Заняття 1.

Предмет та завдання сексології, її

психологічний аспект
1. Сексологія як наука: предмет та завдання.
Сексуальність традиційно тлумачать як статеву чуттєвість, пов'язану із
задоволенням статевого потягу, тобто вона є характеристикою усього,
пов'язаного із статевим життям.
У сексуальності конкретної людини вбачається "бажання та вміння
жити статевим життям відповідно до вимог суспільства".
Як зазначають американські дослідники Вільям-Хавелл Мастере (1919-
2001) та Вірджинія Джонсон (нар. 1925), однозначно та чітко відповісти на
питання, що таке сексуальність, неможливо. Якщо слово "секс" зазвичай
використовують у повсякденному житті на позначення статевого акту, то
термін "сексуальність" є значно ширшим, адже вів стосується всього, що
пов'язане із сексом. Тобто сексуальність є комплексною характеристикою
людини, а не лише її здатністю до еротичної реакції. Однак учені не
пояснюють, у чому полягає ця комплексна характеристика.
Їх співвітчизник Г.-Ф. Келлі також стверджує, що сексуальність є дуже
широким поняттям, пов'язаним з усіма аспектами людського буття. І щоб
достеменно зрозуміти, що таке людська сексуальність, необхідно розглядати
її в різноманітті її проявів.
На широкому розумінні терміна "сексуальність" наполягають і автори
"Психологічної енциклопедії" гаванський психолог Раймонд Корсіні та
канадський психолог Алан Ауербах, за твердженням яких, сексуальність
людини - це "широка сфера функціонування, починаючи від основних
фізіологічних відмінностей між чоловіками та жінками і закінчуючи
якостями, що характеризують ма-скулінність та фемінність, латентну та
маніфестну сексуальну поведінку ".
Психологія сексуальності - галузь психологічної науки, яка вивчає
психологічні закономірності та механізми сексуального реагування
людини.
 Метою психології сексуальності є з'ясування психологічних проявів та
детермінант сексуальності людини. Відповідно до мети окреслено й основні
її завдання:
1) визначення психологічних механізмів сексуальної поведінки;
2) з'ясування психологічних особливостей гетеро- та гомосексуальних
стосунків;
3) вивчення психологічних особливостей сексуальності людини на
різних етапах онтогенезу;
4) дослідження психологічних факторів сексуальних розладів,
розроблення шляхів діагностування психогенних сексуальних розладів та їх
терапії.
Загалом предметом психології сексуальності є всі аспекти вияву
сексуальності, сексуальної поведінки людини і чинники, які впливають на
цей процес, знання яких допомагає у розвитку і збереженні сексуальної
повноцінності.
Сексуальність людини досліджують у межах міждисциплінарного
підходу медико-біологічний, соціокультурний та психологічний напрями, що
зумовлює тісні міждисциплінарні зв'язки психології сексуальності з
анатомією та фізіологією людини (надають їй відомості про будову та
функціонування статевої системи, фізіологію статевого акту тощо),
сексопатологією (займається етіологією, патогенезом та лікуванням
сексуальних розладів), культурологією, соціологією, етнографією та історією
(допомагають з'ясувати вплив на сексуальні установки, норми та сексуальну
поведінку людини культурних традицій та історичних особливостей).
Психологія сексуальності тісно співпрацює з багатьма галузями
психологічної науки. Наприклад, дані вікової психології, геронтології
необхідні у дослідженнях розвитку сексуальності людини впродовж її життя.
Психологія статі, що вивчає психофізіологічні, особистісні, соціально-
психологічні статеві особливості, їх походження і взаємозв'язок з
поведінкою, створює передумови для досліджень психологічних
відмінностей чоловічої та жіночої сексуальності, особливостей
статеворольової поведінки тощо. Соціальна психологія, зосереджена на
проблемах спілкування, міжособистісної атракції, поведінки людини в групі
тощо, надає психології сексуальності наукову базу для досліджень
особливостей формування статевих норм, статевого виховання, міжстатевих
стосунків. Разом із психологією сім'ї та сімейною терапією психологія
сексуальності досліджує статеве життя у цивільних та офіційно
зареєстрованих шлюбних союзах, а також пов'язані з ними психологічні
проблеми. Тісним є зв'язок психології сексуальності із психологією
особистості, адже не лише особистісні особливості (темперамент, характер,
ціннісні орієнтації тощо) впливають на сексуальну поведінку людини, а й
сексуальність впливає на особистість та її поведінку.
Загалом психологія сексуальності синтезує у своїх студіях усі дані
інших галузей психологічної науки щодо проблем статі, статевого життя та
міжстатевих стосунків. З огляду на всеосяжний характер сексуальності,
вплив її на всі сфери людського буття дослідження в цій галузі сприяють
розвитку всіх дотичних до психології сексуальності наукових дисциплін.
Психологія сексуальності є галуззю психологічної науки, що вивчає
психологічні закономірності і механізми сексуального реагування людини.
Метою її є з'ясування психологічних проявів та детермінант сексуальності.
Виокремлюють декілька відносно самостійних напрямків
досліджень в рамках сексології:
Нормальна сексологія, що вивчає біологічні, анатомічні, фізіологічні,
психологічні та соціальні аспекти сексуальної поведінки людини, які не є
відхиленнями від норми з медичної точки зору.
Клінічна (медична) сексологія, що займається профілактикою,
діагностикою і лікуванням розладів здоров'я, пов'язаних з сексуальною
поведінкою.
Етнокультурна сексологія, що вивчає історичні і культурні
відмінності в образі і стереотипах сексуальної поведінки, в інших питаннях,
пов'язаних у відмінностях між статтями, наявних у різних народів у різні
періоди часу.
Судова та кримінальна сексологія узагальнює ті аспекти знань про
статеву поведінку, які можуть стати корисними в розслідуванні і
профілактиці статевих злочинів та злочинів проти суспільної моралі.
Фамілістика, що вивчає статеві відносини в рамках родини,
особливості виконання батьківських ролей в залежності від статті і т. д.

2. Актуальність і проблемність сексологічних досліджень.

Звернути увагу на три «сексуальні революції» в історії становлення
психологічної складової в сексології, що пов’язані з іменами З. Фройда, А.
Кінзі, У. Мастерса та В. Джонсона, а також дослідження Дж. Мані, Х.
Магнусі і т. д.
Сексуальність людини досліджують у межах міждисциплінарного
підходу медико-біологічний, соціокультурний та психологічний напрями, що
зумовлює тісні міждисциплінарні зв'язки психології сексуальності з
анатомією та фізіологією людини (надають їй відомості про будову та
функціонування статевої системи, фізіологію статевого акту тощо),
сексопатологією (займається етіологією, патогенезом та лікуванням
сексуальних розладів), культурологією, соціологією, етнографією та історією
(допомагають з'ясувати вплив на сексуальні установки, норми та сексуальну
поведінку людини культурних традицій та історичних особливостей).
Психологія сексуальності тісно співпрацює з багатьма галузями
психологічної науки. Наприклад, дані вікової психології, геронтології
необхідні у дослідженнях розвитку сексуальності людини впродовж її життя.
Психологія статі, що вивчає психофізіологічні, особистісні, соціально-
психологічні статеві особливості, їх походження і взаємозв'язок з
поведінкою, створює передумови для досліджень психологічних
відмінностей чоловічої та жіночої сексуальності, особливостей
статеворольової поведінки тощо. Соціальна психологія, зосереджена на
проблемах спілкування, міжособистісної атракції, поведінки людини в групі
тощо, надає психології сексуальності наукову базу для досліджень
особливостей формування статевих норм, статевого виховання, міжстатевих
стосунків. Разом із психологією сім'ї та сімейною терапією психологія
сексуальності досліджує статеве життя у цивільних та офіційно
зареєстрованих шлюбних союзах, а також пов'язані з ними психологічні
проблеми. Тісним є зв'язок психології сексуальності із психологією
особистості, адже не лише особистісні особливості (темперамент, характер,
ціннісні орієнтації тощо) впливають на сексуальну поведінку людини, а й
сексуальність впливає на особистість та її поведінку.
Загалом психологія сексуальності синтезує у своїх студіях усі дані
інших галузей психологічної науки щодо проблем статі, статевого життя та
міжстатевих стосунків. З огляду на всеосяжний характер сексуальності,
вплив її на всі сфери людського буття дослідження в цій галузі сприяють
розвитку всіх дотичних до психології сексуальності наукових дисциплін.
Історія сексології знає три «сексуальні революції».
Перша відбувалася в результаті розробки З. Фрейдом теорії сексуальності,
котра показала сексуальну природу людини. Друга пов’язана з воістину
революційними дослідженнями А. Кінзі — популяційними дослідженнями
сексуальної поведінки людини, які перетворили сексуальні норми з догм
морального обов’язку на статистичні нормативи, що відобразили водночас
варіативність сексуальних проявів. А. Кінзі, відмовившись від релігійної й
моралізаторської упередженості, вперше показав найширший діапазон
індивідуальних характеристик основних проявів сексуальності людини, їх
вікову зумовленість і наявність корелятивних залежностей від деяких
економічних та соціальнопсихологічних чинників, а У. Мастерс і В. Джонсон
доповнили встановлені ним факти фізіологічними даними, здобутими за
допомогою нових реєстраційних методик.
Третя революція була викликана працями У. Мастерса та В. Джонсон, які
вперше застосували в сексології експериментально-фізіологічні дослідження
та створили на цій основі вчення про поведінкову терапію сексуальних
розладів.
Дж. Мані здобув популярність своєю поведінкою по відношенню до
вразливих пацієнтів. Мані ввів терміни «гендерна ідентичність», «гендерна
роль» та «сексуальна орієнтація» та популяризував термін «парафілія». Його
найвідоміший приклад роботи – пацієнт Девід Реймер (невдалий
експеримент). Цікавою є теорія «карти кохання» Д. Мані, згідно з якою образ
ідеального партнера (коханого / коханої) формується у дитячому віці (5-8
років) і з часом ця несвідома матриця лише доповнюється більш
конкретизованими характеристиками та образами.
Соціальний напрям у сексології розвивав німецький психіатр Магнус
Хіршфельд (1868-1935). Основне значення він надавав розв'язанню етичних
та юридичних проблем, вирішенню питань проституції, контролю за
дітонародженням. Під його керівництвом у 1908 р. було засновано перший у
світі сексологічний журнал, у 1918 р. в Берліні відкрито перший у світі
інститут із проблем сексології, у 1921 р. - організовано перший Міжнародний
конгрес сексуальних реформ. Він розпочав масові сексологічні опитування
анкетного типу, які і нині використовують з метою порівняльних досліджень.
Дослідник людської сексуальності, гомосексуальності зокрема. Вводить в
обіг поняття «трансвестит».
Наукові досягнення Альберта Моллі, Магнуса Хіршфельда, Івана Блоха,
Гевлока Елліса щодо вивчення жіночої сексології у поєднанні з ідеями
Зигмунда Фрейда стали точкою відліку стосовно вивчення сексуальності
людини з урахуванням особливостей статі.

3. Основні категорії курсу «Психологічні аспекти сексології».

Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, які
забезпечують продовження роду і дають змогу розрізнити у більшості
організмів жіночі і чоловічі особини. С. біологічну визначають такі ознаки: 1)
генетичні (набір хромосом); 2) гонадні (репродуктивна функція): у жінок —
яєчник та яйцеклітина; у чоловіків — яєчка та сперматозоїди; 3) гормональні
(статеві гормони): у жінок естрогени, у чоловіків — андрогени; 4) соматичні
(сукупність будови статевих органів і розвиток вторинних статевих ознак).
Гендер (англ. gender — рід) — стать як соціальна категорія на відміну
від біологічної статі (sex). Це соціальний конструкт, який охоплює соціальні
можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади,
сімейні ролі й репродуктивну поведінку. Є одним з базових вимірів
соціальної структури суспільства. Стосується він не анатомо-фізіологічних
властивостей, за якими різняться чоловіки і жінки, а соціально сформованих
рис, притаманних "жіночості" та "мужності".
Сексуальність — характеристика сексуального потягу, сексуальних
реакцій, сексуальної активності і т. д.
Гендерна ідентичність — ідентичність, яка характеризує людину з точки
зору її належності до чоловічої чи жіночої статі, усвідомлене прийняття нею
взірців мужності і жіночності в культурі. Г. і. є ширшим поняттям, ніж
статеворольова ідентичність, оскільки включає в себе рольовий аспект і
образ людини загалом. Г. і. не є синонімом поняття "сексуальна
ідентичність".
Сексуальна (статева) ідентичність — прийняття індивідом своєї
сексуальної орієнтації (гомосексуальної, гетеросексуальної чи бісексуальної).
Маскулінність (чоловічність) — система властивостей особистості, які
традиційно вважаються чоловічими. Передбачає відповідність власній
статевій приналежності, прийняття Гендерних стереотипів, дотримання
чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки,
способів самореалізації.
Фемінність (жіночність) — сукупність фізичних, психічних і
поведінкових властивостей, яких очікують від жінки в певному соціумі.
Відповідно до традиційних поглядів, це високий ступінь розвитку
протилежних маскулінним якостей: пасивності, залежності, підлеглості,
слабкості, емоційності, ніжності, тендітності тощо.
 Андрогінія (андрогінна особистість) — поєднання в індивіді водночас
жіночих (фемінних) і чоловічих (маскулінних) властивостей. А. о. убирає в
себе найкраще з обох статевих ролей. Концепція андрогінії запропонована на
початку 70-х років XX ст. американським психологом Сандрою Бем.
Психологічна А. виражає високі показники водночас за шкалами
маскулінності та фемінності. Вона пов'язана з високою самоповагою,
наполегливістю, ефективним виконанням батьківської ролі, мотивацією до
досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя. А. о. має багатий набір
статеворольової поведінки і гнучко використовує його залежно від обставин.
Андрогінність — це поєднання високого розвитку фемінності та
маскулінності в одній людині (незалежно від статі).

4. Сексологічна допомога: особливості світового і вітчизняного

досвіду. Роль і місце сексологічних знань у професійній діяльності
сучасного психолога.
В Україні тривалий час сексологією, питаннями сексопатології
здебільшого займалися психіатри, невропатологи та фізіологи.
Наприкінці XIX ст. за ініціативою акушерсько-гінекологічних
товариств Києва почали з'являтися друковані праці, які здебільшого містили
статистичні дані про статеве дозрівання, шлюбний та клімактеричний вік,
опис факторів, що впливають на прискорення чи затримку початку цих
періодів. Помітні на той час наукові праці із сексопатології - "Збочення
статевого почуття у жінки" В. Тарновського та "Психологія статі" П.
Ковалевського.
На початку XX ст. були спроби організації опитувань, однак вони мали
одиничний характер, а результати їх статистичного оброблення є
сумнівними.
Декрети більшовицької влади "Про відміну шлюбу" та "Про
громадянський шлюб, про дітей і про внесення до актів громадянського
стану" проголошували матеріальну та сексуальну самостійність жінок. Було
скасовано закон про переслідування гомосексуалізму. Розпочалося багато
сексологічних досліджень. Однак деякі політичні діячі пропонували проекти
щодо того, як зробити жінок "спільними".
Певна свобода інформації, можливість обговорення питань кохання і
сексуальних стосунків, які турбували молодь, прислужилися появі у містах
дискусійних клубів. Проте посилення політичного авторитаризму відповідно
позначилося і на ставленні влади до інтимного життя громадян. Були навіть
твердження, що сексуальність суперечить класовій боротьбі, тому статева
поведінка повинна в усьому підкорятися класовим інтересам. Із часом почали
згасати дискусії про секс та кохання. У 1934 р. в Україні, як і в усьому СРСР,
було заборонено гомосексуалізм.
Статева безграмотність, статеве безкультур'я стали буденними
явищами. Відсутність знань із психології статевих стосунків породжувала
соціальні ускладнення, навіть спричинювала хворобливі стани. Видання з
гігієни та культури інтимних стосунків виходили рідко, піддаючись суворому
цензуруванню. Слово "секс" зараховували до порнографічної лексики.
У 70-ті роки XX ст. наукові дослідження сексологічних проблем дещо
активізувалися. У 1971 р. при Київському НДІ урології та нефрології було
створено клініку сексопатології, а в 1974 р. на її базі відкрито науково-
методичний та лікувально-консультативний сексологічний центр. З 1983 р. в
українських школах розпочато викладання спеціального курсу "Етика та
психологія сімейного життя".
Увага до проблем статевих стосунків пожвавилася наприкінці 80-х
років XX ст. у зв'язку з лібералізацією суспільного життя. Однак поряд із
науковими працями вчених було реалізовано немало ініціатив вульгарно-
натуралістичного, непристойного зображення статевого життя у літературі,
образотворчому мистецтві, театрі, кіно.
Після бурхливого буму попит на сексуально-розважальні товари дещо
знизився. Однак багато людей, особливо молоді, за відсутності належного
сексуального виховання інстинктивно тягнулося до інформації, яка
стосувалася сексуального життя.
В останні роки XX ст. сексуальними проблемами людини поглиблено
займаються медичні працівники, психологи. Побачили світ фундаментальні
посібники за редакцією Г. Васильченка, монографії А. Свядоща з клінічної
сексології та сексопатології, із загальних питань сексології, роботи з проблем
психосексуального розвитку, дитячої сексології й статевого виховання та ін.
Усвідомлення проблем сексуального життя людини спонукає дослідників до
розширення і поглиблення досліджень людської сексуальності.