ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИКО-ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра психіатрії, психотерапії, загальної і медичної психології,

наркології та сексології

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
для студентів
до практичного заняття на IVкурсі медичних факультетів спеціальностей
"Медицина", "Педіатрія",
та студентів IV курсу які попередньо здобули освітньо-кваліфікаційний рівень
"Молодший спеціаліст"

ТЕМА : «Загальна психопатологія. Розлади мислення та інтелекту»

Запоріжжя – 2023 рік

Склали: доцент, к.м.н Саржевський С.Н..

Методичні рекомендації оговорені та ухвалені на засіданні кафедри і

рекомендовані до затвердження цикловою методичною комісією

«__»_______________ 2023р. Протокол №

в.о.Зав.кафедри проф В.О. Курило

Методичні рекомендації затверджені на засіданні циклової методичної

комісії з дисциплін та рекомендовані для використання в освітньому
процесі

«__»______________________2023р. Протокол№

Голова комісії проф. С.Я. Доценко

І. Актуальність теми:
Мислення визнають як один з важливих компонентів пізнавальної
діяльності, що дозволяє узагальнено відображувати навколишню дійсність. Це
найвища форма психічної діяльності, що демонструє сутність, взаємозв`язок та
відношення предметів та явищ оточуючого миру. Мислення здійснюється за
допомогою слів, як найпростішого засобу узагальнення на свідомому й
несвідомому рівнях. Розлади мислення найбільш поширена патологія у
психіатрії; своєчасне виявлення маячних ідей дозволяє проводити ефективну
терапію хворим, передчасно реагувати на можливі агресивні та аутоагресивні
дії.
Інтелект відігріває дуже важливу роль в житті кожної людини, є базою,
фундаментом активної творчої діяльності, оволодінням новими знаннями і
навичками. Важливість достатньої інтелектуальної функції для успішної
соціальної адаптації важко переоцінити. Особливе значення ця оцінка важлива
при психічній хворобі. Актуальність проблеми розладів інтелекту полягає у
зв’язку із збільшенням процентного співвідношення людей похилого віку.
Вміння вірно оцінити розлади інтелекту дуже важливе в підготовці лікаря.
Необхідно враховувати стан інтелектуальних функцій пацієнта при оцінці його
скарг та даних анамнезу. Значення цих розладів для діагностики психічних
захворювань, особливо при органічних ураженнях головного мозку.

ІІ. Навчальна мета заняття:

Мати уяву та сформувати поняття про симптоми та синдроми розладів

мислення; захворювання, де ці прояви є головними.
Вивчити основні властивості інтелектуальних функцій та різноманітні
прояви їх розладів.
І.Знати:
1. Форми та види мислення;
2. Клінічна характеристика патології асоціативного процесу;
3. Поняття марення, його клінічні різновиди;
4. Нав`язливі стани, їх відміна від маячних ідей;
5. Патофізіологічні механізми марення та нав`язливих станів;
6. Основні теоретичні положення про інтелект;
7. Нейропсихологічні основи розладів інтелекту;
8. Симптоми, які указують на розлади інтелекту;
ІІ. Вміти:
1. Проводити клінічне обстеження хворих з метою виявлення симптомів
порушень мислення та інтелекту;
 2. Діагностувати найбільш вагомі розлади мислення;
3. Виявляти розлади мислення за допомогою додаткових
патопсихологічних методик;
4. Аналізувати основні синдроми, пов`язані з порушенням асоціацій та
змісту.
5.Оцінити дані експериментально-психологічних досліджень хворих;
6. Провести диференційну діагностику різних порушень інтелекту;
7. Призначати необхідну терапію при розладах інтелекту.

ІІІ. Мета розвитку особистості:

Розвинути почуття відповідальності за своєчасність та правильність прийняття

рішення по оцінці загального стану, наявності ускладнень. Сформувати
деонтологічні уявлення щодо особливості відношення майбутнього фахівця до
пацієнта з психічними розладами та його родини.
ІV. Базовий рівень підготовки (міждисциплінарна інтеграція).
мислення

Дисципліна Знати Вміти

Найменування попередніх дисциплін
1. Кафедра Знання теорії Визначити функцію
нормальної фізіології І.П.Павлова про мовних центрів
людини. умовну та безумовну головного мозку.
рефлекторну
діяльність, поняття
про фазові стани.
Знання про Пояснити схожість та
2. Кафедра патофізіологічні розбіжності формування
патологічної механізми формування нав`зливих та маячних
фізіології нав`язливих станів та ідей.
утворення марення.

Методи Провести психо -

3.Кафедра суспільних патопсихологічного експериментальні
дисциплін з курсу дослідження сфери методики, щоб виявляти
загальної психології мислення. симптоми порушення
 асоціацій, послідовності
мислення.

Наступні дисципліни
Механізми Виявити ознаки пухлин,
1. Курс нейрохірургії взаємозв`язку атрофій та іншої
порушень мови з патології ділянок
можливим ураженням головного мозку,
окремих ділянок відповідаючих за
мозку. функцію мови.
Внутрішньопредметна інтеграція
1. Розлади емоцій та Клінічні ознаки Враховувати розлади
волі. депресивного, емоцій та волі в оцінці
маніакального, психічного стану
кататонічного хворого з ведучими
синдромів що порушеннями мислення.
супроводжуються
розладами мислення. Диференціювати різні
2. Неврози прояви нав`язливих
Клінічні симптоми думок, страхів та дій.
обсесивно - фобічного
неврозу, що
супроводжується
нав`язливими станами.

Інтелект

Дисципліни Знати Вміти

Попередні дисципліни Знати будову кори , Вміти визначати можливе

підкоркових центрів та місце розташування
1. Нормальна анатомія судинної системи головного патологічного осередку в
мозку. ЦНС.
2. Нормальна фізіологія
Засвоїти функціональні Вміти визначати
 можливості різних частин параметри нормального
головного мозку в функційовання різних
формуванні інтелекту. частин головного мозку.
3. Патанатомія
Знати можливі Вміти інтерпретувати
патоморфологічні зміни в типові
судинній системі і мозковій патологоанатомічні зміни
тканини при порушеннях в мозковій тканині і
4. Патофізіологія інтелекту. судинах при
інтелектуальних
Засвоїти особливості розладах.
діяльності головного мозку.
Вміти визначити клінічні
та лабораторні симптоми
порушень мозкової
діяльності при
порушеннях інтелекту.
Наступні дисципліни

1. Нейрохірургія Знати початкові ознаки і Вміти виставити діагноз

клінічні особливості по клінічним ознакам
перебігу пухлин, гематом, патології інтелекту.
вроджених вад головного
мозку.
2. Неврологія (дитяча Вміти виставити
неврологія) Знати клінічні ознаки попередній діагноз ( в т.ч.
порушення розвитку рухової - спадкових хвороб) та
системи та мовлення , в т.ч. призначити лікування.
у дітей раннього віку,
інтелектуальне відставання
у розвитку.
Внутрішньо
предметна інтеграція

1. Органічні Знати етіопатогенез та Вміти призначити план

порушення головного клінічні особливості обстеження, визначати
мозку (ішемічні та перебігу атрофічних основні клінічні
геморагічні інсульти, порушень, мозкових симптоми .
субдуральні гематоми, катастроф та інфекційних
менінгіти, пухлини, захворювань ГМ.
атрофічні процеси..).

2. Діагностичні та Вміти призначити дифе-

терапевтичні заходи при Засвоїти основні ренційоване лікування
порушеннях інтелекту діагностичні критерії та при різних типах
різної етіології. терапевтичні заходи при інтелектуальних розладів.
різних видах ураження
головного мозку.

V. Учбовий час і організаційна структура заняття.

№ Етапи заняття, їх Навчаль Методи Матеріали Ча

функції і зміст на мета в контролю і методичного с
рівнях навчання забезпечення хв.
засвоєнн
я
Підготовчий етап
1. Організаційні Академ.журнал. 2
питання
2. Формування «Навчальні цілі» 5
мотивації. «Актуальність»
3. Контроль Тестовий Методичні розробки 35
вхідного рівня контроль
знань, навичок, вхідного
умінь: І рівня Тематичні таблиці,
1.Клінічна Індивідуальн плакати, слайди,
класифікація ІІ е опитування структурно – логічні
патології Фронтальна схеми
мислення; бесіда
2.Розлади Рішення Питання для
мислення по ІІ типових індивідуального
темпу та задач усного опитування
цілеспрямованно
сті; їх клінічні Тестові завдання
симптоми; ІІ
3.Поняття Тестові задачі
марення,
класифікація
маячних ідей; І
4.Поняття ІІ
нав`язливі стани, ІІ
їх різновиди;
5.Психологічні ІІ
поняття
інтелекту. ІІ
6.Клінічні прояви
різних порушень
інтелекту
7.Диференціальн
а їх діагностика
8.Показання для
госпіталізації.

Основний етап
Формування Методи
професійних формування
навичок та вмінь: навичок: Алгоритми для
1. Оволодіння Професійний формування
методикою ІІІ тренінг, практичних навичок.
опитування Методичні розробки.
хворого; Рішення
2. Опитування і тестів, Атлас
аналіз даних ІІІ типових психоексперименталь
анамнезу задач . ного дослідження.
хвороби та життя 130
пацієнта; Методи Таблиці, тести, типові хв.
3. Опитування формування задачі.
 пацієнта з метою ІІІ вмінь: Алгоритм для
діагностики Професійний формування
порушень тренінг у професійних вмінь.
мислення та вирішенні Хворі, історії
інтелекту; нетипових хвороби, дані
4.Интерпретація клінічних додаткових методів
даних додаткових ситуацій, дослідження.
методів задачі Ситуаційні нетипові
обстеження вихідного задачі, імітаційні ігри.
рівня. Обладнання.
Елементарні
експериментально -
психологічні тести.
Заключний етап
1. Контроль ІІІ Індивідуальн Обладнання. 8хв
кінцевого рівня ий контроль Історії хвороби. .
підготовки. практичних написаний психічний
2. Підведення навичок. статус , задачі
підсумків учбової Оцінка вихідного рівня, 3хв
діяльності результатів тестові завдання .
студента. клінічної вихідного рівня.
3. Інформування работи,
студента про рішення
тему наступного тестів, задач. Орієнтовна карта для 2хв
заняття самостійної роботи з
літературою
Мінімальний перелік практичних навичок, якими повинен
оволодіти студент протягом заняття.
1.Вміння виявити порушення асоціативного процесса, маячні та нав`язливі
ідеі, розлади інтелекту у хворих на мікрокурації або при вирішенні тестів та
завдань.
2. Студенти самостійно працюють с хворими у відділенні, або тренуються між
собою використовуючи експеримантально – психологічні таблиці.
3. Внаслідок виявленої патології письмово складається опис психічного
стану хворого.
 VI. Розкриття основних теоретичних питань заняття:

Розлади мислення

Типи розладів мислення

Багато науковців розрізняють розлади мислення в зв’язку з патологією
асоціативного процесу і суджень. Розлади мислення, які відносяться до першої
групи, вони поділяють на патологію по темпу течії асоціативного процесу,
порушення стрункості його течії ( розірваність, незв’язність, паралогічне
мислення) і цілеспрямованості ( ґрунтовне детальне, персеверативне,
символічне, аутистичне мислення).
Поділ розладів мислення на групи, як і всі схеми класифікації, є умовним.
Клінічна практика показує безліч прикладів цього. Так, відомий тісний зв'язок
між в’язким мисленням і епілептичним слабоумством. В клінічній картині
шизофренічного марення ми бачимо прояви паралогічного, аутистичного і
символічного мислення. З символічним мисленням ми зустрічаємось при
нав’язливих станах ритуально - ананкастного характеру. Спостерігаються
складні переплетіння різноманітних видів розладів мислення, і тому опис
окремих їх типів першочергово можливо лише за умови виділення провідних,
найбільш типових проявів і відволікання від ряду ознак, що свідчать про
близькість цих розладів з іншими. Лише після цього можливо говорити про
співвіднесення певного типу розладів мислення з іншими, близькими цьому по
механізмам утворення симптомів.

Також треба наголосити, що порушення в продукції мови і суб'єктивні зміни

процесу мислення називають розладом форми мислення - розлад форми, а не
змісту ( наприклад при маренні).
Позитивні розлади форми мислення найкраще описуються ослабленням
асоціацій, збільшенням кількості усного мовлення (наприклад, логорея),
використанням нових слів (неологізмів) та неприродних мовних феноменів
(манірна мова).
Негативний розлад форми мислення концептуалізовано як кількісний дефіцит в
мовній і розумовій продукції (наприклад, бідність мови, уповільнене
мислення). Ці симптоми зазвичай спостерігається у пацієнтів на шизофренію
або на депресію.

Патологія асоціативного процесу

Зміна мислення по темпу

Прискорене мислення
Прискорене мислення характерне для маніакальних і гіпоманіакальних станів
різноманітного ґенезу і спостерігається при біполярно-афективному розладі, а
також при маніоформних станах екзогенного походження, іноді при
шизофренії. На перший план при прискоренні мислення виступають порушення
його динаміки, яка проявляється в лабільності понять. Характерні швидке,
полегшене виникнення і зміна думок. Поняття відрізняються поверховістю, а
також розладом уваги у вигляді підвищеної відволікаємості, характерна мала
розумова продуктивність хворих в маніакальному стані. Звичайно, прискорене
мислення протікає на фоні підвищеного настрою, ейфорії. При значному
прискорені мислення, говорять про скачку ідей – fuga idearum – думки так
швидко змінюють одна одну, що зі сторони це сприймається як невпинний
словесний потік. Мова при скачці ідей відображує хаотичність і підвищену
мінливість цілеспрямованості розумових процесів.
Розрізняють наступні варіанти скачки ідей.
1. Розумова скачка ідей – багата і бідна на образи. Клінічно бідна образами
скачка ідей проявляється головним чином в прискоренні мови і багатослівності
при неширокому колі уявлень і образів.
2. Мовна скачка ідей також головним чином на асоціаціях по співзвуччю і
нерідко спостерігається при маніоформних станах у хворих на шизофренію.
3. «Німа», збіднена мовою скачка ідей називається ще вихровим напливом
думок – ментизмом.
Під ментизмом розуміють наплив думок, спогадів, образів. Симптом цей
відрізняється мимовільним виникненням і неможливістю підкорятися волі
хворого. Суб’єктивно хворий вкрай обтяжливо переживає наплив думок; їх
направленість цілковито не залежить від його свідомості; ніяким вольовим
зусиллям наплив думок не можна ні припинити, ні направити в звичайне русло
міркувань. Нерідко ці думки навіть не набувають чіткого мовного оформлення
і виникають в свідомості у вигляді позбавлених конкретного змісту образів,
уявлень, понять. Багато психіатрів ментизм розглядають як вид асоціативного
автоматизму. Ментизм спостерігається при шизофренії (особливо в дебюті і
при млявому перебігу процесу, коли немає ще вираженого психічного дефекту),
іноді при екзогенно-органічних психозах, в їх початковій стадії, у випадках
нерізких розладів свідомості при маніакальному ступорі. Характерна його
особливість при шизофренії - його затяжний перебіг, наплив думок лише на
короткий час залишає хворого.
Іноді ментизм виникає у психічно здорових при явищах екзальтації, безсонні.
4. Вихрова сплутаність розглядається як вищий ступінь проявів скачки ідей. В
її основі лежить слабкість асоціативного процесу в зв'язку з соматогенною
астенією.

Уповільнене мислення (брадіфренія)

Уповільнення (загальмованість) мислення характеризується уповільненням

темпу перебігу розумових процесів, зменшенням кількості ідей. Самі хворі
говорять про почуття утруднення мислення, про відчуття своєї інтелектуальної
неспроможності, скаржаться, що у них «мало думок». У таких осіб
відзначається істотне уповільнення темпу асоціацій, чітко проявляється
збільшенням латентного періоду словесних реакцій в асоціативному
експерименті. Уповільнене мислення характеризується зменшенням кількості
уявлень, воно малорухоме, інертне. Утруднений перехід від однієї думки до
іншої. Це призводить ніби до застрявання на думці. Таке явище позначається як
моноідеізм. Хоча рівень процесів узагальнення і відволікання при цьому не
знижується, відзначаються труднощі осмислення. Якісна зміна мислення
проявляється і в тому, що страждає його спрямованість - хворі скаржаться на
неможливість закінчити роздуми, кажуть, що їм важко довести свої міркування
до кінця.
Уповільнене мислення часто входить в структуру брадипсихізма, що включає
уповільнення і інших психічних функцій - мови, емоційної реактивності,
психомоторики.
Уповільнення мислення за своїми клінічними проявами протилежно
прискоренню мислення і найчастіше спостерігається при депресивних станах,
при астенії. Класична картина уповільненого мислення спостерігається при
циркулярній депресії. Малорухливість протікання мислення, моноідеізм,
своєрідна вибірковість мислення, зумовлена афективним станом хворого
(найбільш актуальними видаються хворому негативно емоційно забарвлені
думки і неприйнятними - думки, що суперечать сумному настрою). Це сприяє
виникненню у хворих маячних ідей самозвинувачення, самознищення,
гріховності.
Уповільнене мислення може спостерігатися і при шизофренії, головним чином
при мутизмі, який відзначається в дефектних станах, при наявності виражених
емоційно-вольових змін, бідності спонукань. Мутизм може мати в своїй основі
різні причини (негативізм, маревні переживання, наявність імперативних, що
забороняють хворому розмовляти, галюцинацій). Однак головна його причина -
збіднення душевного світу хворого на шизофренію, байдужість до заданих
йому питань, відсутність інтересу до навколишнього. У ряді випадків
шизофренічний мутизм відображує властиву цьому захворюванню
парадоксальність перебігу психічних процесів. Наприклад, в кататонічному
ступорі хворий не відповідає на звичайну мову, але виявляє природну реакцію
на тиху, шепітну мову (ця ознака трактується з точки зору концепції І. П.
Павлова про гіпноїдно-фазові стани і тому носить назву симптому Павлова).
Іншим таким симптомом є симптом останнього слова - хворий відповідає на
питання вже після того, як той хто його ставив пішов з кімнати.
Зміна мислення по стрункості
Розірваність мислення
Розірваність виражається в порушенні смислових зв’язків між членами речення
при збереженні граматичної побудови фрази. Наприклад: «кулемет привезли в
отріз бостона післязавтра вранці». Як видно з прикладу, речення, не
дивлячись на відсутність змісту, побудовано формально правильно – мається
підмет, присудок, обставини місця, часу. Тому розірваність визначається як
семантична дисоціація при відомій збереження синтаксичної сторони мови.
Граматичний лад мови порушується в тих випадках, коли розірваність сягає
межі виразності, при цьому страждає і логічну побудову мови, і її синтаксична
структура.
Збереження синтаксичної форми мови не дає, однак, підстав говорити про
відсутність граматичних розладів взагалі. Страждає фонетична сторона мови -
заміна звуків, поява неправильних наголосів, спотворення інтонацій, модуляцій
голосу (все це нерідко сприймається як прояв манірності). До граматичних
порушень мови при розірваності треба віднести і деструкцію слів, появу
неологізмів. На тлі зростаючої фрагментарності в мові з'являються безглузді
спотворення звичайних слів, безглузді словотворення, конгломерати уламків
слів: «капітаран», «будздарет», «рупталь».
Крайній ступінь розірваності зазвичай визначається як «словесний салат», мова
при цьому складається з абсолютно безглуздого набору нічим не пов'язаних
слів і стереотипій. Неправомірно ототожнення цього симптому з шізофазією.
Для неї характерні підвищена мовна активність, «мовний натиск», «наплив
слів». Ще більш виражений, ніж при розірваності, симптом монологу, що
характеризується мовною невичерпністю і цілковитою відсутністю потреби в
співрозмовнику. Нерідко монолог виникає навіть без попередньо зверненої до
хворого мови. Симптом монологу зазвичай розглядається як прояв аутистичної
позиції хворого на шизофренію, що втрачає будь-яку потребу в спілкуванні з
оточуючими.
Розірваність – один з найбільш специфічних симптомів у хворих на
шизофренію.
Незв’язне мислення

Незв'язність (інкогерентність) мислення виражається у втраті здатності

утворення асоціацій. Мислення стає фрагментарним - окремі сприйняття,
образи, поняття не зв'язуються між собою. Неможливо утворення навіть
найбільш простих, механічних асоціацій за подібністю і суміжністю в часі і
просторі. Незв'язність мислення знаходить віддзеркалення в мові хворих, що
складається з окремих уривків спогадів минулого, між якими неможливо
встановити будь-який зв'язок. Характерний випадковий, хаотичний набір слів,
не пов'язаних ні в смисловому, ні в граматичному відношенні. Фрази
побудовані неправильно, мова хворих складається головним чином з
фрагментів речень. Незв'язність мислення спостерігається при гострих
екзогенних психозах. Відносно більш легка її ступінь буває при поглибленні
астенії і посиленні характерної для неї непослідовності суджень. При
несприятливому перебігу захворювання незв'язність мислення посилюється в
міру переходу від астенії до аментивного стану.

Затримки мислення (шперунг) проявляються у раптовій зупинці течії думок на

кілька секунд, хвилин, а іноді навіть на кілька днів.
Затримки мислення вважаються симптомом, типовим для шизофренії, однак
сам по собі цей симптом ще не є ознакою патології, у здорових під впливом
афекту спостерігаються затримки мислення або в руховій сфері, наприклад при
так званому екзаменаційному ступорі. Затримки мислення можна розглядати як
ознаку шизофренії в тих випадках, коли вони недостатньо психологічно
зрозумілі, або тривають занадто довго, або повторюються часто.
Затримки мислення легко виявляються в бесіді - хворий раптово замовкає, а
потім пояснює своє мовчання тим, що у нього відбулася затримка думок, на
якийсь час виникло відчуття відсутності їх.
Проявом розладів по стрункості мислення можуть бути мовні стереотипії, що
характеризуються повторенням думок, фраз або окремих слів. До мовних
стереотипій відносяться персевераціі, вербігерації і стоячі оберти.
Персеверації детальніше буде описано в розділі про патологію мислення по
цілеспрямованості, як складову інертного мислення.
Вербігерації лише умовно можна віднести до розладів мислення, оскільки вони
багато в чому нагадують насильницькі рухові акти. Хворі стереотипно,
ритмічно, іноді в риму повторюють окремі слова, часом безглузді поєднання
звуків. Часто цей симптом супроводжується ритмічними рухами: пацієнти
розгойдуються, хитають головами, розмахують пальцем і одночасно
повторюють: «Лежу-лежу ... межу-межу ... гужу-гужу ... тужу-тужу ... дивлюся-
дивлюся ... ». Вербігерації найчастіше є компонентом кататонічного або
гебефренічного синдромів, характерних для шизофренії.

Стоячі обороти це стереотипні вирази, однотипні думки, до яких хворий

багаторазово повертається в процесі бесіди. Поява стоячих оборотів - ознака
зниження інтелекту, спустошення мислення. Стоячі обороти досить часті при
епілептичному недоумстві.

Стереотипії спостерігаються не тільки при шизофренії. Вони часто виявляються

в клініці органічних психозів. Прикладом стереотипії органічного генезу є
симптом грамофонної пластинки (симптом курантів). Він відноситься до
характерних для хвороби Піка стоячих оборотів і полягає в стереотипному і
невпинному повторенні з незмінними інтонаціями через певні інтервали часу
однієї і тієї ж розповіді або декількох фраз. Відповідно перебігу захворювання
стоячі оберти при хворобі Піка зазнають обумовлені зростанням недоумства і
розпаду мови зміни - все більше спрощуються і в кінцевому підсумку зводяться
до стереотипно повторюваних фраз або декількох слів.
Хворий 58 років з діагнозом «хвороба Піка» відповідає на питання лікаря:
Стереотипії в мисленні. Під стереотипіями розуміють схильність до
повторення одних і тих же актів психічної діяльності. Іноді стереотипно
повторюються окремі слова, в інших випадках мова йде про мислення
стереотипами. Приклад стереотипії в мисленні хворого на шизофренію.

Парагномен так само як і шперунг характерний для початку шизофренічного

процесу. Цим терміном визначається дія, яка виникає під впливом раптового,
незвичайного, безглуздого умовиводу. Під час здійснення парагномену інші
симптоми хвороби ще не встановлені. Дії хворого вражають своєю
незрозумілістю, неадекватністю ситуації. Вони не пов’язані ні с порушенням
свідомості, ні з емоційним станом хворого, а є наслідком патології мислення.
Парагномен може носити злочинний характер. Описано хворого, який
знаходився на балконі багатоповерхової будівлі. Той побачив внизу знайомого,
що проходив повз будинок і покликав його; але тому, що знайомий нічого не
почув, кинув з балкону свою дитину, «для того, щоб звернути увагу
знайомого».

Порушення по цілеспрямованості.
В'язке мислення спостерігається при епілептичному недоумстві. Воно
характеризується докладністю, схильністю до деталізації, невмінням
відокремити основне від другорядного, малорухливістю, неможливістю вийти з
кола певних уявлень і переключитися на щось інше. В'язке мислення хворих на
епілепсію може бути охарактеризоване в першу чергу як ригідне, недостатньо
лабільне.
Хворий на епілепсію застрягає на дрібницях, деталях, проте, ніколи не втрачає
з уваги мети своєї розповіді. Факти, що повідомляються хворим, зв'язуються з
випадковими обставинами, але в межах заданої теми. Хворий старанно описує
деталі, перераховує їх так, що його важко перебити. Йому важко пов'язати
подробиці із загальним змістом. Ця схильність до застрягання, «прилипання»
до одного й того ж кола уявлень, зайва деталізація, невміння виділити головне
характеризують мислення при епілепсії. Хоча хворий і ухиляється в своїх
міркуваннях від прямого, що веде до мети шляху, але самої цієї мети з уваги не
упускає. Розповідаючи про що-небудь, він то тупцює на одному місці, то
захоплюється деталями, повчаннями, міркуваннями, поясненнями, але
залишається в колі тих уявлень, які позначені початковим наміром оповідання.
Тема оповідання не змінюється. Темп і характер мови хворого на епілепсію
вкрай важко коригувати.
Від патологічної докладності асоціативного процесу слід відрізняти
докладність хворих з маячними ідеями. В цьому випадку деталізація служить не
проявом незворотних змін в способі мислення хворого, а лише відображує
ступінь актуальності маячної ідеї для пацієнта. Хворий з маренням так
захоплений розповіддю, що не може переключитися на будь-яку іншу тему,
постійно повертається до хвилюючим його думок, проте під час обговорення
побутових, малозначущих для нього подій здатний відповідати коротко, чітко і
конкретно. Призначення лікарських засобів може знизити актуальність
хворобливих маячних ідей і відповідно призводить до зникнення божевільної
докладності.
Крім патологічної докладності при епілепсії та при маячних ідеях, слід також
виділити дементну деталізацію, та реактивну деталізацію.
Дементна деталізація є наслідком того, що хворий не може чітко виділити що є
головним в викладеному матеріалі, і тому в його розповіді основна мета
втрачається в несуттєвих подробицях.
Реактивна деталізація пов’язана з психічною травмою і розповсюджується
тільки на описання психотравмуючої ситуації.
Персевераторне мислення
Під персеверацією в мисленні розуміють схильність до застрявання в
свідомості хворого будь-яких думок, уявлень, образів, слів або фраз, незалежно
від зміни ситуації та порушення мети діяльності. Персеверація проявляється в
мові хворого.
Персевераціі найбільш часто спостерігаються в рамках грубої органічної
патології головного мозку - при церебральному атеросклерозі (головним чином,
при значних його проявах або при наявності локальної симптоматики),
старечому слабоумстві, хворобі Альцгеймера, хворобі Піка. Особливо чітко
вони виявляються при локалізації ураження в лобній долі. У цих випадках
персевераціі є частим структурним компонентом моторної афазії. Так, хворий
що страждає на моторну афазію при прохання лікаря повторює за ним слово
«так», після цього лікар безуспішно просить його повторити за ним слово «ні»,
але хворий наполегливо говорить «так». Лише після тривалої перерви хворий
зміг повторити за лікарем «ні». У таких випадках персеверації в мові часто
супроводжують і рухові персеверації.
Персевераціі виявляються і при амнестичній афазії. Хворий називає предмет,
який йому показують, а потім і всі інші предмети називає тими ж словами.
Наприклад, побачивши чайник, хворий говорить: «Це - пити ... кип'ятять, а
потім п'ють». Потім йому показують наперсток і він каже: «Ну, чайник .. шити
їм треба. У дочки є така штука ».
В рамках афатичного синдрому персевераціі є структурним компонентом афазії
і довго зберігаються навіть після зникнення основних його проявів.
Персевераціі спостерігаються і при різкій втомі, а також в стані алкогольного
сп'яніння. У таких випадках, однак, вони носять епізодичний, короткочасний
характер.

Резонерське мислення
Резонерство - тип мислення, який характеризується схильністю до порожніх,
безплідних, заснованих на поверхневих, формальних аналогіях міркувань. Вона
проявляється в неадекватному реальній ситуації мудруванні, багатослівності і
банальності суджень. При цьому мета розумової задачі відсувається на задній
план, а на передній висувається прагнення хворого до «міркування».
Резонерство не пов'язане з яким-небудь певним видом помилок в здійсненні
власне розумових операцій. Воно зумовлене особливостями особистісно-
мотиваційної сфери хворих. Цей варіант особистісної позиції хворого
визначається як надмірна потреба в «самовираженні» і «самоствердженні». Цим
пояснюються такі типові риси резонерського мислення, як перебільшена
претензійно-оціночна позиція хворого; афективна неадекватність вибору
предмета обговорення; невідповідність останнього способам доказів і
міркувань; тенденція до «узагальнень» з дріб'язкового приводу; недостатня
самокритичність; своєрідна манера мови (химерність, схильність до
багатозначних інтонацій, вживання в надлишку часто абсолютно не
підходящих до предмету обговорення понять, багатомовність).
Резонерство в мисленні спостерігається не тільки при психічних
захворюваннях, а й у здорових людей. Відмінність резонерства у психічно
хворих в ступені спотворення мотиваційного плану розумової діяльності і в
афективній неадекватності мотивації, які при психічних захворюваннях ще
обтяжуються приєднанням грубих розладів розумової діяльності.
Резонерство спостерігається при шизофренії, епілепсії, олігофренія і ряді
органічних уражень головного мозку. Подібна схильність до безплідних
філософських міркувань часто поєднується з безглуздими абстрактними
захопленнями (метафізичною або метафілософською інтоксикацією).
Символічне мислення найбільш часто спостерігається при шизофренії і
відрізняється неповторною своєрідністю, воно відображає властиву хворим
аутистичну особистісну позицію і певною мірою особливості перебігу
захворювання, його стадію.
Можна думати, що відома перебільшена схильність до використання символів
властива і особам психопатичного складу, проте в цих випадках символіка все
ж ближче до тієї, яка входить в структуру нормального мислення.
Найбільш характерні для хворих на шизофренію два типи символіки.

1. Конкретно-наочна символіка спостерігається головним чином при значних

проявах психічного дефекту, вираженому емоційному зниженні. Переважає
наочний характер мислення. У заміщенні одних понять іншими нерідко грає
роль лише їх часткова, далеко не істотна подібність (це зближує символічне
мислення з паралогічним). Так,хворий на шизофренію з маячними ідеями
ревнощів розповідав, що, прийшовши на зміну, за станом свого робочого місця
він відразу знав про зраду дружини. Якщо поруч з його верстатом попередник
залишав будь-які гвинти або болти, то кількість їх інформувало хворого про те,
скільки коханців чекає сьогодні зустрічі з його дружиною. За кількістю шайб
хворий судив про кратності зближень дружини з її коханцями. Зазвичай така
конкретно-наочна символіка характеризує достатню інтенсивність маячних
переживань. При загальному емоційному зниженні хворих маячні побудови
відрізняються достатньо афективним зарядом, що нерідко проявляється в
агресивних вчинках. Така символіка часто поєднується з «бідним»
резонерством
2. Абстрактний тип символіки більш вдало було б визначити як
псевдоабстрактний. Схематичні побудови цих хворих надмірно відірвані від
реальності. Резонерські судження оперують більш складними комплексами,
претендують на роль і всеохоплюючих пояснень.
Така символіка в порівнянні з конкретно-наочною спостерігається на відносно
більш ранніх стадіях шизофренічного процесу, поєднується з метафізичної
інтоксикацією і, як уже зазначалося, з більш активним і «багатим»
резонерством.
Аутистичне мислення виражається в надзвичайній замкнутості, заглибленості
в світ власних фантазій, відриві від реальності. Хворих не цікавить практична
значимість своїх ідей, вони можуть обмірковувати думку, яка очевидно
суперечить дійсності, робити з неї висновки, такі ж безглузді, як і вихідне
посилання. Пацієнтів не хвилює думка оточуючих, вони небалакучі, потайливі,
зате із задоволенням викладають думки на папері, часом списуючи товсті
зошити. Спостерігаючи таких хворих, читаючи їх записи, можна дивуватися
тому, що пацієнти, які ведуть себе пасивно, говорять безбарвно, байдуже, в
дійсності охоплені настільки фантастичними, абстрактними, філософськими
переживаннями.
Аутизм не є специфічним симптомом шизофренії, він можливий і при мріях у
хворих з істеричних розладами особистості. Знаходились прояви аутизму і в
поезії, міфології, взагалі в мистецтві. У здорових людей аутистичне мислення
можливе в певні періоди життя, коли логічне відступає на задній план, слабшає.
Таке спостерігається у фантазіях дітей в силу відсутності у них життєвого
досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення. Це буває і
під впливом афекту, коли почуття отримують перевагу над розумом, при
спробах вирішення питань, недоступних нашому пізнанню, і, нарешті, там, де
асоціації ослаблені, наприклад в сновидіннях здорових людей. Е. Bleuler
вказував, що «в стані сну з його повним відокремленням від зовнішнього світу
аутизм зовсім не знає меж, а при шизофренії він нескладно перемішаний з
вірними реальними уявленнями»
Про паралогічне мислення говорять в тих випадках, коли воно дефектне в
своїх передумовах, доказах, іноді в причинних співвідношеннях. Хворі дивують
своєю «кривою» логікою при збереженій пам'яті, здатності до рахування,
розумінні і розважливості по відношенню до багатьох звичайних явищ.
Відзначається патологічна схильність хворих до паралогізмів. Паралогізм - це
неправильне, помилкове міркування, логічна помилка в умовиводах, що сталася
ненавмисно і є наслідком порушення законів і правил логіки.
При паралогічному мисленні фактично вірні передумови і докази ігноруються,
а істотні міркування, що вважаються для здорового мислення вирішальними,
замінюються міркуваннями, не вартими ні в якому зв'язку з вихідними
судженнями.
На перший погляд, паралогічні судження можуть представитися правильними і
навіть оригінальними, проте при найближчому розгляді буває зовсім неважко
переконатися в тому, що мова йде про аномалії мислення, логічних вадах,
помилкових доказах, погрішності в аргументації, у вихідних положеннях.
Характерно, що при паралогічному мисленні суб'єкт вживає вирази, що не
підходять за змістом, мало піклуючись про те, щоб той чи інший вираз мав
певний зміст і сенс. Таким чином, при паралогічному мисленні відсутня
розсудливість, критика щодо логічних помилок, які погано піддаються корекції.
Паралогічним певною мірою є так зване кататимне мислення, що
спостерігається у деяких психопатів, а також при невротичних станах, коли
хворі відповідно до свого афективного стану як би обходять адекватно-логічні
форми мислення. Для них афективна думка виявляється більш значущою,
актуальною, ніж логічно обґрунтовані міркування.
Різноплановість – формальне використання сенсу слів без урахування
вербального або ситуативного контексту, що виникає із-за порушення процесу
вибору адекватного значення слова. Схожим чином відбувається підміна
поняття – контамінація. Операція непоєднуваними поняттями, їх
різноплановість позбавляє думки продуктивності, зустрічається при
шизофренії.
Злиття або аглютинація – об’єднання різних понять в єдине, зазвичай на
основі їх ситуативної суміжності. В результаті злиття понять, як одному з
можливих механізмів, хворі продукують нові, незвичайні слова. Цей симптом
також характерний для шизофренічного процесу.
Зісковзування – немотивований перехід від однієї думки до іншої.
Асоціативний зсув, що епізодично відбувається, проявляється з втратою зв’язку
у викладі. Подібні думки змінюють основну тему поза видимою асоціативною
суміжністю, без зрозумілого впливу афекту або зміни ситуації. Зісковзування
залишається непоміченим для самих хворих, оскільки є наслідком їх
асоціативної своєрідності, включаючи порушену диференціацію головних,
другорядних та неістотних ознак яіищ; зустрічається при шизофренії.
Патологія суджень
. Нав'язливі ідеї (обсесії) - хворобливі думки які виникають проти волі
хворого, появу яких він емоційно переживає, оскільки ставиться до них
критично, намагається позбутися, звільнитися від них, однак не може цього
зробити самостійно. Основні відмінні риси нав'язливих думок:

1. нав'язливі думки мимовільні і навіть всупереч волі виникають у свідомості

людин, свідомість при цьому залишається ясною;
2. нав'язливі думки не перебувають у видимому зв'язку з вмістом мислення,
вони носять характер чогось чужого, стороннього мисленню хворого;
3. нав'язливі думки не можуть бути усунені вольовим зусиллям хворого, хворий
не в змозі від них звільнитися;
4. нав'язливі думки виникають в тісному зв'язку з емоційною сферою,
супроводжуються депресивними емоціями, відчуттям тривоги;

5. залишаючись чужими для мислення в цілому, вони не відображаються на

інтелектуальному рівні хворого, не призводять до порушень логічного ходу
мислення, але їх наявність позначається на продуктивності мислення,
розумовій непрацездатності хворого;

6. болісний характер нав'язливих думок усвідомлюється хворим, до них існує

критичне ставлення.
Основна відмінність нав'язливої ідеї від маячної - критичне ставлення хворого
до нав'язливих думок, що залишаються чужими для його мислення, його
особистісної позиції. Нав'язливі думки мимоволі вторгаються в психіку
хворого, він їх тяжко переживає, розуміє їх безглуздість, але боротися з
нав'язливими думками, протидіяти їм в більшості випадків не може, хоча і
намагається від них звільнитися.

Нав’язливі ідеї

Відволікаючі Образні

Не супроводжуються Суб‫׳‬єктивно тяжкі

афективними порушеннями,
байдужі за своїм змістом
переживання відносно
об’єктивно неактуальних
речей с афективним
реагуванням.
Неправдоподібні події
сприймаються як реальні і
приносять хвилювання.

- Нав’язливе - Потяги
Найбільш часто нав'язливі думки носять характер нав'язливих сумнівів. Хворий
постійно сумнівається в своїх діях, наприклад, чи закрив він, йдучи з дому,
двері, вимкнув світло, чи закрив воду і газ. Незважаючи на те що хворий
розуміє необґрунтованість своїх сумнівів і їх хворобливий характер, проте він
часто і багато разів робить перевірку своїх дій. Такого хворого відносно
неважко переконати в необґрунтованості його сумнівів, але цим він не
позбавляється від них - нав'язливі сумніви виникають знову, іноді лише
змінюється їх об'єкт, спрямованість.
Іноді нав'язливі сумніви настільки афективно насичені, що призводять до появи
помилкових спогадів.
Нав'язливі думки можуть проявлятися і у вигляді нав'язливого мудрування. У
свідомості хворого при цьому постійно виникають найчастіше безглузді,
нерозв'язні питання, наприклад, хто сидів попереду нього в трамваї, кого
сьогодні буде більше на вулиці - чоловіків або жінок, що відбувалося б в світі,
якби хворий не існував. Іноді відзначається своєрідний наплив нав'язливих
думок-питань. Контрастні нав'язливі думки характеризуються своєю
невідповідністю ситуації, обстановці. Так, хворий, що був культурною і
вихованою людиною, відчуває прагнення вголос вилаятися в театрі,
розсміятися під час пишномовної мови на ювілеї. У цих випадках доречно
говорити про нав'язливі потяги, які зазвичай не реалізуються.
Нав'язливі страхи (фобії) характеризуються явною перевагою в структурі
нав'язливості афекту тривоги. Вони завжди супроводжуються вираженою
вегетативною симптоматикою, хворий блідне, у нього відзначаються тремтіння,
пітливість, тахікардія.
Нав'язливі страхи надзвичайно різноманітні: страх перейти площу або широку
вулицю (агорафобія), страх перед закритими тісними просторами
(клаустрофобія), страх забруднення при дотику (мізофобія), страх смерті
(танатофобія), страх почервоніти (ерейтофобія), страх болю (алгофобія),
страх перед темрявою (ніктофобія), страх перед гострими предметами
(айхмофобія), страх перед натовпом, боязливість втратити свідомість в натовпі,
бути нею розчавленим (антропо- чи гомілофобія), страх задухи, страх
задушливих приміщень (клітрофобія), страх сказати неправду, через що
хворий всіляко уникає спілкування з людьми, насильно пригадує зміст
колишніх бесід і свої висловлювання (міфофобія), страх, пов'язаний з
наростанням швидкості (сідеродромофобія), страх бути заживо похованим
(тафефобія), страх перед можливим виникненням нав'язливого страху
(фобофобія), загальний страх, вищий ступінь страху (панто-, або панофобія),
страх перед тваринами (зоофобія).
Дуже прикро хворі переживають нав'язливий страх, боязливість захворіти будь-
яким важким і невиліковним захворюванням (нозофобія). При цьому
розрізняють канцерофобію (страх захворіти на рак), кардіофобію (страх перед
важкою хворобою серця), сіфілофобію (страх захворіти на сифіліс). Нозофобія
призводить до тяжких іпохондричних станів.
Своєрідне положення в групі фобій займають дисморфофобії - думки про
уявну зовнішню потворність. Вони можуть носити характер не тільки
нав'язливих, але і надцінних і, найчастіше, маячних ідей.
Усі різноманітні прояви фобій, поділяються на 4 групи:
1) фобії особливих ситуацій і спілкування, наприклад акрофобія, агорафобія,
антропофобія;
2) фобії небезпеки навколишнього світу (айхмофобія, нозофобія, зоофобія);
3) фобії дисфункції того чи іншого внутрішнього органу (ерітрофобія,
дефекаціофобія);
4) фобії вчинення насильства по відношенню до самого себе або будь-кому
іншому (суіцідофобія, гомоцідофобія).
З нав'язливими думками і страхами часто пов'язані нав'язливі потяги. Хворі
відчувають непереборну потребу зробити той чи інший вчинок, дію. Термін
«компульсія» вживається для позначення всіх тих станів, які характеризуються
нав'язливими компульсивними актами. Іноді схильність до компульсій
випливає з особливого конституційного типу, описуваного як компульсивний
характер.
Нав'язливі дії можуть носити характер захисних, ритуальних. Хворий певним
чином і певне число раз торкається до дверей для того, щоб не сталося нещастя
з ким-небудь з його близьких. Хоча він і розуміє безглуздість своїх ритуальних
дій, але з їх допомогою домагається розрядки властивого фобії болісного
афекту, почуття тривоги, відчуває полегшення. Поєднання нав'язливих думок і
уявлень, страхів з нав'язливими діями типу ритуалів характерно для
ананкастного синдрому.
Символічно-ритуальні дії іноді складно співвідносяться з причиною, що
породила їх. Так, нав'язливе миття рук, ніг, всього тіла багаторазово протягом
дня далеко не є результатом мізофобії (страху забруднення). Воно може носити
символічний характер і, як наслідок зміщення понять, їх підстановки,
висловлює прагнення хворого бути чистим від провини, гріха. У таких
випадках говорять про компульсивний невроз вмивання.
Нав'язливі захисні ритуали можуть бути досить складними. Так, виділяють
нав'язливий потяг до педантичності. Ці хворі, що страждають від
компульсивного потягу, своє повсякденне життя перетворюють в розписану
щохвилини стереотипну систему затверджених церемоній, починаючи від
ранкового вставання до вечірнього туалету ( «ритуал спальні»).
Надцінні ідеї
Надцінні ідеї – це афективно насичені стійкі переконання і уявлення.
Розуміння їх важливе при аналізі життя, кола зацікавлень, ситуацій, в яких
знаходиться пацієнт. Надцінні ідеї по своєму змісту не є безглуздими, вони не
носять характер чужих для особистості.
Зазвичай розрізняють надцінні ідеї, що спостерігаються у психічно здорових, і
патологічні, що є ознакою психічного захворювання.
Прикладом виникнення надцінних ідей в нормі може служити відданість
людини будь-якій наукової ідеї, задля доведення правоти якої він готовий
знехтувати всім іншим, своїми особистими інтересами і інтересами своїх
близьких - всім, що не відноситься до переважаючим в його свідомості думок.
Така надцінна ідея відрізняється від нав'язливої своєю постійністю, вона не є
чужою свідомості людини і не позбавляє особу її носія гармонійності. Такі
надцінні ідеї, що зустрічаються в нормі, позначаються як домінуючі. Для
людей, яких опановують такі ідеї, характерно активне прагнення подолати всі
перешкоди в досягненні мети.
Деякі науковці домінуючі ідеї не вважав надцінними в строгому розумінні
цього терміна. Надцінні ідеї завжди носять патологічний характер, є виразом
дисгармонічної психіки і пов'язані з паралогічним мисленням і резонерством.
Надцінні ідеї займають проміжне положення між нав'язливими і маячними. На
відміну від нав'язливих надцінні ідеї не залишаються чужими для особистості
хворого, інтереси його повністю зосереджуються на колі хворобливих
переживань. Хворий не тільки не бореться зі своїми надцінними думками, а
навпаки, намагається домогтися їх реалізації. На відміну від марення надцінні
думки не призводять до настільки значних змін особистості. Звичайно,
помилково було б вважати, що наявність надцінних ідей залишає особистість
інтактною. При надцінних ідеях ми не бачимо, як при маячних, появи нової
особистості, нових особистісних властивостей, немає значних якісних змін
особистості хворого. Виникнення і розвиток надцінних ідей в цілому
обмежуються кількісною зміною найбільш значущих в плані надцінних ідей
особистісних властивостей, їх перебільшення, загострення.
Певною мірою для відмежування надцінних ідей від марення може
використовуватися критерій психологічної зрозумілості хворобливих
переживань хворого. Клінічний аналіз надцінних ідей дозволяє вловити їх
психогенез, зв'язок з актуальними для хворого реальними переживаннями, їх
відповідність преморбідним особистісним особливостям хворого. Відносним
критерієм розмежування надцінних і маячних ідей є також можливість їх
корекції. Критерій відсутності остаточної впевненості хворих в достовірності
своїх

надцінних ідей іноді переоцінюється. Звичайно, відсутність остаточної

впевненості, коливання хворого є дуже важливими ознаками при необхідності
розмежування надцінних ідей і марення.
Надцінні ідеї найчастіше виникають у особистостей з психопатичним складом
характеру. Найбільш типовий їх розвиток у паранояльних психопатів, в цих
випадках надцінні ідеї нерідко виявляються етапом паранояльного розвитку.

Маячноподібні ідеї є помилковими умовиводами, які пов’язані з розладами

волі, потягів, емоційними порушеннями. Можуть виникати в структурі
маніакальних і депресивних станів. Критика до них відсутня. Близькі по
структурі до маячних ідей, від яких відрізняються меншою сталістю,
відсутністю тенденції до систематизації, короткочасністю існування і
можливістю часткової корекції шляхом переконання.
Маячні ідеї
Під маячними ідеями ми розуміємо сукупність хворобливих уявлень, міркувань
і висновків, які оволодівають свідомістю хворого, спотворено відображають
дійсність і не піддаються корекції ззовні.
Виділяють такі основні ознаки маячних ідей:
1. Маячні ідеї є наслідком хвороби і, таким чином, відрізняється від помилок і
помилкових переконань, що спостерігаються у психічно здорових.
2. Вони завжди помилкові, неправильно, спотворено відображають реальну
дійсність, хоча іноді в окремих посилках хворий може бути і правий.
Наприклад, ту обставину, що дійсно мала місце (факт подружньої невірності
дружини), ще не виключає правомірності діагнозу маячних ідей ревнощів у
чоловіка. Справа не в одиничному факті, а в тій системі суджень, яка стала
світоглядом хворого, визначає все його життя і є виразом його «нової
особистості».
3. Маячні ідеї непохитні, вони абсолютно не піддаються корекції. Спроби
переконати хворого, довести йому неправильність маячних побудов, зазвичай,
призводять лише до посилення марення. Характерна суб'єктивна переконаність,
упевненість хворого в повній реальності, достовірності маячних переживань. В.
Іванов (1981) відзначає також неможливість коригування марення сугестивним
шляхом.
4. Маячним ідеям притаманні помилкові підстави ( «паралогіка», «крива
логіка»).
5. В більшості своїй (виняток становлять деякі різновиди вторинного марення)
марення виникає при ясній, непотьмареній свідомості хворого. Якщо
аналізувати співвідношення між шизофренічним маренням і свідомістю,
важливо мати на увазі три сторони свідомості: ясність свідомості в даний
момент, єдність свідомості в часі (від минулого до сьогодення) і зміст «я» в
свідомості (стосовно сучасної термінології - самосвідомість). Перші дві сторони
свідомості не мають відношення до марення. При шизофренічному утворенні
маревних ідей зазвичай страждає третя сторона його, причому розлад часто
дуже важко переживається хворим, особливо на ранніх етапах формування
марення, коли уловлюються найтонші зміни власної особистості. Ця обставина
може бути застосована не тільки до шизофренічного марення.
6. Маячні ідеї тісно спаяні зі змінами особистості, вони різко змінюють
властиву хворому до хвороби систему відносин до оточення і самого себе.
7. Маячні ідеї не залежать від інтелектуального зниження. Марення, особливо
систематизоване, частіше спостерігається при хорошому інтелекті. У тих
випадках, коли марення виникає при наявності органічного ураження мозку,
мова йде про незначне інтелектуальне зниження, а в міру поглиблення
слабоумства марення втрачає свою актуальність і зникає.
Стадії формування марення по К. Conrad наступні:
- трема - маячне передчуття, тривога, виявлення джерела формування нового
логічного ланцюга;
- апофема - формування гештальта марення - утворення примарної ідеї, її
кристалізація, іноді раптове осяяння;
- апокаліпсис - розпад божевільною системи внаслідок терапії або афективного
виснаження.
За механізмом утворення марення ділиться на первинне - пов'язане з
інтерпретацією і побудовою поетапної логіки, вторинне - пов'язане з
формуванням цілісних образів, наприклад під впливом зміненого настрою або
галюцинацій, і індуковане - при якому реципієнт, що є здоровою людиною,
відтворює божевільну систему індуктора, психічно хворої людини.
Розрізняють марення систематизоване і уривчасте.
Систематизоване (словесне, інтерпретативне) марення характеризується
наявністю певної системи маячних побудов, при цьому окремі маревні
побудови взаємопов'язані. Порушено переважно абстрактне пізнання світу, що
оточує хворого, спотворено сприйняття внутрішніх зв'язків між різними
явищами, подіями. Типовим прикладом систематизованого марення є
паранояльний синдром.
При побудові паранояльного марення важливу роль відіграють невірна
інтерпретація реальних фактів, особливості паралогічного мислення.
Паранояльне марення завжди здається обґрунтованим, воно менш безглузде, не
так різко суперечить дійсності, як уривчасте. Нерідко хворі, що виявляють
подібне марення, для доказу правоти своїх тверджень вибудовують систему
логічних доказів, проте їх доводи помилкові або в своїй основі, або за
характером розумових побудов та ігнорують істотне і акцентують другорядне.
Паранояльне марення може бути найрізноманітнішим за своєю тематикою - ідеї
реформаторства, марення високого походження, марення переслідування,
іпохондричне марення. Таким чином, немає однозначної відповідності між
змістом, фабулою марення і його формою. Марення переслідування може бути
як систематизованим, так і уривчастим. Його форма залежить від нозологічної
приналежності маревного симптомокомплексу, гостроти перебігу
захворювання, участі в клінічній картині виражених змін афективності, стадії
патологічного процесу, що виявляє марення.
При несистематизованому, уривчастому (чуттєвому, образному) маренні
переживання не мають єдиного стрижня, не пов'язані між собою. Уривчасте
марення більше безглузде, ніж систематизоване, воно менш афективне
насичене і не в такій мірі змінює особистість хворого. Найчастіше уривчасте
марення проявляється в хворобливому сприйнятті тих чи інших фактів
навколишньої дійсності, при цьому маячні переживання не об'єднуються в
струнку логічну систему. В основі уривчастого марення - порушення чуттєвого
пізнання, безпосереднього відображення предметів і явищ навколишнього
світу.
В рамках несистематизованого марення розрізняють такі варіанти, як чуттєве і
образне.
Чуттєве марення характеризується раптовістю виникнення фабули, її наочністю
і конкретністю, нестійкістю і поліморфізмом, дифузним і афективним
характером хворобливих переживань. В його основі лежать якісні зміни
сприйняття реальної дійсності. Чуттєве марення відображає змінений зміст
сприйнятих подій зовнішнього світу.
Образне марення - це наплив розрізнених, уривчастих маячних уявлень, таких
же непослідовних і нестійких, як при чуттєвому маренні. Образне марення є
маячнею вимислу, фантазій, спогадів.
Типові приклади несистематизованого марення - параноїдні синдроми, гострі
парафренні синдроми (конфабуляторной, фантастичний), марення при
прогресивному паралічі.
За ступенем розмаху можна виділити марення малого розмаху (марення
побутових відносин), характерне для психозів похилого віку. З іншого боку,
нерідко зустрічається мегаломанічне марення (марення величезності), що
виявляється максимально фантастичними висловлюваннями. Ідеї величі
виражаються в тому, що хворий наполягає на унікальності своїх здібностей,
підкреслює, що є «найбільшим гіпнотизером в світі», «винахідником всіх наук
у всесвіті», «богом, творцем світобудови». Ідеї переслідування виражається в
такому випадку в упевненості, що за хворим стежать «все місто», «всі розвідки
світу». Хворий з маренням самозвинувачення переконаний, що винен у світовій
катастрофі. Мегаломанічне марення величі характерне для парафренного
синдрому.
Від власне марення слід відрізняти маячнеподібні фантазії у осіб з вразливим,
демонстративним характером (наприклад, при істеричній психопатії). Хворі з
фантазіями добре розуміють, що фактів, які ними викладалися не існувало в
дійсності, проте не можуть визнати їх вигадкою, відчуваючи, що виробляють
яскраве враження на співрозмовника. На відміну від марення фантазії досить
нестійкі за змістом. Пацієнти, намагаючись привернути увагу, вигадують все
нові факти, забувають про те, що розповідали в минулий раз.
Фабула марення, тобто основний зміст божевільної концепції, може приймати
найрізноманітніші форми. Маячні судження хворих суб'єктивні і практично
неповторні, але вони відображають домінуючі в суспільстві ідеї. Так, в XIX в.
були вельми поширені маячні ідеї релігійного змісту, а з розвитком наук в XX
в., пов’язано поява величезної кількості нових технічних ідей, що призвело до
виникнення марення, в якому фігурують переслідування з боку інопланетян,
втручання в роботу мозку за допомогою комп'ютерних технологій, вплив
лазерів, екстрасенсів. Все ж в розмаїтті маячних ідей можна виділити деякі
основні концепції, що повторюються у різних хворих. Найбільш вдала
класифікація фабул марення включає марення переслідування (персекуторне),
депресивне і величі.
Найбільш поширеним є поділ марення за змістом.

Ідеї величі проявляються в твердженнях хворих, що вони володіють неабияким

розумом і силою. До ідей величі близькі маячні ідеї багатства, винахідництва,
реформаторства, високого походження. При маренні багатства хворий
стверджує, що він володіє незліченними скарбами. Типовим прикладом
марення винахідництва можуть служити запропоновані хворими проекти
вічного двигуна, космічних променів, за якими людство може перейти з Землі
на інші планети. Ідеї реформаторства проявляються в безглуздих проектах
соціальних реформ, мета яких - облагодіяти людство. При маренні високого
походження хворий називає себе позашлюбним сином якогось відомого
політичного чи державного діяча, вважає себе нащадком однієї з
імператорських династій. У ряді випадків такі хворі наділяють високим
походженням і оточуючих, складаючи для них родовід. До цієї ж групи можна
віднести вже зазначені вище маячні ідеї вічного існування. Всі перераховані тут
види марення об'єднуються в групу експансивного марення. Загальним для них
є наявність позитивного тону, підкреслюється хворим його екстраординарність,
часто перебільшений оптимізм. До експансивних ідей відносять і еротичне
марення, при якому хворий вбачає зацікавленість в ньому з боку окремих осіб
протилежної статі. При цьому спостерігається хвороблива переоцінка хворим
власної особистості. Типові уявлення хворих про свою інтелектуальну і фізичну
винятковість, сексуальну привабливість. Об'єкт маячних переживань зазвичай
піддається справжньому переслідуванню з боку хворого, який пише численні
любовні листи, призначає побачення.
Друга група маячних ідей визначається як депресивне марення. Для нього
характерне негативне емоційне забарвлення, песимістичні установки. Найбільш
типові для цієї групи марення ідеї самозвинувачення, самоприниження і
гріховності, що спостерігається зазвичай при депресивних станах - при
депресивній фазі циркулярного психозу, інволюційній меланхолії. До
депресивного марення відноситься і іпохондричне. Воно характеризується
необґрунтованим неспокоєм хворого, що знаходить у себе ознаки уявного
тяжкого і невиліковного захворювання, перебільшеною увагою хворого до
свого здоров'я.
До іпохондричного марення близький синдром Котара, який за своїм змістом
може бути охарактеризований як нігілістично-іпохондричне марення в
поєднанні з ідеями громадності. Деякі психіатри про синдром Котара говорять
як про негатив марення величі. Маячні ідеї при синдромі Котара відрізняються
іпохондричними та нігілістичними твердженнями на тлі тужливого афекту.
Характерні скарги хворих на те, що згнив кишечник, немає серця, що хворий
найбільший, ще небувалий в історії людства злочинець, що він заразив усіх
сифілісом, отруїв своїм смердючим диханням весь світ. Іноді хворі
стверджують, що вони вже давно померли, що вони трупи, їх організм давно
розклався. Їх чекають важкі покарання за все зло, яке вони принесли людству.
При великий виразності депресії і тривоги в структурі синдрому Котара
переважають ідеї заперечення зовнішнього світу, такі хворі стверджують, що
все навколо загинуло, земля спорожніла, на ній немає життя. Це - маячення, яке
зазвичай супроводжує депресію, тобто пригнічений настрій з почуттям
предсердечної туги, іноді немотивованої тривоги. Почуття туги при цьому
настільки сильне і незвичайне, що хворі не можуть пояснити його словами.
Третю групу маячних ідей визначають як марення переслідування, або
персекуторні ідеї. Зазвичай, персекуторне марення завжди проходить з
почуттям страху, недовіри і підозрілості до оточуючих. Нерідко
«переслідуваний» стає переслідувачем. До персекуторного марення відносяться
маячні ідеї відносини, значення, переслідування, впливу, отруєння, збитку.
Ідеї відносин характеризуються патологічним віднесенням усього, що
відбувається навколо до особистості хворого. Так, хворі розповідають, що про
них погано говорять. Варто хворому увійти в трамвай, як він зауважує
підвищений до себе увагу. У вчинках і словах оточуючих він бачить натяки на
якісь помітні їм його недоліки. Варіантом марення відносини є марення
значення (особливого значення), при якому підкреслено важливими набувають
ті чи інші події, висловлювання оточуючих, що в дійсності не мають до хворого
ніякого відношення. Найчастіше марення відносин передує розвитку маренню
переслідування, однак при першому увага оточуючих не завжди носить
негативний характер, як це обов'язково буває при маренні переслідування.
Хворий відчуває підвищену до себе увагу, і це його турбує. Значно більше
виражені персекуторні особливості марення при ідеях переслідування. У цих
випадках вплив ззовні носить завжди негативний для хворого характер,
спрямований проти нього. Марення переслідування може бути як
систематизованим, так і уривчастим.
При маренні впливу хворі переконані в тому, що на них впливають за
допомогою різних апаратів, променів (марення фізичного впливу) або гіпнозу,
телепатичного навіювання на відстані (марення психічного впливу) Описане
марення гіпнотичної чарівності, що характеризується систематизованими
маячними ідеями гіпнотичного впливу. Хворі стверджують, що вони психічно
здорові, але їх загіпнотизували: вони позбавлені своєї волі, їх вчинки навіяні
ззовні. Вплив визначає, за заявою хворого, на його думки, мову, письмо.
Характерні при цьому скарги на роздвоєння думок. Крім думок, що належать
самому хворому, нібито є і чужі йому, створені та навіяні кимось.
До персекуторного марення відноситься і марення ревнощів. Ідеї ревнощів
завжди розглядаються хворим у зв'язку з заподіяним йому матеріальним і
моральним збитком. У хворих на алкоголізм марення ревнощів пов'язане з
хронічною інтоксикацією, що призводить до своєрідної деградації особистості,
втрати важливості морально-етичних норм поведінки, до біологічних змін
сексуальної сфери.
Розлади інтелекту
Патологія інтелекту проявляється в недоумстві. Недоумством називається
стійка недостатність, спрощеність і непродуктивність пізнавальних процесів,
що визначає низький рівень соціальної та біологічної адаптації. Ще у XIX
столітті запропоновано розрізняти два основних види недоумства: вроджене -
олігофренія і набуте - деменція. За висловом психіатрів цього періоду,
олігофрен - це «бідняк від народження», а дементний хворий - «розорений
багач».
Слід розрізняти поняття «слабоумство» і «дефект». Поняття «дефект» ширше,
ніж «слабоумство». Як незворотнє порушення психічної діяльності, дефект
може включати недоумство, але може проявлятися, наприклад, лише
афективно-особистісними змінами.
Олігофренія
Вроджене недоумство - стійкий непрогредіентний патологічний стан,
обумовлений дізонтогенезом головного мозку і проявляється в недостатності
інтелекту, що ускладнює соціальну адаптацію. Головною особливістю
психічного стану у цих хворих є недорозвинення всієї пізнавальної діяльності
та особливо мислення. Хоча навколишній світ вони сприймають адекватно, їх
недостатня допитливість і активність обумовлюють малу диференційованість
уявлень. При цьому деталі, другорядні ознаки предметів і явищ зазвичай
погано або зовсім не фіксуються. Уявлення про предмети виявляються не
тільки бідними, але й односторонніми. Це зумовлює труднощі в засвоєнні
нового матеріалу.
 До спадкових (диференційованих) олігофреній відносять хворобу Дауна,
синдроми Шерешевського-Тернера, Клайнфельтера, олігофренії зумовлені
хромосомними абераціями; ензімопатії, що викликані генними мутаціями.
Частими причинами олігофреній є хвороби жінки під час вагітності, алкогольні
та інші інтоксикації плода, родові травми, асфіксії.
Хворим зазвичай важко знайти схожість або відмінність між предметами за
характерними ознаками (наприклад, між літаком і птицею, яйцем і каменем).
Вони не можуть висловлювати судження про той чи інший предмет, явище,
ситуацію; самостійно її оцінити; знайти в ній своє місце. Все це визначається
головним чином недорозвиненням абстрактно-логічного мислення і вираженим
переважанням предметно-образного і конкретного мислення. Прикладом може
виступати тлумачення прислів'їв, приказок, метафор.
Досить характерні при олігофренії розлади мови. При глибоких ступенях
розумового недорозвинення мова взагалі відсутня. В інших випадках у хворих,
зазвичай, мовна функція формується з затримкою. При цьому повільно
накопичується словниковий запас і ніколи він не досягає рівня норми. Слова ці
хворі вимовляють спотворено, нечітко; не договорюють закінчень,
спотворюють або замінюють звуки. Страждає і граматичний лад мови.
Використовуючи у своїй мовній продукції загальноприйняті мовні штампи,
широко поширені шаблони і мовні звороти, пацієнти часто не в змозі в
достатній мірі контролювати нюанси вживаних слів і в повному обсязі розуміти
мову оточуючих.
Почуття хворих більшою чи меншою мірою малодиференційовані,
одноманітні, немов у дитини, нестійкі, переважно проявляються двома
крайніми станами (задоволенням чи незадоволенням). Їх прихильності зазвичай
поверхневі і неміцні. Дуже бідно представлені або повністю відсутні вищі
(особливо інтелектуальні та етичні) почуття.
В поведінці хворих відзначається хаотичність, імпульсивність, переважання
мимовільних дій, досить часто виступає негативізм. Характерні недостатність
ініціативи, проявляється схильність до чужого впливу (це може бути причиною
залучення їх в протиправні діяння). Пацієнти не вміють в належній мірі
стримувати свої потяги. У них переважає мимовільна увага і погано
виробляється активна, довільна увага, що дуже ускладнює їх навчання.
По глибині інтелектуальної недостатності виділяються три форми
олігофренії: ідіотія, імбецильність і дебільність. Найважча форма - ідіотія (грец.
- іdiotea).
При ідіотії має місце грубе недорозвинення інтелекту (IQ менше 20) і взагалі
мозку, що супроводжується недостатньою сформованністю чутливих і рухових
функціональних систем. Хворі мають низькі реакції на зовнішні подразники
(світлові, звукові, смакові, нюхові і навіть больові). Не розрізняючи смаку, вони
часто тягнуть до рота все, що потрапляє в руки (землю, ганчірки і навіть
фекалії); не реагують на пошкодження, що можуть завдавати собі самі
(кусають, дряпають, б'ють себе). Іноді вони відповідають на зовнішні
подразники, але відповідні реакції примітивні і одноманітні, часом неадекватні
і носять запізнілий характер. У більшості випадків у хворих відсутня мова, вони
спонтанно видають окремі звуки та не розуміють або погано розуміють
звернену до них мову. Більшою мірою вони реагують на інтонацію. У більш
легких випадках ідіотії можуть формуватися елементи мови (вимовляють
окремі слова, розуміють короткі фрази).
Поведінка пацієнтів залежить головним чином від стану біологічних потреб.
Вони спокійні, коли ситі, в теплі і виявляють занепокоєння, відчуваючи почуття
голоду, або якщо перебувають в несприятливих умовах. У деяких випадках
періодично виникають стани психомоторного збудження, тоді вони стають
злісними, кричать, проявляють агресивність по відношенню до оточуючих і до
самих себе. Зазвичай хворі не впізнають родичів, однак у деяких з них може
виникнути почуття прихильності до доглядаючих людей. У більшості відсутні
елементарні навички самообслуговування, але в процесі тривалої і
наполегливої виховної роботи вдається виробити деякі навички
самообслуговування і охайності. При ідіотії нерідко виявляються грубі фізичні
дисплазіі.
Середня форма розумового недорозвинення - імбецильність (лат. - ім - без +
bacillum - палиця). При різко вираженій імбецильності IQ - 20-30, при нерізко
вираженій IQ - 35-49. Хворі більш жваво і різноманітніше реагують на
подразники зовнішнього середовища. Вони в змозі в якійсь мірі усвідомлювати
себе: знають своє ім'я, прізвище, іноді - і свій вік, можуть правильно назвати
ім`я близьких родичів.
Навчання хворих ускладнено внаслідок переважання мимовільної уваги
(підвищене відволікання). Активна увага нестійка, швидко виснажується,
особливо під час занять, пов'язаних з навчанням грамоті. У них слабка пам'ять,
лише деякі опановують елементарну грамоту та порядковий рахунок.
Пізнавальна діяльність забезпечується предметно-образним і елементами
конкретного мислення. Вони здатні встановлювати деякі ознаки подібності та
відмінності в межах конкретного сприйняття, однак після спеціального
навчання і багаторазового показу. Отримані ними знання швидко розпадаються,
забуваються, але те, що запам'яталося, в подальшому відтворюється як штамп.
Для цих хворих характерні відсталість розумових процесів. Розвиток мовних
функцій запізнюється, перші слова з'являються зазвичай в 3-5 років. Запас слів
невеликий і складається з повсякденних, часто повторюваних слів. У мові
багато аграматизмів, неправильного узгодження слів, пропускаються
закінчення, часто мають місце заміни, перестановки звуків у словах. Мова в
більшості випадків неясна. Повсякденну мову вони розуміють і правильно на
неї реагують, але більш жваво реагують на міміку, жести та інтонацію
оточуючих.
В поведінці хворі шаблонні і стереотипні. Почавши яку-небудь діяльність,
вони не можуть від неї відірватися, але до чого вироблений навик, вони
повторюють завжди однотипно і охоче. Негативно вони відносяться до нового,
при цьому відразу говорять «не знаю», «не можу» або вперто мовчать,
сміються, кривляються. Цих хворих називають «рабами звичок». Дійсно,
найменша зміна ситуації порушує їх звичні автоматизовані дії, необхідний
постійний контроль роботи, інакше вони роблять помилки, допускають брак.
При легко вираженій імбецильності можливо непогане оволодіння
елементарними трудовими навичками. У цих випадках пацієнти охоче
працюють в майстернях, люблять прати, мити, прибирати приміщення.
Особливо подобаються їм сільськогосподарські роботи: доглядати за
тваринами, до яких дуже прив'язуються, працювати в саду, в городі.
Емоційні реакції хворих з цією розумовою відсталістю значно багатіші і
різноманітніші, ніж при ідіотії. Їхнє ставлення до людей диференційоване: до
одних ставляться з симпатією, до інших - негативно, до третіх - з повною
байдужістю. Більш стійкими бувають і їх прихильності, пам'ятають про рідних,
нудьгують, запитують про них. Зазвичай пацієнти проявляють позитивні
почуття до маленьких дітей: опікують їх, допомагають одягатися, беруть на
руки, коли гуляють або переходять в інше приміщення.
Деякі хворі боязкі, нерішучі, легко поступаються, гальмуються. Інші -
егоцентричні, вимагають до себе підвищеної уваги, ревниво ставляться до
похвали, яка звернена до їх товаришів. Вони люблять командувати, забіякуваті,
агресивні, легко можуть виникати афекти гніву, злоби і дисфорії. Іноді бувають
мстивими і відповідають на образу через якийсь час, а у деяких випадках
відзначаються розгальмування потягів, гіперсексуальність, прожорливість.
Імбецильність можна діагностувати з перших років життя. До року діти не
пізнають близьких, не реагують на мову, не виявляють належного інтересу до
іграшок, міміка у таких дітей недиференційована. У віці 2-4 років діти
неуважні, не розуміють зверненої до них мови, реагують лише на інтонації
голосу, а не на зміст промови, не виявляють допитливості. Ігрова діяльність у
них стереотипна або проявляється у вигляді маніпулювання іграшками. У
дошкільному та молодшому шкільному віці вони не можуть опанувати
кількісними та часовими поняттями.
Дебільность- (лат. - debilis - каліка, немічний, слабкий) легкий ступінь
олігофренії (IQ 50-70). Діагностіка дебільності у дітей до 3-х років утруднена,
тому що і у здорових дітей в цей період відсутнє абстрактне мислення.
Розвиток дітей з дебільностью відрізняється від нормального тим, що вони
пізніше починають реагувати на подразники зовнішнього середовища (звукові,
світлові). Пізніше починають тримати голівку, сидіти, стояти, ходити, грати з
іграшками. Особливо відстає формування мовної функції: повільно
накопичується словниковий запас, причому пасивний словник таких дітей
(розуміння слів) значно перевищує активний. Часто у дітей порушено і насилу
піддається корекції вимова звуків і слів. Довго утримуються аграматизми
(опускання, спотворення закінчень). Розумова відсталість припускається, крім
того, по таким ознакам, як відсутність допитливості, інтересу до казок,
розуміння ситуації, переданої в казках, малоосмисленний характер ігр.
В дошкільному віці діти не засвоюють просторові і тимчасові відносини, не
ставлять запитань: «Чому», «як?», не можуть скласти розповідь по картинці.
Діти не виявляють достатнього інтересу до навколишнього, довго не прагнуть
до самостійності, не включаються до оволодіння новими навичками, вперті,
негативістичні, губляться в новій обстановці. Їх ігрова діяльність відрізняється
одноманітністю. Особливого інтересу до ігор не виявляють. Відсутній пошук
нових варіантів гри, а в процесі гри легко відволікаються.
Діти молодшого шкільного віку не можуть зрозуміти простої сюжетної
картинки чи оповідання, особливо з прихованим (переносним) змістом. Вони не
можуть відірватися від конкретної ситуації, намагаються застосовувати старі
методи вирішення нових завдань. У таких дітей не формується поняття числа.
Вони не можуть використовувати підказку.
Діти старшого віку і дорослі не розуміють переносного сенсу прислів'їв і
метафор, не виділяють головного, не можуть класифікувати предмети по
провідним ознаками, формувати висновки, не розуміють іронії, позбавлені
почуття гумору. Слабкість асоціативних процесів деякою мірою компенсується
механічним запам'ятовуванням. Абстрактні поняття носять зовнішній характер,
не мають змісту, використовуються як штампи, без розуміння їхнього змісту.
Всі ці ознаки являються проявом недорозвинення абстрактного мислення,
внаслідок чого хворі виявляються нездатними до повноцінного відволікання і
узагальнення предметів і явищ дійсності, у них відзначається недостатність
критичних здібностей, переважання конкретно-образного мислення. Вони не
здатні розуміти ускладнені відносини, неповноцінна їх оцінка того, що
відбувається і можливих наслідків своїх дій. Фразова мова розвинена, але
словниковий запас бідний, мова часто у вигляді мовних штампів.
 Емоційна і вольова функція відрізняється недорозвиненням вищих почуттів,
малої диференціації їх і недостатньою корекцією афективних реакцій. Хворі
відрізняються впертістю, але з підвищеною сугестивністю, відсутністю
самостійності і ініціативи. У них зазначається незграбність і недостатність
локомоторних реакцій.
Пацієнти можуть мати гарну пам'ять, успішно працювати за шаблоном і
пристосовуватися до життя. В соматичному відношенні - часті дефекти
фізичного розвитку, дрібні потворності: неправильна форма вушних раковин,
епікант, колобома, гіпертелоризм, гіпоплазія верхньої і нижньої щелепи, син - і
полідактилія, вроджені вади серця та інших внутрішніх органів.
При діагностиці олігофренії доцільно враховувати наступні критерії:
1) інтелектуальна непродуктивність обумовлена недорозвиненням функцій
узагальнення і абстракції, виділення головного і другорядного;
2) мислення носить поверхневий, суто конкретний, примітивний характер,
погано використовується надана допомога (підказка);
3) обмежений запас слів, дефекти їх вимови;
4) обмежений запас відомостей про навколишній світ;
5) при наявності цікавості, відсутність допитливості (нова річ, нова людина
викликає інтерес, але він неглибокий і швидко згасає - відволікаються);
6) сугестивність, конформність (легко потрапляє під чужий вплив), копіює
чужу поведінку, не віддаючи собі звіту в його характері;
7) відсутність ініціативи, схильність до наслідування і повторення заучених
штампів, нездатність переключитись на нові види діяльності;
8) загальна сповільненість, загальмованість або навпаки - моторне
занепокоєння, хаотичність рухових реакцій;
9) недостатність виразних рухів (погляд неосмислений);
10) диспластичність статури, деформований череп, неприваблива зовнішність.
Затримка розумового розвитку може бути обумовлена психофізичним
інфантилізмом, соціально-педагогічною занедбаністю, тривалими соматичними
захворюваннями.
 Психофізичний інфантилізм являє собою затримку (ретардацію) фізичного і
психічного розвитку, обумовлену генетичними або впливом тих чи інших
шкідливих умов на ранніх етапах онтогенезу. Хоча діти відстають у фізичному
розвитку від середніх норм паспортного віку, їх статура гармонійна. Пропорції
між довжиною тулуба і кінцівок відповідають більш ранньому рівню розвитку.
Звертають на себе увагу «дитячі» риси: великий череп, мале обличчя, короткі
кінцівки, недостатній розвиток статевих органів. Запізнюється поява вторинних
статевих ознак. Вже за зовнішнім виглядом діти при психофізичному
інфантилізмі виглядають молодше за своїх однолітків на кілька років. Їх рухи
плавні, ритмічні, хоча точні і диференційовані рухи вдаються їм гірше, ніж
одноліткам.
В поведінці вони також схожі на дітей молодшого віку, до яких вони і
тягнуться. Діти з психофізичними інфантилізмом не підкоряються шкільному
режиму: під час занять можуть ходити по класу, снідати, затіяти гру або
починають плакати, просяться додому до мами. Вони безтурботні, легковажні,
поверхневі в своїх судженнях. Відрізняються надмірною дитячістю інтересів і
поведінки, недоліком серйозності, цілеспрямованості, працездатності і
витримки, невмінням зосередитися на заданій роботі. Для них характерний
надмірний вплив емоцій на мислення, переважання уяви і фантазій над
логічними процесами, відзначається схильність до перебільшення і
фантазування, недостатня зрілість суджень. Діти з психофізичним
інфантилізмом підвищено емоційно збудливі, примхливі, схильні до сліз. Вони
швидко втомлюються, не витримуючи необхідного при навчанні розумового
напруження.
Виділяють «парціальний» психофізичний інфантилізм, при якому дитячість
проявляється лише в поведінкових реакціях, хоча буває відсутня в
інтелектуальній сфері. Науковці пропонують поділяти психофізичний
інфантилізм в залежності від співвідношення ступеню розумової затримки і
вираженості інфантильних поведінкових реакцій на органічний,
дисгармонійний і гармонійний варіанти.
 Основна відмінність психофізичного інфантилізму від олігофренії: велика
жвавість психіки; більший інтерес до навколишнього; спрага вражень;
відсутність інертності; вищий рівень логічних процесів; велика ініціативність і
самостійність в іграх; яскравість емоцій; більший вплив емоцій на
інтелектуальну діяльність; прагнення показати себе з кращого боку; відсутність
диспластичності в статурі, гармонійність моторики, виразність міміки.
Затримка розумового розвитку внаслідок соціально-педагогічної
запущенності.
Несприятлива сімейна обстановка (пияцтво і скандали батьків); розумово
відсталі, соціально-запущені батьки; неповні сім'ї, в яких єдиний батько
(найчастіше мати) не справляється з виховними обов'язками - ці та інші
аналогічні фактори створюють бездоглядність, брак уваги і догляду, що
визначають, в свою чергу, сенсорну і емоційну депривації дітей. Якщо в
ранньому віці дитина не отримує достатнього стимулювання для формування у
нього знань і навичок, то зазвичай це суттєво гальмує його розвиток. Перші три
роки визначають виникнення основних потреб і формування способів їх
досягнення, а до 7 років людина отримує близько 75% всієї інформації і всіх
навичок, якими він буде володіти в зрілості.
Школяр, вперше приступивши до систематичної розумової праці, потребує
допомоги з боку дорослих (батьків). Якщо дитина цього не отримує, вона іде
від розумових навантажень, проводить більшу частину часу в безцільних
хитаннях по двору, бере участь в бійках, засвоює погані звички (вони дуже
легко «прилипають»), заводять знайомства з асоціальними елементами. Все це
породжує лінь, безтурботність, безвідповідальність. Народжується байдуже або
навіть негативне ставлення до школи. Розумове напруження на уроках стає їм
тягосним.
Іноді причинами поганої успішності можуть бути часті зміни батьками місця
проживання. Діти в цих випадках пропускають заняття, потрапляють до
вчителів, котрі пред'являють різні вимоги. Ці категорії дітей не проходять в
своєму розвитку необхідних фаз соціалізації, у них не розвиваються соціально
значущі інтереси, моральні принципи. Найбільшою мірою страждає розвиток
вищих почуттів: потреби у праці, задоволення від досягнутого, почуття
відповідальності перед старшими, перед дитячим колективом і перед собою.
Тому і в зв'язку з відсутністю допитливості зникає прагнення до розумової
праці. В результаті - недолік знань і уявлень, недорозвинена мова, бідність
пізнавальних інтересів.
Основні відмінності розумової відсталості внаслідок соціально-педагогічної
занедбаності від олігофренії полягають в здатності у дітей цього контингенту
до узагальнення і абстракції в доступних їм сферах діяльності. Психічні
процеси протікають у них легко і швидко. У певних видах діяльності діти
проявляють ініціативу, достатню самостійність, вміють користуватися
допомогою інших, орієнтуються в життєвій обстановці. Відсутні
диспластичність, аномалії розвитку органів і систем. При ранньому
розпізнаванні педагогічної занедбаності і при створенні сприятливої
обстановки для навчання і життя розумове відставання в більшій чи меншій
мірі вирівнюється. Анамнестичні відомості про те, що виховання і умови життя
були нормальними, а розвиток дитини відставав, говорить на користь
олігофреніі.
Труднощі в відмежуванні педагогічної занедбаності від олігофренії вини-
кають у випадках занедбаності дітей з не грубими резидуально-органічними
церебральними ураженнями (з так званим синдромом мінімальної мозкової
недостатності). При цьому, однак, виявляються не тільки недостатність знань і
умінь, а й симптоми органічного ураження головного мозку.

Класифікація розумової відсталості згідно МКХ-10 виглядає так:

F . 70 Легка розумова відсталість (IQ 50-69)

Включається дебільність
F . 71 Помірна розумова відсталість (IQ 35-49)
Включається імбецильність
F . 72 Важка розумова відсталість (IQ 20-34)
Включається важка імбецильність
 F . 73 Глибока розумова відсталість ( IQ нижче 20)
Включається ідіотія
F . 78 Інша розумова відсталість
При виражених сенсорних і соматичних
Розладах (сліпота, глухонімота, соматична інвалідизація

До патології інтелекту відноситься психоорганічний синдром,

енцефалопатія. Він являє собою сукупність проявів інтелектуально-
мнестичного зниження і емоційно-вольових розладів, обумовлених органічним
ураженням головного мозку різного генезу (травматичного, судинного,
інтоксикаційного, інфекційного). Виділена характерна для цього синдрому
триада Вальтер- Бьюеля: ослаблення пам'яті, погіршення розуміння і
нестримання афектів. Переважання в клініці психорганіческого синдрому
зниження темпу розумової праці, тугорухливості мислення, труднощів в
розумінні, розладів короткочасної пам'яті при збереженні довготривалої
пам'яті, а також нестримання афектів характеризує дементний тип цього
синдрому. Переважання в клінічній картині психоорганічного синдрому
дратівливості, запальності, дистимічно-дисфорічних або ейфорійних проявів,
труднощів в соціальному пристосуванні в зв'язку з конфліктністю, втратою
почуття відповідальності при відносному збереженні інтелекту і пам'яті
визначає характеропатичний тип. Часто в клінічній практиці зустрічається
змішаний дементно - характеропатичний варіант психоорганічного синдрому.
Вказується на крайню неуважність цих хворих, зменшення обсягу і чіткості
їх сприйняття, зубожіння уявлень і понять, ослаблення запам'ятовування і деяке
порушення репродукції найближчого минулого, на уповільнення асоціативних
процесів, лабільність афекту з переважанням в одних випадках ейфорії, в інших
- депресії, часто має місце слабкість спонукань. Хворі виявляють слабкість
суджень, стають безглуздими, утруднюється їх соціальна адаптація, у них
відсутнє або неповне критичне ставлення до свого стану.
В клінічній картині психоорганічного синдрому типові сомато - вегетативні
розлади, що включають головні болі, запаморочення, погану переносимість
спеки, задушливих приміщень і алкоголю, погіршення стану при поїздках на
транспорті, метеозалежність, а також вогнищева церебральна симптоматика
(афазія, агнозія).
У літературі відзначається тенденція до розширеного тлумачення психо-
органічного синдрому, поділу його на гострі і хронічні психосиндроми.
Більшість провідних вітчизняних психіатрів заперечують проти ототожнювання
понять «психоорганічний синдром» і «деменція», вказуючи на можливість
сприятливого перебігу психоорганічного синдрому, аж до повного відновлення
психічних функцій або переходу його в недоумство.
В останні десятиріччя набула широкого поширення класифікація
психоорганічного синдрому, що включає чотири клінічні варіанти його:
1) астенічний - в клініці переважають стійкі прояви психічної і фізичної
виснаженості, дратівливою слабкості, афективної нестійкості, що поєднуються
з зниженням інтелектуальної продуктивності і нечіткими мнестичними
порушеннями;
2) експлозивний - при цьому варіанті в клінічній картині психоорганічного
синдрому переважають дистимічні - дисфорічні розлади, афективна
збудливість, вибуховість, агресивність, вони можуть поєднуватися з
ослабленням самоконтролю і вольових затримок, при цьому інтелектуально -
мнестичне зниження зазвичай не різко виражене;
3) ейфоричний - в клініці на тлі благодушності, ейфорії, підвищення апетиту,
деякої сексуальної роз, нестримання афекту виступають труднощі в розумінні
та адаптації, недостатність запам'ятовування при відносному збереженні
репродукції і використання раніше набутих знань і умінь;
4) апатичний - для цього варіанта психоорганічного синдрому типові
зниження активності, байдужість, звуження кола інтересів, тугорухливість
мислення, безглуздість, досить виражені мнестичні розлади.
Клінічні варіанти психоорганічного синдрому часто є стадіями його
розвитку, відображаючи різну глибину і обсяг ураження психічної діяльності, а
ейфоричний і апатичний варіанти психоорганічного синдрому практично
ідентичні поняттю тотального органічного недоумства.
 Деменція. Кардинальною відмінністю деменції (набутого слабоумства) від
психоорганічного синдрому є психотичний рівень хворобливих розладів.
Деменція - це стійке малозворотнє глибоке зниження інтелекту, що виникає
внаслідок органічного ураження головного мозку. Руїнізація психіки зумовлює
порушення здатності до соціальної адаптаціі.
При деменції у хворих з'являються когнітивні розлади, порушення
морального контролю соціальних мотивацій, що призводять до ускладнень в
соціальній адаптації, призупиняється або припиняється повністю придбання
нових знань, нових видів діяльності. Разом з тим психопатологічна структура
деменції залежить від нозологічної форми захворювання і глибини процессу.
Розвиток деменції має загальні закономірності. Якщо вона виникає в
результаті мозкового захворювання в дитячі роки, то дитина не тільки перестає
розвиватися, але у неї руйнується вже сформована психічна діяльність. При
цьому зазнає зміни ігрова діяльність - зникає уява, ініціатива, збіднюється зміст
гри (гра стає одноманітною: діти хапають і кидають іграшки, предмети).
Відзначається розпад мови, предметних дій, навичок охайності. Може з'явитися
апатичність, млявість або хаотичне розгальмування, іноді балакучість.
Виникають емоційні розлади, зокрема, емоційна нестійкість, образливість,
вибуховість, егоцентричність. У шкільні роки у підлітків знижується
працездатність, вони перестають засвоювати навчальну програму, легко
виснажуються.
При деменції, що виникає в будь-якому віці, поступово знижується рівень
узагальнення і абстрагування, порушується логічний лад і цілеспрямованість
мислення, слабшає або повністю зникає критика.
Запропонувана фенотипічна (феноменологічна) систематика, заснована на
виділенні типових клінічних картин слабоумства без урахування нозологічної
специфіки. Розрізняють лакунарну і глобарну деменцію.
Для лакунарної (осередкової, дисмнестичної,) деменції характерні
нерівномірність ураження різних психічних функцій, своєрідне «мерехтіння» їх
проявів (різний перебіг протягом короткого відрізку часу), первинне порушення
передумов інтелекту, особливо пам'яті та уваги. Ослаблення пам'яті при
лакунарній деменції носить дисмнестичний характер і відрізняється
мозаїчністю, коливаннями в вираженості мнестичних розладів. Інтелект при
лакунарній деменції страждає опосередковано. Порушується пам'ять на поточні
і частково на минулі події, зростає уповільнення когнітивних процесів.
Збіднюються асоціації, знижується кмітливість. Незважаючи на грубі
порушення пам'яті тривалий час зберігається критика, основні навички, в тому
числі професійні, елементарні вміння, побутові установки особистості,
здатність самообслуговування. У всіх випадках відзначається стійке, хоча і не
обов'язкове прогредієнтне зниження особистості, але завжди зберігається ядро
особистості, її морально-етичні властивості. Не характерні нівелювання
особистості і формування стадії маразму. Разом з тим, в залежності від
локалізації фокального ураження головного мозку, клінічна картина лакунарної
деменції набуває характерних особливостей. При локалізації в орбітальній
поверхні лобових часток кори поступово втрачається почуття такту, знижується
критична оцінка свого стану, виникає анозогнозія. У хворих з'являється
ейфорія, придуркуватість, котрі проявляються на тлі загального огрубіння,
спрощення емоційної сфери і розгальмування нижчих потягів. При локалізації
ураження в скроневій частці домінантної півкулі в клінічній картині
виступають апатія, зниження ініціативи, легковажність вчинків, труднощі у
використанні життєвого досвіду, монотонні іпохондричні скарги, зниження
настрою, дисфорії.
Лакунарная деменція є найчастішою в клінічній практиці формою
недоумства. Спостерігається вона при грубому ураженні головного мозку в
результаті екзогенно - органічних захворювань (при церебральному
атеросклерозі, травматичних, інтоксикаційних, тромбангіїті судин головного
мозку, пухлинах, енцефалітах).
Глобарна (тотальна, загальна) деменція виникає при дифузних ураженнях
головного мозку (прогресивний параліч, старече недоумство, хвороба Піка).
При глобарній деменції з самого початку виступають порушення власне
інтелекту. З'являється «безглуздість», обумовлена зниженням аналітико-
синтетичної функції, процесів узагальнення і виключення. При цьому
страждають всі види пізнавальної діяльності, відбувається звуження сфери
сприйняття, порушується пам'ять, бідніє словниковий запас, знижуються вищі
почуття. Поступово втрачається здатність до суджень і умовиводів, до
критичної оцінки навколишнього і самого себе, з'являються розлади мови. У
хворих втрачається здатність набувати нових знань, вони не можуть
використовувати і старі знання, а в подальшому останні починають
руйнуватися. Характерне нівелювання особистості, обумовлене її поступовим
розпадом, втратою вищих почуттів, морально - етичних установок. Для
глобарної деменції типова поразка ядра особистості, грубі розлади
самосвідомості. Розвивається цей тип недоумства, зазвичай, поступово, йому
властива прогредієнтність і закінчується він в більшості випадків психічним
маразмом.
Дисциркуляторне недоумство спостерігається при судинних
захворюваннях головного мозку (при церебральному атеросклерозі,
гіпертонічній і гіпотонічній хворобі, після інсульту, при тромбангіїті).
Феноменологічно судинна деменція відноситься до лакунарного недоумства.
Початок її формування (найчастіше зустрічається атеросклеротична)
характеризується появою стомлюваності і уповільненням всіх психічних
функцій. Зникає ініціатива, стає скрутним збиратися що - небудь робити.
Виникає легке відволікання, порушення пам'яті проявляється головним чином в
поганому запа- м'ятовуванні. Особливо страждає короткочасна пам'ять.
З'являються труднощі у відтворенні хронологічного порядку подій, власних
назв, інших найменувань. При цьому хворий неправильну підказку не приймає,
але сам згадати відразу не може та лише через деякий час згадує необхідне.
Досить типове виникнення тенденції до дисимуляції мнестичних розладів.
Характерне зростання виснаження мнестичних функцій. Можуть мати місце
обмани пам'яті (псевдоремініс-ценції і конфабуляції), у деяких випадках
формується «зрушення ситуації в минуле» (екмнезія). Разом з погіршенням
пам'яті з'являються ознаки амнестичної дезорієнтировки, а в подальшому і
амнестичної сплутаності. Остання посилюється під час епізодично виникаючих
станів тривоги і занепокоєння. На тлі мнестичних розладів виявляються
асемічні симптоми у вигляді вербальних і літературних парафазій, амнестичної
афазії, елементів аграфії. Ці розлади відрізняються коливанням інтенсивності
проявів, «мерехтінням симптомів». Все це відбивається на когнітивних
функціях: погіршується утворення суджень і умовиводів. Спочатку з'являються
непослідовні судження, потім характерне зниження рівня узагальнення і
виключення, виснаження психічних процесів; особливо важко оперувати
абстрактними поняттями.
Хворий з болем в душі сам усвідомлює свою психічну неспроможність. Це
супроводжується тужливим забарвленням переживань, відчуттям порожнечі в
душі. Разом з тим основні навички, встановлені взаємини з людьми, моральні
установки і інші особистісні прояви тривалий час залишаються збереженими,
хоча зазвичай і супроводжуються загостренням негативних преморбідних рис
характеру. Хворим властиві коливання настрою, емоційна нестійкість,
дратівливість. Надалі виступає нетримання афектів, легкодухість, іноді -
мимовільний плач. Поглиблення недоумства і наростання фокальної
симптоматики призводить до явищ анозогнозії, розпаду ядра особистості і
формуванню картини глобарного недоумства. Можливе гостре виникнення
стійкого синдрому лакунарного недоумства після інсульту у хворих, які до того
не виявляли проявів деменціі.
При гіпертонічній і гіпотонічній хворобах, на початкових етапах, характерні
звуження обсягу уваги, підвищена виснаженість, легке мимовільне
переключення, зниження пам'яті, емоційна гіперестезія, дратівлива слабкість,
зниження інтелектуальної продуктивності. Надалі з розвитком
дисциркуляторної енцефалопатії формується недоумство, в структурі якого
виявляються різке зниження мнестичних функцій (забування імен рідних і
близьких, фактів своєї біографії, розпад логіко-абстрактної пам'яті);
конфабуляції і псевдоремінісценції; втрата професійних навичок; нерозуміння
абстракцій та логіко-граматичних конструкцій; порушення рахункових
операцій; апракто-агностичні розлади; апато-абулічні прояви. Спостерігається
акцентуація негативних преморбідних особис-тісних особливостей, а потім -
егоїзм, морально- етичне зубожіння, сутяжництво. При гіпертонічній хворобі
недоумство прогресує швидше, ніж при церебральному атеросклерозі. Цьому
сприяють часті гострі порушення мозкового кровообігу, що супроводжуються
виникненням вогнищевих уражень.
При облітеріруючому ендотромбангіїті, що спостерігається переважно у
чоловіків, уражаються не тільки судини нижніх кінцівок, але і судини
головного мозку. У цих випадках мова йде про церебральні форми хвороби. У
хворих спостерігається так звана «перемежовуюча кульгавість мозкових
центрів», що виявляється в скороминущих порушеннях зору, мови, нападах
страху, сутінкових розладах свідомості. Недоумство при церебральному
облітеріруючому ендартеріїті носить лакунарний (амнестичний) характер.
Потім воно досить швидко поглиблюється, зростають асемічні розлади,
розпадається ядро особистості, формуються ознаки глобарного недоумства
(псевдопаралітичного типу).
Епілептичне недоумство має певну схожість з травматичною
деменцією. Зокрема, це виявляється в наявності брадипсихії і інертності. Однак,
на відміну від травматичної і судинної деменції, при епілептичному недоумстві
темп психічної діяльності хоч і уповільнений, але рівномірний - відсутня
підвищена виснаженість її, уповільнення психічних процесів поєднується з
брадикінезіїю і олігофазією. Переважає конкретне мислення, яке не тільки
тугорухоме, але і в'язке, що проявляється в схильності хворих до надмірної
деталізації, в неспроможності відділення головного від другорядного. Хворі в
своїх судженнях не можуть відволіктися від деталей, «топчуться на місці», але
мети свого висловлювання не втрачають. Їх мова рясніє шаблонами,
відрізняється своєрідною витіюватістю, вживанням зменшувальних і пестливих
назв, примітивним римуванням. Відзначається прагнення прикрасити
мову. Характерні повчальні висловлювання, що відображають схильність
хворих до деякої патетичності і переоцінки власного життєвого досвіду. Вони
люблять робити настанови, повчати, але висловлювання неглибокі, поверхневі,
містять банальні асоціа-ції. Спостерігається поступове зубожіння словникового
запасу - прогресуюча олігофазія. Типовим є поєднання повчальності, олігофазії
і егоцентричних тенденцій. Вони виявляються в постійному прагненні
«включення себе в ситуацію», в спробах самоствердження, в жадобі визнання.
При епілептичному недоумстві знижується пам'ять, причому відзначається
паралелізм між ступенем виразності недоумства, олігофазією і ослабленням
пам'яті. Егоцентрична афективно - особистісна спрямованість процесів
мислення надають епілептичному недоумстві особливі риси, що дозволяють
визначати його як концентричне. Для нього характерне звуження інтересів
хворого на власній особистості, вузькість діапазону мислення, зниження рівня
узагальнення і виключення, втрата відчуття гумору (це пов'язано з
тугодумством і важкістю виділення істотного). Зазвичай спостерігаюча при
епілептичному недоумстві переоцінка малоістотних ознак робить необхідним
диференціювати його з шизофренічним недоумством, при якому має місце
актуалізація «слабких» ознак і руйнування стереотипів і шаблонів.
Виділяється кілька видів епілептичного недоумства: просте недоумство, що
характеризується прогредієнтністю і відсутністю продуктивної
психопатологічної симптоматики; в'язко-апатичне недоумство, коли
виявляються виражена апатія, повільність і тугорухомість інтелектуальних і
емоційних проявів, відсутність афективної напруженості і експлозивності.
Параноїдне епілептичне недоумство включає продуктивну психопатологічну
симптоматику, зокрема, систематизовані паранояльні і парафренні маячні ідеї.
Воно відрізняється протрагованим перебігом і відносним інтелектуально -
мнестичним збереженням. Порівняно рідко зустрічається псевдопаралітичне
недоумство, ознаками якого є менша рухливість, конкретність маячних ідей
величі, бідніших за змістом, ніж при прогресивному паралічі. На тлі
ейфоричного афекту епізодично проявляється експлозивність.
Як свідчать епідеміологічні дослідження, епілептичне недоумство виникає
приблизно в 20% випадків захворювання на епілепсіюю.
Шизофренічне недоумство феноменологічно відноситься до транзиторного
типу. У зв'язку з цим інтелектуальна недостатність при шизофренії залежить
від психічних особливостей, що лежать поза інтелекту: порушення ініціативи,
винахідливості, наполегливості, рішучості. Скоріше варто говорити про
особливу манеру мислення у хворих на шизофренію, настільки незвичайну, що
з'являється думка про недоумство. Інтелектуальна недостатність при
шизофренії обумовлена «відволіканням» (маячними переживаннями,
галюцинаціями), «недостатньою активністю», впливом гострих психотичних
станів. Проте, неправильна поведінка, безглуздість у вчинках, неадекватність
інтелектуальних реакцій, їх невідповідність соціальним нормам у хворих на
шизофренію свідчать про наявність у них деменції. Разом з тим цього
недостатньо для розуміння клінічної структури шизофренічного недоумства. Як
показали численні дослідження, при шизофренії відбувається порушення
системного функціонування інтелекту при збереженні окремих його елементів.
Зокрема, це проявляється в асинхронності процесів мислення, що набуває
особливого характеру химерності, символічності, формальності, манірності,
мозаїчності. Когнітивний апарат збережений, але асоціативні зв'язки істотно
модифіковані, звужені і невпорядковані. Роз'єднаність роботи інтелекту,
роздробленість в сприйняттях і уявленнях, мозаїчність переживань, поряд з
паралогічним мисленням і «афективним загасанням особистості» складають
основу шизофренічної деменції.
До цього слід додати, що у хворих на шизофренію довго задовільно
зберігаються орієнтування в часі, місці, навколишньому, а також основні
процеси пам'яті. Тільки запам'ятовування у них виявляється гірше через
падіння інтересу і порушення здатності зосереджуватися. Руйнівний вплив на
інтелектуальну діяльність надають перекручене, неправильне, символічне
сприйняття, явища дереалізації і деперсоналізації, а головне - порушення
мислення, обумовлені «зісковзуванням», «розтягуванням» думок. Відбувається
роз'єднання, порушення перебігу асоціацій, випадіння окремих ланок
асоціативного процесу, атактично вриваються сторонні думки і ідеї, що
обумовлено відсутністю або зниженням цільових установок, падінням процесів
зосередження і інтересу, порушенням гармонійного співвідношення між
когнітивними процесами і емоційним реагуванням. Це і визначає особливості
атактичної мовної сплутаності, що характеризується наявністю правильної
граматичної побудови фраз при порушенні смислового змісту у вигляді
псевдопонять і неологізмів; контамінацій, символічного розуміння і
тлумачення; персеверацій; безглуздих відповідей; парадоксальності
умовиводів і висловлювань; поєднання непоєднуваного і роз'єднання
неподільного. У структурі шизофренічного недоумства може мати місце
шизофазія, що є ступенем атактичної мовної сплутаності, при якій виявляється
неможливою інтелектуальна комунікація. Мова в цих випадках позбавлена
емоційної виразності, монотонна, часом набуває характеру невиразного
безглуздого бормотіння. Голос зазвичай тихий, але часом можуть бути гучні
викрики.
По мірі перебігу захворювання зростає недоумство, що проявляється у все
більш різкому зниженні інтелектуальної продуктивності, кмітливості, втрати
критичного ставлення до навколишнього і до свого стану, в неуважності,
апатії, аутизму.
При глибокому шизофренічному недоумстві хворі нерухомо сидять або
лежать в ліжку, зовсім байдужі до того, що відбувається навколо і до своїх
власних потреб. Вони не проявляють навіть чисто фізіологічних бажань:
неохайні, доводиться годувати з ложки. Розпадаються всі соціальні та особисті
зв'язки, вербальне спілкування з хворими виявляється неможливим, можливе
збереження лише деяких звичних жестів.
Недоумство може носити характер простого, при якому продуктивна
психопатологічна симптоматика редукується і на перший план виступає в тій
чи іншій мірі виражена інтелектуальна неспроможність.
Виділяють варіанти вихідних станів шизофренії в залежності від ступеню
деструкції особистості: синдром «апатичного» недоумства («деменція
спонукань»); «органічний» тип недоумства, з характерними розладами критики,
примітивністю і банальністю суджень, бідністю мислення, психічною
виснаженістю; синдром «руйнування» - тотальний розпад інтелекту і
особистості при збереженні лише нижчих психічних функцій. Кінцеві стани
при шизофренії можуть носити характер недоумства, при якому зберігаються
деякі сліди клінічної форми: гебефренність (дефектгебефренія), кататонічні
прояви (негативізм, стереотипії), окремі вкрай одноманітні, стереотипні маячні
висловлювання, позбавлені емоційного забарвлення.
 VІІ. Примірники тестових завдань:
вхідного рівня знань

1. Єпізодично виникаюча блокада розумової діяльності носить назву:

А. ментизм
Б. ехолалія
С. персеверація
Д. вербигерація
Є. шперунг*
2. Аутистичне мислення зустрічається:
А. у здорових осіб
В. у дітей
С. при шизоідній психопатії
Д. при шизофренії
Є. всьому перерахованому*
3. Визначення «мимовільне насильницьке виникнення нецілеспрямованого
потоку думок» відноситься до терміну:
А. вербігерація
В. персеверація
С. шперрунг
Д. ментизм*
Є. логоклонія
4. Вкажіть термін, що відповідає визначенню «мимовільне повторення у мові
слів та окремих фраз оточуючих»:
А. персеверації
В. вербігерація
С. інкогеренція
Д. ехолалія*
Є. шизофазія
5. Назвіть найбільш істотний чинник, що характеризує маячні ідеі:
А. насильницьке виникнення
В. недоступність корекції*
С. неможливість протидіяти їм
Д. спрямованість на суб`єктивний світ
Є. поліморфізм
6.До персекуторних маячних ідей належать:
А. маячні ідеі переслідування
В. маячні ідеі фізичного впливу
С. маячні ідеі отруєння
Д. маячні ідеі побутових стосунків (збитків)
Є. все перераховане вірно*
7. Паталогічна докладність мислення зустрічається при:
А. шизофренії
В. епілепсії*
С. психопатії
Д. неврозах
Є. наркоманії
8. В структуру якої деменції входять симптоми олігофазії, надлишкової
деталізації розповідей, егоцентризму ?
А. Шизофренічної.
В. Внаслідок ЧМТ.
С. Внаслідок пухлин головного мозку.
Д. Епілептичної.*
Є. Внаслідок церебрального атеросклерозу.
9. Олігофренія зумовлена переважно:
А. Хромосомними абераціями, іншими спадковими хворобами.*
В. Особистісними особливостями.
С. Психотравмуючими факторами.
Д. Патологічною вагітністю, родами.*
Є. Патологічним впливом на розвиток головного мозку дитини до 3-х
років.*
10. Які зміни особистості не характерні для хворих з шизофренічною
деменцією:
А. Педантизм.*
В. Замкнутість.
С. Апатія.
Д. Полярність емоцій.*
 Є. Зниження соціальних інтересів.

11. Лакунарна форма деменції об’єднує порушення у психічних сферах окрім:

А. Пам’яті.
В. Афективної.
С. Вольової
Д. Мислення. *
Є. Уваги.
12. При діагностиці олігофренії потрібно звернути на увагу у послідовності :
А. Стать хворого.
В. Аномалії розвитку зовнішності.
С. Здібність навчання у школі.
Д. Різновид мислення.
Є. Особливості поведінки, мовлення
Відповідь – Д, С, Е, В, А.

Примірники ситуаційних задач:

вхідного рівня знань

1. Жінка 40 років, інженер, 5 років тому почала казати, що болить голова,

відчуває загальну слабкість, поганий апетит. Вважала, що на роботі всі
знущаються з неї, сміються. Підозрювала, що дочка пов`язана з бандитами, які
збираються її вбити. У хворобливому стані звільнилася з роботи. Зненацька
почала ходити на лекції до гірничого університету. Декілька разів зверталася за
допомогою до міліції, там затверджувала, що на неї впливає якась апаратура.
Періодично буза напруженою, підозрілою, імпульсивною.
Серед внутрішніх органів, неврологічного стану та додаткових досліджень
патології не знайдено.
Напружена, розповідає про думки, що діями її хтось керує, постійно слідкує за
нею. В лікарні де вона зараз знаходиться заховані апарати щоб підслуховувати
її думки. В розпачі , що не може вночі заснути, боїться, що їжа може бути
отруєна.

Які симптоми виявляються у хворої?

Які періоди можливо прослідкувати при захворюванні?
Який ведучий синдром?
Про яку нозологію можливо міркувати? (маячні ідеї впливу, отруєння)

2. Чоловік 44 років, вчився задовільно. Закінчив середню школу, зараз

службовець. З дитинства відчував вночі страхи. З 14 років почав лякатися
переходити через місток, але переїздив повз нього на тролейбусі. Далі почав
лякатися переходити через площі, при допомозі друзів міг це зробити. Пізніше
став боятися ходити у кіно, театр, особливо був переляканий коли закривали
двері та гасло світло. Виходячи з квартири декілька разів доторкався рукою до
стільця, враховував, що після цього з ним на вулиці нічого не скоїться.
Всі роки - несміливий, невпевнений в собі, постійно має сумніви у своїх діях та
рішеннях.
Соматичної патології немає. Сприйняття, пам`ять, інтелект у нормі. Розуміє
відсутність обґрунтованості своїх побоювань.

Який ведучий синдром?

Які симптоми складають цей синдром?
До яких форм патології може відноситись це захворювання? (нав`язливі
страхи, невроз).

3. Жінка 49 років, вчителька, госпіталізована в психіатричний стаціонар на

експертизу у зв`язку з тим, що коли була у дворі свого багатоповерхового
будинку біля шостої години раптово накинулась на сусідку , зірвала з неї
плаття та почала бити. При дослідженні епізоду пояснила, що декілька місяців
слідкує за цією сусідкою, вона знаходиться у сексуальних зв`язках з її
чоловіком 54 років. Чоловік є інвалідом і не працює, зовсім не може ходити бо
має параліч кінцівок. Зрозуміла про зв`язок з сусідкою тому, що коли
приходить додому після роботи ліжко чоловіка у безладі. Крім того декілька
разів чула як хтось тихенько стукав у двері, коли виходила то нікого не було.
При зустрічі з сусідкою та тільки усміхалась до неї та не здоровкалась.
Спробувала розібратись з чоловіком, але він не володіє мовою після інсульту та
не може їй нічого роз`яснити. Впевнена, що за нею правда і добре помстилася .
Емоційно напружена, іноді плаче, жаліє хворого чоловіка та винуватить
сусідку. Характеризується на роботі як добра працівниця.
Які симптоми виявляються у хворої?
Який ведучий синдром?
Як обґрунтувати висновок експертизи які заходи мають бути?
(маячні ідеї ревнощів, хвора не відповідає за свої дії та повинна лікуватись)

4. Чоловік 37 років, лікар. У дитинстві тихий, нерішучий хлопець. Погано

вчився у школі тому,що не міг ніколи відповісти на запитання, міркував що
всього не знає. З 10 до 17 років мастурбація. У 18 років з`явилась боязкість за
серце, думав що може померти. Завжди лякався «в важку хвилину» залишитися
без лікарської допомоги, тому ходив по місту з товаришами - лікарями. Все
життя хвилювався щоб не захворіти сифілісом або другою інфекцією. Декілька
разів на день мив руки. До оточуючих добрий та сумлінний. Завжди очікує для
себе яку небудь погану звістку.
Соматичних порушень не виявлено. Спить та їсть добре. Сприйняття, пам`ять
інтелект без патології. Розуміє безпідставність своїх думок , аналізує їх. Дуже
нерішучий при прийнятті якого небудь рішення.

Який ведучий синдром?

Які симптоми складають цей синдром?
На якому підґрунті формувалося захворювання? (на до клінічному періоді
астенічна акцентуація з нерішучістю та невпевненістю. далі формуються
нав`язливі страхи як прояв неврозу нав`язливих станів).

5. Дівчина 14 років. За 3 місяці до госпіталізації у психіатричну лікарню почала

скаржитись на головні болі, роздратованість, відчуття змін у собі. Почала
багато міркувати, багато часу могла сидіти та дивитись в одну крапку.
Розглядала себе у дзеркало, казала, що в неї змінилося лице ,подовжився ніс,
розширилися очі, «мов каміння очі». У процесі читання помітила, що літери то
віддалюються, то приближуються. Погіршилося навчання у школі. З мамою та
сестрою стала різкою та категоричною. Не слідкує за собою, багато часу лежить
у ліжку.
Соматичний та неврологічний стан без патології. Консультація офтальмолога -
норма. Сприйняття та пам`ять без порушень.
У бесіді спокійна, але іноді замовкає, роз`яснює це тим, що « у голові
зупиняються думки». Бездіяльна, ні до чого не має зацікавленості.

Які симптоми виявляються у хворої?

Який ведучий синдром?
До яких форм патології може відноситись це захворювання? (синдром
дисморфофобії, початок шизофренічного процесу).
6. Хвора 52 роки. Захворювання почалося з грубих розладів пам’яті при
збереженні емоційної сфери та критики. Потім розвинулися апрактичні,
афатичні, агностичні розлади, проявлення алексії, агресії.
1. Вкажіть попередній діагноз ?
2. Призначте обстеження хворої ?

Відповідь:
1. Хвороба Альцгеймера.
2. РЕГ, ЕхоЕГ, КТ головного мозку, консультація терапевта, невролога,
медичного психолога.

7. У хворої 69 років протягом останнього року бувають головні болі,

запаморочення, з'явилася дратівливість, безсоння, стала втомлюватися від
домашньої роботи. Іноді забувала імена знайомих, не може пригадати, куди
поклала потрібну їй річ. Спостерігається погіршення в запам'ятовуванні нових
фактів, записує ім'я лікаря, що лікує її. При спогадах даних подій плутає
послідовність, сама помічає свої помилки, засмучується. При згадці про
близьких з'являються сльози, але тут же, при зміні теми, усміхається, сміється.
1. Яку хворобу можна припустити ?
2. Призначте лікування хворій ?

Відповідь:
1. Атеросклероз судин головного мозку.
2. Призначити підвищені дози ноотропних засобів, препарати, що
покращують мозковий кровоток, загальнозміцнююча, симптоматична терапія.

8. Хворому 55 років. Захворювання почалося поволі із змін особистості

(зниження морально-етичних якостей), рухової розмальованості при збереженні
мнестичних функцій і зниженні критики, потім з'явилися розлади експресивної
мови, аспонтанність, емоційна тупість.
1. Яку хворобу можна припустити ?
2. Яке обстеження слід призначити хворому ?

Відповідь:
 1. Хвороба Піка.
2. РЕГ, ЕхоЕГ, КТ головного мозку, консультація терапевта, невролога,
медичного психолога.

9. Хвора, 75 років, виявляє грубі розлади пам'яті, зовсім не запам'ятовує поточні

події, забула багато з минулого життя. Мислення конкретне. Виявляє грубі
порушення праксису, поведінка неадекватна. Некритична до свого стану.
1. Який ведучий психопатологічний синдром можна припустити ?
2. Яке дослідження необхідне призначити хворій для визначення характеру
патологічного процесу в головному мозку?

Відповідь:
1. Синдром деменції.
2. Комп’ютерну томографію головного мозку.

Примірники тестових завдань та ситуаційних задач:

вихідного рівня знань

1. У поліклініку до терапевта прийшов хворий зі скаргами на болі в животі. В

процесі бесіди лікар виявив, що пацієнт не може тямущо висловити свої скарги,
анамнестичні дані. Запас знань не відповідає його віку. Неадекватно сміється.
Не пам'ятає паспортних відомостей (рік народження, адреси).
- Визначте тактику лікаря загально клінічної практики (терапевт, хірург).
- Які додаткові обстеження слід призначити

А. Не враховувати ці порушення при обстеженні і терапії хворого, призначити

загальний аналіз крові, сечі.
В. Терміново направити хворого на консультацію до психіатра
С. Прі оцінці скарг, анамнестичних даних і лікувальних заходів враховувати
недолік інтелекту хворого
Д. Рекомендувати хворому звернутися до психіатра для консультації
Е. Ні одне з перерахованих.
2. Хвора, 75 років на прийомі у терапевта виявляє грубі розлади пам'яті, зовсім
не запам'ятовує поточні події, забула багато що з минулого життя. Виявляє
грубі порушення праксису.
- Яке дослідження необхідно призначити хворій для визначення характеру
патологічного процесу в головному мозку
- Який ведучий психопатологічний синдром

А. Комп`ютерну томографію мозку. Синдром деменції.

В. Рентгенограму черепа. Синдром Корсакова.
С. Електроенцефалографію. Синдром прогресуючої амнезії.
Д. Дослідження ліквору. Синдром олігофренії.
Е. Біохімічне дослідження крові. Психоорганічний синдром.

3. У хлопця 14 років мають місце – незрілість думок, наївність, підвищена

навіюваність, надмірна прихильність до батьків, моторна незручність,
схильність до незрілих думок, ожиріння, загальна затримка психічного
розвитку.
- Ваш попередній діагноз.

А. Дисгармонічний інфантилізм.
У. Ідіотія.
С. Імбецильність.
Д. Патохарактерологічний розвиток особи.
Е. Шизоїдна психопатія.

4. Чоловік 68 років. протягом останніх 3 років на пенсії. Раніше працював

директором школи. Повинен був піти на пенсію у зв`язку з головними болями,
шумами в голові, роздратованістю, забутливістю. артеріальний тиск
підвищується до 170 - 180/ 90 - 110.
В клініку госпіталізований другий раз. Перший раз лікувався рік тому , тоді був
психотичний стан з порушенням засипання, тривогою, чув голоси невідомих
людей, котрі називали його зрадником. Вважав, що його переслідують, та
мають вбити. Щоб далі закінчити ці муки вискочив з вікна. Получив важкі
травми кінцівок. У відділенні два тижні відчував страх, був напруженим, не
хотів їсти, затверджував, що він не злочинець, а навпаки навкруги зрадники.
Потім вийшов з цього стану, пам`ятає що тоді було. Залишався плаксивим,
інтелектуально зниженим. Важко згадувати про минуле. Вдруге психотичний
стан розвинувся через 6 місяців зі схожими симптомами. Просив його рятувати
від переслідувачів, не довірився сестрам робити ін`єкції. Ввечері бачив
неприємні лиця ворогів.
Через 1,5 місяця стан нормалізувався. За цей час у відділенні біли періоди
покращення, з`являлася критичність до свого стану, був спокійним, самостійно
приймав їжу.
Соматично: А/Д - 160/90.

Які симптоми виявляються у хворого?

Який ведучий синдром?
Які соматичні супутні прояви?
З яким соматичним захворюванням поєднуються ознаки психічних порушень?
Яку нозологію можливо виставити? (галюцинаторно- параноїдний судинний
гіпертонічний психоз).

5. Чоловік 39 років, хворіє протягом 6 років. Став відчувати болі «стягуючого»

характеру у задньому проході, що мають особливий зв`язок з головою,
посмикування рук і ніг, «в голові якесь забруднення», «розширюються та
червоніють вуха», «зсохся мозок».
Ніколи ніде не лікувався. Кинув працювати тому, що мав виділення чогось з
полового члену. Кинув спілкуватися з товаришами, удень нікуди не виходив на
вулицю, тільки вночі на вулиці займався гімнастикою. З родичами
роздратований, особливо до матері. Вважає, що в нього венеричне
захворювання та два рази обстежувався у венерологів, обидва рази нічого не
знаходили.
Соматичний та неврологічний статуси без патології. В додаткових обстеженнях
теж норма.
В бесіді розмовляє «про зміст життя людини і в цілому всесвіту». Розповідає,
що «з голови щось тепле давить на ніс,очі, руки та ноги». Психічно хворим себе
не вважає. відповідає: «В мене діабет та венерична хвороба». Вимагає
детального обстеження. Постійно торкається живота, роздивляється на себе у
дзеркало. Лікування в псих. стаціонарі вважає «помилкою лікарів», вимагає
виписати додому.

Який ведучий синдром?

Які симптоми складають цей синдром?
До яких захворювань можливо відносити ці розлади? (іпохондричні маячні ідеї)
психологічні тести:

Перелік контрольних питань

1. Класифікація порушень мислення
2. Різновиди маячних ідей за змістом
3. Патологія мислення за темпом.
4. Порушення мислення за формою.
5. Різновиди нав`язливих ідей
6. Різновиди маячних ідей.
7. Класифікація розладів інтелекту.
8. Поняття і ступені олігофренії, етіологічні чинники.
9. Поняття деменції, різновиди деменції.
10. Лакунарна деменція, при яких захворюваннях буває
11. Тотальна деменція, коли зустрічається.
12. Особливості епілептичної та шизофренічної деменцій, їх клінічні
відмінності.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна
1. Психіатрія і наркологія: підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. / Г. Т.
Сонник [та ін.] ; за ред. O. К. Напрєєнка. - К. : ВСВ Медицина, 2015. - 424
с.
2. Психіатрія і наркологія : підруч. / В. Л. Гавенко [та ін.] ; за ред.: В. Л.
Гавенка, В. С. Бітенського. - 2-е вид., переробл. и доп. - К. : ВСВ
Медицина, 2015. - 512 с.

3. Розлади мислення та інтелекту (курс психіатрії) : лекційний матеріал. –

Запоріжжя, 2022.

Додаткова

1. Психіатрія / під ред. В. М. Козідубової [та ін.]. – Харків : Оберіг, 2013. –

1164 с.
2. Психіатрія : підручник / Г. Т. Сонник, О. К. Напрєєнко, А. М. Скрипніков. –
К. : Здоров’я, 2006. – 432 с.
3. Психіатрія: зб. нормативних документів / упоряд. та голов. ред. В. М.
Заболотько. – К.: МНІАЦ медичної статистики; МВЦ «Медінформ», 2009. – 628
с.
4. Медична психологія: підручник / І. Д. Спіріна, І. С.Вітенко, О. К. Напреєнко
[та ін.]. – Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2012. – 444 с.