ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ТВОРУ «СЕРЦЕ
ПІТЬМИ»…………………………………………………………………………
1.1 Неоромантизм в англійській літературі кінця ХІХ- поч. ХХ ст. і творчість
Дж. Конрада………………………………………………………………………
1.2 Художня своєрідність повісті «Серце темряви»…………………………..
РОЗДІЛ 2 ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ПОВІСТІ ДЖ. КОНРАДА
«СЕРЦЕ ТЕМРЯВИ»……………………………………………………………
2.1 Соціальна і філософська проблематика повісті Дж. Конрада……………
2.2.Семантика і метафоричне наповнення назви твору……………………..
2.3. Концепція світу і людини за Джозефом Конрадом…………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….
 ВСТУП

Роман Джозефа Конрада «Серце пітьми» включає відносно невелику

кількість персонажів, близько двадцяти осіб, які або названі по імені, або,
будучи безіменними, більш-менш детально представлені розповідачем і
відіграють певну роль у розвитку сюжету. Є й у творі низка персонажів, яких
слід назвати позасюжетними. Вони зазвичай з’являються в розповіді капітана
Марлоу і слугують для ілюстрації його численних рефлексій, відтак
працюючи на вираження складного й багатопланового ідейно-проблемного
комплексу твору. У вислові «серце пітьми» вбачається не тільки географічне
положення «чорного континента», куди ще не ступила нога цивілізації, але й
«темрява в душі» людини. Сама книга описує проблеми тодішнього
колоніалізму в Африці країнами Європи, але автор також менш помітно
описує те, як починає стиратись людська мораль, коли особа дивиться на
жорстокість, коли «вкради або вбий, щоб вижити» стає її звичайним
повсякденним оточенням, а наше оточення — наші думки, наші думки —
наші вчинки. В кожній інтерпретації цієї книги, себто гри, кіно йде сильна
критика колоніалізму і загально це описується так: є люди, так би мовити, «з
цивілізації» які приходять, в якусь потерпаючу в бідах країну і з ціллю
знайти певну особу і або її вбити або повернути назад і коли вони все ближче
до неї тим більше вони бачать, як світ навколо них руйнуєтся по їхній вині
або таких, як вони.
Актуальність роботи. Актуальність теми зумовлюється дослідженням
філософської проблематики повісті Дж. Конрада. Жертвами жорстокого
режиму стали мільйони людей. В основу книги ліг власний досвід
письменника. 1890 року Конрад підписав контракт з бельгійською компанією
та здійснив подорож до Конго, де став свідком нелюдських дій «емісарів
світла». Марлоу в основному відтворює досвід автора.
Об'єктом дослідження є філософська проблематика повісті Дж.
Конрада «Серце темряви».
 Мета роботи полягає у розкритті особливостей філософської
проблематики повісті Дж. Конрада.
Методи дослідження. Для проведення дослідження використовувалися
наступні методи: описовий метод (для збору даних та їх аналізу з метою
формування теоретичної частини дослідження), метод суцільної вибірки (для
формування масиву елементів дослідження).
Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох
розділів, загальних висновків, та списку використаних джерел.
 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ТВОРУ «СЕРЦЕ
ПІТЬМИ»

1.1 Неоромантизм в англійській літературі кінця ХІХ- поч. ХХ ст. і

творчість Дж. Конрада

В англійській літературі неоромантичне двосвіття властиве творчості

Д.Конрада. Відомо, що Конрад, поляк за походженням, змушений був жити
за межами своєї батьківщини. Проте проблема була навіть не в цьому, а в
тому, що це стало результатом багатьох протиріч, які важким масивом
руйнували спокій у свідомості автора. Щоб уникнути їх, Конрад вирішив
втекти з Польщі, де на нього чекав обов’язок служби в російській армії, і
працювати на морському флоті спочатку у Франції, пізніше в Англії. Однак
це ні до чого хорошого не привело, від себе йому втекти так і не вдалось, що
зрештою виявилось ще важчою самотністю та розчарованістю в житті [9,
170-171].
Справжнім екзистенційним притулком для нього стало навіть не море,
а літературна праця. Відтак, як стверджує Х’юіт, спочатку письменника
просто не зрозуміли: «Після того, як він опублікував свої перші твори —
«Примха Олмейра» (1895), «Негр з «Нарцису» (1897) і ранні оповідання,
включаючи «Караїн» (1898) — багато читачів почали вважати Джозефа
Конрада автором пригодницького жанру. Він писав про екзотичні куточки
світу, про безстрашних людей та корабельні катастрофи» [9, 172]. Проте це
не основна тема його творів, бо як у випадку з Дон Кіхотом, у якого
рицарські обладунки — тільки матеріал, у який споряджений світогляд
шукача ідеалів, у Конрада важливим аргументом, що знайшов відбиток у
наративі його творів, є структура його свідомості та внутрішнього світу його
героїв. Це у творчості англійського письменника бачить Д.Урнов, який
відзначає, що в Конрада в центрі уваги є внутрішній світ, повний смутку і
тривоги [8, 4].
 Власне про це свідчив сам Конрад, який у листі до Сідні Колвіна в
березні 1917 року стверджував, що після 22 років його творчої праці його так
добре й не розуміють: «мене називали письменником моря, тропіків,
письменником-романтиком, письменником-реалістом» [14, 35]. Але
насправді він був іншим. Його «іншість» полягала в тому, що в нього
романтичний наратив ні в якому випадку не виконував тієї функції, що він
іманентно мав виконувати.
Зокрема, Р.Стівенсон, творчість якого наше літературознавство
відносить до неоромантизму поруч з Джозефом Конрадом [5, 372], мав трохи
інші уявлення про значення романтичних сюжетів у контексті англійської
літератури кінця ХІХ ст. Так, автор «Острова скарбів» вважав, що наприкінці
ХІХ ст. виникла потреба в творах, у яких наратив був би пов’язаний з дією,
активною зміною подій, у яких би втілювались звичайні мрії звичайних
людей [11, 215]. На думку автора, така необхідність виникла тому, що в
реальному житті людини мало місця залишилося для романтики. Власне для
цього, щоб віддати належне місце романтичному та повернутись до
«героїчного» в епоху «негероїв», Стівенсон пропонував активізувати в
літературі розвиток жанру «романс».
У цьому контексті згадується образ Дон Кіхота, який наприкінці
першої книги відомого роману Мігеля де Сервантеса Сааведри аргументує
необхідність романтичних романів у житті людини: «будь-яка частина будь-
якої книги про мандрівних лицарів може дати задоволення і насолоду будь-
якому читачеві… Про себе я можу сказати, що з тих часів, як я став
мандрівним лицарем, я став хоробрим, люблячим, щедрим, вихованим,
великодушним, ґречним, героїчним, лагідним, терплячим і здатен покірно
зносити і полон, і тягарі, і чари» [6, 536].
Специфіка конрадівського наративу визначається тим, що за своїми
внутрішніми характеристиками він належить до іронічної парадигми
художнього тексту. Іронія знаходила свій відбиток у двох взаємозалежних
ракурсах епістемологічного та етичного планів. Згідно з першим,
об’єктивний світ пізнати за допомогою тих засобів, якими володіє людина,
неможливо, оскільки єдино доступним у такому випадку залишається
враження, яке завжди є обмеженим об’єктивно та суб’єктивно.
Загалом структура художнього мислення англійського письменника
нагадує парадигму філософських ідей німецького вченого А.Шопенгауера.
На його думку, світ не є однозначним, але завжди складається з двох
підсвітів: феноменального і ноуменального [10]. Хоча феноменальний світ є
загальнодоступним, оскільки саме його людина сприймає за допомогою своїх
органів чуття, проте більш важливим, таким, що визначає його суть, є
ноуменальний світ. Отже, феноменальний світ — це час і простір, колір,
форма, причинно-наслідковий зв’язок, суб’єктно-об’єктні стосунки. Проте
оскільки за ним прихований інший світ, то про речі, з яких він складається, їх
характеристики, можна мати тільки уявлення. Власне, це дало підстави
А.Шопенгауеру стверджувати, що для кожного «світ — це моє уявлення».
Відтак щоб пізнати справжню сутність об’єктивного світу необхідно
зануритись у ноуменальний світ, який ученим визначається як ірраціональна
воля, тобто енергія, яка не має ніякої цілі, але як чистий інстинкт нічим не
вмотивована, а основне її заняття — постійно прагнути та утверджувати себе
в різних формах [10, 254]. Оскільки воля, за своєю суттю, вважається
ірраціональною, то пізнати її розумовим шляхом неможливо. А.Шопенгауер
з цього приводу відзначав, що світ як воля є внутрішньою енергією
феноменального світу, тому тільки воля є справді реальною [10, 264]. Однак
позаяк воля знаходиться за межами людського сприймання і розуміння,
справжня реальність є глибоко втаємниченою, майже містичною. Як уже
відзначалось, свою прихильність до символістського мислення виражав
Д.Конрад.
Зокрема, в листі до Барета Кларка він наголошував на думці, що твір
мистецтва є завжди багатозначеннєвим і рідко зводиться до єдиного
висновку: «Отже, чим більше твір є мистецький, тим більше він набуває
символістського значення» [14, 36]. Письменник далі стверджував, що хоча
це може здаватися дивним, наче він належить до символістської школи
поетів, проте він хоче на цьому наголосити, що «символістська концепція
твору мистецтва має велику перевагу, тому всі великі мистецькі явища є
символістськими і в такий спосіб набули своєї привабливості, глибини і
краси» [14, 36]. Стає зрозуміло, оскільки Д.Конрад вважав вслід за
Шопенгауером, що світ поділяється на феноменальний і ноуменальний, тобто
видимий і прихований, то різні засоби їх засвоєння він використовував у
своїх творах. У парадигмі феноменального — це контекст, який
народжується з поліфонії відмінних точок зору, що перехрещуються та
протиставляються як в часі, так і в просторі. А з метою занурення у
внутрішній латентний світ необхідно послуговуватись символістським
способом вираження, що простежується в тому, що твори англійського
письменника ніколи не слід розглядати в плані літератури для «розваги».
Навпаки, Д.Конрад пропонував «відкриту» структуру, бо символістське
бачення не може бути однозначним, відтак завжди вимагає творчої співпраці
з читачем.
Історія створення роману «Серце пітьми»Наприкінці XIX століття
Конго потрапило під владу бельгійського короля Леопольда II, який всіляко
експлуатував місцеве населення у гонитві за ресурсами, зокрема й слонової
кістки. Жертвами жорстокого режиму стали мільйони людей. В основу книги
ліг власний досвід письменника. 1890 року Конрад підписав контракт з
бельгійською компанією та здійснив подорож до Конго,де став свідком
нелюдських дій «емісарів світла». Марлоу в основному відтворює досвід
автора. Хоча Конрад ніколи й не був капітаном пароплава, йому довелося
заміняти хворого шкіпера протягом десяти днів. Менш ніж за місяць Джозеф
подолав близько тисячі миль горіріч, аби добутися станції. Там він зустрів
можливих прототипів Курца — агента Леона Рома, який прикрасив квітник
21 черепом своїх жертв, а також агента на ймення Кляйн (нім. Klein —
«малий» → нім. Kurtz — «короткий»), який помер під час зворотньої
подорожі.[ Конрадова мандрівка глибоко деморалізувала письменника та
підірвала його здоров'я. Літературний прийом міз-ан-абім («розповідь у
розповіді»), використаний Конрадом при написанні «Серця темряви» — має
багато літературних попередників.

1.2 Художня своєрідність повісті «Серце темряви»

Художня своєрідність повісті «Серце темряви» полягає в наявності

невеликої кількості персонажів, які детально представлені та відіграють
важливу роль у розвитку сюжету. 1. Оповідна манера:
Персональна розповідь: Повість ведеться від першої особи, що робить
розповідь більш інтимною та емоційною.
Нелінійний хронологія: Події розгортаються не в хронологічному
порядку, що створює атмосферу таємниці та напруження.
Внутрішній монолог: Автор використовує внутрішній монолог, щоб
розкрити думки та почуття персонажів.
2. Символізм:
Темрява: Символізує невідомість, жорстокість та зло, що таяться в
людській душі.
Річка: Символізує життя, подорож до глибин людської природи.
Куртц: Символізує темну сторону людської природи, корупцію та
жадібність.
3. Мова:
Багата мова: Автор використовує багатий словниковий запас,
метафори, епітети та інші стилістичні прийоми, щоб зробити текст більш
образним та емоційним.
Простонародна мова: Автор використовує простонародну мову, щоб
зробити персонажів більш правдоподібними.
4. Теми:
 Імперіалізм: Повість досліджує жорстокість та експлуатацію, які
супроводжували європейський імперіалізм.
Людська природа: Повість досліджує темну сторону людської природи,
здатність до жорстокості та зла.
Моральні цінності: Повість ставить питання про моральні цінності та
про те, як люди поводяться в екстремальних ситуаціях.
5. Вплив:
"Серце темряви" вважається одним із найважливіших творів
англійської літератури.
Повість вплинула на багатьох письменників, таких як Т.С. Еліот,
Вільям Голдінг та Грем Грін.
Повість екранізовано кілька разів, найвідоміший фільм - "Апокаліпсис
сьогодні" Френсіса Форда Копполи.
"Серце темряви" - це складна та багатогранна повість, яка досліджує
важливі теми людської природи та імперіалізму. Повість написана
майстерною мовою та має багатий символізм. "Серце темряви" - це класика
англійської літератури, яка й досі залишається актуальною.
Романтичний контраст між світлом і тьмою – метод вираження
авторської ідеї незбагненності буття. Центральна метафора твору – метафора
темряви. Образ Африки в романі – один із центральних. Протиставлення
цивілізації й природи. Роман «Серце пітьми» в своїй основі має щоденник
записів, що був зроблений автором під час його власної подорожі по річці
Конго. [8, 336]. Особистий досвід дав для Конрада чудовий матеріал для
його літературних творів. Основну частину твору становить розповідь
головного героя від першої особи. Чарлі Марлоу – так його звали –
розповідає про свою подорож до екваторіальної Африки, до торгової станції
європейської компанії, щоб забрати звідти товар слонову кістку, а також
вивезти звідти важливого, хворого агента компанії – містера Куртца, який є
другою важливою постаттю у даному романі.
 На перший погляд може здатись, що «Серце пітьми» - пригодницька
розповідь, але, читаючи далі, можна зрозуміти, що її вирізняє складна
сюжетна та алегорична організація, велика кількість засобів художньої
виразності (зокрема надзвичайно важливі тут метафори та сарказм),
ускладнена структура розповіді. Одна із найбільш помітних особливостей
даного роману – надзвичайна концентрація проблем різного характеру
(моральних, соціальних, гендерних, державних, частково політичних), але
така особливість притаманна для всієї літератури початку 20 ст., а це
свідчить про те, що причиною таких особливостей є сама епоха. Далі за
змістом твору, оповідач Марлоу поринає в свої особисті думки, які, на
перший погляд, можуть здатись незрозумілими і недоречними в контексті
розвитку сюжетної лінії. Проте образи в його роздумах – глибоко символічні
і зовсім не випадкові[2, 136].
Спочатку Марлоу уявляє молодого римлянина, який висадивсь на
березі річки на околиці Римської імперії, однак цей безіменний образ – перше
представлення сучасного імперіаліста Курца. Також Марлоу згадує двох
жінок, які працюють у приймальній приміщення його компанії, вони
вражають його тим. Що перманентно займаються однією й тією ж справою –
плетінням з ниток. Вони ніби охороняють ворота самої темряви і плетуть
саван із чорної шерсті. У підсвідомості читача може виникнути
невипадковий образ та асоціація з античними богинями, які своїми нитками
плетуть долі людей.
Така асоціація викликає передчуття фатальності й напередвизначеності
всього, що відбувається. Чарлі Марлоу сприймається як надзвичайно
гуманний персонаж, але водночас відчужений через своє небажання
сприйняття реалій і середовища, в якому йому доводиться перебувати. Його
вражає і щиро дивує байдужість до людського життя і до людської особи
взагалі.
По дорозі він бачить багато прикладів: хтось тоне у прибої, але ніхто
не допомагає тій людині, проходить абсолютно безглуздий обстріл на
пустинному березі – так зване примирення туземців-бунтарів. А його перші
враження після прибуття продовжують загальний настрій – шестеро
ув’язнених чорношкірих «бандитів». І попри те, що вони не знають у чому
винуваті, бандити вони вже тому, що їм просто не може бути відоме поняття
закону адже вони неосвічені й неграмотні чорні. Марлоу дістається до
внутрішньої станції, адже його цікавість підігріта чутками про самого
видатного чоловіка колонії. Дорогою він стає свідком численних сцен
насилля, знущань, хвороб, смертей, випадків підлості білих та здичавілості
чорношкірих[6, 196].
Підсвідомо Марлоу створює в своїй уяві образ такого відомого Куртца,
уявляючи його як світоча прогресу, як високопрацездатну людину, адже він
добуває стільки слонової кістки самостійно, скільки інші агенти – разом,
пише статті у захист прогресу в європейських журналах. Та створений ним
образ вмить руйнується. Коли Марлоу вперше побачив хворого Куртца –
довгого й худого чоловіка в мареннях, він дізнається, що довкола хижини
Куртца висять відрубані голови дикарів для того, аби відлякувати їх ще
живих представників племен. А здобуття слонової кістки здійснювалось
Куртцом не шляхом працелюбства та ентузіазму, а силою зброї, залякування
й насилля. І тут Марлоу розуміє, що насправді «посланець милосердя й
прогресу» виявивсь втіленням справжнього зла й жорстокості. Марлоу з
сумом зазначає, що в імені Куртца стільки ж правди, скільки у його житті.
Справа в тому, що «курц» з німецької перекладається як «короткий» в той
час, коли власник цього імені був високого зросту – понад 2 метри.
Очевидно, що це свідомий сарказм Джозефа Конрада [12, 193].
Зло і темрява – тотожні лейтмотиви у розповіді Конрада і вони
зосереджені у «Серці пітьми» - поступово смисл назви заголовку
розкривається як відкриття «серця» чорної Африки, як викриття зла в
людській природі. «Серце пітьми» розкриває не один проблемний мотив, а
декілька: соціальний - жорстка експлуатація колоній, антирасистські мотиви
– засудження головним героєм жорстокості проти чорношкірих, моральні
питання – коли істинне зло прикривається під маскою та образами добра.
Марлоу цілком усвідомлює свій гуманізм та тимчасову віру на краще, але
одразу ж зазначає, що такі думки розходяться з його життєвим досвідом,
який свідчить про те, що у світі немає ні справедливості, ні істини, натомість
скрізь є тільки безглуздість ідеалізму, егоїзм, жорстокість та насилля. Така
песимістична концепція сприйняття буття притаманна для модернізму.
Марлоу не просто умовний оповідач, який є властивою фігурою для більш
ранньої літератури. Він сам одночасно і дійова особа, і художня фігура, і
образ, наділений біографічними рисами автора[11, 176]..
«Серце пітьми» було написано Конрадом в 1898-1899 роки, а ці роки –
останні в правлінні королеви Вікторії, яка, як відомо, пишалася тим, що
стояла на чолі величезної і найбільш високоморальної з усіх існуючих
імперій. Поняття "імперіалізм" більш усвідомлювалось англійцями з
позитивного аспекту - як цивілізаційна місія білої людини в країнах, які самі
не здатні впоратися зі своїми проблемами і яким необхідна допомога ( про це
також зазначав і Е. Саїд).
Поняття "колоніалізм" насправді було не настільки піднесеним, за ним
стояв, насамперед, комерційний прибуток і експлуатація чужих ресурсів.
Марлоу стає свідком прямих злочинів колоніалізму і кримінально не
покараних злочинів проти моральності, і ці злочини були натхненні й
заохочені імперською ідеологією. Містер Курц в Європі був відомий як
демократ, але служба в компанії перетворює його не просто в імперіаліста, а
в справжнього варвара. Тому тут у Конрада прослідковується ідея про те, що
цивілізація є зло, а первісна невинність племен – це благодать. Як доказ
цього – його африканці сповнені життя не зважаючи ні на що і цілком
пристосовані до існування на своїй землі.Закладена в авторській позиції
Конрада багатозначність, дає можливість різних інтерпретацій цього роману,
тому не можна стверджувати, що моя власна інтерпретація – єдина вірна та
однозначна.
 РОЗДІЛ 2 ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ПОВІСТІ
ДЖ. КОНРАДА «СЕРЦЕ ТЕМРЯВИ»

2.1 Соціальна і філософська проблематика повісті Дж. Конрада

Серце темряви" Джозефа Конрада - це не просто захоплююча

розповідь про подорож у глибини Африки, а й твір, що досліджує складні
соціальні та філософські питання.
Соціальні проблеми:
Імперіалізм та колоніалізм: Повість описує жорстокість та
експлуатацію, що супроводжували колоніальний режим у Африці. Конрад
зображує жахливі умови життя африканців під владою європейських
колонізаторів, які ставляться до них як до рабів та безжально експлуатують
їхні ресурси.
Расизм: Конрад зображує расистські упередження та зверхність
європейців, які вважають себе вищими за африканців. Він критикує
дегуманізацію африканців, яких колонізатори сприймають не як людей, а як
"дикарів" або "тварин".
Нерівність: Повість також досліджує проблему нерівності як у
колоніальному суспільстві, так і в європейському. Конрад зображує контраст
між багатством та владою колонізаторів і злиднями та безправ'ям
африканців.
Філософські проблеми:
Темрява людської природи: Конрад досліджує темні сторони людської
природи, які проявляються в жорстокості, жадібності та аморальності. Він
показує, як люди, потрапляючи в екстремальні умови, втрачають людське
обличчя і стають здатними на жахливі вчинки.
Цінність цивілізації: Повість ставить під сумнів цінність цивілізації, яка
прикриває свою жорстокість і жадібність маскою прогресу та гуманізму.
Конрад зображує, як цивілізовані європейці в Африці стають варварами, що
нічим не відрізняються від "диких" аборигенів.
Сенс життя: Повість змушує читача задуматися над сенсом життя, над
цінностями добра і зла, над відповідальністю людини за свої вчинки.
Персонажі Конрада показані в момент кардинальних змін у їхньому житті. І
капітан Марлоу з «Серця пітьми», і Джім в «Лорді Джімі», і Ностромо з
однойменного роману, і Адольф та Вінні Верлок з «Таємного агента», і
Кирило Разумов із роману «Очима Заходу» зосереджені на своїх внутрішніх
проблемах, що були викликані зовнішніми обставинами; вони змушені
проаналізувати і переосмислити своє життя, що почасти приводить до
трагічних наслідків.
Саме такого типу персонаж пізніше постане в центрі модерністської
літератури всієї першої половини ХХ ст., і зображення такого персонажа
відповідно до оновленої поетики художньої прози потребуватиме особливого
типу сюжету і особливого наративу – автор робить героя не тільки об’єктом
розповіді, але й суб’єктом розповідання, навіть і тоді, коли розповідь не
ведеться від першої особи. Цілком слушним є висновок, зроблений відомою
російською англісткою А. Саруханян у праці «Англійська література ХІХ
століття в дзеркалі ХХ століття» про те, що рух роману в цей час
здійснювався «від закритої форми життєвого досвіду до відкритої, від
зовнішньої напруги до внутрішньої» [6, 29]. Разом з тим слід наголосити, що
такий підхід не призводив до суто «одиничного» варіанту екзистенціальної
проблематики, а навпаки, вивищувався до універсальних узагальнень: герой
дійсно сприймається як «один із нас» у найширшому розумінні,
передвіщаючи модерністські принципи характеротворення. Цей твір
захоплює читача, поглиблюючи в атмосферу колоніальної Африки та
викликаючи внутрішні роздуми про природу людини та її мораль.
Одним з центральних тем роману, на мою думку, є питання моралі та
гуманності у контексті колоніалізму. Лейтенант Марло, головний герой,
опиняється в середовищі, де домінують жорстокість, безправ'я та порушення
прав людини. Конрад вдало відтворює цю бездуховність та ниці в
колоніальному уявленні. Проте, через призму переживань Марло, читач
починає розуміти, що найбільш жорстокі вчинки робляться саме не в
джунглях, а в серцях людей. Також, мене зацікавило те, як автор
використовує образ та символіку річки Конго. Річка стає символом
таємничості, темряви та внутрішньої боротьби. В той же час, вона
представляє безмежність, яка манить людей своєю загадковістю й вибухає
своєю силою. Цей образ допомагає читачеві зануритися у психологічний
вимір твору та досліджувати складність внутрішніх конфліктів героїв.
Роман "Серце пітьми" залишає читача із палкими роздумами про
сутність людської душі, вплив колоніалізму на мораль та самосвідомість, а
також про природу зла та добра. Ця книга залишає глибокий слід у серці
читача, викликає внутрішні дискусії та допомагає краще зрозуміти
складність людської природи та суспільства.

2.2.Семантика і метафоричне наповнення назви твору

Назва роману Джозефа Конрада "Серце пітьми" багата на семантичні та

метафоричні значення, які розкривають глибинні теми твору. Ось декілька
ключових аспектів:
1. Фізичний простір:
Пітьма символізує африканський континент, який для європейців на
той час був незвіданим, таємничим і, певною мірою, ворожим. Серце - це
центр, глибинна сутність.
2. Моральний аспект:
Пітьма може символізувати жорстокість, жадібність і аморальність, які
панують у колоніальному середовищі. Серце може символізувати людську
душу, яка піддається випробуванням у цій темряві.
3. Психологічний аспект:
 Пітьма може символізувати темні сторони людської природи, які
виходять назовні в екстремальних ситуаціях. Серце може символізувати
внутрішню боротьбу героя з цими темними сторонами.
4. Метафоричне значення:
Серце пітьми може символізувати те, що справжня сутність речей не
завжди приємна і може бути жахливою. Пітьма може також символізувати
невідоме, те, що лякає, але й вабить одночасно. Важливо зазначити, що:
Назва роману не має однозначного тлумачення. Різні читачі можуть
інтерпретувати її по-різному, залежно від власного досвіду та уявлень.
Багатозначність назви робить твір глибшим і цікавішим для читання. Окрім
вищесказаного, назва "Серце пітьми" також: Створює атмосферу таємничості
й напруги. Захоплює увагу читача з перших сторінок. Вказує на те, що в
романі йтиметься про серйозні та неоднозначні теми.
Таким чином, назва роману "Серце пітьми" є не просто довільним
вибором автора, а й важливим елементом твору, який допомагає розкрити
його глибинні теми та задум. Історія про дитинство Конрада стверджує, що
колись випадковим чином поклав палець на далеке місце на карті і заявив,
що коли він виросте, він поїде туди. Місцем стала Африка. У «Серце
темряви» Конрад приписує цю подію своєму оповідачеві Чарльзу Марлоу. У
своїй новелі, роботі з характеристиками роману, але коротше і менш складне
за сюжетом «Серце темряви», Конрад спирається на власний досвід капітана
річкового човна, що пливе вгору по річці Конго.
Як і робота Харді, написання Конрада перемикає кінець вікторіанської
епохи та сучасну епоху початку 20 століття. Його творчість, однак,
розкриває характеристики, які виділяють його як сучасний твір, чітко
відрізняється від звичаїв вікторіанської літератури.
Сюжет в Heart of Darkness більш ментальний, ніж хронологічний і
лінійний. Хоча ми слідуємо хронології подій, коли Марлоу переживає свою
подорож до Конго, ця хронологія має меншу важливість, ніж розумовий
шлях Марлоу до усвідомлення та пробудження до природи світу. Читач
досягає обізнаності про події та персонажі, як це робить оповідач. Історія
переносить читача разом з подорожжю проникливості Марлоу про життя та
людську природу. Персонажі часто не є повністю намальованими,
реалістичними персонажами, як ті, з якими ми можемо зіткнутися в романах
Діккенса. Психічне життя, життя розуму, розум Марлоу, а потім розум
Курца, є центром уваги. Хоча Серце темряви передує важливим роботам
Фрейда та Юнга, Конрад проявляє інтерес до людської психології, яка
призведе пізніших письменників-модерністів до вивчення та відображення
психологічних досліджень у своїх роботах. Навіть релігійні та біблійні
образи оповідання посилюють її відмова від традиційних релігійних
цінностей і стверджує модерністський принцип про відсутність морального
центру. Основна розбещеність людства нічим не краще, ніж, часто гірше,
інстинктивної поведінки тварин. Хоча люди можуть, як припускала робота
Дарвіна, працювати над інстинктом, як тварини, тварини не беруть участь у
безглуздому, марному знищенні, зображеному в Серці Темряви.
У структурі Heart of Darkness використовується подвійний оповідач.
На початку твору неназваний оповідач задає сцену в теперішньому часі
історії: на кораблі Неллі на річці Темзі в Лондоні в старості Марлоу. Цей
оповідач імовірно, як Чарльз Марлоу, матрос на Неллі; у другому абзаці він
коментує, що річка Темза «розтягнулася перед нами», а пізніше зазначає, що
присутні чоловіки мають «зв'язок моря».
Основна історія - це переказ Марлоу про свій досвід капітана річкового
човна, що пливе вгору по річці Конго. Ми не переживаємо подій так, як вони
відбуваються; ми переживаємо їх через фільтр пам'яті Марлоу. Коли ви
читаєте, спостерігайте за прикладами зовнішньої рамки, першого
неназваного оповідача, що вривається в історію Марлоу. [5, 129].
В одному сенсі це буквально історія подорожі в серце темряви, тобто,
на думку багатьох європейців 20-го століття, африканський континент.
Оскільки вони мало знали про Африку, європейці називали Африку «темним
континентом».
 На іншому рівні початкове прагнення Марлоу до пригоди
перетворюється на квест для Курца, таємничої зірки компанії. Він збирає
більше слонової кістки і, отже, більше грошей, ніж будь-який інший агент
компанії. Марлоу чує про нього на кожному кроці. На цьому рівні історія
також функціонує як критика європейського імперіалізму. Курц втілює
концепцію пограбування в іншій країні своїх природних ресурсів і
відкладання відходів не тільки на свою землю, а й населення. Основа його
слави полягає в тому, що Курц відмінно заробляє гроші з землі, яка йому не
належить.
На своєму найважливішому рівні подорож Марлоу стає паломництвом
до серця розбещеності людства. Коли він рухається глибше в буквальну
темряву джунглів і ближче до присутності Курца, він переживає прозріння,
раптовий момент проникливості та одкровення. Прозріння Марлоу - це
усвідомлення того, що людство має ядро зла, серце темряви. Хоча історія не
розповідається насамперед у релігійному плані, наявність первородного
гріха, вроджена здатність людини до зла - серце темряви - знаходиться на
кінці фізичної, психічної та духовної подорожі Марлоу.
Серце темряви може трактуватися буквально як подорож на невідому
територію, метафорично як усвідомлення Марлоу зла, або символічно як
природна схильність людства до зла.
Серце Темряви демонструє модернізм у своїй розповідній техніці та в
центральній темі, що на кульмінації пошуку сенсу в людському житті є лише
темрява.
На одному рівні значення «Серце темряви» - це критика імперіалізму.

2.3. Концепція світу і людини за Джозефом Конрадом

Двоїстість: Світ у романі розділений на дві протилежні сфери:

цивілізований світ Європи та жорстокий, дикий світ Африки.
 Темрява: Африка зображується як темний континент, не лише фізично,
але й morally.
Ілюзія: Європейська цивілізація зображується як ілюзія, що прикриває
жорстокість та жадібність.
Колоніалізм: Критика колоніалізму та його руйнівного впливу на
Африку та її людей.
Людина:
Жорстокість: Люди, як цивілізовані, так і дикі, здатні на жорстокість та
жахливі вчинки.
Темна сторона: Кожна людина має темну сторону, яка може вирватися
назовні в певних обставинах.
Моральні дилеми: Люди стикаються з складними моральними
дилемами, роблячи вибір між добром і злом.
Ідеалізм vs. Реалізм: Ідеалізм про кращу людську природу стикається з
жорстокою реальністю світу.
Цитати:
"Темрява була не зовні, а всередині."
"Я пізнав жах, що лежить в глибині людського серця."
"Цивілізація - це тонка плівка, що прикриває жахливу прірву."
"Серце пітьми" досліджує темні сторони людської природи та світу.
Конрад кидає виклик уявленням про цивілізацію та мораль, змушуючи
читача задуматися над складними питаннями буття. [8, 123].
Важливо зазначити, що: це лише один з можливих поглядів на
концепцію світу і людини в романі. Твір багатий на символи та метафори, які
можна інтерпретувати по-різному. Читач сам має збудувати власну думку
про світ і людину, описуючи їх у "Серці пітьми".
Конрад творить власну філософію людського буття: це існування серед
виру різноманітних подій, це постійний вибір і вагання, це боротьба за
людську гідність за будь-яких обставин, це особистість у всій її
суперечливості.
 Мальовничо описуючи океанські простори та екзотичні острови
південних морів, Дж. Конрад завжди говорить про людську долю, про
найглибинніші основи людського буття. Світосприйняття письменника
пов’язане з усвідомленням єдино цінного у світі – внутрішнього життя
людини, звідки випливають екзистенційні проблеми; це світосприйняття
забарвлено у тон трагізму та стоїцизму. Життя він розглядає крізь призму
безперервної боротьби, яку людина змушена вести з ворожими силами та
началами, укоріненими в глибинах буття. Експресивно зображуючи
бурхливість стихії, що ніби прагне фізично знищити, зруйнувати людину,
Конрад доводить, що загрозу приховує і повсякденна дійсність. Хаосу буття,
в уявленні письменника, може протистояти вибудувана/вистраждана позиція
людини, що базується на етичних і культурних цінностях цивілізації та
включає в себе почуття обов’язку, вірність прийнятим у суспільстві
моральним нормам та правилам поведінки, відповідальність за свої вчинки та
за людей, котрі поряд.
У центрі кожного роману Дж. Конрада – особистість, індивідуальність.
Його персонажі – то люди, у повсякденному житті яких кожна мить є
напруженою. Здавалося б, це звичайні люди, але їх об’єднує духовна
одержимість, усвідомлення марності існування, разом з тим – витримка,
стійкість перед випробовуваннями, необхідність вирішувати важливі
моральні питання буття. Незвичайне середовище стає тією «граничною
ситуацією», в якій відкривається справжнє «Ego» людини – та частина
людської особистості, яка усвідомлюється як власне «Я» і перебуває у
контакті з навколишнім світом. [9, 21].
Герої Конрада завжди знаходяться ніби перед вирішальним вчинком.
Все, що вони роблять, слугує внутрішньою підготовкою до цього вчинку.
Доля ніби ставить героя перед якимось дуже важливим, до межі фатального,
вибором. Сюжетний пригодницький план втрачає своє значення, а головним
стає аналіз мотивів, які визначають причини вибору героями тієї чи іншої
системи цінностей. З особливою силою звучить й тема відповідальності
людини за свої вчинки, за результат свого вибору (ця відповідальність є
свобода – основний прояв екзистенції).
Океанський простір, корабель в плаванні, палуба судна, поведінка
персонажів стають у Конрада моделлю людського існування в цілому. В морі
ніби перевіряється на міцність конрадівський «кодекс» – звід простих, але
непорушних моральних істин та імперативів [1]; це кодекс людської
поведінки: вірність обов’язку і самому собі, мужність та професійна
майстерність. А специфічний морський колорит творів підсилюється
проникливим дослідженням складності та суперечливості людської природи,
людського світу, обумовленого історією та суспільними відносинами.
У багатьох своїх творах письменник-неоромантик досліджував глибинні
моменти життя, шукаючи відповіді на непрості запитання: що рухає
людиною у найтяжчу хвилину, скільки коштує влада і чи відчуває людина
свою провину, якщо від її руки хтось гине [2].
Межі запропонованої статті не дозволяють здійснити аналіз усіх творів
Дж. Конрада та розкрити його систему поглядів на людське буття (варто
акцентувати, що Конрад – досить концептуальний письменник), тому
зупинимось на романі «Лорд Джим» – певною мірою філософському творі
про драматичну дійсність, концептуальному творі, в якому автором так уміло
передано світоглядні орієнтири звичайної людини. Гостра психологічна
колізія в душі центрального героя – то ключ до розуміння людської природи,
звідси – онтологічний характер самого роману, в якому автор показує
людське прагнення пошуку сенсу буття.
Історія Джима – це аналітичне осмислення трагедії людини, яка
намагається зрозуміти сама себе і разом з тим боїться цього саморозуміння;
це розповідь про людську психологію та пошук відповідей на питання
онтологічного та етичного характеру.
Герой твору, молодий моряк Джим, переживає муки совісті від
усвідомлення безчесного вчинку та прагне спокутувати свою провину. Ці
моральні страждання, звинувачування себе з каяттям за скоєні вчинки женуть
його по світу, від моря до моря, від затоки до затоки, з перешийку – на
загублені в океані скелясті острови. Але тривога та внутрішній біль не
вщухають. Адже це не просто втеча від людей. Це втеча від самого себе. Та
від власної совісті не втечеш. [4, 122].
Драма Джима – це його внутрішній конфлікт із самим собою; це драма
невідповідності суб’єктивних уявлень об’єктивному значенню вчинків. Але
поряд з питанням провини і відповідальності за наслідки проступку, мова йде
про оцінку Джима з точки зору етичної принциповості та самозречення. В
звичайній людині Конрад розкрив тему трагічності долі, ідею пошуків
утвердження людської гідності, показав, що сенс людського буття – в
невтомному шляху до самого себе.
«Він один з нас..» – ця лейтмотивна фраза основного оповідача у
романі – капітана Марлоу – включає в себе цілу низку смислів і не в останню
чергу – «один із нас, людей». Відтак драматичні, екстраординарні події, що
склали долю Джима, слід у першу чергу розуміти як такі, що могли статися з
будь-якою людиною. При цьому важливо навіть не те, що відбувається з
людиною, а те, як вона сприймає драматичні обставини свого життя, як вони
змінюють її внутрішній світ і розуміння того Великого Світу, що її оточує
[3]. Сенс людського буття, як його розумів Дж. Конрад, тримається на
дошках корабельної палуби і на принципах професіоналізму людей моря, на
усвідомленні і добровільній вірності власним поглядам (незважаючи на
душевний надлом та тінь приреченості), на потребі відповідності вчинків
уявленням людини про саму себе, на збереженні ідеалів поведінки всупереч
зовнішнім перешкодам та спокусам. Випереджаючи літературу
екзистенціалізму, Конрад веде своїх персонажів до загибелі – або
добровільної, або вимушеної. Причому, саме перед обличчям смерті їм
судилося, хоча б частково, збагнути сенс свого існування. Говорити про
Конрада сьогодні варто не лише в контексті його ювілею, а й тому, що він
був дійсно чудовим майстром слова, проникливим знавцем людських вчинків
і мотивів, умілим оповідачем екзистенційної драми людського буття.
 ВИСНОВКИ

Роман «Серце пітьми» в своїй основі має щоденник записів, що був

зроблений автором під час його власної подорожі по річці Конго. Особистий
досвід дав для Конрада чудовий матеріал для його літературних творів.
Основну частину твору становить розповідь головного героя від першої
особи. Чарлі Марлоу – так його звали – розповідає про свою подорож до
екваторіальної Африки, до торгової станції європейської компанії, щоб
забрати звідти товар слонову кістку, а також вивезти звідти важливого,
хворого агента компанії – містера Куртца, який є другою важливою постаттю
у даному романі.
На перший погляд може здатись, що «Серце пітьми» - пригодницька
розповідь, але, читаючи далі, можна зрозуміти, що її вирізняє складна
сюжетна та алегорична організація, велика кількість засобів художньої
виразності (зокрема надзвичайно важливі тут метафори та сарказм),
ускладнена структура розповіді. Одна із найбільш помітних особливостей
даного роману – надзвичайна концентрація проблем різного характеру
(моральних, соціальних, гендерних, державних, частково політичних), але
така особливість притаманна для всієї літератури початку 20 ст., а це
свідчить про те, що причиною таких особливостей є сама епоха.
Центральна метафора твору – метафора темряви – непомітно вводиться
автором ще на перших сторінках, коли Чарлі Марлоу зі своїми колегами по
яхті спостерігають за заходом сонця: "...шар солнца должен был вот-вот
угаснуть, пораженный насмерть прикосновением мрака, нависшего над
толпами людей". Далі за змістом твору, оповідач Марлоу поринає в свої
особисті думки, які, на перший погляд, можуть здатись незрозумілими і
недоречними в контексті розвитку сюжетної лінії. Проте образи в його
роздумах – глибоко символічні і зовсім не випадкові. Спочатку Марлоу
уявляє молодого римлянина, який висадивсь на березі річки на околиці
Римської імперії, однак цей безіменний образ – перше представлення
сучасного імперіаліста Курца. Також Марлоу згадує двох жінок, які
працюють у приймальній приміщення його компанії, вони вражають його
тим. Що перманентно займаються однією й тією ж справою – плетінням з
ниток. Вони ніби охороняють ворота самої темряви і плетуть саван із чорної
шерсті. У підсвідомості читача може виникнути невипадковий образ та
асоціація з античними богинями, які своїми нитками плетуть долі людей.
Така асоціація викликає передчуття фатальності й напередвизначеності
всього, що відбувається.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абрамович, С. Д. Зарубіжна література XX століття : підручник

для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. / С. Д. Абрамович, А. М. Ніколенко. – К. :
Грамота, 2011. – 368 с.
2. Бушак, Т. В. Зарубіжна література XX століття : навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закл. / Т. В. Бушак. – К. : Академвидав, 2004. – 448 с.
3. Гончарук, Л. В. Символіка кольорів у повісті Дж. Конрада «Серце
пітьми» / Л. В. Гончарук // Наукові записки Тернопільського національного
педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Мовознавство.
– 2013. – № 1. – С. 144-148.
4. Зарубіжна література : підручник для 11 кл. загальноосвіт. навч.
закл. / [авт.-упоряд. О. М. Ніколенко]. – К. : Літера ЛТД, 2011. – 480 с.
5. Волощук Є.В., Звиняцьковський В. Я, Філенко О. Л. Зарубіжна
література: підручник для 9 класу загальноосвіт.навч. закл. Київ: Генеза, 2017.
304 с.
6. Ісаєва О.О, Клименко Ж.В., Мельник А.О., Бицько О.К.
Зарубіжна література: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. Київ : УОВЦ
«Оріон», 2017. 304 с.
7. Кадоб’янська Н. М. Зарубіжна література: підруч. для 9 кл.
загальноосвіт. навч. закл. Харків : Тов-во «СИЦИЯ», 2017. 272 с.
8. Ковбасенко Ю. І., Ковбасенко Л. В. Зарубіжна література :
підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Київ : Літера
ЛТД, 2017. 304 с.
9. Міляновська Н. Р. Зарубіжна література : підручник для 9 класу
загальноосвітніх навчальних закладів. Тернопіль : Астон, 2017. 304с.
10. Ніколенко О.М. Зуєнко М. О., Стороха Б. В., Туряниця В.Г.,
Орлова О. В. Зарубіжна література: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл.
Київ : Грамота, 2017. 176 с.
 11. Паращич В. В., Фефілова Г. Є. Зарубіжна література. 9 клас :
підручник для 9 класу загальноосвіт. навч. закл. Харків : Вид. група «Основа»,
2017. 304 c.
12. Дем’янова, І. В. Мотив мандрівки в повісті Дж. Конрада «Серце
пітьми» / І. В. Дем’янова // Вісник Луганського національного університету
імені Тараса Шевченка. Серія : Філологічні науки. – 2014. – № 20 (2). – С. 18-
22.
13. Конрад, Дж. Серце пітьми / Джозеф Конрад ; пер. з англ. М. І.
Габлевич. – К.: Дніпро, 1986. – 240 с.
14. Яковлева, Н. М. Фокалізаційний принцип організації розповіді у
романах Дж. Конрада / Н. М. Яковлева // Наукові записки Національного
університету «Острозька академія». Серія : Філологічна. – 2015. – Вип. 54. – С.
112-117.