1. Козацьке літописання : специфіка жанру та ідейно – тематичного змісту.

Козацькі літописи барокової доби є продовженням літописної традиції , що була

започаткована ще в часи Київської Русі та середньовічної традиції літописання. Козацькі
літописи відображали складні моменти вітчизняної історії , зокрема у 17 столітті - це була
національно – визвольна війна під проводом Б. Хмельницького. Але незважаючи на
зосередженні літописів на кульмінаційних моментах історії , автори прагнули відобразити і
охопити весь процес становлення України. Проте , хоч літописи і відображали історичні події
це не позбавило їх белетристичності та живомовності . Тобто козацькі літописи були
відображенням тогочасного становища українських земель , іх відносин з іншими державами ,
особливо Річчю Посполитою та конфлікти у самій державі (міжособиці). У літописах подається
детальні описи образів тогочасних діячів : гетьманів , козацьких вождів, опис подій у
хронологічній послідовності та тлумачення найважливіших політичних подій. Безумовно, ці
твори належали до історико – мемуарної прози , бо в літописах завжди велася розповідь від
імені автора у формі записок про реальні події минулого , свідком яких очевидно був сам
автор. Таким творам властива історична достовірність , хоча в літописах наявні деякі вимисли
(містифікації). Передумовою до виникнення барокових літописних жанрів були записки
самовидців , регіональне літописання , хроніки , родинні записи, монастирські літописи , перші
курси літератури , реєстри та ін. С.Єфремов називає козацькі літописи «ідеологічними працями
, які наближають ас до моменту національного відродження». Слід зазначити , що автори
барокових літописів не ставили ідею національної держави , а навпаки автономність під
протекторатом інших держав. Створенню літописів передували також Густтинський літопис,
«Хроніка» Ф. Савоновича та анонімна пам’ятка «Синопсис» . Автори намагалися
переосмислити джерела , що вводили у свої твори , збагачували їх науковим підходом
тлумачення. Рушійною силою автори вважали козацтво, тому і намагалися приписати йому всі
перемоги та заслуги. Літописці послуговуються ідеї христистиянської справедливості , гостро
виступають проти негідних вчинків , підступності. Усі факти у літописах викладені з позиції
прихильних до українських інтересів, тобто з патріотичного боку. Улітописах наявні стислі
хронологічні описи історичних подій у поєднанні з думками і відчуттями самого автора.
Головними темами літописів були : причини військових конфліктів , релігійні сутички ,
висвітлення державницької діяльності гетьманів, героїчні подвиги українського козацтва та
стосунки України з сусідніми державами. Найвідомішими пам’ятками українського
літописання є Літопис Самовидця (1702 р.), Літопис Григорія Граб’янки (1710 р.), Літопис
Самійла Величка (1720 р. ) і підсумком барокової історіографії стала «Історія Русів » написана в
90-х роках 18 ст. Отже, кожен літописець є непереможних патріотом , ця ідея і звучить у їх
творах , намагається подати різноманітні думки щодо подій в Україні та описати подальшу
долю українців.
2. Образ автора у Літописі Самовидця.

Літопис Самовидця написано і видано О. Бодянським 1702 року у м. Стародубі . Ймовірним є те

що автором літопису є козацький сотник Роман Ракушка – Романовський . Літопис охоплює період
від 1648 до 1702 років. Перша частина літопису( до 1672р. ) є історичною , інша (від 1672 року до
1702 рр.) – літописна . Перша частина містить докладну розповідь про визначні моменти
Національно – Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, гетьманські усобиці та вияви
політики царизму. У другій частині наведено короткий огляд подій до Північної війни. Автор також
змальовує образи політичних діячів того часу , особливо Б. Хмельницького , якого називає
розторопним козаком у справах воєнним , прихильно ставиться до його політичних діянь, не
оминає й І. Мазепу на замовлення якого ймовірно і писався літопис. , Я. Сомка, І.Богуна. . Гостро
засуджує автор І. Брюховецького, П. Тетерю, П. Дорошенка, адже вони спиралися на Москву.
Автор цікавиться політичним життям сусудніх держав, особливо велику увагу приділяє історії Росії ,
згадує Петра 1. Наприкінці статті згадує і про стихійні лиха. Автор висміює Дем’яна
Многогрішного, мовляв той відмовився від булави , як стара дівка від жениха. Великий вплив на
політичну позицію автора справляють гетьманські уособиці та вияви колоніальної політики
російського царизму, авторові найбільше імпонує протекторат Швеції. Сам автор про свою
присутність зазначає двічі: на похороні наказного гетьмана Івана Золотаренка 1655 року . Деякі
дослідники вважають , що автор також був учасником зустрічі , у складі посольства від м. Ніжин до
Москви. Очевидно , що автор був освіченою людиною і книжною, адже знав про дипломатичні
папери. Можна також зазначити , що автор міг бути козаком , адже він співчуває шляхетському
стану і неприхильно ставиться до низів. Розповідаючи про Національно – Визвольну війну втор зі
смутком показує руйнівні наслідки війни: спустошення , пограбування , пригноблення суспільства.
Автор не відчуває піднесення говорячи про задум козаків піддатися зверхності московського царя ,
адже він був відданим патріотом власної держави. Автор прихильно ставиться до монарха , аде
водночас зазначає про кривди завдані українцям московськими воєводами. Автор прихильно
ставиться до А. Кисіля , а час правління І . Виговського є часом втрат і поразок. Автор із
захопленням і повагою ставиться до інших держав , що визначає його як людину дипломата та
раціональним мисленням , зокрема привітав австрійські війська за перемогу над Османською
імперією. Він є і справді неприхильним до Москви , адже говорить про жорстокість царя Петра 1 ,
коли він намагався придушити стрілецький бунт. Отже , автор літопису є прихильником
протекторату під Швецією, прихильно ставиться до гетьманів , які діють лише на збільшення
добробуту в Україні, гостро критикує зрадників і тих, хто неприхильний до національної ідеї
автономності України. Він засуджує міжусобиці , постає патріотом власної держави і промовляє
ідею її національного визволення , є гуманним і раціональним у своїх думках і помислах.

3. Белетрестичний характер літопису Г. Граб ’янки.

Літопис Г. Граб ’янки був написаний 1710 року на замовлення гетьмана І. Скоропадського. Твір
є маніфестом козацького автономізму. Події розпочинаються від найдавніших часів до 1709
року. Основною частиною є Національно – Визвольна війна 1648 – 1654 рр. , сам автор стоїть
на позиції козацької старшини. За змістом літопис можна умовно поділити на три частини : у
першій розповідається про початки козацтва та Національно - Визвольну війну , друга є
розлогою частиною , де події війни описуються більш детально, третя описує Україну після
смерті Б. Хмельницького . Автор обирає форму сказань з яких складається літопис. Головним
гнроєм літопису знову ж таки стає Б. Хмельницький , кого автор описує як реальну історичну
особу , але у поєднанні з ідеалізмом. Він має дві основні заслуги – визволення України з-під
польського ярма та возз’єднання України з Росією. Інших діячів автор ідеалізує або з втіленням
доброго начала , наприклад Я. Сомко та І. Самойлович , інших - І. Виговського , І.
Брюховецького - у втіленні злого начала . Для літопису характерним є белетристичність
оповіді, тобто художність , драматичність , епічність , наявні також напівлегендарні перекази ,
фольклорні засоби . Про це свідчать його розмисли походження родоводу козаків. Автор
вважає , що козаки є потомками першого сина Яфетового Гомера. До тексту вводиться ряд
віршів , зокрема і програмовий вірш самого автора . У першому вірші автор наголошує на місії
козака «має стояти на сторожі і край свій боронити». Описуючи генеалогію козаків та
походження слов’янської мови від Афета – праотця , що є фантастичною. Історичні події вдало
переплітаються з фантастичними. Говорячи про героїчну історію козаків він згадує пророцтво
С.Баторія. Говорячи про рід Б. Хмельницького автор розповідає його батька . Також тут наявна
новела, де Б. Хмельницький розмовляє з кримським ханом , тут автор намагається вкласти в
 уста історичних осіб такі промови , які б вони самі не виголосили. У літописі подається і
панегірик Б. Хмельницькому, який характеризує його як того , що перший на брані і останнім
по кінці брану відходив. На основі напівлегендарних переказів були написані оповідання про
фортецю Кодак , про смерть і похорон Б. Хмельницького. У розповідь про гетьманство сина Б.
Хмельницького автор вводить розмову І. Виговського , до якого ставиться неприхильно. Автор
також вводить жанр листа П. Орлика до С. Яворського , де йдеться про текст Гадяцького
трактату. Розповідь про дипломатичні кроки Б.Хмельницького є патетичною та сповненою
напруженості. Автор не намагався з точністю відтворити всі історичні події , адже він
відтворював їх посилаючись на власне бачення. Тобто оповіді в літописи є гібербалізованою та
піднесеною. Літописець у своєму творі витворює широку систему жанрів і переосмислює
українську історію по-новому , тобто створює літературний витвір мистецтва , що є більше
художнім ніж історичним.
4. Система образів гетьманів у літописі С . Величка
Літопис Самійла Величка вперше було надруковано 1848 року. Він включає у себе 4 томи , де
поєднуються різноманітні жанри: хроніка , збірник документів, поетичний збірник . Автор
створив панораму війни книжною українською мовою . Перша книга обіймає найважливіші
події війни під проводом Б. Хмельницького, друга також продовжує ідею першої. Автору
притаманний яскравий патріотизм та протекторат Росії , але у варіації Б. Хмельницького. Війну
він називає справедливою та святою , є противником міжусобних війн . С. Величко є
репрезентантом погляду про те ,що козаки є шляхтою. Його вислови про гетьманів є досить
критичними гострими , а у полковників він відзначає потяг до корисливості , збагачення ,
говорить про відсутність мислення «для загального добра». Проте до гетьмана Б.
Хмельницького автор ставиться прихильно , говорячи про те , що він має сильну філософію ,
тобто хоче твердо і незмінно тримати владу у своїх руках , а отже тримає в повинності і своїх
підлеглих . Автор підносить Запорізьку Січ називає її інституцією і тут його ідеалом постає
І.Сірко. Центральною постаттю літопису є Б. Хмельницький. Автор описує його як талановитого
керівника , що приводить до перемоги свій народ. Хоч військо Б. Хмельницького здобуло дві
перемоги , але все ж не збирається зупинятися на досягнутому , що характеризує гетьмана , як
цілеспрямовану особистість , що попр все хоче привести свій народ до перемоги. Смерть
Богдана Хмельницького вразила народ , адже помер добрий вождь , що залишив по собі
безсмертну славу. Автор порівнюється з Олександром Македонським та Мойсеєм , що вивів
свій народ з неволі , як це робить і козацький гетьман. Він пише листи до І. Барабаша , дет з
піднесенням розповідає про перемогу війська під Корсунем. Він є не лише блискучим
полководцем , а й промовцем і наділений розумом від Бога. Постать П. Дорошенка була
позбавлена прихильності з боку автора , хоча так само і постать Івана Мазепи є негативною ,
адже автор називає його зрадником , однак це не заважає змалювати його як видатного
політичного діяча , полководця , щедрого мецената . Іван Мазепа уподібнюється до Н.
Макіавеллі – видатного італійського полководця. У його образі химерно переплітаються всі
чесноти разом із неподобствами та гріхами . Автор зазначає про люов І. Мазепи до жінок ,
називаючи його «бойовим невістюхом». Автор підкреслює державотворчу місію гетьмана і
зазначає про його добрі справи «помноження православ’я на втіху християнам». Кошовий
отаман І. Сірко просить не убивати цього чоловіка , адже він ще знадобиться нашій вітчизні.
Портрет І. Мазепи вміщений з атрибутами влади та орденом Андрія Первозваного. Б.
Хмельницький був від природи старатливий , моторний і вчений. Спостерігаючи за гнобленням
українського народу він всіляко вболіває за нього та виборює право на вільне життя. І. Сірко
змальовується як гарний правитель та визволитель. Після битви він промовляє слова
прощення до вже загиблих воїнів , його братів , із смутком говорячи про це і наголошуючи про
подальше визволення. Іван Виговський постає негативним персонажем і це підтверджується
розповіддю про чвари між цим гетьманом та М.Пушкарем. Адже незважаючи на війну , що
пройшла гетьман продовжує і розпалює вогонь чвар , який спалює все людське добро . Тобто
автор не був прихильником політики , яку провадив І. Виговський, що був єдиного духа з
поляками. П. Конашевич – Сагайдачний називається сином православного греко-руського
оповідання та прирівнюється до Б. Хмельницького. Ю.Хмельницький охарактеризований як
жорстокий та нерозважливий. Всі негаразди Ю. Хмельницького були спричинені його
незацікавленість і небажання дізнатися думку козацької старшини щодо своїх дій. І.
Брюховецький гостро засуджується за прихильність до московського царя , хоча він й виступає
проти присутності московських воєвод. П. Дорошенко характеризується як терплячий,
розумний та виважений правитель , що проповідує ідею незалежності України , а Іван Сірко є
сміливим воїном , образом ідеального козака . Він живе безтурботним життя і не має якостей
ідеального правителя, тож і не прагне зрозуміти інтересів України.
Образ гетьманів Б. Хмельницького та Павла Полуботка в «Історії Русів».
«Історія Русів» - визначна пам’ятка української історіографії , що створювалася на межі 18 – 19
століть. Представляє собою історіофілософський трактат , написаний у формі історичного
памфлету . Автор засуджує тиранізм і стверджує ідею природного права всіх народів . Події
подано від найдавніших часів до 1769 року. Ймовірним автором був Архип Худорба , а у
самому творі йдеться про походження слов’ян , скіфів , варягів , внесок княгині Ольги та
Володимира . Також подається історія Литви , яку автор називає одним із кращих союзників
України. Автор стверджує заповідь Б. Хмельницького – ідею єдності , критикує політику Петра
1. Основне місце в творі належить гетьманові Б. Хмельницькому , якого автор вважає
досвіченим та розумним , талановитим полководцем , також вміщує панегірик на його честь.
Гетьман роздумує над майбутнім України і виступає за єдність з росіянами єдинодумцями , а І.
Богун кріпацтво і тиранію Московської імперії . Злука 1654 року розглядається Б.
Хмельницьким , як союз рівного з рівним і вільного з вільним. Центральним образом є Богдан
Хмельницький , що змальовується як ідеальний правитель , носій ідей народу та виконавець
Божої волі. Він перш за все вище всього ставить державотворчі інтереси , що характеризує
його як патріота свого народу. Укладаючи союз з Москвою гетьман орієнтується на її
єдиновірство. Б. Хмельницький оголошує промову , апофему до тих , хто повстане проти
власної Батьківщини. Він закликає козаків не занепадати і жити в братерстві. Гетьман не
щадить ворогів народу , є умілим керівником , що веде за собою весь народ та козацтво. Він
готових тримати дружний союз з іншими державами заради добробуту власного народу ,
адже мир і збереження українських земель є його основною ідеєю.