Фільм “Кінг-Конг” 1933 року : вплив на кіно та масову культуру

Персонаж Кінг-Конг був цікавим для мене досить давно, у зв’язку з його
помітною присутністю в американській масовій культурі. Вперше я побачив
цього персонажа в популярних американських мультсеріалах, що підказало
мені його важливість, в тому числі, в сегменті кіно для дітей. Іншим фактором
суттєвості впливу Кінг-Конга на американське кіно та маскультуру стали
численні римейки 20 та 21 століть. Сучасні режисери вже встигли зіштовхнути
Кінг-Конга з Годзілою, віддати в заручниці цій величезній горилі акторку
Наомі Уотс, осучаснити сцени протистояння людей зі зброєю проти розлюченої
мавпи та перезняти відомий епізод бою Кінг-Конга на небосхилі в Нью-Йорку з
авіацією США. Все це має відношення до блокбастерів, котрі експлуатують (у
випадку з “Кінг-Конгом”) дуже популярне першоджерело, маючи можливість
покращити якість самої картинки. Глядач, доки це не стало занадто частим
явищем, захоче піти в кінотеатр та подивитись на римейк фільму 1933 року.
Однак, я пропоную розглянути саме дану кінострічку, котру показали
американцям та всьому світові у 1930-их роках. Нашою метою в рамках цієї
роботи буде відслідкувати вплив “Кінг-Конга” на розвиток мистецтва, індустрії
та масової культури.
В першій половині ХХ століття фільми досить не часто , якщо оглянути списки
випущених кінострічок, знімали без вагомого літературного джерела в основі.
Навіть у разі відсутності літературного твору, сценарист писав сценарій фільму
як театральну п’єсу. Часто ми бачили представлення акторів та їх ролей на
початку фільму, як це є в драматургічному творі (досить характерна річ для
режисера Д. Гріффіта, автора “Народження нації” та “Нетерпимості”);
розповідь історії ділилась на акти; на старті фільму була наявною увертюра, а в
проміжку між актами - інтерлюдія. На початку “Кінг-Конга” ми теж
спостерігаємо понад 4-хвилинну увертюру.
Станом на 1930-ті роки, література вже дала світові цікавих персонажів-мавп,
про яких можна зняти кіно. В 1910-их роках Едгар Берроуз активно писав серію
книг про людину, що жила серед мав та була майже такою ж фізично
розвиненою, як і вони (мова йде про Тарзана). Едгар Алан По ще в 1840-их
роках опублікував оповідання “Вбивство на вулиці Морг”, за сюжетом якої
мавпа опиняється в місті і є винуватицею вбивств. Як вважають окремі
історики мистецтва, Алан По став засновником літературного детективу,
написавши цей твір. Тут ми фіксуємо те, що мавпа була привезена в місто
Париж на кораблі.
В літературі полюбляли привозити страхітливих тварин до населених пунктів.
Одним із письменників, хто користувався такими сюжетами, був Артур Конан
Дойл, автор “Загубленого світу”. Щоправда, дана серія романів оповідає
історію англійської експедиції на острів, де водяться динозаври. Головний
герой Дойла привозить в Британію динозавра. В фільмі “Кінг-Конг” в США
привозять все ж мавпу, але в ході сюжету вона мала двобій з динозавром, адже
на острові Кінг-Конг проживав разом з цими створіннями.
Серед кінострічок, що передували зйомці “Кінг-Конга”, історики кіно
виокремлюють цілу низку фільмів. Я ж в рамках даного дослідження згадаю
фільм “Інгагі” 1930 року. Його автори позиціонували свою роботу в якості
документалістики, але наразі ми сприймаємо цей фільм як “мок’юментарі”.
Виявилось, що “документальне кіно про Африку” знімалось в Каліфорнії. Кіно
присвячене науковій експедиції в Бельгійському Конго, де вона віднайшла
екзотичний звичай місцевих племен віддавати жінок в жертву мавпі, котрій
вони поклонялися.
Режисер Меріан Купер обговорив ідею для нового фільму з колегою Ернестом
Шодсаком, до справи долучився продюсер Селзнік. Написати сценарій вони
запросили англійського драматурга Едгара Уолеса (розробив лише основну
концепцію), для створення музичного супроводу покликали Макса Стайнера (за
свою кар’єру тричі номінований на премію “Оскар” за кращу музику).
Спецефектами займався У. О’Браян, що вже мав досвід роботи на подібній
посаді підчас екранізації “Загубленого світу” Конана Дойла. В такому колективі
вони зняли фільм “Кінг-Конг”, витративши на нього близько 700 тисяч доларів.
При показі фільму в кінотеатрах США, він став лідером прокату та заробив
понад 1,5 млн доларів.
Пропоную свій аналіз сюжетного змісту. Він, на мою думку, не є оригінальним.
В основу сценарію лягли вже наявні літературні напрацювання. Звичайно, всі ці
фрагменти існували у відриві один від одного, а команда Меріана Купера звела
їх до купи, виконавши своєрідну компіляцію. Окрім цього, Купер та Шосдак
мали досвід спільних подорожей по екзотичним місцям для зйомок кіно, котрий
вони відобразили з допомогою введення в сюжет персонажа егоцентричного
режисера.
Згідно сюжету, ми маємо експедицію, котра пливе шукати таємничий “острів
Черепа”, відслідковуючи напрямок по картах, викуплених у якогось
норвезького моряка, що отримав карти, в свою чергу, від втікачів з цього
самого острова, чимось сильно нажаханих. Погодьтеся, синопсис починає
нагадувати романи Жуля Верна. Далі, на “острові Черепа” експедиція
зіштовхується з аборигенами, зайнятими проведенням язичницького ритуалу
жертвоприношення. Розвинені в військово-технічному плані американці,
опинившись в меншості, все ж зуміли забезпечити своє повернення на
корабель. Проте, аборигени крадуть красуню-акторку, яку привезли на острів
заради зйомок кіно. Акторку (Фей Рей) віддають у якості жертви велетенській
горилі Конгу, що вважається у них божеством. Мавпа відчуває настання
закоханості, тому прагне єдиновладно володіти полоненою жінкою. В рамках
охоронних заходів, Конг вступає в поєдинок з динозавром, а потім - з
гігантським пітоном. Вийшовши переможцем з цих поєдинок, горила
сподівалась зайнятись облаштуванням сімейного життя, однак зазнала нападу
від учасників експедиції і втратила дорогоцінну полонянку, а також - була
піймана людьми, котрі закидали її бомбами та зв’язали. Підприємливий
режисер фільмів, ініціатор експедиції на “острів Черепа”, відвозить Кінг-Конга
в США, де влаштовує шоу з демонстрацією публіці “восьмого чуда світу”.
Подібно сюжету Алана По, мавпа вирвалась і накоїла проблем. А саме, вона
знову захопила акторку в заручники та видерлась на Імпаєр Стейт Білдінг, не
маючи готової стратегії дій (лише незрілий тактичний задум). На небосхилі
вона зайняла кругову оборону, певний час відбиваючи атаки американської
військової авіації. Тим не менш, технічна перевага далась в знаки, вогонь
кулеметів вбив Конга, і той впав вниз з величезної висоти. Власник шоу з Кінг-
Конгом, якого по невідомій мені причині не притягнули до відповідальності за
порушення техніки безпеки і пасивне сприяння безладу в Нью-Йорку із
загрозою життям його мешканців, виголосив основну мораль фільму :
чудовисько Кінг-Конг загинуло не від куль кулемета, а - від кохання. Це мало
перегукуватися з цитуванням арабського прислів’я про красуню та чудовисько,
розміщеним на початку кінострічки.
Таким чином, я вважаю даний сюжет досить простим. Ми не спостерігаємо тут
карколомних дуг характеру персонажів. Героїня Фей Рей не змінилася до
невпізнаваності в контексті своїх моральних якостей та ін., оскільки вона не
мала жодних особливих конфліктів першопочатково. Так, на старті фільму в неї
не було фінансового достатку, а в кінці кінополотна жінка вже стала відомою
акторкою та учасницею шоу з гігантським Конгом. Однак, морально вона
нічого не втратила і не набула. Режисер фільмів як був на початку егоїстичним
шукачем “екзотичного та незвичайного контенту”, так і лишився ним в кінцівці
(в сюжеті ми не маємо вказівок на те, що вказаний персонаж змінив погляди на
ті чи інші життєві аспекти). Моряк з судна, що весь фільм рятував акторку від
небезпек, теж не змінився : вже при знайомстві з ним ми розуміємо, що ця
людина здатна на хоробрі вчинки, і надалі він їх здійснює. Жодного
пересилення своїх вад, проходження складного шляху та переосмислення
буття, як це визначено в посібниках для сценаристів.
Додам, що сценарні рішення інколи дивують алогічністю. Зокрема, пропоную
вам поміркувати про питання точності ведення кулеметного вогню з бортових
кулеметів літаків, котрі стріляють на показаній в фільмі дистанції. Уявіть собі
степінь розкиду куль та поміркуйте над тим, наскільки дивним є наказ пілотам
“стріляти обережно, аби не влучити в акторку”. Можу зробити припущення, що
знаходячись поруч з Кінг-Конгом на небосхилі, його полонянка ризикувала
загинути від випадкового пострілу. Подумайте про рівень навченості моряків
на чергуванні, які проґавили човни аборигенів та допустили викрадення
пасажира судна. Кінг-Конгу, до речі, як переконаному расисту, вже набридло
отримувати рабинь з місцевих острівних жителів. Коли ж йому подарували
американську красуню, “нормальну білу людину”, Конг втратив самоконтроль
та зважився на боротьбу проти об’єднаних науково-технічних зусиль Заходу.
Окрім цього, цікавим є рішення капітана судна плисти у невідомому напрямі,
не знаючи кінцевого пункту подорожі. Дізнавшись, що пливуть вони на
похмурий “острів Черепа” (єдині відомості про який екіпаж має від людей, що
були до жаху налякані і незабаром померли від виснаження, рятуючись з цього
острова), команда корабля погоджується продовжити шлях, незважаючи на
слабке навігаційне забезпечення та високу вірогідність шукати пункт
призначення надто довго. Висадившись на острові, моряки ледь не потрапили у
вир бою з місцевими воїнами та дізналися про існування страхітливо великої
мавпи та доісторичних динозаврів, але не відмовились від ідеї організувати там
зйомки кінофільму. Тобто, фактор допустовості сюжету в нашому випадку
відіграє значну роль. Єдиною мотивацією головних героїв фільму є, на мій
погляд, їх особиста честь, що є ознакою такого жанру, як романтизм. Не будучи
виключними рицарями та джентльменами, вони б радше за все виконали
маневр відступу, подалі від небезпечного острова, полишивши там полонянку.
Що ж робило “Кінг-Конг” 1933 року привабливим для глядачів ? Попри
простоту сюжету, фільм був абсолютно зручним для розваги і перегляду в
кінотеатрі. Окремі шанувальники кіно звуть подібне явище “легким фільмом”.
Я вважаю, що “Кінг-Конг” був одним з перших “легких фільмів” з категорії
блокбастерів, що “зірвав касу”.
В рамках цього судження, дана кінострічка мала всі необхідні сюжетні
елементи для успіху серед глядачів. Головний герой, капітан судна, є
“справжнім мужиком”, мовчазним та суворим, але хоробрим та схильним
захищати слабких. Він постійно “ставить а місце” акторку, чим завойовує
чоловічу аудиторію, яка чудово розуміє : жінці нічого робити на судні, вона
тільки заважає та всіх дратує своєю зайвою сентиментальністю. Також, глядачі-
чоловіки розуміють, що капітан є природним вожаком зі стержнем, тому
поважають його ще більше. Акторка у виконанні Фей Рей - гарна жінка, чого
теж не можуть залишити без уваги чоловіки в кінотеатрах. Вона радує своєю
наївністю, що межує з дурістю. Її чомусь беруть зніматись в дорогому фільмі
без вимоги резюме, везуть в круїз по океану та повністю це оплачують, а вона
навіть не особливо переймається, що її, насправді, можуть продати в рабство чи
використати в інших цілях, непов’язаних з кінематографом. На кожному кроці
акторка дає усвідомити, що вона нічого не знає про ті загрози, з яким може
зіткнутися. До того ж, в фільмі є відверта сцена (особливо - з урахуванням
сучасного їм періоду та діючого в Голівуді з 1930-го року кодексу Хейса). Мова
йде про епізод, де Кінг-Конг роздягає акторку, наче ляльку, не розуміючи
функцій модного західного одягу. В підтвердження мого судження можна
привести наступний факт : протягом ХХ століття фільм потрапляв в прокат
досить часто, інколи - в скороченій версії без згаданої сцени роздягання”.
Жінок фільм приваблював романтичною складовою. В загальному, люди
цікавились динамічними зйомками : енергійний наступ на Кінг-Конга з
бомбами, перестрілки, спроба моряка підкрастися до чудовиська з одним лише
ножем, стрибки велетенської горили по Нью-Йорку та повітряний бій авіації.
Особисто мені сподобався момент двобою Кінг-Конга з динозавром, в якому
горила здійснила класичний прийом “проходу в ноги”, перевела поєдинок до
партеру та завершила його перемогою. Вважаю його доцільним з комедійної
точки зору. Фінальне висловлювання про загибель чудовиська від краси, на
мою думку, додає до цього комедійного пригодницького бойовика ще й
мелодраматичність.
Однак, у фільмі також були задіяні спецефекти, котрі зробили свій вклад у його
популярність. Монтажний інструмент для поєднання анімаційних об’єктів та
реальних зйомок дозволив показати глядачам неймовірно велику горилу, що
їла людей та чавила їх в кулаку. Ми побачили красуню, котра вимушено
перебуває у полоні жахливої істоти, що може її в будь-який момент вбити. З
іншої сторони, ця анімація нас веселить, оскільки ми здогадуємось про її
несправжність. Бій з динозаврами викликає ефект розважального мультфільму
та дивує відчуттям чогось нового. Саме “проривні” спецефекти, на мій погляд,
забезпечили “Кінг-Конгу” 1933 року касовий успіх та подальше внесення до
Національного кінореєстру США у 1991 році.
Скажемо кілька слів про вплив на розвиток кіномистецтва та індустрії. Про
Кінг-Конга знято вже більше семи фільмів, котрі знаходять інтерес глядачів. На
хвилі популярності сюжетів про мавп, в 1960-их роках була розпочата зйомка
франшизи “Планета мавп”, котру перезняли в 2010-их роках, домігшись нового
касового успіху.
Комерційні здобутки фільму “Кінг-Конг” 1933 року призвели до того, що вже
менш ніж за рік був випущений сіквел під назвою “Син Конга”. Там, за
сюжетом, скандального автора ідеї показувати агресивну горилу жителям Нью-
Йорка все ж спіткав громадський тиск та звинувачення в халатності, тому він
вирішив повернутись на “острів Черепа” для осмислення помилок. Фільм
знімався без одного з режисерів (Купера) та орієнтувалась на пригодницьку
комедію без динаміки подій першої кінострічки. В 1960-их роках екранізацією
сюжету про “Кінг-Конга” зацікавились японці. В Японії працював режисер
Ісіро Хонда, що зняв фільм “Годзіла”, про рептилію з мутацією, отриманою
внаслідок ударів атомними бомбами по Хіросімі та Нагасакі. Японська студія
Toho випустила фільм “Кінг-Конг проти Годзіли”, де велетенську горилу
викрали злі вчені. Даний фільм запустив, як я вважаю, тренд на використання
шаблону про невдалі експерименти над тваринами, їх втечу з лабораторії та
провокування ними катастроф.
Щодо впливу на індустрію, то він, перш за все, стосується розвитку технологій
виробництва кіно. Спецефекти продовжили свій розвиток, в кіно дедалі більше
використовували анімаційні моделі для складних зйомок чудовиськ та
велетенських тварин. Сцену фільму 1933 року про бій Кінг-Конга з динозавром
знімали близько семи тижнів, потім строки подібних зйомок стали
скорочуватися за рахунок покращення самих монтажних інструментів.
Персонаж Кінг-Конга є активним учасником подій в різноманітних коміксах,
відеоіграх та мультсеріалах. Сучасна фільмографія цієї горили робить її вкрай
сильним магнітом для грошей, адже тепер Голівуд має змогу задіяти всі
можливості комп’ютерної графіки та сучасних засобів зйомки задля
осучаснення всім відомої історії. Кодекс Хейса більше не діє, тому окремі
“рекламні гачки” можна знову пустити в хід, що було пророблено з акторкою
Наомі Уотс.
Отож, можемо підсумувати : фільм “Кінг-Конг” не претендував на філософську
складність сюжету, але зумів завоювати прихильність глядачів та отримати
визнання критиків. Цікавий “легкий” сюжет та вражаючі для свого часу
спецефекти вирізняють його серед інших фільмів окресленого періоду. Наразі,
дана кінострічка визнана такою, що має національне значення для США.
Дійсно, “Кінг-Конг” 1933 року дуже суттєво вплинув на розвиток
кінематографу, індустрії кіновиробництва та масової культури.