4 Лабораторний Практикум з Фізики Навчальний Посібник Іовчев С І

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
С.І. Іовчев, Н.В. Савчук, Г.М. Акопян
ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ
З ФІЗИКИ
Навчальний посібник
Одеса – 2023
УДК 53.076.5(075.8)
Л 12
Рекомендовано вченою радою Одеського національного морського університету,

протокол № 14 від 28 червня 2023 року.
Автори: С.І. Іовчев, Н.В. Савчук, Г.М. Акопян
Рецензенти: А.О. Брюханов – доктор технічних наук, професор кафедри «Фізика»,

Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний
університет імені К. Д. Ушинського»
О.А. Базєй – кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри «Фізика
та Астрономія», Одеського Національного Університету ім. І.І. Мечникова
Лабораторний практикум з фізики. Навчальний посібник/ Іовчев С.І.,

Л 12 Савчук Н.В., Акопян Г.М. – Одеса: Бондаренко М. О., 2023. – 174 с.
ІSBN 978-617-8327-05-7
Навчальний посібник містить: вступ, який ознайомлює з простими вимірю-
вальними інструментами і приладами для електровимірюваннь, з правилами
виконання й оформлення лабораторних робіт, методами розрахунку похибок,
правилами побудови графіків, а також з технікою безпеки при роботі з елек-
троустановками; опис і алгоритм вконання лабораторних робіт з фізики; кон-
трольні запитання, що дозволяють більш глибоко перевірити рівень засвоєння
матеріалу, диференційовано підійти до оцінювання роботи і дають можливість
студентам творчо застосовувати набуті знання на практиці.
Мета навчального посібника – допомогти здобувачам вищої освіти у підго-
товці, виконанні, оформленні та захисті лабораторних робіт.
УДК 53.076.5(075.8)
Призначено для здобувачів вищої освіти за освітньо-професійними програмами:

«Комп’ютерні науки» за спеціальністю 122 Комп’ютерні науки; «Системний аналіз
інфраструктури морського транспорту» за спеціальністю 124 Системний аналіз;
«Кібербезпека в інфраструктурі водного транспорту» за спеціальністю 125 Кібербезпека;
«Експлуатація портового перевантажувального обладнання» за спеціальністю 133 Галузеве
машинобудування; «Суднобудування» за спеціальністю 135 Суднобудування; «Експлуатація
суднового електрообладнання і засобів автоматики» за спеціальністю 141
Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка; «Суднові енергетичні установки
(проектування, виробництво, ремонт і експлуатація)» за спеціальністю 142 Енергетичне
машинобудування; «Будівництво та цивільна інженерія» за спеціальністю 192 Будівництво
та цивільна інженерія; «Гідротехнічне будівництво» за спеціальністю 194 Гідротехнічне
будівництво, водна інженерія та водні технології; «Судноводіння», «Експлуатація суднових
енергетичних установок», «Експлуатація суднового електрообладнання і засобів
автоматики» за спеціальністю 271 Морський та внутрішній водний транспорт;
«Організація перевезень та управління на транспорті» за спеціальністю 275 Транспортні
технології (на морському та річковому транспорті).
ІSBN 978-617-8327-05-7
© С.І. Іовчев, Н.В. Савчук, Г.М. Акопян, 2023

Лабораторний практикум з фізики
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА ............................................................................................................. 6
Розділ 1. ВСТУП ДО ФІЗИЧНОГО ПРАКТИКУМУ ........................................ 8
1.1. Деякі поради і вказівки до виконання лабораторних робіт ........................... 10
1.2. Представлення результатів вимірювань .......................................................... 12
1.2.1. Складання таблиць. Розрахунки ................................................................ 12
1.2.2. Побудова графіків ....................................................................................... 12
1.2.3. Оформлення звітів ....................................................................................... 14
1.2.4. Обчислення похибок ................................................................................... 14
1.3. Вимірювальні інструменти ................................................................................ 16
1.4. Електричні вимірювання ................................................................................... 18
1.4.1. Електровимірювальні прилади .................................................................. 18
1.5. Основні правила безпечної експлуатації електричних установок ................ 22
Розділ 2. ОПИСИ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ .................................................... 23
Механіка
Лабораторна робота № 111. Вимірювання об’єму твердого тіла
правильної геометричної форми ...................... 23
Лабораторна робота № 121. Обертальний рух. Маятник Максвелла ............ 25
Лабораторна робота № 122. Вивчення моменту інерції за допомогою
хрестоподібного маятника (маятник
Обербека) ........................................................... 32
Лабораторна робота № 123. Вивчення закономірностей рівноприскореного
руху за допомогою машини Атвуда ................. 38
Лабораторна робота № 127. Вивчення пружного удару двох куль ............... 45
Лабораторна робота № 128. Вимірювання коефіцієнта тертя кочення за
допомогою похилого маятника ........................ 53
Лабораторна робота № 131. Визначення модулів подовжньої та
поперечної пружності за допомогою
деформації вигину ............................................... 59
Лабораторна робота № 174. Вивчення залежності швидкості хвиль на
шнурі від його натягнення ............................... 64
Молекулярна фізика
Лабораторна робота № 141. Визначення коефіцієнта поверхневого
натягу рідини методом відриву кільця ........... 70
Лабораторна робота № 142. Визначення коефіцієнта внутрішнього тертя
3
(в'язкість) методом Стокса ................................. 77
Лабораторна робота № 144. Визначення коефіцієнта в'язкості повітря
капілярним методом .......................................... 82
Постійний струм
Лабораторна робота № 222. Визначення питомого опору ніхромового
дроту .................................................................... 89
Лабораторна робота № 242. Дослідження повної і корисної
потужностей та коефіцієнта корисної дії
джерела струму................................................... 96
Лабораторна робота № 243. Градуювання термопари і визначення її
чутливості ......................................................... 101
Лабораторна робота № 245. Вивчення законів Кірхгофа ............................. 109
Електромагнетизм
Лабораторна робота № 251. Визначення магнітної індукції поля постійного
магніту за допомогою терезів ......................... 112
Лабораторна робота № 253. Визначення горизонтальної складової
напруженості магнітного поля Землі ............. 119
Лабораторна робота № 255. Визначення коефіцієнта самоіндукції
котушки ........................................................... 125
Лабораторна робота № 256. Дослідження залежності коефіцієнта
взаємоіндукції котушок від їх
розташування .................................................... 129
Лабораторна робота № 263. Визначення питомого заряду і маси
електрона за допомогою магнетрона ............. 134
Оптика
Лабораторна робота № 324. Явище поляризації світла. Перевірка закону
Малюса. ............................................................. 139
Лабораторна робота № 342. Перевірка законів освітленості та
дослідження залежності світлової віддачі
лампочки розжарювання від спожитої
потужності за допомогою люксметру ............ 144
Лабораторна робота № 344. Електричні характеристики вакуумних та
газонаповнених фотоелементів і
визначення їх чутливості ................................. 149
Фізика твердого тіла
Лабораторна робота № 364. Дослідження спектральної чутливості
фотоопору та визначення ширини
забороненої зони напівпровідника ................. 156
4
Фізика атомного ядра
Лабораторна робота № 373. Дослідження поглинання бета-променів у
речовині за допомогою газорозрядного
лічильника .......................................................... 162
ДОДАТОК ............................................................................................................... 170
Таблиця 1. Міжнародна система одиниць (СІ) .................................................... 170
Таблиця 2. Основні фізичні сталі........................................................................... 171
Таблиця 3. Кратні та часткові одиниці фізичних величин.................................. 172
Зразок оформлення протоколу лабораторної роботи .......................................... 172
ЛІТЕРАТУРА ......................................................................................................... 173
5
ПЕРЕДМОВА
У запропонованому навчальному посібнику міститься узагальнений
багаторічний досвід роботи колективу кафедри фізики Одеського
Національного Морського Університету по створенню і модернізації
лабораторного практикуму з фізики. Представлені в посібнику описи
лабораторних робіт, які відповідають освітньо-професійним програмам:
«Комп’ютерні науки» за спеціальністю 122 Комп’ютерні науки; «Системний
аналіз інфраструктури морського транспорту» за спеціальністю 124
Системний аналіз; «Кібербезпека в інфраструктурі водного транспорту» за
спеціальністю 125 Кібербезпека; «Експлуатація портового
перевантажувального обладнання» за спеціальністю 133 Галузеве
машинобудування; «Суднобудування» за спеціальністю 135 Суднобудування;
«Експлуатація суднового електрообладнання і засобів автоматики» за
спеціальністю 141 Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка;
«Суднові енергетичні установки (проектування, виробництво, ремонт і
експлуатація)» за спеціальністю 142 Енергетичне машинобудування;
«Будівництво та цивільна інженерія» за спеціальністю 192 Будівництво та
цивільна інженерія; «Гідротехнічне будівництво» за спеціальністю 194
Гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології;
«Судноводіння», «Експлуатація суднових енергетичних установок»,
«Експлуатація суднового електрообладнання і засобів автоматики» за
спеціальністю 271 Морський та внутрішній водний транспорт; «Організація
перевезень та управління на транспорті» за спеціальністю 275 Транспортні
технології (на морському та річковому транспорті).
Перш ніж приступити до лабораторних робіт, необхідно вивчити розділ
«Вступ до фізичного практикуму», в якому розповідається, як представляти
результати вимірювань, проводити розрахунки, будувати графіки й оформляти
лабораторні роботи.
Виконання лабораторних робіт іноді випереджує виклад відповідного
матеріалу на лекціях. Тому, на початку опису кожної лабораторної роботи
6
приведені стислі теоретичні відомості, що дозволяють самостійно
підготуватися до її виконання. Обсяг цих відомостей визначається тим,
наскільки матеріал, що детально вивчається в практикумі, викладається в
лекційному курсі.
На лабораторні заняття студент приходить самостійно опрацювавши
«Загальні положення», викладені в інструкції, а також з письмовими
відповідями на блок питань «Контрольні питання». Перед початком роботи
проводиться допуск. Кожна робота розрахована на дві години, і в більшості
випадків вона виконується двома (трьома) студентами. Після проведення
вимірювань виконуються розрахунки лабораторної роботи.
У додатках знаходиться зразок оформлення лабораторної роботи.
7
Розділ 1. ВСТУП ДО ФІЗИЧНОГО ПРАКТИКУМУ

Фізика – наука експериментальна. Це означає, що фізичні закони
встановлюються і перевіряються шляхом накопичення і зіставлення
експериментальних і дослідних даних.
Фізика – наука кількісна. Це означає, що результати фізичних
експериментів представляються найчастіше набором деяких чисел. Виведені в
результаті досліджень фізичні закони і закономірності представляються у
вигляді математичних формул, що зв'язують між собою числові значення
фізичних величин.
Мета фізичного практикуму полягає в тому, щоб навчити студентів
правильно вимірювати числові значення фізичних величин і правильно
зіставляти їх з формулами.
Мета студентів, які виконують завдання фізичного практикуму,
полягає в тому, щоб експериментально вивчити основні фізичні явища,
відтворити їх і навчитися правильно їх аналізувати.
Лабораторний практикум починається зі вступного заняття. Це перше
заняття групи у фізичній лабораторії, яке є організаційним. На цьому занятті
викладач:
- проводить інструктаж з техніки безпеки в лабораторії кафедри фізики;
- здійснює поділ студентської групи на підгрупи або лабораторні бригади;
- ознайомлює з графіком виконання робіт кожною бригадою;
- надає рекомендації щодо літератури та методичних посібників, які можуть
бути використані при підготовці та відпрацюванні лабораторних робіт;
- ознайомлює студентів з вимогами до виконання лабораторних робіт.
Виконання кожної лабораторної роботи передбачає окремі етапи:
1. Самостійну домашню підготовку до лабораторної роботи.
2. Отримання дозволу на виконання роботи.
3. Виконання роботи та фіксування результатів вимірювання.
4. Оформлення звіту (протоколу).
5. Захист лабораторної роботи.
8
Розглянемо кожний етап детальніше.
1. Що включає самостійна домашня підготовка?
Студент, який знає номер своєї бригади, визначає за графіком номер та
назву тієї лабораторної роботи, яка буде виконуватись на даному
лабораторному занятті. Скориставшись рекомендованим навчальним
посібником вдома, готується до виконання лабораторної роботи. Результатом
підготовки має бути:
- конспект у лабораторному зошиті методичних вказівок до виконання даної
лабораторної роботи;
- володіння в достатньому обсязі теоретичним матеріалом за темою роботи.
(Для цього можна скористатись наведеними вказівками до виконання
лабораторної роботи у навчальному посібнику, контрольними запитаннями до
лабораторної роботи або підручником);
- вміння чітко формулювати назву, мету та завдання даної лабораторної роботи;
- знання методики виконання лабораторної роботи та необхідного обладнання,
яким користуються в даній роботі.
2. Як отримати дозвіл на виконання роботи?
Для того, щоб одержати дозвіл на виконання даної лабораторної роботи
необхідно:
► мати в лабораторному зошиті студента скорочений (або повний) запис
методичних матеріалів, необхідних як для виконання самої роботи, так і для
оформлення звіту (протоколу);
► знати, яка мета роботи та яке конкретне завдання ставиться перед студентом;
► знати, які вимірювання, яким чином і в якій послідовності слід здійснювати;
► знати, які матеріали, прилади, установки необхідні для виконання роботи.
Надаючи допуск викладач попереджує (іноді застерігає) про те, чого не можна
робити взагалі чи не можна робити без нагляду викладача або лаборанта.
3. Виконання роботи та фіксування результатів вимірювання.
Студент виконує лабораторну роботу під наглядом викладача. Виконання
9
лабораторної роботи фіксується в лабораторному журналі при наявності в
студентських лабораторних зошитах результатів вимірювань.
4. Як правильно оформити звіт?
Розрахунок результатів вимірювання, побудова графіків та оформлення
звіту (протоколу) проводиться, як на самому занятті так і за рамками
лабораторних занять. Рекомендації щодо обробки результатів вимірювань
(правила наближених обчислень, обчислення похибок фізичних вимірів) та
оформлення звіту (на конкретних прикладах) приведені у розділу 1.2.2.
6. Як захистити роботу?
Загальні положення про захист лабораторної роботи такі:
- до захисту роботи допускають студентів, які виконали роботу та здали
правильно оформлений звіт;
- захистом роботи є підтвердження студентом в бесіді з викладачем розуміння
теоретичних положень, фізичних термінів, понять на тему роботи в обсязі,
окресленому набором контрольних запитань, які приведені в кінці кожної
роботи;
- додаткові запитання, спрямовані на з’ясування більш глибокого розуміння
студентом фізичної суті явищ, можуть бути поставлені студенту для
виставлення оцінки "добре" чи "відмінно";
- результати опитування заносяться до лабораторного журналу з відповідною
оцінкою.
1.1. Деякі поради і вказівки до виконання лабораторних робіт
1. Отримати з експериментальної роботи максимальну користь можна, тільки
якщо ставитися до кожного завдання як до невеликої самостійної наукової
роботи.
2. Приступаючи до виконання лабораторної роботи, перш за все, необхідно
уважно вивчити загальні положення, що наведені в інструкції. Якщо після
цього теорія і суть явища, що вивчається, залишаються недостатньо
зрозумілими, то треба звернутися до конспекту лекцій або підручника. Потім
необхідно не менш уважно ознайомитися з приладами, що використовуються в
10
роботі, тобто з їх улаштуванням, принципом дії, а також з планом проведення
вимірювань, які необхідно зробити.
Успішне виконання лабораторної роботи завжди вимагає значної частки
навичок і уміння поводитися з приладами; тому часто спочатку робота здається
дуже важкою, віднімає багато часу, а результати вимірювань бувають
абсолютно помилковими. Цього не слід боятися, оскільки уміння проводити
точні й правильні вимірювання приходить не відразу та вимагає значної роботи.
3. Особливу увагу треба звернути на правильну установку приладів. Цю
частину роботи треба робити особливо ретельно, оскільки можна отримати
помилкові результати вимірювань, якщо установка приладу була зроблена
неправильно. Приклад: для того, щоб правильно визначити масу тіла при
зважуванні, необхідно заздалегідь зрівноважити ваги.
4. Роботу з незнайомими приладами можна починати, лише прочитавши до
кінця інструкції і з'ясувавши всі необхідні запобіжні заходи. Не слід розкривати
прилади, торкатися пальцями до оптичних поверхонь і тонких деталей,
переносити з місця на місце гальванометри і ваги, якщо вони не зафіксованні.
Потрібно виробити в собі вміння дбайливо поводитися з устаткуванням.
5. Вимірювання повинні проводитися з максимальною точністю. У точності
вимірювань велику роль грає увага і зосередженість експериментатора, уміння
вибрати розумний план вимірювань і спокійно, зручно організувати
вимірювання.
6. Слід максимально акуратно і повно виконувати записи вимірювань, що
робляться в лабораторії. Записи результатів робляться на окремому аркуші,
який називається протоколом лабораторної роботи.
7. При обробці результатів слід ретельно обдумувати можливі джерела
помилок. Проміжні обчислення повинні робитися з точністю, яка дещо
перевершує точність вимірювань, щоб уникнути внесення невиправданих
помилок, пов'язаних з обчисленнями. При обчисленнях зазвичай зберігають на
один знак більше, ніж буде залишено в остаточній відповіді.
11
1.2. Представлення результатів вимірювань

Результати вимірювань необхідно записувати і обробляти певним чином.
Розумна схема запису попереджає грубі помилки при виконанні вимірювань,
економить час, дозволяє по запису швидко зрозуміти сенс роботи. Також
істотним є уміння оцінювати похибку вимірювань.
1.2.1. Складання таблиць. Розрахунки
Результати вимірювань рекомендується записувати в таблиці, які
оформляються заздалегідь, напередодні виконання роботи. Оформлення
таблиць виконується таким чином:
1. Над таблицею записується її номер.
2. Кожен стовпчик (або рядок) таблиці повинні включати позначення фізичної
величини і одиницю її вимірювання. Значення фізичних величин записують в
тих одиницях, в яких проводяться вимірювання.
3. Зазвичай в перших стовпчиках записують величини, що грають роль
аргументу (температура, час і так далі), а в подальших − ті, що грають роль
функції (опір, прискорення і так далі).
Після закінчення вимірювань проводяться розрахунки. Для кожної
величини, яка розраховується, спочатку записується розрахункова формула,
потім переписується та сама формула з підставленими значеннями, і, нарешті,
наводиться результат обчислень. Таким чином, рекомендується дотримуватися
схеми: розрахункова формула − арифметичний вираз − результат розрахунку.
Дані в розрахункові формули необхідно підставляти в одиницях системи СІ.
Самі розрахунки виконуються за допомогою калькулятора. Остаточну відповідь
слід записувати як добуток десяткового дробу з однією значущою цифрою
перед комою на відповідний ступінь десяти. Наприклад, замість 3520 треба
записати 3,52⋅103, а замість 0,0000129 записати 1,29⋅10−5.
1.2.2. Побудова графіків
Дуже важливим методом обробки результатів досліду є подання їх у
12
вигляді графіка. Графіки дають менш точне, але наочніше уявлення про
результати вимірювань, ніж таблиці. По графіку, що будується безпосередньо
під час експерименту, дуже зручно стежити за його ходом і виявляти промахи.
При побудові графіків необхідно дотримуватися наступних правил:
1. Вибрати масштаб за осями координат. Масштаб вибирають так, щоб графік
не був стислий або розтягнутий уздовж однієї з осей. Криві повинні займати все
поле креслення. За одиницю масштабу розумно приймати числа, відповідні 1, 2,
5 одиницям величини, що відкладається, або кратним і дольним їм.
2. Вздовж осі ординат відкладають значення функції, вздовж осі абсцис −
значення аргументу. Початок відліку не обов'язково суміщати з нулем. На осях
координат наносять мітки через рівні проміжки. Біля осей координат (зліва і
внизу) необхідно написати позначення величин і одиниці їх вимірювання.
Набуті в експерименті значення величин відкладати на осях
координат не можна!
Експериментальні точки наносяться на кресленні у вигляді умовних
знаків (точки, кружечки, квадратики, хрестики і так далі).
Розглянемо побудову графіка на прикладі дослідження залежності опору
металів від температури. Результати вимірювань представлені в таблиці.
Таблиця
t, °C 20 30 40 50 60 70 80 90 100
R, Ом 100,82 101,10 101,86 101,84 102,42 102,75 102,96 103,43 103,84
Масштаб графіка вибраний так, щоб отримати приблизно рівні розміри за

довжиною і висотою. Експериментальні точки відмічені хрестиками (+).
Теоретична залежність опору металів від температури описується рівнянням:
𝑅 = 𝑅0 (1 + 𝛼𝑡). Це означає, що графік повинен мати вид прямої лінії. Розгляд
результатів показує, що при температурі 40°C величина опору, мабуть,
виміряно невірно. Цю точку слід переміряти. Решта точок досить добре лягає
на пряму, зображену на рис. 1. Пряма проведена так, що вона лежить якомога
13
ближче до точок, і з обох боків опинилася приблизно рівна їх кількість. Не
можна точки сполучати ламаною лінією!
Рис.1
1.2.3. Оформлення звітів
Правильно оформлена лабораторна робота − це звіт, основу якого
складають дві частини: конспект і протокол лабораторної роботи.
До складу конспекту входить: назва лабораторної роботи, відповіді на
контрольні питання і завдання по допуску до роботи, що наведені в інструкції.
Відповіді представляються письмово.
У протоколі повинні міститися результати всіх прямих вимірювань у
вигляді таблиць і розрахунки (див. додаток «Бланк оформлення протоколу»).
Оформлення розрахунків фізичних величин рекомендується за схемою:
 алгебрична формула − арифметичний вираз − результат розрахунку. У
разі потреби результати представляють в графічному вигляді.
Потім, якщо це можливо, розраховується середньоарифметичне значення
величини, яким визначається, оцінюється повна похибка проведеного
вимірювання.
 запис остаточного результату в стандартній формі.
Приклад: Е = (2,10 ± 0,12) 10-11 Н/м2.
1.2.4. Обчислення похибок
Виміряти фізичну величину – означає визначити, в скільки разів вона
відрізняється від відповідної величини, яку прийнято за одиницю.
14
Вимірювання ділять на: – прямі;
– непрямі.
Прямі вимірювання – це вимірювання, при яких вимірювана величина
визначається безпосередньо за допомогою вимірювального приладу. Приклад:
1) лінійний розмір тіла вимірюють за допомогою лінійки, штангенциркуля або
мікрометра;
2) електичну напругу вимірюють вольтметром, силу струму – амперметром.
Непрямі вимірювання – це вимірювання, при яких вимірювана величина
визначається (розраховується) за наслідками прямих вимірювань.
Приклад:
1) густину твердого тіла обчислюють за виміряними масою і геометричними
розмірами;
2) опір провідника обчислюють за зміряними силою струму і напругою.
Ніякі вимірювання не можна виконати абсолютно точно. Будь-яке
вимірювання завжди містить похибку. Це обумовлено відсутністю ідеально
точних приладів, недосконалістю наших органів відчуттів, недосконалістю
методики вимірювань і так далі.
Похибки, що виникають при вимірюваннях, умовно поділяють на
наступні типи:
1. Грубі похибки (промахи). Вони обумовлені недоліком уваги
експериментатора, неправильним записом результату і так далі. Для уникнення
промахів вимірювання повторюють кілька разів. У разі виявлення грубої
помилки результат вимірювання відкидають.
2. Систематичні похибки. Математичних формул, що дозволяють визначати
систематичні похибки, не існує. Межі, в яких може міститися систематична
похибка, іноді вказуються на приладах.
Приклад:
1) на мікрометрі вказана точність вимірювання – 0,01 мм;
2) для електровимірювальних приладів похибка приладу визначається класом
точності (клас точності 0,5 означає, що показники правильні з точністю 0,5%
15
від повної величини шкали приладу).
3. Випадкові похибки обумовлені великим числом випадкових чинників. Це
може бути вплив температури, неідеальна обробка поверхні, вплив зовнішніх
електричних або магнітних полів при вимірюванні сили струму і так далі.
Вплив випадкових похибок на результат вимірювань можна істотно зменшити
при багатократному повторенні досліду.
Оцінюють величину випадкових похибок методами математичної
статистики, яка заснована на поняттях і законах теорії ймовірності. При
виконанні лабораторних робіт з фізики ми, як правило, будемо виконувати
невелику кількість вимірювань.
1.3. Вимірювальні інструменти
Штангенциркуль − універсальний вимірювальний інструмент,
призначений для вимірювання зовнішніх і внутрішніх діаметрів, глибини,
довжини, товщини і тому подібне.
Основною частиною штангенциркуля є лінійка з міліметровими
поділками. Штангенциркулі забезпечуються ноніусами. Ноніус – це додаткова
лінійка, яка може переміщатися уздовж основної лінійки. За його допомогою
проводять відлік дробових частин міліметра. Випускаються штангенциркулі з
точністю ноніуса 0,1 мм і 0,05 мм.
Порядок проведення вимірювань за допомогою штангенциркуля:
1. Перевірити установку нуля: при зрушених (зміщених) губках
штангенциркуля нульова відмітка ноніуса повинна співпадати з нульовою
відміткою основної лінійки.
2. Затиснути вимірюване тіло між губками штангенциркуля.
3. Провести відлік цілих поділок (мм) за основною шкалою до нуля ноніуса.
4. Знайти на ноніусі ділення, яке співпадає з будь-яким діленням основної
шкали штангенциркуля. Це ділення ноніуса показує долі міліметра.
Приклади відліку штангенциркулів з різною точністю ноніуса показано на рис.
2 і рис. 3.
16
Розглянемо рис. 2. Точність ноніуса 0,1 мм.
До нуля ноніуса на основній лінійці 11 поділок (11
мм). З одного з поділок основної шкали співпадає
Рис. 2
третє ділення ноніуса. Відлік – 11,3 мм.
Розглянемо рис. 3. Точність ноніуса 0,05 мм.
До нуля ноніуса на основній лінійці 5 поділок (5
мм). З однією з поділок основної шкали співпадає
шосте ділення ноніуса. Відлік – 5,30 мм.
Рис. 3 Мікрометр – це вимірювальний
інструмент, забезпечений мікрометричним гвинтом – гвинтом з малим і дуже
точно витриманим кроком. Його застосовують для точних вимірювань
відстаней.
Основною частиною мікрометра є втулка, що має з внутрішньої сторони
мікрометричне різьблення. На зовнішній поверхні втулки проведена подовжня
межа, нижче за яку нанесені міліметрові поділки, а вище за неї –
напівміліметрові. Один поворот гвинта мікрометра пересуває його стрижень на
0,5 мм. Барабан, який пов'язаний із стрижнем, розбитий на 50 поділок. Поворот
барабана на одну поділку відповідає зсуву стрижня на 0,01 мм. З цією ж
точністю проводяться вимірювання за допомогою мікрометра.
При роботі з вимірювальними інструментами слід мати на увазі, що
результат вимірювання залежить від того, з якою силою штангенциркуль або
мікрометр стискає вимірюваний об'єкт. Це в першу чергу відноситься до
мікрометра. По-перше, гвинт з малим кроком перетворює незначні зусилля
руки, що повертає барабан мікрометра, у великі сили, що діють на предмет. По-
друге, точність мікрометра зазвичай на порядок вище за точність
штангенциркуля, і невеликі деформації предмету стають помітнішими. Щоб
зменшити похибку, пов'язану з дуже сильним (і неоднаковим в різних дослідах)
стисненням вимірюваних предметів, рукоятка мікрометра забезпечена
спеціальною головкою з тріскачкою, що дозволяє створювати при вимірюванні
сталий у різних дослідах тиск на вимірюваний об'єкт.
17
Порядок проведення вимірювань за допомогою мікрометра.
1. Перевірити установку мікрометра на нуль. При цьому остаточна точна
установка проводиться тріскачкою, інакше можна зіпсувати нарізку гвинта.
Якщо установка збита, то налаштувати мікрометр може тільки фахівець. В
цьому випадку студент повинен звернутися до викладача.
2. Встановити вимірюване тіло між ковадлом і мікрометричним гвинтом.
Остаточну установку провести тріскачкою.
3. Провести відлік цілих міліметрів за нижньою шкалою втулки, відлік
напівміліметрів – за верхньою шкалою.
4. Відлічити соті долі міліметра за ноніусом барабана за діленням, яке
розташовано найближче до подовжньої межі.
Приклади відліку за допомогою мікрометра
показано на рис. 4 і 5.
Розглянемо рис. 4. За нижньою шкалою
втулки визначаємо ціле число міліметрів – 6 мм. На
Рис. 4
верхній шкалі втулки не видно напівміліметрове
ділення, тому відлічуємо соті долі міліметра за
ноніусом барабана – 0,44 мм. Відлік – 6,44 мм.
Розглянемо рис. 5. За нижньою шкалою
Рис. 5
втулки визначаємо ціле число міліметрів – 6 мм. На
верхній шкалі втулки відлічуємо напівміліметрове
ділення – 0,5 мм. За ноніусом барабана відлічуємо соті долі міліметра – 0,34
мм. Відлік – 6,84 мм.
Існують не тільки лінійні, але і кутові ноніуси. Ними забезпечуються
гоніометри, теодоліти і багато інших приладів.
1.4. Електричні вимірювання
1.4.1. Електровимірювальні прилади
Електровимірювальний прилад – це сукупність технічних засобів, за
допомогою яких відбувається вимірювання тієї або іншої електричної
величини. Електровимірювальні прилади поділяються на прилади
18
безпосередньої оцінки і прилади порівняння. У приладах безпосередньої оцінки
вимірювана величина визначається безпосередньо за показаннями стрілки на
шкалі приладу або світлового «зайчика» на градуйованій шкалі. У цифрових
приладах показання знімаються з цифрового табло. До таких приладів
відносяться амперметри, вольтметри, ватметри, омметри, гальванометри. До
приладів порівняння відносяться численні компенсатори і електричні мости. У
них вимірювана величина визначається порівнянням з відомою однорідною
величиною.
Для вимірювання електричних величин в приладах безпосередньої оцінки
використовуються фізичні явища, що створюють обертальний момент і
переміщення рухомої системи приладу. Обертальний момент може бути
створений взаємодією магнітного поля постійного магніту і струму в котушці,
магнітного поля котушки із струмом і феромагнетиком, взаємодією магнітних
полів котушок із струмом, взаємодією заряджених тіл.
Залежно від використовуваного в приладах явища взаємодії розрізняють
наступні системи електровимірювальних приладів: магнітоелектричну,
електромагнітну, електродинамічну, індукційну, електростатичну,
термоелектричну.
1. Силу струму в колі вимірюють амперметрами, міліамперметрами,
мікроамперметрами. Ці прилади включають
в коло послідовно. На рис. 6 показано їх
умовне зображення на схемах.
Будь-який вимірювальний прилад
повинен якомога менше впливати на
Рис. 6
вимірювану величину. Потрібно мати на
увазі, що сам амперметр має деякий опір RA. Тому опір ділянки кола з
включеним амперметром збільшується і при незмінній напрузі сила струму
зменшується відповідно до закону Ома. Щоб амперметр не впливав на
вимірюваний струм, його опір роблять дуже малим. Це потрібно пам'ятати і
ніколи не намагатися вимірювати силу струму в електичній мережі,
19
підключаючи амперметр до розетки. Відбудеться коротке замикання: сила
струму при малому опорі приладу досягне такої великої величини, що обмотка
амперметра згорить.
2. Напругу вимірюють вольтметрами, мілівольтметрами і так далі. Ці
прилади включають в коло паралельно
ділянці, на якій вимірюється напруга. На рис.
7 показано їх умовне зображення на схемах.
Показання вольтметра дорівнює
Рис.7 падінню напруги на опорі приладу:
𝑈𝑉 = 𝐼𝑉 𝑅𝑉
Напруга на вольтметрі співпадає з напругою на ділянці кола.
Якщо опір вольтметра RV, то після включення його в коло, опір ділянки
𝑅𝑅𝑉
буде вже не R, а 𝑅′ = < 𝑅. Через це вимірювана напруга на ділянці кола
𝑅+𝑅𝑉
зменшиться. Для того, щоб вольтметр не вносив помітних змін до вимірюваної

напруги, його опір має бути великим у порівнянні з опором ділянки кола, на
якій вимірюється напруга. Вольтметр можна включати у мережу тільки у
випадку, якщо він розрахований на напругу, що перевищує напругу мережі.
Щоб розширити границі вимірювання
напруги в n разів і вимірювати напругу до
значень U>U0, послідовно вольтметру потрібно
приєднати додатковий опір Rд (рис. 8). Рис. 8
Наведемо приклад розрахунку
додаткового опору. Вольтметр має опір RV і розрахований на напругу U0.
Потрібно розширити границі вимірювання, тобто зробити можливим
вимірювання напруги в n разів більшої, ніж вказано на шкалі приладу:
𝑈
𝑛=
𝑈0
Без зовнішнього додаткового опору границя вимірювань вольтметра
дорівнює U0. Струм, що відхиляє стрілку вольтметра на всю шкалу,
визначиться за законом Ома:
20
𝑈0
𝐼=
𝑅𝑉
При підключенні додаткового опору границя вимірювання буде
дорівнювати nU0, а загальний опір виявиться рівним RV+Rд.
Отже
𝑛𝑈0
𝐼=
𝑅𝑉 + 𝑅д
У першому і в другому випадках струми однакові. На підставі цього
можна записати:
𝑈0 𝑛𝑈0
=
𝑅𝑉 𝑅𝑉 + 𝑅д
або
𝑅д = 𝑅𝑉 (𝑛 − 1).
Таким чином, додатковий опір повинен бути в (n–1) разів більше опору
вольтметра.
3. Для регулювання сили струму в колі і напруги використовують реостат
з контактом, що ковзає.
а). Для регулювання сили струму реостат
включається в коло послідовно.
Практична порада: перед початком вимірювань
реостат включають (вводять) повністю. На рис. Рис.9
9 це відповідає крайньому правому положенню контакту, що ковзає.

б). Для регулювання напруги реостат включається
паралельно джерелу. В цьому випадку його
називають потенціометром або дільником напруги.
Практична порада: перед початком вимірювань
Рис.10 потенціометр виводять на нуль. На рис. 10 це
відповідає крайньому лівому положенню контакту, що ковзає.
21
1.5. Основні правила безпечної експлуатації електричних

установок
При виконанні лабораторних робіт з фізики може виникнути небезпека
ураження електричним струмом того, хто працює, тому кожен студент має
знати, чим небезпечний електричний струм, і які заходи безпеки необхідно
дотримувати при роботі з електроустаткуванням. Окрім цього, необхідно знати
правила надання першої долікарської допомоги постраждалим від дії
електричного струму.
Перш за все, треба пам'ятати, що діючими вважаються електроустановки,
які містять в собі джерела електроенергії, що знаходяться під напругою
повністю або частково, а також ті, на які у будь-який момент може бути подано
напругу. За умовами електробезпеки електроустановки поділяються на
електроустановки напругою до 1000 В включно і електроустановки напругою
вище 1000 В. Для роботи на електроустановках напругою понад 1000 В
потрібний спеціальний допуск.
У лабораторному фізичному практикумі використовуються, як правило,
електроустановки напругою до 1000 В. Допуск студентам до роботи з цими
установками надає викладач, що проводить заняття. У кожній учбовій
лабораторії обов'язково проводиться інструктаж з техніки безпеки, що
супроводжується особистим розписом в журналі інструктажу з техніки безпеки.
Подавати напругу на установку можна тільки після перевірки схеми
викладачем.
Небезпека ураження людини електричним струмом може виникнути:
а) при порушенні правил експлуатації електроприладів;
б) при випадковому дотику до частин зі струмом або металевих частин, що
опинилися під напругою із-за несправності ізоляції або з інших причин.
Небезпека електричного струму полягає в тому, що електрика не впливає
на органи відчуттів людини, до моменту зіткнення з частинами, що знаходяться
під напругою. Тому людина не може відчути наявність напруги і передбачити
небезпеку, що їй загрожує.
22
Розділ 2. ОПИСИ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ
Лабораторна робота № 111
ВИМІРЮВАННЯ ОБ’ЄМУ ТВЕРДОГО ТІЛА

ПРАВИЛЬНОЇ ГЕОМЕТРИЧНОЇ ФОРМИ
Мета роботи: виміряти об’єм твердого тіла правильної геометричної форми за
допомогою лінійних вимірів штангенциркулем.
Обладнання: тіло правильної геометричної форми (брусок), штангенциркуль.
1. Схема установки
2. Розрахункові формули
Формула для розрахунку об’єму тіла:
𝑉сер = 𝑎сер∙ ∙ 𝑏сер ∙ 𝑐сер (1)
Формула для розрахунку відносних похибок вимірювання об’єму тіла:
∆𝑎сер ∆𝑏сер ∆𝑐сер
𝜀𝑉 = ± ( + + ) (2)
𝑎сер 𝑏сер 𝑐сер
Формула для розрахунку абсолютних похибок вимірювання об’єму тіла:
∆𝑉сер = ±(𝑉сер ∙ 𝜀𝑉 ) (3)
3. Таблиця результатів вимірювання
23
Таблиця
№ досліду a, мм Δa, мм b, мм Δb, мм c, мм Δc, мм
1
2
3
Середнє значення
4. Розрахунки у системі (СІ)

Обчислити середній результат та його похибку для кожної сторони
бруска
 розрахунок середнього арифметичного значення сторони а:
𝑎1 + 𝑎2 + 𝑎3
𝑎сер =
3
 розрахунок абсолютних похибок вимірювання:
∆𝑎1 = |𝑎сер − 𝑎1 |;
∆𝑎2 = |𝑎сер − 𝑎2 |;
∆𝑎3 = |𝑎сер − 𝑎3 |.
 розрахунок середнього арифметичного значення абсолютної похибки:
∆𝑎1 + ∆𝑎2 + ∆𝑎3
∆𝑎сер =
3
Аналогічно обчислити інші значення сторін бруска: (b і c),
Виконати розрахунки об’єму бруска за формулами (1), відносну похибоку
об’єму тіла (2) і абсолютну похибоку об’єму тіла (3).
5. Запис остаточного результату.
𝑉 = (𝑉сер ± ∆𝑉сер ) (м3)
24
ОБЕРТАЛЬНИЙ РУХ. МАЯТНИК МАКСВЕЛЛА

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Твердим називається тіло, деформацією якого в умовах даного завдання
можна знехтувати.
Центр мас твердого тіла  це точка прикладання рівнодіючої сил під дією
яких тіло рухається поступально.
Будь-який рух твердого тіла можна розкласти на дві основних складових:
поступальний і обертальний рухи.
Поступальним називається такий рух тіла, при якому будь-яка пряма,
пов'язана з тілом, залишається паралельною самій собі. При поступальному
русі усі точки тіла за один і той же час здійснюють однакові переміщення. Тому
швидкості і прискорення усіх точок виявляються однаковими, і для
характеристики цього руху досить визначити рух однієї з точок тіла, наприклад,
його центру мас.
При обертальному русі тіла усі його точки рухаються по колах, центри
яких лежать на одній прямій, що зветься віссю обертання. Для опису
обертального руху треба знати положення в просторі осі обертання и кутову
швидкість тіла в кожен момент часу. Найпростішим рухом твердого тіла є
плоский рух, при якому кожна точка тіла рухається по одній з паралельних
площин, що перпендикулярні до осі обертання.
Унаслідок обертання тіла навколо нерухомої осі всі частинки тіла
здійснюють плоский рух, тобто переміщуються в паралельних площинах;
причому лінійні швидкості та прискорення різних частинок різні й тим більші,
чим далі частинка від осі обертання.
Центр мас рухається зі сталим прискоренням а, тобто рівноприскорено.
Його переміщення S за час t можна визначити за формулою
25
𝑎 ∙ 𝑡2
𝑆 = 𝜐0 ∙ 𝑡 +
2
𝑎∙𝑡 2
Якщо початкова швидкість дорівнює нулю, тоді 𝑠 = і звідси
2
2𝑠
прискорення 𝑎 = .
𝑡2
к
Швидкість 𝜐, імпульс p та кінетична енергія поступального руху 𝐸пост
тіла масою m, що рухається поступально, визначаються за формулами:
к
𝑚𝑣 2
𝜐 = 𝑎 ∙ 𝑡; 𝑝 = 𝑚 ∙ 𝑣; 𝐸пост =
2
Для характеристики обертального руху маятника Максвелла запишемо
рівняння моментів відносно довільної осі. В якості цієї осі оберемо ось валика.
Момент M усіх прикладених сил відносно осі дорівнює моменту Fпр, оскільки
момент сили тяжіння дорівнює нулю. Момент сили пружності
𝑀 = 𝐹пр ∙ 𝑟
де r  радіус валика.
Обертальний імпульс L маятника відносно обраної осі дорівнює
𝐿 =J∙𝜔
де J  момент інерції маятника відносно обраної осі;ω кутова швидкість
диску.
Рівняння моментів має вигляд
𝑑𝐿
𝑀=
𝑑𝑡
Підставляючи значення M і L, отримуємо
𝑑𝜔
𝐹пр ∙ 𝑟 = J = J∙ 𝜀
𝑑𝑡
𝑑𝜔
де 𝜀 = – кутове прискорення диска.
𝑑𝑡
При русі диска його центр мас опускається точно на стільки, на скільки
розкручується нитка. Тому переміщення центру мас s і кут оберту φ диска
зв'язані співвідношенням
𝑠 =𝜑∙𝑟
де r – радіус валика.
26
Послідовно диференціюючи це рівняння за часом, отримуємо:
𝑑𝑠 𝑑𝜑
= ∙𝑟 (1)
𝑑𝑡 𝑑𝑡
𝑑2𝑠 𝑑2𝜑
= ∙𝑟 (2)
𝑑𝑡 2 𝑑𝑡 2
але
𝑑𝑠 𝑑2𝑠
= 𝜐; =𝑎
𝑑𝑡 𝑑𝑡 2
𝑑𝜑 𝑑2𝜑
= 𝜔; =𝜀
𝑑𝑡 𝑑𝑡 2
де ω і 𝜀 – кутові швидкості і прискорення диска.
Підставляючи ці вирази у формули (1) і (2), отримуємо
𝜐=𝜔∙𝑟
𝑎 =𝜀∙𝑟
Кінетична енергія обертального руху
к
J ∙ 𝜔2
𝐸оберт =
2
Повна кінетична енергія Eк маятника Максвелла дорівнює сумі його
кінетичних енергій поступального і обертального руху
к
𝐸 к = 𝐸пост
к
+ 𝐸оберт
Потенціальна енергія маятника під час його руху перетворюється на суму
кінетичної енергії його поступального руху та кінетичної енергії обертального
руху в деякій точці траєкторії:
к к
𝑚𝜐 2 J ∙ 𝜔2
𝐸пост + 𝐸оберт = +
2 2
де 𝜐 – швидкість руху центра мас маятника, 𝜔 – кутова швидкість його
обертання, m – маса маятника, J – момент інерції маятника відносно осі, яка
проходить через його центр мас.
Якщо тертям знехтувати, то згідно із законом збереження енергії
потенціальна енергія, яку маятник мав у найвищій точці відносно нульового
рівня, перетворилась на кінетичну енергію в найнижчій точці:
27
𝑚𝜐 2 J ∙ 𝜔2
𝑚𝑔𝑠 = + (3)
2 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА
У лабораторній роботі розглядається плоский рух маятника Максвелла,
що є суцільним однорідним диском, насадженим на валик, до якого
прикріплено дві нитки однакової довжини. Цими нитками валик з диском
Рис.1
підвішується до рами (рис.1). Нитки намотуються на валик так, що диск може
вільно підніматися і опускатися.
Кожна точка маятника Максвелла рухається поступально зі швидкістю,
що дорівнює швидкості центру мас, і обертається довкола геометричної осі з
кутовою швидкістю.
Для вивчення поступального руху маятника розглянемо рух його центру
мас, який збігається з геометричним центром.
На маятник діє сила тяжіння 𝑚𝑔⃗ і сила пружності
нитки 𝐹⃗пр (рис.2).
За другим законом Ньютона
𝑚𝑎⃗ = 𝐹⃗пр + 𝑚𝑔⃗
Рис.2
28
де 𝑎⃗  прискорення центру мас, дорівнює прискоренню маятника при його
поступальному русі, g=9,81 м/с2 – прискорення вільного падіння.
Проекція цього рівняння на вісь у має вигляд
𝑚𝑎 = 𝑚𝑔 − 𝐹пр
звідки
𝐹пр = 𝑚(𝑔 − 𝑎)
Метою лабораторної роботи є обчислення характеристик руху маятника
Максвелла.
1. Виміряти висоту s =… м, на яку піднімають маятник.
2. Радіус осі валика 𝑟 = 0,50 см.
3. Маса маятника 𝑚 = 419 г.
4. Три рази виміряти час його опускання з цієї висоти і заповнити
таблицю 1.
Таблиця 1
№ досліду t, c t, с
1
2
3
5. Обчислити середній результат та його похибку:
 розрахунок середнього арифметичного всіх фізичних величин:
𝑡1 + 𝑡2 + 𝑡3
𝑡сер =
3
 розрахунок абсолютних результуючих похибок вимірювання:
∆𝑡1 = |𝑡сер − 𝑡1 |;
∆𝑡2 = |𝑡сер − 𝑡2 |;
∆𝑡3 = |𝑡сер − 𝑡3 |.
∆𝑡1 + ∆𝑡2 + ∆𝑡3
∆𝑡сер =
3
6. Заповнити таблицю 2.
29
Примітка: усі розрахунки виконувати у системі СІ і результати вимірів
усіх величин записуємо у таблицю.
Таблиця 2
Підстановка в Остаточний
Розрахункова
Фізична величина розрахункову результат,
формула
формулу розмірність
Прискорення центру 2𝑠
𝑎=
мас 2
𝑡сер
Лінійна швидкість
центру мас у нижній 𝜐 = 𝑎𝑡сер
точці
Імпульс маятника 𝑝 = 𝑚𝜐
Кінетична енергія к
𝑚𝜐 2
поступального руху 𝐸пост =
2
Сила пружності нитки 𝐹пр = 𝑚(𝑔 − 𝑎)
𝑠
Кутовий шлях 𝜑=
𝑟
𝜐
Кутова швидкість 𝜔=
𝑟
𝑎
Кутове прискорення 𝜀=
𝑟
Момент сил 𝑀 = 𝐹пр ∙ 𝑟
𝑀
Момент інерції J=
𝜀
Обертальний імпульс 𝐿 = J∙𝜔
J ∙ 𝜔2
𝐸оберт =
обертального руху 2
𝐸 к = 𝐸пост
к
+ 𝐸оберт
маятника
7. Перевіріти закон збереження енергії за формулою (3).
30
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Яке тіло називають абсолютно твердим?
2. Який рух називається плоским, з яких рухів він складається?
3. Який рух називається поступальним? Який рух називається
обертальним?
4. Дати означення таким фізичним величинам: переміщення, шлях,
швидкість, прискорення.
5. Дати означення таким фізичним величинам: кутова швидкість, кутове
прискорення. Вкажіть напрям цих векторів.
6. Дати означення нормального і тангенціального прискорень.
7. Як записується рівняння моментів маятника Максвелла відносно
центральної осі?
8. Яке рівняння характеризує поступальний рух маятника?
9. Опишіть перетворення енергії під час коливань маятника Максвелла.
10.Чому маятник після того, як досягне нижньої точки, знову підіймається
вгору?
31
ВИВЧЕННЯ МОМЕНТУ ІНЕРЦІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ

ХРЕСТОПОДІБНОГО МАЯТНИКА (МАЯТНИК
ОБЕРБЕКА)
Обертальним рухом твердого тіла називається такий рух, при якому
траєкторії усіх точок тіла є концентричними колами з центром на одній прямій,
яка називається віссю обертання.
Кінематичними параметрами обертального руху тіла є кутова швидкість
ω і кутове прискорення ℰ, які обчислюються за формулами
𝑑𝜑
𝜔=
𝑑𝑡
𝑑𝜔 𝑑 2 𝜑
𝜀= = 2
𝑑𝑡 𝑑𝑡
де φ  кутове переміщення.
Лінійні і кутові величини зв'язані між собою співвідношеннями
𝜐 = 𝜔 ∙ 𝑟;
{𝑎𝜏 = 𝜀 ∙ 𝑟; (1)
𝑠 =𝜑∙𝑟
де r – відстань від осі обертання до точок, що обертаються; s  довжина дуги
кола.
Вектор кутової швидкості ω спрямований вздовж осі обертання так, що з
його кінця видно, що обертання відбувається проти годинникової стрілки.
Напрямок вектора прискорення ε співпадає з напрямком вектора ω, якщо рух
Рис. 1
32
прискорений і спрямований в протилежний бік при сповільненому русі (рис.1).
При обертальному русі твердого тіла, його кінематичні і динамічні
характеристики залежать від моменту сили і моменту інерції.
Моментом сили відносно точки або нерухомої осі називається векторна
величина, яка чисельне дорівнює добутку сили F на її плече ℓ. Плече ℓ - це
найкоротша відстань від осі обертання до прямої, уздовж якої діє сила
𝑀 =𝐹∙ℓ
Основний закон динаміки обертального руху (другий закон Ньютона для
обертального руху або рівняння моментів):
𝑀 = J∙𝜀
В обертальному русі роль маси виконує момент інерції, що є мірою
інертності тіла. Моментом інерції J матеріальної точки відносно осі
називається добуток маси m цієї точки на квадрат її відстані r до осі обертання
J = 𝑚 ∙ 𝑟2
Момент інерції тіла чи сукупності тіл відносно будь-якої осі дорівнює
сумі моментів інерції всіх матеріальних точок відносно цієї осі
𝑛
𝐽 = ∑ 𝑚𝑖 ∙ 𝑟𝑖2 (2)
𝑖=1
На падаючий тягарець діють дві сили – сила тяжіння 𝐹⃗ = 𝑚𝑔⃗ і сила

⃗⃗, яка діє вздовж нитки по поверхні шківа маятника (рис.2).
натягу нитки 𝑇
Рис.2
Згідно із другим заноком Ньютона
𝑚𝑔 − 𝑇 = 𝑚𝑎
33
Звідси
𝑇 = 𝑚(𝑔 − 𝑎)
Момент сили натягу відносно осі обертання:
𝑀 = 𝑇𝑟 = 𝑚(𝑔 − 𝑎) ∙ 𝑟 = J∙𝜀 (3)
де r – радіус валика, J – момент інерції,  - кутове прискорення.
Кутове прискорення обертального руху маятника можна знайти з
наступних міркувань. Нехай тягарець m за час t падає з висоти Н. Тоді
прискорення його руху визначається за відомою формулою:
2𝐻
𝑎= (4)
𝑡2
Вважатимемо, що нитка розмотується із шківа маятника без тертя і
ковзання, тому лінійне прискорення точок його поверхні також дорівнює а.
Тоді прискорення знаходимо за формулою
𝑎 2𝐻
𝜀= = (5)
𝑟 𝑟 ∙ 𝑡2
Підставляючи у формулу (3) значення а з рівняння (4) і значення  з
рівняння (5), отримаємо вираз для моменту інерції маятника:
𝑚(𝑔𝑡 2 − 2𝐻) 2
J= ∙𝑟 (6)
2𝐻
де m – маса чашки з гирями; g=9,81 м/с2 – прискорення вільного падіння; H –
висота опускання чашки; r – радіус валика.
Отже, для визначення моменту інерції треба знати масу вантажу m, радіус
валика r, висоту H і час t опускання чашки.
Роботу виконують на хрестоподібному маятнику Обербека (рис.3), що
складається з хрестовини, яка з’єднана з валиком радіусом r, який обертається
навколо горизонтальной осі. На валик намотана нитка з чашкою і гирями. Цей
вантаж приводить маятник до обертання, нитка змотується з валика, і чашка з
прискоренням а опускається вздовж шкали на площадку. Завдання полягає у
визначенні моменту інерції хрестовини і куль, що надіваються на неї, залежно
від їх відстані до осі.
34
Рис.3
1. Визначають момент інерції J0 хрестовини. Для цього:

а) накручують нитку на валик, підіймаючи чашку до, якої-небудь з
верхніх поділок шкали і вимірюють відстань Н від цієї поділки до нижньої
площадки;
б) навантаживши чашку гирями (за вказівкою викладача), відпускають
хрестовину і секундоміром вимірюють час t опускання чашки до удару об
площадку.
2. Радіус валика r=0,044 м
Висота опускання чашки H=0,45 м
Маса чашки з гирями m=0,099 кг
Маса кулі mo=0,2 кг
3. Так само визначають моменти інерції хрестовини з надітими на неї
кулями. Потрібні варіанти вказані у таблиці. При навантаженні хрестовини
кулями керуються мітками на стрижнях. Ці мітки розташовані на відстанях 0,1 і
0,2 м від осі обертання.
35
Таблиця
Хрестовина маятника
Назва величини Без 2 кулі 4 кулі 4 кулі
куль (R1=0,1м) (R1=0,1м) (R2=0,2 м)
Час
опускання t, с
чашки
Момент J0 J𝑘1 J𝑘2 J𝑘3
інерції J, кг.м2
системи
Момент 
інерції куль, J1 J2 J3

знайдених з J𝑖 = J𝑘𝑖 − J0
експерименту 
Момент 
інерції куль, 
Jтеор = 𝑘𝑚0 𝑅2
обчислених
за формулою
4. За формулою (6) обчислюють момент інерції хрестовини.
5. Визначають момент інерції куль Ji
J𝑖 = J𝑘і − J0 .
6. Момент інерції куль можна також розрахувати за формулою
Jтеор = 𝑘𝑚0 𝑅2 ,
де k – кількість куль, R – відстань від їх центрів до осі обертання, mo – маса
кулі.
Порівнюють значення моментів інерції, знайдених експериментально і
розрахованих за формулою.
7. Визначити відносну похибку J𝑖 і Jтеор для кожного значення момента
інерції за формулою
|Jтеор − J𝑖 |
ℰ= ⋅ 100%
Jтеор
36
1. Який рух називається обертальним.
2. Запишіть формули зв’язку між лінійними та кутовими величинами при
русі по колу.
3. Що називається моментом інерції матеріальної точки, системи
матеріальних точок, твердого тіла?
4. Сформулюйте і запишіть основний закон динаміки обертального руху.
5. Яку роль виконує момент інерції при обертальному русі?
6. Як влаштований маятник Обербека?
7. Як можна змінити момент інерції маятника Обербека?
8. Чому дорівнює сила, що створює обертальний момент в маятнику?
9. Як знайти лінійне прискорення чашки з гирями?
10. Чи відрізняються моменти інерції таких систем: 2 кулі на відстані 0,2 м
або 4 кулі на відстані 0,1 від осі обертання?
37
ВИВЧЕННЯ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ
РІВНОПРИСКОРЕНОГО РУХУ ЗА ДОПОМОГОЮ
МАШИНИ АТВУДА
Для проведення дослідів з вільного падіння тіл потрібна велика висота
експериментальної установки, внаслідок великого прискорення вільного
падіння.
Машина Атвуда дозволяє уникнути цієї проблеми і уповільнити рух до
зручних швидкостей та призначена для дослідження законів руху тіл у полі
земного тяжіння (рис.1).
На вертикальному штативі, закріпленому на основі, містяться три
кронштейни: нерухомий нижній кронштейн 7 та два рухомих кронштейни:
Рис. 1
38
середній 6 та верхній 5. За допомогою гвинтів на основі приладу можна
встановити основу горизонтально.
На втулці закріплений блок 1 та електромагніт 4. Через блок проходить
нитка із закріпленими на її кінцях однаковими циліндрами 2а та 2б. За
допомогою електромагніта система утримується в стані спокою. Верхній та
середній кронштейни можна переміщувати та фіксувати в довільному
положенні, змінюючи таким чином ділянки рівноприскореного та рівномірного
рухів. Верхній кронштейн має додаткову поділку, яка полегшує точне
узгодження нижньої грані верхнього тягаря з початком шляху руху. На
середньому кронштейні кріпиться кільце 10 та фотоелектричний датчик 8.
Кільце знімає з падаючого циліндра додатковий тягар 3, а фотоелектричний
датчик у цей момент утворює електричний імпульс, який сигналізує про
початок рівномірного руху циліндрів. Нижній кронштейн містить другий
фотоелектричний датчик 9. Після перетинання осі цього датчика нижньою
поверхнею циліндра утворюється електричний імпульс, який сигналізує про
проходження тягарцями шляху h2. Проміжок часу t між імпульсами
фотоелектричних датчиків вимірюється за допомогою секундоміра на блоці 11.
Основні кінематичні характеристики рівноприскореного руху мають
наступний вигляд:
𝑎⃗ = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡
𝜐⃗ = 𝜐⃗0 + 𝑎⃗𝑡
𝑎⃗𝑡 2
𝑠⃗ = 𝜐⃗0 𝑡 +
2
де 𝑎⃗ – прискорення, 𝜐⃗0 – початкова швидкість, 𝑠⃗ – переміщення, 𝜐⃗ – кінцева
швидкість, t – час.
Перевірити ці співвідношення можна за допомогою приладу Атвуда,
принципова схема якого зображена на рис. 2.
1) Визначення прискорення тіла
Через блок, закріплений на підшипнику так, щоб він міг обертатись із
найменшим опором, перекинута нитка із двома однаковими циліндрами на
39
Рис. 2.
кінцях (тягарцями масою M кожний). При цьому система знаходиться в стані

рівноваги.
Якщо на один з циліндрів покласти невеликий додатковий тягар масою m,
то вся система масою (2M+m) під дією прикладених сил набуде сталого
прискорення a і, пересуваючись з цим прискоренням із стану спокою, здійснить
за час t переміщення
𝑎 ∙ 𝑡2
ℎ1 = (1)
2
та набуде швидкості
𝜐 = 𝑎 ∙ 𝑡1 (2)
На деякій висоті h2 закріплене кільце, через яке проходить циліндр, але не
проходить додатковий тягар. Коли додатковий тягар буде знятий на кільці, то
циліндр здійснить за час t2, тепер вже при рівномірному русі, переміщення
ℎ2 = 𝜐 ∙ 𝑡2 . (3)
Таким чином, задаючи значення h1 і h2, та вимірюючи час рівномірного
руху t2 можна знайти за допомогою рівнянь (1) – (3) прискорення циліндра
ℎ22
𝑎= (4)
2ℎ1 ∙ 𝑡22
Отже, для визначення прискорення тіла треба виміряти:
h1 - відстань, пройдену при рівноприскореному русі;
h2 - відстань, пройдену тілом при рівномірному русі;
40
t2 - час проходження тілом ділянки рівномірного руху.
2) Визначення прискорення вільного падіння
Оскільки рух циліндра на верхній ділянці шляху є рівноприскореним, то,
змінюючи переміщення циліндра, можна переконатися в тому, що його
прискорення не змінюється.
Якщо нехтувати силами тертя, масою нитки, а також вважати нитку
нерозтяжною, то, записавши другий закон Ньютона для обох циліндрів під час
руху на ділянці рівноприскореного руху, отримаємо:
𝑚𝑔
𝑎= (5)
2𝑀 + 𝑚
З формул (4) – (5) можна знайти прискорення вільного падіння:
2𝑀 + 𝑚 ℎ22
𝑔= ∙ (6)
𝑚 2ℎ1 ∙ 𝑡22
де M – маса кожного з циліндрів, m – маса додаткового тягаря (вказана на його
поверхні), h1 – шлях рівноприскореного руху системи тягарців від початкового
положення до кільця, h2 – шлях рівномірного руху системи тягарців від кільця
до зупинки, t2 – час, за який система пройшла шлях h2.
Як теоретичне значення прискорення вільного падіння будемо
використовувати його табличне значення gТ=9,81 м/с 2
3) Перевірка другого закону Ньютона

Напишемо закон руху вантажу B з додатковим тягарем С. При
розрахунках будемо користуватися нерухомою системою координат, центр якої
суміщений з віссю блоку (рис. 3).
Рис. 3.
41
Позначимо M - маса одного з тягарців A і B, m - маса додаткового тягаря C.
На тягар В з додатковим тягарем С діє сила, спрямована вниз 𝑃⃗⃗ + 𝑃⃗⃗1 і
⃗⃗, спрямована вгору.
сила натягу нитки 𝑇
Оскільки тягар B з додатковим тягарем C рухається донизу, можна
припустити, що (𝑃 + 𝑃1 ) > 𝑇 і результуюча сила за другим законом Ньютона
має вигляд:
(𝑃 + 𝑃1 ) − 𝑇 = (𝑀 + 𝑚)𝑎 (7)
Вона надає масі (M+m) прискорення a.
Аналогічно, результуюча сила, що діє на тягар А:
𝑇 − 𝑃 = 𝑀𝑎 (8)
Розв’язуючи систему рівнянь (7) і (8) методом складання, отримаємо:
𝑃1𝑒 = (2𝑀 + 𝑚)𝑎 (9)
Останній вираз є записом другого закону Ньютона, що пояснює рух
системи вантажів з прискоренням a, під дією сили P1.
Значення P1e, обчислене за формулою (9) після підстановки значень M, m
і a за формулою (6), має бути близьким до ваги перевантаження P1T.
𝑃1𝑇 = 𝑚𝑔𝑇 (10)
Це і є перевірка другого закону Ньютона.
1. Визначення прискорення тіла
1. Виміряти відстань h1 між верхнім і середнім кронштейнами;
2. Виміряти відстань h2 між середнім і нижнім кронштейнами з датчиками
3. Перемістити правий циліндр у верхнє положення та сумістити нижню грань
правого циліндра з рискою на верхньому кронштейні.
4. Натиснути кнопку «ПУСК» та виміряти час t2 руху правого циліндра на
ділянці рівномірного руху. Результати вимірювань занести до таблиці.
M=0,06 кг, h1=… м, h2=… м
42
Таблиця
№ досліду t2, c
1
2
3
4
5
5. Розрахувати прискорення a, для середнього значення t2

ℎ22
𝑎=
2ℎ1 ∙ 𝑡22
Визначити прискорення вільного падіння
2𝑀 + 𝑚 ℎ22
𝑔= ∙
𝑚 2ℎ1 ∙ 𝑡22
m=0,006 кг, або m=0,008 кг
6. Розрахувати відносну похибку g та gТ за формулою
|𝑔𝑇 − 𝑔|
𝜀𝜌 = ⋅ 100%
𝑔𝑇
де gТ=9,81 м/с2 – теоретичне значення прискорення вільного падіння.
2. Перевірка другого закону Ньютона
𝑃1𝑒 = (2𝑀 + 𝑚)𝑎
𝑃1𝑇 = 𝑚𝑔𝑇
Значення P1e, обчислене за формулою після підстановки значень M, m і a
за формулою, має бути близьким до ваги перевантаження P1T.
1. Розрахувати відносну похибку Р1е та Р1Т за формулою
|𝑃1𝑇 − 𝑃1𝑒 |
𝜀𝜌 = ⋅ 100%
𝑃1𝑇
43
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Дайте визначення прямолінійного рівномірного руху. Що таке
швидкість?
2. Як залежать переміщення, швидкість та прискорення від часу при
рівномірному русі?
3. Дайте визначення прямолінійного рівноприскореного руху. Що таке
прискорення? Від чого воно залежить?
4. Як залежать переміщення, швидкість та прискорення від часу при
рівноприскореному русі?
5. Сформулюйте другий закон Ньютона. Запишіть формулу.
6. Що є причиною прискорення тіла?
7. За якої умови сили натягу нитки по різні боки блоку можна вважати
однаковими?
44
ВИВЧЕННЯ ПРУЖНОГО УДАРУ ДВОХ КУЛЬ
Прикладом застосування законів збереження енергії і імпульсу може бути
явище удару. Удар – зміна стану тіл внаслідок короткочасної взаємодії при
зіткненні. Час взаємодії тіл при ударі дуже малий і становить соті частки
секунди. Одним із найпростіших видів удару є центральний удар двох куль.
Центральний удар – це такий, при якому лінія удару проходить через центри
куль. Лінія удару – пряма, проведена нормально до елемента поверхні зіткнення
куль у момент удару.
Процеси, що відбуваються під час удару, досить складні, а сила, що є
результатом взаємодії тіл під час зіткнення, змінюється в загальному випадку
по невідомому закону. Визначити його на підставі експерименту дуже складно,
а часто взагалі не представляється можливим унаслідок короткочасності удару
(10-3...10-4 с). Тому вивчати явище механічного удару більш доцільно не на
основі законів динаміки, а за допомогою законів збереження енергії та
імпульсу. Такий підхід до вивчення удару дозволяє позбутися розгляду
складних процесів, що протікають безпосередньо в момент удару.
З фізичної точки зору двома крайніми випадками удару можуть бути
абсолютно пружний і абсолютно непружний удари.
Непружний удар спостерігається унаслідок зіткнення двох тіл з
пластичних матеріалів або пластичного і пружного тіл.
Непружним називається удар, після якого тіла рухаються з однаковими
швидкостями. Ці швидкості можна визначити із закону збереження імпульсу,
скалярний запис якого для центрального удару двох тіл, які рухаються до удару
в одном напрямку, такий:
𝑚1 𝜐1 + 𝑚2 𝜐2 = 𝑢(𝑚1 + 𝑚2 ) (1)
45
де індексами 1 і 2 позначено величини мас і швидкостей відповідно для
першого й другого тіла до удара, u – швидкість тіл після удару.
З (1) випливає:
𝑚1 𝜐1 + 𝑚2 𝜐2
𝑢= (2)
𝑚1 + 𝑚2
Під час непружного удару закон збереження енергії може бути
представлений у вигляді
𝐸𝑘 − 𝐸𝑘′ = 𝐴 (3)
де Ek і Ek’ – кінетична енергія тіл відповідно до і після удару; А – робота
неконсервативних сил унаслідок деформації тіл.
Це рівняння може бути записане і у більш конкретному вигляді:
𝑚1 𝜐12 𝑚2 𝜐22 (𝑚1 + 𝑚2 )𝑢2
+ − =𝐴 (4)
2 2 2
Пружний удар спостерігається при взаємодії двох тіл, виготовлених з
пружних матеріалів (наприклад, двох кульок, виготовлених із деяких видів
пластмас).
Процес пружного удару відбувається в два етапи. Перший етап: після
початку зіткнення сили, що діють на кульки, збільшуються із зростанням
деформацій. Збільшення деформації супроводжується зміною швидкості
кульок. Тіла, що мали більшу швидкість, уповільнюватимуть свій рух, а тіла з
меншою швидкістю прискорюватимуться. При досягненні максимальної
деформації швидкості кульок дорівнюватимуть одна одній. З моменту, який
характеризує початок другого етапу пружного удару, значення деформацій
зменшується. При цьому сили деформацій розштовхують кульки. Після того, як
деформації зникнуть, кульки розійдуться, повністю відновлять свою попередню
форму і рухатимуться з різними швидкостями. Таким чином, в кінці другого
етапу весь запас потенціальної енергії пружно деформованих тіл знову
перетворюється в кінетичну енергію.
Закон збереження імпульсу та енергії для пружного удару:
𝑚1 𝜐1 + 𝑚2 𝜐2 = 𝑚1 𝑢1 + 𝑚2 𝑢2 (5)
46
𝑚1 𝜐12 𝑚2 𝜐22 𝑚1 𝑢12 𝑚2 𝑢22
+ = + (6)
2 2 2 2
З рівнянь (5) і (6) випливає, що швидкості u1 першого та u2 другого тіла
після удару визначаються співвідношеннями:
2𝑚2 𝜐2 + (𝑚1 − 𝑚2 )𝜐1
𝑢1 = (7)
(𝑚1 + 𝑚2 )
2𝑚1 𝜐1 + (𝑚2 − 𝑚1 )𝜐2
𝑢2 = (8)
(𝑚1 + 𝑚2 )
Процеси, що відбуваються під час реальних ударів, завжди займають
проміжне положення між абсолютно пружним і абсолютно непружним
ударами. Під час вивчення реальних ударів потрібно відповісти на запитання, в
якій мірі реальний удар можна віднести до одного з розглянутих вище.
У випадку реального удару закон збереження енергії повинен врахувати
те, що після удару тіла рухаються з різними швидкостями (u1 і u2) і, крім того,
частина енергії розсіюється у вигляді роботи А неконсервативних сил:
𝑚1 𝜐12 𝑚2 𝜐22 𝑚1 𝑢12 𝑚2 𝑢22
+ = + +𝐴 (9)
2 2 2 2
Закон збереження імпульсу в цьому випадку буде таким, як і в (5). Якщо
одна з куль до удара знаходиться в стані спокою (𝜐2 = 0), то
𝑚1 𝜐1 = 𝑚1 𝑢1 + 𝑚2 𝑢2 (10)
𝑚1 𝜐12 𝑚1 𝑢12 𝑚2 𝑢22
= + +𝐴 (11)
2 2 2
Відношення розсіяної енергії А до кінетичної енергії системи перед
ударом Ek1 показує, яка частина кінетичної енергії не відновлюється після
удару, а розсіюється:
𝐴 𝑚1 𝑢12 + 𝑚2 𝑢22
𝜂= =1− (12)
𝐸𝑘1 𝑚1 𝜐12
де η – ступінь пружності удару. Якщо
η≪1 (13)
то удар з відомим ступенем точності можна вважати пружним.
47
Якщо виконується умова (13), то можна оцінити силу удару F,
скориставшись тим, що результат дії сили пружної деформації, яка змінювалася
протягом удару за законом, що графічно зображений на рис. 1, ідентичний
результату дії постійної сили F, яка дорівнює половині максимального
значення Fmax (рис. 1). Імпульс сили приводить до зміни імпульсу кулі:
Рис. 1
𝐹 ∙ 𝜏 = 𝑚1 (𝜐1 − 𝑢1 ),
де τ – час зіткнення, F=0,5·Fmax.
З останнього співвідношення випливає
𝑚1 (𝜐1 − 𝑢1 )
𝐹 = (14)
𝜏
Загальний вигляд приладу для вивчення зіткнення куль зображено на рис.
Рис. 2.
48
2. Підставка 1 має регульовані ніжки 2, які дозволяють встановити прилад в
горизонтальне положення. До підставки прикріплена колона 3, на якій
розташовані два кронштейни, нижній – 4 і верхній – 5.
На верхньому кронштейні закріплені горизонтальні стрижні і комірчик?,
що слугують для встановлення відстані між кулями. До втулок верхнього
кронштейна прикріплені підвіси, через які проходять дроти, що підводять
напругу до куль. Довжина підвісів куль може регулюватися. На нижньому
кронштейні закріплені косинці зі шкалами 8, а на спеціальних напрямних –
електромагніт 9. Електромагніт можна пересувати уздовж правої шкали і
змінювати висоту його встановлення.
Косинці зі шкалами також можна пересувати уздовж нижнього
кронштейна.
Перед виміром кулі мають бути встановлені
на однаковій висоті й за допомогою біфілярних
підвісів відрегульовані таким чином, щоб площина
їхніх коливань збігалася з площиною кутомірної
шкали, а лінія удару проходила через центр куль. У
комплекті до приладу є вісім різних пар металевих
Рис. 3.
куль. Під час виконання роботи одна з куль (ліва)
буде завжди в стані спокою (до удару), а інша (права) починати свій рух з
положення, обумовленого положенням електромагніта (рис. 3). Швидкість 𝜐1
цієї кулі безпосередньо перед ударом можна знайти з закону збереження
механічної енергії. Коли права куля досягає свого найнижчого положення, то її
потенціальна енергія перетворюється в кінетичну: 𝐸п = 𝐸к, тобто
𝑚𝜐12
𝑚𝑔ℎ0 = (15)
2
де h0 – висота підняття правої кулі, відхиленої на кут α.
З рис. 3 видно, що ℓ−ℎ0=ℓcos𝛼
𝛼
ℎ0 = 2ℓ𝑠𝑖𝑛2 (16)
2
49
Враховуючи (16), формула (15) для визначення швидкості правої кулі прийме
вигляд
𝛼
𝜐1 = 2√𝑔ℓ𝑠𝑖𝑛 (17)
2
де ℓ – довжина підвісу кулі, яка вимірюється в досліді; α – кут відхилення кулі

до удара.
Аналогічно, застосовуючи закон збереження енергії, можна одержати
вирази для швидкості куль після удара.
𝛼1
Для правої: 𝑢1 = 2√𝑔ℓ𝑠𝑖𝑛 , (18)
2
𝛼2
для лівої: 𝑢2 = 2√𝑔ℓ𝑠𝑖𝑛 , (19)
2
де 𝛼1 і 𝛼2 – кути відхилення після удару правої та лівої куль відповідно.

Визначити ступінь пружності удару η, силу удару F під час удару.
1. Виміряти довжину підвісів ℓ (відстань між стрижнем верхнього
кронштейна і центром кулі). Результати вимірювань занести до таблиці.
2. Праву кулю зафіксувати за допомогою електромагніта у відхиленому на
кут α положенні. Потім натиснути клавішу "Пуск".
3. Після удару зафіксувати кути 𝛼1 і 𝛼2 максимального відхилення лівої та
правої куль від положення рівноваги.
Примітка. Вимірювати одночасно кути 𝛼1 і 𝛼2 важко, тому дослід у тих самих
умовах необхідно повторювати кілька разів, фіксуючи спочатку кут 𝛼1 , а потім
кут 𝛼2 .
4. Для кожного досліду записувати показання τ мілісекундоміра, що фіксує
час зіткнення куль.
5. Виміри проводити для трьох різних початкових положень (α) правої кулі.
Результати вимірів занести в таблицю.
50
Таблиця
Маса куль: m1=110·10 кг, -3
m2=115·10 кг -3
Кут відхилення: α=15 °, довжина підвісу: ℓ=0,48 м

№ 𝛼1 , град 𝛼2 , град τ, с 𝜐1 , м/с 𝑢1 , м/с 𝑢2 ,м/с
досліду
1
2
3
4
5
Середнє
значення
Увага! Забороняється залишати електромагніт на тривалий час увімкненим.

Регулювання куль на біфілярних підвісах варто проводити із вимкненим з
мережі приладом. Забороняється доторкатися двох куль одночасно.
7. За формулами (17), (18) і (19) обчислити швидкості першої кулі до
удара і кожної з куль після удару, а результати записати у таблицю.
8. За формулою (12) розрахувати ступінь пружності η удару для середніх
значень швидкостей. Перевірити, чи виконується умова η≪1. Якщо
виконується, то удар можна вважати пружним.
9. Використовуючи вираз (14), визначити середню силу удару і
перевірити виконання закону збереження імпульсу.
51
1. Що називається ударом? Лінією удару?
2. Дайте визначення пружного і непружного ударів.
3. Опишіть процеси перетворення енергії при пружному та непружному
ударах.
4. Сформулюйте закони збереження імпульсу і механічної енергії.
5. Чи виконуються закони збереження імпульсу та повної механічної енергії
при пружному та непружному ударах? Відповідь поясніть.
6. Як розрахувати швидкості куль після пружного та непружного ударів?
7. Що таке ступінь пружності η удару?
52
ВИМІРЮВАННЯ КОЕФІЦІЄНТА ТЕРТЯ КОЧЕННЯ ЗА

ДОПОМОГОЮ ПОХИЛОГО МАЯТНИКА
Тертя кочення виникає під час кочення циліндричного або сферичного
тіла по поверхні іншого тіла. Шарль Кулон дослідним шляхом встановив, що
модуль сили тертя кочення 𝐹⃗ тер коч прямо пропорційний модулю сили
⃗⃗ і обернено пропорційний радіусу R циліндра (кулі,
нормальної реакції опори 𝑁
колеса):
𝑁
𝐹тер коч = 𝜇𝑘 (1)
𝑅
де μk– коефіцієнт тертя кочення.
Коефіцієнт тертя кочення не залежить від швидкості кочення і радіусу
циліндра, а залежить від матеріалів, з яких виготовлені взаємодіючі тіла, стану
їх поверхонь тощо.
Для дослідження тертя кочення в даній роботі використовується метод
похилого маятника, запропонований А. С. Ахматовим.
Похилий маятник FPM-07, зображений на рис. 1, уявляє собою металеву
кульку 5, підвішену на нитці 8 довжиною ℓ, яка здійснює коливальний рух,
прокочуючись по похилій площині 4. На вертикальній стійці 15 основи 16
розміщений черв’ячний редуктор 7, який приводиться в обертання гвинтом 12.
При цьому стрижень 11 нахиляється від вертикалі. Кут нахилу в градусах
відраховується навпроти мітки 14 по шкалі 13. У верхньому кронштейні 10
змонтований механізм підвішування маятника, який дає можливість гвинтом 9
регулювати довжину нитки 8. В нижній частині до корпуса редуктора 7
прикріплена шкала 6 для вимірювання кутової амплітуди коливань маятника
від положення рівноваги до 11°. До шкали прикріплюються змінні зразки
(пластини) 4, по поверхні яких прокочується кулька маятника. На нижньому
53
кронштейні встановлений фотоелектричний датчик 2, який запускається при
перетині його світлового променя штифтом 3. При цьому вмикається
секундомір і підрахунок кількості повних коливань, значення яких виводиться
на цифрове табло приладу.
Рис. 1
При вивченні затухаючих коливань традиційно вважають силу опору
пропорційною швидкості. Така сила опору приводить до збільшення періоду
коливань і зменшення амплітуди за експоненціальним законом. В даній же
роботі досліджуються особливості загасаючих коливань під дією постійної
сили опору (сили тертя кочення).
Розглянемо коливальний рух кульки, що підвішена на нитці і яка
котиться по пластині, поверхня якої утворює кут  з вертикаллю (рис.2). На
кульку діють такі сили: сила тяжіння 𝑃 = 𝑚𝑔, сила реакції опори N і сила тертя
Fтер. Силу тяжіння розкладемо на дві складові: 𝑃⊥ = 𝑚𝑔 sin, яка спрямована
перпендикулярно до похилої площини і паралельну їй 𝑃∥ = 𝑚𝑔 cos𝛽. Оскільки
кулька не відривається від площини і не провалюється в неї, рівнодіюча сил в
напрямку перпендикулярному до площини за другим законом Ньютона,
дорівнює нулю. Тобто сила реакції
𝑁 = 𝑃⊥ = 𝑚𝑔 sin 
і сила тертя кочення
54
𝑚𝑔 sin 𝛽
𝐹тер = 𝜇𝑘 (2)
𝑅
не залежить від кута відхилення α, а залишається сталою при заданому куті
нахилу .
Силу 𝑃∥ розкладемо на дві складові: спрямовану вздовж нитки
𝐹ℓ = 𝑃∥ cos 𝛼 = 𝑚𝑔 cos 𝛽 cos 𝛼
і скочуючу силу
𝐹 = 𝑃∥ sin 𝛼 = 𝑚𝑔 cos 𝛽 sin 𝛼 (3)
яка повертає кульку в положення рівноваги.
При виведенні маятника із положення рівноваги він почне коливатись, а
із-за наявності тертя коливання будуть поступово згасати. Кут відхилення буде
зменшуватись від α0 до αn здійснивши n повних коливань.
Формулу для розрахунку μk можна отримати із закону про зміну повної
механічної енергії. За n повних коливань кулька із положення 1 (рис. 2)
переміститься в положення 3. Зміна повної механічної енергії ΔE при цьому
буде дорівнювати роботі сил опору A на деякому шляху s
𝛥𝐸 = 𝐴 (4)
Кінетична енергія в точках 1 і 2 дорівнює нулю, силами опору
середовища і тертя в підвісі маятника нехтуємо. Тому формула (4) матиме
такий вигляд:
𝑚𝑔𝛥ℎ = 𝐹тер 𝑠 (5)
Зміна висоти кульки відносно основи установки дорівнює
𝛥ℎ = (ℓcos𝛼𝑛 − ℓcos𝛼0 )sin𝛽 (6)
Враховуючи невелику різницю між α0 та αn, а також їх малість, шлях, що
пройшла кулька за n повних коливань, дорівнює
𝑠 ≈ 2𝑛(ℓ𝛼0 + ℓ𝛼𝑛 ) (7)
де α0 та αn в радіанах.
Якщо провести осі координат так, як показано на рис. 2 (початок відліку
співпадає з центром мас кульки в початковому положенні, осі OX та OY
знаходяться в площині руху центра мас кульки, а вісь OZ перпендикулярна до
55
цієї площини), і зобразити сили, які діють на тіло, то можна визначити силу
нормальної реакції опори:
𝑁 = 𝑚𝑔 cos𝛽 (8)
Рис. 2
Підставляючи (8) в (1), а потім (7), (6) в (5) і зробивши деякі математичні
перетворення, отримаємо
𝑑 tg 𝛽(cos𝛼𝑛 − cos𝛼0 )
𝜇𝑘 = (9)
4𝑛(𝛼0 + 𝛼𝑛 )
де d – діаметр кульки.
Використовуючи формулу для різниці тригонометричних функцій
𝛼0 + 𝛼𝑛 𝛼0 − 𝛼𝑛
cos𝛼𝑛 − cos𝛼0 = 2sin sin
2 2
а також враховуючи малість кутів α0 та αn, а саме:
𝛼0 + 𝛼𝑛 𝛼0 + 𝛼𝑛 𝛼0 − 𝛼𝑛 𝛼0 − 𝛼𝑛
sin ≈ , sin ≈
2 2 2 2
в радіанах, формулу (9) перепишемо так:
𝛼0 − 𝛼𝑛
𝜇𝑘 = 𝑑 ∙ tg𝛽 (10)
8𝑛
де кути α0 та αn у радіанах.
Теоретичний період коливань похилого маятника можно розрахувати за
формулою
7ℓ
𝑇теор = 2𝜋√ (11)
5𝑔 cos 𝛽
56
1. Визначення коефіцієнту тертя кочення
1.1. За шкалою 13 рис.1 встановити кут нахилу маятника  і записати його
значення в таблицю.
1.2. Відхилити маятник від положення рівноваги на кут α0=10° за шкалою на
лицевій панелі приладу і без ривків відпустити його.
Після здійснення маятником n коливань візуально визначити кут
відхилення αn. Значення кутів α0 та αn записати в таблицю.
1.3. Значення кутів α0 та αn перевести із градусної міри в радіанну і записати їх
в таблицю. 1 рад = (π/180) град.
1.4. За формулою (10) обчислити коефіцієнт тертя кочення й обчислити
абсолютну та відносну похибки:
 розрахунок абсолютних результуючих похибок вимірювання:
∆𝜇1 = |𝜇сер − 𝜇1 |;
∆𝜇2 = |𝜇сер − 𝜇2 |;
∆𝜇3 = |𝜇сер − 𝜇3 |.
∆𝜇1 + ∆𝜇2 + ∆𝜇3
∆𝜇сер =
3
Діаметр кульки: d=0,02 м
Довжина нитки підвісу: ℓ=0,47 м
Прискорення вільного падіння: g=9,81 м/с2
Таблиця 1
=________°
№ n α0, α0, αn, αn, μ, м Δμ, м 𝜀=
∆𝜇сер
,%
досліду град рад град рад 𝜇сер
1
2
3
Середнє -
значення
1.5. Записати кінцевий результат у вигляді 𝜇 = 𝜇сер ± 𝛥𝜇сер
57
2. Визначення періоду коливання похильного маятника
2.1. Встановити похилу площину під кутом 15о. Відхилити маятник на кут
10о і підрахувати кількість коливань та час за вказівкою викладача.
2.2. Результати вимірювань занести в таблицю 2.
2.3. Розрахувати теоретичне значення періоду коливань за формулою (11).
2.4. Розрахувати відносну похибку періоду T за формулою
|𝑇теор − 𝑇|
𝜀= ⋅ 100%
𝑇теор
Таблиця 2
β° tgβ n t, c T=t/n, c Tтеор, c ε, %
15 0,267
30 0,577
45 1
1. У чому полягає явище тертя? Які види тертя ви знаєте?
2. Пояснити виникнення тертя кочення.
3. Чому коефіцієнт тертя кочення має лінійну розмірність?
4. Від чого залежить коефіцієнт тертя кочення і як саме?
5. Поясніть втрати механічної енергії під час кочення кульки по поверхні
деякого тіла.
6. Поясніть різницю між коефіцієнтами тертя ковзання та кочення.
7. Які параметри коливань вимірюються в ході роботи?
8. Чи зміниться значення коефіцієнта тертя кочення, якщо збільшити масу
кульки?
9. Чи зміниться значення коефіцієнта тертя кочення, якщо пластина, по
якій котиться кулька, буде мати грубішу поверхню?
10. Чи зміниться значення коефіцієнта тертя кочення, якщо кульку
замінити на іншу того ж розміру, але виготовлену з іншого матеріалу?
58
ВИЗНАЧЕННЯ МОДУЛІВ ПОДОВЖНЬОЇ ТА

ПОПЕРЕЧНОЇ ПРУЖНОСТІ ЗА ДОПОМОГОЮ
ДЕФОРМАЦІЇ ВИГИНУ
У твердих тілах під дією прикладених сил змінюється взаємне
розташування частинок, внаслідок чого змінюються форма та об'єм тіл, тобто
тіла деформуються.
Якщо тіло після зняття зовнішньої дії відновлює початкову форму й
об'єм, то воно називається пружним; якщо ж деформація зберігається, то тіло
називають пластичним. У природі немає абсолютно пружних або абсолютно
пластичних тіл. За малих навантажень в тілах переважають пружні властивості,
тому в цих умовах тіла вважають пружними, а відповідні деформації називають
пружними деформаціями. До пружних деформацій відносяться: розтягування
(або стискування), зсув, кручення і вигин.
Для пружних деформацій справедливий узагальнений закон Гука: в межах
пружності деформація пропорційна величині зовнішнього зусилля.
Для пояснення суті деформацій розглянемо
ділянку круглого стрижня довжиною ℓ, обмежену
перерізами 1 і 2. Ось х є віссю стрижня (рис.1).
Деформація розтягування (стискування)
Рис.1
може бути спричинена осьовою силою F (рис.2).
Під її дією переріз 2 віддаляється уздовж осі x від перерізу 1. Величина
Рис.2
59
деформації характеризується абсолютним подовженням Δℓ і відносним
подовженням ε
∆ℓ
𝜀= (1)
ℓ
де ℓ - початкова довжина даної ділянки стрижня.
Для розтягування закон Гука має вигляд:
1 𝐹
∆ℓ = ∙ ℓ (2)
𝐸 𝑆
де Е – модуль подовжньої пружності (модуль Юнга), S - площа поперечного
перерізу стрижня, F - осьова сила.
Величину, що вимірюється відношенням навантаження до площі попе-
речного перерізу, називають механічного напругою σ:
𝐹
𝜎=
𝑆
У такому разі закон Гука переписується так:
1
∆ℓ = ∙ 𝜎ℓ
𝐸
Звідси
ℓ
𝐸=𝜎 (3)
∆ℓ
З виразу (3) видно, що модуль подовжньої пружності E чисельно
дорівнює механічній напрузі, при якій Δℓ=ℓ, тобто стрижень подовжився б
удвічі (якби при цьому зберігалися пружні властивості тіла). Таким чином, Е
характеризує здатність даного матеріалу чинити опір розтягуванню.
Деформацію вигину можна спричинити у
шарнірно опертого на кінцях стрижня, якщо до
нього прикласти перпендикулярну осі силу F
(рис.3). При цьому поперечні перерізи стрижня Рис.3
зсуваються. Величину поперечного зсуву середнього перерізу називають

стрілою прогину λ.
Очевидно, що вигин є комбінованою подовжньою деформацією, оскільки
при вигині верхні "волокна" стискаються, а нижні - розтягуються; лише одне з
60
проміжних волокон залишається недеформованим. Тому пружні властивості
матеріалу при вигині характеризують модулем подовжньої деформації. В цьому
випадку формула закону Гука для стрижня з прямокутним перерізом набуває
вигляду:
𝐹 ∙ ℓ3
𝜆= (4)
4𝐸 ∙ 𝑎3 𝑏
де ℓ - відстань між опорами, a - товщина і b - ширина стрижня; Е - модуль
подовжньої пружності.
Отже, міра опору матеріалів пружним деформаціям характеризується
модулями E та G (модуль зсуву). Тому знання їх величин обов'язкове для
правильного вибору матеріалу конструкції.
Між модулями E і G існує зв'язок:
𝐸
𝐺= (5)
2(1 + 𝜈)
де ν - коефіцієнт Пуассона, що дорівнює відношенню відносного зменшення
поперечного розміру стрижня до його відносного подовження при розтягуванні.
Якщо властивості матеріалу однакові по всіх напрямках, тобто матеріал
ізотропний, то ν має значення, близькі до 0,25.
Експериментальна установка з двома опорами (рис.4), стрижнем,
приладом для виміру стріли прогину і набором тягарців, штангенциркуль або
мікрометр.
Рис.4
61
1. Встановлюють опори і вимірюють лінійкою відстань між ними з точністю
до 1 мм.
2. Вимірюють ширину і товщину стрижня штангенциркулем або мікрометром
по три рази в різних місцях.
3. Дані заносять в таблицю 1.
Таблиця 1
Довжина Товщина Ширина
№ досліду
ℓ, м a, м b, м
1
2
3
4. Кладуть стрижень на опори і в середній частині підвішують сережку з

гачком для вантажів. Фіксують показання вимірювального приладу
(індикатора) при ненавантаженому стрижні.
5. Послідовно збільшують навантаження на стрижень, і кожного разу
фіксують показання приладу (n1) потім розвантажують стрижень і записують
показники (n2), в таблицю 2. Різниця між середніми значеннями при
навантаженні (nі сер) і без нього (nо сер) дає величину стріли прогину :
Таблиця 2
Навантаження F, Н Показання приладу Стріла прогину
на стрижень n1, мм n2, мм nсeр, мм мм
m, г
0 0 nо сер= -
200 n1 сер=
400 n2 сер=
600 n3 сер=
800 n4 сер=
1000 n5 сер=
62
𝜆1 = 𝑛1 сер − 𝑛𝑜 сер
… … … … … … ..
6. Силу F розраховують за 2 законом Ньютона (𝐹 = 𝑚𝑔), де g=10 м/c2, а масу
необхідно перевести в кілограми.
7. За отриманими даними будують графік залежності стріли прогину від
навантаження на стрижень, перевіряючи закон Гука.
8. Для кожного навантаження обчислюють модуль подовжньої пружності E і
модуль зсуву G:
𝐹 ∙ ℓ3 𝐸
𝐸= 𝐺=
4𝑎3 ∙ 𝑏 ∙ 𝜆 2(1 + 𝜈)
де ν=0,25.
9. Розрахувати середнє значення Е і G.
1. Що називають подовжньою деформацією?
2. Чому вигин можна розглядати як комбіновану подовжню деформацію?
3. Що називають силами пружності?
4. Які є види деформації.
5. Сформулюйте і запишить закон Гука.
6. Який фізичний сенс має модуль Юнга?
7. При вимірі лінійних розмірів стрижня, який вимір (довжина, товщина
або ширина) потрібно виконати з найбільшою точністю?
8. Яку величину називають коефіцієнтом Пуассона і яке (приблизно) її
чисельне значення?
63
ВИВЧЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ШВИДКОСТІ ХВИЛЬ НА

ШНУРІ ВІД ЙОГО НАТЯГНЕННЯ
Точки пружного середовища зв'язані силами пружності. Якщо одну з
точок вивести з положення рівноваги, вона потягне за собою сусідні точки.
У подовжній хвилі коливання точок середовища відбуваються вздовж
напрямку поширення хвилі. У середовищі, в якому поширюється подовжня
хвиля, утворюються згущування, які чергуються з розрідженнями.
У поперечній хвилі коливання точок середовища відбуваються
перпендикулярно до напрямку поширення хвилі. Якщо поперечна хвиля йде по
шнуру, струні, стрижню і тому подібним середовищам, то виникають гребні і
западини.
При поширенні хвиль кожна точка середовища коливається біля свого
положення рівноваги, речовина разом із хвилею не переміщається, відбувається
лише передача енергії від одних точок до інших.
Швидкість подовжніх і поперечних хвиль відповідно дорівнює:
𝐸 𝐺
𝜐под = √ ; 𝜐попер = √ (1)
𝜌 𝜌
де ρ – густина середовища, а E і G – відповідно модуль подовжньої пружності і

модуль зсуву. Рідини й гази не мають поперечну пружність, тому модуль зсуву
для уих середовищ дорівнює нулю. Отже, пружні поперечні хвилі в рідинах і
газах поширюватися не можуть.
Подовжні пружні хвилі в газах є звуковими хвилями. Людське вухо
сприймає звук, якщо частота хвиль лежить в інтервалі від 16 Герц до 20000
Герц. Хвилі з меншими частотами називаються інфразвуковими, а з великими –
ультразвуковими.
64
У газах модуль подовжньої пружності Е дорівнює тиску газу р,
помноженому на коефіцієнт Пуассона .
Тому, згідно (1), швидкість звуку в газі дорівнює:
𝑝𝛾
𝜐=√ (2)
𝜌
Цей вираз можна перетворити за допомогою рівняння Менделєєва –

Клапейрона:
𝑚
𝑝𝑉 = 𝑅𝑇
𝜇
де V – об'єм газу, m - маса газу, μ – молярна маса газу, R=8,31 Дж/(моль·K) –
універсальна газова постійна, Т – абсолютна температура.
Звідси густина ρ дорівнює:
𝑚 𝑝𝜇
𝜌= =
𝑉 𝑅𝑇
Підставляючи це значення густини в рівняння (2), отримуємо
𝑅𝑇
𝜐звуку = √𝛾 (3)
𝜇
Швидкість звуку в газі зростає при його нагріванні і не залежить від

тиску. Властивості ж газу у формулі (3) визначаються параметрами μ і .
З (3) легко отримуємо наступну залежність швидкості звуку від
температури:
𝑇
𝜐 = 𝜐0 √ (4)
𝑇0
де Т0 – швидкість звуку при 0 °С, тобто при T0= 273 K.

В повітрі 𝜐0 =332 м/с.
Окрім швидкості, хвиля характеризується амплітудою, довжиною хвилі,
частотою і періодом.
Амплітудою А називають максимальне відхилення точок середовища від
положення рівноваги (рис. 1).
65
Рис. 1
Довжина хвилі λ вимірюється відстанню між найближчими точками

середовища, що коливаються в однакових фазах.
Частота ν – це кількість коливань точок середовища в одиницю часу, а
період Т – час одного повного коливання. Параметри хвилі зв'язані наступними
співвідношеннями:
𝜆
𝜐 =𝜈∙𝜆 = (5)
𝑇
Якщо в середовищі від деякого джерела поширюється хвиля, то кожна
точка середовища повторює коливання попередньої точки, але з деяким
запізненням. Така хвиля називається хвилею, що біжить. Якщо знехтувати
загасанням коливань з відстанню, то точки хвилі, що біжить, коливаються з
однаковою амплітудою, але з різними фазами. Рівняння хвилі, що біжить,
зручно записати в наступній формі:
𝑡 𝑥
𝑦 = 𝐴 sin 2𝜋 ( ± ) (6)
𝑇 𝜆
Дане рівняння дозволяє знайти зсув будь-якої точки середовища з
координатою х у будь-який момент часу t. Знак "–" відповідає хвилі, що йде
уздовж позитивного напряму х. Знак "+" відповідає хвилі, що йде в
протилежному напрямі.
При накладенні хвиль однакової частоти одна на одну відбувається їх
інтерференція: у тих місцях, куди хвилі приходять в однакових фазах,
спостерігається максимальне посилення коливань, а в тих місцях, куди хвилі
приходять в протилежних фазах, коливання гранично послаблюються і навіть
можуть повністю загаситися.
Окремим випадком інтерференції є накладення двох однакових
зустрічних хвиль, що біжать, в результаті якого виникають стоячі хвилі. Якщо
66
хвилі, що біжать, задовільняють рівнянню (6), то рівняння стоячої хвилі має
вигляд:
𝑥
𝑦 = 2𝐴 cos 2𝜋 sin 𝜔𝑡 (7)
𝜆
𝑥
У цьому рівнянні множник 2𝐴 cos 2 𝜋 є амплітудою стоячої хвилі, а ωt –
𝜆
фазою. З того, що у вираз амплітуди входить координата точки хвилі x витікає,

що різні точки коливаються з різними амплітудами. Фаза від координати x не
залежить, отже, всі точки стоячої хвилі коливаються з однаковою фазою. У
цьому полягає основна відзнака стоячих хвиль від тих, що біжать.
Найчастіше стоячі хвилі виникають при накладенні прямої і відбитої
хвиль. Це явище спостерігається в струнах, стрижнях та інших пружних тілах
обмежених розмірів.
Стоячі хвилі мають характерні точки – вузли і пучності (рис. 2). У
вузлових точках коливання повністю гасяться і амплітуда коливань дорівнює
нулю. Відстань між сусідніми вузлами дорівнює половині довжини хвилі тобто
𝜆
. У пучностях відбувається максимальне посилення коливань. Відстань між
2
𝜆
сусідніми пучностями також дорівнює .
2
Рис. 2
Відстань між сусіднім вузлом і пучністю дорівнює чверті довжини хвилі.
Вимірявши відстань між вузлами або пучностями, можна визначити
довжину хвилі і по формулах (5), за відомими частотами або періодами,
визначити швидкість хвилі, наприклад, швидкість звуку.
67
Розглянемо установку (рис. 3), що складається з генератора коливань 1,
до якого прикріплений шнур 2. До другого кінця шнура, перекинутого через
Рис.3
блок, підвішений вантаж. По напрямних під шнуром може переміщатися
повзунок 3 вершина якого торкається шнура.
Коливання генератора створюють в шнурі поперечну хвилю, яка,
дійшовши до точки дотику повзунка, відбивається. В результаті інтерференції
прямих і відбитих хвиль на шнурі може встановитися стояча хвиля, проте для
цього мають виконуватися додаткові (граничні) умови: біля ніжки повзунка
повинна з’явитися пучність, а в місці закріплення, де коливання неможливі –
вузол стоячої хвилі. Отже, для виникнення стоячої хвилі необхідно, щоб
довжина шнура від генератора до повзунка дорівнювала непарному числу
чвертей хвилі:
𝜆
𝐿 = (2𝑘 − 1) , 𝑘 = 1, 2, 3 . ..
4
Виконання цієї умови досягається переміщенням повзунка.
Оскільки відстань а між сусідніми вузлами стоячої хвилі дорівнює
𝜆
половині довжини хвилі: 𝑎 = , то вимірявши а, можна знайти довжину хвилі:
2
𝜆 =2∙𝑎
Знаючи частоту генератора ν, за формулою (5) знаходять швидкість
поширення хвилі на шнурі
𝜐 =2∙𝑎∙𝜈 (8)
Для виміру швидкості хвилі на шнурі:
1. Включають живлення генератора.
68
2. Переміщаючи повзунок 3, досягають виникнення стоячої хвилі при натягу
шнура, який обумовлений порожньою чашкою масою m1.
3. За шкалою, встановленою уздовж шнура, визначають положення В1
найближчого до генератора вузла і положення Вn вузла, що збігається з
вершиною повзунка; n – кількість пучностей між цими вузлами. Дані записують
у таблицю.
Таблиця
Відстань
Число
Положення Положення між
Натягнення пучностей Швидкість
1-го вузла n-го вузла сусідніми
шнура f, г між хвилі 𝜐, м/с
B1 , м Bn, м вузлами а,
вузлами n
м
100
200
300
400
500
частота генератора ν=50 Гц
4. Відстань між вузлами а дорівнює:
𝐵𝑛 − 𝐵1
𝑎1 = (9)
𝑛
5. Навантажують шнур тягарцями m2, m3 і так далі і таким же чином вимірюють
відстані між вузлами а2, а3….. (до ваги гирь додають масу чашки).
6. За формулою (8) обчислюють швидкість поширення хвиль при цих
натягненнях.
7. Накреслити графік залежності швидкості хвилі від натягу шнура.
1. Які умови встановлення стоячих хвиль на шнурі?
2. Що називають вузлами і пучностями стоячої хвилі? Які відстані між
ними?
3. Які хвилі називають подовжніми, а які поперечними?
4. Які хвилі виникають на шнурі при коливаннях камертона?
5. Як виміряти відстань а між вузлами на шнурі?
69
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ПОВЕРХНЕВОГО

НАТЯГУ РІДИНИ МЕТОДОМ ВІДРИВУ КІЛЬЦЯ
1. Будова рідин
Рідкий стан є проміжним між газоподібним і твердим станами речовини і
виявляє схожість і з тим, і з іншим. Для рідин, як і для кристалічних тіл,
характерна наявність певного об`єму, і разом з тим, рідина, подібно до газу,
набуває форми тієї посудини, в якій вона знаходиться.
Особливістю кристалічного стану є впорядковане розташування частинок
(атомів або молекул) тоді як для газів навпаки (атоми або молекули газів
знаходяться у неперервному хаотичному русі). Згідно рентгенографічним
дослідженням, в розташуванні частинок рідини спостерігається так званий
ближній порядок. Це означає, що відносно до будь-якої частинки найближчі її
сусіди розташовані впорядковано. З віддаленням від даної частинки
розташування відносно неї інших частинок стає все менш впорядкованим. Для
кристалів має місце далекий порядок  впорядковане розташування частинок
відносно будь-якої частинки спостерігається в межах значного об'єму. Через
відсутність далекого порядку рідини (за винятком так званих рідких кристалів)
не виявляють анізотропії. Анізотропія - це неоднаковість фізичних
властивостей (механічних, теплових, електричних, магнітних, оптичних, тощо)
однорідного тіла в різних напрямках..
У рідинах з подовженими молекулами спостерігається однакова
орієнтація молекул в межах великого об'єму, чим пояснюється анізотропія
оптичних і інших властивостей. Такі речовини називають рідкими кристалами.
У них впорядкована лише орієнтація молекул, а взаємне разташування молекул
далекого порядку не виявляє.
70
У твердому тілі кожна частинка коливається біля свого положення
рівноваги, причому в ідеальних решітках твердого кристалу всі можливі місця
зайняті. Рідина має більш рихлу структуру, в ній є вільні місця, куди молекули
можуть переміщуватися.
Згідно теорії Л.І. Френкеля, тепловий рух в рідині полягає в тому, що
кожна молекула протягом деякого часу коливається біля свого положення
рівноваги, але час від часу молекула змінює місце рівноваги, переміщуючись на
відстань порядка розмірів самої молекули. Таким чином, молекули лише
повільно переміщуються усередині рідини, перебуваючи частину часу біля
певних місць, знаходячись як би в «осідлому стані».
2. Поверхневий натяг
Молекули рідини розташовуються настільки близько одна до одної, що
сили притягання між ними набувають значної величини. Оскільки сила
взаємодії між частинками (молекулами) рідини швидко зменшується зі
збільшеням відстані між ними, то починаючи з відстані порядка 10-9 м, силами
притягання між цими частинками (молекулами) можна знехтувати. Ця відстань
називається радіусом молекулярної дії, а сфера цього радіуса - сферою
молекулярної дії.
Кожна молекула зазнає притягання з боку
усіх сусідніх молекул, що знаходяться в межах
сфери молекулярної дії, центр якої співпадає з
даною молекулою. Рівнодійна усіх цих сил,
наприклад для молекули А, дорівнює 0 (рис.1). В
інших умовах знаходяться молекули, що
Рис. 1
перебувають біля поверхні рідини. Розглянемо
молекулу В, яка розташована на поверхні рідини. Оскільки густина пари (або
газу, з яким граничить рідина) у багато разів менша за густину рідини, частина
сфери молекулярної дії, що виходить за межі рідини, менш заповнена
молекулами, ніж інша частина сфери, що знаходиться в рідині. В результаті, на
71
кожну молекулу, що знаходиться в поверхневому шарі товщиною r, діє сила,
що спрямована всередину цієї рідини.
Перехід молекули з глибини рідини у поверхневий шар пов'язаний з
виконанням роботи проти сил, що діють в цьому шарі. Ця робота здійснюється
молекулою за рахунок запасу її кінетичної енергії і йде на збільшення її
потенціальної енергії.
Отже, молекули в поверхневому шарі мають додаткову потенціальну
енергію. Ця додаткова енергія поверхневого шару є складовою частиною
внутрішньої енергії рідини. Оскільки стан рівноваги відповідає мінімуму
потенціальної енергії, то рідина, якщо на неї не діють ніякі інші сили, набуває
сферичної форми. Із-за наявності додаткової поверхневої енергії рідина прагне
до скорочення площі своєї поверхні.
Уявімо частину поверхні рідини, що обмежена замкненим контуром.
Тенденція цієї ділянки до скорочення призводить до того, що вона діє на
сусідні ділянки, з силами, розподіленими по усьому контуру (за 3-м законом
Н`ютона зовнішні ділянки поверхневого шару діють на дану частину поверхні з
силами такої ж величини, але протилежного напрямку). Ці сили називаються
силами поверхневого натягу. Направлена сила поверхневого натягу по дотичній
до поверхні рідини, перпендикулярно до ділянки контуру, на яку вона діє.
Позначимо силу поверхневого натягу, що припадає на одиницю довжини
контуру, як α:
𝐹пн
𝛼= (1)
ℓ
Цю величину називають коефіцієнтом поверхневого натягу.
Вимірюють її в Н/м. Значення коефіцієнта поверхневого натягу залежить від
природи рідини і від умов, за яких ця рідина знаходиться, зокрема від
температури. Для більшості рідин αє лінійною функцією температури:
𝛼 = 𝛼𝑜 (1 − 𝛽𝑡) (2)
де   температурний коефіцієнт.
72
З підвищенням температури коефіцієнт поверхневого натягу
зменшується. При критичній температурі зчеплення між частинками рідини
зникає, і рідина практично перестає існувати. За таких умов коефіцієнт
поверхневого натягу буде дорівнювати нулю.
Для визначення α використовується метод відриву кільця, який полягає в
наступному.
До пружини 1 підвісимо суворо горизонтально кільце 2 (рис.2). На кільце
діє сила тяжіння Fт і сила пружності Fпр0, які врівноважують одна одну:
Рис. 2
𝐹т = 𝐹пр0 (3)
Кільце опускають до стикання з поверхнею рідини, а потім повільно
опускають рівень рідини. При опусканні утворюється циліндрична плівка, що
подібна до короткої тонкостінної трубки. На кільце при цьому діє сила тяжіння
Fт, сила поверхневого натягу Fпн, яка спрямована вниз, і сила пружності Fпр,
спрямована вгору. В мить, коли сила пружності пружини буде дорівнювати
сумі сили поверхневого натягу і сили тяжіння, відбувається відрив кільця:
𝐹пн + 𝐹т = 𝐹пр (4)
З урахуванням (3) отримуємо:
𝐹пн = 𝐹пр − 𝐹пр0
Спираючись на закон Гука, за яким сила пружності прямо пропорційна
розтягуванню, знаходимо силу поверхневого натягу:
73
𝐹пн = 𝑘(𝑛 − 𝑛𝑜 ) (5)
де no  положення вказівника 5 для пружини, що ненавантажена; n  в момент
відриву.
Розрив плівки рідини при відриві кільця відбувається по зовнішньому і
внутрішньому колах кільця. Тому довжина лінії відриву дорівнює
ℓ = 𝜋𝐷 + 𝜋𝐷′
де D і D’  зовнішній і внутрішній діаметри кільця, відповідно. Оскільки
внутрішній діаметр менший за зовнішній на подвійну товщину кільця 2b, то
ℓ = 𝜋𝐷 + 𝜋(𝐷 − 2𝑏) = 2𝜋(𝐷 − 𝑏) (6)
Підставляючи (5) і (6) в рівняння (1), отримуємо формулу для обчислення
коефіцієнта поверхневого натягу α, який визначається за температури в
приміщенні лабораторії:
𝐹пн
𝛼= (7)
2𝜋(𝐷 − 𝑏)
Якщо температура приміщення відома, то за допомогою формули (2),
можна знайти α при 0 oC:
𝛼
𝛼𝑜 = (8)
1 − 𝛽𝑡
Для води  = 0,0023 1 /град.
1. Вимірюють розміри кільця  зовнішній діаметр D і товщину b.
2. Визначають коефіцієнт жорсткості пружини k, який дорівнює силі
пружності, що обумовлена розтягуванням пружини на величину однієї поділки
шкали. Для визначення k спочатку фіксують положення вказівника no за
шкалою при ненавантаженому кільці. Потім в чашку 5, що прикріплена до
пружини 1, кладуть гирьку маси m (не знімаючи кільця) і визначають нове
положення вказівника n1. Шкала забезпечена дзеркалом для виключення
помилки на паралакс. Розтягування, що спричинене гирькою, дорівнює n1no і,
отже
74
𝑚𝑔
𝑘=
𝑛1 − 𝑛𝑜
де g=9,81 м/с2.
3. Знаючи k і величину розтягу nno при відриві кільця, можна обчислити
силу поверхневого натягу за формулою (5):
𝑚𝑔
𝐹пн = (𝑛 − 𝑛𝑜 ) (9)
𝑛1 − 𝑛𝑜
4. Формула (7) з урахуванням (9) має вигляд:
𝑚𝑔
𝛼= (𝑛 − 𝑛𝑜 ) (10)
2𝜋(𝐷 − 𝑏)(𝑛1 − 𝑛𝑜 )
За формулою (10) визначимо α при кімнатній температурі, а за формулою
(8), знайдемо αo при 0 °С.
Таблиця
№ досліду D, м b, м no, см n1, см n, см 𝐹пн , Н t, ºС m, кг
1
2
5·10-3
3
Середнє
значення
5.Визначити відносні похибки 𝛼0 за формулою

|𝛼0т − 𝛼0 |
ℰ𝛼0 = ⋅ 100%
𝛼0т
Табличне значення коефіцієнта поверхневого натягу при 0 ºС
α0т = 75,6·10-3 Н/м
75
1. Описати характер теплового руху в твердих тілах, рідинах і газах.
2. Що таке ближній і дальній порядок?
3. Які сили діють між молекулами рідини?
4. Що таке радіус молекулярної дії?
5. Пояснити причини виникнення поверхневого натягу.
6. Який напрямок має сила поверхневого натягу?
7. Що таке коефіцієнт поверхневого натягу?
8. Як він залежить від температури?
76
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ВНУТРІШНЬОГО ТЕРТЯ

(В'ЯЗКОСТІ) МЕТОДОМ СТОКСА
В’язкість (внутрішнє тертя) – це властивість реальних рідин та газів
чинити опір переміщенню однієї частини рідини (газу) відносно іншої. Під час
переміщення одних шарів реальної рідини (газу) відносно інших (рис.1)
виникають сили внутрішнього тертя, що спрямовані вздовж дотичної до
поверхонь цих шарів. Так само, як і дифузія та теплопровідність, в’язкість
відносять до явищ переносу, які детально вивчаються в молекулярній фізиці.
Рис.1
За фізичною суттю в’язкість зумовлена переносом імпульсу (𝑚𝜐⃗)

напрямленого руху від одного шару рідини до іншого. У газах це явище
зумовлене тільки обміном молекулами на межі двох шарів (тобто власне
дифузією), в той час як в рідинах до подібного механізму обміну імпульсом
додається ще й обмін імпульсом унаслідок безпосередньої взаємодії молекул на
межі двох сусідніх шарів. Відмінність процесів переносу проявляється різною
залежністю в’язкого тертя від температури. У газах унаслідок підвищення
температури в’язкість завжди зростає, а в рідинах вона найчастіше спочатку
спадає, як і поверхневий натяг (зменшується міжмолекулярна взаємодія), а
потім зростає внаслідок дифузного процесу.
У механіці сила внутрішнього тертя описується законом Ньютона для
в’язких рідин, який має вигляд:
77
𝑑𝜐
𝐹 = 𝜂| |𝑆 (1)
𝑑𝑥
де S  площа дотику шарів, 𝑑𝜐/𝑑𝑥  градієнт швидкості, тобто зміна швидкості
на одиницю відстані у напрямку, перпендикулярному швидкості шарів рідини;
  коефіцієнт пропорційності.
На підставі рівняння Ньютона може бути визначена динамічна в’язкість
рідини (газу):
𝐹
𝜂= (2)
𝑑𝜐
| |𝑆
𝑑𝑥
Динамічна в’язкість  чисельно дорівнює силі внутрішнього тертя, яка
діє на одиницю площі паралельно до шарів за градієнта швидкості, що
дорівнює одиниці. Одиниця вимірювання в’язкості в СІ – [Па·с].
Через те що пряме визначення градієнта швидкості викликає певні
труднощі, в даній роботі використовується метод Стокса. Цей метод полягає
у вимірюванні швидкості невеликих тіл сферичної форми, які повільно та
рівномірно рухаються у рідині або газі.
На тіло, що падає в рідині (кульку), діють:
4
сила тяжіння 𝑚𝑔 = 𝜋 ∙ 𝑟 3 ∙ 𝜌 ∙ 𝑔
3
4
сила Архімеда 𝐹𝐴 = 𝜋 ∙ 𝑟 3 ∙ 𝜌1 ∙ 𝑔
3
сила опору Стокса 𝐹𝐶 = 6𝜋 ∙ 𝜂 ∙ 𝑟 ∙ 𝜐

де ρ1 – густина води, ρ – гутина трансформаторного
Рис. 2
масла, r – радіус кулі, 𝜐 – швидкість кулі.
Вираз для сили опору був виведений англійським фізиком і математиком
Дж. Стоксом для рівномірного руху кульки в необмеженій рідині за малих
значень критерію Рейнольдса Rе<1 (рис. 2). Тобто обтікання кульки рідиною
відбувається за умов ламінарної течії.
Сила Стокса 𝐹𝐶 виникає тому, що під час руху кульки в рідині
відбувається тертя між окремими шарами рідини. Зокрема, найближчий до
поверхні кульки шар рідини матиме швидкість кульки, бо рідина немовби
78
налипає на неї. Решта шарів матимуть тим меншу швидкість, чим далі від
кульки вони знаходяться.
Унаслідок зростання швидкості падіння кульки сила опору також
зростатиме (формула сили Стокса). Нарешті настане такий момент, коли сила
𝑚𝑔 зрівноважиться силами FС та FА, після чого кулька почне рухатись
рівномірно зі швидкістю υo:
𝑚𝑔 − 𝐹𝐴 − 𝐹𝐶 = 0 ⇒ 𝐹𝐶 = 𝑚𝑔 − 𝐹𝐴
Отже, при рівномірному падінні кульки
4
6𝜋 ∙ 𝑟 ∙ 𝜂 ∙ 𝜐0 = 𝜋𝑟 3 (𝜌1 − 𝜌)𝑔 (3)
3
Рівняння (3) чітко виконується лише у разі, коли кулька падає в
безмежному середовищі. З цього рівняння виходить, що
2 𝑟 2 (𝜌1 − 𝜌)
𝜂= 𝑔 (4)
9 𝜐0
Таким чином, для визначення коефіцієнта в'язкості в рідині з густиною ρ
досить знайти швидкість 𝜐0 рівномірного падіння кульки (краплі) радіуса r і її
густину ρ1.
Ця методика дозволяє визначити коефіцієнт в'язкості рідини
використавши краплі іншої рідини, якщо вони не розчиняються одна в одній. В
цьому випадку у формулу (4) необхідно ввести поправочний коефіцієнт, який
враховує деформацію краплі. Для крапель води в трансформаторному маслі цей
коефіцієнт визначений експериментально і відповідає 1.5, тоді розрахункова
формула набуває вигляду
1 𝑟 2 (𝜌1 − 𝜌)
𝜂= 𝑔 (5)
3 𝜐0
Експериментальна установка (рис.3) складається зі скляної циліндрової
посудини 1, що наповнена досліджуваною рідиною. Над посудиною укріплена
градуйована бюретка 2 з краном (або затиском) 3. Бюретка заповнюється
79
водою, потім краном (затиском) 3 регулюється частота падіння
крапель так, щоб забезпечити падіння крапель уздовж осі
циліндра з інтервалом близько 10 см.
Після того, як встановлена бажана частота падіння
крапель, положення крану не міняється до закінчення вимірів.
При виконанні повторних вимірів рідина доливається в бюретку
до первинного рівня. Цим забезпечується однакова маса
крапель, а, отже, і їх однаковий розмір.
Верхнє кільце C встановлюють нижче за рівень масла
приблизно на 10 см. Кільце Е встановлюється посередині між
Рис. 3
кільцями C і F (заміряють по верхніх зрізах кілець). Якщо
відрізки СЕ і EF однакові, то для перевірки рівномірності руху досить
порівняти відповідні проміжки часу, не обчислюючи швидкості.
Переконавшись, що tCE=tEF, приступають до визначення часу падіння
краплі для всього шляху СF, виконують це кілька разів. Потім знаходять
середній час tCF по вимірах для декількох крапель. Результати записуємо у
таблицю.
1. Швидкість визначається за формулою

ℓ𝐶𝐹
𝜐0 =
𝑡𝐶𝐹
Точність визначення 𝜐0 зростає зі збільшенням шляху ℓ і відповідного часу t.
Якщо умова рівномірності не дотримується, то слід опустити кільце C на
декілька сантиметрів, заново встановити кільце Е посередині і повторити
виміри.
2. Визначення радіусу краплі. Не міняючи положення затиску 3,
доливають воду в бюретку до первинного рівня. Накрапують з бюретки 2 або 3
см3 води, рахуючи при цьому краплі. Якщо об'єм води, що витекла, позначити
4
Q, то об'єм однієї краплі V буде, 𝑉 = 𝜋𝑟 3 , де n  число крапель.
3
Тоді радіус краплі
80
4 3 3 𝑄
𝑄 = 𝑛𝑉 = 𝑛 𝜋𝑟 3 ⇒ 𝑟= √
3 4 𝜋𝑛
3. В'язкість масла визначають за формулою (5).

Густина трансформаторного масла =885 кг/м3.
Густина води 1=1000 кг/м3.
Таблиця
№ досліду ℓCF, м tCF, с 𝜐0 , м/с Q, см3 n , Па·с
1
2
3
Сeреднє
значення
1. Дайте визначення в'язкості (внутрішнього тертя).
2. Дайте визначення коефіцієнта в’язкості. Яку розмірність він має?
3. Від чого залежить коефіцієнт в’язкості рідини?
4. Що називають градієнтом швидкості?
5. У чому полягає метод Стокса?
6. Які сили діють на кульку, що падає в рідині?
7. Як визначити швидкість падіння кульки?
8. Як впливає розмір кульки на швидкість її падіння у в'язкому середовищі?
81
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА В'ЯЗКОСТІ ПОВІТРЯ

КАПІЛЯРНИМ МЕТОДОМ
Ідеальна рідина, тобто рідина без тертя, є абстракцією. Усім реальним
рідинам і газам більшою чи меншою мірою властива в'язкість або внутрішнє
тертя.
Внутрішнє тертя (в'язкість) виникає при стаціонарному протіканні
розрідженого газу. При цьому молекула має
швидкість хаотичного теплового руху і швидкість
впорядкованого руху. Розділимо потік на тонкі шари
(рис.1), кожен з яких рухається з певною швидкістю.
Вважатимемо, що в межах шару молекули мають
однакові швидкості υ. При цьому мінімальна
Рис.1
швидкість спостерігається в шарі, прилеглому до
стінки. Градієнт швидкості спрямований перпендикулярно швидкості потоку і
показує, як швидко змінюється швидкість при переході від шару до шару в
напрямку x, і дорівнює 𝑑𝜐/𝑑𝑥.
Коефіцієнт в'язкості  чисельне дорівнює силі, що діє на одиницю площі
𝑑𝜐
дотику шарів при градієнті швидкості = 1 (у системі СІ має розмірність
𝑑𝑥
Па.с). Чим більша в'язкість, тим сильніше рідина відрізняється від ідеальної,
тим більші сили внутрішнього тертя в ній виникають. В'язкість залежить від
температури, причому характер цієї залежності для рідин і газів різний (для
рідин  зі збільшенням температури зменшується, у газів, навпаки,
збільшується), що вказує на відмінність їх механізмів внутрішнього тертя.
Метод Пуазейля. Цей метод ґрунтується на ламінарному (шаровому)
протіканні рідини в тонкому капілярі. Розглянемо капіляр (рис.2).
82
Рис.2
Сила внутрішнього тертя пропорційна площі S взаємодіючих шарів і тим
більша, чим більша їх відносна швидкість. Оскільки розділення на шари
умовне, то прийнято виражати силу залежно від зміни швидкості, віднесеної до
довжини в напрямку, перпендикулярному швидкості, тобто від 𝑑𝜐/𝑑𝑥 -
градієнта швидкості (швидкості зрушення):
𝑑𝜐
𝐹тер = 𝜂 | |𝑆 (1)
𝑑𝑟
Вираз (1) називається рівнянням Ньютона. Де η - коефіцієнт
пропорціності, що називається коефіцієнтом внутрішнього тертя або
динамічною в'язкістю.
Існує два режими течії рідин.
Течія називається ламінарною, якщо уздовж потоку кожен виділений
тонкий шар ковзає відносно сусідніх, не перемішуючись з ними, а
турбулентною, якщо уздовж потоку відбувається інтенсивне вихроутворення і
перемішування рідини (газу).
Розглянемо течію в'язкої рідини (газу) по трубах, якщо потік -
ламінарний.
Для визначення залежності 𝜐 = 𝑓(𝑟) виділимо подумки циліндричний
об'єм рідині деякого радіусу r і довжини ℓ (рис.3).
Рис.3
На торцях виділеного циліндра (рис. 3) підтримуються тиски p1 і p2
відповідно, що обумовлює результуючу силу:
83
𝐹 = 𝑝1 𝑆 − 𝑝2 𝑆 = 𝑝1 𝜋𝑟 2 − 𝑝2 𝜋𝑟 2 = (𝑝1 − 𝑝2 )𝜋𝑟 2 (2)
На бічну поверхню циліндра з боку навколишнього шару рідини діє сила
внутрішнього тертя
𝑑𝜐 𝑑𝜐
𝐹терт = 𝜂 | | 𝑆 = 𝜂 | | 2𝜋 ∙ 𝑟 ∙ ℓ (3)
𝑑𝑟 𝑑𝑟
де 𝑆 = 2𝜋 ∙ 𝑟 ∙ ℓ  площа бічної поверхні циліндра.
Оскільки рідина рухається рівномірно, то сили, що діють на виділений
циліндр, урівноважені
𝐹 = 𝐹терт (4)
Підставляючи в рівність (4) вирази (2) і (3), отримуємо
𝑑𝜐
(𝑝1 − 𝑝2 )𝜋𝑟 2 = −𝜂 2𝜋 ∙ 𝑟 ∙ ℓ (5)
𝑑𝑟
𝑑𝜐
Знак "−" в правій частині рівняння обумовлений тим, що <0
𝑑𝑥
(швидкість зменшується зі збільшенням r). З (5) витікає, що

(𝑝1 − 𝑝2 )
𝑑𝜐 = − 𝑟𝑑𝑟 (6)
2𝜂 ∙ ℓ
Проінтегруємо рівняння (6):
𝜐 𝑟
(𝑝1 − 𝑝2 )
∫ 𝑑𝜐 = − ∫ 𝑟𝑑𝑟 (7)
2𝜂 ∙ ℓ
0 𝑅
де нижня межа відповідає шару, що "прилипнув" до внутрішньої поверхні

труби (𝜐=0 при r=R), а верхня межа - змінна. Розв’язуючи (7), отримуємо
залежність швидкості шарів рідини від їх відстані до осі труби:
(𝑝1 − 𝑝2 ) 2
𝜐=− (𝑅 − 𝑟 2 ) (8)
4𝜂 ∙ ℓ
Найбільшу швидкість має шар, що протікає уздовж осі труби (r=0):
(𝑝1 − 𝑝2 ) 2
𝜐= 𝑅 (9)
4𝜂 ∙ ℓ
Встановимо, від яких чинників залежить витрата Q
рідини (газу), що протікає по горизонтальній трубі. Для
цього виділимо циліндричний шар радіусу r завтовшки dr
Рис.4
84
(рис. 4).
Площа перерізу цього шару:
𝑑𝑆 = 2𝜋 ∙ 𝑟𝑑𝑟. (10)
Оскільки шар тонкий, то можна вважати, що він переміщується з
однаковою швидкістю υ. За одну секунду шар переносить об'єм рідини (газу)
𝑑𝑄 = 𝜐𝑑𝑆 = 𝜐 ∙ 2𝜋 ∙ 𝑟𝑑𝑟. (11)
Підставляючи (8) в (11), отримуємо витрату рідини (газу):
(𝑝1 −𝑝2 )
𝑑𝑄 = 𝜋 (𝑅2 − 𝑟 2 )𝑟𝑑𝑟 , (12)
2𝜂∙ℓ
звідки інтегруванням по усьому перерізу знаходимо

𝑅
(𝑝1 − 𝑝2 ) 𝜋𝑅4 (𝑝1 − 𝑝2 )
𝑄=𝜋 ∫(𝑅2 − 𝑟 2 )𝑟𝑑𝑟 = ∙ (13)
2𝜂 ∙ ℓ 8𝜂 ℓ
0
Залежність (13) відома під назвою формула Пуазейля.

Як видно з (13), за даних зовнішніх умов (p1 і p2) через трубку протікає
тим більше рідини (газу), чим менша її в'язкість і більше радіус труби. Сильна
залежність Q від радіусу обумовлюється зміною не лише об'єму, але і
відносною долею шарів, які розташовані поблизу поверхні труби.
Установка ФПТ1-1н входить в комплект устаткування учбової
лабораторії "Молекулярна фізика і термодинаміка" і призначена для визначення
коефіцієнта в'язкості повітря капілярним методом.
Визначення коефіцієнта в'язкості повітря капілярним методом
ґрунтується на наступному явищі: при прокачуванні повітря через тонкі трубки
частина вхідного тиску витрачається на подолання сил внутрішнього тертя -
в'язкість.
З формули (13) можна визначити залежність між довжиною ℓ і радіусом R
трубки, витратою повітря Q, втратою (падінням) тиску Δp і коефіцієнтом
в'язкості η:
85
𝜋 ∙ Δ𝑝 ∙ 𝑟 4
𝜂= (14)
8∙𝑄∙ℓ
Установка ФПТ1-1н є конструкцією настільного типу, що складається з
двох сполучених корпусів (рис. 5): приладового блоку; блоку робочого
елементу.
Рис.5
На лицьовій панелі приладового блоку знаходяться цифрові прилади для
виміру тиску і витрати.
До складу блоку робочого елементу входить: металевий капіляр,
закріплений між пневмо-камерами.
Регулювання витрати повітря через робочий елемент здійснюється
шляхом обертання регулятора.
86
ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ РОБОТИ

1. Подати на установку живлення, включивши в приладовому модулі
перемикач "МЕРЕЖА". При цьому в модулі робочого елементу спалахне
постійне підсвічування відсіку (зелене світло), що вказує на подання живлення.
2. Включити в приладовому модулі перемикач "КОМПРЕСОР". При
цьому відсік в модулі робочого елементу підсвітиться миготливим червоним
світлом, що вказує на те, що компресор почав прокачування капіляра.
3. Плавно обертаючи за годинниковою стрілкою регулятор "ВИТРАТА" в
приладовому модулі встановити витрату відповідно до завдання за шкалою
витратоміру на приладовому блоці.
4. Зняти відповідні показання з вимірника тиску.
5. Занести значення вимірювань в таблицю.
Таблиця
Коефіцієнт в’язкості
№ досліду Витрата Q, м3/с Тиск p, Па
, Па.с
1
2
3
4
5
Середнє значення - -
6. Встановити регулятор витрати повітря на мінімум, після чого вимкнути

установку тумблером "МЕРЕЖА".
ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ВИМІРІВ

1. Для кожного режиму визначити за формулою Пуазейля (14) коефіцієнт
в'язкості повітря.
Розміри капіляра :  довжина ℓ=0,1 м;
 радіус R=0,45 мм
Знайти середнє значення коефіцієнта в'язкості.
87
2. За формулою
8 ∙ 𝑘𝑁𝐴 𝑇
〈𝑣т 〉 = √
𝜋∙𝜇
обчислити середню швидкість теплового руху молекул повітря, враховуючи,

що молярна маса повітря μ=0,029 кг/моль, Т температура у лабораторії в
процесі проведення експерименту, [T, K], k=1,38.10-23 Дж/К – стала Больцмана,
NA=6,02.1023 1/моль – стала Авогадро.
3. За формулою
3∙𝜂
𝜆=
𝜌 ∙ 〈𝜐т 〉
обчислити середню довжину вільного пробігу молекул. При цьому густину
повітря можна знайти за формулою
𝜇 ∙ 𝑝𝑎
𝜌=
𝑘𝑁𝐴 ∙ 𝑇
для відомих значень температури [T, K] і тиску [pa=105 Па] у лабораторії в
процесі проведення експерименту.
1. Який фізичний сенс коефіцієнта в'язкості? У яких одиницях СІ вимірюється
ця величина?
2. У чому проявляється внутрішнє тертя?
3. Запишіть і прокоментуйте рівняння Ньютона?
4. Дайте визначення ламінарного і турбулентного потоку.
5. Запишіть рівняння Пуазейля. Від яких чинників залежить об'єм рідини, що
протікає по горизонтальній трубі?
6. Яка величина називається середньою швидкістю теплового руху молекул
ідеального газу? Від яких фізичних величин вона залежить?
7. Яка величина називається середньою довжиною вільного пробігу молекули?
Від яких фізичних величин вона залежить?
88
ВИЗНАЧЕННЯ ПИТОМОГО ОПОРУ НІХРОМОВОГО

ДРОТУ
Ніхром становить собою сплав двох металів нікелю і хрому, з високим
питомим електричним опором, з якого виготовляють нагрівальні елементи
електричних печей.
Класична електронна теорія провідності металів спирається на кілька
фундаментальних припущень, а саме: усі метали мають кристалічну будову; у
вузлах кристалічної решітки металу розташовані позитивні іони, які
здійснюють невеликі коливання біля своїх положень рівноваги; вільні
електрони хаотично рухаються між іонами, утворюючи електронний «газ». У
зовнішньому електричному полі виникає впорядкований рух електронів.
Стикаючись з іонами, електрони передають їм частину кінетичної енергії, що
призводить до збільшення енергії коливань іонів, тобто до нагрівання металів.
Ця теорія вільних електронів не змогла пояснити цілий ряд явищ: ефект
Холла, явище надпровідності, термоелектричні явища і тому подібне, і є лише
першим наближенням до дійсності.
Проходження струму в металах описує квантова теорія металів. За
напрямок струму прийнятий напрямок руху позитивних зарядів. Силою струму
𝐼 називається скалярна величина
𝑑𝑞
𝐼= (1)
𝑑𝑡
де dq  заряд, що проходить через поперечний переріз провідника за малий час
dt.
Якщо величина і напрямок струму 𝐼 не змінюються з часом, то такий
струм називається постійним.
89
ЗАКОНИ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ

1. Опір R провідника залежить від його розмірів, форми і матеріалу,
ℓ
𝑅=𝜌 (2)
𝑆
де ℓ довжина провідника, S  площа його поперечного перерізу,  питомий
опір матеріалу провідника.
Найменші питомі опори у срібла (Ar=1,6∙10-8 Ом∙м) та міді (Cu=1,7∙10-8
Ом∙м).
Для даного матеріалу питомий опір залежить від температури. В
металевих провідниках він лінійно зростає з підвищенням температури t,
𝜌 = 𝜌0 (1 + 𝛼𝑡) (3)
де  питомий опір при 0°С, α температурний коефіцієнт опору.
При послідовному з'єднанні провідників загальний опір дорівнює
𝑅 = ∑ 𝑅𝑖 (4)
а при паралельному
1 1
=∑ (5)
𝑅 𝑅𝑖
2. Закон Ома для ділянки кола. Якщо ділянка електричного кола однорідна,
тобто не містить джерела струму, то
𝑈
𝐼= (6)
𝑅
де R – опір ділянки, 𝑈 = 𝜑1 − 𝜑2  напруга (різниця потенціалів, або падіння
потенціалу) на його кінцях.
Будь-яке джерело струму (батарейка, акумулятор, генератор)
характеризується електрорушійної силою (ЕРС) ℰ і внутрішнім опором r.
Закон Ома для замкненого кола, що містить джерело струму,
ℰ
𝐼= (7)
𝑅+𝑟
R  опір зовнішньої ділянки ланцюга.
90
Електрорушійна сила джерела струму чисельно дорівнює напрузі на його
затискачах при розімкнутому ланцюгу.
3. Закон Джоуля-Ленца. Кількість теплоти dQ, що виділяється у провіднику
при проходженні струму 𝐼 за час dt:
𝑑𝑄 = 𝐼 ∙ 𝑈𝑑𝑡 (8)
Потужність електричного струму в цьому випадку,
𝑃 =𝐼∙𝑈 (9)
4. Правила Кірхгофа.
1-е правило: алгебраїчна сума струмів, що сходяться у вузлі ланцюга, дорівнює
нулю:
∑ 𝐼𝑘 = 0 (10)
При цьому струми, що входять у вузол, вважаються позитивними, а ті що

виходять  негативними.
2-е правило: В будь-якому замкненому контурі ланцюга алгебраїчна сума
добутків струмів 𝐼𝑘 і опорів Rk дорівнює алгебраїчній сумі електрорушійних сил
ℰ𝑘 , що діють в цьому контурі
∑ 𝐼𝑘 ∙ 𝑅𝑘 = ∑ ℰ𝑘 (11)
Тут також дотримуються правила знаків: струми, що йдуть уздовж

обраного напрямку обходу контуру, вважаються позитивними, а ті що проти
напрямку обходу  негативними. Відповідно ЕРС, що діють за обраним
напрямом обходу, вважаються позитивними, а проти напрямку обходу 
негативними.
ВИМІРЮВАННЯ ОПОРУ ЗА МЕТОДОМ ВОЛЬТМЕТРА-

АМПЕРМЕТРА
Спосіб вимірювання опору R за методом вольтметра-амперметра
заснований на законі Ома і полягає у визначенні опору по напрузі U на його
кінцях і струму 𝐼, який проходить крізь нього,
91
𝑈
𝑅= (12)
𝐼
Можливі два способи включення вольтметра і амперметра: за схемою 1 та
схемою 2 (рис. 1).
Схема 1 Схема 2
Рис. 1. Можливі схеми включення амперметра А і вольтметра V.
При вимірюванні за першою схемою напруга U на вольтметрі,
𝑈 = 𝑈𝐴 + 𝑈𝑋 (13)
UA – напруга на амперметрі, UX  напруга на шуканому опорі RX.
Оскільки UA= 𝐼RA та UX= 𝐼RX, то
𝑈 = 𝐼 ∙ 𝑅𝐴 + 𝐼 ∙ 𝑅𝑋 (14)
RA  опір амперметра, 𝐼  струм через амперметр.
Відношення показників вольтметра і амперметра дають деяку величину 𝑅𝑋′ ,
𝑈
𝑅𝑋′ = (15)
𝐼
що не збігається з істинним значенням RX, тому що з (14) випливає, що
𝑅𝑋′ = 𝑅𝐴 + 𝑅𝑋 (16)
Оскільки RX і 𝑅𝑋′ розрізняються на величину опору амперметра RA, то для
отримання достовірного результату ця схема використовується, якщо шуканий
опір значно перевищує опір амперметра (Rх >>RA), тобто при вимірюванні
великих опорів.
В цьому випадку справжня величина опору буде визначатися з рівняння
𝑅𝑋 = 𝑅𝑋′ − 𝑅𝐴 (17)
При вимірюванні за другою схемою позначимо відношення показників
вольтметра і амперметра
92
𝑈
𝑅𝑋″ = (18)
𝐼
а справжнє значення вимірюваного опору розрахуємо за формулою
𝑈
𝑅𝑋 = (19)
𝐼𝑋
Струм 𝐼 через амперметр дорівнює сумі струмів через вольтметр і через
вимірюваний опір
𝐼 = 𝐼𝑉 + 𝐼𝑋 (20)
𝑈 𝑈 𝑈
Переписуємо (20) у вигляді ″ = + , отримуємо
𝑅𝑋 𝑅𝑉 𝑅𝑋
1 1 1
″
= + (21)
𝑅𝑋 𝑅𝑉 𝑅𝑋
RV  опір вольтметра.
1 1
З (21) випливає, що RX співпаде з 𝑅𝑋″ , якщо тільки << , тобто якщо
𝑅𝑉 𝑅𝑋
вимірюваний опір значно менше опору вольтметра (RX<< RV). Тому друга схема
використовується при малих значеннях опору RX, який визначається.
1 1 1
Так як = ″ − , то
𝑅𝑋 𝑅𝑋 𝑅𝑉
𝑅𝑋″ 𝑅𝑉
𝑅𝑋 = (22)
𝑅𝑉 − 𝑅𝑋″
Тобто, у разі схеми 2, справжня величина опору обчислюється за
формулою (22).
Загальний вигляд установки зображений на рис. 2. Установка включає
блок живлення 1, два нерухомих кронштейна 2 і 3, рухливий кронштейн 4. На
стійку 5 нанесені мітки лінійки 6. Між нерухомими кронштейнами закріплений
ніхромовий дріт 7. Рамка 8 вказує довжину вимірюваної ділянки дроту. Блок
живлення включає трансформатор, змінна напруга з якого подається на діод, на
виході з якого формується постійна напруга.
93
Рис. 2.
Блок живлення містить також резистор, який регулює силу струму в
ланцюзі, амперметр і вольтметр, шкали яких укріплені на зовнішній панелі
блоку живлення.
На початку роботи встановити рухливий кронштейн так, щоб довжина l
вимірюваної ділянки дроту лежала в межах 35-50 см. Занести значення
довжини ℓ, діаметра d дроту, опору амперметра RA і опору вольтметра RV в
таблицю 1.
Таблица 1
d, (м) ℓ, (м) RA, (Ом) RV, (Ом)
. -3
0,34 10 0,29 1975
Завдання 1. Вимірювання опору ділянки ніхромового дроту за схемою 1.

1. Включити кнопку "Мережа" на панелі приладу.
2. Встановити кнопки робіт в положення "В-А" (вольтметрамперметр) і «Сх1»
(Схема 1).
94
3. Ручкою регулювання струму встановити будь-яке значення струму і записати
покази вольтметра і амперметра в таблицю 2. Зняти покази амперметра і
вольтметра при трьох різних значеннях струму.
Таблица 2
№ U, (В) 𝐼, (А) 𝑈
𝑅𝑖′ = , (Ом)
𝐼
1
2
3
′
𝑅1сер =
4. Визначити опір R1 ділянки дроту, згідно з формулою (17),

′
𝑅1 = 𝑅1сер − 𝑅𝐴
Завдання 2. Вимірювання опору за схемою 2.
1. Встановити кнопку перемикання схем в положення "Cх 2" (Cxема 2).
2. Провести вимірювання струму і напруги подібно завданню 1. Результати
занести в таблицю 3.
Таблица 3
№ U, (В) 𝐼, (А) U
𝑅𝑖″ = , (Ом)
I
1
2
3
"
𝑅2сер =
3. Визначити опір R2 ділянки дроту, відповідно до рівняння (22),

"
𝑅2сер ∙ 𝑅𝑉
𝑅2 = "
𝑅𝑉 − 𝑅2сер
4. Порівняти величину опору дроту, виміряного за допомогою 1-ої та 2-ої схеми
(тобто R1 і R2) зі значеннями RA і RV. Зробити висновок про доцільність
застосування схеми 1, або схеми 2, для вимірювання даного опору.
Завдання 3. Визначення питомого опору ніхрому.
95
1. Розрахувати питомий опір ніхрому за формулою
𝑅𝑆 𝑅𝜋𝑑 2
𝜌= =
ℓ 4ℓ
через значення R1 із завдання 1 і через значення R2 із завдання 2.
2. Визначити відносні похибки ℰ 1 і ℰ 2 за формулою
|𝜌0 − 𝜌|
ℰ𝜌 = ⋅ 100%
𝜌0
де 0=1,05.10-6 Ом∙м  табличне значення питомого опору ніхрому.
1. Як пов'язано опір провідника з питомим опором? В яких одиницях
вимірюється питомий опір, від чого залежить?
2. Сформулювати закони Ома для ділянки ланцюга і для замкненого кола.
3. Записати формули закону Джоуля-Ленца та потужності струму.
4. Записати правила Кірхгофа. Пояснити розстановку знаків плюс і мінус в
сумах.
5. Пояснити в яких випадках використовується різні схеми включення
приладів в методі вольтметра і амперметра, вивести розрахункові
формули (17) і (22).
6. У ланцюг включені послідовно мідний і сталевий дроти однакового
діаметра і довжини. Знайти: а) відношення кількостей теплоти, що
виділяються в цих дротах; б) відношення падінь напруги на цих дротах.
Питомий опір міді м=1,7∙10-8 Ом∙м, сталі ст=12∙10-8 Ом∙м.
96
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВНОЇ І КОРИСНОЇ ПОТУЖНОСТІ І

КОЕФІЦІЄНТА КОРИСНОЇ ДІЇ ДЖЕРЕЛА СТРУМУ
За наявності електричного поля усередині провідників виникає
електричний струм. Для створення поля достатньо розділити позитивні і
негативні заряди. Таке розділення може бути здійснене лише силами
неелектричного походження (механічними, хімічними і так далі), які називають
сторонніми силами.
Пристрої, які забезпечують створення і підтримку сторонніх сил,
називають джерелами або генераторами струму.
Основною характеристикою джерела струму служить електрорушійна
сила (ЕРС). Вона дорівнює роботі, яка виконується джерелом струму при
переміщенні позитивного одиничного заряду по всьому замкнутому ланцюгу,
віднесеній до величини заряду. ЕРС дорівнює сумі падінь напруги на
зовнішній і внутрішній ділянках електричного ланцюга:
ℰ = 𝐼∙𝑅 + 𝐼∙𝑟
де R  зовнішній опір; r  внутрішній опір (опір джерела струму).
Добуток 𝑈 = 𝐼 ∙ 𝑅 - це напруга на зовнішній ділянці ланцюга. Тому:
𝑈 = ℰ– 𝐼∙𝑟
ЕРС джерела є величиною постійною, а напруга залежить від сили
струму: вона менша ЕРС на величину 𝐼𝑟. При зменшенні сили струму добуток
𝐼𝑟 прагне до нуля, і напруга U наближається до величини ЕРС. За відсутності
струму 𝑈 = ℰ. Тому мірою ЕРС джерела струму може служити різниця
потенціалів на полюсах джерела струму при розімкненому електричному
ланцюзі.
97
Електричний струм є спрямованим рухом носіїв струму. У металах
такими носіями служать вільні електрони, в електролітах – позитивні і
негативні іони, в напівпровідниках – вільні електрони і дірки, в газах  вільні
електрони, позитивні і негативні іони.
У системі СІ ЕРС і напруга вимірюються у вольтах, а сила струму – в
амперах.
Хай джерело струму з ЕРС ℰ і внутрішнім опором r замкнено на
зовнішній ланцюг з опором R. У зовнішньому ланцюзі виділятиметься
потужність N, яка може бути використана і тому називається корисною
потужністю. Вона дорівнює
𝑅
𝑁 = 𝑈 ∙ 𝐼 = 𝑅 ∙ 𝐼2 = ℰ 2 (1)
(𝑅 + 𝑟)2
Для отримання останнього виразу були використані закон Ома для
ділянки ланцюга
𝑈 =𝐼∙𝑅
і закон Ома для повного ланцюга
ℰ
𝐼=
𝑅+𝑟
Дослідимо, при якому опорі Rm потужність буде максимальною. Значення
Rm отримаємо, диференціюючи формулу (1) по R і прирівнюючи першу похідну
нулю. Це дає
𝑑𝑁 (𝑅 + 𝑟)2 − 2𝑅(𝑅 + 𝑟) (𝑅 + 𝑟) − 2𝑅
= 𝜀2 4
= 𝜀2 =0 (2)
𝑑𝑅 (𝑅 + 𝑟) (𝑅 + 𝑟)3
Звідси отримуємо Rm=r.
Отже, корисна потужність досягає максимального значення при опорі
зовнішнього ланцюга, що дорівнює внутрішньому опору джерела струму. При
ℰ
цьому сила струму 𝐼 в ланцюзі дорівнює, тобто половині сили струму
2𝑟
короткого замикання, і найбільше значення потужності дорівнює

ℰ2
𝑁𝑚 = (3)
4𝑟
98
Якщо джерело струму замкнути на зовнішній опір, то струм тече також і
усередині джерела, і тому деяка потужність витрачається «марно» на виділення
теплоти в джерелі струму. Ця потужність дорівнює
𝑁𝑖 = 𝑟𝐼 2
тоді як повна потужність джерела:
𝑁 = 𝑅 ∙ 𝐼2 + 𝑟 ∙ 𝐼2 = 𝐼 ∙ ℰ (4)
ККД джерела струму дорівнює:
𝑁 𝑈
𝜂= = (5)
𝑁0 ℰ
Оскільки 𝑈 ≤ ℰ завжди, то 𝜂 ≤ 1.
Розглянемо детальніше, як залежить корисна потужність N і ККД  від
сили струму 𝐼. Потужність N зобразимо у вигляді
𝑁 = 𝑁0 − 𝑁𝑖 = ℰ ∙ 𝐼 − 𝑟 ∙ 𝐼 2 (6)
Як видно, зі зміною сили струму 𝐼 потужність N змінюється за
параболічним законом. N наближається до нуля, якщо 𝐼(ℰ − 𝑟 ∙ 𝐼) = 0. Це дає
два значення струму 𝐼1 = 0 або 𝐼2 = ℰ/𝑟.
Перший розв’язок відповідає розімкненому ланцюгу (R>>r), а другий –
короткому замиканню (R<<r).
Залежність ККД від сили струму виражається формулою
𝑁 ℰ ∙ 𝐼 − 𝑟 ∙ 𝐼2 𝑟
𝜂= = =1− 𝐼 (7)
𝑁0 ℰ∙𝐼 ℰ
ККД досягає найбільшого значення (=1) при розімкнутому ланцюгу і
потім зменшується лінійно, перетворюючись на нуль при короткому замиканні.
За максимального значення корисної потужності, що має місце при R=r, а
=0,5, залежності корисної потужності N, повної потужності N0 і ККД джерела
струму  від сили струму 𝐼 в ланцюзі зображені на рис.1.
Умови отримання найбільшої корисної потужності і максимального ККД
несумісні.
99
Рис.1
Мета даної лабораторної роботи полягає в експериментальній перевірці
вказаних залежностей.
1. Зібрати (або перевірити) схему (рис.2), на якій ℰ – досліджуване
джерело струму, А – амперметр, V – вольтметр, К – ключ.
Рис.2
2. Розімкнути ключ, виміряти вольтметром наближене значення ЕРС ℰ

джерела струму, вважаючи, що вольтметр, маючи дуже великий опір,
практично не споживає струм.
3. Змінюючи реостатом силу струму в зовнішньому ланцюзі з кроком
0,1 А, записати в таблицю показання амперметра і вольтметра. Виміри
припинити при повністю виведеному реостаті.
100
Таблиця
Сила Напруга U, В Потужність, Вт ККД, %
струму 𝐼, A Повна Корисна 𝜂 = 𝑈/ℰ
𝑁0 = ℰ𝐼 𝑁 = 𝑈𝐼
0,2
0,3
0,4
0,5
0,6
0,7
0,8
0,9
За отриманими даними 𝐼 і ℰ обчислити значення корисної потужності N,
повної потужності Nо і ККД . Побудувати графіки залежностей цих величин
від сили струму 𝐼 та проаналізувати результат.
1. Дайте визначення ЕРС. У яких одиницях вимірюють цю величину в СІ?
2. Які сили називаються сторонніми?
3. Дайте визначення повної та корисної потужностей джерела струму. У яких
одиницях вимірюють ці величини в СІ?
4. Дайте визначення коефіцієнта корисної дії струму. Як змінюється ККД при
зміні навантаження R від 0 до ∞?
5. Яке значення має ККД джерела струму при максимальній корисній
потужності? Який при цьому зовнішній опір ланцюгу R?
6. Збільшаться або зменшаться показання вольтметра при замиканні ключа на
схемі (рис.2)? Відповідь обґрунтуйте.
7. Як можна визначити внутрішній опір джерела струму в даній роботі?
101
ГРАДУЮВАННЯ ТЕРМОПАРИ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ

ЧУТЛИВОСТІ
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.
При з'єднанні двох провідників, виготовлених з різних металів, між ними
виникає контактна різниця потенціалів (КРП) - , залежна від їх хімічного
складу і температури. Це явище було відкрите А. Вольтом в 1797 р. Причиною
появи КРП є різна концентрація електронів в контактуючих металах, а також
відмінність робіт виходу електронів з металів. Припустимо, що два різнорідні
метали 1 і 2 (рис.1) мають однакову температуру. Електрони провідності будут
Рис.1
переходити з металу 1 в метал 2 і назад. Однак, концентрації електронів n1 і n2
в металах відмінні, тому потоки електронів у двох напрямах будуть
неоднаковими. Якщо n1>n2, то потік електронів з металу 1 буде більше потоку в
зворотному напрямку, і метал 1 заряджатиметься позитивно, а метал 2 –
негативно. Внаслідок цього між металами виникне різниця потенціалів і
з'явиться електричне поле, яке припинить процес подальшого перетікання
електронів. Відповідно до класичної теорії електрони провідності можна
розглядати як ідеальний електронний газ, який в області контакту двох
102
провідників знаходитиметься в потенціальному (електростатичному) полі. Тому
для розподілу електронів застосовують формула Больцмана
𝑛1 = 𝑛2 ∙ exp(− ∆𝑊⁄𝑘𝑇) (1)
де різниця потенціальних енергій електронів визначається співвідношенням

−∆𝑊 = 𝑒 ∙ ∆𝜑 ′ . З (1) слідує формула для контактної різниці потенціалів ∆𝜑 ′ ,
що обумовлена відмінністю концентрацій електронів,
𝑘𝑇 𝑛2
∆𝜑 ′ = ∙ ln ( ) (2)
𝑒 𝑛1
Оцінимо порядок величини ∆𝜑 ′ , яка спричинена дифузією електронів:
при кімнатній температурі (T=300К) 𝑘𝑇⁄𝑒 ≈ 0,026 В, а величина, ln(𝑛2 ⁄𝑛1 ) <
1 так, що ∆𝜑 ′ ≈ 0,01 ÷ 0,001 В.
Передбачимо, що (при рівній концентрації електронів) робота виходу
електронів з металу 1 А1 більша, ніж з металу 2 –А2 . Тоді електрони будуть
частіше переходити з металу 2 в метал 1, ніж навпаки. В результаті метал 1
заряджатиметься негативно, а метал 2  позитивно і між ними виникне
контактна різниця потенціалів ∆𝜑 " . Для визначення її величини підрахуємо
роботу по перенесенню електрона по замкненому контуру (рис.1). В силу
потенціального характеру електростатичного поля ця робота дорівнює нулю
𝐴2 − 𝐴1 + 𝐴12 = 0
де A12  робота по перенесенню електрона з одного металу в інший. Звідси
𝐴12 = 𝐴1 − 𝐴2 і, отже
𝐴1 − 𝐴2
∆𝜑 " = (3)
𝑒
Величина ∆𝜑 " вимірюється декількома вольтами.
Об'єднавши (2) і (3), отримуємо загальний вираз для контактної різниці
потенціалів: ∆𝜑 = ∆𝜑 ′ + ∆𝜑 "
𝐴1 − 𝐴2 𝑘𝑇 𝑛2
∆𝜑 = + ∙ ln ( ) (4)
𝑒 𝑒 𝑛1
У замкнутому ланцюзі з двох різнорідних металів на на межі їх дотику
виникають контактні різниці потенціалів, спрямовані назустріч одна одній.
103
Якщо температури контактів однакові, то сумарна
різниця потенціалів ∆𝜑12 + ∆𝜑21 = 0 і струму в
ланцюзі не буде. Якщо ж контакти підтримувати
при різних температурах (нагріваючи або
охолоджуючи один з них), то в ланцюзі виникає
відмінна від нуля ЕРС (рис.2). Це явище отримало
назву ефекту Зеєбека. Величина ЕРС ℰ = ∆𝜑12 +
Рис.2
∆𝜑21 . Останній вираз можна представити у вигляді
𝐴1 − 𝐴2 𝑘𝑇1 𝑛2 𝐴2 − 𝐴1 𝑘𝑇2 𝑛1
ℰ= + ∙ ln ( ) + + ∙ ln ( )
𝑒 𝑒 𝑛1 𝑒 𝑒 𝑛2
або у результаті отримуємо, що величина виникаючої ТЕРМОЕРС прямо
пропорційна різниці температур гарячого і холодного спаїв
𝑘 𝑛2
ℰ = ( ∙ ln ( )) (𝑇1 − 𝑇2 ) = 𝛼(𝑇1 − 𝑇2 ) (5)
𝑒 𝑛1
Відзначимо, що формула (5) справедлива, якщо різниця температур спаїв
не дуже велика. Коефіцієнт 𝛼 називається термосилою або чутливістю
термопари. Чутливість чисельно дорівнює ТЕРМОЕРС, яка виникає при різниці
температур в 1о. Її значення для чистих металів дуже малі. Порівняно більша
величина чутливості для металів, що контактують з деякими сплавами.
Таблиця 1
Матеріал термопари Чутливість
ТмкВ/град
Мідь-константан (60% Cu + 40% Ni) 40
Залізо-константан 50.4
Платина - платина + 10% родію 6.4
Хромель-копель 80
Ефект Зеєбека широко використовується при створенні датчиків
температури  так званих термопар, що складаються з двох сполучених між
собою різнорідних електропровідних елементів. Електрична схема термопари
приведена на (рис.3).
104
Рис.3
Суцільною і пунктирною лінією показані різнорідні провідники

(наприклад, мідні і константанові). В точках 1 і 2 кінці цих провідників
зазвичай спаяні або зварені. Для збільшення ТЕРМОЕРС термопари
сполучають послідовно в термобатареї, як показано на (рис. 4). При цьому всі
парні спаї знаходяться при одній температурі, всі непарні  при іншій, а
величина ТЕРМОЕРС дорівнює сумі ТЕРМОЕРС кожної з термопар.
Термопара і термобатарея успішно застосовуються в термоелектричних
термометрах для виміру температур. Їх основними вузлами є чутливий елемент,
Рис.4
де реалізується ефект Зеєбека, і пов'язаний з ним вимірювальний прилад
(мілівольтметр, мікроамперметр). Якщо шкалу вимірювального приладу
проградуювати в оС, то точність виміру температури буде залежати від точності
вимірювального приладу, який використовується. Термоелектричний
термометр має ряд переваг в порівнянні з іншими контактними вимірниками
температур, а саме:
105
 можливість використання термопар в різних автоматизованих системах
управління і контролю, оскільки неелектричний сигнал переходить в
електричний:
 можливість виміру дуже малих різниць температур до 10-6 К;
 можливість використання в дуже малих об'єктах з причини малих
габаритів (діаметри спаїв провідників можуть досягати 0,1 мм і менш);
 мала інерційність, що дає можливість використання в процесах зі
швидкою зміною температури;
 широкий інтервал вимірюваних температур  від десятків до тисяч
градусів за абсолютною шкалою температур Кельвіна (для цього необхідно
мати набір термопар, оскільки кожна термопара розрахована на "свій", досить
вузький діапазон температур).
Схема експериментальної установки представлена на рис.5. Де 1 і 2 - спаї
термопар, термометри Т1 і Т2 служать для виміру температур, в ланцюг
термопари послідовно включений гальванометр G і може підключатися
послідовно з ним додатковий опір (магазин опорів) – Ro, який дозволяє
розрахувати величину ТЕРМОЕРС.
Рис.5
106
Хай при деякій різниці температур між спаями в ланцюзі йде струм 𝐼 1. За
законом Ома для замкненого ланцюга
ℰ = 𝐼1 ∙ 𝑅 (7)
де R  невідомий нам повний опір ланцюга, що включає опір гальванометра,
спаїв і сполучених дротів. Якщо ввести в ланцюг додатковий опір Ro, то
показання гальванометра стане 𝐼2 . Аналогічно (7) можна записати
ℰ = 𝐼2 (𝑅 + 𝑅0 ) (8)
Розв’язуючи спільно систему рівнянь (7) і (8) отримуємо для ТЕРМОЕРС
𝐼1 ∙ 𝐼2
ℰ= ∙𝑅 (9)
𝐼1 − 𝐼2 0
Опір R0, що вводиться,  повинен бути того ж порядку величини, що і R, а
оскільки до опору ланцюга основний вклад вносить гальванометр, опір якого 
1 кОм, то і величина R0 повинна обиратися (по вказівці викладача) – 1000 Ом.
Величина чутливості однієї термопари може бути визначена по формулі (5) з
урахуванням числа N термопар у термопарі
ℰ
𝛼= (10)
𝑁(𝑡1 − 𝑡2 )
Проградуювати термопару  це означає встановити залежність
(аналітичну, табличну або графічну) між показниками гальванометра і
різницею температур спаїв.
З цією метою:
1. Включають нагрівач і нагрівають лівий спай термопари на 60 – 70 оС. В
процесі нагрівання через кожні 5о записують показання гальванометра 𝐼 1 при
відключеному опорі R0 і 𝐼2  при включеному. Виміри необхідно починати,
коли температури спаїв відрізняються на ~ 20оC. Результати вимірів заносять в
таблицю 2.
Температура холодного спаю t2=...
Опір R0=1000 Ом
Кількість термопар N=10
107
Таблиця 2
Температура Різниця Показання гальванометра
гарячого спаю температур Без додаткового З додатковим
t1, oC спаїв (t1t2),oС опору 𝐼1 , мкА опором 𝐼2 , мкА
2. На підставі отриманих даних будують градуювальний графік

термопари, відкладаючи по осі абсцис показання гальванометра без
додаткового опору, а на осі ординат  відповідні різниці температур спаїв (t1t2)
і знаходять тангенс кута нахилу отриманої прямої, який чисельно дорівнює ціні
поділки гальванометра  у град/мкА;
3. За результатами вимірів і формулами (9) і (10) не менше трьох разів
обчислюють значення . Визначають середню величину і розраховують
відносну похибки. По чисельному значенню чутливості , визначають матеріал
провідників термопари (скориставшись показниками таблиці 1).
|𝛼т − 𝛼сер |
ℰ= ⋅ 100%
𝛼т
1. У чому полягає суть контактної різниці потенціалів?
2. У чому полягає ефект Зеєбека? Розкрийте його значення.
3. Як влаштована термопара? термобатарея? Від чого залежить їх
ТЕРМОЕРС?
4. Викладіть основні переваги термоелектричних термометрів.
5. Дайте визначення поняття чутливості термопари.
6. Що означає проградуювати термопару?
7. Для чого необхідний додатковий опір при визначенні чутливості
термопари? Чим визначається порядок його величини?
108
ВИВЧЕННЯ ЗАКОНІВ КІРХГОФА

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.
Розгалуженим колом називають коло, в якому є точки з’єднання трьох і
більше провідників. Розгалужені кола характеризують:
1) кількістю вузлів, тобто таких точок, в яких сходяться три і більше
провідників зі струмами;
2) кількістю гілок (розгалужень), тобто ділянок кола, які з’єднують два сусідні
вузли;
3) кількістю незалежних контурів, тобто замкнених кіл, кожен з яких
відрізняється від інших хоча б одним елементом.
Перший закон Кіргофа відноситься до вузлів ланцюгів, тобто точок, в
яких сходиться не менше трьох провідників і формулюється наступним чином:
Алгебраїчна сума струмів, що сходяться у вузлі дорівнює нулю:
∑ 𝐼𝑖 = 0 (1)
При цьому треба дотримуватися правила знаків. Струми, що входять до

вузла враховуються із знаком «+», а вихідні з нього, із знаком «».
За другим законом Кірхгофа, в будь-якому замкненому контурі
(наприклад, ABCA див. рис.1), обраному в розгалуженому ланцюзі,
алгебраїчна сума падінь напруги на всіх його ділянках дорівнює алгебраїчній
сумі електрорушійних сил, що діють в цьому контурі:
∑ 𝐼𝑖 ∙ 𝑅𝑖 + ∑ 𝐼𝑘 ∙ 𝑟𝑘 = ∑ ℰ𝑘 (2)
𝐼𝑖  сила струму в i-ой ділянці контура, Ri – опір цієї ділянки, 𝐼𝑘  сила струму
через джерело струму і rk  його внутрішній опір. Добуток 𝐼 iRi дорівнює Ui 
падінню напруги на i-ому опорі, а добуток 𝐼𝑘 ∙ 𝑟𝑘 дорівнює падінню напруги
усередині к-го джерела струму.
109
При складанні рівняння другого закону Кірхгофа потрібно дотримувати
наступних правил:
а) виділити в складному ланцюзі замкнутий контур й обрати напрям обходу
(наприклад, проти годинникової стрілки);
б) якщо напрям струму збігається з напрямом обходу, вираз пишуть із знаком
"+”, в зворотньому випадку  зі знаком "";
в) якщо лінії обходу усередині джерела струму йдуть від негативного полюса
до позитивного, то ЕРС записують із знаком "+", у зворотньому випадку  із
знаком "".
Закони Кірхгофа використовуються для розрахунку сил струмів на
різноманітних ділянках розгалужених електричних ланцюгів (рис.1).
Робоча схема рис.1. Схему потрібно перекреслити в протокол. Джерелами
струму служать два випрямлячі, ЕРС яких ℰ 1 і ℰ 2.
Рис.1
1. Включають випрямлячі в мережу і вимірюють напругу на полюсах

джерел струму при розімкненому зовнішньому ланцюзі (при положеннях
тумблерів К1 і K2 "вимк."), тобто вимірюють їх ЕРС ℰ 1 і ℰ 2. Фіксують на схемі
полярність полюсів джерел струму.
110
2. Торкаючись щупами вольтметра обох кінців кожного з опорів ланцюга,
визначають: а) падіння напруги Ui на опорі Ri; б) напрям, в якому протікає по
ньому струму (відзначають стрілкою на схемі).
Таблиця
Опори ділянок ланцюгу, Напруга, В Сила струму 𝐼 (знаходять за
Ом законом Ома)
R1=220
R2=1000
R3=300
R4=220
R5=150
R6=105
ℰ 1 = … В, r1=70 Ом; ℰ 2=…В, r2=84 Ом.

На підставі отриманих даних перевіряють рівняння (1) закону Кірхгофа
для 4-х вузлів (A, B, C, D) і рівняння (2) закону для 3 контурів (ABD, ADC, BDC)
досліджуваного ланцюга. При добре виконаній роботі рівності правих і лівих
частин всіх рівнянь законів Кірхгофа повинно виконуватися з точністю до
похибки, виміряних величин.
1. У якому випадку напруга на полюсах джерела струму дорівнює його ЕРС?
2. Які точки розгалуженого ланцюга називаються вузлами?
3. Сформулювати закон Ома для ділянки й повного кола.
4. Сформулюйте перший закон Кірхгофа.
5. Яке правило потрібно виконати при складанні рівняння першого закону
Кірхгофа?
6. Які правила потрібно виконати при складанні рівняння другого закону
Кірхгофа? Сформулюйте другий закон Кірхгофа.
111
ВИЗНАЧЕННЯ МАГНІТНОЇ ІНДУКЦІЇ ПОЛЯ

ПОСТІЙНОГО МАГНІТУ ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕРЕЗІВ
Поле, що оточує рухомі заряди або електричні струми або постійні
магніти називається магнітним. Магнітне поле, як і електричне, є прояв
єдиного електромагнітного поля, розподіл якого на електричне і магнітне
залежить від вибору інерціальної системи відліку. Магнітне поле
⃗⃗. Одиницею вимірювання
характеризується вектором магнітної індукції 𝐵
магнітної індукції є Тесла. 1 Тл – це індукція такого однорідного магнітного
поля, яке діє на кожний метр довжини провідника, перпендикулярно до вектору
індукції, з силою в 1 Н, якщо провідником тече струм силою 1 А: [1Тл]=
[1Н/А·м].
На провідник довжиною 𝑑ℓ зі струмом 𝐼 в магнітному полі з індукцією B
діє сила F:
⃗⃗ × 𝐵
𝑑𝐹⃗ = [𝐼𝑑ℓ ⃗⃗] (1)
або в скалярному вигляді
𝑑𝐹 = 𝐼 ∙ 𝑑ℓ ∙ 𝐵sin𝛼 (2)
⃗⃗ та напрямком вектора магнітной
де α - кут між напрямком елемента струму 𝐼𝑑ℓ
⃗⃗.
індукції поля 𝐵
Вираз (1) називається законом Ампера. Напрям сили Ампера визначають
за правилом лівої руки: якщо ліву руку розмістити так, щоб лінії магнітної
індукції входили в долоню, а чотири витягнуті пальці вказували напрям струму,
то відігнутий великий палець покаже напрям сили Ампера. Закон Ампера
використовується для визначення сили взаємодії двох струмів. Розглянемо два
нескінченні прямолінійні паралельні провідники зі струмом (рис. 1).
112
Рис.1
Якщо струм в них тече в одному напрямку, то такі провідники
притягуюся; якщо ж струми течуть в протилежних напрямках, то провідники
відштовхуються.
У формулювання закону Ампера входить сила, що діє лише на ділянку
ланцюга струму, проте в реальних умовах для протікання струму необхідний
замкнутий контур, тому для дослідження магнітного поля і, зокрема, для
визначення вектора індукції потрібно розглянути рамку зі струмом. Якщо рамка
у вигляді квадрату зі стороною ℓ розташована в однорідному магнітному полі
(величина і напрям вектора ⃗⃗ залишаються сталими), так, що її площина
𝐵
⃗⃗, то з'явиться момент сил, який призведе до її обертання.
паралельна вектору 𝐵
𝑀 = 𝐹 ∙ ℓ ∙ sin𝛽 = 𝐵 ∙ 𝐼 ∙ ℓ2 sin𝛽 (3)
⃗⃗ і нормаллю до рамки.
де S - площа рамки; β - кут між вектором 𝐵
Для графічного зображення магнітного поля вводять лінії магнітної
індукції (силові лінії). Силовою лінією називають лінію, дотична до якої в
кожній точці поля співпадає з напрямком вектора індукції.
Величину магнітного поля, створюваного контурами постійного струму,
знаходять за допомогою закону Біо-Савара-Лапласа. Цей закон визначає
індукцію поля dB, яка створюється прямолінійною ділянкою dℓ ланцюга, по
якій тече постійний струм 𝐼, на відстані r від цієї ділянки (𝑑ℓ ≪ 𝑟)
𝜇𝜇0 𝐼
⃗⃗ =
𝑑𝐵 ⃗⃗ × 𝑟⃗]
[𝑑ℓ (4)
4𝜋𝑟 3
113
де 𝑟⃗ - радіус вектор, проведений від ділянки провідника до точки
спостереження; ⃗⃗ - вектор, що збігається за величиною з довжиною ділянки,
𝑑ℓ
а по напрямку зі струмом; 𝜇0 = 4𝜋 ⋅ 10−7 (Гн/м) - магнітна стала; μ - магнітна
проникність середовища.
⃗⃗ утворюють кут α, то для модуля вектора 𝑑𝐵
Якщо вектори 𝑟⃗ і 𝑑ℓ ⃗⃗
справедлива формула:
𝜇 ∙ 𝜇0∙ 𝐼 ∙ 𝑑ℓ
𝑑𝐵 = sin𝛼 (5)
4𝜋 ∙ 𝑟 2
⃗⃗ та 𝑟⃗,
⃗⃗ перпендикулярний площині, утвореної векторами 𝑑ℓ
Вектор 𝑑𝐵
спрямований в ту сторону, куди переміщується буравчик (правий гвинт), що
⃗⃗, якщо повертати його по найкоротшому шляху до
обертається як вектор 𝑑ℓ
вектора 𝑟⃗.
Для знаходження результуючого поля, яке створюється провідником зі
струмом, необхідно згідно з принципом суперпозиції додати індукції поля від
кожної малої ділянки провідника, тобто проінтегрувати вираз (5).
Магнітне поле нескінченного лінійного провідника, по якому тече струм
силою 𝐼, на відстані r від нього визначається за формулою:
𝜇 ∙ 𝜇0∙ 𝐼
𝐵= (6)
2𝜋 ∙ 𝑟
Силові лінії магнітного поля не мають початку і кінця, тобто замкнуті. Ця
основна властивість ліній магнітної індукції означає, що не існує магнітних
зарядів, подібних електричним, на яких силові лінії починаються і
закінчуються. Поля із замкнутими силовими лініями називаються вихровими.
Для характеристики намагніченої дії магнітного поля служить вектор
напруженості H, який не залежить від властивостей середовища і пов’язаний з
індукцією співвідношенням:
𝐵 = 𝜇 ∙ 𝜇0 ∙ 𝐻
Соленоїдом називають систему однакових кругових струмів із загальною
прямолінійною віссю. У внутрішній частині соленоїда при R << ℓ (рис.2) поле
практично однорідне
114
Рис. 2
𝐵 = 𝜇 ∙ 𝜇0 ∙ 𝑛 ∙ 𝐼 (7)
𝑁
де 𝑛 = (N - повне число витків) - густина витків, тобто кількість витків, що
ℓ
припадає на одиницю довжини соленоїда.

Система кругових струмів, намотаних на тороїдальну поверхню утворює
тороїдальну котушку. Якщо радіус R тороїда набагато перевищує радіус
намотування, то магнітне поле однорідне і зосереджене всередині кругових
струмів
𝜇 ∙ 𝜇0 ∙ 𝑁 ∙ 𝐼
𝐵= (8)
2𝜋 ∙ 𝑅
Потоком магнітної індукції B через невелику площину dS, називають
величину
𝑑Φ = 𝐵 ∙ 𝑑𝑆cos𝛼
де a - кут між нормаллю до площини і вектором індукції.
Потік магнітної індукції через довільну поверхню знаходять складаннями
потоків через малі площини.
Для визначення вектора магнітної індукції B, поля постійного магніту,
можна скористатися установкою, принципова схема якої показана на рис.3.
Одна чашка терезів замінена підковоподібним магнітом, між полюсами
якого знаходиться прямолінійний провідник активної довжини ℓ. При
проходженні струму 𝐼 на провідник буде діяти сила Ампера
𝐹 = 𝐵∙𝐼∙ℓ
спрямована вертикально вгору або вниз, в залежності від напрямку струму в
провіднику. Така ж за величиною і протилежна за напрямком сила (за третім
законом Ньютона) буде діяти на магніт.
115
Рис. 3
Якщо ваги врівноважені при одному напрямку струму, то
𝑚𝑔 + 𝐵 ∙ 𝐼 ∙ ℓ = 𝑚1 𝑔 (9)
а при зворотному
𝑚𝑔 − 𝐵 ∙ 𝐼 ∙ ℓ = 𝑚2 𝑔 (10)
де m - маса гирь при відсутності струму; m1 - маса гирь при струмі одного
напрямку; m2 - маса гирь при струмі зворотного напрямку.
Після перетворення отримаємо
(𝑚1 − 𝑚2 )𝑔
𝐵= (11)
2∙ℓ∙𝐼∙𝑛
де n - кількість дротів, що проходять між полюсами магніту, g = 9,81 м/с2 –
прискорення вільного падіння.
Таким, чином, для визначення B потрібно встановити рівновагу терезів
при наявності струму, однакового за величиною, але різного за напрямком.
1.Замикають ключ K і, встановивши силу струму 𝐼 (за вказівкою
викладача) реостатом R, врівноважують терези. Записують у таблицю масу гирь
m1.
2. Перемикають напрям струму. Врівноважують ваги і записують у
таблицю масу гирь m2.
116
Таблиця
№ досліду 𝐼, А m1, кг m2, кг В, Тл ΔВ, Тл
1
2
3
Середнє значення - - -
3. Виміри проводять для трьох різних значень сили струму.
4. Штангенциркулем вимірюють довжину активної частини провідника ℓ

(рис. 4) (тобто тієї частини провідника, яка знаходиться між полюсами магніту).
ℓ = 1,5 · ℓ0 ,
де ℓ0 =1,2 см.
Рис. 4
5. За результатами вимірювань, використовуючи формулу (11)
обчислюють B. Потім знаходять середнє значення Bсер.
6. Розраховуємо абсолютну і відносну похибки за середнім значенням
індукції.
∆𝐵1 = |𝐵сер − 𝐵1 |;
∆𝐵2 = |𝐵сер − 𝐵2 |;
∆𝐵3 = |𝐵сер − 𝐵3 |.
∆𝐵1 + ∆𝐵2 + ∆𝐵3
∆𝐵сер =
3
 розрахунок відносної похибки:
117
∆𝐵сер
ℰ= ⋅ 100%
𝐵сер
1. Дайте визначення магнітного поля. Що є основною характеристикою
магнітного поля?
2. Що характеризує вектор магнітної індукції?
3. Одиниця вимірювання магнітної індукції.
4. Закон Ампера. Напрям сили Ампера.
5. Як прореагують терези, якщо після врівноваження магніту, при
відсутності струму, включити змінний струм промислової частоти?
118
ВИЗНАЧЕННЯ ГОРИЗОНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ

НАПРУЖЕНОСТІ МАГНІТНОГО ПОЛЯ ЗЕМЛІ
Земля являє собою природний магніт, полюси якого розташовуються
недалеко (~ 300 км) від географічних полюсів. Магнітний полюс Землі,
розташований на півночі, називається Південним магнітним полюсом, інший,
що знаходиться на півдні, Північним магнітним полюсом. В даний час часто
вживаються терміни: Південний геомагнітний (Північний магнітний) полюс
(знаходиться на Півдні, в Антарктиді) і Північний геомагнітний (Південний
магнітний) полюс (знаходиться на Півночі, біля Канади).
Через магнітні полюси Землі проходять лінії великих кіл - магнітні
меридіани. Лінія, яка перпендикулярна до магнітних мередіанів, лінія великого
кола - магнітний екватор, і паралельно ньому лінії малих кіл - магнітні паралелі.
Таким чином, кожній точці на Землі відповідають не тільки географічні, але й
магнітні координати.
У даній точці Землі магнітна стрілка, яка вільно висить (підвішена за
центр мас і здатна повертатися і в горизонтальній і у вертикальній площинах)
встановлюється у напрямку напруженості магнітного поля Землі.
Силові лінії цього поля лише на магнітних полюсах вертикальні, а на
магнітному екваторі горизонтальні. В інших точках земної поверхні
напруженість магнітного поля спрямована по дотичній до силової лінії і, таким
чином, вільно підвішена стрілка розташовуються під певним кутом до
горизонтальної площини в даній точці (рис. 1).
Через розбіжності магнітних і географічних полюсів Землі не збігаються і
площини магнітного та географічного меридіанів, що проходять через дану
119
точку земної поверхні. Таким чином, положення вільно розташованої магнітної
Рис. 1
стрілки характеризується кутами α і β .
Магнітне відхилення α - кут між напрямками географічного і магнітного
меридіанів (рис. 2).
Рис. 2 Рис. 3
Магнітне нахилення β - кут між напрямком напруженості магнітного поля
в даній точці і горизонтальною площиною (рис.3).
Ці кути називають елементами земного магнетизму.
Таким чином, встановлено, що напруженість магнітного поля в даній
точці має горизонтальну і вертикальну складові. Значить, магнітна стрілка на
закріпленій вертикальній осі встановлюється в площині магнітного меридіана
під дією горизонтальної складової магнітного поля Землі.
120
Отже, стрілка компаса під дією горизонтальної складової магнітного поля
Землі встановлюється в площині магнітного меридіана. Якщо за допомогою
кругового струму біля стрілки створити ще одне магнітне поле, то стрілка
встановиться у напрямку рівнодіючої обох магнітних полів. Так як поле
кругового струму неважко обчислити, знаючи струм, то горизонтальну
складову земного магнітного поля можна визначити за кутом відхилення
стрілки і величиною поля струму.
Визначення горизонтальної складової напруженості магнітного поля
Землі проводиться за допомогою приладу, що називається тангенс-
гальванометром (рис.4).
Рис. 4
У центрі кругового провідника на вістрі поміщена магнітна стрілка (при
досить великому радіусі провідника можна вважати, що магнітна стрілка
находиться в однорідному магнітному полі).
При проходженні струму 𝐼 по витку напруженість H магнітного поля в
його центрі можна обчислити за законом Біо-Савара-Лапласа:
𝐼
𝐻= (1)
2∙𝑟
де 𝐼 - струм; r - радіус витка гальванометра.
Якщо контур гальванометра встановити в площині магнітного меридіана
Землі, то горизонтальна складова магнітного поля Землі Н0 і поле кругового
121
струму в центрі гальванометра виявляться перпендикулярними одне одному
(рис.5).
Рис. 5
Тоді
𝐻
tg𝛼 =
𝐻0
𝐼
𝐻0 = (2)
2 ∙ 𝑅 ∙ tg𝛼
Для даного приладу у визначеному місці земної поверхні множники
перед tgα незмінні. Їх добуток
𝐶 = 2 ∙ 𝐻0 ∙ 𝑅 (3)
Величина С називається постійною тангенс-гальванометра.
1. Вимірювальна схема (рис. 6), на якій E - джерело постійного струму, А
- амперметр, R - реостат, ТГ - тангенс-гальванометр, П - перемикач напрямку
струму.
Рис. 6
2. Встановити тангенс-гальванометр досить далеко від магнітних тіл і
розташувати його виток у площині магнітного меридіана Землі за Магнітною
стрілкою.
3. Увімкнути струм у витку (за вказівкою викладача) і виконати відлік по
обох кінцях стрілки-покажчика (α1 і α2). Змінити перемикачем П напрямок
струму у витку і знову виконати два відліка ( α3 та α4).
122
4. Повторити вимірювання для інших значень сили струму, результати
занести в таблицю. r = 0,15 м.
Таблиця
Відхилення стрілки-показника на шкалі
Сила струму 𝐼, A тангенс-гальванометра
α1 α2 α3 α4 α сер
5. За формулами (2) та (3) обчислити значення горизонтальної складової

магнітного поля Землі H0 та постійної тангенс-гальванометра С.
6. Розраховуємо абсолютну і відносну похибки за середнім значенням
напруженності магнітного поля.
 розрахунок середнього арифметичного значення:
𝐻01 + 𝐻02 + 𝐻03
𝐻0 сер =
3
∆𝐻01 = |𝐻0 сер − 𝐻01 |;
∆𝐻02 = |𝐻02 сер − 𝐻02 |;
∆𝐻03 = |𝐻03 сер − 𝐻03 |.

∆𝐻01 + ∆𝐻02 + ∆𝐻03
∆𝐻0 сер =
3
 розрахунок відносної похибки:
∆𝐻0 сер
ℰ= ⋅ 100%
𝐻0 сер
123
1. Які є елементи земного магнетизму?
2. Сформулюйте і запишіть закон Біо-Савара-Лапласа.
3. Що характеризують вектори магнітної індукції та напруженості
магнітного поля?
4. Чому магнітна стрілка тангенс-гальванометра має бути малих
розмірів?
5. Записати формули напруженості магнітного поля прямого струму
кінцевих розмірів і на осі кругового струму.
6. Чи вплине поворот витка на 180о щодо вертикальної осі на відхилення
стрілки-показчика приладу?
124
ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА САМОІНДУКЦІЇ

КОТУШКИ
Явище самоіндукції - окремий випадок електромагнітної індукції, коли
ЕРС індукується в контурі внаслідок зміни магнітного потоку, створеного
струмом, що протікає по цьому контуру.
Для явища самоіндукції закон Фарадея,
𝑑Φ
ℰ𝑖 = −
𝑑𝑡
набуває специфічного вигляду,
𝑑𝐼
ℰ𝑖 = −𝐿
𝑑𝑡
𝑑𝐼
тобто ЕРС самоіндукції пропорційна швидкості зміни сили струму в контурі .
𝑑𝑡
Коефіцієнт L називають коефіцієнтом самоіндукції (або індуктивністю)

контуру. Індуктивності L залежить від форми, розмірів контуру та магнітних
властивостей середовища.
Коефіцієнт самоіндукції L - це величина ЕРС самоіндукції, яка виникає в
контурі при зміні сили струму на один ампер за одну секунду. Індуктивність в
1 Гн має такий контур, в якому при зміні сили струму зі швидкістю в 1 А/с
виникає ЕРС самоіндукції в 1 В.
Лінійні провідники мають малу індуктивність. Значну індуктивність
мають котушки, особливо з феромагнітними осердями.
Опір котушки при її включенні в ланцюг постійного струму називають
активним опором R. Якщо ж цю котушку помістити в ланцюг змінного струму,
в ній виникає індукційний струм. За законом Ленца він компенсує зміни того
струму, який викликає індукційний струм. Це призводить до ослаблення
125
результуючого струму в котушці, тобто це рівнозначно появі додаткового
опору. Цей індуктивний опір дорівнює:
𝑥𝐿 = 𝜔 ∙ 𝐿
Так як котушки мають високий опір до змінного струму і
малий опір до постійного, то на схемі (рис.1) опір котушки змінного струму
можна представити у вигляді послідовно з'єднаних активного R і індуктивного
Рис. 1
xL опорів.
Якщо до кінців такої котушки докласти змінну напругу
𝑈 = 𝑈0 sin𝜔𝑡 (1)
то в ній виникає змінний струм
𝐼 = 𝐼0 sin(𝜔𝑡 + 𝜑) (2)
де U0 і 𝐼 0 - амплітудні (максимальні) значення напруги і струму, а φ - зсув між
ними; ω - кругова частота.
Можна показати, що зсуву фаз задовольняє наступне співвідношення:
𝐿
tg𝜑 = 𝜔 (3)
𝑅
Через зсув фаз між струмом і напругою повний опір котушки не дорівнює
алгебраїчній сумі активного й індуктивного опорів, а визначається з виразу
𝑧 = √𝑅2 + 𝑥𝐿2 або 𝑧 = √𝑅2 + 𝜔 2 𝐿2 (4)
Звідси можна знайти формулу для обчислення коефіцієнта самоіндукції
√𝑧 2 − 𝑅2
𝐿= (5)
2𝜋 ∙ 𝜈
де ν - частота змінного струму.
Вхідне до (4) значення повного опору котушки можна обчислити за
законом Ома:
𝑈
𝑧= (6)
𝐼
126
де U та 𝐼 - ефективні значення напруги і сили струму в котушці, реєстровані
підключеними до неї вольтметром і амперметром (рис.2).
Рис. 2
1. Включають ЛАТР в мережу і встановлюють три значення зручних для
вимірювання пар напруги та струмів за відсутності осердя в котушці.
2. Аналогічні вимірювання проводять після введення в котушку
феромагнітного осердя.
3.Дані заносять у таблицю результатів і обчислюють за формулами (6),
(5) та (3) повний опір котушки z, індуктивність L, зсув фаз φ.
Таблиця
R = 5 Ом, ν = 50 Гц
№ При відсутності осердя При введення осердя
U 𝐼 z L tgφ φ U 𝐼 z L tgφ φ
1
2
3
Середнє - - - - - -
127
1. У чому полягає явище електромагнітної індукції?
2. У чому полягає явище самоіндукції?
3. Що таке Генрі?
4. Вкажіть залежність індуктивного опору від частоти змінного струму.
5. Як визначається зсув фаз між струмом і напругою?
6. Який існує зв'язок між амплітудними значеннями струму і напруги з
ефективними?
128
ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ КОЕФІЦІЄНТА

ВЗАЄМОІНДУКЦІЇ КОТУШОК ВІД ЇХ РОЗТАШУВАННЯ
Явище електромагнітної індукції, відкрите Фарадеєм, полягає в
наступному: у всякому провідному контурі при зміні потоку магнітної індукції
через площу, обмежену цим контуром, виникає електрорушійна сила індукції
ℰ і, яка дорівнює:
𝑑Φ
ℰ𝑖 = − (1)
𝑑𝑡
Це означає, що за чисельним значенням ЕРС індукції пропорційне
швидкості зміни потоку індукції з часом.
Якщо в контурі змінюється сила струму, то в ньому виникає
електрорушійна сила самоіндукції, яка перешкоджає зміні струму. ЕРС
самоіндукції ℰ s пропорційна зміні сили струму в одиницю часу
𝑑𝐼
ℰ𝑠 = −𝐿 (2)
𝑑𝑡
Коефіцієнт пропорційності L називається індуктивністю контуру
(котушки) і залежить від форми, розмірів контуру та від магнітної проникності
навколишнього середовища.
𝜇 ∙ 𝜇0 ∙ 𝑁 2 ∙ 𝑆
𝐿= (3)
ℓ
де N - кількість витків котушки; S – площа поперечного перерізу котушки; ℓ –
довжина котушки.
Знак ЕРС та відповідний йому напрям індукційного струму можна знайти
за допомогою правила Ленца: індукційний струм має такий напрямок, що своїм
магнітним полем, він перешкоджає зміні магнітного потоку, що викликає
129
явище індукції. Магнітний потік Ф, який утворюється струмом самого контуру,
пропорційний силі струму 𝐼
Φ=𝐿∙𝐼 (4)
У разі рухомих провідників ЕРС індукції викликана діючою на рухомий
заряд q, силою Лоренца F
𝐹⃗л = 𝑞[𝜐⃗ × 𝐵
⃗⃗] (5)
У різних інерційних системах відліку значення сили Лоренца і
напруженості вихрового електричного поля можуть відрізнятися, проте
значення ЕРС індукції залишається незмінним.
У прямолінійному провіднику довжиною ℓ, що рухається зі швидкістю v
в однорідному магнітному полі з індукцією B, причому напрямок індукції
складає кут α з площиною, в якій рухається провідник, ЕРС індукції дорівнює
ℰ𝑖 = −𝐵 ∙ ℓ ∙ 𝑣sin𝛼 (6)
При обертанні плоского витка площею S з кутовою частотою ω навколо
осі, що перпендикулярна вектору індукції однорідного магнітного поля, ЕРС
індукції змінюється за законом
ℰ𝑖 = 𝐵 ∙ 𝑆𝜔sin𝜔𝑡 (7)
Явище взаємної індукції полягає в тому, що при зміні сили електричного
струму в будь-якому контурі змінне магнітне поле цього струму індукує ЕРС в
сусідніх контурах. Розглянемо два контури 1 і 2 (рис. 1).
Рис.1
Припустимо, що сила струму в другому контурі дорівнює 𝐼 2. Позначимо
через Ф12 ту частину потоку магнітної індукції, що створюється струмом 𝐼 2, яка
пронизує контур 1.
Тоді можна записати
Φ12 = 𝐿12 ∙ 𝐼2 (8)
130
При зміні сили струму 𝐼 2 в контурі 2 буде змінюватися потік Ф12, і в
першому контурі виникне ЕРС індукції ℰ i
𝑑Φ12
ℰ𝑖 = − (9)
𝑑𝑡
Якщо розміри і положення контурів залишаються незмінними, то
коефіцієнт L12 у формулі (8) сталий і тоді
𝑑Φ12 𝑑𝐼2
= 𝐿12 (10)
𝑑𝑡 𝑑𝑡
звідки
𝑑𝐼2
ℰ1 = −𝐿12 (11)
𝑑𝑡
Коефіцієнт L12 називається коефіцієнтом взаємної індукції контуру 1 і
контуру 2.
Aаналогічно можна розглянути випадок, коли змінюється струм в контурі
1, а ЕРС індукується в контурі 2.
𝑑𝐼1
ℰ2 = −𝐿21 (12)
𝑑𝑡
Розрахунки підтверджені дослідом показують, що
𝐿12 = 𝐿21 (13)
Таким чином, можна просто говорити про коефіцієнт L12 взаємної
індукції двох контурів.
Із співвідношення (12) слідує визначення: коефіцієнт взаємної індукції L
двох контурів чисельне дорівнює ЕРС індукції, що виникає в одному з контурів
при зміні сили струму в іншому контурі на одиницю сили струму за одиницю
часу.
Величина коефіцієнта взаємної індукції визначається лише геометричною
формою, розмірами контурів та їх відносним розташуванням і магнітними
властивостями середовища.
131
Для визначення коефіцієнта взаємної індукції двох котушок
скористаємося схемою (рис.2).
Рис. 2
Нерухома котушка 1 складається з двох частин. Котушка 2 може
обертатися навколо вертикальної осі. По котушці 1 протікає змінний струм,
величина якого вимірюється амперметром. При цьому в котушці 2 виникає ЕРС
ℰ індукції, що реєструється мілівольтметром.
Так як струм в котушці 1 є періодичною функцією часу, то
𝐼 = 𝐼𝑚 sin2𝜋𝜈𝑡 (14)
де 𝐼 m - амплітудне значення сили змінного струму, ν - його частота. При цьому
ЕРС в котушці 2 буде дорівнювати
𝑑𝐼
ℰ = −𝐿 = −𝐼𝑚 ∙ 𝐿 ∙ 2𝜋 ∙ 𝜈cos2𝜋𝜈𝑡 (15)
𝑑𝑡
звідки
ℰ𝑚 = 2𝜋 ∙ 𝜈 ∙ 𝐿 ∙ 𝐼𝑚 (16)
Таким чином
ℰ𝑚
𝐿= (17)
2𝜋 ∙ 𝜈 ∙ 𝐼𝑚
Отже, для обчислення коефіцієнта взаємної індукції, необхідно знати ν, 𝐼 m
і ℰ m - амплітудне значення ЕРС, що виникає в котушці 2.
1. Схему підключають до джерела змінної напруги частотою ν = 50 Гц.
2. Встановлюють рухливу котушку так, щоб осі котушок збігалися. Записують
значення кута φ.
132
3. Записують виміряне значення ЕРС ℰ еф;
ℰ𝑚 = √2 ∙ ℰеф
4. За допомогою амперметра вимірюють 𝐼 еф в котушці 1, тоді
𝐼𝑚 = √2 ∙ 𝐼еф
5. Обчислюють
ℰ𝑚
𝐿=
2𝜋 ∙ 𝜈 ∙ 𝐼𝑚
6. Змінюють взаємне розташування котушок. Вимірюють значення ℰ еф, 𝐼 еф.
7. Дані вимірювань й обчислень заносять у таблицю.
Таблиця
φ (град) ℰ еф , В ℰ𝑚 , В 𝐼 еф , А 𝐼 m, А L, Гн
90
60
45
30
15
8. Будують графік залежності L від φ
Рис. 3
1. У чому полягає явище взаємної індукції?
2. Що таке коефіцієнт взаємної індукції?
3. Коли коефіцієнт взаємної індукції залишається постійним?
4. У яких одиницях СІ вимірюється коефіцієнт взаємної індукції?
5. Як пов'язані між собою амплітудне та ефективне значення струмів?
133
ВИЗНАЧЕННЯ ПИТОМОГО ЗАДЯДУ І МАСИ

ЕЛЕКТРОНА ЗА ДОПОМОГОЮ МАГНЕТРОНА
Питомим зарядом електрона називається відношення заряду електрона до
його маси. У даній роботі для визначення питомого заряду електрона
використовують магнетрон. Магнетрон є вакуумною електронною лампою
(діод) з циліндровим анодом і коаксіальним до нього катодом. Лампа
розміщується в однорідному магнітному полі, напрямок якого паралельний до
осі анода. Магнітне поле створюється соленоїдом, живленим постійним
струмом. За допомогою цього поля здійснюється управління анодним струмом
магнетрона.
За відсутністю зовнішнього магнітного поля
(В=0, рис. 1) електрони, що випускаються
розжареним катодом, під дією електричного поля
рухаються на анод по радіальних траєкторіях. У
режимі насичення діода всі електрони, що
вилітають з поверхні катода, досягають анода.
Рис. 1
У магнітному полі траєкторії електронів
скривлюються під дією сили Лоренца. Магнітне поле відхиляє електрони в
напрямку, перпендикулярному до вектора швидкості електронів. Рух електрона
набуває складного характеру, тобто його траєкторія є лінією з кривизною, що
змінюється (рис. 1).
При зростанні індукції магнітного поля траєкторії електронів все більше
скривлюватимуться і, починаючи з деякого критичного значення індукції
магнітного поля Вкр, вони не досягатимуть анода. При цьому електрони
повертаються на катод, і анодний струм різко зменшується. На рис. 2 приведена
134
зразкова залежність анодного струму магнетрона від струму соленоїда, що
визначає індукцію магнітного поля.
Слід зазначити, що на залежності 𝐼 а=f(𝐼 с)
не спостерігається вертикального спаду
анодного струму при В=Вкр, а має місце лише
крутий спад цієї кривої. Крутизна спаду
анодного струму обумовлена як неоднаковою
Рис. 2
швидкістю термоелектронів, так і іншими
чинниками (відхилення електродів від
правильної циліндричної форми, порушення їх симетрії, а також краєві ефекти,
що виникають унаслідок того, що соленоїд, катод і анод лампи мають кінцеву
довжину).
Вважатимемо, що електричне поле між катодом і анодом однорідне.
Електричне поле здійснює роботу по переміщенню електрона. При цьому
елекрон отримує кінетичну енергію, яка чисельна дорівнює роботі поля.
𝑚𝜐 2
=𝑒∙𝑈 (1)
2
На електрон з боку магнітного поля діє сила Лоренца
𝐹л = 𝑒 ∙ 𝜐 ∙ 𝐵
Ця сила надає електрону доцентрове прискорення. За другим законом
Ньютона
𝑚𝜐 2
𝑒∙𝜐∙𝐵 = (2)
𝑟
де r – радіус кривизни траєкторії електронів.
Виключивши з рівностей (1) і (2) швидкість електрона v, отримаємо
𝑒 2∙𝑈
= (3)
𝑚 𝐵2 ∙ 𝑟 2
Враховуючи, що радіус катода Rк значно менший за радіус анода (Rк
<<Ra), можна стверджувати, що при B=Вкр електрон рухається по колу, радіус
якого дорівнює половині радіусу анода r = Ra/2.
135
𝑒 8∙𝑈
= 2 2 (4)
𝑚 𝐵кр ∙𝑟
Індукцію магнітного поля соленоїда можна розрахувати за формулою:
𝐵кр = 𝜇0 ∙ 𝐼кр 𝑛 (5)
де µ0 = 4π·10-7 Гн/м – магнітна постійна, n – кількість витків соленоїда, що
припадають на одиницю його довжини, 𝐼 кр – сила струму через соленоїд, що
відповідає Вкр.
Електрична схема установки наведена на рис. 3.
де Д – вакуумний діод, що грає роль магнетрона; мА, V і RА – міліамперметр,
вольтметр і потенціометр в ланцюзі анода; А та Rн – амперметр і реостат.
Рис. 3
Окремо зібраний ланцюг соленоїда (рис. 4), що створює магнітне поле,

де L – соленоїд, RС – реостат, АС – амперметр.
Соленоїд розташований так, що анод діода
знаходиться в його середній частині, де магнітне
поле можна вважати однорідним.
Для зняття скидної характеристики:
Рис. 4
1. Включають джерела живлення анода й
розжарювання. Декілька хвилин прогрівають лампу і потенціометром RА
136
встановлюють за вольтметром V анодну напругу U1, яку протягом досліду
підтримують незмінною.
2. Включають струм в котушці соленоїда, повністю вводять реостат RC
(струм у соленоїді 𝐼 С = 0) і записують анодний струм 𝐼 А.
3. Поступово збільшують струм у соленоїді 𝐼 С і через кожні 0,5 А
реєструють анодний струм 𝐼 А до його припинення.
4. Подібним чином знімають ще дві скидні характеристики за інших
значень анодної напруги U2 і U3. Дані заносять до таблиці.
Таблиця
Число витків n =2100 м -1
Радіус анода Ra =0,5∙10-2 м

Струм 𝐼 С в Анодний струм 𝐼 А при напругах на аноді
ланцюзі
U1 = U2 = U3 =
соленоїду, А
0
0,5
1
1,5
2
2,5
5. За отриманими даними будують графіки залежності анодного струму 𝐼 А

від струму в соленоїді 𝐼 С (скидні характеристики) і екстраполюють їх до
значення 𝐼 А=0. За відповідним значенням струму в соленоїді – 𝐼 кр – обчислюють
значення Bкр за формулою (5).
6. Тричі за формулою (4) обчислюють значення питомого заряду
електрона (e/m) з використанням отриманих значень Bкр. Розрахунки виконують
у Міжнародній системі одиниць (СІ).
7. Розділивши заряд електрона е=1,6·10-19 Кл на питомий заряд,
отриманий в результаті проведення лабораторної роботи, знаходять масу m
електрона.
137
1. Які сили діють на електрони в магнетроні, що використовується для

визначення питомого заряду і маси електрона?
2. Наведіть визначення сили Лоренца. За яким правилом визначають напрямок
сили Лоренца? Сформулюйте його.
3. Яке значення мають маса і заряд електрона?
4. Як рухаються електрони в магнетроні за відсутністю магнітного поля; за
слабкого і сильного поля?
5. Що таке скидна характеристика магнетрона? Поясніть її хід.
6. Що таке критичне значення індукції магнітного поля?
138
ЯВИЩЕ ПОЛЯРИЗАЦІЇ СВІТЛА.

ПЕРЕВІРКА ЗАКОНУ МАЛЮСА.
У 1865 році Максвелл встановив, що видиме світло являє собою
електромагнітні хвилі малої довжини λ = (4,0-7,5).10-7 м. Світлові хвилі - хвилі
поперечні. Їх основні характеристики: потік енергії, довжина хвилі і напрямки
коливань векторів напруженостей 𝐸⃗⃗ та 𝐻
⃗⃗ електричного й магнітного полів,
відповідно. Світло, в якому вектори 𝐸⃗⃗ та 𝐻

⃗⃗ мають будь які напрямки коливань,
називається природним. Природне світло - це світло від Сонця або лампи
розжарювання. Хаотична зміна напрямків площин коливань векторів 𝐸⃗⃗ та 𝐻
⃗⃗ в
природному світлі обумовлено тим, що ми одночасно спостерігаємо
неузгоджені випромінювання мільярдів атомів, і природне світло є, по суті
справи, накладенням незліченної кількості лінійно поляризованих хвиль.
Площина коливань вектора 𝐸⃗⃗ (а отже, і вектора 𝐻
⃗⃗) в природному світлі
безперервно змінюється. Якщо коливання вектора 𝐸⃗⃗ (його називають світловим

⃗⃗), то хвиля
вектором) відбуваються в одній площині (а отже і вектора 𝐻
називається плоскополяризованою Площина, в якій відбуваються коливання
вектора, називається площиною коливань.
Провести поляризацію світла, тобто відібрати з природного світла
складові вектора 𝐸⃗⃗ , що коливаються у певній площині, можна різними
способами. Будь-які пристрої, за допомогою яких отримують поляризоване
світло, називаються поляризаторами.
У даній роботі для отримання та дослідження лінійно поляризованого
світла застосовуються поляроїди. Вони виготовлені з дуже дрібних кристалів
турмаліну або хініну, нанесених на целулоїдну плівку. Оптичні осі усіх
кристалів орієнтують в одному напрямку, який називається головним
139
напрямком. Природне світло, що проходить крізь поляроїд, стає
плоскополяризованим.
Оскільки людське око не відрізняє поляризоване світло від природнього,
то для аналізу ступеня поляризації світла застосовуються пристрої, звані
аналізаторами, в якості яких використовують ті ж самі поляризатори.
Якщо головні напрямки поляризатора і аналізатора збігаються, то
інтенсивність світла, що проходить крізь них, буде максимальною. Якщо ж
аналізатор повернутий таким чином, що його головний напрямок складає кут
90° з головним напрямком поляризатора, то інтенсивність світла на виході буде
дорівнювати нулю. Такий стан поляроїдів називається схрещеним. У тому
випадку, коли головні напрямки поляроїдів складають між собою деякий кут φ,
інтенсивність світла, що проходить, приймає проміжні значення. Знайдемо
залежність між інтенсивністю 𝐼 та кутом φ (рис. 1).
Рис. 1
Якщо площини поляризатора й аналізатора утворюють кут , то в разі

падіння на аналізатор світла інтенсивністю 𝐼 0 з нього вийде світловий пучок
інтенсивністю 𝐼 (закон Малюса):
𝐼 = 𝐼0 𝑐𝑜𝑠 2 𝜑
У формулі 𝐼 0 та 𝐼 - відповідно, інтенсивність світла, що падає на
аналізатор, та інтенсивність світла, що виходить з нього. Отже, закон Малюса
стверджує: інтенсивність світла, що виходить з аналізатора прямо пропорційна
квадрату косинуса кута між головними площинами поляризатора й аналізатора.
Якщо пропустити природне світло крізь два поляризуючих кристала,
головні площини яких утворюють кут φ, то з першого кристала (поляризатора)
140
𝐼прир
вийде плоскополяризоване світло, інтенсивність якого 𝐼0 = , а з другого
2
(аналізатора), відповідно до закону Малюса

𝐼 = 𝐼𝑜 cos 2 𝜑
Отже, інтенсивність світла 𝐼, яке пройшло крізь два поляризатори,
𝐼прир 𝑐𝑜𝑠 2 𝜑
𝐼=
2
Ми отримали узагальнений закон Малюса, згідно з яким 𝐼𝑚𝑎𝑥 = 𝐼прир /2
(поляризатори паралельні) і 𝐼 max = 0 (поляризатори схрещені).
Розглянемо установку (рис. 2), що складається з джерела світла S, двох
поляроїдів і фотоопору. Пройшовши крізь перший поляроїд П (поляризатор)
світло стає плоскополяризованим. Другий поляроїд А (аналізатор) пропускає
тільки ті коливання, які збігаються з його головним напрямком АА.
Рис. 2
1. Включають освітлювач.
2. Встановлюють аналізатор паралельно поляризатору (φ=0). Для цього,
обертаючи аналізатор А, домагаються максимального відхилення стрілки
гальванометра.
3. Проводять ряд вимірювань сили струму за різних значень кута φ між
головними напрямками поляризатора і аналізатора.
4. Результати вимірювань записують у таблицю.
141
Таблиця 1
φ, градуси 𝐼 φ, мкА φ, градуси 𝐼 φ, мкА
0 90
10 120
20 150
30 180
40 210
50 240
60 270
70 300
80 330
5. За отриманими даними будують у системі полярних координат залежність

𝐼(φ), відкладаючи у відповідному масштабі на радіус-вектори при заданих кутах
φ значення сили струму, що пропорційні інтенсивності світла 𝐼 (рис.3).
Рис. 3
6. Для перевірки закону Малюса будуємо (для першого квадранта) залежність
𝐼 = 𝐼0 cos 2 𝜑
Таблиця 2
кут 0° 10° 20° 30° 40° 50° 60° 70° 80° 90°
cos2
𝐼
відкладаємо на осі абсцис значення cos2φ, а по осі ординат значення струму 𝐼

(рис. 4).
142
Рис. 4
1. Яке світло називається плоскополяризованим?

2. Чому природне світло є неполяризованим?
3. Яке явище називається поляризацією?
4. Які оптичні площини у кристалі називають головними?
5. Які пристрої називають поляризаторами?
6. Який стан поляроїдів називається схрещеним?
7. Запишіть і сформулюйте закон Малюса.
8. При перегляді фільмів у форматі 3D глядачі надягають спеціальні окуляри,
які дозволяють «зробити» зображення об'ємним. На якому явищі заснована
дія окулярів?
9. Інтенсивність природного світла, що пройшло два поляризатора,
зменшилася вдвічі. Як орієнтовані поляризатори відносно один одного?
143
ПЕРЕВІРКА ЗАКОНІВ ОСВІТЛЕНОСТІ ТА

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ СВІТЛОВОЇ ВІДДАЧІ
ЛАМПОЧКИ РОЗЖАРЮВАННЯ ВІД СПОЖИТОЇ
ПОТУЖНОСТІ ЗА ДОПОМОГОЮ ЛЮКСМЕТРУ
Освітленість Е - відношення світлового потоку, падаючого на поверхню,
до площі цієї поверхні, вимірюється в люксах. Люкс дорівнює освітленості
поверхні, яка створена світловим потоком в 1 люмен, рівномірно розподіленим
по площі 1 квадратний метр.
Освітленість залежить від параметрів джерела світла, відстані від
поверхні до джерела та від кута падіння променів. У разі точкового джерела з
силою світла 𝐼 кандел, освітленість на відстані r можна обчислити за
формулою:
𝐼
𝐸= cos𝛼 (1)
𝑟2
де α - кут між падаючим променем і перпендикуляром, поставленим в точку
падіння.
Вираз (1) об'єднує два закони освітленості:
1-й закон (закон зворотних квадратів): освітленість обернено
пропорційна квадрату відстані від поверхні до точкового джерела світла
𝐸1 𝑟22
= (2)
𝐸2 𝑟12
2-й закон: освітленість пропорційна косинусу кута падіння світла на
поверхню
𝐸 = 𝐸0 cos𝛼 (3)
144
Світловою віддачою А називають величину, яка дорівнює відношенню
світлового потоку Ф, який випромінюється лампочкою, до спожитої нею
потужності N
Φ
𝐴= (4)
𝑁
Світлова віддача швидко збільшується із зростанням температури нитки у
лампочки розжарювання, яка в свою чергу, пов'язана зі споживаною
потужністю. Тому світлова віддача залежить від потужності.
Світловий потік знаходять за допомогою люксметра. Освітленість Е
вимірюється світловим потоком, падаючим на одиничну площину:
Φ
𝐸= ⇒Φ=𝐸∙𝑆 (5)
𝑆
Якщо джерело посилає світло у всіх напрямках рівномірно, то світловий
потік рівномірно розподіляється по сфері площею
𝑆 = 4 𝜋 ∙ 𝑟2 (6)
де r - відстань від лампочки до фотоелемента. Підставляючи (6) у вираз (5),
отримаємо:
Φ = 4𝜋 ∙ 𝑟 2 ∙ 𝐸 (7)
Споживану потужність вимірюють за показниками вольтметра та
амперметра:
𝑁 =𝐼∙𝑈 (8)
Враховуючи (4), (7) і (8) знаходять розрахункову формулу для світлової
віддачі:
4𝜋𝑟 2 𝐸
𝐴= (9)
𝐼𝑈
Робота полягає у перевірці законів освітленості за допомогою люксметра
та дослідженні залежності світлової віддачі лампочки розжарювання від
спожитої потужності.
145
Люксметр складається з вентильного селенового фотоелементу і
гальванометру, шкала якого проградуйована в люксах. Тому для визначення
освітленості поверхні достатньо покласти на неї фотоелемент і зняти покази по
гальванометру. Сприймаючою світло поверхнею може служити і сама зовнішня
поверхня фотоелемента.
Обладнання і прилади: оптична лава (рис.1а), уздовж якої на повзунках
можна переміщати електричну лампочку (1) та фотоелемент (2); амперметр A,
вольтметр V і реостат R, який служить для регулювання напруги лампи
(рис.1б). Для підтримки постійної напруги в мережі використовується
стабілізатор напруги.
Рис. 1
Завдання 1. Перевірка першого закону освітленості

Лампочку (її нитку) розташовують по черзі на відстанях r1, r2, r3 від
фотоелементу і записують відповідні покази гальванометра - люксметра: E1, E2,
E3. При цьому стежать за тим, щоб значення струму й напруги в ланцюзі лампи
залишались незмінними.
Таблиця 1
Відстань r, м Освітленість Е, люкс
r1= Е1=
r2= Е2=
r3= Е3=
Для кожної пари освітленостей перевіряють співвідношення (2), тобто
знаходять відношення освітленостей і порівнюють його з відношенням
квадратів відстаней.
146
𝐸1 𝑟2 2
= ( ) =
𝐸2 𝑟1
𝐸2 𝑟3 2
= ( ) =
𝐸3 𝑟2
𝐸1 𝑟3 2
= ( ) =
𝐸3 𝑟1
Завдання 2. Перевірка другого закону освітленості

Встановлюють фотоелемент нормально до світлового потоку (α=0).
Розташовують лампочку на відстані 0,2 – 0,5 м і реостатом підбирають таку
напругу, щоб стрілка гальванометра - люксметра відхилилася більше, ніж на
половину шкали.
Записавши показання приладу, повертають фотоелемент на 15, 30, 45 і 60
градусів праворуч і ліворуч від нуля й записують відповідні показання приладу,
потім розраховують їх середні значення.
За отриманими даними по середнім значенням освітленості будують
графік залежності освітленості від косинуса кута падіння. Згідно (3) він
повинен бути прямолінійним.
Таблиця 2
Кут падіння cos α Показання гальванометра
α, град ліворуч праворуч середнє
0 1,000
15 0,996
30 0,866
45 0,707
60 0,500
Завдання 3. Дослідження залежності світлової віддачі лампочки
розжарювання від спожитої потужності
Реостатом встановлюють струм в лампочці та підбирають таку відстань

до фотоелементу, щоб стрілка гальванометра відхилялася більше, ніж на
половину шкали. Записують показники вольтметра і амперметра. За допомогою
реостата зменшують напругу на величину, яку вказує викладач, і знову
147
фіксують напругу і струм. Продовжують вимірювання до тих пір, поки
лампочка практично перестане світитися і стрілка гальванометра - люксметра
покаже 0.
Заповнюють таблицю вимірювань і за отриманими даними знаходять
графічно залежність світлової віддачі лампочки від споживаної потужності.
Таблиця 3
Напруга Сила Потужність Освітлення Відстань Світловий Світлова
U, В струму N, Вт Е, лк r, м потік Ф, віддача
𝐼, А лм А, лм/Вт
200
180
160
140
120
100
1. Перелічіть види фотоефекту. У чому їх характерні особливості?
2. Дайте визначення освітленості та одиниці її виміру в системі СІ.
3. Що називають світловою віддачою джерела світла? У яких одиницях вона
вимірюється?
4. Сформулюйте два основних закони освітленості. Запишіть об'єднану
формулу для цих законів.
5. У якому випадку закон зворотних квадратів буде виконуватись краще - коли
лампочку розташують ближче або далі від фотоелементу?
6. Чому у вакуумних фотоелементах з різними роботами виходу в рівних
умовах виникають різні за величиною струми?
148
ЕЛЕКТРИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВАКУУМНИХ ТА

ГАЗОНАПОВНЕНИХ ФОТОЕЛЕМЕНТІВ І
ВИЗНАЧЕННЯ ЇХ ЧУТЛИВОСТІ
Фотоелектричними явищами називають електричні процеси, які
відбуваються під дією електромагнітного випромінювання й, зокрема, світла.
Серед них найбільш важливими для практики є зовнішній, внутрішній та
вентильний фотоефект.
Зовнішній фотоефект полягає у випромінюванні електронів з поверхні тіл
під дією світла. Сформульовані А.Г. Столєтовим основні закони цього явища не
вдавалося пояснити з позиції хвильової теорії світла. Лише після відкриття
Планком квантів світла Ейнштейн у 1905 році розробив квантову теорію
фотоефекту. Її суть, стосовно металів, зводиться до того, що електрони
провідності можуть поглинути кванти тільки повністю. Поглинувши квант,
електрон витрачає частину своєї енергії на вихід з поверхні та відрив від неї.
𝐸 = ℎ∙𝜈
де ν - частота світла, h = 6,62 . 10-34 Дж·с - стала Планка.
З цих загальних міркувань випливає 1-й закон фотоефекту: кількість
фотоелектронів пропорційна світловому потоку, що падає на поверхню металу.
Справді, чим інтенсивніше світловий потік Φ, тим більше квантів він
містить, тим більше електронів поглинуть ці кванти, і, отже, великою буде
кількість електронів, які залишили метал.
Важливе значення має рівняння Ейнштейна, в якому, на підставі закону
збереження енергії пов'язані енергія кванта hν, робота виходу електрона з
металу А та кінетична енергія електрона:
149
2
𝑚 ∙ 𝜐𝑚𝑎𝑥
ℎ𝜈 = 𝐴 + (1)
2
Це рівняння справедливе для електронів, що знаходяться біля самої
поверхні металу. Їм не потрібно витрачати енергію на просування до поверхні, і
вони покидають метал з найбільшою швидкістю vmax.
Наслідками рівняння Ейнштейна є ще два закони зовнішнього
фотоефекту.
2-й закон: максимальна швидкість фотоелектронів vmax залежить тільки
від частоти ν світла, що падає на метал, і не залежить від світлового потоку Φ.
З (1) випливає, що
2(ℎ𝜈 − 𝐴)
𝜐𝑚𝑎𝑥 = √ (2)
𝑚
Тут усі величини, крім ν, постійні і, отже, 𝜐𝑚𝑎𝑥 = 𝑓(𝜈).

При зменшенні частоти до деякого значення ν0 чисельник підкореневого
виразу (ℎ𝜈0 − 𝐴) стає рівним нулю. Значить при цій та менших частотах
фотоефект неможливий. У цьому суть 3-го закону: фотоефект не виникає, якщо
частота світла менше деякої характерної для кожного металу величини ν0, яка
називається червоною межею фотоефекту, так як її можна зустріти,
переміщуючись вздовж осі частот у напрямку червоної частини спектру.
Фотоелемент, в якому використовується зовнішній фотоефект,
складається зі скляного балону, половина внутрішньої поверхні якого покрита
металевим шаром (катод) з малою роботою виходу. В центрі колби
встановлений невеликий за розміром анод. У зовнішній ланцюг включене
джерело напруги, що створює електричне поле між катодом і анодом, що
направляє вирвані з катода електрони до анода (рис.1).
Рис. 1
150
Якщо в колбі створений високий вакуум (вакуумний фотоелемент), то
фотострум 𝐼 з ростом анодної напруги досягає насичення (рис.2, а). Струм
насичення пропорційний світловому потоку Φ. Якщо в колбі знаходиться газ з
відносно малим тиском (газонаповнений фотоелемент), то струм насичення не
спостерігається (рис.2, 6).
Справа в тому, що при досить великій напрузі електрони на шляху до

анода починають при зіткненнях іонізувати молекули газу, при цьому кількість
носіїв струму лавиноподібно наростає. Тому фотострум із зростанням напруги
також необмежено зростає.
Внутрішній фотоефект спостерігається в діелектриках і напівпровідниках.
У цьому випадку електрони, що поглинули кванти, залишаються всередині тіла,
але переходять із зв'язаного стану у вільний, тобто стають носіями струму.
З ростом числа носіїв струму підвищується електропровідність тіла та
зменшується опір. Тому можна дати наступне визначення внутрішнього
фотоефекту: він полягає у зменшенні опору діелектрика або напівпровідника
під дією світла.
Засновані на внутрішньому фотоефекті фотоелементи називають
фотоопорами або фоторезисторами. Їх будова представлена на рис.3.
Рис. 3
151
На ізоляційну підкладку 1 нанесений тонкий шар з напівпровідника 2,
який наскрізь просвічується. За допомогою контактів 3 він підключений до
зовнішнього ланцюга з джерелом напруги. При освітленні опір фоторезистора
зменшується, і струм в ланцюзі зростає в сотні й тисячі разів. Перевагою
фоторезисторів є їх чутливість до червоного та інфрачервоного світла.
Фотострум в них може в багато разів перевищувати струм у фотоелементах,
заснованих на зовнішньому фотоефекті. Недоліком є велика інерційність
фоторезисторів. Якщо світло змінюється з частотою більше 1000 Герц, то
фоторезистори на цю частоту реагувати не встигають.
Вентильний фотоефект обумовлений внутрішнім фотоефектом у
пристроях, що містять запірний шар. Цей шар пропускає електрони в одному
напрямку значно краще, ніж в іншому, граючи роль клапана (вентиля) для
потоку електронів. Звідси походить назва ефекту.
Запірний шар утворюється на кордоні електронного напівпровідника з
дірковим або на кордоні напівпровідник-метал. Для прикладу розглянемо
пристрій селенового фотоелементу (рис.4): на залізний електрод 1 нанесений
шар селену 2, а поверх нього - найтонша прозора плівка золота 4, що служить
другим електродом. При спеціальній термічній обробці між селеном і золотом
утворюється запірний шар 3, який добре пропускає електрони від селену до
золота і заважає їх переходу у зворотному напрямку.
Рис. 4
Світло, що падає на фотоелемент, проходячи крізь шар золота, спричиняє
в селені внутрішній фотоефект. Електрони, які звільнилися завдяки запірному
шару, переходять переважно на золотий електрод, заряджаючи його негативно.
Одночасно залізний електрод заряджається позитивно. При замиканні
зовнішнього ланцюга в ньому виникає фотострум у напрямку від залізного
електрода до золота.
152
Вентильні фотоелементи не потребують джерела напруги - вони самі є
генераторами струму. До того ж, в широкому діапазоні дотримується лінійна
залежність між фотострумом і світловим потоком.
Електричною або вольт-амперною характеристикою фотоелемента
називають залежність фотоструму від напруги між анодом і катодом.
𝐼 = 𝑓(𝑈)
Інтегральною чутливістю фотоелемента називають величину α, яка
вимірюється відношенням фотоструму 𝐼 до світлового потоку Φ, який падає на
фотоелемент:
𝛼 = 𝐼⁄𝛷 (3)
Лабораторна робота полягає у визначенні залежності фотоструму від
напруги на фотоелементі та від відстані між джерелом світла й фотоелементом.
1. Встановити лампу та фотоелемент (рис.5) на однаковій висоті.
Рис. 5
2. Розташувати лампу та фотоелемент на відстані r1=10-20 см один від одного.

За допомогою потенціометра встановити робочу напругу на фотоелементі,
виміряти й записати в таблицю відповідні значення фотоструму.
153
Таблиця
Напруга на Сила фотоструму 𝐼, мкА

фотоелементі U, В r1 = r2 = r3 =
20
30
40
50
60
70
80
90
3. Виконати такі самі виміри для інших відстаней (r2, r3) до фотоелементу (за
вказівкою викладача).
4. За отриманими даними побудувати три вольт-амперні характеристики,
відкладаючи по осі абсцис напругу, а по осі ординат - силу фотоструму.
5. Визначити чутливість фотоелементу α. Для цього підставити в (3) величину
світлового потоку, який падає на фотоелемент. Цей потік дорівнює добутку
освітленості E на площу поперечного перерізу колби фотоелементу
𝜋 ∙ 𝑑2
Φ= 𝐸
4
Освітленість виражається відношенням сили світла джерела i до квадрату
відстані r:
𝑖
𝐸=
𝑟2
Отже,
𝜋 ∙ 𝑑2 ∙ 𝑖
Φ=
4 ∙ 𝑟2
Після підстановки в (3) отримаємо
4 ∙ 𝐼 ∙ 𝑟2
𝛼=
𝜋 ∙ 𝑑2 ∙ 𝑖
де 𝐼 - сила фотоструму, i=100 кандел - сила світла джерела, яке
використовується в досліді; d=6 см - діаметр балону фотоелементу.
154
Величину α визначають тричі - для кожної з трьох вольт-амперних
характеристик. У разі вакуумного фотоелементу в якості 𝐼 беруть силу струму
насичення. У разі газонаповненого 𝐼 беруть при тій чи іншій напрузі на
фотоелементі (за вказівкою викладача).
1. Що таке фотоефект?
2. Пояснить природу виникнення фотоефекту.
3. Поясніть причини розходження вольт-амперних характеристик вакуумних і
газонаповнених фотоелементів.
4. Що називають чутливістю фотоелементу?
5. Запишіть та поясніть рівняння Ейнштейна для зовнішнього фотоефекту.
6. Як впливає робота виходу електрона з фотокатода на параметри
фотоелемента (чутливість, частотну межу)?
155
ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕКТРАЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ

ФОТООПОРУ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ШИРИНИ
ЗАБОРОНЕНОЇ ЗОНИ НАПІВПРОВІДНИКА
Будь-який електрон всередині фізичного тіла має в кожен момент деяку
енергію або, як прийнято говорити в термінах квантової механіки, знаходиться
на певному енергетичному рівні Е. У твердих тілах енергетичні рівні згруповані
в енергетичні зони (рис.1). Згідно принципу Паулі, на кожному енергетичному
рівні може знаходитися не більше двох електронів з протилежними за знаком
значеннями спіну: +1/2 або –1/2.
Рис. 1
Якщо всі рівні (зони) заповнені електронами, то електрони є пов’язаними.
Насправді, вони не можуть в межах зони змінювати свою енергію, оскільки це
пов'язано з переходом на інші рівні, а всі сусідні рівні зайняті. Отже, електрони
заповненої зони не можуть прискорюватися електричним полем, тобто не
можуть бути носіями струму.
Електрон, що потрапляє в незаповнену зону, стає вільним електроном
оскільки може в межах цієї зони безперешкодно змінювати свою енергію: всі
сусідні рівні вільні. Такий електрон може прискорюватися електричним полем і
бути носієм струму.
156
У напівпровідниках між заповненою (тобто валентною) зоною і зоною
провідності знаходиться заборонена зона, в межах цієї зони електрони не
можуть володіти енергією. Проте, ширина забороненої зони невелика - порядку
частки або одиниць електрон-вольт.
Під впливом зовнішніх дій - нагрівання, освітлення – електрони
заповненої зони можуть набути енергії, якої буде достатньо для переходу в зону
провідності. Тому за таких умов напівпровідник набуває електронної
провідності.
У той самий час, при переході електрона у вільну зону звільняються
енергетичні рівні в заповненій зоні, які називають «дірками». Дірки надають
деяку свободу електронам заповненої зони і поводяться подібно до позитивних
носіїв струму.
Напівпровідникові пристрої, провідність яких помітно збільшується при
освітленні, називають фотоелементами з внутрішнім фотоефектом або, коротко,
фотоопорами.
Будь-який фотоопір має червону межу. Це означає, що існує така
гранична частота ν0, нижче якої фотоефект не відбудеться. Енергія відповідного
кванта світла дорівнює ширині забороненої зони:
𝛥𝐸 = ℎ ∙ 𝜈0
де ΔE - ширина забороненої зони, h - стала Планка.
Якщо частота світла більша за ν0, то енергії кванта вистачить для
подолання електроном забороненої зони, і під дією світла з такою частотою
провідність фотоопору зросте. Якщо ж частота світла менша ніж ν0, то енергії
кванта буде недостатньо для перекидання електрона в зону провідності
фотоопору.
Таким чином, для визначення ширини забороненої зони в
напівпровіднику достатньо визначити червону межу фотоопору, який
виготовлено з цього напівпровідникового матеріалу.
157
Для вивчення оптичних спектрів використовується скляно призматичний
монохроматор-спектрометр УМ-2, призначений для спектральних досліджень в
діапазоні довжин хвиль від 380 нм до 1000 нм. Оптична схема спектрометра
показана на рис. 2.
Рис.2
Світло через вхідну щілину 1 потрапляє на об'єктив коліматора і
паралельним пучком потрапляє на призму 3, на якій спостерігається дисперсія.
Вхідна щілина забезпечена мікрометричним гвинтом 2, який дозволяє
відкривати щілину на потрібну величину для отримання достатньої
інтенсивності ліній. Під прямим кутом до падаючого пучка світла поміщається
вхідна труба спектрометра, що складається з об'єктиву 4 і окуляра 5, у
фокальній площині об'єктиву розташований покажчик 8. Повертаючи
призматичний столик 6 на різні кути відповідно падаючого пучка за допомогою
мікрометричного гвинта 7, спостерігають у вхідній щілині різні ділянки
спектру. Мікрометричний гвинт забезпечений відліковим барабаном. Для
проведення спостережень джерело світла необхідно встановити на оптичній
лаві так, щоб об'єктив коліматора був рівномірно освітлений. Навпроти
вихідної щілини встановлюють фотоопір 9, який включено в ланцюг з
гальванометром і джерелом напруги 10
1. Вмикають освітлювач 1 і джерело живлення 10.
158
2. Встановлюють барабан монохроматора на ділення 2000 і реєструють за
гальванометром силу фотоструму в умовних одиницях (поділок шкали).
Повертають барабан до ділення 2100 і знову роблять відлік і так далі, через
кожні 100 ділення барабану до відмітки 3500. Кожному діленню відповідає
певна довжина хвилі, яку можна знайти, користуючись графіком, розміщеним
біля приладу.
Таблиця 1
Ділення барабана Довжина хвилі , нм Сила струму 𝐼, А
2000
2100
2200
2300
2400
2500
2600
2700
2800
2900
3000
3100
3200
3300
3400
3500
За отриманими даними будують графік залежності фотоструму від
довжини хвилі. Цей графік характеризує спектральну чутливість фотоопору і
має форму, схематично зображену на рис. 3. Крива на графіку показує
Рис. 3
159
чутливість фотоопору до світла тієї або іншої довжини хвилі, і в якому
інтервалі довжин хвиль він реагує на світло.
Спад кривої в області коротких хвиль і існування короткохвильової межі
чутливості фотоопору пояснюється тим, що матеріал напівпровідника не є
прозорим для коротких хвиль. Вони поглинаються в якнайтоншому
поверхневому шарі матеріалу і тому не можуть зумовити помітне збільшення
провідності фотоопору. Користуючись графіком, визначають наступні
характеристики фотоопору:
1. Короткохвильова 1 і довгохвильова (червона) 2 межа чутливості.
2. Довжину хвилі max, на яку припадає максимальна чутливість.
3. Ширину забороненої зони, знаходять за формулою Планка
𝛥𝐸 = ℎ ∙ 𝜈2
частоту червоної межі ν0 знаходять через відповідну довжину хвилі 𝜆2
𝑐
𝜈2 =
𝜆2
𝑐
𝛥𝐸 = ℎ (1)
𝜆2
де ℎ = 6,62 ⋅ 10−34 Дж ⋅ с; 𝑐 = 3 ⋅ 108 м/с
Чисельне значення ΔE отримане у Дж потрібно перевести в еВ, маючи на
увазі, що
1еВ = 1,6 ⋅ 10−19 Дж.
Отримані характеристики записують у таблицю 2.
Таблиця 2
Межа чутливості max, Ширина
Короткохвильова Довгохвильова нм забороненої зони
1, нм 2, нм ΔE, еВ
160
1. Які енергетичні зони є в напівпровідниках?
2. Що називається валентною зоною? Що називається зоною провідності?
3. Чому електрони, що заповнюють валентну зону є зв'язаними електронами?
4. Чому електрони, що потрапляють в зону провідності, є вільними
електронами?
5. Унаслідок чого виникає діркова провідність?
6. Що таке заборонена зона і як знайти її ширину?
7. Дайте визначення внутрішнього фотоефекту.
8. Що таке червона межа фотоефекту?
9. Чи можна діелектрик зробити провідником? Яким чином?
161
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОГЛИНАННЯ БЕТА-ПРОМЕНІВ У

РЕЧОВИНІ ЗА ДОПОМОГОЮ ГАЗОРОЗРЯДНОГО
ЛІЧИЛЬНИКА
1. Рахункова установка
Газорозрядні лічильники призначені для підрахунку числа частинок, які
проходять через них та реєстрації проникаючого іонізуючого випромінювання.
Найпоширенішим є лічильник Гейгера-Мюллера (рис.1), що складається з
циліндричного металевого корпусу (катода) і натягнутого вздовж осі циліндра
дроту (анода). Лічильник заповнений розрідженим газом спеціально
підібраного складу.
Рис. 1
Швидка заряджена частинка (електрон, протон, альфа-частинка та ін.), що
потрапила в лічильник іонізує газ, і в просторі між корпусом і дротом під дією
високої напруги виникає електронно-іонна лавина. При цьому по електричному
ланцюгу лічильника проходить короткий імпульс струму ΔI, що створює на
високоомному опорі R імпульс напруги ∆𝑈 = ∆𝐼𝑅, який подається на
162
підсилювач. Посилені імпульси приводять в дію електромеханічний лічильник,
стрілка якого при кожному імпульсі зміщується на одну поділку шкали.
Гамма-кванти також можуть реєструватися газорозрядним лічильником.
Проникаючи крізь його корпус, вони, внаслідок фотоефекту чи ефекту
Комптона, створюють всередині камери вільні електрони, а ті, у свою чергу,
викликають іонізацію газу, яка призводить до появи імпульсів струму.
Рахункова установка (рис.1) складається з наступних основних частин:
газорозрядного лічильника ГРЛ із джерелом напруги U та високоомним опором
R; блоку попереднього посилення імпульсів БГЛ (блок газових лічільників);
перерахункової системи ПС і електромеханічного лічильника імпульсів ЕМЛ.
2. Рахункова характеристика
Рахунковою характеристикою називають залежність швидкості n
рахунку (числа імпульсів за одиницю часу) від напруги на лічильнику при
незмінному потоці проникаючого
випромінювання (рис.2). За малих значень
напруги між корпусом і дротом в лічильнику не
буде умов для виникнення ударної іонізації
газових молекул, і тому електронно-іонні
лавини не зможуть розвиватися. В такому Рис.2
випадку установка не зареєструє частинки, які проходять крізь лічильник.
В разі підвищення напруги з'являються умови для ударної іонізації, але
установка зможе реєструвати лише потужні імпульси.
За досить великих значень напруги на лічильнику він реєструє всі
імпульси. Тому, при подальшому підвищенні напруги U, швидкість рахунку не
збільшується, і рахункова характеристика йде паралельно осі U. Ця
горизонтальна частина графіку називається плато. При подальшому
підвищенні напруги швидкість рахунку знову зростає (рис.2). Але, як показали
дослідження, це призводить до появи самовільних імпульсів, які не пов'язані з
проходженням частинок крізь лічильник.
163
Найточніші результати вимірювань отримують тоді, коли лічильник
працює в режимі середньої частини плато. Тому, перед початком роботи з
лічильником, потрібно зняти його рахункову характеристику, знайти плато і
обрати оптимальну робочу напругу. Для якісних лічильників область плато
лежить у межах 150-250 В.
3. Природний фон
Навіть за відсутності радіоактивних джерел лічильник реєструє слабке
проникне випромінювання. Цей природний радіоактивний фон є наслідком
космічних променів, а також радіоактивних атомів, які завжди розсіяні в малих
кількостях у навколишніх предметах і матеріалах самого лічильника. Для даної
місцевості і для даного лічильника фон має приблизно постійну величину і її
можна розглядати як константу приладу.
4. Мертвий час рахункової установки.
Імпульс струму, обумовлений в газорозрядному лічильнику окремою
частинкою, має деяку тривалість часу. Якщо під час імпульсу у камеру
лічильника потрапить ще одна частинка, то вона не буде зареєстрована.
Проміжок часу, протягом якого лічильник не здатний реєструвати
частинки, які у нього потрапляють, називають мертвим часом. Для
циліндричних лічильників мертвий час дорівнює приблизно 10- 4 с.
Існування мертвого часу призводить до того, що кількість зареєстрованих
імпульсів n менша дійсної кількості частинок no, що пройшли крізь камеру
лічильника за одиницю часу (зазвичай при підрахунку імпульсів час вимірюють
у хвилинах).
Якщо за одиницю часу реєструється n частинок, то рахункова установка
упродовж часу nτ втрачає здатність до підрахунку (τ - мертвий час).
Якщо, в дійсності, крізь лічильник за одиницю часу проходить no
частинок, то за час nτ рахункова установка "не помітить", тобто не зареєструє
𝑛0 𝑛𝜏 частинок.
Таким чином, за одиницю часу втрати в підрахунку частинок складуть.
𝑛0 − 𝑛 = 𝑛0 𝑛𝜏
164
Звідки
𝑛
𝑛0 =
1 − 𝑛𝜏
Отримана формула дозволяє обчислювати справжнє число швидкості
рахунку частинок no, які пройшли крізь лічильник, якщо відома фактична
швидкість рахунку n і мертвий час τ.
5.Поглинання проникного випромінювання в речовині.
Усі види проникного випромінювання при проходженні крізь речовину
поглинаються, що обумовлено, головним чином, взаємодією частинок або
квантів проникного випромінювання з електронами, які зустрічаються на
їхньому шляху.
Завдяки великій масі (у порівнянні з масою електрону) і заряду +2е,
альфа-частинки (ядра атомів гелію) мають величезну іонізуючу здатність і
утворюють у повітрі на кожному сантиметрі шляху десятки тисяч пар іонів.
Внаслідок цього вони швидко втрачають енергію. Максимальний пробіг альфа-
частинки в повітрі становить усього 11 см. У твердих і рідких тілах цей пробіг
складає одиниці і десятки мкм (мікрометрів). Таким чином, проникність альфа-
променів мала.
Бета-частинки (електрони) також втрачають свою енергію на іонізацію
зустрічних молекул. Однак вони мають приблизно в 100 разів меншу іонізуючу
здатність, ніж альфа-частинки, оскільки їх маса приблизно в 7000 разів менше,
ніж маса альфа-частинки. Пробіг бета-частинок в повітрі може досягати
декількох метрів, а в рідких і твердих тілах одиниць і десятків міліметрів.
Гамма-промені мають найбільшу проникність. Вони являють собою потік
фотонів дуже великої частоти і, отже, великої енергії. Їх поглинання
обумовлено трьома факторами: фотоелектричним ефектом, ефектом Комптона
та створенням електронно-позитронних пар. Жорсткі гамма-промені здатні
"просвічувати" шар сталі товщиною 0,5 м.
Поглинання гамма-променів у шарі речовини підлягає закону
𝐼 = 𝐼0 𝑒 −𝜇𝑙 𝑥 (1)
165
де 𝐼 0 та 𝐼 - інтенсивності пучка променів на вході і на виході з шару, x - товщина
шару поглинача, 𝜇𝑙 – лінійний коефіцієнт поглинання.
Лінійний коефіцієнт поглинання 𝜇ℓ характеризує відносне зменшення
інтенсивності пучка на одиницю товщини шару поглинача і вимірюється в СІ в
1/м.
Незважаючи на те, що механізм поглинання бета-променів інший, ніж у
гама-променів, їх поглинання в речовині підпорядковується приблизно тому ж
закону (1).
Лінійний коефіцієнт поглинання зростає з підвищенням густини
матеріалу поглинача. Це пояснюється тим, що чим більша густина ρ, тим
більше атомних електронів зустрічають частинки на одиниці шляху, тим більше
витрачають вони свою енергію. Тому відношення лінійного коефіцієнту
поглинання до густини матеріалу поглинача майже однакове для всіх речовин і
називається масовим коефіцієнтом поглинання μm:
𝜇ℓ
𝜇𝑚 = (2)
𝜌
який характеризує відносне зменшення інтенсивності пучка випромінювання
при проходженні шару речовини з поверхневою густиною, що дорівнює
одиниці. (Поверхнева густина шару речовини вимірюється масою, що
розподілена на одиниці площі цього шару). В СІ μm вимірюється в м2/кг.
Атомний коефіцієнт поглинання μа характеризує відносне зменшення
інтенсивності пучка променів, яке спричинене кожним атомом поглинача,
окремим атомом. Величину μа можна знайти, діленням лінійного коефіцієнту 𝜇ℓ
на кількість атомів в одиниці об'єму поглинаючої речовини:
𝜇𝑎 = 𝜇ℓ /𝑁
Кількість атомів в одиниці об'єму дорівнює числу Авогадро NA, діленому
на об'єм кілограм-атома VА:
𝑁 = 𝑁А /𝑉𝐴
а об'єм кілограм-атома дорівнює відношенню атомної маси речовини A до її
густини ρ:
166
𝑉𝐴 = 𝐴/𝜌
Тому
𝜇ℓ ∙ 𝐴
𝜇𝑎 =
𝜌 ∙ 𝑁𝐴
з урахуванням (2) отримуємо остаточно
𝐴
𝜇𝑎 = 𝜇𝑚 ( ) (3)
𝑁𝐴
В СІ атомний коефіцієнт поглинання вимірюється в м2. В атомній фізиці
застосовується специфічна одиниця площі "барн" (б), яка порівнюється з
площею поперечного перерізу атомного ядра: 1 б = 10 -24 м2. В цих одиницях
прийнято виражати атомний коефіцієнт поглинання.
1. Увімкнути установку й перевірити її роботу.
2. Помістити джерело в контейнер. Встановити шкали
електромеханічного лічильника на нулі. Увімкнути одночасно тумблер
"робота" і секундомір. Протягом 3-5 хв. рахувати імпульси природного фону Nф
і обчислити швидкість рахунку nф.
3. В утримувач повзунка на лаві встановити касету з джерелом
радіоактивного випромінювання і встановити на відповідній відстані від
лічильника (за порадою викладача). Знову увімкнути тумблер "робота",
рахувати протягом 3-5 хв імпульси фону і джерела No і знайти швидкість
рахунку 𝑛𝑜𝜏 .
4. Встановити перед касетою з джерелом оправлення з пластиною
поглинаючого матеріалу і знову протягом 3-5 хв рахувати імпульси N1 і знайти
швидкість рахунку 𝑛1𝜏
5. Виконати аналогічну процедуру з поглиначами з іншого матеріалу.
6. Виміряти мікрометром товщини поглиначів.
7. В отримані значення швидкості рахунку ввести поправки на мертвий
час, користуючись формулою (1), і знайти справжні швидкості рахунку 𝑛𝑜𝑜 , 𝑛1𝑜 ,
167
𝑛2𝑜 , зумовлені джерелом у сукупності з фоном без поглинача і з поглиначами.
Мертвий час τ=2.10-4 хв.
Таблиця 1
Вид роботи Число Час Швидкість Швидкість Швидкість

імпульсів рахунку рахунку рахунку з рахунку
N t, хв n, імп/хв поправкою без фону
на мертвий
час n0
Фон -
Джерело без
поглинача
Джерело з
поглиначем:
залізо
Джерело з
поглиначем:
мідь
8. Відняти від цих значень швидкість рахунку для фону, знайти швидкості
рахунку, зумовлені лише джерелами no, n1, n2.
9. Обчислити лінійні коефіцієнти поглинання на підставі формули (1),
взявши до уваги, що інтенсивності випромінювання пропорційні швидкості
рахунку nо і n:
𝑛 = 𝑛𝑜 𝑒 −𝜇ℓ𝑥 .
Знайти звідси μl:
1 𝑛𝑜
𝜇ℓ = ln
𝑥 𝑛
За формулами (2) та (3) обчислити масовий та атомний коефіцієнти
поглинання для кожного матеріалу поглинача.
168
Таблиця 2
Матеріал Коефіцієнти
Густина ρ кг/м3
Атомна маса A,
Товщина шару
поглинача поглинання
Лінійний Масовий Атомний
кг/кг∙атом
𝜇ℓ μm μα
x, м
1. Залізо
2. Мідь
1. Дайте визначення радіоактивності.
2. Назвіть основні види радіаоктивного випромінювання та охарактеризуйте їх.
3. Які причини поглинання проникного випромінювання речовиною?
4. Який вид радіоактивного випромінювання має максимальну проникність, а
який мінімальну?
5. Сформулюйте закон радіоактивного розпаду.
6. Напишіть рівняння закону поглинання гамма- та бета-променів. Визначте
величини у цьому рівнянні.
7. Перелічіть коефіцієнти, які характеризують поглинаючі властивості
речовини. Вкажіть їх фізичний зміст.
8. Чому масові коефіцієнти поглинання для різних матеріалів мало
відрізняються один від одного?
9. Що називається мертвим часом рахункової установки? Як зробити поправку
швидкості рахунку на мертвий час?
169
ДОДАТОК
Таблиця 1
МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОДИНИЦЬ (СІ)
Величина Символ Одиниця Позначення Зв’язок

виміру одиниці одиниці з
іншими
Довжина ℓ метр м
Маса m кілограм кг
Час t секунда с
Сила I ампер А
електричного
струму
Термодинамічна T кельвін К
температура
Кількість ν моль моль
речовини
Сила світла i кандела Кд
Додаткові позначення
Кут плоский α, β, γ, радіан рад 1°=1,75.10-2 рад
Похідні одиниці виміру
Швидкість v метр на м/с 1 км/год=1/3,6
секунду м/с
Прискорення a метр на м/с2
секунду в
квадраті
Кутова ω радіан на рад/с
швидкість секунду
Кутове  радіан на рад/с2
прискорення секунду в
квадраті
Імпульс p кілограм- кг.м/с
метр на
секунду
Частота ν Герц Гц
Сила F Ньютон Н
Момент L кілограм- кг.м2/с
імпульсу метр у
квадраті на
секунду
Момент сили M Ньютон- Н.м
метр
Момент інерції J кілограм- кг.м2
170
метр у
квадраті
Робота A Джоуль Дж
Енергія E,W,U Джоуль Дж 1 еВ=1,6.10-19
Дж
Потужність P, N Ват Вт 1 кВт=103 Вт
Об’єм V метр м3 1 л= 10-3 м3
кубічний
Густина  кілограм на кг/м3 1 г/см3=103
метр кг/м3
кубічний
Тиск p Паскаль Па 1 атм=750 мм
рт.ст.=1,013.105
Па
Коефіцієнт  Паскаль- Па.с
в’язкості секунда
Таблиця 2
ОСНОВНІ ФІЗИЧНІ СТАЛІ
Фізична постійна Позначення Значення

Нормальне прискорення g 9,81 м/с2
вільного падіння
Гравітаційна стала G 6,67.10–11 м3/(кг.с2)
Швидкість світла у вакуумі с 3.108 м/с
Елементарний заряд e 1,6.10–19 Кл
Електрична стала 0 8,85.10–12 Ф/м
Магнітна стала μ0 4π.10–7 Гн/м
Стала Планка h 6,63.10–34 Дж.с
Молярна газова стала R 8,31 Дж/(моль.К)
Стала Авогадро NA 6,02.1023 моль–1
Стала Больцмана k 1,38.10–23 Дж/К
Атомна одиниця маси а.о.м. 1,66.10–27 кг
171
Таблиця 3
КРАТНІ ТА ЧАСТКОВІ ОДИНИЦІ ФІЗИЧНИХ ВЕЛИЧИН
Приставка Множник Позначення Приставка Множник Позначення

піко 10-12 п дека 101 да
нано 10-9 н гекто 102 г
мікро 10-6 мк кіло 103 к
мілі 10-3 м мега 106 М
санти 10-2 с гіга 109 Г
деци 10-1 д тера 1012 Т
ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ПРОТОКОЛУ ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ
172
ЛІТЕРАТУРА
1. Кучерук І.М., Горбачук І.Т., Луцик П.П. Загальний курс фізики. У
трьох томах. Т. 1. Механіка. Молекулярна фізика і термодинаміка. – К.:
Техніка, 2006. – 532 с.
2. Кучерук І.М., Горбачук І.Т., Луцик П.П. Загальний курс фізики. У
трьох томах. Т. 2. Електрика і магнетизм. – К.: Техніка, 2006. – 452 с.
3. Кучерук І.М., Горбачук І.Т. Загальний курс фізики. У трьох томах. Т. 3.
Оптика. Квантова фізика. – К.: Техніка, 2006. – 518 с.
4. Волков О.Ф., Лумпієва Т.П. Лабораторний практикум з фізики:
Навчальній посібник для студентів інженерно-технічних спеціальностей вищих
навчальних закладів. – Донецьк: ДонНТУ, 2011. – 389 с.
173
Навчально-методичне видання
С.І. Іовчев,
Н.В. Савчук,
Г.М. Акопян

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Підписано до друку 21.07.2023 р.

Формат 60×84/16. Папір офсетний. Гарнітура TimesNewRoman
Друк офсетний. Ум. друк. арк. 10,11. Наклад 50 прим.
Зам. № 2107/1
Надруковано з готового оригінал-макета у друкарні «Апрель»

ФОП Бондаренко М. О.
65045, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 60
Тел.: +38 (048) 235 79 76
info@aprel.od.ua
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до державного реєстру видавців ДК № 4684 від 13.02.2014

4 Лабораторний Практикум з Фізики Навчальний Посібник Іовчев С І

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

4 Лабораторний Практикум з Фізики Навчальний Посібник Іовчев С І

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

С.І. Іовчев, Н.В. Савчук, Г.М. Акопян

Рекомендовано вченою радою Одеського національного морського університету,

Автори: С.І. Іовчев, Н.В. Савчук, Г.М. Акопян

Рецензенти: А.О. Брюханов – доктор технічних наук, професор кафедри «Фізика»,

Лабораторний практикум з фізики. Навчальний посібник/ Іовчев С.І.,

Призначено для здобувачів вищої освіти за освітньо-професійними програмами:

© С.І. Іовчев, Н.В. Савчук, Г.М. Акопян, 2023

Розділ 1. ВСТУП ДО ФІЗИЧНОГО ПРАКТИКУМУ

1.2. Представлення результатів вимірювань

R, Ом 100,82 101,10 101,86 101,84 102,42 102,75 102,96 103,43 103,84

Масштаб графіка вибраний так, щоб отримати приблизно рівні розміри за

зменшиться. Для того, щоб вольтметр не вносив помітних змін до вимірюваної

9 це відповідає крайньому правому положенню контакту, що ковзає.

1.5. Основні правила безпечної експлуатації електричних

Розділ 2. ОПИСИ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

Лабораторна робота № 111

ВИМІРЮВАННЯ ОБ’ЄМУ ТВЕРДОГО ТІЛА

4. Розрахунки у системі (СІ)

Лабораторна робота № 121

ОБЕРТАЛЬНИЙ РУХ. МАЯТНИК МАКСВЕЛЛА

Лабораторна робота № 122

ВИВЧЕННЯ МОМЕНТУ ІНЕРЦІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ

На падаючий тягарець діють дві сили – сила тяжіння 𝐹⃗ = 𝑚𝑔⃗ і сила

1. Визначають момент інерції J0 хрестовини. Для цього:

Лабораторна робота № 123

кінцях (тягарцями масою M кожний). При цьому система знаходиться в стані

3) Перевірка другого закону Ньютона

5. Розрахувати прискорення a, для середнього значення t2

Лабораторна робота № 127

ВИВЧЕННЯ ПРУЖНОГО УДАРУ ДВОХ КУЛЬ

де ℓ – довжина підвісу кулі, яка вимірюється в досліді; α – кут відхилення кулі

де 𝛼1 і 𝛼2 – кути відхилення після удару правої та лівої куль відповідно.

Кут відхилення: α=15 °, довжина підвісу: ℓ=0,48 м

Увага! Забороняється залишати електромагніт на тривалий час увімкненим.

Лабораторна робота № 128

ВИМІРЮВАННЯ КОЕФІЦІЄНТА ТЕРТЯ КОЧЕННЯ ЗА

Лабораторна робота № 131

ВИЗНАЧЕННЯ МОДУЛІВ ПОДОВЖНЬОЇ ТА

зсуваються. Величину поперечного зсуву середнього перерізу називають

4. Кладуть стрижень на опори і в середній частині підвішують сережку з

Лабораторна робота № 174

ВИВЧЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ШВИДКОСТІ ХВИЛЬ НА

де ρ – густина середовища, а E і G – відповідно модуль подовжньої пружності і

Цей вираз можна перетворити за допомогою рівняння Менделєєва –

Швидкість звуку в газі зростає при його нагріванні і не залежить від

де Т0 – швидкість звуку при 0 °С, тобто при T0= 273 K.

Довжина хвилі λ вимірюється відстанню між найближчими точками

фазою. З того, що у вираз амплітуди входить координата точки хвилі x витікає,

Лабораторна робота № 141

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ПОВЕРХНЕВОГО

5.Визначити відносні похибки 𝛼0 за формулою

α0т = 75,6·10-3 Н/м

Лабораторна робота № 142

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ВНУТРІШНЬОГО ТЕРТЯ

За фізичною суттю в’язкість зумовлена переносом імпульсу (𝑚𝜐⃗)

сила опору Стокса 𝐹𝐶 = 6𝜋 ∙ 𝜂 ∙ 𝑟 ∙ 𝜐

1. Швидкість визначається за формулою

Тоді радіус краплі

3. В'язкість масла визначають за формулою (5).

Лабораторна робота № 144

ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА В'ЯЗКОСТІ ПОВІТРЯ

(швидкість зменшується зі збільшенням r). З (5) витікає, що