Співвідношення понять «адміністративний процес», «адміністративна юстиція»,

«адміністративне судочинство».

Належне правове врегулювання порядку реалізації норм матеріального адміністративного

права й забезпечення здійснення адміністративної процесуальної діяльності на сучасних
демократичних засадах відіграють важливу роль у розбудові правової держави, зміцненні
правопорядку та реальній реалізації прав громадянин. Безсумнівним є той факт, що саме
забезпечення прав і свобод людини є головним завданням держави та її органів. Розгляд такого
питання як співвідношення понять «адміністративний процес», «адміністративна юстиція» й
«адміністративне судочинство» допоможе краще зрозуміти суть вищесказаного та поглибить
усвідомлення про деяку сучасну проблематику яка постає перед нами в силу обставин. Для початку
потрібно почати з інтерпретації та аналізу основних аспектів цих трьох понять.
Почнемо з поняття Адміністративний процес, він пройшов дуже довгий та складний
шлях становлення та розвитку. До тогож розкриття змісту цього поняття, все ще залишається дуже
актуальним питанням серед науковців. Проте найбільшого наукового піднесення він отримав у
середині 40-х років ХХ ст. Однак в юридичній літературі немає однозначної позиції до визначення
поняття і сутності адміністративного процесу. Протягом усього розвитку теорії адміністративного
права було сформовано два підходи: «вузьке» і «широке» розуміння адміністративного процесу.
Вузьке розуміння адміністративного процесу зводиться до діяльності органів влади щодо
розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного
примусу. Прихильники цієї позиції — Н. Г. Саліщева1, А. П. Клюшниченко та інші —
підкреслювали виключно юрис-дикційний характер адміністративного процесу. Вони зазначали, що
адміністративний процес — регламентована законом діяльність із вирішення спорів та
застосуванням мір адміністративного примусу [5].
Широке розуміння адміністративного процесу охоплюється різноманітна управлінська
діяльність з реалізації матеріальних норм адміністративного права. Головним змістом цієї
діяльності є система дій компетентних органів управління, спрямованих на вирішення поставлених
завдань і досягнення управлінських цілей. Адміністративний процес у широкому розумінні
визначається не тільки як адміністративно-юрисдикційна діяльність, а й будь-яка інша діяльність у
сфері державного управління: розгляд і вирішення конкретних індивідуальних справ:
адміністративна юстиція; прийняття нормативних актів управління; дисциплінарні провадження;
діловодство тощо [5].
Проте як широке, так і вузьке розуміння адміністративного процесу свідчать лише про
відсутність методологій для його поняття та значну розмитість у баченні цього поняття. Тому для
кращого розуміння адмінстративного процесу, варто звернути увагу на його управлінську та судову
форму.
Щодо управлінської форми адміністративного процесу, яку О.В. Кузьменко неодноразово
описував як комплексне нормативне утворення, то її суть полягає в тому, що це об'єднання багатьох
врегульованих нормами адміністративного процесуального права відповідних процесуальних
проваджень. З урахуванням вищеописаного, ці провадження спрямовані на забезпечення реалізації
прав, свобод та інтересів громадян, прав та інтересів юридичних осіб, а також держави і суспільства
загалом.Також сферою охоплення управлінської форми адміністративного процесу є й
юрисдикційна концепція, тобто «вузьке» розуміння.
Управлінська форма процесу — це система техніко-формальних приписів і норм щодо
установлення порядку здійснення конкретних процесуальних дій, у сфері як позитивного
регулювання, так і застосування примусових заходів при визнанні, реалізації та захисті прав,
обов’язків і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб [6].
 Щодо судової форми адміністративного процесу, то вона є виступає як основна система
юридичних норм та принципів, що регулюють діяльність судів у розгляді та вирішенні
адміністративних спорів. Цей різновид адміністративного процесу відіграє ключову роль у
забезпеченні законності дій органів державної влади та їх посадових осіб, а також у захисті прав та
свобод громадян.
Судова форма адміністративного процесу має й свої певні ознаки, а саме:
• Неупередженість та незалежність судів: Розгляд справ здійснюється неупередженими та
незалежними судами, що гарантує об'єктивне та неупереджене вирішення спорів.
• Змагальність: Сторони спору володіють рівними правами на представлення своїх доказів
та аргументів, що сприяє справедливому розгляду справи.
• Прозорість: Судові засідання, як правило, є відкритими для публіки, забезпечуючи
прозорість судового процесу.
• Законність: При вирішенні справ суд керується нормами чинного законодавства, що
гарантує законність та обґрунтованість прийнятого рішення.
Судова форма процесу — це теж система техніко-формальних приписів і норм щодо
визначення повноважень адміністративних судів та встановлення порядку звернення до
адміністративних судів, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у
адміністративних судах та здійснення адміністративного судочинства [5].
На перший погляд, ніби існує антагонізм між зазначеними формами процесу — не може
бути поєднання юридичних явищ, які лежать у різних площинах правової дійсності — судова влада
є продовженням виконавчої влади. Проте більш глибокий аналіз показує, що і в управлінській
формі процесу, і в судовій формі процесу багато спільного. По-перше, вони діють, регулюють
суспільні відносини у сфері публічної влади. По-друге, вони забезпечують виконання і захист прав і
обов’язків громадянина, держави, суспільства в цілому. По-третє, процесуальна діяльність
врегульована відповідними нормами права; має досить високу формалізацію. По-четверте,
обов’язковими суб’єктами відносин є наявність державного органу чи його посадової особи. Ці
спільні ознаки, завдання і мета дозволяють підкреслити, що між зазначеними формами процесу не
існує антагонізму, навпаки, і управлінська, і судова форми адміністративного процесу є сукупністю
процесуальних дій, спрямованих на вирішення конкретних адміністративних справ або на
виправлення та усунення управлінських недоліків і помилок [5].
Таким чином, варто підкреслити, що адміністративний процес – це не просто
адміністративне процесуальне право, а саме вид юридичного процесу. Він чітко регламентує
порядок і умови, за яких визнаються та забезпечуються права, обов'язки, свободи та інтереси
громадян, юридичних осіб і держави. Адміністративний процес також гарантує їх захист, розгляд і
вирішення конкретних справ у публічній сфері. Цей процес здійснюється органами владних
повноважень, їх посадовими особами та адміністративними судами, ґрунтуючись на чинному
законодавстві.
Таке бачення адміністративного процесу дозволяє певною мірою узагальнити процесуальні
аспекти управлінської, юрисдикційної та судової концепції адміністративного процесу. Також,
такий підхід усуває дискусії щодо "вузького" та "широкого" розуміння адміністративного процесу
та створює певну основу для його всебічного розуміння та дослідження.
Крім цього, управлінська і судова форми адміністративного процесу, вигідно від різняється
від своїх ближчих аналогів — кримінального та цивільного процесів, не копіює традиційні галузі
правосуддя і має власні особливості. Усі процеси: кримінальний, цивільний, господарський,
спрямовані на захист прав і інтересів учасників процесів, а адміністративний процес, крім захисту
прав і інтересів учасників процесу, ще й виступає як інструмент визнання та реалізації прав, свобод,
інтересів та обов’язків фізичних чи юридичних осіб, держави і суспільства в цілому. Це і
характеризує особливість адміністративного процесу, його відмінність від інших процесів. Він
включає не тільки судовий розгляд справи, а й правові інститути позасудового (адміністративного),
інколи досудового вирішення справ, яке за своїми якостями не гірше, але дешевше, швидше, менш
формалізоване [4].
Варто також відзначити ознаки та особливості адміністративного процесу, зокрема це:
1) однією із сторін у адміністративно-процесуальних відносинах завжди виступає орган владних
повноважень, його посадова чи службова особа;
2) неслужбова сфера процесуальної діяльності, тобто адміністративно-процесуальні відносини, не
пов’язані зі службовим підпорядкуванням (як це спостерігається у дисциплінарних провадженнях);
3) наявність адміністративної справи, задля розгляду і вирішення якої й здійснюється
адміністративне провадження;
4) чітка регламентація повноважень органів влади в адміністративному процесі, а не віртуальна
узагальненість їх діяльності щодо реалізації матеріальних норм;
5) встановлення строків розгляду адміністративної справи, тобто жорстка регламентація розгляду
справи у часовому вимірі, тоді як провадження в «широкому» розумінні у часові рамки не укладені
(видання нормативних актів, прийняття індивідуальних актів, діловодство тощо) [4].
Отже, адміністративний процес — це сфера визнання та забезпечення реалізації прав,
обов’язків, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави шляхом
розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ, а управлінська діяльність щодо реалізації
норм матеріального права — це сфера функціонування всієї системи повноважних органів,
реалізації власної управлінської компетенції шляхом організаційно-правових форм і методів
державного управління. Нормами адміністративного процесуального права регулюються відносини
публічної адміністрації при вирішенні публічних інтересів учасників адміністративного процесу, а
не відносини в сфері державного управління [5].

Розглядаючи наступне поняття – адміністративна юстиція, варто зазначити, що це поняття

на сьогоднійшній залишається предметом жвавих дискусій серед науковців та практиків. Це
пояснюється відсутністю чіткого та загальноприйнятого визначення цього терміну, а також
неоднозначністю трактування його сутності та співвідношення з адміністративним процесом та
судочинством, це і робить цю тему актуальною.
Одне з класичних визначень адмшістративної юстиції запропонував свого часу Д. Чечот:
адміністративна юстиція - це порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі спорів,
що виникають у сфері адміністративного управління між громадянами або юридичними особами з
однієї сторони, і адміністративними органами - з іншої, який здійснюється юрисдикцийними
органами, спеціально створеними для вирішення правових спорів [1].
В свою чергу Є.В. Курінний запропонував наступне визначення поняття адміністративної
юстиції: «Це інститут адміністративного права, різновид адміністративно-правового захисту,
владна форма реалізації суспільних потреб та інтересів, що здійснюється через законодавчо
визначений судовий порядок розгляду і вирішеyня спорів між суб’єктами владноуправлінських
відносин» [2].
Необхідно наголосити на недоліку такого визначення, адже воно не охоплює всіх учасників
судового процесу. Судовий порядок розгляду і вирішення спорів використовується не лише між
суб'єктами владноуправлінських відносин, але й за участю інших фізичних та юридичних осіб, які
мають відповідні правові інтереси.
А. Комзюк, В. Бевзенко та Р. Мельник розглядають адміністративну юстицію у трьох
аспектах: матеріальному, організаційному та формальному. Матеріальний аспект пов’язаний із
природою публічно-правового спору. Він характеризує такі складові інституту адміністративної
юстиції, як мету і значення, сферу здійснення, завдання, суб’єктний склад і підстави такого спору,
межі повноважень органів адміністративної юстиції. Організаційний аспект обумовлений наявністю
спеціальних судових органів (адмінсудів), створених для розгляду таких спорів. Формальний аспект
розкриває процесуальний порядок розгляду спорів між фізичними, юридичними особами та
суб’єктами владних повноважень, тобто адміністративне судочинство [2].
Взагалі термін "юстиція" є багатогранним, ним охоплюються такі поняття, як
справедливість, законность, право та суддочинство. Цим і ускладнюється чітке визначення
адміністративної юстиції, адже будь-який судовий контроль за законністю у сфері публічного
управління може бути пов'язаний з її функціями.
Більшість науковців все ж вважають, що адміністративна юстиція – це спеціалізоване
правосуддя, яке діє у сфері діяльності органів публічної адміністрації. Це підкреслює її специфічну
спрямованість на вирішення спорів, пов'язаних з діяльністю органів влади.
Зважаючи на вищезазначене, можна виділити декілька ключових підходів до розуміння
адміністративної юстиції:
1. Вузький підхід: Адміністративна юстиція розглядається лише як судовий розгляд
адміністративних справ (тобто, власне, адміністративне судочинство). Її нормативну базу складає
Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ).
2. Широкий підхід: Судовий розгляд адміністративних справ в рамках адміністративної
юстиції може здійснюватися як звичайними судами, так і спеціалізованою системою
адміністративних судів.
3. Функціональний підхід: Адміністративна юстиція охоплює не лише судовий розгляд, але
й вирішення адміністративно-правових спорів іншими уповноваженими органами державної влади.
До її нормативно-правової бази, окрім КАСУ, можна віднести також Закон України "Про звернення
громадян" та інші підзаконні акти.
Це питання є дуже важливим, адже розуміння сутності адміністративної юстиції є
ключовим для забезпечення верховенства права та захисту прав громадян, а чітке визначення
дозволить чітко окреслити межі та функції адміністративних органів, судів та інших інституцій, які
забезпечують цей захист.
О.В. Кузьменко зазначає, що на сьогодні в юридичній літературі зустрічається три основні
концепції, відповідно до яких адміністративна юстиція визначається як:
–особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими
уповноваженими на те державними органами;
–самостійна галузь правосуддя, мета якої – вирішення судами спорів між громадянами та
органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління (тобто адміністративне
судочинство);
– не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів, які здійснюють
адміністративне судочинство. Спільним для цих визначень є те, що адміністративна юстиція скрізь
розглядається як особливий порядок вирішення адміністративних спорів. Різниця полягає у
правовій природі суб’єктів, які уповноважені вирішувати ці спори [2].
Отже, можна наголосити на таких особливостях адміністративної юстиції:
– Адміністративна юстиція - це система органів та інституцій, що забезпечує захист прав та
законних інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічного управління. Її ключовою рисою є
те, що вона належить до судової, а не виконавчої влади. Однак, існує й думка, що адміністративна
юстиція - це особлива, окрема адміністративна галузь правосуддя;
– адміністративна юстиція націлена на вирішення спорів, які виникають у сфері публічного
управління. Ці спори можуть виникати між: громадянами та юридичними особами, державними
органами, органами місцевого самоврядування;
 – вона передбачає наявність системи судових органів. Суди незалежні від інших органів, що
гарантує неупереджене вирішення спорів, таким чином адміністративна юстиція захищає права
громадян та юридичних осіб від свавілля з боку влади;
– правовим наслідком розгляду публічноправових спорів у рамках адміністративної юстиції
є рішення суду, за допомогою якого орган адміністративної юстиції може визнати акт органу влади
недійсним або скасувати його, або ж зацікавлена особа може відновити свої права, якщо вони були
порушені.
Таким чином можна сформувати мету та предмет адміністративної юстиції – це
забезпечення ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та
інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень за допомогою
адміністративного судочинства. Відповідно порушення цих публічних прав і є предметом
адміністративної юстиції.
Отже, з урахуванням положень чинного вітчизняного законодавства, адміністративну
юстицію як комплексне правове поняття можна визначити як систему спеціалізованих судових
органів (адміністративних судів), які в порядку адміністративного судочинства за позовами
фізичних або юридичних осіб здійснюють діяльність щодо вирішення публічно-правових спорів,
що виникають у сфері управлінської діяльності органів публічної адміністрації між громадянами чи
юридичними особами з одного боку, і суб’єктами публічно-владних управлінських повноважень, –
з іншого. В даному визначенні очевидне прагнення втілити три складові аспекти
адміністративноїюстиції: суб’єктний (стосується системи спеціалізованих судових органів та інших
учасників процесу), предметний (стосується публічно-правового спору у сфері публічного
управління) та процесуальний (адміністративне судочинство) [2].
Оскільки адміністративна юстиція виконує таку важливу функцію, як контролю за
діяльністю органів публічного адміністрування та перевіряє, чи відповідають дії влади закону, чи
не порушують права й законні інтереси громадян, Україна, як правова держава, прагне розвивати та
вдосконалювати систему адміністративної юстиції, забезпечуючи ефективний механізм захисту
прав громадян і контролю за діяльністю органів публічного адміністрування [3].

Стаття 3 Конституція України закріплює положення, що людина, її життя і здоров’я честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а
утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [11]. Виконання
такого обов’язку держави здійснюється за допомогою адміністративним судочинством, що і є
ознакою правової демократичної держави.
Досліджюючи термін, адміністративне судочинство, варто наголосити, що системі
конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина особлива роль відводиться судовому
контролю за публічним управлінням. Результатом багаторічної творчої діяльності колективу суддів,
вчених-юристів, адвокатів, котрі були членами групи Кабінету Міністрів України з розробки
першого Адміністративно-процесуального кодексу України, став остаточно підготовлений проект
закону, який було внесено народними депутатами України на розгляд Верховної Ради України, за
підсумками якого 6 липня 2005 р. його прийнято як Кодекс адміністративного судочинства
України. Уже сама назва Кодексу відображає теоретико-правову концепцію, що активно
розвивалася протягом останнього десятиріччя у вигляді форм і засобів функціонування
адміністративної юстиції, зокрема, адміністративного процесу як складного судового явища.
Йдеться про наявні у ньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження
(за складами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальний розгляд справ.
Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинство відрізняються від традиційних
концепцій адміністративної юстиції, яка становить фундамент юридичної ваги у структурі
адміністративного процесу [7].
Оскільки положення Конституції України про здійснення судової влади за допомогою
адміністративного судочинства є основою для формування адміністративної юстиції в Україні, то
доцільно розпочати зі змісту поняття «адміністративне судочинство».
Поняття адміністративне судочинство закріплене на законодавчому рівні, а саме відповідно
до п. 5 ст. 4 КАС України, адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо
розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом [8].
Так чи інакше зміст адміністративного судочинства пов’язується із процесуальною
діяльністю адміністративних судів щодо адміністративно-правових спорів. Важливим для
з’ясування сутності адміністративного судочинства є врахування філологічного тлумачення цього
словосполучення.
Судочинство в сучасній українській мові розуміється як:
1) форма реалізації судової влади;
2) порядок провадження у судових справах судами відповідної юрисдикції; це процесуальна
форма здійснення правосуддя, діяльність суду.
3) провадження й вирішення справи судом, один із засобів здійснення судової влади [9].
Не менш важливим для розкриття сутності сучасного адміністративного судочинства
України є його ознаки. В якості аргументів названі наступні:
– по-перше, це вид державної діяльності, який здійснюється виключно спеціально
уповноваженими на те державними органами, а саме: судами. Здійснення правосуддя в Україні
іншими органами заборонено чинним законодавством. Делегування функцій судів, а також
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124
Конституції України);
– по-друге, під адміністративним судочинством розуміється процесуальна діяльність
адміністративного суду, пов’язана із публічно-правовим спором, віднесеним до його компетенції.
Така процесуальна діяльність систематизована за стадіями, зміст яких утворює сукупність певних
процесуальних дій, і полягає у розгляді, вирішенні адміністративним судом спору по суті та
ухваленні рішення у вигляді постанови. Процесуальна діяльність суду розпочинається з прийняття
ним адміністративного позову, порушення адміністративної справи та проведення підготовчих дій.
Розгляд справи і вирішення спору відбувається безпосередньо під час судового розгляду справи по
суті. Саме в межах цієї стадії суд заслуховує пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, інших
учасників адміністративної справи, досліджує наявні у справі докази. У разі порушення учасниками
процесу питання про оскарження чи перегляд постановлених рішень вищестоящий або той самий
суд (апеляційний суд, касаційної інстанції чи окружний суд) у межах відповідного провадження
(апеляційного, касаційного, провадження за винятковими обставинами, провадження за
новоявленими обставинами) здійснює перегляд такого рішення за загальними правилами
адміністративного процесу;
– по-третє, адміністративному судочинству притаманна визначена адміністративними
процесуальними нормами процесуальна форма. Іншими словами, судовий розгляд і вирішення
публічноправового спору відбувається у певній чіткій послідовності за правилами і нормами,
закріпленими в Кодексі адміністративного судочинства України. Згідно ст. 241 КАС України
рішення, що приймаються адміністративним судом щодо спірних публічно-правових відносин,
оформляються у вигляді процесуальних документів – ухвал , рішень і постанов;
– по-четверте, організація і здійснення адміністративного судочинства ґрунтуються на
конституційних та інших законодавчо закріплених принципах (статті 7–14 КАС України), які є
основоположними засадами здійснення адміністративного судочинства;
– по-п’яте, здійснення адміністративного судочинства врегульовано виключно
адміністративнопроцесуальними нормами, які містяться у КАС України, які визначають
повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, а також
порядок здійснення адміністративного судочинства;
– по-шосте, аргументом є те, що адміністративне судочинство – це засіб судового
(примусового) поновлення суб’єктивних публічних прав фізичних і юридичних осіб. Отже,
наведені вище ознаки, допомагають у розкритті сутності сучасного адміністративного судочинства
України, що в свою чергу допомагає визначити даний термін в цілому [10].
Варто звернути увагу також на принципи адміністративного судочинства, адже вони є
фундаментом, на якому повинні будуватися всі інші правила адміністративного судочинства. У
юридичній науці принципи адміністративного судочинства можна поділити на три категорії:
1 Загальні:
◦ Системне функціонування: Адміністративна юстиція має бути частиною загальної
системи правосуддя.
◦ Правозаконність: Всі дії органів влади повинні відповідати закону.
◦ Демократичність: Кожна людина має право на доступ до правосуддя.
◦ Гласна: Розгляд справ повинен бути відкритим для громадськості.
◦ Прозорість: Процес прийняття рішень повинен бути прозорим.
◦ Доцільність: Рішення судів повинні бути справедливими та розумними.
◦ Публічно-правова зумовленість: Адміністративна юстиція ґрунтується на принципах
публічного права.
2 Організаційні:
◦ Територіальність: Суди адміністративної юстиції повинні бути доступні для всіх людей на
всій території країни.
◦ Спеціалізація: Існують суди, які спеціалізуються на різних видах спорів.
◦ Автономність: Суди адміністративної юстиції незалежні від інших органів влади.
◦ Єдність: Система адміністративної юстиції повинна бути єдиною для всієї країни.
◦ Інстанційність: Існує система оскарження рішень судів.
3 Процесуальні:
◦ Рівність процесуальної правосуб'єктності сторін: Всі учасники процесу мають рівні права.
◦ Державне гарантування процесуальних прав сторін: Держава гарантує дотримання прав
учасників процесу.
◦ Усність та безпосередність розгляду справи: Суд досліджує докази безпосередньо.
◦ Об'єктивність адміністративно-юрисдикційного розгляду справи: Суд повинен бути
неупередженим.
◦ Диспозитивність та змагальність: Сторони мають право розпоряджатися своїми правами
та обов'язками.
◦ Дискреційна пов'язаність адміністративного суду вимогами скарги та повнота
дослідження справи: Суд досліджує всі обставини справи.
◦ Поєднання колегіального та одноосібного розгляду справ: Деякі справи розглядаються
одним суддею, інші - колегією суддів.
◦ Гласна та безпосередність розгляду справи: Розгляд справи повинен бути відкритим для
громадськості.
◦ Офіційність: Всі дії суду мають фіксуватися в офіційних документах.
◦ Обов'язковість рішення суду: Рішення суду є обов'язковим для виконання.
◦ Повне фіксування судового процесу технічними засобами: Судовий процес може
фіксуватися технічними засобами.
◦ Раціональна процесуальна форма: Процедура розгляду справ повинна бути простою та
зрозумілою.
◦ Неможливість процесуального сумісництва: Суддя не може бути одночасно адвокатом.
◦ Судова істина: Суд повинен встановити істину в справі.
 ◦ Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення: Рішення суду
може бути оскаржене.
Ці принципи випливають з Конституції України, яка закріплює основні засади судочинства,
встановлює загальні засади судочинства.
Отже, поняття адміністративного судочинства як у чинному адміністративному
процесуальному законодавстві (ст. 3 КАСУ), так і в науковій літературі в сучасних умовах розвитку
адміністративно-правової науки представлені однаково і тлумачиться як діяльність
адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які порушуються з
приводу правових спорів, що виникають між органами публічної адміністрації та фізичними і
юридичними особами щодо відновлення порушеного суб’єктивного права заінтересованої особи у
порядку, встановленому КАС України [10].
Виконання завдань адміністративного судочинства і його ефективність перебуває в прямій
залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального
права. Для цього необхідне знання їх змісту, місця в системі права, спрямованості, їх взаємозв’язку
з іншими нормами і юридичними принципами, які відображаються у зазначених нормах [10].

Стосовно співвідношення понять «адміністративна юстиція» та «адміністративне

судочинство» можна зауважити, що вони функціонують як два нерозривно поєднані між собою
явища, тобто, процесуальною формою адміністративної юстиції є адміністративне судочинство як
діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку,
встановленому КАСУ. Адміністративне судочинство є невід’ємною складовою адміністративної
юстиції [2].
Щодо співвідношення понять «адміністративне судочинство» та «адмінстративний процес»
варто зазначити, що це два тісно пов'язані, але не тотожні поняття, що описують різні аспекти
діяльності судів адміністративної юрисдикції. Їх співвідношення є предметом постійних дискусій
серед правників, адже чітке розуміння цих понять є ключовим для ефективного захисту прав
громадян та належного функціонування системи адміністративного правосуддя.
Адміністративне судочинство являє собою діяльність судів адміністративної юрисдикції,
спрямовану на розгляд та вирішення адміністративних спорів (ст. 4 КАС України) [8]. Ця діяльність
ґрунтується на принципах верховенства права, законності, справедливості та неупередженості. Її
метою є захист прав та законних інтересів громадян, відновлення порушених прав та забезпечення
законності дій органів влади.
Адміністративний процес - це сукупність юридичних норм, що регулюють порядок
здійснення адміністративного судочинства. Ці норми визначають компетенцію судів, строки
подання скарг, процедуру розгляду справ, доказове виробництво, прийняття та виконання судових
рішень.
Взаємозв'язок адміністративного судочинства та адміністративного процесу можна
окреслити наступним чином:
• Адміністративний процес створює правову основу для адміністративного судочинства.
• Адміністративне судочинство застосовує норми адміністративного процесуального права.
• Судова практика в рамках адміністративного судочинства впливає на розвиток
адміністративного процесу.
Важливо також зазначити, що адміністративне судочинство та адміністративний процес не є
статичними поняттями. Їх зміст та співвідношення постійно розвиваються під впливом
законодавчих змін, судової практики та наукових досліджень.
1. URL:
https://conference.nau.edu.ua/index.php/SUO/vnpk/paper/viewFile/520/314
2. Гончарук С. Т., Текєджанова К. Б. ADMINISTRATIVE JUSTICE, ADMINISTRATIVE
COURT PROCEEDING AND ADMINISTRATIVE PROCESS: CONCEPTUAL-
CATEGORICAL DIMENSION AND RELATION. Scientific works of National Aviation
University. Series: Law Journal "Air and Space Law". 2020. Т. 1, № 54. URL:
https://doi.org/10.18372/2307-9061.54.14542 (дата звернення: 21.04.2024).
3. Костроміна О. АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ В СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ
ДЕРЖАВИ. Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs kogo Derzhavnogo Universytety
Vnutrishnikh Sprav. 2023. № 4. URL: https://doi.org/10.31733/2078-3566-2023-4-
28-31 (дата звернення: 21.04.2024).

4. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право як галузь правової

системи України. Вісник університету "Україна". 2009. № 7. С. 5–8. URL:
https://uu.edu.ua/upload/Nauka/Electronni_naukovi_vidannya/Visnik_UU/
Visnik_7_2009.pdf (дата звернення: 21.04.2024).

5. URL:http://mego.info/%D0%BC
%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB/51-%D0%BF
%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%82%D0%B0-%D0%BE
%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE
%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD
%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD
%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE
%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83
6. URL: https://studies.in.ua/admnstrativne-procesualne-pravo-ukrainu/1972-
sutnst-admnstrativnogo-procesu-ta-yogo-zmst.html

7. Селіванов А. О. Адміністративне судочинство-новий інститут реалізації

судової влади. Вісник Верховного Суду України. 2005. № 10. С. 2–5. URL:
https://www.viaduk.net/clients/vs.nsf/0/1F84B04D473311CEC32570BD00232346
(дата звернення: 21.04.2024).

8. Кодекс адміністративного судочинства України : Кодекс України від

06.07.2005 р. № 2747-IV : станом на 20 лют. 2024 р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text (дата звернення:
21.04.2024).

9. URL:http://mego.info/%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD
%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD
%D0%B5-%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD
%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%BA%D0%BE%D0%BD
 %D1%86%D0%B5%D0%BF%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D1%96-%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8-
%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA
%D0%B8%D1%85-%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE
%D0%B2%D1%86%D1%96%D0%B2-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BE
%D0%B4%D1%83-%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB
%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-
%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82
10. Адміністративне судочинство: навчальний посібник / М. В. Ковалів, М. Т.
Гаврильців, І. Б. Стахура. – Львів: Львівський державний університет
внутрішніх справ, 2014. – с. 52-60. URL:
http://dcmaup.com.ua/assets/files/administrativne-sudochinstvo.pdf
11. Конституція України : від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР : станом на 1 січ. 2020 р.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення:
21.04.2024).