Фонетика.

Графіка

Фонетика (від гр. pfonetikos) – це розділ мовознавства, у якому вивчається звуковий

склад мови, тобто звуки, а також їх групування (класифікація) та зміни в процесі мовлення. У
фонетиці вивчаються також склади і наголос та писання точної передачі звукового складу
окремих слів чи цілого тексту на письмі (фонетична транскрипція).
Звуки мови. Серед безлічі природних звуків – всього, що твориться механічним
коливанням повітря, - виділяються звуки мови. Подібно до інших звуків звуки людської мови
характеризуються висотою, силою, тривалістю і виконують роль знака, який сигналізує про
щось. Наприклад, зашелестіло листя на дереві – сигнал про те, що знявся вітер. Звуки
людської мови допомагають розрізнити окремі слова і їх форми (рак – прісноводна тварина,
рік – проміжок часу, що має 12 місяців; рак – рака – розрізняють форми Н. та Р. відмінків).
Мовлення – функціонування мови в процесах вираження та обміну думок, конкретна
форма існування мови. Звуки мовлення – матеріальний засіб реалізації звуків.
У кожній мові наявна певна система основних звуків. Саме ці, основні, звуки і важливі
для мови як засобу спілкування.
Голосні й приголосні звуки. Джерелом мовних звуків є голос і шум.
Голосні звуки творяться за участю самого голосу: а о у е и і
Приголосні звуки складаються з голосу і шуму, або тільки шуму.
1. За наявністю голосу і шуму приголосні поділяються на:
а) сонорні (звучні);
б) дзвінкі (шум переважає над голосом);
в) глухі (утворені тільки з шуму (голосові зв’язки не дрижать))
Дзвінкі й глухі утворюють пари (крім глухого ф (запозичений, буває лише в іншомовних словах))
2. За місцем перепони приголосні поділяються на:
а) губні;
б) зубні
в) передньопіднебінні;
г) задньоротові.

За наявністю За місцем перепони

голосу і шуму губні зубні передньопіднебінні задньоротові
Сонорні(наддзвінкі) м в н л р й -
Дзвінкі б д дз з дж ж ґ г
Глухі п ф т ц с ч ш к х
3. За звучанням виділяють такі групи:
а) шиплячі – [дж] [ж] [ч] [ш] (утворюють пари)
б) свистячі – [дз] [з] [ц] [с]
Тверді і м’які приголосні.
Окремі приголосні за ознакою «м’якість – твердість» утворюють пари:
Тверді: д т з с дз ц н л р б п в м ф ґ г к х ж ч ш дж
М’які: д΄ т΄ з΄ с΄ дз΄ ц΄ н΄ л΄ р΄ й (завжди тільки м’який)
Приголосні бувають м’якими:
 Перед ь [маз΄]
 Перед буквами я, ю, є, які одночасно позначають і голосний [а], [у], [е]: рядок - [р΄адок]
 Пом’якшуються перед [і] (напівм’які): осінній - [ос’ін’:ій]
Приголосний може звучати м’яко і перед м’яким приголосним: пісня- [п΄іс΄н΄а], але на письмі
м’якість таких приголосних не позначається.
 Позначення звуків мовлення на письмі.
Фонетична транскрипція – передає на письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких
зазнає звук в процесі мовлення.
У транскрипції немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери, букви я, ю, є, ї, щ, ь у
звуковому записі не вживаються: [jунак] [шчиро] [jіжак]

[ ] Слово, речення чи текст, що транскрибуються, беруться в квадратні дужки

[ ́ ] Скісна рисочка над голосним або після нього позначає наголос
[ ΄] Менша скісна рисочка вгорі після приголосного означає м’якість попереднього приголосного
[j] Позначення приголосного [й], що використовується з метою уникнення двозначності
надбуквенного знака
[ ’] Напівм’якість приголосного
[:] Подовження звука
[ ] Для позначення злитої вимови африкат
[˘] Маленька дужка над і або у вказує, напівголосний-напівприголосний звук (звук в вимовляється
перед приголосним і в кінці слова як голосний і позначається ў : [жиў] - [в’іjна], [ўчител΄]
яблуко [jаблуко] - не займай - [не заі˘маі˘]
[е ] В ненаголошеній позиції наближення звука у вимові до іншого: велика [ве лика], [зи ма],
[/] Одна скісна риска показує малу паузу в реченні (на місці коми, тире)
[//] Дві скісні риски – велика пауза в середині та кінці речення

Алфавіт.
В українському алфавіті 33 букви. У їхньому розташуванні немає ніякої закономірності
– такий порядок закріплено традицією. Алфавіт потрібно просто завчити напам’ять.
Знання алфавіту допомагає швидко й упевнено знаходити потрібні слова в словниках,
статті в енциклопедіях та довідниках, назви в каталогах, прізвища в списках тощо.
А Б В Г Ґ
Д Е Є Ж З
И І Ї Й
К Л М Н О
П Р С Т У
Ф Х Ц Ч Ш Щ
Ь Ю Я

Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ.

Букви в українській мові не завжди відповідають певним звукам.
1. Для звуків [дж],[дз] нема окремих букв. Такі буквосполучення треба читати, як один
нероздільний звук: [ходжу], [дзвоник].
Як два звуки буквосполучення дж, дз читаються лише тоді, коли д належить до
префікса, а ж або з – до кореня: підживити, відзначити, середземний.
2. Буквами щ та ї завжди передають 2 звуки: [шч] [йі]: щука, їжак. Буквосполучення шч в
українській мові не вживається, замість нього пишеться буква щ: Мелашка –Мелащин.
3. Букви я, ю, є :
а) безпосередньо після приголосних позначають один звук і м’якість попереднього
приголосного: люк - [л΄ук], ляк - [л΄ак], ллє - [л΄л΄е];
б) в інших випадках – 2 звуки: яр - [йар]; б’є [бйе]; портьєра - [порт΄йера];
4. Буквою Ь позначаємо м’якість приголосних: блакить [блакит΄]; льон [л΄он].

Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади.

Склад – це частина слова, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
В українській мові складотворним виступає голосний звук. У слові стільки складів, скільки в
ньому голосних звуків. Приголосні приєднуються до голосного звука попереду чи після нього.
Розрізняють відкриті (закінчуються на голосний) та закриті (закінчуються на приголосний)
склади: при-ро-да, швид-кість.
 Наголос – це посилення голосу на одному із складів.
Розрізняють словесний і логічний або смисловий наголос.
У словах української мови може бути наголошеним будь-який склад. Тому словесний
наголос в нашій мові називають вільним або рухомим.
У багатоскладових словах, крім основного наголосу, виділяється ще й побічний:
жовтува ́то-кори ́чневий, моро ́зостійки ́й.

Уподібнення приголосних звуків (асиміляція).

Вимовляючись (але не на письмі!) поруч у слові, звуки можуть уподібнюватись один до
одного:
1. Глухі до дзвінких (молотьба [молод΄ба]);
2. Дзвінкі до глухих (розписка [росписка]);
3. Тверді до м’яких (пісня [п΄іс΄н΄а]).
Найчастіше зустрічаються уподібнення:
г → х (у деяких словах) – кігті [к΄іхт΄і]
з → с (у кінці префіксів перед глухими) – розпис [роспис]
с + ш = [шш] - принісши
з + ш = [жш] – вилізши
з + ж = [жж] – безжальний
з + ч = [жч] – безчестя
ш + с = [с΄с΄] – смієшся
ж + с΄ = [з΄с΄] – зважся
ч + с΄ = [ц΄с΄] – не морочся
ш + ц΄ = [с΄ц΄] - на дошці
ж + ц΄= [з΄ц΄] – у книжці
ч + ц΄ = [ц΄ц΄] – у сорочці
Уподібнення приголосних за місцем творення (ці зміни можуть позначатись на письмі).
 Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:
зч → жч – брязкати – бряжчати
сч → щ [шч] – батьківський - батьківщина
цч → ч – козацький - козаччина
здж → ждж – їздити – їжджу
Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: Параска – Парасчин (у вимові [шч]),
Васька – Васьчин,
Мотузка – Мотузчин (у вимові [жч]).
 Змінюються також шиплячі перед свистячими та зубні д, т перед свистячими і
шиплячими. Але на письмі ці зміни не позначаються - такі слова пишемо за
морфологічним принципом: дошка – на дошці
Книжка – у книжці [книз΄ ц΄і]
Дочка – дочці [доц΄ ц΄і]
Вчиш – вчишся [ўчис΄ с΄а]
Вчить – вчиться [ўчиц΄ ц΄а]
Тітка – тітці [т’іц΄ ц΄і]- тітчин [т’іччин]
Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.

Чергування О, Е з І

правило приклад
1. У різних формах слів та в спільнокореневих коня – кінь лебедя – лебідь
словах О та Е відкритих складів чергуються з рішучості – рішучість Києва – Київ
І у закритих складах. Це передається на шести – шість робота – робітник
письмі у відповідності з вимовою

2. У закритому складі О, Е з І не чергуються:

а) у звукосполученнях –оро-, -оло-, ере-, -еле- горох, голос, колос, шелест

Винятки:
а) поріг, моріг, оборіг, сморід, просторінь;
б) у формах непрямих відмінків ряду
іменників: голова – голів
борона – борін
борода – борід
береза – беріз
корова – корів
череда – черід

б) у складних словах з наголошеним кінцевим діловод, хлібороб

–вод-, воз-, нос-, -роб- Винятки:
а) у словах, що називають предмети, та в
похідних утвореннях чергування наявне:
газопровід, газопровідний, (але: лісовоз,
паровоз, тепловоз);
б) в усіх складних словах у словотвірній
частині –хід- пишеться тільки і як під
наголосом, так і в ненаголошеній позиції:
захід, стравохід;
в) у словах з компонентами–вод-, -воз-, -роб-,
-нос- ненаголошений О завжди чергується з І:
вивід, вивіз, виніс

в) коли звуки о, е вставні або випадні вікно – вікон, земля – земель, вогонь – вогню
день – дня, сон – сну

г) у Р.в. множини іменників с.р. на -ення значень (значення), положень (положення)

д) в абревіатурах і похідних утвореннях колгосп, торгпред

е) у словах іншомовного походження агроном, інженер, студент, том

 Чергування О, Е після шиплячих, ДЖ та Й
правило приклад
У багатьох словах Е чергується з О після женитися – жонатий
Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й пшениця – пшоно
чернетка – чорний

Відхилення. О появляється замість

сподіваного Е у таких випадках:

а) в ім. жін. р. ІІІ відміни з суфіксом –ост- свіжості, меншості

б) у Д. та М. відмінках одн. окремих у пшоні, на чолі, на вечорі

іменників

в) у закінченнях Р. та О. відмінків гарячої – гарячою

прикметників та займенників і числівників першої – першою
прикметникового типу жін. Роду

г) у похідних словах чорніти, чорніє, чорниці, чорнити, чорнило

Чергування голосних у дієслівних коренях

правило приклад
1. О з А чергується у коренях дієслів, могти – вимагати
змінюючи їх значення (А –тривала чи скочити – скакати
багаторазова дія)

2. Е з І чергується у коренях дієслів, зберегти – зберігати

змінюючи їх значення (Е – одноразова дія) чекати – очікувати

3. Випадний Е чергується з И перед Р та Л беру – брати – вибирати

4. Однак більшість дієслів має кореневе О, що вимовити – вимовляти

не чергується простити - прощати

Основні випадки чергування у–в, і–й.

Це чергування пояснюється милозвучністю української мови.
У І
перед приголосним на початку речення майже завжди
У всякого своя доля… І долом геть собі село…
Це було … у Києві після розділового знака, паузи Нема вже тієї хатини. І я в сивині,
як у сні…
Сидів у кабінеті між приголосними Захотів і зробив
перед св, льв, хв, тв, в, ф між голосними і приголосними Перед я, ю, є, ї, й
Була у Львові Тихо було і ясно
В Й
Була в Одесі між голосними У садку співали Ольга й Андрій
Були в знайомих після голосного перед На траві й квітках росинки…
приголосним
на початку речення перед голосним
В очах його світилась надія…
У – В не чергуються:
 У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вправа, вступ, умова, установа;
 У власних іменах і в словах іншомовного походження: Врубель, Угорщина,
ультиматум, утопія (але Україна – Вкраїна).

І – Й не чергуються:
 При зіставленні понять (батьки і діти, війна і мир);
 Перед словом, що починається на я, ю, є, ї, й (Хто і як це зробив?);
 Після паузи (Щось такеє бачить око, І серце жде чогось).

Основні чергування приголосних звуків

Г–З–Ж нога – нозі – ніжка

крига – кризі – крижинка
К –Ц –Ч рука – руці – ручка
жінка – жінці – жінчин
Х–С–Ш вухо – у вусі – вушко

Виняток: рушник, рушниця, дворушник (хоча походять від слова рука),

соняшник, мірошник, торішній, сердешний (від сонце, серце, мірка, торік)

У дієслівних основах чергуються:

Д – ДЖ сидіти - сиджу
Т–Ч летіти – лечу

Зміни приголосних при додаванні суфіксів

-ськ(ий), -ств(о)
1. Два приголосні звуки зливаються в один звук, а саме:

Г, З, Ж + -ськ(ий), -ств(о) → -зьк(ий), -зтв(о) Кривий Ріг – криворізький

Запоріжжя – запорізький
убогий – убозтво, боягуз - боягузтво

К, Ц, Ч + -ськ(ий), -ств(о) → -цьк(ий), -цтв(о) Кременчук – кременчуцький

Вінниця – вінницький
козак – козацтво, ткач - ткацтво

Х, С, Ш + -ськ(ий), -ств(о) → -ськ(ий), -ств(о) Черкаси – черкаський

Сиваш – сиваський, птах – птаство
товариш – товариство
Виняток: тюркський, баскський, казахський
2. Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс –к- , то при творенні прикметника
на –ськ(ий) –к- випадає: П’ятихатки – п’ятихатський
Чукотка – чукотський
Димерка - димерський