МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра неврології

ІІ медичний факультет

ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри
неврології
«_29_» _серпня__ 2023__ р.
протокол № _17__
Зав. кафедри
_____________________
проф. Товажнянська О.Л.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ
ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Освітній компонент Неврологія

Тема заняття 12 Анатомо-фізіологічні дані, патологія і методика
дослідження вегетативної нервової системи.
Курс 4
Факультет Медичний

Харків 2023
 1. Актуальність теми:
Вегетативна (автономна) нервова система – це частина нервової системи,
що виконує важливіші функції в організмі регуляції гомеостазу і гомеокінезу.
Забезпечення гомеостатичної діяльності дозволяє підтримувати на
потрібному для організму рівні біохімічних, фізико-хімічних,
ферментативних та інших констант. Регуляція гомеокінезу включає
забезпечення різних форм діяльності (розумової, емоційної, фізичної та
реалізації біологічних мотивацій) цілісного організму. Порушення
адекватних гомеостатичних та гомеокінетичних реакцій (їх недостатність або
надмірність) змінює поведінку людини, сприяє дезадаптації і зрештою
виникненню захворювання організму.

2. Конкретні цілі:

Аналізувати анатомо-фізіологічні особливості вегетативної нервової системи.

Малювати схеми будови надсегментарного та сегментарного відділів ВНС.
Пояснювати шляхи реалізації функціонального регулювання ВНС діяльності
організму.
Класифікувати методи дослідження вегетативної нервової системи.
Трактувати дані дослідження стану різних відділів ВНС.
Пояснювати синдроми ураження надсегментарного відділу ВНС.
Проаналізувати синдроми ураження сегментарного відділу ВНС.
Трактувати клінічні ознаки різних типів вегетативно-судинних пароксизмів.

3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

(міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх Отримані навики

дисциплін
1.Анатомія людини Описувати анатомічну будову ВНС, малювати
2.Патологічна анатомія схему надсегментарного та сегментарного
3.Нормальна фізіологія відділів ВНС, визначати види функціональної
4.Патологічна діяльності ВНС, володіти методикою
фізіологія дослідження ВНС, застосовувати знання про
анатомо-функціональні особливості ВНС,
класифікувати рівні та відділи ВНС,
ідентифікувати структури, що складають ВНС
 4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

1. Повторити анатомію сегментарного та надсегментарного відділу

вегетативної нервової системи.
2. Повторити функції вегетативної нервової системи.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які

повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін Визначення
1. Гомеостаз Постійність внутрішнього середовища організму

2. Гомеокинез Пристосування до умов навколишнього середовища,

що постійно змінюються
3. Ерготропна система Виконує функцію регуляції гомеокінезу
4. Трофотропна Регулює гомеостаз за рахунок активізації
система анаболічних процесів
Судинна реакція шкіри на механічне подразнення
5. Дермографізм тупим предметом
Больове відчуття пекучого характеру
6. Симпаталгии

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Функції вегетативної нервової системи.

2. Сегментарні та надсегментарні відділи вегетативної нервової
системи.
3. Функціональні особливості симпатичного та парасимпатичного
відділів вегетативної нервової системи.
4. Види дяільности вегетативної нервової системи.
5. Методики дослідження вегетативної нервової системи.
6. Клінічні синдроми ураження периферичної вегетативної нервової
системи.
7. Вегетативні синдроми при ураженні периферичних нервів.
8. Синдром Клод – Бернара – Горнера.
9. Синдроми ураження бокового рогу.
10.Синдроми ураження гангліїв та вегетативних сплетень.
 11.Клінічні симптоми порушення вегетативної інервації ока.
12.Синдром вегетативної дистонії.
13.Гіпоталамічний синдром.
14.Синдром ураження медулярного конуса.
15.Види вегетативно-судинних пароксизмів.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Намалювати схему будови вегетативної нервової системи.

2. Під контролем викладача оволодіти навичками дослідження
стану різних рівней вегетативної нервової системи.
3. Провести дослідження вегетативного тонусу, вегетативної
реактивності та вегетативного забезпечення різних видів
діяльності.

Зміст теми:

Вегетативна (автономна) нервова система – це частина нервової

системи, що виконує функції регуляції гомеостазу і гомеокінезу.
На основі анатомо-функціонального аналізу вегетативну нервову
систему поділяють на сегментарну та надсегментарну.
Сегментарна вегетативна нервова система забезпечує вегетативну
іннервацію окремих сегментів тіла та внутрішніх органів, які до них
відносяться. Має метамерну організацію, складається з симпатичного та
парасимпатичного відділів.
Симпатичний відділ. Нейрони знаходяться у бокових рогах частково
нижньошийного, грудного, верхнього поперекового відділів спинного
мозку, їх аксони (прегангліонарні волокна) виходять із спинного мозку
разом із передніми корінцями і підходять до симпатичного стовбура, або
«симпатичного ланцюга», утвореного паравертебральними вузлами, який
розташовується по обидва боки хребта. У стовбурі нараховується 20–33
вузли: три шийних (нижній шийний і верхній грудний об'єднують у
зірчастий), 10–12 грудних, 3–4 черевних і 4 тазові. У паравертебральних
вузлах вегетативні волокна перериваються і далі починаються
постгангліонарні, що йдуть до іннервованих органів: від верхнього шийного
вузла до сонної артерії мозку та обличчя, від зірчастого до судин
вертебробазилярного басейну (нерв Франка) мозку. З нижнього шийного
вузла формується верхній серцевий нерв. Від грудних вузлів іннервується
аорта, легені, бронхи, від черевних – органи черевної порожнини, від
тазових – органи малого тазу.
 Частина прегангліонарних волокон, не перериваючись у
паравертебральних гангліях, йде до превертебральних вузлів чи сплетень.
Найвідоміше з цих сплетень – сонячне, або черевне, або «брюшний мозок»,
яке має два вузли – правий і лівий. Постгангліонарні волокна підходять
безпосередньо до іннервованих органів і тканин.
Медіатором симпатичної нервової системи є суміш адреналіну та
норадреналіну, яка виділяється на кінцях волокон і викликає як місцевий
ефект, так і загальний за рахунок всмоктування у кров.
За своїми функціями симпатична частина вегетативної нервової системи
є трофічною (бере участь у процесах катаболізму), регулюючи окисні
процеси. Вона збільшує частоту серцевих скорочень, активізує
вазоконстриктори, розширює зіниці та повікову щілину (сприяє поліпшенню
зору), розслабляє непосмуговані м'язи бронхів, травного каналу, затримує
сечовиділення, спричиняє закрепи.
Парасимпатичний відділ (краніосакральний). Нейрони розташовані у
бокових рогах крижового відділу спинного мозку та у вегетативних ядрах
окорухового (ядра Якубовича - Вестфаля), лицевого, язикоглоткового і
блукаючого нервів. Волокна від вегетативного ядра III пари регулюють
величину зіниці, від VII іннервують під'язикову, підщелепну залози,
розширюють судини мозкової оболони, від IX – іннервують привушну
залозу, від Х – ідуть до всіх внутрішніх органів, крім тазових. Останні
одержують парасимпатичну іннервацію від крижових сегментів спинного
мозку.
Парасимпатичні прегангліонарні волокна перериваються у
превертебральних або інтрамуральних гангліях. Медіатором для
парасимпатичних волокон є ацетилхолін, гальмує їх функцію атропін.
Усі органи мають подвійну іннервацію симпатичними та
парасимпатичними волокнами. Виняток становлять мозковий шар
надниркових залоз, що мають тільки симпатичну іннервацію, та потові
залози, до яких також підходять тільки симпатичні волокна, але на їх кінцях
виділяється ацетилхолін. Парасимпатична нервова система за своєю
функцією анаболічна (така, що накопичує енергію), вона сприяє
перетравленню та всмоктуванню їжі, уповільнює ритм серцевих скорочень
тощо.
Таким чином, особливостями будови сегментарної вегетативної нервової
системи є наявність специфічних симпатичних чи парасимпатичних
утворень, двонейронність, обов'язкова переривчастість у гангліях чи
сплетеннях, наявність мієлінізованих прегангліонарних, або білих
з'єднувальних, волокон та безмієлінових (сірих) постгангліонарних волокон,
подвійна іннервація органів. Різниця між симпатичною та парасимпатичною
системами полягає у різній довжині прегангліонарних та постгангліонарних
волокон (симпатичний відділ має короткі прегангліонарні та довгі
постгангліонарні, парасимпатичний – навпаки, тобто парасимпатичні ганглії
розташовані набагато ближче до робочого органа), у різній медіації на кінцях
волокон (адреналін та норадреналін водночас з місцевою дією зумовлюють і
загальну, ацетилхолін – тільки місцеву, крім того, швидко руйнується
холінестеразою).
Надсегментарна вегетативна нервова система забезпечує взаємодію
вегетативних, вісцеральних, сенсомоторних та емоційних систем під час
організації адаптивної діяльності, використовуючи для цього сегментарні
вегетативні механізми.
До надсегментарних вегетативних структур, які ще називають
неспецифічними системами мозку, відносяться лімбічна система та
ретикулярна формація стовбура мозку, що складають лімбіко-ретикулярний
комплекс. Лімбіко-ретикулярний комплекс має широкі зв'язки з
асоціативними зонами кори великого мозку.
Лімбічна система, в свою чергу, складається з різних у філогенетичному
плані утворень середнього, проміжного та кінцевого мозку. До неї
відносяться кора задньої поверхні лобової частки мозку, структури нюхового
мозку (цибулина, шлях, пагорбок), гіпокамп, зубчаста, зірчаста, поясна
звивини, прозора перегородка, передні ядра таламуса, гіпоталамус, мигдалик.
Центральними ланками лімбічної системи вважаються мигдалик і гіпокамп.
Лімбічна система бере участь у регуляції вісцерогормональних функцій,
спрямованих на забезпечення різних форм діяльності (харчова і сексуальна
поведінка, процеси збереження виду), у регуляції систем, що забезпечують
сон, активність, увагу, емоції, процеси пам'яті, здійснює соматовегетативну
інтеграцію.
Особлива роль у регуляції вегетативних функцій відводиться
гіпоталамусу, який здійснює інтеграцію соматичної і вегетативної діяльності.
У гіпоталамусі виділяють дві частини: передню (пре-оптична зона) –
трофотропну і задню (мамілярні тіла) – ерготропну. Крім того, ядра
гіпоталамуса мають здатність до нейрокринії (в супраоптичному та
паравентрикулярному ядрах утворюється антидіуретичний гормон) та
утворення рилізинг-чинників, які через аденогіпофіз регулюють секрецію
тропних гормонів: адренокортикотропного (АКТГ), лютеїнізувального (ЛГ),
фолікулостимулювального (ФСГ), тиреотропного (ТТГ).
Одним із важливих інтегративних апаратів мозку є ретикулярна
формація стовбура головного мозку. Вона має самостійне значення і
водночас є частиною глобальніших інтегративних систем, до яких
відносяться лімбічні і неокортикальні структури.
Власні інтегративні функції ретикулярної формації полягають у
контролі сну та неспання, фазному і тонічному контролі м'язів, а також у
розшифруванні інформаційних сигналів навколишнього середовища.
Взаємодія ретикулярної формації, лімбічних та неокортикальних
структур і зумовлює організацію доцільної поведінки, спрямованої на
пристосування організму до мінливих умов навколишнього і внутрішнього
середовища.
Особливістю лімбіко-ретикулярного комплексу є відсутність
сегментарних симпатичних чи парасимпатичних вегетативних апаратів. Тому
доцільно розподіляти надсегментарну вегетативну нервову систему не за
анатомічними, а за функціональними ознаками: на ерготропну та
трофотропну.
Ерготропна система сприяє пристосуванню до мінливих умов
навколишнього середовища, тобто виконує функцію регуляції гомеокінезу.
Ерготропна система забезпечує психічну та фізичну діяльність, моторну та
вегетативну активність, перебіг катаболічних процесів, використовуючи
апарати сегментарної симпатичної системи.
Трофотропна система регулює гомеостаз за рахунок активізації
анаболічних процесів. Її діяльність пов'язана з періодом сну, відпочинку,
підвищенням активності систем травлення і виділення. Трофотропна система
мобілізує під час своєї активізації вагоінсу-лярний апарат.
Від функціонального співвідношення ерготропної та трофо-тропної
систем залежить адаптація організму до умов навколишнього середовища.

Методики дослідження стану вегетативної нервової системи

Досліджуючи вегетативну нервову систему, насамперед важливо
оцінити її функціональний стан, виявити рівень ураження (надсегментарний,
сегментарний) з визначенням ушкоджених вегетативних структур
(церебральних, спинномозкових, симпатичного стовбура, гангліїв, сплетень,
симпатичних чи парасимпатичних волокон).
Для оцінки стану вегетативної нервової системи у клінічній практиці
найчастіше використовуються певні групи вегетативних тестів.
Серцево-судинні рефлекси. 1. Окосерцевий рефлекс (Даньі - Ашнера).
Техніка проведення: після 15-хвилинного спокою лікар надавлює протягом
20 с подушечками пальців на передньо-бокові поверхні обох очних яблук до
появи легкого больового відчуття. За такої умови в нормі ЧСС зменшується в
середньому на 8 ударів за 1 хв. У разі ваготонії уповільнення становить
більше ніж 8–10 ударів за 1 хв, у разі симпатикотонії – ЧСС або не
змінюється, або збільшується.
2. Синокаротидний рефлекс (Чермака - Герінга). Техніка проведення:
обслідуваний лежить на спині. Лікар надавлює по черзі (спочатку справа,
потім зліва) пальцями рук на ділянку верхньої третини груднинно-ключично-
соскоподібного м'яза, нижче від вугла нижньої щелепи до відчуття пульсації
сонної артерії. Проба оцінюється так, як і попередня.
3. Солярний рефлекс (епігастральний Тома - Ру). Техніка виконання
проби: лікар надавлює рукою на верхню частину живота обстежуваного,
який лежить на спині, до відчуття пульсації черевної аорти. Через 20–30 с
ЧСС у здорових зменшується на 4–8 ударів за 1 хв.
За результатами трьох попередніх проб можна оцінити вегетативну
реактивність як нормальну, недостатню (у разі симпатикотонії) та надмірну
(у разі ваготонії).
4. Ортостатичний рефлекс Превеля. Після підрахування ЧСС у
положенні хворого на спині йому пропонують швидко встати. Під час
переходу з горизонтального положення у вертикальне в нормі ЧСС
збільшується на 12 ударів за 1 хв, артеріальний тиск підвищується на 20 мм
рт.ст.
5. Клиностатичний рефлекс Данієлополу. Під час переходу хворого в
горизонтальне положення показники ЧСС та тиску повертаються до вихідних
за 3 хв. Ступінь підвищення ЧСС у разі ортостатичної проби є показником
збудливості симпатичної частини вегетативної нервової системи. У разі
підвищеної її збудливості можна говорити про надмірне вегетативне
забезпечення, якщо збудливість знижена, – про недостатнє.
Таким чином, серцево-судинні рефлекси дозволяють оцінювати
функціональний стан надсегментарних вегетативних структур.
Для додаткової інформації про функціональний стан лімбіко-
ретикулярних структур головного мозку використовують
електроенцефалографію та психологічні методики для визначення характеру
емоційних зрушень і характерологічних особливостей.
Сегментарну вегетативну нервову систему можна оцінити за допомогою
таких груп рефлексів.
Судинні рефлекси. 1. Дермографізм – судинна реакція шкіри на
механічне подразнення тупим предметом. У разі подразнення шкіри на місці
подразнення виникає смуга, колір і ширина якої залежить від стану
вегетативної нервової системи. Якщо симпатичний тонус підвищений, смуга
має білий колір, за наявності ваготонії – червоний. Реакція виникає за типом
аксон-рефлексу, тому такий дермографізм називають місцевим.
Рефлекторний (больовий) дермографізм викликають гострим предметом
(наприклад, голкою). На місці подразнення через 5–10 с виникає червона
смуга з нерівними кінцями. Рефлекторний дермографізм є спинномозковим
рефлексом, а тому зникає в зоні ураження задніх, передніх корінців спинного
мозку та спинномозкових нервів. Вище та нижче від зони іннервації рефлекс
зберігається.
2. Термометрія шкіри. Вивчається за допомогою електротермометрів,
тепловізорів, що реєструюють інфрачервоні промені. Різниця шкірної
температури 0,5 °С на симетричних ділянках вважається симптомом
порушення вегетативної іннервації судин шкіри.
 Шкірно-вегетативні рефлекси. 1. Піломоторний рефлекс, або рефлекс
«гусячої шкіри», викликається щипком чи за допомогою дотику до шкіри
холодним предметом (пробірки з холодною водою) чи охолоджувальною
рідиною (ефіром) у ділянці потилиці чи надпліччя. На однойменній половині
грудної клітки в результаті скорочення волоскових м'язів з'являється «гусяча
шкіра». Якщо уражена дуга рефлексу, яка замикається у бокових рогах
спинного мозку і проходить через передні корінці та симпатичний стовбур,
рефлекс у зоні іннервації випадає.
2. Ураження еферентної частини рефлекторної симпатичної дуги
виявляється шляхом проб на потовиділення. З цією метою застосовують
йодо-крохмальний метод Мінора. Тіло змазують сумішшю йоду, спирту та
рицинової олії, а після висихання припудрюють крохмалем. Під час
зігрівання на ділянках гіпергідрозу колір шкіри змінюється на фіолетово-
чорний, а на ділянках ангідрозу залишається без змін.
Використовують також пробу з аспірином. Досліджуваному дають 1 г
аспірину із склянкою гарячого чаю. Якщо уражена гіпоталамічна ділянка, то
спостерігається асиметрія дифузного потовиділення. Ураження бокових рогів
чи передніх корінців спинного мозку зумовлює порушення потовиділення в
зоні їх іннервації. Якщо уражений поперечник спинного мозку,
потовиділення порушується нижче від рівня ураження.

Клінічні синдроми ураження сегментарної вегетативної нервової

системи
За наявності ураження сегментарної вегетативної нервової системи
розвивається три варіанти синдромів або їх поєднання: больовий
(симпаталгічний), вегетативно-судинний та вегетативно-трофічний.
Ці синдроми розвиваються нижче від рівня ураження і в тих сегментах,
що іннервуються ушкодженими вегетативними волокнами.
Етіологічні чинники розвитку вегетативних синдромів. Ураження
ділянки бокових рогів спинного мозку найчастіше зумовлюють
сирингомієлія, гематомієлія, ішемічна мієлопатія,
об'ємні процеси спинного мозку, вертеброгенні причини.
Ураження чи подразнення прегангліонарних вегетативних волокон,
гангліїв, сплетень пов'язане з компресійно-ішемічними чинниками
вертеброгенного походження, рідше – інфекційного (зостерні гангліоніти),
захворюванням органів черевної порожнини.
Вегетативні синдроми у кінцівках пов'язані з тунельними компресійно-
ішемічними невропатіями: травмами з механічним ушкодженням самих
нервів чи набряком прилеглих тканин і місцевими автоімунними
механізмами. Особливо виражена вегетативна симптоматика виникає за
умови ураження серединного і сідничного нервів.
 Яскраві вегетативні порушення супроводжують поліневропатії різної
етіології (токсичні, соматичні, спадкові). Важливу роль відіграє також
вертеброгенний чинник, який супроводжується виникненням м'язово-
тонічних та корінцевих синдромів.

Клінічна картина сегментарних вегетативних синдромів

1. Симпаталгічний синдром. Відмінною рисою вегетативного алгічного
синдрому є пекучий характер больового відчуття. Інтенсивність буває від
легкого поколювання до кинджально-гострого, ріжучого, але завжди наявний
компонент пекучості. Симпаталгія може супроводжуватися сенестопатіями,
парестезіями, носити перманентний або пароксизмальний характер.
Найвираженішим симпаталгічний синдром буває за умови ураження
симпатичних гангліїв, симпатичного ланцюжка чи сонячного сплетення.
Раніше вважалося, що їх патологія пов'язана з інфекційною етіологією, а
тому для позначення їх ураження застосовували відповідні терміни –
гангліоніт, трунцит, солярит, хоча істинного запалення в цих структурах не
спостерігається. Так, симпаталгії у ділянці грудної клітки, які раніше
пов'язували з гангліонітами чи трунцитами, здебільшого мають
вертеброгенну чи міофасціальну природу. Але якщо біль поєднується з
герпе-тичними висипами, то мова йде про істинний гангліоніт зостерної
етіології. Ураження сонячного сплетення з наявністю абдомінальної
симпаталгії є синдромом солярної іритації за рахунок різних захворювань
органів черевної порожнини, в тому числі онкологічних, а також травми
живота.
2. Вегетативно-судинний синдром найчастіше розвивається в кінцівках;
характеризується зміною кольору шкіри (мармуровість, блідість,
почервоніння, синюшність). Іноді такі зміни перебігають у вигляді трифазних
нападів (у разі синдрому Рейно). Спостерігається зниження температури
шкіри, набряк тканин у зоні ураження. Хворі скаржаться на оніміння,
«повзання мурашок», замерзання пальців рук і ніг.
3. Вегетативно-трофічні порушення залежно від вираженості
патологічного процесу характеризуються сухістю, злущуванням шкіри,
явищами її пігментації, утворенням виразок і їх тривалим загоюванням,
випаданням волосся або гіпертрихозом.
За наявності ураження симпатичних волокон (випадання) на будь-якому
рівні від спинного мозку до очного яблука виникає синдром (тріада) Клода -
Бернара - Горнера: птоз (звуження пові-кової щілини); міоз (звуження зіниці)
внаслідок паралічу м'яза-дилататора; енофтальм (западання очного яблука)
унаслідок парезу непосмугованих м'язів ретробульбарної клітковини.
Найчастіше тріада симптомів виникає у разі ураження бокового рогу
спинного мозку у сегментах С VIII-Тh II, унаслідок пухлини, сирингомієлії,
гематомієлії, зірчастого або верхнього шийного симпатичного вузла
(можливий вертеб-рогенний генез), ушкодження стінки внутрішньої сонної
артерії.
У результаті порушень трофіки змінюється форма пальців (барабанні
пальці), з'являється гіперкератоз, ламкість нігтів.
Якщо уражені бокові роги шийного і грудного відділу спинного мозку
(синдром бокового рогу), виникають виражені вегетативно-трофічні
порушення в руках, що супроводжуються зміною форми кисті, збільшенням
її розмірів (хейромегалія). Виникають артропатії плечового, ліктьового
суглобів, можливі спонтанні безбольові переломи кісток з формуванням
псевдосуглобів (суглоб Шарко).

Клінічні синдроми ураження надсегментарної вегетативної

нервової системи
Підґрунтям вегетативних розладів надсегментарного вегетативного
апарату є порушення його інтегративної діяльності (дезінтеграція). У
результаті дезінтеграції вегетативних, емоційних, сенсомоторних,
ендокринно-вісцеральних співвідношень, а також циклу сон–бадьорість.
Клінічним виявом дезінтеграції лімбіко-ретикулярного комплексу є
синдром вегетативної дистонії.
У зв'язку зі всебічною участю вегетативної нервової системи у процесах
адаптації до розвитку вегетативної дистонії можуть призводити численні
етіологічні чинники: конституціональна зумовленість, емоційний стрес,
періоди ендокринної перебудови (пубертатний та клімактеричний),
соматичні захворювання, патологія головного мозку, алергія, патологія
сегментарної вегетативної нервової системи, професійні та екологічні
чинники.
Таким чином, вегетативна дистонія не є самостійною нозологічною
формою, а синдромом, що розвивається на тлі численних захворювань. Тому
під час діагностування вегетативної дистонії слід шукати причину, що
зумовила цей синдром.
Синдром вегетативної дистонії найчастіше проявляється у вигляді
емоційно-вегетативних зрушень і може торкатися практично всіх систем
організму. У кардіоваскулярній системі вегетативна дистонія виявляється у
вигляді больових відчуттів у лівій половині грудної клітки ниючого,
колючого, стискального, пекучого характеру, що виникають під час
емоційного напруження і не пов'язані з фізичним навантаженням. Біль може
супроводжуватися парестезіями у ділянці серця, серцебиттям або відчуттям
«замирання» серця. У хворих може з'явитися також головний біль
пульсівного характеру в скронях (вазомоторний тип цефалгій), оніміння
дистальних відділів рук і ніг. Об'єктивно реєструється схильність до
артеріальної гіпертензії чи гіпотензії, спостерігається дистальний акроціаноз
або мармуровість кистей і стоп та їх похолодання. Органічні зміни з боку
серцево-судинної системи за фізикальними, електрокардіографічними та
електросоногра-фічними даними відсутні.
У системі органів дихання синдром вегетативної дистонії може
проявлятися відчуттям нестачі повітря, задишкою, утрудненим диханням,
відчуттям здавлення грудної клітки, грудки у горлі без фізикальних та
рентгенологічних ознак ураження органів грудної клітки. Об'єктивно
реєструється часте поверхневе дихання, може виникнути позіхання чи
покашлювання. Іноді на тлі порушеного дихання розвивається
непритомність.
У системі органів травлення синдром вегетативної дистонії проявляється
насамперед диспептичними та дискінетичними порушеннями без ознак
органічної патології травного каналу. Хворі скаржаться на нудоту, бурчання
або біль у животі. Абдоміналгія не пов'язана з їжею, посилюється після
емоційного навантаження. Поведінка хворого не відповідає вираженості
абдоміналгії, на яку він скаржиться.
У терморегуляційній сфері синдром вегетативної дистонії проявляється
у вигляді затяжного (більше ніж 2—3 тиж) підвищення температури тіла до
субфебрильних цифр, не пов'язаного з інфекційним захворюванням або
наявністю хронічних вогнищ інфекції. Під час клінічного, біохімічного,
імунологічного дослідження крові патологічні зміни не виявляються. Хворі
звичайно задовільно переносять такий стан. Температура тіла може підви-
щуватися під час емоційного навантаження.
Одним із частих проявів вегетативної дистонії є м'язово-тонічні
феномени, серед яких провідне місце посідає головний біль м'язового
напруження. Цефалгія м'язового напруження, яку ще називають
невротичною, характеризується відчуттям стягування голови, тісного
головного убору, болючістю шкіри голови. Найчастіше такий біль з'являється
під час емоційного навантаження і зменшується у разі рефлекторних методів
впливу.
Найчастіше синдром дистонії проявляється поєднанням клінічних
симптомів з боку різних систем організму.
Обов'язковими за умови синдрому вегетативної дистонії є емоційні
порушення. Найчастіше це немотивована тривога, страх смерті або важкого
соматичного захворювання, загальна слабкість, дратівливість. Такі хворі
концентрують увагу на своєму захворюванні, часто ходять на прийом до
лікаря, виказують численні скарги, випробовують різноманітні методи
лікування. Часто емоцінні порушення поєднуються з порушенням сну у
вигляді дисомній чи гіперсомній.
Синдром вегетативної дистонії має два типи перебігу: перманентний та
пароксизмальний. Перманентним вважається тип перебігу за відсутності
періодичного значного посилення вегетативно-емоційних симптомів, яке
називають вегетативними кризами (пароксизмами). Пароксизмальний тип
перебігу, навпаки, супроводжується виникненням вегетативних кризів.
Гіпоталамічний синдром. Гіпоталамічний синдром – це збірне топічне
поняття, що відображає дисфункцію гіпоталамічної ділянки мозку,
зумовлену первинним органічним ураженням гіпоталамуса (черепно-мозкова
травма, енцефаліт, пухлина) або конституціональною гіпоталамічною
неповноцінністю чи недостатністю гіпоталамуса внаслідок патології
вагітності та пологів. Така дефектність гіпоталамуса в основному є
нейрохімічною і може виявлятися за умови посиленого навантаження на
лімбіко-ретикулярні структури (емоційний стрес, загальне соматичне чи
інфекційне захворювання).
Основним клінічним критерієм гіпоталамічного синдрому є
нейроендокринні порушення у вигляді розладів жирового, водно-сольового,
вуглеводного обміну та вторинної дисфункції ендокринних залоз (синдром
Іценка - Кушінга, адипозогенітальна дистрофія, змішане ожиріння, кахексія
Сімондса, нецукровий діабет, ідіопатичні набряки, синдром персистувальної
лактореї-аменореї).
Нейроендокринні порушення можуть поєднуватись із синдромом
вегетативної дистонії, порушенням терморегуляції та розладами мотивацій
(булімія, зміна лібідо, анорексія тощо).

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю (таблиці, схеми, малюнки, графіки):

1. Скласти таблицю диференційних ознак ураження різних рівней ВНС.

Б. Задачі для самоконтролю:

1. До надсегментарних вегетативних структур не відноситься:

А. Лімбічна система
В. Ретикулярна формація стовбура мозку
С. Внутрішня капсула
D. Гіпоталамус

2. В яких відділах спиного мозку знаходяться нейрони парасимпатичного

відділу ВНС?
А. Нижньошийний відділ
В. Грудной відділ
С. Верхній поперековий відділ
D. Крижовий відділ

3. Де в сегменті спиного мозку знаходяться вегетативні нейрони?

А. Боковий рог
В. Передній рог
С. Задній рог
D. Боковій стовбур

4. У хворого птоз, міоз, енофтальм. Як називається синдром?

A. Симптом Арджил-Робертсона
B. Синдром Вебера
C. Синдром Горнера
D. Синдром Фовіля

5. Хвора 35 років звернулась із скаргами на напади онеміння у кінцівках, що

супроводжувалися почервонінням обличча, серцебиттям, підвищенням цифр
АТ до 150/100 мм.рт.ст., підвищенним потовиділенням, поліуриєю. Який
наибільш ймовірний попередній діагноз ?:
A. Вагоінсулярний пароксизм
B. Міоклоничний абсанс
С. Симпатоадреналовий пароксизм
D. Змішаний пароксизм

Література.

Базова
1. Неврологія: підручник / І. А. Григорова [та ін.]; ред.: I. A. Григорова, Л. І.
Соколова. - К. : Медицина, 2019. - 640 с.
2. Нервові хвороби, під ред.. С.М.Віничука, Є.Г.Дубенка. – К.:Здоров’я. – 2001
– 696c.

Допоміжна:
3. Шевага В.М. Неврологія: підручник / В.М.Шевага, А.В.Паєнок,
Б.В.Задорожна. – 2-е
вид., перероб. І доп.-К.: Медицина, 2009.- 656 с.
4. Методи обстеження неврологічного хворого: навчальний посібник / Л.І. Соколова,
Т.М. Черенько, Т.І. Ілляш та ін. — 2-е видання., К. «Медицина». 2020, - 144 с.
5. Реабілітаційна діагностика в неврології: Навчальний посібник/ Кальонова І.В.,
Богдановська Н.В., К. «Університетська книга», 2023.- 178 с.
6. Клінічна неврологія. Курс лекцій/ Копчак O.O., Бачинська Н.Ю., Худенко Л.І. та ін.,
«Книга плюс», 2023. – 208 с.
7. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи./ Маруненко І.М., Неведомська
Є.О., Волковська Г.І., «Центр учбової літератури», 2020. – 184 с.
8. Топічна діагностика патології нервової системи. Алгоритм діагностичного пошуку /
За ред. Шкробот С.І., « Укрмедкнига», 2019. - 156 с.
9. Військово-польова неврологія. Навчальний посібник / За редакцією проф. Дарія
В.І., проф. Товажнянської О.Л., Х: ХНМУ, 2023 – 195 с.
10. Анатомія судин і нервів верхньої та нижньої кінцівок / Чорнокульський С.Т.,
«Книга плюс», 2018. – 96 с.
11. Головний біль. Навчальний посібник / Боженко М.І., Негрич Т., Боженко Н.Л..
«Медкнига», 2019. - 48 с.
12. Нейрохірургія / За ред. В.О. П’ятикопа, « Медицина», 2019. - 152 с.
13. Гострі та невідкладні стани в неврології / За редакцією Погорєлова О.В.,
«Медкнига», 2017. - 140 с.
14. Діагностичні алгоритми в неврології / За ред. В.А. Гриб, Н.П. Яворської,
«Медкнига», 2017. - 48 с.
15. Козьолкін О. А., Ревенько А. В., Мєдвєдкова С. О., Нерянова Ю. М. Навчальний
посібник «Клінічна неврологія (методика курації неврологічного хворого,
семіотика уражень та принципи формулювання клінічного діагнозу хвороб
нервової системи» // Запоріжжя, ЗДМУ - 2012. - 131 с.
16. Сиделковский, Алексей Л. Неврологія [Текст] : атлас-справ. / А. Сиделковский ;
[наук. ред. А. А. Скоромець] ; Клініка сучасної неврології "Аксимед". - Киев :
Паблиш Про, 2020. - 856 с.
17. Неврологія. Тестові завдання: навч. посіб. для студ. мед. ВУЗів та лікарів-інтернів
/ [В. М. Пашковський, І. І. Кричун, І. І. Кривецька, та ін.] ; М-во охорони здоров'я
України, ВДНЗ України "Буковин. держ. мед. ун-т". - Чернівці : 2017. - 186 с.
18. Пашковський В. М. Спадкові, набуті та раритетні синдроми у клінічній
неврології: довідник для студ. ВМНЗ IV р. а. / В. М. Пашковський, Н. В.
Васильєва ; ВДНЗ України "Буковин. держ. мед. ун-т". - Чернівці :
Медуніверситет, 2015. - 236 с.
19. Черкасов В. Г. Анатомія людини: навч. посіб. для студ. ВМНЗ IV р. а. : У 3 ч. Ч.
3. Неврологія / В. Г. Черкасов, С. Ю. Кравчук ; Нац. мед. унт ім. О. О.
Богомольця, Буковин. держ. мед. ун-т. - Вид. 2-е . - Вінниця : Нова Книга, 2015.
- 166 с. : іл.
20. Особливості сучасної діагностики та диференційованого лікування деяких
неврологічних та психічних розладів: монографія / В. М. Пашковський, І. І.
Кричун, Н. В. Васильєва, [та ін.], за ред. В. М. Пашковського ; М-во охорони
здоров'я України, Буковин. держ. мед. ун-т. - Чернівці : БДМУ, 2014. - 271 с. :
рис., табл. - Бібліогр. в кінці розд.
21. Довгій І.Л. Захворювання периферичної нервової системи / За ред. Н.К.
Свиридової. – Б. Церква: ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», Том 1 – 3. –
2016. – 1703 с.
22. Acute Brain and Spinal Cord Injury / Anish Bhardwaj, Jeffrey R. Kirsch., «CRC
Press», 2019. - 460 р.
23. The Vital Nerves (Важливі нерви): практичний посібник для фізіотерапевтів
/John Gibbons. Lotus Publishing, 2020. - 192 с.
24. Atlas of Functional Neuroanatomy/ Walter Hendelman, M.D., «CRC Press», 2020. –
366 р.
25. Carpenter's Neurophysiology/ Massey Dunecan, Cunnif., «CRC Press», 2021ю –
352 р.
26. Clinical Neurology / Gryb V.A., « Медкнига», 2017. - 288 с.
27. Cognitive Rehabilitation in Perspective / Rodger Ll. Wood, Ian Fussey, «Routledge»,
2020. – 284 р.
28. Cognitive Retraining Using Microcomputers / Veronica A. Bradley, John L. Welch,
Clive E. Skilbeck, «Routledge», 2020. - 278 р.
29. Handbook of Neurological Rehabilitation / Richard J. Greenwood, Thomas M.
McMillan, Michael P. Barnes, Chr, « Routledge», 2013. - 760 р.
30. Neurology and Clinical Neuroanatomy on the Move / Matthew Tate, Johnathan
Cooper-Knock, Zoe Hunter, Elizabeth Wood, «CRC Press», 2020. – 124 р.
31. Ending Parkinson's Disease / Рей Дорсі, Тодд Шерер, Бастіан Р. Блум, Майкл С.
Окун, «PublicAffairs», 2021. - 98 р.
32. The First Year: Multiple Sclerosis. An Essential Guide for the Newly Diagnosed /
Маргарет Блекстоун, «Hachette», 2017. – 104 р.
33. Dementia: Practical advice for families, professionals and people living with
 dementia and Alzheimer's disease / Джун Ендрюс, «Profile Books», 2020. - 116 р.
34. Simon R. P. Clinical Neurology / R. P. Simon, M. J. Aminoff, D. A. Greenberg. –
10th ed., international ed. – New York ; Chicago : Mc-Graw-Hill, Education, 2018. –
447 p.
35. Kenneth A. Manual physical therapy of the spine. – St. Louis: Saunders Elsevier,
2009. – 354 p.

Методична розробка складена: проф. Товажнянська О.Л.________________________

Методична розробка переглянута і затверджена на засіданні кафедри:
Дата Протокол № Внесені зміни Підпис

Завідувач кафедри
проф. Товажнянська О.Л.