На його внутрішньому екрані
виникла нова позначка, і К9 рушив
К9 носився по житлових
приміщеннях, випаровував бруд,
протирав телеекран, ремонтував
харчову машину та зрештою взявся за
своє останнє завдання — зварювання
коробки управління вхідних дверей.
Він задав собі всю цю роботу сам, не
бажаючи бути тягарем хазяйці, яка
нещодавно вийшла заміж. Вона
запевняла його, що він не є для неї
тягарем, але К9 почувався набагато
краще, коли йому було чим зайняти
свій комп'ютерний розум. Виконуючи ці
взяті на себе обов'язки, він часто
розмірковував, якщо механічні собаки
взагалі можуть міркувати.
Життя не завжди було таким. К9
пам'ятав давні часи, коли його
програма була набагато активнішою,
коли майже щодня він бував за крок
від незворотного пошкодження. Це
було тоді, коли він був зі своїм
хазяїном; вони подорожували з місця
на місце, ніде довго не затримувалися,
і йому завжди було що обчислювати.
Його лазер у ті часи часто
пострілював, він завжди був у гущі
боротьби за справедливість. Він
зрозумів, що йому подобалося те
життя, що йому його не вистачало. А
зараз життя стало таким нормальним,
майже як у фонді Bi-Al.
Він закінчив зварювання коробки
управління та покотився до дверей,
щоб перевірити їхню роботу. Двері
розсунулися без проблем, і К9 проїхав
у них. Перед ним простягнувся довгий
коридор, у кінці якого було темно. У
нього раптом виникло властиве
собакам бажання йти далі, йти вічно,
проломити ту стіну та рухатися до
нескінченності.
Він просканував тіні, що були
попереду. Хазяйка буде незадоволена,
якщо він піде далеко, а він не хотів її
засмучувати. Вони були разом з тих
пір, як подорожували з... Хазяїном. Він
ніколи не забуде хазяїна, їхні шахові
партії, суперечки про те, хто з них
більше знає, а найголовніше —
взаємні почуття, які хазяїн відчував до
свого собаки, а пес — до свого
хазяїна.
уперед, на розвідку. З тіні в кінці
коридору вийшов силует; схоже, він
оглядався. Це був чоловік. На ньому
був коричневий піджак, капелюх-
панама, картаті штани. В руці у нього
була парасоля з ручкою у вигляді
знаку питання, він із задумливим
обличчям спирався на неї. Коли
чоловік повернувся до нього, К9
помітив у його очах блиск, який точно
відповідав блиску інших очей, що був
збережений в його банках пам'яті.
У нього виникла раптова туга за
минулими днями, нова сила, нова
енергія в його схемах, потреба
подорожувати та вивчати, шукати нові
дані. Можливо, ВІН відчув дискомфорт
К9 у новому оточенні та повернувся,
щоб надати йому новий шанс?
— К9! К9, ти де? — з житла вийшла
молода жінка. У неї було довге
коричневе волосся, одягнена вона
була в білий шовковий халат. На паску
в неї висів у оксамитових піхвах
начищений до блиску ніж — реліквія
колишніх часів. — З тобою там ще
хтось?
Мова в неї була майже ідеальна,
лише з легким акцентом; вона була
струнка та красива, мрія будь-якого
чоловіка. Лише її очі видавали, що
колись вона жила не тут; вони
видавали мисливицю, в них була
особлива мудрість.
К9 подивився спочатку на
невисокого чоловіка, а потім на
хазяйку. Чоловік став навколішки та
приклав до його губ палець. К9 знав,
що це означає, тому мовчав. Чоловік
взяв рукою його персональний жетон
— маленький золотий медальйон — і
зняв його з шиї собаки. Він поклав його
собі в кишеню, поплескав К9 по голові
та, востаннє глянувши на вірного пса,
знову зник у темряві, а К9 з тугою
дивився йому вслід.
Він подумки зітхнув і розвернувся,
щоб повернутися до хазяйки. Їй тепер
нізащо не впізнати хазяїна, він занадто
сильно змінився. Зовнішність може
бути оманливою, але К9 вона ніколи
не обманювала. Він знав, і завжди
знатиме. І він ніколи не забуде.
Він під'їхав до неї та зупинився біля
її ніг.
— Ти сумуєш за Доктором, К9?
— Підтверджую, хазяйко.
Повертаючись до ТАРДІС, що
стояла у темряві, Доктор посміхався.
К9 продовжує піклуватися про ту, з ким
він розлучився. Її він ледве впізнав, а
К9 ніколи не змінюється. Що ж, тепер
він матиме сувенір, що нагадує про
його другого найкращого друга.
Було приємно знати, що він зробив
щось правильно.
Деніел Рід
Переклав ssv310