Державний торговельно-економічний університет

Кафедра

КУРСОВА РОБОТА
На тему: «Антикорупційна політика підприємтва»

студента 4 курсу 15 ФМТП

денної форми навчання
освітнього ступеня «бакалавр»
ОПП «Правове забепечення безпеки
підприємницької діяльності»
Назаренко Юлії Олегівни

Науковий керівник:
доцент, кан.юрид.наук, доцент кафедри
правового забезпечення безпеки бізнесу
Сонюк Ольга Василівна

Київ 2023
 ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ ………………………………………………………………………6
1.1. Корупція як юридична категорія …………………………………………...6
1.2. Причини й умови виникнення корупції ……………………………………9
1.3. Сутність та ключові завдання антикорупційної політики ……………….11
РОЗДІЛ 2. АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА- ОСНОВА
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ…………………………………………………14
2.1. Значення антикорупційного кадрового менеджменту в управлінні
компанією………………………………………………………………………..14
2.2. Антикорупційна програма як складова системи забезпечення фінансово-
економічної безпеки підприємства……………………………………………..16
2.3. Засади побудови антикорупційної програми на
підприємстві……………………………………………………………………..20
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНІТОРИНГУ СТАНУ СИСТЕМИ
ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ…………...23
3.1. Роль моніторингу в системі заходів оцінки стану системи економічної
безпеки суб’єктів господарювання …………………………………………….23
3.2. Класифікація загроз та чинників зовнішнього та внутрішнього впливу на
систему економічної безпеки суб’єкта господарювання……………………..25
3.3. Методичний інструментарій моніторингу економічної безпеки………..27
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….....33
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….36
 ВСТУП
Актуальність теми. Значна увага до фінансово-економічної безпеки
господарюючих суб’єктів зумовлена дією численних загроз різного
характеру. Забезпечуючи захист підприємства від зовнішніх викликів та
пристосовуючись до інших незалежних умов, важливим є контроль
внутрішніх загроз, які можуть походити зсередини, від працівників. Тому
питання моніторингу кадрової безпеки в системі управління фінансово-
економічною безпекою підприємств набувають особливого значення.
Більшість науковців під кадровою безпекою розуміють стан захищеності
суб’єкта господарювання від кадрових небезпек і загроз або трактують її як
процес запобігання негативним впливам на економічну безпеку підприємства
за рахунок усунення ризиків і загроз, пов’язаних з персоналом, його
інтелектуальним потенціалом і трудовими відносинами в цілому.
Підприємства відчувають загострення загроз з боку власного
персоналу, що супроводжується погіршенням фінансово-економічної безпеки
підприємства внаслідок збільшення ризиків в управлінні персоналом. На
думку вітчизняних та зарубіжних фахівців, майже 80% збитків компаній
світу спричинені незаконними або непрофесійними діями співробітників .
Всі ці загрози так чи інакше пов’язані із зловживанням службовим
становищем з метою особистої вигоди, тобто з корупційними діяннями. За
даними дослідження, однієї з аудиторських компаній «великої четвірки»
KPMG Україна займає 6-те місце в світі за кількістю розкрадань та
шахрайств, спричинених власними працівниками. Щорічні втрати через
крадіжки, зловживання, шахрайства, корупційні схеми можуть сягати 7% від
виручки вітчизняних компаніях. Разом з цим, за результатами дослідження,
56% опитаних керівників компаній зазначили, що не мають налагодженої
системи протидії внутрішньому корпоративному шахрайству та корупції, а
37% мають лише формальну схему. Таким чином, розробка та реалізація
системи стратегічного моніторингу корупційної складової є актуальним та
ефективним засобом забезпечення кадрової безпеки вітчизняних компаній.
 Питання впровадження антикорупційної реформи та реалізації
антикорупційної політики в Україні досить тривалий час перебувають у
центрі уваги вітчизняних науковців. Зокрема, у своїх роботах цьому питанню
приділяли увагу такі дослідники, як Н. Армаш, Н. Ахтирська, В. Башкатова,
В. Беглиця,О. Бусол, Р. Гречанюк, Д. Заброда, Ю. Іващук, В. Козак, О.
Копиленко, С. Клімова, І. Кушнарьов, В. Купрійчук, А. Новак, О. Панасюк,
К. Ростовська, Т.Созанський, О. Соснін, Ю. Смірнова, І. Чемерис, К.
Хромова, О. Шевченко, О.Ярмиш.
Метою курсової роботи є обґрунтування особливостей формування та
реалізації політики підприємства щодо подолання корупції.
Для досягнення мети дослідження було сформовано та виконано
наступні завдання:
 охарактеризувати корупцію як юридичну категорію;
 дослідити причини та умови виникнення корупції;
 проаналізувати сутність та ключові завдання антикорупційної
політики;
 розкрити значення антикорупційного кадрового менеджменту в
управлінні компанією;
 охарактеризувати антикорупційну програму як складову системи
забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємства;
 визначити засади побудови антикорупційної програми на
підприємстві;
 висвітлити роль моніторингу в системі заходів оцінки стану системи
економічної безпеки суб’єктів господарювання;
 надати класифікацію загроз та чинників зовнішнього та
внутрішнього впливу на систему економічної безпеки суб’єкта
господарювання.;
 здійснити аналіз методичного інструментарію моніторингу
економічної безпеки.
 Об’єкт дослідження – державне регулювання суспільних відносин, що
виникають у процесі формування та реалізації антикорупційної політики на
підприємстві.
Предмет дослідження – антикорупційна політика підприємства.
Методологічною основою курсової роботи є сукупність підходів і
методів наукового пізнання, а саме: діалектичний метод, історико-правовий
та порівняльно-правовий методи, системно-структурний та системно-
функціональний методи, формально-догматичний метод, метод класифікації,
структурно-логічний метод, а також соціологічний, статистичний,
структурно-функціональний, політологічний та інші методи.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох
розділів, які в свою чергу поділяються на підрозділи, висновків та списку
використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 34 сторінки.
 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
1.1. Корупція як юридична категорія
Термін корупція походить від сполучення латинських слів correi -
обов’язкова причетність декількох представників однієї із сторін до однієї
справи, а rumpere – порушувати, ламати, пошкоджувати, скасовувати. Так
утворився самостійний термін – corrumpere, що означає участь в діяльності
декількох осіб, мета яких полягає у «псуванні», «руйнуванні»,
«пошкодженні» нормального розвитку судового процесу або процесу
керування справами суспільства. У римському праві «corrumpere» означало
«розламувати, псувати, пошкоджувати, фальсифікувати свідчення,
збезчестити незайману», але у той самий час і «підкуповувати суддю
(претора)».
Передбачалися як окремі важливі позови actio de albo corruptio – проти
того, хто пошкодив або змінив виставлений текст преторського едикту на
білій дошці (album) для публічних оголошень, що писалися чорними або
червоними літерами. Або наприклад, actio de servo corrupto – позов, який
подавався будь-якій уповноваженій особі проти того, хто морально розбестив
чужого раба (змусив його скоїти злочин).
Також у римському праві цим терміном позначалася діяльність кількох
осіб, спрямована на порушення нормального ходу судового процесу або
управління суспільством.
До корупційних відносилася ціла низка діянь, пов’язаних із
фальсифікацією і псуванням державних документів, з підкупом суддів або з
моральним розбещенням чужого раба.
Протягом наступних майже тисячі років, у період середньовіччя,
поняття «корупція» набуває такого виключно церковного, канонічного
значення як омана, спокуса диявола. Близько 500 років тому інквізитори
сприяли швидкому завершенню боротьби латинської мови з її грецьким
корінням, що тривала більше двохсот років. Результатом цього стала заміна
терміну «каталіз» (відгрец. katalysis – руйнування, розкладання, знищення) на
латинський «корупція». Corruptibilitas – означало тлінність людини,
схильність до руйнування, але аж ніяк не його здатність брати і давати
хабарі. Корупція в богослов’ї католицизму стала проявом гріховності, бо
«гріх є беззаконня».
Сучасне поняття корупції починає складатися на межі Нового часу з
початком утворення централізованих держав і правових систем, що існують і
нині. Важливий імпульс до осмислення корупції в сучасному розумінні
дають праці Нікколо Макіавеллі. Він порівнював корупцію з хворобою,
наприклад, сухотами.
Корупційна злочинність є складовою більш широкого суспільного
явища – корупції. Тому, розгляд цього виду злочинності доцільно розпочати
зі з'ясування сутності корупції. Тим більше, що вона залишається
малодослідженою, і є чинником, що реально загрожує національній безпеці
України.
У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище,
яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправомірним
використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою
задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших
правопорушень, що створюють умови для вчинення корупційних діянь або їх
приховування.
У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою
ключових ознак:
- вона можлива лише у сфері діяльності органів державної влади і
місцевого самоврядування;
- її суб'єктом може бути тільки особа, наділена владою чи посадовими
повноваженнями;
- корупційні відносини виникають внаслідок зловживання особою,
наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми повноваженнями.
Тут вони виступають предметом торгу, в результаті якого суб'єкт одержує
певні блага як матеріального, так і нематеріального характеру.
Отже, корупцію складають такі діяння, що вчинені особою, наділеною
владою чи посадовими повноваженнями, з метою задоволення корисливих
власних або інтересів інших осіб. Неправомірність або й неетичність діянь
посадової особи та їх спрямованість на задоволення корисливих інтересів по
суті визначають, які саме діяння відносяться до категорії корупційних.
Глибше й точніше з'ясувати соціальну сутність і правову природу
корупції допомагає встановлення механізму корумпованої поведінки. На наш
погляд, він може проявлятися у двох варіантах.
В першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких
прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо, давання – одержання
«хабара» неправомірної вигоди );
У другому – корумпована поведінка зводиться до дій лише однієї
особи, яка самостійно задовольняє корисливі інтереси, зловживаючи
наданими їй посадовими повноваженнями (наприклад, розкрадання
державного майна з використанням свого службового становища).
Обидва варіанти об'єднує те, що суб'єкт корупційних діянь задовольняє
власний інтерес чи інтереси третіх осіб за допомогою неправомірного
використання наданих йому владних повноважень.
З прийняттям нового Закону України «Про запобігання корупції» 14
жовтня 2014 року корупція визначається як використання особою, наданих їй
службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою
одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття
обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно
обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу
іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до
протиправного використання наданих їй службових повноважень чи
пов’язаних з ними можливостей
 Таким чином особа, уповноважена на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування має ціль отримати неправомірну вигоду, а саме –
грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні
активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на
те підстав.
Зміст цього поняття визначає, що предметом неправомірної вигоди є: а)
грошові кошти; б) інше майно; в) переваги; г) пільги; д) послуги; е)
нематеріальні активи.
У Законі України також дається визначення поняття корупційного
правопорушення. Корупційне правопорушення це  діяння, що містить
ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього
Закону, за яке передбачено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-
правову відповідальність.

1.2. Причини й умови виникнення корупції

Корупція, її масштаби, специфіка і динаміка - наслідок загальних
політичних, соціальних та економічних проблем країни. Як вже зазначалося,
корупція завжди збільшується, коли країна знаходиться у стадії модернізації.
Україна переживає зараз не просто модернізацію, а докорінну ломку
громадських, державних, економічних, соціальних і психологічних підвалин.
Тому не дивно, що вона слідує загальним закономірностям розвитку, в тому
числі - негативним.
Зв'язок між корупцією та породжуючими її проблемами двосторонній.
З одного боку, ці проблеми посилюють корупцію, а їх рішення може сприяти
зменшенню корумпованості. З іншого боку, масштабна корупція консервує і
загострює проблеми перехідного періоду, заважає їх вирішенню. Звідси
випливає, що по-перше, зменшити і обмежити корупцію можна тільки
одночасно вирішуючи проблеми що її породжують;
по-друге, вирішенню цих проблем сприятиме протидія корупції з усією
рішучістю у всіх напрямках.
 До загальних проблем породжених корупцією, відносяться ті, які
властиві не тільки Україні але і більшості країн, що знаходяться в стадії
модернізації, в першу чергу - переживають перехідний період від
централізованої економіки до ринкової. Ось деякі з цих проблем.
1. Труднощі подолання спадку тоталітарного періоду. До них
відноситься, насамперед, повільний відхід від закритості і
непідконтрольності влади, які, безумовно, сприяли процвітанню корупції.
Інша обставина - подолання злиття влади й економіки, властивого
тоталітарним режимам з централізованою системою управління економікою.
Природний розподіл праці між владними інститутами, покликаними
створювати умови для нормального функціонування економіки і вільними
агентами ринку досі не сформувалося. Адміністративні органи в Україні,
особливо на регіональному рівні продовжують грати на економічному полі за
тими правилами, які встановлюють самі для себе. Така ситуація неминуче
породжує корупцію.
2. Економічний занепад і політична нестабільність. Зубожіння
населення, неспроможність влади забезпечити державним службовцям гідне
утримання підштовхують і тих, і інших до порушень, що призводить до
масової низової корупції. Це підкріплюється старими радянськими
традиціями блату.
Одночасно постійно усвідомлюваний політичний ризик довготривалих
вкладень, важкі економічні обставини (інфляція, незграбна і недоречна
присутність держави в економіці, дефіцит чітких регулятивних механізмів)
формують певний тип економічної поведінки, розрахованої на найкоротшу
перспективу, більший, хоча й ризикований прибуток. Такому типу поведінки
дуже близький пошук вигоди за допомогою корупції.
Політична нестабільність формує почуття невпевненості й серед
чиновників найрізноманітніших рівнів. Не маючи в цих умовах жодних
гарантій самозбереження вони також легше піддаються спокусі корупції.
 В умовах економічної кризи держава часто намагається, як це робилося
в Україні, посилити податковий прес. Це розширює зону тіньової економіки,
а отже, сферу корупції.
3. Нерозвиненість і недосконалість законодавства. У процесі
перетворень, обновлення фундаментальних основ економіки і економічної
практики, істотно переганяє їх законодавче забезпечення. Досить нагадати,
що в Україні приватизація (її партійно-номенклатурний етап) проходила поза
чіткого законодавчого регулювання і жорсткого контролю.
Якщо раніше, при радянському режимі, корупцію часто породжував
контроль над розподілом основного ресурсу - фондів, то на початкових
етапах реформи чиновники різко урізноманітнили сфери контролю: пільги,
кредити, ліцензії, приватизаційні конкурси, право бути уповноваженим
банком, право реалізовувати великі соціальні проекти і т .п. Економічна
лібералізація поєднувалася по-перше, зі старими принципами чиновницького
контролю над ресурсами, а по-друге з відсутністю законодавчого
регулювання нових сфер діяльності. Саме це є однією з ознак перехідного
періоду і служить одночасно благодатним ґрунтом для корупції.
Дотепер зберігається значна законодавча невизначеність у питаннях
власності. У першу чергу це стосується власності на землю, нелегальний
розпродаж якої породжує рясний потік корупції. До цього слід додати безліч
погано визначених перехідних форм змішаної власності, які розпилюють
відповідальність і дозволяють комерсантам почуватися чиновниками, а
чиновникам - комерсантами.
Дефекти законодавства проявляються і просто в поганій якості законів,
в недосконалості всієї правової системи, в нечіткості законотворчих
процедур, в наявності норм які створюють додаткові можливості для
корупції.
4. Неефективність інститутів влади. Тоталітарні режими будують
громіздкий державний апарат. Бюрократичні структури стійки і добре
пристосовуються до виживання при найважчих потрясіннях. При цьому, чим
енергійніше перетворення, тим більше енергії і винахідливості витрачає
апарат на власне збереження. У підсумку навколишнє життя стрімко
змінюється, а бюрократичні інститути і, отже, система управління відстають
від цих змін. У пізньому Союзі і "ранній" Україні було особливо чітко видно,
як реагувала система управління на все більш складні та більші проблеми:
плодила свої системні вади, збільшуючи апарат, вводячи додаткові ієрархічні
рівні управління, створюючи величезне число безвідповідальних
координаційних структур.

1.3. Сутність та ключові завдання антикорупційної політики

Антикорупційна політика – це комплекс правових, економічних,
освітніх, виховних, організаційних та інших заходів, спрямованих на
створення системи запобігання та протидії корупції, а також усунення
причин її виникнення. Метою такої політики є зниження рівня корупції та
захист прав і законних інтересів громадян і суспільства від її негативних
наслідків.
Суб’єкти антикорупційної політики включають в себе спеціально
уповноважений орган (особу) з питань антикорупційної політики, органи
державної влади та місцевого самоврядування, установи, підприємства,
незалежно від форми власності, громадян та їх об’єднання.
Згідно з оновленим підходом на нормативному рівні визначено основні
засади антикорупційної політики, зокрема:
- прозорість функціонування політичних партій;
- доброчесність публічних службовців;
- протидія наявності конфлікту інтересів у діяльності публічних
службовців;
- ефективні антикорупційні програми центральних органів державної
виконавчої влади та державних підприємств;
- запобігання корупції у сфері державних закупівель тощо.
Основними завданнями вітчизняної антикорупційної політики в Україні є:
 1) «виявлення причин і умов, що сприяють прояву корупції;
2) розробка та впровадження механізмів, що протидіють корупції;
3) розробка заходів, спрямованих на забезпечення прозорості дій
відповідальних осіб в умовах корупційної ситуації;
4) підвищення ефективності законодавчих актів та проектів щодо
запобігання корупції;
5) сприяння формуванню та реалізації моніторингу громадськістю
антикорупційної політики» [7].
Якщо відволіктися від суто академічного інтересу до проблеми
корупції й зосередитися на важливою практичною завданню формування та
реалізації антикорупційної політики, то вивчення корупції слід прирівняти до
військової розвідки, без якої неможливий ефективний наступ. Ворога треба
знати, плануючи наступальні операції; його необхідно постійно вивчати, щоб
розуміти, чи правильно і ефективно реалізується антикорупційна політика.
Адже корупція має унікальні адаптивні здібності. Вона видозмінюється і
пристосовується не тільки під впливом антикорупційної політики, а й сама по
собі, в процесі зміни управлінських функцій, політичних і суспільних умов і
т.п. Тому антикорупційна політика повинна включати моніторинг корупції,
який, у свою чергу, повинен володіти діагностичними можливостями. Тоді
будуть можливі постійні та виправдані коригування антикорупційної
політики, її пристосування до мінливих умов і швидкоеволюціонуючої
корупції.
З цієї точки зору вивчення корупції має вирішувати такі завдання:
- вивчення загальноприйнятих корупційних практик (як у хабарників,
так і серед хабародавців);
- розкриття механізмів корупційних оборудок (від разових до побудови
корупційних мереж);
- вимір рівня корупції;
- вимір структури корупції (за рівнями та інститутами влади, галузями
економіки і т.п., пошук "слабких місць");
 - аналіз факторів, що сприяють корупції;
- виявлення ресурсів антикорупції;
- виявлення ризиків антикорупції та осередків можливого опору
антикорупційній політиці.
Рішення поставлених вище діагностичних завдань може здійснюватися
за допомогою таких інструментів:
- аналіз функціонування органів влади;
- вивчення статистики (економічної, кримінальної тощо);
- вивчення конкретних кримінальних справ;
- аналіз законодавства;
- аналіз преси;
- соціологічні техніки (включене спостереження, інтерв'ю, фокус-
групи, формалізовані інтерв'ю і т.п.).[8]
 РОЗДІЛ 2. АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА-
ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ
2.1. Значення антикорупційного кадрового менеджменту в управлінні
компанією
Основні прояви корупції (зокрема, хабарництво та девіантна
привілейованість) спроможні безпосереднім чином об’єктивуватись як на
професійній публічній службі, у компаніях публічного сектору економіки,
так і в приватному секторі. При цьому, якщо корупція – це «феномен, який
обумовлений певною девіантною поведінкою осіб, що спотворюють
практичний вияв примату публічного інтересу над приватним, викривляють
існуючий баланс цих інтересів», то корупція у приватному секторі – це вже
безпосередньо поведінкове спотворення правового режиму перебігу
трудових (зокрема, виробничих) відносин, встановленого у певній компанії.
Негативні наслідки проявів корупції у господарському секторі:
1) економічні втрати компанії (можуть призвести до
неплатоспроможності та банкрутства) через: економічно невигідне укладання
контрактів (надання переваг тим акторам на ринку, які досягли з посадовою
особою компанії корупційної змови); неналежне здійснення кадрової
політики (кронізм, непотизм); виток комерційної та іншої охоронюваної
законом інформації компанії тощо;
2) соціально-економічні ризики для кадрів компанії: економічна
неспроможність забезпечити стабільність трудових відносин та масове
вивільнення працівників; відсутність резервів для підвищення рівня
соціальної безпеки кадрів тощо;
3) ризики для учасників ринку, котрі взаємодіють із корумпованою
компанією. Додатково негативний ефект корупції в компанії позначається й
на суспільстві та державі (що стосується транснаціональних корпорацій, то
негативний ефект корупції в них може позначатись також на регіоні, контенті
чи на практично всіх державах світу загалом).
 Враховуючи викладене, а також той факт, що «ефективна діяльність
підприємств є неможливою у тому разі, коли працівники цього підприємства
будуть зловживати своїми можливостями, вчиняючи шахрайські та, зокрема,
корупційні дії, “приватизуючи” таким чином активи підприємства» [11, с.
198], на сьогоднішній день актуалізується потреба розширення концепції
good management в частині усвідомлення наступного: процес належного
управління бізнесом не може бути економічно та соціально безпечним якщо
такий процес не узгоджуватиметься із антикорупційним кадровим
менеджментом. При цьому в широкому сенсі такий менеджмент постає в
якості комплексної управлінської діяльності по створенню та використанню
взаємопов’язаного набору заходів, що забезпечують організацію (створення
та підтримання сприятливих умов існування антикорупційної екосистеми
компанії):
1) кадрових процедур позитивної антикорупційної спрямованості, а
саме:
а) процедури щодо залучення та утримання добросовісних професійних
кадрів;
б) процедури мотивування до сумлінної праці;
в) процедури професійного розвитку (задоволення права на кар’єрне
зростання) добросовісних працівників;
2) кадрових процедур негативної антикорупційної спрямованості,
головним чином:
а) процедури виявлення в структурі кадрів компанії працівників,
залучених в корупційну діяльність або ж таких, що можуть долучитись до
корупційних процесів;
б) процедури притягнення працівників до відповідного виду юридичної
відповідальності за корупційні діяння або ж за діяння, пов’язані з корупцією;
в) процедури мінімізації (превенції) ризиків рекрутування
добросовісного працівника в категорію корумпованих працівників (зокрема,
шляхом переведення, переміщення працівника в менш ризиковане
середовище виконання трудових функцій);
г) процедура звільнення працівника [9, c.60].
Отже, метою антикорупційного кадрового менеджменту є створення
умов, за яких, з одного боку, в компанії забезпечується задоволення
реалізації права на працю конкурентних кадрів, що не знижують належний
рівень антикорупційної безпеки компанії, а з іншого боку, – не допускається
подальший перебіг трудових правовідносин компанії з співробітниками,
котрі знижують рівень антикорупційної безпеки компанії, коли крім
звільнення працівника означений рівень безпеки не може бути відновлений
здійсненням інших кадрових процедур.
За сучасних умов розвиток компанії та її конкурентні переваги
безпосереднім чином залежать від того, наскільки ефективно в ній
здійснюється кадрова політика. У цьому контексті ми виходимо із
наступного: успіх бізнесу залежить не стільки від ідеї, яку монетизує
відповідний суб’єкт економічної діяльності, скільки від трудового ресурсу
компанії, що дозволяє ідеї ефективно втілитись в економічну дійсність
(також – змінити цю дійсність). Однак, вказане не означає, що успішне
управління бізнесом в частині його ресурсного забезпечення може бути
зведене лише до процесу добору та набору професіоналів, адже
недобросовісні висококваліфіковані кадри спроможні нести не меншу
(досить часто й більшу) загрозу для економічної безпеки компанії. Таким
чином, слід наголосити, що сьогодні належне управління бізнесом в частині
його ресурсного забезпечення повинно узгоджуватись із принципами та
стандартами антикорупційного кадрового менеджменту [10, c. 200].

2.2. Антикорупційна програма як складова системи забезпечення

фінансово-економічної безпеки підприємства
У всіх відношеннях корупція в Україні – широко розповсюджений
феномен, що завдає нищівного удару перспективам зростання країни.
Україна має одну з найбільших за обсягом тіньових економік у реґіоні, що
обмежує надходження в державний бюджет. Бізнесмени та експерти
розглядають Україну як державу з дуже високим рівнем корупції, що
призводить до поганого інвестиційного клімату та формує вороже бізнесове
середовище. Пересічні люди втратили надію на будь-який поступ у боротьбі
з корупцією.
Одним і з основних інструментів антикорупційної політики
українських підприємств є антикорупційна програма, яка являє собою
комплекс процедур, правил і стандартів, завдяки яким можна виявити,
протидіяти і викорінити корупцію в діяльності юридичних осіб. Відповідно
до чинного законодавства України (Закону України "Про запобігання
корупції") юридичні особи приватного права зобов'язані запроваджувати
антикорупційні програми при умові, що в них:
– державна або комунальна частка перевищує 50 %; – середньооблікова
чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 50 осіб;
– обсяг валового доходу від реалізації робіт та послуг за вказаний
період перевищує 70 мільйонів гривень.
А також, якщо такі юридичні особи є учасниками попередньої
кваліфікації, учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України
"Про публічні закупівлі", якщо при цьому вартість закупівлі товарів, послуг
чи робіт дорівнює або перевищує 20 мільйонів гривень [2].
Тобто, антикорупційна програма являє собою окремий документ, який
затверджується наказом керівника юридичної особи, є внутрішнім
нормативноправовим актом, доводиться до відома всіх працівників і є
обов'язковим до виконання такими працівниками [3].
Однак, в законодавстві визначено обов’язковість не достатньо чітко
визначено коло юридичних осіб, які повинні запровадити антикорупційну
програму. Що ж до змісту антикорупційної програми, українське
законодавство не передбачає вичерпного переліку питань, які мають бути
висвітлені в антикорупційній програмі, однак зазначає, що антикорупційна
програма «може містити» такі положення [1]:
1) сферу застосування та коло осіб, на яких поширюються її
положення;
2) вичерпний перелік та опис антикорупційних заходів, стандартів,
процедур та порядок їх виконання (застосування), зокрема порядок
проведення періодичної оцінки корупційних ризиків у діяльності
підприємства;
3) норми професійної етики працівників підприємства;
4) права та обов'язки працівників та засновників (учасників)
підприємства щодо запобігання і протидії корупції у діяльності
підприємства;
5) права і обов'язки посадової особи, відповідальної за запобігання
корупції, та підпорядкованих їй працівників (у разі їх наявності);
6) порядок регулярного звітування особи, відповідальної за запобігання
корупції, перед засновниками (учасниками) підприємства;
7) порядок здійснення належного нагляду, контролю та моніторингу за
дотриманням антикорупційної програми у діяльності підприємства, а також
оцінки результатів здійснення передбачених нею заходів;
8) умови конфіденційності інформування особи, відповідальної за
запобігання корупції, працівниками про факти підбурювання їх до вчинення
корупційного правопорушення або про вчинені іншими працівниками чи
особами корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення;
9) процедури захисту працівників, які надали інформацію про
корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення;
10) процедуру інформування працівниками особи, відповідальної за
запобігання корупції, про виникнення реального, потенційного конфлікту
інтересів, а також порядок врегулювання виявленого конфлікту інтересів;
 11) порядок проведення індивідуального консультування особи,
відповідальної за запобігання корупції, працівників підприємства з питань
застосування антикорупційних стандартів та процедур;
12) порядок проведення періодичного підвищення кваліфікації
працівників у сфері запобігання та протидії корупції;
13) застосування заходів дисциплінарної відповідальності до
працівників, які порушують положення антикорупційної програми;
14) порядок вжиття заходів реагування щодо виявлених фактів
корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, зокрема,
інформування уповноважених державних органів, проведення внутрішніх
розслідувань;
15) порядок внесення змін до антикорупційної програми. Підприємства
під час розроблення антикорупційної програми можуть виявляти гнучкість у
формуванні змісту та структури такого документа з урахуванням своєї сфери
діяльності, розміру тощо.
Враховуючи антикорупційні принципи, встановлені Законом «Про
запобігання корупції», міжнародними актами та стандартами у цій сфері,
Національне агенство з питань запобігання корупції затвердило Типову
антикорупційну програму юридичної особи. Також у відкритому доступі є
розроблені НАЗК Методичні рекомендації щодо підготовки та реалізації
антикорупційних програм юридичних осіб.
Розробити антикорупційну програму у вигляді окремого юридичного
документу недостатньо для повноцінної реалізації антикорупційної політики.
Вказана програма погоджується з трудовим колективом, а її положення
мають міститися в трудових договорах, правилах внутрішнього трудового
розпорядку та посадових інструкціях. Антикорупційна програма повинна
враховувати особливості конкретного підприємства (організаційно-правову
форму, форму власності, чисельність працівників, сферу бізнесу тощо). Адже
існує чимало відмінностей, скажімо, між товариством з обмеженою
відповідальністю як найпоширенішою формою ведення бізнесу та
забюрократизованим державним підприємством.
Приймаючи антикорупційну програму підприємство проголошує
відповідність його діяльності принципу нульової толерантності до будь-яких
проявів корупції, згідно з яким його працівники, посадові особи у своїй
внутрішній діяльності та правовідносинами з діловими партнерами
вживатимуть всіх заходів щодо запобігання, виявлення, протидії корупції та
пов’язаним з нею діям.
Наявність антикорупційної програми є серйозною перевагою для будь-
якої юридичної особи, оскільки її відсутність матиме негативні наслідки у
разі накладення на таку юридичну особу кримінально-правових санкцій з
огляду, зокрема, на невжиття відповідальними особами такої юридичної
особи вимог щодо запобігання та протидії корупції, якщо це призвело до
вчинення корупційного злочину від імені та в інтересах юридичної особи.

2.3. Засади побудови антикорупційної програми на підприємстві

Антикорупційну програму слід викладати у формі окремого
письмового документу, що затверджується відповідним наказом керівника
підприємства. Законодавство встановлює наступні обов’язкові вимоги до
антикорупційної програми підприємства:
1) антикорупційна програма має затверджуватися лише після її
обговорення з працівниками підприємства. Законодавство не встановлює
обов’язкової форми такого "обговорення", проте доцільною формою
ввижається проведення загальних зборів трудового колективу з цього
приводу. Рекомендується попередньо надати проект для ознайомлення (в
друкованому чи електронному вигляді), та з наступним затвердженням
проекту на загальних зборах трудового колективу, тощо.
2) Текст антикорупційної програми повинен постійно перебувати у
відкритому доступі для працівників підприємства. Така вимога може бути
реалізована шляхом розміщення тексту програми на внутрішньому
корпоративному сайті підприємства чи фізичного розміщення друкованого
тексту в конкретному місці (на дошці оголошень). Важливо, щоб спосіб, у
який працівник може ознайомитися зі змістом антикорупційної програми,
вказувався у трудовому договорі, посадовій інструкції чи правилах
внутрішнього трудового розпорядку. Окрім того, підприємствам
рекомендується ознайомлювати працівників зі змістом антикорупційної
програми під розпис і зберігати такий документ.
3) Положення щодо обов’язковості дотримання антикорупційної
програми повинні бути включені до трудових договорів чи правил
внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Також, вони можуть
включатися у договори, які укладаються юридичною особою (наприклад,
цивільно-правові договори з окремими особами та господарські договори із
контрагентами).
Для реалізації вимог антикорупційної програми на підприємствах, для
яких створення антикорупційної програми є обов’язковим, має призначатися
особа, відповідальна за реалізацію антикорупційної програми.
Українське законодавство не передбачає вичерпного переліку питань,
що мають бути обов’язкового висвітлені в антикорупційній програмі
підприємства, однак вказує, що антикорупційна програма може містити
наступні положення:
1) сферу застосування та коло осіб, на які поширюються її положення;
2) вичерпний перелік та опис антикорупційних заходів, стандартів,
процедур та порядок їх виконання (застосування), зокрема порядок
проведення періодичної оцінки корупційних ризиків у діяльності
підприємства;
3) норми професійної етики працівників підприємства;
4) права і обов’язки працівників та засновників (учасників)
підприємства щодо запобігання і протидії корупції у діяльності
підприємства;
 5) права і обов’язки посадової особи, відповідальної за запобігання
корупції, та підпорядкованих їй працівників (у разі їх наявності);
6) порядок регулярного звітування особи, відповідальної за запобігання
корупції, перед засновниками (учасниками) підприємства;
7) порядок здійснення належного нагляду, контролю та моніторингу за
дотриманням антикорупційної програми у діяльності підприємства, а також
оцінки результатів здійснення передбачених нею заходів;
8) умови конфіденційності інформування особи, відповідальної за
запобігання корупції, працівниками про факти підбурювання їх до вчинення
корупційного правопорушення або про вчинені іншими працівниками чи
особами корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;
9) процедури захисту працівників, які надали інформацію про
корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення;
10) процедуру інформування працівниками особи, відповідальної за
запобігання корупції, про виникнення реального, потенційного конфлікту
інтересів, а також порядок врегулювання виявленого конфлікту інтересів;
11) порядок проведення індивідуального консультування особи,
відповідальної за запобігання корупції, працівників підприємства з питань
застосування антикорупційних стандартів та процедур;
12) порядок проведення періодичного підвищення кваліфікації
працівників у сфері запобігання та протидії корупції;
13) застосування заходів дисциплінарної відповідальності до
працівників, які порушують положення антикорупційної програми;
14) порядок вжиття заходів реагування щодо виявлених фактів
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, зокрема,
інформування уповноважених державних органів, проведення внутрішніх
розслідувань;
15) порядок внесення змін до антикорупційної програми.
Антикорупційноа програма зазвичай містить:
 1) Перелік працівників, на яких розповсюджується дія антикорупційної
програми.
2) Відомості про результати обговорення проекту антикорупційної
програми з працівниками підприємства (з посиланням на дату проведення
такого обговорення та на рішення, винесене в результаті такого обговорення
(реквізити рішення, протоколу зборів, тощо).
3) Посилання на інші внутрішні документи підприємства у сфері
запобігання та протидії корупції (карту корупційних ризиків у діяльності
підприємства, положення про конфлікт інтересів та ін.), що існують у формі
окремих документів чи додатків до антикорупційної програми.
4) Зазначення обов’язковості дотримання вимог такої антикорупційної
програми для працівників.
5) Викладення основних положень антикорупційної програми.
6) Порядок призначення, вимоги до особи, відповідальної за реалізацію
антикорупційної програми, її повноваження та обов'язки.
7) Порядок ознайомлення працівників зі змістом антикорупційної
програми та отримання підтверджень про факт такого ознайомлення;
положення про загальнодоступність тексту програми для працівників.
8) Порядок внесення змін до антикорупційної програми.
 РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНІТОРИНГУ СТАНУ
СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ
3.1. Роль моніторингу в системі заходів оцінки стану системи
економічної безпеки суб’єктів господарювання
У науці під моніторингом стану підприємства розуміють аналіз та
оцінку фінансового та економічного стану підприємства на основі даних
фінансового та управлінського обліку. З позицій фінансового менеджменту
моніторинг стану підприємства можна розглядати як функціональну
підсистему, котра містить наступні функції управління:
- прогнозування;
- планування;
- облік;
- контроль;
- аналіз;
- оцінювання показників фінансово-господарського стану
підприємства.
Іншими словами, моніторинг стану підприємства – це спеціальна
система методів та інструментів, спрямованих на функціональну підтримку
менеджменту підприємства в галузі інформаційного забезпечення його
безпеки. Моніторинг можна охарактеризувати як систему інформування про
стан досягнення стратегічних та тактичних цілей підприємства, відхилення
прогнозованих та планованих показників стану підприємства від заданих
значень, розрахунок аналітичних показників аналізу та оцінки фінансового
стану підприємства, показників стану підприємства в галузі та ринках
(товарних та фінансових).
Головною метою фінансового менеджменту підприємства може
вважатись зростання майна акціонерів у довгостроковій перспективі та
платоспроможність (прибутковість) – у короткостроковій. Для забезпечення
досягнення цих цілей необхідним є моніторинг стану підприємства, який
забезпечує:
 - збір та аналіз внутрішньої та зовнішньої інформації про стан
підприємства;
- виявлення «вузьких місць» на підприємстві»;
- аналіз фінансової діяльності окремих «центрів відповідальності»;
- аналіз окремих фінансових та інвестиційних операцій; оцінка
фінансової діяльності підприємства в цілому;
- аналіз зовнішнього середовища та оцінка нових шансів;
- контроль ризиків діяльності підприємства; - виявлення резервів
зниження собівартості, підвищення прибутку;
- виявлення кризових явищ.
Побудова системи моніторингу на підприємстві передбачає
визначення: сфер спостереження: зовнішніх та внутрішніх, суб’єктів та
об’єктів даних моніторингу; характеру інформації, яку потрібно зібрати,
проконтролювати та обробити (наприклад, системи цільових показників та
критеріїв їх порівняння); систем аналітичної обробки інформації (систем та
методів аналізу та оцінки даних); алгоритмів координації, даних для
регулювання стану тощо.
Після визначення періодичності збору даних для попереднього,
оперативного та ретроспективного аналізу стану підприємства переходять до
організації системи збору та обробки інформації (формування інформаційних
каналів).
У процесі вивчення та оцінки розрізняють дві групи факторів впливу на
діяльність підприємства: – зовнішні, або екзогенні, які не залежать від
діяльності підприємства; – внутрішні, або ендогенні, що залежать від
діяльності підприємства.
Зовнішні фактори поділяються на три підгрупи: соціально-економічні
фактори загального розвитку країни; ринкові фактори, що містять дані про
товарні та фінансові ринки, дотичні до діяльності фірми; інші зовнішні
фактори, що визначаються специфікою діяльності підприємства.
 Внутрішні фактори також поділяються на групи в залежності від
особливостей діяльності підприємства та рівнів управління: фактори
виробничої діяльності; фактори, пов’язані з інвестиційною діяльністю;
показники, що характеризують ефекти та ризики фінансової діяльності;
показники стратегічного прогнозування стану підприємства; фактори
поточного фінансового стану; перелік критеріїв порівняння та правил
регулювання.
Так, наприклад, стійке економічне зростання підприємства
забезпечується такими основними параметрами його фінансового розвитку: –
коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції та послуг; – політикою
розподілу прибутку, що відображається коефіцієнтом капіталізації чистого
прибутку; – політикою формування структури капіталу, що виражається
коефіцієнтом фінансового левериджу або відповідно політикою
фінансування активів (коефіцієнт левериджу активів); – політикою
формування складу активів, що визначається коефіцієнтом оборотності
активів.
Усі показники стійкого економічного розвитку змінюються в часі і для
забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично
коригуватись з урахуванням внутрішніх умов його розвитку, змін
кон’юнктури ринків та інших факторів зовнішнього середовища
функціонування підприємства. Таким чином, змінюючи значення
перелічених параметрів фінансової стратегії підприємства, регулюють темпи
його економічного розвитку в умовах фінансової рівноваги. Тому моніторинг
значень вказаних показників має значення для стратегії діяльності
підприємства.

3.2. Класифікація загроз та чинників зовнішнього та внутрішнього

впливу на систему економічної безпеки суб’єкта господарювання
Як уже зазначалося, очевидним є факт наявності значної кількості
загроз та ризиків у сучасних умовах господарювання кожного під приємства.
Доцільно виділяти дві групи чинників, що впливають на їхню економічну
безпеку. Ці групи характеризують джерела можливих загроз: зовнішні та
внутрішні. У сукупній дії чинники зовнішнього та внутрішнього середовища
формують економічну безпеку підприємства. Внутрішні чинники
економічної безпеки являють собою низку відокремлених, але
взаємопов’язаних показників, що є об’єктом управління на підприємстві.
Зовнішні чинники не залежать від управління суб’єктом господарювання.
При цьому кожна група чинників може мати власну підсистему складників.
Системне врахування чинників зовнішнього та внутрішнього середовища
дасть змогу досягти відповідного рівня економічної безпеки підприємства.
Кожну групу чинників впливу на економічну безпеку підприємств, які
взаємозумовлюють та доповнюють одна одну, можна представити у вигляді
підсистем чинників зовнішнього та внутрішнього впливу
Більшість авторів всі загрози економічної безпеці підприємства ділять
на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх загроз можна віднести наступні:
економічна залежність від імпортної сировини більшості підприємств;
від’ємне сальдо зовнішньоекономічної діяльності; надмірний вивіз
сировинних ресурсів; зростання зовнішньої заборгованості; втрата позицій на
зовнішніх ринках із-за низької конкурентоспроможності продукції;
неконтрольований відплив валютних ресурсів за кордон; нераціональне
використання іноземних кредитів.
Більшість авторів наукових робіт вважають економічну безпеку
підприємства системою і виділяють всередині цієї системи певні
функціональні складові. Вивчення наукових джерел показало відсутність
єдності як в методиці діагностики стану економічної безпеки на всіх рівнях
(підприємства, регіону, держави) так і в відсутності єдності поглядів авторів
щодо кількості та назв функціональних складових економічної безпеки.
Майже всі автори в складі економічної безпеки підприємства на перше місце
ставлять фінансову безпеку, а інші складові мають значну варіативність. Їх
кількість коливається від 4 до 14. Оскільки економічна безпека підприємства
є системою, вона представляє собою сукупність структурних елементів,
кожен із яких має власний зміст, набір критеріїв та засобів забезпечення. Для
промислового підприємства доцільно виділити наступні функціональні
складові: фінансову, виробничу, інвестиційно-інноваційну, кадрово-
інтелектуальну, інформаційну, маркетингову та силову. Характеристику цих
функціональних складових наведено в додатку 1.
Виділення та класифікація загроз економічній безпеці за
функціональними складовими сприяє розробці заходів для підвищення рівня
кожної функціональної складової та економічної безпеки підприємства в
цілому. Для кожного промислового підприємства склад загроз може бути
різним. Якщо на підприємстві не передбачено спеціалістів з питань
економічної безпеки, то цим питанням може займатися економічна служба
підприємства. Моніторинг та діагностика рівня економічної безпеки
підприємства та окремих його складових та своєчасне попередження або
запобігання загрозам дозволяє підприємству уникнути збитків.

3.3. Методичний інструментарій моніторингу економічної безпеки

Функціональну основу комплексної системи забезпечення економічної
безпеки підприємств являє моніторинг, під яким зазвичай розуміють
комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших
засобів, які забезпечують систематичне спостереження за будь-яким
процесом, явищем або тенденціями з метою своєчасної оцінки розвитку
ситуацій. Одним із найважливіших об’єктів моніторингу є система
економічної безпеки підприємства, а використовувані в його межах
оціночно-аналітичні процедури є основою для обґрунтування управлінських
рішень та організації діяльності з реагування на зовнішні загрози.
Економічна безпека підприємства (ЕБП) являє собою такий стан
підприємства, за якого забезпечується отримання ним економічних вигід та
доступу до необхідних ресурсів шляхом нейтралізації або мінімізації загроз
внутрішнього та зовнішнього середовища. ЕБП охоплює різноманітні
процеси, ресурси та результати діяльності суб’єктів господарювання.
Систему заходів із забезпечення ЕБП необхідно погоджувати із цілями
діяльності підприємства і ресурсами, які є на конкретному підприємстві.
Предметною сферою моніторингу рівня ЕБП є визначення показників за
виділеними функціональними складниками. Метою моніторингу ЕБП є
одержання керівництвом підприємства інформації про ефективність і
результативність діяльності на основі якісного і кількісного аналізу, а також
оцінювання відповідних показників, що сигналізують про можливість
виникнення або існування загроз та ризиків.
Як зазначає І.Ю. Зайцева [1], до функціональних цілей ЕБП належать:
забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості
та незалежності підприємства; гарантування технологічної незалежності та
досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу;
досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної
організаційної структури управління підприємством; досягнення високого
рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу;
мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської
діяльності на стан навколишнього середовища; якісний правовий захист усіх
аспектів діяльності підприємства; гарантування захисту інформаційного
поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного
забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства; забезпечення ефективної
організації безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також
комерційних інтересів. Отже, надзвичайно важливо постійно відстежувати
рівень ЕБП, аби система безпеки залишалася стійкою до загроз та не
відбувалося її руйнації.
Система моніторингу ЕБП для кожного підприємства має специфічні
риси і являє собою своєрідне «фірмове ноу-хау». У процесі практичного
налагодження відбувається адаптація моніторингу до конкретних ситуацій,
оптимізація методів збору й аналізу інформації, розроблення управлінських
рішень. Під час формування підходів до здійснення моніторингу ЕБП
визначаються актуальні завдання: формування мети й основних завдань
моніторингу рівня ЕБП виходячи із місії, економічних завдань і інтересів, що
стоять перед підприємством; формування системи одиничних показників-
індикаторів, які можуть кількісно характеризувати стан окремих
функціональних складників ЕБП; установлення джерел інформації для
проведення необхідних розрахунків рівня окремих функціональних
складників ЕБП та інтегрального показника; збір та передача для подальшої
обробки необхідної інформації; оцінка достовірності та повноти і глибини
надання інформації; зведення обробленої інформації у комп’ютерні бази
даних; аналітична обробка інформації та отримання результатів щодо
поточного рівня стану ЕБП; виявлення причин і наслідків низької
ефективності функціонування системи регулювання ЕБП; розроблення
пропозицій з удосконалення регіонального регулювання для забезпечення
безпеки; прогнозування рівня ЕБП [2].
Організаційно-методичне забезпечення моніторингу передбачає
визначення повноважень і відповідальності, прав та обов'язків працівників
щодо проведення моніторингу, закріплених у відповідних нормативно-
правових і розпорядчих документах. Воно спрямоване на створення
спеціальної служби моніторингу і реалізацію завдань з: організації процесу
збирання, накопичення і передавання інформації; організації інформаційного
супроводу рішення проблемних завдань; контролю над реалізацією рішень у
системі ЕБП. При цьому визначаються ресурси, необхідні для проведення
моніторингу, закріплюються обов'язки працівників у посадових інструкціях і
положеннях про відділи з урахуванням координації діяльності всіх задіяних
підрозділів для досягнення заданих контрольно-аналітичних цілей. На нашу
думку, логічно покласти обов'язки з проведення моніторингу на
контролюючі підрозділи організації (службу внутрішнього аудиту,
контролінгу, спеціально створену службу безпеки). Головним завданням при
цьому є уникнення дублювання під час збору та обробки інформації.
Моніторинг – це перш за все превентивний інструмент, що фіксує відхилення
показників внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства від
стандартних (порогових) значень. У його перебігу основою для прийняття
рішень щодо організації діяльності і реагування на зовнішні загрози є
оціночно-аналітичні процедури, що відбуваються в межах функціонування
інформаційно-аналітичного забезпечення моніторингу ЕБП.
Інформаційноаналітичне забезпечення моніторингу включає розроблення
системи техніко-економічних показників оцінки ЕБП з урахуванням
специфіки його функціонування, моделювання алгоритмів аналізу отриманої
інформації та її використання для прийняття управлінських рішень. Воно
складається з двох підсистем: інформаційної та аналітичної. Інформаційне
забезпечення включає: бази даних колективного доступу; сукупність
уніфікованих вхідних документів (форм) для підготовки даних на магнітних
носіях або надходження їх по каналах зв’язку; сукупність уніфікованих
вихідних документів, які містять результати роботи системи моніторингу [5].
Щодо аналітичного забезпечення, то слід наголосити, що, з огляду на різні
цілі проведення оціночних процедур, також відрізняються і методики їх
проведення.
 ВИСНОВКИ
Проблема корупції існує вже давно. В результаті розвитку корупція з
одиничних, спорадичних проявів у формі хабарництва перетворилася на
складне, системне, багатогранне явище як місцевого, так і глобального
масштабу, сутність якого полягає в отриманні неправомірної вигоди та
швидкого протиправного вирішення особистих питань (чи задоволення
власних потреб) або третіх осіб. Основними причинами виникнення корупції
є політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-
психологічні та інституційні фактори. Поширення корупції обумовлюється,
перш за все, відсутністю політичної волі до придушення корупції, а також
байдужістю населення до питання корумпованості в різних сферах. У свою
чергу, основними умовами виникнення корупції є недосконалість судової
системи та відсутність ефективної системи покарання за хабарі.
Корупція - це складне і багатогранне соціальний явище, яке має
численні причини та умови виникнення. Одні з найбільш поширених причин
і умов корупції:
 Низький рівень оплати працівників: коли рівень оплати для
працівників низький і не відповідає вимогам життя, то існує спокуса
заробляти додаткові кошти шляхом хабарів і інших форм корупції.
 Недостатня ефективність системи контролю: недостатній контроль,
недостатня відкритість та недоступність інформації створюють умови для
корупції, оскільки працівники можуть діяти без покарання.
 Відсутність справедливості: якщо корупціонери можуть уникнути
покарання або мати імунітет перед законом, то це стимулює поширення
корупції.
 Політична нестабільність: політична нестабільність та відсутність
демократії можуть сприяти корупції, оскільки влада може бути
концентрованою в руках обмеженого числа осіб, які використовують свою
позицію для особистої вигоди.
  Соціокультурні чинники: соціокультурні особливості, такі як
традиції, культурні норми та психологічні особливості, також можуть
впливати на розповсюдження корупції.
 Економічні умови: відсутність можливостей для заробітку, бідність
та економічна нестабільність можуть сприяти корупції, оскільки люди
можуть відчувати необхідність знаходити шляхи для отримання додаткових
ресурсів.
 Недосконалість правової системи: якщо правова система
неспроможна реагувати на корупцію та накладати відповідні покарання, то
це також сприяє її поширенню.
Антикорупційна політика на підприємстві спрямована на запобігання
та боротьбу з корупцією в організації. Сутність антикорупційної політики на
підприємстві полягає в створенні системи, яка забезпечує чесність,
прозорість та відповідальність в управлінні компанією. Керівництво
підприємства може розробити антикорупційний кодекс, який визначає
стандарти чесності та відповідальності для всіх співробітників. Персонал
підприємства повинен бути навчений про корупційні ризики, наслідки
корупційних дій та процедури повідомлення про можливі корупційні факти.
Також необхідно організувати механізми контролю та внутрішні аудити, які
допоможуть виявити корупційні діяння та запобігати їх поширенню.
Моніторинг грає важливу роль в системі заходів оцінки стану системи
економічної безпеки суб’єктів господарювання. Це процес систематичного та
постійного збору, аналізу та оцінки інформації щодо фінансового,
економічного, правового та іншого стану суб'єктів господарювання з метою
забезпечення їх економічної безпеки. Моніторинг допомагає ідентифікувати
ризики, які можуть впливати на економічну безпеку суб'єктів
господарювання, такі як фінансова нестабільність, зміни в законодавстві,
дозволяє визначити, наскільки ефективно суб'єкт господарювання реалізує
свої стратегії та політики, спрямовані на забезпечення економічної безпеки,
допомагає вчасно виявляти будь-які відхилення від запланованих показників
та реагувати на них, надаючи можливість коригувати дії та стратегії. За
допомогою моніторингу можна виявляти певні нюанси, за допомогою яких
можливе поліпшення та оптимізація процесів управління економічною
безпекою.
До методів моніторингу економічної безпеки відносять:
 Аналіз фінансової звітності: цей метод включає в себе
дослідження фінансових показників, таких як баланс, звіт про прибуток і звіт
про грошові потоки. Аналіз фінансової звітності допомагає визначити
фінансову стабільність та платоспроможність суб'єкта господарювання.
 Аналіз економічного середовища включає в себе оцінку
економічного та політичного середовища, в якому функціонує суб'єкт
господарювання. Він допомагає визначити зовнішні ризики та можливості.
 Оцінка ринкового середовища використовується для аналізу
кон'юнктури ринку, попиту та пропозиції, а також конкурентного
середовища.
 Аналіз оперативної діяльності включає в себе оцінку
ефективності та продуктивності операцій суб'єкта господарювання,
включаючи виробництво, обіг, постачання тощо.
 Оцінка ризиків: методи оцінки ризиків включають аналіз
індикаторів ризику та ідентифікацію потенційних загроз для економічної
безпеки.
 Внутрішній аудит використовується для оцінки внутрішньої
контрольної системи суб'єкта господарювання та виявлення можливих
слабких місць.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антикорупційна політика в Україні: Мультимедійний навчальний
посібник URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/atikoruption/lectures/
lecture_7.html.
2. Бадалова О.С. Загальні історико-правові аспекти боротьби з
корупцією. Київ, 2011. 149-153.
3. Кавун С.В. Система економічної безпеки методологічні та методичні
засади: монографія. Харків: Вид-тво ХНЕУ, 2009. 300 с.
4. Картузов Є. П. Вплив ризиків і загроз на стан фінансової безпеки
підприємств. Актуальні проблеми економіки. 2013.С. 115-124.
5.Бондар В.Є. Актуальні проблеми протидії корупції: вітчизняні реалії
та зарубіжний досвід. Харків, 2015. С. 247-260.
6. Братель С.Г. Запобігання та протидія проявам корупції (для
працівників органів державної влади та місцевого самоврядування I–VIІ
категорії посад). Навч. посіб. Київ, 2012. 376 с.
7. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 р. №
1700-VII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.
8. Антикорупційна політика в Україні: Мультимедійний навчальний
посібник URL:https://arm.naiau.kiev.ua/books/atikoruption/lectures/lecture7.htm .
9. Гладкий В. В. Корупція як найбільш руйнівна зброя. Вища освіта –
студентська наука – сучасне суспільство: напрями розвитку : матеріали ІІ
міжнар. студ. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20 квітня 2018 року). Київ : МНТУ
ім. Ю. Бугая, 2018. С. 59–61.
10. Гладкий В. В. Альтернативний погляд на розуміння сутності ефекту
корупції. Теорія та практика сучасної юриспруденції : матеріали XV Всеукр.
наук.-практ. конф. (м. Харків, 25 березня 2018 року). Харків : НЮУ, 2018. С.
200–204.
11. Гладкий В. В. Працівники-шахраї та їх вплив на ефективну
діяльність підприємств. Пріоритети розвитку підприємств у ХХІ ст. :
матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Кропивницький, 22 листопада 2018
року). Кропивницький : РВЛ ЦНТУ, 2018. С. 198–199.
12. Лойко В.В. Моніторинг рівня економічної безпеки промислового
підприємства. Ефективна економіка. 2015. № 8. URL:
www.economy.nayka.com.ua.
13. Живко З.Б. Забезпечення моніторингу системи економічної безпеки
підприємства. Науковий вісник Херсонського державного університету.
Серія «Економічні науки». 2014. Вип. 7(2). С. 194–197. URL:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvkhdu_en_2014_7(2)__53.
14. Зачосова Н.В., Чакалов Р.К. Правове забезпечення економічної
безпеки суб’єктів господарської діяльності.URL:
http://pev.kpu.zp.ua/journals/2017/4_04_uk/9.pdf.
15. Гончаренко Л.П. Економічна безпека: Підручник для вузів Київ
Основа, 2015. 478 с.
16. Гурковський В.І. Зарубіжний досвід формування інформаційного
суспільства: перспективи адаптації в Україні, Одеса,2018. С. 51-57.
17. Дем’янчук В.А. Адміністративно-правові форми реалізації
антикорупційної політики: проблеми визначення та класифікації. Маріуполь,
2017. С. 43-51.
18. Куриленко О.В. Корупція у сучасній Україні: аналіз феномену.
Київ, 2007. 87 с.
19. Немержицький Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки,
механізми протидії. Київ, КНТ, 2008. 368 с.
20. Петренко А.О. Причини та шляхи запобігання корупції в Україні /
А.О. Петренко.Одеса, 2013. С. 41-42.
21. Цимбал П.В. Попередження корупційних злочинів. Ірпінь, 2018.\С.
211-216.
22. Чепелюк В.І. Досвід зарубіжних країн боротьбі з корупцією. URL:
http://uspishnaukraina.com.ua/strategy/69/244.html.
 23.Черніков Д.Ю. Інформаційно-комунікаційні технології як
ефективний інструмент протидії корупції. Київ,2018. С. 948-950.
24. Шмаль Л.І. Сінгапурська модель протидії корупції: досвід для
України Львів, 2015. С. 110-118.
25.Фінансовий менеджмент: навчальний посібник. За заг. редакцією д-
ра екон. наук І. О. Школьник та канд. екон. наук В. М. Кремень. Суми, 2014.
427 с.
26. Недільська Л. В. Стан та шляхи удосконалення фінансового
менеджменту сільськогосподарських підприємств. Вісник Житомирського
національного агроекологічного університету. 2012. № 1(2). С. 303–311.
27. Галіцін В. Д. Системи моніторингу. Київ, 2011. 231 с.
28. Зайцева І.Ю. Формування системи показників, що характеризують
фінансову складову економічної безпеки транспортних підприємств.
Ефективна економіка. 2013. № 7. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/
efek_2013_7_61.
29. Зайцева І.О. Економічна безпека підприємства: аналіз поглядів
Київ, 2010. С. 164-168.
30. Донець Л. І. Економічна безпека підприємства: навч. посібник для
студ. вищ. навч. закладів Донецьк,2011. 240 с.
 ДОДАТКИ
Додаток 1.
Характеристика функціональних складових економічної безпеки
підприємства
Назва функціональної Характеристика функціональної складової економічної
складової економічної безпеки підприємства
безпеки підприємства
Фінансова Фінансова безпека передбачає, з одного боку, належний
рівень використання підприємством наявних у нього
фінансово-інвестиційних ресурсів, а, з іншого боку,
зменшення рівня залежності від залучених кредитних
коштів.
Виробнича У загальному розумінні виробництво є процесом, у
ході якого працівники за допомогою засобів та предметів
праці виготовляють готову продукцію. Тому, виробнича
безпека є станом суб’єкта, що визначається придатністю
та ефективністю використання предметів та засобів праці
у процесі здійснення виробництва продукції.
Інвестиційно-інноваційна Інвестиційно-інноваційна безпека передбачає достатній
рівень інвестицій у розвиток підприємства та значну
кількість розроблених та впроваджених інновацій.
Кадрово-інтелектуальна Кадрово-інтелектуальна безпека полягає у збереженні та
розвитку кадрового потенціалу з метою стабільного
функціонування всіх підрозділів підприємства відповідно
до встановлених повноважень.
Інформаційна Інформація є найважливішим стратегічним ресурсом
підприємства. Суб’єкти ринку постійно зіштовхуються з
проблемами, що пов’язані зі збором та аналізом
необхідної для функціонування підрозділів інформації, із
прогнозуванням на її основі тенденцій розвитку науково-
технологічних, економічних і політичних процесів у
межах самого підприємства, країни та за кордоном з
метою виявлення на основі цього загроз власній
економічній безпеці.
Маркетингова Сутність цієї складової економічної безпеки передбачає
достатній рівень використання підприємством
маркетингового потенціалу за рахунок ефективного
застосування наявних маркетингових інструментів, що
надає можливість отримувати дохід за рахунок реалізації
власної продукції, яка відповідає вимогам ринку.
Силова Сутність складової полягає у забезпеченні фізичної
безпеки працівників, збереження капіталу та майна з
метою стабільного функціонування підприємства та
дотримання його комерційних інтересів. Відповідно
реалізація життєво-важливих інтересів підприємства
забезпечується за рахунок використання його
працівниками засобів та предметів праці, що мають бути
надійно захищені від наявних та потенційних загроз.