1. Поняття та особливості інститутів конституційного права.

Під інститутом конституційного права прийнято розуміти: відповідну систему норм

конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини, що
складають відносно самостійну групу.
Інститути конституційного права є різноманітними за своїми юридичними властивостями.
Зокрема, за предметом слід виділяти такі основні інститути конституційного права
України: інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут
судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут місцевого самоврядування тощо.
Інститут парламентаризму. Цей інститут визначає основні принципи вітчизняного
парламентаризму, поняття парламенту, порядок його формування, склад і структуру, функції та
повноваження, порядок роботи парламенту та основні парламентські процедури.
Інститут глави держави – визначає конституційно-правовий статус глави держави, порядок
його обрання, функції та повноваження Президента України, взаємовідносини Президента
України як глави держави з іншими гілками влади.
Інститут виконавчої влади. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус органів
виконавчої влади в Україні та їх роль і місце в системі органів державної влади, систему
органів виконавчої влади в Україні (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), порядок формування і структуру органів
виконавчої влади, їх функції та повноваження.
Інститут судової влади. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус судів
загальної юрисдикції в Україні, основні принципи судоустрою і судочинства, систему судів
загальної юрисдикції, тощо.
Інститут конституційної юстиції об'єднує норми конституційного права, що регламентують
принципи конституційного судочинства, порядок формування та склад КСУ, функції та
повноваження КСУ та порядок його діяльності.
Інститут місцевого самоврядування - визначає загальні засади місцевого самоврядування,
систему органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок формування органів і
посадових осіб місцевого самоврядування.
Інститут основ конституційного ладу України представлений сукупністю конституційно-
правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з загальними засадами
суспільного та державного ладу в Україні. Цей інститут визначає основні принципи суспільного
і державного ладу України, завдання і цілі держави і суспільства. їх функції та гарантії.
Інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Він
представлений сукупністю конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини,
пов'язані з належністю особи до громадянства України та правами, свободами і обов'язками
людини і громадянина та їх гарантіями. Цей інститут насамперед регулює підстави і порядок
набуття громадянства України, підстави і порядок припинення громадянства України та
конституційно-правовий статус органів, що уповноважені вирішувати питання, пов'язані з
громадянством України.
Інститут форм безпосередньої демократії (форм прямого народовладдя) - об'єднує у своєму
складі конституційно-правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з
безпосередньою реалізацією народного суверенітету через референдуми, вибори та інші
форми безпосередньої демократії.
Інститут форм безпосередньої демократії визначає: принципи прямого народовладдя, поняття
референдумів і виборів в Україні та їх види, порядок організації та проведення референдумів і
виборів в Україні, відповідальність за порушення чинного виборчого законодавства,
конституційно-правовий статус органів, уповноважених проводити референдуми і вибори в
Україні, гарантії референдумів і виборів в Україні

2. Поняття, види та класифікація конституційно – правових норм.

У конституційному праві України містяться норми, які з'єднані предметом правового
регулювання, але вони різноманітні за змістом і призначенням.
Конституційно-правова норма – це правило поведінки учасників державно-політичних відносин
владарювання, яке встановлене або санкціоноване державою, забезпечене її авторитетом і за
певних умов – примусом. У конституційно-правових нормах виявляється державна воля, що
опосередковує суспільну волю і передусім волю правлячих кіл.
Конституційно-правові норми - це встановлені чи санкціоновані державою правила, які
визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.
Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони
- встановлюються чи санкціонуються державою;
- мають державно-владний характер
- є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки;
- закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами;
- мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов'язки
учасників правовідносин;
- передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні,
ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники;
- визначають можливість багатоваріантної поведінки;
- мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими

Конституційно-правова норма, як і інші правові норми, має внутрішню структуру: гіпотезу,

диспозицію і санкцію.

- гіпотеза – складова частина норми права, що визначає умови, за наявністю яких суб'єкти права
повинні здійснювати свої права і обов'язки, визначені в диспозиції даної норми;
- диспозиція – складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно якого
дозволяється, забороняється або рекомендується проведення певних дій;
- санкція – складова частина норми права, яка на випадок її невиконання визначає заходи щодо
відновлення порушеного права та покарання правопорушника.
Види:
Перша група - це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Ці
норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну
державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на
принципах пріоритету прав і свобод людини (громадянина), відповідальності держави перед
людиною і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та
ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, визнання пріоритету загальнолюдських
цінностей, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами
національного права та ін.
Друга група - це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й
громадянина.
Третя група - норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші
форми безпосередньої демократії.
Четверта група - норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої,
виконавчої та судової, влади Президента України та місцевого самоврядування.
П'ята група - норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його
визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної
Республіки Крим, міст Києва та Севастополя

 Залежно від змісту конституційно-правові норми поділяють на матеріальні та

процесуальні.
Матеріальні норми права виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх
правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї
діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм
реалізації матеріальних норм права.
 Розрізняють також регулятивні та охоронні конституційно-правові норми.
Регулятивні норми можуть бути зобов’язальними (які встановлюють обов‘язок особи вчинити
певні позитивні дії), заборонними (які зобов‘язують утримуватися від учинення тих чи інших дій)
та уповноважуючими (які дають права на застосування тих чи інших позитивних дій).

 За мірою визначеності конституційні норми бувають:

абсолютно визначеними, імперативними, які передбачають лише чітко визначений варіант
поведінки (приміром, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного
та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років);
відносно визначеними, диспозитивні які передбачають певну свободу вибору. Відносно
визначені норми поділяють на ситуаційні, факультативні, диспозитивні.
-Ситуаційні норми дають можливість вирішувати питання залежно від конкретних
ситуацій, що складаються в процесі здійснення влади народом Україн.
-Факультативні норми поряд з основним варіантом передбачають і інший,
факультативний варіант.
-Диспозитивні норми надають право обирати варіанта поведінки на власний розсуд, якщо
на це в законі немає конкретної заборони.

 За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає

конституційно-правові норми, можна виділити:
норми Конституції України, норми актів Конституційного Суду; норми конституційних
законів; деякі інші конституційно-правові норми.

 Норми конституційного права поділяються на

загальні, загальнодержавні, які діють на всій території України, місцеві (локальні)., які діють
на певній її території та за її межами.
3. Конституційно-правова відповідальність. Поняття, особливості та функції конституційно-
правової відповідальності. Підстави конституційно-правової відповідальності. Поняття й
склад конституційних правопорушень. Суб'єкт правопорушень за конституційним правом.
Санкції за конституційним правом України.

Конституційно-правова відповідальність. Поняття, особливості та функції конституційно-

правової відповідальності.
Конституційно-правова відповідальність - це передбачений нормами конституційного права
вид соціальної та юридичної відповідальності, що існує у сфері конституційно-правових відносин,
характеризується наявністю специфічних суб'єктів, механізму реалізації та санкцій.
У науці конституційного права поширеною є класифікація цієї відповідальності на позитивну
(активну, проспекти в ну), тобто відповідальність, що виникає до протиправного вчинку та існує
щодо дій у теперішньому та майбутньому, зумовлюючи правомірну поведінку суб'єктів права, та
ретроспективну (негативну) конституційно-правову відповідальність, що настає за вчинення
правопорушення.
Конституційну відповідальність у ретроспективному аспекті.
Суб’єктами конституційно - правової відповідальності є:
— держава (ч. 2 ст. 3. Конституції, в якій зазначено, що «держава відповідає перед людиною за
свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов ним обов’язком
держави»);
— органи державної влади та їх посадові особи;
— органи місцевого самоврядування та їх посадові особи;
— громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації;
— депутати;
— кандидати в президенти, в депутати та на посади сільських, селищних, міських голів;
— фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства та інші
особи.
Суб’єктами притягнення до відповідальності виступають: парламент України;
Конституційний Суд України; Президент України; територіальна громада (виборці); місцева
рада; виборча комісія; суд.

Функції:
-Попереджувальна (превентивна). Сама можливість застосування примусових заходів впливу,
настання негативних обмежень матеріального та морального характеру, притягнення до
конституційної відповідальності формує у свідомості суб’єкта конституційно-правових
відносин почуття відповідальності
-Правоохоронна. Особливістю конституційної відповідальності є те, що перш за все вона
спрямована на охорону, захист Конституції та конституційних законів від правопорушних
посягань, можливих суспільно-шкідливих вчинків і згубної бездіяльності, пасивності органів
державної влади при вирішенні питань державного значення – що в кінцевому результаті
призведе до руйнації пріоритетів та вимог проголошених в Конституції.
-Регулятивна (інтегративна).
По-перше, відносини між правопорушником та постраждалою особою. В принципі,
регулюються такі ж відносини, які існували до скоєння конституційного правопорушення, однак
після його скоєння особа, яка порушила конституційні права та інтереси другої сторони, не
виконала власні конституційні обов’язки перед нею, зобов’язана виконувати ті ж обов’язки, що
існували раніше, але вже в примусовому порядку.
По-друге, це ―нові відносини, які виникають при наявності факту скоєння конституційного
правопорушення, але вони виникають між правопорушником і державним органом, який
представляє інтереси особи та, на який покладено обов'язок забезпечення охорони й
реалізації конституційних норм.
-Правозабезпечувальна. Провідною метою конституційної відповідальності є безпосереднє
забезпечення реалізації конституційних норм в життя. У даній ситуації забезпечення реалізації
Конституції та конституційних законів досягається примусово
- Правозахисна, та її різновид – правовідновлююча функція. Конституційна відповідальність
покликана охороняти не тільки саму Конституцію від протиправних посягань, але вона також є
суттєвим механізмом захисту, здійснення й забезпечення прав людини та громадянина, які
гарантовані безпосередньо Основним законом.
- Правовідновлювальна : усунення порушень закону та вживання заходів із забезпечення
нормального функціонування держапарату, діяльності депутатів, посадових осіб, здійснення
конституційних прав, свобод і обов’язків громадян.

Підставами для її настання є:

нормативні підстави, тобто ті законодавчі акти, у яких передбачені можливості та умови
притягнення до цього виду відповідальності;
фактичні підстави, тобто юридичний факт неправомірної поведінки у конституційно-
правовій сфері.
Застосування конституційно-правової відповідальності неможливе без установлення тієї
норми права, в якій передбачені її підстави.
Поняття й склад конституційних правопорушень. Суб'єкт правопорушень за
конституційним правом.
Взагалі підставою юридичної відповідальності є правопорушення.
Відповідно, підставою застосування конституційно-правової відповідальності є вчинення
конституційно-правового порушення – протиправної, винної (умисної або необережної)
поведінки (дії або бездіяльності), яка посягає на конституційні права і свободи громадян,
основи конституційного устрою, побудову держави і організацію державної влади, за яке
законодавством передбачена конституційно-правова відповідальність.
Конституційний правопорушення є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини
конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової
відповідальності.
Саме з моменту вчинення конституційного правопорушення у правопорушника виникає
обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією
порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією
конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до
конституційно-правової відповідальності
Склад:

Об'єктом конституційного правопорушення є суспільні відносини, що регулюються нормами

конституційного права.
Об'єктивною стороною правопорушення є протиправна поведінка суб'єкта, що не відповідає
нормам конституційного права. У деяких складах конституційних правопорушень
передбачається необхідність доведення факту настання шкоди та наявності причинного зв'язку
між ним та порушенням норми.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті є ті суб'єкти

конституційного права України, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести
юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки.
У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:
 1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх представницьких органів державної
влади та місцевого самоврядування; посадові особи тощо);
 2) колективні (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання
громадян та інші соціальні утворення, (наприклад, комітети та комісії представницьких
органів, виборчі комісії тощо).

Суб'єктивною стороною складу конституційного правопорушення є вина, зміст якої залежить

від характеру суб'єкта, що несе відповідальність.
Так, якщо це індивідуальний суб'єкт, то у змісті вини важливе значення має психологічне
ставлення особи до своїх протиправних дій та їх можливих наслідків.
Щодо вини колективного суб'єкта, то вона визнається лише тоді, коли цей суб'єкт, маючи
можливість вибору, обрав саме неправомірний варіант. При визнанні вини колективного суб'єкта
конституційна відповідальність покладається саме на колективного суб'єкта, а не на окремих
членів колективу чи керівників, які при цьому паралельно можуть нести особисту відповідальність
за власні протиправні та винні дії
Іноді суб'єктивну сторону конституційного правопорушення характеризують і такі
додаткові ознаки, як мотив і ціль. Наприклад, відповідно до ст. 37 Конституції України
утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій є конституційним
правопорушенням лише за умови переслідування ними протиправних цілей, передбачених
цією статтею.
Санкції за конституційним правом України
Характерною рисою конституційної відповідальності, яка відрізняє її від інших видів юридичної
відповідальності, є своєрідність її санкцій.
Вони можуть бути різними: прийняття резолюції недовіри, дострокове припинення повноважень,
усунення з поста в порядку імпічменту, відмова в реєстрації чи скасування реєстрації кандидата в
депутати і т. ін.
У будь-якому разі санкція є обов'язковим атрибутом ретроспективної юридичної
відповідальності. В цьому плані конституційно- правова відповідальність не є винятком. Більше
того, вона взагалі дуже часто виступає в якості форми реалізації деяких санкцій.
У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип поділу
влади. Цей принцип, закріплений і у Конституції України, зокрема, визначає, що державна влада в
Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Основою даного
принципу є механізм стримувань і противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм
конституційного права.

До кожного окремого суб'єкта конституційно-правової відповідальності можна застосувати

одну або декілька з наведених санкцій:
1. скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли,
відновлення порушеного правопорядку, усунення спричиненої шкоди і відшкодування завданих
збитків);
2. призупинення дії актів державних органів з мотивів їх неконституційності або
невідповідності чинному законодавству;
3. визнання результатів виборів чи референдумів, інших форм народного волевиявлення
недійсними;
4. дострокове припинення повноважень органів державної влади, усунення з посади;
5. дострокове переформування органів;
6. позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам конституційно-правових
норм;
8. обмеження або призупинення деяких основних прав громадян. Так, на підставі ч. З ст. 76
Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має
судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в
установленому законом порядку;
9. скасування рішення про прийняття до громадянства України. Наприклад, відповідно до п. 2
ч. 1 ст. 19 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. зі змінами набуття
особою громадянства України через прийняття до громадянства України внаслідок обману,
свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів є підставою для втрати
громадянства України1.

Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних
прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України
гарантується.
В контексті питання, що розглядається, це також означає, що відповідальність за санкціями
конституційно- правових норм безпосередня і настає остільки, оскільки передбачена як така
у Конституції та конституційних законах.