Поняття, предмет та джерела конституційного права України

1. Конституцйне право як основа національного права.

2. Принципи конституційного права України.
3. Система конституційного права України.
4. Джерела конституційного права України.
5. Рішення Конституційного суду як джерела констиуційного права.

1. Конституцйне право як основа національного права.

Кожна галузь права займає певне місце в системі права конкретної держави. Це місце визначається
колом суспільних відносин, які регулюються певною галуззю права.
Конституційне право є провідною галуззю в системі національного права України, оскільки
воно врегульвує відносини, пов’язані із здійсненням народовладдя, його політико-юридичними
формами і гарантіями, у тім числі відносини з організації та здійснення державної влади і
місцевого самоврядування, визначення правового становища людини і громадянина у державі.
Тобто норми конституційного права врегульвують, закріплюють устрій української
держави.
Оскільки людину визнають найвищою соціальною цінністю в державі, норми конституційного
права передусім врегульвують суспільні відносини. Права та обов’язки громадян визначені всіма
галузями національної системи права. Серед усієї сукупності прав та обов’язків людини,
громадянина особливе місце посідають конституційні права і обов’язки(право на життя-ст.27;
право на свободу та особисту недоторканність-ст.29 право на власність, підприємницьку
діяльність-ст.4,42 право на працю-ст.43; на соціальний захист-ст.46; на житло-ст.47).
Вони фіксують найбільш життєві зв’язки та відносини між суспільством, державою й окремою
особою, виражають основний зміст правового становища особи в суспільстві.

 Отже, суспільні відносини, що становлять основи правового статусу особи в Україні,

становлять першу групу відносин, яка є предметом конституційно-правового регулювання.
 Другою групою суспільних відносин, які є предметом конституційно правового
регулювання є відносини, що становлять ДТУ України, тобто визначають просторову
сферу владарювання, форму держави, її структуру, взаємовідносини держави з її
складовими, їх правове становище, АТУ.
 Конституційне право також регулює відносини,які виникають у процесі організації і
здійснення державної влади й місцевого самоврядування.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що конституційне право України - це основна галузь

права, норми якої закрiплюють основи правового статусу людини і громадянина України,
державно-територіальний устрій, визначають систему, основні принципи організації і
діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, форми безпосередньої
демократії.
Конституційне право займає чільне місце в системі національного права України.
Оскільки конституційне право, як ми уже зазначили, закріплює основоположні суспільні
відносини соціально-економічної системи і політичної організації суспіль- ства, воно є
фундаментом, на якому базуються всі інші галузі права.
 Зокрема, закріплюючи форми власності, об'єкти, що іх утворюють, засади володіння,
користування і розпорядження власністю, право на підприємницьку діяльнiсть, яка не
заборонена законом, конституційне цивільного права.
Закріплюючи систему органів державної виконавчої влади, принципи їхньої організації і
діяльності, конституційне право встановлює основи адміністративного права Украіни.
Такі самі засади формулюються конституційним правом і для інших галузей права. Але як
провідна галузь у системі права України конституційне право не поглинає собою всi інші
галузі права. Воно лише закpіплює іх конституційні принципи, оскільки Конституція як
Основний Закон є стрижнем усієї правової системи держави.
Провідне місце конституційного права в системі національного права України зумовлене тим
також, що власне його норми визначають порядок прийняття (внесення змін і до-
повнень) норм права держави в цілому. Адже Конституція України закріплює хто і в якому
порядку схвалює закони, укази, постанови, рішення, в яких формулюються норми всіх галузей
права.

2. Принципи конституційного права України.

Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. рrinsipium - початок,
основа) - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми
конституційно-правового регулювання.
Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дозволяють зрозуміти
їх юридичні властивості, а саме:
- принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням
конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення
яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання;
- принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-
правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і
сучасності.
Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні
принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й
завдання цієї галузі права.
До загальних принципів конституційного права України слід відносити
- Принципи публічності. Так, принцип публічності конституційного права України
означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних
відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською
державою

- Пріоритетності. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета,

джерел і суб'єктів конституційного права України.

- Універсальності. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця

галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного,
економічного, соціального та культурного (духовного) характеру.
 - Демократизму. Визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні,
який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування;

- Активної дієвості. Активна дієвість як принцип конституційного права України

виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних,
насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі.

- Науковості. Принцип науковості конституційного права України полягає в належному

теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої
конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби
конституційної практики.

- Наступності. Принцип наступності конституційного права України виявляється в

історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку.

- Системності. Стемність конституційного права України полягає в тому, що складові

елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову
систему.

- Програмності. Програмний принцип конституційного права України виражає

перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.
Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що
виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи
розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на
конкретні групи суспільних відносин.
Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід
розрізняти
- принципи основ конституційного ладу України;
- принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства;
- принципи форм безпосередньої демократії;
- принципи організації та діяльності органів державної влади;
- принципи місцевого самоврядування;
- принципи конституційної юстиції,
- принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.

Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи,

як:
Принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя
народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосередньої й
представницької демократії; принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі
демократії; принцип політичного плюралізму; принцип конституційності та законності; принцип
загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип рівності у здійсненні
безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя. Іншим
основним інститутам конституційного права також притаманні власні системи принципів.

3. Система конституційного права України

Система конституційного права України - це об'єктивно взаємодіюча сукупність
конституційно-правових норм, інститутів та принципів, що регулюють суспільні відносини, які
становлять предмет конституційного права. Будь-яка система має внутрішню структуру.
Структура конституційного права - це спосіб взаємозв'язку і взаємоузгодження його внутрішніх
складових.
Конституційно-правова норма є первинним елементом системи конституційного права
України.
Конституційно-правова норма (від лат. norma - правило, взірець) - це встановлене або
санкціоноване державою одиничне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки,
що регулює або охороняє суспільні відносини.
Ознаки конституційно-правових норм:
 1) мають найвищу юридичну силу щодо норм інших галузей права;
 2) закріплюють і регулюють найважливіші суспільні відносини;
 3) є правилами поведінки - передбачають певний варіант поведінки;
 4) є нормами прямої дії - звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод
людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (ч. З ст. 8)
гарантується;
 5) визначають порядок створення правових норм, який є обов'язковим для інших галузей
права;
 6) формальна визначеність - правова норма утворюється на підставі узагальнення
конкретних випадків, матеріалізується у вигляді статей, що дає можливість регулювати
загальносуспільні відносини;
 7) загальнообов'язковість - має значення не для окремих осіб, а для всіх тих, хто став
суб'єктом конституційно-правових відносин, реалізація конституційно-правових норм
гарантується і забезпечується державою;
 8) переважно є імперативними - орієнтують на сувору субординацію в системі державного
управління та влади;

Інститут конституційного права (від лат. - устрій, організація, установлення) - це система норм
права, які в межах предмета конституційного права регулюють та охороняють змістовно близькі,
однорідні суспільні відносини.
Ознаки Інституту конституційного права:
 а) згруповує норми конституційного права за певним видом конституційно-правового
регулювання;
 б) здійснює цілеспрямоване і системне регулювання змістовно близьких та однорідних
суспільних відносин;
 в) здійснює комплексний вплив на поведінку і волю суб'єктів конституційно-правових
відносин;
 г) є структурним елементом конституційного права;
 ґ) має відносну стабільність.
Отже, конституційне право містить цілий ряд інститутів:
 - інститут громадянства,
- інститут виборів,
- інститут народного депутата України,
- інститут Верховної Ради України,
- інститут імпічменту,
- інститут місцевого самоврядування,
- інститут референдуму,
- інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін.
Інститути конституційного права відрізняються один від одного, зокрема кількістю норм права,
обсягом і видом регулювання суспільних відносин, відносною змістовною загальністю чи
конкретністю.

Принципи конституційного права є важливим елементом системи конституційного права поряд

з конституційно-правовою нормою та інститутом конституційного права. Принципи права, в тому
числі конституційно-правові, стали предметом наукових дискусій лише з другої половини XX
сторіччя
Принципи конституційного права (від лат. - начало, основа) - це фундаментальні засади,
беззаперечні вимоги, керівні ідеї, які визначають сутність, зміст і політико-правове призначення
галузі конституційного права у регулюванні суспільних відносин.
Конституційно-правові принципи не є довільними за своїм змістом. Вони об'єктивно зумовлені
економічним, соціально-політичним розвитком самого суспільства, основними принципами
побудови і функціонування політичної системи взагалі.
Ознаки принципів конституційного права:
 а) високий рівень абстрагованості, тобто визначають загальні цільові орієнтири побудови і
розвитку конституційного права;
 б) універсальність - охоплюють правовим регулюванням весь спектр суспільних відносин,
що становлять предмет конституційного права;
 в) загальна значимість - виступають позитивними беззаперечними зобов'язаннями для всіх
суб'єктів конституційно-правових відносин;
 г) найвищий рівень імперативності (наказовості);
 г) виступають безпосереднім регулятором суспільних відносин у разі наявності прогалин у
чинному законодавстві;
 д) високий рівень стабільності - змінюються норми в межах правового регулювання
принципу, а не навпаки;
 е) установчий характер - виступають відправними началами формування системи
принципів інших галузей права;

4. Джерела конституційного права України.

Джерела конституційного права - це зовнішня форма об'єктивізації внутрішнього
юридичного змісту, тобто це текстуальні джерела права.
Джерела конституційного права мають певні особливості, тому різняться між собою.
Відмінності зумовлені відповідними критеріями:
  а) юридичною силою;
 б) цільовою спрямованістю і змістом;
 в) часом дії;
 г) правовим статусом суб'єктів, уповноважених приймати правові акти;
 ґ) чинністю (діючі і недіючі);
 д) походженням (національні чи привнесені (міжнародні) та ін.). Класифікація джерел
конституційного права - це їх систематизація
Джерелами конституційного права України є:

 Конституція України і Конституція Автономної Республіки Крим;

 Закони України, що приймаються Верховною Радою України;
 нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми;
 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові
норми;
 рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів
та інших правових актів;
 міжнародні договори;
 акти органів місцевого самоврядування та інше.

За юридичною силою джерела конституційного права поділяються на конституційні, законодавчі,

підзаконні, локальні.
Конституційні джерела:

1) Конституція України - єдиний нормативно-правовий акт в Україні, який має найвищий

рівень юридичної сили, є головним законом держави і суспільства, регламентує найважливіші
і найзагальніші суспільні відносини, приймається і змінюється за спеціально визначеною
законодавством процедурою, має особливу систему державних гарантій. Конституція
України - це основне джерело не лише конституційного права, а й вітчизняного права
загалом;
2) акти всеукраїнського референдуму з питань внесення змін і доповнень до Конституції
України - мають найвищу юридичну силу, оскільки є волевиявленням українського народу,
який є єдиним джерелом влади в Україні. Акти всеукраїнського референдуму відповідно до
Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 мають
виключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на всій
території України з моменту їх оприлюднення, не потребують санкціонування будь-якими
органами державної влади;
3) закони України - конституційні, органічні, звичайні (поточні), з них:
а) конституційні закони - це нормативно-правові акти, якими вносяться зміни і доповнення
до конституції. Такі закони приймаються кваліфікованою більшістю голосів народних
депутатів України (300) від конституційного складу парламенту.
б) органічні закони - це ті закони, прийняття яких прямо передбачено в Конституції України,
наприклад, закон про прокуратуру.
 в) звичайні (поточні) закони - це нормативно-правові акти з конституційних питань, які
приймаються громадянами України на всеукраїнському референдумі або простою більшістю
голосів народних депутатів України (226), наприклад, Закон України "Про політичні партії в
Україні" від 5 квітня 2001 року.
Законодавчі джерела:
 1) декларація (віл лат.- заява, повідомлення) - політико-правовий акт, який, зазвичай,
приймається парламентом держави, проголошує основні засади і принципи державного та
суспільного ладу. Декларація має підкреслено урочистий характер, а її положення
потребують додаткового законодавчого врегулювання. Наприклад, Декларація "Про
державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року;
 2) конституційний договір - це політико-правовий акт загального характеру, який
встановлюється за домовленістю і згодою двох і більше осіб, забезпечується і гарантується
державним примусом.
Наприклад, Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні
засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в
Україні на період до прийняття нової Конституції України, підписаний 8 червня 1995 року.
Цей договір відіграв позитивну роль у державно-правовому регулюванні, оскільки
стабілізував ситуацію в державі і не допустив посилення конфронтації між парламентом і
президентом;
 3) міжнародний договір - це угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного
права, що встановлює для її учасників відповідні права і обов'язки. Джерелами
конституційного права є лише ті міжнародні договори, які стосуються предмета правового
регулювання цієї галузі права.
Ратифікація (від лат., - затверджений, - роблю) - затвердження акта парламентом.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою

України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Підзаконні:
Підзаконні джерела - це нормативно-правові або індивідуально-владні акти, які
приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами на основі, в межах і відповідно до
Конституції І законів України з метою регулювання відносин, що становлять галузі
конституційного права.
Підзаконні правові акти поділяються на такі основні групи:
* нормативні - регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;
* індивідуально-владні (ненормативні) - адресовані конкретним суб'єктам конституційно-
правових відносин і є обов'язковими для них;
o інтерпретаційні - це акти-тлумачення норм права, що мають допоміжний характер і, як правило,
обслуговують нормативні акти.
Локальні:
Локальні джерела конституційного права - це ті правові акти, які поширюються у межах
певної адміністративно-територіальної одиниці:
 1) акти органів місцевого самоврядування з питань, що належать до предмета
правового регулювання конституційного права. Наприклад, органи місцевого
 самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є
обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України);
 2) акти місцевих референдумів з питань, що належать до предмета конституційного
права України, наприклад, встановлення місцевих символів, земельне впорядкування,
охорона громадського порядку та інше.

5. Рішення Конституційного суду як джерела констиуційного права.

Акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально

уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов'язковими до
виконання на території України.
Вони не мають схильності активно регулювати суспільні відносини, бо до повноважень
Конституційного Суду України не входить нормотворчість, крім організації внутрішньої роботи.
Акти Конституційного суду України конкретизують чинне законодавство, але самостійно не
регулюють суспільні відносини[3]. Безумовно вони задіяні в цьому процесі, адже здійснюють
тлумачення законів України та положень Конституції. Однак ці акти тлумачення не можуть
розглядатися як самостійні джерела права і мають допоміжний характер. Отже вони можуть
бути застосовані лише у випадку застосування відповідної норми.
Крім цього, Конституційний Суд України може визнавати закони та інші правові акти повністю
або частково неконституційними, внаслідок чого вони втрачають чинність з дня ухвалення
рішення про їх неконституційність (ч. 2 ст. 152 Конституції України). Згідно з ч. 3 ст. 150
Конституції України, такі рішення є обов'язковими до виконання на території України,
остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таке рішення тягне втрату чинності відповідного закону чи правового акту. Саме це є ознаками
так званого «негативного законодавця» з яким часто ототожнюють Конституційний Суд
України[4]. Що в свою чергу зближує акти Конституційного Суду України з нормативно-
правовими актами. Але Конституційний Суд України уповноважений лише визнавати
неконституційними деякі акти, а не створювати нові[5].
Рішення Конституційного суду України мають свою специфіку, яка полягає в тому, що вони не
є власне нормативними актами, однак є остаточними, не підлягають оскарженню, набувають
чинності одразу після їх проголошення; вони діють безпосередньо, не вимагають підтвердження
іншими органами чи посадовими особами; будь-які правові акти або їх окремі положення, визнані
неконституційними, втрачають юридичну силу з дня ухвалення відповідного рішення