Professional Documents
Culture Documents
Відповіді на екзамен
Відповіді на екзамен
Відповіді на екзамен
Біологія- це така система наук, що вивчає життя в усіх його проявах і на всіх рівнях
організації живого: про живу природу, про істот, що заселяють Землю чи вже вимерли, їхні
функції, розвиток особин і родів, спадковість, мінливість, взаємини, систематику, поширення
на Землі; про зв'язки істот та їхні зв'язки з неживою природою. Біологія встановлює загальні
закономірності, властиві життю в усіх його проявах.
Причиною багатьох хвороб людини є живі організми, тому для розуміння патогенезу
(механізму виникнення і розвитку хвороби) і закономірностей епідемічного процесу (т. е.
поширення заразних хвороб) потрібне вивчення хвороботворних організмів.
Значення для медицини: Ідея рівнів організації живого дає змогу пояснити цілісність і
якісну своєрідність біологічних систем.
4. Клітинна теорія, її сучасний стан і значення для медицини. Загальний план будови
клітини.
Клітинна теорія сформульована німецьким вченим Теодором Шванном у 1839 році.
Основні положення:
1. Клітина – елементарна жива система (їй притаманні всі основні властивості живого).
2. Клітини різних організмів подібні за будовою та походженням.
3. Розмноження клітин відбувається шляхом поділу вихідної клітини.
4. Клітини є частинами цілісного організму (у багатоклітинному організмі клітии є структурно-
функціональними елементами його будови).
Загальний план будови клітин:
Еукаріотична клітина складається із 3-х основних частин: ядра, цитоплазми та
оболонки.
Неклітинні структури поділяють на ядерні та без’ядерні.
До ядерних неклітинних структур відносять:
- Симпласт – маса нерозчленованої на клітини цитоплазми з великою кількістю ядер
(скелетні м’язові волокна, зовнішній шар зародкової частини плаценти).
- Синцитій, або сукліття – група клітин, що поєднані в єдине ціле цитоплазматичними
містками. Така тимчасова структура виникає під час розвитку чоловічих та жіночих
статевих клітин.
До без’ядерних неклітинних структур належать волокна та аморфна (основна)
речовина сполучної тканини, які продукуються фібробластами.
Неорганічні:
Ще в клітині наявні білки, жири та вуглеводи, які виконують дуже багато важливих
функцій.
Органічні:
Вітаміни.
Ферменти.
Мітохондрії:
Ядро:
Хоча ядра всіх клітин одного організму містять однакову кількість генетичного матеріалу,
в різних типах клітин спостерігаються значні розбіжності за розміром, формою
локалізацією ядра в клітині.
- хроматин (хромосоми);
- ядерце.
Всі функції ядра можна поділити на 2 основні групи:
1.3. Регуляція процесів точного розподілу молекул ДНК при поділі клітини.
5. Протеасоми
У механізмі розпізнавання білків, які повинні бути знищені у протеасомі, головну роль
відіграє процес убіквітинації (приєднання до білкових молекул білка убіквітину).
Убіквітинація включає 3 ензими (Е1, Е2, Е3) та складається з 3-х етапів: на 1-му етапі Е1
активує убіквітин, на 2-му активований убіквітин приєднується до Е2. 3-й етап полягає у
перенесенні активованого убіквітину з Е2 на білок за допомгою Е3.
Убіквітинація білків та подальше їхнє руйнування у протеасомах забезпечує нормальну
регуляцію внутрішньоклітинного метаболізму, поділ клітин та міжклітинну комунікацію,
розвиток та ріст організму, імунний нагляд, циркадні ритми тощо. Порушення ж цих
механізмів (зокрема унаслідок мутації Е3) є підґрунтям деяких спадкових аномалій
(муковісцидоз), нейродегенеративних розладів (хвороба Паркінсона, Альцгеймера),
вірусних захворювань, канцерогенезу.
Немембранні органели
Рибосоми:
Клітинний центр формує веретено поділу про поділі клітини, його центріолі беруть участь
у формуванні базального тіла джгутиків та війок, мікротрубочок цитоскелету.
Органели руху:
Клітинні включення:
Медичне значення: Знання про мембранний транспорт є дуже важливими для фармації,
оскільки визначають не лише шляхи проникнення всіх фармацевтичних препаратів до
певних клітин, але й безпосередню дію багатьох з них.
13. Клітина як відкрита система. Організація потоків речовин і енергії в клітині.
Енергетичне забезпечення клітини.
Клітина - відкрита біологічна система, здатна до самооновлення, самовідтворення і
саморегуляції. Ці фундаментальні властивості живого забезпечуються потоком речовин,
енергії та інформації.
Суть потоку речовин полягає в безперервному надходженні у клітину органічних і
неорганічних сполук і виведенні кінцевих продуктів метаболізму.
Потік енергії — це сукупність реакцій розщеплення органічних речовин з вивільненням
енергії хімічних зв'язків, яка акумулюється в макроергічних зв'язках АТФ і використовується в
подальшому клітиною.
Енергетичний обмін відбувається в декілька етапів: підготовчий, безкисневий і
кисневий.
Підготовчий етап: ГІДРОЛІЗ. Відбув. Поза клітиною в травній системі (полісахариди
вже в порожнині рота). За допомогою травних ферментів великі органічні молекули
розщеплюються на мономери: білки — до амінокислот, жири – до гліцерину та жирних
кислот, полісахариди – до моносахаридів, нуклеїнові кислоти — до нуклеотидів.
Енергія, яка при цьому вивільняється, розсіюється у вигляді тепла.
Отже, під час розщеплення АТФ виділяється велика кількість енергії, яка використовується
для синтезу необхідних організму сполук, підтримання певної температури тіла тощо. Таким
чином, молекули АТФ є універсальним хімічним акумулятором енергії у клітинах.
Найкраще видно метафазні хромосоми, які мають четвертинний рівень організації. Вони
складаються із двох плеч (p та q), які перетягнуті центромерою (первинною перетяжкою –
найбільш спіралізованою ділянкою ДНК). В області центромери розташований білок
кінетохор, який зв’язується із мікротрубочками веретена поділу. На кінцях хромосом
містяться ділянки, що скорочуються під час поділів – теломери. Вони запобігають злипанню
хромосом. Деякі хромосоми мають вторинну перетяжку на р плечі, яка утворює супутничок.
Група 4-5 (В): великі хромосоми, мало відрізняються одна від одної, центромери
зміщені до одного з кінців хромосоми (субметацентричні).
Група 6-12 (С): середніх розмірів. мало відрізняються одна від одної,
субметацентричні. 6-та схожа з Х-хромосомою.
Група 13-15 (D): середніх розмірів, центромери майже повністю зміщені до одного з
кінців хромосоми (акроцентричні), у всіх виявлені супутники.
Група 16-18 (Е): короткі хромосоми. У 16-ї хромосоми центромери розташована майже
посередині, у 17-ї і 18-ї хромосоми центромери зміщені (субметацентричні).
Правила Чаргаффа:
1. А + Г (пурини) = Ц + Т (піримідини)
2. А = Т, Г = Ц
Аденін одного ланцюга з’єднуються з тиміном іншого 2-ма водневими зв’язками, а гуанін
– 3-ма водневими з цитозином на основі правила комплементарності.
Два полінуклеотидні ланцюги антипаралельні: 5’- кінець з’єднаний з 3’-кінцем іншого, і
навпаки. Змістовний, або матричний ланцюг 5’-3’ містить генетичну інформацію,
записану послідовністю нуклеотидів. Другий ланцюг у напрямку 3’-5’ – антизмістовний.
Відстань між 2-ма завершеними витками подвійної спіралі – 3,4 нм. У кожний виток
входить 10 пар нуклеотидів. Відстань між сусідніми нуклеотидам – 0,34 нм.
Нуклеотид складається з азотистої основи (пуринові – аденін і гуанін і піримідинові –
тимін і цитозин), моносахариду дезоксирибози (в нуклеотидах РНК – рибози) і залишку
фосфорної кислоти.
До складу молекули ДНК входять 4 типи нуклеотидів: дезоксиаденозиммонофосфат
(дАМФ), дезоксигуанінмонофосфат (дГМФ), дезоксицитозинмонофосфат (дЦМФ) та
дезокситимідинмонофосфат (дТМФ).
Колінеарність – властивість, що зумовлює відповідність між послідовностями триплетів
нуклеотидів (кодонів) нуклеїнових кислот і амінокислот поліпептидних ланцюгів. Тобто,
положення кожної амінокислоти в поліпептидному лацюгу білка залежить від положення
відповідного триплету в гені.
Просторова організація ДНК: 1) В-форма – стандартна структура відповідно до моделі
молекули Уотсона і Кріка; 2) А-форма – має дещо змінену спіралізацію, виявлена у
зневодненому середовищі, при високому вмісті калію і натрію; 3) С-форма – має менше
основ на один виток; 4) Z-форма – закручена вліво.
2. Рибонуклеїнові кислоти (РНК) відіграють роль посередників у передачі спадкової
інформації від ДНК у цитоплазму: ДНК → РНК → білок.
Молекули РНК відрізняються від ДНК за такими ознаками: 1) вуглеводом РНК є рибоза; 2)
РНК не містить тиміну, його місце займає урацил; 3) РНК – одноланцюгова молекула; 4)
правила Чаргаффа не виконуються.
Типи РНК:
Інформаційна (іРНК): її молекули утворюються на певних ділянках ДНК, які мають назву
структурних генів, у вигляді комплементарної копії ділянки одного з її ланцюгів. Вони
несуть закодовану інформацію первинної структури білків у цитоплазму, де
прикріплюються до рибосом та реалізують цю інформацію. Моноцистронна іРНК несе
інформацію про синтез лише однієї молекули білка, іноді вона містить декілька цистронів
для різних білків – поліцистрона іРНК. Розташування амінокислот кодується чіткою
послідовністю нуклеотидів у молекулі іРНК (генетичний код). Кожній амінокислоті
відповідає свій триплет нуклеотидів (кодон).
Транспортна РНК (тРНК): її молекули утворюються на спеціальних генах, короткі та
мають форму листка конюшини. Вони переносять до місць синтезу білків відповідні їм
амінокислоти з цитоплазми. До транспортної ділянки тРНК приєднується специфічна
амінокислоти. Антикодон складається з 5 нуклеотидів, 3 з них – кодон, який
приєднується до комплементарного антикодону іРНК. Ділянка приєднання ферменту
зв’язується з ферментом аміноацил-тРНК-синтетазою, що каталізує приєднання
амінокислоти до молекули тРНК. Ділянка зв’язування з рибосомою (акцепторна
ділянка) – певна послідовність нуклеотидів тРНК, що потрібна для прикріплення до
рибосоми.
Рибосомальна РНК (рРНК) утворює структурний каркас рибосоми. Вона забезпечує
зв’язування іРНК з рибосомам за допомогою певних послідовностей нуклеотидів. Таким
чином встановлюється початок і рамка зчитування інформації з іРНК.
Гетерогенна ядерна РНК (гяРНК) відповідає за регуляцію транскрипції.
Малі ядерні ДНК відповідають за сплайсинг, регуляцію транскрипції, підтримку цілісності
теломер та біогенезу рРНК.
Рибозим (ферментативна, або каталітична РНК) каталізує розщеплення всіх видів
РНК.
Вагомі докази ролі ДНК у передачі спадкової інформації отримані також в експериментах на
мікроорганізмах завдяки цим явищам.
20. Організація генома про- і еукаріот. Гени структурні, регуляторні, синтезу тРНК і
рРНК. Мобільні генетичні елементи.
Ген — одиниця спадкового матеріалу, що відповідає за формування певної елементарної
ознаки. Ген є ділянкою молекули ДНК, що містить інформацію для синтезу РНК.
Класифікація генів:
структурні - кодують синтез білків (по суті, це гени мРНК);
гени тРНК - кодують синтез тРНК (РНК, що не піддається трансляції);
гени рРНК - кодують синтез рРНК (РНК, що не піддається трансляції);
регуляторні - контролюють активність структурних генів (регулюють процес біосинтезу
білка).
гени розкоші – експресуються в клітинах певної тканини і лише у певний час за
потребою організму. Можуть бути маркером надходження різних речовин.
гени домашнього господарства – еккспресуються практично у всіх тканинах і клітинах
на перманентному рівні.
1. Геном прокаріот.
Спадковий матеріал — кільцеподібна молекула ДНК, не відокремлена від цитоплазми
мембранною оболонкою, розташована у ядерній зоні цитоплазми — нуклеоїді.
У прокаріотів генетичний матеріал має оперонну організацію.
Кодуючі гени – неперервні послідовності нуклеотидів, в еукаріот кодуюча ділянка 1 або
декілька разів переривається некодуючою ділянкою.
2. Організація генів еукаріот у хромосомах.
Кожна інтерфазна хромосома має одну молекулу ДНК, що містить велику кількість генів. В
організмі використовується тільки приблизно 1% нуклеотидних послідовностей ДНК. Значна
частина геному використовується для здійснення процесів ембріонального розвитку,
диференціації, росту і надалі не експресується. Інша частина надлишкової ДНК входить до
складу інтронів, подана численними повторами послідовностей, що не мають змісту
(сателітна ДНК).
Таким чином, ДНК еукаріотів можна розділити на неповторювані (унікальні) та
повторювані послідовності. До першого типу відносять гени, що кодують білки (у ссавців
близько 50%).
3. Мобільні генетичні елементи – нуклеотидні послідовності, здатні «стрибати» з однієї
ділянки ДНК в іншу і в цих нових місцях залишати свої копії, збільшуючи тим самим
генетичний матеріал.
Вони забезпечують підвищений синтез РНК, є важливим фактором біологічної еволюції,
утворюють новий генетичний матеріал, впливають на мінливість організму, порушують
роботу генетичного апарату, що призводить до утворення ракових клітин.
21. Організація потоку інформації в клітині. Реплікація ДНК, її значення.
Самокорекція і репарація ДНК.
Центральна догма молекулярної біології була сформульована Кріком та стосується потоку
інформації в клітині: ДНК може подвоювати свою генетичну інформацію (реплікація) та
передавати її на РНК (транскрипція), яка, у свою чергу, передає цю інформацію для синтезу
білка (трансляція). Також ДНК може синтезуватися із РНК – зворотня транкрипція за участі
ферменту ревертази. Усі ці процеси є реакціями матричного синтезу.
Суть реплікації ДНК полягає в тому, що спеціальний фермент розриває слабкі водневі
зв'язки, які з'єднують між собою нуклеотиди двох ланцюгів. У результаті ланцюги ДНК
роз'єднуються, і з кожного ланцюга «стирчать» вільні азотисті основи. Синтез нових
ланцюгів відбувається асиметрично: один з них синтезується безперервно по ходу
роз’єднання молекули ДНК геліказою, а інший будується в протилежному напрямку ПРОТИ
напрямку дії гелікази, тому здійснюється короткими фрагментами (100-200 нукл.) –
фрагментами Оказакі.
Ферменти:
За часом розрізняють:
2. Елонгація: один ланцюг ДНК (некодуюча нитка) стає матрицею для синтезу РНК процес
нарощування полінуклеотидного ланцюга. Різні типи РНК (інформаційна, транспортна,
рибосомальна) транскрибуються на різних ділянках (генах) молекул ДНК на основі принципу
комплементарності та антипаралельно відносно матричного ланцюга ДНК (від 3’ до 5’). РНК-
полімераза починає синтезувати новий ланцюг РНК біля промотора і закінчує його біля
стоп-сигналу (термінатора), після чого РНК-полімераза та синтезований ланцюг РНК
відокремлюються один від одного. Ділянка РНК між промотором та термінатором – одиниця
транскрипції. Молекула РНК, яка при цьому утворюється – первинний транскрипт, або
про-іРНК. Транскрипція іРНК може втягувати кілька РНК-полімераз на єдиній матриці ДНК
та тривати циклічно, так що з 1 копії гена можна швидко синтезувати багато молекул мРНК.
Елонгація включає в себе також коректуючий механізм.
Основні етапи:
Хімічний синтез генів поза організмом (штучний): можна створити лише невеликі гени
прокаріот, для цього необхідно мати повністю розшифровану послідовність нуклеотидів.
Після введення або синтезу гена його зшивають з векторною (спрямовуючою) молекулою
ДНК за допомогою бактеріальних ферментів рестриктаз. Кожен тип ферментів рестрикції
розділяє ДНК у специфічному місці – сайт рестрикції.
У проміжку, що з’явився, може бути розміщена ділянка чужорідної ДНК. Для з’єднання
ділянок застосовують фермент лігазу.
Інший напрямок біотехнології –виробництво вакцин (так створена вакцина від гепатиту В).
Періоди інтерфази
Пресинтетичний 2n2c (G1 фаза – найтриваліша, від 10 год до кількох діб). Ріст і
розвиток клітини.
руйнування цитоскелету;
посилений синтез білків, ліпідів, вуглеводів, РНК, АТФ та ін.
29. Поділ клітини. Мітоз.
Існує 2 основних способи поділу соматичних клітин: мітоз і амітоз.
Амітоз – прямий поділ. Переважає у деяких одноклітинних організмів. Також спосіб поділу
соматичних клітин, але, на відміну від мітозу, прямий поділ інтерфазного ядра відбувається
шляхом перетяжки простою перетинкою.Розподіл спадкового матеріалу між дочірніми
клітинами може бути як рівномірним, так і нерівномірним.
Мітоз – непрямий тип поділу є переважаючим типом поділу еукаріотичних соматичних клітин
і притаманний всім багатоклітинним організмам. При цьому відбувається рівномірний
розподіл генетичного матеріалу, кожна дочірня клітина отримує повний набір хромосом і
ДНК та за їх складом ідентична материнській клітині.
фрагментація, коли ядро розпадається на багато дрібних ядер однакової або різної
величини.
31. Регуляція клітинного циклу. Ріст клітин, фактори росту. Поняття про мітотичну
активність тканин.
1. Регуляція КЦ: Ключову роль у почерговій зміні періодів клітинного циклу, і зокрема, фаз
мітозу відіграють спеціальні ензими – циклінзалежні протеїнкінази. Кожна з них
фосфорилує відповідні білки, задіяні у певні фази циклу, і таким чином, активує чи інгібує їх.
Для активації циклінзалежної кінази необхідне звязування з нею спеціального білка –
цикліну. Кожен комплекс конкретних циклінів і кіназ характерний для строго відповідної
фази мітозу.
цитокіни (інтерферон).
До факторів росту також можна віднести інтерлейкіни, фактори некрозу пухлин (ФНП) та
ін. Іноді зміни в проліферації клітин можуть спричиняти механізми злоякісної трансформації.
Мітотичний індекс (МІ) – показника мітотичної активності тканини або культури тканин,
характеризує питоме значення фракції клітин, що знаходяться у мітозі, на 1000 вивчених на
гістологічному (цитологічному) препараті.
Nm
[ m ]=
N
Для оцінки швидкості оновлення клітинної популяції та визначення частки клітин, які
вступають у мітоз, використовують алкалоїд колхіцин, який призупиняє процес мітозу. Після
ін’єкції колхіцину в різні терміни збирають шматочки тканин і підраховують число фігур
мітозу на зрізах.
Останнім часом також застосовують тимідин – радіоактивну мітку тиміну, яка включається в
нову ДНК по мірі її синтезу. Через різні проміжки часу, тканину видаляють з організму,
фіксують і виготовляють радіоафтографи, на яких підраховують всі фігури мітозу.
Апоптоз не супроводжується запальним процесом, який має місце під час некротичного
відмирання клітин. Під час апоптозу спостерігається конденсація клітинних структур та
активація нелізосомних протеолітичних ферментів – каспаз. Загиблі клітинні елементи
поглинаються (фагоцитуються) сусідніми клітинами.
Некроз, або патологічна смерть у більшості випадків супроводжується пошкодженням
плазматичної мембрани, що призводить до порушення іонного гомеостазу і зруйнування
клітини шляхом лізису, викликає запальний процес. Здебільшого некроз відбувається в тих
випадках, коли клітини зазнають дії екстремальних чинників, наприклад, гіпоксії, дії токсинів,
гіпертермії, вірусів тощо. Загиблі клітини фагоцитуються нейтрофілами та макрофагами.
33. Життя клітин поза організмом. Клонування клітин. Значення методу культури
тканин для медицини.
Популяцію клітин, які вирощують у контрольованих умовах на живильному середовищі поза
організмом (in vitro), називають культурою клітин. Сукупність генетично ідентичних
(однакових) клітин, яка утворилася в результаті послідовних мітотичних поділів з однієї
єдиної клітини, називають клітинним клоном, а процес утворення клонів — клонуванням.
Якісні ознаки описуються словами, наприклад масть чорна, червона, руда, чала і тд.
Якщо є два взаємовиключних варіанти, то такі якісні ознаки називають альтернативними,
наприклад, стать -чоловіча і жіноча.
У своїх дослідах Мендель при моногібридному схрещуванні сортів гороху, які мали жовте і
зелене насіння, все потомство (тобто гібриди першого покоління) виявилося з жовтим
насінням.
Другий закон можна сформулювати так: у разі схрещування двох гібридів першого
покоління, які аналізуються за однією ознакою, в потомстві спостерігається
розщеплення за фенотипом у співвідношенні 3:1 і за генотипом у співвідношення
1:2:1.
2) спадкові чинники, які контролюють розвиток окремої ознаки, - парні: один походить від
4) у процесі утворення статевих клітин парні алельні гени потрапляють у різні гамети (закон
чистоти гамет); відновлення таких пар відбувається в результаті запліднення;
ІІІ закон незалежного успадкування ознак: при схрещуванні гомозиготних особин, які
відрізняються за двома і більше ознаками, у другому поколінні спостерігається
незалежне успадкування і комбінування станів ознак, що їх визначають.
Для множинних алелів характерний вплив всіх алелів на одну і ту ж ознаку. Відмінність між
ними полягає лише в ступені прояву ознаки. Одним з прикладів множинного алелізму є групи
крові системи АВ0.
Відкриття АВ0 системи груп крові належить К. Ландштайнеру (1901). В межах цієї системи
розрізняють 4 фенотипи: А, В, АВ і 0, кожний з яких відрізняється за будовою антигенів на
поверхні еритроцитів і антитіл плазми крові.
Групи крові визначаються поєднанням 3-х алелів однієї алеломорфної групи генів, які
позначаються як І А, І В та і.
І (0) немає αβ іі
ІІ (А) А β А А А
І І або І і
ІІІ (В) В α В
І І
В
або І Ві
IV (АВ) АВ немає І І
А В
Алельні гени І А та І В в осіб IV групи поводять себе незалежно один від одного –
кодомінування (кожний алельний ген визначає свою ознаку). Такий тип успадкування не
відповідає закономірностям, встановленим Менделем.
Групи крові А (ІІ) і В (ІІІ) успадковуються за аутосомно-домінантним типом, а 0 (І) група –
за аутосомно-рецесивним.
+¿ ¿
Резус система: утворення антигену R h контролюється 3-ма парами зчеплених генів C, D,
та E, а резус-негативні люди – потрійні рецисиви і мають генотип cde. Ці гени розташовані в
першій парі хромосом.
Крім системи АВ0, існує система MN. Вона визначається двома алелями: I M та I N . Обидва
алелі кодомінантні. У сироватці людей з тим чи іншим фенотипом за цією системою груп
крові немає антитіл до відповідних антигенів, як це має місце у системі АВ0. Тому звичайно
при переливанні крові цю систему можна не враховувати.
Плейотропія – це залежність кількох ознак від одного гена, тобто множинна дія одного
гена. Наприклад, у людини відповідальний за арахнодактилію (хворобу Марфана) ген
викликає порушення розвитку сполучної тканини й одночасно впливає на розвиток
кількох ознак: порушення будови кришталика ока, аномалії у серцево-судинній системі.
При первинній плейотропії ген одразу проявляє свій множинний ефект. Наприклад, при
хворобі Хартнупа мутація гена призводить до порушення всмоктування триптофану в
кишках і його реабсорбції у ниркових канальцях. При цьому одночасно вражаються
мембрани епітеліальних клітин кишок і ниркових канальців з розладами травної і
видільної систем.
Гени однієї хромосоми утворюють групу зчеплення. Кількість груп зчеплення дорівнює
кількості пар хромосом.
Експериментально явище зчепленого успадкування довів американський генетик Т. X.
Морган зі своїми співробітниками за допомогою дослідів із плодовою мушкою – дрозофілою:
У другому варіанті Морган отримав, крім двох груп, подібних до батьківських (по 41,5%), ще
дві групи особин (по 8,5%), які мали "перехрещені" комбінації ознак внслідок кросинговеру.
На підставі цих даних учений припустив, що гени, які визначають забарвлення тіла і форму
крил, розташовані в одній хромосомі, але в процесі мейозу під час утворення гамет
гомологічні хромосоми можуть обмінюватися діляками, тобто має місце явище кросинговеру.
У цьому випадку відбувається зчеплене успадкування з неповним зчепленням генів.
Закон зчепленого успадкування (Морган, 1911): зчеплені гени, які локалізовані в одній
хромосомі, успадковуються разом і не виявляють незалежного розподілу.
Частота кросинговеру між двома алельними генами є постійною величиною для кожної
конкретної пари генів.
Картування проводиться, щоб дізнатися, в якій парі хромосом і на якій генетичній відстатні
(коефіцієнт рекомбінації), або в якій частині хромосом розташовані гени. У людини для
вивчення груп зчеплення застосовуються 15 методів, основними з яких є аналіз родоводів та
генетичного аналізу гібридних соматичних клітин.
гени, розташовані в одній хромосомі, утворюють групу зчеплення, завдяки чому має
місце зчеплення деяких ознак, які разом передаються нащадкам;
під час мейозу, який відбувається лише при утворенні гамет, диплоїдне число хромосом
зменшується вдвічі;
сила зчеплення між генами обернено пропорційна відстані між ними. Відстань між генами
вимірюється у відсотках кросинговеру. Один відсоток кросинговеру відповідає одній
морганіді;
45. Сучасний стан дослідження генома людини. Генетичні карти хромосом людини.
Винятковим успіхом програми "Геном людини" було створення інтегральних (фізичних) карт
геному.Картовано близько 40000 кодуючих послідовностей. Загальне число генів, очевидно,
складатиме 30500-40000.
На сьогодні весь геном людини клонований у вигляді великих фрагментів, які
перекривають один одного. Розташування кожного з цих фрагментів на хромосомі
визначено з високою точністю.
Термін клонування означає, що ген картований, виділений, вивчена його структура,
знайдена мутація, яка викликає те чи інше захворювання.Розкриття геному людини
сприятиме розвитку нових напрямків медицини, вивченню природи спадкових і злоякісних
хвороб, розробці генної і клітинної терапії.
46. Гени аутосом, статевих хромосом. Ознаки, зчеплені зі статтю, залежні від статі і
обмежені статтю. Гемізиготність.
Аутосоми (нестатеві хромосоми) подібні між собою, а 23 пара гетерохромосом (статеві
хромосоми) – різні.
Стать, що містить лише один тип гамет (ХУ) – гетерогаметна, два типи гамет (ХХ) –
гомогаметна.
якщо батько хворий, то всі його дочки будуть хворими, а сини здоровими;
якщо мати хвора, то ймовірність народження хворої дитини складає 50% незалежно від
статі;
хворіють як чоловіки, так і жінки, але хворих жінок у родині в 2 рази більше.
якщо пробанд жінка, то її батько обов’язково хворий, а також хворі всі її сини;
від шлюбу хворих чоловіків і здорових жінок всі діти будуть здоровими, але у дочок
можуть бути хворі сини;
Оскільки чоловіки гемізиготні, тобто мають лише одну Х-хромосому, то всі локалізовані
у ній гени, навіть рецесивні, проявляються у фенотипі.
Якщо генотип виявляється в обох статей, але по-різному, то таку дію гена вважають
контрольованою (точніше модифікованою) статтю. Типовою ознакою, що піддається
контролю з боку статі, є облисіння. Ця ознака може спостерігатися у обох статей, але
відносно частіше вона зустрічається у чоловіків. Це обумовлено не зчепленням гена зі
статтю, оскільки чоловік, схильний до облисіння, передає цю ознаку половині своїх синів і
лише небагатьом дочкам. Якщо дана ознака спостерігається у обох батьків, то він
виявляється або у всіх їх дітей, або у всіх синів і лише у деяких дочок. Крім того, виявлено,
що у більшості лисих жінок батьки були схильні до облисіння.
Для пояснення цього явища було зроблено припущення, що облисіння контролюється одним
геном. При цьому домінантний алель цього гена в гомозиготному стані (ВВ) обумовлює
нормальний ріст волосся у представників обох статей. Особи, гомозиготні за рецесивним
алелем (bb), характеризуються появою лисини незалежно від статі. У гетерозиготних
чоловіків (Вb) лисина розвивається, а у гетерозиготних жінок ні.
47. Генетика статі. Механізми генетичного визначення статі. Доза генів. Ефект
положення генів.
Генетика статі
Експресія гена залежить від безпосереднього оточення, в якому він знаходиться. Це так
званий ефект положення гена. Зміна активності гена нерідко пов'язана з переміщенням
його в іншу групу зчеплення при транслокаціях або зі зміного його положення у хромосомі
при інверсіях. Особливий випадок складають зміни експресії генів внаслідок діяльності
мобільних генетичних елементів, які актинують або пригнічують прояв тих генів, поблизу
яких вони вбудовуються.
Сформований в процесі еволюції геном кожного виду являє собою сукупність генетичних
одиниць, які представлені в ньому у чітко визначених дозах. В результаті генотити особин і
генотипи їх клітин збалансовані за дозами генів системи. Інколи збільшення к-ті генів
призводить до підвищення їх дози( наприклад полімерія) але такий ефект спостерігається не
завжди. В організмі існують механізми, які підтримують певне дозове співвідношення генів у
генотипі. Наприклад, у процесі еволюції виникає механізм інактивації однієї з Х-хромосом у
гомогаметної статі ХХ. Це врівноважує дозу активно функціонуючих Х-генів відповідно з їх
дозою в гетерогаметної статі Х0 або ХУ.
Порушення дозової збалансованості генотипу організму призводить до різних відхилень у
його розвитку . Приклад( порушення розвитку організму при хромосомних передумовах, коли
доза генів змінюється в результаті втрати або переміщення фрагмента хромосоми, а також
при зміні к-ті хромосом у каріотипу(анеуплоїдія, або поліплоїдія)
Несприятливі наслідки хромосомних і генних мутацій зумовлені в першу чергу порушенням
дозової збалансованості генів у генотипі.
Масовий характер – певний вплив може зумовлювати появу подібних модифікацій в усіх
генетично подібних особин.
Розрізняють широку та вузьку норму реакції. Вузька норма реакції притаманна таким
ознакам, як розміри серця або головного мозку, широка – кількість жиру в організмі людини
Їх причинами є тератогени — певні фізичні, хімічні (ліки тощо) та біологічні агенти (віруси) з
виникненням морфологічних аномалій та вад розвитку. Наприклад, уроджене помутніння
кришталика може бути спадковим рецесивним захворюванням, результатом інфекції
(корової краснухи) або впливом іонізуючого випромінювання в ранній період вагітності.
Етанол порушує генетичні механізми формування систем органів, кінцівок, голови і мозку на
пізніх стадіях ембріонального розвитку (алкогольний синдром плода). Таломід, як
призначався хворим вагітним, схильний також провокувати вади розвитку (атрезія слухового
проходу, аплазія променевої кістки, вади розвитку нирок та серця та ін.), які схожі на
синдром Холта-Орама і рецесивну панмієлопатію Фанконі.
■ для еволюції– відіграє важливу роль у створенні нових форм як у природі, так і в
господарстві людини (як чинник, що обумовлює урізноманітнення спадкового матеріалу для
природного і штучного добору).
52. Мутації і їх фенотипічні прояви. Мутаційна теорія. Класифікація мутацій.
Мутації - стійкі, стрибкоподібні зміни генетичного матеріалу клітини, не пов’язані з
природною рекомбінацією
За походженням спонтанні
індуковані (під дією зовн і внутр. середовища)
За локалізацією в клітинах соматичні
генеративні
За обсягом пошкоджень генні (точкові) – зміни послідовності окремих нуклеотидів
хромосомні (аберації) – змін структури хромосом
геномні – зміна кількості хромосом
За адаптивним значенням шкідливі
корисні (збільшення щільності кісток)
нейтральні (заяча губа, гетерохромія)
летальні (серповидноклітинна анемія)
За фенотипним проявом морфологічні – зміна фенотипу (видимі) (полідактилія)
біохімічні – зміна фізіологічних процесів (фенілкетонурія)
За домінантністю домінантні
рецесивні
За локалізаюцією в клітині ядерні
цитоплазматичні (ДНК мітохондрій)
Мутації завжди спонтанні, незалежні одна від одної, не мають групової спрямованості.
Приклади антимутагенів:
Прийом β-каротину (25 мг), вітаміну С (100 мг) і вітаміну Е (280 мг) зменшує спонтанне
пошкодження ДНК у лімфоцитах периферичної крові.
Поліфенольні антиоксиданти, які містять у зеленому чаї, значно зменшують частоту
сестринських хроматидних обмінів у лімфоцитах крові людей, що курять.
інверсія (inv) – розрив хромосоми і розвертання відрізка на 180; (30% викидня у жінок)
Синдром Лежена («котячого крику») трапляється з частотою 1:40 000—50 000 живих
новонароджених унаслідок делеції в короткому плечі 5-ї хромосоми (5р). Виразним
симптомом цієї хвороби є характерний плач дитини, який нагадує нявчання кішки і
зумовлений аномальним розвитком гортані (її звуженням, м'якістю хрящів, набряклістю
чи надзвичайною складчастістю слизової оболонки, зменшенням надгортанника) або
голосових зв'язок. Захворювання супроводжується різкою затримкою фізичного та
розумового розвитку, мікроцефалією (надто зменшена голова). Хворі мають своєрідний
зовнішній вигляд: місяцеподібне лице з низькорозташованими та деформованими
вухами, непропорційно мала верхня щелепа, збільшена відстань між очима,
монголоїдний розріз очей та епікант (вертикальна складка шкіри у внутрішньому куті
очної щілини), косоокість. Спостерігаються аномалії опорно-рухової системи, гіпотонія
м'язів (зниження їх тонусу), клишоногість, плоскостопість, зрощення суміжних пальців ніг,
численні вади серця. Більшість дітей помирає рано, лише до 10% досягають 10-річного
віку.
Дерматогліфіка - метод, який вивчає малюнки ліній і складок кистей рук і стоп людини.
Цей метод включає дактилоскопію (вивчення малюнків пальців), пальмоскопія
(вивчення особливості будови долонь) і плантоскопію (вивчення будови особливості
підошов).
Тип
успадкування Механізм успадкування ознаки Приклади ознак
Аутосомно- Ознака визначається домінантним алелем гена, Брахидактилія
домінантне що розташований в аутосомі. Ознака
проявляється у кожному поколінні незалежно
від статі
Аутосомно- Ознака визначається рецесивним алелем гена, Синій колір очей, дальтонізм
рецесивне що розташований в аутосомі. Ознака за синім кольором
проявляється незалежно від статі, але її прояв
може відбуватися не в кожному поколінні
Зчеплене зіОзнака визначається домінантним алелем гена,Нефрогенний нецукровий
статтю, який розташований у Х-хромосомі. Ознака діабет
домінантне проявляється в кожному поколінні незалежно
від статі
Зчеплене зі Ознака визначається рецесивним алелем гена, Дальтонізм за червоним і
статтю, який розташований у Х-хромосомі. Ознака зеленим кольором
рецесивне завжди проявляється у чоловіків, а у жінок
проявляється тільки в гомозиготному стані
Залежне від Ознака визначається геном, який розташований Гени, які визначають
статі, аутосомне в аутосомі, але може проявлятися тільки у особливості первинних і
представників певної статі вторинних статевих ознак
Голандричне Ознака визначається геном, який розташований Гіпертрихоз вушних раковин
у Y-хромосомі. Завжди проявляється у чоловіків
Альбінізм (A-p X-p 11q) зумовлений відсутністю або зниженням активності тирозинази.
Характеризується депігментацією шкіри та придатків, сухістю шкіри, порушенням
потовиділення, часто спостерігається косоокість, безпліддя, імунодефіцити, скорочення
тривалості життя
Лейциноз (хвороба кленового сиропу) (A-p, тип Іа - 19q, тип Іб - 6q, тип ІІІ - 1p)
зумовлений відсутністю коферменту тіамінпірофосфату, який використовується
ферментною системою для декарбоксилювання лейцину, ізолейцину, валіну. Прояви:
сеча має пряно-солодкий запах подібно до кленового сиропу, ацидоз, мязова гіпотонія,
напади судом, відмова від їжі, приблизно на 7-15 наступає смерть через сильне
ураження головного мозку.
Синдром Елерса-Данлоса (А-д – 2q, 9q, 7q, 17q; А-р – 1p; Х-зчепл. – Хq) зумовлений
порушенням синтезу колагену. Характеризується занадто гнучкими суглобами, гладкою
та легко травмованою шкірою, крихкими кровоносними судинами.
Викликана зменшенням вмісту білка церулоплазміну, який містить мідь. Прояви: цироз
печінки, дистрофічні процеси у головному мозку, шкіра має жовтий відтінок, наявні плями
Крайзера.
Приклади:
1. Ген синдрому Барде-Бидля призводить до полідактилії (багатопалість), ожиріння,
недоумства, пігментної дегенерації сітківки.
2. Хвороба Фанконі викликає ген панмиелопатии : вади розвитку або відсутність великих
пальців рук, променевої кістки, вади розвитку бруньок, карликовий зріст, тромбоцитопенія,
недокрів'я.
Основу плейотропії складають не множинні незалежні первинні ефекти гена, а первинний,
єдиний дефект хімічної природи, який характеризується різноманітними проявами з чіткою
кореляцією їх частот в популяції.
Приклади хвороб:
Атрофія зорових нервів Лебера: відомо принаймні десять точкових мутацій генів, які
зумовлюють заміну тієї чи іншої амінокислоти в одному з ферментів — дегідрогеназ, що є
причиною порушення його активності. Унаслідок цього захворювання люди у віці 20—30
років майже повністю втрачають центральний зір через атрофію зорових нервів та
дегенерацію гангліозного шару клітин сітківки.
Синдром котячого крику (Лежена) – 45 ХХ/ХУ del 5p (делеція короткого плеча 5-ї
хромосоми). Фенотипні прояви: мікроцефалія, доліхоцефалія (витягнута форма черепа),
низько розташовані вушні раковини, аномалії розвитку гортані, уроджені вади серця та
судин, аномалії нирок, розумова відсталість, місяцеподібне обличчя, епікант, коротка
шия, косий розріз очей з опущеними зовнішніми кутами, м’язова гіпотонія.
Полісомія за У-хромосомою – 47 ХУУ: збільшена довжина тіла, висока талія, довгі ноги,
оволосіння та відкладання жиру за жіночим типом, грубі риси обличчя, виступаючі
надбрівні дуги. В більшості випадків статева функція не страждає.
Диагностика заболевания:
1. Установление природы наследственного заболевания (генное, хромосомное);
2. Обследование больного с применением соответствующих методов изучения генетики
человека (генеалогического, цитогенетического, биохимического и др.);
3. Выяснение уровня нарушения наследственного материала: на уровне молекулы ДНК,
хромосом, генома;
4. При генных болезнях - установление связи между патологией и изменением белка
(структурного или белка-фермента);
5. При хромосомных болезнях - установление связи между патологией и типом хромосом
(аутосомы или половые хромосомы);
6. Сопоставление полученных данных у обследуемого больного с фенотипической картиной
известных наследственных болезней.
К ней относятся: сахарный диабет, подагра, расщелина губы, расщелина неба, которые
носят семейный характер. Свое патологическое проявление они осуществляют при
взаимодействии с целым комплексом факторов внешней среды. Такие болезни носят
название мультифакториальных, т. е. развиваются под влиянием большого количества
факторов, как внешних, так и внутренних.
1. Нестатеве розмноження:
2. Статеве розмноження:
Чоловічі й жіночі гамети можуть утворюватися в одному організмі або в організмів різної
статі, тому за цим критерієм виділяють такі способи розмноження:
2. Для половых клеток характерно сложное, стадийное развитие; при этом имеет место
особый способ деления – мейоз.
Стать майбутньої людини визначається в момент запліднення і залежить від того, який
сперматозоїд запліднить яйцеклітину. Якщо яйцеклітину запліднить Х-вмісний сперматозоїд,
з'явиться дівчинка; якщо Y-вмісний - народиться хлопчик. Запліднення можливе протягом
12 - 24 годин після овуляції (так як протягом цього періоду яйцеклітина зберігає свою
життєздатність). Здатність до запліднення у сперматозоїдів зберігається від 2 до 4 діб.
У тих випадках, коли партеногенетичні види представлені (завжди або періодично) тільки
самками, одне з головних біологічних переваг партеногенезу полягає в прискоренні темпу
розмноження виду, так як всі особини подібних видів здатні залишити потомство. У тих
випадках, коли з запліднених яйцеклітин розвиваються самки, а з незапліднених – самці,
партеногенез сприяє регулюванню чисельних співвідношень статей (наприклад, у бджіл).
Види партеногенезу:
2 основні періоди:
Етапи:
Алантоїс являє собою мішкоподібний виріст вентральної стінки задньої кишки. Перш за
все, це вмістилище для сечовини і сечової кислоти, які представляють собою кінцеві
продукти обміну азотовмісних органічних речовин. У алантоїсі добре розвинена судинна
мережа, завдяки чому разом з хоріоном він бере участь в газообміні.
Процес, внаслідок якого окремі тканини в ході диференціації набувають характерного для
них вигляду – гістогенез.
Спадковими називають пороки, викликані зміною генів або хромосом в гаметах батьків,
в результаті чого зигота з самого виникнення містить генну, хромосомну або геномну
мутацію.
Проявами патології пренатального періоду розвитку організму можуть бути різні види
ембріопатій і фетопатій.
Філогенетично зумовленими називають такі вади, які по вигляду нагадують органи тварин
з типу Хордові і підтипу хребетні. Якщо вони нагадують органи предкових груп або їх
зародків, то такі пороки називають анцестральними (предковими), або атавізмами
(незрощення дужок хребців, шийні і поперекові ребра, незрощення твердого піднебіння та
ін.). Якщо вади нагадують органи споріднених сучасних або древніх, але бічних гілок тварин,
то їх називають алогенними.
Філогенез - історичний розвиток живих організмів: як всього органічного світу Землі, так і
окремих таксонів (від царств до видів).
Поняття онтогенезу і філогенезу нерозривно пов'язані між собою: з точки зору еволюційної
теорії, історичний розвиток живої природи являє собою низку онтогенезів. Онтогенез-
повторення філогенезу.
2. Скелет
4. Кровеносная система
5. Мочеполовая система
У людей похилого віку постава стає згорблений, з'являються сивина і облисіння, шкіра стає
тонкою, втрачає еластичність і покривається зморшками, випадають зуби, гасне блиск очей,
притупляється гострота органів чуття, поступово знижується статева активність. Рухи старих
втрачають плавність, стають повільними і невпевненими, знижується працездатність,
слабшає пам'ять. Однак у багатьох людей до глибокої старості зберігається високий рівень
інтелектуальної діяльності, здатність до узагальнень, до концентрації уваги в роботі.
Основні теорії :
Види регенерації :
Види регенерації :
У багатьох тканинах постійно ідуть процеси регенерації, пов'язані з поділом і кількості клітин.
Порушення цих процесів викликає утворення пухлин.
Види трансплантации:
Гомо ( или алло-) трансплантация: донор и реципиент является особями одного вида.
Например: переливание крови человека.
Генофонд - совокупность всех генов или генотипов в популяции или группе популяций
какого-либо вида организмов. Генофонд достаточно большой популяции, в которой
происходит свободное скрещивание организмов, обладает определённой целостностью и
устойчивостью. Вместе с тем, если популяция подвергается действию элементарных
факторов эволюции (мутаций, изоляции, естественного отбора и др.), происходит
нарушение этого равновесия. Со временем устойчивое изменение частот генов
(микроэволюция) может дать толчок видообразованию.
Біомаса популяції – маса особин популяції, що припадає на одиницю площі або об'єму.
В малих популяціях добір перестає функціонувати, але починає проявлятися дрейф генів,
при цьому гетерозиготні особини поступово зникають. Чинники, які обумовлюють зміни
генетичної структури популяцій:
малочисельність популяцій;
дрейф генів.
Дрейф генів (генетико-автоматичні процеси) – випадкова і неспрямована зміна частот
зустрічальностей алелей у популяції. Наслідками є збільшення частоти гомозигот у
малочисельних популяціях і тривале збереження мутантної алелі, яка знижує
пристосованість особин.
Генофонд - совокупность всех генов или генотипов в популяции или группе популяций
какого-либо вида организмов. Генофонд достаточно большой популяции, в которой
происходит свободное скрещивание организмов, обладает определённой целостностью и
устойчивостью. Вместе с тем, если популяция подвергается действию элементарных
факторов эволюции (мутаций, изоляции, естественного отбора и др.), происходит
нарушение этого равновесия. Со временем устойчивое изменение частот генов
(микроэволюция) может дать толчок видообразованию.
у популяціях діють і елементарні чинники еволюції (хвилі життя, дрейф генів та ізоляція).
■ харчова – розмежування за рахунок живлення різною їжею (відомі раси жука горохової
зернівки, які живляться бобами гороху і квасолі);
2. Направлені (рушійні)
Природний добір – процес, унаслідок якого виживають і лишають після себе потомство
переважно особини з корисними в даних умовах спадковими змінами. Цей чинник еволюції
завжди має спрямований характер, він удосконалює пристосування до умов існування, діє
на всі організми в будь-якому віці, йде за фенотипом та зводиться до відбору генотипів з
нормою реакції, яка відповідає умовам даного середовища. Досить часто в природі
здійснюється на користь гетерозигот (добір по серпоподібноклітинній анемії)
Среди родственных браков выделяют инцестные (запрещенные) браки. Это браки между
родственниками первой степени родства (отец - дочь, брат - сестра). Такие браки, как
система, наблюдались в древние времена в Египте. Следствием такого явления есть
гомозиготизация генотипов, рождения умственно отсталых и больных детей.
1) отбор против гетерозигот: примером является резус-антиген. Около 80% людей имеют
в эритроцитах антиген D. Они резус-положительные Rh+. За синтез антигена отвечает
доминантный аллель D. Резусположительные люди имеют генотип DD или Dd. Резус-
отрицательные люди имеют генотип dd. Если резус-отрицательная женщина беременна
резус-положительным ребенком, и во время родов эритроциты ребенка попадают в кровь к
матери, то у нее в ответ на резус-фактор (антиген) вырабатываются антитела. При второй
беременности резус-положительным ребенком, антитела проникают через плаценту в
организм ребенка и разрушают его эритроциты. Ребенок может умереть. Т.к. генотип
ребенка Dd, отбор направлен против гетерозигот.
Існування в генофонді популяції двох і більше алелів одного гена веде до появи більше ніж
одного фенотипу, що проявляється в різноманітності фенотипів (фенотипний
поліморфізм).
Люди відрізняються між собою за антигенами еритроцитів (групи крові АВ0, Даффі, Келл,
Кідд, Льюїс, резус-сисема), сироватковими білками (церулоплазмін, гаптоглобін,
імуноглобіни), комплексом гістосумісності. Відомо понад 70 варіантів ферменту глюкозо-6-
фосфатдегідрогенази, який бере участь у безкисневому розщепленні глюкози в
еритроцитах. Все це свідчить про біохімічну, імунологічну індивідуальність людей, яку
необхідно враховувати в трансплантаційній хірургії, трансфузіології, медико-генетичній
практиці, індивідуальному підході при лікуванні хворих.
Увесь поліморфізм людства – результат мутаційних змін, які відбуваються і тепер. Крім
того, людство несе у собі генетичне обтяження раніше викликаних шкідливих рецесивних
мутацій, які при переході в гомозиготний стан ведуть до появи спадкових захворювань.
Генетичне обтяження у популяціях оцінюють за летальними еквівалентами. Вважають,
що їх число в окремих людей коливається від 3 до 8. Це означає, що сумарна шкідлива дія
несприятливих алелів, які є в генотипі кожної людини, еквівалентна дії 3-8 рецесивних
алелів, які в гомозиготному стані зумовлюють смерть індивідума до настання
репродуктивного віку.
Форми макроеволюції:
Шляхи макроеволюції:
На відміну від мікроеволюції, яка відбувається в історично короткий час і доступна для
безпосереднього вивчення, макроеволюція займає історично грандіозні проміжки часу і
недоступна для безпосереднього спостереження
111. Положення виду Homo sapiens в системі тваринного світу. Якісна своєрідність
людини. Співвідношення біологічних і соціальних чинників в процесі антропогенезу.
Людина, як біологічний вид відноситься до типу хордових, підтипу хребетних, класу ссавців,
ряду приматів. Ряд приматів складається з 3 підрядів: напівмавпи(лемурові),
довгоп‘яти(тарзієві) і антропоїдні(людиноподібні).
Саме до вищої групи відносяться гомініди(люди). До родини гомінід відноситься рід Homo,
куди відноситься єдиний існуючий вид- Homo Sapiens.
Також:
прямоходіння;
хребет з чотирма вигинами;
склепінчаста стопа з сильно розвиненим першим пальцем;
дуже рухливий скелет руки, і особливо кисті;
дуже рухливий плечовий суглоб, що допускає обертальні рухи з розмахом майже 180 ;
розташування тазу під кутом 600 до горизонтальної площини;
сильно розвинена мускулатура нижніх кінцівок;
великий об'єм мозкового черепа в порівнянні з лицьовим відділом черепа;
могутньо розвинені великі півкулі головного мозку з великою площею кори (близько
2400см2);
бінокулярний зір;
обмежена плодючість;
У основі антропогенезу лежать біологічні (спадкова мінливість, боротьба за існування і
природний відбір) і соціальні (праця, громадське життя, свідомість і мова) чинники. Праця
вже при виникненні була громадською. Протистояти хижакам простіше було групі, чим
окремим індивідам. Спільна трудова діяльність вимагала координації дій, викликала
необхідність сигналізації не лише жестами, але і звуками, що привело до появи мови.
Взаємозв'язаний розвиток громадської праці, розмови і свідомість привів до
вдосконалення усього людського організму і людства в цілому. Загальний план будови
організму людини такий же, як і у усіх ссавців. Відмінності пов'язані з прямохождением,
наявністю мови і здатністю до праці. Відмінною рисою вищої нервової діяльності людини є
наявність другої сигнальної системи.
На видовому рівні між паразитом і хазяїном має місце взаємна адаптація, що забезпечує
існування паразита і хазяїна як біологічних видів.
1. Прогресивні зміни:
а) Органи фіксації складають одну з найхарактерніших особливостей більшості паразитів. В
основному існує два типи прикріплювальних апаратів - гачки (вирости, що розрізняються за
формою і розташуванню) і присоски (більш менш глибокі ямки на тілі, обведені валиком
особливо диференційованої мускулатури). Прикладами органів фіксації є присасывательные
диски лямблії, присоска сисунів, ботрії (присасывательные щілини) і крюки стрічкових
черв'яків; кігтики вош, ротовий апарат кліщів.
б) Своєрідні зовнішні покриви (тегумент, кутикула захищають від дії ферментів хазяїна).
в) З усіх систем органів найбільшого розвитку досягає статева система. Збільшення
статевої продукції спричиняє за собою ряд морфологічних змін, що полягають головним
чином у збільшенні розмірів статевих органів, множенні числа статевих комплексів.
г) Адаптивні зміни в травній системі, характерне удосконалення будови ротових апаратів.
Поява у гематофагів спеціальних органів для ушкодження покривів хазяїна, пристосування
до збільшення місткості кишечника.
д) Зміна форми тіла у ектопаразитів: сплющення тіла в дорзовентральном напрямі,
сприяюче кращому прикріпленню до тіла хазяїна; укорочення тіла; згладжування метамерії у
сегментованих видів; редукція кінцівок. У ендопаразитів спостерігається тенденція до
подовження тіла, розчленовування тіла в поперечному напрямі, сплющення тіла.
е) Збільшення розмірів тіла (до 20 метрів у стрічкових черв'яків).
2. Регресивні зміни:
а) Тенденція до редукції і зникнення кишечника у різних груп ендопаразитів (стрічкові
черв'яки).
б) Спрощення будови нервової системи і органів чуття. З органів чуття ендопаразити
мають органи дотику і органи хімічного почуття, у личинок сисунів - світлочутливі очки.
Фізіологічні адаптації:
а) Функція розмноження у більшості паразитів стає домінуючою. Мешкання в організмі
хазяїна утрудняє зустріч особин паразитів різної підлоги. Наслідком цього є виражена
тенденція до виникнення гермафродитизму у паразитів, а особливо у ендопаразитів.
Розрізняють первинний (походження від гермафродитних вільних предків) і вторинний
гермафродитизм (виникнення гермафродитизму під впливом паразитичного способу життя)
паразитів.
б) Висока плодючість (вільноживучі плоскі черв'яки продукують 5-10 яєць, а, наприклад,
свинячий ціп'як з кожним зрілим члеником - 100 тисяч яєць, аскарида - 250 тисяч яєць в
добу); висока плодючість особливо важлива, враховуючи циркуляцію личинкових стадій в
зовнішньому середовищі і "пошук" проміжних хазяїв.
в) Різноманітні форми безстатевого розмноження (шизогонія і спорогонія у малярійних
плазмодіїв; поліембріонія у сисунів).
г) Складні цикли розвитку зі зміною личинкових стадій і проміжних хазяїв.
д) Синхронізація циклів розвитку паразита і поведінки хазяїна. Наприклад, зараження
людини шистосомами відбувається під час купання, коли церкарии сисунів через шкіру
потрапляють в кровоносні судини. Людина заходить у водойму для купання в найбільш
жаркий час доби і в цей же час відзначається масовий вихід церкариев з проміжного хазяїна
- молюска.
е) Для активного пошуку хазяїна в циклі розвитку паразитів є рухлива личинка або
вільноживучі стадії.
ж) Наявність стадій (цисти, яйця), що покояться, для переживання несприятливих
умов.
з) Міграції по організму хазяїна (личинки свинячого ціп'яка і аскариди).
и) Інкапсулювання личинок паразитів як захисна реакція від дії ферментів хазяїна.
к) Використання резервуарних хазяїв для накопичення інвазивних стадій і
транспортування їх остаточним хазяям;
л) Адаптації паразитів до дихання. Порожнинні і тканинні паразити знаходяться в таких же
умовах дихання, як і сусідні тканини самого хазяїна, тобто кисень доставляється ним кров'ю
хазяїна або безпосередньо його органами дихання. Кишкові ендопаразити живуть в майже
безкисневому середовищі і володіють тому анаеробним диханням. Процеси анаеробного
розщеплювання украй невигідні в енергетичному відношенні. Тому в тканинах гельмінтів
накопичуються запаси глікогену
м) Адаптації паразитів до живлення. Нерідко відзначається перехід ектопаразитів від
живлення частиною покривів до живлення секретом залоз і до гематофагії.
н) "Молекулярна мімікрія" (схожість структури білків і ферментів паразита і хазяїна).
о) Виділення кишковими паразитами антиферментів, які захищають від переварювання
ферментами хазяїна.
Еволюція паразитизму
Паразитизм як одна з форм біотичних зв'язків організмів різних видів виник на тому етапі
еволюції, коли на Землі з'явилися досить різноманітні живі організми, що відрізняються
розмірами тіла і образом живлення. З появою різноманітних форм життя виникли перші
биоценози. Зміцнення і розширення екологічних зв'язків у биоценозах, в першу чергу,
харчових і просторових, привели до виникнення симбіозів. Симбіоз - будь-яке спільне
існування особин різних видів. Розрізняють наступні види симбиозів : синойкия,
коменсалізм, мутуалізм, паразитизм.
Синойкія - спільне проживання двох видів або випадок коли один вид використовує інший як
житла. Коменсалізм - один вид користується залишками їжі, не використовуваної іншим
видом
Мутуалізм - види не можуть існувати один без одного
Паразитизм - стосунки організмів різних видів коли один вид (паразит) використовує інший
вид (хазяїн) як джерело живлення і місця об мешкання.
Таким чином, паразитизм як різновид симбіозу виник в ході еволюції від вільноживучих
організмів і від інших форм симбіозу. Переходу до паразитичного способу життя сприяли
наступні чинники: подовження термінів контактів; зменшення рухливості організмів; зміна
розмірів і форми тіла; перехід від поліфагії до монофаги; зміна інстинкту відкладання яєць.
Паразити людини еволюціонували спільно з еволюцією свого хазяїна. Деякі паразити
зберегли зв'язки з колишніми хазяями - тваринами (токсоплазмоз, лейшманіози,
трипаносомозы та ін.), проте багато хто став строго специфічним тільки для людини
(ентеробіоз, аскаридоз, педикульоз та ін.). Про паразитів людини сущестуют численні згадки
в письмових джерелах, починаючи з самого раннього періоду цивілізації.
Внутри каждой расы выделяют малые расы и расовые группы. Все расы относятся к одному
виду, об этом свидетельствует плодовитость межрасовых браков. Кроме того, все расы
равноценны в биологическом и психологическом отношениях.
Слина кровосисних членистоногих також має токсичні властивості. Ряд паразитів сприяє
проникненню в тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад,
волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди порушують цілісність стінок кишок, сприяють
проникненню хвороботворних мікроорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб
проникають в організм хазяїна через укуси кровосисних членистоногих, тобто трансмісивним
шляхом.
У одного і того ж мікроорганізму вірулентність може значно коливатися залежно від ряду
біологічних, фізичних і хімічних чинників, що впливають на нього. Вірулентність
мікроорганізму можна посилити або ослабити штучними прийомами. Вірулентність
мікроорганізмів тісно пов'язана з токсигенністю і інвазивністю. Токсигенність - це здатність
мікроорганізму утворювати токсини, які негативно впливають на макроорганізм, змінюючи
його метаболічні функції. Токсигенність забезпечується здатністю мікроорганізмів
синтезувати ряд речовин з токсичними функціями. Інвазивність - здатність мікроорганізму
долати захисні бар'єри організму, проникати в органи, тканини і порожнини, розмножуватися
в них, пригнічувати захисні засоби макроорганізму. Інвазивні властивості патогенних
бактерій забезпечуються за рахунок мікробних ферментів (гиалуронидаза), капсул,
спеціальних структур клітини, що мають антифагоцитарну і адгезивну дію.
Антигени першого типу, крім тих, що входять до складу покривів, звільняються тільки після
загибелі паразитів. Вони дуже різноманітні, але в багатьох, особливо в родинних форм,
часто бувають подібними. Тому антитіла на такі антигени мають слабку специфічність.
Антигени покривів різноманітні і специфічні. Зазвичай вони глікопротеїнової природи і на
різних етапах життєвого циклу паразитів можуть змінюватися, тому імунітет до них
виробляється з деякими труднощами.
Антигени другого типу специфічні. Це компоненти слини кровосисних паразитів,
ферменти, що продукуються різними залозами гельмінтів.
інокулятивний - коли переносник під час живлення кров'ю хазяїна вносить збудника
інвазії в ранку разом із своєю слиною (малярійний комар);
перкутанний, коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад, церкарії кров'яних
сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки);
контамінативний - коли збудник пасивно проникає в організм хазяїна (наприклад,
збудники поворотного тифу можуть потрапити в організм людини при розчавленні
зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку).
Механізми передачі паразита:
Життєві цикли першої групи протікають без зміни хазяїв. Окрім ектопаразитів, прямі (прості)
життєві цикли характерні для простих, таких, що мешкають в порожнинах кишечника
(дизентерійна амеба, лямблія, трихомонада, балантидий та ін.), і для геогельмінтів, що
поширюються через грунт (аскарида, власоглав, гострик, та ін.).
Набагато більша кількість паразитів має складні (непрямі) життєві цикли, які включають
одного або декілька проміжних (додаткових) хазяїв. До таких хазяїв відносяться різні види
хребетних і безхребетних тварин, в організмі яких паразит (збудник) розвивається, зазнає
різні зміни і/або розмножується безстатевим шляхом. Таким чином, проміжний хазяїн буде
джерелом інвазії для наступного хазяїна тільки тоді, коли стануться необхідні біологічні
зміни паразита
Якщо передачу збудника від одного хазяїна до іншого здійснює переносник (кровосисні
членистоногі - кліщі, комахи), захворювання зветься трансмісивним.
Деякі з переносників можуть відігравати роль природних резервуарів. Так, блоха може
зберігати в своєму організмі збудника від чуми від 27 діб до 358 діб
Для цілої низки трансмісивних хвороб властиве те, що джерела захворювання (вогнища,
або. осередки) існують у природі без участі людини. Потрапивши до них, людина може
захворіти. Такі осередки звуться природними, а відповідні хвороби -
природноосередковими.
Антропозоонози- спільні хвороби, збудники яких вражають тварин і людин. При цьому
джерело збудників хвороби є свійські та дикі тварини. Передаються при контакті людини з
хворою твариною(сказ,лептоспіроз)
Якщо заражена людина потрапляє в райони, де збудника немає, але є придатні для нього
кліматичні умови, тварини-живителі, специфічні переносники, то може виникати вторинний
природний осередок.
Антропозоонози- спільні хвороби, збудники яких вражають тварин і людин. При цьому
джерело збудників хвороби є свійські та дикі тварини. Передаються при контакті людини з
хворою твариною(сказ,лептоспіроз)
В.О. Догель (1882-1955) створив екологічну паразитологію, яка вивчає залежність паразито-
фауни від біологічних циклів і специфіки фізіології хазяїв, факторів довкілля. Ним створено
найбільшу школу паразитологів.
130. Підцарство Найпростіші. Класифікація, характерні риси організації, значення
представників в медицині.
Органели.руху:псевдоподії,джгутики,та.війки
Живлення – гетеротрофне, зустрічаються окремі види ,у яких може бути
міксотрофне.
Органели травлення – травна вакуоля, що складається з травних ферментів. Їжа
потрапляє всередину клітини шлягом фагоцитоза і піноцитозу, через клітинній рот, а
також осмотично.Залишки неперетравленої їжі викидуються назовні у додин
представників в будь-якому відділі тіла,у інфузорій через порошицю.
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Lobozea
Ряд: Amoebida
Родина: Entamoebidae
Рід: Entamoeba
Вид: Entamoeba coli
Амеби роду Naegleria в організм людини потрапляють при купанні в брудній воді
через носову порожнину. Гістологичні дані показують:
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Diplomonadida
Родина: Hexamitidae
Рід: Giardia
Вид: Lamblia intenstinalis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Trichomonadida
Родина: -
Рід: Trichomonas
Вид: Trichomonas vaginalis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Trichomonadida
Родина: -
Рід: Trichomonas
Вид: Trichomonas hominis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Trichomonadida
Родина: -
Рід: Trichomonas
Вид: Trichomonas tenax
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Kinetoplastida
Родина: Trypanosomatidae
Рід: Leishmania
Вид: Leishmania tropica minor
Морфологія: дуже мілка - 3-5 мкм в діаметрі. Характерна риса - кругле ядро, що займає
близько 1/4 цитоплазми; джгутика немає, на перпендикулярно клітинної поверхні
розташовується палочковидний кінетопласт. Ці форми мешкають внутрішньоклітинно (в
клітинах ретикулоендотеліальної системи) в макрофагах, клітинах кісткового мозку,
селезінки, печінки людини і ряду ссавців (гризунів, собак, лисиць). В одній ураженій клітині
може містяться кілька десятків лейшманій.
Leishmania braziliensis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Kinetoplastida
Родина: Trypanosomatidae
Рід: Leishmania
Вид: Leishmania brasiliensis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Kinetoplastida
Родина: Trypanosomatidae
Рід: Trypanosoma
Вид: Trypanosoma brucei gambiense et rhodesiense
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Kinetoplastida
Родина: Trypanosomatidae
Рід: Trypanosoma
Вид: Trypanosoma cruzi
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
Патогенність: напади по 6-8 годин. У першій половині дня. Кожні три дні. Наявна ініціальна
гарячка, розрив селезінки, анемія.
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
4. Plasmodum ovale
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
138. Токсоплазма.
Токсоплазма (Toxoplasma gondii)
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Apicomplexa
Клас: Sporozoa
Ряд: Eucoccidorida
Родина: Sarcocystidae
Рід: Toxoplasma
Вид: Toxoplasma gondii
Захворювання: токсоплазмоз.
Поширення: зустрічається всюди.
Локалізація в тілі людини: клітини різних органів (ГМ, печінки, селезінки, м’язів,
тканини ока, легень, стінки матки).
Стадії й характерні риси:
Ендозоїт: має форму півмісяця, передній кінець звужений, задній – розширений. На
передньому кінці знаходиться коноїд (схоже на присоску).
Псевдоциста: скупчення токсоплазм під клітинною мембраною.
Циста: великі скупчення токсоплазм (кількасот), вкриті товстою оболонкою.
Ооциста: вкрита товстою оболонкою зигота, що утворилася внаслідок копуляції
макро- й мікрогамет.
Інвазійні стадії: всі.
Шлях проникнення: пероральний, перкутанний, трансплацентарний,
гемотрансфузійний.
Спосіб проникнення: аліментарний, водний, брудними руками, контактний,
ятрогенний.
Фактори передачі: погано термічно оброблене м’ясо, брудні руки, після контакту з
домашніми тваринами.
Джерело інвазії: хворі люди або тварини.
Життєвий цикл: складний, зі зміною двох хазяїв. Остаточні – представники родини
котячих, що заразилися при поїданні гризунів, птахів або зараженого м’яса. Паразит
спочатку шизогонією розмножується в епітелії кишечника котячих, потім утворює гамети.
Ооцисти виводяться в навколишнє середовище. Під оболонкою ооцисти утворюється дві
спороцисти по чотири спорозоїти -> проникають до організму проміжного хазяїна (людина,
ссавці, птахи, плазуни).
Патогенна дія: алергічна, токсична, механічна. Зазвичай низька патогенність, але іноді
тяжко вражаються нервова, статева, лімфатична системи, органи зору. Найбільш загрозливе
– трансплацентарне зараження.
Лабораторна діагностика: гістологічні дослідження уражених органів, зараження
лабораторних тварин, іммунологічне дослідження.
Профілактика: дотримання правил особистої гігієни, невживання погано термічно
обробленого м’яса; санітарно-просвітня робота, контроль на бійнях і м’ясокомбінатах.
139. Балантидій.
Балантидій (Balantidium coli)
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Ciliophora
Клас: Rimostomatea
Ряд: Vestibuliferida
Родина: Balantididae
Рід: Balantidium
Вид: Balantidium coli
Характеристика:
До типу Плоскі черви відносять близько 15 тис. видів тришарових багатоклітинних тварин з
білатеральною симетрією тіла, сплощеного в спинно-черевному напрямку. Хоча
представники типу можуть бути вільноживучими і мешкати в прісних або морських водах,
більшість із них веде паразитичний спосіб життя,
Тіло плоских червів вкрите одношаровим епітелієм, під яким розташовані шари м'язів
(кільцеві і поздовжні, іноді є ще діагональні і спинно-черевні). Шкіра та підшкірні шари
мускулатури утворюють шкірно-м'язовий мішок.
Порожнина тіла у них відсутня, проміжки між органами заповнені пухкою тканиною --
паренхімою.
Травна система плоских червів складається з переднього(глотки) і середнього (кишечнику)
відділів, тоді як задній відділ з анальним отвором відсутні. Кишечник у плоских червів часто
розгалужений, сліпо замкнений, тому неперетравлені рештки їжі виводяться через ротовий
отвір. У багатьох примітивних і паразитичних видів кишечник відсутній.
Кровоносної і дихальної систем у плоских червів немає. Вільноживучі види здійснюють
дихання через поверхню тіла, тоді як ендопаразитичні види є анаеробами.
Видільна система представлена окремими клітинами паренхіми (атроцитами) і мережею
розгалужених канальців - протонефридіїв. На внутрішніх кінцях протонефридії закінчуються
«полум'яними» клітинами (циртоцитами), що забезпечують всмоктування з паренхіми
надлишку води та розчинених уній кінцевих
продуктів обміну речовин, їхню фільтрацію і виведення. Видільні канальці збираються в 1--2
вивідних канали, що простягаються уздовж всього тіла і відкриваються на задньому його
кінці.
Нервова система типу ортогон утворена головним мозком(надглотковим нервовим
ганглієм) і кількома парами поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього і
з'єднуються кільцевими тяжами. Зовні нервова система нагадує сходи або грати.
До типу Плоскі черви відносять 9 класів, 6 із яких містять лише паразитичні види. Медичне
значення для людини мають два класи: Сисуни і Стьожкові черви.
До біогельмінтів належать види (сисуни, стьожкові, частина власне круглих червів), життєві
цикли яких обов'язково пов'язані зі зміною хазяїна - проміжного й остаточного. У тілі
проміжного розвиваються личинкові форми, а перетворення інвазійних личинок на дорослу
форму відбувається в тілі остаточного хазяїна, куди вони потрапляють різними шляхами. У
деяких видів для завершення розвитку личинок необхідна участь другого проміжного хазяїна
(додаткового).
Таким чином, залежно від механізму передачі інвазій гельмінтози людини поділяють на три
групи: геогельмінтози, біогельмінтози і контактні гельмінтози.
1. Систематичне положення:
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини
Підцарство: Metazoa
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Клас: Трематоди (Trematoda)
Підклас: Дігенеї (Digenea)
Ряд: Echinostomida
Родина: Fasciolidae
Рід: Fasciola
Вид: Печінковий сисун звичайний
2. Латинська назва: Fasciola hepaticа
3. Захворювання: фасціольоз
4. Географічне поширення: повсюдне
5. Морфологія: велика трематода довжиною 20-30 мм, шириною 8-12 мм.
Внутрішні органи фасціоли мають гіллясту будову. Черевний присосок більше
за ротовий. Від короткого стравоходу беруть початок два кишкових канали, що
доходять до заднього кінця тіла. Від кожного з них відходить ряд бічних гілок,
які в свою чергу розгалужуються. Складно розгалужені сім’яники розташовані в
середній частині тіла. Невеликий гіллястий яєчник лежить асиметрично
попереду сім'яників. Кишечник, сім’яники, яєчник дуже розгалужені,
знаходяться посередині тіла. Сім’яприймач відсутній. Невелика розеткоподібна
матка розташована між протоками жовтівників і черевним присоском в передній
частині тіла. Яйця великі, 130-145*70-90 мкм, овальні, жовтувато-коричневого
кольору з кришечкою.
ТРАВНА СИСТЕМА: Ротовий отвір у печінкового сисуна знаходиться на
передній частині тіла. Рот виглядає як присоска, від якої відходить
м'язиста глотка. За глоткою слідує стравохід, а потім розгалужений
кишечник, який сліпо закінчується. Від кишечника відходить безліч гілок.
Ротовий отвір одночасно служить анальним отвором для хробака, через
який він виводить продукти власної життєдіяльності.
ВИДІЛЬНА СИСТЕМА: Органи виділення представлені добре розвиненою
протонефридіальною системою, яка виконує функції розподілу й
осморегуляції. По середині тіла печінкового сисуна пролягає основний
видільний канал. Розпад складних речовин на більш прості в організмі
паразита здійснюється анаеробним способом.
6.
1. Систематичне положення:
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини
Підцарство: Metazoa
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Клас: Трематоди (Trematoda)
Підклас: Дігенеї (Digenea)
Ряд: Оpisthorchiida
Рід: Opistorchis
Вид: Opistorchis felineus
2. Латинська назва: Opistorchis felineus.
3. Захворювання: опісторхоз.
4. Географічне положення: на берегах великих рік, в основному в басейнах
рік Західного Сибіру, Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і
Донського басейнів.
5. Морфологія: статевозріла особина завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене
спереду. Гілки кишківника досягають заднього кінця тіла. У задній частині
тіла знаходяться ДВА ВЕЛИКИХ ЧОТИРИ- І П'ЯТИЛОПАТЕВІ СІМ'ЯНИКИ.
Розгалужена матка темнозабарвлена, разом з жовтівниками займає
середню частину тіла, овальний яєчник. Яйця: дуже дрібні (26-30х11-15мкм)
світло-жовтого або сіруватого кольору. Добре окреслена двоконтурна
оболонка. На верхньому полюсі невисока кришечка, на нижньому – горбик
(шипик). внутрішня структура дрібнозерниста.
6. Локалізація: жовчні протоки печінки, жовчний міхур, підшлункова залоза.
7. Інвазійна стадія: личинка (метацеркарій). У кишківнику личинки
вивільняються і проникають у протоки підшлункової залози та
внутрішньопечінкові жовчні протоки. За місяць паразити стають
статевозрілими і починають виділяти яйця. Тривалість життя в організмі
людини - до 30 років.
8. Шлях проникнення: пероральний, спосіб: аліментарний (риба).
9. Фактор передачі: недостатньо термічно оброблена, малосольна і в’ялена
риба.
10. Джерело: людина, котячі та собачі, норки, свині.
11. Життєвий цикл: остаточний хазяїн – людина та м’ясоїдні тварини (коти,
собаки, свині, тощо), проміжний – прісноводний молюск роду Bithynia,
коропові риби. З організму остаточного хазяїна з фекаліями яйце зі зрілим
мірацидієм має потрапити у воду. В організмі молюска мірацидії проходять
стадії спороцисти, редії і церкарія. Церкарії проникають до організму
коропових риб, де у м’язах перетворюються на метацеркарії. Людина з’їдає
рибу, личинки у тонкій кишці вивільняються з оболонки і через декілька
годин по загальній жовчній протоці проникають всередину. Статева зрілість
через 2-3 тижні. Живе до 25 років.
12. Патогенність: механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової
залози, що може призвести до первинного раку печінки і підшлункової
залози, цирозу печінки; розвиток патологічних шлунково-кишкових
рефлексів; вторинне інвазування жовчних проток і міхура; механічна
жовтяниця внаслідок закупорки жовчних шляхів; токсично-алергічні реакції,
особливо в перший місяць хвороби.
13. Лабораторна діагностика: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і
фекаліях (яйця з'являються не раніше, ніж через місяць після зараження);
серологічні реакції на ранній стадії хвороби.
14. Профілактика. Особиста: не вживати в їжу недостатньо термічно
оброблену або погано просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування
хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня
робота.
Захворювання: парагонімоз.
Географічне поширення: Далекий Схід, Південно-Східна Азія, Філіппіни, Індонезія,
Південна Америка (Перу, Еквадор), Африка (Заїр, Камерун, Нігерія).
Фактори передачі: недостатньо термічно оброблені раки та краби, питна вода, яка містить
часточки їх м’язів.
Профілактика: Особиста: не вживати в їжу сирих раків і крабів, не пити сиру воду в
осередках хвороби. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від
фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.
1. Систематичне положення:
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини
Підцарство: Metazoa
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Клас: Трематоди (Trematoda)
Підклас: Дігенеї (Digenea)
Ряд: Plagiorchidae
Підряд: Plagiorchiata
Родина Dicrocaeliidae
Рід Dicrocaelium
Вид Dicrocaelium lancaetum
2. Латинська назва: Dicrocaelium lancaetum
3. Захворювання: дикроцеліоз.
4. Географічне поширення: повсюдне.
5. Морфологія: тіло спереду рівномірно звужене, задній кінець
заокруглений. ДВА ЧАСТОЧКОВІ СІМ'ЯНИКИ ЗНАХОДЯТЬСЯ В
ПЕРЕДНІЙ ТРЕТИНІ ТІЛА. Яєчник розташований за заднім сім'яником,
матка - у задній частині тіла. Жовтівники - з боків у середній частині тіла.
Яйця коричневі. Кришечка слабо помітна на гострішому полюсі.
Асметричні. Всередині зрілого яйця знаходиться зародок з двома
круглими клітинами.
6. Локалізація: жовчні протоки, жовчний міхур.
7. Інвазійна стадія: метацеркарій.
8. Шлях проникнення: пероральний, спосіб: аліментарний, водний з
брудними руками.
9. Фактор передачі: випадкове проковтування інвазованих мурах з
городніми овочами, луговими травами.
10. Джерело інвазії: людина, травоїдні тварини.
11. Життєвий цикл: остаточний хазяїн – травоїдні тварини (жуйні, зайці,
кролики, ховрахи) та людина. Перший проміжний хазяїн – наземний
молюск (роду Helicella або Zebrina), другий – мураха (рід Formica). Яйця з
уже розвиненими мірацидіями виділяються остаточним хазяїном з
фекаліями. Мірацидій вилуплюється в організмі молюска, відбувається
розвиток спороцист, після чого утворені церкарії виділяються у довкілля.
Потім вони потрапляють до організму мурах, де розвиваються
метацеркарії – інвазійні для остаточного хазяїна.
12. Патогенез подібний до фасціольозу (паразит викликає токсично-алергічні
реакції; механічне ушкодження жовчних ходів та тканини печінки;
призводить до розвитку механічної жовтяниці внаслідок закупорювання
жовчних шляхів), але виражений слабше. У разі тяжкої інвазії – жовчні та
шлунково-кишкові порушення, метеоризм, жовчна коліка, блювота, діарея,
запор.
13. Лабораторна діагностика: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і
фекаліях, як і при фасціольозі, можливе виявлення "транзитних" яєць;
серологічні реакції.
14. Профілактика. Особиста: мити овочі і фрукти перед вживанням.
Громадська: ветеринарний контроль за тваринами.
Захворювання: метагонімоз.
Морфологія: статевозріла особина довжиною 1-2,5 мм, шириною 0,4-0,7 мм. Тіло вкрите
дрібними шпичками, спереду звужене, ззаду заокруглене. Ротовий присосок значно менших
розмірів, ніж черевний. Сім'яники овальної форми, знаходяться в кінці тіла.
Сім'явипорскувальний канал разом із маткою відкривається на передньому краї черевного
присоска. Жовтівники розташовані з боків тіла в задній третині сисуна.
Фактор передачі: недостатньо термічно оброблена риба. Людина й інші остаточні хазяї
заражаються при вживанні в їжу риби. Із метацеркарія вилуплюється личинка, яка проникає
у слизову оболонку тонкої кишки людини. За два тижні міграції у стінці кишки личинка
досягає статевої зрілості, виходить у просвіт кишки, прикріпляється до її слизової оболонки й
паразитує у верхніх і середніх відділах тонкої кишки. Проте фіксація паразита не завжди
стійка, і дорослі особини паразита мігруючи у дистальні відділи кишки, виводяться з
фекаліями назовні.
Патогенна дія і пошкодження слизової оболонки тонкої кишки має виняткове значення в
розвитку хвороби. Личинки мігрують у товщу слизової оболонки, прокладаючи в ній ходи. У
стінці кишки розвиваються запальні зміни, можливі поверхневі ерозії. В окремих випадках
яйця метагонімусів заносяться в інші органи й тканини, зокрема в головний і спинний мозок,
серце, де і розвиваються гранульоми.
1. Систематичне положення:
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Багатоклітинні (Metazoa)
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Класс: Стьожкові черви (Cestoda)
Отряд: Циклофілліди
Семейство: Теніїди
Род: Taenia
Вид: Ціп’як свинячий, або озброєний (Taenia solium)
2. Латинська назва: Taenia solium
3. Хвороба: теніоз та цистицеркоз.
4. Географічне поширення: повсюдно, більше в Південній і Східній Африці,
Південній і Центральній Америці, на території СНД.
5. Морфологія: довжина 2-4 м, стробіла складається з 800-1000 члеників,
зрілі членики мають 7-12 бічних відгалужень матки. Сколекс округлий несе
4 присоска і хоботок з подвійним віночком з 22-32 гачків. На сколексі
розміщені залози, секрет яких полегшує прикріплення до слизової
оболонки кишківника хазяїна. Особливість гермафродитних члеників -
трилопатевий яєчник (дві основні частки й одна дрібна додаткова частка).
Зрілі членики прямокутної форми, довжина членика перевищує ширину
(2:1). Містить розгалужену матку, що має вигляд стовбура, від якого з
кожного боку відходять 7-12 пар бічних гілок. Матка закритого типу
(позбавлена вивідного отвору).
ТЕНІОЗ.
6. Локалізація: тонкий кишківник.
7. Інвазійна стадія – цистицерк (фіна).
8. Шлях проникнення – пероральний, спосіб – аліментарний.
9. Фактори передачі: Свині заражаються, поїдаючи фекалії хворого або
зараженого яйцями ціп'яка. У травному тракті проміжного хазяїна
онкосфери вивільняються і за допомогою гачків проникають у кровоносні
судини кишкової стінки. З кров'ю вони заносяться в міжм'язову сполучну
тканину, де через 2-2,5 міс. формуються цистицерки. В організмі свині
цистицерки зберігаються живими до 2-х років, а пізніше гинуть і
звапнюються. Людина заражається теніозом, з'ївши погано термічно
оброблену фінозну свинину.
10. Джерело інвазії – людина.
11. Життєвий цикл: остаточний хазяїн – людина, проміжний – свині, дикі та
домашні тварини. Зрілі членики виводяться назовні з організму людини під
час дефекації, в організмі свині онкосфери звільняються від оболонки,
заносять в скелетні м’язи, де перетворюються на фіни (цистицерки).
Інвазійна стадія – цистицерк (фіна). У кишківнику під дією травних
ферментів сколекс вивертається, прикріплюється до його стінки і
починається ріст стробіли. Через 2,5-3 міс. після зараження паразит
досягає статевої зрілості. Тривалість життя - до 25 років.
12. Патогенність: токсико-алергічні реакції, запалення кишківника.
13. Лабораторна діагностика: макроскопія фекалій (виявлення зрілих
проглотид).
14. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельна
термічна обробка свинини. Громадська: контроль свинини на ринках і
бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення
навколишнього середовища, санітарно-просвітня робота.
ЦИСТИЦЕРКОЗ.
6. Локалізація: головний мозок, очі.
7. Інвазійна стадія: яйце.
8. Шлях проникнення – пероральний, спосіб – аліментарний, з
брудними руками. Екзогенний шлях зараження цистицеркозом –
потрапляння ззовні, ендогенний – тільки у хворих на теніоз за
антиперистальтики кишечника. АУТОІНВАЗІЯ.
9. Фактор передачі: брудні руки, вода, фрукти та овочі (аутоінвазія). У
разі потрапляння яєць у шлунок людини через рот (безпосередній
контакт із хворим, вживання забруднених овочів та фруктів), або
внаслідок блювання чи антиперистальники у хворого на теніоз
остаточний хазяїн стає проміжним (аутоінвазія).
10. Джерело інвазії: людина.
11. Патогенність: токсико-алергічні реакції, сліпота, ураження головного
мозку приводить до втрати свідомості, паралічам, епілепсії, глухоті.
12. Лабораторна діагностика: рентгенологічні дослідження,
імунодіагностика, шкірно-алергічна проба.
13. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни,
ретельна термічна обробка свинини. Громадська: контроль свинини на
ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального
забруднення навколишнього середовища, санітарно-просвітня робота.
151. Бичачий (неозброєний) ціп'як.
Ціпяк бичачий, або неозброєний (Taeniarhynchus saginatus)
1. Систематичне положення:
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Багатоклітинні (Metazoa)
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Класс: Стьожкові черви (Cestoda)
Отряд: Циклофілліди
Семейство: Теніїди
Род: Taenia
Вид: Ціпяк бичачий, або неозброєний (Taeniarhynchus saginatus)
2. Латинська назва: Taeniarhynchus saginatus
3. Хвороба: теніаринхоз.
4. Географічне поширення: повсюдно, переважає в Центральній Європі, на
території колишнього Радянського Союзу, на півночі Африки, Південній
Америці.
5. Морфологія: довжина тіла 4-6 м. Стробіла складається з 1000-2000
члеників, зрілі членики містять матку закритого типу з 18-36 бічними
відгалуженнями. Сколекс округлий, 1-2 мм діаметром, має 4 пігментовані
присоски. Шийка коротка і тонка. Зрілі членики прямокутної форми,
довжина членика перевищує ширину. Кінцеві членики здатні до активного
руху. 2-лопатевий яєчник. Яйця округлої форми, мають зародок -
онкосферу з трьома парами гачків. Онкосфера оточена двоконтурною
радіально посмугованою товстою оболонкою жовтаво-коричневого
кольору (ембріофор). Зовнішня оболонка яйця тонка, безбарвна, у яєць,
що виділилися, дуже швидко руйнується.
6. Локалізація: тонкий кишківник.
7. Інвазійна стадія: фіна (цистицерк). У кишківнику сколекс паразита
вивертається, прикріплюється до стінки кишківника і починається ріст
стробіли. Через три місяці ціп'як досягає статевої зрілості. Тривалість
життя - близько 10 років.
8. Шлях проникнення – пероральний, спосіб – аліментарний.
9. Фактор передачі: вживання фінозного недостатньо термічного
обробленого м’яса ВРХ.
10. Джерело інвазії – хворі люди.
11. Життєвий цикл: остаточний хазяїн – людина, проміжний – велика рогата
худоба. Зрілі членики гельмінта виповзають через задній прохід та
виділяються з випорожненням у зовнішнє середовище. Внаслідок
руйнування члеників вивільняються яйця з онкосферами (зародок з 3-ма
парами гачків). В організмі ВРХ онкосфери звільняються від оболонки
яйця, через стінку кишечнику проникають в кровоносні капіляри і з кров’ю
заносяться у скелетні м’язи, де перетворюються на фіни з цистицерками.
Після споживання людиною фінозного м’яса, в тонкому кишківнику з фіни
вивертається головка ціп’яка з 4-ма присосками, прикріплюється до стінки
і через 3-6 місяці досягає статевої зрілості.
12. Патогенність: токсико-алергічні реакції, внаслідок виділення паразитом
антипротеолітичних ферментів порушується травлення й всмоктування;
призводить до схуднення; механічне ураження слизової оболонки
кишківника органами фіксації.
13. Лабораторна діагностика: гельмінтоскопія фекалій, вид паразита
визначають за кількістю відгалужень матки (від 17 до 35); овоскопія
зішкрібка з періанальних складок або виявлення яєць за допомогою
методу "липкої стрічки". Виявлення тільки яєць не дозволяє розрізнити
озброєного і неозброєного ціп'яків.
14. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельна
термічна обробка яловичини. Громадська: контроль яловичини на ринках і
бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення
навколишнього середовища, санітарно-просвітня робота.
Захворювання: ехінококоз.
Географічне поширення: повсюдно. Особливе в районах, де займаються вівчарством
(Греція, Іспанія, Італія, Україна, Молдова. Росія, Сирія, Південна Африка та ін.)
Морфологія: довжина тіла близько 0,5 см. Сколекс несе 4 присоски і віночок гачків.
Стробіла складається з 3-4 члеників, останній з яких містить близько 800 яєць.
Фіна - ехінококовий міхур, оточений товстою стінкою, заповнений токсичною рідиною.
Внутрішня паренхіматозна оболонка - зародкова, утворює випинання (вивідні камери) зі
сколексами і дочірні міхури. Зрілі вивідні камери розриваються, сколекси осідають на дно,
утворють разом із дрібними дочірніми міхурами ехінококовий (гідатидний) "пісок"
Локалізація: печінка, легені, нирки, головний мозок, м'язи, трубчасті кістки.
Життєвий цикл: остаточний хазяїн – домашні собаки, вовки, лисиці, шакали та інші
м’ясоїдні тварини, проміжний – копитні, гризуни, зайцеподібні, іноді людина. Зрілі членики
ехінокока виділяються в навколишнє середовище з випорожненнями тварин або активно
виповзають з кишечнику. Після проковтування яєць проміжним хазяїном, в їх тонкі кишці
вилуплюється онкосфера, яка проникає через стінку кишечнику і з кровоплином потрапляє в
печінку, де розвивається міхурчаста фіна – гідатида. Інколи онкосфери досягають інших
органів (легень, головного мозку тощо). Всередині фіни розвиваються дочірні фіни, в яких
закладаються головки паразита. У разі поїдання остаточним хазяїном фінозного м’яса,
головки паразита вивільняються в його тонкій кишці, прикріплюються до її стінок і згодом
перетворюються на дорослих особин.
Інвазійна стадія для людини – яйце або зрілий членик.
Фактор передачі: Людина заражається, проковтуючи яйця ехінокока із забрудненою їжею і
водою або із брудних рук при контакті з хворим собакою. Травоїдні тварини заковтують яйця
з травою, забрудненою фекаліями собак. Онкосфери вивільняються в тонкій кишкці,
проникають у стінку кишки і з течією крові розносяться по організму.
Шлях передачі – пероральний, спосіб – аліментарний, з брудними руками.
Патогенність: токсико-алергічні реакції, механічне ураження внутрішніх органів, розрив
ехінококового міхура призводить до анафілактичного шоку.
Лабораторна діагностика: серологічні реакції; шкірно-алергічна проба (реакція Кацоні),
виявлення сколексів і гачків у харкотинні і дуоденальному вмісті при прориві міхура у просвіт
бронхів або жовчовивідні шляхи; можлива діагностична пункції ехінококового міхура і
мікроскопія його вмісту, однак цей метод не має широкого застосування внаслідок небезпеки
обсіменіння дочірніми міхурами під час процедури.
Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни, миття овочів, кип'ятіння
води, профілактична дегельмінтизація домашніх собак двічі на рік. Громадська: знищення
уражених ехінококозом внутрішніх органів, забиття хворих тварин, знищення бродячих
собак, санітарно-просвітня робота.
Альвеокок (Alveococcus multilocularis)
Захворювання: альвеококоз.
Географічне поширення: Україна, Сибір, Аляска, Північ Канади, Південь Франції і
Німеччини, північний Казахстан, Північний В'єтнам та ін.
Морфологія: схожий на ехінокока, ( довжина тіла близько 0,5 см. Сколекс несе 4 присоски і
віночок гачків. Стробіла складається з 3-4 члеників, останній з яких містить близько 800
яєць) але менший за розмірами (1,2-3,4 мм), має менше гачків на голівці. Статевий отвір
розташовується в передній частині бічного краю, а не в задній.
Фіна - альвеококовий міхур є конгломератом дрібних пухирців розміром 3-5 мм, заповнених
жовто-коричневою желеподібною масою з невеликою кількістю сколексів. Характерні
центральна зона некрозу, екзогенний ріст із зруйнуванням навколишніх тканин і
метастазування.
Локалізація: печінка та інші внутрішні органи (легені, нирки, селезінка, головний мозок та ін.)
Життєвий цикл: остаточний хазяїн – лисиці, вовки, песці та інші мясоїдні тварини, в
організмі яких статевозрілий гельмінт мешкає в тонкій кишці. З екскрементами тварин
проглотиди та онксосфери потрапляють у зовнішнє середовище. У разі проковтування яєць
проміжним хазяїном (людина, гризуни), в його кишечнику з яєць виходить онкосфера, яка з
течією крові потрапляє в печінку. У печінці вона перетворюється на розгалужену
альвеоцисту, що проростає у тканини на зразок ракової пухлини.
Яйця альвеокока виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями хворих хижаків. Гризуни
заражаються, з'ївши корм, забруднений яйцями альвеокока.
Інвазійна стадія для людини – яйце.
Шлях передачі – пероральний, спосіб – аліментарний.
Фактор передачі: брудні руки, немиті овочі та фрукти, забруднені яйцями гельмінта.
Патогенність: токсично-алергічна; зруйнування тканини ураженого органа; множинні
ураження внутрішніх органів внаслідок відриву дочірніх пухирців і поширення їх з течією
крові по організму (метастазовані).
Лабораторна діагностика: біопсія ураженого органа і мікроскопія отриманих зразків;
серологічні реакції.
Профілактика. Особиста: миття ягід, кип'ятіння води. Громадська: дотримання правил
особистої гігієни, санітарно-просвітня робота.
1. Систематичне положення:
Домен: Eukaryota (Еукаріоти)
Царство: Animalia (Животные)
Тип: Plathelminthes (Плоскі черви)
Підтип: Rhabditophora
Надклас: Neodermata
Клас: Cestoda (Стьожкові черви, або цестоди)
Підклас: Eucestoda
Отряд: Diphyllobothriidea
Родина: Diphyllobothriidae (Дифілоботріїди)
Род: Diphyllobothrium
Вид: Diphyllobothrium latum (Стьожак широкий)
2. Латинська назва: Diphyllobothrium latum
3. Захворювання: дифілоботріоз.
4. Географічне поширення: Північна і Центральна Європа, Сибір, Північна
Америка, Канада, Японія, Центральна Африка. Частіше зустрічається в
країнах з помірним кліматом.
5. Морфологія: довжина тіла в середньому 8-10 м. Сколекс має 2 поздовжні
присмоктувальні щілини – ботрії. Стробіла утворена 3000-4000 члениками.
Гермафродитна статева система має 3 зовнішніх отвори: отвір матки,
отвір піхви і чоловічий статевий отвір, які відкриваються на черевній
стороні, а не на бічній. Чоловіча статева система складається з численних
сім’яників, розташованих з боків члеників; сім’явивідні протоки збираються
в сім’япровід, який закінчується сім'явиносним каналом і копулятивним
органом, що відкривається в статеву клоаку на вентральній стороні.
Жіноча статева система представлена дволопатевим яєчником, що
лежить біля заднього краю членика, парними фолікулярними
жовтівниками в бічних зонах членика. По середній лінії членика
хвилеподібно вигинаючись, йде піхва. Зовнішній отвір піхви лежить позаду
отвору чоловічого копулятивного органу в статеву клоаку. Яйцеклітини,
поживні речовини з жовтівника і секрет залози Меліса надходять в оотип,
де відбувається запліднення. Матка розеткоподібна, має зовнішній отвір,
через який зрілі яйця виводяться назовні. Отвір матки розташований на
середній лінії проглотиди. Ширина гермафродитних члеників значно
перевищує довжину, у задній частині тіла членики квадратні. Яйця
трематодного типу довжиною до 75 мкм, сіруватого або жовтуватого
кольору, широкоовальні. На одному полюсі яйця знаходиться кришечка,
на іншому - невеликий горбок.
6. Локалізація: верхні відділи тонкого кишківника.
7. Інвазійна стадія – личинка (плероцеркоїд). Через 30-60 днів після
зараження в тонкій кишці формується статевозріла стробіла. Тривалість
життя в організмі остаточного хазяїна - до 10 років.
8. Шлях передачі: пероральний, спосіб – аліментарний.
9. Фактор передачі: інвазована сира риба або її ікра, що містять личинки.
10. Джерело інвазії: хвора людина та тварини.
11. Життєвий цикл: остаточний хазяїн – людина та інші рибоїдні тварини
(собаки, коти, лисиці, ведмеді, свині). Яйце виводиться з організму
остаточного хазяїна з фекаліями, потрапляє у воду, де з нього виходить
війчаста личинка – корацидій. Корацидій поїдається першим проміжним
хазяїном – веслоногим рачком циклопом, в його тілі перетворюється на
процеркоїд. Другий проміжний хазяїн – прісноводна риба (судак, лин,
ореля, лосось тощо) заражається при поїданні циклопів, у його м’язах, ікрі
та інших органах розвивається плероцеркоїд.
12. Патогенність: токсико-алергічні реакції, механічне ушкодження ботріями
слизової оболонки кишківника призводить до некрозу й атрофії слизової
оболонки; гіповітаміноз В12, що призводить до анемії. Тривале
паразитування може призводити до гіперплазії кісткового мозку, дистрофії
печінки та міокарду.
13. Лабораторна діагностика: макро- (виділення частини стробіли) та
мікроскопічне (овоскопія) дослідження випорожнень.
14. Профілактика: Особиста: термічна обробка риби. Громадська: виявлення
і лікування хворих, запобігання фекального забруднення водойм.
156. Тип Круглі черви. Класифікація, характерні риси організації, медичне значення
представників.
Тип Круглі черв'яки включає 5 класів:
1. Клас Власне круглі черв'яки, або Нематоди (Nematoda).
2. Клас Черевовійчасті (Gastrotricha).
3. Клас Кінокринхи (Kinokrinchi).
4. Клас Волосатики (Gordiacea).
5. Клас Коловратки (Rotatoria).
За чисельністю і мед.значенням найбільшим є власне клас круглі черв'яки, або нематоди,
до якого відносяться паразити людини. Решта класів не містить форм, патогенних для
людини. Для нематод — паразитів людини і тварин характерний складний цикл розвитку.
Типовим представником даного класу є аскарида людська.
Характеристика:
До типу Круглі черви відносять близько 100 тис, видів первиннопорожнинних безхребетних
тварин з округлою на поперечному перерізі формою тіла. Значна частина круглих червів є
паразитами тварин і рослин, однак зустрічаються серед них і вільноживучі види.
Тіло круглих червів має переважно веретеноподібну. форму із загостреними переднім і
заднім кінцями. Воно вкрите щільною кутикулою, під якою міститься гіподерма. Кутикула
перешкоджає
проникненню речовин всередину тіла, а також захищає круглих червів від дії агресивних
рідин, наприклад кишкового соку. Гіподерма утворює чотири валики вздовж тіла: зверху,
знизу і з боків. У бічних валиках проходять видільні канали, а у верхньому і нижньому -
нервові тяжі. Між цими валиками розташовуються чотири стрічки поздовжніх м'язів, завдяки
яким круглі черви можуть згинати тіло в процесі руху. Його розгинання здійснюється завдяки
амортизації кутикули і порожнинної рідини.
Порожнина тіла не обмежена епітелієм, тому й називається первинною, або псевдоцелем
(схізоцелем). Вона заповнена рідиною з високим тиском, що дає змогу круглим червам
здійснювати транспорт речовин, підтримувати гомеостаз, знижувати тертя внутрішніх органів
і підтримувати форму тіла в будь-яких умовах.
У травній системі круглих червів є рот, глотка і кишечник, який закінчується анальним
отвором. Рот оточений трьома губами, що слугують для присмоктування.
Як і у плоских червів, у круглих відсутні дихальна і кровоносна системи. Оскільки багато
видів мешкає всередині тіла хазяїна, вони здатні здійснювати анаеробне дихання, тому
кисень повітря
можна використовувати для лікування захворювань, спричине них цими червами. Однак,
перебуваючи поза тілом хазяїна у певній стадії розвитку, вони навіть потребують доступу
кисню, тобто переходять на аеробний тип дихання.
Видільна система круглих червів представлена протонефридіями, які збираються у
видільні канали, що йдуть з боків тіла та відкриваються в передній його частині видільним
отвором,
або особливими шкірними, або гіподермальними, «шийними», залозами. У передній частині
тіла є поперечний видільний канал. Функцію нирок накопичення виконують 1--2 пари
фагоцитарних
клітин, розташованих поблизу видільних каналів.
Нервова система первиннопорожнинних ортогональна і складається з навкологлоткового
нервового кільця і двох нервових стовбурів, що відходять від нього і тягнуться вздовж усього
тіла, - спинного і черевного. Органи чуття представлені у них дотиковими і нюховими
клітинами.
Розмноження. Круглі черви -- роздільностатеві тварини з вираженим статевим
диморфізмом. Самці дрібніші від самок, задній кінець їх тіла часто загнутий або закручений
спірально. У самок є парні яєчники, що продовжуються матками і піхвою, яка відкривається
назовні статевим отвором на черевному боці тіла. На відміну від них самці мають тільки
один сім'яник з сім'япроводом і сім'явипорскувальним каналом, що відкривається у задню
частину кишечнику й утворює клоаку.
Розвиток прямий. Запліднення у круглих червів внутрішнє. Більшість видів відкладає яйця,
однак є й живородящі. Личинки кілька разів линяють, скидаючи стару кутикулу і
збільшуючись, доки не досягнуть відповідних розмірів. Розмноження винятково статевим
шляхом.
157. Аскарида людська.
Аскарида людська (Ascaris lumbricoides)
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Нематоди (Nematoda)
Клас: Сецернентії (Secernentea)
Ряд: Аскаридоподібні (Ascaridida)
Родина: Аскаридові (Ascarididae)
Рід: Аскарида (Ascaris)
Вид: Аскарида людська (Ascaris lumbricoides)
2. Латинська назва: Ascaris lumbricoides
3. Захворювання: аскаридоз.
4. Географічне поширення: повсюдне, є одним із найпоширеніших
гельмінтів людини.
5. Морфологія: Статевозріла особина має тіло циліндричної форми,
загострене на кінцях, жовто-рожевого кольору. Самки довжиною 20-40 см,
самці - 5-25 см. Ротовий отвір оточений трьома губами (однією
дорзальною і двома вентральними), на яких знаходиться по парі чутливих
сосочків. На бокових поверхнях помітні поздовжні бічні лінії, в яких
проходять канали видільної системи. У самця хвостовий кінець зігнутий у
вигляді гачка на черевний бік. У самки на передній третині тіла
знаходиться кільцеподібна перетяжка, на якій з черевного боку
відкривається зовнішній статевий отвір. Яйця можуть бути заплідненими і
незаплідненими. Запліднені яйця округлі або овальні, розміром 60-70 х 40-
50 мкм, жовто-коричневого кольору. Зовнішня білкова оболонка
горбкувата, внутрішня - товста, гладенька, безбарвна. Всередині яйця
знаходиться округла зародкова клітина темного кольору, між нею й
оболонкою яйця на полюсах вільні простори. Білкова оболонка може бути
відсутньою, тоді яйця мають гладеньку поверхню, безбарвні або світло-
жовті. Незапліднені яйця овальної або неправильної форми, великі (80 х
55 мкм). Білкова оболонка нерівна, жовто-коричневого кольору, її взагалі
може не бути. Вся порожнина яйця заповнена клітинами жовтка.
6. Локалізація: тонкий кишечник.
7. Інвазійна стадія – яйце.
8. Шлях передачі – пероральний, спосіб – аліментарний.
9. Фактор передачі: овочі, фрукти, вод, забруднені зрілими яйцями
аскариди.
10. Джерело інвазії: хвора людина.
11. Життєвий цикл: аскарида належить до геогельмінтів. Яйця аскарид
виводяться з фекаліями, дозрівають протягом декількох тижнів у ґрунті.
Інвазійні яйця з ґрунту потрапляють на руки, овочі та фрукти, з якими
заносяться до рота (механічні переносники яєць – мухи та таргани). У
тонкій кишці личинка звільняється від оболонок яйця, і проникаючи через
кишкову стінку, портальною веною мігрує до печінки, потім – нижньої
порожнистої вени, правих передсердь і шлуночка, легеневих артерій і
капілярів, виходять врешті-решт до бронхіол. У легенях личинка линяє,
після чого рухається дихальними шляхами вгору і час кашлю заковтується
з харкотинням. У тонкій кишці личинка ще двічі линяє, після чого досягає
статевої зрілості. Тривалість життя аскариди в тонкій кишці близько року.
12. Патогенність: виражена токсично-алергічна дія, ураження стінки капілярів
і тканини альвеол у період міграції призводять до дрібних крововиливів у
тканину легень; дорослі аскариди механічно ушкоджують стінки кишки,
сприяють приєднанню бактеріальної інфекції, розвитку дисбактеріозу;
викликають формування патологічних кишкових рефлексів внаслідок
постійного подразнення стінок кишківника; поглинають поживні речовини,
сприяють гіповітамінозам, виснаженню організму.
13. Лабораторна діагностика: виявлення личинок у харкотинні (лярвоскопія)
у легеневу стадію хвороби; овоскопія фекалій (яйця у фекаліях можуть
бути відсутні, якщо в кишківнику знаходяться тільки самці або юні
аскариди); серологічні реакції тощо.
14. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельне
миття овочів, вживання кип'яченої води, захист продуктів харчування від
мух і тарганів. Громадська: виявлення і лікування хворих, попередження
фекального забруднення ґрунту, очищення стічних вод, благоустрій
вбиралень, знезаражування фекалій шляхом компостування, санітарно-
просвітня робота. Заборонено удобрювати городи людськими фекаліями.
шкірна форма
Личинки гельмінтів при контакті людини з грунтом або водою проникають в шкіру,
розташовуючись в зернистому шарі епідермісу або в більш глибоких шарах, звідки вони
знову мігрують в епідерміс. У шкірі розвивається місцева алергічна реакція, що
супроводжується поліморфно-ядерний інфільтрацією, набряком, розширенням капілярів і
нерідко руйнуванням клітин під дією паразитарних протеаз. Після загибелі личинок зазвичай
настає повне одужання.
В гемограмі хворих шкірної формою larva migrans - минуща еозинофілія. У соскобах шкіри
можна знайти залишки личинок.
вісцелярна форма
Захворювання схильне до рецидивуючого перебігу, тривалість його досягає 5-8 міс (іноді 2
роки).
159. Гострик.
Гострик дитячий (Enterobius vermicularis)
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Нематоди (Nematoda)
Клас: Сецернентії (Secernentea)
Ряд: Oxyurida
Рід: Enterobius
Вид: Enterobius vermicularis
2. Латинська назва: Enterobius vermicularis
3. Захворювання: ентеробіоз.
4. Географ. поширення: всюди.
5. Морфологічні особливості: Тіло білого кольору, на передньому кінці у них
міститься невелике здуття - везикула. Все тіло вкрите посмугованістю, окрім
заднього кінця. Рот має три втяжні губи, на місці переходу стравоходу у
кишку формується здуття з кутикулярними жувальними пластинками –
бульбус. Самка 8-13 мм, у неї задній кінець загнутий та загострений
шилоподібно, між передньою та середньою третинами помітний статевий
отвір. Тіло просвічується, видно матку із яйцями. Самець 3-5 мм, у нього
закручений задній кінець спірально, тупий. Має 4 пари статевих сосочків,
одиночку довгу спікулу та бічні крилоподібні кутикулярні відростки. Яйця
безбарвні, прозорі, асиметричні внаслідок сплощення одного боку.
Оболонка гладка, багатошарова. Всередині може перебувати личинка, що
розвивається. Розміри 50-60х30-32 мкм.
6. Локалізація: нижній відділ тонкого і верхній відділ товстого кишечника.
7. Інвазійна стадія: яйце.
8. Проникнення: шлях: пероральний; спосіб: контактний, з брудними руками.
9. Фактор передачі: брудні руки.
10. Джерело інвазії: людина, хвора на ентеробіоз.
11. Цикл розвитку: Самки гострика прикріплюються до стінки кишки за
допомогою бульбуса і везикули. Після запліднення самці гинуть. У самок
після дозрівання яєць збільшена матка здавлює стравохід, гострики
відділяються від стінки і опускаються в нижні відділи товстої кишки. Вночі під
час сну, коли анальний сфінктер розслаблений, гострики виповзають на
шкіру періанальної області і відкладають яйця. При температурі 35-37 ° С і
вологості 90% яйця стають інвазійними через 4-6 годин. Повзання гостриків
викликає свербіж. Людина розчісує сверблячі ділянки шкіри, яйця гостриків
потрапляють під нігті і можуть бути занесені в рот (аутореінвазія). Тому,
хоча тривалість життя гостриків всього близько місяця, людина може хворіти
ентеробіоз довготривало. Можлива також ретроінвазія - вихід личинок з
дозрілих яєць в періанальний ділянці і міграція їх через назад в кишечник.
12. Патогенність: токсико-алергічна; ураження слизової оболонки кишечника,
шкіри періанальної ділянки і приєднання вторинної інфекції; розвиток
запальних процесів піхви при заповзанні гостриків в жіночі статеві шляхи.
13. Лабораторна діагностика: овоскопія зішкрібків з періанальних складок або
використання методу "липкої стрічки".
14. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни.
Громадська: щорічне обстеження дітей і персоналу в дитячих садах,
молодшій школі, ретельне дотримання санітарного режиму в дитячих
установах, санітарно-просвітня робота.
160. Волосоголовець.
Волосоголовець людський (Trichocephalus trichiurus)
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Нематоди (Nematoda)
Клас: Enoplea
Ряд: Trichocephalida
Родина: Trichuridae
Рід: Волосоголовець
Вид: Волосоголовець людський (Trichocephalus trichiurus = Trichuris trichiura)
2. Латинська назва: Trichocephalus trichiurus = Trichuris trichiura
3. Захворювання: трихоцефальоз.
4. Географ. поширення: теплий вологий клімат.
5. Морфологічні особливості: Гематофаг. Статевозріла особина довжиною
3-5 см. Передній кінець становить 2/3 довжини тіла, витончений, нагадує
волосся. У ньому розташований стравохід. Задній кінець тіла розширений,
там знаходиться кишечник і органи репродукції. У самців задній кінець тіла
спірально закручений. Яйця жовтувато-коричневого кольору, розміром 50-54
х 23-26 мкм з дрібнозернистої зміст. За формою яйця нагадують лимон або
бочку з безбарвними прозорими пробками на полюсах.
6. Локалізація: товста (сліпа) кишка.
7. Інвазійна стадія: яйце
8. Проникнення: шлях: пероральний; спосіб: аліментарний; з брудними
руками, водою
9. Фактор передачі: забруднені продукти, вода або брудні руки.
10. Джерело інвазії: людина, хвора на трихоцефальоз.
11. Цикл розвитку: Тонкий головний кінець хробака занурений в слизову
оболонку кишечника для фіксації та харчування. Харчується кров'ю і
клітинами стінки кишечника. Зріла самка відкладає в просвіт кишечника
яйця, що потрапляють в зовнішнє середовище з фекаліями хворого.
Протягом 15-30 год. розвивається рабтидна личинка зі стилетом і глоткою.
Після потрапляння в організм людини, в тонкій кишці з яєць виходять
личинки, проникають в ворсинки кишки і розвиваються протягом 3-10 днів.
Згодом, зруйнувавши ворсинки, вони виходять в просвіт кишечника,
опускаються в товсту кишку і протягом місяця стають статевозрілими.
Тривалість життя - до 5 років.
12. Патогенність: токсико-алергічна; порушення цілісності слизової оболонки
кишки сприяє приєднанню вторинної інфекції; формування патологічних
кишкових рефлексів.
13. Лабораторна діагностика: овоскопія фекалій. ДЕГЕЛЬМІНТИЗАЦІЯ:
КРАПЕЛЬНИЦІ, ІНТРАВЕНОЗНЕ ВВЕДЕННЯ.
14. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельне
миття овочів, вживання кип'яченої води, захист продуктів харчування від мух
і тарганів. Громадська: виявлення і лікування хворих, попередження
фекального забруднення ґрунту, очищення стічних вод, благоустрій
вбиралень, знезаражування фекалій шляхом компостування, санітарно-
просвітня робота. Заборонено удобрювати городи людськими фекаліями.
161. Анкілостоміди.
Кривоголовка дванадцятипала (Ancylostoma duodenale)
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Нематоди (Nematoda)
Класс: Chromadorea
Отряд: Rhabditida
Семейство: Ancylostomatidae
Рід: Анкілостоми
Вид: Кривоголовка дванадцятипала (Ancylostoma duodenale)
2. Латинська назва: Ancylostoma duodenale.
3. Захворювання: анкілостомоз.
4. Географ. поширення: країни з тропічним кліматом, ШАХТИ.
5. Морфологічні особливості: Гематофаг. Статевозріла особина червоно-
коричневого кольору, самка довжиною 9-15 мм, самець 7-10 мм, головний
кінець загнутий на спинний бік (звідси назва - кривоголовка). На головному
кінці знаходиться ротова капсула з 4-ма ріжучими зубцями. У неї
відкриваються протоки двох залоз, секрет яких перешкоджає згортанню
крові. Самці відрізняються від самок широким зонтикоподібним
розширенням заднього кінця тіла (статева бурса). Яйця овальні, безбарвні, з
тонкою оболонкою. У свіжовиділених яйцях в центрі знаходяться 4-8
зародкових клітин. При дослідженні через добу всередині можна побачити
личинку. Рабтидна личинка розміром до 0,25 мм, має характерні два
розширення стравоходу. Філярієподібна личинка довжиною 0,6-0,7 мм, має
циліндричний стравохід і чохлик (кутикула, яка не була скинута під час
линьки).
6. Локалізація: тонка кишка, переважно дванадцятипала.
7. Інвазійна стадія: філярієподібна личинка.
8. Проникнення: шлях: пероральний (НЕ МІГРУЮТЬ), перкутанний
(МІГРУЮТЬ); спосіб: аліментарний, з брудними руками, водою; контактний.
9. Фактор передачі: Зараження людини відбувається при ковтанні личинок
разом з їжею і водою або занесенні їх в рот брудними руками (основний
шлях зараження), або при активному проникненні личинок через шкіру.
10. Джерело інвазії: людина, хвора на анкілостомоз.
11. Цикл розвитку: Яйця виходять з фекаліями, розвиваються 1-2 дні у
рабтидну личинку (неінвазійна, має 2 розширення стравоходу). При
достатній оксигенації. вологості та температурі вище 14-16 градусів через 1-
2 тижні утворюється інвазійна філярієподібна личинка (циліндричний
стравохід та чохлик). Більш характерний пероральний шлях проникнення.
При пероральному личинки не мігрують: проникають у слизову оболонку
кишечнику та за 3-4 дні повертаються до його просвіту. Дозрівають 4-5
тижнів. При перкутанному міграція десь 10 днів: шкіра – капіляри – венозні
судини – права частина серця – мале коло кровообігу – легеня – дихальні
шляхи – заковтуються – у стінку слизової кишки – входять та паразитують.
Взагалі 5-6 років.
12. Патогенність: токсико-алергічна; механічне травмування тканин в період
міграції; ураження слизової оболонки тонкої кишки хітиновими зубцями в
період кишкової інвазії і приєднання вторинної інфекції; розвиток
патологічних кишкових рефлексів; залізодефіцитна анемія внаслідок
хронічної крововтрати при високому ступені інвазії і тривалості хвороби.
13. Лабораторна діагностика: овоскопія фекалій, рідше - дуоденального
вмісту, виявлення личинок у фекаліях, гельмінтоскопія фекалій.
14. Профілактика: Особиста: миття овочів, фруктів, кип'ятіння води.
Громадська: запобігання фекального забруднення ґрунту, бетоновані
вигрібні ями в осередках анкілостомозу, виявлення і лікування хворих,
санітарно-просвітня робота.
Некатор (Necator americanus)
Захворювання: некатороз
Географічне поширення: у тропічному і субтропічному поясах, переважно в Азії і Південній
Америці.
Морфологія: Некатор морфологічно і біологічно дуже подібний до Ancylostoma duodenale,
але розміри його дещо менші: довжина самки 8-13 мм, самця - 5- 10 мм. У ротовій порожнині
замість зубів є 2 гострі пластинки. Яйця морфологічно не відрізняються від яєць кривоголовки.
Захворювання: стронгілоїдоз.
Географічне поширення: повсюдне, переважає в країнах з жарким вологим кліматом.
Морфологія: в паразитичному поколінні наявні лише самки. Статевозріла особина
безбарвна, напівпрозора, самка довжиною 2-3 мм, самець - 0,7 мм. Передній кінець тіла
рівномірно звужений, задній - загострений. Ротова капсула коротка, з чотирма слабко
вираженими губами.
Локалізація: тонкий кишківник.
Життєвий цикл: складний, з чергуванням паразитичних і вільноживучих поколінь.
Самка паразитичного покоління відкладає близько 50 яєць на добу, які розвиваються
партеногенетично. В кишечнику з них виходять рабдитні личинки (неінвазійні). Ці личинки
виділяються з фекаліями і, потрапивши до ґрунту, линяють і протягом 1-4 днів
перетворюються на філярієподібні личинки (інвазійні). За сприятливих умов
філярієподібні личинки продовжують розвиток у ґрунті і перетворюються на дорослих особин
вільноживучого покоління. За несприятливих умов, інвазійні личинки проникають у тіло
людини через незахищену шкіру, потрапляють у кров’яне русло, заносяться у серце та
капіляри легень. Через дихальні шляхи вони повторно заковтуються, та опиняться в тонкій
кишці. Можлива внутрішньокишкова аутоінвазія.
Інвазійна стадія – філярієподібна личинка.
Яйця прозорі, овальні, розміром 50 х 30 мкм. Всередині знаходиться зріла личинка, що
вивільняється відразу після відкладання яйця. Рабдитоподібні личинки довжиною 0,2-0,25
мм, мають стравохід із двома розширеннями. Філярієподібні личинки довжиною близько 0,55
мм, містять стравохід циліндричної форми і розщеплений хвостовий кінець .
Шлях проникнення – пероральний, перкутанний; спосіб – аліментарний, контактний.
Фактор передачі: контаміновані продукти харчування, контакт незахищеної шкіри із
контамінованим ґрунтом. Частіше зустрічається в сільській місцевості серед шахтарів,
землекопів.
Патогенність: сенсибілізація організму продуктами обміну паразитів, механічне ураження
тонкої кишки. За хронічного перебігу хвороби виникає аліментарна недостатність,
виснаження, кахексії. Дану хворобу відносять до ВІЛ-асоційованих захворювань (може
викликати ураження ЦНС, легень, печінки, всього кишківнику).
Лабораторна діагностика: виявлення личинок (лярвоскопія) у фекаліях або дуоденальному
вмісті (метод Бермана) , можливе виявлення личинок у харкотинні; дослідження повторюють
3-5 разів з проміжками в 5-7 днів.
Профілактика: Особиста: миття овочів, фруктів, кип'ятіння води, виключення
безпосереднього контакту з ґрунтом в осередках анкілостомозу (носіння взуття та ін.)
Громадська: запобігання фекального забруднення ґрунту, бетоновані вигрібні ями в
осередках анкілостомозу, виявлення і лікування хворих, санітарно-просвітня робота
163. Трихінела.
Трихінела (Trichinella spiralis)
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Нематоди (Nematoda)
Клас: Аденофори (Adenophorea)
Ряд: Trichurida
Родина: Trichinellidae
Рід: Trichinella
Вид: Trichinella spiralis
2. Латинська назва: Trichinella spiralis.
3. Захворювання: трихінельоз.
4. Географічне поширення: Переважає у країнах північної півкулі (країни
Європи, в Росії, США), хоча випадки трихінельозу людини і тварин описані в
усіх країнах, крім Австралії.
5. Морфологічні особливості: Статевозріла особина має поперечно
посмуговану кутикулу. Самки до запліднення 0,8-1,5 мм і 3-4 мм після нього,
здатні до живородіння з непарним статевим апаратом; самці - 1,4-2,0 мм.
Інвазовані (м’язові) личинки мають спірально закручену форму тіла
(походження назви). Передня половина тіла самки звужена. У ротовій
капсулі розміщений стилет.
6. Локалізація в тілі людини: Доросла особина – тонка кишка, личинка –
м’язи.
7. Інвазійна стадія: Личинка.
8. Шляхи проникнення: Пероральний, спосіб – аліментарний
9. Фактори передачі: Недостатньо термічно оброблене м'ясо свійський та
диких тварин, що містить живі інкапсульовані личинки трихінел. Людина
заражається, з'ївши свинину або м'ясо диких тварин (дикий кабан, ведмідь,
борсук, нутрія та ін.)
10. Джерело інвазії: Свійські (свині) та дикі (кабани, ведмеді, борсуки) тварини.
11. Цикл розвитку: Одночасно остаточним та проміжним хазяїном для
трихінели є домашні та дикі ссавці, комахоїдні, гризуни та ластоногі,
людина. Людина не бере участі в циркуляції трихінел, оскільки після
зараження стає біологічним глухим кутом. Повторний цикл розвитку в
одному й тому самому організмі неможливий, проте остаточний хазяїн =
проміжний хазяїн наступного покоління. Три фази. Кишкова фаза:
потрапляють із поїданням м’яса до шлунку та дванадцятипалої, де під
впливом ферментів личинка звільняється від капсули та проникає переднім
кінцем зі стилетом у простір між ворсинками кишечнику. Її задній кінець
залишається вільним. Відбувається за 1-1.5 години. Досягають статевої
зрілості впродовж доби. Відбувається запліднення, одразу після якого гинуть
самці, а самки на 3-4 добу (вкручені в кишечник) починають народжувати
личинки, що продовжується ще 10-45 діб. Міграційна фаза: на 6 день від
моменту зараження личинки проникають у кровоносні капіляри через стінку
кишечнику та розносяться по всьому організму. М’язова фаза: можуть
осідати повсюдно, проте подальшого розвитку набувають тільки ті личинки,
що осіли в посмугованій мускулатурі. За допомогою ротового стилета вони
нищать м’язову тканину, проникають та індукують утворення навколо себе
веретеноподібну капсулу, перетворюючись на м’язові трихіни. Збільшуються
в розмірах в 10 разів та згортаються в спіраль, інвазійні на 17-18 добу.
Мешкають 10-40 років.
12. Патогенність: Алергічні та імунопатологічні реакції, механічне ураження
м’язів та кишківнику.
13. Лабораторна діагностика: Серологічні реакції, які обов'язково проводять
повторно, з огляду на динаміку наростання титру антитіл; лярвоскопія
(виявлення личинок) у біоптаті м'язів хворого (частіше досліджують
надсухожильну ділянку литкового м'яза).
14. Профілактика: Особиста: не вживати свинину, що не пройшла санітарно-
ветеринарного контролю. Термічна обробка трихінельозного м'яса
неефективна, тому що личинки зберігають життєздатність завдяки щільним
звапненим капсулам. Громадська: санітарно-ветеринарний контроль на
бойнях і ринках та знищення трихінельозного м'яса, утримання свиней в
упорядкованих свинарниках, санітарно-просвітня робота.
164. Ришта. Роботи Л.М.Ісаєва з ліквідації осередків дракункульозу.
Ришта, або людська нитчатка (Dracunculus medinensis)
165. Філярії (нитчатка або вухерерія Банкрофта, бругія, лоа лоа, онхоцерки).
Філярії - це ниткоподібні круглі черви, які паразитують у крові, лімфі, у м'язовій і сполучній
тканинах, серозних оболонках хребетних.
Проміжні хазяї філярії - різні кровосисні двокрилі комахи (комарі, мошки, ґедзі).
У більшості філярій рот позбавлений губ, ротова капсула відсутня або редукована. Кутикула
гладенька. Циліндричний стравохід поділяється на дві частини. Спікули нерівні і неоднакові
за формою. Це живородящі паразити.
Ряд Spirurida
Родина Filariidae
Рід Wuchereria
Вид Wuchereria bancrofti - нитчатка Банкрофта
Рід Brugia
Вид Brugia malayi - бругія малайська
Рід Loa
Вид Loa loa - нитчатка очна
Рід Onchocerca
Вид Onchocerca volvulus - онхоцерка шкірна
Рід Dirofilaria
Вид Dirofilaria repens
Рід Mansonella
Вид Mansonella ozzardi
Захворювання, які викликаються філяріями, називаються філяріатози. Серед філяріатозів
розрізняють: вухереріоз, бругіоз, онхоцеркоз, лоаоз, мансонельоз, дирофіляріози,
дракункульоз. Особливого поширення набули вухереріоз, бругіоз, онхоцеркоз і лоаоз. В
осередках філяріатозів лімфатичної системи (вухереріоз, бругіоз), які охоплюють 76 країн,
проживає 905 млн. людей, з яких 90 млн. хворі. Онхоцеркоз поширений у 34 країнах, де у
вогнищах мешкає 90 млн. людей. Кількість хворих на онхоцеркоз становить 17,6 млн., з яких
326000 осліпли внаслідок захворювання (В. П. Сергиев, 1991).
Wuchereria bancrofti -Філярія Банкрофта (Wuchereria bancrofti) - збудник вухереріозу.
Географічне поширення: Індія, країни Південно-Східної Азії, острови Тихого Океану,
Західна і Центральна Африка, Південна Америка.
Морфологія. Статевозріла особина- ниткоподібна, молочно-білого кольору. Самки
довжиною 8-10 см, шириною 0,2-0,3 мм, самці - довжиною 2,5-4 см, шириною 0,2-0,3 мм.
Хвостовий кінець самців закручений на черевний бік. Живородящі.
Личинки (мікрофілярії) безбарвні, довжиною 0,2-0,3 мм. При фарбуванні за методом
Романовського - Гімзи видно, що личинка вкрита чохликом рожевого кольору, ядра
соматичних клітин мають вигляд темних зерен, на кінці тіла личинки ядра не виявляються.
Вигини тіла личинки правильні, хвіст прямий, що поступово звужується.
Життєвий цикл - Філярія Банкрофта - біогельмінт.
Остаточний хазяїн - людина.
Проміжний хазяїн і специфічний переносник — комарі роду Aedes, Anopheles, Culex.
Локалізація в тілі кінцевого хазяїна: лімфатична система. Самки народжують
мікрофілярій, що з лімфатичної системи потрапляють у кров'яне русло і з кров'ю
заковтуються комарами. Для вухерерії характерна нічна періодичність появи личинок у
периферійній крові, що пов'язано з біологією переносника (нічне живлення).
Максимальна кількість личинок визначається з 22 год. до 4 год. ранку, на денний час
мікрофілярії знаходяться в капілярах внутрішніх органів і великих артеріях. На островах
Полінезії мікрофілярії вухерерії Банкрофта виявляються в крові постійно, з невисоким
денним піком (денний субперіодичний тип міграції). Це, мабуть, пов'язано з біологією
розповсюдженого там комара Aedes Polynesiens, що живиться і вдень.
У шлунку комара мікрофілярії звільняються від чохлика, активно проникають у грудні
м'язи, двічі линяють, ростуть, згодом виходять у порожнину тіла комара і накопичуються в
кінцевих часточках нижньої губи. Тривалість розвитку личинки близько 10-20 днів (до 6
тижнів) і залежить від виду комара, атмосферної температури, вологості.
Зараження людини відбувається при укусі комара.
Інвазійна стадія - личинка. Личинки залишаються на шкірі людини поблизу місця укусу,
потім активно проникають крізь шкіру в лімфатичну
систему, де через 5-18 міс. досягають статевої зрілості і починають народжувати
мікрофілярій.
Тривалість життя в організмі хазяїна - до 20 років.
Патогенна дія: токсично-алергічна; механічне ушкодження стінок лімфатичних судин;
приєднання вторинної інфекції; закупорка лімфатичних судин, що призводить до лімфостазу
з поступовим розвитком "слоновості".
Клініка. Залежить від ступеня інвазії і тривалості захворювання.
Інкубаційний період хвороби складає 3-18 міс.
Перша стадія хвороби (рання міграційна стадія) характеризується алергічними
проявами. Підвищується температура тіла, висипка, набряки, кашель. Збільшені лімфовузли
безболісні, м'які. Характерна "філяріозна лихоманка" - періодичні підйоми температури до
39-40 °С, що супроводжуються запаленням уражених лімфатичних судин. Температура
через 3-5 днів різко знижується з профузною пітливістю.
Друга стадія хвороби проявляється варикозним розширенням лімфатичних судин і
застоєм лімфи. Тривалість цієї стадії 8-10 років.
Третя, обструктивна, стадія хвороби супроводжується "слоновістю" різних органів і
тканин. Внаслідок ураження пахвинних лімфовузлів зазвичай зазнають змін нижні кінцівки,
статеві органи, грудні залози, верхні кінцівки. Уражені частини тіла значно збільшені в
розмірах, деформовані. У цей період часто приєднується вторинна інфекція, аж до розвитку
зараження крові, що може призвести до летального наслідку.
У людей, що постійно мешкають в ендемічних районах, хвороба перебігає легко, при
невеликому ступені інвазії, безсимптомно внаслідок виникнення імунітету.
Діагностика. Клінічна: лихоманка, запаленні лімфатичних судин і вузлів, слоновість.
Лабораторна: виявлення личинок (лярвоскопія) у нативних або пофарбованих за
Романовським - Гімзою мазках і товстій краплі крові. Забір крові необхідно проводити вночі;
якщо підозра на субперіодичний штам - тоді вночі і вдень (мікрофілярії можуть бути відсуди у
крові в ранній період хвороби, коли паразити статевонезрілі, або в період слоновості
внаслідок закупорки лімфатичних судин). Можна виявити дорослих філярій (гельмінтоскопія)
у біоптаті уражених лімфовузлів.
Лікування. Застосовують протиглистяні препарати (діетилкарбамазин). На пізніх стадіях
хвороби - хірургічне відновлення лімфотоку.
Профілактика. Особиста: захист від укусів комарів за допомогою репелентів, сіток на
вікнах. Громадська: виявлення і лікування хворих, боротьба з комарами і їх личинками за
допомогою інсектицидів, агротехнічні заходи щодо оздоровлення місцевості, санітарно-
просвітня робота.
166. Дирофілярії.
Географія: Австралія, Японія, США, Південна Європа, Шрі-Ланка, Росія, Греція, Туреччина,
Узбекистан. На тереторії України трапляються тільки Dirofilaria repens та Dirofilaria immitis, які
є облігатними паразитами домашніх і диких м’ясоїдних тварин родини псових, котячих.
Інвазійна стадія - личинка. Личинки залишаються в крові, а частина з них мігрує в підшкірну
клітковину (D.repens) чи серце (D.immitis). Через 3 місяці паразит стає статевозрілим.
Зараження відбувається при укусі інфікованого переносника.
Патогенна дія: запальна реакція, що розвивається навколо відмерлих дорослих
дирофілярій у вигляді фурункула, абсцесу та ін.
Підшкірний: Для обмеження патогенної діїї паразита організм формує навколо гельмінта
захисну оболонку - зону продуктивного запалення (пухлина, припухлість, гранульома та ін.).
Перші симптоми захворювання - безболісна пухлина, у місці локалізації - свербіж і печіння
різноманітного ступеня інтенсивності. Характерним симптомом захворювання є міграція
гельмінта. Відстань на яку переміщується гельмінт - складає від декількох до десятків
сантиметрів, швидкість міграції до 30 см за добу. Іншими симптомами захворювання можуть
бути головний біль, нудота, слабкість, підвищення температури тіла, сильний біль у місці
локалізації гельмінта з іррадіацією по ходу нервових стовбурів.
Лікування. Хірургічне.
У ракоподібних 5 пар ходильних ніг (перша пара несе клешні — органи нападу та захисту).
Черевні кінцівки є тільки у вищих раків.
Вони виконують найчастіше не рухову, а інші функції: дихальну, органів копуляції.
У багатьох ракоподібних спеціальні органи дихання відсутні. Вони дихають через тонкі
покриви тіла. Інші ракоподібні дихають через шкірні зябра, що тісно пов’язані з кінцівками.
Органами виділення у ракоподібних є пара зелених залоз, протоки яких відкриваються біля
основи довгих вусиків.
Кінцівок є шість пар. Дві пари - хеліцери і педипальпи - складають ротовий апарат, решта -
ходильні ніжки.
Тіло вкрите хітинізованою кутикулою. Під нею залягає гіподерма клітинної будови, похідними
якої є павутинні та отруйні залози. Останні розташовані біля основи хеліцер.
Органи травлення хоча відрізняються в різних видів, але загалом мають схожу будову.
Тверду їжу павукоподібні не споживають, лише всмоктують напіврідку, тому глотка має
розвинену мускулатуру. У передню кишку відкривається пара слинних залоз.
Бічні вирости середньої кишки утворюють печінку. Органами дихання є легеневі мішки і
трахеї. У порожнину легеневих мішків, що розміщені під покривами тіла з нижнього боку
черевця, вростають паралельні складки, в яких циркулює гемолімфа. Між складками є
щілини, куди надходить повітря. Трахеї - система розгалужених трубочок ектодермального
походження. Вони пронизують усе тіло й відкриваються на черевній стороні тіла стигмами
(отворами).
Органами виділення є видозмінені метанефридії (коксальні залози) і мальпігієві судини
(трубочки).
Органи чуттів - чутливі волоски, які розміщені на педипальпах (орган дотику), декілька пар
простих очей.
У тварин, які відносяться до ряду Павуки (Аrаnеі), отрута міститься в отруйних залозах.
Для її уведення в тіло жертви павук використовує кігтеподібний членик хеліцер, що має отвір
на кінці.
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Павукоподібні (Arachnida)
Ряд: Павуки (Araneae)
Родина: Araneidae
Рід: Araneus
Вид: Павук-хрестовик
2. Латинська назва: Araneus diadematus.
3. Географічне поширення: Зустрічається в Європі та деяких ділянках
Північної Америки.
4. Морфологічні особливості: Має жовто-коричневе або майже чорне
забарвлення, легко розпізнати по білій хрестоподібній плямі на спинній
стороні тіла, забарвлення має захисне значення, воно робить його
непомітним в темряві серед чагарнику. Тіло складається з двох відділів:
головогрудей та черевця. Відсутні вусики. На верхній стороні голови є вісім
простих очей, а на нижній навколо рота – дві пари щелеп. У щелепах є
отруйні залози. Прядильні апарати павуків складаються з зовнішніх
утворень, павутинних бородавок, і з внутрішніх органів — павутинних залоз.
Три пари павутинних бородавок розташовані біля заднього кінця черевця.
Має чотири пари членистих кінцівок. Тіло вкрите шаром воскоподібної
речовини, що запобігає випаровуванню води. Головогруди вкриті товстим та
міцним головогрудним щитом. На нижньому боці черевця є три пари
павутинних залоз, що виробляють павутину. Самці 10 мм, а самки десь 20
мм, у самців черевце вужче, ніж у самок.
Ротовий апарат: хеліцери й педипальпи. Процеси травлення зовнішні, за
допомогою хеліцер упорскує у здобич травні ферменти, які перетравлюють
її зсередини, а потім споживає утворений розчин. Здатний утворювати нитки
з клейкого секрету павутинних залоз, що густішає на повітрі.
Роздільностатеві, після спарювання самця з’їдає самка, якщо він не встигає
втекти. Яйця матка відкладає в кокон, сплетений з ниток павутини. Виходить
невеликий щільний мішечок, який членистоноге ховає в надійне місце і
охороняє. Іноді матка носить кокон з собою. Зародки розвиваються з осені
до ранньої весни, після чого з’являються на світ. До літа паучата
розвиваються у дорослих особин, і тоді самиця вмирає.
5. Медичне значення: виробляє отруту, яка є токсичною для безхребетних
тварин, у складі отрути є гемолізин (здатний розчиняти еритроцити кролика
або щура). Нейротоксична складова отрути блокує передачу нервового
імпульсу через синапси безхребетних тварин, позбавляючи їх можливості
рухатися. Для людини укус в деякій мірі токсичний, але практично
безпечний. Уражена ділянка свербить деякий час, але незабаром неприємні
відчуття проходять. Дорослі хрестоносці приносять величезну користь
природі і людині. Вони знищують комах, що переносять небезпечні
захворювання.
6. Цикл розвитку: Спочатку самець плете нитки, простягаючи їх від павутини
матки: це шлях, по якому він втече після спарення. Після цього павук кілька
разів відвідує партнерку, і тільки потім відбувається спарювання. Коли самка
запліднюється, вона з’їдає самця, якщо тільки він не встигне втекти.
Самка відразу після закінчення спарювання починає плести кокон, в який в
подальшому будуть поміщені яйця. Кокон буде перебувати з нею деякий
час, а потім вона сховає його в відокремлене місце. Восени в кокон павучиха
відкладає в середньому 500 яєць, які повністю зберігаються в ньому до
настання весни. Після вилуплення багато маленьких павучків гинуть в
результаті високої конкуренції і нападів родичів.
7. Патогенність: Для людини укус павука не небезпечний, але можлива поява
незначних неприємних відчуттів при наявності
алергії на укуси тварин. У місці укусу виникає
швидкоминучий незначний біль і свербіж.
Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus)
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Павукоподібні (Arachnida)
Ряд: Павуки (Araneae)
Підряд: Araneomorphae
Родина: Theridiidae
Рід: Latrodectus
Вид:Latrodectus tredecimguttatus
2. Латинська назва: Latrodectus tredecimguttatus
3. Географ. поширення: Південь України (Південний берег Криму, Херсонська
область), середня Азія.
4. Морфологічні особливості: самка має розмір 11-13 мм, велике округле
черевце чорного кольору, з червоними плямами у два ряди на спинному
боці. Самці набагато менші, мають довге черевце коричневого кольору.
Ноги покриті дрібними чорними волосками. Отруйний апарат складається з
пари отруйних залоз. Самці не отруйні.
5. Інвазійна стадія: доросла особина.
6. Життєвий цикл: самки будують гнізда у вигляді безладних грудок павутини,
рідше використовують нори гризунів. Після запліднення самець вмирає,
самка відкладає в гніздо до 5-12 коконів. Павучки зимують у коконах, а
навесні мігрують. Дорослі самки розселяються по місцевості наприкінці літа.
Збільшення числа укусів спостерігається в період міграції.
7. Патогенність: Отрута має нейротоксичну дію, до складу входять
нейротоксини білкової природи, ферменти (гіалуронідаза, фосфдиестераза,
холінестераза). Діє на пресинаптичне нервове закінчення, викликаючи
вивільнення нейромедіатора. Спочатку це викликає збуджуючу дію, потім
гальмівну та паралізуючу дію на нервову систему. Уражаються переважно
центри спинного мозку. Клініка: Місцева реакція: невелика припухлість, яка
швидко щезне. Має червоний колір, не відчувається постраждалим.
Загальні прояви: пекучий біль через півгодини після укусу, відчувається
напряг м’яз кінцівок, судороги, зміни дихання, характерний екзофтальм,
бронхоспазм, затримка сечовипускання та дефекації. Збільшення
артеріального тиску. У тяжких випадках – психоз, сплутаність свідомості,
температура тіла підвищується до 38 градусів та вище. Часто отруєння
закінчується смертю.
8. Профілактика: захист відкритих частин тіла.
Тарантул південноруський (Lycosa singoriensis)
Скорпіони (Scorpiones)
Тип: Членистоногі
Клас: Павукоподібні
Підклас: Dromopoda
Ряд: Скорпіони (Scorpiones)
Родина: Euscorpiidae
Підродина: Euscorpiinae
Рід: Euscorpius
Вид: Euscorpius tauricus
Географічне поширення: ендемік Криму, зустрічається по південному
узбережжю Криму. Загальна чисельність низька.
Морфологічні особливості: Світло-жовтого кольору, розміром 35-40 мм.
Головогруди злиті, черевце розчленоване на сегменти, складається з широкої
передньої частини черевця та вузької задньої частини. Хеліцери у вигляді гаків,
педипальпи – у вигляді клішнів. Пара отруйних залоз знаходиться в останньому
членику черевця (анальна лопать або тельсон), яке завершується отруйною
голкою. Протоки залоз відкриваються біля верхівки голки двома маленькими
отворами.
Життєвий цикл: Хижаки, живляться дрібними членистоногими. Ведуть нічний
спосіб життя (скорпіон кримський живе в тріщинах між камінням у горах, а також у
старих будівлях). Розвиток прямий, виражена турбота про потомство (молоді
скорпіони залишаються поблизу матері впродовж 10-12 днів).
Патогенна дія: Отрута відноситься до токсальбумінів, викликає стійку
деполяризацію електрозбудних мембран. Має нейротропну та кардіотоксичну дію.
Клініка:
Місцева реакція: біль у місті укусу, яка змінюється онімінням. Десь через 30
хвилин з’являється різка гіперемія та набряк, можуть утворюватися пузирі з
серозною рідиною. Загальні прояви: збудження, відчуття страху, озноб, головний
біль, екстрасистолія, тахікардія. Посилення моторики кишківнику, можливі судоми.
Людина може загинути внаслідок паралічу дихання.
Долікарська допомога: накладання вище місця укусу тугої пов’язки, а на
місці укусу – холоду, обколювання його розчином новокаїну, підшкірне введення
специфічної сироватки, можливе використання протикаракуртової сироватки.
Також можуть призначати дезінтоксикаційні та протисудомні засоби.
Медичне значення: полягає в небезпеці, що зумовлена здатністю жалити та
впорскувати отруйну речовину внаслідок випадкового контакту.
II. Ряд Кліщі (Acari)
• Мають несегментоване тіло.
• Ротовий апарат складний: хоботок, до складу якого входять хеліцери та
гіпостом. Педипальпи виконують нюхову і тактильну функції.
• Розвиток з повним перетворенням: яйце → личинка з 3-ма парами ніг →
німфа (має 4 пари кінцівок, але статева система ще не розвинена) → імаго
(доросла стадія)
Коростяний свербун
(Sarcoptes scabiei)
Тип: Членистоногі
Підтип: Хеліцерові
Клас: Павукоподібні
Підклас: Кліщі (Acarina)
Ряд: Astigmata
Родина: Sarcoptidae
Рід: Sarcoptes
Вид: Sarcoptes scabiei
Географічне поширення:
Повсюдно.
Спричинює коросту.
Морфологічні особливості: кліщ білого або жовтувато-білого кольору. Тіло
широке, овальне. Самець до 0,2 мм, самка до 0,5 мм, яйце десь 0,1 мм. У самця є
присоски на 1, 2 і 4, у самки на 1 і 2 парі ніг, на решті щетинки. Спинний бік
опуклий, у середній частині знаходяться численні трикутні лусочки і кілька пар
шпичкоподібних щетинок. Ніжки короткі, закінчуються присосками або волосками.
Очі відсутні. Ротовий апарат гризучого типу. Дихання здійснюється усією
поверхнею тіла. Риють ходи в шкірі хазяїна, де і розмножуються, живляться
кров’ю. Локалізуються в шкірі рук, ліктьовому суглобі, паховій ділянці. Дихання
здійснюється усією поверхнею тіла.
Життєвий цикл: Зараження відбувається при контакті з хворим, через
постільну білизну та предмети побуту. Cамка відкладає в коростяний хід яйця, з
яких вилуплюються личинки, які вже в яйці починають активно рухатись та,
потрапляючи на шкіру, проникають у волосяні фолікули, де формують фолікулярні
папули. Метаморфічна стадія: личинка після появи через хід проникає в шкірні
покриви і після линьки перетворюється на протонімфу → телонімфу → дорослу
особину, що локалізується в папулах та везикулах. У наступні 2 тижні
розвивається атипова короста (короста без ходів), оскільки розвиток личинок до
статевозрілої самки, яка здатна прокладати ходи, триває 2 тижні.
Шлях проникнення – перкутанний, спосіб контактний та статевий.
Локалізація: епідерміс, уражаються переважно ділянки тіла з ніжною,
тонкою шкірою: міжпальцеві складки, згинальні поверхні кінцівок, пахвові
западини, живіт, промежина.
Патогенна дія. Короста - паразитарне захворювання, антропоноз,
характеризується ураженням епідермісу шкіри і сильним свербіжем. На шкірі
видно ходи у вигляді прямих або звивистих ліній, які нагадують подряпини.
Клініка: шкірний свербіж, що посилюється ввечері та вночі, коли кліщ
активізується. На початку хвороби в малочутливих ділянках шкіри сверблячка
відсутня. Ходи, пробуравлені кліщем, подібні до прямих або дугоподібних світлих
смужок, що закінчується папулою або пухирцем, де знаходиться кліщ. Уздовж
ходів спостерігаються темні крапки – вентиляційні отвори. Особливо добре ходи
помітні при обробці шкіри настоянкою йоду. У хворих з низьким імунітетом
розвивається «норвезька короста», пов’язана з приєднанням бактеріальної
інфекції. На шкірі утворюються щільні жовто-зелені гнійні кірки.
Діагностика. Клінічна: свербіж шкіри, що посилюється вночі, характерні
шкірні ходи. Лабораторна: мікроскопія в краплі гліцерину зішкрібків шкіри, взятих
із кінця коростяного ходу.
Профілактика: кип’ятіння білизни, прасування гарячою праскою, активне
виявлення джерела інфікування, обробка та дезінфекція, просвітницька робота
серед населення.
Родина Іксодові (Ixodidae)
Систематичне положення:
Систематичне положення:
1.Систематичне положення:
Тип: Arthropoda
Клас: Insecta
Ряд: Anoplura
Родина: Pediculidae
Рід: Pediculus
Вид: Pediculus capitis
Головні відмінності між самцем і самкою: самка більша за розмірами; у самки задній
кінець черевця роздвоєний, у самця заокруглений (містить копулятивний орган).
2. Географічне поширення: повсюдно.
3. Локалізація: на волосяному покриві голови (переважно потилична і скроневі ділянки)
4. Морфологічні особливості: Довжина самця 2-3 мм, самки - 3-4 мм; статевозріла
особина овальної або ромбоподібної форми, тіло безкриле, сплющене в спинно-
черевному напрямку, забарвлення залежить від кількості і давнини випитої крові
(зазвичай жовтувато-сірі). Тіло складається з голови (має пару товстих коротких
вусиків, пару простих очей, ротовий апарат колюче-сисного типу, що в спокійному
стані знаходиться у футлярі всередині голови), грудей (відділ не сегментований, несе
3 пари кінцівок; на останньому членику кінцівки є кігтик, який утворює захват з
гомілкою, завдяки чому воша міцно тримається на волосині) і черевця (овальне,
складається із 9 сегментів, які відділені глибокими вирізками ).
5. Життєвий цикл: розвиток з неповним метаморфозом (яйце-личинка-імаго). Яйця
(гниди – яйцеподібної форми і мають кришечку на полюсі) приклеюються до волосся
секретом клейових залоз. Весь розвиток відбувається на тілі людини. З яйця виходить
личинка, яка після трьох линянь перетворюється в імаго. Личинка й імаго живляться
кров'ю. Тривалість життя дорослої воші 27-38 днів. За цей час самка відкладає до 150-
200 яєць
6. Шлях передачі збудника: перкутанний. Спосіб: трасмісивний (механізм
контамінативний – при розчухуванні шкіри в місці укусу відбувається втирання
фекалій в ранку, а якщо при цьому роздавити вошу, то до ранки потрапить гемолімфа
зі збудником).
7. Патогенність: слина вошей викликає свербіж; при великій звошивленості на шкірі
з’являються пігментні плями в місцях укусів, шкіра стає товстою, грубіє, можливе
приєднання вторинної інфекції.
8. Медичне значення: постійний ектопаразит людини, збудник педикульозу . Воші є
переносниками збудників висипного і вошивого поворотного тифів, окопної волинської
лихоманки.
9. Лабораторна діагностика: діагноз педикульоз встановлюють на підставі виявлення у
людини вошей і гнид.
10. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни; Громадська:
дотримання санітарного режиму в гуртожитках, готелях, будинках відпочинку, лазнях,
лікарнях, періодичні огляди на педикульоз у дитячих садах, школах, санітарно-
просвітня робота.
Воша одежна(Pediculus vestimenti)
1. Систематичне положення:
Тип: Arthropoda
Клас: Insecta
Ряд: Anoplura
Родина: Pediculidae
Рід: Pediculus
Вид: Pediculus vestimenti
2. Географічне поширення: повсюдно.
3. Локалізація: у складках нижньої білизни (при живленні кров’ю переходять на тіло:
вражає поперекову, плечову, шийну ділянки, верхню частину спини, пахвово-стегнові
складки, живіт, пахвові западини).
4. Морфологічні особливості: світло-сірого кольору, найбільша (самка 2,2-4,7 мм,
самець 2,1-3,7 мм довжиною). Відмінні риси від головної воші - відносно тонкі і довгі
вусики, згладжені, без глибоких вирізок, краї сегментів черевця.
5. Життєвий цикл: розвиток з неповним метаморфозом (яйце-личинка-імаго), яйця
приклеює до поверхні одягу за допомогою клейкої речовини. Всі стадії розвитку
відбуваються на людині. Тривалість життя – до 50 діб. За цей час самка відкладає 300
яєць.
6. Шлях передачі збудника: перкутанний. Спосіб: трансмісивний (механізм
контамінативний).
7. Патогенність: нестерпний свербіж шкіри, наявність судинних синюшних плям у місці
укусів; на місці тривалого патологічного процесу за наявності постійного свербежу
відбувається потовщення шкіри та її гіперпігментація.
8. Медичне значення: постійний ектопаразит людини, збудник педикульозу,
специфічний переносник збудників висипного і поворотного тифів.
9. Лабораторна діагностика: діагноз педикульоз встановлюють на підставі виявлення у
людини вошей і гнид.
10. Профілактика: Особиста: дотримуватися правил особистої гігієни, підтримувати в
чистоті одяг і житло; Громадська: виявлення і лікування педикульозу, санітарний
нагляд за місцями масового перебування людей (вокзали, готелі, потяги, пароплави,
бані, перукарні); періодичні огляди на педикульоз у дитячих садах, школах; санітарно-
просвітня робота.
1. Систематичне положення:
Тип: Членистоногі (Antropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Воші (Anoplura)
Родина: Phtiridae
Рід: Phtirius
Вид: Phtirus pubis
2. Латинська назва: Phtirus pubis
3. Захворювання, що спричинює: Фтиріоз.
4. Географічне поширення: Повсюдно
5. Морфологічні особливості: Статевозріла особина
овальної або ромбоподібної форми, тіло безкриле,
сплющене в спинно-черевному напрямку. Ротовий
апарат колючо-сисного типу. На останньому
членику ноги (лапці) знаходиться кігтик, що
з'єднуючись з виступом на передостанньому
членику - гомілкою, утворює захват, за допомогою
якого воша міцно тримається за волосину хазяїна.
Яйце поздовжньо-овальної або грушоподібної
форми, ясно-жовтого кольору, до 1 мм довжиною,
називається гнида. Лобкова воша - найменша (самка до 1,5 мм, самець - 1,0 мм),
тіло коротке, трапецієподібної форми. Немає чіткого поділу на груди і черевце.
6. Локалізація в тілі людини: на волоссі лобка, на бороді, вусах, віях та інших
ділянках тіла, покритих волоссям (за винятком волосистої частини голови).
7. Інвазійна стадія: запліднена самка.
8. Шляхи проникнення: перкутанний.
9. Фактори передачі: постільна та спідня білизна (тощо), статевий акт.
10. Джерело інвазії: заражена вошами людина.
11. Цикл розвитку: Розвиток з неповним метаморфозом: яйце (гнида), личинка, імаго.
При відкладанні яєць спочатку видавлюється клейка речовина, що прикріплює
гниду до волосся. За своє життя самка лобкової воші відкладає близько 50 яєць.
Молоді личинки протягом декількох днів залишаються на місці і смокчуть кров з
частими проміжками. Тривалість життя за оптимальних умов 17-22 дні.
12. Патогенність: Не будучи переносником будь-яких збудників захворювань, лобкова
воша заподіює великий дискомфорт людині, викликаючи дуже сильний свербіж.
При сильних «расчесах» можуть виникати різні захворювання шкіри. Секрет
бобовидних слинних залоз лобкової воші сприяє появі на шкірі сірувато-блакитних
плям, що утворюють своєрідний висип.
13. Лабораторна діагностика: огляд волосяного покриву хворого, мікроскопія гнид.
Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни. Громадська: дотримання
санітарного режиму в гуртожитках, готелях, будинках відпочинку, лазнях, лікарнях,
періодичні огляди у дитячих садах, школах, санітарно-просвітня робота.
Ряд Блохи
Тимчасові ектопаразити, що живляться кров’ю.
Ротовий апарат колючо-сисного типу.
Задні кінцівки подовжені, слугують для пересування стрибками.
Очі рудиментарні, крила відсутні.
Розвиток відбувається з повним перетворенням.(яйце-личинка-лялечка-імаго)
1. Систематичне положення:
Царство Animalia
Тип Arthropoda
Клас Insecta
Ряд Siphonaptera (= Aphaniptera)
Родина Pulicidae
Рід Pulex
Вид Pulex irritans
2. Латинська назва: Pulex irritans
3. Географічне поширення: повсюдне.
4. Морфологічні особливості: 1-5 мм завдовжки, тіло сплющене з боків, безкриле, має
щетинки, зубчики і зубці. Тіло складається з голови (заокруглена спереду, має пару
простих очей і вусиків; ротовий апарат колюче-сисного типу), грудей (3 сегменти, є 3
пари кінцівок, з яких остання є найдовшою і призначена для стрибків), черевця (10
сегментів). У самців черевце загнуте догори, має копулятивний орган.
5. Цикл розвитку: розвиток з повним метаморфозом. Самки відкладають яйця у нори
або гнізда тварин, щілини підлоги житлових приміщень. З яєць виходять червоподібні
личинки, вкриті щетинками, які після триразового
линяння перетворюються на лялечок, що є
нерухомими і не живляться. Вивільняються вони
лише з появою хазяїна-живителя (тривалість циклу
розвитку залежить від температури і вологості
повітря).
6. Шлях передачі збудників: перкутанний; спосіб:
трансмісивний (механізм інокулятивний). Носії
чумної палички: ховрахи, бабаки, піщанки.
7. Медичне значення: в природних умовах блохи є
специфічними переносниками чуми (в шлунку
комахи із зараженої крові утворюється чумний
блок, який вони відригують в ранку при наступному кровоссанні), рідше є механічним
переносником туляремії. Збудники пулікозу, саркопсильозу (тунгіозу). Укуси
сверблючі, атакують людину переважно вночі.
8. Профілактика: утримання житлових приміщень і господарських будівель у чистоті,
знищення бліх у приміщеннях шляхом позбавлення від щілин, застосування
хлорофосу та інших отруйних хімікатів, боротьба з гризунами, обробка спеціальними
репелентами одягу й постільної білизни.
1. Систематичне положення
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Багатоклітинні (Metazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Двокрилі (Diptera)
Підряд: Довговусі (Nematocera)
Родина: Комарі (Culicidae)
Рід: Culex
Вид: Culex pipiens
2. Латинська назва
Culex pipiens.
3. Захворювання, що спричинює
Переносники збудників філяріозу (зокрема, вухереріозу, бругіозу), туляремії,
геморагічних гарячок, гарячки Західного Нілу, американських конячих енцефаломієлітів та
енцефалітів, японського енцефаліту тощо.
4. Географічне поширення
Повсюдне.
5. Морфологічні особливості
Див. описання препаратів.
Комахи із повним метаморфозом. Яйця овальні або видовжені, десь 1мм. Личинка на
задньому кінці черевця має дихальну трубку – сифон, що зумовлює розташування личинки
під кутом до поверхні води. Сегментована, червоподібна. Тіло складається із голови, грудей
та черевця, що вкриті волосинками та щетинками. Колір від зеленого до чорного. Личинки
комара-пискуна розвиваються на мілині річок і струмків у лісах, лісостепах та у степовій зоні
України. Лялечка рухома, не живиться, у формі коми. Дихальна трубочка на «голові» пряма,
у формі тонких циліндричних трубочок. Імаго має тонке тіло, дві пари крил та булавоподібні
джижчальця. Ротовий апарат самки колюче-сисний, у самців просто сисний. Ротові органи
самки: нижня губа у вигляді хоботка з жолобом, верхня губа у вигляді вузької пластинки, що
теж має жолоб; у каналі між ними – пара списоподібних верхніх щелеп, пара зазубрених
нижніх, голкоподібний язик. Із боків від хоботка розташовані нижньощелепні щупики, у
самців вони більше опущені. Вони займають приблизно ¼ довжини хоботка. Тіло
знаходиться паралельно до поверхні. Голова в бурих лусочках. Самець має пухнасті вусики.
Крила 3-4 мм.
8. Цикл розвитку
Розвиток з повним метаморфозом, для дозрівання і відкладання яєць самці необхідна
кров. Відрізок життя самок, що характеризується циклічним перебігом взаємозалежних
процесів живлення і розмноження, називають гонотрофним циклом. Гонотрофний цикл –
відрізок життя самки, який характеризується чергуванням живлення та відкладання яєць
(обов’язкове пиття крові). У теплих умовах він продовжується 4-6 днів, помірних – 5-10.
Самка живе 1-2 місяці. Самка відкладає яйця у вологий ґрунт чи на поверхню води, де вони
лежать купками. Личинки живуть на поверхні води, дихають атмосферним киснем. Увесь
цикл продовжується приблизно 15 днів. Самець живиться виключно соками рослин, самка
може пити їх для підтримання життя. Стадія лялечки триває 2 дні, згодом із неї виходить
доросла комаха. Самці восени гинуть, запліднені самки зимують у приміщеннях, впадають у
діапаузу або живляться всю зиму.
9. Патогенність
Механічний вплив гострих щелеп (мікроскопічний розріз на шкірі). Слина комарів
викликає болісні відчуття та місцеве запалення (токсико-алергічні реакції). У людини після
укусу на його місці з'являються папули та пухирі. Роздратування місця укусу та виникнення
висипань пов'язано з тим, що комар під час укусу вводить секрет, що пригнічує больові
рецептори, аби жертва не відчувала біль у місці укусу і не переривала живлення комара.
Жертву виявляють за допомогою нюху та зору після запліднення на відстані 3 км.
10. Профілактика
Застосування репелентів, сіток, марлевих бинтів. Заходи щодо оздоровлення
природніх територій. Завезення природніх ворогів комарів, використання збудників хвороб
комарів. Випускання в природу стерильних опроміненням самців.
2. Малярійний комар (Anopheles maculipennis).
ВІДМІННІ РИСИ ПРЕПАРАТІВ:
Яйця малярійних комарів розташовуються НА поверхні води ПООДИНЦІ, кожне з них
має ДВІ ПОВІТРЯНІ КАМЕРИ. Личинки малярійних комарів плавають у
ГОРИЗОНТАЛЬНОМУ ПОЛОЖЕННІ під поверхнею води, а на передостанньому членику
мають пару дихальних отворів, НЕ МАЮТЬ ДИХАЛЬНОГО СИФОНА. Лялечки малярійних
комарів за формою нагадують коми, містяться, як і личинки, під водною поверхнею і дихають
киснем повітря через ДИХАЛЬНІ РІЖКИ, що мають форму ШИРОКИХ ВОРОНОК. Дорослі
малярійні комарі, коли сидять на предметах, розташовуються ПІД КУТОМ до їх поверхні
головкою донизу. По обидва боки від хоботка наявні нижньощелепні щупики, які
ДОРІВНЮЮТЬ йому по довжині або дещо коротші. У самця малярійного комара щупики за
довжиною ДОРІВНЮЮТЬ хоботку, мають БУЛАВОПОДІБНІ ПОТОВЩЕННЯ.
1. Систематичне положення
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Багатоклітинні (Metazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Двокрилі (Diptera)
Підряд: Довговусі (Nematocera)
Родина: Комарі (Culicidae)
Рід: Anopheles
Вид: Anopheles maculipennis
2. Латинська назва
Anopheles maculipennis.
3. Захворювання, що спричинює
Переносники збудників філяріозу, остаточний хазяїн та переносник збудників малярії.
4. Географічне поширення
Поширені переважно в Африці.
5. Морфологічні особливості
Див. описання препаратів.
Комарі мають витягнуте тіло з маленькою голівкою і довгими ногами. Вони
розташовуються під кутом до поверхні, на якій сидять, головкою донизу і з піднятим
черевцем.
Крила прозорі, покриті лусочками уздовж жилок, в спокої складаються горизонтально
поверх черевця. Складні фасеткові очі складаються з безлічі омматидіїв. Ротовий апарат
колюче-сисного типу являє собою хоботок, що складається з верхньої і нижньої губ,
гіпофаринкса, пари верхніх (мандибул) і пари нижніх (максил) щелеп. Кровосисними є тільки
самки комарів, яким кров потрібна для дозрівання яєць (гонотрофічний цикл). У самців, що
харчуються рослинними соками, парні колючі частини ротового апарату скорочені.
Відкладають яйця розкидано, поодинці, на поверхні води, лише в чисті водойми.
Кожне з них облямоване увігнутим пояском і має повітряні камери.
Личинки не мають дихального сифона і розташовуються на воді горизонтально, на
передостанньому членику мають пару дихальних отворів.
Лялечки мають форму коми, дихальні трубочки (сифональні ріжки) мають форму
широких воронок, за допомогою них дихають атмосферним повітрям.
У самців Anopheles нижньощелепні щупики за довжиною рівні з хоботком, з
булавоподібними потовщеннями на кінці. По боках ротового апарату комарів знаходяться
вусики. У самців вони покриті довгими волосками, у самок – короткими.
8. Цикл розвитку
Розвиток з повним метаморфозом, для дозрівання і відкладання яєць самці необхідна
кров. Відрізок життя самок, що характеризується циклічним перебігом взаємозалежних
процесів живлення і розмноження, називають гонотрофним циклом. Самка відкладає яйця
на поверхню води. Личинки живуть на поверхні води, дихають атмосферним повітрям.
Тривалість розвитку личинки залежить від температури води і складає не менше 15 днів.
Стадія лялечки триває 2 дні, згодом із неї виходить доросла комаха. Самці восени гинуть,
запліднені самки зимують у приміщеннях, впадають у діапаузу або живляться всю зиму.
9. Патогенність
Механічний вплив гострих щелеп (мікроскопічний розріз на шкірі). Слина комарів
викликає болісні відчуття та місцеве запалення (токсико-алергічні реакції). Жертву
виявляють за допомогою нюху та зору після запліднення на відстані 3 км.
10. Профілактика
Меліоративні заходи, знищення дрібних резервуарів з водою, обробка інсектицидами
сховищ і місць зимівлі комарів. Біологічні засоби боротьби (розведення риб гамбузій),
використання збудників грибкових, бактеріальних і вірусних хвороб комарів, індивідуальний
захист (репеленти, москітні сітки), санітарно-просвітницька робота.
Москіти (Phlebotomidae)
Морфологія: дрібні комахи 1,5-3,5 мм, які мають короткий хоботок, грудний відділ тіла у
вигляді горбика, рясне опушення тіл та крил щетинками.
Географічне поширення: тропічні та субтропічні зони на всіх континентах.
Життєвий цикл: відкладають яйця в нори гризунів та інші затінені місця з великою
кількістю органічної речовини та високою вологістю. Личинки розвиваються близько 2
місяців, а потім перетворюються на лялечку. Імаго статевозрілі з’являються через 10—12
діб.
Медичне значення: специфічні переносники вісцерального та шкірного
лейшманіозу, флебетомної гарячки, філяріозів тощо.
Профілактика: обороблення приміщення та нір репелентами, ліквідація місць виплоду,
протимоскітні сітки на вікнах та дверях, самозахист репелентами та фумігаторами.
Мошки (Simuliidae)
Життєвий цикл: самки відкладають яйця на дні прохолодний водойм із швидкою тічією. Із
них виходять личинки, що прикріплюються та ведуть малорухливий спосіб життя. Через
2-3 тижні формується лялечка, ще через тиждень з неї виходить доросла мошка.
Розвиток мошок відбувається сихронно, внаслідок чого на певних територіях їх
величезна кількість з’являється одночасно.
Отруйні гриби
Токсичність грибів , обумовлена наявністю мікотоксинів, ураження грибів шкідниками –
грибними мухами, накопичення в процесі росту гриба в плодових тілах шкідливих для
організму речовин – тяжких металів і тд.
Види:
Пантерний мухомор (сірий мухомор).
Бліда поганка.
Волоконниця Патуйяра (волоконниця червоніюча).
Родина Сморчкові (через надмірне вживання).
Вживання з алкоголем деяких видів – Копринус, Гнійник.
Отруйні рослини:
Отруйність обумовлена вмістом в них хімічних зв’язків різноманітних класів і груп. Утворення
і накопичення токсичних речовин у рослинах залежать від їх віку і фази вегетації. Місця
концентрації отрути різноманітні – корені, листя, стебла, квіти, кора
Болиголов (плутають з петрушкою).
Вії отруйний (викликає судоми й параліч).
Аконіт (Одне з найотруйніших рослин, смертельною дозою для людини є корінь
аконта, розміром з пшениче зернятко.)
Белена (група ризику: діти. При отруєнні спостерігається: розширення зрачків,
запаморочення, ослаблення зору)
Безвременник осінній (спочтаку- печія в горлі, спрага, тошнота, рвота, пізніше —
характерні слизові, кровяні поноси, коліки).
Дурман
Вернадський був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому
зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах землі — літосфері,
гідросфері й атмосфері — тісно пов’язані між собою.Відповідно до його визначення
середовище, що оточує сучасну людину, можна умовно розділити на природну — біосферу
і штучну — ноосферу, тобто знову створену (або перетворену) людиною (господарське
освоєння території, підприємства, населені пункти і т.д.).Біосфера, на думку вченого,
складається із семи взаємопов’язаних речовин: живого, біогенного, косного, біокосного,
радіоактивного, космічного, розсіяних атомів. Існуючі верхні шари земної кори в інші
геологічні епохи були перероблені живими організмами. Найпростішою структурою сучасної
активної частини біосфери є біогеоценоз.
Среда – это все, что окружает организм и прямо или косвенно влияет на его состояние,
развитие, рост, выживаемость, размножение и т. д. Среда каждого организма слагается из
множества элементов неорганической и органической природы и элементов, привносимых
человеком, его деятельностью. При этом одни элементы могут быть необходимы организму,
другие почти или полностью безразличны для него, третьи оказывают вредное воздействие.
Среда обитания организма представляет собой окружающую среду. Из среды организмы
получают все необходимое для жизни и в нее выделяют продукты своего обмена веществ.
На Земле выделяют 4 среды жизни: водную, наземно-воздушную, почвенную (почву) и
живые организмы. В процессе длительного исторического развития живой материи и
формирования все более совершенных форм живых существ организмы, осваивая новые
места обитания, распределились на Земле соответственно ее минеральным оболочкам –
гидросфере, литосфере, атмосфере и приспособились к существованию в строго
определенных условиях.
Формы симбиоза:
1. Синойкия – один организм использует другого как жилище, не принося при этом ни
вреда, ни пользы. Пример: в норах большой песчанки обитают млекопитающие, птицы,
насекомые, клещи, черви и др.
2. Комменсализм – способ симбиоза двух разных видов животных, при котором один из
партнёров (комменсал) возлагает на хозяина регуляцию своих отношений с окружающей
средой, но не вступает с ним в близкие отношения. Пример: рыбы-прилипалы,
присасываясь к телу акулы. питаются остатками ее пищи.
Кардинальные точки:
Зоны:
Адекватные условия окружающей среды – это такие условия среды, которые адекватны
врожденным и приобретенным (генофенотипическим) свойствам организма; организмы
нормально существует в этих условиях без существенных адаптационных напряжений.
Україна має найвищі серед країн СНГ показники загальної завантаженості територій і
рослинності світу всіма видами виробництва й населенням – в 3 рази вище норми по
площині й населенню. Продовж багатьох десятиліть господарство України розвивалось без
урахування екологічних потреб , тому негативні зміни відбуваються у всіх компонентах
природного комплексу країни.
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Diplomonadida
Родина: Hexamitidae
Рід: Giardia
Вид: Lamblia intenstinalis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Zoomastigophora
Ряд: Trichomonadida
Родина: -
Рід: Trichomonas
Вид: Trichomonas vaginalis
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Lobozea
Ряд: Amoebida
Родина: Entamoebidae
Рід: Entamoeba
Вид: Entamoeba hystolitica
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Sarcomastigophora
Клас: Lobozea
Ряд: Amoebida
Родина: Entamoebidae
Рід: Entamoeba
Вид: Entamoeba coli
Малярійні плазмодії
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
Патогенність: напади по 6-8 годин. У першій половині дня. Кожні три дні. Наявна ініціальна
гарячка, розрив селезінки, анемія.
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
4. Plasmodum ovale
Фактор передачі: через плаценту, при переливанні крові, при укусі комара Anopheles.
Життєвий цикл: Екзоеритроцитарна шизогонія (спорозоіт-проникнення спорозоїтів до
гепатоцитів - одноядерний первинний шизонт - стадія безстатевого розмноження тканинних
шизонтів шляхом шизогоніі а клітинах печінки з утворенням мерозоїтів). Еритроцитарна
шизогонія(проникнення в еритроцити - стадія кільця-стадія амебоподібного шизонту - стадія
морули - розпад еритроцитів і вихід мерозоїтів у плазму-мікрогаметоцит, макрогаметоцит).
Стадії розвитку у тілі самки комара(мікрогамета, макрогамета-зигота(оокінета) - проникнення
оокінети через стінку шлунка комара - розвиток ооцисти - вихід спорозоїтів з ооцисти -
спорозоїти в слинних залозах самки комара).
Токсоплазма
Класифікація:
Царство: Animalia
Підцарство: Protozoa
Тип: Apicomplexa
Клас: Sporozoa
Ряд: Eucoccidorida
Родина: Sarcocystidae
Рід: Toxoplasma
Вид: Toxoplasma gondii
Захворювання: токсоплазмоз.
Поширення: зустрічається всюди.
Локалізація в тілі людини: клітини різних органів (ГМ, печінки, селезінки, м’язів,
тканини ока, легень, стінки матки).
Стадії й характерні риси:
Ендозоїт: має форму півмісяця, передній кінець звужений, задній – розширений. На
передньому кінці знаходиться коноїд (схоже на присоску).
Псевдоциста: скупчення токсоплазм під клітинною мембраною.
Циста: великі скупчення токсоплазм (кількасот), вкриті товстою оболонкою.
Ооциста: вкрита товстою оболонкою зигота, що утворилася внаслідок копуляції
макро- й мікрогамет.
Інвазійні стадії: всі.
Шлях проникнення: пероральний, перкутанний, трансплацентарний,
гемотрансфузійний.
Спосіб проникнення: аліментарний, водний, брудними руками, контактний,
ятрогенний.
Фактори передачі: погано термічно оброблене м’ясо, брудні руки, після контакту з
домашніми тваринами.
Джерело інвазії: хворі люди або тварини.
Життєвий цикл: складний, зі зміною двох хазяїв. Остаточні – представники родини
котячих, що заразилися при поїданні гризунів, птахів або зараженого м’яса. Паразит
спочатку шизогонією розмножується в епітелії кишечника котячих, потім утворює гамети.
Ооцисти виводяться в навколишнє середовище. Під оболонкою ооцисти утворюється дві
спороцисти по чотири спорозоїти -> проникають до організму проміжного хазяїна (людина,
ссавці, птахи, плазуни).
Патогенна дія: алергічна, токсична, механічна. Зазвичай низька патогенність, але іноді
тяжко вражаються нервова, статева, лімфатична системи, органи зору. Найбільш
загрозливе – трансплацентарне зараження.
Лабораторна діагностика: гістологічні дослідження уражених органів, зараження
лабораторних тварин, іммунологічне дослідження.
Профілактика: дотримання правил особистої гігієни, невживання погано термічно
обробленого м’яса; санітарно-просвітня робота, контроль на бійнях і м’ясокомбінатах.
Печінковий сисун
2. Ланцетоподібний сисун
Циклоп
1. Систематичне положення:
Ряд: Cyclopida
Родина: Cyclopidae
Рід: Cyclops
4. Морфологічні особливості: Розмір від 0,5 до 5 мм, тіло поділене на дві секції.
Овальна передня секція включає голову та перші п’ять черевних сегментів. Задня
секція значно вужча та складається з шостого черевного сегмента та ще чотирьох
сегментів позаду нього, позаду яких знаходяться хвостові відростки. Хоча це важко
розглядіти, циклопи також мають п'ять пар ніг. Розташовані спереду перші антени
часто використовуються для захоплення самцями самок під час спаровування. Після
цього, самка носить яйця у двох невеликих мішках свого тіла. Личинки
несегментовані та здатні до вільного плавання.
Ротова порожнина велика. Рот циклопа → глотка → широкий шлунок → вузька задня
кишка з анальним отвором. Шлунок дуже об'ємний, в передній частині вистелений
епітелієм. Функція окремих епітеліальних клітин розподіляється наступним чином:
початкові клітини - трофічні, фібрилярні ресорбують воду й розчинені в ній речовини,
альвеолярні - ресорбують жири, вакуолізовані - містять секрети і екстракти.
14. Каракурт
1.Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
1. Систематичне положення
1. Систематичне положення
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі
Клас: Павукоподібні
Підклас: Кліщі
Ряд: Trombidiformes
Родина: Залозники
Рід: Demodex
Вид: Demodex folliculorum
1. Систематичне
положення:м
— царство Animalia;
— тип Anthropoda;
— клас Arachnida;
— підклас Кліщі;
— ряд Ixodida;
— родина Ixodidae;
— рід Ixodes;
5.Морфологічні особливості: Довжина тіла голодних кліщів до 6-8 мм, сита самка —
2-3 см у довжину. Тіло (ідіосома) овальної форми, несегментоване. Хоботок
(гнатосома) складається із основи, пари хеліцер, непарної зазубленої пластинки
гіпостому та 4-членних пальп, за допомогою яких вони вибирають місця
присмоктування. Спинний щиток у самок, личинок і німф покриває тільки передню
частину спинки, у самців — спинку цілком. З черевного боку в передній третині тіла
— статевий отвір, у задній — анальний отвір. На кінцях лапок — пара кігтиків і
присосків. Немає очей. Середня кишка у самок має багато виростів, що закінчуються
сліпо та є резервуарами для випитої крові.
11. Цикл розвитку: яйце, личинка, німфа (декілька стадій) та імаго. Тривалість
кровоссання в самки від 6 до 16 днів, у самця менше. Сита самка відкладає в щілини,
тріщини кори дерев від 100 до 10000 яєць, після чого гине. Через 2-4 тижні із яєць
виходять личинки розміром 0,6-0,8 мм. Личинки — 3 пари ніг, відсутні стигми, трахеї
та статеві отвори. Дихання відбувається через покриви тіла. Вони живляться кров'ю 2-
4 дні, згодом перетворюються на німф. Німфи — 4 пари ходильних ніг, статеві залози
недорозвинені. Дихають за допомогою трахей (з`являються стигми). Німфи після 3-5
денних кровоссань перетворюються у статевозрілі форми. Тривалість циклу розвитку
залежить від можливості кровоссання, температури.
Личинки собачого кліща — 3 пари ніг, відсутні стигми, трахеї та статеві отвори.
Дихання відбувається через покриви тіла. Вони живляться кров'ю 2-4 дні, згодом
перетворюються на німф.
Німфи кліщів:
Ряд Кліщі Представники ряду Кліщі (Асari) мають несегментоване тіло. Ротовий
апарат у більшості видів складний. Він представлений хоботком, до складу якого
входять хеліцери і додаткова структура - гіпостом. Педипальпи виконують нюхову і
тактильну функції.
1. Систематичне положення:
(Pulex irritans)
1. Систематичне положення:
Царство Animalia
Тип Arthropoda
Клас Insecta
Ряд Siphonaptera (= Aphaniptera)
Родина Pulicidae
Рід Pulex
Вид Pulex irritans
2. Латинська назва: Pulex irritans
3. Географічне поширення: повсюдне.
4. Морфологічні особливості: 1-5 мм завдовжки, тіло сплющене з боків, безкриле,
має щетинки, зубчики і зубці. Тіло складається з голови (заокруглена спереду, має
пару простих очей і вусиків; ротовий апарат колюче-сисного типу), грудей (3
сегменти, є 3 пари кінцівок, з яких остання є найдовшою і призначена для стрибків),
черевця (10 сегментів). У самців черевце загнуте догори, має копулятивний орган.
5. Цикл розвитку: розвиток з повним метаморфозом. Самки відкладають яйця у
нори або гнізда тварин, щілини підлоги житлових приміщень. З яєць виходять
червоподібні личинки, вкриті щетинками, які після триразового линяння
перетворюються на лялечок, що є нерухомими і не живляться. Вивільняються вони
лише з появою хазяїна-живителя (тривалість циклу розвитку залежить від температури
і вологості повітря).
6. Шлях передачі збудників: перкутанний; спосіб: трансмісивний (механізм
інокулятивний). Носії чумної палички: ховрахи, бабаки, піщанки.
7. Медичне значення: в природних умовах блохи є специфічними переносниками
чуми (в шлунку комахи із зараженої крові утворюється чумний блок, який вони
відригують в ранку при наступному кровоссанні), рідше є механічним переносником
туляремії. Збудники пулікозу, саркопсильозу (тунгіозу). Укуси сверблючі, атакують
людину переважно вночі.
8. Профілактика: утримання житлових приміщень і господарських будівель у
чистоті, знищення бліх у приміщеннях шляхом позбавлення від щілин, застосування
хлорофосу та інших отруйних хімікатів, боротьба з гризунами, обробка спеціальними
репелентами одягу й постільної білизни.
(Pediculus capitis)
1. Систематичне положення:
Тип: Arthropoda
Клас: Insecta
Ряд: Anoplura
Родина: Pediculidae
Рід: Pediculus
Вид: Pediculus capitis
Головні відмінності між самцем і самкою: самка більша за розмірами; у самки задній
кінець черевця роздвоєний, у самця заокруглений (містить копулятивний орган).
2. Географічне поширення: повсюдно.
3. Локалізація: на волосяному покриві голови (переважно потилична і скроневі
ділянки)
4. Морфологічні особливості: Довжина самця 2-3 мм, самки - 3-4 мм; статевозріла
особина овальної або ромбоподібної форми, тіло безкриле, сплющене в спинно-
черевному напрямку, забарвлення залежить від кількості і давнини випитої крові
(зазвичай жовтувато-сірі). Тіло складається з голови (має пару товстих коротких
вусиків, пару простих очей, ротовий апарат колюче-сисного типу, що в спокійному
стані знаходиться у футлярі всередині голови), грудей (відділ не сегментований, несе 3
пари кінцівок; на останньому членику кінцівки є кігтик, який утворює захват з
гомілкою, завдяки чому воша міцно тримається на волосині) і черевця (овальне,
складається із 9 сегментів, які відділені глибокими вирізками ).
5. Життєвий цикл: розвиток з неповним метаморфозом (яйце-личинка-імаго).
Яйця (гниди – яйцеподібної форми і мають кришечку на полюсі) приклеюються до
волосся секретом клейових залоз. Весь розвиток відбувається на тілі людини. З яйця
виходить личинка, яка після трьох линянь перетворюється в імаго. Личинка й імаго
живляться кров'ю. Тривалість життя дорослої воші 27-38 днів. За цей час самка
відкладає до 150-200 яєць
6. Шлях передачі збудника: перкутанний. Спосіб: трасмісивний (механізм
контамінативний – при розчухуванні шкіри в місці укусу відбувається втирання
фекалій в ранку, а якщо при цьому роздавити вошу, то до ранки потрапить гемолімфа
зі збудником).
7. Патогенність: слина вошей викликає свербіж; при великій звошивленості на
шкірі з’являються пігментні плями в місцях укусів, шкіра стає товстою, грубіє,
можливе приєднання вторинної інфекції.
8. Медичне значення: постійний ектопаразит людини, збудник педикульозу .
Воші є переносниками збудників висипного і вошивого поворотного тифів, окопної
волинської лихоманки.
9. Лабораторна діагностика: діагноз педикульоз встановлюють на підставі
виявлення у людини вошей і гнид.
10. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни; Громадська:
дотримання санітарного режиму в гуртожитках, готелях, будинках відпочинку, лазнях,
лікарнях, періодичні огляди на педикульоз у дитячих садах, школах, санітарно-
просвітня робота.
1. Систематичне положення:
Тип: Членистоногі (Antropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Воші (Anoplura)
Родина: Phtiridae
Рід: Phtirius
Вид: Phtirus pubis
2. Латинська назва: Phtirus pubis
3. Захворювання, що спричинює: Фтиріоз.
4. Географічне поширення: Повсюдно
5. Морфологічні особливості: Статевозріла особина овальної або ромбоподібної
форми, тіло безкриле, сплющене в спинно-черевному напрямку. Ротовий апарат
колючо-сисного типу. На останньому членику ноги (лапці) знаходиться кігтик, що
з'єднуючись з виступом на передостанньому членику - гомілкою, утворює захват, за
допомогою якого воша міцно тримається за волосину хазяїна. Яйце поздовжньо-
овальної або грушоподібної форми, ясно-жовтого кольору, до 1 мм довжиною,
називається гнида. Лобкова воша - найменша (самка до 1,5 мм, самець - 1,0 мм), тіло
коротке, трапецієподібної форми. Немає чіткого поділу на груди і черевце.
6. Локалізація в тілі людини: на волоссі лобка, на бороді, вусах, віях та інших
ділянках тіла, покритих волоссям (за винятком волосистої частини голови).
7. Інвазійна стадія: запліднена самка.
8. Шляхи проникнення: перкутанний.
9. Фактори передачі: постільна та спідня білизна (тощо), статевий акт.
10. Джерело інвазії: заражена вошами людина.
11. Цикл розвитку: Розвиток з неповним метаморфозом: яйце (гнида), личинка, імаго.
При відкладанні яєць спочатку видавлюється клейка речовина, що прикріплює гниду
до волосся. За своє життя самка лобкової воші відкладає близько 50 яєць. Молоді
личинки протягом декількох днів залишаються на місці і смокчуть кров з частими
проміжками. Тривалість життя за оптимальних умов 17-22 дні.
12. Патогенність: Не будучи переносником будь-яких збудників захворювань,
лобкова воша заподіює великий дискомфорт людині, викликаючи дуже сильний
свербіж. При сильних «расчесах» можуть виникати різні захворювання шкіри. Секрет
бобовидних слинних залоз лобкової воші сприяє появі на шкірі сірувато-блакитних
плям, що утворюють своєрідний висип.
13. Лабораторна діагностика: огляд волосяного покриву хворого, мікроскопія гнид.
14. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни. Громадська:
дотримання санітарного режиму в гуртожитках, готелях, будинках відпочинку, лазнях,
лікарнях, періодичні огляди у дитячих садах, школах, санітарно-просвітня робота.
(Сimex lectularius)
1. Систематичне положення:
(Triatoma infestans)
1. Систематичне положення:
Тип: Членистоногі (Antropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Heteroptera/Hemiptera
Родина: Reduviidae
Рід: Triatoma
Вид: Triatoma infestans
2. Латинська назва: Triatoma infestans
3. Захворювання, що спричинює: Немає, тимчасовий ектопаразит людини
4. Географічне поширення: Американські тропіки, Мексика та Центральна
Америка.
5. Морфологічні особливості: Поцілункові клопи - великі крилаті комахи з
витягнутою головою конічної форми. Ротовий апарат колючо-сисного типу.
6. Локалізація в тілі людини: Живуть у щілинах підлоги, тріщинах стін, норах
тварин, ведуть нічний спосіб життя.
7. Цикл розвитку: Розвиток з неповним метаморфозом, німфальні стадії безкрилі.
Цикл розвитку триває близько року. Живляться кров'ю, нападають на диких і
домашніх тварини.
8. Патогенність: вони є проміжними хазяїнами і переносниками збудників
американського трипаносомозу (хвороба Чагаса). Після кровосисання клоп
випорожнюється в ранку на місці укусу, трипаносоми із кишківника клопа
потрапляють в організм людини. Збудник знаходиться в організмі клопа впродовж
усього його життя. Трансоваріальної передачі збудника немає.
9. Профілактика: Боротьба з клопами полягає в застосуванні інсектицидів.
29. Яйця малярійних комарів
(Musca domestica)
1. Систематичне положення
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Рід: Musca
(Stomoxys calcitrans)
1. Систематичне
положення
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Багатоклітинні
(Metazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Двокрилі (Diptera)
Родина: Справжні мухи (Muscidae)
Рід: Stomoxys
Вид: Stomoxys calcitrans
3.Географічне поширення: всюди.
4.Морф. особливості: ротовий апарат колючо-сисного типу, складається з довгого
хоботка, всередині якого розміщена колюча щетинка, тіло сірого кольору, на спинці є
темні смужки та темні плями. За зовнішнім виглядом вона нагадує кімнатну муху, але
має твердий, довгий хоботок, яким проколює шкіру тварин і людини. Ротовий апарат
складається з довгого тонкого хоботка, всередині якого розміщена колюча щетинка -
гіпофаринкс, що прикрита верхньою губою
Завдання № 1. Дослідження показали, що 20% загальної кількості нуклеотидів даної молекули іРНК припадає
на гуанін, 40% - на урацил, 26% - на цитозин і 14% - на аденін. Розрахуйте відсотковий вміст азотних основ
молекули ДНК, на якій синтезовано дана молекула іРНК.
Завдання № 2. Білок складається зі 150 амінокислот. Яку довжину має ген, який кодує цей білок, якщо
відстань між двома сусідніми нуклеотидами в молекулі ДНК становить 0,34 нм.
Завдання № 3. Визначте молекулярну масу гена, який містить інформацію про білок з молекулярною масою
46200 Да, якщо середня молекулярна маса мономера білка - 100 Да, а середня молекулярна маса нуклеотиду
- 345 Да.
Завдання № 4. Визначте кількість нуклеотидів ДНК, що кодують білок, молекула якого складається з 650
мономерів. Відомо, що 50% нуклеотидів входять до складу інтронів.
Завдання № 5. Визначте молекулярну масу гена, що кодує білок, на синтез молекули якого витрачено 8
хвилин. Відомо, що приєднання однієї амінокислоти до поліпептидного ланцюга відбувається за 1/6 секунди,
а кількість нуклеотидів, що входять в екзони, становить 60% від загального нуклеотидного складу гена.
Завдання № 6. Напишіть гамети особин з наступними генотипами: АаВb; АаВb; АаВbСС; АаВbСс; АаВbDd;
AaBBCcDd.
Завдання № 7. Скласти родовід сім'ї з випадком природженої катаракти, яка успадковується як рецесивна
ознака, стосовно до нормальних очей. Біле пасмо волосся - домінантна ознака стосовно до нормального
забарвлення волосся. Чоловік з білим пасмом волосся і катарактою, батько якого мав біле пасмо волосся і не
страждав катарактою, а мати мала нормальний колір волосся і страждала катарактою, одружується з жінкою,
що страждає на катаракту і має нормальний колір волосся. Які у них можуть бути діти відносно катаракти і
кольору волосся? Скласти родовід, вказати можливі генотипи особин усіх трьох поколінь.
Завдання № 10. У хлопчика 0 група крові, а у його сестри група крові АВ. Які групи крові і генотипи їхніх
батьків.
Завдання № 11. У батька з групою крові N і 0 є дитина з групами крові МN і В. Визначте можливий генотип
матері дитини?
Завдання № 12. Рудий колір волосся рецесивна ознака по відношенню до темного волосся. Ретинобластома
визначається домінантною алеллю гена. Пенетрантність ретинобластоми у гетерозигот складає 60%. Яка
вірогідність народження рудоволосої дитини з ретинобластомою, якщо мати гетерозиготна за обома
ознаками, а батько гомозиготен по рецесивних алелях генів?
Завдання № 13. У людини вроджена глухота визначається рецесивними алелями генів «d» і «е». Для
нормального слуху необхідна наявність в генотипі обох домінантних алелів генів «D» і «Е». Обоє батьків мають
нормальний слух, а їхня єдина дитина - глуха. Які генотипи всіх членів сім'ї? Чи можливо народження в цій
сім'ї дитини з нормальним слухом.
Завдання № 14. Колір шкіри людини визначається взаємодією двох пар неалельних генів. Чи можуть два
мулати з генотипом АаВb і ааbb мати дітей більш темних, ніж вони самі, або більш світлих? Вказати вид
взаємодії генів.
Завдання № 15. Гені М, N і К знаходяться в одній групі зчеплення. Між генами М і N кросинговер відбувається
з частотою 8,8%, між генами N і К - з частотою 6,5%. Визначте взаємне розташування генів М, N і К, якщо між
генами М і К кросинговер відбувається з частотою 15,3%.
Завдання № 16. Гени колірної і нічної сліпоти успадковуються як зчеплені з Х-хромосомою рецесивні ознаки і
знаходяться на відстані 50 морганід один від одного. Визначте ймовірність народження дітей одночасно з
обома аномаліями у сім'ї, де дружина має нормальний зір, її мати страждала нічною сліпотою, а батько -
колірною сліпотою, чоловік її нормальний у відношенні обох ознак.
Завдання № 19. У пологових будинках міста N при обстеженні на фенілкетонурію виявлено 7 хворих з 69862
новонароджених. Хвороба обумовлена рецесивним алелем гена f. Визначте генетичну структуру популяції.
Завдання № 22. При гаметогенезі в статевих клітинах одного з батьків виникла транслокація 21 хромосоми на
15. Як може відбитися ця транслокація на потомстві? Скласти родовід і визначити можливі каріотипи дітей.
Завдання № 23. У сім'ї, де батьки здорові і мають резус-позитивну кров, народилася дитина з резус-
негативною кров'ю і з синдромом Клайнфельтера. Яка причина цього явища? Скласти родовід.
Завдання № 24. Жінка-правша з карими очима і нормальним зором одружується з чоловіком-правшою,
блакитнооким і дальтоніком. У них народилася блакитноока донька-лівша і дальтонік. Яка ймовірність того,
що наступна дитина в цій сім'ї буде лівшею і страждати на дальтонізм, якщо відомо, що коричневий колір
очей і вміння володіти переважно правою рукою - домінантні аутосомні, незчеплені між собою ознаки, а
дальтонізм - рецесивна, зчеплена з Х-хромосомою ознака? Який колір очей можливий у хворих дітей?
1 білет
Молекулярна маса гена складає 372,6 кДа. Яку довжину має білок, закодований у цьому гені, якщо у ньому
70% інтронів? Середня молекулярна маса нуклеотиду дорівнює 345 Да, а середня довжина амінокислоти -
0,35нм
2 білет
Кароокий чоловік одружився з блакитноокою жінкою. У чоловіка та жінки нормальне зсідання крові. Мати
чоловіка має блакитні очі, а батько дружини хворий на гемофілію. Карий колір очей домінує над блакитним
(аутосомна ознака) а гемофілія- Х-зчеплена рецесивна ознака. Яка ймовірність народження в них
блакитноокої дитини з гемофілією?
3 білет
4 білет
Довжина білка дорівнює 53,55нм. Яка ммаса гена, що кодує цей білок, якщо він містить 50% інтронів? Середня
маса нуклеотида- 345 Да; середня довжина нуклеотида- 0,34 нм; середня маса амінокислоти 100 Да; середня
довжина амінокислоти- 0,35нм
5 білет
6 білет
У сім’ї батьків з нормальною пігментацією шкіри з другої (А) і третьої (В) групами крові є син- альбінос з
першою групою крові (0). Яка ймовірність народження в цій сім’ї дитини з нормальною пігментацією шкіри і
першою групою крові?
7 білет
8 білет
Обчисліть довжину поліпептидного ланцюга, якщо для її трансляції потрібно 276 нуклеотидів мРНК
9 білет
В молекулі іРНК 26% аденілових нуклеотидів, 6% гуанілових, 40% урацилових. Який нуклеотидний склад
відповідної ділянки молекули ДНК?
10 білет
Молекула РНК вірусу тютюнової мозаїки складається з 6500 нуклеотидів. Одна молекула білка вірусу
складається з 158 амінокислот. Визначте скільки молекул білків закодовано в РНК віруса?
Молекулярна маса білка становить 12 000 Да. Визначте довжину гена, що кодує цей білок.
12 білет
Напишіть генотип блакитноокої жінки резус негативної з 4 групою крові. Які гамети вона утворює?
13 білет
Резус-позитивна жінка з 2 групою крові, батько якої був резус-негативний з 1 групою крові вийшла заміж за
резус-позитивного чоловіка (RR) з 4 групою крові. Яка ймовірність народження у неї дитини з 2 групою крові?
Яка можливість розвитку резус-конфлікту?
14 білет
Напишіть генотип чоловіка з синдромом дефекту нігтів та колінної чашечки (успадковується за аутосомно-
домінантним типом) з групою крові В. Його батько мав обидва дефекти і 0 групу крові, а мати здорова і має
групу крові АВ. Які типи гамет і в якому співвідношенні утворює цей чоловік, якщо відомо, що ген що викликає
дефект та ген групи крові знаходяться в одній хромосомі на відстані 10 морганід.
15 білет
Під час обстеження населення міста Н. було встановлено, що з 50 000 мешканців цього міста 8 000 були резус
негативними. Визначте частоту зустрічаємості алеля що відповідає за синтез білка резус фактору
16 білет
Серед населення Землі гени груп крові системи АВ0 розповсюджені нерівномірно. Відомо, що у індіанців
навахо зустрічаються тільки І та ІІ групи крові. Люди з І групою крові складають 77,7%. Визначте генетичну
структуру популяції.
17 білет
Визначте довжину білка, який закодований геном масою 142,83 кДа, знаючи, що маса одного нуклеотиду –
345 Да, а відстань між амінокислотами білка – 0,35 нм.
18 білет
Довжина гену складає 61,54 нм. Довжина синтезованої молекули мРНК з цього гену 43,18 нм. Знайдіть
кількість нуклеотидів в інтронах цього гену, якщо відстань між нуклеотидами – 0,34 нм.
20 білет
Вага певного гену складає 91080 Да. Знайдіть кількість амінокислот, що кодуються даним геном, якщо вага
одного нуклеотиду – 345 Да.
21 білет
Яка вірогідність народження дитини з ІІІ групою крові та негативним резус-фактором (Rh-) у родині, де батько
має І групу крові та позитивний резус-фактор, (але його батько мав Rh-), а мати має ІV групу крові та
негативний резус-фактор.
22 білет
У деяких популяціях людини частота синдрому Марфана сягає 1:15000. Це захворювання успадковується за
аутосомно-домінантним типом. Визначте генетичну структуру такої популяції.
23 білет
Фрагмент молекули ДНК містить 20% аденілових нуклеотидів. Всього в цьому фрагменті 700 аденілових
нуклеотидів.
У місті серед 5000 новонароджених зареєстровано 4 хворих на фенілкетонурію. Визначте генетичну структуру
цієї популяції.
25 білет
До складу білка входять 400 мономерів. Визначить, яку довжину має ген, що його кодує.
26 білет
Білок рибонуклеаза складається з 124 мономерів. Що важче – білок або ген, що його кодує? Молекулярна
маса амінокислоти – 100 Да, нуклеотиду – 345 Да.
27 білет
Один з ланцюгів ДНК має молекулярну масу 72450 Да. Визначить кількість мономерів білка, закодованого в
цій ДНК, якщо молекулярна маса нуклеотиду – 345 Да.
28 білет
Гени гемофілії і дальтонізму розташовані в Х хромосомі на відстані 10 морганид. Які типи гамет і в якому
процентному співвідношенні утворює здорова жінка, батько якої хворіє на гемофілією, а в матери –
дальтонізм.
29 білет
Яка кількість нуклеотидів міститься в ланцюзі ДНК, який кодує поліпептид, що складається з 250 амінокислот,
якщо 25% триплетів входить до складу інтронів.
30 білет
Ланцюг молекули ДНК, який кодує білок та складається з 1444 нуклеотидів, містить п'ять інтронних ділянок –
довжиною 100, 120, 135 і два по 150 нуклеотидів? Скільки амінокислот у закодованому білку?
31 білет
Діти із синдромом Патау народжуються з частотою 1:50000. Яка ймовірність народження дитини з цим
захворюванням у родині, якщо в одного з подружжя виявлена траслокація 13 хромосоми на 20?
32 білет
У Європі на 20 тис. людей зустрічається 1 альбінос. Скільки відсотків людей є гетерозиготними носіями алеля
альбінізму? 1,4% !!!!!!!!!!
33 білет
До складу популяції входять 9% гомозигот (АА), 49% гомозигот (аа) і 42% гетерозигот (Аа). Визначите частоту
алелів А и а в популяції.
34 білет
Визначить частоту генотипів АА, Аа, аа, якщо гомозиготні рецесивні особини складають 1%.
35 білет
До складу білка входить 800 амінокислот. Визначте довжину гена, який кодує синтез цього білка?
36 білет
Один з ланцюгів ДНК має відносну молекулярну масу 68310 Да. Визначте кількість амінокислот – мономерів
білка, закодованого цим ланцюгом ДНК.
37 білет
Дитяча форма хвороби Тея - Сакса успадковується як аутосомна рецесивна ознака. Дитина – первісток в цій
сім’ї померла у віці 1,5 роки. Яка ймовірність того, що наступна дитина в цій сім’ї страждатиме на дитячу
форму хвороби Тея - Сакса?
38 білет
Резус-позитивна жінка з кров’ю ІІ групи‚ батько якої мав резус-негативну кров І групи‚ одружилася з резус-
негативним чоловіком з І групою крові. Яка ймовірність того‚ що дитина успадкує обидві ознаки батька?
39 білет
Аніридія успадковується як домінантна аутосомна ознака і зустрічається з частотою 1:10 000. Визначте
генетичну структуру популяції.
40 білет
42 білет
Ангіоматоз сітківки ока успадковується як домінантна аутосомна ознака із пенетрантністю 50%. Визначте
ймовірність захворювання дітей у родині, де обоє батьків – гетерозиготні носії гена ангіоматоза. 37,5%!!!
43 білет
Молекулярна маса гена складає 372,6 кДа. Яку довжину має білок, закодований у цьому гені, якщо у ньому
70% інтронів? Середня молекулярна маса нуклеотиду дорівнює 345 Да, а середня довжина амінокислоти –
0,35 нм.
44 білет
45 білет
У сім'ї батьків з нормальною пігментацією шкіри з другої і третьої групами крові є син – альбінос з першою
групою крові. Яка ймовірність народження в цій сім'ї дитини з нормальною пігментацією шкіри і першою
групою крові?