Один із перших дослідників української філософії Д.

Чижевський справедливо
вважав, що аналіз національного типу характеру має передбачати три підходи:
дослідження народної творчості; аналіз великих історичних періодів життя
певного народу; характеристику найвидатніших представників.

На основі цих підходів в багаточисельних дослідженнях українських філософів,

психологів, культурологів виокремлюються такі риси української людини як
емоційність та чутливість, сентиментальність та естетизм, психічна рухливість,
шанування індивідуальної свободи, українська релігійність, своєрідний культ
Землі та відчуття близькості з природою. Незважаючи на те, що означені риси
можуть мати як позитивні, так і негативні прояви, вони формують «душу
народу».

Ідея необмеженої свободи українців часто ставала на шляху створення

власної держави.

Волелюбність визначає всі інші риси світоглядної ментальності українців, у

тому числі екзистенціальність. Для українця характерне прагнення до
самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, важливий
внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з
особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде від
зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до землі.

Основного розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі.

Винекнення філософії Русі відбувалось у процесі розв’язання суперечностей
між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська русь –
перша східнослов’янська держава, яка розвитком своєї культури
продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до
релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду.

Також для українського народу характерні:

Антеїзм - важлива особливість ментальності українського філософського
світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи. Усна
творчість донесла народні повір'я, вірування в живі істоти, що оточують
людину (водяні, русалки, лісовики тощо). Їх поважають, приносять жертви, щоб
не шкодили. Такий характер світосприймання породжує романтичний дух
народу, оспіваний в українських піснях. Без пісень, танців, ігор не обходилась
жодна подія. Романтичний дух української нації втілений у філософії серця:
кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що формувалась у
глибинах стародавньої культури.

У ХІХ столітті, зокрема в його другій половині, українська філософська

думка вийшла на новий рівень своїх проявів. Повʼязано це було значною мірою
з великими соціальними, економічними та політичними змінами в росії
(скасування кріпосного права, судова, земська, освітні реформи).

В цей період, на хвилі підвищеного інтересу до власної історії, культури,

етнічної самоідентифікації, філософсько-світоглядні ідеї в Україні знаходили
вираз та виявлення в межах академічної філософії, в літературі, громадсько-
політичній думці та програмах різного роду суспільних рухів
(М.В. Гоголь, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, Леся Українка).

Наприклад, Франко, в українській інтелектуальній історії був першим, хто вивів

національну ідею на шлях персоналістичної етики. Нація складається з
мільйоні “Я”. Кожна “Я” – неподільний духовний атом спільноти – вирішує в
кінцевому підсумку її майбутнє.

Природничі науки, на думку Франка, є основою розвитку суспільних наук.

Говорячи про цю єдність наук, він писав: “Фізичні і антропологічні науки
становлять, по суті, єдиний нерозривний ланцюг, одну цілість, бо людина також
є витвором природи, а все, що вона зробила і що може зробити, мусить бути
зроблене тільки на підставі вроджених сил”.

Своєрідні світоглядні ідеї були сформульовані в програмних творах

представників громадсько-політичного руху, де на першому місці перебуває
діяльність Кирило-Мефодієвського товариства (М. Костомаров, В.
Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко та інші).