1.1.

АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА — колиска європейських літератур

- Термін і поняття “античної літератури”, її географічні, історичні і

хронологічні межі.
- Антична література як джерело сюжетів і образів, скарбниця соціального і
морального досвіду, “вічних” проблем людського існування, людської
поведінки. Переосмислення античних сюжетів у літературі нового часу

Античною літературою (від латинського слова antiquus – стародавній)

називають літературу стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні
Середземного моря (на Балканському і Апеннінському півострові та на
прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам'ятки створені на діалектах
грецької мови і латинською мовою, належать до І тис. до н. е, і початку І тис. н.
е. Історично грецька література передувала римській. Хронологічно антична
література охоплює приблизно VІІІ ст. до н.е. - V ст. н.е.
Вивчення античності дозволяє нам простежити виникнення і розвиток
європейської культури від її першоджерел, зрозуміти умови формування
основних духовних цінностей європейської культури та їх неповторність,
поглибити власну європейську самоідентифікацію. Антична література
справила непересічний вплив на весь подальший розвиток європейської
літератури, що особливо стосується літератури Ренесансу, класицизму і
романтизму. Саме завдяки античній культурі й літературі в ХІV ст. розпочалася
доба Відродження.
Твори античних письменників протягом століть вважалися ідеалом
досконалості та слугували неперевершеними взірцями для наслідування.
Образи та сюжети античності – невичерпне джерело натхнення митців усіх
часів. Вони надихали славетних поетів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарку,
Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера, Джорджа Гордона Байрона; уславлених
художників – Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тіціана, Рубенса, Рембрандта,
Антоніса ван Дейка; композиторів – Крістофа Глюка, Моцарта та ін. Неабиякий
інтерес до античності виявили діячі української культури – Григорій
1
Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина,
Микола Бажан, Ліна Костенко.
В античній літературі сформувалися основні жанри європейської
літератури в їх архаїчних формах і основи науки про літературу. Естетична
наука античності визначила три основні літературні роди: епос, лірику і драму
(Арістотель), ця класифікація зберігає своє базове значення в наші дні.
Найдавніші форми літератури пов'язані з міфом, магією, релігійним культом,
ритуалом. Пережитки цього зв'язку можна спостерігати в літературі античності
аж до часів її занепаду.
Публічність. Для античної літератури характерні публічні форми
побутування її найвищий розквіт припадає на докнижну епоху. Лише
наприкінці античності з'являється такий «книжний» жанр, як роман,
призначений для персонального читання. Тоді ж закладаються перші традиції
оформлення книжки (спочатку у вигляді сувою, а потім зшитка), включаючи
ілюстрації.
Антична література була тісно пов'язана з музикою, що у першоджерелах,
безумовно, може бути пояснено через зв'язок з магією і релігійним культом.
Так, Гомерові поеми та інші епічні твори співалися мелодійним речитативом у
супроводі музичних інструментів і простих ритмічних рухів; постановки
трагедій і комедій в афінському театрі оформляли як розкішні «оперні»
вистави; ліричні вірші співалися авторами, які таким чином виступали
одночасно ще й як композитори і співці. На жаль, від усієї античної музики до
нас дійшло кілька роз'єднаних фрагментів.
Певним зв'язком з магією можна пояснити надзвичайну поширеність
віршової форми, яка буквально панувала у всій античній літературі. Антична
література зберігала тісний зв'язок зі світоглядними особливостями родового,
полісного, державного життя і відображала їх. Грецька і частково римська
літератури демонструють тісний зв'язок з релігією, філософією, політикою,
мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством, без якого їх існування в
класичну добу втрачало весь свій смисл. У пору свого класичного розквіту вони

2
були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною
дозвілля.
Антична література пережила такі етапи:
Архаїка. Період архаїки, або дописемний період, увінчується появою
«Іліади» і «Одіссеї» Гомера (VIII–VII ст. до н. е.). Розвиток літератури в цей час
зосереджений на Іонійському узбережжі Малої Азії.
Класика. Початковий етап періоду класики – рання класика
характеризується розквітом ліричної поезії, центром якої стають острови
Іонійської Греції (VII–VI ст. до н. е.). Висока класика представлена жанрами
трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також нелітературною
прозою (історіографія, філософія, красномовство). Її центром стають Афіни, що
пов'язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах.
Класичні твори грецької літератури створені на аттичному діалекті (V ст. до н.
е.). Пізня класика представлена творами філософії, історіографії, театр же
втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою
(IV ст. до н. е.).
Еллінізм. Початок цього культурно-історичного періоду пов'язують з
діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається
процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема
виникає жанр прозового роману.
Час Риму. Саме в цей час на арену літературного розвитку виходить
молодий Рим. В його літературі вирізняють етап республіки, який завершується
роками громадянських війн (III–І ст. до н. е.), «золотий вік», або літературу
доби імператора Августа, позначену іменами Вергілія, Горація, Овідія (на
рубежі старої і нової ери); нарешті літературу пізньої античності (І–III ст.).
Перехід до середньовіччя. У ці століття відбувається поступовий перехід
до середньовіччя. Євангелія, створені у І ст., знаменують повний світоглядний
злам, провісник якісно нового світовідчуття і культури. В подальші століття
латинська мова залишається мовою церкви. На варварських землях, що
належали Західній Римській імперії, латинська мова суттєво впливає на

3
формування молодих національних мов: так званих романських – італійської,
французької, іспанської, румунської та ін. і значно менше германських –
англійської, німецької та ін., які успадковують від латини написання літер
(латиницю). На цих землях поширюється вплив католицької церкви.