Тема 2.

Природа етноцентризму і культурний релятивізм

1. Природа етноцентризму.
Зазвичай природу етноцентризму розглядають з позиції когнітивної
категоризації. Усі групи сприймають одна одну з позиції “ми” і “вони”.
Зазвичай “ми” – це уособлення чеснот, тоді як “вони” – зібраня вад. Власні
добрі справи члени групи пояснюють своєю природною схильністю до
чеснот, а хороші вчинки інших – простою випадковістю. І навпаки, якщо
“ми” робимо щось погане, то лише випадково, а от “вони” здійснюють
погане в силу своєї природної зіпсованості. Подібна асиметрія у сприйнятті
себе та інших необхідна групам, як й індивідам, для підвищення самооцінки.
Етноцентризм (від гр. — етнос — група, плем'я, народ і латин. —
центрум — центр) — це схильність етнічних груп сприймати й оцінювати
навколишній світ, природні та соціальні явища і процеси лише крізь призму
традицій і норм власної групи, що їх вважають за загальний еталон.
Основними ознаками етноцентризму є:
 сприймання елементів своєї культури як «звичних» і «правильних», а
елементів іншої культури — як «незвичних» і «неправильних»;
 розгляд звичаїв власної групи як універсальних;
 оцінка цінностей, норм, ролей своєї групи як безсумнівно правильних;
 уявлення про те, що для людини звично співпрацювати з членами
власної групи, допомагати їм, надавати перевагу своїй групі, пишатися
нею і не довіряти чи навіть ворогувати з членами інших груп
Найбільш поширеними формами етноцентризму є:
американоце-нтризм
(американська американца) – ідеологія, яка возвеличує Спо-
лученіШтатийобґрунтовуєїхспеціальнумісіюімісцеусучасномусвіті;
афроцентризм
– ідеологія, яка підкреслює значення африкансько-ських народів у
сучасному розвитку, зокрема в культурі, філософії йцивілізації;
євроцентризм
 – система поглядів на світ з європейськоїперспективи з наголошенням
на перевазі європейських культурно цивілізаційних цінностей над
цінностями інших континентів і народів;
синоцентризм
– етноцентрична перспектива, що розглядає Китай як пропонуєе явище
й відводити йому домінучу роль у розвиткусучасно-го світу;
толерантний етноцентризм
– система поглядів представ-ників тієї чиєї етнічної спільноти на
людське довкілля з точки зорусвоєї спільноти, однак не підкреслює перевагу
своєї спільноти над ін-шими й може служити підґрунтям для безконфліктної
взаємодії.
В сучасній Україні набирає силу
україноцентризм
– світогляднапозиція, центральними тезами якої є гордість за власну
країну, здоро-вий патріотизм, поміркований громадянський націоналізм
(тобто на-націоналізм, що консолідує, а не роз'єднується), взаємодопомога
між громад-дянами, висока самосвідомість українців, винищування
комплексу ме-ншовартості та водночас недопущення усвідомлення й
етногоїзму
Найбільш поширеними формами етноцентризму є:
 американоцентризм (американська винятковість)
 афроцентризм
 євроцентризм
 сіноцентризм – етноцентрична перспектива, що розглядає Китай як
унікальне явище й відводить йому домінуючу роль у розвитку сучасного
світу;
 толерантний етноцентризм – система поглядів представників тієї чи тієї
етнічної спільноти на людське довкілля з точки зору своєї спільноти, однак
не підкреслює перевагу своєї спільноти над іншими й може слугувати
підґрунтям для безконфліктної взаємодії.
 В сучасній Україні набирає силу україноцентризм – світоглядна
позиція, центральними тезами якої є гордість за власну країну, здоровий
патріотизм, поміркований громадянський націоналізм, взаємодопомога між
громадянами, висока самосвідомість українців, винищування комплексу
меншовартості та водночас недопущення зарозумілості й етноегоїзму.
Позиція етноцентризму безперечно вигідна для самого етносу тим, що
спільнота визначає власне місце як центральне серед інших народів, зберігає
і посилює власні культурні риси і культурну ідентичність.
Однак, з іншого боку, крайні форми етноцентризму можуть
провокувати насилля і агресію стосовно інших народів.
Етноцентризм, за Д. Мацумото, буває двох типів: гнучкий та
негнучкий. Гнучкий етноцентризм не означає, що ми відмовляємося від
власних культурних фільтрів, коли вчимося проявляти гнучкість, а
знаходимо способи вносити у них додатки, щоб полегшити собі бачення
світу з різних точок зору. Ми не втрачаємо себе у цьому процесі, чого
обґрунтовано побоюються багато людей, – скоріше, ми набуваємо нові
навички та знання.
Альтернативою цьому процесу набуття гнучкості є негнучкий
етноцентризм. Це поняття належить до традиційного уявлення про
етноцентризм як нездатність вийти за межі власних культурних фільтрів при
інтерпретації поведінки оточуючих. Негнучкий етноцентризм може
корінитися у незнанні процесів, необхідних для набуття іншої культурної
точки зору, або у відмові брати участь у подібному процесі.
2. Культурний релятивізм.
Культурний релятивізм (від лат. relativus – відносний) – ствердження
рівноправності всіх типів культур, переконаність у тому, що оцінка окремого
елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї
культури, з якої він походить.
 З точки зору культурного релятивізму, кожна культура – це унікальне
явище, тому вона повинна розглядатися на основі прийнятих у ній
стандартів.
Будь-який культурний зразок (звичай чи норма, цінність чи обряд),
яким би “диким” він не здавався представнику іншої культури, може бути
зрозумілим лише в контексті власної культури. Розуміння змісту того чи
іншого звичаю не означає його схвалення та прийняття. Якщо ж все, що
здається “неправильним”, відкидається, розуміння іншої культури стає
просто неможливим. Так, багатоженство неможливо оцінити і зрозуміти у
традиціях християнства, проте іслам та східні традиції дають можливість
з’ясувати причини виникнення і сутність цього феномена.
Культурний релятивізм має застосовуватись не тільки в процесі
наукового аналізу, а й у повсякденних взаємодіях представників різних
культур. Прищеплення культурного релятивізму відбувається складно,
потребує розуміння незвичних цінностей і норм, відмови від культурних
стандартів, яких люди дотримувалися усе життя. Однак поступово, по мірі
того як мешканці різних країн все частіше контактують один з одним,
важливість розуміння інших культур значно підвищується.
Кожна культура в процесі культурного обміну намагається відібрати та
зберегти лише ті риси, що відповідають її загальній логіці, менталітету. Для
цього певна культура може чинити опір чужим для неї елементам. Так,
майже всі країни світу запозичили у західного світу технології і засоби
організацї виробництва, але не норми та принципи західної моралі. Подібний
опір – це свідчення особливої турботи людей про власну культуру,
збереження її самобутності та неповторності.
3. Ксенофобія і етнофобії.
Ксенофобія”(від грец. ksenos – чужий та phobos – страх, відраза) –
нав'язливий страх перед чужими; неприязнь, нетерпимість до пред-ставників
іншої культури, віри, раси або до чужого, незнайомого. Унаукова фантастика
ксенофобія – це неприязнь до інопланетян.
 Ксенофобія виступає як опредмечена, матеріалізована,
підкріпленаідеологічною концепцією ілюзія чужого і незнайомого, разом з
усві-домленою безпорадністю перед ним, коли з'являється той самий фан-
тастичний страх, що звільняє від будь-якої відповідальності за напря-мок
думок, а в к райних екстремальних ст анах – і за образ дій.Психо- логи
розглядаютьксенофобію якнегативне, емоційнонасичине, ірра-національне за
своєю природою (але прикривається псевдораціональнимобґрунтуванням)
ставлення суб'єкта до певних людських спільнот тадо їх окремих
представників – “чужаків”, “інших”, “не наших”. вонавиявляється у
відповідних соціальних установах суб'єкта, забобонах і упередженнях,
соціальнихстереотипах, атакож уйого світоглядівці- лому.Розрізняють дві
основні формиксенофобії:· страх спрямований на групу в середині
суспільства, що задоволеночужою та шкідливою для суспільства (наприклад:
нові іммігранти, бі-женці, євреї, роми);· негативне ставлення до культурних
ресурсів, що є чужими тій чиіншій групі.Прояв ксенофобії, ірраціонального
страху, який розгальмовує під-свідомі реакції, пошук способу його
нейтралізувати зумовлює цілена-направлену агресію до “чужого”. В її основі
лежить тріада емоцій, утво-рюючих поведінковий комплекс, зумовлений
особистим і колектив-ним рівнем тривожності та агресії. Чим більша
тривожність, тим бі- льше підсвідоміст намагаєтьсявирватись
зарахуноквітіснення при чин тривожності. У результаті в свідомості індивіда
формується сталийобраз ворога, який є джерелом небезпеки та загрози. Під
час виник-нення у суспільстві труднощів, індивід підсвідомо шукає їх причин
нестільки серед “своїх”, скільки серед “чужих
Причини зрос-тання ксенофобних настроїв наступні:· підвищення
соціально-економічного стану населення;· крайня форма політизації
національних проблем;· наявність негативної історичної пам'яті;· демонструє
традиційне управління міжнаціональними процесами
Ксенофобна установка переважно формується в процесі
виховання.Дослідження показують, що більшість людей засвоюють
попередженняв дитинстві, до того, як підтримувати можливість критично
аналізуватиотриману інформацію. За даними американських науковців,
дошкіл-нята, навіть учні початкових класів залишаються переважно непере-
дженими і взагалі не мають певних стереотипів. Але під впливом до-рослих,
у них виробляються емоційні переваги (прерогативи). Пізнішепід впливом
тих же дорослих ці прерогативи, переваги переростають увідповідні реакції і
змінити їх стає дуже важко. Більшість простосприймають дискримінацію
“чужих”, як щось природне, не роздумую-чи над її змістом.Ксенофобна
реакція дорослої людини формується під впливомправлячої ідеології,
вираженої в пропаганді, мистецтві, засобів масо-вої інформації. Ксенофобні
образи, створені журналістами, є реальнодіючими суб'єктами міжетнічних
відносин і володіють широкими мо-жливостями змістовного і емоційного
впливу на суспільні
відносини. Активневикористаннясюжетнихмотивівбезкритичнихкоментарівф
ормує викривлене і розпорошене виявлення про об'єктивну реаль-ність,
фактично відбувається неконтрольоване вторгнення в психіку людей,
маніпулюючи їх свідомістю.
Етнофобія
є різновидом ксенофобії як загального явища та висту-пає у вигляді
нетолерантного ставлення до представників інших соці-альних груп за
расовою або етнічною ознакою. У деяких випадках, лю-дина про виявляє
етнофобію у відношенні до свого власного народу.


Етнофобія
(від грец. ethnos – народ; phobos – страх, відраза) – нега-тивне
сприйняття та ставлення особи до представників іншої етнічно-сті, їх
культури, традицій, звичаїв з підкрішенням своїх переваг.
У повсякденній реальностіетнофобія виявляється,зокрема, впобу-
туючих зневажливих “кличках” різних етносів: чорнозаді (про кавказ-ців),
чурки, урюки (про середньоазіатів), жиди (в російській мові цеслово має
гостро зневажливу конотацію) тощо. нерідко етнофобії кон-центровано
виявлялися в деяких соціальних і професійних сферах.Так, етнофобія щодо
вихідців із Середньої Азії була помітна в радянсь-кій армії та пов'язана з
неготовністю залишити новобранців з цимрегіону нести у повному обсязі
військову службу, їх низьким рівнемосвіти, поганим знанням російської
мови. Віштовхувані із загальногоармійського середовища, середньоазіати і

кавказці створювали сво неформальні земляцтва, хворобливо реагуючи на

негативне до себеставлення, що відтак призводило до нового

вибухуетнофобії.Сьогодні етнофобії, як і в нещодавньому минулому,
виявляються надвох рівнях, однак між ними немає чіткого поділу. Поза тим,
державане намагається нав'язати суспільству певним чином спрямовані ксе-
нофобські настрої. Вважається, що вони формуються в самому
серединісуспільства, а держава у певному сенсі змушена з ними
рахуватися,хоча при цьому існує і зворотна залежність. Наприклад, в
сучасній Ро-сії етнофобії представлені такими напрямками:
антисемітизмом, тобто неприязним ставленням до семітських народів
(особливо до єв-реїв), синофобією , тобто ворожістю до китайців (що
виявляється на-самперед на Далекому Сході у зв'язку зі зростанням
китайської імміґ-рації та економічним проникненням китайців у цей регіон),
кавказо-фобією та українофобією