Творча робота Межебецького Артема 10-Б

Спираючись на знання історії першої половини XX ст.,

прокоментуйте вислів про те, що «кожна нова війна народжується з
легенди про попередню війну».
Для обґрунтування своєї позиції доберіть відповідні аргументи.

Вислів «кожна нова війна народжується з легенди про попередню війну»

належить письменнику Анджею Бобковському «Війна і спокій. Французький
щоденник 1940–1944», який був вперше опублікований у 1957 році.
Це воєнний щоденник автора – польського підприємця - емігранта в
Парижі. Хронологічно оповідь охоплює 1940–1945 роки. 1939 року Бобковський
поїхав воювати до Польщі, яку нацисти й комуністи, зрештою, окували та
поділили, потім повернувся до Франції і вже там спостерігав так звану «Дивну
війну» – французький відступ, охоту не захищатись і воювати, а добре жити.
А. Бобковський у своїй книзі зазначав на німецько - совєтському фронті
нормальна людина не може співчувати жодній зі сторін, бо це - війна зрадників
класичної Європи з її гробарями. Хоча на більший його осуд, здається,
заслуговує все-таки Німеччина: вона ж бо колись була співтворцем тих цінностей,
які тепер сама нищить. Стосовно ж Росії, то її як втілення азійського хамства
навіть засуджувати неможливо. Її можна лише ненавидіти: «Я від початку
якнайчастіше вживаю слова «росія» і «росіяни», бо тут зовсім не йдеться про
комунізм, про зміну устрою. Це все надбудови - суттю є росія, споконвічна росія,
яка настільки не знає і не розуміє поняття свободи, що не потребує її... Я
ненавидів їх завжди, змалечку, і сьогодні ненавиджу їх настільки «чисто»,
наскільки «чистим» є їхній цинізм».
Поки інші святкують перемогу, автор дедалі виразніше відчуває в цілій
Європі нестерпний для нього сморід «російського духу». Якщо ця навала
(байдуже, фізична чи ідеологічна) людиноподібних термітів, рабів сталіна має
називатися визволенням Європи, то «бувай здорова, Європо!».
 «Війна – час руйнування усталених орієнтирів, сила, яка знищує все: від
матеріальних до моральних цінностей, процес, який не має іншого закону, крім
закону реконструкції, який у свою чергу створює хаос, абсурд. Війна – це не
тільки військові дії, перемоги і поразки, розстановка сил, а й цілий ряд явищ, які
відображаються в повсякденному житті мирних жителів. Війна закінчилась і
залишила запечатаний і найвидніший вияв, а по суті, як стверджує автор
щоденника, лише наслідок того, що і як мусило статися, – всеосяжну кризу. Вся
Європа переживає свою кризу. Війна змінює, трансформує життя в цей час,
створює другий вимір для кожної проблеми, стає, як стверджує Бобковский,
пробним каменем для світу цінностей, побудованого людиною.
Як писав А. Бобковський, суттю інформаційного конфлікту у ХХ-му
столітті була боротьба між двома методами інформаційного споживання. «Одні
хочуть іти вперед, хочуть догнати уяву (Америка), інші хочуть її вбити, спихаючи
всіх на найнижчий рівень, хочуть «відівчити хотіти».
З моменту німецького нападу на радянський союз з неприхованим
здивуванням спостерігає різницю між власною позицією і захватом Франції і
Європи загалом росією. Можливо, це було наслідком не усвідомлення того, чим
росія є насправді, і що там відбувається. Письменник іронічно стверджує, що
ситуація є класичною: оце Захід, заворожений Росією, зваблений, спокушений
нею, намагається переконати всіх, що їх російські страхи і злі передчуття є
надуманими і перебільшеними.
Бобковський виразно бачить, наскільки французи зачаровані
загладженою перед відправкою на французький ринок радянською версією
«рівність і братерство», і не зауважують, що при всьому тому десь зникло
«свобода», без якого вся цілість перебуває під небезпекою радянського пекла. Він
сам з меншим неспокоєм дивиться на комунізм як такий, хоча як противник
будьякої форми колективності не має до нього жодної симпатії. «Ідеології, навіть
такі тупі як марксизм, не є вічними»,
Набагато більше він боїться самої по собі росії, у комунізмі він бачить
одне з її втілень, чергове виявлення небезпеки.
Радянський маршрут на Захід, відзначає на мапі чергові території як
пункти назавжди втрачені для цивілізації, залиті варварством. Вони вже у Львові,
вже в Августові, вже під Варшавою, терпляче чекають, що німці вижеруть ті
двісті тисяч людей, які би могли чинити найсильніший опір у впровадженні нових
порядків. Відраховує дні до моменту, коли «Совєти» надійдуть кінець кінцем
туди, звідкіля вже не захочуть йти далі.
Його відсутність ілюзій, щодо сутності пропонованого росією нового
чудового світу, контрастує з наївністю Заходу, що часами межувала з дурістю,
який був настільки довірливий, що навіть ладен змінити свої колії на ширші, щоб
«азіатському хамству було легше в’їхати у Європу».
Ще у 18 столітті відомий письменник дипломат маркіз Астольф де
Кюстін у своїх мемуарах „ Росія 1839 року“ писав: « тотальної брехливості росії,
яка є значно небезпечнішою за найдикішу Азію, бо дбає не про те, щоб справді
стати цивілізованою країною, а лише про те, щоб переконати Європу у своїй
європейськості. І що цікаво: як правило, росії досить легко вдається обманювати
наївну дурочку - Європу. Ніде, крім Росії, не міг би виникнути подібний
державний устрій, але й російський народ не став би таким, яким він є, якби жив
за іншого державного устрою. Під’яремний народ завжди гідний свого ярма:
тиранія – це витвір покірного їй народу.
Майбутнє росії маркіз бачив у двох варіантах « або найстрашніша в
історії революція, або нове нашестя на Європу східних варварів, які попри стан
постійного рабського приниження вдома в глибині душі зневажають європейську
цивілізацію і мріють про світове панування». Заключні слова автора «Треба жити
у цій пустелі без спокою, в цій тюрмі без відпочинку, яка називається росією, щоб
відчути всю свободу, надану народам в інших країнах Європи, хоч би який там
був заведений спосіб правління… Завжди корисно знати, що існує на світі
держава, в якій щастя немислиме, бо за самою своєю природою людина не може
бути щасливою без свободи».
Обидві автори, які жили в різні епохи, чітко усвідомлювали те, що якщо у
світі існує така країна як росія, країна, де панує тиранія, у якій відсутня свобода,
яка прагне світового панування є завжди небезпека виникнення війни.

Початок ХХ століття, театром воєнних дій для росії був Далекий Схід
( російсько-японській війні 1904–1905) за тисячі кілометрів від центрів життя
царської імперії. Що ж змусило російського царя розпочати війну за тридев’ять
земель ? Відповідь є очевидною − боротьба за сфери впливу, а точніше − контроль
над чужими територіями. Росія програла цю війну. Згідно з Портсмутським
мирним договором Росія позбулася військової стратегічної бази у Порт-Артурі,
втратила контроль над південним Сахаліном. Ця війна була несправедливою з
боку царської Росії, оскільки йшлося не про захист власних територій, а про
контроль і домінування над чужими − Маньчжурією та Кореєю. Вона стала
першою впродовж наступних років ХХ століття.
Ще не встигли загоїтися моральні та фізичні рани японської кампанії, як
через десять років розпочалася Перша світова війна. Характерно, що сучасники
охрестили її імперіалістичною. Однією з імперій, для якої ця війна стала воістину
катастрофічною, була російська. Росією рухали не бажання «захистити»
православну Сербію від австро-угорської агресії, а прагнення закріпитися на
Балканах, де перетиналися та конфліктували інтереси великих держав
(Німеччини, як союзника Австрії, Франції та Великої Британії). Будь-яка війна
рано чи пізно закінчується миром. Версальський мир, який символізував кінець
Першої світової війни, нічого корисного росії не приніс.
Після жовтневого перевороту 1917 р. в Росії невдовзі розпочалася
громадянська війна. Як її породження і продовження спалахнула ще й українсько-
радянська війна з більшовицькою росією, яка тривала фактично з 1918 до 1921
року. Для України це була війна за незалежність, а для більшовицької росії −
війна за збереження кордонів імперії.
Ганебною сторінкою в історію увійшла радянсько-фінляндська, або так
звана «Зимова війна», яка тривала з 30 листопада 1939 до 13 березня 1940 року.
Ця війна була несправедливою з боку срср, тому-що зазіхав на територіальну
цілісність і суверенітет Фінляндії. І це не «мрії про світове панування»?. У цьому
ланцюгові слід також розглядати й події літа 1940 р., пов’язані з анексією
прибалтійських республік. Під час Другої світової війни срср діяв як агресор, про
що свідчать події навколо Польщі, Західної України.
Тому, розглядаючи військову політику росії протягом першої половини
ХХ століття, можна зробити лише один висновок: попри зміну політичних
режимів, Росія залишається країною, яка сповідує імперську політику. Бути
імперією для Росії, як доводить історичний досвід, означає постійно вести війни,
шантажувати ними інші країни. Війна − це спосіб її існування.
Це і підтверджує вислів «кожна нова війна народжується з легенди
(історичного досвіду) про попередню війну».

Для написання історичного нарису використано:

- книга Анджея Бобковськргр « Війна і спокій. Французький щоденник 1940–1944»
(Видавництво «Критика» 2007);
- стаття Олександра Бойченка «Польські твори, які варто знати українцям» (Видання
«Нова Польща» 07.09.2021);
- стаття «Дух і література №20» (Польські студії, спеціальний випуск), Національний
університет “Києво - Могилянська Академія”;
- Астольф де Кюстін мемуари „ Росія 1839 року“.