Тема 1.

Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і

метод.
1. Теоретичні основи бухгалтерського обліку
2. Принципи ведення бухгалтерського обліку.
3. Вимірники, що застосовуються в бухгалтерському обліку.
4. Предмет бухгалтерського обліку.
5. Методичні прийоми бухгалтерського обліку.

1.Теоретичні основи бухгалтерського обліку.

Для здійснення господарської діяльності підприємство повинно мати
матеріальні та нематеріальні цінності, трудові та фінансові ресурси, які
знаходяться в постійному русі, тобто змінюються. Для відображення цих змін в
різнобічній діяльності підприємств з метою одержання інформації, необхідної
для управління і контролю, в Україні створена і діє єдина система
господарського обліку.
Господарський облік – це облік господарської діяльності підприємства,
суспільства, що включає виробництво, обмін, розподіл і споживання
матеріальних благ, необхідних для задоволення потреб населення у продуктах
харчування, одязі, житла. Господарський облік – це кількісне відображення і
якісна характеристика господарської діяльності з метою управління нею.
В господарському обліку виділяють три види: оперативний,
бухгалтерський, статистичний Кожен з них має свої завдання, об'єкти обліку,
способи одержання та обробки інформації і виконує свої функції, покладені на
господарський облік.
Оперативний облік – це спосіб спостереження, відображення, реєстрації
окремих виробничих, технічних та комерційних операцій безпосередньо в
процесі їх здійснення з метою швидкого одержання інформації про хід
виробництва, реалізації продукції та ін. Так, за допомогою оперативного обліку
здійснюється контроль за виконанням договорів на поставку матеріалів і
реалізацію готової продукції, за використанням робочого часу, випуском готової
продукції та ін.
Статистичний облік вивчає і досліджує масові економічні та соціальні
явища і процеси з метою узагальнення і вивчення їх закономірностей.
Наприклад: динаміка виробництва, собівартість продукції, перепис населення
тощо. При цьому кількісні аспекти статистика досліджує в безперервному зв'язку
з якісним змістом у конкретних умовах місця і часу. Статистика застосовує різні
вимірники і властиві їй способи спостереження (масові та вибіркові), систему
показників (абсолютні, відносні та середні величини). Дані статистичного обліку

1
застосовують для макроекономічного аналізу й управління, тому оперативний і
бухгалтерський облік підпорядковують завданням державної статистики.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” №996-ХІV від 16.07.99 р.: “Бухгалтерський облік – процес
виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та
передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім
користувачам для прийняття рішень."
Бухгалтерський облік охоплює всі засоби (ресурси) господарства і джерела
їх формування (капітал і зобов’язання), господарські процеси, операції та їх
результати господарської діяльності. В бухгалтерському обліку господарські
операції відображаються послідовно в міру їх здійснення, чим забезпечують
суцільне і безперервне спостереження і контроль за господарською діяльністю.
Цим бухгалтерський облік відрізняється від оперативного і статистичного, які
застосовують метод часткового (вибіркового) спостереження і контролю. На
відміну від інших видів обліку бухгалтерський облік забезпечує суцільну
реєстрацію всіх господарських операцій на підставі документів.

2. Принципи ведення бухгалтерського обліку.

Принцип (від лат. principium – начало, основа) – це вихідне положення будь-
якої теорії, науки, на підставі якого визначають всі наступні положення, які
випливають з його твердження. Принципи бухгалтерського обліку – це основні
засади, на яких реалізуються його функцій в мікроекономічному середовищі для
суб’єктів господарської діяльності.
Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік та фінансова звітність в
Україні ґрунтуються на таких основних принципах:, повне висвітлення,
автономність підприємства, послідовність, безперервність, нарахування,
превалювання сутності над формою, єдиний грошовий вимірник, періодичність.
Повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію
про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних
вплинути на рішення, що приймаються на її основі.
Автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа,
відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання
власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.
Послідовність – постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної
облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках,
передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського
обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними
положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і
2
повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.
Безперервність – оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється
виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі.
Нарахування – доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку
та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження
або сплати грошових коштів.
Превалювання сутності над формою – превалювання сутності над формою
операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з
юридичної форми.
Єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх
господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються
в єдиній грошовій одиниці.

3.Вимірники, що застосовуються в бухгалтерському обліку.

Для відображення господарських засобів і процесів використовуються
натуральні, трудові і грошові вимірники.
Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські
засоби і процеси в їх натуральному вираженні – вимірники об’єму (см3, м3),
площі (см², м²), ваги (г, кг, т), довжини (см, м, км), маси.
Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої
праці в одиницях часу – днях, годинах, хвилинах, людино-днях, людино-годинах.
Вартісні вимірники узагальнюють всі господарські операції, процеси і
явища, що виражалися в натуральних і трудових вимірниках, і використовують
поряд з ними для обліку заробітної плати, матеріалів, готової продукції, її
реалізації, доходів, витрат, визначення фінансових результатів господарської
діяльності підприємства, при складанні поточних і річних фінансових звітів,
тощо.
Натуральні вимірники застосовують тільки для однорідних об'єктів обліку.
Наприклад, для отримання інформації про забезпеченість виробництва
матеріальними запасами (сировиною, матеріалами, запасними частинами,
паливом тощо) у відповідних одиницях виміру. Без натуральних вимірників не
можливо скласти виробничий план, здійснити контроль за його виконанням,
перевірити ефективність використання матеріальних ресурсів.
Трудові вимірники використовують, головним чином, для обліку наявності
й використання трудових ресурсів, для визначення показників продуктивності
праці, нарахування заробітної плати працівникам тощо. Але натуральні й трудові
вимірники не дають можливості узагальнити інформацію і визначити загальні
показники про господарську діяльність підприємства. Тільки використання
вартісного вимірника дає змогу отримати такі важливі показники як: загальна
3
вартість основних засобів, виробничих запасів, собівартість виготовленої та
реалізованої продукції тощо. А вартість власного капіталу та зобов’язань
обліковують тільки у вартісному вимірнику.
Таким чином, тільки застосування в обліку всіх трьох видів вимірників у
взаємозв’язку забезпечує повне і різнобічне відображення об'єктів обліку,
отримання узагальненої інформації щодо діяльності як окремого підприємства,
галузі, так і народного господарства в цілому.

4.Предмет бухгалтерського обліку.

Предметом бухгалтерського обліку – є процес розширеного суспільного
відтворення (виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного
продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах та джерел
їх утворення (капіталу, зобов’язань), які узагальнюються у грошовому вимірнику,
для надання інформації, необхідної для управління і контролю. Предмет
бухгалтерського обліку охоплює такі процеси: постачання, виробництво,
реалізація.
Предмет бухгалтерського обліку краще можна зрозуміти через його
елементи, які називають об'єктами. Під об’єктом обліку розуміють конкретний
засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі відтворення. Предмет
бухгалтерського обліку обмежується рамками господарюючого суб'єкта
(підприємства, організації, установи).
Об'єктами бухгалтерського обліку є не самі об'єкти в їх фізичному розумінні,
а інформація про них, яка необхідна для управління.
Об'єкти бухгалтерського обліку дуже різноманітні. За економічним змістом
та призначенням їх можна об’єднати в три групи (рис.1.1):
1) господарські засоби (ресурси);
2) джерела формування господарських засобів;
3) господарські процеси.
За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби
(активи) поділяють на необоротні та оборотні активи (рис. 1.2).
Активи (від лат. activus – діяльний, активний) – це ресурси, контрольовані
підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується,
приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

4
 Об’єкти бухгалтерського обліку

Господарські засоби Джерела утворення

господарських засобів

Необоротні Оборотні Власні Залучені

Господарські процеси

Т Т
Процес виробництва

Г
Процес постачання Процес реалізації

Рис. 1.1 Класифікація об’єктів бухгалтерського обліку.

Умовні позначки: Т — товар; Г — гроші.
Необоротні активи – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово
беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Тобто,
необоротні активи – це всі активи, що не є оборотними. До необоротних активів
належать: основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, які
функціонують у натуральній формі у сфері матеріального виробництва та у
невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року або
операційного циклу); нематеріальні активи – необоротні довгострокові активи,
які не мають матеріальної форми, але мають вартість і можуть принести
підприємству дохід. До них належать права на користування природними
ресурсами, майном, знаками для товарів і послуг та інші; довгострокові
фінансові та капітальні інвестиції, фінансові вкладення в цінні папери (акції,
облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою
одержання доходів; інші необоротні активі – довгострокова дебіторська
заборгованість, термін отримання якої очікується після дванадцяти місяців з дати
балансу та інші.
Дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій
заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або
інших активів.

5
 Господарські засоби (активи) підприємства

Необоротні активи Оборотні активи

Основні засоби Грошові кошти та їх

еквіваленти

Інші необоротні Короткострокові

матеріальні активи фінансові інвестиції

Дебіторська
Нематеріальні заборгованість
активи
Запаси
Довгострокові
фінансові інвестиції Витрати майбутніх
періодів

Інші необоротні
активи

Рис. 1.2 Класифікація господарських засобів підприємства

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості покупців, замовників,
підзвітних осіб та інших дебіторів підприємству на певну дату.
Крім того, до необоротних активів слід віднести витрати майбутніх періодів
у звітному періоді, які будуть віднесені на затрати в майбутніх звітних періодах
більших дванадцяти місяців з дати балансу. До них відносяться витрати з
освоєння нових виробництв та агрегатів, які будуть віднесені на затрати в
майбутніх звітних періодах більших одного року з дати балансу; сплачені
авансом орендні платежі за період більший одного року з дати балансу та ін.
Еквіваленти грошових коштів – це короткострокові високоліквідні фінансові
інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які
характеризуються незначним ризиком зміни вартості.
Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у
використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання
протягом одного операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати
балансу. Тому вони всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них
продукцію. До оборотних активів належать: виробничі запаси, грошові кошти,
6
готова продукція, незавершене виробництво, поточна дебіторська
заборгованість, термін погашення якої очікується протягом одного року з дати
балансу, а також витрати майбутніх періодів, які мали місце в поточному періоді,
а відносяться до наступних періодів менших одного року з дати балансу, оплата
орендної плати за період менший одного року з дати балансу та ін.
Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення
діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої продукції або товарів і
послуг.
Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок
власних і залучених коштів (джерел). Тому господарські засоби підприємства за
джерелами їх формування та цільовим призначенням поділяють на дві групи
(рис.1.3.):
– джерела формування власних засобів;
– джерела формування залучених (позикових) засобів.
Джерела формування
господарських засобів

Джерела формування Джерела формування

власних господарських засобів залучених господарських
засобів

Статутний капітал Забезпечення

майбутніх витрат і
Пайовий капітал платежів

Капітал в дооцінках
Забезпечення Довгострокові
виплат персоналу зобов’язання
Додатковий
капітал
Інші забезпечення
Резервний капітал

Нерозподілені Цільове
прибутки, фінансування
непокриті збитки Короткострокові
зобов’язання
Вилучений капітал Доходи майбутніх
періодів
Неоплачений
капітал

Рис. 1.3 Класифікація джерел формування господарських засобів

7
 До джерел формування власних засобів належать: власний капітал,
забезпечення майбутніх витрат і платежів, цільове фінансування і цільові
надходження та доходи майбутніх періодів.
Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після
вирахування його зобов’язань. Власний капітал підприємства визначається як
різниця між вартістю майна (активів) і залученого капіталу. До власного капіталу
належить: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний
капітал, нерозподілені прибутки або непокриті збитки, вилучений капітал
(вилучені акції, вилучені вклади і паї, інший вилучений капітал), неоплачений
капітал.
Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна
вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.
Пайовий капітал – це внески членів спілок та інших підприємств
(колективного сільськогосподарського підприємства, споживчого товариства,
житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки тощо), що передбачені
установчими документами для здійснення господарської діяльності
підприємства.
Додатковий капітал утворюється за рахунок перевищення фактичної
вартості реалізації випущених акцій над їхньою номінальною
вартістю(емісійний дохід), дооцінки активів та безкоштовно отриманих
необоротних активів від інших юридичних або фізичних осіб, а також за рахунок
внесків засновниками підприємства понад статутного капіталу тощо.
Резервний капітал створюється за рахунок нерозподіленого прибутку
підприємства і призначається на випадок можливих майбутніх тимчасових
фінансових скрутних становищ. Метою утворення резервного капіталу є
забезпечення нормальної роботи підприємства в надзвичайних умовах.
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – це сума чистого прибутку
(або непокритого збитку), яка залишається в обороті підприємства після сплати
податків до бюджету, розподілу між власниками (нарахування дивідендів),
виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та іншого
використання прибутку в поточному періоді.
Вилучений капітал – це вартість викупу власних акцій у акціонерів з метою
їх перепродажу або анулювання. Сума вилученого капіталу вираховується при
визначені підсумку власного капіталу, тобто зменшує власний капітал.
Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (учасників) за
внесками до статутного капіталу. Ця сума вираховується при визначенні підсумку
власного капіталу і зменшує його.
До джерел формування власних господарських засобів належать також
забезпечення наступних витрат і платежів, а саме на: виплату відпусток,
8
додаткове пенсійне забезпечення, забезпечення гарантійних зобов'язань, інші
витрати і платежі.
Забезпечення – це зобов'язання з невизначеними сумою або часом
погашення на дату балансу.
Забезпечення виплат відпусток – це резервування коштів на оплату чергових
відпусток працівникам та нарахування внесків до фондів соціального заходу, які
списуються на витрати поточного періоду, але будуть використовуватися в
майбутніх періодах.
Додаткове пенсійне забезпечення – це джерело додаткових коштів, які
будуть використовуватися в майбутньому для реалізації програми пенсійного
забезпечення.
Забезпечення гарантійних зобов'язань – це сума коштів зарезервованих в
поточному періоді для проведення гарантійних ремонтів проданої продукції в
майбутніх періодах.
Забезпечення інших витрат і платежів – це сума зарезервованих коштів, що
забезпечують інші наступні витрати і платежі, що не знайшли відображення у
вищезазначених забезпеченнях.
До джерел власних засобів належать також цільове фінансування, цільові
надходження, страхові резерви та доходи майбутніх періодів.
Цільові фінансування і цільові надходження – це суми коштів, які можуть
надходити як субсидії, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, цільові
внески фізичних та юридичних осіб.
Страхові резерви створюють відповідні страхові компанії, які виконують
свою господарську діяльність згідно з чинним законодавством і у встановленому
порядку формують страхові резерви, які відповідають страховим ризиками.
Доходи майбутніх періодів – це джерело коштів, одержаних підприємством
в поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів наступних
звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від
орендарів тощо).
До джерел формування залучених господарських засобів належать такі
засоби, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім
повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До
таких джерел відносяться: зобов’язання по розрахунках, які виникають у
підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом
утворення певної частини ресурсів (активів) підприємства.
Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок
минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до
зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.
Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має
9
заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама заборгованість
– кредиторською.
Зобов'язання поділяються на довгострокові і поточні .
До довгострокових зобов'язань належать:
-- довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам по
отриманих від них кредитах, строк погашення яких більше ніж дванадцять
місяців з дати балансу.
-- інші довгострокові зобов'язання, а саме: відстрочені довгострокові
кредити банків;
-- видані довгострокові векселі;
-- довгострокові зобов'язання за облігаціями, з фінансової оренди
необоротних активів тощо.
До складу поточних зобов'язань належать зобов'язання, що підлягають
погашенню протягом операційного циклу або дванадцяти місяців починаючи з
дати балансу. До таких зобов'язань належать:
-- короткострокові кредити банків -- сума поточних зобов'язань перед
банками за отримані від них короткострокові кредити;
-- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги – сума
заборгованості постачальникам, підрядникам та іншим юридичним особам;
-- поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з
позабюджетних платежів зі страхування, з оплати праці, з учасниками та інші
поточні зобов'язання.
Розглянуті класифікації господарських засобів за складом і розміщенням
господарських засобів та за джерелами їх формування характеризують майновий
стан підприємства. Ця класифікація значною мірою визначає організацію
системи поточного бухгалтерського обліку і характеризує стан і рух майна
підприємства.
Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво
суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в
процесі виробництва. Для забезпечення процесу виробництва має здійснюватися
процес постачання необхідними предметами праці. За виробництвом продукції
відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов’язані між собою,
змінюють один одного і формують кругообіг засобів.
Процес постачання (купівлі) – стадія кругообігу, на якій гроші
перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в
результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. При цьому
об'єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі,
розрахункові операції з постачальниками.
Процес виробництва – стадія кругообігу, на якій створюють блага шляхом
10
поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції,
виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до
споживача. Тут об'єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної
частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції,
наявність та рух готової продукції.
Процес реалізації – стадія кругообігу, на якій реалізують вироблену товарну
продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження
наступного операційного циклу кругообігу капіталу. В процесі реалізації
об'єктами обліку є витрати пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції,
обсяг відвантаження та реалізації продукції , обчислення доходу та прибутку від
реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковими
та іншими органами.
Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об'єктами
бухгалтерського обліку.

5.Методичні прийоми бухгалтерського обліку.

Метод бухгалтерського обліку – це система взаємопов’язаних способів і
прийомів, за допомогою яких об'єкти обліку відображаються та узагальнюються
у грошовій оцінці з метою контролю за господарською діяльністю підприємства.
Він складається із таких способів і прийомів, які називаються елементами методу
бухгалтерського обліку: документування і інвентаризація; оцінка і
калькулювання; система рахунків і подвійний запис; баланс і звітність.
Документування – спосіб первинного спостереження і відображення
господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках,
накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу без
якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція
фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог,
що надають йому юридичної сили.
Інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського
обліку. Проводиться шляхом опису, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх
залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану
залишків майна підприємства на певну дату і зіставлення їх з відповідними
даними бухгалтерського обліку. Це метод контролю наявності та руху майна,
заборгованості, роботи матеріально-відповідальних осіб.
Оцінка – спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку. За
допомогою оцінки натуральні й трудові вимірники (характеристики)
господарських засобів перераховують у вартісні. У бухгалтерському обліку
оцінка об'єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на
їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські
11
операції оцінюють у національній валюті України шляхом підсумовування
проведених витрат.
Калькулювання – це метод обчислення собівартості виготовленої продукції
або виконаних робіт, наданих послуг. Суть методу полягає в тому, що
обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи
іншого об’єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік
кругообігу капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання
(постачання, закупки), виробничої собівартості та собівартості реалізованої
продукції.
Система рахунків – спосіб поточного групування і обліку наявності та
використання активів, зобов’язань і капіталу. Рахунок – це локальна
інформаційна система для групування економічно однорідних об'єктів обліку.
Рахунок відображає стан та рух засобів, їх джерел і господарських процесів.
Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік
самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів України
і є обов’язковим для підприємств всіх форм власності.
Подвійний запис – метод відображення господарської операції на рахунках,
суть якого полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної
господарської операції в одній і тій же сумі: за дебетом одного і кредитом іншого
рахунка. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний
прийом.
Бухгалтерський баланс – метод узагальнення даних через рахунки і
подвійний запис. Баланс показує склад майна суб'єкта діяльності за видами
(складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому
вартісному вимірнику. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які
характеризують, з одного боку, майно суб'єкта господарювання, а з другого – його
власний і залучений капітал. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм
бухгалтерської звітності.
Бухгалтерська звітність – метод підсумкового узагальнення й одержання
підсумкових показників за звітний період. Це впорядкована система
взаємопов’язаних економічних показників господарської діяльності
підприємства за звітний період. Звітність складається за певними правилами і
стандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною
системою їх групування.
Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов’язані між собою,
доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле – метод
бухгалтерського обліку.

12