1 Вальтер Скотт засновник романтичного історичного роману.

У сорок два роки письменник вперше подав на суд читачів свої історичні романи. Скотт – творець
жанру історичного роману; перший із них – «Уеверлі» (1814) – з’явився анонімно (наступні романи
аж до 1827 року виходили як твори «автора «Уеверлі»)

Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, «до нього не
існуючий» (за визначенням В.Г. Белінського).Створивши його, Скотт встановив закони нового
жанру й блискуче втілив їх на практиці. Навіть сімейно-побутові конфлікти він пов'язав з долями
нації й держави, із розвитком суспільного життя. Творчість Скотта суттєво вплинула на європейську
та американську літератури. Саме Скотт збагатив соціальний роман XIX століття принципом
історичного підходу до подій. У багатьох європейських країнах його твори лягли в основу
національного історичного роману.

Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши
перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний
рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об’єктом, вартим
уваги художника.

Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат.

Providence – Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали
національну історію, але на рівні «історії королів». Скотт перевів історичних особистостей у
площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох.

Таким чином Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є
основним об’єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою,
туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому
вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність
певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні
знання і таким чином збагачували знання читачів але заради самих знань. У Скотта не так: він знає
історичну епоху детально але завжди пов’язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні
проблеми знаходили своє вирішення в минулому.

Виник жанр історичного роману в 1814 році.

Коли В. Скотт задумав писати твори на історичні теми, він був переконаний, що найбільш вдалою
формою для таких оповідей буде роман. цей жанр дає змогу авторові охопити багато подій за
тривалий проміжок часу, відтворити кілька сюжетних ліній і зобразити велику кількість
персонажів.

Історичний роман – епічний прозовий твір, у якому в художній формі відтворено події та особи
певного історичного періоду.

Головні ознаки історичного роману:

- епічний жанр;

- сюжет – зображення подій певного історичного періоду;

- опора на історичне джерело;

- герої – історичні та вигадані особи;

- поєднання історичних фактів із художнім вимислом; автор об’єктивно показує історичні події, але
має свій погляд на них;

- мова розповіді характерна для епохи автора.

Зразками історичного роману в англійській літературі є «Айвенго»

В. Скотта, у французькій «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго, в українській – «Чорна рада»

Пантелеймона Куліша.

Особливості історичного роману В.Скотта

• Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними

силами якої були великі людські пристрасті— заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов
до свого краю, роду, сім’ї та ін.

• Опис, оповідь, діалог— 3 компоненти роману— які у своєрідному співвідношенні поєднані в

єдине ціле. Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до
подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій,
письменник закликав свого читача до нової ролі — не лише учасника подій, а й сторонньої
людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики.
Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити
і говорити.

• У романах В.Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які
керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

• Усіх героїв поділено на кілька груп:

 реальні історичні персонажі — не стояли у центрі оповіді;

 люди з народу — брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ —
народ, який включив у себе різні соціальні групи;

 молода людина— з нею пов’язана фабула— не мала надто виразних індивідуальних рис, але
відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

• Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і

подорожах, сповнених випробувань і загроз.

• У романі відчутний тісний зв’язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя;
але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння
письменником історичного процесу.

• Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до
правильних суджень про цю епоху.

2 Життя Середньовічної Англії у романі «Айвенго». Головний конфлікт.

Роман В. Скотта «Айвенго» розпочинається екскурсом в історію Англії. Перші сторінки твору
знайомлять нас із героями — представниками усіх верств населення Англії та навіть тими, хто є на
цій землі непроханим гостем. Ми бачимо Гурта і Вамбу і дізнаємося і про існування рабства в
тогочасній Англії, і про ганебний звичай перетворення людини на блазня. Але і блазень, і раб
виявляються патріотами країни. Саме цим пояснюється їхня брехня представникам церкви —
лицарям-норманам щодо дороги до замку Седрика.

Зображуючи вечерю в замку Седрика, автор змальовує картину соціального розшарування в

країні: в кожного своє чітко визначене місце за столом і навіть своє меню. Під час цієї вечері ми
спостерігаємо, як зав’язуються конфлікти між норманами і саксами (Айвенго — Бріан де
Буагільбер), норманами та євреями (Ісаак — лицарі-нормани).
У романі представлено всі соціальні прошарки Англії часів Річарда Левове серце: вища королівська
верхівка — принц Джон, Річард І; лицарі — Айвенго, Бріан де Буагільбер, Моріс де Брасі, Фрон де
Беф та ін; духовенство — пріор Еймер, монахи з різних абатств; англосаксонські феодали —
Седрик, Аттельстан, леді Ровена та ін.; селяни — Гурт, Вамба(раби Седрика) та ін.; городяни; вільні
йомени тощо. Фактично тут представлено всю Англію XII століття. Автор детально описує традиції
та звичаї епохи: лицарські турніри, хрестові походи, королівські прийоми, укладання шлюбів з
політичних причин, союз між церквою та владою, політичні протистояння саксів і норманів тощо.

Сакси нормани храмовник

Вальтер Скотт показав зневагу християн-європейців до єврейського народу, юдейської віри, до

мусульман. У висвітленні цих конфліктів автор виступає як гуманіст, утверджуючи право кожного
народу й кожної віри на існування.

Автор подає нам також ідеал жіночої краси двох народів — саксів та євреїв, змальовує ідеал
лицаря.

У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано
бурхливу картину минулого Англії. В основу роману покладено традиційне для письменника
переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара – лицар
Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежить від розвитку історичних
подій.

Айвенго – головний герой роману. «Обов’язок! То величне, велике слово. Це саме те велике, що
підносить людину над самою собою», – говорив німецький філософ Емануїл Кант. Для головного
героя роману святим обов’язком є служіння лицарській честі. В образі Айвенго втілені ті риси, які
письменник хотів би бачити і у сучасних його аристократах.

Період, про який іде мова в романі, В. Скотт визначав як час, «відзначений різкими протиріччями
між саксами, які обробляють землю, і норманами, які володіли цією землею як завойовники і не
бажали ні змішуватися з переможеними, ні визнавати їх людьми своєї породи».

Епоха раннього середньовіччя показана в «Айвенго» в усій її суворості. Лицарські замки

перетворювалися в розбійницькі гнізда, лютувала інквізиція (Лука Бомануар вчинив суд над
Ребеккою, оголосив її «відьмою» і хотів спалити на вогнищі), а селяни були безправні й доведені
до убозтва. Вони говорили: «У нас залишилося лише тільки повітря, яким ми дихаємо; та і його у
нас не відняли тому тільки, що інакше ми не були б здатні виконати роботу, яку навалили на наші
плечі...»

Конфлікти

Історичні події цього часу були достатньо складними. В першу чергу, величезна увага в романі
приділяється національним конфліктам між норманами й англосаксами. На другому плані —
конфлікт соціального плану, коли люди шукають порятунку, як Робін Гуд, у лісах. У той час
відбувалася боротьба за владу і серед самих норманів: поки легендарний король Ричард Левове
Серце перебував у полоні, владу захопив принц Джон.

Складні та заплутані історичні події залишаються фоном твору, а в центрі сюжету опиняється
кохання.

Зіставлення героїв роману не тільки зовнішнє — це одвічне протистояння між доблестю і підлістю.
Сміливий Айвенго у романі протиставляється Бріану де Буагилберу, справедливий Ричард Левове
Серце — принцові Джону, а відважний Робін Гуд — жорстокому пригноблювачу Фрону де Бефу.
Вальтер Скотт не ідеалізує стосунки навіть між кращими героями роману. Наприклад, історія з
Ребекою не знаходить щасливої розв’язки: хоча героїня наділена автором найкращими якостями,
але прірва, що розділяє її з Айвенго й іншими лицарями, залишається непереборною і це додає
роману більшої достовірності та життєвості.

Конфлікт твору зводиться до боротьби бунтівної феодальної верхівки, що була зацікавлена в

збереженні феодальної роздробленості країни, проти королівської влади, що втілювала собою
ідею централізованої держави. Автор показує, що симпатії народу — на боці короля. Річард
Левове Серце йде на штурм замку Фрон де Бефа поряд із стрільцями Робіна Гуда.

У зображенні В. Скотта норманські барони — пихаті, нахабні люди, для яких не існує ані законів,
ані моралі. Найяскравіший з цих образів — лицар ордену храмовників Бріан де Буагилбер. Він
дуже честолюбний. Для нього і релігія, і лицарський орден, і люди — засоби досягнення особистої
мети.

Король Річард веде боротьбу з братом Джоном, який намагається захопити владу, а також із
норманськими баронами, що хотіли зберегти свою незалежність від короля. Політичний конфлікт
ускладнюється національним протистоянням: корінне населення — сакси не можуть змиритися з
володарюванням норманів в їхній країні. В романі також представлені низи суспільства —
доведені до розорення селяни перетворилися на розбійників, які ведуть боротьбу з гнобителями.

3 Система персонажів. Проблема ідеального героя. Принципи зображення народу. Жіночі образи.

Система образів

Нормани: король Річард, принц Джон, Бріан де Буагільбер, Фрон де Беф, Моріс де Брасі, пріор
Еймер.

Саксонці: Седрік Сакс, Ательстан, Ровена, Айвенго, Ульріка.

Слуги Седріка: Гурт, Вамба.

Розбійники: Локслі, Мельник, абат Тук.

Євреї: Ісаак, Ребекка .

І. Дійові особи твору. (У романі подані образи як реальних історичних осіб (Річард Левове Серце,
принц Джон), так і вигаданих героїв (лицар Айвенго, леді Ровена, Ребека, Седрик Ротервудський та
інші.)

ІV. Образ короля Річарда І. (Король Річард - справжній лицар: сміливий, мужній, відчайдушний,
чесний. Виступає не тільки як захисник інтересів баронів - норманів, а й корінного населення Англії
- саксів, інтересів простого народу Англії. Він вміє чудово спілкуватися як із вищим світом, так і з
простим народом. Проте, слава мужнього воїна була для нього дорожче за славу мудрого
правителя.)

V. Норманські барони в романі "Айвенго". (В зображенні В. Скотта норманські барони - пихаті,

нахабні люди, для яких не існує ані законів, ані моралі. Найяскравіший з цих образів - лицар
ордену храмовників Бріан де Буагільбер. Він дуже честолюбний. Для нього і релігія, і лицарський
орден, і люди - засоби досягнення особистої мети.)
Имя Айвенго было подсказано автору старинным стихотворением. Всем романистам случалось
высказывать пожелание, подобное восклицанию Фальстафа, который хотел бы узнать, где
продаются хорошие имена. В подобную минуту автор случайно вспомнил стихотворение, где
упоминались названия трех поместий, отнятых у предка знаменитого Хемпдена в наказание за то,
что он ударил Чёрного принца ракеткой, поссорившись с ним во время игры в мяч:

Тогда был в наказанье взят

У Хемпдена поместий рядом

Тринг, Винт, Айвенго. Был он рад

Спастись ценой таких утрат.

Характеристика Айвенго:

• Наділений великою силою, мужністю, хоробрістю.

• Віддано служив королю Річарду, патріот своєї країни.

• Простий пілігрим, чесний і безкомпромісний, цінував справжню святиню, віру у Христа.

• На щиті мав напис: "Позбавлений Спадку". Це його девіз, ніколи не вдавався до ганебних вчинків
з метою збагачення.

• Вірний законам лицарства, поспішав на допомогу ображеним.

• Кохання - вірність. Чисте і палке. Кохав віддано, не сподіваючись на відповідь.

• Здійснив багато подвигів, за які народ прославив його ім'я в піснях та баладах.

Крім Айвенго у романі присутній ще один справжній лицар — Річард Левине Серце. Річарда понад
усе цікавило життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче - слава, яку він здобув
самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Це
про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, сказала: "Він іде на битву, мов на
веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами - здається, ніби він усю свою душу
вкладає в кожен удар, що наносить ворогу. Це страшне й величне видовище, коли рука й серце
однієї людини перемагає сотні людей". Хоча історичний образ Річарда не був романтичним
лицарем без страху й догани.

Особливу увагу у творі привернули жіночі образи. Якщо білява леді Ровена являла собою досить
типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і яка у
фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди, то образ красуні - єврейки Ревекки - більш
складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Смілива й великодушна
Ревекка висловила своє ставлення до подій, що відбувалися. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в
якого вона таємно закохана, Ревекка назвала лицарські подвиги пожертвою демону
марнославства, само спалюванням перед Молохом. Ревекка також мала власні поняття про честь.
Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю вела філософські суперечки з непокірливим
храмовником про роль долі. Вона здатна була об'єктивно оцінити характер свого жорстокого
викрадача Буагільбера. Вона приречена бути щасливою: Ревекка втілила ідею автора про те, що
"самовідречення і самопожертва пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагородженні і
що внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду - душевний
спокій...".

Седрік Сакс — Господар замку, багата впливова людина. Батько Уілфреда Айвенго. Він патріот до
мозку кісток, відданий традиціям і законам своєї країни. Ситуація в Англії засмучує його, він живе
минулим. Погано розбирається в людях, надто довірливий і недалекоглядний. Суворий, строгий
батько. Багатий землевласник, що має владу та повагу в суспільстві. Переконується у вірності свого
сина, прощає його та приймає у сім’ю.

Ісаак з Йорка— Єврей розумний, багатий, дуже дорожить своєю донькою. Вона — найголовніше
його багатство. Проситься до замку Седріка, куди його впускають завдяки гостинності господаря.
Гість Седріка, обурений присутністю єврея, дає вказівку напасти на того, коли він вийде з замку.
Таємничий паломник рятує його, за що єврей допомагає йому потрапити до турніру.

Ребекка — Дочка багатого єврея, красива молода дівчина. Присутня на турнірі разом з батьком.
Вони відвезли пораненого Айвенго з собою після турніру. Дбають і виходжують його. Ребекка
розуміє, що Айвенго любить Ровену, але продовжує доглядати та лікувати його. Вона вивчилася
лікуванню в однієї жінки (чаклунки Міріам), яка любила її, як матір. Пізніше, заточена до
Темплстоу, чекає вироку магістра-фанатика, який бажає спалити її на вогнищі як відьму.
Заступитися за Ребекку нікому, але в останню хвилину з’являється Айвенго, який ще не оправився
від ран. Дивом він перемагає в поєдинку з Буаґільбером. Той вмирає від розриву серця.

Локслі — Бере участь в турнірі зі стрільби, виграє. Відмовляється йти на службу до принца Джона.
Він вірний королю Річарду. Бореться разом з Чорним лицарем, рятує Сакса, Айвенго та інших,
заточених у замку. Після зізнається королю Річарду, що він Робін Гуд — король Шервудських лісів, і
запевняє його в своїй відданості.

Чорний лицар — Було відомо, що король-лицар знаходиться у полоні в австрійського герцога.

Насправді ж він в образі Чорного лицаря прибув на турнір. Перемагає Фрон де Бефана та
Адельстана, рятує Айвенго. Бувши інкогніто, дізнається про обставини, про тих, хто його зрадив.
Зібравши відданих наближених, з’являється у свого брата Джона (зрадника) та прощає його, на
диво всім. Дуже вправний воїн, кращий серед всіх. Особисто бере участь у долі простих людей,
справедливий і добрий.

Бріан де Буаґільбер—Лицар ордена тамплієрів, його вважають жорстоким і марнославним, попри

сміливість і славу воїна. Бере участь у турнірі, перемагає, але в останні хвилини йому кидає виклик
невідомий (Айвенго). Він скидає лицаря з коня та той вважається переможеним. Закохується в
Ребекку, хоче домогтися її. Гине в поєдинку з Айвенго.

Другорядні герої

Гурд (свинопас) і Вамба (блазень)

Слуги Седріка. Попри те, що господар ставиться до них часом зневажливо, не завжди
справедливо, вони допомагають, беруть участь у порятунку Седріка та його сім’ї. Ризикують
життям нарівні з лицарями. Сміливі й спритні, багато в чому розумніше та далекоглядніше самого
Сакса.

В. Скотт создает портрет идеального рыцаря, у которого красота сочетается с умом и

благородством, а храбрость — с умением сражаться. Айвенго верен своей возлюбленной и своему
королю, готов помочь даже гонимому еврею Исааку, хотя, в соответствии с убеждениями того
времени, не пристало христианину заботиться о жизни отверженного племени. А. доблестен,
честен и лишен корыстолюбия. Однако все эти превосходные качества настолько выделяют А.
среди других персонажей, что он кажется наименее убедительным из них.

4 Історія та художній вимисел. Новаторство В. Скотта.

Новаторство Скотта, так глибоко вразило людей його покоління, полягало в тому, що він, як
зазначив В.Г. Бєлінський, створив жанр історичного роману, "до нього не існував".
Скотт взявся за створення історичного роману, слідуючи правилу: "Щоб зацікавити читача, події,
зображені у творі, потрібно перевести на звичаї епохи, в якій ми живемо, так само як і на її мову".

У художній літературі Скотт перший поставив проблему історичного буття і долі країни в плані
цілком сучасному і актуальному. Вперше в англійській літературі він створив романи філософсько-
історичного змісту і тим самим виявився великим новатором, увлекших ціле покоління
європейських читачів. Вальтер Скотт надзвичайно розширив межі роману. Ніколи ще роман не
охоплював такої кількості типів, станів, класів і подій. Вмістити в одне оповідання життя всієї
країни, зобразити приватні долі на тлі суспільних катастроф, сплести життя звичайного середнього
людини з подіями державної важливості означало створити цілу філософію історії, сповнену
думкою про єдність історичного, процесу, про нерозривний зв'язок приватних інтересів з
інтересами всього людського колективу. Цією думкою визначено багато особливості створеного
Скоттом роману: широта його композиції, контрастність картин, стиль і мову.

Відповідно до старої традиції, роман неодмінно повинен бути побудований на любовній інтризі.
Але в історичному романі повинні бути історичні герої. Ось чому старим романістам (наприклад,
мадемуазель де Скюдері у Франції чи Джейн Портер в Англії) доводилося наділяти своїх
історичних героїв любовної пристрастю, навіть коли вони до цієї ролі зовсім не підходили. Так
спотворювалися і образи знаменитих історичних діячів, і характер їхньої епохи.

Вальтер Скотт вчинив інакше. Щоб якомога точніше відтворити характер політичних діячів, він
звільнив їх від придуманої любовної інтриги й передав її вигаданим героям. Історична точність
була дотримана, але разом з тим збережена і обов'язкова романічна інтрига.

Запозичивши багато чого з "готичного" роману, Вальтер Скотт переосмислив традиції. Герой-
режисер і "глибокий сюжет", які в "готичному" романі порушували інтерес чи страх, у Скотта
служать іншим цілям і набувають філософсько-історичне значення.

У його творчості історія завжди тісно пов'язана з пейзажем, який не стільки пестить око чіткістю
ліній і м'якістю колориту, скільки діє на уяву, викликаючи у глядача ряд асоціацій. Ця здатність
"романтичного" пейзажу занурювати глядача в меланхолійну задумливість, викликати в ньому
ланцюг образів і роздумів філософського та історичного характеру.

Основу художнього методу Скотта становить романтизм. Вальтер Скотт - самий позитивний
розум ...", - писав критик, характеризуючи суперечливий характер історичного роману Скотта. "З
такою пристрастю і з такою балакучістю", - за висловом Бєлінського.

"Одним з найважливіших нововведень роману Скотта є роль, яку відіграє народ, маса, - пише
Мегрон, - наскільки старовинний французький роман є аристократичним, настільки роман Скотта
має тенденції демократичні: ми бачимо, як з усіх сторін вривається на його сторінки народ".

Шут та свинопас, ожилий герой Рабле, веселий монах, вільний стрілець Робін Гуд, абат і
храмовників, гордовиті лицарі принца Джона, гордий саксонський тан і його домочадці, єврей -
лихвар і його чарівна дочка - наділені специфічними рисами характеру, зумовленими
середовищем і професією. Творча удача - зображення народу, тих персонажів, які раніше були
зневажені, але набули відтепер величезне значення.

Фабулу роману становить невизнана любов - Ревеки до Айвенго, а не любовна колізія - Айвенго -
Ровена. Остання - бліда, анемічні, умовна, у той час як справжньої героїнею роману є дочка єврея-
лихваря.

"Знедолена, невизнана любов Ревеки до лицаря Айвенго, - писав Бєлінський, - будучи в ставлення
до цілого роману, як би епізодом, проте дає йому цілість, як його основна ідея, живить і зігріває
його, як світло сонячне природу".
Скотт вірний об'єктивним фактам історії, показуючи цькування єврея в умовах Середньовіччя,
навіть з боку соціально приниженого саксонського блазня. Але він усім змістом свого роману
засуджує расову нерівність, національну ненависть до пригнобленого народу. Характерно, що
єврея Ісака труїть і дражнить принц Джон, що не соромиться займати у єврея його - гроші, а на
захист єврея встає лицар Айвенго - прихильник Річарда, людина, за плечима якого автор;
показово, що почуття і волю Ревеки гвалтує лицарі-тамплієри Буагільбер , а заступається за Ревеку
селянин каліка Хігт. Автор співчуває цим людям.

Ревека опоетизований в романі і поставлена в центр розповіді. Її життя, її пригоди, її любов,

недозволена з точки зору середньовічної моралі, її великодушність і порив об'єктивно становлять
стрижень роману. Її фізична привабливість поєднується з моральною: єврейка ніжна,
великодушна, чуйна до людського горя, пам'ятає добро і сіє добро сама, вона людяна в кращому
сенсі слова.

У ній втілилися кращі риси народу і, перш за все стійкість у життєвій боротьбі. Ревека сильна,
смілива, має тверду волю і силою характеру, готова на смерть - так вона цінує свою людську
гідність, честь, і це рятує її на грізну хвилину розмови з храмовникам.

Деяка індивідуалізація характеру, більш яскрава у порівнянні з іншими "героями" романів Скотта
обумовлена тим, що образ Ревеки, малюється автором як образ трагічний. Нещастя дівчини в
тому, що вона любить, не будучи коханої, і улюблена, сама не люблячи. У першому випадку - це -
Айвенго, в другому лицар храму - Буагільбер. Характерно - і саме композиційне побудова роману,
при якому після зустрічі з коханим слід, як правило, зустріч з нелюбом Бріаном. І це дозволяє
автору щоразу розкрити якісь нові риси - психологічного портрета героїні.

Скотт любить і поетизує образ Ревеки - протиставляючи їй не менш колоритну і романтизовану

людину з демонічними пристрастями - храмовника Бріана.

Хрестоносець, одержимий любовною маною, в тузі готовий продати і себе, і віру своїх батьків.
Ревека ж незмінно і послідовно зберігає свою людську і національну гідність, заявляючи, що ніякі
погрози і навіть загроза смерті не змусять її піти проти совісті і зрадити віру батьків.

Ісаак у Скотта - класовий, а не расовий персонаж. Він - лихвар і його - лихварство на першому
плані. Правда, на його частку випадає комічна роль, але цей комізм відступає на задній план у
сценах, де зображується страждання Ісаака - батька, і тут виявляється властива Скотту художня
правдивість.