УРОК № 44. Т. ШЕВЧЕНКО. НАЦІОНАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА ПЕРІОДУ «ТРЬОХ ЛІТ». ПОЕМА («КОМЕДІЯ») «СОН» І ТОГОЧАСНА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЙСНІСТЬ. КОМПОЗИЦІЙНИЙ ПРИЙОМ «СНУ
Закадровий текст для презентації про Івана Кочергу
Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на
Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904р. виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) "Пісня в келиху" (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою "Легенда про пісню", п'єса успіху не мала). П'єси російською мовою "Зубний біль сатани" (1922) та "Викуп (Весільна поїздка Марусі)" (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує в газеті "Робітник" 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922–1928 pp. З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету "Література і мистецтво" й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Повернувшись 1944р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму "Ярослав Мудрий" (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по- справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма "Ярослав Мудрий" є високим досягненням в українській літературі. Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952р. Виявивши свій талант як майстер гострого сюжету, в розвитку якого окреслювалася певна значуща авторська ідея, драматург створив видатну філософську драму — п'єсу "Майстри часу". Історичними драмами "Свіччине весілля", "Алмазне жорно" та "Ярослав Мудрий" він не тільки говорив про славне, хоч і складне, нерідко — тяжке минуле нашого народу, але й був суголосним своїми думками та ідеями змаганням і потребам сучасного йому дня До найкращих творів драматурга належить п‘єса "Свіччине весілля", що являє собою довершений високохудожній взірець історичної драматичної поеми. Публікуючи цей твір у 1930 році, Кочерга вперше додає до нього розгорнуту передмову – пряме публіцистичне звертання до читачів. У довірливо- дружньому тоні автор пояснює, що спонукало його до написання драми, якими історичними першоджерелами він користувався у своїй праці, які аспекти минулого видавалися йому співзвучними новій добі. "Коли я, – пише І. Кочерга, – випадково натрапив на мотив "заборони світла", мотив, що послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру". Надзвичайно благодатний мотив, бо самий образ "світла" належить до найпопулярніших найдавніших символів народної поетичної творчості. Відштовхуючись від історичних документів (грамот литовських князів 1494 і 1506 років), драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину боротьби киян за світло. У передмові до драми автор докладно пояснює, що спонукало його до введення в дію народного звичаю "женити свічку" і як треба розуміти образ Меланки. Особливо велику увагу приділяє І. Кочерга топографії старого Києва, без знання якої важко було б збагнути, відчути повною мірою найтонші емоційно-смислові нюанси описуваного, уявити, наприклад, всі труднощі дороги з Замкової гори на Житній торг, яким мала йти Меланка темної буремної ночі, щоб урятувати коханого від смерті. Драматург повністю реалізував потенціальні можливості теми. Старовинний Київ описано з такою красою і силою, так досконально й точно, що драма "Свіччине весілля" являє собою викінчений взірець високої художності, гармонійного поєднання усіх компонентів – від головних до найдрібніших сюжетних ходів – у єдине, неподільне ціле і є одним з найвищих досягнень української драматургії. До того ж твір набув прекрасного романтичного звучання, досягнутого широким використанням символічних образів у п‘єсі, що піднесло "Свіччине весілля" до вершин української літератури. Життєві ситуації у творі, думки й психологія персонажів, їхня поведінка зумовлені внутрішньою логікою твору, виявляють щире захоплення автора- оповідача, якому близькі й дорогі його герої – зброярі, кожум‘яки, бублейниці, кравці, бондарі, ковалі. Він живе їхніми радощами, вболіває за їхню долю, співчутливо і з розумінням змальовує їхню боротьбу. Звідси – пристрасть, схвильованість, отой могутній заряд емоційної наснаги, що непомітно захоплює читача, пробуджуючи в ньому чисте і благородне почуття співпереживання. Однією з характерних рис його творчої індивідуальності є рідкісний дар майстерної побудови гострої захоплюючої інтриги. У драмі "Свіччине весілля" ця своєрідність таланту драматурга розкрилася на повну силу. Кожна сюжетна лінія драми розгортається відповідно до своєї внутрішньої інтриги, котра є результатом випадкового збігу об'єктивних обставин примхливої несподіванки або наслідок свідомого протиборства представників різних соціальних груп. Випадкове й усвідомлюване, несподіване і насамперед відоме чи бажане органічно переплітаються між собою, утворюючи складні конфліктні вузли і напружено драматичні, а то й трагедійні ситуації, які, зрештою, і є переконливим мотивуванням при розкритті головної ідеї твору. Тут Кочерга повною мірою реалізував власну "формулу п‘єси". У своїх публіцистичних виступах і листах письменник неодноразово говорив “про право і навіть обов‘язок драматурга ставити своїх героїв у найбільш складні, тяжкі, коли хочете – штучні ситуації, бо тільки в такому “переплеті” якнайкраще розкривається образ і характер героя.
УРОК № 44. Т. ШЕВЧЕНКО. НАЦІОНАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА ПЕРІОДУ «ТРЬОХ ЛІТ». ПОЕМА («КОМЕДІЯ») «СОН» І ТОГОЧАСНА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЙСНІСТЬ. КОМПОЗИЦІЙНИЙ ПРИЙОМ «СНУ