А. Д.

Кириленко
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Науковий керівник:
к.ф.н. доц. Ковальова Т.П.

ЗАГОЛОВОК ЯК СИЛЬНА ПОЗИЦІЯ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

У сучасній лінгвістичній нaуці спостерігається зростання інтересу

дослідників до вивчення питання структурно-семантичних одиниць тексту,
серед яких особливе місце посідає заголовок. Незважаючи нa велику кількість
прaць, присвячених вивченню різних aспектів заголовку тексту (наприклад,
праці І. В. Арнольд, Н. Д. Арутюнової, Л. С. Виготського, І. Р. Гальперіна, Н. О.
Кожиної, С. Д. Кржижановського та ін.), не можна стверджувати, що дaне
лінгвістичне явище є достатньо вивченим. Як зазначає В. А. Кухаренко, скільки
б не було сказано і написано про заголовок, повністю вичерпати цю тему
неможливо – такa великa його роль у тексті [4: 15].
В сучасній лінгвістиці під терміном «сильна позиція» розуміють
«специфічну організацію тексту, яка забезпечує висунення на перший план
найважливіших його змістів, фокусування уваги на найвaжливішому,
посилення емоційності та естетичного ефекту, встановлення зв’язків між
елементами тeксту» [1: 12].
Поняття сильних позицій тексту вперше було використано І. В. Арнольд,
яка віднесла до них заголовок, епіграф, початок i кiнець твору. Критеріями для
видiлення сильних позицій у тексті став їх істотний вплив на сприйняття
художнього тексту, адекватність його тлумачення читачем.
Обов’язковими сильними позиціями вважають заголовок, початок і
кінець твору, іноді – заголовки і підзаголовки його частин (книг, розділів і т.д.),
факультативними – епіграф, посвяту, пролог, епілог.
Першим знаком художнього твору, який стоїть над і перед основним
текстом і бере на себе основне навантаження по подоланню між зовнішнім
світом і простором художнього твору, є його заголовок.
Мета цієї статті – з’ясувати зміст поняття «заголовок» та визначити
функціональну роль заголовку в художньому тексті.
 В. А. Кухаренко вважає, що «заголовок – це не лише особлива
синтаксична позиція, а й важливий емоційно-змістовний елемент тексту,
причому стилістично і композиційно особливий; більше того, заголовок – точка
відліку понятійного циклу і тому предмет особливої уваги, ключ до
концептуальної структури твору» [6: 73]. Заголовок, на думку дослідника
Л. С. Виготського, «являє собою ту домінанту, яка визначає побудову
розповіді» [3: 97].
В аспекті семіотики заголовок – це перший лімітуючий знак тексту,
двосторонній за рахунок орієнтації одночасно на відправника повідомлення
(автора), і на того, хто його отримує, тобто читача. У семантиці заголовок – це
ім’я тексту, у психолінгвістичному аспекті заголовок цікавий тим, що здатний
нести первинну інформацію про зміст тексту.
Як зазначає І. В. Арнольд, заголовок художнього тексту визначається як
«номінативно-предикативна одиниця тексту, яка знаходиться в спеціальній
функціонально закріпленій позиції і служить одночасно ім’ям художнього
твору та індивідуально-авторським висловленням про нього» [1: 16].
На думку Н. О. Кожиної, заголовок вступає з текстом художнього твору в
категоріальні відношення номінації (слугує власною назвою тексту) і
предикації (формує висловлення про текст) [5: 69].
За своєю природою заголовок не є однозначним явищем, адже, з одного
боку, він розташований за межами основного тексту і, як наслідок,
характеризується певною самостійністю як автономна мовна структура, а з
іншого боку, заголовок, як повноправний елемент тексту, виступає першим
знаком твору, що у лаконічній формі розкриває його зміст.
Заголовок в стислій формі передає основну тему твору, причому
усвідомлення теми, закладеної в заголовку, приходить до читача
ретроспективно, при поверненні до заголовку після прочитання тексту. Кінець
тексту «змушує читача знову, тепер уже імпліцитно, звернутися до заголовку,
щоб розшифрувати основу номінації художнього твору. Тобто ключем до
розуміння твору заголовок стає при умові його повної семантизації. А це
можливо лише після прочитання тексту, коли здійснюється інтеграція назви з
текстом» [1: 32].
Таким чином, заголовок пов’язує початок і кінець твору. Більше того, в
більшості випадків повне осмислення заголовку можливе в мегаконтексті, на
широкому історико-філологічному фоні, оскільки багато заголовків містять в
собі алюзії і вимагають від читача знань міфології, історії літератури, історії
релігії.
Заголовок виконує настільки значиму семантичну функцію в передачі
основної інформації тексту, що, по суті, складає з ним одне ціле. Ступінь
інформативної важливості заголовку як ключового слова для тексту буде тим
вище, чим точніше він виражає головну ідею. Отже, в заголовок повинні бути
винесені такі ключові слова, які найбільш повно передають специфіку
конкретного твору.
Назва твору – це не просто ключове слово чи однофразовий текст.
Заголовок вбирає в себе концентровану сутність твору і при цьому не належить
йому безроздільно. Однією стороною він доторкається до світу, що лежить за
межами тексту, а іншою – з самим текстом, позначаючи його початок. Завдяки
такому положенню заголовок служить з’єднувальним ланцюгом між текстом і
зовнішньою по відношенню до нього дійсністю.
Сам текст і заголовок пов’язують темарематичними відношеннями. Назва
твору є темою художнього повідомлення. Текст щодо назви вторинний і є
ремою. Як зазначає Н. О. Кожина, «заголовок, проходячи через текст, стає
ремою цілого художнього твору, і функція номінації тексту поступово
переходить у функцію предикації тексту» [5: 81]. Отже, заголовок – це
інтегрована з текстом своєрідна формула задля вираження його теми та ідеї.
Заголовок художнього твору є актуалізатором практично всіх текстових
категорій, саме цим можна пояснити поліфункціональність заголовків. Існують
різні погляди на особливості функцій заголовку тексту. До основних із них
дослідники відносять:
1. Номінативну (називну), що пов’язана з категорією інформативності та
дозволяє ідентифікувати текст;
 2. Інформативну, яка передбачає наявність у заголовках опорних
елементів, що забезпечують висвітлення основного змісту повідомлення,
однак залишають поза увагою певні деталі повідомлення, що заохочує
читача звернутися до всього тексту;
3. Атрактивну (функція залучення уваги читачів), яка полягає у тому, щоб
зацікавити, заінтригувати читача до прочитання матеріалу;
4. Розділову (делімітативну), яка виділяє текст з оточуючого простору;
5. Апеляційну (функцію спонукальності) – заголовок виражає заклик до дії;
6. Оцінну – заголовок експліцитно або імпліцитно виражає оцінку
адресантом (тобто автором) подій, про які йдеться у тексті;
7. Експресивно-апелятивну – заголовок може виражати авторську позицію і
психологічно готувати читача до сприйняття тексту [3: 7].
І. Р. Гальперін за формою вміщеної інформації класифікує заголовки на
такі види: 1) назва-символ; 2) назва-теза; 3)назва-цитата; 4) назва-
повідомлення; 5) назва-натяк, інтрига; 6) назва-оповідь [2: 48] .
Дослідники художнього мовлення не раз відзначали особливі якості
ліричного слова, винесеного в заголовок. Це стосується і тих творів, в яких
заголовок відсутній. У такому разі відсутність заголовку стає поетично
значимою (як нульовий заголовок): «Заголовок – візитна картка поета,
відсутність його – свого роду сигнал того, що очікується текст, насичений
асоціаціями, невловимими для визначення» [6: 19].
Можна з впевненістю сказати, що заголовок – складний лінгвістичний
феномен. Він перебуває в діалектичних зв’язках з текстом і має подвійне
значення: текст і заголовок - це водночас два самостійні тексти і структурні
компоненти одного цілого. Заголовок є першим і найважливішим орієнтиром у
процесі сприйняття тексту, виразником загольнокультурного контексту, несе в
собі інформацію про епоху, її ціності та ідеї [6: 31]. Позиція заголовку тесту –
це те місце, з якої починається взаємодія, діалог письменника і читача. У 30-х
рр. минулого століття С. Д. Кржижановський, вбачаючи в заголовку згорнутий
текст, писав: «Книга – розгорнутий до кінця заголовок, заголовок же – стягнена
до обсягу двох-трьох слів книга» [5: 32 ].
 Отже, заголовок є особливою комунікативною одиницею тексту, яка
функціонує на різних рівнях: інформаційному, лінгвальному, психологічному,
експресивно-емоційному тощо. Формально заголовок може бути виражений
реченням, словосполученням чи словом, однак не тотожний жодному з них, а є
диктумним іменем тексту. Займаючи сильну позицію, заголовокє ефективним
способом акцентуації уваги читача на вагомих моментах у змісті тексту.

Список використаних джерел та літератури

1. Арнольд И. В. Значение сильной позиции для интерпретации

художественного текста / И. В. Арнольд // Иностранные языки в школе. –
1978. – №4. – С.12 – 16.
2. Выготский Л. С. Психология искусства / Л. С. Выготский // Ростов н/Д;
изд-во «Феникс». – 1996.– 480 с.
3. Гальперин И. Р. Текст как обьект лингвистического исследования /
И. Р. Гальперин // Изд. 4-е, стереотипное. М: КомКнига. – 2006. – 144 с.
4. Кожина Н. А. Заглавие художественного произведения : Структура,
функции, типология: автореферат диссертации… кандидата
филологических наук : 10.02.01 / Н. А. Кожина // Москва. – 1986. – 21 с.
5. Кржижановский С. Д. Заглавие [Электронный ресурс] /
С. Д. Кржижановский // Литературная энциклопедия : Словарь
литературных терминов / под ред. Н. Бродского, А. Лаврецкого и др. –
Режим доступа : smalt.karelia.ru/~filolog/ pdf2/Lit/1-131.pdf.
6. Кухаренко В. А. Интерпретация текста / В. А. Кухаренко // Одесса:
Латстар. – 2002.– С. 19 – 20.
7. Тураева З. Я. Лингвистика текста (Текст: Структура и семантика) /
З. Я. Тураева // Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2103
«Иностр. яз.». – М: Просвещение. – 1986. – 127 с.