3. Гр.

Козлов звернувся за допомогою до адвоката з проханням витребувати

речі з чужого незаконного володіння, які були передані на зберігання. В ході
розмови він повідомив, що протягом року перебував у відрядженні за
кордоном. Перед від'їздом один комплект ключів від квартири гр. Козлов
передав сусідці та просив її здійснювати за квартирою догляд і проводити
оплату за комунальні послуги. Другий комплект ключів він передав своєму
племіннику, який мав протягом місяця проживати у квартирі гр. Козлова під
час перебування на навчальній сесії.
Після повернення із відрядження гр. Козлов виявив відсутність деяких речей, а
саме: золотої каблучки, хутряної шапки та виробів із кришталю на загальну
суму 13 800 грн.
І сусідка, і племінник гр. Козлова стверджували про те, що не причетні до
зникнення речей.
Вирішіть питання про обґрунтованість вимог гр. Козлова та можливість їх
захисту у судовому порядку.
Виробіть правову позицію.
Вирішіть ситуацію з посиланням на відповідні нормативно-правові акти.

Згідно ст. 936 ЦК України За договором зберігання одна сторона

(зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною
(поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч.1 ст. 937 ЦК України Договір зберігання укладається у
письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Згідно ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти
правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше
разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів,
передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
Відповідно до ст. 942 ЦК України Зберігач зобов'язаний вживати усіх
заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного
законодавства, для забезпечення схоронності речі.
 Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний
піклуватися про річ, як про свою власну.
Відповідно до ст. 950 ЦК України За втрату (нестачу) або пошкодження
речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Згідно ст. 951 ЦК України Збитки, завдані поклажодавцеві втратою
(нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати
(нестачі) речі - у розмірі її вартості;
Отже, оскільки Козлов залишив на зберігання сусідці все майно, що було
у квартирі, то йому слід було укласти письмовий договір зберігання, натомість
із умови задачі ми не можемо стверджувати, що такий договір було укладено,
оскільки від'їздом один комплект ключів від квартири гр. Козлов передав
сусідці та просив її здійснювати за квартирою догляд і проводити оплату за
комунальні послуги. Тобто, правовідносин із договору зберігання між ними не
виникло, тому сусідка не повинна відповідати за нестачу речей.
Стосовно прохання Козлова витребувати речі з чужого незаконного
володіння варто зазначити наступне.
Згідно ст. 387 ЦК України Власник має право витребувати своє майно від
особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Можна виділити такі ознаки віндикаційного позову: подається власником
або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст
позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої
особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
У п. 114 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №
183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного
позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був
незаконно позбавлений.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є
встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї
обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на
порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і
який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе
таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі №
522/7636/14-ц).
Таким чином, для витребування свого майна із чужого незаконного
володіння Козлову спочатку слід віднайти особу, яка незаконно володіє
його майном. Це може бути добросовісний або недобросовісний набувач.
Згідно ст. 388 ЦК України Якщо майно за відплатним договором
придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і
не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно
від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у
володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у
володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у
володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, оскільки незаконний володілець майна Козлова невідомий, то
йому слід звернутись до правоохоронних органів із заявою про вчинення
кримінального правопорушення. В рамках цивільного права наразі
витребувати майно він не може, оскільки невідомо хто володіє його
майном.
2. Гр. Драч звернулася із заявою до виборного органу первинної профспілкової
організації ВАТ „Маяк" з проханням захистити її права у судовому порядку
посилаючись на те, що вона протягом 8 років перебувала у трудових
відносинах з вказаним товариством працюючи на посаді комірника. Після
проведеної ревізії товарно-матеріальних цінностей на складі, де працювала гр.
Драч була виявлена нестача товарно- матеріальних цінностей на 32 тисячі грн..
За відмову відшкодувати збитки у добровільному порядку гр. Драч була
звільнена з роботи за п.2 ст. 41 КЗпП України (за недовірою) без проведення
кінцевого розрахунку та видачі трудової книжки.

Чи законне звільнення гр. Драч?

Виробіть правову позицію.
Вирішіть ситуацію з посиланням на відповідні нормативно-правові акти.

Згідно ч.1 ст. 130 КЗпП України Працівники несуть матеріальну

відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації
внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до ч.2 цієї статті Підставою для притягнення працівників до
матеріальної відповідальності є: порушення працівником покладених на нього
трудових обов'язків;
нанесення підприємству прямої дійсної шкоди;
вина у діях або бездіяльності працівника;
прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи
бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Згідно ст. 138 КЗпП докази наявності зазначених юридичних фактів
покладаються на роботодавця.
Якщо такі факти роботодавцем доведені, відповідно ст. 132 КЗпП,
працівники, з вини яких підприємству, установі, організації при виконанні
трудових обов’язків заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у
розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного
заробітку.
 Згідно ч.2 ст. 131 КЗпП України Працівники зобов'язані бережливо
ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до
запобігання шкоді.
Відповідно до ст. 133 КЗпП України у відповідності з законодавством
обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів,
напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у
розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного
заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність
за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних
приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством,
установою, організацією працівникові в користування;
Згідно п.1 ч.1 ст. 134 КЗпП України Відповідно до законодавства
працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди,
заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно
до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе
працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості
майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
Проте, посада комірника не входить до Переліку посад і робіт, що
заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством,
установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну
матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей,
переданих їм для зберігання, обробки, продажу(відпуску), перевезення або
застосування у процесі виробництва, тому Драч повинна була відшкодувати
завдані збитки ЛИШЕ в обсязі свого середньомісячного заробітку.
У Постанові Верховного Суду у справі №521/4221/16-ц зазначено, що
вирішуючи питання щодо віднесення особи до кола працівників, які
безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному
конкретному випадку повинен з'ясувати:
  чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням
цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача;
 чи має виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з
наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей».
Отже, розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті
41 КЗпП України можливе за таких умов:
1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або
культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);
2) винна дія працівника;
3) втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним
органу.
Як зазначив Верховний Суд, вказана правова норма не
передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи
наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для
звільнення працівника.
Тобто звільнення з підстави втрати довір'я може
вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує
грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням,
транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії,
які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до
нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними
цінностями).
Також у Постанові КЦС ВС від 29.06.2022 у справі № 712/9873/20
встановлено, що судам також необхідно при розгляді подібних справ
з’ясовувати, у чому полягають винні дії працівника, які призвели до втрати
довіри до нього. У такому разі не має значення форма вини (умисел або
необережність), проте, враховуючи сформовану судову практику, можна
констатувати, що зазвичай дії, що дають підставу розірвати трудовий договір за
цим пунктом, зумовлюються саме корисливим мотивом, що вказує на
усвідомлення особою вчинення відповідного діяння та бажання настання
певних наслідків. Тобто дії працівника, який, користуючись своїм службовим
становищем, використав в особистих інтересах зображення культурної цінності
без погодження з роботодавцем, можуть бути кваліфіковані роботодавцем як
дії, що дають підстави для втрати довіри, стаючи передумовою для звільнення
самої особи.
Обов’язок обґрунтувати втрату довіри до працівника покладається
на роботодавця, який повинен навести об’єктивні докази вини працівника у
завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних
дій. Недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на
підозрі роботодавця. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями
працівника, які він вчинив навмисно або з необережності і завдав або міг
завдати шкоду, що дає підстави власнику або уповноваженому ним органу
висловити йому недовіру.
Водночас доведення «втрати довіри» роботодавця до звільненого
працівника є наслідком винних дій останнього, тому не потребує окремого
доказування і встановлюється, зокрема, за внутрішнім переконанням суду.
КЗпП України не вимагає повторюваності таких дій, тобто одного інциденту
достатньо для звільнення, оскільки створюється загроза їхньої повторюваності.
Таким чином, роботодавцем не дотримано процедури звільнення
Драч за п.2 ст. 41 КЗпП України, не доведено наявності вини позивачки у
нестачі матеріальних цінностей, тому таке звільнення є повністю
неправомірним.