МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Навчально-науковий інститут іноземної філології
Кафедра германської філології та зарубіжної літератури

Реєстраційний № _______________
Дата реєстрації_________________

ЗАГОЛОВОК ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ В ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНОМУ

АСПЕКТІ (НА МАТЕРІАЛІ НІМЕЦЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ХХ
СТОЛІТТЯ)

Дипломна робота
здобувача вищої освіти
першого (бакалаврського) рівня
вищої освіти
спеціальності: 035. Філологія
035.04 Германські мови і літератури
(переклад включно)
освітньої програми: Німецька мова та
література (переклад включно)
групи 41 Бд-Фнім
Кириленко Анастасії Дмитрівни

Науковий керівник:
доцент кафедри германської філології
та зарубіжної літератури,
кандидат філологічних наук, доцент
Ковальова Тетяна Павлівна

Рекомендована до захисту
рішенням кафедри германської філології та зарубіжної літератури
Протокол №13 від 14 травня 2020 р.

Зав. кафедри ________________ Ліпісівіцький М.

(підпис)

Житомир – 2020
Дата захисту ___________________________

Результат оцінка за кількість балів

захисту національною за 100 бальною ECTS
шкалою шкалою

Голова ЕК ______________ _______________________________

(підпис) (ПІП)

Члени ЕК _____________ _______________________________

(підпис) (ПІП)

______________ _______________________________
(підпис) (ПІП)

______________ _______________________________
(підпис) (ПІП)

______________ _______________________________
(підпис) (ПІП)

Секретар ЕК _____________ _______________________________

(підпис) (ПІП)
(

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ…………..………...7
1.1. Дослідження заголовка в лінгвістиці та літературознавстві………7
1.2. Феноменальна сутність заголовка……………………………….....10
1.3. Функції заголовка……………………………………………………17
1.4. Типологія заголовків…………………………………………..…….21
Висновки до розділу 1 ……………………………………………….……25
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І СЕМАНТИКИ ЗАГОЛОВКІВ
ХУДОЖНІХ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ НІМЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ
СТОЛІТТЯ ………………………………………………………….……....27
2.1. Функціональне навантаження заголовків ………………………...27
2.2. Структурно-синтаксична побудова заголовків …………….........31
2.3. Лексико-стилістичні особливості заголовків ……………………..33
Висновки до розділу 2……………………………………………………...40
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…...42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…….……....45
АНОТАЦІЯ…………………………………………………………………..50
 4

ВСТУП

Заголовок як ім’я художнього тексту вже досить давно привертає увагу

дослідників, які справедливо вважають назву твору його невід’ємною
складовою. Заголовки називають Partes minores творів (їх малою частиною),
твором in restricto (твором у стислому вигляді), який слугує функціонально-
стильовим індикатором. Як невід’ємний компонент художнього твору,
заголовок досліджувався в працях М. М. Бахтіна, І. Р. Гальперіна,
О. В. Джанджакової, В. А. Кухаренко, Ю. М. Лотмана, Н. О. Фатєєвої та ін.
Науковці намагалися підійти з різних сторін до вирішення кола проблем,
інтегрованих з назвою тексту, її статусом, функціями, класифікацією
заголовків тощо. Попри різноманітність підходів до класифікації заголовків
(семантичний, структурний, стилістичний), не можна стверджувати, що
даний феномен є достатньо вивченим.
Актуальність роботи зумовлена загальною спрямованістю сучасних
лінгвістичних досліджень на аналіз тексту як комунікативної системи,
вирішення кола питань, які стосуються дослідження структури та семантики
художніх текстів, мовних складових індивідуального стилю автора.
Об’єктом дослідження є мовна побудова заголовка художнього твору.
Предмет дослідження – структурний і лексико-стилістичний аспекти
мовної побудови заголовка.
Матеріалом дослідження слугують 160 заголовків прозових художніх
творів німецької літератури ХХ століття.
Мета дослідження – виявити структурні, лексико-стилістичні й
функціональні особливості заголовків прозових художніх творів німецької
літератури ХХ століття.
Поставлена мета передбачає розв’язання наступних завдань:
 визначити основні характеристики заголовка як сильної позиції тексту;
 проаналізувати наявні класифікації видів заголовка;
 5

 виявити структурно-синтаксичні моделі заголовків досліджуваних

художніх творів;
 дослідити морфологічні й лексико-семантичні особливості заголовків;
 проаналізувати використання в заголовках засобів стилістичної
виразності;
 визначити функціональну роль заголовка як важливої комунікативної
одиниці художнього тексту;
 показати закономірності розвитку структури і семантики заголовка
протягом досліджуваного періоду;
 розглянути роль заголовка як вербального маркера індивідуального
стилю письменника.
Методологія дослідження. В ході дослідження були використані такі
методи: метод компонентного, функціонального й інтерпретаційного аналізу,
за допомогою яких здійснювався опис типологічної структури та функцій
заголовків художніх творів. На описовому етапі дослідження
використовувалися методи систематизації, узагальнення та опису виявлених
закономірностей та особливостей заголовків.
Наукова новизна дослідження полягає у виявленні еволюції мовної
побудови заголовка в німецькій художній прозі ХХ століття.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що отримані
результати є певним внеском у розробку питань теорії тексту, виявлення
диференційних ознак його структурних компонентів.
Практичне значення проведеного дослідження полягає в можливості
використання його основних результатів у теоретичних курсах зі стилістики
німецької мови, літератури Німеччини, у спецкурсах з лінгвістики та
інтерпретації тексту, а також на практичних заняттях з німецької мови.
Апробація результатів дослідження: З теми дипломної роботи було
опубліковано статтю «Заголовок як сильна позиція художнього тексту» у
збірці матеріалів ХІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції
студентів, аспірантів та молодих науковців «Сучасні філологічні дослідження
 6

та навчання іноземної мови в контексті міжкультурної комунікації»

(Житомир, 2019 р.).
Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження
визначено структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів із
висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних
джерел. Загальний обсяг роботи становить 52 сторінки, список використаної
літератури містить 48 найменувань.
У вступі окреслено актуальність і новизну теми, визначено мету,
завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, обґрунтовано практичну й
теоретичну цінність роботи.
У першому розділі викладено теоретичні основи дослідження, зокрема,
розглянуто типологічні ознаки заголовка як сильної позиції тексту,
проаналізовано різні підходи до класифікації заголовків.
У другому розділі розглянуто структурно-синтаксичні моделі
заголовків художніх творів досліджуваного періоду, виявлено їх лексико-
стилістичні й функціональні особливості.
У загальних висновках підсумовано результати роботи.
 7

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Дослідження заголовка в лінгвістиці та літературознавстві

Першим текстовим знаком, точкою ініціації контакту між будь-яким

твором (художнім, музичним, журналістським, газетним, інтернет-ресурсом)
та реципієнтом (читачем) є його заголовок. Пересічній людині він може
здатися банальною назвою, яка репрезентує зміст того, про що йтиметься
далі; однак недарма заголовок вже досить давно привертає увагу не лише
лінгвістів, літературознавців, когнітивістів та дискурсології, ним цікавляться
в багатьох сферах – від мережевого маркетингу до музичного мистецтва.
Інтенсифікація сучасного темпу життя сприяла тому, що вивчається
заголовок новин, реклами, різноманітних інтернет-платформ [47, с. 89].
Втім, не можна стверджувати, що цей феномен є достатньо і всебічно
вивченим. За словами В. А. Кухаренко, скільки б не було сказано і написано
про заголовок, повністю вичерпати цю тему неможливо – така велика його
роль у тексті [22, с. 54]. Історія дослідження заголовка розпочалась в 20-х
роках минулого століття; першим, хто присвятив свої праці цьому феномену,
був письменник і філософ С. Д. Кржижановський. У своїх працях «Поетика
заголовку», «П’єса та її заголовок» автор намагався висвітлити
феноменальну сутність назви в художніх та драматичних творах, його
функції та можливі критерії класифікації, виділивши заголовки-
протагоністи та заголовки-ситуації. Саме його дослідження ініціювали
подальші дослідження в цій галузі, тим не менше, зберігаючи свою
актуальність і нині.
Надалі власні напрацювання в галузі дослідження заголовка
висвітлили В. А. Кухаренко [22], І. Р. Гальперін [8], Н. О. Кожина [15],
Н. Д. Арутюнова [2], звернувши увагу на те, що заголовок є одночасно і
частиною тексту, і його окремим елементом. Цим питанням займались також
 8

І. Ф, Волков [6], Л. Ф. Грицюк [9], намагаючись дати відповіді на питання

про те, що являє собою заголовок, розглянути і проаналізувати його функції
та співвідношення зі структурою тексту.
Міжнародні конференції «Феномен назви художнього твору» (1998),
«Феномен заголовка: інтерпретаційні можливості словника заголовків»
(2004), ціла низка дисертацій, монографій, статей свідчать, що дана тема і
досі повністю не вичерпалась. Наприкінці XX – на початку ХХI століття
завдяки використанню методів різних гуманітарних наук (семіотики,
текстології, герменевтики та ін.) відкрилися нові можливості для
комплексного, якомога багатограннішого вивчення заголовка.
Предметом розгляду науковців стає унікальне положення заголовка в
художньому творі, різноманіття його структурних форм і виконуваних
функцій [8, с. 51]. Заголовок як елемент тексту є одним із найважливіших
компонентів його смислової організації, являючи собою своєрідний
«смисловий згусток» тексту, таким чином стаючи значно більшим, ніж
просто назва [11, с. 165]. Не випадково саме філологи вперше стали
займатися проблемою заголовка, розглядаючи його із семантичної,
психологічної, структурної, стилістичної та естетичної точок зору.
Різні аспекти поняття заголовка, що стосуються висвітлення його
природи, структури, функцій, типів тощо, стали центром уваги та предметом
розгляду в численних працях літературознавців та лінгвістів. До того ж
специфікою кожної філологічної дисципліни визначено ракурс дослідження,
мету і стратегію вивчення даного феномена.
Широко й різнобічно проблему заголовка вивчають лінгвісти, які
сфокусували свою увагу на заголовку як мовному явищі: мовознавців
цікавить передусім питання синтаксичної організації та стилістики заголовка,
його функцій у різних типах тексту [14, с. 121]. З’ясовується граматичний
статус заголовка, використані в ньому структури мови (слово,
словосполучення, іменні та дієслівні форми тощо); заголовки розглядаються
парадигматично – у зіставленні їх один з одним і поза зв’язком із текстом.
 9

Відповідно здійснюється і класифікація назв ‒ за семантичним, структурним,

стилістичним та іншими критеріями. Вивчаючи заголовок як лінгвістичне
явище, дослідники також звертають увагу на механізм його функціонування
та вивчення його співвідношення з різними частинами тексту.
Літературознавців цікавить смислова роль, походження, історичне
побутування заголовків, їх еволюція, залежність від жанрової специфіки
тексту. Чимало праць літературознавців присвячено питанню особливостей
заголовків у творчості різних письменників – у плані стильової відповідності
або як прояв професійної майстерності [1, с. 4]. Значна увага приділяється
вивченню специфіки заголовків у різних типах текстів: прозових і поетичних,
у наукових працях, газетних і журнальних статтях, рекламі – усе це свідчення
того, що заголовок є обов’язковою одиницею не тільки для художніх творів,
а й для текстів масово-інформаційного, наукового, навчально-методичного та
будь-якого іншого характеру. Окремим питанням є дослідження питання
поетики заголовка [20, с. 256].
Отже, незважаючи на відмінність підходів до вивчення даного
феномену в лінгвістиці та літературознавстві, спільним для них обох є
питання про природу і статус заголовка. Відношення його до тексту, який він
репрезентує, розглядаються по-різному. Дехто вважає заголовок самостійним
текстом, що дає змогу розглядати заголовки парадигматично, зіставляти їх
один з одним, поза зв’язком з іменованим ними текстом. Переконливим
підтвердженням такого погляду може бути той факт, що безліч заголовків
фігурують як самостійна інформативна одиниця окремо від своїх текстів (у
бібліографічних покажчиках, бібліотечних каталогах, змістах, різних
довідниках, наукових роботах, оголошеннях тощо). Але є й інша точка зору,
згідно з якою заголовок є водночас і елементом тексту, і самостійною
інформаційною одиницею [19, с. 134].
 10

1.2. Феноменальна сутність заголовку

Заголовок недарма заслужив таку увагу з боку дослідників, адже його

можна порівняти з міцно стиснутою пружиною, яка розкриває свої
можливості в процесі розгортання текстової інформації. Заголовок розуміють
як одну з найголовніших вербальних опор тексту, яка водночас є його
смисловим ядром.
Оригінальною є думка С. Д. Кржижановського, який порівнює
заголовок із своєрідним «шукачем» поверх астрономічного рефрактора, який
допомагає телескопу під час пошуку зірок: щойно одна з них потрапить в
поле зору «шукача», астроном переводить око до окуляру телескопа і бачить
те ж саме, але в багатократному збільшенні [18, с. 2]. Вчений вважає
заголовком «десяток-другий букв, які ведуть за собою тисячі знаків тексту»
[18, с. 1].
Заголовок у стислій формі передає основну тему твору, причому
усвідомлення теми, закладеної в заголовку, приходить до читача
ретроспективно, при поверненні до заголовка після прочитання тексту . Тож
логічно, що правильному підбору заголовка своїх творів письменники
надають великого значення. При цьому автор чітко уявляє собі, що він
створює, на чому хоче сконцентрувати увагу читача. На думку
Ю. В. Бабічевої, «вибір заголовка – показник майстерності художника. Чим
він складніше у своєму співвідношенні з текстом та контекстами твору, тим
вище майстерність автора. Але й прочитання, розшифровка заголовка – теж
майстерність, тільки вже читача, коментатора» [14, с. 23].
Вибір заголовка залежить і від самого автора, тобто від його
внутрішнього «Я», та від суспільних умов, в яких живе і творить митець.
Доволі часто дослідники зауважують, що вдалість заголовка багато в чому
залежить від автора, і його вибір – це показник майстерності.
«Турбота про композицію починається вже з самої назви, без неї я
просто не можу розпочати працю, в ній я втілюю свою ідею. Назва – це цілий
 11

світ, у якому повинні жити твої герої, хай він не справжній, а лише такий, що
виникає в твоїй уяві, але це правдивий світ, зі своїми законами, своїми
суперечностями і в ньому існують свої межі, чітко окреслені назвою –
заголовком», – зізнається П. Загребельний [8, с. 52].
Заголовок імпліцитно або експліцитно виражає основний задум, ідею,
концепт творця. Таку саму думку висловив свого часу Л. С. Виготський: «…
назва дається оповіданню, звичайно, не випадково, вона несе у собі
розкриття найвaжливішої теми, намічає ту домінанту, яка визначає собою
всю побудову оповідання» [16, с. 32]. У ширшому сенсі заголовок може
виражати будь-який елемент структури твору: основну думку, аналітичну
оцінку ситуацію, фон, мету повідомлення тощо.
Звичайно, своєрідний «діалог» між автором і читачем, про який багато
пишуть і писали в літературній критиці (Р. Барт, У. Еко, В. Ізер, М. Бахтін),
відбудеться і матиме сенс лише за умови, що сприйматиме твір
підготовлений читач [38, с. 214]. Але в будь-якому разі, навіть коли
потенційний читач може пропустити передтекстові відомості (до прикладу,
жанр або видавництво) через недосвідченість чи неуважність, то заголовок
обов’язково бере участь у створенні читацького очікування. Ще не маючи
опори на текст, заголовок у передтексті здатен апелювати лише до
попереднього досвіду читача. Для виконання повноцінної ролі заголовка
потрібні зв’язки з фоновими знаннями читача, рівнем його загальної
освіченості. Особливої уваги заслуговують так звані «нульові заголовки».
Р. О. Будагов зазначає: «Це певний стилістичний прийом – розкрити те, що
саме по собі очевидне, прийом певного відчуження» [34, с. 370]. Читач
насторожується, його цікавість гострішає, він прагне неодмінно прочитати
такий текст.
Для того, щоб читач сприйняв і осмислив семантичні трансформації
заголовка, автор допомагає читачеві. Така допомога може бути у вигляді
пояснення в самому тексті. Пояснення буває не тільки внутрішньотекстовим,
але також і зовнішнім. Воно може бути виражене цитатою не з мовної партії
 12

персонажа, а з іншого джерела – літературного, міфологічного, біблійного. У

такому разі, на думку В. А. Кухаренко, воно виноситься в епіграф [20, с. 13].
Епіграф є більш експліцитним способом пояснення заголовка і завжди
доповнює його, навіть тоді, коли в ньому немає жодного слова із заголовка. І
заголовок, і епіграф можуть бути алюзією, а можуть бути прямою або
трансформованою цитатою чи ремінісценцією [20, с. 17]. При цьому
адекватне декодування цих інтертекстуальних знаків залежить від
компетенції читача.
За словами А. В. Ламзіної, «у сучасному літературознавстві початок і
кінець тексту (або його частин) прийнято позначати терміном рама, або
рамка. Початок тексту може включати наступні компоненти: ім'я (псевдонім)
автора, заголовок, підзаголовок, присвята, епіграф(и), передмову(вступ,
введення, в деяких випадках–пролог). Кінець тексту може включати
авторську післямову, зміст, а також примітки» [22, с. 100]. Обов'язковість тих
чи інших рамкових компонентів у значній мірі визначається жанровою
приналежністю твору. Найважливішим із них для епічних та драматичних
творів, лірики «великих форм», ліро-епосу є заголовок (хоча в ліриці він
часто відсутній).
Для того, щоб привернути увагу читачів та запам'ятися їм, заголовок
мусить бути виразним, стислим, змістовним, цікавим. Зокрема, у художньому
тексті заголовок ніколи не стоїть осторонь від текстового розгортання. Він
так або інакше задіяний у лексичному полі твору та проектується митцем у
потрібному для нього ракурсі. Складовою частиною заголовка є ім'я
письменника, бо освіченому читачеві воно дасть інформацію, що можна
очікувати на сторінках книги, на яку тематику, який стиль сподіватися. Ім'я
автора і назва книги тісно взаємопов'язані, бо, наприклад, є заголовки, які
певний автор ніколи б не використав. Багато слів і словосполучень перебирає
письменник, перш ніж знайде заповітне слово для назви твору.
Назва – це скомпресований нерозкритий зміст книги. Деякі вчені,
наприклад, В. Дресслер вважають, що «глибинна структура тексту
 13

виявляється у відношенні, яке існує між назвою та основним корпусом

тексту» [4, с. 67].
Часто тільки після прочитання тексту можна зробити висновок,
наскільки вдало підібраний заголовок. Про це Н. А. Кожина писала: «У
процесі читання тексту відбувається нарощування значення заголовочної
конструкції: вона наповнюється змістом усього твору. Заголовок стає
формою, в якій відливається зміст тексту як цілого» [12, с. 114].
Кочан І. М. стверджує, що «заголовок–це структура, що передує
текстові, стоїть над ним і перед ним, і водночас він є повноправним
компонентом тексту, входить у його структуру й утворює цілісність
тексту» [16, с. 87].
Заголовок може актуалізувати і другорядні елементи тексту. Такі
заголовки особливо експресивні, тому що побудовані на винесенні в
заголовок неголовного. Удавана вторинність того, що виражено в назві,
робить його більш виразним, привертає увагу. Наприклад, в ролі ілюстрації
можуть бути задіяні слова певної людини, загальним фоном – виділення
будь-якої зримої деталі, яка наближає до читача подію, оживляє текст.
Оцінність в заголовку налаштовує на певне сприйняття тексту.
Специфіка заголовка полягає в тому, що він водночас конкретизує і
узагальнює значення. Перше забезпечується за рахунок віднесеності
заголовка до певної ситуації, яка представлена в тексті, і відрізняється від
звичайної контекстуальної реалізації значення тим, що відбувається в умовах
розриву між появою форми та її осмисленням [35, с. 100]. Крім того,
конкретизація значення заголовка надходить не одноразово, а поетапно.
Узагальнення значення заголовка пов’язано з тим, що до його тлумачення
входять значущості різних елементів художнього тексту, що дозволяє
значенню, пройшовши конкретизацію, набути узагальнюючого характеру.
Отже, семантичні перетворення заголовка відбуваються тільки у зв’язку з
впливом всієї художньої системи цілого тексту.
 14

Заголовок у своєму остаточному, ретроспективному прочитанні є, крім

того, надзвичайно ємним вираженням точки зору автора, суттєвим
компонентом, що завершує формування образу автора даного твору. На
думку когнітологів, у будь-якій деталі тексту криється мотивація її появи в
даному місці в даний момент, а також у даному вигляді в єдності взаємних
зв’язків з іншими деталями [5, с. 112].
Заголовок можна розглядати і як фрагмент комунікативного дискурсу,
беручи до уваги його когнітивну природу; він відіграє значну роль у
комунікативному процесі рецепції й конкретизації тексту. Заголовок виконує
інформативну функцію чи функцію виклику зацікавленості, що репрезентує
текст у свідомості реципієнта [2, с. 147].
Суть полягає в тому, що у структурі заголовка закладені семи, за
допомогою яких втілюються важливі смисли художнього дискурсу, зокрема,
його ключовий концепт [11, с. 165]. Здатність заголовка забезпечити читачеві
більш-менш адекватне уявлення про основний зміст твору уможливлює
реалізацію його змістовної функції, однак не завжди тема тексту
відображається в заголовку. Як цілісно виражений зміст тексту дозволяє
осмислити заголовок, так і заголовок, у свою чергу, дозволяє переосмислити
текст відповідно до тієї деї, яка закодована в ньому. Це проявляється в тому,
що, прочитавши текст, читач ретроспективно осмислює заголовок у зв’язку з
усім текстом твору, при цьому його семантичне значення може значно
змінюватись під впливом усього тексту.
Досить цікавим предметом вивчення є зв’язок між заголовком та
текстом. Зокрема, Є. В. Джанджакова виділяє дві форми зв'язку:
а) Експліцитний. Цей вид зв'язку виражається у дистантному повторі,
який формує не тільки сам текст, а й підтекст твору. Найвищий ступінь
експліцитного зв'язку досягається тоді, коли повторювані елементи заголовка
пронизують весь текст твору і поміщаються на початку або наприкінці твору,
тобто в його сильних позиціях.
б) Імпліцитний. У цьому випадку зв'язок заголовка з текстом
 15

опосередкований, а сенс заголовка зашифрований за допомогою метамови.

Імпліцитний зв'язок виникає, коли заголовок і текст, стикаючись один з
одним, породжують єдине нове повідомлення, наповнене сенсом [30, с. 43].
Заголовок у лінгвістичному плані є іменем тексту, а в семіотичному –
першим його знаком. Заголовок особливо ясно ілюструє багатогранність
інтерпретацій і відіграє важливу роль в створенні інтегрованої єдності тексту.
Заголовок стає ключем до розуміння тексту при його повній семантизації. А
це можливо лише при прочитанні тексту,тобто лише тоді, коли відбувається
інтеграція назви текстом [19, с. 134].
Функціонально-змістову взаємозалежність заголовка зі змістом тексту
можна виразити через два види семантичного зв’язку: центробіжного і
доцентрового. До прочитання заголовок пов’язаний з ним центробіжним
зв’язком, а сам текст після прочитання пов’язаний із ним доцентровим. Текст
починає послідовно розкриватись через назву, частини, розділи, параграфи,
пункти.
Центробіжний і доцентровий зв’язок об’єднуються, стають єдиним
цілим у заголовку, при цьому послідовно переходячи один в одного. Таким
чином, заголовок можемо визначити як змістовий вузол, який виник із двох
видів зв’язку, крім того, назва твору є семантично залежною основою тексту,
яка водночас і направляє читача [10, с. 86].
Заголовок – це реалія, що знаходить себе в комунікативному дискурсі.
Реципієнти по-різному сприймають заголовок і знаходять шляхи його
реалізації в тексті; це зумовлено тим, що мовна компетенція особистості
базується на її знанні про світ і співвідноситься з когнітивною діяльністю.
Комунікативний дискурс, репрезентований заголовком, дає можливість
читачеві з’ясувати варіанти зацікавленості / незацікавленості в процесі
сприйняття та взаємодії з текстом [19, с. 134]. Заголовок налаштовує
реципієнта на асоціативне мислення, пов’язане зі знанням про світ, що
спричинене когнітивним уявленням.
 16

Заголовок – це той феномен, що дозволяє реципієнтові ввійти в

первинний контакт з текстом, саме завдяки йому відбувається інтерактивний
зв’язок адресанта з адресатом [3, с. 368], що зумовлене такими когнітивними
явищами, як набуття знань, сприйняття фактів, уявлень. Це призводить до
відтворення думок, міркувань, спостережень і переробки інформації.
Заголовок як фрагмент комунікативного дискурсу відтворює особливий
зміст тексту, маючи на меті акцентування і привернення уваги. Це показник
того, що між комунікантом та реципієнтом виникає певний психологічний
зв’язок, тобто якщо заголовок викликає зацікавленість адресата, то він
обов’язково зверне увагу на сам текст. Заголовок можна розглядати як
вирішальну структуру ідейно-змістової організації твору, він тонко натякає
на проблему, яка буде висвітлена та отримає певну інтерпретацію в самому
тексті [38, с. 214].
Заголовок слугує подразником, який спонукає аудиторію прочитати
матеріал повністю або відкласти його. Це означає, що висловлювання в
заголовках здатні нести змістовну і логічну завершену інформацію, зрозумілу
й без звернення до основного тексту, до того ж вони є складником
мовленнєвого акту, який відображає певні авторські настанови. Тому можна
простежити маніпулятивний вплив заголовка [37, с. 146]. Реалізації цього
впливу сприяють різнорівневі мовні засоби: лексико-семантичні,
фразеологічні, синтаксичні.
Дж. Вейнберг стверджує, що заголовок має на меті активувати почуття
реципієнта в передконтакті з текстом [11, с. 165]. Читач ще до ознайомлення
зі змістом текстового повідомлення підсвідомо реагує на певні стимули, які
нездатні викликати свідомий аналіз.
Безперечно, заголовок у тексті виступає однією з найсуттєвіших ознак,
він є авторським концептом і конденсатом усього змісту. Заголовок
координується із семантикою тексту, він є домінантою, яка утворює в
художньому творі смислову та емоційну єдність [6, с. 38]. Тому є всі підстави
стверджувати, що заголовок актуалізує всі типи текстової інформації:
 17

змістовно-фактуальну, змістовно-концептуальну та змістовно-підтекстову.

1.3. Функції заголовка

Такий аспект заголовка, як його функції, традиційно визначають з

урахуванням його властивостей як структурного компонента тексту. Функції
заголовка варто аналізувати, беручи до уваги такі компоненти текстової
комунікації: продуцент (тобто автора) – вербальний продукт (сам текст) – та
реципієнт (читач). Логічно, що взаємодія автора й читача відбувається за
посередництвом тексту; текстовий чинник заголовка виявляється у
формуванні уяви про текст і реалізується насамперед в номінативній та
репрезентативній функціях [1, с. 5]. Однак варто зазначити і те, що серед
вчених-лінгвістів, які займаються вивченням заголовка, нема єдиної думки
щодо функцій, які виконує заголовок у тексті.
Дослідники, перш за все, виокремлюють номінативну (називну)
функцію заголовка, маючи на увазі, що заголовок як назва твору слугує
позначенню тексту, а отже, первинне завдання заголовка – називати текст.
Номінативна функція – це виокремлення конкретного тексту з однорідного
масиву та позначення його відповідними мовними засобами. Номінація
виявляється у виокремленні значеннєвої домінанти в структурі тексту. Ця
функція притаманна всім заголовкам, незалежно від структури, семантики,
граматичних властивостей його складників тощо.
Можливою є також номінація із використанням знаків не вербальної, а
іншої семіотичної системи – це слугує своєрідним міжсеміотичним
перекладом. В актах номінації наявні всі необхідні компоненти для цього
процесу: суб’єкт, що іменує (автор, номінатор), найменування (номінант),
об’єкт, що іменується (текст) і передбачено реципієнта (читача) [12, с. 112].
Звідси випливає, що оскільки заголовок – це результат називання твору, то
заголовки у будь-якому разі виконують номінативну функцію. Отже, ця
функція носить характер універсальної.
 18

Заголовок твору репрезентує твір, у цьому полягає його

репрезентативна функція, тобто функція позначення, ідентифікації.
Заголовок не тільки представляє твір, а і є його своєрідною стягненою
формою, як вже зазначалося вище . За визначенням І. Р. Гальперіна, «назва
своєрідно поєднує в собі дві функції – функцію номінації (експліцитно) і
функцію предикації (імпліцитно)» [24, с. 87]. Називна функція відповідає
категорії номінації тексту, а репрезентативна – предикації. Ця функція теж є
універсальною і характерна для всіх заголовків.
Слід також виділити концептуально-змістову функцію заголовка, яка
пов’язана з індивідуально-авторським розумінням відносин між явищами,
представленими в тексті, а також усвідомленням причинно-наслідкових
зв’язків між ними. Заголовок – початковий і кінцевий пункт осмислення
авторського задуму [31, с. 200]. Він і відображає концепт твору, незважаючи
на те, яка інформація у цьому використана: актуальна, емотивна чи
імпресивна. Концептуально-змістова функція, згідно З. Я. Тураєвої [35],
Л. А. Ноздриної [28], співвідноситься з інформативною.
До групи функцій, реалізованих у проекції «заголовок-текст», також
зараховують графічно-видільну, чи розділову функцію. Номінативна,
репрезентативна й концептуально-змістова функції передовсім стосуються
змістового плану заголовка, натомість графічно-видільна пов’язана з
формальним [24, с. 90].
Графічно-видільна функція заголовка виокремлює текст у
навколишньому оточенні, заголовок є тією межею, що ділить простір на
дотекстовий і текстовий. Також характерно те, що для реалізації графічно-
видільної функції використовують винятково невербальні засоби: розмір, тип
і колір кеглю, гарнітуру, особливе розташування, інші графічні засоби. Ці
характеристики заголовка формуються вже залежно від індивідуального
візуального сприйняття реципієнта.
Крім того, у межах тексту заголовок виконує інтегративну функцію.
Він є організаційним началом, засобом досягнення неподільності й цілісності
 19

тексту, що виявляється в змістовій організації, архітектоніці художнього

твору, побудові окремих художніх образів [12, с. 114].
Слід додати, що заголовок виконує ще певні функції, що мають
прагматичне спрямування та виражають авторські оцінки висловлення й
передбачають відповідну реакцію на це читача. У площині взаємин «автор –
заголовок твору» можна виокремити рекламну й оцінно-експресивну функції
заголовка.
Заголовок є показником авторської позиції, або авторської модальності.
Експресивність заголовка може бути виражена за допомогою як мовних, так і
позамовних засобів, які звертають увагу читача на окремі змістові та
аксіологічні моменти тексту [33, с. 15]. Cлід згадати й імпресивну функцію,
метою якої є прагнення автора за допомогою заголовка викликати певну
реакцію читача, тому тут показником вдалості підбору автором заголовка є
реакція на нього реципієнта.
Заголовок, входячи в систему показчиків, які називають предмети
навколишнього світу, відрізняється від них тим, що має спільну природу зі
своїм референтом, тобто відноситься до мовленнєвих явищ. Заголовок – ім’я
тексту, оскільки позначає і виділяє його серед інших, сигналізує про зміст
(називна функція).
Здатність заголовка забезпечити читачу відносно адекватне уявлення
про основний зміст повідомлення уможливлює реалізацію його змістової
функції. Однак тема тексту не завжди явно відображається в заголовку. Як
цілісно виражений зміст тексту дозволяє осмислити заголовок, так і
заголовок, у свою чергу, дозволяє переосмислити текст відповідно до тієї
ідеї, яка закодована в ньому [15, с. 180]. Це проявляється в тому, що,
прочитавши текст, читач ретроспективно осмислює заголовок в зв’язку з
усім текстом твору, при цьому його семантичне значення може значно
змінюватись під впливом всього тексту.
Заголовок стає не тільки репрезентантом тексту. Це елемент
комунікативного зв’язку між адресантом і адресатом. Інформація, яку
 20

містить заголовок, мусить реалізуватися в тексті є засобом відтворення його

інформативного поля [39, с. 214].
Отже, багатогранність функцій заголовка художнього твору, що
реалізуються через його форму і зміст, визначає те місце і ту роль, яку
відіграє заголовок у структурі всього тексту. Виражаючи в концентрованій
формі його основну ідею і/або тему, він вимагає для своєї повної реалізації
макроконтекст всього твору. Таким чином, заголовок – рамковий знак, що
потребує обов’язкового повернення до себе після прочитання художнього
тексту і нарощує об’єм свого значення за рахунок багатьох контекстуальних
значимостей найрізноманітніших мовленнєвих одиниць [22, с. 100].
Заголовок в своєму кінцевому, ретроспективному прочитанні є також
надзвичайно містким вираженням точки зору автора, суттєвим компонентом,
що завершує формування образу автора.
Дослідники, розглядаючи параметри тексту, не залишили поза увагою
й категорію інтегративності, яка дає можливість оперувати окремими
різними за обсягом текстовими фрагментами як автосемантичними
одиницями. А коли розглядається весь текст, то всі фрагменти інтегруються в
єдине ціле, одним із засобів зв’язку при цьому виступає заголовок, бо саме
він має властивість зв’язувати всі частини тексту. Крім того, заголовок
обмежує текст і наділяє його завершеністю, підпорядковуючи певному
задуму (концепту твору), тобто назва виявляється у всіх конкретних формах
реалізації способу інтеграції тексту. Саме заголовок інтегрує всі види
текстової інформації [23, с. 26].
Виконуючи атрактивну функцію, заголовок приваблює читача,
викликаючи в нього цікавість, допитливість, подив. Заголовок свідомо
впливає на сприйняття тексту, формує в реципієнта почуття очікування.
Реципієнт інтегрує заголовок з предметом очікування, проектує його на
сприйняття тексту.
Прогнозуюча функція заголовків художніх текстів полягає в тому, що
між заголовком і власне текстом встановлюється перспективно-
 21

ретроспективний зв’язок, що зумовлює смислову двоплановість заголовка:

заголовок актуалізує певну інформацію до ознайомлення читача з текстом, і
ця інформація в процесі читання і розгортання тканини тексту збагачується
новими смислами, які надають заголовку семантичної багатозначності.
Зазначені семантичні та смислові нашаровування передбачають підсвідоме
залучення як автором, так і читачем, «текстів у голові», тобто знань про
раніше прочитане та прослухане, вже сформованих оцінок, інтерпретацій,
смислів і т.д. [5, с. 12]. Функціональне навантаження заголовка кожного
твору має свої особливості.

1.4.Типологізація заголовків

Різноманітність заголовків, ймовірно, не поступиться різноманітності

самих творів. Однак можемо стверджувати, що загальна вимога, яка
пред’являється до заголовку – конкретність. У цьому аспекті, тобто залежно
від ступеня конкретності заголовки можуть бути неконкретними,
розпливчастими, беззмістовними, повними [35, с. 105]. Чим менш
конкретний заголовок, тим більше падає інтерес читача до матеріалу.
Заголовки частіше вказують на предмет мовлення: героя, подію, явище,
рідше висловлюють основну думку, яка іноді ділиться між заголовком і
підзаголовком [27, с. 82].
Заголовки можна типологізувати залежно від того, скільки елементів
тексту вони виражають. За цією ознакою можна виділити односпрямовані і
комплексні заголовки [19, с. 133]. Односпрямовані заголовки співвідносяться
з одним елементом смислової структури тексту. До них можна віднести:
Тематизуючі заголовки (заголовок говорить читачеві про тему
публікації) . Тема тексту входить до складу його основної думки, це тема, яка
розкривається системою тез, що становлять текст. Головна тема орієнтує у
змісті тексту. У назві може бути відображений предмет мовлення,наприклад,
певний факт, про який йдеться в публікації. У процесі читання матеріалу
 22

інформація, закладена в заголовку, уточнюється, конкретизується. Процес

сприйняття простий – від заголовка до тексту.
У заголовку нерідко називається герой публікації, і тема публікації.
Якщо текст присвячений якій-небудь події, то заголовок зазвичай будується
за типом: подія – трапилося, сталося, показало, тобто заголовок актуалізує
або назву теми – події або всю основну думку [4, с. 201]. Основна думка
виражається прямо, інформація сприймається легко. Навмисне ускладнення
сприйняття з метою зацікавити читача твориться за допомогою заголовка, що
містить у собі не основну деталь події, змушуючи повернутися до тексту.
Тематизуватися заголовки можуть, являючи собою цитату або відомий
вислів, що відноситься до описуваної події. Вираз теми, основної думки
нерідко розподіляється між заголовком і рубрикою, підзаголовком.
Велика кількість заголовків актуалізує аналітичну оцінку, що міститься
в тексті. Ідея тексту – це своєрідний підсумок, висновок зі сказаного. Подібні
заголовки готують до сприйняття ідейного сенсу, публікація розуміється
одразу в певному ключі [21, с. 71]. На основі заголовок-зміст підвищується
дієвість, переконливість сказаного.
Передача ідейного сенсу може реалізуватися описово, образно, в
такому випадку заголовок, його зв’язок зі змістом усвідомлюється тільки
після прочитання публікації повністю, ретроспективно. У тексті можуть
міститися певні сигнали (синоніми слів, використаних в заголовку,
семантичне узгодження). У заголовку може також міститися елемент, який
логічно випливає зі сказаного, хоча не виражений вербально.
Комплексні заголовки співвідносяться з кількома елементами
структурної схеми тексту і одночасно передають ускладнену інформацію.
Ступінь їх інформативності вище, тому що зв’язок таких заголовків зі
змістом більш різноманітний, що веде до підвищення виразності тексту. У
подібному заголовку актуалізується одночасно тема, аналітична оцінка
ситуації, теза чи ілюстрація [6, с. 92]. Найпростішим прикладом є заголовок,
що складається з двох частин, з’єднаних сполучником. Використання
 23

багатозначності слова також буде створювати комплексний заголовок,

оскільки буде пов’язаний з двома смисловими елементами тексту: до
прочитання – перше значення, після прочитання – друге, метафоричний сенс,
співвіднесений з ідеєю тексту.
Інакше заголовки можна класифікувати за ознакою повноти
відображення елементів тексту. Залежно від цього заголовки можуть бути
повно- і неповно інформативними, пунктирними [27, с. 67].
До повно інформативних можна віднести ті заголовки, які
відображають тему всього тексту, його основну думку або тезу, що розвиває
основну думку. Усередині цієї класифікації Є. Г. Пириков виділяє
номінативні і предикативні заголовки [28, с. 320].
Номінативні просто називають тему всієї публікації, несуть функцію
знака аналогічно власним назвам – географічних об’єктів, живих істот,
заводів і так далі. Предикативні – це розгорнута теза, що містить предмет
мовлення і його предикат. Такі заголовки найбільш інформативні, дають
найповніший прогноз про зміст.
Іноді неповно інформативні заголовки можуть мати комплексний
характер, задіювати кілька слів, вживання яких буде зрозуміло з прочитання.
Таким чином, інформативність стає тим критерієм, за яким проводиться
класифікація заголовків і показується співвідношення заголовка з
компонентами змісту.
Уже в «передтекстовий період» заголовок починає впливати на
потенційного читача, формуючи ефект очікування і прогноз щодо твору в
цілому. Заголовок-слово та заголовок-словосполучення через можливу
багатозначність не створюють певного уявлення про зміст тексту. Якщо ж у
заголовок буде винесене речення,то воно формуватиме стійкішу проспекцію
на розгортання сюжету, але звичайно, воно відірване від змісту і являє собою
«лише перший етап контекстуальної конкретизації значення» [46, c. 32].
Заголовок-слово у тексті функціонально збагачується, слово починає
сприйматися у відповідному контексті не стільки прямо, у лексикографічно
 24

закріпленому значенні, скільки переносно – цьому може сприяти актуалізація

значень через повтори заголовного слова у тексті.
Н. Д. Арутюнова в книзі «Дискурс» вказує, перш за все, на те, що
заголовок повинен відповідати змісту матеріалу і давати гранично стислий і
влучний вислів головної ідеї тексту [2, с. 138]. Власну класифікацію надає
А. В. Ламзіна:
1) заголовки, що представляють основну тему чи проблему твору;
2) персонажні заголовки;
3) заголовки, що позначають час та простір [21, с. 79].
Дослідник І. Р. Гальперін у якості критерію виокремлення різних видів
заголовків використав форму, за допомогою якої подається інформація.
Згідно з цим підходом, вчений виділяє шість основних груп номінацій: назва-
символ, назва-теза, назва-повідомлення, назва-натяк, назва-оповідь [7, с. 58].
Типологія назв І. Р. Гальперіна є досить оригінальною, акцент робиться на
інформації, яку несе в собі вже сам заголовок.
Ще одну спробу розробити класифікацію заголовків зробив
І. Ф. Волков, виокремивши такі типи номінацій: заголовок-головний
персонаж, заголовок-персонаж, заголовок-проблема, заголовок-ідея,
заголовок-троп, заголовок-предмет тощо [5, с. 147]. Ця типологія
зосереджується на тому, що є провідним, центральним у назві художнього
твору.
 25

Висновки до розділу 1

1. Фундамент вивчення заголовку був закладений ще у 1920-роках

С. Д. Кржижановським, який називав заголовок «згорнутою книгою» і
створив одну з перших типологій структури заголовка, виділивши заголовки-
протагоністи і заголовки-ситуації.
2. У лінгвістичному плані заголовок є іменем тексту, а в семіотичному
– першим його знаком. Назва твору стає ключем до його розуміння лише
при повній семантизації, що можливо лише при прочитанні тексту, тобто
лише тоді, коли відбувається інтеграція назви з текстом.
3. Семантична специфіка заголовка полягає в тому, що в ньому
одночасно здійснюється і конкретизація, і генералізація значення.
Генералізація пов’язана із залученням до розшифровки заголовка багатьох
елементів художнього тексту, що дозволяє заголовку стати знаком типового,
узагальнюючого.
4. Дослідники виокремлюють передусім номінативну (називну)
функцію заголовка, оскільки заголовок як назва твору слугує на позначення
тексту. Заголовок репрезентує твір, у цьому полягає його репрезентативна
функція. Називна функція відповідає категорії номінації тексту, а
репрезентативна – предикації. Обидві функції є універсальними, тобто
містяться у кожному заголовку.
5. Концептуально-змістова функція заголовка пов’язана з
індивідуально-авторським розумінням відносин між явищами,
представленими в тексті та усвідомленням причинно-наслідкових зв’язків
між ними. Заголовок являє собою початковий і кінцевий пункт осмислення
авторського задуму.
6. Графічно-видільна функція заголовка полягає у виокремленні тексту
у навколишньому оточенні, проведенні межі, що ділить простір на
дотекстовий і текстовий. Для реалізації графічно-видільної функції
 26

використовують винятково невербальні засоби: розмір, тип і колір кеглю,

гарнітуру, особливе розташування, інші графічні засоби.
7. Заголовок виконує функції, що мають прагматичне спрямування та
виражають авторські оцінки висловлення й передбачають відповідну реакцію
на це читача. У площині взаємин «автор – заголовок твору» можна
виокремити рекламну й оцінно-експресивну функції заголовка. З цієї точки
зору заголовок є показником авторської позиції, або авторської модальності.
8. Залежно від ступеня конкретності заголовки можуть бути
неконкретними, розпливчастими, беззмістовними, повними. За ознакою
повноти відображення елементів тексту заголовки можуть бути повно- і
неповно інформативними, пунктирними.
9. Залежно від того, скільки елементів тексту вони виражають,
заголовки поділяють на односпрямовані й комплексні. За смисловим
наповненням розрізняють заголовки, що представляють основну тему чи
проблему твору, персонажні заголовки; заголовки, що позначають час та
простір. За способом передачі інформації, заголовки поділяють на назви-
символи, назви-тези, назви-повідомлення, назви-натяки, назви-оповіді.
 27

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ І СЕМАНТИКИ ЗАГОЛОВКІВ
ХУДОЖНІХ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ НІМЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ
СТОЛІТТЯ

2.1. Функціональні особливості заголовків німецьких художніх творів

ХХ століття

Аналіз функціональних, структурних та лексико-стилістичних

особливостей базувався на художніх творах відомих німецьких
письменників ХХ століття (Генріха Манна (1871 – 1950), Томаса Манна
(1875 – 1925), Германа Гессе (1877 – 1962), Уве Йонсона (1884 – 1934),
Ернста Юнгера (1895 – 1998), Еріха Марії Ремарка (1898 – 1970), Анни
Зегерс (1900 – 1983), Клауса Манна (1906 – 1949), Генріха Белля (1917 –
1985), Гюнтера Грасса (1927 – 2015), Патріка Зюскінда (нар. 1949)).
Як зазначає А. В. Ламзіна, однією з основних функцій заголовка є
номінативна, яка співвідноситься з інформативною [24, с. 70]. За
інформацією, яку містить в собі заголовок, виділяємо такі типи назв:
1. Заголовки, які вказують на дійових осіб. Цей тип заголовків може
бути представлений:
а) власними назвами (іменами або прізвиськами як вигаданих, так і
реальних історичних постатей, міфічних чи казкових персонажів): Professor
Unrat oder Das Ende eines Tyrannen, Die Vollendung des Königs Henri Quatre,
Mnais und Ginevra, Tristan und Isolde, Aladins Problem, Mephisto. Roman einer
Karriere, Boccaccio, Der Prozess der Jeanne d’Arc zu Rouen 1431;
б) загальними назвами, в яких міститься інформація про стать
персонажів (Gruppenbild mit Dame, Der Ausflug der toten Mädchen, Vereine
Junger Männer in England, Der Mann und sein Name), соціальний статус
(Professor Unrat oder Das Ende eines Tyrannen, Der Untertan, Königliche
Hoheit, Die Hungernden, Die Armen), рід занять (Doktor Murkes gesammeltes
 28

Schweigen und andere Satiren, Der gerechte Richter, Die schönsten Sagen vom
Räuber Woynok, Bekenntnisse des Hochstaplers Felix Krull), відносини між
дійовими особами (Mutter Marie, Joseph und seine Brüder, Die beiden Brüder,
Freunde, Versuch einen Vater zu finden, Liebe deinen Nächsten, Der Feind).
2. Заголовки, що вказують на місце подій і можуть бути виражені:
а) власними назвами (назвами країн, континентів, міст тощо: Vereinigte
Staaten von Europa, Die Nürnberger Reise, Mecklenburg. Zwei Ansichten,
Myrdun. Briefe aus Norwegen, Vereine Junger Männer in England, Afrikanische
Spiele, Die Nacht von Lissabon, Die Hochzeit von Haiti, Unterwegs von
Deutschland nach Deutschland, Die vertauschten Köpfe. Eine indische Legende);
б) загальними назвами: Inselgeschichten, Im Westen nichts Neues, Station
am Horizont, Flucht in den Norden,, Am Rande der Kirche, Ein weites Feld);
3. Заголовки, які вказують на час подій, зокрема на:
а) час доби: Stürmische Morgen, die Nacht von Lissabon, Billard um
halbzehn, Eine Stunde hinter Mitternacht;
б) період життя людини: Die Jugend des Königs Henri Quatre, Die
Vollendung des Königs Henri Quatre,;
в) пору року, місяць: Klingstons letzter Sommer, Nicht nur zur
Weinachtszeit, der Weg durch den Februar, Ein Inselfrühling;
г) історична епоха: Steinzeit. Wiederbegegnung,Eugenie oder die
Bürgerzeit;
Причому час може бути виражений і імпліцитно, завуальовано: Zeit zu
leben und Zeit zu sterben, Jahre der Okkupation, Das Brot der früheren Jahre.
4.Заголовки, які вказують на подію, можна класифікувати наступним
чином:
а) історична подія: Als der Krieg ausbrach. Als der Krieg zu Ende war,
Aufstand der Fischer von St. Barbara, Der Prozess der Jeanne d’Arc zu Rouen
1431, Wiedereinführung der Sklaverei in Guadeloupe;
 29

б) життєві події: Ende einer Dienstfahrt, Die Hochzeit von Haiti, Der Tod
in Venedig,також виражені імпліцитно: Die Entscheidung, Der Weg zum
Friedhof, Der Weg zurück.
На думку В. С. Мужева, при розгляді функцій заголовків не слід
забувати про їх здатність вміщувати в своїй структурі одночасно декілька
типів інформації [24, c. 92]. У проаналізованих назвах виділяємо такі
підтипи:
а) подія + місце: Der Tod in Venedig, Aufstand der Fischer von St.
Barbara, Wiedereinführung der Sklaverei in Guadeloupe, Die Hochzeit von Haiti,
Flucht in den Norden, Atlantische Fahrt;
б) персонаж + подія: Wie Jappe und Do Escobar sich prügelten, Professor
Unrat oder Das Ende eines Tyrannen, Aladins Problem, Der Ausflug der toten
Mädchen;
в) персонаж + місце: Lotta in Weimar, Die Toten auf der Insel Djal, Franz
von Assisi;
г) час + місце: Die Nacht von Lissabon), час + подія Billard um halbzehn);
д) персонаж + час + місце: Der Prozess der Jeanne d’Arc zu Rouen 1431;
е) подія + персонаж + місце: Aufstand der Fischer von St. Barbara.
Заголовки, що поєднують у собі декілька типів інформації,
спостерігаються протягом всього досліджуваного періоду, причому
заголовки, що містять інформацію про подію та місце, є найуживанішими.
Атрактивна функція заголовка (функція зацікавлення) має на меті
привернути увагу реципієнта неординарним, «загадковим»висловлюванням,
суть якого залишається для реципієнта незрозумілою, що спонукає його до
прочитання самого тексту [34, с. 15]. Така функція може бути виражена за
допомогою стилістичних засобів, зокрема оксиморону (Der Ausflug der toten
Mädchen, Die Toten bleiben jung, Die Kraft der Schwachen, Fürsorgliche
Belagerung), парадоксального або абсурдного, на перший погляд, поєднання
слів: Das Glasperlenspiel. Gläserne Bienen, Die Traumbude, Ansichten eines
Clowns, Aus dem Tagebuch einer Schnecke.
 30

Розглянемо детальніше використання у заголовках парадоксальних,

алогічних поєднань слів, оказіоналізмів для приваблення уваги читачів. Das
Glasperlenspiel – авторський неологізм Г. Гессе, який набув популярності й
увійшов до словникового фонду німецької мови, набувши значення
«теоретично-абстрактна розумова гра без певної мети», символізує
поєднання наук, мистецтв і гри, Gläserne Bienen – цим незвичайним
словосполученням Ернст Юнгер позначив роботів у фантастичному
майбутньому; назва роману Е. М. ремарка Die Traumbude поєднує два
компоненти, перший з яких позначає високе прагнення, а другий має яскраво
виражений зневажливий відтінок; у заголовку роману Г. Белля Ansichten eines
Clowns поєднуються лексема Ansicht, яка належить до категорії філософсько-
мисленнєвої діяльності, та лексема Clown, що належить до сфери комічного,
несерйозного. Назва твору Г. Грасса Aus dem Tagebuch einer Schnecke має
яскраво виражений гумористичний ефект.
Для створення атрактивності використовуються метафори (In
Stahlgewittern, Das abenteuerliche Herz, Der Himmel kennt keine Günstlinge, Der
Funke Leben) та алюзії, що представлені натяками на біблійні факти (Joseph
und seine Brüder, Gladius Dei, Wo warst du, Adam?, Der Engel schwieg, Mutter
Marie, Das Gelobte Land), міфічні (Mnais und Ginevra, Die Rückkehr vom
Hades, Das Argonautenschiff), літературні (Tristan und Isolde, Grimms Wörter.
Eine Liebeserklärung, Mephisto. Roman einer Karriere), казкові сюжети (Aladins
Problem, Im Schlaraffenland).
Іншим засобом створення інтригую чого ефекту є вживання
неозначеного артикля (In einer Familie) та незакінчених речень (прийом
апозиопезиса): Wanderer, kommst du nach Spa….
Слід звернути увагу і на концептуально-змістову функцію заголовків,
яка полягає у вираженні авторського концепту, закодованого в тексті твору,
тим самим репрезентуючи його особисте відношення до ідеї, представленої в
самому тексті [34, ст. 8].
 31

Яскравим прикладом такого заголовку може виступати Der Steppenwolf

(Herman Hesse), де назва слугує відображенням внутрішнього світу
головного героя, характеризує його особистість. Гаррі Галлер – уособлення
людини, яка не знайшла свого місця в цивілізації та є своєрідним
«аутсайдером», стопроцентним індивідуалістом [44, с. 17]. В душі героя –
роздвоєння на людину і вовка, любов і ненависить до світу людей та їх
законів, що свідчить про його внутрішню розірваність. Однак це «хвороба»
не лише Гаррі Галлера, а й всього суспільства, сучасного Герману Гессе. Як
відомо, вовк – символ дикості, віддаленості від цивілізації, а «степовий»
поєднується з незалежною і сильною особистістю.
Заголовок роману Т. Манна Der Zauberberg – це метафора на
європейське суспільство напередодні Першої світової війни. Люди, яких
зустрічає в незвичайному санаторії Ганс Касторп, є виразниками актуальних
філософських ідей, а також політичних та релігійних засад тієї епохи, та
уособлюють різні культури. Цей твір можна назвати «Романом про час».
У творі Glasperlenspiel Г. Гессе з гіркою іронією позиціонує наукові
досягення як порожню гру, «гру в бісер», роздумує про роль інтелектуалів,
аналізує сутність понять «духовність» і «мистецтво», намагається зрозуміти
роль інтелектуалів, духовної еліти в суспільстві.
Назва Beim Häuten der Zwiebel (Uwe Johnson) позиціонує концепт
людської пам’яті. Як при чистці цибулі сльозяться очі, так і під час спогадів
про минуле стає боляче. Кожен шар цибулі – спогади певного відрізка часу.
Це досить яскрава персоніфікація забуття, національної та індивідуальної
вини [46, с. 29].

2.2. Структурно-синтаксична побудова заголовків

Л. Ф. Грицюк зазначає, що назва твору може бути виражена за

допомогою різних моделей у синтаксичному та морфологічному аспектах [8,
с. 55].
 32

Зокрема, за особливостями синтаксичної будови виділяємо:

1. Заголовки-слова, переважно представлені іменником, наприклад: Der
Untertan, Der Kopf, Der Zauberberg, Freunde, Das Parfum. Das Vermächtnis,
Der Untertan, Die Ehrgeizige, Der Tod, Luischen, Ein Idyl,
прикметником (Haltlos), дієприкметником (Gefallen);
2. Заголовки-словосполучення,виражені моделями:
іменник + прийменник + іменник: Das Buch von der Riviera, Entfernung
von der Truppe, Entwöhnung von einem Arbeitsplatz, Lotte in Weimar, Der Weg
zum Friedhof, Der Tod in Venedig, Die Jagd nach Liebe, Haus ohne Hüter, Kreuz
ohne Liebe, Franz von Assisi;
іменник + сполучник + іменник: Herr und Hund, Tristan und Isolde,
Mario und der Zauberer, Klein und Wagner, Narziß und Goldmund, Feuer und
Blut, Gärten und Straßen, Der Mann und sein Name, Brot und Salz, Katz und
Maus;
прикметник + іменник: Stürmische Morgen, Königliche Hoheit, Schwere
Stunde, Die schwarzen Schafe, Irisches Tagebuch; Die beiden Brüder, Der
gerechte Richter, Der blaue Engel;
прийменник + іменник: Beim Propheten, Beim Schlafengehen, Am
Sarazenenturm, Auf den Marmorklippen, Vor dem Leben;
іменник + іменник в генітиві: Skizze eines Verunglückten, Ansichten eines
Clowns, Ende einer Dienstfahrt; Bekenntnisse des Hochstaplers Felix Krull,
числівник + іменник: Das siebte Kreuz; Die drei Bäume;
іменник + прислівник: Der Weg zurück;
прислівник + іменник: Zwischen den Rassen;
займенник+ іменник: Mein Jahrhundert;
3. Заголовки-речення:
За метою висловлювання переважна більшість є розповідними
реченнями (Schön ist die Jugend, Jans muß sterben, Der Zug war pünktlich),
лише одиниці є питальними (Wo warst du, Adam?, Was soll aus dem Jungen
 33

bloß werden? Oder: Irgendwas mit Büchern)та спонукальними (Liebe deinen

Nächsten).
Варто звернути увагу на заголовки, що складаються з окремих частин:
а) відокремлених крапкою: Die vertauschten Köpfe. Eine indische Legende
, Jahrestage. Aus dem Leben von Gesine Cresspahl, Begleitumstände. Frankfurter
Vorlesungen, Versuch einen Vater zu finden. Marthas Ferien, Mecklenburg. Zwei
Ansichten (Uwe Johnson), In Stahlgewittern. Aus dem Tagebuch eines
Stoßtruppführers, Das Wäldchen 125. Eine Chronik aus den Grabenkämpfen,
Myrdun. Briefe aus Norwegen, Atlantische Fahrt. Kriegsgefangenenhilfe des
Weltbundes der Christlichen, Heliopolis. Rückblick auf eine Stadt, Annäherungen.
Droger und Rausch (Ernst Jünger), Sowjetmenschen. Lebensbeschreibungen nach
ihren Berichten, Das wirkliche Blau. Eine Geschichte aus Mexiko,
Steinzeit.Wiederbegegnung (Anna Seghers);
б) з’єднаних сполучником oder:
Die verlorene Ehre der Katharina Blum oder: Wie Gewalt entstehen und
wohin sie führen kann, Was soll aus dem Jungen bloß werden? Oder: Irgendwas
mit Büchern, Kopfgeburten oder Die Deutschen sterben aus, Die Göttinnen oder
Die drei Romane der Herzogin von Assy, Professor Unrat oder Das Ende eines
Tyrannen.

2.3. Лексико-стилістичні особливості заголовків

Аналіз лексичного наповнення заголовків у частиномовному аспекті

виявив, що найчастіше в заголовках представлені такі самостійні частинами
мови, як:
іменник: Im Schlaraffenland; Flöten und Dolche; Wälsungenblut; Der
Steppenwolf; Am Sarazenenturm;
прикметник: Stürmische Morgen; Die kleine Stadt; Ein ernstes Leben;
Königliche Hoheit; Schwere Stunde;
 34

дієслово: Liebe deinen Nächsten; Zeit zu leben und Zeit zu sterben; Wie
Jappe und Do Escobar sich prügelten; Jans muß sterben; Schön ist die Jugend;
прислівник: Der Weg zurück; Zwischen den Rassen; Rundherum:
Abenteuer einer Weltreise
числівник: Die Göttinnen oder Die drei Romane der Herzogin von Assy;
Das dritte Buch über Achim; Der 5. Kanal; Heute Neunzig Jahr.
займенник: Wohin ich in Wahrheit gehöre; Der Mann und sein Name; Wo
warst du, Adam?; Wanderer, kommst du nach Spa..; Die verlorene Ehre der
Katharina Blum oder: Wie Gewalt entstehen und wohin sie führen kann;
Частиною мови, яка найчастіше представлена в заголовках, є іменник.
За лексико-граматичними розрядами виділяють іменники власні (позначають
індивідуальні назви предметів) та загальні (назви класів однотипних
предметів або явищ), а також конкретні ( назви предметів, що безпосередньо
сприймаються органами чуття) та абстрактні (абстраговані поняття, що
сприймаються передусім уявою людини) [30, с. 9].
Серед власних назв (вивченням яких займається розділ мовознавства
під назвою ономастика) виділяють топоніми (назви географічних об’єктів),
антропоніми (імена людей), зооніми (клички тварин), етноніми (назва
народу, нації) [30, с. 11].
Серед власних іменників, вжитих у назвах, найчисленнішою групою є
антропоніми, які представлені такими моделями:
Ім’я: Ginevra; Marie; Alexander; Lotte; Faustus; Mario; Tristan; Demian;
Ім’я + прізвище: Pippo Spano; Felix Krull; Hermann Lauscher; Katharina
Blum;
прозивне ім’я + топонім (вказує на походження дійової особи): Franz
von Assisi; Jeanne d’Arc; Jehan d’Aigremont;
прізвисько: Professor Unrat; Goldmund; Friedrich der Große;
прозивне ім'я + титул: der König Henri Quatre, Herzogin von Assy.
Досить часто зустрічаються і топоніми, серед яких зустрічаються:
 35

урбаноніми (назви міст): Berlin, Frankfurt, Heidelberg, Lissabon, Rouen,

Weimar, Venedig;
хороніми (назви країн): Norwegen; England; Haiti;
авторські топоніми: Eumeswil; Heliopolis;
назви островів: Godenholm;
гідроніми (назви річок): Riviera;
назви частини світу: Europa.
Зафіксовано вживання й етнонімів: die Deutschen; die Sarazenen;
Sowjetmenschen.
За семантикою конкретні іменники можна розподілити на такі лексико-
тематичні групи (далі – ЛТГ):
ЛТГ «людина». Ця група охоплює номінації особи за:
віком/статтю: das Mädchen, die Frau, der Mann, die Dame, der Junge, das
Kindchen, der Herr;
відносинами з іншими людьми: die Familie, die Mutter, die Brüder, die
Freunde, der Vater, Der Feind, der Nächste;
соціальним статусом: die Herzogin, der Professor, der Tyrann, Die Armen,
Der Untertan, der Doktor, der Hochstapler, die Günstlinge, der Bischof;
родом занять: Der Bajazzo, der Zauberer, der Räuber,der Fischer, Die
Saboteure, der Richter;
фізіологічними ознаками: Der Kopf, Der Atem, das Blut, das Herz.
ЛТГ «матеріальні артефакти»: die Flöte, Der Kleiderschrank, das Buch,
das Schiff, die Drogen, der Brief, der Obelisk, das Salz, das Brot, der Galgen, die
Flügeltür, das Messer, der Zug, die Waage, das Haus, das Tagebuch, das
Gruppenbild, Das Vermächtnis, das Kreuz, Die Blechtrommel, die Zwiebel; der
Bahnhof, die Kirche, der Friedhof, die Straße, der Garten, die Botschaft;
ЛТГ «подія»: Das Eisenbahnunglück, die Mobilmachung, die Begegnung,
die Okkupation, der Aufstand, Die Rettung, der Sturm, das Schlafengehen, die
Reise, die Jagd, die Entwöhnung, die Fahrt, der Kampf, das Spiel, Der Ausflug,
 36

die Wiedereinführung, Die Hochzeit, das Transit, die Flucht, das Billard, der
Krieg, die Entfernung, die Belagerung, die Überfahrt;
ЛТГ «природні об’єкти та явища»: der Schatten, das Feuer, Der Funke,
das Baum, der Vulkan; die Bienen, das Schaf, die Maus, die Schnecke, Die Rättin,
Der Butt, Die Katz, der Hund, Die Taube, der Huf.
У групі абстрактних іменників виділяємо такі лексико-тематичні групи:
ЛТГ «внутрішній (ментальний і духовний) світ»: die Liebe, Der Haß, die
Enttäuschung, Der Wille, das Leid, das Erlebnis, das Problem, Das Vertrauen, das
Glauben, der Geist, Die Kraft; die Mutmaßung, die Ansicht, die Rückblick, Die
Entscheidung, das Wort, das Schweigen, das Bekenntnis, der Versuch;
ЛТГ «темпоральні маркери»: der Morgen, die Bürgerzeit, Die Jugend, Die
Vollendung, der Tod, das Jahr, das Jahrhundert, die Steinzeit; der Sommer, die
Mitternacht, die Nacht, die Weihnachtszeit;
ЛТГ «нематеріальні артефакти»: das Gesang, das Gesetz, die
Vorlesungen, der Arbeitsplatz, das Verein, Die Legende, die Lebensbeschreibung,
die Sklaverei, der Tanz, die Geschichte.
Як бачимо, найчисельніші групи серед загальних назв складають
іменники, що позначають особу, предметний світ та подію (в категорії
конкретних іменників), а також ті, що позначають феномени внутрішнього
світу, час та продукти нематеріальної діяльності людства (в категорії
абстрактних іменників).
Прикметники, як відомо, поділяються на якісні (називають ознаку
предмета, яка може проявлятися в більшій або меншій мірі, і тому такі
прикметники утворюють ступні порівняння, походять від іменників),
відносні (вказують на відношення до іншого предмета, обставини, дії) та
присвійні (вказують на належність предмета певній особі) [37, с. 146].
Якісні: groß, ernst, traurig, jung, klein, schwer, schön, unergründlich,
gefährlich, sonderbar, gerecht, fromm, früh, fürsorglich, weit, wirklich, pünktlich;
Відносні: stürmisch, tot, deutsch, königlich, letzte, gläsern, afrikanisch,
inner, abenteuerlich, total, schwarz, amerikanisch, irdisch, atlantisch;
 37

Присвійні: Grimms, Marthas.

Зафіксовані дієприкметники доконаного (vereinigt, vertauscht, betrogen,
gelobt, gesammelt, verloren, betäubt, kopfgeburte) та недоконаного виду:
donnernd, hungernd.
За характером ознаки, яку позначають прикметники, виокремлюємо:
групу прикметників, що позначають об’єктивно існуючі ознаки stürmisch, tot,
deutsch, letzt, gläsern, afrikanisch, schwarz. Та групу прикметників, що
виражають ознаки суб’єктивного плану, що приписуються об’єкту мовцем:
schön, sonderbar, gerecht, fromm, fürsorglich.
Дієслова, що вживаються в заголовках, позначають дію/рух (sich
prügeln, fliegen, sagen, finden, führen, fahren, kommen); стан (lieben, gehören,
kennen, leben, bleiben, schweigen) або зміну стану (sterben, ausbrechen,
entstehen, aussterben, werden).
Більшість дієслів представлені у часових формах минулого часу
(претерітуму) (sagte, sich prügelten, war, ausbrach, schwieg) і теперішнього
часу (gehöre, kennt, fährst, kommst, sterben aus), форми майбутнього часу не
були виявлені. Зустрічались і інфінітивні форми дієслова: fliegen, sterben,
finden, leben, bleiben, entstehen, führen, werden, aussterben.
Прислівники. Розрізняють прислівники способу дії, міри і ступеня,
місця, часу, причини, мети [37, с. 148]. Серед цих категорій було виявлено:
локальні прислівники (zwischen, zurück, rundherum, unterwegs) та темпоральні
(heute, oft).
Як і прислівники, займенники в досліджуваному корпусі заголовків
зустрічаються досить рідко. За значенням займенників розрізняють особові,
зворотні, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені,
заперечні займенники [37, с. 146]. Серед цих категорій було виявлено:
особові (ich, du, sie); присвійні (mein, sein, dein); питальні (was); вказівні (die
beiden); неозначені (irgendwas); заперечні займенники (nichts).
Низьку частотність у заголовках виявляє числівник. За значенням і
граматичними ознаками виділяють кількісні та порядкові числівники [35, с.
 38

102]. У прикладах було виявлено числівники обох груп: порядкові (siebte,

dritte, fünfte) й кількісні (drei, ein, zwei, neunzig).
Як бачимо, серед повнозначних частин мови в назвах творів
найчастіше зустрічаються іменники, дієслова і прикметники. Іменники, що
позначають власні назви, представлені антропонімами, топонімами та
етнонімами. Серед загальних назв були виділені конкретні іменники,
об’єднані у лексико-тематичні групи «людина», «матеріальні артефакти»,
«подія», та групи абстрактних іменників, об’єднаних за значенням у лексико-
тематичні групи «внутрішній світ», «темпоральні маркери» та «нематеріальні
артефакти».
Ще одним важливим аспектом дослідження є аналіз стилістичних фігур
та засобів, представлених в заголовках. Зокрема, це:
Епітети: Stürmische Morgen, Schwere Stunde, Königliche Hoheit,
Sonderbare Begegnungen, Fürsorgliche Belagerung, Der fromme Tanz, Die große
Sache, Ein unergründliches Schiff, Eine gefährliche Begegnung, Der schwarze
Obelisk, Das gelobte Land, Das siebte Kreuz;
Алюзії: що представлені натяками на біблійний (Joseph und seine
Brüder, Gladius Dei, Wo warst du, Adam?,Mutter Marie, Das Gelobte Land),
міфічні (Mnais und Ginevra, Die Rückkehr vom Hades, Das Argonautenschiff),
класичні (Tristan und Isolde, Grimms Wörter. Eine Liebeserklärung, Mephisto.
Roman einer Karriere), казкові (Aladins Problem, Im Schlaraffenland) сюжети;
Метафори: , In Stahlgewittern, Das abenteuerliche Herz, Der Funke Leben,
Der Himmel kennt keine Günstlinge, Die Traumbude;Der Engel schwieg;
Оксиморон: Die Kraft der Schwachen, Das Licht auf dem Galgen, Die
Toten bleiben jung, Der Ausflug der toten Mädchen;
Риторичне запитання: Wo warst du, Adam?, Was soll aus dem Jungen bloß
werden? Oder: Irgendwas mit Büchern
Анафора: Als der Krieg ausbrach. Als der Krieg zu Ende war, Zeit zu leben
und Zeit zu sterben;
Апозіопеза: Wanderer, kommst du nach Spa…;
 39

Порівняння: Der Kampf als inneres Erlebnis.

Тропи реалізують атрактивну функцію заголовка, надають йому
особливої виразності та яскравості, крім того, допомагають розкрити головну
ідею твору, характер героя тощо. До прикладу, в заголовку Der Engel schwieg
за допомогою персоніфікації янгол показаний як мовчазний свідок подій
війни, Gladius Dei (Меч Божий) – алюзія, що викриває декаданс суспільства,
в Schatten im Paradies показано Америку як рай для емігрантів, а назва
Mephisto. Roman einer Karriere обігрує відомий сюжет про Фауста, тільки
цього разу замість героя Гете бачимо людину, яка здатна на все, аби
піднятися кар’єрними сходами.
Використання конкретних стилістичних засобів у назвах творів є рисою
індивідуального стилю письменника. Так, вживання перифразу зустрічаємо
у творах таких авторів, як Ернст, Юнгер, Еріх Марія Ремарк, Гюнтер Грасс,
оксиморон зустрічаємо переважно в Анни Зегерс, анафори, апозіопези ‒ у
Генріха Белля.
 40

Висновки до розділу 2

1. Однією з основних функцій заголовка досліджуваних творів є

номінативна (називна) функція, яка співвідноситься з інформативною.
Найчисленнішою категорією є заголовки, що містять інформацію про особу
(персонажа), зокрема ім’я, стать, рід занять, походження, соціальний статус
тощо. Крім персонажних заголовків, поширеними є такі назви, що вказують
на місце, час дії або номінують подію. Зауважимо, що остання може бути
представлена як у широкому історичному контексті, так і у контексті
особистого життя персонажа або мати побутовий характер. У більшості
заголовків актуалізується водночас різнопланова інформація фактичного
характеру.
2. Концептуально-змістова функція заголовків полягає у вираженні
авторського концепту, закодованого в тексті твору. Ця функція пов’язана з
вираженням авторської позиції щодо зображених подій та характеристикою
героїв. Атрактивна функція заголовка (функція зацікавлення) має на меті
привернути увагу реципієнта, зацікавити і спонукати до прочитання твору.
Великого значення у реалізації цієї функції мають стилістичні засоби і
прийоми, як то індивідуально-авторські метафори, метафоричні епітети,
оксиморон, алюзія, прийом парадоксального поєднання слів, вживання
семантично і граматично неповних речень.
3. За синтаксичною моделлю виокремлюємо заголовок-слово,
заголовок-словосполучення та заголовок-речення, причому перше місце за
частотністю посідає є заголовок-словосполучення. Заголовок-слово
найчастіше представлено іменником, заголовок-словосполучення найчастіше
будується за моделлю «іменник + прийменник/сполучник + іменник».
Заголовки-речення є за метою висловлювання у переважній більшості
розповідними реченнями, у поодиноких випадках трапляються питальні та
спонукальні конструкції. Зафіксовано випадки заголовка, оформленого у
вигляді підрядного речення, а також заголовки, що складаються з двох
 41

окремих частин (заголовка та підзаголовка), відокремлених крапкою або

з’єднаних сполучником oder.
4. Серед частин мови, наявних у морфологічній будові заголовка,
серед повнозначних частин мови найчастіше фігурують іменники, дієслова і
прикметники. Іменники, що позначають власні назви, представлено
антропонімами, топонімами та етнонімами. Серед загальних назв найбільш
наповненими є групи конкретних іменників, об’єднаних у лексико-тематичні
групи «людина», «матеріальні артефакти», «подія», та групи абстрактних
іменників, об’єднаних за значенням у лексико-тематичні групи «внутрішній
світ», «темпоральні маркери» та «нематеріальні артефакти».
5. У складі дієслів домінують дієслова, що позначають стан або зміну
стану, а в плані вживання часових форм найчастіше фігурують дієслова
минулого (претерітум) та теперішнього часу. Кількість прикметників,
представлених у заголовках, значно поступається кількості іменників; якісні
та відносні прикметники представлено майже в однаковій пропорції.
6. Першість серед стилістичних засобів, які містяться в досліджуваних
назвах творів, посідають епітет, метафора. алюзія й оксиморон. Синтаксичні
стилістичні фігури представлені риторичними запитаннями, апозіопезисом,
анафоричним повтором, синтаксичним паралелізмом.
 42

ВИСНОВКИ

Унікальне положення заголовка в тексті, його семантична складність та

велика кількість виконуваних ним функцій спряли зацікавленню цим
феноменом лінгвістами та літературознавцями. Тим не менше, не можна
стверджувати, що назва твору, а тим більше художнього, є детально
дослідженою. Увага науковців звернена, передусім, на заголовки
журналістських текстів, інтернет-сайтів та газет, що зумовлено
інтенсифікацією сучасного життя.
Науковці намагалися розробити новий підхід до аналізу заголовків,
дати відповідь на запитання про статус, функції та його зв’язок з текстом.
Втім, питання про те, чи є заголовок одиницею, яка існує лише в зв’язку з
текстом, чи є самостійним феноменом, який можна досліджувати окремо, ще
й досі відкрите.
У семіотичному плані заголовок є першим знаком твору, в
лінгвістичному – його іменем. Заголовок слугує посередником між текстом і
читачем, водночас він – найголовніша вербальна опора тексту, його смислове
ядро. Причому вибір заголовку залежить не лише від особистого стилю
письменника, його внутрішнього «я», а й від епохи та умов, в яких творить
митець.
Усвідомлення ідеї, закладеної в заголовку, приходить до читача
ретроспективно, після прочитання твору. Втім, заголовок – явище, яке
опирається на фонові знання реципієнта, тому тоді, коли назву сприймає
непідготовлений читач, контакту між автором та реципієнтом не
відбувається.
Заголовок імпліцитно або експліцитно виражає основний задум автора,
ідею, концепт твору. До прочитання заголовок пов’язаний з текстом
центробіжним зв’язком, а після прочитання тексту виникає зворотній зв'язок
із заголовком. Слід зауважити і те, що заголовок належить до сильних
позицій твору разом з епіграфом, початком і кінцем. Заголовок можна
 43

розглядати і як важливий компонент комунікативного дискурсу, оскільки він

відіграє значну роль у комунікативному процесі сприйняття й конкретизації
тексту.
Не існує єдиної класифікації заголовків за їх функціями, оскільки
заголовок – поліфункціональне явище. Виділяють перш за все номінативну
функцію, тобто функцію називання тексту, концептуальну (заголовок
репрезентує певний авторський концепт, своєрідне зашифроване
повідомлення, адресоване читачеві), атрактивну (функція зацікавлення,
привернення уваги реципієнта); також виділяють рекламну й оцінно-
експресивну й імпресивну функції (закладено бажання автора справити
враження на читача).
Різноманітність типологізації заголовків не поступиться, мабуть,
розмаїттю самих творів. Були виділені такі види заголовків: розпливчасті,
беззмістовні, повні (за критерієм конкретності). Залежно від повноти
відображення елементів тексту виділяють повно- і неповно інформативні,
пунктирні заголовки. За смисловим наповненням розрізняють заголовки, що
представляють основну тему чи проблему твору, персонажні заголовки та
такі, що позначають час та простір. Відомий також поділ заголовків за
способом передачі інформації на назви-символи, назви-тези, назви-
повідомлення, назви-натяки, назви-оповіді.
Під час аналізу функціонального аспекту заголовків художніх творів
ХХ століття було виявлено, що номінативна функція (яка, як відомо, наявна у
всіх заголовках) реалізується, перш за все, власними та загальними назвами,
які дають інформацію про імена дійових осіб, їх стать, вік, рід занять, верстви
суспільства, які вони представляють. Крім того, такі заголовки вказують на
місце або час подій, як і на саму подію. Здебільшого назви поєднують у собі
номінації декількох вищезгаданих категорій.
У структурному аспекті серед заголовків досліджуваного корпусу було
виділено заголовки-слова (найчастіше виражені іменником), заголовки-
словосполучення (домінуюча модель «іменник + прийменник/сполучник +
 44

іменник») та заголовки-речення, серед яких переважають прості розповідні

речення. Зафіксовано заголовки, що складаються з двох окремих частин,
відокремлених крапкою або з’єднаних сполучником „oder”.
Досліджувані заголовки найчастіше виражені такими самостійними
частинами мови, як іменник (найчастіше представлена категорія),
прикметник та дієслово. Серед іменників виокремлюються власні назви,
зокрема антропоніми, топоніми, етноніми та загальні назви, серед яких за
семантичним критерієм найбільш наповненими є лексико-тематичні групи
«людина», «матеріальні артефакти», «подія» (серед конкретних іменників),
та лексико-тематичні групи «внутрішній світ», «темпоральні маркери» та
«нематеріальні артефакти» (серед абстрактних іменників).
Стилістичні засоби, що фігурують у назвах досліджених творів,
представлені епітетами, метафорами, алюзіями, оксимороном, на
синтаксичному рівні ‒ апозіопезисом, риторичним запитанням, анафоричним
повтором, синтаксичний паралелізмом. Вказані стилістичні засоби надають
заголовку особливої виразності та яскравості, крім того, допомагають
розкрити головну ідею твору.
 45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Артемова Л. В. Заголовок як маркер експресивності сучасної аналітичної

статті. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб.
наук. пр. К.: Логос, 2007. Вип. 12. С. 3 – 6.
2. Арутюнова Н. Д. Дискурс / Лингвистический энциклопедический
словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева .М. : Сов. Энциклопедия, 1990. С. 136 –
140
3. Аскольдов С. А. Концепт и слово . Русская словестность : Антология /
под. ред.. В. П. Нерознака – М. Academia, 1997. С. 267 – 279.
4. Барт Р. Избранные работы . Семиотика. Поэтика. М. Прогресс, 1989. –
616 с.
5. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет.
– М.: Худож. лит, 1975. 504с.
6. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. М. :
Исскуство, 1978. 264с.
7. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки – М.: Наука, 1985. 228 с.
8. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.:
Наука, 1981. 140 с.
9. Грицюк Л. Ф. До питання про лінгвістичний статус заголовка /
Мовознавство. – 1992.- №2. – С.51-56.
10.Джанджакова Е. В. Об использовании цитатв заглавиях художественных
произведений //Структура и семантика текста / Межвуз. сб. научн. трудов.
Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1998. С. 30-37.
11.Домашнев А. И. Интерпретация художественного текста : немецкий язык /
А. И. Домашнев, И. П. Шишкина , Е. А. Гончарова. – М. : Просвещение,
1989. 208с.
12.Евса Т. А. Заглавие как первый знак системы целого текста // Системные
характеристики лингвистических единиц разных уровней. Куйбышев,
1986. С. 85-92.
 46

13.Загнітко А. П. Основи мовленнєвої діяльності: навч. посібник / А. П.

Загнітко, І. М. Домрачева. Донецьк: Український культурологічний центр,
2001. 56 с.
14.Ізотова Н. П. Роль заголовку як сильної позиції в актуалізації ключового
концепту художнього твору (на матеріалі англомовних біографічних
романів ХХ століття) // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної
лінгвістики: Зб. наук. пр. – К.: Логос, 2007. Вип. 12. С. 164 – 168.
15. Кожина Н. А. Заглавие художественного произведения: онтология,
функции, параметры типологии // Проблемы структурной лингвистики.
1984 / под ред. В. П. Григорьева. М., 1988. С. 167– 183, c. 179.
16.Кожина Н. А. Способы выражения экспрессии в заглавиях
художественных текстов. // Проблемы экспрессивной стилистики. Ростов
на Д., 1987. С.111-116.
17.Коробова Л. А. Заглавие как компонент текста (на материале газетной
публицистики ГДР): Дис... канд. филол. наук. – Алма-Ата, 1982. 207 с.
18.Корытная М. Л. Роль заголовка и ключевых слов в понимании
художественного текста: Дис. … канд.. філол.. наук: 10.02.01. Твер, 1996.
190 с.
19. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту: [навч. посібник] – 2-ге вид.,
перероб. і доп. К.: Знання, 2008. 423 с.
20.Кржижановский С. Д. Поэтика заглавий. [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: http// www. philol. msu. ru/tezaurus/library.php?view (дата
звернення: 13.03.2020).
21.Куранова С. Загальнодискурсивні особливості газетної статті // Українська
мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –
2004. №3. С. 132–138.
22.Кухаренко В. А. Интерпретация текста: Учебн. пособие. – Л.:
Просвещение, 1979. 327 с.
 47

23.Ламзина А. В. Заглавие // Литературоведение. Литературное

произведение: основные понятия и термины. Под редакцией JI. В. Чернец.
М., 1999. с.538. С. 94-106.
24.Ламзина А. В. Заглавие художественного произведения // рус.
словесность. 1997, № 3. С. 70-80.
25.Лицюнь Л. Структура, семантика и прагматика заглавий художественных
произведений. Дис..канд.филол.наук. М., 2004.
26.Мирошникова Н. А. Поэтика заглавий: [худ.произведений] // Рус. яз. и
лит. в учебных заведениях. 2003, №3. С.25-27.
27. Мужев В. С. О функциях заголовков // Вопросы романо-германской
филологии: Уч. зап. – М.: Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза.
1970. Вып. 55. С. 86 – 94.
28.Ноздрина Л. А. Заглавие текста // Грамматика и смысловые категории
текста: Сб. науч. тр. им. М. Тореза. М. 1982. № 189. С. 120-132
29.Пелевина Н. Ф. Стилистический анализ художественного текста. Л.:
Просвещение, 1980. 272 с.
30.Потапенко С. І. Текстовторна функція заголовків англомовних газетних
повідомлень // Вісник Київськ. нац. лінгвіст. ун-ту, 2004. Т. 7, № 1. С. 80
– 88.
31.Селиванова Е. А. Основа лингвистической теории текста и коммуникации.
К.: Брама, 2004. 336 с.
32.Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія,
архітектоніка, варіативність [На матеріалах сучасної газетної
публіцистики] / Монографія / За ред. В. Різуна. / Київ. нац. ун-т ім. Тараса
Шевченка. К., 2002. 392 с.
33.Траченко О. Н. Стилистические особенности заглавия как знака текста в
синтагматике и парадигматике (на материале современного
англоязычного рассказа): Дис. ... канд. филол. наук. К., 1984. 200 с.
 48

34.Туманова А. Ю. Роль заголовка в осуществлении категории связности:

(Опыт сопоставительного анализа научных и художественных текстов) //
Сб. научных трудов. М., 1981. Вып.177. C. 191–215.
35.Тураева З. Я. Лингвистика текста (Текст: структура и семантика) –Учеб.
пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2103 «Иностр. яз.». М.:
Просвещение,1986. 127 с.
36.Ульянцев Д. Н. Идейно–художественные функции заглавий в
рассказах А. П. Платонова: автореферат дис. канд. филол. наук. Одесса,
1985. 17 с.
37. Форманова С. В. Функціональна семантика заголовка як ключ до
розуміння художнього твору (на матеріалі роману Василя Шкляра
„Ключ”) // Культура народов Причерноморья. 2002. № 32. С. 370-372.
38.Чистякова О. Н. Языковые средства в газетних текстах //
Журналистика Поволжья век ХХI. Материалы межрегиональной научно-
практической конференции. Казань, 2002. С.100 – 111.
39.Шамелашвили М. А. Функционально-стилистические особенности
газетных заголовков (на материале прессы Великобритании и США): Дис.
…канд. филол. Наук: 10.02.04. М. 1982. 197 с.
40.Шмелева Т. В. Паратекст медийного текста // Структурно-
семантические параметры единиц языка и речи: сб. науч. статей / отв. ред.
О. М. Чупашева. Мурманск, 2009. С. 145–149.
41.Щегольская Н. Б. Роль заглавия в раскрытии художественной идеи
произведения (на материале романов Ю. Яновского и М. Булгакова). //
Науковий вісник «Ізмаїльск», пед. інст. «Ізмаїл».1998, №3. С. 213-220.
42.Эко Умберто. Заметки на полях «Имени розы» [Электронный ресурс].
Режим доступа: http: //me. geneva. livejournal. com/265400 (дата звернення:
30.03.2020).
43.Якобсон Р. О. Лингвистика и поэтика / Структурализм: «за» и «против».
М. Прогресс , 1975. С. 129-132.
 49

44.Esselborn-Krumbiegel Helga. Herman Hesse : Der Steppenwolf / Interpretation

von Helga Esselborn-Krumbiegel. München : Oldenburg, 1966. S. 16 – 20.
45.Hellwig P. Titulus oder über den Zusammenhang von Titeln und Texten. //
Zeitschrift für germanistische Linguistik. 12. 1984. S. 1 – 20.
46. Kiefer S. Frühe Polemik und späte Differenzierung: Das Heidegger-Bild von
Günter Grass in “Hundejahre“ (1963) und “Mein Jahrhundert“ (1999) //
Weimarer Beiträge. 2002. № 2. S. 242-259.
47.Morley J. Truth to tell: Form and funktion in Headlines, Bologna: Clueb, 1998.
227 p.
48.Rothe A. Der literarische Titel. Funkzionen,Formen, Geschichte. Frankfurt am
Main : Klostermann, 1986. 480 S.
 50

АНОТАЦІЯ

Кириленко А. Д. Заголовок художнього твору в лінгвостилістичному

аспекті (на матеріалі німецької художньої прози ХХ століття) / Перший
(бакалаврський) рівень вищої освіти / Спеціальність «035 Філологія. 035.04
Германські мови та літератури (переклад включно) / Освітня програма
«Німецька мова і література (переклад включно)» / Житомирський
державний університет імені Івана Франка. ‒ Житомир, 2020. ‒ 52 с.
Об’єктом дослідження виступає мовна побудова заголовка художнього
твору, предметом – її структурний і лексико-стилістичний аспекти. Мета
дослідження – виявити структурні, лексико-стилістичні й функціональні
особливості заголовків прозових художніх творів німецької літератури ХХ
століття. Основними завданнями є аналіз структурно-синтаксичних моделей і
лексико-морфологічного складу заголовків, використаних засобів
стилістичної виразності, виявлення ролі заголовка як важливої
комунікативної одиниці художнього твору. Основними методами,
використаними в роботі, є метод компонентного, функціонального й
інтерпретаційного аналізу.
Встановлено, що в німецьких художніх творах ХХ століття
інформативна функція заголовка реалізується за рахунок вживання лексем,
що називають дійових осіб, місце та час дії. Атрактивна функція виражена за
допомогою стилістичних засобів, зокрема оксиморону, алюзії, метафори,
неповних речень. Заголовки є носіями концептуально-змістової інформації
твору, виражають авторську оцінку зображеного. Переважна кількість
заголовків мають поліфункціональний характер. У структурному плані
переважають заголовки-словосполучення, серед яких домінантою виступає
модель «іменник + прийменник/сполучник + іменник». У морфологічній
структурі заголовків найчастіше фігурують іменники. Власні назви
представлені антропонімами й топонімами, серед загальних назв
найчисленнішими групами іменників є лексико-тематичні групи «людина»,
 51

«матеріальні артефакти», «подія» (серед конкретних іменників), та лексико-

тематичні групи «внутрішній світ», «темпоральні маркери» та «нематеріальні
артефакти» (серед абстрактних іменників). Поширеними стилістичними
засобами є епітет, алюзія, метафора й оксиморон; синтаксичні фігури
представлені риторичними запитаннями, апозіопезисом, анафоричним
повтором, синтаксичним паралелізмом.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання її
результатів у теоретичних курсах зі стилістики німецької мови, літератури
Німеччини, а також на практичних заняттях з німецької мови.
Ключові слова: художній твір, заголовок, види заголовків, функція,
структура, лексико-тематична група, стилістичний засіб.

ANNOTATION

Kyrylenko A. D. Titel von Literarischen Werken unter dem Sprachlich-

Stilistischen Aspekt (auf der Grundlage der Deutschen Belletristik des 20.
Jahrhunderts) / Erster akademischer Grad (Bachelor) / Fachrichtung: 035.04
Germanische Sprachen und Literaturen (einschließlich
Übersetzungswissenschaft) / Studiengang: Deutsche Sprache und Literatur
(einschließlich Übersetzungswissenschaft) / Staatliche Iwan-Franko-Universität
Zhytomyr. – Zhytomyr, 2020. – 52 S.
Das Forschungsobjekt ist die sprachliche Form des Titels von literarischen
Werken, der Forschungsgegenstand sind strukturelle, lexikalische und stilistische
Besonderheiten von Titeln. Ziel der Forschung ist es, strukturelle, lexikalische,
stilistische und funktionale Merkmale der Titel von Prosawerken der deutschen
Literatur des 20. Jahrhunderts zu bestimmen. Die Hauptaufgaben sind Analyse von
syntaktisch-strukturellen Modellen und lexikalisch-morphologischen
Besonderheiten von Titeln, Mitteln des stilistischen Ausdrucks, Untersuchung der
Rolle des Titels als wichtiger kommunikativer Einheit eines Kunstwerks. Die in
 52

der Arbeit eingesetzten Methoden sind Methoden der Komponenten-, Funktions-

und Interpretationsanalyse.
Es wurde festgestellt, dass in den deutschen literarischen Werken des 20.
Jahrhunderts die informative Funktion des Titels durch Verwendung von Lexemen
realisiert wird, die auf Figuren, Ort und Zeit der Handlung hinweisen. Die
attraktive Funktion wird mittels Stilfiguren realisiert, insbesondere der Oxymora,
Anspielungen, Metaphern, unvollständigen Sätze. Die Titel sind Träger
konzeptuell-inhaltlicher Informationen eines Werkes und drücken die Einstellung
des Autors zum Dargestellten aus. Die meisten Titel sind polyfunktionell.
Strukturell gesehen wird die überwiegende Mehrheit der Titel durch eine
Wortgruppe ausgedrückt, das dominierende Modell ist „Substantiv +
Präposition/Konjunktion + Substantiv“. In der morphologischen Struktur von
Titeln kommen am häufigsten Substantive vor. Eigennamen sind durch
Anthroponyme und Toponyme vertreten, die meisten Gattungsnamen sind den
lexikalisch-thematischen Gruppen „Mensch“, „Materielle Artefakte“, „Ereignis“
(unter Konkreta) und den Gruppen „Innere Welt“, „Zeitangaben“ und „Materielle
Artefakte“ (unter Abstrakta) zuzuordnen. Die am meisten gebrauchten Stilmittel
sind Epitheta, Metaphern, Anspielungen und Oxymora; syntaktische Figuren sind
durch rhetorische Fragen, Aposiopese, anaphorische Wiederholung, syntaktischen
Parallelismus vertreten.
Die praktische Bedeutung der Arbeit besteht in der Möglichkeit, die
gewonnenen Ergebnisse in theoretischen Kursen „Stilistik der deutschen Sprache“,
„Die deutsche Literatur“ sowie im praktischen Kurs des Deutschen zu verwenden.
Stichwörter: literarisches Werk, Titel, Arten von Titeln, Funktion, Struktur,
lexikalisch-thematische Gruppe, stilistisches Mittel.