«Євромайдан не мав би перемогти»

Ярослав Грицак про парадокси «покоління без майбутнього»

Раніше покоління змінювалося раз на 25 років. Зараз – раз на два-три роки, як тільки
виходить нове покоління «айфонів» чи чогось іншого. Розумієте, що це означає? Ми
живемо в часи, для яких швидкість змін є такою величезною, що із нею неможливо
впоратися…
Коли була Помаранчева революція, то Янукович казав: «Яка ж це революція?». Яка це
революція, якщо все було мирно, якщо було піднесення економічної ситуації? Адже,
згідно всіх теорій, революція починається тоді, коли стає гірше, а не тоді, коли стає
краще.
Головаха говорив, що якщо українців питати, як змінилася їх економічна ситуація
порівняно із попереднім роком, то вони із року в рік кажуть, що стало гірше, гірше й
гірше - українці люблять скаржитися. У той же час, коли 2 їх питати, чи за останній рік
вони купували машину, комп’ютер, чи їздили на море, то вони казатимуть «так», «так» і
«так». І Головаха каже: це не означає, що люди в одному випадку говорять правду, а в
іншому брешуть.
Наша бідність є відносною – ми порівнюємо себе з тими, хто має щось більше. Чим у
людини зявляється більше грошей тим і зростають потреби, а одже й з кожнім роком
неяким людям гірше живеться, тому що деякі живуть краще.
Отож, маємо цей парадокс, який полягає в тому, що ми більше не можемо порівнювати
сучасні революції з революціями 1917 чи 1789 року. Це новий тип революцій. Наші
революції починаються не тоді, коли стає гірше, а тоді, коли стає краще. Бо
підвищуються очікування. Коли в Україні ситуація погана – майже не чекайте на
революції, бо люди зайняті виживанням. Навпаки, ситуація стає революційною, коли
стає краще середньому класу. Це також означає, що революції у нас тепер пов’язані із
середнім класом. Найбільш революційною частиною суспільства є люди, які мають
машини, комп’ютери і все інше…
не можна зрозуміти останній Майдан, якщо порівнювати його із попереднім. Статистика
показує, що близько 40% людей, які брали участь в останньому Майдані, не брали участі
у першому. І зрозуміло чому, адже багато з них тоді були ще дітьми.
Є певні об’єктивні речі, які вас об’єднують. По-перше, це соціальні речі. Хто з вас
народився у селі? Меншість, четвертина. У нашому поколінні це була б більшість.
Сталася важлива зміна: за останні десятки років більшість дітей в Україні стали
міськими.
Отож, формула дуже проста: за своїм станом ви є середній клас, а за становищем ви є
ближчими до пролетаріату. Вам нічого не світить. Тому що вас надто багато. Це і є
прекаріат – соціальний клас без великого майбутнього. Зараз говорять так: скажи мені в
якому році ти народився, і я 5 скажу, який бідний ти будеш. Не думайте, що ви
виняткові, – це зараз глобально.
Євромайдан – це революція прекаріату. Єдина відмінність Євромайдану від всіх інших
революцій креативного класу, що це була єдина переможна революція. Тому що
прекаріат не здатен перемагати, він здатен красиво бунтувати. Це красивий хепенінг, в
якому дуже важливе красиве самовираження.
Ви будете тими людьми, які замінять Порошенка і всіх інших, а це означає одну дуже
просту річ. Якщо це станеться, то ми будемо мати зовсім іншу країну. Адже зараз в
Україні ми маємо розрив поколінь – те саме, що 6 було у Франції, Польщі та Німеччині у
60-х роках. Ваше покоління за своїми цінностями є ближчим до ваших ровесників
європейців, ніж до нашого покоління. Ви глобальне покоління.
країна буде іншою за двох умов. Перша – якщо ви не виїдете звідси, а бажання й
спокуси виїжджати будуть дуже сильними. Друга – якщо ви не дасте себе скорумпувати
і стати «порошенками», «луценками», навіть не кажу «януковичами». Думаю, друга
загроза є меншою, але перша залишається дуже реальною. Це означає, що потрібно
будувати платформи та інституції, де ви можете лишатися, де ви можете себе
реалізувати.
Украина после Януковича глазами историка
Владимир Кравченко
Те, що ми бачимо сьогодні в Україні - триває демонтаж радянського ладу, що склався
ще за часів Брежнєва. Саме тоді сформувалася і звідти прийшла основна частина
нинішньої української політичної, чиновницької та бізнес-еліти. Розкладання радянських
інституцій і колективних цінностей, що стало очевидним вже за часів Брежнєва, які для
багатьох радянських людей і сьогодні залишаються символом «золотого століття»,
затягнулося в часі і придбало різні модифікації на просторі колишнього СРСР ...
Політичний і соціокультурний феномен українського Майдану щеналежить вивчити, але
його причини вже зараз можна висловити одним словом: «дістали!». Людям набридло
так жити.
На мою думку в нас багато розбіжностей з політичними діячами саме тому, що у нас
різні покоління. А в частості, погано жевется у нас на Україні тільки молоді, тому що
більш страшим людям, після СССР набагато краще зараз жити (але не всім)