ТЕМА 3.

ЛЮДИНА ЯК ГРОМАДЯНИН
(2 год)
Питання для розгляду
1. Хто може вважати себе громадянином
2. Передумови формування громадянського суспільства
3. Народ як об'єднання громадян
4. Громадянин-професіонал
5. Національна еліта

1. Хто може вважати себе громадянином

У юридичному сенсі всі, хто проживає в країні та має громадянство, є
громадянами. Незалежно від громадянства всі мають рівні людські права. Є
думка, що в базованому на знанні суспільстві всі люди хочуть брати участь у
виборі рішень; усі достатньо лояльні, чесні й професійні, щоб поводитися
сумлінно і відповідально в контексті суспільних і культурних зв'язків.
Насправді це не так.
Є чимало передумов для того, щоб бути громадянином і поводитися в
суспільному і культурному житті відповідно до здобутих знань, сумлінно і
відповідально. Ці передумови не формуються самі, випадково. У
демократичному суспільстві ці передумови слід створювати, зберігати і
зважати на них.
Хто може вважати себе громадянином
Громадянином себе може вважати людина, яка
• знає, що і як робиться або залишається незробленим;
• хоче знати, чому щось роблять чи не роблять, що залежить від
зробленого чи незробленого і так само залежить від діяльних людей і самої
їхньої діяльності, а також від її результатів і наслідків;
• дбає про безумовний і системний зв'язок між правами, обов'язками і
відповідальністю;
 • не боїться брати участь в обговореннях і формуванні рішень, а
також у контролі над виконанням цих рішень (оскільки враховує, що так
формується обов'язок бути відповідальним);
• вміє бути послідовно вимогливою щодо себе та інших; е навчається
і хоче брати участь у навчальному процесі протягом усього життя;
• згодна запропонувати свою кандидатуру в депутати, чиновникичи
радники виключно у разі наявності відповідної підготовки й особистісної
готовності;
• знається на системі дій, системі пізнання, а також комунікативній,
фінансовій, енергетичній, транспортній та інших системах, потрібних для
орієнтації в суспільному та культурному житті;
 вміє розглядати діяльність як сукупність проблем;
• знає, як визначати і розмежовувати системи, аналізувати та
узагальнювати, виокремлювати зв'язки і залежності, систематизувати і
класифікувати;
• вимагає публічності, зокрема публічного обґрунтування рішень;
• зневажає приховування і використання будь-яких систем обману і
примусу;
• не бере участь у процедурах, що суперечать Конституції чи
сформованим у культурному просторі добрим традиціям (намірам і звичаям);
• робить усе можливе для захисту й зміцнення конституційного ладу.

Почуття обов'язку формується в процесі виховання, почуття

відповідальності - в процесі формування самостійних рішень.
Ключовим фактором суспільного і культурного життя є рішення, тобто
готовність різних категорій населення по-справжньому, не жартома відповідати
за те, що відбувається в суспільстві та культурі. Конституція надає всім
громадянам рівні громадянські права, але якщо ніхто не зобов'язаний
забезпечити можливість справді користуватися цими правами, то вони стають
фікцією.
 Хто наважиться придивитися, той помітить, що і в наш час люди з правом
вирішувати переважно не уявляють, за яких умов у народу виникла б
можливість поводитися як суб'єкт само- і соціального управління. Згідно з
Конституцією, носієм вищої влади в суспільстві є (має бути!) народ. Насправді
ж народ не має права впливати на події в країні, тобто вирішувати, а також
вимагати від депутатів і чиновників враховувати це рішення, чи принаймні
організовувати референдум, рішення якого було б обов'язковим до виконання.
Люди, які залишилися (яких залишили) без належних умов для
функціонування в ролі громадян, не можуть скористатися встановленими
Конституцією (громадянськими) правами.

2. Передумови формування громадянського суспільства

Щоб суспільство могло стати громадянським, потрібно створити такі

передумови, за яких усі категорії населення (кожна людина в місті й селі, у
кожній сфері життя, у всіх відомствах і на всіх рівнях регуляції) мали
можливість:
- бути удосталь освіченими, щоб розуміти, про що слід бути
поїінформованими;
- бути удосталь поінформованими, щоб орієнтуватися в просторічасі, в
обставинах, становищах і сформованих процесах;
- бути удосталь досвідченими, щоб передчувати і передбачати можливі
зміни чи їхню відсутність, очевидні результати й наслідки, а також вчасно й
адекватно реагувати на них.
Для участі у формування рішень потрібна здатність передбачати можливі
результати і наслідки своєї та чужої діяльності, зокрема рішень і їх виконання,
причини успіхів і невдач, а також інші зв'язки.

Громадянські почуття формуються на практиці

Незайве буде ще й ще раз підкреслити, що слово «демократія» легко
може стати порожнім звуком. Для збереження свободи і незалежності всім і
завжди слід бути напоготові й докладати зусиль! Громадянам буде нелегко,
якщо бюрократія стане розростатися.
У цьому разі для більшості громадян свобода стане видимістю (а не
сутністю).
Свобода і незалежність гарно звучать як високі ідеали. Складніше
зрозуміти, що збереження ідеалів не можна доручити комусь іншому. Часом так
стається, що заради досягнення ідеалу люди готові пройти через будь-які
труднощі та самозречення, але коли ідеал досягнуто, не мають сил і часу на
його збереження. Всі нібито знають, що в ім'я свободи і незалежності треба
постійно і цілеспрямовано працювати, але коли з'ясовується, що для
збереження вільної і незалежної держави потрібно думати, вчитися і невпинно
вдосконалюватися, бути обізнаним і вимогливим, у багатьох людей зникає
блиск в очах.
Своя держава на має бути тягарем для громадянина!
Громадянин - це житель, який хоче бути суб'єктом, оскільки орієнтується
не лише в хорошому і поганому, а й у факторах, які за ними стоять. Завдяки
цьому громадянин може брати участь у рішеннях, встановленні зв'язків і
виконанні, а також - за потреби - в корекції. Так виникає співчуття,
переживання і душевний біль, тому що разом зі справжньою залученістю (не
ігровою чи голослівною), до рішень і їх виконання формується зобов'язання
бути відповідальним за кінцевий результат і те, що чекає в майбутньому на
саму людину, державу і народ.
Громадянське почуття формується завдяки практиці.

3. Народ як об'єднання громадян

Народ як об'єднання громадян може функціонувати як суб'єкт (як
адекватне активне начало), якщо має відповідну самосвідомість, групову
свідомість, суспільну і культурну свідомість, а також якщо він має державну,
національну і місцеву ідентичність.
Щоб народ міг поводитися як суб'єкт, потрібен такий стан речей:
 • у народу є можливість бути достатньо освіченим, поінформованим і
досвідченим, щоб орієнтуватися і свідомо брати участь в обговореннях,
рішеннях і оцінці результатів;
• керівництво таке чесне, справедливе й уважне, що реагує на
бажання народу;
• система масової інформації поширює лише правдиву і системну
інформацію, а ЗМІ формують масову комунікацію;
• вибори відповідають встановленим Конституцією вимогам,
випадкові люди не мають можливості потрапити в парламент, органи місцевого
самоврядування чи інше відповідальне за рішення зібрання;
• система освіти забезпечує задовільну підготовку для самостійного
орієнтування як у суспільному та культурному, так і в житті сім'ї та громади;
• державні рішення на всіх рівнях регуляції мають прямий і
зворотний зв'язок.
Для того, щоб становище в державі було і залишалося задовільним, його
жителі мають поводитися як громадяни!

4. Громадянин-професіонал
На рівні побутової свідомості кожна людина може міркувати як вважає за
потрібне. Маленькі рішення, результати і наслідки яких не мають значного
впливу на інших людей, можна ухвалювати на власний смак. Та якщо обрані й
уповноважені особи на офіційному рівні починають обговорювати і готувати
такі рішення, виконання яких може змінити побут і умови життя багатьох груп
людей, природу і життєве середовище, то ситуація набуває зовсім іншого
значення. Під час підготовки серйозних відповідальних рішень, виконання яких
супроводжують якісні переходи, потрібно докладати зусиль, щоб бути
професійним і етичним.
Достойними можна вважати тих людей, які:
• керовані людськими чеснотами;
• адекватні;
 • хочуть бути професіоналами (освіченими, поінформованими і
досвідченими), попри те, що світ довкола стрімко змінюється;
• мислять тверезо і хочуть бути в авангарді прогресу;
• вірять, що професіоналізм є запорукою успіху, величі й видатних
досягнень лише разом із людською небайдужістю;
• розуміють, що жоден предмет не можна вивчити остаточно і
намагаються використовувати кожну мить для самовдосконалення, роздумів і
розмислів, пошуків і віднаходження найкращих можливих варіантів рішень.
Професіонал:
• використовує слова з чітко означеним і визначеним сенсом;
• для розгляду об'єкта тлумачення знаходить чимало точок зору; .
враховує, що кожна точка зору може дати можливість побачити щось таке, чого
не побачиш з іншої точки зору, і знає, що з жодної точки зору не побачиш
цілого (систему, яка є для спостерігача абстракцією, мисленнєвим
узагальненням);
• знає, що, розглядаючи якийсь предмет, явище чи процес, не можна
давати йому оцінку. Підстави для оцінювання є лише тоді, коли ми бачимо,
якою мірою об'єкт розгляду може слугувати початковою інформацією для
систем, для яких ця інформація призначена;
• розглядає об'єкти уваги як у статиці (як предмет чи явище), так і в
динаміці (як процес - у вигляді безупинної вервечки подій, які мають часову
послідовність і логічний зв'язок);
• орієнтується в життєвому середовищі;
• розглядає фізичне і духовне, природне і предметне середовища як
його частини; розглядає як ціле (сформоване в процесі взаємодії психічного,
соціального, віртуального та ін. середовищ) стан, для розуміння й орієнтації в
якому потрібно бути освіченим;
• розуміє, що відчуває, думає, вирішує і діє людина, а не речі, тексти,
установи тощо. Людина визначає курс і завдання, обирає засоби, впроваджує
принципи, дає оцінки, робить висновки, досліджує і створює, вирішує і тому є
відповідальною;
 • розрізняє і пов'язує рівні регуляції й керування; розуміє, що кожна
проблема на кожному рівні регуляції та керування має свій (відмінний від
інших) зміст; знає і враховує, що кожен факт можна і треба розглядати в
декількох контекстах, зокрема й у статиці та динаміці;
• розуміє, що значимість людей, предметів, текстів, подій і т. ін.,
надані їм оцінки, висновки щодо них тощо формуються залежно від контексту;
• сприймає всерйоз лише варті довіри оцінки;
• розрізняє і знаходить зв'язок між загальним, особливим і
одиничним;
• прагне взяти за основу ціле і за можливості розглянути його
комплексно (з усіх боків);
• вміє сформулювати проблему як сукупність усвідомлених
суперечностей і старається з'ясувати і сформулювати причини виникнення
(існування - поглиблення - розширення) цих суперечностей, їхні функціональні
(взаємозалежні) і каузальні (причинні) зв'язки;
• усвідомлює, що проблему як таку не можна розв'язати; розуміє, що
можна зменшити (а іноді й усунути) причини суперечностей, усвідомлених як
проблеми;
• знає, що на кожному рівні регуляції й керування будь-яке рішення
має відмінне від іншого значення;
• розрізняє (не плутає): • що таке курс і ціль та що таке засіб; розуміє,
що ніщо не може бути засобом лише щодо курсу й цілі та що без засобу
неможливо дотримуватися курсу і досягнути цілі;
• що таке ресурс і що таке умова; розуміє, що наявність будь-якого
ресурсу перетворює використання (застосування) інших ресурсів на умову;
• що таке причина, що таке результат і наслідок; розуміє, що разом із
досягненням будь-якого результату завжди можуть сформуватися (і напевно
сформуються) наслідки- щось таке, що суперечить задуму, і супровідні
результати - щось, чого ніхто не міг очікувати, але що загалом відповідає
задуму; що є об'єктивним і що суб'єктивним;
• що таке сутність і що таке видимість;
 • що таке зміст і що таке форма;
• що таке опис, вимірювання, оцінка і підрахунок;
• що таке дані та що можна вважати емпіричним, статистичним і
науковим фактом;
• що таке зв'язок, прямий зв'язок, зворотний зв'язок;
• що таке право, зобов'язання і відповідальність і що таке (як
формується) почуття обов'язку і почуття відповідальності;
• що таке спілкування і що таке звернення (до когось чи поводження
з кимось); розуміє, що спілкуватися можуть лише суб'єкти, тобто індивіди чи
групи, які визнають і поважають одне одного, довіряють і зважають одне на
одного;
• що таке керування, управління, господарювання, володіння,
захоплення, організація і встановлення зв'язків; за яких умов ці види діяльності
можливі; що слід зробити і на основі чого можна оцінювати дійових осіб, їхню
діяльність і результати та наслідки;
• що таке можливість, що таке випадок і неминучість;
• що таке мотив, мотивація і мотивування;
• що таке тема, текст і контекст, підтекст, коди, підзавдання і
надзавдання;
• що таке знання, а що віра, мрія і т. ін.;
• що таке парадокс і що таке демагогія;
• оперує класифікаціями;
• знає, що крім розглянутого може бути ще щось, для розгляду чого
досі бракувало умов;
• розуміє, що кожен об'єкт можна розглянути ще більш системно;
 все, що можна виміряти, можна виміряти ще точніше;
 все, що можна оцінити, можна оцінити ще точніше;
• спілкується з професіоналами;
• розуміє, що соціальне, духовне і психічне середовище не можна
змінити тут і тепер;
 потрібно відповідати за прямі та побічні наслідки діяльності;
  цілі й засоби є системами;
 курс і ціль доцільно встановлювати так, щоб для утримання курсу і
досягнення цілі були наявні необхідні засоби (аби було бажання і
можливість їх надати);
 засіб - це система, жоден елемент якої не є достатньо сильним, щоб
самому забезпечити можливість триматися курсу і досягати цілей;
водночас будь-який елемент достатньо сильний, щоб у разі його
відсутності (чи слабкості) процес урвався, тобто дотримання курсу
стало неможливим, завдання залишилися невиконаними;
 імовірність перебігу означеного процесу характеризує матриця
елементів, де цілі й засоби представлені як системи;
 гроші та інші еквіваленти можуть посилити мотивацію, але також
викликати заздрість і суперечки між людьми, породити інтриги і
т.ін.;
 результатів досягають люди;
 гроші покривають частину витрат, які виникають під час діяльності;
 права мають сенс лише тоді, коли ними користуються,
дотримуючись принципу справедливості.

Для орієнтування в майбутньому, формування рішень і доцільної

діяльності індивіду потрібні не лише знання, ай єдність знань, вмінь і
розуміння.
Професіонал без сторонньої допомоги розуміє, що будь-який результат є
лише передумовою подальшої діяльності (і нічим крім цього!) і що так звану
«кінцеву зупинку» досягнути насправді неможливо. Він здатен розпізнати
інших професіоналів і залюбки бере участь у спільних пошуках.
Професіонал розуміє, що розбагатіти може лише той, хто достатньо
щедрий. Професіонал у будь-якій сфері враховує, що він, як і інші люди, у
більшості галузей є профаном. У деяких галузях багато хто є дилетантом-
любителем, а в якій-небудь іншій царині - спеціалістом.
 Професіонали в будь-якій галузі використовують у своїх спеціалізованих,
професійних, посадових дискусіях поняття, які мають максимально чіткий
склад, структуру і значення. У тих царинах, де професіонал має також
відповідати за свою (й інших) діяльність і результати та наслідки, для
досягнення задовільної точності та ясності використовують моделі, а в деяких
галузях і латину.

5. Національна еліта
У кожній сфері життя деякі люди вирізняються стійкістю,
наполегливістю, спроможностями і послідовністю. Це трапляється в мистецтві,
спорті, економічному житті та інших царинах. Такі люди формують еліту
відповідної галузі.
Національну еліту формують люди, які присвятили себе служінню
суспільним інтересам. Уже в Стародавній Греції належність до еліти вважали
піднесеною ідеєю. У Середньовіччі до еліти належали лицарі та шляхтичі, які
захищали короля, державу, себе і підданих від ворогів, а також обстоювали
честь і гідність, право бути собою. Моральні принципи шляхти мали бути
чіткими, зрозумілими і передбачали неухильне дотримання. Точне і безперечне
виконання своїх зобов'язань було критерієм моральності. Було також чітке
уявлення про честь і ганьбу. За тих часів образа інших людей була цілковито
неприпустимою.