1.

"Пісня Нібелунгів" (Nibelungenlied) є однією з найвідоміших творів німецького

героїчного епосу. Вона написана в середині XIII століття і стала значним
культурним явищем свого часу. Основна сюжетна лінія твору пов'язана зі
судьбою двох родів - Нібелунгів та Бургундців. Головні герої епосу - Сіфрід і
Крімгільда. Сіфрід, молодий герой з надзвичайними здібностями, отримує
неперевершену силу та нерановитість від драконового крові, яку він вбиває. Він
зустрічає Крімгільду, сестру трьох бургундських королів, і вони закохуються
одне в одного. Однак, через інтриги, заздрощі та прагнення до влади, їхні
стосунки поступово руйнуються. Композиція "Пісні Нібелунгів" складається з
двох частин: "Пісня про Сіфріда" та "Пісня про падіння Нібелунгів". У першій
частині розповідається про Сіфріда, його зустріч з Крімгільдою, перемоги і
зраду. У другій частині описується падіння роду Нібелунгів, битва, загибель
героїв і відплата. Художні особливості "Пісні Нібелунгів" включають
живописний опис природи, багату символіку та епічну батальну поезію. Твір
містить багато символіки, включаючи золото, мечі та кров, які надають йому
містики та загадковості. Твір відображає героїчні ідеали середньовічної
культури, такі як мужність, честь, любов, але також розкриває теми зради, мсти,
влади та неминучої загибелі. "Пісня Нібелунгів" є важливою пам'яткою
німецької літератури та культури загалом. Вона має значний вплив на
літературну традицію Європи та стала однією з найвідоміших творів світового
епосу.
2. "Фауст" - відома трагедія німецького поета Йоганна Вольфганга фон Гете, яка є
одним з найвизначніших творів світової літератури. Вона пропонує глибоке
вивчення людського існування, внутрішнього боротьби, моральних дилем,
пошуку сенсу та взаємозв'язку між людиною і світом. Художній світ трагедії
"Фауст" вражає своєю багатогранністю та багатством образів. Вона поєднує
реалістичні, фантастичні та містичні елементи, створюючи особливу атмосферу.
Описи природи, міста, внутрішні монологи героїв, діалоги з дияволом, а також
використання символіки додають твору глибини та інтриги. Філософська
проблематика "Фауста" включає в себе велику кількість тем і ідей. Трагедія
досліджує питання про природу знання, свободи, моралі, любові, сенсу життя та
протистояння добра і зла. Головним філософським конфліктом є протистояння
душі Фауста, який бажає нескінченного пізнання, та Мефістофеля, який
пропонує йому непроглядні насолоди світського життя. Жанрові особливості
"Фауста" можна охарактеризувати як комбінацію драми, поеми та
філософського трактату. Трагедія включає елементи комедії, фантазії та
гротеску, створюючи багатогранність настрою і стилю. Композиційно "Фауст"
поділяється на дві частини: "Фауст І" і "Фауст II", кожна з яких має свою
структуру та розвиток сюжету. Одним з визначних аспектів твору є
використання героїчної форми трагедії для висвітлення універсальних проблем і
конфліктів людського життя. "Фауст" не тільки розкриває індивідуальну долю
головного героя, але й аналізує ширший контекст суспільних, культурних та
історичних вимірів. Зворушливий епос "Фауст" складається з двох частин,
написаних у різні періоди життя Гете. "Фауст І" був опублікований у 1808 році, а
 "Фауст II" - у 1832 році. У першій частині трагедії ми стикаємось з пошуками
Фауста, ученого, який відчуває пустоту свого життя і шукає сенсу в пізнанні.
Він укладає угоду з дияволом Мефістофелем, обіцяючи йому свою душу в обмін
на нескінченні знання та насолоди світського життя. Але після досягнення всіх
своїх мети Фауст відчуває пустоту і розчарування. У "Фаусті II" розгортається
далі сюжетна лінія, де Фауст утікає від свого прокляття та шукає відродження
через діяльність у політиці, науці та мистецтві. Тут зустрічаємо багато
історичних та міфологічних персонажів, таких як Гомер, Гелена Троянська,
Паріс та інші. Трагедія завершується сповільненим епілогом, де Фауст
знаходить спокій і спасіння через духовну пробудженість і поєднання з
космосом.
3. Готгольд Ефраїм Лессінг (1729-1781) відіграв значну роль у становленні
німецького театру 18 століття. Він був німецьким драматургом, критиком і
теоретиком літератури, який вніс значний внесок у розвиток німецької драми.
Лессінг сприяв утвердженню німецької національної літератури і культури, а також
відіграв важливу роль у виході німецького театру на світову сцену. Він був
пропагандистом нового театрального стилю, який називається "бургерська трагедія".
Цей стиль відрізнявся від класичної французької трагедії і був ближчим до реалізму.
Лессінг відігравав важливу роль у становленні німецького театру як незалежної сцени
з власною культурною ідентичністю. Він прагнув створити оригінальні німецькі
драми, які б відображали національну духовність і суспільні проблеми свого часу.
Лессінг впроваджував новаторські театральні прийоми, зокрема, відкинувши класичні
традиції і пропонуючи більш реалістичний підхід до драматургії.
Одним із найвідоміших творів Лессінга є драма "Емілія Галотті" (1772). Цей твір
аналізує соціальні проблеми, нерівність і моральні конфлікти. Головна героїня, Емілія
Галотті, є молодою жінкою низького походження, яка потрапляє в світ вищого
суспільства і стикається з використанням, зневагою та жорстокістю. Ця п'єса
відображає складні моральні, етичні і соціальні проблеми, зокрема, трагічні наслідки
використання та зневаги. Головна героїня, Емілія Галотті, стає жертвою соціальної
нерівності та жорстокості, що руйнує її життя. П'єса пронизана гострими моральними
дилемами і піднімає питання справедливості, гідності та моральних стандартів у
суспільстві.

У своїх творах Лессінг також пропагував філософські ідеї, зокрема, ідеї просвітництва
та індивідуальної свободи. Він активно критикував соціальну нерівність, феодальні
зв'язки та суспільну несправедливість, відстоюючи принципи раціональності та
гуманізму.

Драма "Емілія Галотті" є одним із найвизначніших творів Лессінга і вважається

шедевром німецької драматургії. Вона відображає художні особливості Лессінга, такі
як глибокий аналіз персонажів, складна інтрига, філософські роздуми та соціальна
рефлексія. Твір збагачує театральний світ і впливає на подальший розвиток німецької
драматургії та театру.
Аналізуючи драму "Емілія Галотті", Лессінг звернув увагу на питання моралі,
соціальної справедливості і роль кожного індивіда у суспільстві. Трагедія розкриває
тему поневолення жінок, класових нерівностей і важливості гідності та людського
достоїнства. "Емілія Галотті" стала важливим внеском у німецьку драматургію і
вплинула на подальший розвиток театрального мистецтва. Лессінг змусив глядачів
задуматися над соціальними проблемами та показав, що театр може бути силою зміни
в суспільстві. Його внесок у розвиток німецького театру 18 століття відіграв важливу
роль у формуванні німецької літературної традиції та національної ідентичності.
Особливості драм Лессінга включають такі аспекти:

1. Глибокий аналіз персонажів: Лессінг віддавав велику увагу психологічному

розвитку персонажів у своїх драмах. Він розкривав їх внутрішні конфлікти, моральні
дилеми та пошуки істини, надаючи їм складність і багатогранність.
2. Філософські роздуми: Лессінг вводив філософські теми та дебати у свої драми. Він
піднімав питання про справедливість, мораль, істину, релігію та сутність людського
буття. Його персонажі часто ведуть глибокі філософські діалоги, розглядаючи різні
погляди та підходи.
3. Соціальна рефлексія: Лессінг використовував свої драми для критики соціальної
нерівності, тирани, феодальних зв'язків та суспільної несправедливості. Він ставив на
сцену проблеми тогочасного суспільства, спонукаючи глядачів до роздумів над
суспільними питаннями та потребою у реформах.
4. Експерименти з жанром: Лессінг не сильно придержувався класичних театральних
конвенцій і експериментував з жанрами. Він поєднував елементи трагедії, комедії,
мелодрами та інших жанрів, створюючи унікальні твори з оригінальними структурами
та тематикою.
5. Мовна майстерність: Лессінг володів видатним майстерностями мови і створював
витончені діалоги та монологи для своїх персонажів. Він використовував різні
стилістики, включаючи поетичні вірші, ритмічні репліки та живі мовні образи.
4. Період бурі і натиску (Sturm und Drang) - це літературний рух, що розцвів в
Німеччині наприкінці 18 століття. В цей період письменники відмовлялися від
класичних правил та відстоювали свободу самовираження та емоційність. Цей рух
супроводжувався політичними, соціальними та філософськими змінами в суспільстві.
Період бурі і натиску (Sturm und Drang) - це літературний рух, який зародився в
Німеччині наприкінці 18 століття і протривав приблизно з 1765 до 1785 року. Цей рух
був реакцією на класичні літературні норми та представляв новий напрямок в
німецькій літературі.
Основні риси періоду бурі і натиску:
1. Емоційність і індивідуалізм: Письменники періоду бурі і натиску відмовлялися від
обмежень класичного стилю та виразності. Вони прагнули висловити свої особисті
емоції та індивідуальність через свої твори.
2. Протест проти суспільних норм і тиранії: Письменники руху були незадоволені
політичними, соціальними та моральними обмеженнями того часу. Вони критикували
суспільство та владу та виступали за свободу індивіда.
3. Пошук нових форм виразності: Письменники бурі і натиску експериментували з
жанрами, стилістичними прийомами та мовними засобами. Вони використовували
багато метафор, експресивну мову та динамічні діалоги.
4. Популярні теми: Часто зустрічалися теми природи, любові, свободи, справедливості,
протистояння між ідеалами та реальністю. Письменники ставили акцент на
внутрішній світ героїв та їх психологічні стани.
Представники періоду бурі і натиску включають Фрідріх Шиллера, Йоганн Вольфганг
Гете, Йоганн Гаманн і Максиміліан Коцебу. Їхні твори відображають енергію,
пристрасть та бунтовний дух того періоду.
Одним з найвідоміших представників періоду бурі і натиску є Фрідріх Шиллер, а його
п'єса "Розбійники" (Die Räuber) є одним з найвизначніших творів цього періоду.

4 "Розбійники" були написані Шиллером у 1781 році, коли він був ще молодим
письменником. П'єса розповідає історію розбійницького голови Карла Моора, який
повстає проти соціальної нерівності і тиранії.
У п'єсі "Розбійники" присутні такі важливі аспекти:
1. Протиставлення моралі та соціальної норми: Шиллер поставив свого героя Карла
Моора у протиставлення до соціальної системи та моральних норм. Він показує, що
індивідуальна свобода та справедливість можуть переважати над встановленими
порядками.
2. Дослідження психології героїв: Шиллер детально аналізує внутрішні конфлікти та
пошуки істини своїх персонажів. Він показує, як зовнішні обставини та соціальні
фактори впливають на психіку героїв.
3. Суперечність між ідеалами та дійсністю: Шиллер висвітлює конфлікт між ідеалами,
які герої переслідують, і реальними обставинами, які обмежують їх можливості. Це
створює напруження та драматичність у п'єсі.
4. Емоційна інтенсивність: "Розбійники" відзначаються емоційно насиченими
діалогами та страстю героїв. Шиллер використовує сильні почуття, такі як гнів, любов,
розпач, щоб передати внутрішній світ персонажів.
П'єса "Розбійники" отримала великий успіх та стала символом періоду бурі і натиску.
Вона відкриває нові можливості в драматургії та вплинула на розвиток німецького
театру. Шиллер, завдяки своїм творам, став визнаним лідером літературного руху того
часу та одним з найвеличніших драматургів німецької літератури.
5. Роман "Генріх фон Офтердінген" (Heinrich von Ofterdingen) Йоганна Вольфганга фон
Гете належить до важливих творів німецького романтизму. Німецький романтизм - це
літературний та культурний рух, що розвинувся в Німеччині в кінці 18-го і на початку
19-го століття. Він відображав сильні емоції, індивідуальність та прагнення до
вираження внутрішнього світу через мистецтво. Основні риси німецького романтизму
включають:
1. Прагнення до втілення ідеалів: Романтики вірять у важливість ідеалів, вічних істин і
вищих духовних цінностей. Вони прагнуть до пошуку сенсу життя та гармонії між
духовним і матеріальним.
2. Поетичність та символізм: Література німецького романтизму має сильний
поетичний характер, використовує багато символів і образів для передачі глибинних
почуттів і емоцій. Вона часто відображає внутрішній світ автора і прагне до створення
містичної атмосфери.
3. Природа та містика: Природа має велике значення в німецькому романтизмі, вона
розглядається як джерело натхнення, спілкування з космосом та джерело духовної
сили. Містика і магія також часто використовуються для створення загадкової та
таємничої атмосфери.
4. Ідеалізація минулого: Романтики відносяться до минулого з певною тугою і
ідеалізують середньовіччя та інші епохи, коли вірять, що люди були більш проникнуті
духовністю та магією.
5. Роль фантазії: Фантазія має велике значення в німецькому романтизмі. Романтики
прагнуть до творчого самовираження і вільного льоту фантазії, що дає їм можливість
втілити свої ідеї та емоції.
6. Протиставлення раціоналізму: Романтики критично ставляться до раціоналізму і
наукового підходу, наголошуючи на важливості інтуїції, почуттів та духовних
переживань.
7. Любов до свободи: Романтики прагнуть до свободи духу, відчуття самоствердження
і протистояння суспільним нормам та обмеженням. Вони прагнуть до індивідуальності
та самореалізації.

Роман "Генріх фон Офтердінген" Шауля фон Гофманна є одним із найвідоміших творів
німецького романтизму. Він відображає багато з розглянутих вище рис романтизму,
таких як ідеалізація минулого, поетичність, символізм та прагнення до втілення
ідеалів. Роман розповідає історію молодого лицаря Генріха, який шукає духовного
вдосконалення і самоствердження через мистецтво, кохання та боротьбу зі своїми
внутрішніми демонами. Тема митця в творі відображає прагнення до самовираження,
творчості та пошуку гармонії між духовним та матеріальним світом.Цей роман
відомий своєю поетичністю, символікою та філософським змістом, що відображають
ключові аспекти романтичного руху. У романі "Генріх фон Офтердінген" тема митця є
однією з центральних тем. Головний герой, Генріх фон Офтердінген, відчуває сильну
потягу до мистецтва і має творчі амбіції. Він прагне виразити свою внутрішню
сутність, свої мрії, пристрасті та бажання через мистецтво.
Генріх фон Офтердінген використовує свої пригоди та подорожі як джерело натхнення
для своїх творів. Він намагається утворити своє унікальне бачення світу через
мистецтво, створюючи поезію та інші твори. Він постійно шукає нові форми
самовираження і естетичного задоволення.
Тема митця у романі "Генріх фон Офтердінген" відображає романтичну ідею про роль
мистецтва як засобу самовираження і пошуку глибинного сенсу життя. Ця тема також
стикається з питаннями про співвідношення між реальним світом і світом фантазії,
між ідеалами та дійсністю.
Таким чином, тема митця у романі "Генріх фон Офтердінген" висвітлює важливі
аспекти творчого процесу, пошуку себе та особистої ідентичності через мистецтво.
Твір розповідає про пригоди молодого поета Генріха, який шукає власну ідентичність
та духовне просвітлення через мистецтво і любов. Одним із центральних елементів
роману є тема митця, яка відображає роль творчості та поетичного бачення світу.
Мистецтво в романі представлене як засіб досягнення вищої духовності та об'єднання
з космосом. Генріх відчуває, що його поетичні видіння ведуть його до глибинних та
таємничих сенсів буття. Через свою творчість, він прагне розкрити та зблизитися з
найвищими духовними реаліями світу.
Тема митця в романі Гете пов'язана з ідеалістичними концепціями німецького
романтизму, де поет-герой є посередником між світом реальності та світом ідеалів. Він
володіє особливою інтуїцією та здатністю до сприйняття невидимого та недосяжного.
Генріх відображає типовий образ романтичного поета, що прагне знайти гармонію між
раціональним та емоційним, між реальністю та мріями. Він прагне проникнути до
таємниць природи та космосу, відкрити їх сакральність через свою поетичну творчість.
Роман "Генріх фон Офтердінген" втілює ключові ідеї романтизму, такі як прагнення до
гармонії, синтез розуму та почуттів, спілкування з природою та космосом через
мистецтво. Тема митця стає символом романтичного прагнення до духовного
вдосконалення та пошуку вічних істин у світі.
6 "Крихітка Цахес на призвисько Цинобер" (Der Sandmann) - це одна з найвідоміших
новел Єрнста Теодора Амадея Гофмана, німецького письменника епохи романтизму.
Новела була опублікована в 1816 році.

У "Крихітці Цахеса на призвисько Цинобер" Гофман розповідає історію Натаніеля,

молодого студента, який постійно переслідується печально відомим персонажем -
Цахесом. Натаніель вважає, що Цахес є диявольським світом, який намагається
забрати його розум та душу.

Темою "Крихітки Цахеса на призвисько Цинобер" є проникнення фантастичного та

містифікаційного в реальний світ. Гофман використовує мотиви подвійності, мрій та
снів, щоб створити атмосферу психологічної напруженості та побудувати загадковий
світ, в якому реальність і фантазія переплітаються.

У творі присутні риси романтизму, такі як бажання пізнати та розкрити таємниці світу,
фокус на внутрішній психології героїв, використання містики та магії, а також
фантастичне зображення реальності. Гофман створює світ, в якому раціональність
поступається місцем ірраціональному та непередбачуваному.
"Крихітка Цахес на призвисько Цинобер" є однією з найвідоміших творів Е. Т. А.
Гофмана і одним з найвпливовіших представників німецького романтизму.
Особливістю цієї новели є її психологічна глибина та містичний атмосферний світ.

У творі Гофман досліджує теми межі між реальністю та фантазією, розплутує нитки
внутрішнього світу героїв та їхніх суперечливих бажань. Він створює загадкову
атмосферу, в якій реальність постійно змінюється та плететься з мріями,
галюцинаціями та кошмарами.

Один з центральних персонажів новели - Клара, кохана Натаніеля, є символом

ніжності та невинності. Вона втрачає розум і впадає в безумство, що стає однією з
трагічних подій у творі. Гофман висвітлює тему любові, смерті та сумнівів у межах
світу, де реальність та фантазія переплітаються.

У "Крихітці Цахеса на призвисько Цинобер" Гофман також досліджує тему мистецтва і

творчості. Він ставить питання про роль митця в суспільстві та його здатність
відтворювати реальність та створювати світ власних фантазій. Автор відображає
пошуки головного героя, який прагне віднайти гармонію між реальним світом та
світом мистецтва.
Загалом, "Крихітка Цахес на призвисько Цинобер" є розкішним прикладом
романтичного письменства, в якому Гофман вдало поєднує містику, фантазію,
психологічну глибину та атмосферу загадковості. Цей твір заслуговує особливої уваги
як внесок в німецьку літературу та романтичний рух загалом.
7 Поема "Німеччина: Зимова казка" (Deutschland: Ein Wintermärchen) - це відомий
літературний твір німецького поета Гайне, опублікований у 1844 році. Ця поема має
свої особливості, як щодо жанру, так і щодо художніх особливостей.
Жанрова приналежність поеми "Німеччина: Зимова казка" може бути описана як
лірична поема чи ліричний епос. У цьому творі Гайне поєднує лірику з політичним
коментарем і соціальною критикою. Його поема має алегоричний характер і висловлює
авторські думки про сучасну політичну ситуацію в Німеччині.

Тематика "Німеччина: Зимова казка" охоплює багато аспектів. Поема ставить питання
про політичні, соціальні та культурні проблеми Німеччини того часу. Вона висміює
монархічну владу, критикує соціальну нерівність та виступає за свободу слова та
людські права. Головна тема поеми - пошук свободи і справедливості в суспільстві.

Головний образ героя в поемі - сам автор, який розповідає про свою подорож по
Німеччині. Гайне використовує іронію та сатиру, щоб висміятися з політичної системи
та суспільства. Він зображує себе як спостережливого туриста, який висловлює свої
думки та враження про зустрічені йому людей, місця та події.

Композиція поеми "Німеччина: Зимова казка" є роздільною, складеною з великої

кількості окремих віршів, що утворюють єдину сюжетну лінію. Ці вірші викон

ують роль роздумів, політичних коментарів та описів зустрічних образів. Загальна

композиція поеми створює враження подорожі через різні регіони Німеччини.

"Німеччина: Зимова казка" відома своїм поєднанням лірики, політичного коментаря та

соціальної критики. Цей твір вважається одним із найвизначніших літературних творів
німецького романтизму, що залишило великий вплив на літературний та політичний
контекст свого часу.
Додатково до своїх художніх особливостей, поема "Німеччина: Зимова казка" має й
інші важливі аспекти:
1. Іронія та сатира: Гайне використовує іронічний тон і сатиричні елементи для
висміювання політичної та соціальної ситуації в Німеччині. Він робить це шляхом
використання гострого гумору, гротеску та пародії.
2. Відтворення національного образу: Поема представляє образ Німеччини як країни з
багатою культурною спадщиною, але одночасно порушує проблеми й негативні
аспекти сучасного суспільства. Вона пропонує погляд на національну ідентичність та її
зв'язок з політичними реаліями.
3. Політична актуальність: Поема була написана в епоху політичних змін та
революційного піднесення в Німеччині. Вона відображає настрої та думки суспільства
щодо політичних та соціальних питань, а також висловлює прагнення до свободи та
прогресу.
4. Лірична висловлюваність: Гайне використовує багатий ліричний мовний апарат,
образність та поетичні засоби, щоб передати свої думки, почуття та спостереження.
Він створює емоційне звучання, що захоплює читача і викликає його емпатію.
5. Конфлікт традиції та прогресу: Поема розглядає протистояння між старими
традиціями і новаторством, викликаючи питання про необхідність змін і прогресу в
суспільстві. Вона виражає сподівання на краще майбутнє та бореться з
консервативними уявленнями.
Загалом, "Німеччина: Зимова казка" Гайне є складним та багатогранним твором, який
об'єднує лірику, сатиру, політичний коментар та соціальну критику. Вона ставить
актуальні питання про національну ідентичність, політичні зміни та суперечності
суспільства, залишаючи глибокий слід у німецькій літературі того часу.
8 Томас Манн є відомим німецьким письменником, який відіграв важливу роль як
теоретик та практик інтелектуального роману. Його роман "Чарівна гора" є одним з
його найвідоміших творів і надзвичайно складним та багатогранним.
Проблематика "Чарівної гори" пов'язана зі зіткненням двох основних світоглядів:
традиційного буржуазного світосприйняття і новітніх ідей. Головний герой Ганс
Касторп, юний інженер, проводить час у гірському санаторії на сім тижнів, але його
перебування там продовжується на семи роках. Цей період перетворюється на
метафору для політичної і культурної ситуації у Німеччині перед Першою світовою
війною.
Основним конфліктом у романі є боротьба між розумом і чуттям, між ідеями і
пристрастями, між раціональним світом і світом емоцій. Цей конфлікт відображається
в протистоянні раціоналістичного ідеаліста Напталіса, який представляє розум і ідеї, і
безтурботного сентименталіста Йозефа Ленця, який представляє емоції та пристрасті.
Інтертекстуальність "Чарівної гори" проявляється в численних літературних
посиланнях і цитатах. Манн використовує музичні аналогії, особливо з оперою, для
створення метафоричного образу роману. Він також експериментує з різними
літературними жанрами, такими як алегорія, роман-містерія, науково-фантастичний
наратив, що надає твору багатогранності та глибини.
Основна ідея "Чарівної гори" полягає в тому, що відокремлення від звичного світу
дозволяє героєві побачити світ з нової перспективи і зрозуміти глибші рівні людського
буття. Роман порушує теми часу, смерті, любові, мистецтва, хвороби та суспільної
деградації, досліджуючи їх у контексті філософських, культурних та естетичних
питань.
"Чарівна гора" є складним та глибоким романом, який висвітлює складність людського
буття та постає як один із найважливіших творів німецької літератури XX століття.
Додатково до проблематики, конфлікту та інтертекстуальності, варто відзначити деякі
інші художні особливості роману "Чарівна гора":
1. Символізм: Манн використовує широкий спектр символів, які мають глибокий
психологічний і естетичний зміст. Він використовує символи для передачі складних
ідей і настроїв, розширюючи грані традиційних літературних засобів.
2. Поліфонія: Роман "Чарівна гора" має багатоголосну структуру, де різні персонажі
мають власні голоси і розповідають свої історії та погляди. Це створює
багатогранність уявного світу та розширює можливості для різних тлумачень
інтерпретації.
3. Філософія і культурна рефлексія: Роман "Чарівна гора" пронизаний філософськими
роздумами та рефлексіями про культуру, мистецтво, науку та суспільство. Манн
висвітлює розмаїття ідеологій і поглядів того часу, розглядаючи їх у контексті світових
подій та розвитку культури.
4. Гумор та іронія: Поміж серйозних філософських роздумів і високих моральних
питань, роман "Чарівна гора" також містить елементи гумору та іронії. Манн
майстерно поєднує серйозність і легкість у своєму підході до тем та персонажів.
Ці художні особливості роблять роман "Чарівна гора" значущим та багатогранним
твором німецького романтизму. Він відображає складність світу та людського буття,
ставши важливим твором літератури, що відображає проблеми і духовні пошуки свого
часу.