Творча робота Межебецького Артема 10-Б

Спираючись на знання історії першої половини XX ст.,

прокоментуйте вислів про те, що «кожна нова війна народжується з
легенди про попередню війну».

Для написання історичного нарису використано:

- книга Анджея Бобковськргр « Війна і спокій. Французький щоденник 1940–1944»
(Видавництво «Критика» 2007);
- стаття Олександра Бойченка «Польські твори, які варто знати українцям» (Видання
«Нова Польща» 07.09.2021);
- стаття «Дух і література №20» (Польські студії, спеціальний випуск), Національний
університет “Києво - Могилянська Академія”;
- Астольф де Кюстін мемуари „ Росія 1839 року“.

Вислів «кожна нова війна народжується з легенди про попередню війну»

належить письменнику Анджею Бобковському «Війна і спокій. Французький
щоденник 1940–1944», який був вперше опублікований у 1957 році.
Для того щоб зрозуміти цей вислів треба було ознайомитися с
першоджерелом. Оскільки в вільному доступу цієї книги я не знайшов, тому я
користувався відгуками, реценціями щоб зрозуміти що саме автор хотів до нас
донести.
Це воєнний щоденник автора – польського підприємця - емігранта в
Парижі. Бобковський у Франції спостерігав так звану «Дивну війну» –
французький відступ, охоту не захищатись і воювати, а добре жити.
Наведу деякі цитати які мені вдалося знайти в інтернеті.
А. Бобковський у своїй книзі зазначав на німецько - совєтському фронті
нормальна людина не може співчувати жодній зі сторін, бо це - війна зрадників
класичної Європи з її гробарями. Стосовно Росії, то її як втілення азійського
хамства навіть засуджувати неможливо. Її можна лише ненавидіти: «Я від
початку якнайчастіше вживаю слова «росія» і «росіяни», бо тут зовсім не
йдеться про комунізм, про зміну устрою. Це все надбудови - суттю є росія,
споконвічна росія, яка настільки не знає і не розуміє поняття свободи, що не
потребує її... Я ненавидів їх завжди, змалечку, і сьогодні ненавиджу їх настільки
«чисто», наскільки «чистим» є їхній цинізм».
Поки інші святкують перемогу, автор дедалі виразніше відчуває в цілій
Європі нестерпний для нього сморід «російського духу». Якщо ця навала
(байдуже, фізична чи ідеологічна) людиноподібних термітів, рабів сталіна має
називатися визволенням Європи, то «бувай здорова, Європо!».
«Війна закінчилась і залишила як стверджує автор щоденника, лише
наслідок того, що і як мусило статися, – всеосяжну кризу. Вся Європа переживає
свою кризу. Війна змінює, трансформує життя в цей час, створює другий вимір
для кожної проблеми, стає, як стверджує Бобковский, пробним каменем для світу
цінностей, побудованого людиною.
З моменту німецького нападу на радянський союз з здивуванням автор
спостерігає різницю між власною позицією і захватом Франції і Європи загалом
росією. Можливо, це було наслідком не усвідомлення того, чим росія є насправді,
і що там відбувається.
Його відсутність ілюзій, щодо сутності пропонованого росією нового
чудового світу, контрастує з наївністю Заходу, що часами межувала з дурістю,
який був настільки довірливий, що навіть ладен змінити свої колії на ширші, щоб
«азіатському хамству було легше в’їхати у Європу».

В пошуках інформації я натрапив на дуже цікавий і актуальний в наш час

мемуар. Який підтверджує всі мої думки щодо росії, та не спростовує погляди
Бобковського.

Ще у 18 столітті відомий письменник дипломат маркіз Астольф де

Кюстін у своїх мемуарах „ Росія 1839 року“ писав: « тотальної брехливості росії,
яка є значно небезпечнішою за найдикішу Азію, бо дбає не про те, щоб справді
стати цивілізованою країною, а лише про те, щоб переконати Європу у своїй
європейськості. І що цікаво: як правило, росії досить легко вдається обманювати
наївну дурочку - Європу. Ніде, крім Росії, не міг би виникнути подібний
державний устрій, але й російський народ не став би таким, яким він є, якби жив
за іншого державного устрою. Під’яремний народ завжди гідний свого ярма:
тиранія – це витвір покірного їй народу.
Майбутнє росії маркіз бачив у двох варіантах « або найстрашніша в
історії революція, або нове нашестя на Європу східних варварів, які попри стан
постійного рабського приниження вдома в глибині душі зневажають європейську
цивілізацію і мріють про світове панування». Заключні слова автора «Завжди
корисно знати, що існує на світі держава, в якій щастя немислиме, бо за самою
своєю природою людина не може бути щасливою без свободи».

Обидві автори, які жили в різні епохи, чітко усвідомлювали те, що якщо у
світі існує така країна як росія, країна, де панує тиранія, у якій відсутня свобода,
яка прагне світового панування є завжди небезпека виникнення війни.
Це підтверджує і історія цієї держави.
Початок ХХ століття, театром воєнних дій для росії був Далекий Схід
( російсько-японська війні 1904–1905) за тисячі кілометрів від центрів життя
царської імперії. Що ж змусило російського царя розпочати війну за тридев’ять
земель ? Це очевидно − боротьба за сфери впливу, а точніше − контроль над
чужими територіями. Росія програла цю війну. Ця війна була не про захист
власних територій, а про контроль і домінування над чужими.
Ще не встигли загоїтися моральні та фізичні рани японської кампанії, як
через десять років розпочалася Перша світова війна, яку сучасники охрестили
імперіалістичною. Однією з імперій, для якої ця війна стала воістину
катастрофічною, була саме російська.
Будь-яка війна рано чи пізно закінчується миром. Версальський мир, який
символізував кінець Першої світової війни, нічого корисного росії не приніс.
Після жовтневого перевороту 1917 р. в росії невдовзі розпочалася
громадянська війна. Як її породження і продовження спалахнула ще й українсько-
радянська війна з більшовицькою росією, (яка тривала фактично з 1918 до 1921
року). Для України це була війна за незалежність, а для більшовицької росії −
війна за збереження кордонів імперії.
Ганебною сторінкою в історію увійшла радянсько-фінляндська, або так
звана «Зимова війна», (яка тривала з 30 листопада 1939 до 13 березня 1940 року.)
Ця війна була несправедливою з боку срср, тому що зазіхав на територіальну
цілісність і суверенітет Фінляндії. І це не «мрії про світове панування»? У цьому
ланцюгові слід також розглядати й події літа 1940 р., пов’язані з анексією
прибалтійських республік. Під час Другої світової війни срср діяв як агресор, про
що свідчать події навколо Польщі, Західної України.
Тому, розглядаючи військову політику росії протягом першої половини
ХХ століття, можна зробити лише один висновок: попри зміну політичних
режимів, росія залишається країною, яка сповідує імперську, загарбницьку
політику. Бути імперією для росії, як доводить історичний досвід, означає
постійно вести війни, шантажувати ними інші країни. Війна − це спосіб її
існування.
Це і підтверджує вислів «кожна нова війна народжується з легенди
(історичного досвіду) про попередню війну».