гаданого права, але з порушенням порядку
реалізації.
БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ
– встановлений порядок реалізації уповноваженою особою її права (частина управління).
Дійсне право – право, яким особа володіє в силу закону, договору чи з інших підстав. Але реалізує не так, як вказано в законі.
Гадане (уявне) право – право, стосовно належності якого особа помиляється (добросовісно).
МАТЕРІАЛЬНИЙ СКЛАД
Може бути вчинене не тільки діями, а й бездіяльністю, але в ст. ККУ – дії.
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА:
1. діяння
 Самовільність дій – реалізує право на свій розсуд (ігнорує існуючий порядок).
 Незаконність дій – всупереч встановленому порядку А) існує порядок реалізації дійсного/гаданого права
Б) цей порядок згідно положень ККУ повинен бути встановлений законом (практика йде, що може бути встановлений і
підзаконними нпа)
В) винний, діючи самоуправно, повинен порушувати цей порядок
 Оспорюваність - окремий громадянин, п-во, установа чи організація з такими самоуправними діями не погоджується і така
згода виявляється відкрито та очевидно для винної особи
А) форма такого оспорювання може бути як офіційна (суд, правоохоронні органи) Б) неофіційна (подзвонити по телеону)
За часом оспорюваність може виникнути до відповідних дій суб’єкта, під час вчинення таких дій і після.

Суспільно небезпечні наслідки – в складі самоуправства неформалізовані, не визначено конкретні параметри цих наслідків.
Первинно це передбачалося для того, щоб суди в кожній ситуації вирішували коли шкода є істотною, а коли ні. Але виникла
проблема, оскільки є аналогічне адміністративне правопорушення, яке відрізняється від кримінального за наслідками. Практика
пішла таким чином, що така шкода може носити:
- Матеріальний характер (такий характер шкода носить найчастіше)
- нематеріальний характер (н-д, шкода підприємству, зрив масового заходу…)
- Комбінована шкода

Суб’єкт – загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16 років)

Суб’єктивна сторона – умисна форма вини, але щодо наслідків (значна шкода) іноді допускається необережне ставлення.
СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ
В загальному можна стверджувати, що будь-яка дія, яка заборонена законодавством України про кримінальну відповідальність є
самоправною, оскільки не дозволена регуляторним законодавством і особи зобов’язана утриматись від її вчинення.
356 КК Є ЗАГАЛЬНОЮ НОРМОЮ, А 355, 162, 246 – СПЕЦІАЛЬНИМИ НОРМАМИ. Самоправство, яке не завдало значної
шкоди інтересам зазначених осіб, тягне за собою відповідальність за ст. 186 КУпАП як адміністративний проступок.
СТ. 355 КК
Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань є спеціальним складом самоправства. Відмінність:
 сфера їх вчинення; примушування(ст.355) може вчинюватися лише у сфері цивільно-правових зобов'язань, тоді як вчинення
самоправства(ст. 356) закон не обмежує якоюсь певною сферою.
 спосіб вчинення - якщо примушуванню (ст. 355) завжди притаманний насильницький спосіб вчинення, то для самоправства
(ст. 356) це не є характерним. Самоправні дії за ст.356 можуть і не заподіювати фізичну чи іншу шкоду конкретній фізичній особі,
тоді як для складу примушування наявність цієї ознаки є обов'язковою;
 Обов'язковою ознакою самоправства (ст. 356) є оспорюваність правомірності дій винного, тобто визнання їх такими, що
суперечать закону, Відсутність факту такого оспорювання свідчить про відсутність кп, передбаченого ст. 356. Натомість для
примушування (ст.355) такої обов'язкової ознаки не передбачено.
 Ст. 355 не передбачає заподіяння значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам
власника, що відповідно до ст. 356 є необхідною ознакою об'єктивної сторони самоправства.
СТ. 162
В ст. 162 вужчий об’єкт: Безпосереднім основним об’єктом самоправства є встановлений законодавством порядок реалізації
фізичними та юридичними особами своїх прав та виконання обов’язків, а безпосереднім об’єктом порушення недоторканності
житла – правовідносини, пов’язані з реалізацією права людини на особисте життя, в частині забезпечення недоторканності житла
та недоторканності іншого володіння особи.
В частині об’єктивної сторони:
Форми об’єктивної сторони посягання на недоторканність житла виступають конкретизацією тих, які визначаються як
самоправство.
1) Незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи;
2) Незаконне проведення огляду чи обшуку в житлі чи іншому володінні особи;
3) Незаконне виселення особи з житла;
4) Інші дії, що порушують недоторканність житла;
За своїм змістом вони становлять лише деяку частину тих дій, котрі описані у диспозиції ст. 356 КК України.
+ відмежувальна ознака: конструкція об’єктивної сторони: 162 – формальний склад, 356 – матеріальний склад.
СТ. 197-1 КК
На даний час спільність злочинів полягає в тому, що в обох випадках особа вчиняє діяння всупереч встановленому порядку. Таким
чином можна вести мову про те, що самовільне зайняття земельної ділянки є спеціальною нормою відносно самоправства.
Самовільне зайняття земельної ділянки, маючи всі ознаки самоправства, фактично є одним із його видів, що виокремлений
законодавцем у самостійну спеціальну норму.
Розмежувальною їх ознакою є те, що самовільне зайняття земельної ділянки, на відміну від самоправства, не може здійснюватись
особою для реалізації свого дійсного чи гаданого права. В особи відсутній будь-який зв’язок із самовільно зайнятою земельною
ділянкою (навіть гаданий чи уявний). При визначенні заподіяної самоправством шкоди до неї можна включати і нематеріальну
шкоду, яка не враховується при самовільному зайнятті земельної ділянки.

36. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 «Підроблення документів, печаток,
штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів» КК України. Спеціальні види цього кримінального
правопорушення та їх кримінально-правова кваліфікація.

ОБ’ЄКТ
- установлений законодавством порядок обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує
нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також права і законні інтереси громадян,
порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.
ПРЕДМЕТОМ Є
1) Посвідчення або інший офіційний документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією,
громадянином- підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі
документи, і який надає права або звільняє від обов’язків;
2) печатка, штамп чи бланк підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності; 3) інші офіційні печатка, штамп
чи бланк.
Примітка: офіційний документ - документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка
підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи
може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються
повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб
незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому
числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати
чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом
реквізити.
Склад кп відсутній, якщо йдеться про неофіційні документи, тобто особисті документи громадян, що надають певні права іншим
особам або звільняють їх від обов’язків.
Предметом не є документи, які хоч і мають певне юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від
обов’язків (наприклад, заявки, запити, характеристики, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських
операцій).
ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
а) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа; б) збут підробленого офіційного документа;
в) виготовлення підроблених печатки, штампа чи бланка підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а так
само інших офіційних печатки, штампа чи бланка;
г) збут підроблених печатки, штампа чи бланка.
ПІДРОБЛЕННЯ ПОСВІДЧЕННЯ АБО ІНШОГО ОФІЦІЙНОГО ДОКУМЕНТА - ЦЕ:
а) повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія
інформації);
б) внесення у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей (наприклад, бездоганно оформлений листок
тимчасової непрацездатності, виданий завідомо здоровій людині);
в) зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (дописування, підтирання, підчистка, витравлення тексту
тощо);
г) підроблення відбитків штампа, печатки як необхідного реквізиту документа.
Виготовлення підроблених печатки, штампа чи бланків - це їх створення будь- яким способом (кустарним, друкарським) або
внесення змін у справжній штамп, печатку чи бланк (наклеювання літер або цифр, взятих з одного кліше на місце видалених з
іншого).
Бланки цінних паперів і документів суворого обліку можуть виготовлятися тільки на державних спеціалізованих підприємствах,
які охороняються органами внутрішніх справ, у порядку, визначеному
«Правилами виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку».
Збут підроблених посвідчення або іншого документа, офіційних печатки, штампа чи бланка - будь- яка (як оплатна, так і
безоплатна) форма відчуження (продаж, обмін, дарування) підроблених посвідчення або іншого офіційного документа, печаток,
штампів чи бланків підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи
бланків як самим підроблювачем, так і іншою особою, яка знала, що документ є фальшивим.
КП ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 358 КК дій.
СУБ’ЄКТ
– загальний
Вчинення зазначених дій службовою особою з використанням службового становища необхідно кваліфікувати як службове
підроблення за ст. 366 КК.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
прямим умислом і спеціальною метою - використання підробленого документа, штампа, печатки чи бланка за призначенням як
самим підроблювачем, так і іншою особою (бажання набути певних прав або звільнитися від обов’язків)
Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію та ін.), склад кп відсутній.
Підроблення посвідчень та інших предметів злочину для їх наступного використання з метою заволодіння чужим майном слід
кваліфікувати за ст. 358 КК та як готування до розкрадання такого майна (якщо йдеться про злочин принаймні середньої тяжкості).
ЧАСТИНА 2
Предметом кп, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК, є:
1) офіційний документ, який посвідчує певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють
від обов’язків;
2) посвідчення чи інший офіційний документ, що складений у визначеній законом формі та містить передбачені законом
реквізити;
3) офіційна печатка, штамп чи бланк;
4) офіційний документ, у тому числі особистий документ особи.
Об’єктивна сторона кп, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК, виражається в таких альтернативних діях:
1) складання завідомо підробленого офіційного документа;
2) видача завідомо підробленого офіційного документа;
3) підроблення посвідчення, іншого офіційного документа;
4) виготовлення підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка;
5) збут підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка;
6) збут завідомо підробленого офіційного документа, у тому числі особистого документа особи.
Складання завідомо підробленого офіційного документа - це створення документа, форма та реквізити якого відповідають
встановленим вимогам, але в якому зафіксована інформація, що повністю або частково не відповідає дійсності.
Видача завідомо підробленого офіційного документа - це надання фізичній або юридичній особі такого документа, форма та
реквізити якого також відповідають встановленим вимогам, але в якому зафіксована інформація, що повністю або частково не
відповідає дійсності, і який складений особою, яка його видала, або іншою службовою чи приватною особою, але засвідчений
особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи.
Підроблення посвідчення, іншого офіційного документа - це повна або часткова зміна змісту посвідчення або іншого офіційного
документа шляхом виправлення, підчищення, дописки, витравлення тексту, підроблення підпису, заміни фотокартки, відбитку
печатки, штампа тощо.
Виготовлення підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка - це створення печатки, штампа чи бланка, форма та
реквізити, яких виконані з дотриманням встановлених вимог, але зафіксована в них інформація повністю або частково не
відповідає дійсності.
Збут підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка, завідомо підробленого офіційного документа, у тому числі
особистого документа особи - це будь-яка (як оплатна, так і безоплатна) форма відчуження (продаж, обмін, дарування)
підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка, завідомо підробленого офіційного документа, у тому числі особистого
документа особи як самим підроблювачем, так і іншою особою, якій було відомо, що ці предмети чи документи є підробленими.

КП вважається закінченим з моменту вчинення однієї з альтернативних дій.

Суб’єктом є працівник юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, приватний підприємець,
аудитор, експерт, оцінювач, адвокат, нотаріус, державний реєстратор, суб’єкт державної реєстрації прав, особа, яка уповноважена
на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань,
державний виконавець, приватний виконавець або інша особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням
публічних чи адміністративних послуг
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та спеціальною метою - мета використання або збуту посвідчень чи
інших офіційних документів підроблювачем, а обов’язковою ознакою підроблених офіційних печатки, штампа чи бланка - мета їх
збуту.
ЧАСТИНА 3
У частині 3 ст. 358 КК передбачена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені
повторно або за попередньою змовою групою осіб.
Підроблення або збут одночасно декількох підроблених документів (печаток, штампів чи бланків) повторності не утворює.
Відсутня повторність і в тому разі, коли винний через проміжок часу вносить неправдиві відомості в один і той же документ. Не є
повторністю підроблення документа та його наступний збут особою, яка його підробила.
ЧАСТИНА 4
Частиною 4 ст. 358 КК передбачена відповідальність за використання завідомо підробленого документа. З об’єктивної сторони
використання полягає у:
 наданні підробленого документа підприємствам, установам або організаціям незалежно від форми власності (документ
передається уповноваженим особам) або
 пред’явленні їх (для ознайомлення з його змістом, але сам підроблений документ залишається у володінні винного).
ВИКОРИСТОВУВАТИСЯ МОЖЕ ТАКОЖ СПРАВЖНІЙ. АЛЕ ЧУЖИЙ ДОКУМЕНТ
Заподіяння значної майнової шкоди шляхом використання підробленого документа за відсутності ознак шахрайства підлягає
кваліфікації за статтями 358 та 192 КК.
Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених
частинами 1 і 4 ст. 358 КК. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення
сплив, винний відповідатиме лише за його використання (ч. 4 ст. 358 КК).
У разі використання підроблених документів з метою ухилитися від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, якщо ці
дії призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, дії винної особи
додатково слід кваліфікувати за ст. 212 КК (п. 13 ППВСУ «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов ’язкових платежів» від 8 жовтня 2004р. № 15).
КП вважається закінченим з моменту пред’явлення (надання) підробленого документа незалежно від того, чи вдалося
винному досягти поставленої мети.
СУБ’ЄКТ – ЗАГАЛЬНИЙ.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА - прямий умисел.
СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ:
Залежно від суб’єкта, який вчиняє підроблення, можна виділити:
а) підроблення, яке може вчинитися загальним суб’єктом кримінальної відповідальності До цього різновиду відносяться злочини,
що можуть учинятися особою незалежно від її службового становища, спеціального статусу. Це, насамперед склади кп
передбачені ст.ст.200,215,216, 224,290,318,358 КК України;
б) підроблення, яке вчинюється службовою особою Це може бути “просто” службова особа (сг.366), або певне коло службових
осіб, які мають спеціальні повноваження, займають певне службове положення (член виборчої комісії (ч.3 ст. 158).
Стаття 358 є загальною нормою, а спеціальними нормами будуть:
 підроблення документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних
грошей (ст.200)
 підроблення марок акцизного збору чи контрольних марок (ст.216);
 підроблення недержавних цінних паперів (ст.224);
 підроблення документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів (ст.318)
 підроблення, вчинене службовою особою (ст.366)
 підроблення документів (ст.409)
Стаття 200. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків,
електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення
1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей, а так
само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або їх
використання чи збут, а також неправомірний випуск або використання електронних грошей
Підробка - будь-які дії, внаслідок яких створюються підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до
банківських рахунків, у т. ч. і фальсифікація відповідних справжніх предметів, якщо після вчинення цих дій із застосуванням
підроблених предметів можуть бути проведені незаконні (ініційовані не власником рахунку або не забезпечені наявністю грошей
на банківському рахунку) перекази грошових коштів або ж доступ до інформації щодо певного банківського рахунку отримує
неуповноважена на це особа.

Стаття 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених
контрольних марок
1. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних
марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних чи
голографічних захисних елементів

Стаття 224. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

1. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів
Стаття 318. Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних
засобів, психотропних речовин або прекурсорів
1. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут підроблених чи незаконно одержаних документів, які дають право
на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, призначених для вироблення або виготовлення цих
засобів чи речовин

Стаття 366. Службове підроблення

1. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо
неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом
1. Ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції
хвороби, підроблення документів чи іншого обману

37. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 361 «Несанкціоноване втручання в
роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем, електронних
комунікаційних мереж» КК України. Його співвідношення із складом кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 376-1 «Незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя» КК України.

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ
- нормальне функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж,
комп’ютерної інформації та мереж електрозв’язку. Додатковим факультативним його об’єктом може бути право власності на
комп’ютерну інформацію.
ПРЕДМЕТОМ Є:
1) електронно-обчислювальні машини (комп’ютери) - комплекс електронних та інших технічних пристроїв, за допомогою
якого здійснюється автоматична обробка даних
2) автоматизовані системи - організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з
використанням технічних і програмних засобів
3) комп’ютерні мережі - сукупність програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з
однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів іншої (інших) ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої (інших) ЕОМ
4) мережі електрозв’язку - сукупність засобів та споруд електричного зв’язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для
забезпечення інформаційного обміну.

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА КП
проявляється у формі несанкціонованого втручання у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку,
наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підробка; 4) блокування інформації; 5) спотворення процесу обробки інформації або
6) порушення встановленого порядку її маршрутизації. – йдеться про комп’ютерну інфу
Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж - це проникнення до цих машин, їх систем чи
мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машини, її системи чи комп’ютерної мережі, або ж повністю чи частково
припиняють їх роботу, без дозволу (згоди) відповідного власника або уповноважених ним осіб, а так само вплив на роботу АЕОМ
за допомогою різних технічних пристроїв, здатних зашкодити роботі машини.
Під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх
систем чи комп’ютерних мереж, що забезпечують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи
службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота
мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи.
Витік інформації - це ситуація, коли внаслідок певних дій інформація в системі стає відомою чи доступною фізичним та/або
юридичним особам, що не мають права доступу до неї, а втрата інформації - ситуація, коли інформація, яка раніше існувала в АС,
перестає існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї, в повному чи обмеженому обсязі.
Підробка інформації означає несанкціоновану власником чи уповноваженою ним особою зміну інформації, яка зберігається в АС,
а блокування інформації - дії, внаслідок яких унеможливлюється доступ до інформації в системі.
Спотворення процесу обробки інформації - зміна методики чи процесу обробки інформації комп’ютером чи АС, внаслідок якої
обробка інформації не дає результатів взагалі, дає неправильні результати або ж дає лише частину тих результатів, які можна було
отримати до цієї зміни.
Порушенням встановленого порядку маршрутизації інформації слід вважати зміну режиму роботи мережі електрозв’язку,
внаслідок якої певна інформація, що передається у цій мережі, потрапляє чи може потрапити у розпорядження особи, яка за умов
нормальної роботи мережі не повинна була отримати цю інформацію.
КП ВВАЖАЄТЬСЯ ЗАКІНЧЕНИМ з моменту настання хоча б одного із наслідків.
СУБ’ЄКТ
2. загальний.
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
3. характеризується умисною виною. Ставлення винного до наслідків може характеризуватись як прямим, так і непрямим
умислом.
КВАЛІФІКУЮЧИМИ ОЗНАКАМИ
(ч. 2 ст. 361) кп є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди.
1. Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень,
передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
2. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили
декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його
вчинення.
Значна шкода полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян
СПІВВІДНОШЕННЯ
– загальна і спеціальна
Стаття 361. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем,
комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку - загальна (невизначено конкретно щодо якої мережі, системи повинно бути
здійснено втручання, тому може бути до будь-якої)
Стаття 376-1. Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду – спеціальна
(визначена конкретна мережа – автоматизована система документообігу суду).

38. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 «Зловживання владою або службовим
становищем» КК України. Його співвідношенні зі складами кримінальних правопорушень, передбаченими ст. 364-1
«Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-
правової форми», ст. 365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги» КК України.

ЛЕКЦІЯ:
Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем Раніше не передбачалась мета – революція Гідності
ОСНОВНИЙ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ
– нормальна діяльність ОДВ, ОМС, державних і комунальних підприємств, установ та організацій.
Додатковий обов’язковий об’єкт – відносини власності
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
– матеріальний склад
1) Діяння – використання службовою особою влади / службового становища всупереч інтересам служби.
2) Суспільно небезпечні наслідки – істотна шкода. Кваліфікований склад – тяжкі наслідки.
3) Причино-наслідковий зв’язок між діяннями і наслідками.

ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНО ПРАВОВОГО СТАТУСУ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ СОЦІАЛЬНО ПРАВОВИЙ СТАТУС:

1. права та обов’язки службової особи, які утворюють її службову компетенцію (інструкції, постанови КМУ)
2. соціальне значення особи (авторитет, престиж, службові зв’язки і їх можливості)
ОЗНАКИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ДІЯННЯ:
1. ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНО ПРАВОВОГО СТАТУСУ
А) вчинення діяння в межах своєї службової компетенції
Б) надання вказівок, розпоряджень чи наказів підлеглим чи підконтрольним особам
В) використання свого впливу на інших осіб в компетенції яких знаходиться вирішення тих чи інших питань чи на колегіальні
органи
Г) використання службового авторитету, авторитету органу чи посади для впливу на працівників інших підприємств, установ,
організацій чи органів
2. ВЧИНЕНЕ ДІЯННЯ ПОВИННО БУТИ ПОВ’ЯЗАНЕ З СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ ТА СЛУЖБОВОЮ
КОМПЕТЕНЦІЄЮ ТАКОЇ ОСОБИ (ця ознака для того щоб відрізняти зловживання влади чи службового становища та
перевищення влади працівників правоохоронних органів – для того, щоб перевищити службову компетенцію, треба хоч частково її
мати)
3. ПРОТИПРАВНІСТЬ ВЧИНЕНОГО
А) заборонено прямо – не можна робити в рамках службового становища Б) явно випливає з обов’язків
4. ДІЯННЯ ВЧИНЯЄТЬСЯ ВСУПЕРЕЧ ІНТЕРЕСАМ СЛУЖБИ
Означає що воно:
- Є неправомірним
- Суперечить цілям та завданням, заради яких функціонує апарат управління конкретних державних органів, омс, органів
державних чи комунальних підп..
ТИПОВІ ФОРМИ ЗЛОВЖИВАННЯ:
1. в тимчасовому безоплатному використанні чужого майна
2. безпідставного надання кредитів
3. використання певних ресурсів не за призначенням
4. протекціонізм (в прийнятті на роботу, наданні житла..)
5. потуранні в кримінальних правопорушеннях (працівник правоохоронних органів бачить, що вчиняється КП, але нічого не
вчиняє)

НАСЛІДКИ
Станом на сьогодні відповідно до практики ВС істотною шкодою охоплюється - обгрунтовано
1. шкода матеріального характеру, яка в 100 і більше разів перевищує н. м. д. г.
2. шкода нематеріального характеру за умови, що її похідні наслідки піддаються матеріальній оцінці (коли йдеться про фізичну
шкоду – витрати на лікування, коли йдеться про порушення прав та законних інтересів – витрати на відновлення таких прав…).
Те ж, що і стосується тяжких наслідків.
СУБ’ЄКТ
– службова особа, юридична особа публічного права
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА
– умисна форма вини
До ч. 2 допускається необережна форма вини
Мета – одержання неправомірної вигоди для себе чи для іншої фізичної чи юридичної особи.
СПІВВІДНОШЕННЯ З 364-1, 365-2
Це суміжні склади кп.
СПІЛЬНІ ОЗНАКИ ЦИХ СКЛАДІВ КП:
Ø спеціальна мета - одержання неправомірної вигоди.
Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-
які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те
підстав.
Ø діяння – зловживання повноваженнями (у ст. 364 – зловживання владою або службовим становищем).
Ø наслідок - якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або
державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб
РОЗМЕЖУВАЛЬНА ОЗНАКА – СУБ’ЄКТ КП:
ст.364 – службова особа
ст.364-1 - службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (розмежовуємо з 364 за
ознаками виду сл. особи)
ст.365-2 - особи, які надають публічні послуги (аудитор, нотаріус, оцінювач…)
- розмежовуємо за спеціальними ознаками служб особи
39. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або
одержання неправомірної вигоди службовою особою». Його співвідношення із складами кримінальних правопорушень,
передбачених ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової
форми», ст. 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» КК України.

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ
– порядок оплати праці службових осіб юридичних осіб публічного права.
Деякі науковці кажуть що наявний додатковий об’єкт – особа, яка отримує неправомірну вигоду отримує це у зв’язку зі
зловживаннями.
Предмет – неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші
вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав
Предметом неправомірної вигоди можуть бути і нематеріальні блага (зокрема будь-які послуги).
Оскільки мінімальний розмір неправомірної вигоди у КК України не визначено, кваліфікацію вчиненого за ч. 1 ст. 368 цього
Кодексу необхідно здійснювати відповідно до конкретних обставин кримінального провадження та з урахуванням положень про
малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК України).
Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди (а також пропозиція, обіцянка або
надання такої вигоди службовій особі) у вигляді заборонених предметів (наприклад, вогнепальна зброя, наркотичні засоби)
утворює сукупність кп і кваліфікується за відповідною частиною статей 368 чи 369 і тією статтею (частиною статті) КК України, в
якій передбачена відповідальність за незаконне поводження із забороненими предметами.
ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА
2. ПЕРЕДБАЧАЄ 4 ФОРМИ (В ОСНОВНОМУ СКЛАДІ)
1. Прийняття пропозиції неправомірної вигоди - поведінка, яка свідчить про згоду з висловленим наміром про надання НВ
2. Прийняття обіцянки неправомірної вигоди - поведінка яка свідчить про згоду з висловленим наміром про надання НВ з
повідомленням про час, місце та спосіб надання такої вигоди
3. Одержання неправомірної вигоди - прийняття хоча б частини цієї неправомірної вигоди
4. Прохання надати неправомірної вигоди:
Позит ознака – виражене у будь-якій формі (усно письмово) спонукання особи до надання неправомірної вигоди
Негативна ознака – повинні бути відсутні ознаки вимагання неправомірної вигоди. Тобто якщо встановлюємо вимагання, то
прохання вже нема, бо воно не передбачає впливу
Обіцянка – це як зобов’язання надати неправомірну вигоду, коли є якась домовленість.. а пропозиція це одностороння.
Ч.2 – такі ж діяння, предметом якого є неправомірна вигода у значному розмірі - вигода, що в сто і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
Ч.3 - такі ж діяння, предметом якого є неправомірна вигода у великому розмірі - така, що у двісті і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян
Ч.4- такі ж діяння, предметом якого є неправомірна вигода в особливо великому розмірі - така, що у п’ятсот і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
КП Є ЗАКІНЧЕНИМ, якщо особа одержала неправомірну вигоду або пропозицію. Якщо особа вимагає, але не отримала від
іншої сторони ніякої реакції, наприклад пропозиції – треба оцінювати як готування, або замах на одержання неправомірної
вигоди, або пропозиції одержання неправомірної вигоди поєднаної з вимаганням.
СУБ'ЄКТ
– спеціальний:
ч.1 - службова особа юрд особи публ права;
ч.3 - особи, які займають відповідальне становище (держ службовці катерорії «Б»: керівників та заступників керівників
державних органів, керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на АРК, Київ, Севастополь..,
керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів; +судді, прокурори, слідчі і дізнавачі, керівники і
заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць);
ч.4 - особи, які займають особливо відповідальне становище (ПУ, Прем’єр, члени КМУ, перші заступники і заступники міністрів,
директор НАБУ, Генпрокурор, його 1-ий заступник і заступники, Уповноважений, Голова КСУ, його заступники і судді КСУ,
Голова ВС, його 1-ий заступник, заступники і судді ВС..; + держ службовці категорії «А»: керівник Апарату ВРУ та його
заступники, держ секретар КМУ, його заступники, держ секретарі міністерств, керівники апаратів КСУ, ВС, ВРП..; + 1 і 2 категорії
посад в омс: Київський міський голова, голови обласних рад та Севастопольський міський голова, міські голови, заступники голів
обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради).
СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА
– тільки прямий умисел. Змістом умислу має охоплюватись те що особа отримує неправомірну вигоду, чи приймає
пропозицію, обіцянку і тд за наступні дії:
 Дії в межах службової компетенції, які вона могла вчинити з використанням ОДВ, ОМС, адміністративно-
господарських чи організаційно-розпорядчих функцій
 З використанням свого службового спеціального статусу в цілому. Тобто ті дії які вона не була уповноважена вчиняти.
СПІВВІДНОШЕННЯ
Співвідносяться як суміжні склади кп
Розмежовується за 2 ознаками – за ознаками спеціального суб’єкта і за змістом вини

Стаття 368-4. Підкуп особи, яка надає публічні послуги

СУБ'ЄКТ:
Ч.1 – загальний; ч.3- аудитор, нотаріус, оцінювач, експерт, арбітражний керуючий, незалежний посередник, член трудового
арбітражу, третейський суддя, інша особа, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг.
Адресат - особа, яка не є державним службовцем або посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну
діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

Стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно- правової форми
Суб'єкт кп, передбаченого ч. 1 ст. 368-3 КК, є загальним; ч. 3 ст. 368-3 КК - службова особа юридичної особи приватного права
незалежно від організаційно-правової форми.
Адресат - службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

++ На відміну від пропозиції (обіцянки) неправомірної вигоди (ч. 3 примітки до ст. 354 КК), поняття
«прохання надати неправомірну вигоду» в КК не розкривається. Причому якщо в ст. 368 КК, як і ст. 354 КК, прохання надати
неправомірну вигоду визнається однією з форм «пасивного» підкупу, то в ст. ст. 368-3, 368-4 КК воно з незрозумілих причин
характеризує підкуп «активний». Проте прохання надати неправомірну вигоду, так би мовити, за визначенням не може
характеризувати поведінку того, хто намагається підкупити службову особу юридичної особи приватного права та особу, яка
здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. Указівка на таке прохання в ч. 1 ст. 368-3 і ч. 1 ст. 368-4
КК є законодавчою помилкою, щ о потребує усунення шляхом перенесення «прохання надати неправомірну вигоду» до тих частин
згаданих статей КК, у яких йому насправді місце.