Закадровий текст для презентації про Івана Кочергу

Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на

Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди.
Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де
1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на
юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903р.
повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті.
З 1904р. виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет.
1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) "Пісня в келиху" (вперше
поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П.
Тичини під назвою "Легенда про пісню", п'єса успіху не мала).
П'єси російською мовою "Зубний біль сатани" (1922) та "Викуп (Весільна
поїздка Марусі)" (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в
цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.
В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери
Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під
керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих
виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі,
активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує
в газеті "Робітник" 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави
театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922–1928 pp.
З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету "Література
і мистецтво" й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює
кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак,
досягненнями автора.
Повернувшись 1944р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму "Ярослав
Мудрий" (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія,
але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-
справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма "Ярослав
Мудрий" є високим досягненням в українській літературі.
Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952р.
Виявивши свій талант як майстер гострого сюжету, в розвитку якого
окреслювалася певна значуща авторська ідея, драматург створив видатну
філософську драму — п'єсу "Майстри часу". Історичними драмами "Свіччине
весілля", "Алмазне жорно" та "Ярослав Мудрий" він не тільки говорив про
славне, хоч і складне, нерідко — тяжке минуле нашого народу, але й був
суголосним своїми думками та ідеями змаганням і потребам сучасного йому
дня
До найкращих творів драматурга належить п‘єса "Свіччине весілля", що являє
собою довершений високохудожній взірець історичної драматичної поеми.
Публікуючи цей твір у 1930 році, Кочерга вперше додає до нього розгорнуту
передмову – пряме публіцистичне звертання до читачів. У довірливо-
дружньому тоні автор пояснює, що спонукало його до написання драми, якими
історичними першоджерелами він користувався у своїй праці, які аспекти
минулого видавалися йому співзвучними новій добі. "Коли я, – пише І.
Кочерга, – випадково натрапив на мотив "заборони світла", мотив, що
послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати
барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому
місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби
України за свою волю і самобутню культуру".
Надзвичайно благодатний мотив, бо самий образ "світла" належить до
найпопулярніших найдавніших символів народної поетичної творчості.
Відштовхуючись від історичних документів (грамот литовських князів 1494 і
1506 років), драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину
боротьби киян за світло. У передмові до драми автор докладно пояснює, що
спонукало його до введення в дію народного звичаю "женити свічку" і як треба
розуміти образ Меланки. Особливо велику увагу приділяє І. Кочерга
топографії старого Києва, без знання якої важко було б збагнути, відчути
повною мірою найтонші емоційно-смислові нюанси описуваного, уявити,
наприклад, всі труднощі дороги з Замкової гори на Житній торг, яким мала йти
Меланка темної буремної ночі, щоб урятувати коханого від смерті.
Драматург повністю реалізував потенціальні можливості теми. Старовинний
Київ описано з такою красою і силою, так досконально й точно, що драма
"Свіччине весілля" являє собою викінчений взірець високої художності,
гармонійного поєднання усіх компонентів – від головних до найдрібніших
сюжетних ходів – у єдине, неподільне ціле і є одним з найвищих досягнень
української драматургії. До того ж твір набув прекрасного романтичного
звучання, досягнутого широким використанням символічних образів у п‘єсі,
що піднесло "Свіччине весілля" до вершин української літератури.
Життєві ситуації у творі, думки й психологія персонажів, їхня поведінка
зумовлені внутрішньою логікою твору, виявляють щире захоплення автора-
оповідача, якому близькі й дорогі його герої – зброярі, кожум‘яки, бублейниці,
кравці, бондарі, ковалі. Він живе їхніми радощами, вболіває за їхню долю,
співчутливо і з розумінням змальовує їхню боротьбу. Звідси – пристрасть,
схвильованість, отой могутній заряд емоційної наснаги, що непомітно
захоплює читача, пробуджуючи в ньому чисте і благородне почуття
співпереживання.
Однією з характерних рис його творчої індивідуальності є рідкісний дар
майстерної побудови гострої захоплюючої інтриги. У драмі "Свіччине весілля"
ця своєрідність таланту драматурга розкрилася на повну силу. Кожна сюжетна
лінія драми розгортається відповідно до своєї внутрішньої інтриги, котра є
результатом випадкового збігу об'єктивних обставин примхливої несподіванки
або наслідок свідомого протиборства представників різних соціальних груп.
Випадкове й усвідомлюване, несподіване і насамперед відоме чи бажане
органічно переплітаються між собою, утворюючи складні конфліктні вузли і
напружено драматичні, а то й трагедійні ситуації, які, зрештою, і є
переконливим мотивуванням при розкритті головної ідеї твору. Тут Кочерга
повною мірою реалізував власну "формулу п‘єси". У своїх публіцистичних
виступах і листах письменник неодноразово говорив “про право і навіть
обов‘язок драматурга ставити своїх героїв у найбільш складні, тяжкі, коли
хочете – штучні ситуації, бо тільки в такому “переплеті” якнайкраще
розкривається образ і характер героя.